Okssana

Сторінки (1/25):  « 1»

Звикай

Все!  Досить!  Награлись.  Пора  схаменутись,
Он  люди  знайомі  довкола  снують.
Прийшов  часу  у  сім’ї  свої  повернутись,
В  таких  от  відносинах  гола  вся  суть.

До  болю  разюча  виходить  розмова,
У  неї  в  очах  забриніла  сльоза.
А  він  от  не  бачить,  не  бачить  нікого,
Лиш  тільки  би  поряд  кохана  була.

«Ненавиджу  слово  «коханка»,  ти  чуєш?
А  так  всі  мене  поза  очі  зовуть.
Чого  ти  мовчиш?  Чого  душу  мордуєш?
Скажи  хоча  б  слово,  скажи  що-небудь!»

Мовчить.  Що  казати?  Вона  все  сказала.
Він  все  зрозумів.  Розставатись  пора…
Бо  вдома  на  нього  дружина  чекала.
Така  от  в  любові  болюча  межа.

Все,  досить.  Набавились  двоє,  мов  діти.
Він  знав,  що  в  усьому  приходить  кінець.
В  душі  виють  ві́три,  хоча  зараз  літо,
і  серце  налилось,  мов  там  є  свинець.

Все!  Баста!  Достатньо  тієї  любові,
Рука  знов  в  руці,  тихе  «Любий,  прощай…»,
Кохання  вогні  згасли  всі  кольорові,
Тепер  ти  без  неї  ось  жити  звикай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018


Така, як всі…

Ні,  я  не  ангел,  але  і  не  демон…
Я  не  свята,  така  ж  грішна,  як  ви.
Тільки  от  що  –  там,  де  часто  темно,
Там  непомітні  яскраві  шви.

Там,  де  за  маскою  схована  підлість,
Завуальована  в  піжмурки  гра,
Там  все  відкриється  рано  чи  пізно,
На  все  в  цьому  світі  приходить  пора.

Люди,  як  зомбі.  А  може,  як  ля́льки,
Як  манекени,  із  дня  в  день  живуть.
Ми  забуваєм  про  гріх  і  про  чесність,
Ми  забуваєм  життя  вічну  суть.

Ні,  я  не  кажу,  що  чимсь  від  всіх  краща,
Що,  може,  щось  більше  знаю    від  вас.
Щодня  викорінюю  гордості  хащі,
Щоб  в  душу  не  лізли  крізь  відстань  і  час.

Я  вірю,  що  люди  все  ж  стануть  добріші,
Хай  нас  не  хвилює,  що  хтось  кращий  нас.
Тоді,  певно,  й  небо  буде́  яскравіше,
Тоді,  певно,  й  Бог  усміхнеться  на  час...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769551
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.01.2018


Я та, що тобі наснилася…

Я  просто  тобі  наснилася…
Замріяна,  зачарована…
Я  в  очі  твої  дивилася
Твоїми  словами  закована.
Я  просто  тобі  наснилася,
Вся  вбрана  в  жоржини  дівчина.
А  ніч  м'ятним  соком  лилася,
Оспівана  і  обвінчана…
Я  просто  до  тебе  всміхнулася  –
Я  –  музика,  зорями  писана.
Я  казка  твоя,  що  збулася,
Я  –  повість  твоя  недописана.
Як  тільки  цвістиме  мальвами
Весна,  що  прийде  із  грозами,
Слова  між  нас  стануть  зайвими,
І  вірші  всі  стануть  прозою.
Я  вбе́ру  кохання  зорями,
I  місяць  ,  він  нам  світитиме!
Я  стану  бездонним  морем,
Що  хвилями  говоритиме…
Я  сон  твій  ,що  квітне  ромашками,
Ми  росами  в  них  заблудилися.
Я  –  пісня  ранкова  пташечки…
Я  та,  що  тобі  наснилася…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018


Будемо на "ти"

Давай  сьогодні  будемо  на  «ти»,
Слова,  що  в  серці,  випустим  на  волю.
Закрий  мене  від  зла  і  від  біди,
Впусти  лиш  щастя  в  нашу  спільну  долю.

Давай  сьогодні  відкоркуєм  час,
Що  десь  колись  заштопорив  хвилини.
Щоби  любов  не  оминула  нас,
І,  мов  ріка,  лилася  без  упину.

Давай  сьогодні  спалимо  весь  брухт,
Всі  дрібно  змелені  слова  старі  й  образи,
Розвієм  попіл,  зітрем  зайвий  звук,
Залишивши  кохання  теплі  фрази.

В  бокалах  грає  томлене  вино,
Стікає  віск  по  свічці  серед  столу.
А  за  вікном  зима  зніма  кіно́,
де  ми  з  тобою  головні  актори.

Твій  дотик  рук,  солодке  те  «люблю»,
І  напівтемрява  нас  тихо  обіймає…
Твої  слова  під  звуки  кришталю
Мене  в  солодкі  миті  огортають.

Спокійне  соло  двох  палких  сердець
Тривожить  тишу  подихом  бажання.
А  ми  таки  уже  давно  на  «ти»,
Чаруючі  й  збентежені  в  коханні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018


Кіно

Стоп!  Відзняте  любові  кіно,
Ми  зіграли  в  коханні  ролі.
І  ти  знаєш,  мені  все  одно,
Що  у  нас  уже  різні  долі.

Тільки  пил,  що  здавався  коханням  мені
Я  не  встигла  прибрати  із  серця.
Ти  ж  бо  думав,  що  завжди  будеш  «на  коні»,
Зачинявши  для  мене  всі  дверці.

Але,  знаєш,  я  вивчила  твої  «понти»,
Ті  дешеві  розмови  про  щастя.
Залишився  один  ти,  мов  серед  води,
Відпустивши  мої  зап’ястя.

Серед  ночі  мовчить  мій  старий  телефон,
Фільм  улюблений,  чай  з  мелісою.
Я  без  тебе  навчилася  жити  сама,
Знаєш,  легше  ,  як  було  з  тобою!

Стоп!  Вже  зігране  наше  кіно,
Режисер  вимикає  софіти…
Залишилося  тільки  в  бокалах  вино,
Й  спогад  мій,  де  вміли  ми  радіти…






адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018


Не зломись!

Не  зломись,  коли  гнуть  буревії,
Коли  плечі  розправити  –  зась.
Не  зломись,  коли  щезла  надія
Й  мрія  твоя  –  і  ця  не  збулась.

Не  зломись,  коли  всі  проти  тебе,
І  здається,  що  день,  наче  ніч.
Раз  живеш  –  значить  Богу  ти  треба!
Він  з  тобою  –  й  гора  спала  з  пліч.

Не  зломись,  коли  навіть  прибило,
І  ти  падаєш  духом  й  без  сил.
Не  зломись,  як  би  море  не  било,
А  роздмухуй  всю  силу  вітрил!

Не  зломись,  коли  в  спину  стріляють,
І  не  гнись  під  зневіри  батіг,
Хай  бар’єри  тебе  не  лякають  
Й  буде  впевнений  твій  цей  забіг.

Все  минеться  і  буде  знов  казка!
Ти,  мов  птаха,  поглянеш  увись.
Все  здолаєш!  Забудь  про  поразку!
Тільки  прошу  тебе  –  не  зломись!

©  Оксана  Граб"юк  "Не  зломись!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766210
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 15.12.2017


Не схибити б…

Не  схибити  б!  Не  схибити  б  з  дороги,
Не  впасти  би  у  відчай  до  землі,
І  замість  слів  –  порожні  епілоги,
І  замість  слів  –  запитання  німі…
Ой  не  розсипати  б  слова  на  хвилях  вітру,
Не  плакати  б  ,  коли  стискає  біль,
Не  йти  б  на  підлості  гостренні  вістря,
Коли  брехня  лунає  звідусіль.
Не  впасти  би,  коли  вже  луплять  в  спину,
Коли  гудуть  гармати,  сипле  град,
І  вижити  б  в  оцю  важку  годину,
Коли  не  знаєш,  хто  по-правді  брат.
Не  знищитись  би,  не  згоріти  в  попіл,
Не  здатися,  коли  вже  здали  всі,
Бо  навіть  поміж  всіх  отих  циклопів,
Є  й  ті,  що  бачать  квіти  у  росі.
Не  сипати  між  свині  ніжні  перли,
Бо  й  так  їм  те  нічого  вже  не  дасть.
А  що  там  далі?  Сльози  тільки  й  нерви,
І  свій  до  свого,  масть  іде  на  масть.
Не  плакати  б  !  Вже  сліз  отих  доволі,
Не  схибити  б,  не  впасти  до  землі…
Не  втратити  б  ту  крихту  сили  волі,
Котра  ще  є  і  в  тобі,  і  в  мені…

©  Оксана  Граб"юк  "  Не  схибити  б..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762811
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 28.11.2017


Чай з малини

Я  запрошу  тебе  на  чай,
Так,  на  чай,  що  зі  смаком  малини,
Пам’ятаєш?  То  наш  звичай,
Якось  так  завершити  днину.

Я  запрошу  тебе  на  чай,
На  хвилину  вернусь  в  минуле,
Там,  де  в  травах  томивсь  розмай,
Там,  де  ми  тільки  двоє  були.

Дам  слабинку  –  забудусь  ще,
Хай  на  хвилю  вернусь  в  те  літо,
Де  струмок  край  села  тече,
Де  веселка  встає  над  світом.

Знаєш,  я  вже  готую  все:
Борщ,  пампушки,  пиріг  вишневий,
Той,  що  вчив  ти  колись  мене
Випікати  у  день  травневий.

І  якось  не  шукаю  пригод,
Все  частіше  буваю  вдома,
Не  боюся  уже  перешкод,
Дізнаюсь  щось  колись  невідоме.

Але  час  невблаганно  йде,
Й  наша  зустріч  –  дарунок  долі.
За  те  літо  пробач  мене,
Просто  я  захотіла  волі…

А  сьогодні  ми  вип’єм  чай,
Зі  смаком  (як  колись)  малини,
Потім  тихе  твоє  «Прощай»,
Якось  так…  І  закінчиться  днина…













адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2017


Літо пройшло…

Птахою  сивою  літо  кудись  втекло,
Зорями  ясними  ніч  розстелила  небо…
Літо,  мов  мрія,  мов  сон  відгуло,
Літо  ,  мов  казка,  пішло,  наче  так  і  треба.

Поглядом  темних  зелених,  як  ліс,  очей
Кроком  широким  топтало  високі  трави,
Літо  пішло  за  пелену  ночей,
Пішло  по-англійськи,  навіть  трохи  лукаво…

Холодно  в  місті,  холодно  трохи  в  душі,
Сірим  туманом,  мов  попелом  вкрився  ранок.
Зникло  тепло,  ніби  в  пустель  міражі,
Падало  листям  жовтим  на  сонний  ганок.

Осінь  ішла…Пані  в  шикарнім  пальто
Як  з  обкладинки  зійшла,  феєрично  красива,
І  зупинялися  люди,  і  навіть  авто,
Щоб  подивитись  на  Осінь  до  щему  звабливу.

Дама  ішла,  розвівався  на  вітру  той  плащ,
Вся  «  від  кутюр»,  вся  від  Шанель,  чи  Габана?..
Світ  завмирав,  як  на  прем’єрі  глядач,
Осінь  ішла…Чиясь,  можливо,  кохана…

Літо  пройшло…  Відлетіло  уже…
Осінь  грозою  змила  серпневу  казку…
Чуєш,  як  сумно???  В  серце  закрався  щем.
Осінь  чаклує…  Літо  признало  поразку…


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752228
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.09.2017


Холодно…

Як  холодно…  Боже,  холодно  як?!
І  душу  нічим  не  зігріти.
І  плакати  хочеться  просто  так,
О,  Боже!  Лише  б  не  здуріти!

Як  холодно!  Холодно  не  від  вітрів,
І  не  від  погоди  хмурної.
О,  Боже,  лише  б  ще  той  вогник  тлів
Із  віри  і  правди  людської.

Бо  холодно,  людоньки,  день  у  день,
Годинник  відмірює  стрілками.
А  чути  лиш  того,  що  дзень  та  дзень  –
І  тижні  летять  понеділками.

Як  холодно!  Щирість  не  гріє  уже,
Всі  в  своїх  проблемах  грузнемо,
А  що  з  нами  поряд  –  то  так,  чуже,
А  хто  ходить  поряд  –  лузери!

Ой,  холодно…  Сірий  наш  день  настає,
Про  Бога  в  часах  забуваємо…
Пильнуємо  тільки  чомусь  своє,
А  душу  в  лахміття  ховаємо…

Болить,  не  болить  –  цікавить  кого?!
Зібрати  б  незбиране    все  в  кулак…
Немає  у  світі  «твого-мого»…
О,  Боже,  чом  холодно  так???


©  Оксана  Граб"юк  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750584
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 14.09.2017


Не самотня…

Ти  не  самотня!  Чуєш  –  не  самотня!
Хоча  в  очах  твоїх  кишить  безодня,
Хоч  в  серці  біль  і  шрами  від  образи,
І  тягарем  від  зради  душать  спазми.

Ти  не  самотня.  Так  буває  в  долі,
Що  хтось  із  двох  захоче  більше  волі,
Комусь  комфорт  і  затишок  безцінні,
Й  не  має  значення,  з  якої  ти  країни.

А  ти  не  плач,  то  все,  як  ніч,  минеться,
І  день  новий  із  посмішки  почнеться,
З  молитви  тої,  що  тебе  тримала,
Коли  вночі  ти,  мов  дурна,  ридала.

Ти  не  самотня!  Не  самотня,  чуєш?
Хоча  минуле  ще  тебе  й  мордує,
Забути  все  –  на  це  потрібні  сили,
А  ти  його  безпам’яті  любила.

Ти  згадуєш,  як  віданно  кохались,
І  вам  крізь  вікна  зорі  посміхались.
І  навіть  соромно  за  пристрасть  вам  не  було,
І  ви  один  до  одного  горнулись.

Розбилось  все  в  одну  хвилину.  Доля…
І  музика  ставала,  мов  неволя,
Як  дриль,  робила  в  скроні  твоїй  отвір,
Ненавидиш  розмову  ту  ще  й  досі.

Як  марево,  пройшло  все,  промайнуло.
Помалу  ти  із  горем  все  забула.
Шепочеш  тихо  серед  ночі  жовтня  :
«  Я  не  самотня,  ні,  я  не  самотня…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2017


Живи яскраво

Сміяється  вечір  місячним  намистом,
Співає  у  садочку  соловей.
Рахує  літо  зорі  –  двісті,  триста…
О,  скільки  ще  у  нього  є  ідей!

А  скільки  ще  прихованих  історій,
Нових  знайомств,  чарівних  вечорів…
Скільки  сердець  в  любовному  просторі
Палатиме  мільйоном  кольорів.

Запахла  п’янко  диво-материнка,
Чебрець  цвіте,  дурманить  дивоцвіт.
І  літо  це  всього  лише  зупинка
На  горизонті  все  нових  доріг.

І  ти  іди  вперед,  не  озирайся,
Якою  б  звивистою  стежка  не  була.
На  негаразди  завжди  усміхайся,
Бо  за  спиною  маєш  два  крила.

І  ти  крокуй,  не  нарікай  на  долю,
На  випробо́вування,  що  вона  дає.
У  всіх  випа́дках  будь  самим  собою,
Живи  яскраво,  бо  життя  одне!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737355
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.06.2017


Запах дитинства

Чим  пахне  дитинство  і  мрії,  і  сни?
Чим  пахне  щасливе  те  «вчора»?
І  сонячні  весни,  де  ми  ще  малі
Збирали  щовечора  зорі?

Чим  пахне  та  річечка  дуже  прудка,
Світанки  в  селі  кольорові?
Той  запах  зі  мною  живе  повсякдень
Й  життя  моє  робить  чудовим.

Чим  пахнуть  побілені  пишні  сади,
Малина  під  тином  в  бабусі?
А  пахне  все  казкою,  пахне  дощем
В  небесному  хмарокожусі.

А  ще  і  черешнями  й  медом  із  трав,
Парним  молоком  з  пампушками.
Ще  пахне  дитинство,  що  сон  нашептав
Рожевими  мальвами  в  мами…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735955
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2017


Сама собі

Сама  композитор  й  сама  музикант,
Сама  історик  і  сама  філософ.
Сама  в  своїй  долі  малюєш,  де  кант,
Сама  собі  кажеш  :  «Досить!»

Танцюєш  під  власні  пісні,  либонь?
Слова  до  них  пишеш  не  вперше.
Лиш  дотиком  теплих  ніжних  долонь
У  серце  ворота  підперши.

У  танці  шаленому  свого  життя
Кружляєш  метеликом  сонним.
За  тим,  що  було  вже  нема  каяття  –
Розвіялось  ген  монотонно.

У  вирі  тих  сайтів,  де  кучу  дурниць
Тамуєш  самотність  «смайлами»,
Пакуєш  в  конвертики,  хай  так  летить
У  безвість  любов  твоя  файлами.

Сама  собі  ти  режисер  давно,
Такі  думки  називають  шедеври!
Мотор!  Дубль  третій  твого  кіно́,
Вже  лине  у  ефіри  маневрами...

Нехай  за  спиною  почуєш  :"Дурна!"
Всміхнися,  наче  все  так,  як  треба.
Бо  свого  щастя  ти  творець  сама,
А  той  сарказм  –  то  зовсім  не  про  тебе!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735897
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.05.2017


НЕ ЗДАВАЙСЯ

Не  кажи,  що  ти  усе  зробив,
І  що  краще,  певно,  вже  не  буде.
Це  лиш  твій  дебютний  є  заплив,
Тут  вода,  ти  бачиш,  попід  груди?!
Не  здавайся  навіть,  коли  зле,
Знай,  твої  проблеми  всім  байдужі.
Кинь  свої  страхи  всі  за  плече,
Сльози  геть!  То  все  одно  калюжі.
Ти  живеш,  бо  так  бажає  Бог,
Тільки  Він  один  все  знати  може,
Ти  і  Він  у  парі,  завжди  вдвох,
Він  ,  ти  знай,  в  усьому  допоможе.
Якщо  вітер  хилить  до  землі,
А  в  душі  закрався  сумнів  трішки
Ти  згадай,  що  поруч  ангел  є,
Так  здолаєш  всіх  гріхів  «підніжки».
«Встань  і  йди!»  -  казав  тобі  Господь,
Перед  тебе  сотні  нових  стежок.
Сміливіше  ти  вперед  проходь,
Але  й  пам’ятай  про  обережність.
Не  кажи,  що  ти  усе  зробив!
Ти  не  маєш  права  на  поразку!
Он,  хтось  в  небі  зірку  засвітив.
Бог  для  тебе  ще  готує  казку...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735425
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.05.2017


Простих доріг не буває

Простих  доріг  в  житті  чомусь  немає,
Та  крізь  вогні  і  буревій  вітрів
У  серці  вогник  віри  не  згасає,
А  головне  –  лиш  ти  б  цього  хотів.

По  серпантину,  наче  по  спіралі,
То  зверху  вниз,  то  зовсім  навпаки
І  доля,  ніби  м’ячиком  кидає,
Щоб  я  долала  стежки  непрості.

Буває,  що  вже  здатися  охота,
Здається,  не  під  силу  та  гора.
Та  звідкись  сила  в  мить  таку  береться,
І  все,  немов  якась  дитяча  гра.

Та  головне  –  іти  до  мрій,  до  злетів,
Яка  б  дорога  не  була  в  горбах.
Які  б  не  били  в  спину  кулемети,
Лише  вперед  –  забувши  слово  "страх".

Та  головне  –  з  молитвою  і  словом,
Не  кулаком  і  силою  руки.
Хай  серед  неба  вічним  ореолом  
Засяють  золоті  ясні  зірки  .

Та  головне  –  коли  горить  надія,
І  за  плечами  –  два  міцних  крила.
Тоді  усе  осилю,  все  зумію,
Хоч  як  би  не  сміялась  сила  зла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734824
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.05.2017


Давай поговорим?

А  давай  говорити  про  мрії?
Кажуть,  мріяти  дуже  корисно.
Навіть,  хто  кермувати  не  вміє
Все  ж  на  газ  щоміцніше  тисне.
Чом  би  й  нам  не  помріяти  трішки
Про  безмежність  синього  неба,
Про  прогулянку  в  горах  пішки,
Про  усе,  в  чому  є  потреба.
Про  ранкову  зорю  у  росах,
Про  розмови  «по  душах»  до  ночі,
Про  волошки,  заплетені  в  косах,
Про  секрети,  якщо  захочеш.
А  давай  говорити  про  щастя?
Адже,  в  кожного  свої  плани.
В  когось  щастя  в  здоров’ї  рідних,
А  хтось  просто  любить  тюльпани.
Хтось  шукає  його  щоднини,
І  той  пошук  такий  безкінечний.
А  от  інший  –  в  очах  дитини,
І  ти  знаєш,  цілком  доречно.
Бо  дитячі  глибокі  очі
Можуть  нам  розказати  багато.
В  них  вся  правда  світу  праотча.
У  дітей  ми  вчимося  прощати.
Ну  давай  ще  помріємо  хвильку
Про  веселку  яскраву  край  світу,
Про  бажань  наших  повну  скриньку,
На  десятки  замків  закриту.
Про  новинки,  що  є  в  книгарнях,
І  про  мир!  Щоб  війни  не  було!
Ще  про  каву  смачну  в  кав’ярнях,
Про  усе,  що  сказати  забула.
Про  що  хочеш,  давай  говорити,
Лиш  би  мовчки  нам  не  сидіти.
Тишина  не  завжди  доречна,
Так  й  душа  може  скрижаніти…
А  давай  поговорим  про  мрії?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2017


Історія одного кохання

Що  їх  поєднувало  –  знав  лиш  тільки  Бог,
Здавалось,  зовсім  різні  у  них  долі.
І  тільки  небо  –  те  одне  на  двох,
І  присмак  зачарованої  волі.

Міська  панянка  на  крутім  авто,
Вся  «від  кутюр»  убрана  величаво
Летіла  містом  посеред  зими,
Коли  мороз  тріщав  навкруг  лукаво.

Вся  в  суєті,  вся  в  справах,  вся  в  думках  –  
Та  раптом  вздріла  силует  знайомий.
Стояв  юнак  з  гітарою  в  руках
І  грав  мелодію  собі  якусь  відому.

Пригальмувала,  вийшла  із  авто,
Хотіла  підійти  та  побоялась.
Колись  зробила  боляче  йому,
Колись  над  ним  жорстоко  посміялась.

А  він  тоді  в  далекому  «колись»
Признався,  що  безпам’яті  кохає.
І  тільки  їй  готовий  присягти,
Що  від  любові  крила  білі  має.

Вона  ж  у  відповідь  всміхнулася  йому:
«  Ну  що  ж,  коли  любов  твоя  шалена,
Так  доведи  ти  світу  усьому,
На  що  ти  здатен  та  заради  мене.

Стрибни  з  моста!  А  я  от  подивлюсь,
Якщо  ти  зробиш  це,  тоді  повірю.»
Юнак  пішов  і  вже  не  повернувсь,
Себе  коханню  вірному  довірив.

Та  все,  спасибі  Богу,  обійшлось,
От  лиш  рука  протезом  замінилась.
Забути  про  всі  плани  довелось,
І  про  любов,  яка  його  зломила.

А  тут  ось  знову  доля  шанс  дає,
І  зустріч  їм  зсилає,  як  знамення.
«Пробач  мені!  »  -  панянка  мовить  вже,
«Хоча  для  мене  і  нема  проще́ння».

Все  у  житті  не  просто  так  собі,
Усі  уроки,  всі  випробування.
Все  те  для  сили  волі,  для  душі,
Для  перевірки  дружби  і  кохання.

І  вже  от  вкотре  разом  йдуть  у  сквер,
Щось  гомонять,  сміються,  наче  діти.
А  люди  озираються  на  них,
Та  їхні  долі  тим  не  зрозуміти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2017


Не вірю в гороскопи

Я  давно  не  вірю  в  гороскопи,
В  співпадіння,  навіть  в  чудеса.
Я  не  їжджу  з  роду  «автостопом»,
Не  звіряю  давні  адреса́
.
Я  не  вірю  в  щирість  «через  зуби»,
Коли  хвалять  в  очі  через  «ні»,
Краще  хай  ці  чесні  «правдолюби»
Щиру  правду  викажуть  мені.

Знаю,  важко  бути  надто  чесним,
Не  усім  же  до  вподоби  це.
Легше,  як  слимак  повзти  облесно,
Усміхатися  єхидно  у  лице.

Звикла  довіряти  тільки  Богу,
Він  ніколи  так  не  підведе.
І  підкаже  правильну  дорогу,
Ще  й  мене  за  руку  поведе.

Я  давно  не  вірю  в  гороскопи,
Може,  то  не  в  моді.  Не  біда.
Маю  я  свої  стереотипи,
Впевнена  в  житті  моя  хода.

Я  не  вірю  в  шлюб  по  розрахунку,
В  нього  ж  бо  майбутнього  нема!
Навіть,  якщо  «вищого  гатунку»,
Навіть,  якщо  все  було  «фірмА».

Я  не  вірю,  що  любов  купують,
Вона  є  або  її  нема.
Це  коли  за  просто  так  цінують,
Це  коли  у  щасті  вся  ціна.

Я  давно  не  вірю  в  екстрасенсів,
Ні  в  «божків»,  і  в  їхні  чудеса.
Просто  в  цьому  я  не  бачу  сенсу,
Коли  є  над  нами  Небеса.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734655
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.05.2017


Фотографе, зроби для мене фото

Фотографе,  зроби  для  мене  фото,
Ти  зазнимкуй  мені  отой  фонтан.
Хай  буде  краща  це  твоя  робота,
Ти  в  цьому  ділі,  певно,  ветеран?!

Зроби  для  мене  ти  таку  світлину,
Де  пахне  вишнею  гарячий  ще  пиріг,
Де  хата,  а  над  нею  небо  синє.
Хай  буде  фото  це  мені  за  оберіг.

Фотографе,  зроби  мені  те  фото,
Де  квітне  сад,  зозуля  там  кує,
Де  сонечко  всміхається  в  висотах,
Таке  яскраве,  наче  золоте.

А  ще  так  хочу  фото  сьогодення,
Нехай  ця  мить  замре.  Фотографуй!
У  неї  буде  теж  своє  наймення,
Лише  мені  її  ти  подаруй.

Хай  час  зупиниться  на  хвилечку  єдину,
А  я  всміхнусь,  чи  навіть,  підморгну?!
Он  за  плечами,  глянь,  яка  картина!
Все  зодягнулось  в  сонячну  весну.

Фотографе!  Зроби  для  мене  фото,
Хай  серце  в  грудях  б’ється,  наче  птах.
Я  знаю,  час  ніяк  не  зупинити,
Лиш  в  цій  світлині,  що  в  моїх  руках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2017


Несподівана зустріч

Посеред  міста  пара  зупинилась,
І  раптом  серце  холодок  пройняв,
Сказав  :  «Привіт,  а  ти  таки  змінилась
До  невпізнаваності.»
(  Але  ти  ж  впізнав?)

Розмова  ні  про  що  собі  точилась,
Душа  закрита  на  засув,  на  клин.
«Давно  не  бачились,  я  радий,  що  зустрілись»,
(Два  роки,  місяць,  день  і  шість  годин).

Не  просто  їй  всміхатись  благородно,
Коли  з-під  ніг  тікає  геть  земля.
Він  скаже  :  «  Стала  ти  холодна»,
(За  Цельсієм  –  сто  десять  вниз  нуля).

Та  вона  сильна.  Хай  в  душі  вулкани,
Він  все  зробив,  щоб  стала  холодніш.
Вже  так  давно  не  кровоточить  рана,
І  сльози  не  течуть  щоками  більш.

На  площі  в  місті  стрілися  обоє,
Недовга  в  них  розмова  та  була.
Всі  спогади  розвіялись  журбою,
А  навкруги  цвіла  собі  весна…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2017


Тату, цвіте вже весна

Ти  бачиш,  тату,  вже  цвіте  весна.
І  сад  зодягся  в  пишно-білі  шати,
Заводить  пісню  пташечка  мала
Ховаючись  під  стріху  на  край  хати.

Ти  бачиш,  тату,  сонечко  зійшло,
З-під  хмари  променем  вітає  днину.
І,  ніби  тих  морозів  й  не  було,
І  ніби  я  мала  іще  –  дитина.

Ти  чуєш,  тату,  шепче  як  ріка?
Тече  собі  в  світи,  співає  дзвінко.
Отак  кудись  тікає  і  життя,
Несуться  дні,  уквітчані  барвінком.

Та,  знаєш,  тату,  а  мені  не  жаль
За  тими  днями  й  місяцями  зовсім.
Лиш  серце  іноді  відвідує  печаль,
За  те,  що  в  тебе  у  житті  вже  осінь.

І  так  би  зупинити  клятий  час,
Вернути  би  слова,  котрі  казала,
Тоді  не  думала,  не  думала  ні  раз,
Що  тим  тебе,  татусю,  ображала.

Вернути  б  час.  Та  все  уже  було,
Й  назад  ніяк  мені  не  повернутись.
Все  відболіло,  все  те  відгуло,
Я  ж  так  до  тебе  хочу  пригорнутись.

Ти  ж  бачиш,  тату,  як  цвіте  весна,
Довкола  пахне  сад  вишневим  квітом.
І  щоб  припасти  до  твого  вікна,
Як  ластівка,  лечу  я  понад  світом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734226
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2017


Щира розмова

Коли  ніхто  не  бачив  їх  обох,
Вони  тихенько  й  щиро  говорили.
Ту  бесіду  незвичну  чув  лиш  Бог,
І  бачив,  як  вони  собі  тулились.

«Скажи,  татусю,  хмарки  голубі?
В  них  пташки  як  літають  сизокрилі?
Не  страшно  їм  упасти  до  землі,
Й    розбити  свої  надто  пишні  крила?»

«Та  ні,  дитинко,  їх  тримає  Бог,
То  Він  їм  крила  дав,  щоби  літати.
І  співом  наділив  отих  пташок,
Щоби  Його  піснями  прославляти.»

«  Татусю,  а  земля?  Яка  вона?
Чи  кругла?  Чи  слони  її  тримають?
І  ще.  На  що  то  схожа  глибина?
Як  рибки  в  ній  такій  страшній  пірнають?»

«  Земля  ж  бо  кругла,  дівчинко  моя,
То  Господа  творіння  майже  перше.
А  рибок  манить  синя  глибина,
І  їм  там    зовсім,  донечко,  не  страшно.»

«Татусику,  а  звідки  взялась  я?
Лиш  не  кажи,  що  бузьки  мене  несли.
Узимку  ж  не  літають.  Їх  нема!
Скажи  мені  по-правді,  чесно-чесно».

Задумавсь  татко,  що  сказати  їй,
Всміхнувся  і  потилицю  почухав:
«Ти  завжди,  доню  ,  у  душі  моїй,
Я  вимолив  тебе,  і  Бог  мене  послухав.

Ти  нам  із  мамою  змінила  цілий  світ,
В  тобі  всі  наші  молитвИ  й  надії.
Ти  нашої  любові,  доню,  цвіт.
Ти  –  наша  радість,  ти  –  наша  надія».

 Отак  татусь  до  доні  промовляв,
Коли  ніхто  не  чув  їхню  розмову.
А  потім  донечку  до  себе  пригорнув,
Узяв  за  руку  і  пішли  додому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733965
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2017


Все закономірно

У  природи  все  закономірно,
Хай  погода  хмуриться  собі.
Не  усі  стежини  в  долі  рівні,
Не  усі  погожі  в  долі  дні.

Кожен  рік  у  день  на  іменини,
Сум  в  очах  жіночих  проплива,
Бо  із  дзеркала  всміхається  нам  щиро
Зовсім  вже  не  юне  те  дівча.

Вже  давно  не  довгоногі  юнки,
За  плечами  –  міх  своїх  турбот.
Доля  нам  підносить  подарунки,
Зіткані  то  з  болю,  то  з  щедрот.

Розум  й  ніжність  жінку  прикрашають,
Бо  хоробрість  –  для  чоловіків.
Хай  до  уст  вже  зморшки  прилягають,
Бійтесь  зморшок  на  душі  своїй!

Вік  для  добрих  справ  –  не  перепона,
Це  в  мудрості  такий  собі  багаж.
Він  не  піддається  під  закони,
Сам  собі  малює  свій  пейзаж.

В  нього  свої  пензлі  й  акварелі,
Гуаші  і  свій  міцний  мольберт.
Долі  наші  на  тонкім  папері,
Що  вмістяться  у  малий  конверт.

Все  закономірно  у  природі,
Хай  погода  хмуриться  собі,
Головне,  коли  в  душі  свобода,
Головне,  щоби  думки  ясні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2017


У ресторані

Офіціант!  Налийте  –  но  вина!
І  ще  он  те  он  тістечко,  будь  ласка.
А  я  присяду  там  коло  вікна,
На  біле  крісло,  якщо  ваша  ласка.

Так  гарно  в  залі  грає  саксофон,
І  всі  думки,  мов  птахи,  геть  на  волю.
Я  на  «беззвук»  увімкну  телефон,
Забутись  хоч  на  мить  собі  дозволю.

Ну  от  і  все.  Лиш  музика  і  я,
А  за  вікном  ноктюрни  пише  травень,
У  пахощах  купається  весна,
Зодягнута  в  пахучі  стиглі  трави.

У  вирі  міста  люди-кораблі,
У  кожного  своя  дорога  в  море.
Дивлюсь  на  них  і  думаю  собі  :
Життя,  як  п’єса,  а  ми  всі  –  актори.

А  там,  за  склом,  все  суєта  суєт.
Хтось  десь  біжить,  кудись  всі  поспішають.
Життя  –  крива  :  падіння,  потім  –  злет.
Біжить,  біжить.  Чи,  радше  так  –  тікає.

Замислилась.  Дивлюсь  на  телефон,
Таки  залежна  я  від  цього  «  дива».
А  в  залі  гарно  грає  грає  саксофон,
Всміхнулася.  А  я  таки  щаслива…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733721
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2017