Дашавський поет

Потомки мої, любі друзі, знайомі

Потомки  мої,  любі  друзі,  знайомі,
До  вас  я  звертаюсь  з  відкритим  листом,
Поки  я  живий,  живий  і  не  в  комі
Й  тверезий,  не  спитий,  повірте,  вином,

Прошу  не  судіть,  як  помру  мене  строго,
Не  кидайте  за  мною  каміння  у  слід,
На  землі  поважав  і  любив  я  чужого
І  не  раз  давав  недругу  солі  і  хліб.

Відчував  я  всі  болі  і  горе  другого
І  старався  підкласти  плече,
Хоч  не  раз  і  не  два  були  біди  в  самого,
Та  у  дружбі  і  в  згоді  й  вогонь  не  пече.

У  житті,  як  на  довгому  полі,  –
Є  рівнини,  горби  й  борозда;
Кожний  бачить  себе  в  своїй  долі
І  найкраща  для  нього  своя.

Я  напевно  щасливий  у  світі
Й  завжди  радо  живу  на  землі,
Що  думки  мої  й  серце  зігріті
Й  з  Божов  ласков  живуть  у  мені.

Хоча  я  десь,  колись  таки  схибив,
Чи  обідив  когось  на  словах,
То  тоді  у  душі,  наче  глибу,
Я  кресав  своє  серце  й  не  раз.

Похвали  я,  повірте  не  хочу
Й  риторичних  промов  не  прошу,
Хай  у  землю  мене  затолочуть,
Як  звичайну  людину  просту.

В  молитвах  лиш  у  Бога  попросять,
Щоб  простив  мені  земні  гріхи
І  обіду  на  мене  не  носять,
Бо  ми  всі  перелітні  птахи.

Ми  на  землю  прийшли  тільки  в  гості
Й  залишити  маленькі  сліди,
А  як  смерть  забере  тіло  й  кості,
Ми  покинем  її  на  завжди.

А  душа  полетить  аж  до  неба
Й  на  суд  Божий  чекатиме  там,
Бо  людині  вже  нічого  не  треба,
Тільки  Божої  ласки  всім  нам.

Там  спитають,  як  жив  на  землі  ти
І  яких  ще  гріхів  наробив;
Мусиш,  мусиш  віддати  всі  звіти
І  одержиш,  що  ти  заслужив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2020

Слово рідне

Ох,  як  приємно  чути  своє  слово
На  чужині,  серед  чужих  людей,
Бо  ти  немов  народився  наново,
Й  почув  його  із  маминих  грудей.

Напевно  хтось  давно  у  ту  країну
Забрів  із  долею  сюди  –  то  факт.
Та  не  забув  він  рідну  Україну
І  не  зречеться  мови  аніяк.

Я  озирнувся  з  серцем  і  з  душею
На  ті  слова,  що  мовила  вона…
Мені  здалось  –  людина  ця  зорею
Горить  у  світі  й  творить  чудеса.

Тож  пам’ятай,  мій  друже,  свою  мову
І  де  б  не  був  ти  й  у  якім  краю,
Завжди  ставай  за  нею  ти  горою
Й  не  забувай  ти  матінку  свою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2020

Замовкли у лузі зозулі

Замовкли  у  лузі  зозулі,
Вже  осінню  пахне  кругом
І  зорі  падуть  наче  кулі,
То  серпень  стоїть  за  вікном.

На  полі  доспіла  пшениця
І  стигнуть  плоди  у  саду,
Під  лісом,  як  хата  копиця
Із  сіном  стоїть  на  виду.

Вже  завтра  лани  неозорі
Сколишуть  комбайни  гучні,
Посиплеться  хліб  у  комори
І  будуть  смачні  калачі.

І  день,  як  натягнута  струна,
Мелодії  буде  творить,
В  селі  не  французька  парфума,
А  праця  кругом  запашить.

Мені  пригадались  далекі
Роки  повоєнні  важкі
І  дні  материнські  не  легкі
І  личка  дитячі  сумні.

Ох,  спомини,  любі  пришельці,
Летіть  десь  у  вирій  собі,
Лишіть  мої  спогади  в  серці,
Не  сійте  по  рідній  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2020

Важка дорога йде до хліба

Важка  дорога  йде  до  хліба,
Ой  не  легка  вона,  повір,
Поки  в  мішки  яскраво  біла
Мука  посиплеться,  як  з  гір.

Ще  в  осені  орали  поле,
Під  зиму  сіяли  зерно,
Щоби  весною  знову  голе
Зазеленіло,  ожило.

А  ціле  літо  виростало,
Вмивалось  вітром  і  дощем
І  вже  під  осінь  засіяло
Достиглим  колосом  з  зерном.

А  хлібороб  не  гає  часу,
Жнива  –  це  битва  за  врожай.
Хоч  дні  і  довгі,  нема  запасу
Спекти  розкішний  каравай.

І  лиш  тоді,  як  збір  в  коморі,
А  млин  розмеле  і  зерно,
Світліші  стануть  ясні  зорі
Й  похолоднішає  чоло.

А  на  столі,  як  дар  за  працю,
Буханка  хліба  запашна
І  стомлена  рука  на  тацу
Піднесе  гострого  ножа.

Сім’я  присяде  урочисто
За  стіл  святковий  і  уся,
А  батько  й  мати  особисто
Піднесуть  кожному  хлібця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2020

Все приходить і проходить

Все  приходить  і  проходить  –
Осінь,  літо  і  весна,
Сонце  сходить  і  заходить,
Не  вертаються  літа.

Раз  в  людини  є  дитинство,
Одна  юність  і  краса,
Є  щасливе  материнство
Й  найрідніша  сторона.

Мати  є  одна  на  світі,
Ми  від  неї  кров  і  плоть,
Одне  сонце  у  зеніті,
Що  нас  гріє  із  висот.

Є  одна  Вітчизна-мати,
Один  Бог  на  небесах  –
Одне  серце,  треба  знати,  –
Є  у  грудях  у  всіх  нас.

Світ  і  вічний  й  нескінчений
Й  не  досяжний  нам  на  зріст
І  хрещений  й  не  хрещений
Є  на  ньому  тільки  гість.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2020

Повір, дорога, не для слави

Повір,  дорога,  не  для  слави
На  ринг  виходив  я  й  не  раз.
Спортивні  вели  мене  справи,
Можливо  навіть  на  показ.

В  бою  виглядав  благодушний,
Веселий,  спокійний  такий,
Для  тренера  був  не  послушний,
Для  публіки  –  може  й  смішний.

А  після  ударів  пекучих,
Які  я  не  раз  пропускав,
Характер  мінявся  й  разючим,
Відразу  я  й  другим  ставав.

Противник,  та  що  тут  казати,
На  вістря  наткнувся  дивак
І  замість  очки  набирати
В  нокауті  оставсь  неборак.

Я  глянув  у  зал  многолюдний,
Шукаючи  очі  твої,
Як  риба  в  воді  каламутній
Шукає  поживу  собі.

І  тут  пригадав,  що  ні  разу
Не  була  ти,  мила,  ніде
Й  на  ринг  не  вбігала  відразу,
Щоб  трошки  обняти  мене.

Я  вірю  –  мене  ти  чекала,
Щоб  скоріш  появився  в  селі
Й  думками  на  рингу  стояла
Й  мені  помагала  в  борні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2020

Проснувсь сьогодні дуже рано

Проснувсь  сьогодні  дуже  рано
Від  канонади  вдалині,
Напевно  і  тобі  погано
В  постелі  було  теж  самі.

У  ту  червневу  ніч  коротку,
Як  ми  були  іще  малі,
Аж  від  Карпат  і  до  Чукотки
Здригнулось  все  в  страшній  війні.

Почалось  те,  що  довгі  роки
Тільки  кошмарами  несло.
Хто  переніс  війни  уроки,
До  смерті  зна  її  жало.

Вона  повзла  у  кожну  хату,
Несучи  горе  й  море  сліз,
Забрала  батька,  мужа,  брата  –
Все  замітала  під  обріз.

Та  люди  вижили  в  тім  горі,
Все  перенесли  на  плечах
І  на  обпаленім  просторі
Життя  міняли  на  очах.

Хоч  не  легка  була  дорога
У  тім  страшнім  котлі  війни,
Мільйони  жертв,  щоб  перемога
Прийшла  до  нас  вже  назавжди.

І  ми  росли  напівголодні,
Напіводягнені  були.
Та  не  дай  Бог,  щоб  наші  модні
Онуки  й  діти  так  жили.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885081
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2020

Зима

Зима.  Морози.  Сильні  завірюхи
Усе,  наче  в  казці,  в  обіймах  зими,
В  повітрі  кружляють,  кружляють,  як  мухи,
Сніжинки  пухнасті,  мов  цвітуть  сади.

Не  видно  ні  гір,  десь  сховались  у  хмарах,
Не  чути  зозуль  й  голосів  солов’їв,
А  тільки  ворони,  неначе  примара,
Юрбою  летять  до  стареньких  дубів.

Маленька  синичка  стриба  під  віконцем,
Мов  хоче  до  хати  крізь  шибку  зайти,
А  десь  там,  на  півдні,  де  яснеє  сонце,
Журавлі  і  лелеки  тепло  віднайшли.

Та  як  би  не  злилась  зима-завірюха
І  щоб  не  творила,  хоч  то  їй  пора,
Та  скоро  весна  зніме  з  неї  кожуха
І  землю  накриє  цілюща  роса.

Заквітнуть  сади  і  луги  й  сіножаті,
Прилетять  птахи  із  далеких  країв,
Клепатимуть  коси  лелеки  на  хаті,
Полинуть  над  краєм  пісні  солов’їв.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885080
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2020

Ох, пісні, пісні знайомі

Ох,  пісні,  пісні  знайомі
Знов  понеслись  над  селом,
Радість,  щастя  в  кожнім  домі,
Не  опишеш  і  пером.

То  Різдво  прийшло  в  оселі,
Христос  Божий  народивсь,
Сповістили  всім  ангели,
Що  спаситель  появивсь.

Колядують  малі  діти
Й  парубки  і  старики,
Хоч  морози,  та  радіти
Не  боронять  і  вони.

Дзвінко  котиться  над  світом
Радість  пісні-коляди,
А  сніжинки  наче  цвітом
Устеляють  всі  стежки.

Йдуть  вертепи  з  хати  в  хату
І  у  місті  і  в  селі,
Не  за  гроші,  не  за  плату,
А  за  щастя  на  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2020

Осінь

В  гаю  не  чути  солов’їв,
Над  полем  жайворон  не  в’ється,
Лелеки,  гуси  й  журавлі
Тепло  понесли  в  піднебесся.

Вже  де-не-де  паде  листок
Пожовклий  з  дерева  на  землю,
Отави  зложені  в  стіжок,
А  льон  пов’язують  в  куделю.

Бо  осінь,  осінь  йде  до  нас
З  своїми  барвами  ясними,
Для  молодих  –  весільний  час,  
Для  пожилих  –  набратись  сили.

Щоб  все,  що  вродила  земля
Звезти  в  стодоли  і  амбари,
Бо  скоро  прийде  і  зима,
Вона  уже  не  за  горами.

Тай  день  короткий,  наче  мить,
І  ніч  і  довша  і  туманна,
А  час  ракетою  летить,  –
То  осінь,  осінь,  наче  панна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2020

Розпустила осінь коси

Розпустила  осінь  коси,
Розстелила  по  траві,
Хоч  мочили  її  роси,
Трави  чахнуть  і  сухі.

Побіліла  й  наша  мати,
Ручки  стали,  як  земля,
На  лиці,  та  що  й  казати,
Видно  років  борозна.

Але  очі,  як  зіниці,
Чисті,  світяться  завжди,
А  думки,  немов  з  криниці,
Мудрі  мамині  –  бери.

Бо  вона  для  нас  є  мати,
Цілий  вік  для  нас  горить,
Хоче  завжди  вберігати
І  на  зов  наш  полетить.

Хоч  і  втома  кості  ломить,
Осінь  холод  вже  несе,
Серце  в  матері  промовить
І  в  біді  тебе  спасе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2020

Моя Україна

Хтось  любить  степ  і  рівнину,
А  хтось  Полісся-казку,
Та  я,  повірте,  не  знайду
Карпатам  рівну  частку.

Вони  й  весною  й  восени,
Неначе  на  картині,
Чи  навіть  було  у  зимі,
І  горді  і  красиві.

Тут  все  привітне  і  просте  –
І  скелі  й  полонини
І  флора  й  фауна  росте,  –
Частинка  Батьківщини.

То  ж  пам’ятаймо  ми  завжди
І  гори  і  рівнини,
Що  ми  родились  і  росли
На  землях  України.

Вона  від  Тиси  й  до  Дінця,
Від  Прип’яті  до  моря
І  від  початку  до  кінця
Широка  і  простора.

Люби  її,  як  отчий  дім,
Як  матір  свою  милу.
Хай  процвіта  вона  й  усім
Хай  долю  дасть  щасливу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2020

Людина прийшла на цей світ, як у гості

Людина  прийшла  на  цей  світ,  як  у  гості,
Життя  її  в  всесвіті  –  це  один  миг,
Один  у  труді,  як  спортсмен  на  помості,
А  другий  в  тіні  і  нічого  не  встиг.

Он,  бачу  майструє  людина  домівку,
А  там,  горновий  плавить  сталь  для  села,
А  тут,  у  буфеті  п’ють  пиво  й  горілку
І  кажуть,  що  правди  на  світі  нема.

На  полі  кипить  від  зорі  й  до  закату
Робота,  бо  скоро  прийде  і  зима,
А  тут,  у  буфеті  лишають  зарплату
І  кажуть,  що  долі  на  світі  нема.

З  заводу  додому  спішать  трудолюби,
Де  рідна  домівка  і  своя  сім’я,
А  там,  у  буфеті  мочать  носа  і  губи
І  кажуть,  що  щастя  на  світі  нема.

Людині  дано  –  і  розум  і  силу,
А  юність  і  старість  з  роками  прийде,
Та  долю  свою  сам  ти  зробиш  красиву,
І  щастя  до  тебе  само  не  прийде.

Щаслива  людина  у  праці  і  дружбі,
В  любові,  коханні,  бо  так  воно  є,
А  ті,  що  в  буфеті  сидять,  як  на  службі,
Марнують  і  долю  і  щастя  своє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2020

Думи

Ох,  думи  мої  ви  хороші,
Завжди  летите  до  душі,
Хоч  часом  я  вас  і  не  прошу,
Ви  служите  вірно  мені.

Ведете  мене  за  собою
У  вирій  земного  життя,
А  деколи  навіть  горою
Стаєте  поперек  буття.

Щоб  я  бува  часом  не  схибив,
Не  йшов  по  другому  шляху,
А  бо  десь  слова  не  заглибив
На  своїм  старенькім  віку.

Сам  Бог  мені  вас  посилає
Й  дає  вам  напуття  своє,
Любити  Вітчизну  і  знає,
Що  любов  моя  завжди  живе.

А  я  з  вами  в  дружбі  і  в  мирі
І  вам  підкоряюсь  завжди
Й  тому,  поки  я  ще  при  силі,
Завжди  пишу  ваші  рядки

Вони  від  душі  і  від  серця,
Про  наші  тривоги  й  пісні,
Хоч  часом  гіркіші  від  перця,
А  більше,  як  зорі  ясні.

Бо  ми  не  забули  і  біди
І  сльози  вдовиць  й  матерів
Й  голодні  й  обірвані  діти
І  муштри  чужинців-катів.

То  летіть  і  летіть  ви  до  мене,
У  вільний,  квітучий  наш  край
І  я  пригорну  вас  до  себе,
Що  аж  зашумить  водограй.

Сьогодні  з  Карпат  аж  до  Дону
У  щасті  співають  пісні
І  двері  розчинені  дому,
Для  всіх  на  Вкраїнській  землі.

Вас  гостинно  запросять  до  хати,
Накормлять,  напоять  вином,
Бо  наша  Вкраїна,  як  мати,
А  люди  всі  з  Богом  й  з  Хрестом.

Й  тому  ви  для  мене  любимі,
Мої,  мої  думи,  мої,
Хоча  сьогодні  вже  сивий,
Та  ви  –  моя  радість  в  житті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020

Напевно на старість людина

Напевно  на  старість  людина
Таки,  як  дитина  стає,
Вона  хоче  ласки  від  сина
Й  всі  болі  до  серця  кладе.

Душа  в  неї  дуже  ранима
І  очі  частенько  в  сльозах,
За  внуків,  за  дочок,  за  сина,
Не  раз  в  молитвах  по  ночах.

Можливо  тому,  що  і  нині
Вона  ще  в  тривогах  живе,
Тягар,  що  прожитий,  на  спині,
Як  кару,  ще  й  досі  несе.

Бо  ми  пережили  і  холод
І  голод  й  жахливу  війну
І  дзвони,  що  били  на  сполох,
Коли  забирали  сім’ю.

І  везли  у  різні  куточки,
Де  ноги  сам  чорт  поламав,
А  наших  любимих  синочків
У  тюрми  й  в  могили  погнав.

Ох,  досить  тих  споминів  тертих
І  досить  тих  сліз,  що  лились,
Молімось,  молімось  за  мертвих
Й  шануймо,  шануймо  живих.

Бо  маємо  зараз  державу,
Щасливо  і  вільно  живем,
Гордімось,  гордімось  на  славу,
Що  з  внуками  землею  ідем.

В  домівках  сплять  з  Богом  і  діти,
Старі  теревені  ведуть,
На  клумбах,  повірте,  і  квіти
Зовсім  по  другому  цвітуть.

Є  час  в  нас  на  все  подивитись,
Бо  ми  вже,  як  діти  малі
І  щиро  і  щиро  молитись,
За  наші  теперішні  дні.

Похвалу  складаємо  Богу,
Бо  він  нам  наснагу  дає
Й  веде  нас  на  вірну  дорогу
І  в  день  і  в  ночі  береже.

Тож  будьмо  удячні  за  долю
Й  навчаймо  добра  молодих,
Бо  досить  вже  горя  і  болю
І  досить  очей  нам  сумних.

Тепер  нам  усім  ветеранам
Потрібно  радіти  життю
І  волі  не  дати  тиранам,
А  волю  любити  свою.

Дивіться,  як  сонечко  гріє  –
Весна  розпахнула  крило,
Як  кожна  людина  радіє,
Що  щастя  в  Вкраїну  прийшло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020

Устав я, як завжди, раненько

Устав  я,  як  завжди,  раненько
І  думав  не  сяду  за  стіл,
А  піду  у  ліс  далеченько,
Розвію  і  думи  у  нім.

Присяду  на  світлу  поляну,
Послухаю  шелест  дерев,
Під  кущик  тихенько  загляну
Й  представлю  себе,  що  я  лев.

Не  тим,  що  є  цар  над  звірами,
А  мирним  господарем  мрій.
Й  полинуть  пісні  над  ланами,
Там  голос  полетить  і  мій.

Та  де  там,  не  втримав  спокуси
І  скоро  за  стіл  умістивсь
Й  мов  учень  із  школи,  із  бурси,
Присів,  наче  би  утомивсь.

А  думи,  як  буря  на  дворі,
Летять  і  летять  на  папір,
Мов  миші  в  старенькій  коморі,
Де  мотлоху  повно  і  дір.

А  я  межи  ними  безсилий
Й  тому  підкоряюся  їм.
Хоч  виходить  не  завжди  красиве,
Та  я  задоволений  всім.

Не  вже  то  роки  підганяють
У  вир  моїх  спогадів  й  мрій
Й  до  мене  думки  посилають,
Щоб  в  мене  не  вийшов  застій.

Бо  я,  як  лиш  сяду  писати
І  беру  у  руки  перо,
Душа  моя  хоче  співати
І  в  юність  спішить  заодно.

А  я  ж  то  старий  і  роками,
Можливо  мені  вже  не  мож
Писати  своїми  руками
Таке,  що  виходить  як  дощ.

Ну,  що  ж,  хай  сміються  і  люди
І  друзі  й  потомки  мої,
Другим  певно  вже  я  не  буду,
Так  видно  судилось  мені.

Бо  одні  йдуть  у  ліс  за  грибами,
Другі  йдуть  на  річку,  на  став,
А  я,  мої  думи,  із  вами
Пишу  і  пишу  і  писав.

Ви  моя  розрада  і  втіха
Й  наснага  моєї  душі,
Ах  мамина  ласка  і  стріха,
Моя  допомога  в  житті.

І  поки  живе  моє  серце,
А  руки  тримають  перо,
Я  буду  писати,  як  перше,
Про  все,  що  зі  мною  жило.

Ніхто  їх  не  буде  читати,
Бо  друге  пішло  і  життя,
Не  ті  вже  старенькі  і  хати,
Тай  наша  Вкраїна  не  та.

Вона  зараз  вільна,  мій  друже,
Давно  вже  порвала  ярмо
І  вічною,  вічною  буде,
Ніхто  вже  не  зломить  кермо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020

Сонце прокинулось рано

Сонце  прокинулось  рано,
Ніжно  всміхнулась  земля,
До  нас  зазирнуло  на  ганок,
Бо  прийшла  вже  весняна  пора.

Принесла  всі  запахи  квітів
І  трелі  гучних  солов’їв…
Ох,  будуть  врожаї  у  літі
І  море  зерняток  хлібів.

Посиплеться  збіжжя  в  комори,
Поллється  рікою  буряк,
Наповняться  сіном  стодоли,
Залетить  і  рибка  у  сак.

А  ми,  молоді  і  кипучі,
В  студенти  подались  іти,
Щоб  там  подолати,  як  кручі,
Науки  найкращі  ази.

Ох,  рідна  Вітчизна,  –  ти  мати,
Ми  в  тебе  велика  сім’я
І  як  тебе  мож  не  кохати,
Коли  ти  квітуча  уся.

Ти,  мов  дівчина  у  фаті,
Красива  і  ніжна  така;
Кохають  тебе  в  кожній  хаті,
Ти  юна,  зовсім  молода.

Тобі  вісімнадцять  без  ліку,
Як  Бог  нам  тебе  подарив;
Будеш  розвиватись  до  віку,
Народ  наш  на  це  заслужив.

Дивись,  навіть  сонце  радіє
І  весну  нам  несе  дзвінку,
Земля  вся  кругом  зеленіє,
Тебе  зустрічає  юнку.

Як  хочеться  жити  і  жити
У  тебе,  моя  дорога…
А  в  радості  й  в  щасті  омите,
Крокує  і  наше  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2020

І знов мені студентські роки

І  знов  мені  студентські  роки
Чомусь  у  душу  залягли
І  зала  світла  й  стіл  широкий
Й  ми  на  екзамени  прийшли.

Ми  тут  раділи  і  журились,
Сприймали  зарева  наук,
На  світ  по  другому  дивились
І  інший  в  голові  був  звук.

Бо  ми,  студенти,  мужні  люди,
Як  ті  орли  на  висоті;
Нас  понасіяно  усюди,
Неначе  квітів  на  весні.

Хоч  було  все  –  короткі  ночі
Й  переживання  і  не  раз
Й  заплакані  в  дівчаток  очі,
Як  щось  не  клеїлось  у  нас.

Але  вони  найкращі  роки,
Найкраща  мить  мого  життя.
Ми  були,  були,  мов  пророки,  –
Думки  летіли  в  майбуття.

Як  би  мені  прийшлось  долати
Знову  дороги  ті,  повір,
Я  без  вагання,  без  зарплати,
Летів  би  в  юність,  наче  звір…

В  село  і  в  місто  вже  йшло  літо,
Стихав  студентський  в  залах  сміх…
Серце  навчилося  боліти,
Ні,  не  за  себе,  а  за  всіх.

І  от  тепер,  хоч  я  вже  сивий
І  серце  стукає  не  так,
В  душі  моїй  живе  красивий
Й  всіма  любимий  рідний  фак…

І  я,  знов  з  друзями,  мов  вчора,
Їду  на  практику  ще  раз
І  нас  зустріне  там  дітвора
Й  світлий,  привітний  їхній  клас.

Ох,  юність,  юність  неповторна,
Ти,  мов  весна,  живеш  в  душі,
Завжди  співуча  і  моторна,
Несеш  всі  спогади  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2020

Пишу, пишу, немов малюю

Пишу,  пишу,  немов  малюю,
Живу  тепер  неначе  в  сні,
Бо  знаю  добре,  що  не  чують
Мене  вже  друзі  на  землі.

Одні  пішли  із  того  світу,
Другі  подались  в  ходаки,
Треті  забули  заповіту,
Хоча  вони  й  не  дураки.

Отих  померлих  пам’ятаю
Й  молюсь  за  душі  їхніх  тіл,
Других,  напевно  й  не  впізнаю
І  їх  палаців  й  їхній  стіл.

Вони  змінилися  і  духом,
Багаті  стали,  ще  й  взірцем,
Усе  зробили  одним  рухом,
Напевно  з  мудрим  папірцем.

Забрали  фабрики,  заводи,
У  бізнесмени  подались;
Дивлюсь  вже  землі,  навіть  води
У  їхній  власності  знялись.

Вони,  вони  –  то  є  еліта
І  в  Україні  –  всі  вершки,
Для  них  замало  весни  й  літа,
Забрали  б  снігу  і  в  зими.

Ох,  як  міняються  ті  люди
І  як  черствіє  їх  душа,
Не  бачать  цвіту  скрізь  і  всюди,
Для  них  багатство  –  то  мета.

Та,  хай  би  так,  як  би  то  чесно  –
У  праці,  в  поті,  у  борні,
А  то  людське  для  них  воскресло,
Таке  не  бачив  я  й  у  сні.

Прибрали  все,  як  своє  кровне,
Забули  зовсім  про  народ,
Хоч  на  паперах  і  умовне,
На  них  нема  ніяких  квот.

Було  державне  –  стало  наше,
Був  колектив  –  тепер  є  пшик;
Для  них  усе,  усе  є  ласе,
Скрізь  їхні  фірми,  їх  ярлик.

А  ви  живіть  і  дуйте  в  дуло,
Вони  господарі  –  пани…
Невже  в  Країні  все  поснуло,
Щоб  так  державу  розтягли.

Та  ні,  я  вірю  в  наші  сили
І  вірю  в  молодих  людей,
Вони  ще  візьмуть  в  руки  вили
Й  повикидають  фарисей.

Ні,  я  не  кличу  –  ні  до  крові,
Ані  погрому  на  людей,
Кару  почують  в  нашій  мові,
Якщо  зійде  наш  Прометей.

Він  прочита  на  площі  вирок
Для  тих  фарбованих  зірок
І  аж  тоді  потруть  затилок,
Що  аж  посиплеться  пісок.

Так,  можеш  бути  ти  багатий,  –
Живи,  працюй,  трудись,  та  знай,
І  мусиш  добре  пам’ятати,
Що  й  для  людей  є  рідний  край.

Вона,  Вітчизна  –  рідна  мати,
Для  всіх  народів  і  дітей;
Нам  треба  жити  і  кохатись
Й  молити  Бога  ніч  і  день,

Щоб  зберегти  її  багатство,
Її  простори  і  красу,
Трудитись  в  мирі  і  у  багатстві,
Її  любити,  як  сім’ю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020

Пожовкли листочки від часу

Пожовкли  листочки  від  часу,
А  я  їх  читаю  щодня,
Бо  в  них  я  історію  бачу,
А  з  нею  і  своє  життя.

Он,  юний  іду  я  до  школи,
Над  світом  гримить  ще  війна…
Хай  час  той  не  прийде  ніколи,
Хай  котиться  світом  весна.

Бо  скільки  народу  упало,
А  скільки  сиріт  розвелось,
Напевно  і  пекло  не  знало,
Як  все  руйнувалось,  пеклось.

Міста  всі  в  уламках,  в  руїнах
І  села  згорілі  стоять
Й  ще  кров  не  відмилась  на  стінах,
Ще  й  досі  вдовиці  не  сплять.

Чекають  повернення  мужа,
А  мами  синочків  своїх…
Ох,  буде  вам  каронька  дужа
Й  по  смерті  не  спишете  гріх.

Про  те  мої  вірші  найперші,
Дитячі,  простенькі,  сумні;
Їх  люди  читали  тутешні,
Хоч  знали  ці  біди  самі.

Беру  в  руки  другий  я  зошит,
А  там  вже  будови  пішли
І  рідний  курортний  мій  Моршин
Почав  наче  в  казці  рости.

Птахи,  та  і  ті  розспівались,
Неначе  би  після  грози;
Вже  хлопці  й  дівчата  побрались,
Котрі  повернулись  з  війни.

А  ми  молоді,  зовсім  юні,
Обдерті,  голодні,  як  пси,
Хоч  жили  у  хатах,  як  в  клунях,
Учитись  до  школи  пішли.

Вже  й  рани  потрохи  гоїлись
І  люд  краще  жити  почав,
Погиблим  і  стели  з’явились,
Ніхто  хай  би  того  не  знав,

Що  ми  пережили,  мій  друже,
Хіба  ти  побачиш  в  кіно…
Я  вірю,  вже  того  не  буде,
Друге  вже    в  нас  місто  й  село.

Другі,  певно  й  люди  у  світі,
Нове  покоління  росте.
Багато  і  крові  пролито
За  наше  майбутнє  святе.

От,  третій  вже  зошит  зі  мною
Давненьку  розмову  почав  –
У  ньому  студентом  я  стою
І  другу  я  пісню  співав.

Про  партію  нашу  велику,
Колгоспні  простори  –  лани.
Політику  чорну,  безлику
Не  клав  я  на  свої  листки.

Бо  бачив  я  другу  в  ній  віру,
Відчув  у  душі  щось  не  те…
Вагони  пішли  до  Сибіру
З  людьми,  тільки,  вірте,  за  те,

Що  люд  наш  любив  Україну,
Господарем  був  на  землі,
Не  хотів,  щоб  була  у  руїнах
І  в  стогоні  бачить  її.

У  мене  стискалося  серце,
Як  хати  пустошились  знов;
Невже  то  війна,  наче  перше,
Що  знову  пролилася  кров;

Що  діти  сиротами  стали,
А  мами  губили  синів,
Всі  ночі  спокійно  не  спали,  …
Невже  хтось  навіяв  катів.

І  так  те  тяглось  довгі  роки,
Закінчив  навчання  і  Я,
В  душі  відкладались  уроки,
Про  те,  як  стогнала  земля.

Пішов  я  уже  на  роботу,
З’явилась  і  в  мене  сім’я;
Не  радість,  а  тільки  скорботу
Відчула  ще  моя  душа.

Бо  люди  не  всі  повернулись
З  сибірських  далеких  лісів,
А  діти  їх  світ  сколихнули
І  гнали  з  Вкраїни  катів.

Лягли  у  могили  за  волю,
За  вільний  і  рідний  наш  край.
Так  Бог  певно  вибрав  їм  долю,
Тож  знай,  любий  друже,  тож  знай;

Що  твоя  Вітчизна  кохана
Порвала  кайдани  усі,
Для  тебе,  для  мене  –  не  пана,
Всю  нечисть  прогнала  з  землі.

Живемо  тепер  в  Україні,
Як  вільні  народи  усі,
Співаєм,  говоримо  сміло,
Працюєм  на  своїй  землі.

Але  пам’ятайте,  потомки,
Що  є  ще  на  світі  ділки,
І  можуть  підступно,  як  вовки,
У  дім  наш  неждано  прийти.

Тож  будьте  ви  дужі  і  смілі,
Не  вірте  ласкавим  словам,
Хай  наша  Вітчизна  і  в  ділі
І  в  подвигах  буде  сповна.

Бо  ми  того  варті  у  світі,
Хай  з  нами  рахується  люд;
Ще  милий  Кобзар  в  заповіті
Писав,  що  нащадки  прийдуть.

Й  господарем  стануть  у  хаті
І  будуть  співати  пісні,
А  всі  недолюдки  пихаті,
Хіба  вам  присняться  у  сні.

Беру  вже  наступний  свій  зошит,
Читаю  і  свіжі  вірші
І  бачу  розтерзаний  Моршин,
Ні,  ні  не  на  куски,  ні,  ні.

Тут  кожна  будівля  приватна,
А  їхні  хазяї  чужі
І  навіть  у  Львові  броварня
Належить  уже  не  тобі.

Є  клерик  у  Києві  певно
І  він  вже  й  Карпати  посів
І  так  полюбив  нас  всіх  ревно,
Що  я  від  їх  слів  охмелів.

Так,  так,  в  множині  пишу  слово,
Бо  дійсно  він  є  не  один,
Їх  там  розвелось,  як  полови,
А  Київ  для  них  став,  як  млин.

І  нам  обіцяють  майбутнє
І  дурять  як  тих  баранів,
І  ніби  балакають  путнє,
Та  діла  немає  із  слів.

Розкрали  заводи  усюди,
А  люди  по  світу  пішли…
Так,  так,  депутати  в  нас  юди,
Лиш  гроші  складають  в  мішки.

А  нам  залишилось  співати
І  часом  кричати  на  них…
Ніхто  нас  не  буде  карати  –
Ми  ж  голос  віддали  за  них.

От,  скоро  вже  й  вибори  будуть
І  прийде  для  звіту  пора,
Придумають  нову  облуду,
Поллється  з  екранів  краса.

Намажуть  нам  медом  і  губи,
Підуть  і  у  хід  пироги,
Полетять  агенти  між  люди,
Щоб  щастя  росло,  як  гриби.

Забули  вони  вже  напевно,
Що  ми  вже  не  ті,  не  осли,
Не  хочем  любити  їх  ревно,
А  щоб  не  вбіцяли  вони.

Вже  зміна  готова  до  бою,  –
Нова,  молода,  не  стара,
Вона  і  змете  їх  мітлою,
Щоб  наша  держава  цвіла,

Щоб  діти  росли  і  раділи,
Щасливі  у  сім’ях  були,
Кривити  душею  не  вміли,
А  Бога  у  серці  несли.

Ох,  любий  мій,  милий  читачу,
Пробач  мені,  друже,  за  те,
Що  пишу  я  правду,  не  плачу,
І  радий,  що  вільні  ми  є.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020

Роздум про Дашаву

Я  душею  зріднився  з  Дашавов,
Бо  десятки  років  в  ній  живу.
І  горджусь  її  кадрами  і  славов,
Котру  знають  й  в  Європі  таку.

На  теренах  в  нас  сіл  є  багато,
Але  селищ  в  районі  нема.
Та  одне  розляглося,  як  плато  –
Це  Дашава  нам  всім  дорога.

Її  шефи  давненько  назвали
Не  селом,  але  імям  другим.
А  за  те,  що  на  ній  збудували,
Вона  буде  у  славі  все  з  тим.

Чи  то  доля  так  склалась,  чи  люди
Так  підняли  її  до  небес.
Де  не  глянеш,  –  краса  і  усюди,
І  то  дійсна,  а  не  із  чудес.

Бо  і  кадри,  як  маги  правдиві,  -
Всі  з  душею  до  праці  летять.
Через  те  на  ділянках,  на  ниві
І  порядки  в  Дашаві  стоять.

Головним  був  і  є  запівалом
Молодий,  наш  земляк,  -  голова.
Він  за  пояс  заткне  і  бувалих,
Видно  вдача  у  нього  така.

Не  хвалю  я  те  все  риторично,
Хоч  Дашаву  люблю  як  свою.
Де  закладено  в  ній  історично,
Що  Дашава  все  перша  в  ряду.

На  останок  скажу  вам  у  слові,
Що  то  кадри  рішають  усе.
Бо  як  дійсно  вони  є  фахові,
То  і  успіх  скрізь  гарним  буде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2020

Рідна Дашава

Пливе  удаль  собі  ріка
І  вже  не  одні  віки  здолала,
А  вздовж  русла  одна  краса,
Де  стоїть  наша  Дашава.

Чи  в  заметіль,  чи  в  світлий  день
Вона  картиною  сіяє,
А  звук  мелодії  пісень
Усі  в  нас  у  свята  величає.

Така,  така  Дашава  є,  –    
Не  лиш  у  праці,  а  й  в  дозвіллі,
Бо  тут  народ  здавен  живе
В  котрого  думи  в  душах  спільні.

Недаром  в  лідерах  іде
І  славою  роки  повита.
І  так  напевно  все  буде,
Бо  в  ній  трудяги,  а  не  свита.

Тримай  той  фасунг,  дорога,
Будь  лідером  у  регіоні!
А  ми  не  звернемо  керма,
Щоб  бути  в  недругів  в  полоні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2020

Рідна мова

Я  мову  щодня,  щонеділі
З  дитячих  років  рідну  вчив.
І  в  серце  моє,  наче  мрії,
Напевно  навік  Бог  вложив.

Бо  не  лиш  день,  а  й  світлі  ночі,
І  дощ,  і  сніг,  і  темнота,
І  найсвітліші  мами  очі
В  душі  живуть,  немов  весна.

Не  раз  чужинець  і  то  відкрито
Нав’язував  свої  слова,
Та  не  зумів  він  нас  скорити,
Бо  мова  нам  ця  дорога.

Із  "Кобзарем"  лежить  вже  книжка,
З  котрої  азбуку  я  вчив,
Коли  гула  знущань  гурдига
Над  пасмами  врожайних  нив.

Я  книгу  цю  донині  маю.
Мій  батько  вчив  любить  по  ній
Вкраїну  рідну  нам,  безкраю,
Її  народ,  її  пісні.

І  я  старався  дітей  вчити
Рідненьку  мову  й  край  без  меж;
Любитись,  в  дружбі  з  людьми  жити
Й  трудитись  щиро  усім  теж.

А  роки  вихором  злетіли.
Уже  правнуки  в  мене  є.
Я  радий,  що  й  в  їх  душах  зріло
Все  українське,  дороге.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2020

Віднайдім могили

Скільки  є  невідомих  могил  по  полях,
Скільки  людських  кісток  по  лісах,  по  ярах,
Бо  не  всі  ми  місця  досі  ще  не  знайшли,
Де  герої  в  боях  за  Україну  лягли.

А  роки  ідуть,  не  ідуть,  а  летять,
Молоденькі  повстанці  у  могилах  лежать.
Вони  нас  берегли,  щоб  ми  були  людьми.
Проти  німців  пішли  і  сусідки  Москви.

Скільки  їх  за  роки  у  боях  полягло,
Скільки  всього  уже  на  землі  відбуло,
А  ми  досі  не  можем  всі  могили  найти.
Щоби  честь  хоч  тепер  їм  належну  дати.

Україна  роки  вже  на  волі  живе,
Нове  покоління  у  неї  росте.
Хай  знають  вони  своїх  предків  стежки,
І  в  історію  впишуть  їх  криваві  рядки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2020

Моє життя майже прожито

Минули  мої  весна  й  літо,
А  осінь-подруга  прийшла.
Те  що  було,  в  душі  зігріто,
Бо  там  любов  завжди  жила.

І  в  осінь  йду  я  урочисто,
І  без  вагання  і  без  зла.
Поклонюсь  Богу  особисто
За  ті  прожиті  всі  літа.

І  помолюсь  за  дар,  що  дав  писати
На  протязі  довгенького  життя.
Навіть  тепер  –  в  руці  тримати
Й  не  кидати  ні  зошит,  ні  пера.

Недаром  я  у  музу  закохався
Ще  юнаком,  коли  ішла  війна.
З  тих  пір  я  ріс  і  з  нею  розвивався.
І  буду  з  нею  певно  до  кінця.

А  шлях  прожитий  нехай  судять  –
Потомки,  друзі  й  гвардія  нова,
Але  любов  у  собі  нехай  будять
До  України,  щоб  вона  цвіла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2020

Життя моє

Життя  моє  взяло  початок
З  тої  далекої  весни,
Коли  мої  мама  і  тато
Ще  молоденькими  були.

Я  друга  в  них  стала  дитинка,
Бо  першу  Бог  сестричку  дав,
Але  любов  –  ні,  не  хвилинка,
А  цілий  вік  я  відчував.

Ще  й  нині  я  це  відчуваю,
Коли  ті  згадую  роки.
І,  наче  знов,  малий  гуляю
Під  мами  дотика  руки.

Ох,  роки,  роки,  ви  промчали
Й  вже  не  повернетесь  сюди.
Та  ми  не  раз  ще  вас  згадали
І  всі  дитячі  ті  часи.

І  плач,  і  радість  і  спів  мами,
Котрий  для  нас  вона  вела.
Те  все  до  смерті  буде  з  нами,
Бо  береже  серце  й  душа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2020

Моєї юності роки

Моєї  юності  роки
Ідуть  собі  все  далі  й  далі.
Не  раз  у  снах  до  мене  йшли
Й  несли  ще  й  радості  бувалі.

Усе  минуло,  відійшло
Те  розмаїте,  що  бувало.
Осіннє  сяйво  зацвіло
І  мене  щиро  привітало.

Ох,  юнь  моя,  моя  весна,
Ти  будеш  в  серці  моїм  жити.
Ти  для  людини  є  краса,  –
Тобою  треба  дорожити.

Ті  почуття,  що  й  зараз  є
Не  раз  ще  душу  полоскочуть,
Бо  молодість  від  нас  не  йде
Думки  її  зберегти  хочуть.

Це  наше  все,  що  вже  було.
Ми  з  ним  до  осені  добрались.
Тепер  лиш  згадуєм  його,
Навіть  і  те,  як  ми  кохались.

Бо  дійсно  юність  це  пора,
Котра  прикрашує  всі  днини.
Її  синонім  це  весна,
Котра  є  в  кожної  людини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2020

Колись давно я тут писав

За  садом,  в  яру  не  глибокім,
Де  я  колись  корови  пас,
Там  відчував  душевний  спокій
Й  писав  вірші  перші  не  раз.

Ішов  думками  по  роздоллю,
Глухими  тропами  десь  брів.
І  думав,  що  нове  щось  зловлю
Для  своїх  ще  дитячих  слів.

І  я  знаходив.  Й  над  травою
Неслись  пташині  голоси.
Вони  були  в  яру  зі  мною,
Мов  піднімались  дивні  сни.

Між  комишами  бивсь  струмочок,
Звук  видавався,  як  струни,
А  я  писав  у  свій  листочок
Рядки  чарівної  весни.

Тепер  згадав  свою  забаву,
Як  я  колись  в  скупих  рядках,
Весні  давав  велику  славу,
Хоча  вона  славна  й  в  віках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2020

Знову думи мої

Несе  вітер  на  своїх  вітрилах
Зграї  птаства  у  ту  ясну  рань…
Скільки  сталось  і  скільки  змінилось
За  той  час  і  за  тих  розставань.

Скільки  доріг  і  стежок  проходжено,
Скільки  спалено  курцем  цигарок,
Скільки  птахів  на  гілках  стривожено,
Скільки  обдумано  мною  думок.

Додайте  й  помножте  на  роки  –  
Скільки  збитків  надано  і  втрат!
Не  кажу  за  душевні  мороки,
Бо  напевно  не  був  б  ніхто  й  рад.
 
І  чому  так  завжди  виходило:
Я  до  неї  ішов,  хоч  й  мело.
І  ми  в  парі  сидіти  любили
Й  говорити  чомусь  про  одно…

А  вода  плила  в  каламуті…
Не  вернути  забутих  нам  днів…
У  селі  говорили,  що  чути
Її  ім’я  на  весь  вчений  Львів.

Та  для  мене  –  вона  білолиця,
Перша  мрія  й  надія  моя…
І  стоїть  у  садку…Може  сниться,
Що  й  сьогодні  в  обіймах  і  я.  

То  не  сон,  дорогі,  і  не  мрії,
Бо  ми  в  парі  давненько  удвох.
Та    пишу  я  про  різні  події,
Хоча  тут  є  й  водички  на  трьох.

Але  знайте,  що  я  пам’ятаю  –  
Її  сесії,  навчання  й  любов.
Й  її  щире  кохання  вітаю,  –
Пів  століття  жила  вона  зі  мнов.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2020

Іде осінь

Шумлять  над  річков  верболози,
Води  кудись  собі  пливуть,
А  журавлів  ключі  –  обози
В  теплі  краї  тримають  путь.

Не  чути  пісню  солов’їну,
Тай  і  зозуля  не  кує,
На  рідну  нашу  Україну
Барви  свої  осінь  несе.

Тумани  стеляться  в  долинах,
Хмарки  несуться  в  височінь,
Сонце  ступає  по  вершинах,
Мов  хоче  гріти  ще  глибінь.

Вже  й  вечір  скорше  наступає,
Коротші  стають  земні  дні…
Так  осінь  всім  напоминає,
Що  то  часи  прийшли  її.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2020

Згадали минуле

Посідали  старі  люди
Й  розмовляли  про  життя.
Як  колись  поля  усюди  
Розділяла  їм  межа.

Були  бійки,  були  сварки
За  вузьку  оту  межу.
Й  для  сільської  господарки
Лиш  приносили  біду.

Бо  сусіди  ворогами
Залишались  на  роки…
Поки  нас  не  об’єднали
З  сходу  друзі,  що  прийшли.

Землі  всі  в  колгосп  забрали,
Реманент,  тай  і  тягло.
Людям  клаптики  надали,
Щоб  на  грядочки  було.

Й  так  почали  привикати
Всі  до  нового  буття.
В  колективі  працювати
Й  будувать  світле  життя.

Хто  не  згідний  –  до  Сибіру
Відправляли,  як  за  гріх.
Щей  чіпляли  другу  віру
Й  ворогів  робили  з  їх.

Але  досить  те  трусити,  –  
То  історія  давня.
Нам  потрібно  й  тепер  жити,
Де  родюча  вся  земля…

Он,  той  дід,  що  з  бородою,
Орав  нивку  сам  свою.
Вузьку  зовсім  шириною
І  коротку  в  довжину.

Тай  на  ній  межа  довкола
Була,  наче  рубежі…
Кажуть,  щастя  він  ніколи
І  не  бачив  за  межі.

Бо  кругом  поля  віками
Лиш  плодили  ворогів.
Те  тягнулось  і  з  судами.
Старшим  бути  кожний  хтів.

А  другий  дід,  що  в  беретці,
Згадав  тоже  давнину.
І  почав  у  суперечці  
Свою  розповідь  таку:
 
"Бачу  трактор  межі  ріже
Недалеко  від  села,
А  в  полях  дорога  свіжа,
Як  в  майбутнє  пролягла…

Й  я  подумав  –  людській  долі
Буде  ліпше,  як  знесуть
Усі  межі,  що  є  в  полі
Й  краще  люди  заживуть…"

Так  балакали  старенькі
Аж  до  вечора  в  садку,
Поки  внуки  молоденькі
Тему  надали  другу.

Про  керманичів  сучасних,
Про    "труди"  їх  для  людей,
Про  синочків  тих,  вчорашніх,
Що  не  злазять  нам  з  плечей.

Та  на  те  нема  вже  часу,
Бо  і  ніченька  спішить.
Хай  буде  це  для  запасу
У  душі,  що  теж  болить.

А  в  другу  неділю  сядуть
Знову  кумоньки  оті
Й  один  одному  розкажуть
Вже  історії  нові.

Бо  та,  славна  Україна
Скільки  літ,  як  вільна  є,
А  в  селі  хіба  руїна
Й  в  бур’янах  усе  росте.

Нема  меж,  нема  колгоспів,
Де  –  в  кого  корівка  є…
Зате  в  Києві,  на  площі
Вся  еліта  аж  цвіте.

То  послухаєм  розмову
Вже  другу,  на  другий  лад,
Коли  вийдуть  старі  з  дому
Й  посідають  знову  в  сад.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2020

Думайте про старість

                                   [i]На  згадку  не  жонатим  [/i]
Прогуляв  ти,  козаче,  світлую  юність.
І  на  зрілість,  я  бачу,  рукою  махнув.
Й  так  промайнула  невгамонная  буйність,
Тай  сам  ти,  як  привид,  землею  мелькнув.

Дивись,  твої  друзі  онуків  діждались.
В  сімействі  своєму  щасливі  живуть.  
Учились,  трудились,  тай  і  кохались
І  радість  у  душах  і  в  серцях  несуть.

А  в  тебе  у  грудях  порожня  криниця,
Посохли  напевно  й  джерела  любві.
Сумна  й  одинока  і  твоя  світлиця,
Й  тюрмою  здається  на  старість  тобі.

Хоч,  правда,  не  раз  тобі  друзі  казали  –  
Схаменися,  козаче,  бо  все  пролетить.
Та  в  тебе  і  думи  і  мрії  літали
Й  ти  думав,  як  в  радості,  день  лиш  прожить.

А  що  прийде  осінь  і  зима  настане
В  твоєму,  коханий,  земному  житті,
Ти  навіть  думками  у  те  не  заглянув,
Що  будеш  на  старість  один  в  самоті.

Тому  те  писання  хай  буде  наука
Для  тих,  хто  не  думає  в  юні  роки.
Бо  в  старості  пізно  чіплятись  до  бука,
Щоби  виправляти  ті  давні  гріхи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2020

Найдорожче слово

Ох,  скільки  раз  в  житті  казав  "люблю",
А  скільки  я  ще  буду  говорити.
Бо  я  в  душі  те  слово  бережу
Надійно,  вірте,  поки  буду  жити.

"Люблю,  люблю!  "  -  Казав  я  мамі  і  не  раз,
А  вже  потому  дівчині,  дружині.
Й  слова  були  ці  милі  на  запас
І  є  вони  всі  лагідні  й  до  нині.

"Люблю,  люблю!..  "  В  душі  горять,
Немов  та  зірка  серед  хмарок  неба.
До  внуків  вже  слова  летять,
Бо  їм  любові  й  дідової  треба.

А  для  правнуків,  то  самі  вершки,
Що  так  таїлись  в  серці,  як  нектари…
Від  радості,  аж  сльози  потекли,
За  те  багатство,  за  ті  Божі  дари.

Тому  поки  я  на  землі  живу,
Слово  "люблю"  для  мене  найдорожче.
Його  на  вітер,  знайте,  не  пущу,
Воно  для  мого  серця  найсолодше.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2020

Чого ми ждемо

Я  пригадав,  як  в  нас  після  війни                            
Ходили  селами  каліки  й  жебраки.
Просили  їсти,  одяг  і  води
Й  з  ними  ділились  люди,  чим  могли.

І  чи  у  спеку,  слякоть,  чи  в  пургу  –  
Їх  голод  гнав  на  службоньку  таку.
Тепер,  як  згадую,  то    серце  аж  щемить,
Бо  і  сьогодні  наш  народ  терпить.

В  містах  в  підземках,  на  вулицях  знова,
Сидять  старенькі  й  мати  і  дитя.
В  одних  немає  їжі,  ні  житла,
В  других  хвороба,  а  грошей  нема.

Зате  при  владі  паничі  сидять,
Як  ті  коти,  що  в  марті  верещать,
Народ  забули  де  і  як  живе.
Скоро  згадають  –  час  виборів  іде.
   
Тоді  й  горлатимуть  знова  вони,
Що  за  народ  піднімуть  паруси.
Й  словами  поведуть  в  райське  життя,
Де  бідності  й  нерівності  нема.

Але  такі  обняття  –  то  брехня,
Бо  двадцять  років  кожний  те  вже  зна,
Що  їх  любов  –  один  обман
Й  ніде  не  писаний  туман.

Тому  не  будьмо  ми  дітьми,
А  станьмо  справжніми  людьми.
Зробім  порядок  в  себе  в  хаті,  
Щоб  не  було  такої  знаті.
Тоді  народ  наш  заживе
І  Україна  розцвіте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020

Співуча Україна

Скажи  мені,  рідна  країно,
Звідки  в  тебе  береться  краса?
Де  черпаєш  слова  так  уміло,
Що  співає  і  серце  й  душа?

Де  таяться  джерела  любові,
Де  криниця  талантів  усіх?
Видно,  все  це  в  народі,  у  крові,
Що  живе  на  теренах  твоїх.

Бо  заглянь  чи  в  Карпати,  в  Полтаву,
На  Волинь,  чи  у  славні  степи,
Скрізь  почуєш  і  пісню  всім  знану,
Й  зачерпнеш,  як  водиці,  краси.

Твої  хори,  ансамблі,  театри  –  
Покорили  держави  й  весь  світ.
Вони  більше  за  золото  варті.
Це  перлини  й  не  в’янучий  цвіт.

То  й  надалі  співай,  Україно,
Бо  тепер  ти  вже  вільна  земля!
Неси  голос  свободи  всім  сміло!
Наша  пісня  –  то  наша  краса!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020

Приходить старість

На  старість  ми  стаєм  як  діти.
Чи  то    природа,  чи  Всевмшній  так  дає,  
Що  раші    душі,  як    весняні  квіти,
Такі  вразливі,  навіть  на  просте.  

Ми  відчуваєм  всі  людські  невзгоди.
Маленьку  радість  теж  в  душу  кладем.
Від  дня  чекаєм  гарної  погоди.
І  так  з  надіями  і  з  мріями  живем.

На  сльози  ми  багаті  і  чутливі  -  
Чи  в  радості,  чи  в  смутку,  чи  в  біді.
Їх  стримати  стаєм  чомусь  безсилі,
Вони  падуть,  як  каплі  по  дощі.

Видно  життя  терзало  наші  душі
Й  серця  втомилися  від  тих  щоденнмх  дій.
Але  людина,  що  живе  на  суші,
Злюбов*ю  споминає  шлях  пройдений  свій.
і  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2018

Cтежини мойого життя

Не  хочу  вибирати  щось  окремо,
Не  можу  розділити  те  й  друге,  я  най
Бо  тут  чужого  певно  не  знайдете.
То  все  до  капельки,  усе  моє.

Моє  село,  в  котрому  я  родився.
В  нім  я  нвйперше  на  землицю  став.
Там  світ  сприймав,  а  потім  й  надивився.
І  ріс,  мужнів  й  здоровим  виростав.

В  нім  все  моє  -  і  джрузі,  і  родина,
І  земляки,  що  там  живуть  в  селі.
Тай  і  тепер,  -  кожна  своя  людина,
Хоч  ми  з  дружиною  уже  не  ті.

Звідтіль  пішов  я  в  світ  мені  незнаний.
Туди  я  слав  листи  свої  не  раз.
Бо  я  був  там  любимий  і  коханий
І  кожній  зустрічі  був  щиро  рад.

Туди  я  повертався  все  додому,
Поки  не  виїхав  на  працю  із  села.
Там  серденько  віддала  лиш  одному  -
Мені  дівчина  і  доленька  моя.

І  хоч  прийшлось  трудитись  в  другім  місці
Й  заводити  собі  нове  гніздо,
Я  все  душею  був  в  одному  тісті,
У  тім  краю,  де  батьківське  крило.

І  от  тепер,  коли  мені  вже  вечір,
Коли  батьків  й  дружини  вже  нема,
Роки  кладу,  немов  прожиті  речі,
І  підбираю  вдячності  слова.

За  все,  за  все  -  за  світлу  свою  долю,
За  щиру  ласку  і  любов  батьків.
І  ще  за  те,  що  я  побачив  волю,
Котру  діждатись  не  один  хотів.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2018

Наш голова

[i][b](Греськів  Тарас  Васильович)[/b][/i]
Знову  відкрив  голова  і  то  нині
Спортивний  майданчик  майже  в  центрі  села.
Отут,  біля  річки,  де  несе  води  сині
І  нашу  історію  -  Бережниця  -  ріка.

Чого  ще  немає,  чого  ще  бракує
І  що  ще  планує  зробить  голова?
Сидить  він  не  раз  в  кабінеті  й  міркує,
Яку  б  новизну  зробить  для  села?

Бо  є  й  стадіон  найкращий  в  районі
Й  будинок  культури,  мов  в  столиці,  також.
Та  він  хоче,  друзі,  щоби  в  нашій  зоні
Дашавою  завжди  гордитися  мож.

Такий  він  в  нас  є,  така  і  натура,
Бо  світла,  як  в  війта,  його  й  голова.
Зате  у  Дашаві  вся  в  славі  структура:
Всі  школи,  підземка,  ПРТПе  -  за  діла.

То  будьмо  ми  й  далі  з  ним  в  вірному  строю
Й  завжди  помагаймо  в  задумах  йому.
Любімо  й  шануймо  Дашаву  всі  свою
Й  залишимо  красиву  потомкам  таку.

Вона  є  частинка  країни  всієї,
Це  наша  домівка,  Вітчизни  земля.
До  праці  вкладаймо  й  любові  своєї,
Щоби  вона  завжди  найкраща  була.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018

Олігархи

Я  не  завидую  багатим
І  їхній  долі  теж  й  тим  паче.
У  них  і  сон  не  йде  до  хати,
Бо  страх  в  душі  в  них  вічно  скаче.

Ті  надприбутки,  долар,  злоті
По  всій  утробі  в  них  гуляють.
Вони,  як  жаби  у  болоті,
Не  йдуть  землею,  а  виляють.

Навіть  бояться  свої  тіні,
Ходять  і  в  хаті  під  охранов.
Без  дозволу  не  пустять  й  в  сіні,
Бо  всі  затьмарені  дурманом.

Їм  все  здається,  що  їх  стежать,
Щоби  багатство  в  них  забрати.
Вони  лише  собі  належать,
Других  не  хочуть  чути  й  знати.

Нема,  як  ми,  простенькі    люди,
Живем  собі  й  ходим  землею.
Буваєм  скрізь,  де  хочим  -  всюди,
Й  лягаєм  з  чистою  душею.

Після  труда  -  спимо  в  постелі,
Спокійно,  тихо,  в  своїй  хаті,
Не  так,  як  багачі  в  готелі,
Чи  у  розкішному  палаці.

Ніхто  нас  навіть  не  стривожить
І  не  розбудить  серед  ночі,
Хіба  лиш  сон  не  раз  поводить,
Поки  розплющимо  ми  очі.

А  скільки  треба  тій  людині,
Щоби  у  щасті  й  в  сім'ї  жити,
Щоби  радіти  завтра  й  нині,
Й  любов  у  серці  все  носити.

Думаю,  що  не  багато:
Найперш  трудитись  й  чесно  жити,
Любити  всіх  і  маму  й  тата
І  Батьківщині  послужити.

І  це  не  видумка  є  моя,
Таке  є  правило  народу,
Що  труд  звеличує  героя,
А  результат  дасть  нагороду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791628
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.05.2018

Моє Прикарпаття

Прикарпаття  чарівне,  красиве,
Ти  мій  край  дорогий  над  усе.
В  тебе  все,  що  росте,  все  вродливе
Й  цілу  весну  і  літо  цвіте.
                   І  смереки,  як  стрункі  дівчата,
                   Біля  них  явори-парубки.
                   А  про  дуби  і  буки  й  їх  плата
                   Йдуть  легенди  по  світі  й  байки.
Річки  бистрі  й  потоки  бурхливі
Повноводні  лише  на  весні,
Але  живлять  Карпати  красиві
Й  несуть  пісні  із  гір  по  Дністрі.
                     А  природа,  -  це  диво  і  казка.
                     Де  б  не  був  я,  а  бачу  й  у  сні.
                     Кожний  кутик  -  це  радість  і  ласка,
                     Подарована  Богом  Землі.
І  не  даром  курорти  всім  знані
Розмістились  на  нашій  землі.
Трускавець  і  мій  Моршин  кохані
Процвітають  в  чарівній  красі.
                         Краю  мій,  юність  моя  й  надія,
                         Я  частинка  напевно  твоя.
                         І  тому  ти  у  серці  не  мрія,
                         Але  дійсністю  завжди  була.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790818
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018

Мамине слово як пісня

Мене  ісьогодні  та  пісня  чарує,
Що  мати  співала  малому  мені.
Ален  вона,  вірю,  мене  вже  не  чує,
Бо  тіло  її  лежить  у  землі.
                   Ті  роки  й  хвилини  мені  не  забути
                   Й  неможуть  забратись  з  моєї  душі.
                   Вони  мусять  в  серці  мойому  все  бути,
                   Поки  я  живий  й  ходжу  по  землі.
Я  знаю,  -  той  голос  прекрасний  і  чистий,
Його  я  би  слухав  і  в  день  і  в  ночі.
Для  мене,  як  гімн,  завжди  урочистий.
Подібним  співають  хіба  солов"ї.
                       Я  дякую  мамі  за  її  виховання,
                       За  ті  всі  турботи,  за  щиру  любов.
                       Й  за  довге,  терпляче  не  раз  і  чекання,
                       Й  за  щиру  молитву,  щоб  я  був  здоров.
Як  пізно  взнаємо  ми  мамині  болі
І  ті  всі  тривоги,  що  в  серцях  їх  живуть.
Вони  би  у  світ  ішли  навіть  голі,
Щоби  хоч  хвилинку  із  нами  побуть.
                         А  зараз  з  онуками  я  йду  на  могилу,
                         Щоби  помолитись  й  вклонитись  її,  -
                         За  все,  за  усе  і  за  пісню  любиму,
                         Що  досі  живе,  наче  скарб,  у  мені.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018

Весна і юність

Наша  юність  й  весна  невід"ємні
Подібні  собою  чуть-чуть.
І  всією  красою  взаємні
І  в  серцях  у  людини  живуть.
                         Бо  весна  ніжно  пестить  природу
                         Й  покриває  зеленим  шатром.
                         Не  мине,  не  опустить  нагоду
                         Показати  себе  й  за  вікном.
Увесь  сад  понасипає  цвіту,  -
На  дерева,  на  клумби,  кущі.
А  у  травні  на  землю  зігріту
Наведе  на  весь  вечір  хрущі.
                           Й  те  єство  солов"ї  величають,
                           Й  цілу  нічку  заводять  пісні,
                           А  влюблені  у  сад  поспішають,
                           Щоб  кохатись  у  тій  красоті.
Наша  юність  -  це  цвіт  у  людини,
Це  найкращі  роки  у  житті;
Це  любов,  що  живе  щохвилини
І  палає  у  серці  й  в  душі.
                             І  тому  я  зрівняв  юність  й  весну
                             І  з"єднав  у  єдиній  красі.
                             Ще  й  зв"язав,  немов  перевеслом,
                             І  поклав  те  на  згадку  в  вірші.
                                             -    =    -    =    -    =    -
Поезія  для  мене  зміст  життя,
Моя  розрада  в  ті  важкі  хвилини,
Коли  на  сході  не  стиха  війна
Проти  Вкраїни  й  мирної  людини.
                               Не  вгамувати  болю  матерів,        
                               Не  стримати  їх  сліз  й  розпуки
                               За  всіх  погиблих  дочок  і  синів,
                               За  непоправні  рани  і  розлуки.
Убивці  прагнуть,  щоби  у  війні
Понищили  весь  юний  цвіт  держави,
А  все  наземне  згоріло  в  вогні
І  бандюгани  заслужили  слави.
                                 Народе  світу,  поможи
                                 Нам  нечисть  ту  з  землі  прогнати,
                                 Щоб  люди  в  мирі  зажили  
                                 Й  могли  спокійно  працювати.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2018

Прийшла весна

Я  сиджу  один  у  жаті,  -
На  дворі  весняний  дощ.
Горобці  такі  пухнаті  
Заховалися  у  корч.
               Вже  й  підсніжники  пов"яли,
               Первоцвіт  також  відцвів.
               Он  синички  пострибали,
               У  саду  пташиний  спів.
У  дворі  травичка  свіжа,
Бо  обмилася  дощем.
За  сараєм  стіжок  сіна,
Наче  горщик  із  блрщем.
               А  в  мені  хоч  і  не  туга,
               Та  думки,  як  рій  летять,
               І  несуть  мене  де  в"юга,
               Де  ведмедики  ще  сплять.
Там  зима  в  повнім  розгарі,
Бо  в  весни  корткий  вік.
Сніг,  немов  пісок  в  Сахарі,
Понаклеювавсь  до  вік.
                 А  мороз  мине  аж  в  літі,
                 Коли  сонечко  прийде,          
                 Бо  такий  порядок  в  світі
                 І  так  Бог  усе  дає.
Ми  всі  тішимось  що  маєм
Довге  літо  і  зиму.
Осінь  теж  нашу  кохаєм,
Та  найбільше  все  ж  весну.
                   Бо  вона,  як  та  ворожка,
                   Все  розбудить,  все  зведе.
                   Ще  й  покропить  дощем  трошка,
                   Глянь,  -  в  очах  усе  росте.
От  магічна  в  весни  сила,
Не  опишеш  і  пером.
Хоч  зима  неслась  на  крилах,
Та  змело  її  теплом.
                     І  тому  всі  раді  люди,
                     Що  настала  вже  весна.
                     Зашуміло  поле  всюди
                     І  розквітла  скрізь  земля.
                                   -    =    -    =    -
                     Життя
Вирує,  хлюпоче,  шумить,  не  стихає,
Скелі  руйнує,  стрімкі  береги.
Порою  сміється,  а  часом  ридає,  -
Отак  воно  йде  у  майбутні  віки.
                       Ростить  і  будує,  пестить  та  леліє,
                       На  долю  секунди  воно  не  стиха;
                       Небачене  творить,  про  нечуване  мріє,
                       Такі  вже  закони  в  земного  життя.
У  кожній  цеглині,  що  в  домі  новому,
У  кожнім  листочку  красуні-весни
Його  відчуваєш  якоссь  по  новому,
Й  крокуєш  з  життям  до  ясної  мети.
                         У  хвилях  бурхливих  потоку  людського
                         Взнаєш  ти  ціну  й  величавість  життя.
                         Й  ніколи  не  звернеш  із  шляху  прямого,
                         Бо  розум,  як  сяйво,  веде  в  майбуття.
                                           -    =    -    =    -    =    -
                         Пісня
Радісна,  вільна  і  щира
Пісня  дзвінка  від  душі,
Лине  в  простори  безкраї
Й  нам  помогає  в  труді.
                 Славить  любов  і  братерство,
                 Дружбу  народів  Землі.
                 Всюди  звучить  так  чудесно,
                 Мов  тьохкотять  солов"ї.
Мила  моя,  подивися,
Ні,  це  не  сон,  це  весна!
Стань,  дорога,  усміхнися,
Яка  ж  то  прекрасна  краса!
                 -    =    -    =    -
               Моєї  зрілості  весна
Сади  цвіли  пахучим  цвітом,
У  травах  вітер  шелестів.
Веселий  радісний  над  світом
Летів  весняний,  дивний  спів.
               На  поле  падали  тумани,      
               В  гаях  співали  солов"ї...
               І  так  прекрасно  всюди,  всюди
               Носились  пестощі  її.
Та  необмежена  принада
І  та  краса  чарівних  лір,
Немов  любовна  серенада,
Весело  линула  із  гір.
                 В  мені  навічно,  особлива
                 Глибоко  в  серці  залягла,
                 Ота  весела,  не  журлива,
                 Моєї  зрілості  весна.    
                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2018

Сиділо двоє

Сиділо  двоє  у  садку,
Земля  у  квітах  вся  сіяла.
Не  було  чути  й  вітерку,
Весна  любов  їм  дарувала.
                 Серця  сприймали  всю  красу
                 Й  складали  ніжно  її  в  груди,
                 Щоби  потому  ту  весну
                 Нести  з  собою  вже  усюди.
Згорав  під  сонцем  ясний  день,
В  саду  все  пахло  ніжним  цвітом,
Лилась  мелодія  пісень
Співучих  пташок  понад  світом.
                   Вони,  неначе  брат  й  сестра,      
                   Сиділи  в  парі  і  тулились.
                   Природа  дала  їм  тепла,
                   Щоб  жили  в  щасті  і  любились.
Та,  мов  гроза,  -  прийшла  війна.
Горіло  все,  й  земля    усюди...
Вона  залишилась  одна,
А  він  пішов  на  фронт,  як  й  люди.
                       Минали  роки.  Йшли  бої.
                       Давно  святкуєм  й  перемогу...
                       А  жінка  сива  у  вікні
                       Глядить  в  чеканні  на  дорогу...
А  їм  би  жити  у  любві,
Дітей  ростити,  працювати,
Та  він  загинув  на  війні,
Як  не  одні  наші  солдати.
                         Вона  в  чеканні  його  жде.
                         Літа  не  стримають  надії...
                         Онук  невістку  в  дім  веде.
                         В  сім"ї  будуть  нові  події.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2018

Борцям Майдану

Як  будеш,  друже,  ти  колись
У  Києві,  там,  на  Майдані,
Постій  хоч  хвильку,  помолись,
Де  полягли  герої  знані.
                       Вони  повстали  проти  зла,
                       Проти  наруги  над  народом,
                       Що  завдала  хижа  орда,
                       Ота  продажна,  звірська  родом.
Сюди,  у  Київ,  з  всіх  кінців
Злетілась  молодь  не  на  св"ято,
А  йти  без  зброї  кожний  хтів
Й  стати  за  волю  в  стрій  завзято.
                         І  так  було:  і  ніч,  і  день
                         Вони  стояли  проти  зброї,
                         І  слухали  навіть  пісень,
                         Як  патріоти,  як  герої.
Але  трусливі  глитаї
Стріляли  в  натовп  щохвилини.
В  них  нема  скрця,  ні  душі,
Що  є  у  кожної  людини.
                           Це  зграя  слугів  тих  катів,
                           Котрі  засіли  в  верхах  крісла,
                           Й  стояли  за  жирних  котів,
                           Хоч  вже  й  під  ними  земля  трісла.
А  сотня  славних  лицарів
Загинула  в  нелюдськім  бою,
Тільки  за  те,  що  кожний  хтів
Здобути  мирно  справжню  волю.
                             А  скільки  ранених,  калік
                             За  ті  часи  в  Вкраїні  стало...
                             І  дивно  те,  що  у  наш  вік
                             Стадо  звірюк  в  людей  стріляло.
А  тих  усіх,  що  полягли,
Й  "Небесну  сотню",  що  назвали,
Ми  не  забудемо  віки,
Вони  нам  волю  відстояли.
               -    =    -    =    -
І  знов  слізми  вмиваються  мами
І  крають  серця  їх  і  душі,
Бо  гинуть  безвинно  дочки  їх  й  сини
На  своїй  земельці,  на  суші.
                         З  небес  світить  сонце,  на  світі  весна
                         Принесла  нам  квіти  в  подарок,
                         А  в  чорній  хустині  над  гробом  вдова
                         Тримає  із  свічки  огарок.
І  так  кожний  день  приходить  вона
В  скорботі  до  мужа,  до  сина.
Таких  в  Україні  більш  сотні  сповна
Й  могила  з  землі  не  єдина.
                         Ще  свіжі  вони  і  у  квітах  усі,
                         Ще  друзі  ходять  по  Майдані,
                         А  вже  появились  на  нашій  землі
                         Чужинські  солдати  незнані.
А  що  вони  хочуть,  чого  забрели
До  нашої  рідної  Хати.
Невже  їхні  мами  синам  не  змогли
За  нас  путнє  слово  сказати?
                           Що  мирні  ми  люди  і  в  дружбі  живем,
                           І  хочемо  в  себе  трудитись.
                           На  землі  чужі  не  йшли  і  не  йдем,
                           Й  чужинцю  не  хочем  хилитись.  
А  зброя  не  жарти  була  і  так  є.
Від  неї  загине  і  ваш,  -  пам"ятайте.
Тому  не  забудьте,  мами,  й  ви  про  це
І  в  Господа  миру  для  люду  благайте.
                             А  тим,  безголовим,  що  дали  наказ
                             Іти  в  Україну  зі  слості,
                             Ще  раз  нагадаю:  приходьте  до  нас,
                             Як  друзі  хороші,  як  гості.
Щоб  мати  ніколи  не  мились  слізьми,
Не  ладили  гроба  дитині,
А  в  радості  очі  блищали  завжди,
Як  личить  щасливій  людині.
                               А  сльози,  що  впали  і  вмили  лице,
                               Це  прокляття  бандитам  за  мрії.
                               Бо  й  Господа  кара  вже  їх  не  мине
                               За  ті  ненажерливі  дії.
                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2018

Люби Україну

Люби,  мій  друже,  рідний  край
І  душу  звеселяй  піснями.
І  де  б  не  був  ти  пам"ятай,
Що  звемось  всі  його  синами.
                       Люби,  як  матінку  свою,
                       Кохай  його,  як  свою  милу,
                       Як  ті,  що  сміло  у  бою
                       Ішли  за  нього  до  загину.
Люби  душею  й  серцем  все,
Й  його  природу  солов"їну.
І  нашу  юність,  що  росте,
Котра  прославить  Україну.
                       Люби,  шановний,  й  пам"ятай
                       І  тих  героїв,  що  безславно
                       Впали  за  волю,  рідний  край
                       В  усіх  століттях  і  недавно.
Люби,  люби  і  бережи
І  рідну  мову  свою,  злату,
Щоб  вже  ніколи  вороги
Не  нищили  її  й  твою  хату.
                         Нас  не  здолати  силам  злим
                         Й  не  закувати  у  кайдани,
                         Бо  ми  все  дали  молодим,
                         Котрі  підуть  в  бій  з  ворогами.
                                       -    =    -    =    -    =    -    

Тож  не  дивуйтесь,  що  старію,
Що  роки  скрашують  мене.
Любити  всіх  я  ще  умію.
І  так  буде,  я  вірю,  все.
                           То  не  дивуйтесь,  що  співаю,
                           Хоч  в  зморшках  є  моє  лице.
                           Своє  кохання  пам"ятаю,
                           Воно  в  душі  моїй  живе.
Не  смійтесь,  що  встаю  я  рано,
Коли  ще  й  сонце  не  зійшло.
Це  так  з  дитнства  мені  дано,
Пробігтись  трошки,  як  в  кіно.
                             То  не  дивуйтесь,  що  ллю  воду
                             Холодну  прямо  із  відра
                             На  себе  і  в  любу  погоду,
                             Не  дочекавшись  навіть  дня.
Я  так  гартую  тіло  й  душу
Відколи  знаю  сам  себе.
Й  роблю  щоденно,  без  примусу.
Тоді  й  хвороба  не  візьме.
                               І  не  дивуйтесь,  що  звуть  дідом
                               Мене  дорослі  і  малі,
                               Я  серед  внуків  став  і  гідом
                               Й  найщасливішим  у  селі.
Бо  в  мене  є  аж  десять  внуків
Й  тринадцять  правнучат  росте.
Й  мида  симфонія  їх  звуків
В  моїй  душі,  як  скарб  живе.
                               То  не  дивуйтесь,  -  ми  прожили
                               З  дружиною  багато  літ.
                               Завжди  у  праці,  не  тужили
                               Й  сприймали  серцем  Божий  світ
За  результат  -  нехай  нас  судять:
Чи  люди,  діти,  друзі  всі.
Та  думаю,  -  того  не  буде,
Бо  ми  на  світі  не  одні,
                               Що  внуків  і  правнуків  мають
                               Й  прожили  в  парі  купу  літ.
                               Й  також  працюють  і  співають
                               І  славлять  теж  наш  Божий  світ.    
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2018

До Дня Перемоги. Солдати

Бачив  військо  я  на  марші
Вже  тепер,  у  мирні  дні.
Та  не  те,  що  було  перше,
В  другій  світовій  війні.
                   Зараз  виправка  і  форма
                   Усім  хлопцям  до  лиця.
                   Видно,  що  пройшла  реформа
                   І  добралась  до  бійця.
Або  зброя,  -  одна  казка,
Вся,  неначе  іграшки.    
Делікатна  й  своя  власна,
Хоч  на  виставку  клади.
                     А  колись,  як  коромисло,
                     Карабін  через  плече.
                     Наче  зроблений  навмисно,
                     Щоби  ніс,  хоча  пече.
На  ногах  якісь  обмотки
Й  черевики  -  шлапаки.
А  на  голови  пілотки
По  шаблону  натягли.
                       Замість  курточки  -  шинелі,
                       Замість  штанів  -  галіфе.
                       А  казарми  -  не  готелі,
                       Що  дали  -  солдат  прийме.
Правда,  -  були  танки,  пушки
І  машин  ціла  гора.
ЛітакИ,  що  наче  мушки,
Піднімались  в  небеса.
                         Були  й  вози  і  тачанки,
                         І  кіннота  верхова.
                         Зустрічали  їх  світанки,
                         Пок  не  грянула  війна.
А  тоді  перші  удари
Солдат  тілом  затуляв.
Ворог  ліз,  неначе  хмари,
Й  фронт  у  глиб  все  просував.
                           Й  те  тяглося  довгі  роки.
                           Скільки  люди  полягло.
                           Навіть  деякі  пророки
                           Вже  зневірились  давно.
В  перемозі  над  рейстагом,
Бо  фашист  зайшов  у  тил.
Та  солдат  в  боях  під  стягом
Жив,  боровсь  із  усіх  сил.
                           Й  так  помало  ламав  кригу,  -
                           Йшов  в  перед  на  ворогів...
                           Вже  напишуть  потім  книгу
                           Про  події  тих  часів.
Бо  солдат  вартує  цього,
Верховоди  може  й  ні.
Замість  думати,  -  живого
Воїна  пхали  в  вогні.
                             Й  так  по  тілі  і  по  крові
                             Йшов  солдат  аж  до  кінця.
                             Й  там  на  своїй  рідній  мові
                             Вклав  в  історію  ім"я.
Вже  роки  панує  спокій.
Мир  стоїть  і  до  тепер.
В  тишині,  в  землі  глибокій
Лежать  ті,  хто  тоді  вмер.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2018

Мої вірші найперші, котрі тепер я споминаю

Коли  в  садах  спіли  черешні,
А  липи  тільки  зацвіли,
В  такій  порі  писав  найперші
Я  в  зошити  свої  вірші.
                     Гуділи  бджоли,  пахло  медом,
                     Пісні  співали  солов"ї,
                     На  озері,  неначе  ледом,
                     Кружляли  білі  лебеді.
А  щось  бадьоре  бушувало
В  мойому  серці  і  в  душі.
І  може  слів  ще  бракувало,
Та  я  писав  свої  вірші.
                       Й  думки  ставали  уже  словом,
                       Й  помало  вірш  так  виростав.
                       Для  мене  -  то  було  чудово,
                       Бо  я  про  рідний  край  писав.
Тепер,  як  згадую  минуле
Й  дитячі  роченьки  свої,
То,  наче  знов  мене  вернули,
В  далекі  батьківські  краї.
                         Нині  багато  в  мене  часу
                         І  живі  спогади  й  думки.
                         Й  тому  пишу  про  долю  нашу,
                         Коли  ми  були  молоді.
                                     -    =    -    =    -
А  думки  йдуть,  як  гості  на  подвір"я,
й  щиро  несуть  роки  мої  давні.
Вони  такі  легенькі,  наче  пір"я,
І  звеселяють  не  раз  сумні  дні.
                         Тоді  сідаю  й  пишу  свої  вірші
                         І  не  шукаю  десь  гарненьких  слів.
                         Вони  з  душі  ідуть  усі  не  гірші,
                         Котрі  не  раз  беру  я  навіть  з  снів.
А  кожне  речення  пишу  завжди  мовчазно,
Й  дивлюсь  на  нього  із  різних  боків,
Бо  хочу,  щоб  читач  читав  любязно
І  не  сміявся  із  моїх  рядків.              
                           Хоча,  нехай  сміється,  його  право,
                           Бо  сміх  -  це  радість  й  користь  для  життя.
                           Але  хай  знає,  либитись  -  лукаво,  
                           Бо  не  поет  я,  це  пише  душа.
Ще  і  в  літах  я  й  майже  без  роботи,
А  так  ще  хочу  бути  у  строю.
Тому  й  пишу  без  суму,  без  турботи
Про  все  що  бачу,  чую  й  з  чим  живу.
                               Й  так  мої  дні  проходять  і  минають,
                               В  звичайнім  русі  йдуть  і  не  стають.
                               Вони  земні  закони  добре  знають,
                               Що  раз  народився  і  раз  помру.
Але  про  це  не  будем  говорити.
Живім  й  радіймо  своїм  кожним  днем.
Стараймось  хоч  маленький  слід  лишити,
бо  в  інший  світ  нічого  не  візьмем.  
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2018

Важка дорога її долі ( Марії Ільківни Галій - Слободян. )

В  Дашаві,  на  горбку,
Що  батько  мужа  збудував,
Живе  там  жіночка  до  нині.
Її  колись  ніхто  не  знав.
                   Бо  сама  родом  з  Тернопілля,
                   З  краю  трудягів  і  звитяг.
                   Пішла  ще  юною  в  підпілля,
                   Щоб  боронити  край  свій  й  стяг.
А  вороги  йшли  на  Вкраїну,
З  усіх  боків  на  неї  йшли.
І  нищили  навіть  людину
Щоби  рабами  ми  були.
                     І  так,  вона  вже  у  загонах,  -
                     То  зв"язковою,  то  бійцем.
                     Й  не  одну  нічку  спала  в  схронах,
                     Поки  не  взяли  їх  в  кільце.
Оті  облавці  із  червоних,
Що  йшли  навалою  на  них.
Й  взяли  в  полон  й  повезли  в  "зони",
Й  не  пожаліли  молодих.
                       Вона  й  в  Сибірі  не  корилась,
                       Бо  патріотккою  була.
                       На  ворогів  скоса  дивилась,
                       Й  з  ненависті  пекла  душа.
Зустріла  там  і  свого  друга
І  однодумця  в  боротьбі.
Та  їхній  долі  є  заслуга,
Бо  в  парі  жили  і  в  біді.
                         Сибір  не  знищив  їхні  душі,
                         Й  їхню  любов  не  поламав...
                         А  там  вже  й  світ  став  в  іншім  русі
                         Й  Верховний  в"язнів  відпускав.    
Вони  вернулись  старі,  сиві
На  Україну  дорогу.
І  жили  в  хаточці  щасливі
І  споминали  ту  біду.
                           Але  пішов  у  вічний  спокій
                           Її  любимий  чоловік.
                           В  душі  заляг  знов  сум  глибокий
                           Й  напевно  буде  він  повік.
Та  вона  сильна  й  не  здається,
Не  скиглить  тихо  у  кутку,
А  завжди  з  друзями  сміється,
Коли  присядуть  у  садку.
                           Видно  така  вона  людина,    
                           З  Божою  ласкою  живе.
                           Я  вірю.  що  не  є  єдина,  -
                           Таких  в  Вкраїні  досить  є.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2018

Давні вірші моєї юності

               Моїй  коханій
Тобі,  тобі,  моє  зайчатко,
Тобі,  красуне  дорога,
Тобі,  пташино,  як  зернятка,
Я  посилаю  ці  слова.
               Хочу,  щоб  ти  цвіла,  як  роза,
               Як  едельвейси  на  горі.
               Хай  вберіга  все  рука  Божа
               Тебе  від  горя  на  землі.
Років  до  ста  дожити  тоже,
А  може  більше  -  не  біда.
Здоров"я  й  радощів,  як  море,
Й  любов"ю  хай  горить  душа.
                 Й  на  вушко  хочу  нашептати  -
                 Довіку  бути  молодою,
                 Й  мене,  мене  не  забувати,
                 Щоб  був  я  завжди  лиш  з  тобою.
                                         1952  рік.
                               -    =    -    =    -    =    -
                 Ми  будем,  будем  разом
Травень  місяць  надворі,
Сад  в  цвіту,  неначе  в  снігу.
Ясний  місяць  у  горі
Ловить  сутінки  у  бігу.
                   Майський  жук  бринить  в  саду
                   Й  часом  стукає  у  шибки,
                   А  дітвора  на  льоту
                   Ловить  їх  у  свої  шапки.
Ми  з  тобою  в  ту  пору
Хочим  довго  ще  ходити,
Щоб  до  осені  в  саду
Те  кохання  залишити.
                     А  тоді,  як  спілий  сад
                     Весь  укриється  плодами,
                     Ми  з  тобою  в  добрий  час
                     Зв"яжем  руки  рушниками.
Ти  на  все  життя  мені
Будеш  часткою  у  серці,
Я  порадником  тобі
І  опорою  до  смерті.
                   1952  рік.
               -    =    -    =    -
                   Я  чекаю  тебе
Знову  день  змінить  нічку  на  небі,
Сонце  сумерки  зжене  з  землі.
Полетять  мої  пісні  до  тебе,
Понесуть  їх  гучні  солов"ї.
                   Принесуть  тобі  вісточку
                   І  частинку  мойого  тепла.
                   Я  не  скажу,  кохана,  нікому,
                   Щ  ти  в  світі  єдина  моя.
Щоб  бува  не  врекли,  не  сміялись,
Що  тебе  я  так  ,мила,  люблю.
Бо  ми  справді,  як  діти  кохались,
І  тому  я  любов  бережу.
                     І  хоч  зараз  ти,  люба,  далеко,
                     Бо  твій  відпуск  завів  до  Десни,
                     Та  я  жду  тебе,  наче  лелека,
                     Що  чекає  на  півдні  весни.
А  тоді,  як  вернешся  до  школи,
Й  кожний  день  ми  будемо  одні,
Я  піднесу  тобі  свої  твори,
Ті  простенькі  від  серця  вірші.
                         1952  рік.
               -    =    -    =    -    =    -              

                 Думки  про  любов
Зібралися  друзі  у  коло  надвечір
І  в  нас  зав"язалась  розмова  така,  -
Що  любов  і  розлука  в  житті  одні  речі,
Бо  твердить  не  раз  так  людина  стара.  
                 Любов  -  це  привичка  і  пестощі  долі.
                 Розлука  -  це  мужність  і  сила  душі.
                 Але  хто  кохає,  -  той  сокіл  на  волі
                 І  завжди  щасливий  на  рідній  землі.
Дійшло  і  до  мене  і  в  мої  ворота
Летіло  каміння  і  пару  образ,
Що  я,  як  лиш    прийде  та  світла  субота,
Лечу,  мов  лелека,  до  тебе  щораз.
     
                   І  я  відповів  їм,  -  для  мене  кохання
                   Душі  й  мого  серця  не  витвір,  а  дар.
                   Це  юне  натхнення,  весни  коливання,
                   Ніким  не  вгасиме,  гаряче,  як  жар.
Хтось  може  сміятись,  співати,  ходити,
Дивитись  у  очі  -  не  буде  гріха.
Та  тільки  чи  вміє  всім  серцем  любити
Одну  свою  милу  так  щиро,  як  я.
                                 1952  рік.
                       -    =    -    =    -    =    -
                   Нам  судилось  разом  бути
Ми  зустрілись  з  тобою,  кохана,
Щоби  разом  іти  в  майбуття.
Зустрічати  щоденно  світанок
І  любити  життя,  дорога.
                     Вибирати  лиш  вірну  доргу,
                     Не  звертати  з  прямого  шляху.
                     А  в  біді  піднести  допомогу,
                     Хто  спіткнеться  об  долю  гірку.
Ми  завжди  будемо  разом
Все  трудитись    на  благо  й  людей.
А  кохання  не  буде  наказом,-
Воно  йтиме  із  наших  грудей.  
                       Бо  ми  вірні  любові,  -я  знаю.
                       І  так  буде  у  нас  до  кінця.
                       Я  тебе  -  ти  мене  все  кохаєм,
                       А  любов  нас  веде  в  майбуття.
                                                   1953  рік.
                                       -    =    -    =    -    =    -  
                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2018

Ти будеш жити, Україно

Давно  упала  наша    Січ
І  козаки  у  іншім  світі,
А  в  нас  є  день  й  щаслива  ніч
І  Україна  вся  у  цвіті.
                   Пішла  в  історію  й  УПА
                   Й  лежать  герої  у  могилах.
                   Вже  не  повернуться  сюда
                   В  кого  загарбницька  кров  в  жилах.
Віки  тримали  вороги
Нас  у  ярмі  й  в  покорі,
А  кара  була  -  Соловки
Для  тих,  хто  прагнув  волі.
                     Та  виросли  внуки  й  сини,          
                     Потомки  прадідів-героїв.
                     Вони  Вкраїну  підняли
                     І  стали  ворогам  горою.
Вже  не  дадуть  гнобити  нас
І  нищити  культуру  й  мову.
Хоча  диявол  й  то  не  раз
Калічить  наше  чисте  слово.
                     Й  ми  з  болем  дивимось  на  те,
                     Як  нищать  схід  наш,  мов  собаки.
                     Та  скоро  банда  пропаде,
                     Якщо  народ  піде  в  атаки.
Бо  досить  крові  пролилось  -
В  Сибірах,  тюрмах  і  в  повстаннях.
Вже  навіть  небо  піднялось
На  захист  волі  і  кохання.
                     Ти  не  загинеш,  не  помреш,
                     Моя  державо-Україно.
                     Весною  в  світі  розцвітеш
                     Для  всього  люду  воєдино.  
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2018

Мої нескорені Карпати

Тут,  на  Верецькім  перевалі,
Де  внебі  повно  є  орлів,
Мене  на  вірші  надихали
Мелодії  гірських  вітрів.
                   Тут  я  стояв,  як  переможець
                   Й  сприймав  душею  висоту.
                   Бо  не  один  напевно  тоже
                   Оспівував  тих  гір  красу.
На  ліво  глянеш  -  скрізь  ялиці,
На  право  -  тоже  ліс  росте.
А  на  полянах  скрізь  копиці
Стоять,  як  військо  молоде.
                   Бо  літо  якраз  у  розгарі
                   Й  такі  прекрасні  гарні  дні.
                   А  сонечко,  немов  в  Сахарі,
                   Нас  гріє  й  світить  у  горі.
Он,  недалеко  від  дороги,
Тече  струмочечком  вода.
То  десь  із  лісу,  як  з  барлоги,
Початок  взяла  Стрий  -  ріка.
                     На  схід  у  низ,  як  на  картині,  -
                     Хатки,  мов  вулики  стоять.
                     А  там,  на  захід  у  долині,
                     В  другий  бік  річки  бороздять.    
І  вся  краса,  ота  природи,
Переплилась,  немов  снопи.
І  тут  живуть  різні  народи
Віками,  наче  би  брати.
                       Для  мене  те  усе  незвичне,
                       Бо  то,  як  казка  і  друге.
                       В  моїх  очах  воно  величне
                       Й  в  душі  залишиться  на  все.
І  я  не  втримавсь  від  спокуси
І  сотворив  цього  вірша.
Хоча    читать  ніхто  не  мусить,
Та  правда  в  ньому  є  уся.
                       Мої  Карпати,  рідний  краю,
                       Ти  весь  оспіваний  в  піснях.
                       Ти  був  красою,  це  й  я  знаю,
                       Й  таким  залишишся  в  віках.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2018

Триптих. Моє життя

Моє  життя  не  заросло  хащами
Й  не  загубилося  в  безодні  днів.
Воно  пройшло  дорогами  й  стежками
Й  тому  тепер  вартує  добрих  слів.
                   Я  не  берусь  його  ні  величати,  
                   Ані  хвалити  не  буду  також.
                   Але  це  моє  й  я  повинен  знати,
                   Що  очорняти  теж  його  не  мож.
Бо  ми  самі  своє  життя  творили
І  кожний  день  у  наших  був  руках.
Ми    з  ним  свідомо  по  землі  ходили,
А  не  літали  в  небесах,  як  птах.
                     А  як  провів  ти  день  вчорашній,
                     То  справа  не  загальна,  а  твоя.
                     Хтось  відданий  сім"ї  був  власній.
                     А  хтось  ловив  у  небі  журавля.
У  когось  доля  видалась  щаслива
І  все  життя  у  радості  пройшло.
А  декому  не  раз  була  й  прмхлива,
Тому  і  різного  за  роки  принесла.
                     Хоч  кажуть,  що  ти  сам  будуєш  долю
                     Й  сам  вибираєш  шлях  свій  у  житті,
                     Але  не  раз  й  судьба    поломить  волю
                     І  переверне  плани  всі  твої.
Тому  порада  молодим,  не  зрілим,  -
Ніколи  не  спішіть  ви,  друзі,  в  бій.
Порадьтесь  з  ветеранами,  з  умілим,
Тоді  вже  подвиг  покажіть  і  свій.
                   -    =    -    =    -    =    -

Мені  так  часто  сниться  хата
І  я  у  ній  іще  малий.
І  молода  рідненька  мати,
І  батько  дужий,  не  старий.
                   І  вся  околиця  і  річка,
                   І  навіть  смирненький  струмок,
                   Що  протікав,  як  лента  -  стрічка,
                   І  мій  улюблений  куток.
Де  я  сідав  й  дививсь  на  зорі
Й  думками  брів  кудись  в  світи.
А  солов"ї  на  всім  просторі
Розвеселяли  вечори.
                     По  штреці  стогнали  обози,
                     Котрі  везли  кудись  добро.
                     І  їх  тягнули  паровози,
                     А  не  електрики  тягло.
Те  все  таке  близьке  для  серця,
Неначе  вчора  то  було...
Я  пробудивсь  й  на  столик  сперся
І  глянув  в  нічку  за  віккно...
                       А  там  весна  й  квіти  барвисті
                       Дадуть  душі  краплі  тепла.
                       Й  я,  хоч  живу  у  другім  місці,
                       Та  не  зречусь  свого  села.
Воно  буде  зі  мною  жити
У  серці  мойому  й  в  душі.
І  в  снах  іще  не  раз  водити
По  рідній,  батьківській  землі.
                 -    =    -    =    -    =    -

Не  хилю  голову  до  долу.
Хоча  живу  у  самоті.
Сідаю  в  вечері  до  столу
І  пишу  часто  ще  вірші.
                   Навколо  небо  надімною
                   І  місяць  й  зорі  в  висоті.
                   А  я  в  роках,  та  твердо  стою,
                   Бо  є  родина  й  друзі  всі.
І  ще  завжди  є  ручка  й  зошит,
Й  думки,  і  радості  земні.
Й  ніхто  не  скаже  мені  -  "досить!
Покинь  писати  ти  вірші."
                     Та  я  й  селом  ходжу  спокійний,  -
                     І  як  товариш  й  як  земляк.
                     Може  не  раз  здаюся  мрійний,
                     Але  в  Дашаві  я  свояк.
Бо  копу  років  вже  минуло,
Як  я  приїхав  молодим.
Давно,  давно  усе  те  було,
Тепер  стою  уже  старий.
                       Роки  летять,  як  чудо-диво,
                       І  не  повернуться  до  нас.
                       Але  в  душі  стає  красиво,
                       Коли  їх  згадуєш  не  раз.
А  як  то  добре,  що  є  друзі,
Бо  ми  частенько  в  бесідах.
Їх  є  багато  у  окрузі
І  майже  всі  в  одних  літах.  
                           
       
                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2018

Мій рідний край

Пішов  я  сьогодні  у  гори  Карпати
Й  присів  відпочити  на  поляні  одній.
І  глянув  у  низ,  де  як  вулики  хати,
Де  все,  наче  казка,  -  дивись  і  радій.
                     Тут  кожний  куточок  покритий  красою,
                     У  світлім  серпанку  блищить,  мов  цвіте.
                     Тут  кожна  билинка  омита  росою,
                     Й  немов  в  дендропарку,  віками  росте.
Проходять  тут  грози,  дощі,  заметілі
І  весни,  і  літа  бушують  щораз.
І  осінь  не  спить,  а  завжди  при  ділі,  -
Малює  картини  свої  на  показ.
                       Це  край  мій  любимий,  земля  моя  рідна,
                       Це  частка,  Вкраїно,  твоєї  краси.
                       Ти  Матінка  наша  велика,  погідна,      
                       З  тобою  нам  жити,  творити,  рости.
Ніколи,  ніхто  вже  тебе  не  здолає,
Й  не  буде  господарем  в  тебе  чужий,
Бо  всі,  хто  живий,  тебе  любить  й  кохає,
І  навіть,  що  вродиться,  -  буде  такий.
                         Тебе  не  забули  й  нащадки  тих  предків,
                         Що  в  різні  роки  залишили  свій  край.
                         Вони  привітали  свободу  найперші
                         Твою,  моя  мила,  про  це  пам"ятай.
Живи  й  процвітай,  Україно,  на  волі
Хай  слава  твоя  облітає  весь  світ!
Бо  ми  дочекались  щасливої  долі,
То  хай  росте  в  мирі  і  в  щасті  наш  рід.
                           -    =    =    -    =    -

Повільно  дні  ідуть,  минають,
Стають  все  довшими  також.
А  мені  рочок  добавляють
І  цього  стримати  не  мож.
                     Надворі  легкий  вітер  віє.
                     Весна  іде  давно  уже.
                     Кругом  цвіте  все,  зеленіє
                     І  на  очах  у  вись  росте.
Йдуть  й  усміхаються  прохожі,
Радіючи  новій  весні,
Бо  дні  стають  теплі,  погожі,  -
Це  значить  будуть  врожаї.
                       А  я  присів  в  траву  духмяну,        
                       Що  виросла  в  нашім  саду,
                       Й  думками  в  молодість  загляну,  
                       Бо  більше  там  вже  не  буду.
Пройдуся  по  стежках  знайомих,
Згадаю  й  те,  що  не  зробив.
Бо  знаходити  невідомих
Задач  й  ідей  я  все  любив.
                         Тепер  в  душі  переглядаю
                         Прожиті  роченьки  свої.
                         І  наче  з  книжки  їх  читаю,
                         Ті  всі  далекі,  давні  дні.
А  весна  йде  і  поспішає,
Щоб  не  прогавити  пору,
Бо  десь  вже  й  літо  теж  чекає,
Щоби  принести  нам  красу.                                
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2018

Бійцй з Чорнобилем (Присвячую затю Верчук Володимиру і всім тим, котрі боролись з тою аварією. )

Ти  рано,  рано  посивів,
Не  знаю  де  тебе  змінили.
Може  Чорнобиль  так  зумів,
Як  ви  аварію  гасили.
               Пів  року  в  пеклі  був  там  й  ти.
               Здоровим  йшов,  як  офіцер  запасу,
               Щоб  монстра  осідлати  й  не  дати
               Повзти  землею,  мов  пияк  до  квасу.
Всі  знають,  що  важкі  були  ті  дні.
Та  ви  ішли  по  зову  свого  серця,
Щоб  була  радість  й  сонце  на  землі,
Ви  рвались  прометеями  до  жерця.
                 Не  думали  про  себе  ні  на  мить.
                 Літали,  мов  орли,  і  серед  ночі.
                 Одна  мета  -  гасити,  що  горить,
                 Хоч  омивав  вам  піт  лице  і  очі.
Й  притих  таки  Чорнобиль,  як  змія,
Та  він  живий  і  дихає  ще  нині.
І  не  сльоза  сіяє  з  відтіля,
А  нагла  смерть,  щоб  шкодити  людині.
                 І  ви  набрались,  вірю,  там  біди.
                 Ти  посивів  не  з  горя  й  не  від  страху.
                 Тебе  ті  дні  у  фарбу  завели
                 Й,  немов  Махну,  наділи  цю  папаху.
Як  би  не  ви,  -  пів  світу  би  горіло
Й  на  пів  Землі  не  було  би  життя.
І  сонце  би  потухло,  затемніло,
А  для  дітей  не  було  б  майбуття.
                   Тому,  повір,  ми  всіх  вас  поважаєм
                   І  молимось  до  Господа  щодня.
                   Живих  і  мертвих  в  душах  зберігаєм,  -
                   Заради  вас  цвіте  тепер  Земля.
То  не  стидайсь,  що  сивина  у  тебе,
Бо  ти  змужнів,  як  лицар,  у  вогні.
Ви  за  народ  йшли,  не  лише  за  себе
І  вийшли  переможцями  в  борні.
                     Хоч  славою  вас  так  й  не  наділили,
                     А  часом  забувають,  що  й  живі,
                     Але  ж  то  ви  віддали  свої  сили,
                     Щоб  ми  щасливо  жили  на  землі.              

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2018

Наше покоління

Ми  родились  усі  у  родинах,
Де  весь  час  Боже  слово  було.
Й  наше  серце  щодня  по  краплинах
Наповнялось,  як  море,  добром.
                     Щоб  потому  в  житті  не  хилитись
                     Ні  біді,  ані  кривді  гіркій.
                     Сміло  в  очі  неправді  дивились
                     Й  були  вірні  Вкраїні  своїй.
Бо  людина,  котра  вірить  в  Бога,
В  кого  серце  відкрите  й  душа,
В  неї  завжди  є  світла  дорога,
Хоч  буває  й  не  рівна  вона.
                       Так  учила  нас  рідная  мати
                       І  так  твердив  і  батько  завжди,  -
                       Лиш  добро  нести  людям  до  хати,
                       А  в  біді  кожний  раз  помогти.
Й  ми  старались  не  йти  манівцями.
Були  в  колі  все  в  друзів  й  в  людей.
Хоч  не  раз  приходилось  ночами
Добиратись  до  своїх  дверей.
                         Бо  у  вечір  збирали  наради,
                         Або  збори  ішли  допізна,
                         Й  ми  покірно  все  слухали  влади,  -
                         Й  так  проходило  наше  життя.
То  пора  нам  на  волі  радіти,
Працювати  й  співати  пісні,
А  не  тихо  в  куточках  сидіти
І  чекати  на  світлії  дні.
                         Нам  ніхто  не  збудує  державу
                         І  ніхто  не  утворить  нам  рай.
                         Лише  ми  всі  піднімемо  славу
                         І  лиш  ми  розбудуємо  край.
             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2018

Ох, думи, думи, ви мої

Мене  завжди  думки  турбують
Про  людські  долі,  про  життя.
І  у  душі  вони  формують
Весь  зміст  майбутнього    вірша.
                   Тоді  лягають  вже  у  зошит
                   Рядки,  як  скошена  трава.
                   Хоч  не  не  великий  на  них  попит,
                   Але  в  них  правда  є  моя.  
Колеги,  друзі  і  знайомі
Мене  підтримують  завжди,
Бо  знають,  -  я  один  у  домі
Й  рушати  в  путь,  -  не  ті  роки.
                   Тому  сиджу,  та    не  здаюся,
                   Дивлюсь  тверезо  на  життя.
                   Й  погрозів  долі  не  боюся.
                   Бо  я  люблю  усіх  здавна.
Хоч  важко  бачити  і  чути
Те  все,  що  творять  із  людьми,  -
Ті  бандюгани,  ті  рекрути,
Що  нищать  нагло  схід  вони.
                     Руйнують  наші  міста  й  села,
                     Де  гине  й  нарід  в  тім  котлі.
                     Колись  пора  була  весела,  -
                     Нині  земля  уся  в  вогні.
І  хто  б  подумав,  що  нам  знову
На  схилі  літ  прийде  біда.
Що  знищать  дружбу,  мирну  мову
Й  на  сході  виникне  війна.
                       А  я  напишу  не  веселі,
                       Не  радісні,  сумні  слова,
                       Бо  скрізь  горять  там  і  оселі
                       Й  пустошиться  рідна  земля.
Тому  нас  кличе  правда  й  воля
Ставати  в  стрій  на  боротьбу.
І  гнати  всіх  бандитів  з  поля,
Як  ненажерливу  чуму.
           -    =    -    =    -    =    -

               Мої  роки
Ох,  роки,  ви  роки,  мої  далекі,
Живете  донині  у  серці  й  в  душі.
Були  ви  хороші,  були  й  не  легкі,
Але  збережі  вас  до  смерті  усі.
                   Тепер  я  в  роках,  як  й  всі  мої  друзі,
                   Й  біленький  живу  серед  правнучат.
                   Не  раз  ще  блукаю  з  ними  по  лузі,
                   Бо  їх  я  люблю  і  за  них  дуже  рад.
Це  зміна  моя,  що  родилась  на  волі,
На  нашій  квітучій,  прекрасній  землі.
Хай  будуть  веселі  й  щасливі  їх  долі,
Хай  тільки  добро  процвітає  в  душі.
                     Мені  залишилось  тепер  лиш  радіти
                     За  роки  прожиті,  за  їх  результат,
                     Бо  є  вже  дорослі  в  дітей  моїх  діти,
                     Котрі  вдарували  мені  правнучат.
Про  своє  життя  їм,  як  байку  розкажу,
Щоб  знали,  як  жили  ми,  предки  тоді.
Хоч  може  дослівно  усе  не  покажу,
Але  хоча  те,  що  ще  є  у  душі.
                       Не  було  в  нас  часу,  щоб  добре  спочити,  -
                       Робота  удома  й  державна  щодня.
                       Дітей  бергти  і  до  праці  учити
                       Й  завжди  пам"ятати,  що  є  в  нас  сім"я.
Не  раз  я  обдумую  своє  минуле
Й  усе,  що  було  на  моїм  віку.
Воно  і  у  серці  й  в  душі  незабуле,  -
Відкрите  для  мови  й  не  є  на  замку.
                         Нас,  друзі,  залишилось  мало  сьогодні,        
                         Але  не  здаваймось  ще  нашим  рокам.
                         Носімо  між  молодь  і  стилі  народні,
                         Щоб  виросла  славна  заміна  всім  нам.    
                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2018

Я не прошу у долі багато

Я  ніколи  у  долі  не  прошу  багато
І  лаврів  також  не  жду  від  життя.
А  йду  до  мети  завжди  сміло,  завзято
Й  тому  в  моїм  серці  квітує  весна.            
                   Й  так  день  все  проходить,  минає  і  нічка,
                   А  в  душі  не  стихає  весняний  розмай.
                   Думки  пропливають,  неначе  би  річка,
                   За  ними  у  згадках  лише  устигай.
Вони,  як  на  морі  потужні  вітрила,
Несуть  мене  щиро  в  потоки  життя,
Або,  наче  сокіл,  кружляють  по  схилах,
Звідкіль  так  видніє  в  низинах  краса.
                     В  щоденних  турботах  не  гасне  кохання,
                     Не  в"яне  любов  до  людей,  до  села.
                     Тому  й  не  лишає  серце  бажання  -
                     Творити,  писати,  бо  й  прагне  душа.
Я  завжди  був  й  буду  у  гущі  народу,
Бо  з  ним  я  крокую,  радію,  живу.    
Ми  маєм  вже  нині  навіки  свободу
І  вільну  Вкраїну  любиму  свою.
                       А  я  не  втомлюся,  повірте,  писати
                       Про  все,  про  усе,  що  лиш  є  на  землі.
                       І  буду  учити  потомків  кохати
                       Безмежні  простори  квітучі  її.
                                   -    =    -    =    -    =    -

Давно  вже  юність  промайнула,
Пішла    собі  кудись  в  гаї,
Але  душа  моя  збагнула
Згадати  радості  її.
                     Пройтись  лугами  понад  річку,
                     Посидіти  і  серед  трав.
                     Згадати  Стефцю  невеличку,    
                     Котру  колись  я  проводжав.
Побачити  весну  барвисту,
Відчути  всю  її  красу.
Пізнати  й  осінь  ту,  безлисту,
Що  я  в  душі  досі  несу.
                       А  далі,  далі  все  згадати,  -
                       І  своїх  друзів  і  батьків,
                       І  навіть  сад,  що  біля  хати,
                       В  котрому  я  творив  й  сидів.
І  ті  стежки,  що  скрізь  плелися,  -  
І  по  полях,  і  по  лугах.
І  ті  поточки,  що  злилися
У  наших  зоряних  ставках.
                       Бо  це  моє,  моє  дитинство,
                       Моя  тут  юність  розцвіла.
                       Тут  наймиліше  материнство,
                       Котре  мене  оберіга.
Тут  залишились  й  мої  кроки,
Хоча  сліди  вже  заросли,
Але  в  душі  живуть  всі  роки,
З  котрими  ще  мені  іти.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2018

Згадались друзі всі мої

Пройшовсь  думками  я  роками
І  пригадав  друзів  своїх.
Яка  ж  то  дружба  була  з  нами,  -
Таке  забути  було  б  гріх.
                 А  тепер,  то  я  не  знаю.
                 І  як  живуть,  теж  не  збагну,
                 Але  усіх  їх  пам"ятаю,
                 Може  ще  декого  й  знайду.
Бо  розлетілись  ми  світами,
Як  ті  птахи  з  свого  гнізда.
Зв"язок  тримали  лиш  листами,
Аж  поки  старість  не  прийшла.
                   А  там  Союз  канув  в  минуле.
                   Держави  вільні  стали  всі.
                   Але  ми  дружбу  не  забули,
                   Ми  пам"ятаємо  її.
Хоч,  правда  тих,  що  десь  лишились,
Не  так  вже  й  легко  віднайти.
Границі  всі  уже  змінились,
Тай  адреси  інші  пішли.
                     А  з  тими,  що  в  нашій  країні,
                     Підтримуєм  дружні  зв"язки.
                     Бо  ми  й  думками  всі  єдині,
                     Й  такі,  як  в  юності  були.
Але  ряди  наші  рідіють.
Багато  йде  у  інший  світ.
Котрі  живі,  то  ще  радіють
І  не  стидаються  тих  літ.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788950
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2018

Не в"януче кохання

Скільки  років  минуло  -  не  знаю?
Скільки  весен  і  зим  теж  пройшло?
Хай  їх  лічать  зозулі  у  гаю.
Знаю  тільки,  що  було  давно.
                       Як  з  коханою  юні  ходили
                       Й  милувались  квітучим  життям.
                       Не  в  розкошах,  щоправда  ми  жили,
                       Та  любов  підкорялася  нам.
Вже  дорослі  в  нас  діти  й  онуки
І  правнуків  Господь  наділив,
А  в  мені  ще  живуть  досі  звуки  _
Ті  її,  що  колись  полюбив.
                       Хай  завжди  вони  піснею  будуть,
                       Хай  усмішка  не  сходить  з  лиця.
                       А  роки  не  спішать,  а  забудуть
                       Рахувати  всі  наші  літа.
День  хай  кожний  нам  буде  прекрасним.
Небо  чистим  завжди  і  ясним.
А  кохання  з  роками  не  гасне
Й  ми  щасливі  жили  б  усе  з  ним.
                           Може  думи  мої  і  дивацькі
                           І  для  когось  я  навіть  чудний,
                           Але  серце  й  душа  ще  козацькі
                           І  в  коханні  я  теж  не  нудний.
                                         -    =    -    =    -    =    -

Мені  не  віриться  ще  й  нині,
Що  молодість  пройшла  давно.
Але  виходить  ,  що  людині
Всевишнім  так  життя  дано.
                     Дитячі  роки,  юність  світла,
                     Сімейні  будні,  в  праці  дні,
                     Дружиналагідна,  привітна
                     Й  події  різні  на  землі.
Те  все  проходить  і  минає,
Але  на  старість  ожива.
Бо  і  душа  все  пам"ятає,
Коли  залишиться  одна.
                       Мене  самотність  теж  накрила
                       У  тій  зимовій,  темній  млі,
                       Бо  я  один  в  кімнаті  й  прилад
                       Письмовий  стоїть  на  столі.
Щоправда,  є  думки  зі  мною,
Що  серце  гріють  й  душу  теж.
Тому  й  стою  зимі  горою
Й  любов  моя  не  знає  меж.
                         А  за  вікном  сніги,  морози,
                         Стежки  накрили  всі  кругом.
                         Не  їдуть  з  поля  вже  обози,
                         Не  йде  отара  з  пастухом.
Затихло  все  в  зимовій  сплячці,
Лиш  вітер  з  сумом  завива.
Але  господар  на  конячці
Везе  із  лісу  ще  дрова.
                       В  селі  робота  є  й  зимою,  -
                       Дрова  рубати,  кормить  скот,
                       Носити  відра  із  водою...
                       Такий  трудящий  наш  народ.
Він  не  посидить  ні  хвилини,
Шука  роботу  кожну  мить.
Щось  чинить,  ладить  для  родини,
Навіть  в  ночі  й  то  мало  спить.
                         Така  напевно  уже  вдача
                         В  людей,  що  роджені  в  селі,
                         Жити  в  труді,  а  не  ледачим
                         Тинятись  по  святій  землі.
І  я  старий  щось  роблю,  пишу,
Ходжу  до  друзів,  до  людей.
Може  й  не  так  уже,  та  лишу
Маленьку  згадку  для  дітей.            

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2018

Дорога до дому (Молодих борців за волю, котрі були заслані в Сибір, )

Дорога  стелиться  додому,
Накривши  шлях,  мов  рушником,
Барвінком  й  солов"їним  громом,
Де  все  в  цвіту  і  за  вікном.
                   Там  ждуть  тебе  пороги  хати
                   Й  твоя  рідненька  сторона.
                   І  вийде  мати  зустрічати
                   І  вся  родина  дорога.
Бо  ти  пробув  великі  строки
На  чужині  серед  лісів.
Тільки  за  те,  що  в  юні  роки
Вкраїні  волі  ти  хотів.
                     Там  в  синім  мареві  ліси,
                     Морози  люті,  завірюхи,
                     Та  ви  усе  пережили
                     І  не  зламали  вас  злийдухи.
В  серцях  ви  віру  зберегли
Й  з  молитвою  жили  щоднини,
Щоб  вас  зустріли  береги
Своєї  рідної  країни.
                     І  ви  діждались  того  дня.
                     Вернулись  до  свого  народу,  
                     Але  ще  є  у  нас  біда,
                     Бо  не  зустріли  ви  свободу.
Та  все  ж  таки  надія  є,
Бо  у  верхах  зміна  надійна.
Вкраїна  нова  розцвіте
І  стане  вона  самостійна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2018

Наша давня юність

Хотів  би,  друзі,  написати
Ще  коротенького  вірша,
Й  про  нашу  юність  нагадати,
Котра  у  нас  колись  була.
                 Бо  тепер  молодь  зовсім  друга,  -
                 Не  ті  умови,  не  той  світ.
                 Це  Господа  й  батьків  заслуга,
                 Що  розцвітає  так  наш  рід.
А  ми  колись,  -  згадаймо,  люди,
Жили  в  страху  і  ночі  й  дні,
Бо  від  Збруча  -  весь  захід,  всюди
Гудів  ще  довго  у  війні.
                 І  те  тяглось  не  малі  роки,
                 Не  було  спокою  ніде.
                 Але  шепталися  пророки,
                 Що  воля  нам  таки  прийде.
Народ  боровся,  йшов  в  підпілля,
Росла  й  міцніла  і  УПА.
Гули  Карпати  і  Поділля,  -  
Повстала  сила  не  мала.
                 В  таких  умовах  й  ми  зростали:
                 Нам  душі  краялись  й  серця,
                 Бо  вороги  людей  зганяли
                 Й  в  Сибіри  везли  без  кінця.
Чіпляли  ярлики  -  "покійник"
Усім,  хто  вольності  хотів:
Бандерівець,  куркуль,  підпільник,  -
З  усіх  робили  ворогів.
                 Та  все  ж  ми  волі  дочекались
                 І  в  дружнім  колі  зажили.
                 Усі  за  рученьки  побрались
                 І  думали  в  Європу  йти.
Але,  як  бачимо  сьогодні,
Що  витворяють  вороги.
Ковтнули  Крим,  -  звірі  голодні,
Й  на  наші  землі  забрели.
                 І  то  сусідоньки,  так  звані,
                 Що  зброю  всю  загребли  в  нас.
                 Колись  брати  були  кохані,
                 А  що  зробилось  з  них  в  цей  час?
Не  довго  тішились  ми  миром,
Щоб  в  спокою  молодь  росла,
Бо  деспод  духом,  як  кадилом,
Навіяв,  щоб  була  війна.
                   І  йде  війна  роки  на  сході,  -
                   Стогнуть  каліки,  гине  люд,
                   А  із  Кремля  брехня  йде  в  моді,
                   Що  це  свої  друг  друга  б"ють.
А  я  віршем  лиш  нагадаю
З  історії  прості  слова,
Бо  всі  і  я  це  пам"ятаю,  -
Бандитам  в  пеклі  є  смола.
                     Тай  кара  прийде,  суд  настане,  -
                     Бандити  своє  понесуть.
                     А  Україна  мирна  стане
                     І  люди  в  щасті  заживуть.
                                     -    =    -    =    -
Мені  тепер  у  мої  роки  
Не  випадало  б  так  писати,
Щоби  ще  юність  на  всі  боки
Свою  трусити  і  щипати.
                     Бо  я  давно  прадід,  панови,
                     Й  горджусь  нащадками  нівроку,
                     Й  крокую  з  ними  у  світ  новий,
                     Котрий  настав  більш  двадцять  корів.
Ростуть  ровесники  свободи,
Що  в  Україні  народились,
Коли  раділи  всі  народи
Й  за  волю  Господу  молились.
                     А  я  згадав  далекі  роки,
                     Коли  в  війні  усе  кипіло,
                     Бо  їх  не  викинуть  й  пророки
                     Й  не  захоронять  душу  й  тіло.
Вони  жевріють  в  серцях  наших
І  не  потухнуть  й  не  пропадуть,
Бо  ще  й  тепер  багато  ласих
Живе  з  думками,  що  нападуть.
                     Але  забудьте,  вороженьки,
                     Дорогу  в  нашу  Україну.
                     Ростуть  вже  юні  козаченьки,
                     Котрі  вборонять    Батьківщину.
І  радий  я,  що  так  мужніють
Усі  ровесники  свободи.
І  впевнений  -  вони  зуміють
Вести  до  світлості  народи.      
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2018

Борцям за волю (Студентам 40 - 50 років ХХ -- століття. )

Ох,  роки,  ви  роки,  сумні  мої  мрії,
Як  важко  тепер  споминати  той  час,
Бо  всі,  щонайкращі  роки  молодії
Забрав  клятий  недруг,  як  ворон,  у  нас.
                   Ми  були  студенти  й  в  містах  тоді  жили,
                   Співали  свої  українські  пісні.
                   У  свята  щоразу  вишиванки  носили,
                   Бо  так  наші  предки  ходили  усі.
Вірили  в  Бога,  молились  щоденно,
Любили  батьків  й  поважали  других,
А  недруг  усіх  викликав  поіменно
Й  бурчав,  що  відкрито  ми  йдем  проти  них.
                   Їм  душі  кресали  пісні  й  вишиванки
                   І  дух  український,  що  в  кожнім  горів.
                   Тому  забирали  нас  з  парів  в  тачанки
                   І  везли  в  Сибір  в  лагери  до  катів.
Багато  віддало  тіло  й  кості  Сибіру,
Немало  здоров"я  лишило  своє,
Але  не  зламали  живим  нашу  віру
І  кара  Господня  їх  вже  не  мине.
                   Тому  пам"ятаймо  і  тих,  що  без  зброї
                   Боролись  словами  і  духом  своїм.
                   Вони  прості  люди,  хоча  й  не  герої,
                   Та  шану  віддаймо  тепер  ми  і  їм.
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2018

Я знову, знову у селі

І  знову  я  в  селі  своєму
Й  зустріну  друзів,  а  тебе...
Хіба,  що  погляд  по  твоєму
Подвір"ю  певно  поведе.
                   Чи  ти  буваєш,  я  не  знаю,
                   Бо  ти  далеко  від  села.
                   А  хоч  була  б,  я  не  впізнаю,
                   Давненько  ти  пішла  одна.
Та  я  хотів  би  ще  зустрітись
І  побалакати  з  тобов,
Бо  ми  розбіглися,  як  діти,
Хоч  була  в  нас  колись  любов.
                     Он,  бачу  йдуть  сивенькі  люди
                     І  впізнаю  їх,  -  це  мої,
                     Колишні  друзі.  А  усюди
                     Шумлять  весняні  ручаї.
І  знову  тут,  на  перестанку,
Ми  зупиняємось  на  мить.
Можливо  бесіди  до  ранку
Вели  б,  та  час  чомусь  біжить.
                     Уже  і  дехто  йде  до  хати,
                     А  дехто  слухає  мене.
                     Видно  щось  хоче  запитати
                     І  розказати  як  живе.
Ох,  роки,  роки,  -  ви,  як  море,
Скільки  життям  ви  нас  вели.
Була  і  радість,  спів  і  горе,  -
Ми  з  вами  все  пережили.
               -      =    -    =    -

Пахнуть  в  селі  вечори  й  теплі  ночі,
Шумлять  на  полях  хлібів  колоски,
А  зірки  із  неба,  мов  очі  дівочі,
Глядять  і  моргають  на  нас  з  висоти.
                     Приліг  на  стіжок  я,  що  є  біля  хати,
                     З  пахучим,  як  квіти,  сіном  сухим.
                     Як  хочеться  жити,  радіти,  співати
                     І  бути  щасливим  на  старість  таким.
Лежу,  а  кровинки  мої  все  сприймають
Й  складають  у  серце  і  в  душу  мою.
Я  знаю  і  вірю,  -  усі  так  кохають
Нашу  Україну  і  її  красу.
                       Вона,  наче  казка,  як  рай  весь  у  цвіті,
                       Такої  краси  немає  ніде.
                       Вона  найдорожча,  любима  на  світі.  -
                       Так  скаже  в  нас  кожний,  хто  в  неї  живе.
Тому,  дорогенькі,  любім  Україну
Й  навчаймо  потомків  кохати  її,
Щоб  в  душах  і  всерцях  носили  єдину
І  жили  щасливо  на  своїй  землі.  
   
   
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2018

Жити стало краще

Що  не  кажіть,  а  жити  стало  краще,
Бо  спів  і  сміх  уже  в  других  фарбах.
Тих  змін  не  бачить  лиш  хіба  ледаще,
Або  таке,  що  літає  як  птах.
                     Тепер  говориш  сміло  й  без  оглядки,
                     Про  все,  що  в  серці  є  і  у  душі.
                     Тай  критикуєш  верхи  і  порядки
                     Й  живеш  спокійно  на  своїй  землі.
Ніхто  тебе  за  слово  не  карає,
Ніхто  не    каже,  як  ти  маєш  жить.
Кого  ти  любиш,  а  кого  картаєш,
Де  маєш  бути  і  кому  служить.
                       Але  чому  ми  є  такі  не  дружні,
                       Не  вмієм  жити  у  одній  сім"ї.
                       Хочемо  бути  знову  все  послушні,
                       І  то  найбільше  тим,  що  є  в  Кремлі.
Невже  вас  ще  ГУЛаги  не  навчили
Й  обійми  тих  вірненьких  братів,
Що  вас  за  слово  Господа  душили,
А  за  свободу  гнали,  як  рабів.
                       Отож  просніться,  друзі,  від  утоми,
                       Відкрийте  очі  на  усі  боки.
                       Не  жийте  в  байці,  як  у  лісі  Гноми
                       І  не  чекайте  світлої  доби.
Беріть  у  руки  всі  діла  й  державні,
Разом  будуйте  потомкам  наш  Дім,
Щоби  початки  і  ази  ті  славні
В  віках  росли  і  славились  усім.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2018

Ветерани (Цей вірш написаний в 2010 році. )

Для  вас,  бойові  ветерани,
Я  пишу  ті  скромні  рядки.
Ви  рвали  ще  юні  кайдани
Й  віддали  найкращі  роки.
                 За  волю  свойого  народу,
                 За  рід,  що  віками  стогнав.
                 Йому  ви  хотіли  свободу,
                 Щоб  більше  ярма  він  не  знав.
Ви  йшли  із  відкритов  душею
На  захист  своєї  землі.
Багато  голівок  за  неї
Пішло  у  незнані  краї.
                   Одних  чужина  пригорнула,
                   Других  в  лагери  завезли,
                   Немало  війна  захлиснула,
                   Багато  і  кров"ю  стекли.
І  вас  залишилось  так  мало
На  своїй  вже  вільній  землі,
Та  ворог  ще  й  нині  лукаво
Показує  ікла  свої.
                     Не  хоче  признати  героїв,
                     Що  боролись  за  волю  для  нас.
                     Пускає  між  люди  ізгоїв,
                     Щоб  бруд  виливали  на  вас.
Але  те  не  вийде  в  вас,  "друзі,"
Щоби  обдурити  всіх  нас.
Ми  своїх  героїв  в  заслузі
Будем  прославляти  весь  час.
                       І  вас,  сивочолі  повстанці,
                       В  обіду  панам  не  дамо,
                       Бо  є  молоді  новобранці,
                       Що  візьмуть  у  руки  кермо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2018

Я думками знову йду

Знову  я  забрів  думками
В  свою  юність,  у  село,
Щоб  пройтись  тими  стежками,
Де  весною  все  цвіло.
                 Де  ходили  ми  з  тобою,
                 Наче  лебеді,  -  одні.
                 Я  тримав  тебе  рукою,
                 Ти  всміхалася  мені.
Он  і  річка  невеличка
Й  кущ  калини  на  лугу...
Ти  вже  зараз  молодичка,
Й  я  не  парубок  стою.
                   І  ми  дивимося  в  далі
                   Й  споминаємо  роки.
                   Відкидаємо  печалі,
                   Що  не  раз  у  нас  були.
Он  і  хутір,  що  під  гаєм
Розпростерся  за  селом.
Не  зрівняти  з  містом,  -  знаєм,
Та  описаний  пером.
                   Тут  повітря  чисте,  чисте,  -
                   Все  у  зелені,  в  садах,
                   А  хатки,  немов  намисто,
                   Розбігаються  в  очах.
Думи  мої,  мої  мрії,
Може  й  справді  я  дивак,
Що  не  трачу  ще  надії
Повернути,  хоч  би  як,
                   Ні,  не  в  юність,  не  в  минуле,
                   А  побути  у  селі
                   І  послухати  зозулі,
                   І  як  трелять  солов"ї.
Пройтись  стежкою  по  лузі,
Побувати  на  Пилі,
Походити  по  окрузі,  -
Так  ще  хочеться  мені.
                     "То  давай  збирайсь  в  дорогу,
                       Поки  сила  й  воля  є,"  -
                       Дочка  каже  й  на  підмогу  
                       Ще  напутствує  мене.    
"Бери  в  торбу  кусень  сала,
Шматок  хліба  і  гайда.
Й  не  сумуй,  що  є  вже  біла
Вся  у  тебе  голова."
                       Так,  -  то  гордість  нам  дожити
                       До  тих  літ,  що  в  мене  є.
                       Ще  й  за  юністю  тужити
                       І  любити  все  живе.
Пам"ятати  де  ми  були
Й  про  всіх  друзів,  про  село
І  про  голоси  зозулі
Й  про  минуле,  що  пройшло.
                       Тому,  друже,  мій  козаче,
                       Не  сумуй  й  не  унивай.
                       Хай  душа  твоя  не  плаче,  -
                       Жий,  радій,  трудись  й  співай.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2018

А я згадував роки

Засвітились,  як  на  полі,
Ясні  зорі  у  горі,
Розспівалися  на  волі
В  гаях  й  в  садах  солов"ї.
                   А  я  слухав  їхні  трелі,
                   Слухав  й  згадував  роки,
                   Як  в  садочку,  мов  в  готелі,
                   Не  раз  нічку  провели.
Надивилися  на  зорі
Й  нашептались,  як  у  сні,
Що  аж  кущики  просторі
Нам  позаздрили  тоді.
                     Все  пройшло,  неначе  казка,
                     Аж  не  віриться  мені,
                     Що  вже  осінь,  її  ласка
                     Поселилась  у  душі.
Ми  обоє  постаріли,
Десь  поділися  роки,
Та  любов  свою  зуміли
Ми  у  серцях  зберегти.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2018

Моя розрада для душі

Я,  наче  в  юності  спішу,
І  все  мені  чогосьбракує.
Думками  знову  кудись  йду,
Хоча  мене  ніхто  не  чує.
               Може  тому,  що  я  один
               Сиджу  у  себе  у  кімнаті,
               І  не  балакаю  з  ніким,
               Бо  всі  у  русі  і  у  праці.
А  я  із  зошитом  й  з  пером
Пов"язаний  вже  невід"ємно.
Й  не  тільки  вечером,  а  й  дньом,
Провести  час  з  ними  приємно.
                   Не  раз  ще  й  душу  розімкну,
                   І  випущу,  що  в  ній.  -  на  волю.
                   А  дещо  в  зошит  розміщу
                   Й  порозглядаю  свою  долю.
І  так  минають  дні  мої
Й  летять  невпинно  мої  роки.
А  я  сиджу  у  самоті
Й  здається,  що  учу  уроки.
                     Щоправда,  -  є  малі  плоди,
                     Може  й  нікому  не  потрібні,
                     Мої  скромнесенькі  книжки,
                     Що  на  думки  усі  подібні.
то  хай  так  буде  вже  як  є.
Я  вдячний  Богу  за  опіку,
Й  за  те,  що  силу  надає,
Щоб  щоб  я  писав  й  не  чув  би  віку.
                         Тому  я  радий,  що  пишу
                         Й з  родиною  й  з  людьми  спілкуюсь.
                         Хоча,  як  юний  не  ходжу,
                         Але  духовно  в  силі  чуюсь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2018

Передача - "Чекай мене"

Дивлюсь  з  давен  цю  передачу  -
"Чекай  мене"  котрі  роки.
Й  повірте,  завжди,  мов  не  плачу,
Коли  я  бачу  ті  рядки.
               Як  зустрічаються  і  дти,
               І  родичі,  і  старики,
               Що  в  юності  росли,  як  квіти,
               І  в  дружбі  разом  всі  жили.
Одних  війна  порозводила,
Других  робота  посвітах,
А  третім  доля  приказала  -
Покинути  на  все  свій  дах.
               Ті  пошуки  роки  тривають
               І  не  стають  ані  на  мить.
               Ведучі  дзвонять  і  літають,
               Бо  за  людей  душа  болить.
Робити  те  не  кожний  зможе  -
Мотати  по  світах  вузли,
А  їм,  як  видно,  допоможе
Сам  Бог  добратись  до  мети.
                 Бо  вони  роблять  добру  справу,  -
                 Зводять  людей,  де  б  не  були.
                 І  то,  повірте,  не  за  славу,
                 Але  за  радість,  що  знайшли.
Хіба  дивитись  мож  спокійно,
Як  дитинча  батьків  знайшло,
Чи  як  обнялися  надійно
Ті,  що  не  бачились  давно.
                 Уже  і  світ  створив  цю  стрічку.
                 В  других  країнах  є  пости.
                 Щопонеділка  невеличку
                 Мож  передачу  й  в  них  знайти.
Тому  шукайте  ви  і  далі,
Не  залишайте  цих  речей.
Хоч  в  нагороду  не  медалі,
А  лиш  подяка  від  людей.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2018

Вірна любов

Блищить  вже  сяйво  за  горою,
Село  проснулося,  гуде.
Косар  в  підгір"ї  вже  косою
Мереживо  з  трави  плнте.
                 А  в  низ  із  самої  вершини
                 Струмок  видзвонює  між  скель.
                 Він  живить  гори  і  долини
                 І  дає  воду  для  пустель.
А  між  кущів,  як  тінь  тремтлива,
У  тій  ранковій  тишині,
З"вилась  дівчина  вродлива
Й  пішла  туди,  де  косарі.
                 В  одній  руці  жбан  з  рідиною,
                 В  другій  продукти  запашні...
                 Їй  би  присісти  під  горою
                 Й  слухать,  як  трелять  солов"ї.
Та  вона  йде  туди,  де  милий
Кладе  в  покоси  тринь-траву.
напевно  він  уже  безсилий,
Тому  любов  несе  йому.
                   Вона  притулиться  до  нього
                   У  сяйві  сонячнім  на  мить.  
                   Віддасть  серденька  йому  свого,
                   Напоїть  й  щиро  накормить.
А  він,  хоч  змучений  косою,
Пригорне  милу  до  грудей,
Й  любитиметься  з  молодою
Й  не  повстидається  людей.
                   Вона  не  жінка  ще  у  нього,
                   Але  засватана  давно.
                   Тому  віддала  б  серця  свого
                   І  він  для  неї  заодно.
Минали  дні  в  селі  в  роботі.
Давно  вже  й  сіно  у  скирті...
Апід  вінець  у  цій  суботі
Стануть  у  парі  молоді.
                   Отой  хлопчина  з  полонини,
                   Що  косив  трави  запашні
                   І  та  дівчина,  як  калина,
                   Що  була  там,  де  косарі.
Весілля  всім  селом  згуляють,
Й  "гірко"  лунатиме  для  них.
Навіть  і  гори  заспівають  -  
На  щастя,  любов  теж  для  них.
                   І  хай  їм  буде  небо  ясним
                   І  сяє  сонечко  завжди.
                   І  все  життя  буде  прекрасним,
                   Без  негараздів  і  біди.  
 
             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2018

Наша Дашава

Візитна  карточка  Дашави  -
Це  свердловини  на  землі.
Це  газ,  що  йде  і  для  держави,
І  в  Європейські  всі  краї.
                       Це  він,  це  газ  дав  її  славу.
                       Вона  найперш  з  землі  взяла.
                       Він  освітив  й  загрів  Дашаву,
                       Коли  ще  Польща  в  нас  була.
Ішли  роки,  мінялись  влади,
Та  газ  ще  дужч  в  обіг  пішов.
Таке  добро,  такі  принади
Потім  багато-хто  знайшов.
                         По  всій  ріднесенькій  Вкраїні
                         З"явились  поклади  доби.
                         На  сході,  півночі  й  в  Долині
                         Геологи  його  знайшли.
А  дальше  праця  зашуміла.
Бо  бурмашини  в  хід  пішли...
Й  так  Україна  заслужила
За  газ  повагу  на  роки.
                         Але  Дашава  не  збавляє
                         Ті  темпи  свої  і  тепер,
                         Бо  й  газ  підземка  зберігає
                         Той,  що  дає  їй  УБР.
Тому  тримай  свої  вітрила,
Моя  Дашаво  дорога.
А  твій  народ  -  велика  сила,  -
Це  творча  армія  труда.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2018

Студентські роки (Подрузі з Полтавщини)

Не  знаю,  подруго  з  косою,
Ким  скоро  станеш  ти  в  житті.
Але  твоєю,  вір,  косою
Будуть  гордитись  у  селі.
                     Ти  будеш  край  свій  прославляти
                     Не  лиш  косою,  а  й  в  труді.
                     Й  будуть  тебе  хлопці  кохати
                     І  то,  напевно,  не  одні.
Бо  ти  і  зараз  героїня
І  в  лідерах  в  студенстві  йдеш.
А    між  дівчатами  -  княгиня,
Такої  рідко-де  знайдеш.
                       Тай  і  душа  твоя  відкрита
                       Й  доступна  друзям  й  парубкам.
                       Хоч  для  весілля  є  закрита,  
                       Диплома  ще  не  дали  нам.
А  вже  тоді,  як  все  закінчим,
Коли  одержимо  і  фах,
Тоді  й  любов  піде,  між  іншим,  -
Серйозна,  не  така,  як  птах.
                         Бо  вже  й  соліднішими  станем,
                         Й  життя  цінитимем  не  так.
                         Тай  і  в  майбутнє  сміло  глянем,
                         Як  дипломований  мастак.
А  поки  що,  -  учімсь,гуляймо,
Бо  то  найкраща  є  пора,
Але  й  про  це  не  забуваймо,
Що  скоро  кінчиться  й  вона.
                           Може  не  треба  це  писати
                           Було  б  сьогодні  вже  мені,
                           Та  думаю,  не  шкодить  знати,
                           Що  думають  і  пожилі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2018

Він не один поліг за волю

Сину  мій  коханий,  сину  дорогий,
Ти  поліг  за  волю  такий  молодий.
Я  тебе  родила  і  тя  берегла,
Богу  ся  молила  за  твоє  життя.
                         І  ти  ріс  маленький,  як  квітка  в  саду,
                         А  тепер  до  тебе  на  могилу  йду.
                         Я  стара  вже  й  сива,  немічна  така,
                         Та  в  мойому  серці  дитина  жива.  молодих
Він  пішов  боротись  з  хлопцями  з  села,
Де  росла  й  мужніла  сила  і  УПА.
Вони  йшли  за  волю  для  людей  своїх
Й  полягли  на  полю,  де  лежав  ще  сніг.
                           Вже  минули  роки  й  не  одна  зима,
                           Відійшли  й  пророки  й  матері  нема,
                           Та  прийшла  нам  воля,  воля,  як  з  небес,
                           Тільки  жаль,  що  воїн  жоден  не  воскрес.
Щоб  побачив  прапор  і  волю  відчув,
Але  він  на  віки  у  землі  заснув.
А  ми  пам"ятаймо  і  вчім  молодих,
Щоби  не  забули,  хто  поліг  й  за  них.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2018

Думка в голос

Вже  скільки  літ  живу  на  світі
І  скільки  всього  відбулось,
Та  весни  пам"ятаю  в  цвіті
Не  тільки  свої,  а  й  когось.
                       Можливо  через  те,  що  знаю
                       Болі  не  тільки  я  свої,
                       Але  також  і  відчуваю
                       Душею  й  серцем  і  чужі.
Так  виховала  мене  мати
Й  таким  старався  життям  йти.
Людей  і  друзів  поважати
І  дружбу  завжди  берегти.
                         Бо  якщо  друг  твій  не  подвійний,
                         То  він    не  схибить  у  житті.
                           Завжди  буде  вірний  й  надійний,
                           Й  стане  опорою  тобі.
А  є  такий,  що  наче  шило,
Вертиться  й  ласкає  тебе.
Зникне  в  біді,  як  булька  з  мила,
Що  навіть  демон  не  знайде.  
                             Тому  і  кажуть  з  давен  люди-
                             Друг  пізнається  у  біді,    
                             Бо  як  щасливий  ти  усюди,
                             То  повно  друзів  є  тоді.
Я  не  стараюсь  когось  вчити,
Але  живем  ми  в  світлий  час.
Тому  пора  нам  в  дружбі  жити,
Щоб  була  згода  поміж  нас.
                             Тоді  й  Вкраїна  сколихнеться
                             І  зашумить  в  піснях  розмай.
                             Й  ніякий  ворог  не  попреться
                             На  наші  землі  і  наш  край.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2018

Ми пам"ятаємо про вас

(Повстанців,  котрі  загинули  в  болехівськім  лісі  в  бою  з  військами  НКВС  7  липня  1951  р.
Сакаль  Олекса  Михайлович  з  Моршина    на  псевдо  -  "Лев",  а  решта  невідомі,  бо    при  них  були  тільки  псевда  і  зброя.)

На  високій  горі,  у  болехівськім  лісі,
Де  ворон  кружляє  і  вдень  і  в  ночі,
Лежать  у  могилі  повстанці  на  місці,
На  тому,де  в  бою  полягли  усі.
                       Вони  боронили  свій  край  від  навали,
                       Що  нагло  котилась  по  нашій  землі.
                       Й  життя  не  жаліли,  за  Вкраїну  віддали,
                       Хоч  були  всі  юні  й  такі  молоді.
Вони  не  хотіли,  щоб  ворог  затятий
Знущався  над  долею  дітей  і  батьків,
Й  тому  свій  порив  молодечий,  завзятий
Узяли  до  зброї  проти  зайдів  -  катів.
                       Горіла  земля  під  ногами  у  ката,
                       Гуділи  Карпати,  шуміли  ліси.  
                       Для  ворога  дотом  була  кожна  хата,
                       Бо  всюди    повстанці  по  селах  були.
Не  знаєм  імен  ваших,  славні  герої,
І  звідки  ви  родом,  дорогі  земляки,
Бо  тільки  лиш  псевда  лишились  і  зброя,
А  всі  імена  у  могилу  лягли.
                       Напевно  й  батьки  ваші  в  іншому  світі
                       І  родичів  може  багато  нема,
                       Та  ми  пам"ятаємо  вас,  як  у  цвіті,
                       І  хоч  полягли  ви,  та  є  десь  душа.
Сьогодні  ми  маємо  свою  вже  державу
І  волю  належну  для  усіх  людей.
І  можемо  сміло  віддати  вам  шану
І  сльози  обтерти  із  своїх  очей.
                         Ви  не  даром  боролись  за  волю  й  свободу,
                         Хоч  шкода  вас,  хлопці,  таких  молодих.
                         Та  щира  молитва,  як  подяка  народу,
                         Буде  завжди  з  вами  від  нас  всіх  живих.
Встановим  погиблих  й  назвем  поіменно,
Й  в  історію  ляжуть  про  вас  теж  рядки.
І  будуть  нащадки  уже  достоменно
Навчатись  на  подвигах,  як  своє  берегти.
                         На  вашій  могилі  підніметься  стела
                         А  з  квітів  букети    будуть  і  в  зимі.
                         Та  слава  погиблим  й  живим  не  скінчена,
                         Бо  є  ще  в  верхах  вороги  й  не  одні.      
     

                           Постамент
(Гойсаку  Зеновію  -  провіднику  ОУН)

Стоїть  біля  школи  в  Дашаві
У  бронзі,  в  гранітній  скалі,
Учитель,  як  сокіл  у  славі,
У  ріднім,  любимім  селі.
                       Він  юним  боровся  й  не  вперше,
                       Бо  волю  народу  хотів.
                       Й  поклав  на  вівтар  своє  серце,
                       Як  сотні    і  наших  синів.
Він  вірив  у  щастя  й  в  свободу
І  бачив  майбутнє  святе,
І  чув  всі  страждання  народу,
І  знав,  що  нам  воля  прийде.
                       А  доля  його  не  жаліла,
                       Бо  й  сам  він  себе  не  жалів.
                       Над  ворогом  слово  летіло
                       Його,  наче  шабля,  як  грім.
Збулись  твої  мрії,  Зеновій,
Хоч  зараз  ти  в  бронзі  стоїш,
Та  діти  навчаються  в  новій,
У  своїй  державі,  в  свої  ж.  
                       А  ти,  юний  друже,  прохожий,
                       Постій  біля  нього  хоч  мить.
                       Поглянь,  -  він  на  тебе  похожий,

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785841
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2018

Старому другу - поету

Діждався  ти,  козаче,  волі,
Побачив  й  стяг  на  висоті,
Хоч  правда,  ноги  твої  кволі
Й  один  сидиш  у  самоті.
                   Роки  забрали  силу,  друзів,
                   Дружину,  родичів  старих,
                   Та  ти  думкам  все  на  лузі
                   Й  в  віршах  звертаєшся  до  них.
Ти  серцем  радий  за  Вкраїну,
За  її  волю,  за  народ.
Ти  не  забув  її  руїну,
Сибіри,  тюрми,  ешафот.
                     Дивись,  як  гарно  світить  сонце,
                     Як  цвітуть  квіти  у  саду.
                     Тобі  дарують  у  віконце
                     Усю  українську  красу.
А  солов"ї,  дрозди,  зозулі,
Шпаки  і  дикі  голуби  -
Виспівують  на  Земній  кулі,
Радіють  приходу  весни.
                     І  ти  живи  ще  поки  б"ється
                     Твоє  серденько  у  груді,
                     А  твоя  пісня  нехай  ллться
                     По  нашій  стомленій  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2018

Учителю

                                           
Вже  вересень  полонить  твою  душу,
Пожовклий  лист  п»янит,  неначе  хміль,
А  ти  конспект  пишеш,  через  все  мушу,
Для  тих  дітей,  що  ходять  звідусіль.
                             І  кожний  день  ідеш  до  них,  до  школи.
                             Ранкова  паморозь  забарвує  траву…
                             Хоч  ми  учнями  не  станемо  ніколи,
                             Та  я  до  класу  ще  не  раз  думкою  іду.
Може  тому,  що  ще  в  юнацькі  роки,
Прийшлось  мені  навчати  малюків.
Хоча  пройшли,  проплили  давно  строки,
Т  я  ще  й  нині  б  з  ними  посидів.
                             Але  життя  не  ту  дало  дорогу,
                             Другий  мені  уторувало  шлях.
                             Та  вдячний  я  найбільше  певно  Богу,
                             Що  вів  мене  щасливо  по  полях.
Тобі,  учителю,  шану  даю  з  любов»ю,
За  те,  що  учиш  завжди  молодих.
І  від  душі  подяку  все  промовлю,
З  ту  прихильність  батьківську  до  них.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2018

На хуторі Пила

Над  річкою,  що  біля  лісу,            
Розкинувсь  хутір  наш  Пила.
Кругом  із  зелені  завісу
Йому  уКрасила  земля.
               З  весни  до  білих  заМетілів
               Птахи  виспівують  пісні.
               Туди  і  в  св"ята  і  в  неділі
               Ходили  пари  молоді.
Але  війна  й  туди  добралась
І  залишила  й  там  сліди,
Бо  по  війні  ще  гірше  сталось,
Прийшли  не  друзі  -  вороги.
                 Піднявся  люд  на  захист  волі.
                 Росла  й  мужніла  і  УПА.
                 Кожний  хотів  такої  долі,
                 Щоби  була  в  нас  без  ярма.
І  раз  на  хуторі  у  хату
Зайшли  повстанці  відпочить.
Й  то  не  за  гроші,  не  за  плату,
Бо  так  душа  наша  велить.
                   Їх  знали  всі,  -  старі  й  малеча,
                   Вони  боролися  за  нас.
                   І  їх  мета  була  не  втеча,
                   А  йти  у  бій  у  любий  час.
Бо  ворог  нищив  і  еліту,
Й  господарів  в  Сибіри  гнав.
Не  дав  спокою  в  зимі  й  в  літі,
Скрізь  нишпорив  і  заглядав.
                   Він  ворогів  і  в  дітях  бачив,
                   У  кожній  хаті,  у  сім"ї.
                   Нові  порядки  нам  тлумачив,
                   Для  нього  були  ми  чужі.
Але  з"явились  й  наші  "друзі",
Що  йшли,  як  песики,  до  них.
І  щоби  бути  у  заслузі,
Продали  хлопців  й  то  живих.
                   І  на  Пилу  злетілась  зграя,
                   Неначе  круків  на  весні...
                   Хтось  крикнув  -  "хлопці,  то  облава!"
                   Ще  мить  і  хата  у  вогні.
Лунали  постріли  усюди,
Свистіли  кулі  над  селом.  
Та  тільки  не  було  там  юди,
Бо  він  сидів  вже  над  ставом.
                   А  бій  точився  цілу  добу.
                   Ніхто  не  здався  їм  живий.  ті  дні.

                   Тай  ворогів  пішло  до  гробу
                   Багато  за  той  час  сумний.
Зійшло  вже  сонечко  над  краєм,  
           
Почався  день  і  на  Пилі...  
Але  ще  й  досі  сурма  грає
В  душі,  як  згадую.
                   При  в"їзді,  на  шляху,  є  нині,
                   Як  знак  пошани  тим  бійцям,
                   Могила  й  Хрест,  як  гори  сині.
                   То  згадка  й  пам"ять  усім  нам.
Тепер  є  прапор  й  гімн  державний
І  Україна  навіки.
То  пам"ятаймо  й  тих  безславних,
Що  теж  за  волю  полягли.              

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2018

Я знов задумався

Я  не  чекаю  гарних  днів,
Їх  й  так  в  житті  було  доволі,
Але  б  побачити  хотів
Ще  й  для  потомків  світлі  долі.
                         Навстіж  всі  двері  відчиню
                         Й  буду  радіти  їх  приходу.
                         Для  них  і  вірша  сочиню
                         І  поведу  їх  на  природу.
Підем  туди,  де  ясний  день
Дарує  оку  всі  узори,
Де  і  мелодії  піснь
Летять  дзвенять  на  всі  простори.
                           Правнуків  в  хаті  не  замкну
                           Й  їх  радості  не  заперечу.
                           З  ними  в  дитинство  сам  впаду
                           Й  в  думках  в  минуле  ще  полечу.
Не  раз  питав  себе  й  питаю:
Нащо  любов  в  серці  ношу?
І  де  б  не  був,  а  пам"ятаю,  
Що  з  нею  ходжу  і  живу.
                             Тому  душі  нема  спокою,  

                             Вона  бринить  й  на  самоті.
                             Навіть  не  раз  й  перед  грозою
                             Дає  лиш  радості  мені.
І  в  моє  серце  певно  туга
Дороги,  вірю,  не  знайде,
Бо  не  далеко,  наче  смуга,
Моє  сімейство  дороге.
                             Котре  я  люблю  і  кохаю
                             І  всім  бажаю  лиш  добра.
                             З  надією  іще  чекаю,
                             Коли  закінчиться  війна.
Бо  там  на  сході  гинуть  люди,
Діти  живуть  в  страху,  в  вогні.
А,  наче  звірі,  лізуть  всюди
Бандити,  найманці  чужі.
                             Я  думаю,  -  скоро  не  буде,
                             Тих  ненажерів-павуків,
                             Бо  дружно  встануть  у  нас  люди
                             І  ми  проженем  глитаїв.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2018

Цвітуть сади, роки летять

Цвітуть  сади  в  нас  біло-біло
І  то  щороку  на  весні.
Мені  сьогодні  закортіло
Побути  в  рідному  селі.
                     Зайти  туди,  де  народився,
                     Зустріти  друзів,  хоч  котрих.
                     Згадати  все  й  де  народився,
                     Коли  роками  йшов  до  них.
Бо  батьків  хата  розміщена
На  самім  крайчику  села.
З  весни  до  осені  зелена,
Й  немов  картиною  була.
                     У  тій  красі  минали  роки
                     Мої  дитячі,  як  весна.
                     Забрали  юність,  як  сороки,
                     Важкі  часи,  бо  йшла  війна.
Усе  минуло,  а  як  вчора,
Я  бачу  хату,  сад,  гуно,
Де  бігаємо  ми,  -  дітвора...
Ох,  як  було  те  вже  давно.
                     Але  в  душі  живе  донині  -
                     Моя  домівка  і  мій  край.
                     Навіть  Карпатські  гори  сині,
                     Душа  шепоче:  "Пам"ятай."
Сьогодні  там  з  другом  побули,
З  котрим    не  бачилися  вік.
Та  юність  свою  не  забули
Й  рокам  повели  навіть  лік.
                     Згадали  з  радістю  минуле,
                     Хоч  не  солодке,  а  гірке,
                     Але  нам  душу  сколихнуло,
                     Бо  у  серцях  воно  живе.
Красивих  слів  не  підбирали,
А  говорили  від  душі.
І  про  життя  наше  бувале,
Що  пролетіло,  наче  в  сні.
                       Й  про  теперішні  будні  наші
                       Вели  розмову  довгий  час.
                       Навіть  згадали,  як  на  паші,
                       Кожний  корову  й  коня  пас.
Згадали  й  друзів,  що  померли,
Не  дочекавшись  того  дня,
Як  на  вершині,  на  Говерлі
Засяяв  прапор,  як  зоря.
                       Бо  воля  відбулася  всюди
                       На  нашій  вкраїнській  землі.
                       Тому  й  в  Карпати  ішли  люди
                       Й  несли  знамена  на  собі.
Лунали  співи,  радість  лилась,
Гуляла  молодь  й  пожилі...
А  в  нас  ідея  зародилась,  -
Піднятись  в  гори,  як  тоді,
                       Коли  ми  були  ще  студенти,
                       Коли  душа  горіла  в  нас,
                       Коли  спортсмени-конкуренти
                       Лишались  задніми  не  раз.
Але  про  те  ми  поговорим
Другим  разом,  бо  вже  пора
Нам  йти  до  хати,  а  простори
Нехай  освічує  зоря.
                       То  будь  здоровий,  друг  шановний,
                       Завтра  зустрінемося  знов.
                       Згадаєм  й  уряд  наш  обновний,
                       Котрий  не  наламає  дров.
Бо  двадцять  років  тупцювали
На  однім  місці  по  криві,
А  ми  не  жили,  -  існували
На  своїй  батьківській  землі.
                       Так  що,  колего,  поміркуєм
                       І  поговорим  від  душі,      
                       Чим  своїх  внуків  повіншуєм,
                       Щоб  в  мирі  й  в  щасті  жили  всі.
Тому  давай  подумай  в  вечір,
Може  щось  путнє  надійде,
Таке,  щоб  наші  хоч  малечі
Краще  життя  від  нас  буде.
                         Роки  ідуть  наші,  минають
                         І  з  ними  ми  у  зиму  йдем,
                         Та  серце  й  душа  пам"ятають
                         Все  незабутнє,  що  несем.
А  я,  як  птах  перед  відлетом,
Вже  й  сам  не  знаю  чого  жду.
Усі  зовуть  мене  поетом,        
Та  я  не  був  ним  й  не  буду.  
                           Хоч  є  зі  мною  Муза  моя,
                           Моя  порадниця  душі.
                           Вона  уже,  неначе  своя,
                           Допомога  писать  вірші.
І  я,  весь  в  мріях,  не  чекаю,
Щоб  мені  думку  хтось  подав,
А  пишу  спогади,  листаю,
Тільки  щоб  день  мій  не  пропав.
                           Думки  летять,  як  пісня  ллється,
                           А  я  кладу  їх  у  вірші.
                           Й  не  раз  мені  чомусь  здається,
                           Що  юним  стою  у  дворі.
А  біля  хати  ростуть  квіти
Й  круг  все  знайоме,  дороге.
Тільки  тепер  вже  внуки  й  діти
Прибрали  батьківське  крильце.
                             Як  любо  жити  в  згадках,  в  мріях,
                             Коли  до  тебе  вони  йдуть,
                             Коли  тебе  у  рідних  стінах
                             Правнуки  дідусем  зовуть.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2018

Мої спогади

Знову  спогади  далекі
Десь  ведуть  мене  у  путь.
Наче  в  вирій  ті  лелеки,
Все  несуть  мене  й  несуть.
                     Й  я  складаю  їх  у  зошит
                     Й  зігріваю  у  душі.
                     Та  не  раз,  як  сніг  порошить,
                     Бо  бувають  і  сумні.
Але  з  ними  я  щасливий,  -
Вони  мої,  всі  мої.
Навіть  зараз,  хоч  я  сивий,
Та  приємні  для  душі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2018

Стежина мойого життя. Цей вірш написаний в 2003 році, перед нашим золотим весіллям.

Он,  в  саду  стоїть  стежина
Й  світить  вогник  у  вікні.
В  ній  жила  одна  дівчина,
Що  сподобалась  мені.
                     Прилетіла,  наче  пташка,
                     У  село  з  других  країв.
                     Їй  звикати  буде  важко,
                     Жит  вдома  кожний  хтів.
Але  йшов,  де  направляли,
Бо  такі  часи  були.
Хочеш,  чи  не  хочеш  -  йди.
                       Й  так  з  Батурина  у  Довге
                       Поселилася  вона.
                       Й  тут  напевно  буде  довге
                       Їй,  учителя,  життя.
Вона  скромна  і  вродлива
І  красуня  на  селі.
І  на  вигляд  така  мила,
Ще  й  співа,  як  солов"ї.
                       Кожний  з  хлопців  мріяв  мати
                       За  дружиньоньку  її.
                       А  чи  вмів  би  по  кохати
                       Ту  дівчину  у  селі?
Бо  вона  не  балакучить,
Та  в  запасі  слова  є.
Якщо  хтось  їй  надокучить,
Тут  же  здачу  і  дає.
                         Присів  я  з  нею  на  лавці
                         Й  почав  бесіду  вести.
                         Запросив  її  на  танці
                         І  ми  вдвох  у  клуб  пішли.
Танцювали  цілий  вечір
Й  для  балачок  тем  було.
То  напевно  з-за  малечі
Нас  на  бесіди  вело.
                         Бо  ми  вдвох  на  одній  ниві,
                         Тільки  різні  посівні.
                         В  неї  твори  будуть  в  силі,
                         В  моїх  мускули  міцні.
Й  так  негадано,  неждано
Зав"язалася  любов.
Де-хто  думав,  що  зарано
Для  життя  я  був  готов.
                   Та,  як  видно  не  на  слові,
                   Поєднались  ми  на  вік.
                   І  живемо  у  любові
                   П"ятдесятий  уже  рік.
А  пишу  про  це  для  того,
Хто  вагається  в  житті,
Вибрати  собі  такого,
Хто  подобався  тобі.
                   І  як  буде  любов  щира,
                   Не  фальшива,  а  жива,
                   Тоді  й  жінка  буде  мила,
                   Та  й  завжди  буде  твоя.    
 
       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2018

Моя Україна

Знову  стогне  Україна,
Знову  плаче  мати,
Бо  схід  нищать,  він  в  руїнах
Й  миру  не  видати.
                   Нема  сили  вже  терпіти
                   І  ціни  й  зарплати,
                   А  верхам  тим  душі  гріти,
                   Хоч  тікай  сам  з  хати.
Бо  немає  ні  роботи,
Ні  правди  святої,
А  у  сім"ях  лиш  клопоти
Й  скалічені  долі.
                     Розбіглася  молодь  бідна
                     По  світах  в  наймити,
                     Бо  Вкраїна  наша  рідна
                     Не  дає  їм  жити.
Хто  врятує  Україну
Від  злиднів,  від  жаху?
Хто  зупинить  ту  руїну,
Що  веде  до  краху?
                     Скільки  лиха  натворили
                     На  сході  сусіди,
                     Скільки  злого  наробили,
                     Які  страшні  біди.
Хто  бандитів  покарає,
Хто  їм  руки  скрутить?
Невже  захід  ще  чекає,
Коли  до  них  вступить?
                       Скільки  можна  ще  чекати,
                       Скільки  згине  люду?!
                       Та  давно  пора  вже  брати
                       Ту  банду  до  суду.
Роки  йдуть,  а  Україну
Нищать  там,  на  сході,
А  бандитам  за  руїну
Санкції  лиш  в  моді.
                         То  не  даймо  Україну
                         Далі  плюндрувати.
                         Пора  Матінку  -  єдину
                         Всім  нам  захищати.
                                     =      -      =      -      =
Ти  не  загинеш,  не  помреш,
Моя  любима  Україно!
У  світі  зіркою  зійдеш
І  об"єднаєшся  в  єдино.
                           Не  раз  мій  дід  так  говорив
                           І  батько  стверджував  так  само.
                           Але  ніхто  з  них  не  дожив,
                           Щоби  зустріти  світлий  ранок.
Ту  волю,  що  віками  йшла
Колючим,  а  не  битим  шляхом.
Й  при  Божій  помочі  прийшла,
Щоб  ми  були  під  одним  дахом.
                             Й  ми  всі  з"єднались  у  сім"ю,  -
                             Що  схід,  що  захід  -  то  родина.
                             Й  не  служим  славному  Кремлю,
                             Бо  в  нас  є  вільна  Україна.  
Вона  не  згине,  не  помре,
Слова  ті  треба  пам"ятати.
І  на  Землі  завжди  буде
Для  внуків  й  правнуків,  як  мати.
                               Шевченко  ще  давно  писав,
                               Боровшись  словом  за  свободу  пам"ятаймо
                               Й  життя  своє  усе  поклав
                               Служінню  волі  і  народу.
То  пам"ятаймо,  друзі,  ми
Всіх  своїх  предків  і  героїв,
Що  за  Вкраїну  полягли
Не  лиш  в  бою,  але  й  без  зброї.
рузі                            

                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2018

Триптих. Щирі слова про маму

                   Мамо
Ти  мені  завжди  бажала,
Щоб  я  ріс  і  був  любимим,
А  потому  все  чекала,
Щоб  у  дім  вертавсь  щасливим.
                   Не  ходив  по  світі  блудним,
                   Не  губив  людську  оздобу.
                   Хоч  і  був  би  шлях  мій  трудний,
                   Та  не  втратив  би  свободу.
Щоби  мав  все  вірних  друзів
Й  жив  із  ними  в  дружбі  й  в  згоді.
Не  вискакував  в  окрузі,
А  був  в  гущі,  у  народі.
                 І  тому,  кохана  нене,
                 Я  донині  пам"ятаю,
                 Ту  любов  твою  до  мене
                 І  ще  більш  тебе  кохаю.
Бо  в  житті  я  був  щасливий,
Хоч  всього  було  багато.
І  тепер  я  уже  сивий,
Та  в  душі  живеш  ти  -  Мати.
                 Знаю,  що  лежиш  в  могилі
                 Й  я  не  можу  вже  обняти...
                 Пізно.  Ми  стаєм  безсилі,
                 Щоби  мамі  щось  сказати.    
                                   -      =        -      =      -
                             Мамо
Що  приніс  я  тобі,  тобі  моя  нене,
За  любов,  за  турботу,  пісні?
Хіба  слово  не  спіле,  зелене,
Як  ячмінь  молодий  на  весні.
                 Що  зробив  я  для  тебе,  кохана,
                 Яку  радість  залишив  тобі?
                 Певно  те,  що  не  робиш  на  пана,
                 І  щасливо  живеш  на  землі.
Ти  за  мене  молилася  Богу
І  бажала  лиш  щастя  мені.
Я  всім  серцем  твою  допомогу
Відчував  у  житті  на  собі.
                 І  тому  я  в  боргу  аж  до  смерті
                 За  кохання  твоє  дороге.
                 Та  душа  моя  й  серце  уперті,
                 Бо  ще  дужче  кохають  тебе.
І  хоч  роки  летять,  наче    птахи,
Що  летять  десь  у  теплі  краї,
Й  не  вертають,  на  жаль,  вже  до  хати,
Але  в  душах  і  в  серцях  живі.
                 Ти  пробач  мені,  мамо  кохана,
                 Може  мало  тебе  я  любив,
                 Але  вір,  я  мов  квітку  тюльпана,
                 В  своїм  серці  твій  образ  носив.
То  прийми  ті  слова  мої  щирі,
Як  платню  за  ту  щиру  любов,
Що  вела  по  життю  мене  в  мирі
Й  гріла  душу  і  серце,  і  кров.
                     -      =      -      =      -

                 Не  сумуй  матусю
Не  плач,  не  тужи,  моя  мамо,
Що  став  я  нарешті  повстанцем
Й  не  піду  до  школи  вже  рано
З  книжками  на  плечах  із  ранцем.
                 Що  син  твій  єдиний,  любимий
                 Залишив  тебе  у  печалі
                 Й  пішов  за  Вкраїну,  що  гине,
                 Боротися  з  серцем,  як  з  сталі.
Я  знаю,  що  я  тобі  рідний,
Але  ти,  кохана,  помисли,
Як  стогне  в  неволі  люд  бідний,
Бо  горе  над  нами  нависло.
                 А  я  може  в  бою  загину,
                 (Хоч  завжди  до  Бога  молюся),
                 Душею  до  тебе  прилину
                 Й  до  серця  твого  притулюся.
Сама  ти  мене  породила
Такого  із  гарячим  серцем.
Любити  Вітчизну  навчила
Й  не  бути  останнім,  а  першим.
                   Тому  я  терпіти  не  зможу
                   Знущання  і  кривди  народу.
                   Всі  сили  й  уміння  приложу
                   За  волю,  за  щастя,  свободу.
Зростав  я,  як  кожний  маленький,
Годований  груддю  твоєю.
Тому  я  й  тепер  здоровенький
Й  ти  будеш  до  смерті  моєю.
                     Прости  мені,  мамо  рідненька,
                     Що  з  юністю  скоро  прощаюсь.
                     Вкраїна,  як  й  ти,  -  дорогенька,
                     І  йду  я  за  Вас  і  не  каюсь.
А  ти,  коли  вчуєш,  матусю,  
Як  кулі  свистять,  наче  плачуть,
Там  вороги  падають  в  кручу
Й  дияволи  з  розпачу  скачуть.
                     Колись  може  й  книжки  напишуть
                     Про  бої,  що  кипіли  усюди.
                     Вороги  Україну  залишут,
                     Але  нас  на  землі  вже  не  буде.
                                                                                                                                                               
               
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2018

Знову думкою іду

Теплий  вечір  золотиться,
В  небі  зорі  зайнялись,
А  мені  чомусь  не  спиться
Йду  думками  я  кудись.
               Он,  уже  я  біля  хати,
               В  ріднім,  в  свойому  селі.
               На  подвір"ю  сидить  мати
               Й  усміхається  мені.
І  на  ній  нова  кофтинка,
На  подолку  решето.
На  волоссі  хоч  косинка,
Не  сховала  біле  тло.
               Бо  роки  вже  спорошили
               Навіть  голову  мою,
               А  її,  як  снігом  вкрили,
               Геть  цілісіньку,  усю.
Загоряється  сузір"я,
На  траву  спада  роса,
А  на  маминім  подвір"ю
Знов  стою,  як  коли,  я.
               Усміхнулася,  хоч  плаче,
               Й  сльози  витерла  вона.
               Й  не  говорить  вже  -  "козаче",
               Бо  пройшли  й  мої  літа.
...Літня  нічка  землю  вкрила.
Тишина,  бо  спить  село,
А  мене  думка  водила
Знов  в  далеке,  що  пройшло.    
                 Як  то  добре  пам"ятати,
                 Коли  молодість  цвіла
                 І  на  старість  пригадати
                 Все  до  капельки  життя.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2018

Думи (Цей вірш написаний в 2011 році. ) т

Тепер,  коли  сиджу  один  у  хаті,
Так  хочеться  згадати  все  мені.
Хоча  життя  не  було  в  златі,
А  особливо  те,  що  у  війні.
                 Був  холод,  голод  і  розруха,
                 Важке  дитинство  в  кожної  сім"ї.
                 Тане  зламало  нам  ні  віри,  ані  духа
                 І  дочекалися  ми  волі,  хоч  не  всі.
Бо  й  по  війні  було  у  нас  знущання,  -
Одних  погнали  силоміць  в  Сибір,
Другим  чіпляли  різне  таврування,
Немов  худобі,  людям  на  підбір.
                   Хто  був  господар  -  став  куркуль  поганий,
                   Хто  любив  Неньку,  ворогом  теж  став.
                   Але  ж  то  наш  народ,  що  в  світі  знаний,
                   Багатство  теж  сусідоньку  давав.
До  них  пішли  із  збіжжям  ешелони,
По  трубах  нафта  й  газ  поплив  також.
Людей  погнали  на  нові  будови,
Бо  в  Україні  жити  їм  не  мож.
                   Бува,  за  те,  що  слово  хтось  дозволив
                   Собі  сказати  без  всякого  зла,
                   Ще  отченаш  він  навіть  не  промовив,
                   Як  вже  тачанка  за  ним  приповзла.      
В  них  ворог  був  напевно  і  дитина,
Бо  у  вагони  гнали  всіх  підряд.
Хоч  не  одного  бідна  мати  сина
Війні  віддала,  наче  на  парад.
                     І  те  тяглось  немало,  знайте,  років,
                     Аж  поки  душу  чорту  не  дав  кат.
                     Й  не  стало  у  живих  і  тих  пророків,
                     Що  так  тримали  в  головах  той  лад.
Помало  світ  мінявся,  росли  люди,
Другі  керманичі  прийшли  і  до  руля.
Тай  краще  вже  зажили  навіть  всюди
І  вроді  би  здихнула  аж  земля.
                       Народи  всіх  республік  подружили,
                       Вже  навіть  сім"ї  різні  теж  були.
                       Усі  трудились  і  в  Союзі  жили,
                       Та  ще  й  чекали  кращої  доби.
Але  Господь  розвів  Союз  без  воєн.
У  Пущі  сіли  верхи  за  столи
І  кожному  віддали  тільки  своє,
А  до  чужих  -    лиш  друзями  іти.
                       І  так,  ми  дочекались  волі.
                       Полились  пісні  щирі,  від  душі.
                       І  об"єднались  наші  світлі  долі
                       Вже  на  кінець  на  рідненькій  землі.
Але  не  те  прийшло,  що  ми  хотіли.
Ми  думали  щасливо  заживем.
Та  у  верхах  не  ті  пани  засіли,
А  ми  вже  скоро  в  жебраки  підем.
                       Бо  двадцять  років  не  видно  просвітку,
                       Хіба  з  екранів  лиш  слова  летять.
                       А  тих  панів  хвали  й  чіпляй  їм  квітку,
                       За  те,  що  "бідні"  думають  за  нас.
І  доки  нам  усе  оте  терпіти
І  доки  ще  стогнатиме  земля.
Та  ми  ж  дорослі  і  уже  не  діти,
Ми  є  Народ  і  як  одна  сім"я.
                         То  вже  пора,  щоби  ми  об"єднались
                         І  вибрали  керманичів  собі.
                         Щоб  жили  ми,  трудились  і  кохались
                         У  щасті,  в  радості  і  на  своїй  землі.        
                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2018

Юні повстанці

Де  м"ята  цвіла  під  горою,
Коли  роса  вранці  лягла,
Там  дівчина  свому  герою
Дарунок  від  серця  несла.
                 Бо  він  у  сімнадцять  покинув
                 Кохану  свою  і  село.
                 Пішов  в  боротьбу  до  загину,
                 Щоб  краще  народу  жилось.
Давно  це  було.  Пам"ятаю,
Як  хлопці  стояли  в  бою.
Вони  не  від  щастя,  -  я  знаю,
Обрали  тернистий  свій  шлях.
                 Пішли  за  своє,  за  Вкраїну,
                 За  волю  її,  за  добро,
                 За  рідну,  у  світі  єдину
                 Країну,  щоб  зникло  все  зло.  
Любов  їм  давала  ще  силу
Іти  у  перед  у  борні.
Бо  кожний  ішов  і  за  милу,
Щоби  не  була  у  ярмі.
                   У  серці  він  ніс  й  свою  маму,
                   Котра  все  молилась  за  них.
                   Боровся  й  за  землю  кохану
                   Й  за  образи  наших  святих.
Бо  нелюди  нищили  храми,
Ламали  і  душі  в  людей.
Живими  кидали  у  ями  -
Старих  і  жінок  і  дітей.
                   Аж  серце  льодом  обростає,
                   Коли  споминаю  таке.
                   А  людство  нехай  пам"ятає,
                   Як  нищили  в  світі  живе.
Не  дай  Бог,  щоби  народила
Земля  ще  колись  вовкунів.
Не  одна  б  застогнала  й  могила
Відважних  вкраїнських  синів.
                     Тому,  дорогі,  щоб  ви  знали,
                     Що  воля  сама  не  прийшла.
                     Століттями  війни  гуляли
                     І  маса  народу  лягла.
Отож  бережім  свою  волю.
Вона  нам  і  Богом  дана.
Нехай  України  вже  долю
Ніхто  не  зверне  до  ярма.
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018

Доки будемо терпіти (Цей вірш написаний в 2012 році, коли народ в Україні заворушився. )

Знов  прийшли  часи  Шевченка
В  нашу  Україну.
Он,  сидить  мати  старенька
Й  жде  свою  дитину.        
                 А  вона  в  світи  подалась
                 І  то  у  наймити.
                 Щоб  в  Вкраїні  не  тинялась,
                 Мусить  в  світі  жити.
Бо  знов  наша  Україна
Мачухою  стала.
Ніби  вільна,  та  людина
Права  не  дістала.
                   Появились  олігархи
                   Й  паничі  пихаті.
                   Ми  їх  бачим  хіба  сварки,
                   Як  гризуться  знаті.
Кожний  хоче  старшим  бути
Й  булаву  тримати,
А  народ,  як  раб,  забутий,
Хай  тікає  з  хати.
                   Світ  широкий  і  великий,
                   Хай  живуть,  як  хочуть,
                   Бо  верхи,  неначе  дики,
                   Ще  з  нас  і  регочуть.
Загребли  усе  багатство,
Роздягли  державу...
Отаке  то  у  нас  "братство"
Розвелось  на  славу.
                     Та  невже  на  те  дивитись
                     Будемо,  кохані,
                     І  до  смерті  з  тим  миритись,
                     Що  творять  нам  знані.
Світ  не  бачив,  щоби  люди
Сиділи  так  тихо,
А  злі  змії  й  підлі  юди
Робили  всім  лихо.
                       Чом  ми  дивимось,  чекаєм,
                       Коли  зникне  демон,
                       Хоч  я  вірю,  що  всі  знаєм,  -
                       Того  не  діждемо.  
А  тому,  мої  кохані,
Пора  вже  нам  встати.
Взяти  мітли  свої  драні
Й  прогнати  їх  з  Хати.
                         Щоби  наша  Україна
                         Була  для  народу.
                         Й  не  лишилась  у  руїнах
                         Для  людського  роду.
                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018

Дашава

Є  у  нас  така  Дашава,
Гордість  усіх  галичан.
Й  не  пропаде  її  слава,  -
Буде  й  внукам,  не  лиш  нам.
                     Бо  у  неї  славні  й  славні  люди,
                     Що  живуть  іще  здавна.
                     Їх    знайдеш  в  Дашаві  всюди,
                     Тих,  що  світла  голова.
Про  краян  все  ж  слово  скажу,
Бо  є  вчених  повний  дім,
Що  добули  газ  і  сажу
І  подали  в  світ  усім.
                       Кожний  житель  пам"ятає
                       І  історію  її.
                       І  не  легку  долю  знає
                       Коли  були  чужинці.        
А  тепер  вільна  держава,
Й  управителі  свої.
І  стоїть  в  славі  Дашава
Й  зберігає  газ  в  землі.
                       Цю  підземку  знають  в  світі
                       За  тепло,  що  є  в  землі,
                       Бо  той  газ  зимою  й  в  літі
                       В  Європейські  йде  краї.
А  які,  які  таланти,
Й  то,  повірте,  не  одні.
Є  учені,  музиканти  
І  прекрасні  трударі.
                         То  цвіти,  моя  Дашаво,
                         Й  розвивайсь  на  многа  літ.
                         Вкладай  лепту  у  державу,
                         Щоб  радів  наш  славний  рід.  
   

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018

Яка прекрана наша мова (Цей вірш написаний ще в 2012 році, напередодні заворушень в нас. )

Дивлюсь  на  молодь  нашу  нині
І  радий  дуже  я  за  них.
Ростуть  на  волі  всі  щасливі
І  вся  надія  є  на  них.
                       Вони  збудують  Україну
                       Без  олігархів,  без  брехні.
                       І  об"єднают  воєдино
                       Нашу  країну  на  землі.
Не  буде  чварів  між  народом
Ані  за  мову,  ні  за  що,
Бо  ми  з  України  є  родом
Й  наше  коріння  тут  вросло.  
                       То  хай  їм  світить  ясне  сонце
                       Й  безхмарне  небо  буде  в  них.
                       Хай  тільки  радість  в  їх  віконце
                       Іде  без  закидів  сумних.
Бо  наше  славне  покоління
Терпіло  всяке  у  житті.
Але  ми  бачили  спасіння
Завжди  в  молитві  й  в  боротьбі.
                       І  ми  діждалися  свободи
                       На  своїй  вкраїнській  землі.
                       Але  нема  ще  в  нас  погоди,
                       Бо  правлять  нами  все  не  ті.
Тому  надія  є  на  молодь,
На  той  дозрілий  уже  цвіт.
Вона  візьме  у  руки  молот
І  побудує  новий  світ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018

Такі ваші долі (Дівчатам - студенткам 1945-50 років. ) Цей вірш написаний в 1955 році.

Вас  долі  розвели  на  різні  дороги,
Не  дали  вам  з  хлопцями  побути  удвох.
Та  де  б  не  були  ви,  а  рідні  пороги
Не  зможе  покрити  не  прошений  мох.
                         До  них  ви  повернетесь,  до  отчого  дому,
                         Як  вертають  весною  лелеки  в  гніздо.
                         Сльозинка  хоч  впаде,  не  видно  нікому,
                         Така  ваша  доля,  -  тягнути  те  зло.      
Я  знаю,  що  серце  в  вас  кожне  воркує
І  в  кожної  доля  є  зараз  одна,
Але  Батьківщина  далеко  й  не  чує,
Як  ходить  і  тужить  за  домом  душа.
                           Я  вірю,  -  ви  дружні,  любі,  хороші,
                           Здолаєте  разом  те  горе  і  зло,
                           Бо  ваше  нещастя  в  купу  злилося
                           І  вам  усміхнеться  ще  людське  добро.
Ласкаві  голубки,  повірте,  як  другу,
Що  буде  ще  празник  для  вас  у  селі,
А  ті  недолюдки  одержать  заслугу
За  ваше  страждання,  за  муки  усі.
                           А  рідний  поріг  і  батьківська  хата
                           У  вас  залишились,  як  радість  й  краса,
                           Бо  з  них  в  дивний  світ  проводжала  вас  мати          
                           І  щастя  бажала  на  ціле  життя.
Не  тратьте  надію,  а  моліться  Богу
І  вірте  у  мрії  духовні  свої.
Всевишній  простелить  додому  дорогу
Й  ви  знову  будете  на  рідній  землі.
                 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018

Моїм землякам, що на чужині

Для  вас,  мої  дузі  хороші,
Для  вас,  мої  земляки,
Рідна  мова  дорожча  ніж  гроші,
Бо  ви  на  чужині  роки.
                 Вам  своє,  ріднесеньке  слово
                 У  душах  навік  залягло.
                 Не  раз  ви  благаєте:  "Мово,
                 Закинь  нас  у  рідне  село.
Бо  тут  ми  чужі,  в  чужім  краю
Й  скрізь  мова  не  наша,  чужа.
А  в  нас  навіть  пісні  у  гаю
Співає  пташина  своя.
                   Я  вірю,  що  ви  й  серед  ночі,
                   Думками  ідете  в  гаї,
                   Де  були  колись  ваші  очі
                   Веселі  завжди,  не  сумні.
А  в  душах  горить,  а  не  тліє
Любов  материнська  у  вас,
І  вірю,  -не  кожний  зуміє
Свій  край  так  кохати  весь  час.
                     Тому  ви  любіть  своє  слово
                     Й  молитву  до  Бога  несіть.
                     Я  знаю,  -  життя  там  чудове,
                     Але  це  для  вас  чужий  світ.
                                         =      =      =      =      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018

Пам"ятайте нас, сусіди (Цей вірш написаний в 2011 році. )

Поважні  паничі  великої  Росії!
Я  нагадаю,  хто  ми  є  для  вас.
Але  просіть  прощення  у  Месії
За  Україну,  за  гріхи,  за  нас.
                               Адже  ж  то  й  наш  народ  в  Сибірі
                               Творив  у  праці  чудеса.
                               Там,  де  живуть  ведмеді  білі
                               Була  й  українська  душа.
Й  на  Колимі,  і  на  Камчатці,
І  в  Красноярську,  й  в  Воркуті...
Повірте,  вам  і  вашій  бабці
Не  снилось  навіть  те  у  сні,
                               Що  міг  народ  для  вас  робити
                               На  всіх  просторах  чужини.
                               Вже  навіть  космос  підкорити
                               Ішли  українські  сини.
І  Корольови,  і  Патони,
Й  прості  звитяги-  трударі,
На  всіх  фронтах  ті  міліони
Здіймали  ваші  рубежі.            
                               А  ви  тепер  так  із  душею
                               І  без  амбіцій  плетете,
                               Що  все  без  нас,  й  кожну  ідею
                               Брали  із  дебрів  й  берете.
Але  заводи,  шахти  й    домни
Народ  наш  теж  вам  будував.
Й  підвалини  в  Союз  незламний
По  всій  країні  укладав.
                                 Так  що  вважайте  нас,  сусіди,
                                 І  пам"ятайте  хоча  те,
                                 Що  ми  не  раз  терпіли  біди
                                 За  свою  щирість,  що  в  нас  є.
І  ми  не  йшли  самі  ніколи
На  чужі  землі  й  то  ніде.
Але  складались  наші  долі
Чужим  покірним  бути  все.
                                 То  хоч  тепер,  коли  вже  вільна
                                 В  нас  Україна  в  світі  є,
                                 Нехай  не  йде  від  вас  суцільна
                                 Брехня  про  наше  все  святе.
Бо  що  пройшло,  уже  не  вернеш
Й  не  стримаєш  в  майбутнє  рух.
Й  історію  не  перевернеш,
Хоч  є  ще  злих  не  мало  рук.
                     =      =      =      =

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2018

Дума про Тараса

Пригадую  дитячі  роки,
Коли  коней  й  корів  я  пас
Носив  з  собою  все  пророка
Кобзар  в  торбинці  кожний  раз.
                 Сідав  й  читав  цілі  години
                 І  мов  з  Тарасом  розмовляв.
                 Бо  він  є  геній  для  людини  
                 Й  за  її  волю  теж  страждав.
Ще  з  малих  літ  черпнув  він  лиха
І  горе  бачив  всіх  людей.
Народ  не  жив,  а  ледве  дихав,
Не  мав  ні  днів  гарних  й  ночей.
                   Бо  панщина  кругом  гуляла.
                   Всю  Україну  зайняла.
                   Кожна  сім"я  в  ярмі  конала,
                   А  свита  в  розкошах  жила.
Тарас  писав,  пишучи  й  плакав
За  людські  кривди,  за  життя.
Не  раз  з  собою  й  сам  балакав
Й  моливсь,  щоб  воля  всім  прийшла.
                     Його  саджали  в  каземати
                     І  у  солдати  постригли.
                     Хотіли  генія  зім"яти,
                     Щоб  він  не  був  разом  з  людьми.
Але  душа  його  кипіла
І  серце  рвалося  туди,
Де  стогнала  вся  Україна,
Де  в  рабстві  були  земляки.
                       Він  вірив  в  волю  і  в  свободу
                       І  відчував  кінець  ярма.
                       Й  тому  звертався  до  народу
                       Й  писав  пророчі  ті  слова.    
І  зникла  панщина,  як  іній,
Як  і  проходить  теж  гроза.
Та  не  побачив  того  геній,
Пішов  за  скоро  із  життя.
                         Бо  муштри,  каторги  і  злидні
                         Укоротили  йому  вік.
                         Але  слова  правдиві,  рідні
                         Заполонили  увесь  світ.
Він,  як  живий,  все  з  нами  в  строю,
І  Україна  вільна  є.
Стоїть  над  самою  горою,
Де  наш  Дніпро  гордо  пливе.
                         Збулись,  Тарасе,  твої  мрії,
                         Хоч  довго,  довго  ти  чекав,
                         Але  не  марно  свої  дії
                         Ти  в  світ  тоді  ще  випускав.
                                         =      =      =  =    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2018

Пам'ять про «Небесну Сотню»

Я  нині  свічку  запалю
Й  так  раджу  кожному  зробити,
За  «Сотню»,що  лягла  в  бою,
Щоби  нам  волю  захистити.                  
                       Це  юність  наша,це  сини,
                       Що  стали  сміло  проти  зброї,
                       Щоб  Україну  зберегти
                       Від  нечисті  для  нас  чужої.
Вони  боролись  день  і  ніч  
Й  не  побоялися  навали.
Стояли  сміло  пліч-о-пліч,
Хоча  омонівці  стріляли.
                         В  них  у  серцях  була  любов,
                         Любов  людська  і  віра  в  Бога.
                         А  в  ворогів  кипіла  кров,
                         Вони  стріляли  б  і  в  святого.
Пішли  в  історію  дні  ті.
Немає  вже  і  влади  тої,
Але  загиблі  будуть  всі
В  наших  серцях  й  то,як  герої.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018

Дар у людини є від Бога

Хтось  думає  вірші  писати  -  
Це  дуже  легко  й  без  журби.
І  не  потрібно  про  щось  знати,
Тільки  сідай,  тай  і  пиши.
                     Поезію  треба  любити
                     Й  мати  єднання  усіх  слів.
                     З  душі  і  серця  виносити,
                     Щоби  й  читач  те  зрозумів.
Щоб  слово  кожне,  як  зернина,
Лягало  у  рядок  вірша.
Тоді  і  зміст  й  тема  єдина
В  кінці  розкриється  сповна.
                       Бо  той,  хто  пише  різні  теми,
                       Хто  знає  смисл  також  життя,
                       Слова  у  вірш  йдуть  без  проблеми,
                       Те  все  дає  його  душа.
Бо  він  завжди  був  й  є  з  народом
І  з  ним  крокує  по  землі.
Хоч  сам  з  села,  чи  з  міста  родом,
Для  нього  друзі  рівні  всі.
                         А  дар  людини  є  від  Бога  -
                         І  композиторам  й  поетам.
                         Тому  і  йде  з  небес  підмога,
                         Для  їх  творінню  і  їх  злетам.
                                         =      =      =      =      =    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018

Моє село й батьківська хата

Які  прекрасні  міста  й  села
Так  розтяглись  по  всій  землі,
Та  кращого  мені  не  треба,
Бо  лиш  одне  в  моїй  душі.
                         Це  моє  Довге,рідна  хата,
                         Де  я  родивсь  ще  за  Польщі.
                         В  нім  спомини  про  маму  й  тата
                           Й  про  юні  роченьки  мої.
Для  мене  й  зараз,наче  казка,
Живе  все  в  серці  і  в  душі.
Його  прихильність,його  ласка
Не  раз  зі  мною  і  вночі
                             І  я  у  снах  ходжу,  мандрую
                             І  по  дорогах,  й  по  стежках.
                           Щасливий,радісний  любуюсь,
                           Бо  все  воно  в  труді  в  піснях.
Хоча  дитинство  не  зрівняти
Наше  із  нинішним  життям.
Та  в  нас  були  і  батько,  й  мати,
Що  все  віддали  б  дітям  –  нам.
                               Й  учили  нас  труду,любові
                               І  бути  чесними  завжди.
                             Не  спотикатися  й  на  слові,
                             А  жити  справжніми  людьми.
Минали  роки,йшли,летіли…
Вже  й  ми  доросліші  були.
Жити  удома  всі  хотіли,
Та  долі  в  світ  нас  повели.
                               Але  село  й  батьківська  хата
                               Навік  залишились  в  душі.
                               Й  дитячі  роки  й  юність  злата
                               До  смерті  будуть  у  мені

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018

Дашава

                               
Місто  моє,ти  моя  Дашава!
Ти  виростала  на  моїх  очах.
Світом  котилась  і  твоя  слава,
Бо  ти  будувала  трудом  свій  шлях.
                             Вільна,красива  на  пагорбі  річки
                             Стоїш,як  картина,на  нашій  землі.
                             Не  раз  ти  не  мала  й  щасливої  нічки,
                             Бо  були  господарі  в  тебе  чужі.
Ти  зараз  вже  маєш  нові  магістралі
І  кадри  твої  майже  всі  молоді.
А  газ  із  підземки  пульсує  у  далі,
Даючи  доходи  державі  й  тобі.    
                               Не  буду  хвалити  тебе,хоча  треба
                               Сказати  словечка  й  про  твоїх  людей.
                               Вони  ж  бо  підняли,чуть  не  до  неба,
                               Тебе,  -  ті  таланти  і  вклад  їх  ідей.
То  будь  ти  і  далі  такою,любима,  -
Славою  краю,гордістю  нам.
Вільна  і  сильна,ніким  не  зборима,
Дарунком  нащадкам  й  майбутнім  вікам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018

Мої вірші

                                 
Мої  вірші  може  й  не  варті  похвали,
Але  писав  я  їх  із  честю  і    з  сумлінням.
Хоч  є  рядки,що  трошки  зацвіли,
Та  є  й  такі,що  сяють  і  зорінням.
                                 Слова  в  моїх  віршах  усі  прості.
                                 Вони  доступні  читачу  любому,
                                 Бо  я  пишу  від  серця  й  від  душі
                                 І  знищити  не  личить  їх  нікому.
Нехай  живуть  у  книжечках  моїх,
Що  я  писав  для  друзів,  для  родини.
Може  колись  піднімуть  їх  й  на  сміх
І  зачеркнуть  ті  радісні  хвилини,
                                   Коли  сидів  один  я  в  самоті
                                   І  викидав  з  душі  всю  горич  перця,-
                                   Вірші  приносили  щасливі  дні  мені  
                                   І  гарний  настрій  для  мойого  серця.
Що  гірше  є,  як  втратити  своє,
З  котрим  прожив  усе  життя  в  любові.
Таке  з  душі  ніколи  не  піде
Й  буде  також  в  пошані  і  у  слові

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2018