Iryna Stasiuk

Сторінки (1/7):  « 1»

XXI

пам'ять  завішена  правилами,
свідомість  задурманена  законами.
десь  між  людьми  "правильними"
гниє  душа,  ножем  проколена.

зіллям  чиєсь  тіло  перемотане:
ниє,  вигинається,  блює.  
втомлене  всесвітніми  законами
ледь  жиє.  

кості  плавляться,  немов  пластмаса
під  натиском  фальшивих  міст.  
валяється,  знекровлений  на  трасі.  
лжеоптиміст.  

кольором  сигнальним  очі  світяться,
з  рота  випадають  не  слова,
а  тече  рікою  й  піниться
срібна  від  брехні  смола.  

за  добро  тут  платять  трупами.
землю  ріжуть  лезом  навскоси.
й  падають  із  неба  купами
спалені  птахи.  

людині  крила  вирвали  під  корінь  -
кинули  ганебно  у  сміття.
задурманені  законами  -  хворі
на  надто  "правильне"  життя.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2019


Дякую тобі, моя золотиста осінь

Закопали  тебе  так  глибоко  під  землю,
Що  ти  і  забула,  яке  на  вигляд  світло.
«Хочеш  жити  –  дерись  наверх»  -  
Пролунали,  мов  громом  чужі  слова.
Закопали  живцем  ще  три  роки  тому
під  шум  дикого  вітру.
Але  ти  ще  жива.  

Де  взялися  ті  надприродні  сили,  що  вселилися  у  твою  кров
І  по  венах  твоїх  океанами  розтікаються  досі?
Коли  ти  намагалася  вижити  –  світ  захолов
У  тривожній  мовчанці.
Із  далеких  дібров  
Тихим  кроком  сюди  наближалася
Осінь.

І  за  руку  з  собою  вона  привела  тебе.
Вбрану  в  тиху  безодню  блакитного  неба.
Дикий  верес  своїм  теплом  зігрівав  твій  хребет,
Дивна  осінь  тримала  в  руках  твої  світом  поламані  ребра...  

Десь  під  зоряним  небом  холодну  тебе  зігрівав
Ошалілий  вітер  з  листям  багряно-жовтим,  
Ковтав,  мов  вино,  твої  сиві  сльози
І  як  ранений  звір,  весь  цей  біль  відступав,
Мов  вночі  десь  обпікся  гарячим  морозом...  

І  ти  знову  жива.  
Знову  вдихнула  солодке  повітря,
Одяглася  в  тумани,
Гіллям  розчесала  волосся.
У  душі,  із  шаленою  силою,  зародилось  бажання  жити

Дякую  тобі,  моя  золотиста  осінь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761747
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 22.11.2017


Вітер

Вітре,
Скажи,
Що  ти  можеш  зробити  для  світу  цього  неймовірно  дикого?
Як  допоможеш  вилізти  нам  із  чорної  безжальної  ями?
Як  нам  побачити
Впізнати  серед  пустки  –  друга  –  щирого?
Як  зберегти  душі  цілими?
Без  шрамів?
У  що  нам  вірити,
Скажи,  будь  ласка
Вітре?

Ти  єдиний  знаєш  все.
Ти  торкався  кожного  тіла,  
ти  знаєш  на  смак  людину.
У  будь-якому  куточку  Землі  –  ти  є,
Як  і  ми
Уявити  важко,  на  скільки  ми  –  близькі  і  споріднені
Ще  з  дитинства.  
Як  ми  босі  край  неба  –  ходили.
Ти  підіймав  мене  високо-високо
Як  свою  маленьку  дитину.
А  потім  ми  лягали  спати  під  синім,  кольору  безмежності,  небом
І  ти  засинав  міцним  сном  у  моєму  волоссі.
Вранці  ми  разом  снідали  серед  поля  (теплий  хліб  із  медом)
І  знову  бігали  
Бігали
Тримаючись  за  руки
Поколюючи  наші  ноги  –  
Босі.

Ми  виростали  
Виростали  
Виростали  
Я  ставала  вищенькою,  ти  –  сильнішим
Тоді  я  пізнавала  перші  нотки  жорстокості
Мене  –  ображали
А  ти,  як  мій  вірний  друг,
Як  частинка  мого  серця  і  душі
Робив  мене  мудрішою.
І  я  стала  дорослою.
А  пам’ятаєш
Колись  
Ти  дав  мені  ключ
Від  своєї  маленької,  але  ніжно  затишної  домівки
«Приходь»,  -  ти  сказав
На  прощання.
І  пішов.  Я  не  чула  більше  твого  голосу
Як  це  бувало  часом  вночі.
Я  більше  не  відчувала  твоєї  руки
У  моїй  руці.
І  тебе  не  було  
У  моєму  волоссі.
Мій  ніжний,  Вітре.
Мені  тебе  не  вистачає.
Кожного  дня  я  шукаю
Шукаю  
шукаю
Твою  домівку
Бо  ключ  від  неї  ношу  біля  серця.
Твої  сиві  очі  мені  сняться  
Щоночі
І  навіть  у  шумному  та  задушливому  місті
Серед  тисячі  людей,  які  не  замовкають  ні  на  хвилину
Я  намагаюся  почути  твій  голос.  Дзеркально  чистий
Я  намагаюся  побачити  ту  дитину
З  якою  тепер  ти  граєшся,  
Як  колись  грався  зі  мною.

Чи  знайду  я  тебе,  мій  Вітре?
Чи  варто  мені  вірити?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744082
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 30.07.2017


Сірина

Сірий  –  твій  улюблений  колір:
Ти  маєш  сірі  очі,
Ти  носиш  сірий  одяг,
Ти  живеш  в  сірому  світі.  
Твої  щоденні  душевні  мозОлі
Покриті  сірими  сльозами
Під  сірими  липневими  грозами
Ще  більше  плачуть  сіриною.
Під  блідо-сірою  горою
Якось
Ти  загубила  сірий  плащ.
Твій  невидимий  сірий  плащ.
Тепер  плач,
Бо  
Тебе  охопить  рожевим  кольором  світ
І  під  рожевими  окулярами
Своїми  сірими  очима
Ти  будеш  шукати  свій  сірий  колір,
Не  замислюючись  ні  на  хвилину,
Що  ти  і  є  –  сірина.  
Ти  носиш  в  собі  таку  сіру  силу,
Що  здатна  розвіяти  будь-яку  мару.
Своїм  сірим  поглядом  ти  можеш  знищити  зло,
З  болота  –  
Зробити  сіро-чисте  скло.  
Ти  стільки  всього  можеш.
Ти  стільки  всього  зробиш.
Ти  стільки  всього  маєш  отримати  від  світу.
То
Краще  тобі  жити.
На  повну  силу  жити.
І  сірині  радіти.
Бо  це  твоє  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737938
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 15.06.2017


Твої солодкі губи

Твої  солодкі  губи
Мене  тримають,
Обливають
Кисло-липким  медом,
Бо  без  тебе  
Помирають
Клітини  тіла  мого.
Живлять-заживають
І  зникають
У  моїх  судинах.
Людина?
Що  з  того  «людина»?
Істота  і  не  більше.
З  нас  обох  найгірше  –
Що  без  душ  ми  ходимо,
Говоримо-говоримо
А  сенс  у  цьому  є?
Ти  не  моє,
Бо  ми  по  різні  сторони
Кривавого  світанку
І  на  ґанку
Ми  будемо  мовчати
До  тих  пір,
Поки  душа  кричати
Не  припинить  -  
Доти  стій.
Твої  солодкі  губи
До  згуби
Мене  ведуть,
Як  ртуть,
Що  виливається  
Із  серця  мого,
Ще  живого.
Й  воно  не  б'ється  вже,
Але  ще  любить
Твої  такі  п*янкі  
Багряні  губи.
Повітря  хапає,
Але  його  як  завжди
Не  вистачає
На  нас  обох.
Стрибок
У  небо
І  без  тебе  
Мені  достатньо  5  хвилин,
Щоб  задихнутися
У  хмарах.
Ми  не  пара.
Ми  -  ніхто.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719082
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 19.02.2017


Вставай, мила

Вставай,  мила.
Біжи,  збиваючи  ноги  в  кров.
Ламаючи  руки
У  сутінках  осені.
Біжи  зі  швидкістю  мелодії.
Волоссям  вдихай  повітря.
Без  крил  навчися  літати
Й  без  голосу  -  розмовляти.
Душа  твоя  -  палітра,
А  очі  твої  -  добродії.
Ти  ходиш  дзвінкими  росами,
Квітами  ж  прокладаєш  маршрути.
Ти  знаєш,  що  таке  любов.
Вона  і  тебе  стомила.
Ходила.
Манила.
І...погасила.
А  потім  -  несила
Підняти  тіло,  
Немов  каміння.
Докори.
Сумління.
Побої
І  зламані  руки
Від  муки,
Що  завдало  їй  кохання.
Страждання
І  сльози  
Влітку.
На  пекучім  морозі.
При  холодній  дорозі
Роса,
Мов  коса
Ще  не  зрошена,
Ще  не  скошена.
Там  стояла  вона.
Одна.
Із  подертими  пальцями.
Ліктями.
Серцем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718539
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 16.02.2017


Життя не змінити зрадами

Життя  не  змінити  зрадами
І  не  покращити  поцілунками.
Знищені  душі  градами,
Залиті  серця  трунками.
Закриті  від  світу  людського
Душі  звичайних  людей,
І  замість  привітного  слова,
І  замість  світлих  очей,
І  замість  подяки  до  світу,
Що  викохав  нас  і  зростив,
Ми  відвернулись  від  нього.
Ми  летимо  проти  вітру,  
Згубивши  потрібний  курсив,
Щоб  відтворити  на  аркушах  неба
Нові  невідомі  шляхи.  
Тепер  існуємо  -  як  потреба.
І  вже  не  літаємо  як  птахи.
Бо  крила  обпечені  зрадами,
Жорстокими  поцілунками.
Кишать  наші  душі  гадами
Під  чорними  візерунками.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718400
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 15.02.2017