Новоградець

Сторінки (1/65):  « 1»

Іринка

Іринці  йде  четвертий  рік,
Вона  вже  більша,  ніж  торік,
І  знає  все  про  все  вона  -
Про  зайця,  вовка  і  слона.

Тому  не  слухає  мала
Казки  про  лева  і  осла,
А  як  запалить  ніч  вогні,
Сидить,  розказує  мені.

Про  те  що  небом  йде  увись
Інакший  місяць,  ніж  колись  -
Той  був  як  яблучко  криве,
А  цей  корабликом  пливе.

Він  підійнятися  не  міг,
Бо  ліс  тримав  його  за  ріг.
А  потім  вітер  вверх  подув
І  його  трішки  підштовхнув.

А  вранці  -  в  скількись  там  годин  -
Дідусь  її  взяв  в  магазин,
І  коли  йшла  із  ним  назад,
Пила  із  пляшки  лимонад.

Там  був  місток  і  поряд  ліс,
Там  їй  метелик  сів  на  ніс
І  очі  крильцями  закрив,
Вона  могла  б  упасти  в  рів.

Вона  ще  гралася  в  піску
І  тьотя  йшла  в  капелюшку;
Її  собачка  мовив  "гав"
І  дружньо  лапку  їй  подав.

Ще  жук  кричав  в  траві  "дзінь-дзінь"
І  його  нюхав  зверху  кінь.
А  коли  падав  з  хмарки  дощ,
В  ставку  кипів  зелений  борщ.

Було  багато  ще  пригод,
Про  все  розкаже  зараз...  От...
Бу-бух!..  І  крихітка  лежить.
Мала  Іринка  міцно  спить.

А  за  віконцем,  ввишині,
Палають  зіроньки  ясні
І  місяць  в  небо,  в  темну  вись
Іде  так  само,  як  колись.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838911
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.06.2019


Іринка

Іринці  йде  четвертий  рік,
Вона  вже  більша  ніж  торік,
І  знає  все  про  все  вона  -
Про  зайця,  вовка  і  слона.

Тому  не  слухає  мала
Казки  про  лева  і  осла,
А  як  стемніє  за  вікном,
Розповідає  перед  сном.

Про  те  що  в  небі  йде,  якийсь,
Інакший  місяць,  ніж  колись  -
Той  був  як  яблучко  криве,
А  цей  корабликом  пливе.

Він  підійнятися  не  міг,
Бо  ліс  тримав  його  за  ріг.
А  вітер  знизу  вверх  подув
І  його  трішки  підштовхнув.

А  вранці  -  може,  в  сім  годин  -
Дідусь  її  взяв  в  магазин,
І  коли  йшла  із  ним  назад,
Пила  із  пляшки  лимонад.

А  що  дідусь  додому  ніс
Вона  не  знає,  бо  на  ніс
Їй  сів  метелик,  і  закрив
Від  низу  очі  аж  до  брів.

Вона  ще  гралася  в  піску
Й  собачку  бачила  таку,
Що  підійшов,  сказав  "гав-гав"
І  ніжно  лапку  їй  подав.

Ще  жук  кричав  в  траві  "дзінь-дзінь"
І  його  нюхав  зверху  кінь.
А  коли  йшов  із  хмарки  дощ,
В  ставку  кипів  зелений  борщ.

Було  багато  ще  пригод,
Про  все  розкаже  зараз...  От...
Бу-бух!..  І  повний  отрубон!
Здолав  малу  Іринку  сон.

А  за  вікном  ішов  увись
Так  само  місяць,  як  колись,
Їй  личко  сяйвом  посріблив
І  далі  з  хмарками  поплив.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838910
рубрика: Вірші, Дитячі віршики
дата поступления 16.06.2019


Футбольний фан

Реве,  скандує  стадіон  -
Динамо  Київ  чемпіон!
І  я  стрибаю  вище  хмар-  
Сьогодні  наші  рвуть  Шахтар!

Я  надкрутий  футбольний  фан,
І  б'ю  щосили  в  барабан.
Хай  чують  всі,  що  це  футбол,
Атака,  пас,  удар  -  і  гол!

Зі  мною  Вася,  кращий  кент,
І  нам  по  пояс  президент!
Тут  пише  правила  братва,
Тут  у  ходу  круті  слова.

Ми  ім  начистимо  боки,
Запам'ятають  на  віки!
І  я  в  стрибку  зніму  штани,
Коли  пропустять  гол  вони.

Хай  кожен  знає  в  чому  суть  -
Що  наші  їхніх  рознесуть.
Хай  нас  бояться  вороги.
Ми  їх  зігнемо  в  три  дуги!

Здригнеться  Мюнхен  і  Мадрид,
Коли  збадьорившись  як  слід,
Могутньо  вдарить  в  барабан
І  закричить  футбольний  фан.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838393
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 11.06.2019


Тридцята ОМБР

Карбує  крок  тридцята  Новоградом,
Виблискує  в  колоні  БТР.
В  святковий  час,  в  День  Пам'яті  парадом
Ідуть  в  строю  бійці  ОМБР.

Захоплення  не  скрити  на  обличчі
Дівчатам  і  притихлій  дітворі.
Для  них  каштани  мирно  палять  свічі
І  ластівки  гасають  угорі.

А  там  міняють  дизелі,  в  тридцятій,
Відгвинчують  спрацьовані  стволи.
Недовго  ще  -  і  вирушать  солдати,
Повернуться  в  окопи,  де  були.

В  боях  було  відстояно  тобою
Лице  твоє  і  честь,  ОМБР.
Де  кров  лягла  на  соняшник  росою,
Там  мак  цвіте  між  злаками  тепер.

І  буде  хай  закрита  для  дитини
Ціна  святкових  залпів,  холостих  -
Палаючі  в  степу  бронемашини
І  ті,  хто  їх  покинути  не  встиг.

А  нині  йде  шеренгами  заміна  -
Тарасів  дух  у  полум'ї  не  вмер!
Ідуть  твої  солдати,  Україно,
Озброєні  бійці  ОМБР.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836387
рубрика: Вірші, Патріотичні вірші
дата поступления 25.05.2019


Совенята

Ще  в  парку  не  горіли  ліхтарі  
І  літній  день  над  містом  не  погас,
Коли  із  крон  ялинових  вгорі
Злетіли  совенята  в  перший  раз.

Безшумно  крильця  з  гілки  донесли
На  землю  двох  сіреньких  пташенят.
І  злякані  пухнастики  були,
Що  вгору  не  піднімуться  назад.

Не  видно  було  матері  навкруг  -
Добути  корм  належало  сові.
Лиш  дівчинка  ішла  і  її  друг,
Побачили  малечу  на  траві.

Малі  були,  без  сумніву,  із  тих,
Хто  совами  ширятимуть  колись.
А  зараз  голос  дівчинки  притих  -
Чекала,  чи  піднімуться  увись...

А  двійко  круглооких  пташенят
Прибігли  під  ялинові  стволи,
Підскочили  з  кумедністю  малят,
Злетіли  -  і  на  гілочці  були!

І  з  гордістю  сприймали  звисока,
Як  приз  людський  за  подвиги  свої,
Підтримуючий  погляд  юнака
І  окрик  тріумфуючий  її.

Ніхто  крім  них  не  бачив  совенят  -
У  парку  не  гуляло  більше  пар.
Лише  пройшов  алеєю  наряд
І  поряд  загорівся  ще  ліхтар.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834746
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 07.05.2019


Весна

Прийшла  весна  і  тане  сніг,
З-за  хмари  товсте  сонце  вийшло.
Зібрав  я  квітів,  скільки  зміг,  
І  прив'язав  коню  на  дишло.

На  возі  їду  через  ліс,
І  під  квітковий  аромат,
Мені  романтика  коліс  
Б'є  знизу  дошкою  під  зад.

А  я  стараюся,  гоню,
Даю  команди  -  ксобі,  гать!
І  устигаю  ще  коню
Про  його  матір  розказать.

Аж  глип  -  Вікторія  іде
І  з  нею  кіт,  пухнастий  Том.
Вона  пливе  -  і  вся  цвіте!
А  хвіст  в  кота  стоїть  як  лом!

Я  став,  задумався  на  мить...
Тут  впору  Мерс  на  два  мости!
Стою,  не  знаю  що  робить,  
А  Віку  треба  підвезти.

Але  вона  на  дошку  -  стриб!
Ще  й  віжки  з  рук  у  мене  -  хап!
Я  лиш  потилицю  пошкріб  -
Ну  що  поробиш  проти  баб?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833707
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2019


Мої рядки

Злітає  з  клена  жовтий  лист
І  вслід  за  ним  кружляє  сніг.
На  мінне  поле  танк  поліз
І  спалахнув,  пройти  не  зміг.

Петляє  містом  Случ  ріка,
Шумить  вода  і  пахне  бір  -
Про  все  побачене  рука
У  римах  пише  на  папір.

Долають  шлях  у  пів-землі,
Летять  думки  не  просто  так...
А  паралельно  журавлі
Пливуть  по  небу  у  рядках.

Там  рідний  дім  і  там  біда,
Там  з  димом  змішаний  туман.
А  тут  об  берег  б'є  вода,
Шумить  безкрайній  океан.

Але  не  пишеться  балад
Про  край  із  символом  орлом.
Пишу  про  Київ,  Новоград
І  про  дівча  мале  з  котом.

Я  в  час  лихий  пишу  вірші
Про  їхній  знищений  фрегат.
Я,  Україно,  у  душі
Твій  залишаюся  солдат.

І  скажуть  точно  лиш  бійці,
Яка  ціна  моїм  рядкам,
Ті,  в  кого  сажа  по  лиці
Спливає  з  потом  зараз  там.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833634
рубрика: Вірші, Патріотичні вірші
дата поступления 26.04.2019


Україна

Розписує  сонце  в  багрянець  картину  -
Злітаючий  лайнер,  причал,  кораблі.
Ти  трудишся,  зводиш  міста,  Україно,
І  соняшник  тягнеш  до  неба  з  землі.

Славутича  хвилі  і  вітер  здалека
Шевченкову  пісню  співають  тобі.
Твій  прапор  -  пшениця  і  небо  над  степом,
Звитяга  і  мужність  в  твоєму  гербі.

Колись  тут  на  кручі  полковник  козацький
За  сином  у  відчаї  одяг  роздер.
І  крик  твоїх  коней  під  шабельний  брязкіт
Відлунням  далеким  ми  чуєм  тепер.

В  степах  придніпровських,  у  центрі  Європи,
Ти  перша  стрічала,  спиняла  орду.
І  знову  на  сході  вогонь  і  окопи,
І  внуки  козацькі  відводять  біду.

Там  тане  у  битвах  надія  забродів,
Що  шлях  твій  накреслить  російський  багнет.
На  карті  планети,  між  вільних  народів,
Вже  час  вимальовує  твій  силует.

Ти  юна,  і  тільки  нарощуєш  сили,
Сусідка  стареньких,  заможних  країн.
Я  вірю  -  чужинців  в  столиці  осілих
Замінить  відважний  Тарасовий  син.

Підніметься  в  травні  на  полі  колосся,
Де  грудень  холодний  розсіював  сніг.
І  жито  комбайн  покладе  у  покоси,
Де  танк  крізь  окопи  прорватись  не  зміг.

Я  з  круч  твоїх  древніх  дивлюсь,  Україно,
Як  тіні  від  хмарок  біжать  по  землі.
А  сонце  малює  багрянцем  картину  -
Злітаючий  лайнер,  причал,  кораблі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831751
рубрика: Вірші, Патріотичні вірші
дата поступления 05.04.2019


Жеребчик

Я  зовсім  великий  -  мені  аж  три  дні!
І  відстань  далека  під  силу  мені.
Ось  зараз,  лиш  тільки  поссу  молока,
Промчуся  галопом  кругом  вітряка.

Хай  мама-кобилка  пасеться  собі,
Проводить  свій  час  у  повільній  ходьбі,
А  я  вже  несуся,  зминаю  траву,
Брикаю,  стрибаю,  гасаю,  живу!

По  стежці  і  лузі,  де  оком  не  кинь,
Біжу  як  дорослий,  справжнісінький  кінь,
Бо  в  тих,  хто  родився  лошам  навесні
Сверблять  погасати  копитця  міцні.

Ось  бродить  лелека  -  скоріше  туди,
Побачу  як  рибок  тягає  з  води.
Прибіг,  а  дзьобатий  поважно  злетів,
Знайомитись,  видно,  з  конем  не  схотів.

Ну  що  ж,  там  де  трави  стоять  запашні,
Промчатись  під  лісом  схотілось  мені.
А  потім,  щоб  зовсім  нормально  було,
Мотнусь  пошукати  подружку  в  село.

Зриваюся  з  місця  скакати  туди,
Та  стали  копитця,  не  хочуть  нести...
Немає  вже  сили  зробити  стрибка,
Потрібно  поссати  скоріш  молока.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830892
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.03.2019


Полянка

Хай  вечір  у  хмарах,  і  ти  без  прикрас,
Але  все  так  само,  все  знову  для  нас:
Та  сама  полянка,  той  самий  струмок
І  знову  з  багаття  куриться  димок.

Сьогодні  не  місце  столичним  вогням,
Оркестри  виводять  романси  не  нам  -
В  лісочку,  де  в  юність  не  палять  мости,
Вечірню  заграву  запалюєш  ти.

Блищать,  заворожують  очі  твої
І  трелями  глушать  слова  солов'ї...
Ми  дивимось  знову  на  рибки  в  воді
Під  вогник  яскравий,  не  згаслий  тоді.

Вело  нас  кохання  в  життєвий  політ,
По  шумних  дорогах  виводило  в  світ.
А  стежка  простенька  між  соснами  в  ряд
Нас  в  юність  студентську  вернула  назад.

Нам  запахом  ніжним  травневих  суцвіть
Черемуха  голови  знову  п'янить.
І  вітер  далекий  тієї  весни
Грайливо  здуває  пилок  із  сосни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829076
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2019


Котяче кохання

Я  знаю  -  скажеш  що  не  віриш
У  намальовану  красу,
Але  любов  свою,  без  міри,
Тобі  словами  донесу.

Ти  найгарніша,  наймиліша
На  весь  бескрайній,  білий  світ.
Моє  котяче  серце  тішать
Твій  ніжний  погляд,  ніс  і  хвіст.

Я  твій  навіки,  без  вагання,
Я  все  життя  віддам  умить,
Щоб  в  ніч  весняну  до  світання
Лише  тебе  одну  любить.

Всі  зорі  з  місяцем  і  сонцем
Згрібу  з  небес  тобі  хвостом,
І  сяду  в  тебе  під  віконцем
Могутнім  лицарем-котом.

Пухнастим  стану  суперменом,
Щоби  під  блиск  твоїх  очей,
Зірватись  раптом  як  скаженний
І  ну  мерщій  ловить  мишей!

Тоді  до  полюсів,  до  самих,
Моя  любов  розтопить  сніг.
І  все  що  є  під  небесами,
Я  покладу  тобі  до  ніг.

Намиста,  перли,  самоцвіти,
Всю  саму  цінність  і  красу,
Заморські  квіти  всього  світу
Тобі  єдиній  принесу.

І  ти  узнаєш,  королево,
Що  я  один  на  білий  світ
Не  тимчасовий,  березневий,
А  всесезонний,  справжній  кіт.

Бо  за  гірські  вершини  вища
І  довша  всіх  тисячоліть,
Моя  любов  по  всіх  горищах
Гасає,  скаче  і  нявчить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828452
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2019


Венера

                     Авторський  переклад.


Безшумно,  повз  гори-химери
В  затоку  ідуть  кораблі.
І  в  небі  далека  Венера
Моргає  подружці  Землі.

Одна  в  тишині  океанній,
Зайнявшись  найпершою  з  зір,
Пливе  вона  в  димці  туманній
Над  морем  і  пасмами  гір.

На  хвилі  свій  промінь  кидає,
На  вкриту  росою  вербу,
І  хочеться  в  думах,  буває,
Спитати  зорю  голубу:

-  Скажи,  чи  в  небесному  світі
Не  страшно  бродити  одній,
То  сходячи  нишком  з  орбіти,
То  знову  ідучи  по  ній?

Як  здавна  донині  жили  ми  -
Все  знала  і  бачила  ти:
Закоханих  палкі  обійми
І  свіжі  могильні  хрести.

Ти  чула  Христові  молитви,
Ішла  вслід  за  валками  гарб,
Світила  над  стінами  битви  -
Про  все  розказати  могла  б.

-  Скажи,  що  ти  знаєш,  плането?
Що  бачила  з  плином  сторіч?..  -
А  древній  хранитель  сюжетів
Лиш  гордо  іде  і  мовчить.

Ховається  свідок  мовчазний,
Повзе  у  туман  вдалині,
І  з  темних  висот  неприязно
І  холодно  світить  мені.

Не  викаже  нам  таємниці
Планета-подружка  Землі,
Лиш  море  туманом  сріблиться
І  в  бухті  гудуть  кораблі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827664
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.03.2019


Найкраща земля

Високо-високо,  що  ледве  їх  видно,
Повільно  по  небу  пливуть  журавлі.
До  рідних  домівок,  з  далекого  півдня
Летять  за  вожатим,  від  краю  землі.

Під  крилами  хата,  знайомий  садочок,
Уже  побілілий  під  цвітом  вишень,
А  поряд  дівчатко  спитати  в  них  хоче:
Про  землі  далекі  дізнатись  лишень.

-  Скажіть,  дикі  птахи,  куди  ви  літали?
Вас  з  осені  в  наших  краях  не  було,
Вам  пальми  тропічні  на  вітрі  співали
І  море  вам  довго  під  крила  пливло.

Що  бачили  ви  у  квітучій  савані?
Які  пролітали  заморські  міста?
А  правда,  що  з  сіллю  вода  в  океані?..
Бо  в  нас  у  струмочку  лиш  тільки  проста.

Притихло  дівчатко,  напружило  сили
І  знову  до  птахів  гукає  здаля:
-  Журавлики  милі,  скажіть,  білокрилі,
А  де  найгарніша  у  світі  земля?

Летіли  поважно  створіння  крилаті  -
Якраз  над  садочком  вишневим  були  -
І  відповідь  мудро  промовив  маляті
Вожак  журавлиним  протяжним  "курли":

-  На  південь,  маленька,  ми  в  жовтні  летіли,
Коли  відхилялась  від  сонця  земля.
На  тепле  проміння,  за  ходом  світила
Спрямовано  в  небі  політ  журавля.

Жили  ми  в  затоці  за  містом  портовим,
Над  морем  солоним  закінчивши  путь,
І  чули  як  пальми  шумлять  у  дібровах
І  бачили  як  там  савани  цвітуть.

Там  в  диких  пустелях  біжать  антилопи
І  трави  під  сніг  не  ховає  зима.
Там,  в  Африці  тепло  і  гарно  в  Європі,
А  краще  від  твого  садочка  нема.

Промовили  птахи  і  вдаль  потяглися,
Лиш  рідне  повітря  рубали  з  плеча.
Вони  вже  на  гнізда  дивилися  в  лісі,
А  вслід  їм  дивилось  притихле  дівча.

Під  пальми  тропічні,  з  вишневого  цвіту,
Так  в  землі  далекі  хотіла  мала,
А  зграя  пташина,  шляхом  у  півсвіту,
Повільно  по  небу  додому  пливла.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815393
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.11.2018


Київська гроза

Я  пам'ятаю  як  синіли  хмари
І  грім  травневий  різав  тишину,
Як  по  бруківці  витертій  бульвару
Нам  злива  хлюпотіла  про  весну.

Палили  свічі  київські  каштани
І  краплями  гасила  їх  гроза,
Й  на  платтячку,  прилиплому  до  стану,
Лежала  твоя  вимокла  коса.

Хай  опустіли  вулиці  при  зливі
І  блискавки  лякали  нас  тоді,
То  був  наш  час  і  ми  були  щасливі,
Одні  бредучи  містом,  по  воді.

Густішав  дощ  і  сивими  нитками
Заткав  усе  в  туман,  і  лиш  під  ним
Була  в  цвіту  бруківка  перед  нами,
А  світ  був  безтурботно  молодим.

І  нам  тоді,  ще  зовсім  юній  парі,
Було  іти  й  дивитись  залюбки,
Як  крутячись  в  струмочках,  по  бульвару,
Каштанові  спливали  пелюстки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814392
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.11.2018


Галі Акімовій

На  курс  ставали  кораблі
І  чайки  на  крило.
І  все  так  само  на  землі,
Як  і  тоді,  було.

Був  в  Середземнім  морі  штиль
І  вечір  був  не  гірш.
Була  краса  на  сотні  миль,
Як  твій  останній  вірш.

А  на  душі  лишився  щем  -
Не  вабить  синя  даль
І  цвіт  осінніх  хризантем
Підкреслює  печаль.

Її  не  змиє  плескіт  хвиль
І  вітер  не  знесе.
Застиг  глибоко  в  серці  біль  -
Сильніший  над  усе.

Ми  звикли  всі,  що  дні  летять
І  рідко  ціним  час,
Здаються  відстані  життя
Безмежними  для  нас.

Тебе,  читаючи  твій  вірш,
Образив,  а  дарма...
Я  думав  -  вибачусь  пізніш,
А  тебе  вже  нема.

Ще  чувся  голос  твій  і  сміх
У  променях  тепла,
А  оглянутися  не  встиг,
Як  тиша  вже  була.

Я  лиш  побачив  уві  сні  -
Якраз,  як  ти  пішла  -
Біленька  хмарка  в  вишині
Між  сірими  пливла.

Вона  на  місяць  наповзла  -
Він  навіть  не  померк.
І  лиш  вона  одна  ішла,
Здіймаючись    уверх.

Пройшла,  торкаючи  зірки,
І  щезла  в  вишині,
Лиш  зверху  списані  листки
Посипались  мені.

Зірвались  раптом  чайки  в  гам,
Заплакав  теплохід,
А  я  листочки  підійняв
І  похолов,  як  лід.

Губу  кусаю  і  мовчу,
Щоб  не  зірватись  в  плач.
Я  як  до  тебе  прилечу,
Найперш,  скажу:  -  Пробач.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811600
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.10.2018


Коли в нічному небі догорить…

Коли  в  нічному  небі  догорить
Моя  зоря,  промчавши  небосхилом,
Подумаю  в  свою  останню  мить  -
Вона  із  тих,  які  для  вас  світили.

Не  спіймана  у  ями  чорних  дір,
В  висотах  не  відшукуючи  слави,
Іде  моя  -  одна  з  найменших  зір,
Між  інших,  іменитих  і  яскравих.

Хай  правди  відстояти  я  не  вмів
І  хижий  світ  змінити  був  не  в  силах,
Але  коли  кипів  у  мені  гнів,
Вона  яскравим  полум'ям  горіла.

Байдужістю  несе  від  мертвих  тіл
З  давно  уже  погаслими  вогнями,
А  в  розсипі  палаючих  світил
Моя  іде  супутником  над  вами.

Коли  смішні  малята  в  перший  раз
На  ніжки  піднімалися  несміло,
Хвилюючись,  дивилася  на  вас
Моя  зоря,  і  променем  світила.

Хай  кажуть:  -  Не  з  важливих  ти  світил,  -
Холодні  зорі,  мертві  і  не  зрячі,
Але  палаючи  з  останніх  сил,
Моя  зоря  іде  в  сім'ї  гарячих.

І  навіть  коли  час  мою  свічу
Погасить  в  мерехтливому  світанні,
Я  в  небі  метеором  пролечу,
Над  вами  догоряючи  востаннє.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808660
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.10.2018


Фото

Його  повісив  наш  комроти  -
Невмісне  трохи  на  війні  -
З  журнала  вирізане  фото
Дівчатка  з  котиком  в  вікні.

Сидить,  тримає  свого  друга,
Пухнасту  шийку  обняла,
І  на  танцюючі  по  кругу
Сніжинки  дивиться  мала.

Тут  у  бліндажній,  сивій  димці
Солдатський  жарт  і  зброя  в  ряд,
А  там  в  садочку  на  ялинки
Вдягає  шубки  снігопад.

Під  грубий  сміх  і  грізний  брязкіт
Дитяче  фото  на  стіні
Життя  і  смерть  німим  контрастом
Протиставляє  на  війні.

На  підвіконні,  по  дитячи
Вмостившись  з  котиком  в  анфас,
В  нещастях  наших  і  в  удачах
Дівчатко  ділить  з  нами  час.

Змінилась  курява  болотом
І  не  один  ліг  побратим,
І  ротний,  списаний  трьохсотим,
Давно  замінений  новим.

А  за  сніжинками,  на  фото,
Спостерігає  в  бліндажі
Мала  улюблениця  роти,
На  вогневому  рубежі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806042
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 09.09.2018


Ведмедиці

Затьмарила  землю  і  небо  покрила
Сріблястими  зорями  ніч.
Зі  сходу  на  захід  повзуть  небосхилом
Мільйони  палаючих  свіч.

Пливуть  вони  дружно,  мигають  звисока,
Не  сходять  зі  шляху  ніде.
А  з  ними,  сузір'ям  завжди    одиноким,
Велика  Ведмедиця  йде.

Далеко  на  Північ,  проходить  по  небу
Маленька  сестричка  одна,
І  з  нею  Великій  зустрітися  треба,
Та  тільки  не  може  -  сумна.

Їх  в  просторі  космос  з  своєї  колиски
Розкидав  ще  зовсім  малих.
Під  розміром  різним,  горінням  і  тиском
Вирує  життя  своє  в  них.

Летять  вони  двоє,  кружляють  по  колу,
По  тверді  своїй  голубій,
І  жаль,  що  не  зможе  Велика  ніколи
Потиснути  лапку  Малій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797257
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.06.2018


Подрузі

З  тобою  поряд  все  здавалось  ніжним,
Вечірній  дощик  мило  хлюпотів,
І  вітер  твою  блузку  білосніжну
Тріпав,  з  тобою  гратися  хотів.

Любов'ю  і  жіночою  красою
Не  балує  військовий  гарнізон,
А  ти  прийшла,  змінила  все  собою,
Ввірвавшись  несподівано,  як  сон.

Ми  вдвох  ішли  по  стежці  і  дорозі,
І  в  скверику  сиділи  допізна,
А  потім  нас,  піднятих  по  тривозі,
З  своїх  частин  виводила  війна.

Я  тільки  пригадав,  як  біля  гаю  -
Коли  із  боксу  повз  на  холостих  -
Чекав  твій  погляд  -  може  запитаю,
А  я  забув,  не  зміг,  або  не  встиг.

Я  все  вдивлявсь,  ведучи  у  колоні,
Я  знав  і  зрозумів  лише  один  -
Впізнала  ти,  уже  за  гарнізоном,
Знайшла  мою  між  сотнею  машин.

Я  лиш  кивнув  -  сікла,  летіла  в  очі
Піднята  попередньою  земля.
І  навіть  танк  послухав  неохоче
Потягнутого  вліво  важеля.

Ще  мить  -  і  заховав  тебе  із  виду
Завісою  піднятий  ззаду  пил.
І  дизель  консервований  розкидав
По  білій  блузці  крапельки  мастил.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795940
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.06.2018


Пісня дитинства

                   Запозичено  з  твору  Ольги  Калини
                   "Давай  заспіваємо  пісню".

Ти  чуєш  -  в  полях  золотистих,
Де  хліб  ще  не  зовсім  доспів,
Колосся  і  квіти  барвисті
Шумлять  колисковий  наспів.

Сідає  лелека  на  хату
І  маки  цвітуть  за  вікном  -
Нам  мама  цю  пісню  крилату
Співала  колись  перед  сном.

Ми  в  мріях  птахів  чорно-білих
Сідлали,  впадаючи  в  сон,
На  край  горизонту  летіли,
Де  з  небом  зливається  льон.

Роками  і  обрієм  скрито
Уяви  дитячої  світ,
А  голосом  маминим  літо
Співає  про  птахів  і  цвіт.

Над  квітами  лине  здалека
Ця  пісня  на  білім  крилі,
І  знову  несуть  нас  лелеки
До  самого  краю  землі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794979
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.06.2018


26-й артбригаді

Дрижать  у  фарах  липи  при  дорозі,
Росу  скидають  краплями  вони  -
Піднята  двадцять  шоста  по  тривозі
Газує,  прогріває  двигуни.

Ще  трішки  -  і  потягнеться  колона,
Затихнуть  в  парку  окрики  солдат,
І  нагадає  ранком  в  гарнізоні
Про  нас  лише  подряпаний  асфальт.

Далеко,  на  палаючому  Сході,
Чекають  нас  в  обвуглених  степах,
І  вихлопом  їдким  від  самоходок
Нічний  туман  в  околиці  пропах.

Ми  знаємо  -  чиїсь  погаснуть  зорі,
Не  кожен  з  нас  повернеться  з  війни,
І  знає  ворог  -  смерть  блукає  поряд,
Коли  у  нас  заводять  двигуни.

Нехай  щастить.  Вперед  бригада,  з  Богом!
Без  зайвої  жіночої  сльози
Зникає  замикаюча  за  рогом,
Під  мирний  стукіт  крапельок  роси.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793879
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 31.05.2018


Бойові коні

Ледь  світиться  сонце  в  диму  і  пилу
І  топчуть  копита  в  степах  ковилу.
Змінивши  сумирних  на  буйних  своїх,
Ми  гонимо  знову  коней  бойових.

Хай  Бог  збереже  нас.  Хай  вам  пощастить.
Вперед  норовисті,  скоріше  летіть.
Тут  тих,  хто  спинився,  з'їдають  вогні,
Тут  з  бою  виходять  хто  був  на  коні.

В  часи  лихоліття,  смертельних  навал
На  огирях  вірних  не  вразить  метал.
Пройдуть  через  бурю  і  вийдуть  живі
Хто  коні  сміливо  сідлав  бойові.

Стрілою  промчаться  гривасті  в  боях
І  знову  на  мирний  нас  вивезуть  шлях.
Затихнуть  булати  і  стукіт  підков,
І  дощ  змиє  в  полі  запечену  кров.

Загояться  рани  на  них  від  меча
І  боязко  гляне  маленьке  дівча
На  шрами  порубаних  в  битвах  лихих,
Сміливих  і  буйних,  коней  бойових.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792071
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.05.2018


Конвалії

Нам  не  маки  в  зелених  полях  червоніли,
Коли  з  димом  тумани  пливли.
Нам  в  лісах  розпускались  конвалії  білі,
Біля  наших  землянок  цвіли.

Ми  любили  тебе  і  для  нас,  Україно,
Були  дім  передгір'я  Карпат.
У  твою  безнадійну,  найгіршу  годину
Я  був  твій,  український  солдат.

Ми  топтали  в  походах  конвалії  білі
І  вогнем  їх  палив  кулемет,
А  в  затишшя  стояв  з  них,  між  стін  закоптілих,
У  відстріляній  гільзі  букет.

Вони  поряд  росли  з  бойовими  стежками.
І  як  ніжний  супутник  війни,
Вслід  за  димом  розвіяним  знову  за  нами
Своїм  цвітом  біліли  вони.

В  лісовій  глушині,  в  Україні  повсталій,
Вони  нас  зустрічали  з  боїв.
І  в  нещасті  лягали  дзвіночки  конвалій
На  могили  батьків  і  синів.

Вже  збігає  мій  час...  І  від  наших  землянок
Тільки  ямки  зарослі  знайдуть.
А  в  травневих  лісах,  на  тих  самих  полянах,
Білі  квіти  так  само  цвітуть.

                                                 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790991
рубрика: Вірші, Патріотичні вірші
дата поступления 09.05.2018


Дніпро

Ти  котиш,  Дніпро,  свої  води  лісами,
Степами  південних  рівнин
І  все  пережите  тобою  з  віками
Ти  знаєш,  Славутич,  один.

Давно,  в  льодовик,  твоє  русло  водою
Прорізала  вперше  весна
І  перші,  на  Північ,  над  юним  тобою
Мисливські  брели  племена.

З'являлись  народи  і  знову  зникали
На  сивих  твоїх  берегах.
Сармати  і  скіфи  кургани  лишали
І  час  їх  розвіював  в  прах.

Ти  ще  пам'ятаєш  Хорива  і  Кия
На  хвилях  своїх  голубих.
Ти  ніс  їхній  човен  -  і  гордо  твій  Київ
На  кручах  стоїть  після  них.

З  твоєї,  Дніпро,  Запорозької  Січі
Неслися  у  бій  курені.
І  мужньо  дивився  противнику  в  вічі
Полковник  Тарас  на  вогні.

Закований  в  кригу  вітрами  зі  Сходу,
Не  раз  ти  сповільнював  хід,
А  потім  ламали  бушуючі  води
І  в  море  виносили  лід.

Ти  гордо,  Славутич,  течеш  без  упину
Крізь  простір  і  далеч  віків,
Лиш  хвилі  грайливо  в  степах  України
Б'ють  в  сивий  пісок  берегів.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790243
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.05.2018


Я чую твій голос…

                     Присвячується  Василю  Малянівському,
                     Племіннику  і  прийомному  сину  Ольги  Калини.

Я  чую  твій  голос,  єдиний  на  світі,
Пливучи  по  хмарних,  блідих  небесах,
І  бачу  букет  твій,  і  лист  на  граніті,
А  відповідь  губиться,  тоне  в  вітрах.

Ти  чуєш  -  кричать  білі  лебеді-гуси?
Послухай,  поглянь  на  хвилиночку  ввись,
Я  мимо  лечу,  але  ще  повернуся
І  в  снах  появлюся  таким,  як  колись.

Прийду  на  вечерю,  і  знову  так  само
На  місце  улюблене  сяду  в  кутку,
А  ти  приготуєш  вареники,  мамо,
Із  вишнями  тими,  що  скраю  в  садку.

А  в  грози  травневі,  під  блискавки  сині,
Коли  забіліє  калина  в  цвіту,
Ти  знову  побачиш,  як  я  по  стежині,
Промоклий  до  нитки,  з  рибалки  бреду.

Чекай  -  і  я  буду  тихенько  ночами
Приходити  в  сни  крізь  тумани  і  сніг,  
Тоді,  під  Луганськом,  любов  твою,  мамо,
Снаряд  відібрати  осколком  не  зміг.

                 Відповідь  на  вірш  Ольги  Калини
                 "Писала  лист".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789486
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 29.04.2018


Салага

Він  ледве  ще  освоїв  автомат
І  зовсім  був  не  схожим  на  героя,
Як  підліток,  зелений  ще  солдат,
Прикурюючий  поряд  після  бою.

Він  в  полк  прибув,  коли  ішли  бої,
Салага  -  охрестили  його  з  жартом
І  з  фляги  посвятили  у  свої,
Хоча  не  думали,  що  буде  вартим.

Давно  було,  а  пам'ятаю  як
Тодішній  бій  розкручував  картину,
Як  наповзаючий  російський  танк
Впритул  уже  обстрілював  хлопчина.

Вони  ішли  -  чотири  по  снігу,
Стріляли  з  кулеметів,  а  навпроти,
Нервуючи,  піхоту  на  бігу
Від  танків  відсікала  наша  рота.

Завмер  один,  похований  в  диму,
Роззутий  і  обідраний  на  міні,
А  той  що  поряд  повз,  і  вже  в  йому
Нас  бачили  розмазаних  по  глині.

І  коли  холод  крався  по  спині,
Коли  бувалих  зрадила  відвага,
Прицільно  їхні  прилади  скляні
Трощив  з  окопа  чергами  Салага.

Недовгий  у  засліпленого  шлях  -
Їх  бронебійники  добили  ПТУРом,
І  всі  вони  диміли  на  полях
В  зимовий  день,  холодний  і  похмурий.

По-іншому  я  глянув  на  бійця
У  формі  ще  новенькій,  не  потертій,
З  холодністю  альпійського  стрільця
Стріляючого  вже  за  крок  від  смерті.

Я  усвідомив  -  буде  все  гаразд,
Коли  зі  мною  поруч  після  бою
Прикурював  зелений  ще  солдат,
Із  вигляду  не  схожий  на  героя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786666
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.04.2018


Впало небо волошками в жито…

Впало  небо  волошками  в  жито,
На  поля  синевою  лягло
І  травневими  грозами  змито,
Що  раніше  в  степу  відцвіло.

Відбуяли  біляві  нарциси,
Від  кульбабок  розвіявся  пух
І  до  сонця  з  хлібів  піднялися
Сині  очі  близняток-подруг.

Із  цвітучими  злаками  поряд,
Квіти  пізньої  зовсім  весни,
Бірюзою  безкрайнього  моря
Розцвітають  надовго  вони.

Їм  лугів  різнотравних  не  треба,
Їм  миліше  між  юних  хлібів
З  колосками  здійматися  в  небо,
Коли  цвіт  перших  трав  облетів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784635
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.03.2018


Зірка

Ще  промені  тільки  повзуть  по  узгірку
І  сяє  росою  земля,
А  вже,  ледь  проснувшись,  приколочку-зірку
Ладнає  в  волосся  маля.

Притримує  хвостик  невміло  руками
Ще  крихітка  зовсім,  але
Себе  вже  дорослу  і  гарну,  як  мама,
У  дзеркалі  бачить  мале.

Приляж  іще,  внучко  -  поглянь,  біля  печі,
Твій  котик  ще  солодко  спить.
Та  тільки  не  йметься  моторній  малечі  -
Не  личить  їй  згаяна  мить.

Ще  ляльку  вдягнути  і  встигнути  треба
Пшоном  покормити  курчат.
І  там  ще,  на  кухні,  турбот  аж  до  неба  -  
Нелегке  життя  у  дівчат.

Спішить  уже  жити  маленька  трьохрічка  -
Заплаче  як  скажеш:  -  Не  лізь!
Приколочка-зірка  і  бантик  зі  стрічки
За  день  побувають  ускрізь.

Охочу  до  всього,  так  манить  мурашку
Ще  зовсім  не  пізнаний  світ.
І  дивимось  ми  -  відліталі  вже  пташки,
На  твій,  пташенятко,  політ.

Ти  поряд,  малеча,  хоча  уже  скоро
Нам  вийде  відведений  час,
Спаде  наша  зірка,  промчить  метеором
І  ранок  настане  без  нас.

Але  вже  приколку  ладнає  невміло
В  волосся  зіркова  мала.
Зміняючи  нашу,  в  зеніт  небосхилом
Її  уже  зірка  пішла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783456
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.03.2018


Фрегат

                 (По  В.  Висоцькому)

Байдужі  до  наживи  і  земель,
Від  порохом  задимленого  порту
Вели  ми  свій  лінійний  корабель,
Стволами  ощетинений  по  борту.

Темніючий,  проплив  над  нами  грот,
І  найскладніший  самий  наостанок,
На  виході,  між  рифів  поворот
Виводив  нас  на  води  океану.

Але  біда  верталася  назад  -
І  триколор  здіймаючи,  по  хвилях
Навпроти  йшов,  гойдаючись,  фрегат
І  з  двох,  комусь  одному  не  світило.

Наш  перший  залп  -  і  ще  пливли  дими,
Луною  ще  відгукувались  скали,
А  вже  поспішно  заряджали  ми
І  правий  борт,  готовий,  розвертали.

У  нас  ще  не  підняті  паруса,
А  їхні  вже  обвислі  і  зім'яті.
Ліг  точно  залп  -  ви  з  нами,  небеса.
Там  весла  діставали  на  фрегаті.

Ось  боком  розвернулися  вони.
На  мить  скувало  холодом  аорту.
І  корпус  наш  -  спаси  і  сохрани  -
Здригнувся,  продірявлений  по  борту.

Тягнувся  час,  душили  нас  дими,
Вогонь  і  смерть  випльовували  жерла,
І  переможно  вигукнули  ми,
Коли  для  них  фатально  не  поперло.

Горіло  в  нас  і  заливало  дно,
Але  в  розріз  з  непереможним  міфом,
Несло  їх,  некерованих  стерном,
Прибоєм  розбиваючи  об  рифи.

Знав  океан,  сіріючий  від  хмар,
Кого  сьогодні  викине  на  скали
І  ми  гасили  палубний  пожар,
І  паруса  на  щоглах  закріпляли.

А  біля  них  кричав  пташиний  хор,
Зліталась  хижа  братія,  крилата.
І  пропливав  під  нами  триколор
По  течії,  з  обломками  фрегата.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781703
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 12.03.2018


Сабіні Галицькій

Здригнулись  берізки,  зігнулись  похмуро
І  час  на  хвилинку  завмер  -
Димить  під  Попасною,  вражений  ПТУРом,
Сповзає  в  окоп  БТР.

Скотилася  зірка  і  згасла  надія,
Закреслена  трасером  враз,
Лиш  сталь  продірявлена  тьмяно  чорніє,
Де  вогник  життєвий  не  гас.

Могил  безіменних  і  трун  перед  строєм
Достатньо  принесла  війна,
Та  тільки  твою  похоронну  героя
Писати  не  зміг  старшина.

Ти  там,  десь  далеко,  була  ще  живою
На  правому  схилі  Дніпра
І  навіть  ще  котик  домашній  з  тобою
Погратись  хотів,  медсестра.

А  тут  вже  бійці  відвернулись  похмуро  -
Бувалі  не  викажуть  сліз,
Лиш  поруч  зі  шляхом,  від  вибуху  ПТУРа,
Посипався  іній  з  беріз.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778732
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.02.2018


Підсніжник

В  перших  променях  березня  ніжних,
Залишаючи  вже  медсанбат,
Я  здивовано  вгледів  підсніжник
На  снігу,  під  берізками  в  ряд.

Ще  здаючись  морозам  під  ранок,
День  з  зимою  боротись  не  міг,
А  зелені  листочки  старанно
Вже  тягнулись  до  сонця  крізь  сніг.

Зупинившись  на  мить  закурити,
Задивившись  на  білий  бутон,
Я  сестричку  впізнав  в  ньому,  Віту  -
Ту  єдину  на  весь  батальйон.

Не  дізнатись  вподобань  дівочих:
Чому  юна,  ще  майже  мала,
Одноліток  відбила  охочих,
А  для  мене  як  рідна  була.

Я  в  війну  про  подругу  не  мислив,
А  триматися  все  ж  не  зумів,
Коли  навіть  до  зміни  і  після
Ти  вбігала  із  безліччю  слів.

І  на  лінії  захисту  вартий,
Я  не  міг  підібрати  слова,
І  наскрізь  невибаглива  в  жартах,
Притихала  бліндажна  братва.

А  тепер,  ще  на  голій  алеї,
Залишаючи  вже  медсанбат,
Про  підсніжник  в  снігу  і  про  неї
Я  роздумував  -  грубий  солдат.

Розпускаються  квіти  весною
І  в  останнє  осіннє  тепло,
А  підсніжники  навіть  зимою  -
Аби  сонце  над  ними  було.

Все  ще  думав,  стояв  біля  цвіту
І  цигарки  шукав  -  не  спішив.
Я  пішов,  не  побачивши  Віту,
І  похмуро  було  на  душі.

Раптом  окрик  знайомий  і  ніжний.
Обернувсь  -  і  як  промінь  з-за  хмар,
Біг  по  мерзлій  алеї  Підсніжник:
-  Почекай,  ти  забув  портсигар!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777281
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 16.02.2018


- Пішли?

                         -  Пішли?..
                         -  Пішли...
                         -  Ти  навіть  не  запитала  куди...
                         -  Не  важливо,  аби  з  тобою.


Сіріє  похмуро,  жевріє  світанок,
Крадеться  по  тиші  нічній,
Одній  шелестить  осокорами  ранок
І  котик  мурличе  одній.

Я  вірю  -  десь  там  на  бульварі  чи  в  лузі,
Де  в  снах  ми  з  тобою  були,
Я  тебе  зустріну,  і  ти  як  подрузі
Довірливо  скажеш:  -  Пішли?..

Не  стану  гадати  -  що  ляже  під  ноги,
Стежки  чи  сталеві  мости,
Між  безліччю  інших  є  наші  дороги,
Де  поряд  пройдем  я  і  ти.

Ось  лебеді  двоє  летять  в  надвечір'я  -
Одна  без  одного  ніде.
І  зірочка  кожна  в  далеких  сузір'ях
З  найближчою  поруч  іде.

Я  знаю  що  в  холод,  чи  в  день  коли  в  спеку
Кружляють  по  небу  орли,
Я  тебе  зустріну,  впізнаю  здалека
І  ти  запитаєш:  -  Пішли?..

Знімуся  як  бджілка,  легенька  на  злеті,
І  вже  не  важливо  куди,
Важливо  що  поряд,  що  десь  на  планеті
Проляжуть  і  наші  сліди.

                     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775979
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.02.2018


Другу Толі

Вже  трап  хиткий  і  палуба  під  вами,
Позаду  дім  і  стихлий  ураган.
Нудьгуючих  на  суші  за  штормами,
Вас  знову  кличе  синій  океан.

Вперед,  орли!  Не  гайтеся  ні  миті.
Для  вас  вітри  і  з  вами  небеса  -  
Там  ждуть  моря,  і  всі  порти  відкриті
Для  тих,  хто  підіймає  паруса.

Стихії  не  підвладні,  і  під  неї
Ніколи  ви  не  змінюєте  шлях.
Ви  з  тих,  хто  підійімаються  на  реї
Під  шквали  завиваючі  в  снастях.

Хай  вахта  в  ніч  і  кубрики  затісні,
Зате,  як  нестихаючий  орган,
На  всіх  широтах  вам  співає  пісню
Безслівно  й  зрозуміло  океан.

Ви  знали  найгарніших  і  химерних,
У  золоті  і  в  поясі  з  рослин,
І  вас  приймали  ввічливо  таверни
На  островах  віддалених  країн.

Вам  ураган,  свинцевими  валами,
І  рифи  закриваючий  туман
Не  зможуть  перешкодити,  бо  з  вами
Удача  і  відважний  капітан.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775210
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.02.2018


Далеко за морем…

Далеко  за  морем,  де  сонячна  осінь
Промінням  горить  золотим,
Над  озером  вітер  тумани  розносить
І  дому  батьківського  дим.

Кружляють  прощально  над  полем  лелеки  -
Виводять  малечу  в  політ.
Вже  скоро  на  плесо  зима  недалека
Накине  мереживом  лід.

Позаду  дитинство  і  райдужне  літо
Птахам  промайнуло,  як  мить,
Лиш  згадка  крилатим,  і  нам  перелітним,
Теплом  на  душі  защемить.

Ми  там,  де  в  воді  відбивається  хата,
Побачимо  себе  вві  сні,
Згадаєм,  як  мирно  сидять  лелечата
В  гнізді  на  крислатій  сосні.

Там  жде  горобець  на  одвірку  пшениці,
Бо  хитро  кормитися  звик.
А  в  лісі,  під  дубом,  поважно  таїться
Кремезний  старий  боровик.

Там  запахом  хліба  сповнялася  хата  -
Затишна,  чистенька,  як  слід.
І  влітку  нас  з  плеса  дізватися  мати
Ніяк  не  могла  на  обід.

Ніщо  не  забулось,  хоча  нам  відтоді
Не  вдома  летіли  літа.
В  далекій  країні,  в  чужому  народі
Змінялися  шумні  міста.

А  в  згадці  незмінно  йде  в  золоті  осінь,
Промінням  горить  золотим.
І  вітер  над  плесом  тумани  розносить,
І  дому  батьківського  дим.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774649
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.02.2018


Оленята

Був  ранок,  і  сонце  на  лапи  ялин
Накинуло  вже  позолоту.
Брели  з  оленихою,  схожі  в  один,
Двійнятка  по  краю  болота.

Старанно  по  сліду,  тримаючись  в  ряд,
В  траві  обережно  ступали,
І  в  променях  очі  в  смішних  оленят
І  носики  чорні  блищали.

Здавалось  все  мирним,  і  тиша  була
У  світі  тваринних  ідилій,
Та  з  блиском  сталевим  зіниця  ствола
Вже  хижо  дивилась  на  цілі.

Здригнулись  ялини,  і  грубо  свинець
Звершив  свою  чорну  роботу.
І  з  жахом  малята,  одні,  навпростець
Пустилися  в  ліс  по  болоту.

Далеко  в  гущаві,  в  дрімучих  кущах
Спинились  і  впали  безсилі.
І  розпач  в  великих,  блискучих  очах
Застиг  у  звіряток  змарнілих.

Був  ранок  і  вечір,  вчетверте  підряд  -
Ще  біль  не  забулись  і  горе,
А  двійко  голодних,  сумних  оленят
Ідуть,  спотикаючись  бором.

Ше  зовсім  маленькі  щоб  їсти  траву,
Невміло  обнюхують  хвою,
І  в  темінь  ховаються,  в  тінь  лісову,
Налякані  зверху  совою.

-  Тримайтесь,  плямисті.  Хай  приймуть  сиріт
Під  захист  могутні  діброви.
Не  в  пору  ввірвалась  в  оленячий  світ
Людина,  азартна  до  крові.

Так  хочеться  вірити  -  дні  пролетять,
Відступить  проклята  з  косою,
І  ви  пронесете  над  смертю  життя
На  ніжках  тоненьких  з  собою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770712
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.01.2018


Батальйон

Уцілілим  героям
Знову  бачиться  сон  -
В  літній  полудень  строєм
Йде  в  полях  батальйон.

Зовсім  юні  і  старші,
По  дорогах  війни,
Ось  ідуть  вони  маршем  -
Йдуть  батьки  і  сини.

Не  всміхнулась  їм  доля  -
Багатьох  вже  нема.
Їх  давно  уже  в  полі
Вкрила  снігом  зима.

І  крадеться  світанок
По  нічній  синеві,
Знову  ранок  настане
Тільки  тим  хто  живі.

А  вві  сні,  все  так  само,
Йде  в  полях  пліч-о-пліч
Батальйон  між  хлібами
Із  знайомих  облич.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768946
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 31.12.2017


Волонтерка

Летять  кілометри  невпинно...
І  хто  би  подумати  зміг  -
Ти  гониш  легенько  машину
Сплетінням  донецьких  доріг.

Забуті  проспекти  столичні
І  сяйво  неону  навкруг,
Для  тебе  свята  новорічні
Настануть  не  в  колі  подруг.

Біноклі,  приціли  зенітні  -
Не  зовсім  жіночий  вантаж.
І  в  двадцять  на  юній,  тендітній
Не  в  розмір  лежить  камуфляж.

Доросла,  гарненька  і  мила,
Для  когось  лиш  тільки  одна,
Ти  впевнено  вибір  зробила,
Коли  розгорілась  війна.

Не  місце  розвагам  і  модам,
Коли  покривалом  густим,
Над  кров'ю  стікаючим  Сходом,
Чорніє  тротиловий  дим.

Для  тебе  -  студентки  ще  вчора,
Стрічати  святкове  число
В  дорозі,  з  нагрітим  мотором,
Сьогодні  не  вперше  було.

Крутили  сніжинки  свій  танок,
Хрустів  під  колесами  лід.
Давно  вже  позаду  світанок,
Вже  фари  промацують  Схід.

І  в  вечір  останній  грудневий,
Прийнявши  безцінний  вантаж,
Тебе  на  ура,  королеву,
Прокурений  стріне  бліндаж.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767226
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.12.2017


ДАП

Ми  залишали  виснажений  форт.
Туман  зимовий  був  тоді  не  з  нами,
Димів  уже  не  наш  аеропорт,
Оскалений  бетонними  стовпами.

Мовчали  амбразури,  вже  без  нас,
І  вперше  відступаючи  без  бою,
Не  програний,  а  витриманий  час
Ми  в  ДАПі  залишали  за  собою.

Ми  знали  -  ще  не  мертвими  були
Від  вибуху  поховані  в  бетоні,
І  правила  підтверджені  пройшли  -
Нема  в  війні  з  Росією  законів.

Не  скаже  -  боягузи  -  нам  стратег
І  докір  не  закине  нам  у  спину.
Розбиті,  ми  відходили,  зате
В  поразці  зберігали  Україну.

Вже  строк  минав  відведений  якраз
Для  їхньої  безкарності  і  слави.
За  двісті  сорок  днів  вже  піднялась
На  їхню  смерть  народжена  держава.

І  там,  де  нагрівалися  стволи,
За  кроки  від  затаєної  міни,
На  сірі  стіни  надписи  лягли  -
Автографи  всієї  України.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759827
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.11.2017


Київ

Запалює  вечір  вогні  золоті
І  берег  Дніпровий  синіє.
Неоновим  сяйвом  на  тихій  воді
Горить,  відбиваючись,  Київ.

Зриваються  дружно  в  недовгий  політ
Пелюстки  оббиті  трамваєм.
Кружляє  в  повітрі  каштановий  цвіт,
Безшумно  бруківку  вкриває.

Як  квіти  обпалі  на  водах  ріки,
В  любові,  журбі  і  надії,
Пливуть  для  нас  роки,  для  тебе  віки  -
Ми  разом  мужнієм,  мій  Київ.

Ти  перший,  хто  проти  хозар-ворогів
Здійнявся  валами  крутими.
І  першим  на  сході  поганських  богів
Топив  у  Дніпрі  Володимир.

Здіймалися  куполи  в  небо  твої,
Світились  добром  в  позолоті,
Коли  ще  булатом  дзвеніли  бої
З  азійським  сусідом  навпроти.

Ти  вільний  від  диких  і  грізних  колись
Нащадків  ординського  іга.
Ти  знову  в  ряду  європейських  столиць  -
Славутичем  зламана  крига.

Вже  древній  Хрещатик  в  гірляндах  суцвіть
Каштанами  знову  біліє.
І  цвіт  на  бруківку  скидаючи  з  віт,
Стоїть  посивілий  мій  Київ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757848
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.10.2017


Ведмежа

Під  вечір  до  мами  прийшло  з  комиша,
Ображене  гірко,  мале  ведмежа.
Принишкло  тихенько,  забравшись  на  пень  -
Важкий  у  звірятка  сьогодні  був  день.

Поколоті  лапки  і  носик  розпух,
І  вголос  заплакати  хоче  малюк,
Та  все  таки  знає  майбутній  ведмідь  -
Негоже  для  звіра  від  болю  ревіть.

Пригоди,  ще  зранку,  прийшли  неспроста  -
Схотілося  маму  схопить  за  хвоста;
Сердите  ричання  і  ляпас  під  зад,
І  чітко  ведмежий  відновлено  лад.

Почухавшись  трішки,  на  маму  не  зле,
Подумало  мудро  кумедне  мале:
Були  б,  як  і  я  тут  малята  смішні,
Було  б  з  ким  погратись  без  мами  мені.

А  тут  їжачок  виповзає  з  кущів  -
Зраділий  ведмедик  схопився  мерщій,
Примчав  подружитись  і  лапки  простяг,
Та  боляче  вжалив  колючий  їжак.

Забулась  невдача  і  знову  вперед,
Задумалось  раптом  гайнути  по  мед.
Там  вулики  повні  під  лісом  були
І  бджоли  заманливо  поруч  гули.

На  самім  узліссі,  де  поля  межа,
Тихенько  підкралось  до  бджіл  ведмежа,
Просунуло  лапку  і  носик  в  льоток  -
І  ніби  хтось  в  рильце  лийнув  кип'яток.

Зірвавшись  від  болю  до  мами  мерщій,
Привів  за  собою  розлючений  рій.
Бджолиних  укусів  дісталось  для  двох
І  ляпасів  знову  отримав  синок.

І  ось  вже  набитим  героєм  вірша
Лежить  на  пеньочку  сумне  ведмежа.
Хоч  капають  сльози  і  носик  розпух  -
Не  рюмсає  вголос  геройський  малюк.

Він  сильний  і  мужній,  і  звіра  дитя,
А  завтра  чекають  нові  відкриття.
Зітхнуло  малятко,  і  ось  уже  спить.
-  Спи  міцно,  ведмедик,  хай  завтра  щастить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756349
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.10.2017


Переведи мене через Майдан

       Переведіть  мене  через  майдан...
                                                                   (В.  Коротич)


Волошки  між  гіркого  полину
Про  очі  твої  сині  нагадають.
І  вглядуюсь  в  тебе  через  війну,
І  спогад  знову  в  Київ  повертає.

Живий  ще  був  Серьожка  Нігоян
І  беркутня  свинцем  не  заряджала.
-  Переведи  мене  через  Майдан,  -
Мене  ти  несміливо  попрохала.

Вже  дні  у  них  відлічені  були
І  шини  вже  палаючі  диміли.
Ми  площу  неспокійну  перейшли,
Але  розстатись  так  і  не  зуміли.

Нам  все  відтоді  ділиться  на  двох,
І  чорні  дні  відміряні  війною.
Ти  навіть  в  непривабливий  окоп
Волошкою  заглянеш  голубою.

Я  вже  не  пригадаю  кожен  бій
І  кожну  перемогу  і  невдачу,
А  тебе,  в  сірій  курточці  твоїй,
На  фоні  диму  барикади  бачу.

Я  згадую  несмілий  голос  там,
Під  грізний  шум  палаючої  ночі,
-  Переведи  мене  через  Майдан,  -
І  погляд  твій  чекаючий,  жіночий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751790
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.09.2017


Земля

Летить  по  небу,  крутиться  планета,
Кружляє  із  супутником  своїм,
І  на  орбіті  круглим  силуетом
Відблискує  промінням  голубим.

Зима  зміняє  літо  з  кожним  колом,
З  півобертом  за  днем  приходить  ніч,
І  не  злічити  з  точністю  ніколи
Відмотаних  у  Всесвіті  сторіч.

Пливуть  сусідки  поряд  -  ледь  жевріють,
Планети  безнадійно  неживі,
А  ти,  Земля,  лісами  зеленієш
І  тонеш  в  океанській  синеві.

В  тобі  одній,  у  зоряній  безодні,
На  рідній,  на  єдиній  і  своїй,
Біліє  сніг  на  Півночі  холодній
І  в  тропіках  хлюпочеться  прибій.

Лиш  ти  гудеш  постійними  штормами
В  ревучій  сороковій  широті.
І  ти  одна  над  стиглими  хлібами
Ганяєш  вітром  хвилі  золоті.

Для  нас  ти,  обертаючись,  плането,
Відводиш  час  для  щастя  і  біди,
І  вміло  підбираючи  сюжети,
Ти  зводиш  двох  в  єдино  назавжди.

Ми  день  з  тобою  знову  зустрічаєм
В  надії,  що  сьогодні  пощастить,
А  поле  диким  маком  розцвітає
І  бір  сосновий  кронами  шумить.

З  тобою,  лиш  єдиною  на  світі,
Загублені  в  космічній  глушині,
Ми  по  своїй  проходимо  орбіті,
Кружляємо  у  Всесвіті  одні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749267
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.09.2017


Хмаринки

Летять  хмаринки  тихо  вдалину,
По  небу  пропливають  без  упину,
Одна  наздоганяючи  одну,  
Міняючись  грайливо  щохвилини.

Куди,  хмаринки,  разом  біжите?
З  яких  країв  несетесь,  легкокрилі,
І  як  у  вас  дізнатися  про  те,
Від  чого  ви,  пухнасті,  побіліли?

Мовчать  хмаринки  в  синій  висоті,
Не  хочуть  ні  про  що  розповідати:
Їм  на  смішні  запитання  оті,
Звисока  краще  мудро  промовчати.

Летять  вони  по  справах  непростих,
Їм  діла  до  бездільників  немає.
Вони  -  хмаринки,  зовсім  не  із  тих,
Хто  просто  так  по  небу  пролітає.

Там,  в  Африці,  ідуть  по  берегах,
Шукають  воду  слоники  і  зебри.
І  дивиться  незрозуміло  птах
На  рибок  у  міліючих  озерах.

Ніхто  їм,  крім  хмаринок  з  висоти,
Води  не  принесе  із  океанів.
Вони  спішать  скоріш  допомогти,
Вони  як  порятунок  в  день  останній.

Підхоплені  то  бризом,  то  смерчем,
По  небу  до  відміченого  краю,
Промчать  хмаринки,  випадуть  дощем
І  знову  з  моря  шлях  розпочинають.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743901
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.07.2017


Не нам розквітнули каштани…

Не  нам  розквітнули  каштани
Післявоєнної  весни.
Без  нас  травнева  ніч  настане  -
Ми  не  вернулися  з  війни.

Вирує  море  бурунами,
Не  спиться  в  темінь  солов'ям,
Подруги  наші  йдуть  не  з  нами  -
Все  не  для  нас  і  все  не  нам.

Для  нас  -  тюльпани  на  граніті
І  розцвітає  в  полі  мак,
Нам  небеса  навстіж  відкриті,
Нам  все  небесне  -  просто  так!

Тоді  весною,  в  рік  кривавий,
Коли  горів  зі  Сходу  шлях,
Нас  прийняли  в  обійми  трави  -
Ми  залишилися  в  полях.

І  вже  знайомими  стежками
Росистим  лугом  не  пройти
І  тільки  вас  під  небесами
Безмовно  бачим  з  висоти.

Ми  з  вами  радість  розділяли
І  ваші  болі  у  свій  час,
І  поруч  з  вами  пролітали,
Коли  сумні  ви  йшли  без  нас.

Тепер  не  нам  цвітуть  каштани  -
Ми  полягли  у  тій  війні.
І  лиш  пташиними  клинами
Летим  над  вами  навесні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743243
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.07.2017


Сосновий бір

На  пагорбах  синіх  в  околицях  міста,
Під  першими  крапками  зір,
Шумить  верховіттям  і  пахне  смолисто
В  дитинстві  посаджений  бір.

Давно,  школярами,  ми  після  уроків,
На  зораних  схилах  ріки,
Садили  невміло  в  ямки  неглибокі
Тоненькі  соснові  ростки.

Пройшло  півстоліття,  і  крони  розкішно
Здіймають  зелений  наряд,
І  вітер  вечірній  гойдає  тодішній,
Мій  третій  від  берега  ряд.

Колишуться  сосни,  гілками  махають,
Скриплять  вже  могутні  стволи.
І  хочеться  вірить  -  також  пам'ятають,
Як  зовсім  маленькі  були.

Росли  ми,  міцніли  і  з  нами  зростали,
Тягнулись  до  сонця  вони.
Земля  їх  живила,  дощі  поливали
І  сніг  покривав  до  весни.

Тепер  вже  дорослі,  ховають  під  хвою
Від  спеки  річні  береги.
І  в  полудень  літній  милують  красою
І  співом  пташок  навкруги.

Ніщо  їм  негода  -  вже  в  землю  з  роками
Глибоко  корінням  врослись,
А  в  пам'яті  нашій  сидять  їжачками
Маленькими  зовсім  колись.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742753
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.07.2017


Україні

Знову  скинуто  прапор  чужинний,
І  омріяний  з  болем  в  віках,
Над  тобою,  моя  Україно,
Жовто-синій  здіймається  стяг.

Ще  повітря  гірке  несвободи
Не  зігнали  на  Північ  вітри,
А  ростком  вже  міцніючим  сходить
Покоління  нової  пори.

Під  ударом  ще  юного  війська
Вже  на  Схід  відступає  орда.
І  сміття  трьохвікове  російське
Уже  зносить  Дніпрова  вода.

Ти  близька,  як  ніколи,  до  цілі,
Недаремна  твоя  боротьба  -
На  страждальній  землі,  обгорілій,
Підіймаються  знову  хліба.

Знову  з  даху  лелека  злітає,
Над  полями  летить  вдалину.
Як  ніхто,  Україно,  ти  знаєш
Довгожданній  свободі  ціну.

Ще  кургани  в  степу  пам'ятають
Біля  себе  козацькі  шатри.
І  шумлять,  свою  пісню  співають
Над  хрестами  повстанців  бори.

Ти  вернеш  свій  кордон  неодмінно.
В  Севастополь  зайде  твій  солдат.
І  ніколи  ти  вже,  Україно,
Під  ярмо  не  вернешся  назад.

Зрита  танковим  поступом  тяжким,
Свої  рани  загоїть  земля.
І  зірве  в  твоїм  полі  ромашки
На  зарослих  окопах  маля.

І  під  небом,  як  прапором  синім,
На  удачу  і  щастя  легка,
Білі  квіти,  як  символ,  підніме
Над  тобою  дитяча  рука.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741642
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.07.2017


Новоград

                               
Знову  в  золоті  ліс,  знову  птахи  знялись,
Над  Случем  потягнулися  з  криком.
Облітає  з  беріз,  обсипається  лист
І  спливає  по  течії  тихо.

Скільки  всього  було  і  води  протекло  -
Не  змели  тебе  хани  могучі.
Ти  стоїш,  Новоград,  як  століття  назад,
Свої  башти  здіймаєш  на  кручі.

Ти  в  собі  бережеш  пам'ять  древніх  пожеж,
Відбиваєш  їх  зорями  в  плесі.
Ти  мій  дім,  Новоград,  ти  Полісся  фасад
І  колиска  маленької  Лесі.

Тебе  ніжать  вітри,  прикрашають  бори
І  поля  обіймають  хлібами.
Від  північних  рівнин  в  небі  тягнеться  клин,
Над  твоїми  летить  куполами.

Все  в  тобі,  Новоград,  від  початку  і  в  ряд:
Перші  кроки  і  юність,  і  зрілість.
Ти  -  кохання  і  біль,  ти  -  досягнута  ціль
І  надії,  що  десь  розгубились.

Не  сумуй,  Новоград,  оглянімось  назад  -
На  роки  що  для  нас  пролетіли.
Тільки  бачиться  з  круч  під  фортецею  Случ
Від  прожитого  вже  посивілий.

А  в  осінній  порі  пестить  липи  старі,
Забавляється  вітер  над  містом.
І  на  лапи  ялин,  біля  самих  вітрин,
Жовте  листя  лягає  намистом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739090
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.06.2017


Солдатам

Вам  бачаться  не  парки  і  алеї,
Не  гілочки  березові  з  вікна  -
Зустріла  вас  окопною  землею,
Смертельними  обіймами  війна.

Тут  сніг  брудний  на  сонці  не  біліє
І  порохом  пропахнуті  вітри,
Підступність  братовбивчої  Росії
Своєї  тут  діждалася  пори.

Тут  зовсім  не  рахуються  навпроти,
На  тім  краю  залишені  в  полях,
Згрубілі  від  кривавої  роботи,
Ви  вершите  історію  в  боях.

Хай  хижий  птах  кружляти  не  посміє,
Фатальна  не  діждеться  вас  пора.
Тримайтесь,  ви  -  могильники  Росії,
За  вами  матері  і  дітвора.

Захищені  лиш  бруствером  окопів,
Між  двох  цивілізацій,  на  межі,
Ви  стоїте  на  захисті  Європи,
На  крайньому  зі  сходу  рубежі.

Збавляє  хід,  буксує  перед  вами
Імперія  скрипучим  колесом.
Ви  ступите  на  труп  її  ногами
І  тост  іще  піднімете  разом.

Розгонить  вітер  західний,  розвіє
Повзучий  дим  з  тієї  сторони,
На  дику,  обескровлену  Росію
Погонить  буря  полум'я  війни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737240
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 11.06.2017


Цвіт папороті

Піднявся  над  обрієм  місяць,
Синіє  уже  далечінь,
В  вечірньому  стихлому  лісі
Лягає  під  соснами  тінь.

Густіють,  повзуть  таємниче
Молочні  тумани  з  боліт,
І  манить,  знайти  себе  кличе
Ніким  ще  не  бачений  цвіт.

Ще  з  древності  ходить  Поліссям
Повір'я,  легенда  про  те,
Як  папороть  в  темному  лісі,
Вночі,  на  Купала  цвіте.

І  хто  наодинці  посміє
В  пітьмі  залишитись  нічній,
Щасливо  здійснить  свої  мрії,
Зірвавши  ту  квітку  мерщій.

Шукали  дівчата  спрадавна
Тих  квітів  бутон  чарівний,
Та  все  безнадійно  і  марно  -
Нема  їх,  хоч  вовком  завий.

Злукавили  предки,  можливо,
Чи  плітку  пустили  дарма  -
Не  так  уже  нині  й  важливо
Чому  того  цвіту  нема.

Нема  тут  помилки,  насправді,
Й  ніколи  її  не  було,
Все  знали  по  справжньому  давні,
Їх  мудрістю  плем'я  жило.

Гуляв  на  Івана  Купала
Народ,  позабувши  про  сон,
А  молодь  тихенько  тікала,
Шукала  щасливий  бутон.

Звичайно  ж,  одне  не  посміє
Забратись  у  хащу  дівча,
І  квітку  побачити  мріє,
Тримаючись  друга  плеча.

Для  того  легенда  й  гуляє,
Як  привід  почати  свій  путь,
А  квітки  там  зовсім  немає,
Ніколи  її  не  знайдуть.

Там  в  темряві  бродять  олені,
І  місяць  над  лісом  пливе,
А  цвіт,  що  придумали  древні
Лиш  тільки  в  легенді  живе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736391
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.06.2017


Ромашки

Шумить  вода  азовська  голуба,
Об  берег  розбивається  прибоєм.
Недавно  ще  біліючі  хліба,
Не  зібрані,  горять  на  полі  бою.

А  поруч,  біля  втомлених  солдат,
Задимлені,  обпалені  війною,
Цвітуть  в  полях  ромашки  невпопад,
За  бруствером  біліючи  стіною.

Стоять  в  степу,  де  точаться  бої,    
Заплямлені  мастилами  і  кров'ю
І  пелюстки  обсмалені  свої
Здіймають  ввись,  до  неба  Приазов'я.

Не  раз  зім'яті  подихом  війни  -
Під  танком  і  під  чоботом  бували  -
Щоразу  підіймаються  вони,
Нескорені  атаками  навали.

І  мовчки,  біля  квітів  польових,
Сидять  бійці  в  окопах  після  бою,
Під  плескіт  хвиль  азовських  голубих,
В  обойми  заганяючи  набої.

Я  вірю  -  на  життя  тобі,  солдат,
Біліючи  над  полум'ям  і  кров'ю,
Цвітуть  на  полі  бою,  невпопад,
Ромашки  біля  моря,  в  Приазов'ї.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733953
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 18.05.2017


Миндалевый цвет

Кружит  ветер  весенний,  играет,
Обрывает  миндалевый  цвет,
Лепестки  серебрятся,  мелькают,
Улетая  в  апрельский  рассвет.

Через  два  континента,  сдалёка,
Незнакомкой  нарушен  покой,
И  уносятся  мысли  к  Востоку,
К  той  далёкой,  желанной,  одной.

Кружит  голову  запах  миндальный,
Или  строчки  любимой  в  ответ,
Опьяняя  любовью  кристальной,
Как  весенний,  миндалевый  цвет.

И  поёт  свою  песню,  как  прежде,
Пролетев  океанскую  синь,
Тёплый  ветер  щемящей  надежды
Из  далёких,  Восточных  пустынь.

И  сидя  у  прибоя,  на  крае,
Нежной  грусти  в  душе  не  тая,
Над  обрывом  ромашку  щипаю,
Всё  надеясь,  что  будет  моя.

А  смеющийся  ветер  играет,
Может  знает,  бродяга,  ответ
И  резвится,  игриво  срывает,
Кружит  вихрем  миндалевый  цвет.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728979
рубрика: Вірші, Лирика
дата поступления 16.04.2017


Лебедина вірність

Тихо  лине  по  небу
Пара  білих  хмарин.
І  лечу  я  без  тебе
Над  водою  один.

Всі  думки  як  з  тобою
Зустрічали  зорю.
Не  злетим  вже  ми  двоє  -
З  болем  себе  корю.

Я  дививсь  як  щаслива
Ти  по  небу  пливла,  
І  внизу,  під  обривом,
Не  помітив  ствола.

Гримнув  постріл  фатальний
В  тиші  сонних  боліт,
Обірвавши  безжально
Твій  граційний  політ.

І  сидів  я  безсило
З  гірким  щемом  в  душі,
Де  ми  разом  носили
До  гнізда  комиші.

Де  ми  йшли  і  летіли,
І  пливли  по  воді,
Де  під  вербами  мило
Ми  сиділи  тоді.

Вкрив  все  морок  дрімучий,
Де  була  красота,
І  гнітила  разюче
Навкруги  пустота.

Пролітали,  змінялись
Дні  і  ночі  підряд,
А  думки  все  блукали,
Повертались  назад.

Долетіти  б  до  тебе,
Щоб  ти  поруч  була,  
Щоб  хмаринкою  в  небі
Ти  зі  мною  пливла.

І  незграбний  на  старті
Бачать  плеса  боліт
Мій  нічого  не  вартий,
Одинокий  політ.

Підгинаються  крила,
Але  йду  в  висоту,
Де  востаннє  летіли,
Над  обривом  іду.

До  біліючих  в  небі
Одиноких  хмарин  -
Поскоріше  до  тебе
Підіймаюсь  один.

Зустрічай,  білокрила,
Я  вже  поруч  -  дивись.
Я  лечу,  моя  мила,
Я  вже  падаю  вниз.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725092
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.03.2017


Карасики

Вже  весна  різнотрав'ям  прикрасила,
Одягла  в  оксамит  береги
І  хлюпочуть  в  лататті  карасики,  
Діловито  снують  навкруги.

По  ставочку  гасають  за  школою,
Розгулявшись  в  обідній  порі.
Тільки  хвильки  розходяться  колами
На  потіху  шкільній  дітворі.

Вже  стомившись  від  формул  і  класиків,
Вчителів  і  уроків  щодня,
Подивитись  на  милих  карасиків
До  ставочка  біжить  дітлашня.

Їм  ніщо  -  срібнобоким  карасикам,  
Вся  наука  шкільна  непроста,
А  директор  -  Вікторія  Власівна,
Взагалі,  до  самого  хвоста.

Вони  рибками  вільними  створені
І  пливуть  безтурботно  в  воді  -
То  під  верби  сховаються  в  корені,
То  мерщій  в  комиші  молоді.

І  стоять,  ігноруючи  дзвоника  -
Ну  не  хочуть  у  клас  школярі!
Хочуть  просто  гуляти  на  сонечку,
Бо  вже  травень  давно  надворі.

Вже  пташки  повернулися  з  вирію,
І  пора  відпочить  від  занять,
Бо  в  ставочку  прикметою  вірною
Карасята  в  воді  хлюпотять.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724149
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 18.03.2017


Светка

Обижаешься  -  вижу  по  взгляду,
Что  не  вышло  с  тобой  погулять,
Вот  вернусь  -  и  всё  будет  как  надо,
А  пока  -  всё  по  кругу  опять.

Снова  мчится  навстречу  разметка,
Рубят  воздух  на  взлёте  винты,
И  я  знаю  -  стоишь  моя  Светка,
Смотришь  в  небо  задумчиво  ты.

С  сожаленьем  глядишь,  провожая,
Как  летим  уходя  от  земли,
Как  на  курс  с  поворота  легая,
Расстворяемся  точкой  вдали.

И  машиной  вороча  крылатой,
На  мгновение  вспомню  игру,
Как  глядела  ты  Светка  когда-то
Как  гоняли  мы  мяч  по  двору.

Без  ума  от  футбольной  девчёнки,
Как  был  рад  что  тебя  подцепил,
Женский  фокус  не  вычислив  тонкий,
И  не  поняв  что  пойманым  был.

Не  забытый,  но  прощен  тот  случай  -
Я  не  раз  доказал  что  я  горд  -
И  с  тобой,  всё  такой  же  везучей,
Улетает,  уходит  наш  борт.

Как  тогда  -  вечерком  на  скамейке  -
Не  уйдёшь  от  тебя  налегке  -
Примостившись  портретной  наклейкой,
Ты  летишь  на  приборной  доске.

Над  притихшим,  ночным  океаном,
Над  седыми  торосами  льдов,
Пролетаешь  и  смотришь  упрямо,
И  ревнуешь  -  поклясться  готов.

Промелькнёт  стюардэсса  проворно,
Улыбнётся  игриво,  коза,
И  сигналом  с  панели  контрольной
Ты  округлишь  большие  глаза.

Не  волнуйся,  прикольная  Светка,
Не  рискнул  бы  тебя  огорчать  -
Ты  сюда,  далеко  за  пол-света,
На  метёлке  смогла  бы  домчать.

Только  здесь,  на  борту,  всё  серьёзно,
Строгим  курсом  отмечен  полёт,
И  в  бездонном  пространстве  морозном
Одиноко  плывёт  самолёт.

Гонят  лопасти  воздух  разрежен,
Стынет  шлейфом  белеющий  дым,
Над  полярным,  чужим  побережьем,
Над  далёкой  Канадой  летим.

Мы  летим  с  тобой  вместе,  подруга,
Как  бы  ты  далеко  не  была,
Нам  в  полёте  никак  друг  без  друга,
Мы  с  тобой  как  два  парных  крыла.

И  ветра  турбулентные,  дуя,
Атмосферой  ломясь  напролом,
Треплют  нас,  но  всё  так  же  лечу  я,
Поднят  в  небо  надёжным  крылом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721507
рубрика: Вірші, Лирика
дата поступления 04.03.2017


Журавлята

Злітають  несміло  з  гнізда  журавлята,
Тріпочуть  кумедно  крильми  на  льоту.
Все  вище  і  вище  над  білим  лататтям
Летять  пташенята,  ідуть  ввисоту.

Тримаючись  поруч  із  мамою-птахом,
Над  озером  синім  невміло  летять.
Здивовано  зверху,  з  тремтінням  і  страхом,
На  світ  оченята  пташині  глядять.

-  Не  бійтесь,  сміліше!  Вперед  журавлята!
Потужніше  помах,  скоріш  від  землі.
І  линуть  у  небо  сестричка  і  братик,
Невпевнені  в  крилах,  смішні  журавлі.

-  Спокійно.  Відмінно,  пташина  малеча.
Повище  над  лісом  тримайте  політ.
Вам  сумнів  не  личить  і  страх  не  до  речі  -
Ви  діти  крилаті  поліських  боліт.

І  крилами  птахи  махають  завзято  -
Вже  сосни  позаду,  узлісся  і  луг.
Захоплені  небом  летять  журавлята,
Над  білим  лататтям  закінчують  круг.

-  З  почином  вас,  птахи.  Сідайте,  малеча.
Спочиньте  на  сонці  серпневого  дня.
Вже  скоро,  надовго,  летіть  вам  з  гніздечка,
Незграбна  і  мила  пташина  рідня.

Заморські  озера  і  вражень  багато
Чекають  вас  там,  у  далекій  землі.
Літайте,  міцнійте,  створіння  крилаті,
Бо  ви  -  пташенята  і  ви  -  журавлі.

Вас  приймуть  гостинно  заморські  діброви,
Та  снитись  вам  буде,  птахи  молоді,
Як  там  на  Поліссі,  в  заплавах  Дніпрових,
Біліє  латаття  на  синій  воді.

В  обпалених  сонцем  тропічних  широтах
Вам  рідним  не  буде  небачений  світ.
Вам  згадкою  будуть  незграбні  польоти
Над  плесами  рідних  далеких  боліт.

Від  спогадів  буде  кортіти  малечі
Скоріше    на  крила  зірватися  враз,
Щоб  знову  на  Північ,  до  рідних  гніздечок,
Летіти  додому  в  призначений  час.

І  в  пору  належну,  на  радість  пташину,
До  сонця  поверне  земля  материк,
Щоб  в  небі  весняному  знову  пролинув
Над  озером  рідним,  ваш  радісний  крик.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716950
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.02.2017


Волчья охота

В  тишине  предвечерней,  звенящей,
Вдруг  стрельба  разразилась  не  зря  -
Растянувшись  цепочкой  по  чаще,
Бьют  с  засады  волков  егеря.

Бьют  без  промаха  хищников  серых,
Не  для  спорта  затеяв  отстрел,
И  напрасно  вожак  их  не  верил,
Что  врасплох  попадётся  в  прицел.

Не  к  добру  забрели  сюда  волки
Заповедных  отведать  зверей,
В  крупной  дичи  не  ведая  толку
И  не  зная  закон  егерей.

По  своим,  по  понятиям  волчьим,
Им  никак  не  грозила  беда,
И  косули  бродившие  ночью,
Были  ихняя,  волчья  еда.

Только  егерь  подумал  иначе,
Подняв  ствол  с  под  кустов,  на  весу,
И  заряд  вожаку  предназначен
Свиснул  в  серую  морду,  в  лесу.

Дважды  грохнули  залпом  двустволки,
Загудел  потревоженный  бор,
И  приблизились  егери  к  волкам,
Добивая  подранков  в  упор.

Не  понять  было  хищникам  серым,
Набежавшим  с  далёкой  тайги,
Что  в  законы  клыков  мы  не  верим
И  что  здесь  они  просто  враги.

Пнув  ногами  лежащие  туши,
Разрядили  двустволки  стрелки
И  присев  на  поляне,  под  грушей,
Распаковывать  стали  мешки.

Тост  подняли  за  хищников  смелых,
Растянувшихся  рядом  в  кустах,
От  души  пожелав  ещё  целым
Не  охотиться  в  здешних  местах.

Не  положено  хищному  зверю
Промышлять  в  заповедном  лесу,
И  напрасно  вожак  не  поверил,
Что  зашедших  сюда  унесут.

И  когда  над  темнеющим  лесом,
Догоревши,  угасла  заря,
На  телеге  скрипящей  под  весом
Увозили  волков  егеря.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711638
рубрика: Вірші, Лирика
дата поступления 12.01.2017


Неизвестные солдаты

На  холме,  у  аллеи
Скромных  холмиков  ряд,
И  кресты  номерные
Свежей  краской  блестят.

Нет  ни  дат,  ни  фамилий,
Чёрных  платьев  и  слёз,
Только  ветер  уныло
Плачет  в  кронах  берёз.

И  рассветом  холодным,
Заблестевшим  едва,
Как  слезинки  на  холмик
Сронит  капли  листва.

Меж  ухоженных  мило,
Простотой  невпопад,
Встали  строем  могилы
Неизвестных  солдат.

Кем  он  был,  каждый  воин,
Где  родился,  когда?
Всё  укрылось  под  холмик,
Не  осталось  следа.

Вёл  он  морем  паромы,
Или  сеял  хлеба?
Только  Богу  ведома
Его  жизнь  и  судьба.

О  их  подвигах  скромно
Не  расскажут  друзья,
Как  других,  поимённо,
Помянуть  их  нельзя.

Лишь  застынешь,  бывает,
Погадаешь  грустя
Кого  цыфра  скрывает,
Чёрной  краской  блестя.

Чем  припомнить,  не  знаешь
Неизвестных  солдат,
Все  под  номером  схожим
У  аллеи  лежат.

Видишь  всех  почему-то
Пацанёнком  одним,
Как  брёл  лужей  он,  чудя,
И  сестрёнка  за  ним.

Как  задумчив  немножко,
Сплющив  носик  смешно,
Он  глядел,  ещё  крошкой,
На  снежинки  в  окно.

И  быть  может,  у  мамы
Облегчив  кошелёк,
Мчал  вприпрыжку  с  друзьями
В  магазин  недалёк.

Пхал  окурки  в  заначку
И  наказаным  был,
Что  сестрёнку  -  стукачку
По  заслугам  лупил.

Крутят  мысли  картинки,
Воображеньем  вертят,
Но  кресты  у  тропинки
Свои  тайны  хранят.

Только  помним  и  знаем
Что  погибли  в  бою,
Нас  с  тобой  защищая
На  переднем  краю.

И  лежат  они,  просто,
Украины  сыны,
С  биографией  стёртой
Лихолетьем  войны.

Только  память  живые
О  бойцах  сохранят,
В  безымянных  могилах
Захороненных  в  ряд.

Здесь  посадятся  клёны
И  запахнет  сирень,
И  цветы  от  влюблённых
Лягут  в  памятный  день.

Спи  прощённый  Всевышним
Незабытый  наш  брат,
Незнакомый  защитник,
Неизвестный  солдат.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708397
рубрика: Вірші, Лирика
дата поступления 25.12.2016


Рождество

В  глухой  ночи,  в  земле  пророков,
В  былые  древние  года,
Зажёгшись  ярко  на  востоке,
Поднялась  новая  звезда.

Взошла  на  небе  тёмно-синем
Над  Вифлиемом  городком,
Посеребрив  на  травах  иней,
Наброшен  зимним  холодком.

Ещё  законом  прежней  веры
Дымилась  жертва  как  всегда,
Но  вспыхнув  светом  Новой  эры,
Перечеркнула  всё  звезда.

Тогда,  в  гостиннице  прохожих,
Что  пренебрёг  бы  царский  вкус,
В  солому  бережно  положен,
Рождён  был  мальчик  Иисус.

И  в  тьме  ночной  звездой  водимы,
В  убогий  хлев,  в  местах  глухих,
Пришли  цари,  и  вместе  с  ними
От  стад  овечьих  пастухи.

От  самых  высших  и  до  низших,
Как  символ  всех  людей  в  миру,
Пришли  с  дарами  и  склонившись,
Отдали  почести  Царю.

В  нём  была  правда,  и  скрывалась
Вся  суть  земного  бытия,
Он  был  назначен  от  начала
Как  миру  праведный  судья.

Он  был  рождён  чтобы  от  самых
Далёких  краешков  земли
Собрать  потомков  Авраама,
Во  тьме  блуждающих  вдали.

Чтобы  любой  с  народов  дальних,
Со  всех  родов,  со  всех  племён,
Мог  быть  как  сталь  на  наковальне
В  горниле  веры  закалён.

Ещё  завеса  лицемерий
Скрывала  правду  впереди,
Но  рос  ребёнок  чтобы  первым
Границу  смерти  перейти.

О  нём  писал  святые  строки
Ещё  в  пустыне  Моисей,
И  о  Мессии  от  пророков
Знал  просвещённый  иудей.

Его  приход,  как  свечи  в  доме,
Всё  осветил  чтоб  видел  взор,
Принёс  прощение  простому
И  лицемеру  приговор.

В  простой  лачуге  кособокой
Мог  видеть  верный  Божий  глаз,
Огранки  тонкой,  без  порока,
Души  сверкающий  алмаз.

Простые  люди,  не  от  книги,
Друзьями  были  у  Христа,
Отверг  могучих  и  великих
Наш  Бог,  наверно,  неспроста.

Налётом  лжи,  как  слоем  пыли,
Уже  давно  был  мир  покрыт,
И  в  Божьем  храме  тоже  были
Во  лжи  священник  и  левит.

Но  подходили  уже  сроки,
Был  старый  вычерпан  завет,
И  от  звезды  в  земле  Востока
Зажёгся  в  небе  новый  свет.

И  вот  с  тех  пор,  когда  на  юге
Слетит  последняя  листва,
Мы  в  честь  учителя  и  друга,
Встречаем  праздник  Рождества.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707691
рубрика: Вірші, Поэтическая миниатюра
дата поступления 21.12.2016


Вовки

                     (Для  дітей)

У  лісі,  де  лапи  ялинок
Зігнулись  донизу  в  дугу,
По  хащі  ідуть  без  упину,
Крадуться  вовки  по  снігу.

Ідуть  настороживши  вуха,
Вдивляються  пильно  в  сніги,
Та  все  замела  завірюха  -
Не  видно  слідів  навкруги.

Важливо  сьогодні  для  сірих
Знайти  лосеня  чи  свиню,
Та  сплять,  поховалися  звірі  -
Бояться  потрапить  в  меню.

І  бродять  вовки  по  узліссю
Замерзлі,  голодні  і  злі,
Задумавши  вийти  із  лісу,
Щоб  чимсь  поживитись  в  селі.

Як  тільки  стемніє,  вовчари
Порадяться  в  зграї  і  вмить
Примчаться  трусити  кошари,
Хапати  усе  що  не  спить.

Та  тільки  діток  не  впіймають,
Не  схоплять  вовчари  лихі,
Бо  з  вечора  в  ліжко  лягають
І  сплять  уночі  дітлахи.

І  вовк  знову  в  хащу  поскаче,
В  кущі  понесе  свою  злість,
Бо  сплячих  він  зовсім  не  бачить,
І  зовсім,  ну  зовсім  не  їсть!

Для  того  вкладається  кожен
Увечері  в  ліжко  і  спить,
Бо  вовк,  як  прийде,  то  не  зможе
Побачить  його  і  схопить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706450
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.12.2016


Васильки

В  полях,  за  окраиной  дальней,
Где  травы  шумят  высоки,
Стоят  в  луговой  глухомани,
Синеют  ковром  васильки.

Пьянят  ароматом  духмяным,
Душистым  нектаром  земли,
И  кружат,  снуют  неустанно,
Гудят  деловито  шмели.

Всё  так  же  как  в  детстве  далёком,
В  бескрайней  дали  голубой,
Цветёт  василёк  синеокий,
Любимый  цветок  полевой.

Цветёт  покрывая  собою
Зелёной  травы  малахит
И  веет  опять  теплотою,
Что  детская  память  хранит.

Как  ростом  с  вершок,  вспоминаю,
Глядел  на  цветки,  удивлён,
На  поле  огромном,  без  края,
Высокой  травой  окружён.

И  помню,  как  робко  присядя,
Поднятый  на  плечи  отца,
Застыл  завороженно  глядя
На  синюю  даль  без  конца.

Смотрел  и  гадал,  озадачен  -
Куда  подевалась  трава,
И  что  под  собою  там  прячет,
Густея  вдали,  синева.

Умчался  тот  день,  уже  прожит,
И  много  забылось  с  тех  пор,
Но  выпустить  память  не  может
Густой,  васильковый  ковёр.

И  снова  он  в  поле  синеет,
Как  раннего  детства  исток,
Красивей  других  и  нежнее,
Любимый,  весенний  цветок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706098
рубрика: Вірші, Лирика
дата поступления 12.12.2016


Венера

Скользят  по  воде  тёмно-серой
В  залив  заходя  корабли,
И  светится  в  небе  Венера
Звездой  одинокой  вдали.

Над  гладью  седой  океана
Зажёгшись  в  начале  ночи,
Идёт  в  тишине  первозданной,
Блестит  отражая  лучи.

Горит  на  волне  отражаясь
И  в  каплях  вечерней  росы,
И  хочется  в  думах,  бывает,
Звезду  голубую  спросить.

-  Скажи  почему  одиноко
Бредёшь  ты  над  тёмной  водой,
Сходя  то  под  утро  с  востока,
То  снова  вечерней  звездой?

Что  было  во  днях  отдалённых
И  в  ближних,  ведомо  тебе,
Ты  видела  встречи  влюблённых
И  чёрные  даты  в  судьбе.

Христовы  слыхала  молитвы
И  видела  древнюю  знать,
Видала  великие  битвы,
Могла  б  о  былом  рассказать.

Скажи  что  ты  знаешь,  планета,
Что  было,  скажи  мне  в  ночи?  -
Но  светит  таинственным  светом,
Идёт  на  закат  и  молчит.

Уходит  в  туман  без  ответа,
Лишь  светом  мерцая  вдали,
Немой,  молчаливый  свидетель,
Планета-соседка  Земли.

Не  выдаст  далёкие  тайны
Подружки  ближайшей  своей,
Лишь  изредка  полог  тумана
Прорежут  гудки  кораблей.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705543
рубрика: Вірші, Лирика
дата поступления 09.12.2016


Журавли

В  небесах,  над  полоской  дорожной,
Над  просторами  сжатых  полей,
Надрываясь,  курлыча  тревожно,
К  югу  тянется  клин  журавлей.

Проплывают  махая  крылами,
Торопясь  продолжают  полёт,
Под  седыми  идут  облаками,
От  родных  удаляясь  болот.

Как  и  мы,  они  ведомы  тоже
На  пути  поднебесном  своём,
И  летят  предписанием  Божьим
И  своим  журавлиным  чутьём.

Зная  край  отведённому  сроку,
От  губительной  зимней  тоски
Свою  стаю  за  море  далёко,
Сохраняя,  ведут  вожаки.

Может  всё  в  перелёте  случиться,
Но  не  думая  даже  свернуть,
Машут  медленно  крыльями  птицы,
Продолжая  намеченый  путь.

И  глядим  мы  с  волненьем  тревожным
Как  уже  расстворяясь  в  дали,
Улетают  творения  Божьи,
Бессловесные  дети  земли.

Криком  ангельским,  трубным  курлычут,
Окликают  по  птичьи  с  высот,
Может  тоже  с  собою  нас  кличут,
Предвещая  нам  тоже  уход.

Уже  скоро  узорами  кружев
На  поверхность  питающих  вод,
Нарастая,  толстея  на  стуже,
Ляжет  крепкий  губительный  лёд.

Сдует  ветер  над  плёсом  туманы,
Разнесёт  и  развеет  как  дым,
Снег  закружит  осенним  бураном
По  полям  и  озёрам  пустым.

Всё  наступит  и  сбудется  к  сроку,
Божьих  тайн  никому  не  узнать,
Но  кружится  листва  над  осокой  -
Значит  время  уже  улетать.

И  быть  может  не  зря  пролетая,
Покидая  родные  леса,
Нам  трубит  журавлиная  стая
И  зовёт  нас  с  собой  в  небеса.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705360
рубрика: Вірші, Очерк
дата поступления 08.12.2016


Горелый

Уже  развеялись  в  полях  
дымы  востока
и  жёлто-синий  флаг  поднят
уже  на  штоке.

Уже  вернулись  пацаны
и  время  сплыло,
но  всё  не  так  как  до  войны,
не  так  как  было.

Промчался  ветер  грозных  лет
оставив  память,
в  душе  и  теле  выжег  след,
отметил  пламень.

Сидит  вот  рядышком  сосед
войну  прошедший,
мой  лучший  друг  с  далёких  лет,
танкист  горевший.

Его  не  тронуло  свинцом,
осколком  тоже,
но  выжгло  пламенем  лицо,
спалило  кожу.

Он  знал  плохие  времена,
тогда  в  начале,
когда  жгли  наши  знамена
и  наших  гнали.

Его  здесь  знает  стар  и  мал,
любой  из  здешних,
все  кто  бывал  и  не  бывал
в  военных  клешнях.

Уже  лицо  в  него  чистей
и  сходят  шрамы,
а  страшен  был,  что  за  детей
боялись  мамы.

Малыш,  бывало,  увидав
пускался  в  ноги,
и  даже  пёс  наш  Полиграф
свертал  с  дороги.

А  так,  по  жизни  он  простой
и  свойский  в  доску,
в  беседе  быстрый  и  живой,
шутить  не  плоский.

Ему  профессор  наш,старик,
кивнёт  учтиво,
шпана  пригласит  на  шашлык
отведать  пива.

С  ним  можно  всё  легко  сказать
и  каждый  смело
его  в  лицо  и  за  глаза
зовёт  Горелый.

И  только  женщины  его  
как  Ваню  знают
и  клички  истинно  мужской
не  уважают.

Бывает  слышу  от  жены  -
Мол,  как  ты  смеешь?
Услышу,  так  его  зовёшь  -
сгребёшь  по  шее.

Ей  не  понять,  не  объяснить
мужской  привычки  -
у  нас  ведь  все,  даже  они,
имеют  клички.

Да  и  вообще-то  мужиков,
как  мы  с  Горелым,
учить  культурных  женских  слов  -
пустое  дело.

В  нас  дружба  вовсе  не  в  словах,
а  в  фразе  меткой  -
друг  -  это  тот,  с  кем  не  боясь
пойдёшь  в  разведку.

И  нету  друга  кто  ценней
чем  он,  Горелый,
прошедший  бойню  первых  дней,
сражаясь  смело.

Он  с  тех  кто  раненной  стране
подставив  плечи,
ушли  на  старенькой  броне
врагу  навстречу.

Он  всё  то  помнит  как  сейчас,
тот  бой  тем  паче  -
отбить  врага  хотя  б  на  час
была  задача.

Там  вражьи  танки  за  селом  
стояли  врыты.
Им  отступать  надо  было,
а  путь  закрытый.

Они  решили  что  зайдут
внезапно  сблизка,
но  знали  -  будут  на  виду
и  цену  риска.

Чтоб  всё  по  ихнему  пошло
молились  Богу,
любой  ценой  надо  было
отбить  дорогу.

Сдаля  скрались  на  холостых,
зашли  напротив
и  ломанулись  сквозь  кусты
на  оборотах.  

Промчал  круша  деревья  танк,
троща  как  ветром,
и  вот  видны  их  башни,  там,
за  триста  метров.

Наводчик  впялился  в  прибор,
на  цель  примкнутый,
и  трижды  выстрелил  в  упор
в  одну  минуту.

Почти  что  равен  был  успех  -
стрельба  удалась!
С  шести  машин,  считая  всех,
лишь  их  осталась.

Там  в  три  столба  плыли  дымы,
пылали  цели,
но  две  машины  в  их  самих
уже  горели.

Отвоевался  вроде  взвод  -
быстрей  в  сторонку,
врубил  механик  задний  ход,
пополз  в  зелёнку.

И  вдруг  удар!..  И  звон  в  ушах...
Взметнулось  пламя,
и  ускользая  не  спеша,
поплыла  память...

Их  из-под  леса  ПТУРС  накрыл
обрезав  звуки,
он  ничего  не  сообразил,
но  понял  -  шухер!

Один  он  выбраться  успел
из  адской  стали,
те  двое  нынче  не  у  дел  -
в  огне  остались.

Тогда  их  четверо  легло
из  бывших  в  бое,
и  двое  раненных  было,
в  ожогах  -  трое.

Друзей  лишились  и  брони  -
покой  солдатам  -
зато  прошли  тогда  они,
спаслись  ребята.

О  том  он  редко  говорит,
но  помнит,  знает
как  экипажи  там  внутри
в  момент  сгорают.

И  по  ночам  кошмарный  сон
придёт  бывает  -
горят  они  и  с  ними  он,
и  не  сгорает.

Но  тихо  гонит  время  вспять
былое  дело,
уже  по  прежнему  опять
живёт  Горелый.

Стоит  в  запасе  в  ВСУ,
проверен  пламям,
и  шоферит  уже  во  всю,
рыбачит  с  нами.

Но  всё  не  так  как  до  войны
осталось  всё  же  -
сменились  братья  у  страны,
друзья  в  нас  тоже.

Сгорела  дружба  навсегда
с  ненужным  братом,
Её  снарядами  тогда  
Сожгли  ребята.

Тогда,  ища  в  разгаре  битв
врагов  в  прицелы,
их  подбивал  и  был  подбит
в  бою  Горелый.

Он  доброволец,  кто  собой  
рискнул  однажды,
ему  всегда,  уже  во  всём,
доверит  каждый.

Он  тот  кто  груз  военных  лет  
разделит  смело,
солдат  и  просто  человек,
мой  друг  Горелый.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705216
рубрика: Вірші, Лирика
дата поступления 07.12.2016


Червоні маки

Знову  небо  безхмарне  над  степом
Креслить  ніжно  стрижами  весна,
Знову  бродять  у  лузі  лелеки,
Де  гриміла  недавно  війна.

Вже  відбито  ворожі  атаки,
Вже  на  схід  розміновано  шлях  -
І  цвітуть  над  окопами  маки
На  притихлих,  південних  полях.

Червоніють,  шумлять  пелюстками,
Над  травою  здіймаються  ввись
Там,  де  смерть  пронеслася  вогнями,
Там,  де  кров  пролилася  колись.

Що  шепоче  вам  полудень  сонний,
Що  вам  сниться  на  тихих  вітрах?
Ви  все  бачили,  квіти  червоні:
Біль  і  відчай,  відвагу  і  страх.

Вам  бої  переможні  відомі
І  розірваний  ворогом  фланг.
В  вашім  кольорі  -  полум'я  в  домі,
З  екіпажем  палаючий  танк.

Червоніє  в  пелюстках  багряних
Кров  полеглих  в  атаці  солдат,
Пролітаючий  трасер  фатальний
І  зі  спалахом  лігший  снаряд.

Всі  жахіття  пронісши  вогнями,
Відгриміла  і  стихла  війна.
І  покровом  лежить  над  полями,
Знову  мирно  дзвенить  тишина.

Лиш  на  вітрі  шумлять  пелюстками
Квіти-символ  палаючих  днів,
Квіти-пам'ять  про  тих,  хто  не  з  нами,
Хто  не  вийшов  з  смертельних  вогнів.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704926
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.12.2016


Орда

Давным-давно,  не  каждый  знает
В  какие  с  точностью  года,
Седой  равниной  пыль  вздымая,
На  запад  двигалась  орда.

Полётом  стрел,  огнём  и  криком
Плясала  ада  круговерть,
Неслись  народам  войском  диким
Пожар  и  голод,  плен  и  смерть.

Прошёл  тот  час...  Унёс  с  собою
Вселявший  ужас  стук  копыт,
Но  путь  проложенный  ордою
Её  потомком  не  забыт.

Ползут  опять  проклятьем  стойким,
Зловещим  облаком  беды,
Сменив  коней  на  семьсятдвойки,
На  запад  правнуки  орды.

С  прогресом  в  шаг,  глядя  в  прицелы,
Не  так  как  в  прошлые  раза,
Вращают  башни,  ищут  цели
Косые,  чёрные  глаза.

Под  канонады  грохот  бойкий,
Приумножая  свой  позор,
Кромсают  лихо  семьсятдвойкой
Подписан  прежде  договор.

Паля  в  упор,  мосты  сжигая,
Не  видит  пьяная  орда
Как  на  закате,  догорая,
Садится  ихняя  звезда.

Уходит  вместе  с  ней  удача,
Разбойный  фарт  минувших  лет,
Несёт,  свистя,  расклад  иначий
Снаряд  запущенный  в  ответ.

И  вот  дымится,  догорая,
Навылет  битая  броня
И  гложет  трупы  волчья  стая,
Ворон  рычаньем  отгоня.

Таков  закон  -  мечом  махая  
Захватчик  рубящий  с  плеча
Пропустит  сам,  не  ожидая,
Удар  губительный  меча.

И  вслед  его  звезде  далёкой,
Прошедшей  путь  свой  на  закат,
Другие  звёзды  на  востоке,
Взошедши,  ярко  заблестят.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701199
рубрика: Вірші, Патриотичные стихи
дата поступления 18.11.2016


Дикий Мак

Пронеслось  лихолетье,
Стихли  выстрелы  враз.
Шрамом  землю  отметив,
Грозный  пламень  угас.

Бродит  аист  полями
Отгремевшей  войны
И  лежат  под  камнями,  
Спят  в  тиши  пацаны.

Друг  споткнувшийся  рядом
Под  прицельным  огнём,
И  сожжённый  снарядом
За  пробитой  бронёй.

Спят  друзья  незнакомы,
Спят  мужья  и  сыны,
В  опустевшем  их  доме
Их  шаги  не  слышны.

Только  в  луге  как  память,
С  первой  майской  травой,
Вспыхнет  кровью  и  пламям
Дикий  мак  полевой.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701050
рубрика: Вірші, Военная лирика
дата поступления 17.11.2016