Новоградець

Сторінки (1/69):  « 1»

Український прапор

Є  прапор  на  світі  лиш  тільки  один  -
Твій  рідний,  в  твоїй  Україні;
Відмінні  від  стягів  сусідніх  країн
Його  кольори  жовто-сині.

Тризубом  на  ньому  красується  герб  -
Знак  древнього  княжого  роду.
Не  раз  його  варвар  у  битвах  роздер,
На  захід  ідучи  зі  сходу.

Спливали  роки  і  на  київський  вал
Дружина  виходила  знову.
І  князь  воєводі  наказ  віддавав,  ,
Гриміли  по  бруку  підкови.

Здіймалася  з  попелу  Київська  Русь,
Возводила  храми  і  стіни.
І  стяг  жовто-синій  у  небо  тягнувсь  -
Відроджений  символ  країни.

Століття  промчали  стрілою  з  тих  пір,
Змінялися  в  землях  народи.
Ординська  навала  змінялась  на  мир,
Стікали  в  Славутичі  води.

Та  знає  незмінно  навколишній  люд,
Засвоїли  чехи  і  фіни
Хорошу  прикмету  -  князівський  тризуб
На  двох  кольорах  України.

Допоки  піднято  наш  прапор  увись,
Не  будуть  ні  в  якому  разі
По  схилах  брукованих,  вгору  і  вниз,
Котитися  танки  у  Празі.

Не  змінять  чужинці  на  молот  і  серп
Нашивку  на  формі  солдата.
Тризубець  на  Сході  -  наш  київський  герб,
І  стяг  України  піднято.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923081
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2021


Застиг в строю загін УПА…

Застиг  в  строю  загін  УПА...
Бійці  нескорені,  на  фото,
Всі  полягли,  але  хіба
Можливо  волю  побороти?

Російський  чобіт  у  полях,
Чужинська  мова,  їхня  зброя
Навіть  на  крок  не  змінять  шлях
Людини,  нації,  героя.

Вмирає  вільний  в  боротьбі  -
Свинцем  свободу  не  відняти!
Патрон  останній,  що  собі,
Не  зміг  нічого  поміняти.

Не  знав  ворожий  офіцер,
Слуга  кремля-скотомогильні,
Що  сам,  з  своїм  СРСР,
Був  без  п'яти  хвилин  покійник.

А  воля  нації  не  вмре,
Правдивий  дух  не  знає  тліну.
Гримить  війна  -  і  Бог  бере,
Веде  за  руку  Україну.





14  серпня  1951  року  -  останній  бій  УПА  на  Бердичівщині,  Житомирська  обл.  

📌В  ніч  з  14  на  15  серпня  1951  року  в  селі  Малі  Гадомці  відбувся  останній  бій  бійців  УПА  з  каральними  підрозділами  МГБ  УРСР  на  теренах  Бердичівського  району.  
📌Повстанська  група  Богдана  Кузьми  ("Кайдаша")  потрапила  у  підготовлену  чекістами  засідку  в  обійсті  місцевої  родини.  В  ході  бою  двоє  бійців  згоріли  на  горищі  в  той  час,  як  "Кайдаш"  застрелився  щоб  не  здатись  в  полон  (так  свідчать  очевидці  подій).
Залишки  їхніх  тіл  вивезли  на  скотомогильник  в  поле  між  Малими  Гадомцями  та  Закутинцями.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2021


ЧУЮ ПІСНЮ ТВОЮ, УКРАЇНО, ,

Чую  пісню  твою,  Україно,
Як  шумлять  солов'ями  ліси.
Бачу  кров  твою  в  гронах  калини
І  сльозинку  в  краплинці  роси.

Приспів:
Запалить  верхівки  ранкове  проміння
І  небо  розкине  свою  голубінь.
Хай  Божим  покровом  в  моїй  Україні
На  куполи  храмів  спирається  синь.

Ти  рідню  обіймаєш  мільйонну
Своїм  рідним  повітрям,  одним.
Спить  опівночі  Київ  твій  сонний,
Пропливають  хмаринки  над  ним.

Приспів:
Запалить  верхівки  ранкове  проміння
І  небо  розкине  свою  голубінь.
Хай  Божим  покровом  в  моїй  Україні
На  куполи  храмів  спирається  синь.

Тягне  баржі  буксир  по  стрімнині,
А  на  березі  колос  доспів...
Я  в  південних  вітрах,  Україно,
Чую  запах  дніпровських  полів.

Приспів:
Запалить  верхівки  ранкове  проміння
І  небо  розкине  свою  голубінь.
Хай  Божим  покровом  в  моїй  Україні
На  куполи  храмів  спирається  синь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2021


Любар

Десь  ніч  розриває  столичну
У  гавані  крик  корабля...
А  ти  над  рікою  затишно
Лежиш,  надслучанська  земля.
Хай  скромно  горить  серед  ночі
Мій  Любар  вогнями  вітрин...
Але,  серед  сотень  містечок,
Ти  рідний  лиш  тільки  один.

             Приспів.

     Палає  багряно  над  Любарем  схід...
     Зривається  з  яблунь  і  падає  плід...
     А  срібні  тумани  пливуть  від  ріки.
     Привіт,  любарчани,  мої  земляки!

Білів  навесні  у  садочку
Над  юним  поселенням  цвіт...
Тут  вітер  колише  листочки
Незмінно  півтисячі  літ.
Так  само,  невпевнено  ручки
До  матері  тягне  маля.
І  злаки  пророщує  кучно
На  сонці  прогріта  земля.

             Приспів.

Ти  вірно  лишаєшся  з  нами
У  Богом  відведений  час.
Збудовані  предками  храми
Застигли  в  молитві  за  нас.
В  мурованих  каменях  сірих,
У  свідках  минулих  століть,
Ти  стійко  зберіг  свою  віру  -
І  люд  твій  з  тобою  стоїть.

             Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2021


Каченята

Шуміла  зграйка  каченят
В  краю  води.
Пливли  то  кучкою,  то  в  ряд,
То  хто  куди...
Здавалось,  їх  не  вабив  ліс,
Ні  синя  даль...
І  раптом  юнь  зірвалась  ввись,
На  вертикаль.

             Приспів:

   Вперед,  каченята,  щасти  на  льоту!
   Летить  сіре  плем'я,  іде  ввисоту...
   Ще  криком  на  плесі  відлунює  гладь,
   А  птахи  далеко  у  небі  летять.

   
Ще  липень  ніжив  колоски
І  цвітом  пах.
Ще  ніс  тепло  туман  з  ріки
В  нічних  вітрах.
Ми  не  помітили  коли
Зросли  малі.
І  лиш  очима  провели
Їх  від  землі.

             Приспів.

Високо  зграйка  вже  летить,  -
Під  нею  світ;
Шуміла,  плавала  і  вмить
Знялась  в  політ.
Сумує  плесо,  без  малят,
В  осінню  тиш.
І  лиш  про  гомін  каченят
Шумить  комиш.

             Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2021


Цвіт конвалій

На  полянці  відталій,  білі  квіти  конвалій
У  карпатських  лісах  розцвіли;
Від  зарослих  могилок  і  землянок  просілих
Цвіт  уверх,  до  тепла,  потягли.

         Приспів.

     Ви  конвалії  білі,  скільки  літ  пролетіло
     Як  ви  поряд  цвіли  навесні!..
     Ви  в  землянці  стояли  і  нещадно,  бувало,
     Вас  палив  кулемет  на  війні.


У  вогні,  Україно,  у  тривожну  годину
Ти  горіла  і  била  в  набат,
Ти  була  полем  бою  і  був  ангел  з  тобою,
Де  солдати  проходили  в  ряд.

         Приспів.

Висне  тиша  у  горах,  де  спалахував  порох,
І  повстанські  пісні  не  звучать.
Лиш  смереки  над  цвітом,  на  вітрах  сумовито
У  карпатському  лісі  шумлять.

         Приспів.

     (Варіант  пісні  на  власний  вірш  "Конвалії))


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021


Комбат

                   (слова  для  пісні)

     Присвячується  Євгену  Межевікіну.


На  гарячому  Сході,  в  степах,
Розцвітаючий  соняшник  пах.
І  над  цвітом  гриміли  стволи;
По  культурах  машини  ішли.

   Комбат...  Ти  виводив  у  поле  нас  в  ряд.
   Комбат...  Ювелірно  лягав  твій  снаряд.
   Комбат...  Де  ти  нині,  мій  друг-офіцер?
   Комбат...  Хто  з  тобою  в  машинах  тепер?

Там,  де  міни  виорював  трал,
Через  згубний  ворожий  квартал
Ти  проходив,  як  вовчим  чуттям,
Лабіринтом  завалів  і  ям.

   Комбат...  Ти  виводив  у  поле  нас  в  ряд.
   Комбат...  Ювелірно  лягав  твій  снаряд.
   Комбат...  Де  ти  нині,  мій  друг-офіцер?
   Комбат...  Хто  з  тобою  в  машинах  тепер?

Де  підрозділ  стрілковий  ослаб,
Де  руїнами  скалився  ДАП,
По  бетонці  і  хащі  опор
Ми  з  тобою  прорвались,  майор.

   Комбат...  Ти  виводив  у  поле  нас  в  ряд.
   Комбат...  Ювелірно  лягав  твій  снаряд.
   Комбат...  Де  ти  нині,  мій  друг-офіцер?
   Комбат...  Хто  з  тобою  в  машинах  тепер?

Пульсувало  в  бою  біля  скронь.
З-під  броні  виривався  вогонь.
В  круговерті  воєнних  вітрів
Побратим  наш,  бувало,  горів.

   Комбат...  Ти  виводив  у  поле  нас  в  ряд.
   Комбат...  Ювелірно  лягав  твій  снаряд.
   Комбат...  Де  ти  нині,  мій  друг-офіцер?
   Комбат...  Хто  з  тобою  в  машинах  тепер?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020


Він не вернувся із бою

           (Переклад)

І  чому  все  не  так?  Ніби  все  як  завжди:
Знову  та  ж  голубінь  наді  мною,
Те  ж  повітря,  той  ліс    і  той  колір  води,
Тільки  він  не  вернувся  із  бою.

Не  дізнатись  тепер,  хто  ж  правий  був  із  нас
В  наших  спорах  без  сну  і  спокою  -
Мені  стало  його  не  хватати  в  той  час,
Коли  він  не  вернувся  із  бою.

Він  мовчав  невпопад  і  не  в  ноти  співав,
Він  про  інше  вів  мову  зі  мною,
Він  зі  сходом  вставав,  він  мене  підіймав,
А  тепер  не  вернувся  із  бою.

Те  що  пусто  кругом,  річ  не  в  тому  якраз:
Я  помітив  що  нас  було  двоє.
Для  мене  ніби  вогник  на  вітрі  погас,
Коли  він  не  вернувся  із  бою.

Нині  вирвалась  -  ніби  з  полону  весна,  -
І  забувшись,  окликнув  його  я:
-  Дай,  браток,  затягнусь!  -  І  лише  тишина:
Він  учора  не  вийшов  із  бою.

Наші  мертві  живих  не  залишать  в  біді,  -
Нас  полеглі  собою  прикриють...
Відбивається  небо  в  гілках,  як  в  воді,  -
І  дерева  стоять,  голубіють.

Ми  на  двох  лаштували  землянки  тісні,
Нам  і  час  розділявся  надвоє.
Все  одному  тепер.  Лиш  здається  мені,
Що  це  я  не  вернувся  із  бою.


     ОН  НЕ  ВЕРНУЛСЯ  ИЗ  БОЯ
     Владимир  Высоцкий

Почему  всё  не  так?  Вроде  всё  как  всегда:
То  же  небо  -  опять  голубое,
Тот  же  лес,  тот  же  воздух  и  та  же  вода,
Тоько  он  не  вернулся  из  боя.

Мне  теперь  не  понять,  кто  же  прав  был  из  нас
В  наших  спорах  без  сна  и  покоя.
Мне  не  стало  хватать  его  только  сейчас,
Когда  он  не  вернулся  из  боя.

Он  молчал  невпопад  и  не  в  такт  подпевал,
Он  всегда  говорил  про  другое,
Он  мне  спать  не  давал,  он  с  восходом  вставал,
А  вчера  не  вернулся  из  боя.

То  что  пусто  теперь,  -  не  про  то  разговор:
Вдруг  заметил  я  -  нас  было  двое...
Для  меня  -  будто  ветром  задуло  костёр,
Когда  он  не  вернулся  из  боя.

Нынче  вырвалась  -  будто  из  плена  весна,  -
По  ошибке  окликнул  его  я:
-  Друг,  оставь  покурить!  -  А  в  ответ  -  тишина:
Он  вчера  не  вернулся  из  боя.

Наши  мёртвые  нас  не  оставят  в  беде,
Наши  павшие  -  как  часовые...
Отражается  небо  в  лесу,  как  в  воде,  -
И  деревья  стоят  голубые.

Нам  и  места  в  землянке  хватало  вполне,
Нам  и  время  текло  -  для  обоих.
Всё  теперь  одному.  Только  кажется  мне,
Это  я  не  вернулся  из  боя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2020


Балада про альпійських стрільців

   (переклад)

Гас  тихо  день,  як  блиск  клинка.
На  здобич  в  горах  смерть  чигала.
Бій  буде  завтра,  а  з  ліска
Вже  взвод  у  хмари  пішака  
Тягнувся  вверх  по  перевалу.

     Тихіше  у  дозорі!
     Вперед  і  вверх,  а  там...
     Це  наші  рідні  гори  -
     Вони  поможуть  нам!

А  до  війни  цей  схил  крутий
Пацан  німецький  брав  з  тобою.
Він  падав  вниз.  І  втримав  ти...
А  ось  тепер,  він  серед  тих,
Хто  "шмайсер"  чистить  перед  боєм.

     Тихіше  у  дозорі!
     Вперед  і  вверх,  а  там...
     Це  наші  рідні  гори  -
     Вони  поможуть  нам!

Ти  знову  тут,  в  напрузі  весь  -
Ти  ждеш  з  командного  сигналу.
А  той  пацан,  навпроти  десь,
Серед  стрілків  із  "Едельвейс".
Їх  треба  зняти  з  перевалу.

     Тихіше  у  дозорі!
     Вперед  і  вверх,  а  там...
     Це  наші  рідні  гори  -
     Вони  поможуть  нам.

Взвод  лізе  вгору  від  ріки  -
Там  той,  хто  був  з  тобою  в  парі.
Ми  рвемось  з  ними  у  штики,
А  ось  альпійськії  стрілки
Чомусь  сьогодні  не  в  ударі.

     Тихіше  у  дозорі!
     Вперед  і  вверх,  а  там...
     Це  наші  рідні  гори,
     Вони  поможуть  нам!


БАЛЛАДА  О  АЛЬПИЙСКИХ  СТРЕЛКАХ

   Владимир  Высоцкий.


Сверкал  закат,  как  блеск  клинка.
Свою  добичу  смерть  считала.
Бой  будет  завтра,  а  пока
Взвод  зарывался  в  облака
И  уходил  по  перевалу.

     Отставить  разговоры!
     Вперёд  и  вверх,  а  там...
     Ведь  это  наши  горы  -
     Они  помогут  нам!

А  до  войны  вот  этот  склон
Немецкий  парень  брал  с  тобою.
Он  падал  вниз,  но  был  спасён,
А  вот  сейчас,  быть  может,  он
Свой  автомат  готовит  к  бою!

     Отставить  разговоры!
     Вперёд  и  вверх,  а  там...
     Ведь  это  наши  горы  -
     Они  помогут  нам!

Ты  снова  тут,  ты  собран  весь  -
Ты  ждёшь  заветного  сигнала.
И  парень  тот  -  он  тоже  здесь,
Среди  стрелков  из  "Эдельвейс".
Их  надо  сбросить  с  перевала.

     Отставить  разговоры!
     Вперёд  и  вверх,  а  там...
     Ведь  это  наши  горы  -
     Они  помогут  нам!

Взвод  лезет  вверх,  а  у  реки  -
Тот,  с  кем  ходил  ты  раньше  в  паре.
Мы  ждём  атаки  до  тоски,
А  вот  альпийские  стрелки
Сегодня  что-то  не  в  ударе...

     Отставить  разговоры!
     Вперёд  и  вверх,  а  там...
     Ведь  это  наши  горы  -
     Они  помогут  нам!



   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2020


Ти будь зі мною

                     Пісня.

           (Відредагована  версія
             одноіменного  твору
             Ольги  Калини  з  дозволу
             автора).

Зі  мною  поряд,  чи  незримо,
Ти  просто  будь  у  кожну  мить,
Коли  проходять  хмарки  мимо,
Чи  дощ  у  листі  шелестить.

Повіє  бриз  легкий  у  спеку,
Зірветься  в  холод  сніговій,
А  я  у  всіх  вітрах  далеких
Почую  рідний  голос  твій.

Коли  зоря  повільно  вранці
Проріже  променем  пітьму,
Гарячу  каву  в  філіжанці
Я  сонно  з  рук  твоїх  візьму.

І  у  безкрайній  голубіні,
Де  ледь  хлюпочеться  прибій,
Твою  долоню  в  тиші  синій
Зіжму  обнявши  у  своїй.

Ти  просто  поряд,  ніби  тіннню,
Зі  мною  в  час  сумний  пройди,
І  падолистом,  в  день  осінній,
В  стрімкому  вальсі  закрути.

А  я,  коли  пітьма  розвісить
Сріблясті  зорі-ліхтарі,
Знайду  свою  у  темній  висі
Біля  твоєї,  угорі.



         ЖИТОМИР

 Автор:  Ольга  Калина.
       (Відредаговано)

Житомир,  Житомир,  Житомир,
Багато  спливло  вже  води...
А  ти,  ніби  вогник  у  домі,
Нас  маниш  ласкаво  сюди.

             Приспів:
       Вечірня  зоря  над  рікою,
       Гойдає  човни  течія.
       З  водою  спливла  голубою
       Житомирська  юність  моя.

Ти  сяєш  так  само  неоном
Опівночі,  в  зоряну  тиш,
І  темінь  зганяючи  сонну,
Ранковим  трамваєм  дзвениш.

             Приспів.

Змінялись  метілями  зливи,
Збігали  весною  струмки.
І  добрі  зернятка  на  ниву
Лягали  з  твоєї  руки.

                 Приспів.

Я  шум  твій,  як  шелест  колосся,
Почую  в  поліських  вітрах.
Житомир,  ти  юний  і  досі,
Ти  липовим  цвітом  пропах.

                 Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2020


Орда

Давним-давно,  не  кожен  знає,
Не  скаже  з  точністю  коли,
По  ковилі  сухій,  без  краю,
Війська  Батиєві  ішли.

Польотом  стріл,  вогнем  і  криком
Гула  пекельна  круговерть.
Неслись  народам  військом  диким
Полон  і  голод,  жах  і  смерть.

Пройшов  той  час,  промчав  стрілою,
В  степу  кіннотою  відгув...
А  шлях  прокладений  ордою
Її  нащадок  не  забув.

Повзуть  стійким  прокляттям  знову,
Чумною  хмарою  біди,
І  траки  вже,  а  не  підкови,
Гримлять  дорогою  орди.

З  прогресом  в  лад,  через  приціли,
Не  так,  як  в  час  кочівників,
В  шарнірних  баштах  ловлять  цілі
Розкосі  очі  чужаків.

Рве  грубий  хід  "вісімдесятки"
Донецький  грунт  і  договір.
Біжить  шахтарським  краєм  гладко
Сталевий  кінь  Уральських  гір.

Під  траки  дім  -  вперед  машина!
Залізний  править  дипломат!
Тріумф  орди  -  її  година!
Скоріше  в  ствол  новий  снаряд!

А  час  повільно  гнав  світила
І  не  помітили  в  кремлі,
Як  їхня  зірка  тихо  сіла,
Зайшла  за  обрієм  землі.

Пішла  за  нею  вслід  удача,
Розбійний  фарт  минулих  днів.
І  розкладаючи  інакше,
Снаряд  назустріч  посвистів.

І  ось  димиться,  догоряє
Вогнем  поплавлена  броня.
І  угорі  кружляє  зграя,
Шумить  крикливе  вороння.

Такий  закон  -  агресор-воїн,
Мечем  махаючий  з  плеча,
В  чужій  землі,  по  ходу  бою,
Пропустить  сам  удар  меча.

І  вслід  його  зорі  погаслій,
Повільно  сівшій  вдалині,
У  небі  нові  зорі  ясні
Зійдуть  у  східній  стороні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2020


Новоградський вальс

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=LPfofthVRfA[/youtube]      



     НОВОГРАДСКИЙ  ВАЛЬС

           Текст  и  музыка  Сергея  Руденка.

Мне  ни  Рима,  ни  Хайфы,  ни  даже  Парижа  не  надо!
Блеску  улиц  Нью-Йорка  и  даже  Москвы  я  не  рад!
Как  награда  мне,  как  награда  -
Горький  воздух  твой,  маленький  мой  Новоград!

Лабиринты,  мной  пройденых,  маленьких  узеньких  улочек  -
Всё  богатство  моё...  Это  всё,  чем  я  в  жизни  богат!
Переулочки,  переулочки  -
Точно  ветви  густые  на  карте  твоей,  Новоград!

Сколько  здесь  было  сказано,  прожито,  спето  и  пройдено?!
Сколько  в  парке  центральном  сменили  железных  оград?!
Но...  Это  -  Родина,  моя  Родина...
Мой,  до  боли  знакомый,  любимый,  седой  Новоград!

Блеск  наград  боевых  меня  вовсе,  ребята,  не  радует...
Сердцу  больно  от  звона  посмертных  наград...
Мальчишки  падали  -  мальчишки  падают...
Среди  них  и  твои  сыновья,  Новоград!

Мне  ни  Рима,  ни  Хайфы,  ни  даже  Парижа  не  надо!
Блеску  улиц  Нью-Йорка  и  даже  Москвы  я  не  рад!
Как  награда  мне,  как  награда  -
Сладкий  воздух  твой,  маленький  мой  Новоград!



               НОВОГРАДСЬКИЙ  ВАЛЬС

                             Переклад.

Я  ні  Риму,  ні  Хайфі,  ні  навіть  Парижу  не  радий
І  не  заздрю  Нью-Йорку,  з  його  хмарочосами  в  ряд!
Як  життя  мені,  як  відрада  -
Гіркувате  повітря  твоє,  Новоград!

Лабіринти  вузеньких,  не  раз  мною  пройдених,  вуличок  -
Все  багатство  моє,  у  житті  мій  віднайдений  клад!
Тут  артерії,  і  провулочки
Гілочками  сплелися  на  карті  твоїй,  Новоград!

Скільки  тут  було  всього  відчуто,  прожито  і  пройдено?!
Скільки  в  парку  литих  огорож  поміняли  підряд?!
Але...  Ти  стоїш,  золотишся  у  променях,
Мій  до  болю  знайомий,  улюблений  мій  Новоград!

Бойові  нагороди  мене  своїм  блиском  не  радують...
Тільки  серце  зіжметься  від  болю  утрат...
Солдати  падали  -  і  знову  падають...
Серед  них  є  сини  і  твої,  Новоград!

Я  ні  Риму,  ні  Хайфі,  ні  навіть  Парижу  не  радий
І  не  заздрю  Нью-Йорку,  з  його  хмарочосами  в  ряд!
Як  життя  мені,  як  відрада  -
Рідний  запах  повітря  твого,  Новоград!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2020


Зграя

На  крило,  мої  браття  пернаті,
Час  піднятися  в  небо  тепер.
Від  брудної  бобрової  гаті
Відлітайте  до  чистих  озер.

Ти  давно  не  була,  моя  зграя,
Там  де  плесо  блищить  голубе.
Я  кричу,  молодняк  підіймаю  -
Там  твій  берег  чекає  тебе.

Рве  повітря  зі  мною  на  змаху
Сотня  юних,  міцніючих  крил...
Але  хід  уповільнюють  птахи,
У  підйом  не  вкладаючи  сил.

Знову  сам  над  лататтям  кружляю,
Одиноко  лечу  в  вишині...
Із  багнюки  болотної,  зграю
Не  підняти  у  небо  мені.

Я  даремно  розтрачую  сили  -
Моє  плем'я  десятками  літ
В  трясовинах  північних  водили
Хижі  птахи  не  наших  боліт.

Їм  красоти  морські  не  відомі,
Підневільним  чужих  вожаків.
У  похмурому  їхньому  домі
Лиш  болотних  їдять  хробаків.

Тільки  відчай  не  гасить  надію  -
І  до  рідних  призивно  кричу.
Я  із  тими,  хто  знятись  посміє,
До  великих  озер  долечу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2020


Синій дощ

В  далекій  савані,  де  спека  щодня
Стоїть  на  засохлій  рівнині,
Розказує  друзям  своїм  левеня,
Що  взимку  дощі  ідуть  сині.

І  слухає  зграйка  маленьких  котів  -
Ще  левами  стануть  не  скоро  -
Як  шторм  голубий  в  небесах  хлюпотів
І  падав  у  кратері  Нгоро.

Роззявивши  ротики,  тихо  сидять
На  сонечку  діти  звірині,
В  думках  уявляють  як  хвилі  шумлять,
В  озера  спадаючи  сині.

Аж  раптом,  буває,  верхівки  дерев
Здригнуться  від  окрику  тата.
Гарчить  на  малечу  розсерджений  лев:
-  Заткніться  там,  годі  брехати!

Не  котяться  хвилі  морські  з  висоти,
А  падають  крапельки  сірі!
Затихніть,  бо  зараз  начищу  хвости,
Сопливі,  дурні  іще  звірі!  -

Малята  на  ноги  і  ходу  мерщій  -
Подалі  від  грізної  зграї.
І  знову  розмову  про  сині  дощі
Одне  з  левенят  починає.

Бо  хоч  і  сліпими  родились  вони
В  останні  пориви  циклону,
Є  все-таки  досвід  життєвий  у  них,
Знання  дощового  закону.

Он  озеро  синє,  і  неба  блакить
Розкинута  зверху  над  ними,
А  значить,  і  дощик  зимовий  шумить,
Краплинками  йде  голубими.

І  хай  скільки  хоче  гарчить  із  кущів,
Про  сірі  доказує  тато,
Не  хочуть  таких,  непотрібних  дощів,
А  ждуть  голубих  левенята.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2020


Мамині квіти

Ще  осокори  в  Україні
Стоять  засніжені,  а  тут
Під  субтропічним  небом,  синім,
Південні  квіти  вже  цвітуть.

Ти  їх  садила,  наша  мамо,
Як  зеленіла  тут  зима.
І  ось  цвітуть  вони  так  само,
Коли  тебе  уже  нема.

Ми  назви  їхньої  не  знаєм,
Звем  просто  мамині,  і  все...
Їх  вітер  з  моря  обтріпає,
Пелюстки  їхні  обнесе.

Але  жовтіють  біля  хати,
В  промінні  сонячного  дня,
І  біля  них  шумлять  внучата,
Твоя  улюблена  рідня.

Нам  у  чужій  землі,  гостинній,
З  тобою  затишно  було.
Ці  жовті  квіточки  донині
Ще  бережуть  твоє  тепло.

Повільно  теплий  вечір  тане
В  каліфорнійському  краю.
І  світлий  промінь  наостанок
Наповз  на  квіточку  твою.

Ти  там  далеко,  в  Божім  домі,
А  зовсім  поряд,  у  траві,
Горять  з  іменням  невідомим
Твої  суцвіття  польові.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020


Сніжинки

Не  хоче  хмарка  їх  нести,
І  падають  у  сад  -
Сніжинки  білі  з  висоти
Скидає  снігопад.

Їх  в  морі  вітер  підхопив
Молекулами  з  хвиль,
По  небу  синьому  носив
Кругами  в  сотні  миль.

Там  кожну  холод-ювелір
Огранював,  як  міг,
Щоб  із  мільярдів  білих  зір
Блискучий  випав  сніг.

Тепер  пушинками  пливуть
Сніжинки  голубі,
І  таємниці  бережуть
Зимові  у  собі.

В  які  країни  їх  торік
Носила  ця  пора?
Де  з  них  ліпила  сніговик
І  сніжки  дітвора?

Коли  ще  вдасться,  залюбки,
По  світу  пронестись?
В  які  ще  випадуть  садки
В  майбутньому,  колись?

Мовчать  сніжинки  і  летять
Повітрям  голубим.
Вони  струмочками  збіжать,
Розвіються  як  дим.

А  нині  падають  у  сад  -
Ще  довго  до  весни.
Сьогодні  їхній  снігопад,
І  крутяться  вони.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2019


Ти пішла…

         Пам'яті  Галі  Акімової.

Розганяє  тумани  в  полях  переораних,
Під  Мерефою  подих  близької  зими.
Ти  жила,  метеором  летіла  між  зорями,
І  на  слід  твій  яскравий  дивилися  ми.

А  тепер  облітають  листочки  у  скверику,
Обсипаються  з  липи  над  домом  твоїм.
Над  зажуреним  плесом  і  в'янучим  вересом
Грає  осінь  сонату  акордом  сумним.

Ти  пішла...  І  туманиться  ранок  розгублено,
Пролітаючий  клин  в  піднебессі  притих.
Не  вирує  життя  в  пожарищах  обвуглених,
Не  хлюпочуться  рибки  в  озерах  пустих.

Тільки  вітер  холодний  в  полях  під  Мерефою
Пригинає  озимі  ростки  молоді.
І  в  твоєму  вірші,  йде  над  бухтою  теплою,
Відбивається  місяць  у  тихій  воді.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2019


Ви з гідністю відставили плече…

         "Політичної  біжутерії  не  ношу,"  -
         з  такими  словами  Ліна  Костенко
         відмовилася  прийняти  найвищу
         нагороду  з  рук  президента
         В.  Ющенка.
         


Ви  з  гідністю  відставили  плече,
Коштовних  не  прийнявши  біжутерій.
Дідівська  кров,  Тарасова,  тече
У  ваших  розгалуженнях  артерій.

З  нечистих  рук  продажної  душі
Прийняти  дар  високий  не  захоче
Поет,  хто  не  міняв  на  бариші
Свої  слова,  правдиві  і  пророчі.

Коли  співали  оди  гаманцям
Свої  митці,  і  продані  Росії,
Ви  всі  рядки  писали  тільки  нам,
Байдужі  до  фальшивого  месії.

Для  них  чини  і  тони  нагород,
І  владні  відкриваються  їм  двері.
А  з  вами  залишається  народ,
Що  вслід  за  вами  пише  на  папері.

І  граючись  за  столиком,  не  раз
Малеча  із  Тарасового  краю
Пером  сталевим,  справжнім,  як  у  вас,
Невміло  свої  літери  черкає.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2019


Наталі

Є  безліч  міст  під  небесами  -
Нью-Йорк,  Житомир,  Москвабад...
А  там,  де  все  найбільше  саме,
Стоїть  столиця  Новоград.

Там  входить  три  відра  в  півлітру
І  аж  до  хмар  ростуть  дуби,
І  там  вареники  в  макітрі,
Що  не  підняти  до  губи.

Там  в  літні  ночі  від  Сатурна,
З  крутого  берега  ріки,
Шпана  прикурює  культурно
Собі  цигарки  і  бички.

Буває,  місяць  там  в  пів-ходу
Іде  тихенько,  як  курча,
А  потім  з  шумом  бух  у  воду  -
І  по  конячи  п'є  з  Случа!

Але  єдиним  центром  світу
Став  Новоград  по  всій  Землі
Через  подружку  знамениту,
Струнку  чорнявку,  Наталі.

Я  з  ліжка  схоплююсь  в  охоту
І  мчуся  вранці  на  місток,
Коли  вона  йде  на  роботу,
Пливе  по  місту  в  дитсадок.

Можливо,  збій  у  мене  в  башті...
Думки  збиваються  в  рої!
Але  і  песики  домашні
Спішать  побачити  її.

Примчать  здорові  пси  кудлаті
І  з  ними  цуцики  малі,
І  рот  роззявивши,  завзято
Глядять  на  ніжну  Наталі.

Бо  вся  вона  такої  вроди,
Такої  тонкої  краси,
Що  голівудських  на  городи,
Або  на  цвинтар  віднеси.

Тому  в  столиці  Новограді,
Де  все  найбільше  на  землі,
Люблю  без  крему,  чи  в  помаді
Свою  гарненьку  Наталі.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2019


Іринка

Іринці  йде  четвертий  рік,
Вона  їсть  кашу  і  пиріг,
І  знає  все  про  все  вона  -
Про  зайця,  вовка  і  слона.

Тому  не  слухає  мала
Казки  про  лева  і  осла,
А  як  запалить  ніч  вогні,
Сидить,  розказує  мені.

Про  те  що  небом  йде  увись
Інакший  місяць  ніж  колись  -
Той  був  як  яблучко  криве,  
А  цей  корабликом  пливе.

Він  підійнятися  не  міг,
Бо  ліс  тримав  його  за  ріг,
А  потім  вітер  вверх  подув
І  його  трішки  підштовхнув.

А  вранці  -  в  скількись  там  годин  -
Її  взяв  тато  в  магазин,
І  коли  йшла  із  ним  назад,
Пила  із  пляшки  лимонад.

Там  був  місток  і  стежка  вниз,
Там  їй  метелик  сів  на  ніс
І  очі  крильцями  закрив  -
Вона  могла  б  упасти  в  рів.

Вона  ще  гралася  в  піску
І  тьотя  йшла  в  капелюшку,
Її  собачка  мовив  "гав"
І  дружньо  лапку  їй  подав.

Ще  жук  кричав  в  траві  "дзінь-дзінь"
І  його  нюхав  зверху  кінь.
А  коли  падав  з  хмарки  дощ,  
В  ставку  кипів  зелений  борщ.

Було  багато  ще  пригод,
Про  все  розкаже  зараз...  От...
Бу-бух...  І  крихітка  лежить,
Мала  Іринка  міцно  спить.

А  за  віконцем,  в  тишині,
Палають  зіроньки  ясні
І  місяць  в  небо,  в  темну  вись
Іде  так  само,  як  колись.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2019


Море

Ти  б'єшся  об  скелі  сміливо,
Сріблишся  у  місячну  тиш,
І  тихо  крадучись  припливом,
На  пляжах  піщаних  шумиш.

Бурлять  твої  хвилі  свинцеві,
Могутньо  гудуть  в  ураган,
А  вслід  за  стихаючим  ревом,
Лягає  на  воду  туман.

Буває,  пасати  повіють,
З  низької  подмуть  широти,
І  знову  затихнуть  без  дії,
І  парус  не  хочуть  нести.

Твоїх  не  пізнати  секретів,
У  гніві  не  спиниш  тебе.
Із  космосу  бачать  планети
Обличчя  твоє  голубе.

Степами  і  джунглями  ляже,
Безкрайньо  розкинеться  світ.
А  вперто  на  хвилі  і  пляжі
Нас  тягне  лазурний  магніт.

Над  скелями  чайки  на  злеті,
Вечірня  зоря  і  прибій...
І  бриз,  із  мільйонів  сюжетів,
Нашіптує  кожному  свій.

А  в  ранок  пустельно  похмурий,
Із  розбігу  в  тисячу  миль,
Б'є  в  берег  володарка-буря
Пінистими  горами  хвиль.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841455
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2019


Іринка

Іринці  йде  четвертий  рік,
Вона  їсть  сало  і  пиріг,
І  знає  все  про  все  вона  -
Про  зайця,  вовка  і  слона.

Тому  не  слухає  мала
Казки  про  лева  і  осла,
А  як  запалить  ніч  вогні,
Сидить,  розказує  мені.

Про  те  що  небом  йде  увись
Інакший  місяць,  ніж  колись  -
Той  був  як  яблучко  криве,
А  цей  корабликом  пливе.

Він  підійнятися  не  міг,
Бо  ліс  тримав  його  за  ріг.
А  потім  вітер  вверх  подув
І  його  трішки  підштовхнув.

А  вранці  -  в  скількись  там  годин  -
Її  взяв  тато  в  магазин,
І  коли  йшла  із  ним  назад,
Пила  із  пляшки  лимонад.

Там  був  місток  і  стежка  вниз.
Там  їй  метелик  сів  на  ніс
І  очі  крильцями  закрив  -
Вона  могла  б  упасти  в  рів.

Вона  ще  гралася  в  піску
І  тьотя  йшла  в  капелюшку;
Її  собачка  мовив  "гав"
І  дружньо  лапку  їй  подав.

Ще  жук  кричав  в  траві  "дзінь-дзінь"
І  його  нюхав  зверху  кінь.
А  коли  падав  з  хмарки  дощ,
В  ставку  кипів  зелений  борщ.

Було  багато  ще  пригод,
Про  все  розкаже  зараз...  От...
Бу-бух!..  І  крихітка  лежить.
Мала  Іринка  міцно  спить.

А  за  віконцем,  в  тишині,
Палають  зіроньки  ясні.
І  місяць  в  небо,  в  темну  вись
Іде  так  само,  як  колись.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838911
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 16.06.2019


Іринка

Іринці  йде  четвертий  рік,
Вона  вже  більша  ніж  торік,
І  знає  все  про  все  вона  -
Про  зайця,  вовка  і  слона.

Тому  не  слухає  мала
Казки  про  лева  і  осла,
А  як  стемніє  за  вікном,
Розповідає  перед  сном.

Про  те  що  в  небі  йде,  якийсь,
Інакший  місяць,  ніж  колись  -
Той  був  як  яблучко  криве,
А  цей  корабликом  пливе.

Він  підійнятися  не  міг,
Бо  ліс  тримав  його  за  ріг.
А  вітер  знизу  вверх  подув
І  його  трішки  підштовхнув.

А  вранці  -  може,  в  сім  годин  -
Дідусь  її  взяв  в  магазин,
І  коли  йшла  із  ним  назад,
Пила  із  пляшки  лимонад.

А  що  дідусь  додому  ніс
Вона  не  знає,  бо  на  ніс
Їй  сів  метелик,  і  закрив
Від  низу  очі  аж  до  брів.

Вона  ще  гралася  в  піску
Й  собачку  бачила  таку,
Що  підійшов,  сказав  "гав-гав"
І  ніжно  лапку  їй  подав.

Ще  жук  кричав  в  траві  "дзінь-дзінь"
І  його  нюхав  зверху  кінь.
А  коли  йшов  із  хмарки  дощ,
В  ставку  кипів  зелений  борщ.

Було  багато  ще  пригод,
Про  все  розкаже  зараз...  От...
Бу-бух!..  І  повний  отрубон!
Здолав  малу  Іринку  сон.

А  за  вікном  ішов  увись
Так  само  місяць,  як  колись,
Їй  личко  сяйвом  посріблив
І  далі  з  хмарками  поплив.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838910
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 16.06.2019


Тридцята ОМБР

Карбує  крок  тридцята  Новоградом,
Одна  сім'я  -  солдат  і  офіцер.
В  святковий  час,  в  День  Пам'яті  парадом
Ідуть  в  строю  бійці  ОМБР.

Захоплення  не  скрити  на  обличчі
Притихлій  на  бруківці  дітворі.
Для  них  каштани  мирно  палять  свічі
І  ластівки  гасають  угорі.

А  там  міняють  дизелі,  в  тридцятій,
Спішать  броню  поставити  на  хід.
Ще  місяць  -  і  погрузяться  солдати,
Потягнуться  у  поїзді  на  Схід.

В  боях  було  відстояно  тобою
Лице  твоє  і  честь,  ОМБР.
Де  кров  лягла  на  соняшник  росою,
Там  мак  цвіте  між  злаками  тепер.

І  буде  хай  закрита  для  дитини
Ціна  святкових  залпів,  холостих  -
Палаючі  в  степу  бронемашини
І  ті,  хто  їх  покинути  не  встиг.

А  нині  йде  шеренгами  заміна  -
Тарасів  дух  у  полум'ї  не  вмер!
Ідуть  твої  солдати,  Україно,
Озброєні  бійці  ОМБР.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836387
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2019


Совенята

Ще  в  парку  не  горіли  ліхтарі  
І  літній  день  над  містом  не  погас,
Коли  із  крон  ялинових  вгорі
Злетіли  совенята  в  перший  раз.

Безшумно  крильця  з  гілки  донесли
На  землю  двох  сіреньких  пташенят.
І  злякані  пухнастики  були,
Що  вгору  не  піднімуться  назад.

Не  видно  було  матері  навкруг  -
Добути  корм  належало  сові.
Лиш  дівчинка  ішла  і  її  друг,
Побачили  малечу  на  траві.

Малі  були,  без  сумніву,  із  тих,
Хто  совами  ширятимуть  колись.
А  зараз  голос  дівчинки  притих  -
Чекала,  чи  піднімуться  увись...

А  двійко  круглооких  пташенят
Прибігли  під  ялинові  стволи,
Підскочили  з  кумедністю  малят,
Злетіли  -  і  на  гілочці  були!

І  з  гордістю  сприймали  звисока,
Як  приз  людський  за  подвиги  свої,
Підтримуючий  погляд  юнака
І  окрик  тріумфуючий  її.

Ніхто  крім  них  не  бачив  совенят  -
У  парку  не  гуляло  більше  пар.
Лише  пройшов  алеєю  наряд
І  поряд  загорівся  ще  ліхтар.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834746
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.05.2019


Мої рядки

Злітає  з  клена  жовтий  лист
І  вслід  за  ним  кружляє  сніг.
На  мінне  поле  танк  поліз
І  спалахнув,  пройти  не  зміг.

Петляє  містом  Случ  ріка,
Шумить  вода  і  пахне  бір  -
Про  все  побачене  рука
У  римах  пише  на  папір.

Долають  шлях  у  пів-землі,
Летять  думки  не  просто  так...
А  паралельно  журавлі
Пливуть  по  небу  у  рядках.

Там  рідний  дім  і  там  біда,
Там  з  димом  змішаний  туман.
А  тут  об  берег  б'є  вода,
Шумить  безкрайній  океан.

Але  не  пишеться  балад
Про  край  із  символом  орлом.
Пишу  про  Київ,  Новоград
І  про  дівча  мале  з  котом.

Я  із  колоссям,  у  вірші,
Окоп  римую  невпопад.
Я,  Україно,  у  душі
Твій  залишаюся  солдат.

І  скажуть  точно  лиш  бійці,
Яка  ціна  моїм  рядкам,
Ті,  в  кого  сажа  по  лиці
Спливає  з  потом  зараз  там.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833634
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.04.2019


Україна

Розписує  сонце  в  багрянець  картину  -
Злітаючий  лайнер,  причал,  кораблі.
Ти  трудишся,  зводиш  міста,  Україно,
І  соняшник  тягнеш  до  неба  з  землі.

Славутича  хвилі  і  вітер  здалека
Шевченкову  пісню  співають  тобі.
Твій  прапор  -  пшениця  і  небо  над  степом,
Звитяга  і  мужність  в  твоєму  гербі.

Ще  свіжа  легенда  у  землях  козацьких,
Як  грізний  полковник  свій  одяг  роздер.
І  крик  твоїх  коней  під  шабельний  брязкіт
Відлунням  далеким  ми  чуєм  тепер.

В  степах  придніпровських,  у  центрі  Європи,
Ти  перша  стрічала,  спиняла  орду.
І  знову  на  сході  вогонь  і  окопи,
І  внуки  козацькі  відводять  біду.

Там  тане  у  битвах  надія  забродів,
Що  шлях  твій  накреслить  російський  багнет.
На  карті  планети,  між  вільних  народів,
Вже  час  вимальовує  твій  силует.

Ти  юна,  і  тільки  нарощуєш  сили,
Сусідка  стареньких,  заможних  країн.
Я  вірю  -  чужинців  в  столиці  осілих
Замінить  відважний  Тарасовий  син.

Підніметься  в  травні  на  полі  колосся,
Де  грудень  холодний  розсіював  сніг.
І  жито  комбайн  покладе  у  покоси,
Де  танк  крізь  окопи  прорватись  не  зміг.

Від  заходу  хмарки  пройдуть,  Україно,
До  самого  краю  твоєї  землі.
І  сонце  допише  багрянцем  картину  -
Злітаючий  лайнер,  причал,  кораблі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2019


Полянка

Хай  вечір  у  хмарах,  і  ти  без  прикрас,
Але  все  так  само,  все  знову  для  нас:
Та  сама  полянка,  той  самий  струмок
І  знову  з  багаття  куриться  димок.

Сьогодні  не  місце  столичним  вогням,
Оркестри  виводять  романси  не  нам  -
В  лісочку,  де  в  юність  не  палять  мости,
Вечірню  заграву  запалюєш  ти.

Блищать,  заворожують  очі  твої
І  трелями  глушать  слова  солов'ї...
Ми  дивимось  знову  на  рибок  в  воді
Під  вогник  яскравий,  не  згаслий  тоді.

Вело  нас  кохання  в  життєвий  політ,
По  шумних  дорогах  виводило  в  світ.
А  стежка  простенька  між  соснами  в  ряд
Нас  в  юність  студентську  вернула  назад.

Туди,  де  хмільним  ароматом  суцвіть
Черемуха  голови  знову  п'янить,
Де  вітер  ласкавий,  як  подих  весни,
Легенько  обносить  пилок  із  сосни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2019


Котяче кохання

Я  знаю  -  скажеш  що  не  віриш
У  намальовану  красу,
Але  любов  свою,  без  міри,
Тобі  словами  донесу.

Ти  найгарніша,  наймиліша
На  весь  бескрайній,  білий  світ.
Моє  котяче  серце  тішать
Твій  ніжний  погляд,  ніс  і  хвіст.

Я  твій  навіки,  без  вагання,
Я  все  життя  віддам  умить,
Щоб  в  ніч  весняну  до  світання
Лише  тебе  одну  любить.

Всі  зорі  з  місяцем  і  сонцем
Згрібу  з  небес  тобі  хвостом,
І  сяду  в  тебе  під  віконцем
Могутнім  лицарем-котом.

Пухнастим  стану  суперменом,
Щоби  під  блиск  твоїх  очей,
Зірватись  раптом  як  скаженний
І  ну  мерщій  ловить  мишей!

Тоді  до  полюсів,  до  самих,
Моя  любов  розтопить  сніг.
І  все  що  є  під  небесами,
Я  покладу  тобі  до  ніг.

Намиста,  перли,  самоцвіти,
Всю  саму  цінність  і  красу,
Заморські  квіти  всього  світу
Тобі  єдиній  принесу.

І  ти  узнаєш,  королево,
Що  я  один  на  білий  світ
Не  тимчасовий,  березневий,
А  всесезонний,  справжній  кіт.

Бо  за  гірські  вершини  вища
І  довша  всіх  тисячоліть,
Моя  любов  по  всіх  горищах
Гасає,  скаче  і  нявчить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2019


Найкраща земля

Високо-високо,  що  ледве  їх  видно,
Повільно  по  небу  пливуть  журавлі.
До  рідних  домівок,  з  далекого  півдня,
Летять  за  вожатим  від  краю  землі.

Під  крилами  хата,  знайомий  садочок,
Уже  побілілий  під  цвітом  вишень,
А  поряд  дівчатко  спитати  в  них  хоче;
Про  землі  далекі  дізнатись  лишень.

-  Скажіть,  дикі  птахи,  куди  ви  літали?
Вас  з  осені  в  наших  краях  не  було,
Вам  пальми  тропічні  на  вітрі  співали
І  море  вам  довго  під  крила  пливло.

Що  бачили  ви  у  квітучій  савані?
Які  пролітали  заморські  міста?
А  правда,  що  з  сіллю  вода  в  океані?..
Бо  в  нас  у  струмочку  лиш  тільки  проста.  -

Притихло  дівчатко,  напружило  сили
І  знову  до  птахів  гукає  здаля:
-  Журавлики  милі,  скажіть,  білокрилі,
А  де  найгарніша  у  світі  земля?  -

Летіли  поважно  створіння  крилаті  -
Якраз  над  садочком  вишневим  були  -
І  відповідь  мудро  промовив  маляті
Вожак  журавлиним  протяжним  "курли":

-  На  південь,  маленька,  ми  в  жовтні  летіли,
Коли  відхилялась  від  сонця  земля.
На  тепле  проміння,  за  ходом  світила,
Спрямовано  в  небі  політ  журавля.

Жили  ми  в  затоці,  за  містом  портовим,
Над  морем  солоним  закінчивши  путь,
І  чули  як  пальми  шумлять  у  дібровах,
І  бачили  як  там  савани  цвітуть.

Там  в  диких  пустелях  біжать  антилопи
І  трави  під  сніг  не  ховає  зима.
Там,  в  Африці,  тепло  і  гарно  в  Європі,
А  краще  від  твого  садочка  нема.  -

Промовили  птахи  і  вдаль  потяглися,
Рубаючи  рідне  повітря  з  плеча.
Вони  вже  дивились  на  озеро  в  лісі,
А  вслід  їм  дивилось  притихле  дівча.

Під  пальми  тропічні,  з  вишневого  цвіту,
Так  в  землі  далекі  хотіла  мала,
А  зграя  пташина,  шляхом  у  півсвіту,
Повільно  по  небу  додому  пливла.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2018


Київська гроза

Травневою  грозою  над  бульваром
Ти  раптом  нагадаєш  про  cебе  -
Ти  йшла,  пливла  метеликом,  а  хмари
Затягували  небо  голубе.

Палили  свічі  київські  каштани
І  краплями  гасила  їх  гроза,
Й  на  платтячку,  прилиплому  до  стану,
Лежала  твоя  вимокла  коса.

Хай  місто  обезлюдніло  при  зливі
І  дощ  ішов  завісою  тоді,
То  був  наш  час  і  ми  були  щасливі,
Під  блискавки  бредучи  по  воді.

Ще  тепла  під  сирими  небесами,
Паруюча  під  шквалом  грозовим,
Була  в  цвіту  бруківка  перед  нами,
А  світ  був  безтурботно  молодим.

І  нам  тоді,  ще  зовсім  юній  парі,
Було  іти  й  дивитись  залюбки,
Як  крутячись  в  струмочках,  по  бульвару,
Каштанові  спливали  пелюстки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2018


Галі Акімовій

На  курс  ставали  кораблі
І  чайки  на  крило.
І  все  так  само  на  землі,
Як  і  тоді,  було.

Був  в  Середземнім  морі  штиль
І  вечір  був  не  гірш.
Була  краса  на  сотні  миль,
Як  твій  останній  вірш.

А  на  душі  лишився  щем  -
Не  вабить  синя  даль
І  цвіт  осінніх  хризантем
Підкреслює  печаль.

Її  не  змиє  плескіт  хвиль
І  вітер  не  знесе.
Застиг  глибоко  в  серці  біль  -
Сильніший  над  усе.

Ми  звикли  всі,  що  дні  летять
І  рідко  ціним  час,
Здаються  відстані  життя
Безмежними  для  нас.

Тебе,  читаючи  твій  вірш,
Образив,  а  дарма...
Я  думав  -  вибачусь  пізніш,
А  тебе  вже  нема.

Ще  чувся  голос  твій  і  сміх
У  променях  тепла,
А  оглянутися  не  встиг,
Як  тиша  вже  була.

Я  лиш  побачив  уві  сні  -
Якраз,  як  ти  пішла  -
Біленька  хмарка  в  вишині
Між  сірими  пливла.

Вона  на  місяць  наповзла  -
Він  навіть  не  померк.
І  лиш  вона  одна  ішла,
Здіймаючись    уверх.

Пройшла,  торкаючи  зірки,
І  щезла  в  вишині,
Лиш  зверху  списані  листки
Посипались  мені.

Зірвались  раптом  чайки  в  гам,
Заплакав  теплохід,
А  я  листочки  підійняв
І  похолов,  як  лід.

Губу  кусаю  і  мовчу,
Щоб  не  зірватись  в  плач.
Я  як  до  тебе  прилечу,
Найперш,  скажу:  -  Пробач.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2018


Коли в нічному небі догорить…

Коли  в  нічному  небі  догорить
Моя  зоря,  промчавши  небосхилом,
Подумаю  в  свою  останню  мить  -
Вона  із  тих,  які  для  вас  світили.

Не  спіймана  у  ями  чорних  дір,
В  висотах  не  відшукуючи  слави,
Іде  моя  -  одна  з  найменших  зір,
Між  інших,  іменитих  і  яскравих.

Хай  правди  відстояти  я  не  вмів
І  хижий  світ  змінити  був  не  в  силах,
Але  коли  кипів  у  мені  гнів,
Вона  яскравим  полум'ям  горіла.

Байдужістю  несе  від  мертвих  тіл
З  давно  уже  погаслими  вогнями,
А  в  розсипі  палаючих  світил
Моя  іде  супутником  над  вами.

Коли  смішні  малята  в  перший  раз
На  ніжки  піднімалися  несміло,
Хвилюючись,  дивилася  на  вас
Моя  зоря,  і  променем  світила.

Хай  кажуть:  -  Не  з  важливих  ти  світил,  -
Холодні  зорі,  мертві  і  не  зрячі,
Але  палаючи  з  останніх  сил,
Моя  зоря  іде  в  сім'ї  гарячих.

І  навіть  коли  час  мою  свічу
Погасить  в  мерехтливому  світанні,
Я  в  небі  метеором  пролечу,
Над  вами  догоряючи  востаннє.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808660
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2018


Фото

Його  приклеїв  наш  комроти
Під  броньовим  перекриттям  -
Дівча  задумливе,  на  фото,
На  підвіконні,  з  котеням.

Сидить,  тримає  свого  друга,
Пухнасту  шийку  обняла,
І  на  танцюючі  по  кругу
Сніжинки  дивиться  мала.

Тут  у  бліндажній,  сивій  димці
Солдатський  жарт  і  зброя  в  ряд,
А  там  в  садочку  на  ялинки
Вдягає  шубки  снігопад.

Під  грубий  сміх  і  грізний  брязкіт,
В  очах  синеньких,  на  стіні,
Блистить  життя  німим  контрастом
Навпроти  смерті,  у  війні.

На  підвіконні,  по  дитячи,
Вмостившись  з  котиком  в  анфас,
В  нещастях  наших  і  в  удачах
Дівчатко  ділить  з  нами  час.

Змінилась  курява  болотом
І  не  один  ліг  побратим,
І  ротний,  списаний  трьохсотим,
Давно  замінений  новим.

А  за  сніжинками,  на  фото,
Спостерігає  в  бліндажі
Мала  улюблениця  роти,
На  вогневому  рубежі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2018


Ведмедиці

Затьмарила  землю  і  небо  покрила
Сріблястими  зорями  ніч.
Зі  сходу  на  захід  повзуть  небосхилом
Мільйони  палаючих  свіч.

Пливуть  вони  дружно,  мигають  звисока,
Не  сходять  зі  шляху  ніде.
А  з  ними  сузір'ям,  завжди    одиноким,
Велика  Ведмедиця  йде.

Далеко  на  Північ,  проходить  по  небу
Маленька  сестричка  одна,
І  з  нею  Великій  зустрітися  треба,
Та  тільки  не  може  -  сумна.

Їх  в  просторі  космос  з  своєї  колиски
Розкидав  ще  зовсім  малих.
Під  розміром  різним,  горінням  і  тиском
Вирує  життя  своє  в  них.

Летять  вони  двоє,  кружляють  по  колу,
По  тверді  своїй  голубій,
І  жаль,  що  не  зможе  Велика  ніколи
Потиснути  лапку  Малій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2018


Подрузі

Для  нас  шуміли  крони  свою  пісню,
Дзвенів  трамвай  і  дощик  хлюпотів.
І  вітер  твою  блузку  білосніжну
Тріпав,  з  тобою  гратися  хотів.

Любов'ю  і  жіночою  красою
Не  балує  військовий  гарнізон,
А  ти  прийшла,  змінила  все  собою,
Ввірвавшись  несподівано,  як  сон.

Ми  вдвох  ішли  по  стежці  і  дорозі,
І  в  скверику  сиділи  допізна,
А  потім  нас,  піднятих  по  тривозі,
З  своїх  частин  виводила  війна.

Я  тільки  пригадав,  як  біля  гаю  -
Коли  із  боксу  повз  на  холостих  -
Чекав  твій  погляд  -  може  запитаю,
А  я  забув,  не  зміг,  або  не  встиг.

Я  все  вдивлявсь,  ведучи  у  колоні,
Я  знав  і  зрозумів  лише  один  -
Впізнала  ти,  уже  за  гарнізоном,
Знайшла  мою  між  сотнею  машин.

Я  лиш  кивнув  -  сікла,  летіла  в  очі
Піднята  попередньою  земля.
І  навіть  танк  послухав  неохоче
Потягнутого  вліво  важеля.

Ще  мить  -  і  заховав  тебе  із  виду
Завісою  піднятий  ззаду  пил.
І  дизель  консервований  розкидав
По  білій  блузці  крапельки  мастил.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795940
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.06.2018


26-й артбригаді

Дрижать  у  фарах  липи  при  дорозі,
Росу  скидають  краплями  вони  -
Піднята  двадцять  шоста  по  тривозі
Газує,  прогріває  двигуни.

Ще  трішки  -  і  потягнеться  колона,
Затихнуть  в  парку  окрики  солдат,
І  вранці  нагадає  в  гарнізоні
Про  нас  лише  подряпаний  асфальт.

Далеко,  на  палаючому  Сході,
Чекають  нас  в  обвуглених  степах,
І  вихлопом  їдким  від  самоходок
Нічний  туман  в  околиці  пропах.

Ми  знаємо  -  чиїсь  погаснуть  зорі,
Не  кожен  з  нас  повернеться  з  війни,
І  знає  ворог  -  смерть  блукає  поряд,
Коли  у  нас  заводять  двигуни.

Нехай  щастить.  Вперед  бригада,  з  Богом!
Без  зайвої  жіночої  сльози
Зникає  замикаюча  за  рогом,
Під  мирний  стукіт  крапельок  роси.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2018


Бойові коні

Ледь  світиться  сонце  в  диму  і  пилу
І  топчуть  копита  в  степах  ковилу.
Змінивши  сумирних  на  буйних  своїх,
Ми  гонимо  знову  коней  бойових.

Хай  Бог  збереже  нас.  Хай  вам  пощастить.
Вперед  норовисті,  скоріше  летіть.
Тут  тих,  хто  спинився,  з'їдають  вогні,
Тут  з  бою  виходять  хто  був  на  коні.

В  часи  лихоліття,  смертельних  навал
На  огирях  вірних  не  вразить  метал.
Пройдуть  через  бурю  і  вийдуть  живі
Хто  коні  сміливо  сідлав  бойові.

Стрілою  промчаться  гривасті  в  боях
І  знову  на  мирний  нас  вивезуть  шлях.
Затихнуть  булати  і  стукіт  підков,
І  дощ  змиє  в  полі  запечену  кров.

Загояться  рани  на  них  від  меча
І  боязко  гляне  маленьке  дівча
На  шрами  порубаних  в  битвах  лихих,
Сміливих  і  буйних,  коней  бойових.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792071
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.05.2018


Конвалії

Нам  не  маки  в  зелених  полях  червоніли,
Коли  з  димом  тумани  пливли.
Нам  в  лісах  розпускались  конвалії  білі,
Біля  наших  землянок  цвіли.

Ти  від  міст  і  палаючих  сіл,  Україно,
Нас  покликала  в  гори  Карпат.
У  твою  безнадійну,  найгіршу  годину
Я  був  твій,  український  солдат.

Ми  топтали  в  походах  конвалії  білі
І  вогнем  їх  палив  кулемет,
А  в  затишшя  стояв  з  них,  між  стін  закоптілих,
У  відстріляній  гільзі  букет.

Вони  поряд  росли  з  бойовими  стежками
І  як  ніжний  супутник  війни,
Вслід  за  димом  розвіяним  знову  за  нами
Своїм  цвітом  біліли  вони.

В  лісовій  глушині,  в  Україні  повсталій,
Час  тривожний  набатом  дзвенів,
І  лягали  прощально  дзвіночки  конвалій
На  могили  батьків  і  синів.

Вже  збігає  мій  час...  І  від  наших  землянок
Тільки  ямки  зарослі  знайдуть.
А  в  травневих  лісах,  на  тих  самих  полянах,
Білі  квіти  так  само  цвітуть.
                                                 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2018


Дніпро

Ти  котиш,  Дніпро,  свої  води  лісами,
Степами  південних  рівнин,
І  все  пережите  тобою  з  віками
Ти  знаєш,  Славутич,  один.

Давно,  в  льодовик,  твоє  русло  водою
Прорізала  вперше  весна.
І  перші,  на  Північ,  над  юним  тобою
Мисливські  брели  племена.

З'являлись  народи  і  знову  зникали
На  сивих  твоїх  берегах.
Сармати  і  скіфи  кургани  лишали
І  час  їх  розвіював  в  прах.

Ти  ще  пам'ятаєш  Хорива  і  Кия
На  хвилях  своїх  голубих.
Ти  ніс  їхній  човен  -  і  гордо  твій  Київ
На  кручах  стоїть  після  них.

Тут  твій  кошовий,  Запорозької  Січі,
Давав  курінному  наказ,
І  мужньо  дивився  противнику  в  вічі
Із  полум'я  грізний  Тарас.

Закований  в  кригу  вітрами  зі  Сходу,
Не  раз  ти  сповільнював  хід,
А  потім  ламали  бушуючі  води
І  в  море  виносили  лід.

Ти  гордо,  Славутич,  течеш  без  упину
Крізь  простір  і  далеч  віків,
Лиш  хвилі  грайливо  в  степах  України
Б'ють  в  сивий  пісок  берегів.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2018


Я чую твій голос…

                     Присвячується  Василю  Малянівському,
                     Племіннику  і  прийомному  сину  Ольги  Калини.

Я  чую  твій  голос,  єдиний  на  світі,
Пливучи  по  хмарних,  блідих  небесах,
І  бачу  букет  твій,  і  лист  на  граніті,
А  відповідь  губиться,  тоне  в  вітрах.

Ти  чуєш  -  кричать  білі  лебеді-гуси?
Послухай,  поглянь  на  хвилиночку  ввись,
Я  мимо  лечу,  але  ще  повернуся
І  в  снах  появлюся  таким,  як  колись.

Прийду  на  вечерю,  і  знову  так  само
На  місце  улюблене  сяду  в  кутку,
А  ти  приготуєш  вареники,  мамо,
Із  вишнями  тими,  що  скраю  в  садку.

А  в  грози  травневі,  під  блискавки  сині,
Коли  забіліє  калина  в  цвіту,
Ти  знову  побачиш,  як  я  по  стежині,
Промоклий  до  нитки,  з  рибалки  бреду.

Чекай  -  і  я  буду  тихенько  ночами
Приходити  в  сни  крізь  тумани  і  сніг.  
Тоді,  під  Луганськом,  любов  твою,  мамо,
Снаряд  відібрати  осколком  не  зміг.

                 Відповідь  на  вірш  Ольги  Калини
                 "Писала  лист".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2018


Салага

Він  міг  назвати  міною  снаряд,
І  зовсім  був  не  схожим  на  героя,
Як  підліток,  зелений  ще  солдат,
Прикурюючий  поряд  після  бою.

Він  в  полк  прибув,  коли  ішли  бої,
Салага  -  охрестили  його  з  жартом
І  з  фляги  посвятили  у  свої,
Хоча  не  думали,  що  буде  вартим.

Давно  було,  а  пам'ятаю  як
Тодішній  бій  розкручував  картину,
Як  наповзаючий  російський  танк
Впритул  уже  обстрілював  хлопчина.

Вони  ішли  -  чотири  по  снігу,
Стріляли  з  кулеметів,  а  навпроти,
Нервуючи,  піхоту  на  бігу
Від  танків  відсікала  наша  рота.

Завмер  один,  і  щезнув  у  вогні...
За  мить,  ще  два  роззулися  на  міні...
А  той  що  поряд  повз,  і  від  броні
Іскрили  рикошети  біло-синім.

І  коли  холод  крався  по  спині,
Коли  бувалих  зрадила  відвага,
З  окопа,  їхні  прилади  скляні
Впритул  кришив  короткими  Салага.

Не  впустить  бій  засліплену  броню  -
В  два  попадання  їх  пробили  ПТУРом.
І  чорний  дим  тягнувся  від  вогню
В  зимовий  день,  холодний  і  похмурий.

Горів  метал.  Розносив  вітер  чад
І  дух  людський,  горілий,  після  бою.
А  поряд  перекурював  солдат,
Із  вигляду  не  схожий  на  героя.

І  лиш  в  уяві  бачився,  живий,
Угадувався  в  рисах  на  обличчі
Його  далекий  предок,  кошовий,
Полковників  скликаючий  на  Січі.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2018


Впало небо волошками в жито…

Впало  небо  волошками  в  жито,
На  поля  синевою  лягло
І  травневими  грозами  змито,
Що  раніше  в  степу  відцвіло.

Відбуяли  біляві  нарциси,
Від  кульбабок  розвіявся  пух
І  до  сонця  з  хлібів  піднялися
Сині  очі  близняток-подруг.

Із  цвітучими  злаками  поряд,
Квіти  пізньої  зовсім  весни,
Бірюзою  безкрайнього  моря
Розцвітають  надовго  вони.

Їм  лугів  різнотравних  не  треба,
Їм  миліше  між  юних  хлібів
З  колосками  здійматися  в  небо,
Коли  цвіт  ранніх  трав  облетів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2018


Зірка

Ще  промені  тільки  повзуть  по  узгірку
І  сяє  росою  земля,
А  вже,  ледь  проснувшись,  приколочку-зірку
Ладнає  в  волосся  маля.

Притримує  хвостик  невміло  руками
Ще  крихітка  зовсім,  але
Себе  вже  дорослу  і  гарну,  як  мама,
У  дзеркалі  бачить  мале.

-  Приляж  іще,  внучко.  Ще  птах  не  щебече
І  киця  ще  солодко  спить.  -
Та  тільки  не  йметься  моторній  малечі,
Не  личить  їй  згаяна  мить.

Ще  ляльку  вдягнути,  і  в  кліточку  треба
Насипати  мишкам  зернят.
І  там  ще,  на  кухні,  турбот  аж  до  неба  -  
Нелегке  життя  у  малят.

Мотається  в  справах  маленька  трьохрічка;
Біжить,  поспішає  кудись.
Приколочка-зірка  і  бантик  зі  стрічки
За  день  побувають  ускрізь.

Охочу  до  всього,  так  манить  мурашку
Ще  зовсім  не  пізнаний  світ.
І  дивимось  ми,  осідаючі  пташки,
На  твій,  пташенятко,  політ.

Ти  поряд,  малеча,  а  нам  може  скоро
Пробити  назначений  час.
Спаде  наша  зірка,  промчить  метеором
І  ранок  настане  без  нас.

Але  підбирає  волосся  невміло
У  хвостик  зіркова  мала.
Зміняючи  нашу,  в  зеніт  небосхилом
Її  уже  зірка  пішла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2018


Фрегат

                 (По  В.  Висоцькому)

Байдужі  до  наживи  і  земель,
Пропахнуті  гарматними  димами,
Вели  ми  свій  лінійний  корабель
Від  пристаней  палаючих  за  нами.

Темніючий,  проплив  над  нами  грот,
І  найскладніший  самий  наостанок,
На  виході,  між  рифів  поворот
Виводив  нас  на  води  океану.

Але  біда  верталася  назад.
І  там,  під  триколором,  різав  хвилі,
Гойдався,  маневруючи,  фрегат,
І  з  двох  комусь  одному  не  світило.

Наш  перший  залп  -  і  ще  пливли  дими,
Луною  ще  відгукувались  скали,
А  вже  поспішно  заряджали  ми
І  правий  борт,  готовий,  розвертали.

У  нас  ще  не  підняті  паруса,
А  їхні  вже  обвислі  і  зім'яті.
Ліг  точно  залп  -  ви  з  нами,  небеса  -
Там  весла  діставали  на  фрегаті.

Ось  боком  розвернулися  вони.
На  мить  скувало  холодом  аорту.
І  корпус  наш  -  спаси  і  сохрани  -
Здригнувся,  продірявлений  по  борту.

Тягнувся  час,  душили  нас  дими,
Вогонь  і  смерть  випльовували  жерла.
І  переможно  вигукнули  ми,
Коли  для  них  фатально  не  поперло.

Горіло  в  нас  і  заливало  дно,
Але  в  розріз  з  непереможним  міфом,
Несло  їх,  некерованих  стерном,
Прибоєм  розбиваючи  об  рифи.

Знав  океан,  сіріючий  від  хмар,
Кого  сьогодні  викине  на  скали.
І  ми  гасили  палубний  пожар,
І  паруса  на  щоглах  закріпляли.

А  біля  них  кричав  пташиний  хор,
Зліталась  хижа  братія,  крилата.
І  пропливав  під  нами  триколор
По  течії,  з  обломками  фрегата.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2018


Сабіні Галицькій

Здригнулись  берізки,  притихли  похмуро
І  час  на  хвилинку  завмер  -
Димить  під  Попасною,  вражений  ПТУРом,
Сповзає  в  окоп  БТР.

Скотилася  зірка  і  згасла  надія,
Закреслена  трасером  враз,
Лиш  сталь  продірявлена  тьмяно  чорніє,
Де  вогник  життєвий  не  гас.

Могил  безіменних  і  трун  перед  строєм
Достатньо  принесла  війна,
Та  тільки  твою  похоронну  героя
Писати  не  зміг  старшина.

Ти  там,  десь  далеко,  була  ще  живою
На  правому  схилі  Дніпра
І  навіть  ще  котик  домашній  з  тобою
Погратись  хотів,  медсестра.

А  тут  вже  бійці  відвернулись  похмуро  -
Бувалі  не  викажуть  сліз,
Лиш  поруч  зі  шляхом,  від  вибуху  ПТУРа,
Посипався  іній  з  беріз.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018


Підсніжник

В  перших  променях  березня  ніжних,
Залишаючи  вже  медсанбат,
Я  здивовано  вгледів  підсніжник
На  снігу,  під  берізками  в  ряд.

Ще  здаючись  морозам  під  ранок,
День  з  зимою  боротись  не  міг,
А  зелені  листочки  старанно
Вже  тягнулись  до  сонця  крізь  сніг.

Зупинившись  на  мить  закурити,
Задивившись  на  білий  бутон,
Я  сестричку  впізнав  в  ньому,  Віту  -
Ту  єдину  на  весь  батальйон.

Не  дізнатись  вподобань  дівочих:
Чому  юна,  ще  майже  мала,
Одноліток  відбила  охочих,
А  для  мене  як  рідна  була.

Я  в  війну  про  подругу  не  мислив,
А  триматися  все  ж  не  зумів,
Коли  навіть  до  зміни  і  після
Ти  вбігала  із  безліччю  слів.

І  на  лінії  захисту  вартий,
Я  не  міг  підібрати  слова,
І  наскрізь  невибаглива  в  жартах,
Притихала  бліндажна  братва.

А  тепер,  ще  на  голій  алеї,
Залишаючи  вже  медсанбат,
Про  підсніжник  в  снігу  і  про  неї
Я  роздумував  -  грубий  солдат.

Розпускаються  квіти  весною
І  в  останнє  осіннє  тепло,
А  підсніжники  майже  зимою,
Аби  сонце  над  ними  було.

Все  ще  думав,  стояв  біля  цвіту
І  цигарки  шукав  -  не  спішив.
Я  пішов,  не  побачивши  Віту,
І  похмуро  було  на  душі.

Раптом  стукіт  набійок  залізних...
Обернувсь  -  і  як  промінь  з-за  хмар  -
Біг  по  мерзлій  алеї  Підсніжник:
-  Почекай,  ти  забув  портсигар!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2018


- Пішли?

                         -  Пішли?..
                         -  Пішли...
                         -  Ти  навіть  не  запитала  куди...
                         -  Не  важливо,  аби  з  тобою.


Сіріє  похмуро,  жевріє  світанок,
Крадеться  по  тиші  нічній.
Одній  шелестить  осокорами  ранок
І  котик  мурличе  одній.

Я  вірю  -  десь  там,  на  бульварі  чи  в  лузі,
Де  в  снах  ми  з  тобою  були,
Я  тебе  зустріну,  і  ти  як  подрузі
Довірливо  скажеш:  -  Пішли?..

Не  стану  гадати,  що  ляже  під  ноги  -
Стежки  чи  сталеві  мости.
Між  безліччю  інших  є  наші  дороги,
Де  поряд  пройдем  я  і  ти.

Ось  лебеді  двоє  летять  в  надвечір'я  -
Одна  без  одного  ніде.
І  зірочка  кожна  в  далеких  сузір'ях
З  найближчою  поруч  іде.

Я  знаю  що  в  холод,  чи  в  день  коли  в  спеку
Кружляють  по  небу  орли,
Я  тебе  зустріну,  впізнаю  здалека
І  ти  запитаєш:  -  Пішли?..

Знімуся  як  бджілка,  легенька  на  злеті;
Мені  не  важливо  куди.
Важливо  що  поряд,  що  десь  на  планеті
Проляжуть  і  наші  сліди.

                     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018


Другу Толі

Вже  трап  хиткий  і  палуба  під  вами,
Позаду  дім  і  стихлий  ураган.
Нудьгуючих  на  суші  за  штормами,
Вас  знову  кличе  синій  океан.

Вперед,  орли!  Не  гайтеся  ні  миті.
Для  вас  вітри  і  з  вами  небеса  -  
Там  ждуть  моря,  і  всі  порти  відкриті
Для  тих,  хто  підіймає  паруса.

Стихії  не  підвладні,  і  під  неї
Ніколи  ви  не  змінюєте  шлях.
Ви  з  тих,  хто  підійімаються  на  реї
Під  шквали  завиваючі  в  снастях.

Хай  вахта  в  ніч  і  кубрики  затісні,
Зате,  як  нестихаючий  орган,
На  всіх  широтах  вам  співає  пісню
Безслівно  й  зрозуміло  океан.

Ви  знали  найгарніших  і  химерних,
У  золоті  і  в  поясі  з  рослин,
І  вас  приймали  ввічливо  таверни
На  островах  віддалених  країн.

Вам  ураган,  свинцевими  валами,
І  рифи  закриваючий  туман
Не  зможуть  перешкодити,  бо  з  вами
Удача  і  відважний  капітан.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775210
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2018


Оленята

Був  ранок,  і  сонце  на  лапи  ялин
Накинуло  вже  позолоту.
Брели  з  оленихою,  схожі  в  один,
Двійнятка  по  краю  болота.

Старанно  по  сліду,  тримаючись  в  ряд,
В  траві  обережно  ступали,
І  в  променях  очі  в  смішних  оленят
І  носики  чорні  блищали.

Здавалось  все  мирним,  і  тиша  була
У  світі  тваринних  ідилій,
Та  з  блиском  сталевим  зіниця  ствола
Вже  хижо  дивилась  на  цілі.

Здригнулись  ялини,  і  грубо  свинець
Звершив  свою  чорну  роботу.
І  з  жахом  малята,  одні,  навпростець
Пустилися  в  ліс  по  болоту.

Далеко  в  гущаві,  в  дрімучих  кущах
Спинились  і  впали  безсилі.
І  розпач  в  великих,  блискучих  очах
Застиг  у  звіряток  змарнілих.

Був  ранок  і  вечір  вчетверте  підряд  -
Ще  відчай  відступить  не  скоро,
А  двійко  голодних,  сумних  оленят
Бредуть  спотикаючись  бором.

Їх  ночі  морозили  холодом  зір,
Лякали  в  грозу  блискавиці.
І  знову  жахливий,  стріляючий  звір
Десь  поряд  палив  із  рушниці.

Над  ними  у  кронах  кричала  сова  -
Ховались  від  неї  плямисті...
Тривожно  дубина  шумить  вікова,
На  вітрі  наспівує  листям.

А  двійня  крадеться,  іде  з  укриття
На  луг  з  запашною  травою.
Несуть  оленята  над  смертю  життя
На  ніжках  тоненьких  з  собою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018


Волонтерка

Летять  кілометри  невпинно...
І  хто  би  подумати  зміг  -
Ти  гониш  легенько  машину
Сплетінням  донецьких  доріг.

Забуті  проспекти  столичні
І  сяйво  неону  навкруг,
Для  тебе  свята  новорічні
Настануть  не  в  колі  подруг.

Біноклі,  приціли  зенітні  -
Не  зовсім  жіночий  вантаж.
І  в  двадцять  на  юній,  тендітній
Не  в  розмір  лежить  камуфляж.

Доросла,  гарненька  і  сміла,
Для  когось  лиш  тільки  одна,
Ти  впевнено  вибір  зробила,
Коли  розгорілась  війна.

Не  місце  розвагам  і  модам,
Коли  покривалом  густим,
Над  кров'ю  стікаючим  Сходом,
Чорніє  тротиловий  дим.

Для  тебе  -  студентки  ще  вчора  -
Стрічати  святкове  число
В  дорозі,  з  нагрітим  мотором,
Сьогодні  не  вперше  було.

Крутили  сніжинки  свій  танок,
Хрустів  під  колесами  лід.
Позаду  -  столичний  світанок,
У  фарах  -  темніючий  Схід.

І  в  вечір  останній  грудневий,
Прийнявши  безцінний  вантаж,
Тебе  на  ура,  королеву,
Прокурений  стріне  бліндаж.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2017


ДАП

Ми  залишали  виснажений  форт.
Туман  зимовий  був  тоді  не  з  нами,
Димів  уже  не  наш  аеропорт,
Оскалений  бетонними  стовпами.

Мовчали  амбразури,  вже  без  нас,
І  вперше  відступаючи  без  бою,
Не  програний,  а  витриманий  час
Ми  в  ДАПі  залишали  за  собою.

Ми  знали  -  ще  не  мертвими  були
Від  вибуху  поховані  в  бетоні,
І  правила  підтверджені  пройшли  -
Нема  в  війні  з  Росією  законів.

Не  скаже  -  боягузи  -  нам  стратег
І  докір  не  закине  нам  у  спину.
Розбиті,  ми  відходили,  зате
В  поразці  зберігали  Україну.

Вже  строк  минав  відведений  якраз
Для  їхньої  безкарності  і  слави.
За  двісті  сорок  днів  вже  піднялась
На  їхню  смерть  народжена  держава.

І  там,  де  нагрівалися  стволи,
За  кроки  від  затаєної  міни,
На  сірі  стіни  надписи  лягли  -
Автографи  всієї  України.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2017


Київ

Запалює  вечір  вогні  золоті
І  берег  далекий  синіє.
Неоновим  сяйвом  на  тихій  воді
Горить,  відбиваючись,  Київ.

Над  сивим  Хрещатиком  лайнер  летить,
В  сіріючих  хмарках  зникає.
Ще  місто  вечірнє  в  турботах  шумить,
Постукує  дзвінко  трамваєм.

А  поряд,  на  плесі  стихають  вітри,
Гудуть  лиш  буксири  у  дії.
Ти  з  часу  Хорива  стоїш  на  Дніпрі,
Тримаєшся  гордо,  мій  Київ.

Ти  перший,  хто  проти  хозар-ворогів
Здійнявся  валами  крутими.
І  першим  на  сході  поганських  богів
Топив  у  Дніпрі  Володимир.

Тягнулися  куполи  в  небо  твої,
Світились  добром  в  позолоті,
Коли  ще  булатом  дзвеніли  бої
З  азійським  сусідом  навпроти.

Ти  вільний  від  диких  і  грізних  колись
Нащадків  ординського  іга.
Ти  знову  в  ряду  європейських  столиць  -
Славутичем  зламана  крига.

Над  руслом  могутнім,  де  повз  льодохід,
Біліють  каштани  з  обривів.
І  цвіт  на  бруківку  скидаючи  з  віт,
Стоїть  посивілий  мій  Київ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757848
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 30.10.2017


Ведмежа

Під  вечір  до  мами  прийшло  з  комиша,
Ображене  гірко,  мале  ведмежа.
Принишкло  тихенько,  забравшись  на  пень  -
Важкий  у  звірятка  сьогодні  був  день.

Поколоті  лапки  і  носик  розпух,
І  вголос  заплакати  хоче  малюк,
Та  все  таки  знає  майбутній  ведмідь  -
Негоже  для  звіра  від  болю  ревіть.

Пригоди,  ще  зранку,  прийшли  неспроста  -
Схотілося  маму  схопить  за  хвоста;
Сердите  ричання  і  ляпас  під  зад,
І  чітко  ведмежий  відновлено  лад.

Почухавшись  трішки,  на  маму  не  зле,
Подумало  мудро  кумедне  мале:
Були  б,  як  і  я  тут  малята  смішні,
Було  б  з  ким  погратись  без  мами  мені.

А  тут  їжачок  виповзає  з  кущів  -
Зраділий  ведмедик  схопився  мерщій,
Примчав  подружитись  і  лапки  простяг,
Та  боляче  вжалив  колючий  їжак.

Забулась  невдача  і  знову  вперед,
Задумалось  раптом  гайнути  по  мед.
Там  вулики  повні  під  лісом  були
І  бджоли  заманливо  поруч  гули.

На  самім  узліссі,  де  поля  межа,
Тихенько  підкралось  до  бджіл  ведмежа,
Просунуло  лапку  і  носик  в  льоток  -
І  ніби  хтось  в  рильце  лийнув  кип'яток.

Зірвавшись  від  болю  до  мами  мерщій,
Привів  за  собою  розлючений  рій.
Бджолиних  укусів  дісталось  для  двох
І  ляпасів  знову  отримав  синок.

І  ось  вже  набитим  героєм  вірша
Лежить  на  пеньочку  сумне  ведмежа.
Хоч  капають  сльози  і  носик  розпух  -
Не  рюмсає  вголос  геройський  малюк.

Він  сильний  і  мужній,  і  звіра  дитя,
А  завтра  чекають  нові  відкриття.
Зітхнуло  малятко,  і  ось  уже  спить.
-  Спи  міцно,  ведмедик,  хай  завтра  щастить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756349
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2017


Переведи мене через Майдан

       Переведіть  мене  через  майдан...
                                                                   (В.  Коротич)


Волошки  між  гіркого  полину
Про  очі  твої  сині  нагадають.
І  спогад,  через  відстань  і  війну,
До  тебе,  в  Київ,  знову  повертає.

Живий  ще  був  Серьожка  Нігоян
І  беркутня  свинцем  не  заряджала.
-  Переведи  мене  через  Майдан,  -
Мене  ти  несміливо  попрохала.

Вже  дні  у  них  відлічені  були
І  шини  вже  палаючі  диміли.
Ми  площу  неспокійну  перейшли,
Але  розстатись  так  і  не  зуміли.

Нам  все  відтоді  ділиться  на  двох,
І  чорні  дні  відміряні  війною.
Ти  навіть  в  непривабливий  окоп
Волошкою  заглянеш  голубою.

Я  вже  не  пригадаю  кожен  бій,
І  кожну  перемогу  і  невдачу,
А  тебе,  в  сірій  курточці  твоїй,
На  фоні  диму  барикади  бачу.

Я  згадую  несмілий  голос  там,
Під  грізний  шум  палаючої  ночі,
-  Переведи  мене  через  Майдан,  -
І  погляд  твій  чекаючий,  жіночий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2017


Земля

Летить  по  небу,  крутиться  планета,
Кружляє  із  супутником  своїм,
І  на  орбіті  круглим  силуетом
Відблискує  промінням  голубим.

Зима  зміняє  літо  з  кожним  колом,
Веде  світила  оберт  по  кривій,
І  точно  не  дізнатися  ніколи
Що  бачити  доводилося  їй.

Пливуть  сусідки  поряд  -  ледь  жевріють,
Планети  безнадійно  неживі,
А  ти,  Земля,  лісами  зеленієш
І  тонеш  в  океанській  синеві.

В  тобі  одній,  у  зоряній  безодні,
На  рідній,  на  єдиній  і  своїй,
Біліє  сніг  на  Півночі  холодній
І  в  тропіках  хлюпочеться  прибій.

Лиш  ти  гудеш  постійними  штормами
В  ревучій  сороковій  широті.
І  ти  одна  над  стиглими  хлібами
Ганяєш  вітром  хвилі  золоті.

Для  нас  ти,  обертаючись,  плането,
Відводиш  час  для  щастя  і  біди,
І  вміло  підбираючи  сюжети,
Ти  зводиш  двох  в  єдино  назавжди.

Ми  день  з  тобою  знову  зустрічаєм
В  надії,  що  сьогодні  пощастить,
А  поле  диким  маком  розцвітає
І  бір  сосновий  кронами  шумить.

З  тобою,  лиш  єдиною  на  світі,
Загублені  в  космічній  глушині,
Ми  по  своїй  проходимо  орбіті,
Кружляємо  у  Всесвіті  одні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2017


Хмаринки

Летять  хмаринки  тихо  вдалину,
По  небу  пропливають  без  упину,
Одна  наздоганяючи  одну,  
Міняючись  грайливо  щохвилини.

Куди,  хмаринки,  разом  біжите?
З  яких  країв  несетесь,  легкокрилі,
І  як  у  вас  дізнатися  про  те,
Від  чого  ви,  пухнасті,  побіліли?

Мовчать  хмаринки  в  синій  висоті,
Не  хочуть  ні  про  що  розповідати:
Їм  на  смішні  запитання  оті
Звисока  краще  мудро  промовчати.

Летять  вони  по  справах  непростих,
Їм  діла  до  бездільників  немає.
Вони  -  хмаринки,  зовсім  не  із  тих,
Хто  просто  так  по  небу  пролітає.

Там,  в  Африці,  гасає  хижий  птах
Над  рибками  в  міліючих  озерах,
І  втомлено  ідуть  по  берегах,
Шукають  воду  слоники  і  зебри.

Ніхто  їм,  крім  хмаринок  з  висоти,
Води  не  принесе  із  океанів.
Вони  спішать  скоріш  допомогти,
Вони  як  порятунок  в  день  останній.

Підхоплені  то  бризом,  то  смерчем,
По  небу  до  відміченого  краю,
Промчать  хмаринки,  випадуть  дощем
І  знову  з  моря  шлях  розпочинають.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2017


Не нам розквітнули каштани…

Не  нам  розквітнули  каштани
Післявоєнної  весни.
Без  нас  травнева  ніч  настане  -
Ми  не  вернулися  з  війни.

Вирує  море  бурунами,
Не  спиться  в  темінь  солов'ям,
Подруги  наші  йдуть  не  з  нами  -
Все  не  для  нас  і  все  не  нам.

Для  нас  -  тюльпани  на  граніті
І  розцвітає  в  полі  мак,
Нам  небеса  навстіж  відкриті,
Нам  все  небесне  -  просто  так!

Тоді  весною,  в  рік  кривавий,
Коли  горів  зі  Сходу  шлях,
Нас  прийняли  в  обійми  трави  -
Ми  залишилися  в  полях.

І  вже  знайомими  стежками
Росистим  лугом  не  пройти
І  тільки  вас  під  небесами
Безмовно  бачим  з  висоти.

Ми  з  вами  радість  розділяли
І  ваші  болі  у  свій  час,
І  поруч  з  вами  пролітали,
Коли  сумні  ви  йшли  без  нас.

Тепер  не  нам  цвітуть  каштани  -
Ми  полягли  у  тій  війні.
І  лиш  пташиними  клинами
Летим  над  вами  навесні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743243
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2017


Україні

Знову  скинуто  прапор  чужинний,
І  омріяний  з  болем  в  віках,
Над  тобою,  моя  Україно,
Жовто-синій  здіймається  стяг.

Ще  повітря  гірке  несвободи
Не  зігнали  на  Північ  вітри,
А  ростком  вже  міцніючим  сходить
Покоління  нової  пори.

Батальйони  ще  юного  війська
Заступили  дорогу  орді.
І  сміття  трьохвікове,  російське,
По  Дніпровій  спливає  воді.

Ти  близька,  як  ніколи,  до  цілі,
Недаремна  твоя  боротьба  -
На  страждальній  землі,  обгорілій,
Підіймаються  знову  хліба.

Знову  з  даху  лелека  злітає,
Над  полями  летить  вдалину.
Як  ніхто,  Україно,  ти  знаєш
Довгожданній  свободі  ціну.

Ще  кургани  в  степу  пам'ятають
Біля  себе  козацькі  шатри.
І  шумлять,  свою  пісню  співають
Над  хрестами  повстанців  бори.

Ти  вернеш  свій  кордон  неодмінно.
В  Севастополь  зайде  твій  солдат.
Ти  ніколи,  моя  Україно,
Під  ярмо  не  вернешся  назад.

Зрита  танковим  поступом  тяжким,
Свої  рани  загоїть  земля.
І  зірве  в  твоїм  полі  ромашки
На  зарослих  окопах  маля.

І  під  небом,  як  прапором  синім,
На  удачу  і  щастя  легка,
Білі  квіти,  як  символ,  підніме
Над  тобою  дитяча  рука.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2017


Новоград

                               
Знову  в  золоті  ліс,  знову  птахи  знялись,
Вдалину  потягнулися  з  криком.
Облітає  з  беріз,  обсипається  лист
І  спливає  по  течії  тихо.

Скільки  всього  було  і  води  протекло  -
Не  змели  тебе  хани  могучі.
Ти  стоїш,  Новоград,  як  століття  назад,
Свої  башти  здіймаєш  на  кручі.

Ти  в  собі  бережеш  пам'ять  древніх  пожеж,
Відбиваєш  їх  зорями  в  плесі.
Ти  мій  дім,  Новоград,  ти  Полісся  фасад
І  колиска  маленької  Лесі.

Тебе  ніжать  вітри,  прикрашають  бори
І  поля  обіймають  хлібами.
Від  північних  рівнин  в  небі  тягнеться  клин,
Над  твоїми  летить  куполами.

Все  в  тобі,  Новоград,  від  початку  і  в  ряд:
Перші  кроки  і  юність,  і  зрілість.
Ти  -  кохання  і  біль,  ти  -  досягнута  ціль
І  надії,  що  десь  розгубились.

Не  сумуй,  Новоград,  оглянімось  назад  -
На  роки  що  для  нас  пролетіли.
Тільки  бачиться  з  круч  під  фортецею  Случ
Від  прожитого  вже  посивілий.

А  в  осінній  порі  пестить  липи  старі,
Забавляється  вітер  над  містом.
І  на  лапи  ялин,  біля  самих  вітрин,
Жовте  листя  лягає  намистом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2017


Солдатам

Вам  бачаться  не  парки  і  алеї,
Не  гілочки  березові  з  вікна  -
Зустріла  вас  окопною  землею,
Смертельними  обіймами  війна.

Тут  сніг  брудний  на  сонці  не  біліє
І  порохом  пропахнуті  вітри,
Підступність  братовбивчої  Росії
Своєї  тут  діждалася  пори.

Тут  зовсім  не  рахуються  навпроти,
На  тім  краю  залишені  в  полях,
Згрубілі  від  кривавої  роботи,
Ви  вершите  історію  в  боях.

Хай  хижий  птах  кружляти  не  посміє,
Фатальна  не  діждеться  вас  пора.
Тримайтесь,  ви  -  могильники  Росії,
За  вами  матері  і  дітвора.

Захищені  лиш  бруствером  окопів,
Між  двох  цивілізацій,  на  межі,
Ви  стоїте  на  захисті  Європи,
На  крайньому  зі  сходу  рубежі.

Збавляє  хід,  буксує  перед  вами
Імперія  скрипучим  колесом.
Ви  ступите  на  труп  її  ногами
І  тост  іще  піднімете  разом.

Розгонить  вітер  західний,  розвіє
Смердючий  дим  "російської  весни".
На  дику,  обескровлену  Росію
Погонить  буря  полум'я  війни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2017


Цвіт папороті

Піднявся  над  обрієм  місяць,
Синіє  уже  далечінь,
В  вечірньому  стихлому  лісі
Лягає  під  соснами  тінь.

Густіють,  повзуть  таємниче
Молочні  тумани  з  боліт,
І  манить,  знайти  себе  кличе
Ніким  ще  не  бачений  цвіт.

Ще  з  древності  ходить  Поліссям
Повір'я,  легенда  про  те,
Як  папороть  в  темному  лісі,
Вночі,  на  Купала  цвіте.

І  хто  наодинці  посміє
В  пітьмі  залишитись  нічній,
Щасливо  здійснить  свої  мрії,
Зірвавши  ту  квітку  мерщій.

Шукали  дівчата  спрадавна
Тих  квітів  бутон  чарівний,
Та  все  безнадійно  і  марно  -
Нема  їх,  хоч  вовком  завий.

Злукавили  предки,  можливо,
Чи  плітку  пустили  дарма  -
Не  так  уже  нині  й  важливо
Чому  того  цвіту  нема.

Нема  тут  помилки,  насправді,
Й  ніколи  її  не  було,
Все  знали  по  справжньому  давні,
Їх  мудрістю  плем'я  жило.

Гуляв  на  Івана  Купала
Народ,  позабувши  про  сон,
А  молодь  тихенько  тікала,
Шукала  щасливий  бутон.

Звичайно  ж,  одне  не  посміє
Забратись  у  хащу  дівча,
І  квітку  побачити  мріє,
Тримаючись  друга  плеча.

Для  того  легенда  й  гуляє,
Як  привід  почати  свій  путь,
А  квітки  там  зовсім  немає,
Ніколи  її  не  знайдуть.

Там  в  темряві  бродять  олені,
І  місяць  над  лісом  пливе,
А  цвіт,  що  придумали  древні
Лиш  тільки  в  легенді  живе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2017


Ромашки

Шумить  вода  азовська  голуба,
Об  берег  розбивається  прибоєм.
Недавно  ще  біліючі  хліба,
Не  зібрані,  горять  на  полі  бою.

А  поруч,  біля  втомлених  солдат,
Задимлені,  обпалені  війною,
Цвітуть  в  полях  ромашки  невпопад,
За  бруствером  біліючи  стіною.

Стоять  в  степу,  де  точаться  бої,    
Заплямлені  мастилами  і  кров'ю
І  пелюстки  обсмалені  свої
Здіймають  ввись,  до  неба  Приазов'я.

Не  раз  зім'яті  подихом  війни  -
Під  танком  і  під  чоботом  бували  -
Щоразу  підіймаються  вони,
Нескорені  атаками  навали.

І  мовчки,  біля  квітів  польових,
Сидять  бійці  в  окопах  після  бою,
Під  плескіт  хвиль  азовських  голубих,
В  обойми  заганяючи  набої.

Приймає  смерть  і  щирить  зуби  в  ряд,
А  зовсім  безтурботно,  перед  нею,
Цвітуть  на  полі  бою  невпопад,
Заглядують  ромашки  у  траншею.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733953
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.05.2017


Карасики

Вже  весна  різнотрав'ям  прикрасила,
Одягла  в  оксамит  береги
І  хлюпочуть  в  лататті  карасики,  
Діловито  снують  навкруги.

По  ставочку  гасають  за  школою,
Розгулявшись  в  обідній  порі,
Тільки  хвильки  розходяться  колами
На  потіху  шкільній  дітворі.

Вже  стомившись  від  формул  і  класиків,
Вчителів  і  уроків  щодня,
Подивитись  на  милих  карасиків
До  ставочка  біжить  дітлашня.

Їм  ніщо  -  срібнобоким  карасикам,  
Вся  наука  шкільна  непроста,
А  директор  -  Вікторія  Власівна,
Взагалі,  до  самого  хвоста.

Вони  рибками  вільними  створені
І  пливуть  безтурботно  в  воді  -
То  під  верби  сховаються  в  корені,
То  мерщій  в  комиші  молоді.

І  стоять,  ігноруючи  дзвоника  -
Ну  не  хочуть  у  клас  школярі!
Хочуть  просто  гуляти  на  сонечку,
Бо  вже  травень  давно  надворі.

Вже  пташки  повернулися  з  вирію,
І  пора  відпочить  від  занять,
Бо  в  ставочку  прикметою  вірною
Карасята  в  воді  хлюпотять.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724149
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 18.03.2017


Томка

Ти  мовчиш,  не  скриваєш  образу.
-  Не  вдалось  погуляти.  Прости...
Ось  вернусь  -  і  наступного  разу...  -
Ну  а  поки  що  -  все  як  завжди.

Повний  газ  -  і  побігла  бетонка,
Шумно  гонять  повітря  гвинти.
І  я  знаю  -  стоїш,  моя  Томка,
Проводжаючи,  дивишся  ти.

Підіймаємось,  кренимось  круто,
Повертаєм  на  курс,  а  мені
Все  ще  бачиться  погляд  прикутий
На  зникаючий  борт  вдалині.

І  тебе,  поки  транспорт  поволі,
Завантажений,  сунеться  ввись,
Пригадаю  між  нами,  у  школі,
На  футбольному  полі  колись.

Я  не  майстер  у  фокусах  тонких  -
Правда  потім,  пізніше  спливла,
Що  не  просто,  не  випадком,  Томка
У  півзахисті  поряд  була.

Грав  безпрограшно  номер  твій  шостий
В  гру  відому  тобі  одній  лиш,
І  у  небо  не  фоткою  просто
Ти  на  приладній  дошці  летиш.

Над  Північним,  нічним  океаном,
Мимо  сивих  торосів-льодів,
Пролітаєш  над  полюсом  самим,
Де  від  холоду  птах  не  летів.

Линув  погляд  незмінно  твій  синій,
Через  хмари  і  сонячну  вись,
В  небі  Штатів,  Європи,  і  нині  -
За  півсвіту  від  шумних  столиць.

І  все  тягнеться  простір  безмежний,
Стигне  шлейфом  біліючий  дим.
Над  полярним,  чужим  побережжям,
Над  лісами  Канади  летим.

Ти  в  морозному  небі  планети,
Де  несуть  лиш  два  парних  крила,
На  борту,  по  своєму  сюжету,
Бути  поряд  зі  мною  змогла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2017


Полювання на вовків

Стихнув  вітер,  беріз  не  колише,
І  соснина  мовчить  голуба...
Тільки  раптом  зірвалася  в  тиші,
Понеслася  луною  стрільба.

Б'ють  без  промаху  єгері  звіра,
Шлють  в  забаву  свинець  хижакам.
Випав  день  у  діброві  не  сірим,
Вийшла  зграя  сьогодні  не  там.

Все,  здавалось,  лягало  по  масті
І  не  чулось  в  повітрі  біди.
Заповідником  крались  зубасті,
Їх  виводив  вожак  на  сліди.

По  законах  місцевих,  по  вовчих,
У  лісах  від  боліт  до  ріки
Все  що  ходить,  стрибає  і  квокче,
Зграя  ділить  на  рівні  шматки.

Тільки  єгер  подумав  інакше  -
Вовк  не  пише  законів  стрілку  -
І  кущі  на  шляху  обідравши,
Виніс  мозок  свинець  вожаку.

Ще  в  агонії  билися  сірі
І  не  стихнув  від  пострілів  гул,
Як  підходили  люди  до  звірів
Добивати  підранків  впритул.

Пхнули  єгері  туші  ногами,
Розрядили  і  склали  стволи,
По  традиції,  поряд  з  вовками,
За  впольованих  тост  підняли.

Шум  стояв  аж  до  сутінок  сірих,
Говорили  азартно  стрілки
Про  життя,  про  закон  і  про  звірів,
А  під  дубом  мовчали  вовки.

Брав  вожак  заповідних  оленів,
Лосенят  і  крикливих  свиней  -
Звірі  в  лісі  живуть  неписьменні,
Не  читають  законів  людей.

І  коли  залягла  пеленою,
Скрила  темінь  навколишній  ліс,
По  доріжці  порослій  травою
Проскрипів  завантажений  віз.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2017


Різдво

В  далекі  дні,  в  землі  пророків,
На  древні  гори  і  моря,
Піднявшись  раз  на  сотні  років,
Свій  промінь  кинула  зоря.

Він  біг  землею  сяйвом  світлим
І  в  царстві  ночі  і  пітьми
Світились  трави  нерозквітлі,
В  краю  зеленої  зими.

Тоді  не  в  золото  хоромів,
А  в  місто  з  глиняних  хатин
Прийшов  володар  свого  дому,
Єдиний  Бог  і  цар  один

Диміла  жертва  ще  так  само,
Курив  священник  фіміам
І  за  стіною  величаво
Стояв  могутній  Божий  храм.

А  промінь  біг,  і  пасовищем  -
Туди,  де  знатним  не  з  руки  -
Ішли  в  готельний  двір  найближчі,
Прості  душею  пастухи.

В  той  час  вантажились  у  Римі,
Ішли  війська  на  кораблі,
А  світ  тримали  вже  незримо
Сповиті  рученьки  малі.

Вони  хлібини  розламають
І  хрест  під  крики  пронесуть.
Христове  слово  об'єднає,
Відкриє  людству  Божу  суть.

Продовжать  золото  і  зброя
Свій  суд  вершити  на  Землі.
І  будуть  рабство  за  собою
Нести  імперські  кораблі.

Але  наш  Бог  у  день  останній
Розсудить  люд  усіх  широт  -
Далеке  плем'я  в  океані
І  Авраамовий  народ.

Він  прах  від  золота  відсіє
Серед  дванадцяти  колін.
В  брудний  вігвам  ввійде  Месія,
Де  буде  праведний  один.

Його  зоря  зійшла  назавжди
В  краю  зеленої  зими,
І  біг  землею  промінь  правди
Аж  до  полярної  пітьми.

Щоб  там,  де  в  тундрі  мчать  олені,
Де  є  душа  людська,  жива,
На  білий  сніг  лягли  знаменням
Сліпучі  промені  Різдва.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2016


Венера

Безшумно  повз  гори-химери
В  затоку  ідуть  кораблі.
І  світиться  в  небі  Венера,
Планета-сусідка  Землі.

Одна  в  тишині  океанній,
Зайнявшись  найпершою  з  зір,
Пливе  вона  в  димці  туманній
Над  морем  і  пасмами  гір.

На  хвилі  свій  промінь  кидає,
На  вкриту  росою  вербу,
І  хочеться  в  думах,  буває,
Спитати  зорю  голубу:

-  Скажи,  одиноке  світило,
Що  бачиш  в  вечірній  імлі?
Які  таємниці  закрило
Туманом  минуле  Землі?

Як  здавна  донині  жили  ми  -
Все  знала  і  бачила  ти:
Закоханих  палкі  обійми
І  свіжі  могильні  хрести.

Ти  чула  Христові  молитви,
Ішла  вслід  за  валками  гарб,
Світила  над  стінами  битви  -
Про  все  розказати  могла  б.

Скажи,  що  ти  знаєш,  плането,
Що  бачила  з  плином  сторіч?  -
А  древній  хранитель  сюжетів
Лиш  гордо  іде  і  мовчить.

Ховається  свідок  мовчазний,
За  хмари  повзе  вдалині,
І  з  темних  висот  неприязно
І  холодно  світить  мені.

Не  викаже  нам  таємниці
Планета-подружка  Землі,
Лиш  море  туманом  сріблиться
І  в  бухті  гудуть  кораблі.


           ВЕНЕРА

         (перевод)

Скользят  по  воде  темно-серой
В  залив  заходя  корвбли.
И  светится  в  небе  Венера
Звездой  одинокой  вдали.

Над  гладью  седой  океана
Зажёгшись  в  начале  ночи,
Идёт  в  тишине  первозданной,
Блестит  отражая  лучи.

Горит  на  волне  отражаясь
И  в  каплях  вечерней  росы.
И  хочется  в  думах,  бывает,
Звезду  голубую  спросить:

 -  Скажи  почему  одиноко
Бредёшь  ты  над  тёмной  водой,
Сходя  то  под  утро  с  востока,
То  снова  вечерней  звездой?

Что  было  во  днях  отдалённых,
И  в  ближних,  известно  тебе  -
Ты  видела  встречи  влюблённых
И  чёрные  даты  в  судьбе,

Христовы  слыхала  молитвы
И  видела  древнюю  знать,
Видала  великие  битвы,
Могла  б  о  былом  рассказать.

Скажи  что  ты  знаешь,  планета,
Что  было,  скажи  мне  в  ночи?  -
Но  светит  таинственным  светом,
Идёт  на  закат  и  молчит.

Уходит  в  туман  без  ответа,
Лишь  светом  мерцая  вдали,
Немой,  молчаливый  свидетель,
Планета-соседка  Земли.

Не  выдаст  далёкие  тайны
Подружки  ближайшей  своей.
Лишь  изредка  полог  тумана
Прорежут  гудки  кораблей.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2016


Журавлі

Над  лісами  північного  краю,
Над  рікою  і  гладдю  полів,
Мимоходом  вгорі  пролітає,
З  криком  тягнеться  клин  журавлів.

Йдуть  за  старшими  юні  на  крилах,
Бездоганно  тримають  політ,
Біля  хмарок  летять  посивілих,
І  все  далі  від  рідних  боліт.

Їхні  зови,  пташині,  їх  кличуть,
Тільки  їм  зрозумілі,  свої,
І  по  небу  пливуть  і  курличуть,
Покидають  холодні  краї.

Може  трапитись  все  в  перельоті  -
Тільки  сумнів  не  лізь  у  думки;
До  життя,  по  прямій  від  болота,
Свою  зграю  ведуть  вожаки.

Їх  кордон  не  тримає  і  межі,
І  ми  дивимось,  діти  землі,
З  теплим  сумом  захоплено  стежим
Як  летять  і  кричать  журавлі.

Кличуть  нас  із  собою,  можливо,
Чи  жаліється  іншому  птах,
Що  вже  холодно  вранці  і  сиво
Від  туману  в  сирих  болотах.

Їхній  крик  не  збагнути  пташиний,
Лиш  на  хатки  боброві  і  гать,
На  покинуті  гнізда-купини
Пожовтілі  листочки  летять.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2016


Горелый

Уже  развеялись  в  полях  
дымы  востока
и  жёлто-синий  флаг  поднят
уже  на  штоке.

Уже  вернулись  пацаны
и  время  сплыло,
но  всё  не  так  как  до  войны,
не  так  как  было.

Промчался  ветер  грозных  лет
оставив  память,
в  душе  и  теле  выжег  след,
отметил  пламень.

Сидит  вот  рядышком  сосед
войну  прошедший,
мой  лучший  друг  с  далёких  лет,
танкист  горевший.

Его  не  тронуло  свинцом,
осколком  тоже,
но  выжгло  пламенем  лицо,
спалило  кожу.

Он  знал  плохие  времена,
тогда  в  начале,
когда  жгли  наши  знамена
и  наших  гнали.

Его  здесь  знает  стар  и  мал,
любой  из  здешних,
все  кто  бывал  и  не  бывал
в  военных  клешнях.

Уже  лицо  в  него  чистей
и  сходят  шрамы,
а  страшен  был,  что  за  детей
боялись  мамы.

Малыш,  бывало,  увидав
пускался  в  ноги,
и  даже  пёс  наш  Полиграф
свертал  с  дороги.

А  так,  по  жизни  он  простой
и  свойский  в  доску,
в  беседе  быстрый  и  живой,
шутить  не  плоский.

Ему  профессор  наш,старик,
кивнёт  учтиво,
шпана  пригласит  на  шашлык
отведать  пива.

С  ним  можно  всё  легко  сказать
и  каждый  смело
его  в  лицо  и  за  глаза
зовёт  Горелый.

И  только  женщины  его  
как  Ваню  знают
и  клички  истинно  мужской
не  уважают.

Бывает  слышу  от  жены  -
Мол,  как  ты  смеешь?
Услышу,  так  его  зовёшь  -
сгребёшь  по  шее.

Ей  не  понять,  не  объяснить
мужской  привычки  -
у  нас  ведь  все,  даже  они,
имеют  клички.

Да  и  вообще-то  мужиков,
как  мы  с  Горелым,
учить  культурных  женских  слов  -
пустое  дело.

В  нас  дружба  вовсе  не  в  словах,
а  в  фразе  меткой  -
друг  -  это  тот,  с  кем  не  боясь
пойдёшь  в  разведку.

И  нету  друга  кто  ценней
чем  он,  Горелый,
прошедший  бойню  первых  дней,
сражаясь  смело.

Он  с  тех  кто  раненной  стране
подставив  плечи,
ушли  на  старенькой  броне
врагу  навстречу.

Он  всё  то  помнит  как  сейчас,
тот  бой  тем  паче  -
отбить  врага  хотя  б  на  час
была  задача.

Там  вражьи  танки  за  селом  
стояли  врыты.
Им  отступать  надо  было,
а  путь  закрытый.

Они  решили  что  зайдут
внезапно  сблизка,
но  знали  -  будут  на  виду
и  цену  риска.

Чтоб  всё  по  ихнему  пошло
молились  Богу,
любой  ценой  надо  было
отбить  дорогу.

Сдаля  скрались  на  холостых,
зашли  напротив
и  ломанулись  сквозь  кусты
на  оборотах.  

Промчал  круша  деревья  танк,
троща  как  ветром,
и  вот  видны  их  башни,  там,
за  триста  метров.

Наводчик  впялился  в  прибор,
на  цель  примкнутый,
и  трижды  выстрелил  в  упор
в  одну  минуту.

Почти  что  равен  был  успех  -
стрельба  удалась!
С  шести  машин,  считая  всех,
лишь  их  осталась.

Там  в  три  столба  плыли  дымы,
пылали  цели,
но  две  машины  в  их  самих
уже  горели.

Отвоевался  вроде  взвод  -
быстрей  в  сторонку,
врубил  механик  задний  ход,
пополз  в  зелёнку.

И  вдруг  удар!..  И  звон  в  ушах...
Взметнулось  пламя,
и  ускользая  не  спеша,
поплыла  память...

Их  из-под  леса  ПТУРС  накрыл
обрезав  звуки,
он  ничего  не  сообразил,
но  понял  -  шухер!

Один  он  выбраться  успел
из  адской  стали,
те  двое  нынче  не  у  дел  -
в  огне  остались.

Тогда  их  четверо  легло
из  бывших  в  бое,
и  двое  раненных  было,
в  ожогах  -  трое.

Друзей  лишились  и  брони  -
покой  солдатам  -
зато  прошли  тогда  они,
спаслись  ребята.

О  том  он  редко  говорит,
но  помнит,  знает
как  экипажи  там  внутри
в  момент  сгорают.

И  по  ночам  кошмарный  сон
придёт  бывает  -
горят  они  и  с  ними  он,
и  не  сгорает.

Но  тихо  гонит  время  вспять
былое  дело,
уже  по  прежнему  опять
живёт  Горелый.

Стоит  в  запасе  в  ВСУ,
проверен  пламям,
и  шоферит  уже  во  всю,
рыбачит  с  нами.

Но  всё  не  так  как  до  войны
осталось  всё  же  -
сменились  братья  у  страны,
друзья  в  нас  тоже.

Сгорела  дружба  навсегда
с  ненужным  братом,
Её  снарядами  тогда  
Сожгли  ребята.

Тогда,  ища  в  разгаре  битв
врагов  в  прицелы,
их  подбивал  и  был  подбит
в  бою  Горелый.

Он  доброволец,  кто  собой  
рискнул  однажды,
ему  всегда,  уже  во  всём,
доверит  каждый.

Он  тот  кто  груз  военных  лет  
разделит  смело,
солдат  и  просто  человек,
мой  друг  Горелый.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705216
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.12.2016


Червоні маки

Знову  небо  ранкове  над  степом
Креслить  ніжно  стрижами  весна.
Знову  бродять  у  лузі  лелеки,
Де  гриміла  недавно  війна.

Вже  відбито  ворожі  атаки,
Вже  на  схід  розміновано  шлях  -
І  цвітуть  над  окопами  маки
На  притихлих,  південних  полях.

Червоніють,  шумлять  пелюстками,
Над  травою  здіймаються  ввись
Там,  де  смерть  пронеслася  вогнями,
Там,  де  кров  пролилася  колись.

Що  вам  ранок  наспівує  сонно?
Що  вам  сниться  на  тихих  вітрах?
Ви  все  бачили,  квіти  червоні:
Біль  і  відчай,  відвагу  і  страх.

Вам  бої  переможні  відомі
І  розірваний  ворогом  фланг.
В  вашім  кольорі  -  полум'я  в  домі,
З  екіпажем  палаючий  танк.

Червоніє  в  пелюстках  багряних
Кров  полеглих  в  атаці  солдат,
Пролітаючий  трасер  фатальний
І  зі  спалахом  лігший  снаряд.

Всі  жахіття  пронісши  вогнями,
Відгриміла  і  стихла  війна.
І  покровом  лежить  над  полями,
Знову  мирно  дзвенить  тишина.

Лиш  на  вітрі  шумлять  пелюстками
Квіти-символ  палаючих  днів,
Квіти-пам'ять  про  тих,  хто  не  з  нами,
Хто  не  вийшов  з  смертельних  вогнів.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2016


Дикий мак

Змито  в  травах  грозою
Кров  полеглих  солдат.
Дим  зійшов  з  поля  бою
І  від  спалених  хат

Знову  бродять  лелеки
По  лугах  навманя.
І  в  містечках  далеких
Спить  окопна  рідня;

Друг  на  попіл  згорілий
Під  листом  броньовим
І  прошитий  навиліт
Бойовий  побратим.

Сплять  бійці  незнайомі,
Сплять  батьки  і  сини.
Тиша  в  їхньому  домі...
Тиша  в  полі  війни...

Тільки  там,  де  на  трави
Кров'ю  скапував  бій,
Ніжить  вітер  ласкаво
Дикий  мак  польовий.


ДИКИЙ  МАК

Пронеслось  лихолетье,
Стихли  выстрелы  враз.
Шрамом  землю  отметив,
Грозный  пламень  угас.

Бродит  аист  полями
Отгремевшей  войны.
И  лежат  под  камнями,
Спят  в  тиши  пацаны;

Друг  споткнувшийся  рядом,
Когда  вскинулся  дым,
И  сожённый  снарядом
Под  листом  броневым.

Спят  друзья  незнакомы,
Спят  мужья  и  сыны.
В  опустевшем  их  доме
Их  шаги  не  слышны.

Только  в  луге,  как  память,
С  первой  майской  травой,
Тихо  выбросит  пламень
Дикий  мак  полевой.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2016