| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
З тобою ми гуляли щонайменше 3 години,
А відчуття, неначе 5 хвилин.
Не тямлю я без тебе й днини,
Бо закохався кожною з клітин.
І ось додому проводжаю,
В руці тримаю ніжну милу кисть,
Цілую на прощання, обнімаю,
Хоча волів би ще отак пройтись.
В душі моїй ти стала ідеалом,
Земним утіленням небесної краси,
Довершеним обробленим кристалом,
Якого так шукав усі часи.
І от закрились за тобою двері,
Замайоріло світло у вікні -
Світ звузився, неначе у печері,
До розмірів, обмежених на склі.
Палає на губах гарячий поцілунок,
Витає й досі у повітрі аромат.
Твій дотик губ – найкращий подарунок,
Приємніший од інших у стократ.
Пройшли лише хвилини від прощання,
А вже все тіло огортає сум,
Цікава дуже річ – кохання –
В розлуці джерело тужливих дум.
Як сонця після ночі,
Як зливи після посухи в сто днів,
Так мрію знов побачить твої очі,
Хоча додому тільки що провів.
Таке важке чекання. Я не знаю,
Чи може це у кожного було,
Що між побаченнями жити припиняю,
Суцільне чорно-сіре тло.
Пориви та емоції бентежні,
Бажання поруч себе відчувати,
І мрії, мрії, чисті та безмежні,
Коли ти ще не поруч буду мати.
При зустрічі ж щасливий як ніколи,
Натхненний та окрилений добряк,
Високі почуття надійно побороли,
Хоча й не опираюсь їм ніяк.
Нехай так буде далі. Це прекрасно.
Життя з тобою – пречудова мить.
Коли обоє люблять одночасно,
Тоді неважко й подвиги творить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2017
О зупинись, прекрасна мить!
Це я на тебе подивився.
Твоя краса аж зір сліпить,
Я б так навічно залишився
Стояти поруч тебе, милуватись,
Ці твої очі – наче всесвіт мій,
Якби й хотів, не закохатись
Уже не в змозі, тож мерщій
Тобі одній, тобі єдиній
Що є на серці розповім,
Такій прекрасній, чуйній, милій,
Натхненній і приємній всім.
Весна без тебе не настане,
До серця літо не прийде,
Самотності лід не розтане,
Душа блаженства не знайде.
Ти стала зіркою на небі,
Яка мені зорить крізь млу,
Завжди поможеш при потребі,
Мерщій до тебе я іду.
Ніякі квіти, золото, алмази
Не конкуренти ніжної краси.
Ти мов в пустелі джерело оази,
Як здійснення для мрійника мети.
Я буду твої руки цілувати
І пронесу кохання крізь життя,
Це щастя тебе мати й цінувати,
Ти головне для мене відкриття.
Ти поки мрія, але все ж реальна.
За це боротися як слід
Я буду доти, доки скажеш схвально,
Що любиш теж мене повік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757397
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2017
Тепер не ті часи, що були колись.
Тепер все в русі та летить у вись.
У темпі блискавичнім промина життя,
А людство накопичує знання.
Щоденно технології та вміння
Ідуть вперед. Зазнає завтра тління
Оте, що лиш сьогодні відкривали,
Новинкою почесно називали.
Отож, в цім штормовім шаленім русі
Успішним та багатим, з щастям в капелюсі
Постане, хто як слід адаптувався,
Прагматиком кмітливим завжди залишався.
Хто знань багато нових накопичив
Та досвід лиш хороший запозичив,
Хто в практиці насправді віртуоз,
Собі формує по життю прогноз.
Тому й розумних та харизматичних,
Кмітливих та завжди практичних
В мінливім світі будуть цінувати,
Бо їм є що йому пропонувати.
А це все безперечно означає,
Що час твій незворотньо пролітає,
Незчуєшся, аж раптом і роки
Розтопчуться, мов мухи та жуки.
Сидіти можеш, лінуватись,
Удосталь до обіду висипатись,
Нездатним до роботи - і транзитом
Пройде життя, де був ти паразитом.
Або ж працюй, навчайся, лови кайф,
Внеси у кожну мить шалений драйв,
Збудуй в собі людину, щастя май.
Що краще - особисто вибирай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699784
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.11.2016
Зміни, зміни, завжди зміни
Линуть, звідусіль ідуть.
Твій уклад вони, мов міни
На шматочки розірвуть.
Щось змінити сам захочеш,
Бо рутинне і скучне.
Нишком тихо пробурмочеш,
Що дістало дуже це.
Іноді самі приходять,
Вир життя їх принесе,
Зі спокою повиводять,
Кардинально змінять все.
Зникне все колись пустельно,
Існування – зміна теж,
Лиш слідкуй за тим ретельно,
Щоб приносився прогрес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699783
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.11.2016
Вчитись треба вміти, друже
Треба знати як за раз
Можна вивчить що не дуже
В пам'ять линуло якраз.
Молоді ми всі, студенти.
Кожен знає: в майбутті
Статку й щастя елементи
Вирішальні у житті.
Із таким от міркуванням
Мчать до вузів школярі,
Щоб своїм важким навчанням
Мати фах і нагорі
Легше буде торувати
Стежку в бізнес та кар'єру
І звичайно починати
Свого успіху прем'єру.
І чекає юних, спраглих
Інформації потік,
Ще від літа їх засмаглих
Змусять вчити цілий рік.
Море записів, конспектів
Сила тестів та книжок
Купа різних там аспектів –
Мов один важкий урок.
Як же все запам'ятати?
В вирі всього, що пізнав,
Починаєш забувати
Те, що вчора прочитав.
Це мов чашка із водою:
Де вода твої знання,
Чаша - об'єм що засвоїв.
І води уже сповна
Щось нове запам'ятаєш –
Крапля в чашку полетить
І цим самим викликаєш
Факт, що мусиш щось пролить –
Ідентичну першій краплю,
Тільки давню, десь із дна,
Залишитись не заставлю,
Пролилася вже вона.
Кожен власну чашу має:
В когось більша, в когось ні,
Згодом її наповняє
Тим, що містить у знанні.
Тільки два прості заняття
Можуть збільшити її.
Перше - пристрасть та завзяття,
В справу вкладені свої.
Хто з цікавістю сприймає
Все нове, що в світі є,
Задоволення він має.
Новий день йому дає
Час провести за читанням,
Зрозуміти й досягти,
З цим наївним сподіванням
Він дістанеться мети.
Друге - звісно ж це робота.
Як теорію не знай,
А без практики і йота
Буде важкою закрай.
Найскладніші часом речі
Після праці геть прості,
Цей багаж собі за плечі
Покладеш і не в хвості,
А в величнім авангарді
Йтимеш серед тернів, лих,
Наче мчатись на гепарді
До вершин усе нових.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699603
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2016
Люблю я потяг, в ньому дуже зручно.
Дорога вже не стомлює нараз.
Купе, плацкарт, загальний буде влучно
Для подорожі обраним якраз.
Там місця вдосталь хоч для себе чи речей,
І гарно так циклічно він співає.
У співі шлях крізь затяжних ночей
В здоровім сні миттєво пролітає
Усім, кого в авто буває нудить,
В автобусі себе погано почуває,
Нехай не думає, у сумнівах не блудить -
Його зі свистом потяг привітає.
А ти іще студент? То це й не порівняння!
Мерщій бери квиток та мчися на вокзал.
Та їдь за безцінь, де нема навчання,
На диско, рок-концерт, екскурсію чи бал.
Зупинок мало - економиш купу часу,
Немає тих об'їздів та заторів,
Вмостися позручніше, випий, якщо любиш, квасу,
Не чуючи бензинових моторів.
Вагон - це ж мов маленький світ:
Там легко стати другом за хвилини,
Там весело, вздовж колії політ
Скорочує тривалість на години.
Узимку тепло, влітку прохолодно,
Без вихлопів повітря увесь час,
І вибором логічним та природнім
Сідати в потяг стало повсякчас.
Отож вивчай цей світ та їдь до нових міст.
Купуй квиток та потяг обирай.
Нове пізнай, звелич духовний ріст,
Сидінню вдома поклади нарешті край;)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699602
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2016
Як же нестерпно жахливо буває,
Навіть не знаєш де діти думки,
Все, що цікаве, не відволікає,
Тягнуть на дно із камінням сумки.
Важко, бо знаєш, що це недаремно,
Все, що отримав, авжеж заслужив,
Адже учинок, єдиний, нікчемний
Вічні чесноти спаплюжив, зганьбив.
Щастя дається для кожного зроду,
Потім щоденно іде повсякчас,
Дехто щасливий, отримавши вроду,
Інші – що розум і вміння припас.
Кожному доля своє видає.
Декому більше, ти їй не суддя.
Щастя все різне для нас постає,
Поділ незмінний, нема вороття.
Вчіться, шановні, що є цінувати,
Щастя уміти своє пронести –
Швидко й безслідно так можна втрачати,
Дуже непросто, що впало, звести.
І в абстинентській погоні за щастям,
Сильнім бажанні здобутків все далі,
Ваші тузи не підійдуть по мастям,
Підуть поразки і серце в печалі.
Треба радіти усьому, що маєш,
Цього закону канон є простий:
Те, що кохане тобі, забуваєш –
Будеш довіку нещасний, сумний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695419
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2016
Як дивно влаштований наш організм!
Чому психологія дуже складна:
Всередині терпиш значний катаклізм,
Спустошений потім виходиш до дна?
Ростеш із роками, девіз – незалежність,
Нікого не хочеться в душу пустить,
Здається, що світу усього безмежність
Не зможе прихильність твою заслужить.
Таким ти зростав, адже бачив буденно
Знущання та зраду, брехню й лицемірство,
І висновком, зробленим тут достеменно –
Обходити боком оце людське звірство.
Такий недоступний, щасливий неначе,
Здаєшся комусь в серці черствим і злим,
Та якось і ця тверда гордість заплаче,
Розтане під поглядом долі простим.
Заплаче вона та розчиниться згодом
В розчиннику з чесності, світла й любові,
А доти від пошуків вмиєшся потом,
Бо просто приходить вони не готові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2016
Ми мріємо. Про щось всі мріють.
І відчуття це гріє наші душі.
Думкам мрійливим геть усі радіють,
Вони, мов повінь, серед спеки й суші
Приносять колорит бажанням, спонуканням,
На їхнім фоні розвивається уява,
Вони в основі є спонтанним пориванням,
Із них походять і багатство й слава.
Неначе голос, індивідуальні,
Немов характер, різнобарвні і складні,
Немов відбиток пальця, унікальні,
У кожного свої, сакральні й дорогі.
Це можуть бути авта чи мопеди,
Великі статки, гроші та прибутки,
Або нові, зручні фірмові кеди,
В яких встигаєш ти добігти до маршрутки.
Це може бути щось високе чи вульгарне –
Зробити відкриття, щось винайти нове,
Залишити життя сумне та ординарне,
Поглянути на все крізь зеркало криве.
Лиш ті, хто мріють, рушії прогресу,
Хто втілює – успішні та зразки,
Вони усупереч невдачі, болю, стресу
До цілі першими кидають мотузки.
Вони не стануть гармонійно співживатись
Із тим, як доля їх розподілила,
Душа і серце будуть пориватись
До мрії, що дає широкі крила.
Бувають дивні, часто неймовірні,
Хтось їх хочає, коли інший дістає,
В майбутнє визначальники манірні
І через них, ми ті, якими є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694957
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.10.2016
В наших внутрішніх світах,
Де клітин значний розмах
Синтезує, контактує,
Щось потрібне там фільтрує,
Поділяється, вмирає,
Цикл новий починає,
Є такі цікаві речі,
Що ніякі дужі плечі
Книжок тих не підіймуть,
Де пояснення живуть.
Електронним мікроскопом
Можна все, мов автостопом,
Пролетіть на саме дно,
Звідки в_ється джерело
Незліченності ознак
Та пояснення а як
Всі клітини і тканини,
Від тварини до рослини
Є такі, які вже є,
Їм інструкцію кує
Дуже ніжна і тонка
Стрічка нитки ДНК.
Це тримаючи в основі,
Інший напрям дамо мові:
Рівні ці молекулярні
Творять риси соціальні.
Всі батьків звичайно мають
І здебільшого їх знають,
Їхні риси, темперамент –
Це не списаний пергамент,
Що узяв і прочитав
І найкраще перейняв.
Це складні насправді речі.
Дивним чином всі малечі
Переймають від батьків
Що хтось з них робити вмів.
І в роки свої юнацькі
Зауважуєш зненацька
Схильність, скажем, рахувати,
Бо у тебе фізик мати.
Або пишеш пісню в барі,
Бо твій тато на гітарі
Грав колись і виступав,
От, напевне, й передав
Щось із генами в придачу,
Ще й свій досвід на остачу.
Але ми не ніоботи:
Хист до певної роботи
Не так просто видасть зиск,
Ми ж не копія на диск.
Лінь, розбещене сумління
Роз_їдають всяке вміння,
Ліжко, фільми, їжа, сни,
Коли в надлишку вони,
Не підуть у толк транжирі,
І талант потоне в жирі.
Але те нам нецікаво,
Всіх цікавлять ті, хто жваво
Кожен день, хвилину, миті
Будуть певним ділом ситі,
Має батьків розум, силу,
Материнську вдачу милу,
Не цураються роботи
Над собою. То й чесноти
Скоро будуть проявлятись.
Варто й новому навчатись,
Спілкуватись, мандрувати,
Що хотілося – пізнати,
Що подобається - вчити
І в житті оте робити.
І звичайно ж не забути,
Що щасливим треба бути:
Весь прогрес, зв_язки нейронні,
Самоствердження бездонні
Незначні без дофаміну
І також серотоніну. )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694954
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.10.2016
Ми надзвичайні, ми народжені тут
На оцій Богом даній землі.
Наші простори безкрайні,
Краєвиди звісно файні,
Перспективи надзвичайні,
В надрах розкоші розмайні -
Те, що серце у теплі
Зберігає в ті моменти,
Важкого й буремного,
Як отруйні репеленти
Роз’їдаючого всього.
Ми тут газди. І нікого
За віки трагедій, драм
Не знайшлось на зміну нам.
Через голод, війни, смуток,
Через зради й невезіння
Вік за віком жеврів жмуток
Незнищенного коріння.
Зовні його корчували
Та ретельно виривали
Так завзято і без стиду,
Що прокляття і огиду
Цим лиш можна викликати.
Нам до всього не звикати,
Ми – сучасності цвітіння,
Хоч звичайно наші вміння
Не якісь там надприродні,
Ми не дарвіни і канти,
Ми і так тут жити згодні.
Тільки б дали спокій хижі.
В них були б напевне грижі,
Якби всі їхні зусилля,
Узурпація й насилля –
Все, що є для них дотичним,
Було потугом фізичним.
Лиш би спокій та можливість,
Лиш не підлість та зрадливість
Нам дали й не заважали,
От тоді би забуяли
Наші статок, щастя, воля,
Не залежала би доля
Від моментів та випадків,
А від розуму нащадків.
Ми б в Європі стали вічним
Центром не географічним.
Бо ми варті, ми достойні,
Ми не гірші за усіх,
Незалежні та пристойні,
Цим не скористатись гріх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694765
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.10.2016
Мамо, я ще повернусь.
Зрозумій, що інакше не міг.
Я у спогадах теплих лишусь,
Хоч від кулі лихої поліг.
Бо не можу я жити у світі,
Де панує безчестя і гроші,
Де злочинність брехнею покрита
Розтоптала чесноти хороші.
Скільки можна терпіти злиденність,
Хитрість підлість високих чинів?
Беззаконня нестерпна буденність
Вже дістала усіх й поготів.
Роздирають бандити країну -
Ось де справжні мої вороги.
Та не вдасться зламать Україну,
Ми єдині у цім навкруги.
Я так вірю у те, що настане,
Що прийде незабаром той час,
Коли лід неприязні розтане,
Благодать ощасливить всіх нас.
Що братерство прийде і повага,
Ми пишатимемось тим, хто ми є.
Благородство й козацька відвага
В серце кожного стежку проб'є.
Я у снах майбуття наше бачив.
Там немає неправди і зла.
Там закон і порядок щось значив,
І заможність народу росла.
За ідею, ці мрії стояти
Буду вічно, лиш сили б знайти.
І якби довелось помирати,
То неважко навічно піти.
Ти не плач, я назавжди лишуся
В серці тих кого знав і любив,
Ще у снах до тебе повернуся,
Я в піснях всенародних ожив.
Хай мене пам'ятають великим,
Що боровсь за ідею крізь страх,
А не тим сіроманцем безликим,
Що ховається в теплих домах.
Вірю, в те, що робив добре діло,
Хоч окутала потім пітьма.
Ми стояли, нескорені, сміло,
Лиш би було то все недарма!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694764
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.10.2016