| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Стояла за вікном безсонна,тиха ніч,
На небі виходили зорі пліч- о- пліч.
В домівці матінка сльози лила ,
Вона не знала куди несе сина війна.
І в ніч ту тиху і безсонну
Вона молилася без втоми ,
Вона молилась і благала ,
Бо що робить уже не знала...
Він був єдинний- її кровинка,
Її життя ,її дитинка
І ладна була душу дать
Та лиш би сина все життя оберігать.
Приходить звістка матінка її цілує
Вона кожне слово звідти цінує,
Вона як скарб її берегла -
Слова сердечні раз у раз перечитувала:
"Це я ,матусю , я живий !
Цей день ...він знову був важкий
І знову обстріл ,знову страх
Та я не боюсь ,я в очі бачив той жах!
Я не боюсь померти ,мамо ,
Я українець - я захищаю мову ,
Я маю Україну берегти ,
Але хвилює :"Як же ти ?!?"
Як будеш ти без мене
І хто промовить ніжне :"Нене",
Кому покажу сльозу я???
Ні!Не покину тебе ,матінко моя."
І звісточка така приходила щотижня .
Війна - це вам не лижня ,
Тут не катаються ,тут боряться.
Ні ,не за своє - за вкраїнське життя!
Та не хочеться матері жити без сина!
Немає звістки ,а пройшла уже 10 днина...
І серце материнське тривогу відчува-
Дзвінок о півночі :"Вашого сина нема..."
І більш нічого не сказали ,
А мати знає :вони більше знали.
Чи він живий,а чи пропав?
Ніхто про те й не думав,ніхто того не знав,
А в серці материнськім грала тривога
Й якась незвична охопила її втома,
Якийсь- то біль і жаль за сином...
Життя - стало їй полином !
В вибігши до річки,де з сином гралась ,
Вона без роздумів на дно увірвалась ...
Тепер вже янголом стала вона ,
По інших світах безтурботно літа,
Блукає там вдень ,вночі блукає :
Свого синочка єдиного шукає.
Зійшла до річеньки ,де разом грались
Й сльозами янгола там умивалась.
Та ніби ще хтось плаче їй почулось ,
Побачила сина й почула слова :
"Де ти мамо ,де є твоя душа?
Я так тепло її почути хочу ,
Пригорнутись й розмовляти до ночі...
Матусю,вже немає війни ,
Мій постріл-вирішальний,але встрелили й вони ,
А я відразу линув ось сюди ,
Тепер не знаю де є ти .
Я буду,як тінь мара,
Але теж хочу спокою,хочу тепла,
Та як тебе я не побачу все дарма...
Я більше дихати не можу ,
Тож полечу в домівку на рай схожу."
Він мав зробить останній подих ,
Але відчув легенький дотик:
Матуся поруч з ним стояла ,
Такі ось щирі слова промовляла :
"Ти дихай ,сину ,дихай
Тримай мій подих,душу забирай.
Створи сім'ю і зрости сина ,
Нехай у мирі живе твоя дитина .
Мені давав Бог ще одне життя,
Але ж не можу я покинути своє диття?!?
Бери,тримай ,ось моє життя ,
Тобі воно потрібніше моє солов'я..."
Він прокинувся ,немов після сну ,
Відчував якусь дивину ,
Не розумів,що сталося
Лиш два крила у пам'яті зосталося.
Ось так урятувала своє диття ,
Віддавши йому життя.
Яке ж чудове материнське серце!
Сильне ,але затишне,мов озерце
І все життя воно б'ється для нас:
Щодень ,шомісяць ,кожен час.
Ви бережіть ,любіть ,цінуйту .
Неньку теплом та ласкою дивуйте!
Ні,не тому ,що слабка,
Не тому ,що ніжна і крихка-
Вона ,як бачете ,ладна вам життя віддати
Й з інших світів на вас споглядати .
Яка ж чудова кожна жінка ,
Вона сіяє ,як в небі зірка!
Чудова тим ,шо матір'ю стає -
Любов і ласку дітям віддає.
Ти не сердись на неньку ,
Яка кричить або плаче тихенько,
Вона все робить лиш для того ,
Щоб вмілим сина виростити свого ,
Щоб донька мудрою зростала,
Щоби життя закони знала.
Піклується про нас ,про себе забуває,
Біжить на роботу ,втомлюється,недосипає.
Матусі праця нелегка
І доля в неї непроста.
Вона роботу робить із душею,
А ви любіть ,піклуйтесь та пишайтесь нею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744404
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2017
Біжать роки ,
А ми лишаємось собою.
Старіють молоді батьки,
Які із нами йшли до бою!
Усе уже не як раніше...
Дивлюсь : і ми уже не ті ,
Тепер ми йдемо сміливіше,
Самі копаємось в житті.
У кожного тут свій сценарій
І кожен тут актор ,
В житті багато аномалій,
Які самі ж включаєм на повтор.
Я не скажу ,як йти нам по життю
І як топтать життя стежинку,
Але частіше ви кажіть :"Люблю",
Й цініть ви мить ,хвилинку...
Я не скажу :"Психологом ти будь!" ,
Але скажу :"Живіть ви веселіше!" ,
Не в п*янках , дискотеках суть,
Підтримуйте частіше!
І хай ви родич чи просто друг,
Допоможи ,не будь ,як сталь
Сам не потягнеш ти життєвий плуг
І сам не підеш у далеку даль.
Ми люди- болить у кожного із нас ,
Нехай мужик ти чи дитина ,
Підтримайте ,щоб не забули вас,
Бо так влаштована людина...
Нас Бог створив,щоб ми збагнули ціль життя,
Як жаль з роками гине така сила ...
Ми йдем так пусто ,нам немає вороття,
Як жаль,що ці роки земля під нами гнила.
Ми просто жили : "хата,хлів ,сарай",
Не помічали те,що так прекрасно ,
Ми серед темряви шукали рай ,
Тьмяніло сонце,що світило ясно
І непомінто, ми марнували все життя,
Не досягали ,не йшли наперекір ,
Нехай не всі ,але й не я...
Так хочеться кричати кожному :"Борися ,вір"
Борись за себе і за брата ,
Вір у сестру,у подругу у всіх,
У кожну людину ,у маму ,у тата ,
Борись за дитячий сміх!
Про те ,що втратили ви не жалкуйте,
Воно вам було не потрібно ,
А те що знову вам данно - цінуйте ,
Беріть його ,йдіть далі гідно...
І поки ви живі ,погляньте на цей світ:
Тут ті сміються,що в них черства душа ,
Тут про насильство знають ті,яким так мало літ
І тут між мирними іде війна...
А може годі жити марно?
Псувати молодь і себе ,
Вам не набрид ще статус :"Хмарно."
Чому не зізнаєтесь ,що ви створили це усе?
Що разом з вами гинула Земля,
Що все ви робите дарма ?
Погляньте,гине все ,про що напишу я...
Нема довіри ,зникає доброта,
Руйнуються сім*ї через дурниці,
Гаманець , статус, красота ...
Все інше для вас дрібниці.
А може годі?Не життя іде на нас,
Ви самі почали з ним бій ,
А тепер я кричу кожному з вас :
"Людино ,схаменися стій!
Хто дав те право : руйнувати світ ,
На бій з життям ти втратив стільки літ?
Але чому не на любов ,
Чому все топчиш знов і знов?
Нехай звучать мої слова ,
Вони за те ,щоб жила доброта..."
Я все сказала,все,що так тривожило мене
І зізнаюсь собі сама ,
Що все сказала не дарма!
00:19
15.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2017
Я люблю свою Україну
І ви покохайте її,
Зігрійте любов*ю калину
І всі обіцяйте собі ,
Що наша країна цвістиме ,
Що ми не покинем її,
Колись покоління ростиме,
Як зараз- на вільній землі!
Я вірю: не зайдемо тихо до хати,
Не сядем співати пісні ,
Коли Україна буде помирати ,
Коли її доля вже буде на дні!
Погляньте на поле ,на ліс і гаї,
Калину, вербу і тополю,
Почуйте пташині пісні солов*їв,
Які нам знайомі до болю.
Згадайте ,як ніжно шепочуть річки ,
Згадайте домівку і школу ,
Маленькі і тихі стежки ,
Бабусину казку і мамину мову.
Хіба оце все не на рідній землі,
Де ти підростав і навчався,
Де добрі знайомі і друзі твої
З якими в дитинстві ти грався?
Звичайно - це все Україна:
Дитинство,батьки і доросле життя!
Звичайно -це все Батьківщина :
Родина ,любов і сім*я!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713665
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 21.01.2017