Олена Муза

Сторінки (1/2):  « 1»

Збитошний пес.

                                                                           Дійові  особи  :
                         Пес  Кузьмич(головний  персонаж)  –  собака  з  родини  лисячих:наглий,хитрий,рудий  ,коротколапий  курдупель,завжди  із  задоволеною  гримасою  на  морді.
                         Я  –  Новосьолова  Олена  .
                         Сашко  -  мій  чоловік.
                         Віра  –  мама  Саші
                         Тітка  Лєна  -  сусідка  Сашиної  мами  через  паркан  .
                         В  масових  сценах  -  коти,курчата.
         Події  відбувалися  влітку  2015-го.Ми  з  Сашком,як  кожного  року,поїхали  на  відпочинок  до  нього  на  батьківщину,  до  Запорізької  обл.  В  приватному  секторі,  в  окремому  будиночку  мешкає  Сашина  мама,довкола  притаманний  для  таких  будинків  просторий  сад,за  яким  ще  вглиб  простягається  довгий  город.  Через  невеличкий  парканчик,який  буквально  можна  переступити  -  володіння  т.Лєни,також  просторий  двір,де  розташований  надувний  басейн,дитячі  гойдалки  та  вольєр  на  свіжому  повітрі  з  курчатами,щоб  ті  скубали  свіжу  зелененьку  травичку.  Я  не  орнітолог,але  курчата,як  на  мене,такі  собі  підлітки,вже  пушок  змінили  на  пір’ячко.  Будиночок  Сашиної  мами  будувався  понад  30  років  тому,тоді  було  заведено  встановлювати  одну  загальну  колонку  водопостачання  при  дорозі.  Згодом  інші  господарі  провели  собі  воду  у  домівки,а  мама  Віра  досі  тягає  відрами  з  загальної  колонки.  Якось  т.Лєна  запропонувала  мамі  ,щоб  та  провела  воду  від  неї,і  платила  їй  по  окремому  лічильнику.  Ну  розмова  на  тому  і  скінчилася,зайнятися  тим  не  було  кому.  Але  коли  ми  приїхали,Саша  вирішив  це  питання  підняти,та  переговорити  з  сусідкою  Лєною  знову,тим  більше  її  за  язик  ніхто  не  тягнув,запропонувала  вона  сама.  Але  все  ж  не  знав,з  якого  боку  підійти  до  питання...Ну  ,і  як  заведено  у  нас  в  Україні  ,вирішили  якось  влаштувати  вечірні  посиденьки  біля  вогнища  ,з  шашличком,пивом  ,та  запросити  сусідку  після  тяжкого  робочого  дня  до  нас  на  відпочинок  і,  так  би  мовити,  «підготувати  грунт»  для  розмови.
         Був  теплий  серпневий  вечір,у  дворі  жевріло  наше  багаття,всі  вже  були  легко  захмілілі  від  пива,  жартували,веселилися,  і  т.Лєна  була  дуже  вдячна,що  ми  її  запросили,але  до  розмови  ще  ніхто  не  приступав.  Відпочинкову  зону  ми  розмістили  у  глибині  двору,далеко  від  будинку  ,на  територіях  городу.  Настала  темрява,світло  в  нас  було  лише  від  тліючого  дерева  і  запальничкових  ліхтариків.  Аж  раптом,з  темряви  ,на  рівні  40  см.  від  землі  ,до  нас  наблизилися  два  поблискуючих  ока.  А  згодом  і  з’явилася  задоволена  морда  пса  Кузьмича.  А  задоволений  від  того,що  черговий  раз  йому  вдалося  вивільнитися  з  ошийника  на  ланцюгу  .  Хоча  для  нього  це  не  було  надто  складно,адже  шия  його  вже  була  помітно  ширша  ніж  черепна  коробка.  На  його  псячу  долю  випало  багато  випробувань:поранення  у  бою  з  бультер’єром-три  дні  оклигував  ,пізніше  потрапив  під  колеса-гематома  була  по  всьому  животу,мама  бігала  позичала  гроші  на  ветеринара-відкачали.  Щоб  він  не  потрапляв  у  всілякі  небезпечні  ситуації,та  не  робив  збитки  іншим  ,його  тримають  на  ланцюгу.  Ну  всім  відомо,що  пес  звільнившись  від  неволі,  до  рук  одразу  не  піде,адже  знає,що  його  неодмінно  пришвартують  назад  до  буди.  Але  всі  одностайно  вирішили  його  пожаліти  і  також  зробити  йому  свято.  Пригостили  його  ковбасками  та  хлібом  з  нашого  столу,він  перекусив  і  задоволений  почимчикував  десь  у  розвідку.
         Прийшла  година  друга  ночі,всі  потомилися  від  відпочинку  і  вирішили  йти  по  домівках.  Т.Лєна  попрощалася,взяла  ліхтарик  і  прямо  городами,через  парканчик  пішла  у  свій  двір,заодно  вирішила  перевірити  курчат.  Присвічує  вона  у  вольєр,а  там……  Кузьмич  вечеряє  курятинкою.  Побачив  її  і  шмигнув  у  темряву.  Голів  7  зжер  ….  Т.Лєна  в  крик  до  мами,мама  в  істерику.  Лєна  присвічує  ліхтариком  по  городу,може  хто  живий  залишився,а  мама  зі  сльозами  і  приговорюваннями  «да  что  ж  это  за  жизнь  такая,где  тонко  там  и  рвется»  -  хапається  за  голову.  Це  ж  тепер  потрібно  компенсувати  втрати  .А  на  хазяйстві  крім  Кузьмича  ще  одна  собака  і  5(!!!)котів.  Точніше  :  1  дорослий  кіт,2  кошенят  і  2  кішки,до  того  ж  одна  вагітна…Вся  пенсія  йде  на  утримання  того  хазяйства.  Ця  банда  краде  все,що  погано  лежить.  Працюють  угрупованням,згідно  напрацьованої  схеми.  Двоє  кошенят  на  передовій,а  старші  на  підхваті.  Дрібнота  просочується  прямо  під  руки  ,хапає  здобич,  відтягує  подалі,(навіть  якщо  це  палка  ковбаси  вдвічі  важча  за  обох  кошенят),тоді  перехоплюють  старші  і  волочать  на  безпечну  відстань.  Варто  лише  на  секунду  відвернутися  від  тарілки-їжа  зникає…Ну  це  коротко  про  весь  звіринець.
           Від  гарного  настрою  нічого  не  залишилось….  Мама  плаче  в  літній  кухні,собака  невідомо  де,під  ногами  кицька  до  мами  :«мяуу,мяууу,мяууууу»…  Мама  з  істеричним  криком  дає  кішці  копняка  ,вигукуючи  «пошла  вон,еще  ты  тут  со  своей  беременностью!!!!».  Кішка  вилітає  з  літньої  кухні  з  характерним  звуком  летючого  від  пенделя  кота.  Нас  з  Сашком  помаленьку  вже  розбирає  сміх,але  ми  ще  стримуємося.  І  тут  я  тихенько  запитую  чоловіка:  «Ну  що,грунт  підготував?  Іди  запитуй  за  лічильник»  .І  ми  вже  гигочемо  голосніше.  Аж  раптом,на  порозі  з’являється  наш  герой,задоволений,ситий.  Мама  тієї  ж  секунди  забуває  про  плач,падає  навколішки  і  з  приговорюваннями  «уся-сюся  мой  хорошенький»,намагається  приспати  пильність  Кузьмича,  щоб  схопити.  Але  він  і  не  збирався  вже  тікати,адже  всі  справи  на  сьогодні  поробив,можна  і  прив’язатися.  Мама  хапає  собаку  обома  руками  за  шкуру,і  з  приговорюваннями  «зараза,сама  повешу»  -  волочить  його  до  буди.  Грубий  пес  постійно  вислизає  з  рук  під  дією  сильного  земного  тяжіння,та,  час  від  часу  ,човгаючи  об  землю  лапами  транспортується  мамою  до  ланцюга.  Нарешті  прив’язали….Мама  з  прокльонами  починає  носити  з  кухні  кавовим  горнятком(!)  Кузьмичу  воду,адже  його  миска  була  порожня.  Зробила  декілька  ходок  ,  обов’язково  лаючись  в  адресу  собаки.  Але  курчат  все  ж  таки  запити  треба….
         Пройшло  десь  ще  півгодини,всі  вже  ніби  вгамувались.  Т.Лєна  дома  ,  мама  заспокоїлась,Саша  палить.  Стоїмо  довкола  пса,міркуємо,  що  ж  робити  далі,як  вчинити  в  цій  ситуації  ,а  нагла  руда  морда  втамував  спрагу  і  оком  не  зморгне  ….  Раптом  мама  ,з  ноткою  останньої  надії  в  голосі,  тихенько  промовляє:  «А  может,  это  все  -  таки  не  он?....»,в  ту  ж  мить  під  ногами  роздається  «бве,  бвееее,  бвеееее»,  і  з  блювотинням  Кузьмич  вертає  курячий  дзьоб  і  око,а  згодом  і  решту  речових  доказів…В  нас  з  Сашею  почався  нестримний  сміх,  мама  знову  в  сльози  «вай,вай,вай»  і  вже  нападає  на  нас:  «у  человека  горе,еще  вы,как  кони  ржете!»  ,а  в  самої,одночасно  з  фразою  ,  також  рот  розповзається  у  посмішці.  Ми  з  Сашею  просто  розбіглися  в  різні  боки,щоб  сусідка  не  почула  того  істеричного  сміху,адже  тримати  себе  в  руках  було  несила.  Ось  так  ми  покликали  т.Лєну,  щоб  поговорити  про  водопостачання  …Щось  мені  підказує,що  доведеться  мамі  ще  довгий  час  носити  воду  відрами  з  дороги...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666572
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2016


Недосяжні босоніжки.

           Я  не  є  майстер  слова  чи  пера,але  все  ж  історію,яка  тягнеться  з  серпня  2014  року,хоч  якось,  незграбно,  таки  змушена  донести  до  людства...Одного  серпневого  дня  вирішила  я  завітати  до  взуттєвого  "бутіка",мені  одразу  впали  в  око  симпатичні  босоніжки,а  симпатичність  їхня  полягала  в  мініатюрності  розміру,тобто  на  мою  35  з  копійками  довжину  ноги  і  на  мій  низький  підйом-вони  сіли  ідеально...Але  я  пошкодувала  на  той  момент  350  грн.  за  шкіру,хоча  тепер  жалкую.Я  почала  розмірковувати,що  то  вже  кінець  літа,не  кожна  нога  влізе,бо  дійсно  надто  вузький  підйом,що  на  зиму  їх  заховають,а  наступного  літа  я  їх  придбаю  вже  за  знижкою,як  на  застарілу  модель  (логічно  так  би  мало  бути  )Пролітає  непомітно  той  рік,наступає  літо  і  я  чимчикую  з  надією  знайти  минулорічні  босоніжки  зі  знижкою.Ура!!!!!  Стоять!!!!  Вони  ріднесенькі!!!Хапаю,перевертаю  і........обана,  600  грн!!!!!!  Боюся  уявити,які  гримаси  в  той  момент  прошмигнули  по  моєму  обличчі,ну  дим  із  вух  таки  пішов.Я  ледь  опанувала  своє  невдоволення  ситуацією,та  з  розпашілим  лицем  вилетіла  з  "бутіка".Минув  ще  рік  ,я  вже  навчена  досвідом  зайшла  із  цікавості  в  той  же  магазин.І  що  ви  думаєте?Стоять!В  нових  колекціях,з  ціною  поза  900  гривень.А  найпарадоксальніше,що  в  них  і  вигляд  то  вже  босоніжок"  бувалих  в  бувальцях",в  які  намагалися  втиснути  вже  десятки  не  завжди  мініатюрних  ніг.Явно  розтягнута  шкіра,однозначно  правий  демонстраційний  босоніжок  буде  вже  ширшим  ніж  захований  у  коробку  лівий...Ось  так  і  сунемо  "босі"  в  Європу....Замість  знижки  на  застарілу,та  вже  підтоптану  пару,ми  отримуєму  втричі  вищу  ціну.А  перед  святами,коли  в  світі  знижки  ,а  в  нас  навпаки  ціни  вгору,бо  на  тобі  можна  "наварити",ти  ж  не  відмовишся  від  ковбаси  на  любиме  олів"є.Ех,сумно.Ось  розповідь  добігла  кінця,хоч  на  душі  легше,та  і  людей  розважу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666566
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2016