Оксана Пісня

Сторінки (1/26):  « 1»

ПАЛАХКОТЯТЬ РУМ'ЯНЦІ НА ЩОЦІ

Палахкотять  рум'янці  на  щоці
Вуста  лоскочуть  шерхлі  губи
Стискаєш  сором  у  моїй  руці,
Коли  кохаємось  до  згуби.

Лягають  плавно  тіні  на  лиці
Пашать  натхненням  ніжні  груди
Вип'ячуєм  зволожені  хребці
Жага  позбутися  напруги  

Описуєм  тілами  манівці
Напівптахи  чи  напівлюди
Мов  віртуози,  мов  оті  митці,  
А  може  просто  -  ласолюби?

Сховаємо  під  ковдру  пломінці,  
Коли  завершимо  етюди.  
Окрасою  проявляться  синці
Даровані  без  болю,  без  наруги.  

Палахкотять  рум'янці  на  щоці...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020


Голод - не тітка!

Голод  гадюкою  заповзав  до  ледь  дихаючого  тіла.  І  тіло  –  не  тіло,  а  так  –  кістки  та  шкіра.  
Тієї  пори  мені  виповнилося  сім.  Павлуші  було  два  з  невеличким  хвостиком,  а  Лексійчик    майже  і  не  жив.  
Потішне  маля  з  розумними  очима.  Здавалося,  він  був  тямущим  від  перших  днів  свого  народження.  Дитинча  зайвого  разу  не  стривожило  плачем  ані  татка,  ані  неньку,  ані  нас  з  Павлушою.  Мабуть  він  не  хотів  бути  клопотом  для  виснажених  голодом  батьків.  Хоча  і  сам  охляв,  але  того  не  розумів,  бо  кращого  життя  не  знав.  
Пішов  хлопчик  від  нас  в  інші  світи  скоро,  тихо  і  непомітно.  Мати  думали,  що  її  яснооке  маля  спить,  а  спить  –  неодмінно  набирається  здоров’я  та  сили.  Та  спав  Лексійчик  вічним  сном.    
Нині  наша  хата  не  здавалася  мені  такою  гарною  та  затишною,  як  раніше.  ЇЇ  розхристана  душа  все  не  могла  зігрітися  на  протязі.  Невідоме  майбутнє  руйнувало  понівечене,  сплюндроване  минуле.  І  в  душу,  і  до  тіла,  і  крізь  шибки,  і  без  дозволу  в  двері    проникав  мертвий  холод.
Ми  з  братиком  днями  не  злазили  з  теплої  печі.  Гукнуть  мати:  «Парасю,  Павлику,  на  поміч!»    –    злізаємо,  а  не  кличуть,  то  гріємося-тулимося,  а  носа  не  показуємо.
Визираємо,  коли  у  сінях  зачуємо  чийсь  голос.  Однак  таке  дуже  рідко  траплялося.  Люди  боялися  заходить  до  осель,  боялися  бути  з’їденими.  А  були  й  такі  у  нашому  селі  люди-нелюди,  люди-людожери.  
Поповзли  чутки  про  те,  що  у  сусідньому  Духовому  живеться  дещо  краще.  Пошкрябався  люд    за  порятунком  на  гору  до  лісу.  Ідуть-ідуть,  а  доходять  не  всі.    Хто  переступить  поріг  Старосвідчених,  так  гукали  їх  по-вуличному,  що  жили  на  нашому  кутку  –  туди  вгору,  той,  як  крізь  землю  провалиться.  А  як  зайшли  до  їхньої  хати  люди  з  органів  так  шість  людських  голів  у  скрині  і  нарахували.  Параска  –  господиня  шась  із  хати,  а  міліцейський  собака  її  хвать  за  сорочку  –    і  не  втекла.  Мала  намір  стрибнути  в  колодязь,  та  не  встигла.  
Навідувала  нас  баба  Варка.  Вона  була  нам  із  далекої  рідні.  Своїх  дітей  не  мала,    до  нас  тулилася.    І  ми  її  не  цуралися.    Щоразу  з    плітками  приносила  те,  що  можна  до  рота  вкинути:  ще  по  осені  пригощала  шматочком  крейди,  а  взиму  і  калинові  гілочки  за  свято.  
 –  Ось  вас  свіжою  новиною  почастую  –  промовляла  баба  Варка  до  неньки.  –  Днями  глухий  Тиміш  у  Лубнах  на  базарі  вдало  спродався.  Якогось  приблудного  кота  за  кроля  видав  і  грошики  за  нього  порахував.  
 –  Чула-чула  про  подвиги  Тимоша.  Да  які  там  гроші!  На  черствий  окраєць  ледь  вистачило.  
 –  А  у  сусіда  Василя  всі  родичі  сконали.
–  Да  Ви  що?
–    Знаю,  що  кажу,  дитино,  знаю!  Якось  вони  пронюхали,  що  Третяки  зарізали  свою  теличку-доходягу  і  вирішили  поживитися  на  тому  багатстві.  Вночі  підкопалися  в  хату  з  глухої  стіни,  весь  поживок  винесли.  Лишили  роги  та  копитця.  Ох,  накликали  вони  на  себе  Божої  кари!  І  людей  нечувано  зобидили,  бо  у  них  самих  діток  двоє,  да  й  старі  ще  біля  них  живуть.  Так  от  варять,  смажать,  а  пахощі  все  село  огортають.  Понаїдалися,  а  на  ранок  сім  душ  переставилося,  –  торохтіла  баба  невгаваючи.  –  Не  брешу,  Уляно.  Їй-бо,  не  брешу!  Сам  Василь  мені  вчора  повідав.  
 –А  які  тільки  добрі  люди  з  виду  були…  
 –  До  чого    цей  клятий  голод  людей  не  приневолить  –  зненацька  озвався  тато,  який  рідко  втручався  в  бабські    розмови.  Він  більше  полюбляв  слухати,  ніж  говорити.
Так  всю  зиму  і  лікував  нас  від  різної  хворі  той  калиновий  диво-напій.  Пили  і  тужили  за  своїм  минулим:  топили  сльози  у  кружках  гарячого  питва,  топили  минуле  в  окропі  самотужки,  аж  язики  обпікали,  бо  жадали  невиліковно-зранені  душі  вилікувати,  зцілити.
Нарешті  завесніло.  Безкінечні  зимові  холоди  неохоче,  але  відступали.  
Голоснішими  ставали  цвірінькання  горобців.
«Вижили!  –  подумалося  маленькій  мені,  забачивши  пташок  на  ламаному  калиновім  гілляччі».
 –  І  ми  вижили!  Не  всі…  –  мовила  я  до  цвіркунів.
Сніг  струмками  побіг  через  городи  вздовж  доріг  за  вигін  ген-ген  вниз,  туди,  де  щороку  розливався  наш  Удай.
Ось  вже  два  тижні,  як  крига  на  річні  поплила  за  течією.
Відтепер  діставатися  сусіднього  села,  що  на  протилежному  березі,  стало  набагато  складніше.
Недомученики  і  недоправедники,  щоб  по  водах  ходити,  як  те  робив  Господь.  Лише  вплав.
Не  пустили  мати  татка  по  воді,  та  по  бурхливій,  на  човнику  до  того  бережка.  Забоялися,  що  згине.
–  Схоронити  не  зумієш,  –  промовляла  неня  –  бо  земля  ще  камінь,  не  вдовбеш.  А  й  себе  загубиш,  як  то  баба  Зінька  Виповська  минулої  весни  на  бистрих  водах.  Не  впоралася  з  веслуванням  і  пішла  на  дно.  Да  хіба  тільки  вона?..
Таточко  тими  днями  зробився  чорнішим  від  землі  святої.  Його  серце  роз’їдала  власна  неміч,  а  тіло  –  безсилля.  Голова  йому  йшла  обертом,  коли  уявляв  бездиханноскамянілі,  почорнілі,  непогребені  тіла  своїх  отця  і  матері.  
А  тим  часом  сонечко  дотягувалося  все  вище  та  вище  вгору,  розправляючи  тепле  проміння  донизу.  Здавалося,  воно  забажало  власноруч  зігріти  все  живе  і  дихаюче  на  цьому  кутку  світу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855688
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.11.2019


Мне, как всегда, тебя сейчас ничтожно мало…

Мне,  как  всегда,  тябя  сейчас  ничтожно  мало
Сжигаю  этот  день  на  углях  без  огня.
Я  отдыхать  одна  немыслимо  устала
Наверное,  люблю.  Наверное,  тебя...  

Ночь  у  окна  без  сна.  Сомнение  пропало,  
Что  жизнь  теряет  смысл.  И  на  рассвете  дня
Я  прогонять  любовь  немыслимо  устала.
Да,  я  тебя  люблю!  Да,  я  люблю  тебя!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843304
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.07.2019


ДО Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Не  сумуй,  Тарасе,  не  гнітися,
Проясни  зажурене  чоло,
За  Вкраїну-неньку  помолися  -  
Ми  зумієм  побороти  зло.  

Ми  укупі,  чуєш,  ми  всесильні,  
Й  до  свободи  жадібність  лиха.  
Недругів  погрози  недоцільні  -  
Ми  зумієм  дати  копняка.  

Не  схилити  нас,  не  побороти  -  
Ми  нащадки   славного  Сірка  -  
Хоч  бувають  в  долі  повороти,  
В  жилах  кров  прадіда-козака.  

І  щоб  там  пророки  не  казали  -
Непокірна  українська  плоть.  
Ми  воскреснем  з  попелу,  із  жару,  
Як  за  віру  воскресав  Господь!

Ми  здобудем  волю  неодмінно,  
Дружнього  позбудемось  ярма.  
Віддамо  новому  поколінню  
Мир,  якого  дотепер  нема.  

Ми  такі,  бо  в  тебе  ми  вдалися:
В  горі  підставляємо  плече.  
Помолись,  Тарасе,  помолися,  
Ми  ж  своїм  незгодам  допечем!  


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833582
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.04.2019


СЬОГОДНІ ВІТЕР ДМЕ ЗІ СХОДУ

Сьогодні  вітер  дме  зі  сходу...
Думки  тривожні  б'ють  на  сполох,  
Щоби  твою  дитячу  вроду
Не  загубив  проклятий  ворог.  

Щоб  обійшла  підступна  куля,  
Яка  не  відає  пощади.  
Літа  хай  накує  зозуля  
Життя  єдиного  заради.    

Додасть  Всевишній  сили  духу
І  віри  у  похмуру  днину
Час  скоротить  тяжку  розлуку
Поверне  матері  дитину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2019


А ЖІНЦІ ЩАСТЯ ДО ЛИЦЯ

А  жінці  щастя  до  лиця  –  
Йому  не  потурати  вроди.  
Воно  –  доповнення  творця,
Не  дивлячись  на  примхи  моди.  

Бо  жінка  в  щасті  –  то  весна,
П'янкого  сповнена  нектару.
Не  відвести  очей  однак,  
Коли  іде  по  тротуару.

Не  йде,  а  плине,  мо',  летить,
Доріг  підбори  не  торкають,
Волосся  сонцем  майорить,
На  плечі  хвилями  спадає.

Вона  небесна,  неземна,
Її  душа  стрімка  й  глибока.
Щаслива  жінка  –  то  весна,
Хоча  пора  осіння  року.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832970
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2019


Весніє

Зима  затамувала  подих.  
Принишкло  у  півока  визира.  
Проспектом  покотився  подив:
Що  коїться?  Все  ожива?!

А  й  справді,  все  не  так  як  вчора.  
Ледь-ледь  помітно,  а  не  так.   
І  не  така  вже  хмара  чорна:
Синіє  неба  лівий  фланг.  

І  десь  он  там  на  роздоріжжі  
Ще  донедавна,  тижнів  два,  
Лежали  білі  купи  сніжні,  
Наразі  шириться  трава.  

Пора  бубнявіє  бруньками.  
Шугає  сік  гнучким  стеблом.
Прошиті  дні,  немов  нитками,
Жаданим,  лагідним  теплом.

Весни  потік  вдихають  груди.  
Співа  душа  на  п'ять  октав,  
Їй  навздогін  співав  би  й  грудень,  
Однак  його  ніхто  не  звав.  




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2019


НЕСКОРЕНИЙ СОЛДАТ

Дедалі    відлітаю    пам'яттю    назад
У    той    уже    далекий    сорок    третій.
Туди,    де    горизонти    полум'ям    зорять,
Де    серед    вартових    живі    і    мертві.
За    гідність,    за    свободу    на    сторожі
І    за    закони:    за    людські    і    Божі.

Не    на    життя,    на    смерть    стоїть    за    брата    брат
Спиною    затуливши    від    багнету.
На    голову    згори    летить    сталевий    град
До    дрібки    спопеляючи    планету.
Закони    недругів    бійцю    ворожі.
Він    за    свої:    і    за    людські,    і    Божі.

Крізь    вогнище    подій    нескорений    солдат
Крокує    до    мети    своєї    вперто.
Лиш    ворог    не    щадить    і    не    щадить    снаряд,
Але    йому    іще    зарано    вмерти.
Не    спить    вночі    і    зранку    на    сторожі.
Він    за    закони:    за    людські    і    Божі.

Один    єдиний    лист    -    розрада    із    розрад,
Трикутником    згорнувся    у    кишені.
Він    рухає    у    бій,    нема    шляху    назад,
Лише    вперед    і    перемога    "в    жмені".
За    гідність,    за    свободу    на    сторожі
І    за    закони:    за    людські    і    Божі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827353
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 01.03.2019


ВИШИВАНОЧКА

Бува  не  спиться  аж  до  раночку
Я  одягаю  вишиваночку.
Вона  мені  стає  розрадою,
Коли  звертаюсь  за  порадою.
Та  довга  ніченька  безсонна
Палкими  спогадами  повна.

На  полотні  старому  квітиться
Узорами  у  світлі  місяця.  
Мереживо  до  тіла  горнеться,  
Що  вишивала  неня-горлиця:
Вкладала    в  візерунки  душу.  
Це  свято  шанувати  мушу.  

Приспів:
А  червоне  з  чорним  ходять  парою,  
Бо  червоне  з  чорним  -  нерозлийвода.  
Лиш  любов  зове  мене  коханою,  
А  про  смуток,  смуток  -  не  біда.  
А  червоне  з  чорним  в  купі  горнуться,  
Бо  червоне  з  чорним  -  нерозлийвода.  
Від  любові  в  серці  рани  гояться,  
А  про  смуток,  смуток  -  не  біда.  

Бува  не  спиться  не  дрімається
В  минуле  пам'ять  повертається,  
Де  руки  мами  гріють  сонечком
На  полотні  розшиту  долечку.  
Долоні,  що  мене  гойдали
Мою  сорочку  вишивали.

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826921
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 26.02.2019


Образа

Твоя  образа  -
Безглузда  фраза.  
Болить  зараза.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825716
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 16.02.2019


КАВУНИ


Цього  літа  гарно  вродили  кавуни!  Було  їх  на  людських  грядках,  як  гною.  Рідня,  сусіди  і  просто  роботящий  люд  –  всі,  хто  по  весні  кинув  зернину  соковитого  плоду  в  пухку  земельку,  втішаються  врожаями.  
І  я  святкую  дорід.  Неймовірно,  аж  цілих  одинадцять  кавунців!
Розляглася  опецькувата  братія  попід  квасолею  і  підморгує  смугастим  боком  до  сонця.
З-поміж  інших  вирізняється  плід  темно-зеленого  кольору  із  жовтою  цяткою.  Він  не  просто  великий,  а  величезний,  як  гладка,  блискуча  дядькова  голова.    
За  крок  від  нього  –  два  меншенькі.  Лежать  у  парі.  Нерозлийвода.  
Ще  п’ять  –  невеличка  симпатична  сімейка  рябих  колобків  із  закрученими  хвостиками  збоку.  А  личка  у  них  круглі,  хоч  циркулем  обводь.
І  десь,  у  лапатій  оксамитовій  огудині,  сховалися  три  «дульки».  Такі  дрібні  та  покручені,  що  справді  фігуру  із  трьох  пальців  нагадують.    
Дивлюся-милуюся,  аж  душа  співає!  І  цієї  солодкої  миті  пригадується  мені  дитинства  пора:  відвезуть  батьки  на  літні  місяці  в  село  до  діда  та  баби  на  гостини,  а  я  і  рада.  Там  Іринка  і  Сашко  –  мирові  друзяки!  
Столітній  дуб,  під  яким  свого  часу  відпочивав  Тарас  Григорович  Шевченко.  Таких  дубів  у  великих  містах  катма.  А  от  по  селах,  то  майже  у  кожному.  Та  наш  дуб  особливий.  Чим  саме,  хтозна,  але  особливий.  
Солодка  біла  шовковиця  Ліди  Сергіївни  і  чудернацькі  червоном’якушні  яблука  тітки  Вєрки,  які  краще  смакують  тоді,  коли  їх  зірвати  тишко쬬-нишком,  без  дозволу.  
Ставок  із  запахом  аїру  і  присмаком  живих  карасів;  жаби  в  очереті  і  барани  в  лікарському  саду;  коров’яче  лайно  після  прогону  домашньої  скотини;  вечірні  посиденьки  між  дорослими  із  правильно  налаштованими  «локаторами»,  щоб  не  проґавити  найсвіжіші  сільські  плітки.  І  звичайно  –  бабусині  кавуни.
Сидимо  з  дідусем  пообідньої  пори  в  холодку  під  абрикосою.  Тільки  не  під  тією,  що  до  сусідів  у  двір  дивиться,  а  під  тією,  що  ближче  до  собачої  буди,  бо  рослинка  гілляччя  має  пишніше  і  тіні  дає  більше.  А  тут  бабуся  з  грядки  щось  у  пелені  несе.
Ага,  думаю  про  себе,  десерт  не  забарився!  
Цієї  миті  дідусь,  мов  чарівник,  ножа  з-під  ослона  дістає.  
Не  мине  й  хвилини,  як  бабуня  в  одній  руці  тримає  твердошкірий  смугастий  серпантин,  а  в  іншій  –  яскраво-червону,  солодко-медову  кулю.
Поділить  між  нами,  нікого  не  обійде.  Першу  ягоду  дає  мені,  бо  онукам  треба  годити,  щоб  частіше  приїздили.  Другу  –  дідусеві,  щоб  «почастував»  черговою  небилицею,  яких  знав  та  знав.  Потім  пригостить  сусідських  хлопців,  котрі  вже  чатують  на  ласощі,  виглядаючи  із-за  штахету.
Сама  з’їсть  найменшу,  бо  з  невідомої  причини,  більша  їй  «до  рота  не  лізе».
Та  й  про  льоху  не  забуде.  Тварині  –  серпантин.
Їмо.  Хлопці  вже  по  цей  бік  огорожі  зручно  вмостилися  поряд  зі-мною  на  лаві.  
Балачки  на  потім.  Чути  лише  плямкання  та  чавкання  і  періодичне:  «фррррр»  –  це  обстріл  кісточками,  що  весело  вискакують  з  рота.
Дитячі  забавки  у  дорослих  викликають  тільки  посмішки.  Самі  того  не  роблять,  бо  не  гоже.  Що  скажуть  сусіди,  коли  узріють?  Соромно!
Та  все  у  нас  питаються,  чи  бува,  не  ковтали  зерня,  бо  воно  у  шлунках  дозріє  і  за  місяць-два  із  маленьких  неслухняних  вушок  виткнуться  пагінці,  а  потім  і  кавунці  з’являться.  
Смішно  нам  від  почутої  небувальщини.  Регочемося.  
«Такі  дорослі,  а  в  дурниці  вірять!»  –  шепоче,  мов  вуж,  мені  в  праве  вухо  Сашко.
«Ага,  блихун  твій  дід!  –  в  ліве  втлумачує    гаркавий  Олег.  –  Он  моєму  батькові  лисе  пузо  лозлізали  і  киски  помили,  бо  він  їв  либу  з  головами.  А  тут  маленьке  зелнятко».  Фррррр!
Гриземо  кавуни,  мов  яблука,  а  сік  з  них  так  і  тече  поміж  пальців  та  по  ліктях,  падаючи  на  землю  червоною  цівкою.  Ось  вже  невелика  калюжа  до  себе,  наче  магнітом,  притягує  мух  та  кота.  
Підійшов  Мурчун  поближче  до  солодкої  калюжки,  принюхався,  неохоче  лизнув  та  й  пішов  геть.  Не  до  смаку  коту  натурпродукт.  А  от  дрозофіла  не  така  вибаглива  пані.  Їй  в  цю  хвилину  для  повного  щастя  тільки  нектару  і  не  вистачало…  
Солодка  мить!  Смакуємо  сповна!    
Наїлися  хлопці  від  пуза.  Дякують  –  і  гайда  по  вигону  ногами  м’яча  буцати.  А  я  із  віником  у  руках  ретельно  збираю  оте  веселе  «фррррр».  Хазяєчка  як-не-як!


Оповідання  відзначене  грамотою  літературно-мистецького  конкурсу  імені  Всеволода  Нестайка  02.02.2019  м.  Бердичів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823974
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.02.2019


СИНУ

Коли  образи  в  спину
Їм  не  корися,  сину.
Не  смій  торкатись  долу,
Коли  не  біля  дому.
Не  говори  красиво
До  тих,  хто  діє  хтиво.
Руки  давати  бійся
В  ворожому  обійсті.  
Не  мруж  ясні  зіниці.  
Не  псуй  води  в  криниці.
Не  міряй  долю  лихом,
Коли  у  небі  тихо.
Ні  подумки,  ні  вголос
Не  сій  роздору  колос!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814826
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2018


Калина пригорнулась до оселі

Калина  пригорнулась  до  оселі
Гілками  затінила  пів  вікна,  
А  в  тій  оселі  радісні  й  веселі
Татусь,  матуся  і  дочка  мала.

Сім'я  спішить  втішатись  кожній  миті,  
Бо  їм  відома радощів  ціна.  
І  в  миті  тій  любов'  ю  оповиті
Татусь,  матуся  і  дочка  мала.  

Вони  торік  зазнали  сподівання  -
Запрагла  розлучити  їх  війна.
Та  сподівання  проросло  коханням,
Де  тато,  мама  і  дочка  мала.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2018


Осень - время года 🍁

-  Скажи,  мой  друг,  как  осень  пережить,
Когда  совсем  не  радует  погода?  
-  А  ты  её  попробуй  полюбить.  
Ведь  осень  -  это  только  время  года.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807018
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 18.09.2018


МАЛЮЄ ДОЩ

Малює  дощ  на  стінах  візерунки.
Працює  пензлем  майже  дві  доби.
Вже  від  води  немає  порятунку:
Немає  порятунку  від  сльоти*.

Малює  дощ.  Його  не  зупинити.  
Душа*,  котра'  загорнута  плащем,  
По  водах  ще  ненавчена ходити
Силкується  домовитись  з  дощем.  

Малює  дощ  і  малювати  буде,
А  я  печаль  у  серце  не  впущу...  
За  кілька  днів  народ  про  все  забуде  
І  знову  виглядатиме  дощу.  
 
Малює  дощ...  

Сльота  -  невпинний  дощ,  негода.  
Душа  -  індивід,  особа,  людина.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800839
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 26.07.2018


ПОСМІХНУЛАСЬ З-ЗА ХМАРИ ФЕБА…

Посміхнулась  з-за  хмари  Феба
І  під  ноги  скотились  зорі.  
Ми  руками  торкались  неба.  
Нас  на  плечах  тримали  гори.  
Ми  летіли  у  вир  думками,
Ми  свої  розправляли  крила.  
Ми  на  поклик  ішли  стежками  
Через  спеку  в  холодну  днину.  
Крізь  туман,  сніги  та  негоду
Крокували  відважно,  вперто.  
Ми  "писали"  свою  пригоду:
Нам  вдалось  підкорити  Говерлу.  
Не  шукали  чужої  долі,  
А  за  мить  стали  просто  неба.  
Нас  удень  цілували  зорі.  
Десь  з-за  хмар  посміхалась  Феба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797405
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.06.2018


Я так втомилась від доріг

Я  так  втомилась  від  доріг
І  вкотре  збилась  з  курсу.
Нестерпний  біль  забитих  ніг,  
Не  відчуваю  пульсу.
Щемить,  пече  моє  плече,
Бо  непосильна  ноша.
Як  подолать  проклятий  щем?
Ніяк,  моя  хороша.
Замало  кисню  для  легень,
Стискає  болем  груди.
То  в  піт,  то  в  жар  чергує  день,
Мов  прояви  застуди.
Нутрує  круговерть  життя,  
Потьмарюється  розум.
Складна  поезія  буття,
А  правильніше  -  проза.
...  І  знову  плентаюсь  кудись.
Чому  ніхто  не  спинить?
Се  є  життя,  кажу  собі,
Спинитися  -  загинуть!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785268
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 30.03.2018


І знову час розлуку намічає

І  знову  час  розлуку  намічає.
І  вкотре  серце  густо  б'ється.
Вокзал  мене  в  дорогу  проводжає,
Перон  мого  повернення  діждеться.
І  так  вони  чекатимуть  дуетом
Їм  будуть  догоджати  пори  року:
Зимова  ніч  співатиме  фальцетом,  -
Найдовша  ніч,  якій  немає  строку.
Струмками  побіжать  весняні  ранки.
Заплаче  слізно  крига  на  прощання.
Відчиняться  наопашки  фіранки
Вітаючи  пташине  щебетання.
І  літо  обізветься  стоголосо
У  супроводі  Всесвіту  вібрацій,
Де  небозвід  жбурля  зірки  у  роси,  
Де  щохвилинна  зміна  декорацій.
А  осінь  закружляє  падолистом
В  розкішному  п'янкому  колотанці.
Природа  стане  гідним  сценаристом,
А  ми  удвох  -  кохання  бранці.
P.S.  Мене  чекай!  Я  згодом  повернуся.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2017


Холодний погляд дивиться у вічі…

Холодний  погляд  дивиться  у  вічі
Хоч  посмішка  оздоблює  вуста.
Омана  не  лікує,  а  калічить.
Омана  -  це  ілюзія  пуста.
Вона  така  аж  приторно-солодка.
Доходить  інколи  до  гіркоти.
Її  вбрання  -  дешева  позолота.
Її  єство  -  одура  повноти.
Допоки  пророста,  пуска  коріння
Ще  якось  прагне  розум  веселить.
А  далі  що?  Накази  й  повеління.
А  далі  що  у  рабстві  цьому  жить?!
Бо  розірвати  заржавілі  пута
Під  силу  тільки  тим,  хто  прагне  змін:
Кому  не  заважа  людська  отрута,
Не  соромно  спиратись  на  ослін.
Гнів  поборовши  звать  "на  допомогу!"
Долоні  в  кров,  що  гепають  у  шибку...
Ілюзія  породжує  тривогу.
Ілюзія  породжує  помилку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713884
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 22.01.2017


Ранок дихає прохолодою…

Ранок  дихає  прохолодою.
Трави  зблідли,  мов  неживі.
За  якою  таємною  згодою
Править  осінь  дива  вікові?
За  наказом,  а  чи  за  порадами
Оголяє  фігури  тонкі,
Забавляючись  листопадами
розкриває  обійми  м'які.
Як  художник,  захоплений  фарбами,
Відтіняє  узори  крихкі.
Урочисто  спалахує  барвами
Проводжаючи  дні  гомінкі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702956
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.11.2016


Буває тяжко запалить вогонь

Буває  тяжко  запалить  вогонь
Й  несила  полум'я  гасити.
Буває  тяжко  запалить  любов,
Але  найважче  не  любити.

Не  паленіть  від  потиску  долонь,
Очей  від  погляду  не  опустити,
Не  захмеліти  від  п'янких  розмов,  
Високі  почуття  не  розділити.

Палітру  почуттів  нових  либонь
Старими  фарбами  не  збагатити.
Тональність  голосу  сфальшивить  знов,  
Як  розум  схоче  одурити.

...  Страждають  ночі  в  братії  безсонь.
По  зорях  марно  ворожити.
Холодне  серце  -  це  тромбозна  кров,
Щомиті  норовить  убити.

Буває  тяжко  запалить  вогонь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2016


О том, как слагать нельзя

А  бывает,  идешь  по  улице,
Сморщив  нос  и  прищурив  глаза,
И  в  ответ  небо  тоже  хмурится,
Как  бы  сущность  твою  отразя.
Ты  грустишь,  нет  причины  для  радости,
От  унынья  лицо  исказя.
Все  настойчивей  хочется  гадости,
Чего  в  принципе  кушать  нельзя.
И  печаль  овладеет  мыслями,
В  черепушку  тайком  заползя.
И  судьбинушка  кажется  кислою,
Горькожелчною  донельзя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672510
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 15.06.2016


МАГНОЛІЯ ЦВІТЕ

Магнолія  цвіте.  Вона  прекрасна!
Така  чуттєво-ніжна  і  гнучка.  
Зодягнена  в  любов,  зваблива  і  сучасна:
«Голівка»  у  віночку,  заквітчана  «рука».

Магнолія  цвіте.  Вона  нестримна!
Хвилює  безсоромно  в  жилах  кров.
Не  горда,  не  лукава,  покірливо-інтимна.
Зухвалість  не  для  неї.  Для  неї  –  все  любов.

Магнолія  цвіте…  Кохання  поряд
Опівдні  проти  сонця  не  дріма.
Парфум  її  п’янкий.  Обожнюючий  «погляд».
Безсовісно  щаслива  і  в  тім  вини  нема.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667567
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 22.05.2016


НАВЧИЛА МАТИ

Ще  змалечку  навчила  мати
свою  Вітчизну  шанувати:
лани,  степи,  моря  і  гори,  
хліб  запашний  на  рушникові
й  ті  руки,  що  його  зростили.
Молитву,  що  вуста  зронили.
Шлях  до  кривавого  Рейхстагу  –  
Героїв-воїнів  відвагу.
Плач  материнський  за  синами,
яких  не  буде  більше  з  нами,    
земля  за  ними  на  сторожі.
І  всемогутнє  слово  Боже!
Дівочий  спів  дзвінкоголосий.
Роки,  що  посріблили  коси.
Край,  де  живу  і  де  родилась.
Ту  мить,  що  в  дітях  повторилась.
Росу  ранкову  на  долоні.
Ті  почуття,  яких  в  полоні.
І  неба  синього  блакить,
І  кожний  день,  і  кожну  мить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664054
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 05.05.2016


ДОНЕЧЦІ

Підросла  моя  крихітка-донечка.
Зовсім  інша:  і  вчинки  й  думки.
А  мені,  а  мені  так  не  хочеться,
Щоб  невпинно  минали  роки…
Пролетіли  вони,  наче  хвилечка,
Ніби  зовсім  життя  не  було.
Розправля  моя  донечка  крилечка  –
Кришталеве  моє  джерело!
Прихилюся,  мов  трави  до  сонечка,
Поцілунком  долоньки  зігрію.
Не  хвилюйся,  ріднесенька  Сонечко,
Я  тебе  захистити  зумію.
Присягаюсь,  що  стану  опорою,
(Стану  світлом  у  темряві  ночі).
Хоч  нерідко  буваю  суворою  –
Лиш  тому,  щоб  не  плакали  очі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659946
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.04.2016


ГРИМИТЬ

Гримить!    Свій  відлік  починає
За  мить  гугнявий  передзвін.
Світ  сповістить:  "Життя  триває  –    
Час  виростати  із  руїн!"
Блакить  здаля  не  проглядає.
Античність  зчорна  гуркотить.
Пора  "кайдани"  розриває.
Пора  торішнє  спопелить.
Тремтить  зело*,  не  зволікає,
Летить  щосили  навздогін.
У  всі  шпарини  проникає
І  підіймається  з  колін.
Сурмить  вгорі,  нутро  стискає,
Ажурність  звуками  зорить.  
Розбурхує  все.  Закликає.
Надію  в  краще  пломенить.
Гримить!


*Зело  -  дуже

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659945
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 16.04.2016