| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Часто хочеться розповісти про те,що болить
Не дає заснути, виламує руки
Про те,що не побачу більше блакить,
Що принесла в моє життя нестерпні муки.
Пекло очі,язик виривало
Серце згоріло,мрії вмирали
Звивалась як гусінь на зеленому листі,
Душилась в красивім червонім намисті.
Моïм мозком заволоділа радіація,
На телефоні звучало повідомлення про переадресацію,
У тілі моïм текла не кров,а срібляста ртуть,
Очі закривай.Продовжуй тонути.
Мій голос звучав якось дивно,навіть механічно
Все було чітко,цілком лаконічно,
В голові панував хаос,як і у тілі,
Невчасно з'явились життєві "пробіли".
Я не відчувала болю,скоріше він мене відчував,
В моïй палаті привид ночував,
Підсипав у ліки морфін,
Снився мені синій дельфін.
Кити більше мені не снитимуться,
Вони втекли від мене, щойно я збайдужіла,
Вони в очі моï з жалем дивитимуться,
На згадку про себе залишать дельфіна.
Ми сиділи вп'ятьох і про щось розмовляли,
Сміялися,злилися й просто мовчали,
Ми ж бо знали,що ми одні у Вселенній,
Ми вп'ятьох: Я і стіни.
Звірі в білих халатах щось вимагали,
У цьому я біди не вбачала,
Бути людиною чи звіром в халаті?
Що ж, в цьому житті за все прийде розплата.
Мене більше не ждіть, я не повернусь,
Візьму я малюнки й від вас заберусь,
Заберу свою думку і свій кругозір,
Я ще людина,ще мабуть не звір.
Я загублюсь між зір у чорній пітьмі,
У відкритому космосі ,в далечині
Де немає життя й слова "папір",
Знайду більше правди,ніж на Землі.
В моïй голові вирує вулкан,
Його регулює мій океан,
Вже порвались всі нитки, на яких трималась душа,
Ïï вже нема.І страху нема.
Я зможу тепер разом з вами п'яніти,
Дивитись телевізор,помаленько тупіти,
Буду жити лишень за інстинктом , як дика звірина,
Серце лиш має маленька дитина.
Забудемо як ми сміялись,
Були щасливими людьми,
Тут ти - не я ,
А я - не ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707571
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.12.2016
Ніч - таємна і казкова,
Заснути думі не дає,
І кожна думка-золота обнова,
І кожна думка- вб'є мене.
На обличчі - посмішка до вух,
А душу- роздирає на шматки,
А чи не вмер у людях людяності дух?
Чи нас закриють, як тварин в
клітки?
У очі-компліменти, жваві розмови,
За спиною-ненависний крик.
Так дивно,що нам не відібрало мови,
За лицемірність,за те,до чого кожен звик..
Шукаєш щирість в почуттях,
Шукаєш всюди, та її немає.
Тонули б у вічних забуттях,
Робили б те,про що ніхто не знає.
Усім нам душі відібрало,
Наші серця-як білий сніг.
Що ж для тебе моє каяття означало?
Чому ж від мене ти досі не втік?
Я кохаю тебе!Розумієш?
Ти засмієшся,зневажливо глянеш на мене,
Розмовами і чаєм іншу зігрієш,
А тим часом,я злечу у небо.
Спогади вбиватимуть тебе.
І кожна інша-лиш взамін попросить,
Багатства твої, як скарби гребе,
Коли заснеш- все повиносить.
Мене згадаєш,дівчину просту,
Яка кохала,так безмежно й чисто
Зеленооку дивачку дурну,
Простим речам глибокого давала змісту.
Ненавиджу все,що пов'язало нас з тобою,
Ненавиджу за те,що залишив мене
Ненавиджу за те,що крокував за юрбою,
За те, що поруч немає тебе..
Ненавиджу й тебе,характер, очі твої!
Ненавиджу аж так,що не змогла розлюбити,
Твої очі - дві великі зорі,
Твої очі- коштовні малахіти...
Ти як зможеш, пробач.
Ти як зможеш - не забувай.
Через мене гірко не плач,
Втрачений рай- не шукай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2016
Без вороття і без упину,
Чекаю знов удару в спину,
Душа розб'ється на шматки,
А склеювати її будеш ти.
Ми все забули,попрощались,
Всі таємниці,геть усе,
Та навіть те,як в дружбі клялись,
Говорять,час залікує і все з вітром однесе.
Я дуже рада,що тебе забула!
Хотіла б ,щоб ти зникнув назавжди,
У спогадах своїх потонула,
Не забудь,мою душу назавжди забери.
Чомусь не плачеться.Чому?
Напевно,сліз уже не має.
Давай закінчимо війну.
Бо що посієш-то й пожинаєш.
Якщо уже на те пішло,
Якщо ти хочеш мене вбити,
Я віддаю своє крило,
Тепер усе роби ,що захотів робити.
Я просто здамся.
Більше не буду боронитись.
І не кричи мені "Отямся!"
Бо коли почну вбивати,
Боюсь,що не зможу зупинитись.
Вбиваючи мене,вбивай швиденько,більш не муч,
Щоб не пручалась,не кричала.
Ми все руйнуєм власноруч.
І потихеньку,все стихало..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2016
Часто життя називають беззмістовним.
Чому?У чому ж причина?
Може у словах складних,невимовних?
Чи через те,що не бачимо світ чужими очима?
Чи через те,що не вміємо бути чесними?
Та й навіщо,спитаєте ви,
Можна ж заглянуть очима небесними,
Туди,де на серці видніються шви.
Ніхто не знає,чим ти живеш,
Але кожен береться судити,
Позбувайся рамок і меж,
Вгамуй вогонь в собі несамовитий.
Чужа душа-то не твоя,
То море сліз,то океан,
У кожного правда є своя,
Хоча ця правда-суто обман.
В тій душі немов у морі,
У морі синіх китів,
Помираєш,гинеш у неволі,
Голос,мов листочок,трепетно у ній тремтів.
Тебе душить невимовний біль.
Душить,розриває,обдирає,
Хтось ніби на рани насипає сіль,
Ти не плач,до ранку рубці заживають.
Ти не плач.Це ще не кінець.
Промінь надії у серці засяяє,
Хоча й думки звелися нанівець,
Перед мрією навіть камінь не спиняє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658004
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.04.2016
Ніч,не мовчи!
Не полони мене мовчанкою!
Нагадуючи мої гріхи,
Не називай мене самозванкою.
Як же хочеться злетіти в небо,
Злетіти далеко,де хмари пливуть,
Здалека побачити синьоводі озера,
Що радість несуть.
Які ж гарні зорі!Яке місячне сяйво!
Дивилась би на них до нестями,
Квітучі й запашні мальви,
Передадуть вітання мамі.
Ніч накрила місто глухою мовчанкою
Мов темним покривалом давно забутих мрій,
Лише вона,мов леді піднебесною хмаринкою
Полонила красою ілюзій.
Яке гарне місто у мареві ночі!
Яскраве,цікаве й водночас сумне.
Не бійся відкрити перед правдою очі,
Все одно біль мине.
Ніч-пора для думок
Краще забути про все-
Й скриньку Пандори закрить на замок.
Не залишай ,ніч моя,у самоті мене.́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657972
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.04.2016