Олена Жежук

Самота

Маленька  пташко  -  перелітний  птах.  
Чого  шукаєш  серед  порожнечі?
Самотня  самота  снує    в  садах,
У  темноту  ховається  під  вечір.

Нема  куди  подітись  від  журби
І  ві́ршами  нарешті  відболіти.  
Повисло  сіре  небо  на  вербі,
Заникалось  в  дуплі  примарне  літо.

Нема  ні  барв,  ні  слів,  ні  суєти,
А  на  вустах  вологий  неба  попіл.
Лети,  маленька  пташечко,  лети...
З  тобою
                       ми  зустрінемося
                                                                                     потім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2024

Хата і баба

Ця  яблуня  не  родить  -  зостарілась,  
Вітри  їй  повикручували  руки.
До  неї  в  гості  прилітають  круки,  
Приходить  баба  у  сорочці  білій.  

Пройдеться    трохи,  спершись  на  кілочок,  
Її  вже  ноги  не  ворушать  листя...  
Відчинить  хвіртку,  гляне  на  обійстя,  
Зайде  у  хату    і    до  печі    мовчки.  

А  піч  холодна  років  вже  із  десять,  
Дощі  крізь  комин  крапають  у  душу.  
Та  часом  місяць  заслонку    воскресить,  
В  порожню  хату  з  неба  зірку  струсить.  

А  баба  піч  розтопить  тою    зіркою,  
Поправить  клямку  й  попливе  у  темінь.  
Хрестами  вікна  плакатимуть  гірко,  
І  небо  стане  синьо-яблуневим.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002841
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2024

сум

Це  пора  печалі  і  мовчання,  
Вже  у  грудях  не  тріпоче  птах.  
Ніби  в  час  одвічного  прощання
Слово  обпеклося  на  вустах.

Нахилилось  небо  на  світанні,  
Обросило  ягоди  терпкі.  
Це  дощі  чи  сльози  поминальні
До  моєї  туляться  щоки?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2023

все що я знаю про нього

все  що  я  знаю  про  нього  –  це  сірі  очі  і  чорне  авто,
іноді  він  ніяковіє  і  ховає  голову  у  пальто.
він  зовсім  мало  говорить,  але  вміє  уважно  слухати,
і  вірить,  що  руки  зігріються,  якщо  їх  добре  похукати.

йому  важко  даються  відмінки,  наприклад,  слова  «на  пні»,
дуже  рідко  усміхається,    і  то  лишень  уві  сні.
цінує  тверезі  розмови,  хоча  возить  дороге  вино,
він  точно  не  помиляється  і  не  лишає  гроші  в  казино.

свобода  для  нього  обмежується  польотом  у  літаку,
а  правду    чомусь  приховує  в  мовчанні  або  в  кулаку.
у  живописі  помічає  кожну  деталь  чи  подробицю,
хоча  сумніваюсь,  чи  пам’ятає    він  хоч  одну    художницю.

поводиться  так,  ніби  найголовніше    уже  відбулось,
але  раптом    я  з  ним  зустрінуся?  треба  ж  говорити  про  щось.
мені  байдуже  –    мовчатиме    чи  розмовлятиме    суржиком,
але  скажіть:  нехай  прочитає  Стуса  чи  Євгена  Плужника.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2023

Чаювання з Богом

Вітре,  дуй  сильніше,  сильніше,  у  мою  спину,
Боже,  хочу  в  гості  до  Тебе,  спусти  драбину.
Хочу  ближче  до  раю,  чаювати  з  Тобою,
Я  така  обезсилена,  і  буваю  злою.
Розкажи  мені,  Отче,  як  маю  жити?
Я  ж  вдалася  у  Тебе,  мені  треба  творити.
Ти  читав  у  Костенко  про  людськії  крила?
Навіть  птахи  їх  мають  -  я  би  теж  хотіла.
А  ще  хочу  свободи,  що  не  має  кордонів,
І  щодня  трохи  щастя  -  хоча  б  на  долоню.
І  ще  мучить  питання:  молитись  доколи
Щоби  люди  не  гинули,  не  було  воєн?  
...  
Бог  долив  мені  чаю,  простягнув  блокнота...  
Обув    берци  й  сказав:  мене  жде  третя  рота.
@ож
Фото  автора  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2023

Безіменна

Припорошило  землю.    
І  тремтить
Маленька  зірка  золотистим  гудзиком,
Нанизую  її  на  срібну  нить,  
Зав'язую  на  шиї  легким  вузликом.
Чия  ти,  доле?  
Змерзла  і  стоїш
Серед  лісів,
накритих  білим
вельоном.  
Поміж  оцих  зимових  заметіль  
Так  хочеться  побути  
б  е  з  і  м  е  н  н  о  ю.

#ож

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2023

Налий мені

Налий  мені  осінь,  насить  мою  душу  сповна,  
Бо  клени  згоряють  -  дощами  їх  не  загасити.  
Налий  мені  осінь,  вона  ще  солодка  й  хмільна,  
І    вогко  ще  травам,  
і  сніг  ще  на  землю  не  випав.

Де  пряні  дими  обвивають  дерева  руді,  
І  пахне  корою  впереміш    старими  грибами.  
Де  листя  мережиться  по  болотистій  воді  -  
Допоки  не  різними  ми  ідемо  берегами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2023

Молодильне

цей  сад  живий,  він  має  добру  душу,  
що  відлетить,  як  прийдуть  холоди.  
а  сонце  розпинає  стиглу  грушу,  
у  вересові  скочує  меди.

той  мед  п'янкий  -  
від  нього  молодієм
хоча  б  на  день,  а  чи  коротку  мить.  
дарма  що  серпень  -  
світ  ще  при  надії
і  молодильним  яблучком  зорить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2023

Передосіннє

Лишитися  отут,  в  цих  днях  передосінніх,  
Де  ліс,  мов  пастела,  солодкий  та  дзвінкий
Торкається  чолом  у  небо  синє-синє
На  відстані  років,  на  відстані  руки.  

І  хоч  куди  не  глянь  -  так  солодко  на  дотик,  
Сміється  у  снопах  проміння  золоте.  
А  там  неподалік,  під  вербами  навпроти
Сидить  веселий  Бог  і  кошики  плете.  

І  так  літа  до  літа  в  кошики  складає,  
А  десь  там  і  мої,  стеблина  до
 стебла.  
А  дуб  нове  століття  з  неба    виглядає.  
Не  хоче  осеніти,  стоїть  в  напівкрила.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2023

Дорога додому

-    Мамо,  беріть  мене  під    руку  та  ходімо  в  дім,  -  побачивши    матір  на  лавці,  сказав  Вадим.  Він  поправив    теплу  кофту  на  плечах  старенької  і  поставив  поруч  її  палицю,  що  відкотилася  від  лавки.  
 -    Ще  трохи  побуду  тут,  біля  півоній,  надихаюся,  намилуюся  красою.  А  в  хату  й  сама  зачовпаю  помалу,  он  які  капці  маю  м'які  та  зручні,  -  втішала  вона  сина,  який  щойно  повернувся  з  роботи.  Вона  любувалася  рожевими  капцями,що  подарував  їй  син,  немов    півоніями,  що  цвіли  поруч.  
 -  Насупило  щось,    нахмарило,  -  не  вгавав  син,  -  ходімо  борщ  розігріємо.  Я  он  стільки  смакоти  на  вечерю  купив.  
   -    Ет,  що  там  насупило.  От  як  в  душі,  сину,  насупить,  оце  не  добре,  а  дощ  –  то  благодать  для  землі  та  душі  людської,  -  підбадьорювала  пані  Софія  чи  то  себе,  чи  сина.  -  Ти  йди,  я  не  забарюся,  трохи  ворушитися  і  мені  на  користь.
       Згодом  перші  краплі  дощу  почали  стрибати  по  рожевих  пелюстках  півоній  і  старенька,  вирішивши  не  турбувати  сина,  пішла  додому…
       Вона  йшла  сантиметровими  кроками  по  ледь  мокрій  асфальтній  доріжці  спираючись  на  палицю.  Їй  здавалося,  що  вона  поспішає,  що  ось-ось  ступить  на  поріг,  торкнеться  клямки  дверей,  відчинить  двері,  побачить  своє    ліжко,  столик,  на  якому    стоїть  букет  півоній,  пляшечки  з  ліками  та  маленьку  ікону.  
       Як  довго  вона  йшла  до  дому,  до  якого  було  так  близько?  Хвилин  п'ять,  десять  чи  ціле  життя?  
-  Софійко,  іди  додому!  –  гукала  її  мама.  І  вона  скакала  підтюпцем  по  стежці,  граючись  в  піжмурки  поміж  півоніями.  
-  Софіє,  допоможи  брату  з  уроками…
-  Софіє,  виходь  за  мене..
-  Софіє,  ти  мусиш,  у  тебе  п'ятеро  дітей..
-  Софіє,  терпи,  ти  сильна…
-  Софіє,  не  переймайся,  і  це  переживемо…
-  Софіє,  діти  з  внуками  приїхали…
-  Софіє,  дякую,  вибач…
-  Мамо,  як  далі  бути?!  
-  Бабо,  зробіть  щось,  ви  ж  сильна!
-  Софіііієє..!
-  Іду,  мамо!    Іду,  любий!  Іду,  мої  синочки!  Іду,  мої    внучата!  Іду,  людоньки!  Ідууууу!
     І  вона  йшла.    Щороку,  щодня,  щогодини,  а  тепер  щохвилини.  Ішла  і  в  добру  погоду  і  в  негоду,  і  з  усмішкою  і  з  болем,    і  легкою  ходою  і  з  важкою  ношею,  ішла  і  дякувала    за  все  Тому,  Хто  завжди  був  поруч.  Хто  любив  її,  допомагав,  повчав,  карав,  пробачав  і  знову  допомагав,  давав  силу  і  віру,  давав  достаток  і  надію,  давав  стільки  всього  доброго  у  її  житті.  
А  тепер  і  Він    ніжно  кличе  її,  сидячи  на  її  ліжку  і  дивлячись  на    свій  портрет  на  столику  :
-  Софіє,    ходи  вже  додому.
-  Іду,  мій  Отче.    Іду...

#korotkaprozа@ОленаЖежук[img][/img]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986513
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2023

Пахнуть липи

Громи  ще  зріють,  не  гуркочуть,  
Іще  жасмином  вечір  світить.  
Ще  у  ночей  зірчасті    очі,  
І  пахнуть  липи,  пахнуть  липи.

Тремтить  між  віт  чиєсь  зізнання,  
Що  у  слова  не  спеленалось.  
Лоскоче  променем  останнім  
Чоло  вечірньої  заграви.

Картає  серце  оповите,  
П'янить  цей  вечір  і  тривожить.
Так  пахнуть  липи,  пахнуть  липи,  
Ніяк  надихатись  не  можу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2023

Пташеня

 Шукає  притулку  душа,  хоч  всього  є  доволі,  
Та  рветься  у  грудях,  цвіркоче  мале  пташеня.
Йому  треба  неба,  йому  треба  іншої  волі.
І  хліба  отого,  що  ''  сталося  з  трьох''  на  щодня.

Але  серед  люду  воно  напрочуд  одиноке,  
І  світ  обійняти  не  може,  хоча  і  кортить.
Його  розпинаєм  гріхами  щодня  і  щороку,
Та  душу  лікують  тендітні  вишень  пелюстки.

І  знов  довіряємо  вікнам,  що  плачуть  дощами.
Душа  стрепенеться  -  як  дерево  струсить    росу.
Себе  роздаємо  за  справи,  людські,  копійчані.  
І  вірим  в  безсмертя,  і  віримо  в  серця    красу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2023

Те, що надихає

Поглянь,  дивись,  бач  -  закипає  світ!  
Роззуйся,  перш  як  йтимеш  берегами.  
Не  бійся  стоголосся  буйноцвіть  -  
То    проростають  дикорослі  трави.  

Така  вода  солодка  на    губах,  
Для  зцілення  скубнеш  м'яку  травичку.
На    золотих,  весняних  берегах
Загубиш,  ніби  юність,    черевички.

Загубиш  день,  ввійдеш  у  тиху  ніч,  
І  серцю  знов  захочеться  кохати.
І  вже  малюєш  пензликом  да  Вінч..  
Своє  весняно  верболозне    щастя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023

Подоляночка

Коли  земля,  п'янка  і  молода,
Настоїться  на  весняних  туманах  -
Біжить  вода.  О  як  біжить  вода,  
Вигоює  і  бальзамує  рани.

Припасти,  де  коріння  воду  тче,  
Прозрів  і  ти,  барвіночку  хрещатий.
Твій  синій  блиск  смарагдових  очей  
Навчив  мене,  навчив  мене  прощати.

Побудь  мені  за  брата  -  потурай
Тим,  що  печаль  не  вміла  розпізнати.
Умилась  подоляночка  твоя,
Тепер  навчи,
                                   навчи  мене  сміятись  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2023

… без імені

Іще  не  повінь,  сплять  іще    ліси,  
Болять  кістки  у  вигойданих  сосен.
До  відчаю  далекі  і  близькі
Оті  птахи  у  небі  безголосім.

Така  печаль,  гірка  мов  черемха́,
Солодка  пастка  -  провесни  отрута.
Я  дерево  без  імені  -  й    нехай,  
Невільниця  до  рук  твоїх  прикута.  

А    на    руках  ні    крапельки    вини.
А  у  очах  ні  відчаю,  ні  страху.
Загублять  нас,  а  чи  загубим  ми    -
                                                       ...    те  знають  пта́хи.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023

Як ти?

Розприндилась  зима,
і  замело,  
Стоїть  посічена  снігами  хата.
І  блимає  з  дороги  жовте  скло,
А  десь  далеко:  як  ти,  люба,  як  ти?

Метуть  сніги,
осліплена  земля,
Вітри  лепечуть  -  збилися  з  дороги.
Гойдають  хвіртку  -  ось  ти  й  не  сама,
Спішать  сліди  оббить  твої  пороги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2023

Не вір

Лоскочуть  вікна  з  темряви  гілки
І  простягають  пальчики  схололі.
Не  вір  нікому  -  людям  невтямки́,  
Що  дві  планети  -  то  насправді  долі.

Зустрінуться  на  сьомих  небесах,
Де  світ  солодкий,  де  живуть  щасливі,
Де  хліб  цілує  з  вдячністю  сльоза,
А  у  садах  магнолії  і  сливи.

Холодне  небо  висне  у  вікні.
Не  зорі  ми  -  між  нами  безліч  років.
Народжують  дві  цяточки  в  пітьмі
               ......    думки  високі.
[u][/u]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2023

Безсоння

Тягуча  ніч,  і  довга,  мов  шиття,
Яке  колись  пороти  знадобиться.
Стрибає  дощ  в  калюжах,  мов  дитя.  
І  місто,  мов  циганка  у  спідниці.  

Дерева  чорні  хустки  нап'яли,
І  тіні  сновигають  попід  хати.
Обіч  біжать  вітри  навперейми́,
А  стежка  їх  не  може  наздогнати.

Старі  шляхи  не  поспіхом    ведуть
З  полями  сонними  так,  ні  про  що  розмову.
У  бур'  янах  шукають  свою  суть
Зірки,  що  впали  із  хоромів  Бога.

І  я  шукаю  в  темені  оцій
Довершеність,  і  віднайти  невтя́ми.  
А  гострий  місяць  дряпнув  по  щоці  -  
І  ніч  минула,
                                     сплакана  шибками...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2023

Сапфіровий погляд

 Зупинитись  отам,  де  розтрушує  небо  сльоту.
До  весни  ще  далеко,  а  серцю  рукою  подати.
Полюби  цю  печаль  -  не  розхитуй  свою  самоту,
Ще  не  вистигло  небо  -  не  час    для  польоту  пернатим.

Лазурова  блакить  -  тут  нема  понівечених  душ.
Тут  щемить  не  від  болю  -  в  любові  скупайся,  пташино.
Так  сліпці  відчувають  красу  -  роздивись  і  заплющ...
Цей  сапфіровий  погляд  і  є  твоя  ніжність  єдина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2023

Вітри

Вітри  голосять,  ляскають  дверми,
У  шпари  заглядають  волоцюги.
О  самото,  шуми  в  мені,  шуми,
Дозволь  мені    лишитись  просто  другом.

Непевний  час  -  немає  в  тім  вини,
Вітри  чатують  жертву  понад  шляхом.  
Я  біль  тобі,
 всього  лиш  біль  нічний
                                                   і  синя  птаха.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2023

Для чого ми народжені?

 Між  верболозу  сонце  у  очах,
Солодка  млявість  і  лозина  ніжність.
Радій,  душе,  тремти,  немов  свіча,
Коли  тебе  торкається  Всевишній.

Найперші  бруньки.  Чи  ж  не  диво  з  див?  
А  люди  вже  й  забули  дивуватись,
Як,  власне,  й  те,  що  ми  прийшли  сюди,
У  цей  великий  світ,  
                                                     аби  кохати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023

Не мине

На  усе  є  свій  час.  А  на  біль?
Скільки  часу  йому?
Крізь  сатиновий  вечір  далеко  мережиться  світло.
Ось  стою  -  розіпни  мою  душу,
зігрій  і  вгамуй..
Хай  на  сонячнім  вістрі  отім  забрунявиться  квітка.

Розпере́жеться  небо  -
вечірнєє  сонце  зайде.
Може,  станеться  диво  -
проплачуться  хмари  щасливі.
Вкотре  день  не  мине  -
просто  в  душу  тихцем  перейде.
Лише  болю
                   до  скону
                                       іти
                                                 у  думках  посивілих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023

Поліським лісам

Прозора  тиша,  древні  міражі.
Крізь  час,  крізь  сон
пливуть  тамтешні  мрії.
Це  тут  освячувались  списи  і  ножі,  
Отут  князям  корились  хижі  звірі.  
Не  йди  углиб,  тримайся  берегів  -
Тут  лише  праведнику  пахне  мед  смолою.
Якщо  не  птах  -  не  зиркай  навкруги!  
І  з  першим  променем  врости  отут  сосною.
А  хочеш  плач,  живицею  скропи
Свою  печаль...  Лелій  солодку  думку.  
У  кронах  шепотом:
Хто  ти?  Хто  ти?
Пізнай  свій  рай,
                                 свій  біль
                                                 і  свою  муку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2023

Примарна радість

Лежить  земля,  як  сповідь  непорушна,
Рядно  у  неба  сиве  і  бліде.  
І  щось  прекрасне  дзенькає  у  душу,
Як  сніг  іде.
Коли  летить  -  сповняє  порожнечу,
Промінчик  сонця  визирне  з  очей.  
А  потім  знов  журба,
у  себе  втеча  -  
І  знов  пече.
Примарна  радість  сльози  витрясає,  
Цілую  біль,  що  народивсь  з  дощу,
У  водах  цих,  коли  душі  надсадно,  
Я  охрещусь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2023

Прочани

Сезон  печалі,  зимно.  А  проте
холодні  ранки  зацукрили  вікна.
Сховай  мене  й  притисни  до  грудей  -
                                                                   я  мерзла  гілка.

Життя  від  віри.  Вірмо,  вір,  лишень
поволі  сходить  охололе  тісто.  
Як  світ  зневіриться,  ти  збережеш...  
                                                                   моє  намисто?

Німі  ліси,  ти  теж  неговіркий,
Ідуть  сніги  -  останніх  днів    прочани.  
Стікає  сік,  цілющий  та  гіркий,  
                                                                   на  свіжі  рани.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2022

Напитися

Сніги  людей  цілують  ревно,
Та  бути  вічними  не  в  змозі.  
Сади  на  палиці  обперлись,
Немов  заклякли  у  дорозі.

Дахи  прибрались,  і  обійстя
Укрилось  білими  снігами.  
Здалося  раптом  ніби  листя
Шуршить  у  мене  під  ногами.

Як  мало  треба:  мир  і  спокій,
І  душу,  що  з  твоєю  схожа.  
Цим  днем  холодним  та  солодким
Ніяк  напитися  не  можна.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2022

Прозріння

Отут  осліпну!  Тут,  поміж  дерев,
Де  осінь  все  відбутися  не  може,
Де  сонце  зачепило  свій  берет
І  мостить  небу  золотаве  ложе.

Отут  і  Мавка,  й  пісня  Лукаша,
Тут  все  відоме  й  те,  чого  не  знав  ти.  
І  враз  ростеш,  й  росте  твоя  душа,
І  хочеться  із    Богом  розмовляти.

Стоять  слова  -  високі  до  небес.
Ще  я  мовчу,  а  душу  вже  лоскочуть.
В  цій  тиші  тиш,  в  цім  чуді  із  чудес
Прозріли  очі  і  душа  водночас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2022

Плинне

Ідуть  дощі,  змивають  декорації,
Блідішають  обличчя  і  поля.
У  серці  не  лишилося  вакансії  -
Занадто  швидко  вертиться  земля.

Впаде  туман,
розвидниться  у  душах,  
Проткне  калина  сірість  цю  німу.
О  смутку  мій,
візьми  на  плечі  дужі
мою    печаль...  

Мене  ж  лиши  саму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022

Немає слів

Залистопадило,  
так  тяжко.  
хтось  горобину  обтрусив.  
співай,  співай,  
кохана    пташко.
…    немає  в  мене  
більше  сил.

дощі  вичмакують
до  ранку,
вітри  пронизують  наскрізь,  
о  підставляйте  мряці  склянки
...  немає  в  мене  
 більше  сліз.  

поля,  дерева
оніміли,
мій  крик  на  друзки  розлетівсь,  
ловіть  поезію  вцілілу
...  нема  у  мене  
більше  слів.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022

Без права на щастя?

Ця  осінь  така  сумовита,  печалить  і  тішить,
Червоними  гронами  світ  притуляє  до  вуст.
Я  п'ю  її,  ніби  востаннє,  й  стаю  щасливіша,
Хоч  щастям  тепер  називаю,  коли  не  журюсь.

Печаль  увірвалася  в  лютому,  в  ранню  годину,
Коли  у  гніздечку  тепліло,  сніжок  розтавав,
Вертались  лелеки  додому,  в  свою  батьківщину,
Й  маленький  пагінчик  бузку  під  вікном  проростав.

Літа  проминули  -  насправді  одне  всього  літо.
І  сіявся  хліб,  а  родило  то  горе,  то  сум.
І  світ  заклякав,  як  із  неба  прощалися  діти,
Як  мати  втирала  дитині  від  болю  сльозу.

Що  світу  до  того?  У  нього  свій  повід  і  рала.  
У  нього  космічні  прогреси,  ракети,  5Д...  
На  жаль,  він  не  може  здолати  оцього  диявола,
Одна  лиш  надія  для  людства  -  Месія  гряде!

Ця  осінь  така  сумовита,  
                                               без  права  на  щастя...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2022

'' Народ мій є! ''

Відзолотить  ця  осінь  і  зів'яне,
Відпахне,  відсумує  і  піде.
А  нам  тривоги  і  душевні  рани,
І  України  личенько  бліде.

Та  ненадовго  москалі  прокляті
Ракетами  лякатимуть  людей.
Поріддя  нелюдів,  що  розумом  обтяте,
І  вас  лиха  година  забере.

Недовго  вам  ще  шкіритись  зубами,
Недовго  відправляти  ще  синів
''  за  родіну''...  Умиєтесь  сльозами
І  в  пекло  навпростець  -  отам  ваш  дім!  

Ми  ж  будем  жити!  Ми  ж  бо  Українці!
У  нас  є  Воля,  Правда,  з  нами  Бог!
Пройдуть  віки,  і  гордо  на  сторінці
Писатимуть  нащадки  про    народ:

''  Народ  мій  є!  Народ  мій  завжди  буде!
Ніхто  не  перекреслить  мій  народ!  ''

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2022

Красиві люди

Які  красиві  люди  в  нас!  
Високі  помисли  у  серці.  
Їх  вічний  вогник  не  погас,
Коли  дивились  в  очі  смерті.

Вони  такі  ще  молоді  -  
Таким  не  можна  помирати.
Невже  в  любові  цій  святій
Не  всі  повернуться  до  хати?

Цей  світ  ще  жеврить,  чи  зотлів?
Чи  в  прірву  котиться  ганебно?
О  скільки  вистражданих  слів
Летять  молитвою  у  небо.

Хай  згине  зло  в  війні  навік,
І  усміхнеться  кожна  мати.  
А  ви,  ріднесенькі,  живіть,  
Щоб  з  Перемогою  вертатись!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2022

На дно

В  старий  колодязь  плюхкають  на  дно,
Немов  у  душу,  яблука  червоні.
Жують  туман  -  осіннє  полотно,  
Червлені  коні.  

Черпаю  осінь  цинковим  відром,
Летить  в  криницю  з  неба  зжовкле  листя.
Які  холодні  ночі  за  вікном,
Як  ти  не  снишся.

Пою  коней,  пою  свою  журбу,
Цілую  осінь  в  яблучко  вологе.
І  ніби  сам  Господь  із  моїх  рук
Забрав  тривоги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2022

Хочеться

Солодко  гупають  яблука.  Ще,  іще...
Хочеться  миру  і  злагоди  й  чогось  простого.
Літньої  зливи  і  змокнути  під  дощем.
Чаєм  зігрівшись,  за  все  подякувать  Богу.

Хочеться  гарних  новин,  де  усі  живі.  
Добрих  сусідів  і  квітів  багато  у  полі.  
І  щоб  насправді  був  Божим  цей  білий  світ,
Й  більше  і  більше  у  серці  ставало  любови.

Неба  блакитного,  простору  журавлю,
Крапельку  смутку  осіннього  і  без  надриву.
Хочеться  пишних  жоржин  й  смс    ''  люблю'',
І  щоб  здоровий  був  тато  й  матуся  сива.

Хліба  пахучого,  ранків  із  кришталю,
І  щоби  діти  не  тільки  на  фото  щасливі.  
Хочеться  МИРУ  в  країні,  яку  люблю,
Гупають  яблука...  Господи,  дай  нам  сили.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2022

Ночі серпневі

Ночі  серпневі  -    тиха  моя  пора,
Гусне  повітря  м'якоттю  слив    та  ожини.
Просто  допити  це  літо  до  дна  й  сповна,
І  запастися  теплом,    щоб  не  стати  чужими.

Осінь  впустити,    осінь  така  молода,
Сум  пересіяти,  і  перемножити  радість  .
Пити  і  повінню  стати  -  жива  вода.  
Сонцю  вклонитися,    як  це  робив  прапрадід.

Пахне  чорнозем  -  тепла  ж  яка  земля!  
Перецідити  мовчання  і  впасти  в  обійми
Ночам  серпневим.  Сміятися  звідтіля...  
Чом  же  на  ранок  терпкими  стають  ожини?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2022

Серпень

***
Падають  яблука.  Серпень.
Солодко  пахне  чебрець.  
Ти  розхитав  моє  серце
На  пів  століття  вперед.

Небо    приляже  на  верес,
Переколошить    меди.
Стихнуть  ліси  та  озера,
Листям  засипле  сліди.

Вкриється  сад  білим  пледом,
Знову  скажу  тобі  ні.  
Чай  чебрецевий  із  медом
Й  трохи  гірчинки  на  дні.

Це  все  потому.  А  нині
Яблука  падають  в  сни.  
Ми  лише  птахи  осінні  -  
Станем  людьми  повесні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2022

А що ж ви, мамо, накоїли?

       Сьогодні  Юзьку  рано  не  будять.  Сонце  вже  добряче    випалювало  зашкарублу  глину  на  стінах  хати,  нагріло  шибки  вікон  і  гралося  Юзьчиним  волоссям.  Пташки  переспівали  всі  свої  вранішні  пісні  і  затихли.  Але  Юзька  давно  не  спить.  Вона  чула,  як  батько  гупнув  полінами  біля  печі,  як  мати  принесла  відра  з  водою,  чистила  картоплю  та  совала  горшками  в  печі.  Батько  поспіхом  випив  кварту  свіжого  молока,  витягнув  з-під  ліжка    кирзові  чоботи,  звечора  начищені  дьогтем,  взувся  і  вийшов  з  хати.  
       Батько  зібрався  на  базар.    У  сінях  вони  з  матір'ю  про  щось  говорили,  а  Юзька,  здавалось,  й  не  дихала,  вслухаючись  у  розмову  батьків.  Чи  нагадає  мати  батькові  про  її  день  народин?  Натомість  мати  казала,  що  в  Янека  нема  чобіт,  а  йому  на  осінь  до  школи  йти,  нагадала  про  сито,  сіль  і  мотузку  до  колиски  Анелі.  Батько  говорив  про  нові  голоблі  до  воза,  які  замовив  дядьку  Семену.  Згодом  мати  кинулася  до  скрині,  довго  там  вовтузилася,  пірнувши  туди  з  головою.  Юзька  чула,  як  мати  ляснула  дверима  і  вибігла  наздоганяти  батька.  Дівчинка  здогадувалася,  що  мати  взяла  в  скрині  гроші,  відкладені  про  запас  і  понесла  батьку.    Вона  знову  уявила  ту  ніжно-голубу  сукенку,  яку  бачила  в  місті  в  магазині  пана  Войцеха.
-  Хіба  для  дівки  на  виданні  чи  панночки,  -  відповіла  мати,  коли  Войцех  запропонував  купити.  
         І  ось  Юзька  кружляє  в  сукні  спочатку  в  магазині,  потім  вулицями  села,  що  вмить  ставали  тісними  для  такого  вбрання.  Хіба  Юзька  не  дівка?  Ну  й  що,  що  їй  буде  лише  12.  Хіба  не  будили  її  щоранку,  аби  вона  допомагала  готувати    обід,    пасти  корову,  давати  раду  меншим  братикам  і  сестричці,  сапати  в  городі  та  робити  ще  сотні  справ,  які  виконують  дівчата  на  виданні?  Хіба  вона  не  заслужила  цю  сукенку,  аби  піти  на  Великодню  службу  в  костел?  Нехай  дивляться  Мілько  зі  Стефкою,  яка  вона  вбрана.  Вона  йтиме  і  даватиме    всім  «добридень»,  кланяючись  так,  аби  не  запилилося  біле  мереживо,  що  так  гарно  пришите  до  полів  сукенки.  А  ще  як  Юзька  заквітчається,  то  й  кожен  озирнеться,  що  то  за  панночка  до  костьолу  йде.  А    нехай  і  знають,  яка  працьовита  та  гарна  дочка  в  Горайчуків  виросла.  
-  Юзефіно,  а  чого  ти  стоїш,  мов  у  землю  вкопана!  –  гукала  мати  і  дівча  спускалося    зі  своїх  мрій  кульбабовим  пухом  на  землю.  Груба  полотняна    спідниця  враз  стала  важкою  і  Юзька,  підхопивши  фартушок  у  руки,  щоб  не  плутався  за  ноги,  побігла  наздоганяти  матір.
         Але  сьогодні  Юзьку  рано  не  збудили,  значить  не  забули  про  народини.
-  Мамо,  а  чому  не  збудили  корову  пасти?
-  Дай  Боже  тобі  здоров'я  та  довгих  літ,  доню,  –  примовляє  мати  і  цілує  у  голівку.  –  А  корову  хлопці  пасуть,  та  треба  йти  до  них,  аби  лиха  не  учверила  та  малеча.
       Звісно,  Юзька  попасе.  Вона  ладна  всю  роботу  наперед  переробити.    Нехай  Юзька  і  не  на  виданні,  нехай  і  не  панночка,  та  не  згірше  будь-якої  дівчини  в  селі.  Пасе  Юзька  корівку  і  на  дорогу  поглядає,  чи  не  йде  батько  з  міста.  Важко,  певно,  йому  нести  і  голоблі,  і  чоботи  Янеку  і  всякого  іншого  начиння,  що  накупував.    Шкода  їй  батька,  побігла  б  Юзька  назустріч,  так    вдома  стільки  порання  та  й  Анелю  треба  колихати.  Хіба  мати  самі  впораються?

-  Юзька  –  молода,  Юзька  –  молода,  -  дражняться  Янек  з  Андрієм,  коли  вона  одягнула  врешті  сукню.  То  нічого,  що  інша,  без  мережива,  все  одно  гарна:  пишненька  аж  за  коліна,  з  довгими  рукавчиками,  під  шиєю  на  ґудзик  застібається.  Така  біленька,  як  хмаринка  в  небі.  Радіє  Юзька  сукенці,  і    всі  радіють  з  нею:  братики  он  шкіряться,  що  сестричка  така  вбрана,  мати  з  батьком    усміхаються.
-    Нічого,  до  зими  і  пальто  купимо,  -  каже  матері  й  дістає  чоботи  Янеку.  
А  Юзька  цілує  татові  руки,  дякує  мамі  за  сукенку  і  приказує  братикам,  аби  не  торкалися  і  не  замастили  світлу  сукенку.  Мати  кажуть,  що  одягне  її  на  Зелені  свята.  То  дарма,  що  до  свята  ще  чотири  тижні,  Юзька  почекає.  Та  й  як  же  воно  добре  чекати,  коли  сукенка  вже  є,  мати  покладуть  в  скриню,  обгорнувши  полотном.

А  поки  Юзьку  й  будити  не  треба,  вона  й  сама  прокинеться  вдосвіта.  Скільки  роботи  переробило  дівча  до  свята!  І  все  то  з  охотою  та  любов'ю.  Мати  не  натішаться,  батько  не  раз  приголублять,  та  й  сусіди  щоразу  добрим  словом  згадають.  Бо  Юзька  кожному  допоможе,  а  кого  й  так  втішить  добрим  словом.  Направду  дав  Бог  добру  дитину  Горайчукам.  Білить  Юзька  хату,  стукає  щіткою  зі  смичаю  шпари    в  стелі,  роз'їдає  вапно  пальці,  але  Юзька  терпить.  Ввечері  подрібнить  листочки    деревію  і  загорне  ранки  подорожником.  І  далі  прибирати:  застилає  чисто  випрані  самотканні  доріжки  і  радіє,  що  так  любо  в  хаті!  А  чисто  –  хоч  і  Анельку  на  підлогу  садови.
         Але  ще  не  все.  Біжить  Юзька  до  лугу  на  свято  лепехи  нарвати.  Хай  і  не  вірить  вона,  що  злі  духи  бояться  зелені  Божої,  але  ж  як  то  гарно  буде  в  хаті!  Вона  не  боїться  загрузнути,  бо  знає  це  болото:  не  раз  ряску  для  качок  тут  рвала.  Але  що  це  там  біліє  посеред  болота?  Дві  перкалеві  лілії  гойдаються  на  широкому  смарагдовому  листі.  Як  же  гарно  буде  заквітчатися  завтра  лілеєю  і  вдягнути  сукню.  Недовго  думаючи,  Юзька  знімає  грубу  сорочку  і  пливе  до  лілії.  Вода  чорна  і  холодна,  але  вона  не  боїться  втопитися.  Юзька  добре  плаває,  а  матері  не  скаже  про  студену  воду.  
       Зблизька  лілії  ще  кращими  були,  що  їй  на  мить  стало  шкода  рвати.  Але  поруч  ще  багато  бутонів  і  ось  пливе  Юзька  назад,  тримаючи  в  руці  довге  стебло  своєї  дівочої  радости.  На  березі  скрутила  лозиною  оберемок    вологої  лепехи,  закинула  за  плечі,  а  в  руки  лілію.  Липне  сорочечка  до  спітнілого  тіла,  важко  дівчаті  нести  лепеху,  але  ось  і  домівка  виглядає.    Мати  порають  біля  хати.  Але  що  це    вона  вивісила  таке  коричневе  на  мотузку?  Все  ж  попрано  до  свята.  Калатає  Юзьчине  серце,  тріпоче  пташечкою  все  більше  і  більше.  Рояться  в  голівці  різні  думки,  здогадується  вона,  але  переконує  себе,  що  мати  не  зроблять  зле  своїй  донечці.  Бо  ж  Юзька  хоч  і  дитина,  але  старшенька,  їй  вже  12.
       Підходить  Юзька  до  хати,  стала  серед  двору  та  й  розлущилася,  мов  той  горіх  на  осонні.  Дивиться  Юзька  на    свою  сукенку,  яку  мати  перефарбувала  у  розчині  дубової  кори  (аби  не  така  марка  була,  аби  мила  багато  не  тратилося  на  прання),  дивиться  Юзька  на  це  ряденце  і  слова  сказати  не  може.  Розв'язалася  лозина,  посипалася  лепеха,  мов  горе  бідацьке,  викотилося  велике  озерце  з  голубих  очей  Юзьчиних.  Теребить  вона  лілею  в  руках  і  не  спроможеться  ні  вдихнути,  ні  видихнути.  А  далі  поглянула  на  білі  пелюстки,  що  попадали  додолу,  мов  розтріпана  душа  і  сказала  не  своїм  голосом:
-  А  що  ж  ви,  мамо,  накоїли?

Нині  Юзьку  знову  не  будять.  Юзька  слабує  ось  уже  другий  місяць…

#невигаданіісторіїмоєїродини

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2022

Делея

-  Та  досить  тобі    скніти,  дитино,  над  отими  «ращотами».  З'їсть  тебе  ота  наука,  їй-богу  з'їсть,  -  бідкалася  з  кухні  чи  то  до  себе,  чи  до  онука  баба  Віра.  –  Та  й  де  це  бачено,  щоб    відстань  до  зірок  вимірювати.  Де  Бог  посіяв,  там  їм  і  бути.    Краще    пройшовся  б  селом,  ніж  ото  сушити  голову  над  тими  сонячними  кілометрами.
-  Світловими  роками,  -  тепло  обійнявши  бабуню  ,  відповів  Микола  і      перевів  погляд  на  ще  не  розпакований  новенький  телескоп,  якого  привіз  аж  з  Великобританії.
-    Саме  тут  в  Дубрівцях  він  і  далі  досліджуватиме  Делею,  небесне  тіло,  а  точніше  зірку,  яку  вивчав  протягом  шестирічного  навчання  в  Оксфордському  університеті.
-  Най  би  краще  машину  купив  за  такі  гроші,  Микольцьо,  -  журилася  старенька,  -    диви  й  дівчата  крутилися  б  біля  тебе.    Наречену  тобі  треба,  а  не  ту  Делею  видивлятися  ночами.
-  І  машину  куплю,  і  дружину  з  Англії  привезу,  найкращу  оберу,  -  сміявся  Микола,  відчиняючи  вікно    маленької  кімнати  ,  що  виходила  в  садок.
     Надворі  палахкотів  липневий  теплий  вечір.  Пахло  медвяним  липовим  цвітом  впереміш    з  висушеним  сіном.  Денне  спекотне  повітря  поволі  влягалося  на  ще  не  розтрушені  вали  скошеної  трави,  ховалося  між  листям  дерев,  сповнюючись  приємною    вологістю.  Під  вікном  ярився  кущ  з  рожевими  трояндами,  такими  самими  ,  як  на  вишитих  бабусею    подушках.  Трохи  далі  кущилися  розлогі  темно-зелені  кущі  чорнобривців,  що  ось-ось  мали  розцвісти,  пахкотіли  аж  до  тину  чебрець,  м'ята  та  меліса.    
         За  тином,  що  розділяв  бабусине  і  сусідське  обійстя,  на  старій  розлогій  вишні    хтось  хвацько  рвав    стиглі  ягоди,  підспівуючи    «Summertime»  Луї  Амстронга.  Мелодія,  яка  так  неочікувано  линула  звідкілясь,  розливалася  останніми  сонячними  променями  по  бабусиних  квітах,  пелехтіла  в  стиглих  вишнях,  гойдалася    на  смарагдовому  листі  дерев,  котилася  полем  до  обрію.              
             Микола,  як  укопаний,  дивився  на  це  вечірнє  таїнство,  на    білі  ручки,  що  вигулькували  із-за    листя  і  хутко  рвали    стиглі  вишні.  Потім  вишні  летіли  у  відро,  причеплене  за  одну  з  гілляк.  Здавалось,  ягоди  бухкали  у  відро  в  такт  музиці  та    дівочого  співу,  який  іноді  припинявся,  коли  найстигліша  з  ягід  опинялася  в  роті.  Дівчина,  мов  пташка,  перестрибувала  з  гілки  на  гілку,  підкотивши  голубу  сукенку  за  пояс  з  обох  боків.  На  голові  біліла  перкалева    хустинка,  з-під  якої  постійно  випадало  руде  пасмо  волосся.  Час  від  часу  вона  здмухувала  його  з  обличчя  або  поправляла  рукою,  залишаючи  на  і  до  того  ж  розпашілому  тілі  рожеві  сліди  від  соку  вишень.  Маленькі  краплі  поту  змішані  з  соком    скочувались  по  засмаглій  шиї,  шукаючи  найпотаємніші  заглибини.  Крізь  золотисте  проміння,  що  оповило  садок,    ця  садова  мавка  здавалась  чи  не  зіркою,  що  впала  отак  раптово  на  сусідську  вишню  і  осявала  собою  все  довкола.
                 У  Миколи  навіть  промайнула  думка  роздивитися  цю  заворожуючу  картину  в    телескоп,  але  він  так  і  не  зміг  відвести  погляд    ні  від  золотистого  пасма  волосся,  ні  від  краплинки  на  шиї,  ні  від  рожевих  пухких  вуст,  за  якими  все  частіше  зникали  стиглі  ягоди.
             Останні  промені  сонця  сховалися  до  наповненого  вишнями  відра,  бабусині  троянди  огорнув  приємний  сірий  вечір,  а  згори  блимала  зірка  Делея,  яку  Микола  вперше  побачив  без  телескопа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2022

Бережи

Ще  зелені  жита,  і  громи  не  розсипались  всі.  
Нескінченну  печаль  залишу  до  осінньої  меси.  
Дам  скупатись  словам  у  липневій  вечірній  росі,
Хай  в  молитві  воскреснуть.

Йдуть  живильні  дощі,  і  чорницями  зиркає  ліс.
І    вібрує  душа  на  світанок  чи  вечір  погожий.
І  сто  раз  пригадаю,  хто  день  мені  мирний  приніс...
 -  Бережи  їх,  наш  Боже.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2022

Просто квітка

Оксамитовий  день.  Мов  лискучий  листок  чебрецю.
Поміж  зелені  трав  промайне  золота  павутинка.
Не  торкайся  її  -  збережи  назавжди  мить  оцю,  
Як  у  сонячнім  вальсі  кружляють  зелені  відтінки.  

Це  пора  диких  трав  і  буяння  п'янкої  листви.  
Нарікати  не  слід  -  хай  ще  дихає  спекою  літо.
Не  надивишся...  ні.  Скільки  б  ти  в  цьому  світі  не  жив.  
І  нажитись  ніяк.  Ти  одна  з  оцих  трав  -  просто    квітка.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2022

Торкнутись

Мережить  дощ.  Кора  стає  рудіша,  
Ліси  трипільські  дивляться  з  смоли.
Торкнутися,  доки  не  стало  гірше,
Їх  сІяв  Бог  в  саду  своїм    колись.

Торкнутись.  Чуєш?  Подих,  руки,  глина...
Все  бездоганне,  вічне  і  твоє.
В  свободі  вибору  і  є  вся  суть  людини,  
Тут  твій  спочинок  від  людських  пустель.

Тут  до  любові  найкоротша    відстань,
Що  навіть  і  розлуку  омине.  
А  дощ  до  блиску  вимиває  листя,
І  зовсім  трохи  
                                                     душу  сполосне...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2022

Самотньо

Травневе  небо  сплакалось  за  ніч,
Холоне    день,  сумнішають  обличчя.  
На  перехресті  неземних  сторіч
Після  дощів  я  стану  тобі  ближча?

Вологий  день  на    вицвілі  сади,  
Поміж  дощами  хтось  ридає
                                                                                             тихо.  
Як  береги  посохнуть  без  води,    
Душа  попросить  щонайменшу  втіху.  

Весна  відквітне  й  викине  ключі
В    озера    сині    так  безповоротно.  
Земля  нап'ється  сивини  дощів
І  з  несезонним    статусом
                                                                       -  "'самотньо"  .  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2022

Маки

Хмари  черлені  сховались  в  глухі  ліси.
День  догоряє.  Жінко,  ковтай  оскому.
Руки  схрести  і  молися  чи  голоси  -  
Не  віддавай  до  світанку  цей  світ  нікому.

Шепіт,  мов  сіль,  роз'їдає  густу  пітьму,
Випече  серце  й  стече  зі  щоки  додолу.
Небо  порепане  прийме  печаль  німу
І  розхитається  після  весняним  громом.  

Пройдуть  крізь  тебе  слова,  мов  гірка  вода.  
Викотиш  сонце  по  полю  іще  рудому,  
Витрусиш  повні  пелени  своїх  ридань  -  
Висієш  маки.  Верне́ться  твій  син  додому.
́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2022

Мені даруєш

Бузковий  світ  розсипався  й  тремтить  -  
Такий  п'янкий,  хоч  запивай  водою.  
Мережать  бджоли  невидиму  нить
Поміж  квітками,  просинню  і  мною.

Пора  чудес  на  відстані  руки  -  
Не  сполохнути  б  подихом  чи  словом.  
І  ніби  ти,  далекий  і  близький,  
Мені  даруєш  гілочку  бузкову.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2022

Закохатись

Закохатись  у  весну  розбурхану,
Розчинитись  в  квітковім  раю,
Щоб  пушинки  кульбаби  сполохано
Залетіли  у  душу  мою.

Щоб  босоніж  ступать,  мов  до  сповіді,  
З  конюшини  росу  оббивать,
Щоб  у  вербах  прокинулась  молодість,
І  війнула  із  віт  благодать.

І  вербові  сережки  приміряти,  
Скуштувати  сочку  із  трави.  
Тій  вербиченьці  душу  всю  вилити,  
Враз  листочком  загоїти  шви.

Голубінню  небес  упиватися,
І  самій,  як  бузок,  розцвісти,  
Під  цим  небом  лише  цілуватися,
І  весну  в  своє  серце  впустить.


Фото  автора

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2022

Дивуйсь

Поглянь!  Дивуйсь!  Весніє  луг  за  хатою,
На  очерет  нанизує  туман.
В  гніздечку,  під  травою  незім'ятою,  
В  яєчку  спить  зозулина  луна.

Ще  накує  нам  літ  і    літ  зозуля,
Жита  дозрілі  вечір  огорне.
Блакитний  дощ  проллється  до  полудня  -
Та  все  мине:    і  добре,  і  сумне.

Тому  спинись,  дивуйсь,  немов  дитина.
Люби  усе  -    усе  любить  тебе!  
Душа  в  цвітінні    -  мить,  як  павутина.  
Живи,  милуйся  і    люби    тепер!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2022

Стопкадр сьогоднішнього кіно

Зачепився  бузок  за  хатину,
І  гойдає  малих  горобців.  
Вітерець  загляда  у  шпарину,
Де  нема  ні  дітей,  ні  старців.
Тут  життя  зупинилось  в  стопкадрі,
Але  фільм  не  про  старість  і  мир.  
Серед  вишень  квітучих,  примарно
Дотліває  розчахнутий    двір.
Тут,  над  вирвою,  небо  схилилось  -  
Чорні  крила  розхитує  тин.
Повернеться  до  дому-могили
Із  війни  переможець,  їх  син.  
А  старенькі  у  вирій  злетіли,  
Хоч  весна  виглядає  бузком,
Де  гніздо  гороб'ята  вже  звили,  
Де  життя  зародилась  тайком.  

Серед  згарища  вишня  розквітла,  
І  пів  хати  бузок  обійняв.  
Про  одвічне,  правдиве  і  світле
Щебетало  мале  пташеня.  
#  ОленаЖежук

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2022

Яка глибока ніч

Яка  глибока  й  довга  ніч,
Тривога  звичила  тривогу,  
І  стільки  слів  летять  до  Бога,
Сум'яття  скинувши  із  пліч.

Ця  темінь  в  хату  увійшла
І  зиркає  звірячим  оком.  
В  очах  ненависть,  зло  і  докір,
Пасмо  війни  висить  з  чола.

Пітьма  мордує  ночі  й  дні,
Її  так  важко  перебути,
Душа  в  бронежилет  обута,
Леліє  віру  в  глибині.

Як  хліб  насущний  на  столі,  
Слова  освятяться  відверті:
Над  Україною  стоїть
Ісус,  боронячи  від  смерті.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022

Дзвінок до сина

 -    Як  ти,  сину,  в  цю  лиху  годину?
Не  зірвав  ще  технікою  спину?
Чи  їси  щось?  Чи  встигаєш  спати?  
Чи  тобі  не  страшно  воювати?
Кажуть,  там,  під  Києвом,  бентежно...
Будь,  синочку,  дуже  обережним.
В  мить  біди,  чи  коли  сил  не  стане
Пам'ятай  :  Господь  тебе  спом'  яне.
Твердим  будь  у  правді    і  у  вірі,
Помисли  завжди  хай  будуть    світлі.
Бо  ж  борониш  ти  свою  країну,
Рідну  землю,  мову  солов'їну,
Чисте  небо,  мир  у  кожній  хаті,  
Щастя  діток,  мрії    їх  крилаті.
Ти  у  мене
                           й  сам  іще
                                                                           дитина...
   -  Мам,  не  плач...  Дорослий  я  мужчина,
Маю  честь  країну  захистити,
Цю  московську  нечисть  зупинити.
Не  хвилюйся,  добре  все  зі  мною.
Завжди  вірні  друзі  за  спиною.
Скаженіє  більше  лютий  ворог  -
Тут  я  бачу  так  багато  горя.
Тут  мене  дівчатко  обіймало,
Цуценя  прибите  скавучало.  
Нас  в  підвалах  люди  ждуть  голодні,
Мамо,  хочу  я  сказать  тобі  сьогодні,
Що...  люблю  вас:
                                                       тебе,  сестру,  батька..
Ждіть  мене  на  Великоднє  свято..
   -  Сину,  сину!
                                           Щось  погано  з  звуком!
__  __  __    ____    ____________
     В  сина  уже  крила,  а  не  руки..
Не  відводить  погляд  з  голубіні,
Поруч  цуценятко  на  стежині.  
Син  земельку    міцно  обіймає,
Ніби  шепче,  ніби  пригортає,  
Ніби  затулить  собою  хоче.  
Збережи,
                   помилуй  його,  
                                                                   Отче...

Фото  з  мережі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022

Відпусти мене

Відпусти  мене,  мамо,  з  обіймів.
Бачиш,  я  вже  навчилась  літати.
Лише  ручки  чомусь  скам'яніли
І  не  можуть  тебе  обійняти.

Ну  не  плач,  моя  рідна,  не  треба,  
Не  болить  мені  більше  нічого.  
Пошукаєш  кота  між  деревами?  
Може,  знайдеш  його  ще  живого.

Самокат  мій  віддай  Ангеліні,
Та  й  все  інше  дівчаткам  із  двору.
Вони  виростуть,  стануть  вродливі..
А  мені  знову  сім  на  Покрову?

Мамо,  тихо,  не  плач,  схаменися  -
Це  лиш  тіло,  а  душу  не  вбили.
Не  пора,  щоби  братик  вродився  -
Тобі  треба  ще  сили  і  сили.

Прийде  тато  з  війни.  У  садочку
Відбудуєте  літню  і  хату.
А  кати  не  забрали  сорочку
Ту,  що  ти  вишивала  на  свято?

Одягни  мені,  мамо,  так  хочу  -
Мене  Бог  в  вишиваночці  прийме.
І  моліться,  моліться  щоночі,  
Відпусти  мене,  мамо,  з  обіймів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2022

***

А  вже  стільки  болю,  що  й  сліз  нема,  та  в  душі  пече.
А  вже  стільки  смертей,  що  й  самому  не  страшно  вмерти.
А  в  тривожній  валізі  нема  рятівних  тих  речей,  
Бо  потрібна  в  дорогу  лиш    віра    в  Ісусову  жертву.

Але  ти  ще  живеш,  і  дихаєш,  і  святий  хліб  їси,
І  просиш  ''  насушного''  для  тих,  що  в  підвалах  плачуть.
І  хочеш  напитися  правди  і  помсти,  як  день  роси.  
І  мрієш,  ох  як  же  ти  мрієш  світанок  мирний  побачить.

Ти  ніколи  не  знав,  що  так  вмієш  любити  людей,
А  ще  так  не-на-ви-ді-ти...  та  бути  відважним  і  гордим.
І  пишатися  тим,  що  із  сотень  вкраїнських  грудей
За  велику  Вкраїну  єдиний  горітиме  подих.

#ОленаЖежук

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946715
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2022

Не просиш

Вітри  холодні,  сковані  стежки.
Свистить  очеретяна  пізня  туга.
І  снить  комусь  дорога  навпрошки,  
Та  він  зірки  прикладує  до  вуха.

Відвечоріє.  В  ніч  неговірку
Нап'єшся  неба    й  станеться  ''  по  вірі''.  
Тобі  перепливти  б  оцю  ріку,
Але  крижини  не  струмки  безмірні.

Мовчить  ріка.  На  березі  оцім
Ти  пам'яттю  холодною  голосиш.
А  там  вигойдується  сонце  у  руці  -  
Та  ти  не  просиш...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2022

Може

***
Усе  ближче  і  ближче  з  глибин  до  землі
Піднімають  коріння  прозоре
І  високі  дерева,  і  трави  малі,
Тільки  ми  не  такі  вже,  як  вчора.

Буде  сіяти  небо  свою  голубінь,
Зацукрить  ароматом  ванілі.
Бризне  подихом  щастя  ота  височінь,
Але  крила  чомусь  обважніли.

Може,  та  вагота  -  то  синява  небес,
Що  впаде  і  зерням  зашурхоче.  
Може,  ми  те  насіння  безлистих  стебел,  
І  весна  зацвісти  нами  хоче.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2022

Чи попливемо?

У  дитинстві  осінь  для  мене  починалася  з  отого  бабиного    ''  прийшов  Спас  -  готуй  рукавиці  про  запас  ''  і  тривала  до  першого  снігу.  Рукавиці,  звісно,  ми  не  готували,  але  в  дитяче  серце  закрадалася  бабина  передосіння  тривога  за  прожитим.
І  чому  старші  люди  так  чекають  весну,  не  хочуть  відпускати  літо  і  бідкаються,  що  ось-ось  прийде  зима?  Важко  це  зрозуміти,  коли  дні  перестрибуєш,  мов  калюжі,  і  стрімголов  біжиш  до  такого  бажаного  дорослого  життя.  Це  потім  ми  розуміємо,  що  не  такою  вже  й  старою  була  тоді  баба.  А  якою  гарною  вона  була  в  квітчастій  хустці,  особливо  літом  у  неділю!  Одягне  до  такої  ж  цвітчастої  спідниці  нового  яскравого  светра  -  і  така  вже  гарна,  як  грядка  з  кучерявими  маками.  От  лише  згрубілі  від  праці  руки  видавали  ту  боязку  зиму,  що  випиналася  сивим  пасмом  з-під  хустки.  Надто  багато  перероблено  тими  руками.  Але  нам,  малим,  здавалося,  що  і  городи,  і  вся  живність  у  хліві  ,  і  всі  клопоти  були  саме  створені,  аби  з  досвітку  і  до  вечора  їм  давали  раду  бабині  руки.    І  варто  було  ввечері  натерти  поясницю  цілющою  настоянкою,  поміряти  тиск,  як  на  тому  й  кінчалися  наші  дитячі  жалості.  Але  чим  більше  минало  літніх  канікул,  тим  частіше  баба  міряла  тиск  і  все  менше  допомагали  настоянки.
   Та  баба    довго  ''  не  здавалася'':  ось  вона  димбає  з  палицею  до  своєї  Рябенької,  кладе  оберемок  сіна  в  ясла  і  чаклує  над  відром.  Дзвінке  брязкання  молока  об  відро  стає  все  тихішим,  а  потім  глушиться  об  велику  білу  шапку  шумовиння.  Старенька  вдоволено  гладить  корову,  а  та  дивиться  на  неї  найдобрішими  в  світі  очима,  потім  лиже  куфайку  і  заривається  мусою  в  пахуче  сіно.
Баба  зачиняє  корову  на  засув  і  йде  до  хати.  Перша  вечірня  зоря  блимає  над    старою  грушею,  а  біля  її  ніг  клубочиться  осінній  вечірній  туман.  І  ось  вона  вже  пливе.  Отак  стоїть  на  хмарині  з  відром  та  палицею    і  пливе  до  свого  осіннього  берега,  де  з  вікна  її  хати  світиться  вогник,  а  на  порозі  чекає  опецькуватий  кіт.  Старенька  щедро  ллє  в  миску  молоко,  а  згодом  кіт  з  білими  від  піни  вусами  треться  об  її  ноги.
І  все  ж  баба  викидає  муркуна  з  хати,  накладає  в  піч  дрова,  вечеряє  кисляком  з  хлібом  і  починає  читати  Біблію.  Час  від  часу  вона  зупиняється  і  починає  переповідати  сторазпрочитані  розповіді  про  землю  обітовану,  до  якої  привів  Мойсей  народ  ізраїльський.  Її  очі  крізь  опуклі  лінзи  блищать    радісно  та    обнадійливо.  І  нам  також    стає  радісно:  і  за  Мойсея,  мов  за  доброго  бабиного  друга,  і  за  бабу,  що  вже  не  метушиться  коло  своєї  вічної  роботи,  а  ось  тут  така  тепла  та  інтелігентна  в  окулярах  розказує  нам  про  чарівну  палицю  та  манну  небесну.  Пізній  вечір    заглядає    в  маленькі  вікна,  а  баба  все    розказує  і  розказує.  А  ми  сидимо,  слухаємо.  І  здається  сам  Бог  сидить  з  нами  на  скрині,  вдоволено  погладжує  бороду  і  підтакує  бабі:
 -  Бо  то  є  істина.
...
Минулося.  Немає  ні  баби,  ні  скрині,  ні  тих  безтурботних  літечок.  Натомість  з  нами  летять  нові  технології,  квантові  обчислення,  штучні  інтелекти,  нові  віруси  та  антивіруси.  Але  в  уже  зрілому  серці  і  досі  живе  та    найдовершеніша  істина,  яку  пізнала  баба  в  свій  час.  От  тільки  ніяк  не  покидає    передосіння  тривога:  а  чи  попливемо  й    ми  на  білій,  мов  молочна  піна,  хмарині  до  свого  обітованного  берега?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930790
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2021

Прогулянка

 -  Привіт.  Ми  ненадовго,  Осене,  всього  лиш  на  ковток  вічного  натхнення  та  подих  блаженної  гармонії.  Сьогодні  я  з  подругою.  Дивись,  яке  в  неї  руде  волосся,  ніби  твоє  дубове  листячко.
     Осінь  придивляється  до  нас  із-за  темних  стовбурів  сосен,  зиркає  вже  видимим  дубовим  дуплом,  а  упізнавши  нас,  усміхається  поодинокими  сонцесяйними  листочками  на  зріділих  кущах  
....    і  запрошує  на  чай.
     Ми  ступаємо  по  м'якому  вологому  килимку  з  опалого  листя  і  заходимо  у  втаємнені  лісові  хороми.  У  повітрі  пахне  розімлілий  аромат  кленового  сиропу,  за  яким  вчувається  причаєний    запах  літа.  Безлистяні  ожинові  гілки  крадькома  хапають  нас  за  ноги,  а  відпустивши,  доземно  кланяються.
       У  лісі  світло  і  видимо.  Молодий  вітерець  пустує  поміж  гіллям  ще  юних  білокорих  беріз,  а  згодом  стрибнув  у  вицвілу  за  літо  високу  траву,  погрався  окосиченими  китицями  й  зник.  Стало  тихо.  Навіть  якась  пересторога  закралася  в  серце.  Здавалося,    ось-ось  з-під  колосистої  болотяної  трави  випурхне  перепілка  чи  заєць.  Але  ніщо  і  ніхто  не  порушував  осінній  спокій,  що  вливався  в  кожну  клітинку  тіла.
     Попереду  даленіли  червоні    ягоди  горобини  і  ми  направилися  вглиб  лісу.  Зненацька  перед  нами  виріс  рудочолий  дуб,  далі  ще  один...  Вони  були  такі  поважні,  що  ми  привіталися    та  обійнялися  з  ними  ,  ревно  вірячи,  що  враз  стали  сильнішими.  Пахло  грибами  і  кленовим  сиропом,  що  переслідував  нас  увесь  день.  Пошурхотівши  досхочу  сухим  дубовим  листям,  ми  знайшли  жолуді  і  сховали  скарб  до  кишені.  Раптом  між  розчепіреним  галуззям  завиднілася  набакирена  шапка.  Це  було  осиротіле  гніздо,  в  якому  ще  вчувався  теплий  спогад  про  писклявих  жовтодзьобих  пташенят.  Тепер  у  цьому  сповитку  спочивала  літня  пісня,  що  перегукувалася  з  тужливою  піснею  рипучої  сосни.  Щоб  не  сполохати  гармонію  тиші  та  ледь  чутної  пісні,  ми  пішли  далі.
     Аж  ось  перед  нами  рясно  зачупринився  високий  кущ  шипшини,  що  здалеку  здавався  нам  горобиною.    Червоні,  трохи  прив'ялі  і  примерзлі  холодними  ночами  ягоди  одна  за  одною  покотилися  до  рота.  Ще  пригоршню  для  родинного  чаювання  і  все,  як  заповідала  мудра  Ліна.
     На  галявині  нас  чекав  гарячий  Осінній  чай.  Здавалося,  саме  сонце  впало  в  кухлі  і  розбилося  на  тисячі  сонценят,  що  парували  і  поверталися  в  небо.
Стало  ще  тепліше,  особливо  на  душі.  Ми  пили  цілющий  чай,  а  ті  сонценята  ще  довго  лоскотали  ніздрі,  смішили  нас,  торкалися  чогось  всередині.  Того,  що  залишиться  з  нами  надовго,  того,  що  ми  будемо  довго  згадувати,  того,  що  люди  називають
щ  а  с  т  я  м.
...
Вечірнє  сонце  поволі  заганяло  сонценят  до  обрію.
А  ми  міцно  тримали  подароване  щастя  і  вірили,  що  завтра  воно  знову  зійде  для  нас.

   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2021

Ранок

Її  збудив  якийсь  новий    терпкувато-прілий  запах,  що  просочувався  крізь  напіввідчинене  вікно.  Не  розплющуючи  очей,  вона      вдихала  свіжість  ранкового  повітря.
 ''  Як  добре  було  б    додати    легкого  відтінку  цикорію,  ''  -  подумала  вона  і  скочила  з  ліжка.  Розпахнула  штори,  відчинила    навстіж  вікно    і  віддалася  обіймам  осіннього,  скропленого  дрібною  вранішньою  мжичкою,  трохи  підмерзлого  за  ніч  повітря.    За  вікном  було  по-іншому:  уже  не  обпікав  погляд    багрянець  лискучих  кленів,  а  ластовиння  сліпучого  сонця    не  мружило  очі.    Опасисті  горобці  ліниво  позували  на  горобині,  струшуючи  червоні  намистини  ягід  на  землю.    Пахло  набряклою  травою,  старим  тином,  прілим  листям  та  низьким  сірим    небом.  Пахло  розчахлими  каштанами,  задумою  невидимих  полів,  вологим  очеретом  та  самотою.  Ніби  все  враз  стало  одиноким  та    покинутим.  Але  ні  ця  навіяна  самотність,  ні  голизна  дерев,  ні  сіруватість  довкілля,  ні  терпкість  шипшинового  повітря  зовсім  її  не  пригнічували.  
Вона  любила  цю  пору  очікуваного  спокою  та  відвертих  роздумів  наодинці.
 -  Ну  ось  і  листопад  прийшов,  -  прошепотіла  вона  і  пішла  в  кухню  варити  свій  улюблений  напій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930065
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2021

Вона повернеться

Яка  ця  осінь  тиха  й  мовчазна,
Нашепче  щось  й  піде  собі  потому,
Вона  повернеться  у  серце,  як  додому,
Прийде  пора  -  розквітне,  мов  весна.  

Втішатиме  нові  наші    літа,
Щоби  у  листі  не  шукать  вчорашнє...
Не  кидать  серце  так  напризволяще,
Щоб  квітнуть,  квітнуть  і  не  одцвітать.  

Отак  позолотИть  наші  думки,
Зчужіють  мрії  і  зійдуть  з  дороги,
Нові  ж  не  оббиватимуть  пороги  -
Життя  гортає  дні,  як  сторінки.

Одні  одним  під  небом  станеш  ми,
В  душі  весна,  а  ми  вже  пізня  осінь,
Але  наївні  вірим  в  щастя  й  досі,
І  тулимось  осінніми  крильми.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929772
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2021

Що до того нам?

Уже  відвересніло,  віджовтіло,  
І  відтепліло...  Що  до  того  нам?
Хай  плачуть  трави,  чи  не  їм  судилось
Віддатися  пронизливим  вітрам?

І  будуть  вікнам  очі  затуляти
Сніги  налиплі...  Що  до  того  нам?
Поля  на  зиму  будуть  засинати,
Поети  ж  будуть  вірити  словам,

І  сивій  хаті,  що  аж  снить  садами,
Де  всі  щасливі...  Що  до  того  нам?
Усе  вже  сталось,  та  не  поміж  нами.
Чому  ж  так  холодно  простягнутим  рукам?

Чому  ж  так  хочеться  іще  раз  оглянутись,
Нажитися,  надихатись  сповна.
Від  сірості  ковтнуть  протиотрути,  
І  від  байдужості  ,  щоби  до  всього  нам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2021

Розминулися

Ми  просто  розминулися,  мов  хмари,  
Торкнулися  крильми  в  зимову  сутінь.
А  вже  за  тим  засніженим  парканом  
Осиротіло  небо  на  розпутті.

Ми  просто  не  сказали  все  упору,
А  зорі  вже  заглядують  в  криниці.
Лиш  жменька  літа  дивиться  угору
І  синьо-синьо  падає  в  зіниці.

Ми  просто  розминулись  напів  слові,
Тому  ''  напів''  ні  прихистку,  ні  місця...
Ідуть  сніги    у  сни  полів  шовкових  -  
Несказаному
                             важко  
                                                         віднайтися...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2021

Зимова любов

Горобинно  вбралась  ця  зима  незимна,
І  краса  застигла  в  миті  неземній.
Зупинить  не  можна  лиш  любов  нестримну,
І  сховать  несила  в  глибі  крижаній.

І  отак  багряно  обійма  стеблину  -  
У  холодній  стужі  розцвіла  зима.
А  комусь  байдуже,  а  комусь  не  дивно,
А  комусь  краса  ця    груди  розпина..

Я  цього  натхнення  споконвічна    жриця,
Видихну  по  тому,  як  розтане  лід.
А  життя  віднині  -  біла  шахівниця,
По  якій  любові  багряніє    слід.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021

Вечірнє

І  знову  січень    вечір  розгорнув,
Укрив  пів  світу  сірим  видноколом.
Не  йди  у  спогад!  Ти  давно  минув!  
Не  підкрадайся  щастям  попід  болем.

На  все  у  світі  є  своя  пора  -  
На  кожне  сонце  зійде  повний  місяць..
І  не  кажи,  що  я  в  тебе  була,
Не  стукай  в  шибку,  не  тривож,  не  смійся.

Який  цей  вечір  довгий  та  гіркий!
І  ти  примарно  світишся  з  темно́ти,
А  за  вікном  гойдаються  гілки,
І  десь  за  ними  ти  сидиш  навпроти..



Фото  моє,  якось  раніше)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2021

Пізнати істину

[color="#001aff"][b][i]Ранок.  Осінь.  Тихо  у  саду.  
Темно-синьо  виглядає  слива.
Я  отут    по-справжньому  щаслива  –  
Віру  у  любов  тут  віднайду.

Неважливе  йде  у  забуття,
Непотрібне  осінь  заколише.
Я  саду  оцьому  найрідніша  –
Згублене  і  знайдене  дитя.

Під  ногами  листя,  мов  роки
Крадькома  заглядають  у  душу.
Гілка  ледь  тримає  стиглу  грушу,
Ангел  їй  підставив  дві  руки.

І  мені:  Смакуй!  Твоє  життя  
Цей  старенький  сад  оберігає…
Хто  б  подумав?  Ах,  якби  знаття!
Що  мов  грушу,  істину  пізнаю.

[/i][/b][/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020

Сеньйоре клене

[i]Сеньйорито  акаціє,  добрий  вечір.
Я  забув,  що  забув  був  вас…
                                 Микола  Вінграновський[/i]

[color="#1100ff"][b]Сеньйоре  клене,  добрий  вечір!
Вже  рік    минув,  і  ви  прийшли.
Багряним  помахом  за  плечі
Отак  з  дороги  й  обняли.
А  я  не  випила  ще  літо,
В  очах    ще  зеленню  ячить,
Іще  в  душІ  тепло  розлито,  
Ще  коник  ввечері  сюрчить.
Поля  ген  квітами  укриті,
І  сонце  золотом  пˊянить,
Душа  купається  в  блакиті,
Бо  їй  любити,  вірить,  жить!
А  ви…  а  ви…отак  раптово
Чола  торкнулися  й  повік,
І  не  промовивши  ні  слова,
Взяли  мене  в  полон  навік.
Тепер  я  Ваша…  хоч  і  знаю  -
В  зимові  люті  холоди
Цього  злотистого  розмаю
Не  віднайду  навіть  сліди…[/b]
[/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020

Щемне

Сховала  ніч  у  тишу  срібні  роси,
Зерном  дозрілим  ранок  шелестить.
Поля  ще  теплі,  квітнуть  собі  й    досі,
Та  сонце  он  берізку  золотить.

А  літо  дні  по  зе́рнятку  торочить,
Отак  минуло,  і  на  серці  щем.
Душа  душі  торкнутися  ще  хоче
І  трохи  літа…  Ще,  іще,  іще…

Отак  й  живемо  в  тузі  за  прекрасним,
Уже  й  крізь  памˊять  все  кудись  іде.
Іще  очам  так  солодко  і  рясно,
А  осінь  вже  сумні  думки    пряде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2020

Ожинова пристрасть

[color="#0004ff"][i][b]Ховається  літо  в  росисті  жоржини,  
А  ночі  серпневі  –  солодкі  ожини.
Дарма,  що  чорнющі,
хай  падають  в  душу,
ховають  від  світу  спокуту  цілющу.
Рожеві  полотна  у  час  надвечір’я  –  
на  холод.
Пора  обростатися  пір’ям…
Чекати  у  полі  лелек,
на  вожа́ка.
З  людьми  я  людина,
а  з  птахами  –  птаха.
З  людьми  закільцьована  
пташка  у  кліті,
А  тут  я  остуджую  душу  в  зеніті,
А  тут  самота  не  така  вже  й  полинна,
За  подих  любові  нікому  не  винна.
Торкнуся  крильми  до  небес,
до  заграви..
А  потім  людиною,    
потім  у  трави.
[i][/i][/b]

[color="#0004ff"][/color][/i][/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2020

ріка

[color="#0040ff"][b][i]несе  мільйони  дум  вода
вони  і  тонуть  і  не  тонуть  
то  завесніють  то  схолонуть
ріка  стара  і  молода  

солодка  мла  і    вітерець
все  грається  пасмом    волосся
проміння    в  лози  уплелося  
й  біжить  по  стежці  навпростець

усе  величне    і  святе
умить    стривожишся  одначе
коли  верба  ось-ось  заплаче
і  в  коси  
                               річку
                                                       уплете
[/i]
[/b][/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020

***

[color="#0055ff"][b][i]Він  перейняв  її  під  вечір,
Цвіли  сади,  пливли  луги.
Ронили  вишні  цвіт  на  плечі,
Гойдались  білі  береги.

Пилося  щастя  до  оскоми,
З  небес  летіло  й  пало  ниць.
І  довго  гріли  їх  по  тому  
Іскринки  сонячних    зіниць.

Весна  принадно  підкорила  
Сердець  квітучий  буревій.
У  ньому  
                   ніжність
                                       оселилась
Від    найтепліших  рук    її.

Стелилась  ніч  пˊянкою  млою,
Тулились  подихи  до  скронь.
Вона  
           навіки  
                         молодою  
Лишилась  в  памˊяті  його.
[/i][/b][/color]

zagubleni-virshi@oj

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020

В човні

[b][color="#0004ff"][i]А  ми  в  човні,  і  нам  пливуть  степи,
Течуть  за  ними  села  і  дороги.
Полощуть  верби  берегам  пороги,
Гудуть  про  щось  іздалеку  стовпи.

Скресає  день  -    і    наше  тут  усе,
Та    ми  не  ми  -  собі  вже  не  належим.
Розгойдуєм    весну  необережно,
І  зверху  й  знизу  небо  нас  несе.  

Та  ми  в  човні,  у  нас  в  руках  весло  -
Черкаємо  по  дну  ріки  софіти.
І  нас  не  переплить,  не  облетіти,
Бо  в  нас  весло  і  небо  над  чолом.

Постоїмо  –  хай  сутінки  пливуть,
Застигне  місяць  в  срібнім  переплюску.
І  падатимуть  зорі  нам  у  хустку
Аж  доки  ранки
                                                 нами
                                                                       оживуть.
[/i]
[/color]
[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865934
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2020

Mélancolique

[b][b][color="#1100ff"][i]Іще  мовчить  між  берегів  ріка  -  
Ще  не  пора  обіймам  зеленіти.
Сховаю    душу    в  сірому  зеніті,
І  заколишу  тишу    у  руках.

Німий  пейзаж,  але    дзвінка  печаль
Розтанула  в  холодному  світанні,
Де  ти  спивав  весну  мою    востаннє,
Знімаючи  всі  опіки  з  плеча.

Холоне  час  і  небо  знов  мовчить,
Ми  береги,  туманом    оповиті.
Побудь  мені  тим  птахом  в  верховітті,
І  поверни  
                   очам    моїм    
                                                             блакить.[/i][/color]
[/b]


[b][b]Фото  автора.  Річка  Стир.[/b][/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864405
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2020

… на краю прірви

[b][color="#000dff"][i]Вже  випав  сніг,  
і  врешті  спить    трава,
Три  чверті  місяця  вже  п'ють  останню  кварту.
Безмовності  напнута  тятива
                                                     ____    чекає  старту.

В  спокусі  слів  очей  не  відведи,
Втопи    у  погляді  бажання  велемовні.
І  пий,  і  пий  трояндові  меди
                                                     _____  як    місяць  вповні.

Сп'янілий  подих  вже  не    зупинить  -  
Пекельна  відстань  дощенту    розірве.
О,  це  та  мить,  
                                 ота    сакральна    мить
                                                       _____  на  краю    прірви.[/i]
[/color][/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860399
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2020

Акварельне 2

Сніг  укрив  
твоє  холодне  [i]завтра[/i],
Небо  сипле  смуток  на  сліди.
Млистий  вітер
свище  тугу-мантру,
Ніч  приборкує  у  серці  пів  біди.

Інше  «пів»  
розчинить  до  світанку
Полохливий  спомин-менестрель,
І    розбудить    душу-полонянку  
Вуст  Твоїх  
               нестерпних    
                                         акварель.


[i]Дякую  Окриленій  за  натхнення
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859419[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859454
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2019

Елегійне

Оніміло  усе  –  
ніби  вклякло
на  довгі  віки
золота  лихоманка  
опала  з  дерев  
мов  полуда
облітають  слова  
шелестять  
під  ногами  
думки  -  
мовчазлива    печаль  
прохолодно  
лягає  
на  груди

так  
спиняється  час  
уповільнюється  
суєта
так  
крізь  голі  дерева  
душа  заглядає    
у  вічне
та  іще  не  пора    -    
хоч  спалила  
молитва  
вуста
ще  словами  вологими  
подих  
шепоче  
незвичне

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857956
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2019

Яблука

         Баба  Ониська  жила  край  села.  Її  біла  хата  проблискувала  з  дороги  крізь  стару  крислату  грушу.  З-понад  розлогих  кущів  бузку  та  чорної  горобини  виднівся  ґанок  та  маленьке  віконце.  Старенька  так  багато  дивилася  крізь  те  вікно,  що,  здавалось,  її  сині  очі  вигоріли  разом  із  підвіконням.  І  хоч  у  тих  очах  вже  давно  вицвіла  синь,  а  в  кутиках  постійно  стояла  напівсуха  сльоза,  очі  баби  Ониськи  завжди  усміхалися  при  зустрічі  з  людьми.
         Та  й  віталася  вона  з  кожним,  мов  то  був  особливий  гість  чи  довгоочікувана  людина  в  її  житті.  Отак-от  на  звичне  «добридень»  почуєш  услід  і  «доброго  здоровля»,  і  «хай  тобі  Бог  помагає»,  і  «доброї  дороги,  дитино»  -  і  все  це  так  невимушено  та  з  теплом,  що  диви  й  повіриш  у  те  благословення  більше,  аніж  у  свої  сили.
         Щовечора  влітку,  коли  сонце  закочувалося  далеко  за  річку  і  бризкало  звідтіля  рожевим  промінням,  виходила  баба  до  воріт  стрічати  з  паші  свою  корову.  Сідала  на  низеньку,  ніби  врослу  в  землю,  лавку  й  чекала  на  свою  годувальницю.  Баба  Ониська  любила  чекати.  У  тому  чеканні  минало  її  осмислене  сутінкове  життя,  що  разом  із  сонцем  котилося  за  далекі  ліси.  Протре  хустинкою  найстигліше  яблуко  та  й  простягне  тобі:
     -  Бери,  дитино,  таких  яблук  ніде  не  скуштуєш.  То  ще  мій  батько  приніс  саджанець  яблуні  від  Пілсудського,  як  ходив  за  бомагами  до  пана.
           Вдихнеш  аромат  випещеного  сонцем  та  викупаного  дощем  яблука,  відкусиш  шматок  -  і  насолоджуєшся  солодким  та  особливим  смаком  соковитця.  А  в  старенької  аж  рожеве  проміння  від  вечірнього  сонця  в  зіницях  почне  загравати  –  тішиться,  що  хрумкотиш  яблуком.  І  все  стає  таким  же  соковитим,  теплим  та  справжнім:  і  сіруватий  вечір,  і  запилений  обіч  дороги  ожинник,  і  бузько  на  стовпі…    А  баба  Ониська  говорить  і  говорить…    А  ти  слухаєш  і  вже  бачиш  перед  собою  бабиного  батька,  який  довгих  два  тижні  перебував  в  дорозі  до  пана,  відчуваєш  радість  від  принесеного  «докУмента  про  володіння  землею»,  спостерігаєш,  як  він  саджає  з  Ониською  молоду  яблуньку.  Потім  уявляєш  «манисто»,  про  яке  мріяла  ще  молодою  баба,  і  на  душі  стає  затишно  та  безпечно.
           Схилиш  отак  голову  на  бабине  плече  і  …  біжиш  із  тим  «документом»    по  селу,  сповіщаючи:          «Ось  дивіться,  це  Ониськи  батько  домігся  вам  такої  благодаті.  Володарюйте  землею!»  Потім  біжиш  до  крамниці,  купуєш  найгарніше  намисто  в  три  разки  і  стрімголов  до  юної  Ониськи  :  «Ага,  не  чекала?  Бери!  Це  тобі  за  яблука,  якими  ти  причастиш  мою  душу  через  роки  й  віки,  сповниш  моє  життя  справжнім  набутком,  зігрієш  мене  своєю  розмовою…»
           -  А  ось  і  моя  Рябенька,  -  перериває  мою  уяву  баба  Ониська,  простягаючи  жовтобоке  яблуко  корівці.  І  поки  та  ласує,  баба  гладить  улюбленицю  зашкарублими  скривленими  пальцями  по  м'якій  білій  шиї.  І  стільки  ніжності  в  тих  спрацьованих  зморшкуватих  руках,  стільки  тепла  та  любові.  Рябенька  також  це  відчуває  і  від  насолоди  витягує  шию,  смакуючи  бабусиним  гостинцем.
             Останнє  проміння  ховається  за  сіро-голубою  (як  бабині  очі)  паволокою  неба,  кутаються  у  вечірні  сутінки  кущі,  а  з  бабиної  хати  темними  вікнами  глипає  самота.
             А  ти  вертаєшся  додому  вже  інакшою.  Ніби  баба  розкрила  тобі  якусь  важливу  таємницю,  ніби  до  того  ти  не  знала  ні  про  сонце,  ні  про  любов,  ні  про  красу.
               І  несеш  цю  таємницю  в  жовтобокому  яблуці  все  своє  життя.
Яблуці,  якого  ніде  «не  скуштуєш»…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2019

осіннє

А  вже  дощі,  
всю  ніч  ішли  дощі,
І  гупали  комусь  у  сни  тривожні,
Гонили    дні  холодні  упорожні,
Вишкрябували  сонце  із  душі.
І  клен  ловив  останній  лист  дорожній.

Чому  та  ніч  журилася?  Чому
Ламали  клени  кострубаті  руки,
Що  вчора  листя  брали  на  поруки…
Розхитували  краплі  у  пітьму,
Немовби    тьму  хотіли    розіпнуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2019

Листя

               [color="#ff9500"]  [color="#ff9500"]    [color="#0080ff"]  [i]  Тривожних  днів  душа  імлиста
                         Пустилась  десь  у  попідхаття.
                                         Олександр  Косенко[/i][/color][/color][/color]

[b][i][i][color="#ff1100"]Зійшла  в  мені  тривожна  осінь,
Печаль  колише  у  колисці.
Тремтять  на  віях  пізні  роси  –
То  палять  листя,  палять  листя.

Нехай  димить,  нехай  імлиться.
А  чи  знеможитися  мушу?
Та  в  тому  листі,  в  тому  листі
Учора  викупала  душу.

Нехай  вітри  би    здійнялися  -  
Згоріти    в  полум'ї    дурману.
Та  тліє  листя,    тліє  листя
Нерозпочатого    роману.[/color]

[b][/b][/i][/i][/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2019

Бабина скриня

       Хруснув  ключ  у  замковій  щілині,  і  двері  бабиної  хати  зі  скрипом  прочинилися.    В  ніздрі  вдарив  застояний  запах  нежилого  приміщення,  а  з  кухні  холодними  очима  давно  небіленої  печі  глипнула  на  мене  пустка  і  причаїлася  в  комині.    
       Як  же  давно  я  тут  не  була?!  Та  й  чи  була  я  тут?  Аж  не  вірилося,  що  ось  у  цій  колись  веселій,  ошатній  та  затишній  хаті  провела  я  не  одне  чудове  канікулярне  літо  свого  дитинства.  Час  безбожно  трощить  все…  

       Як  я  любила,  коли  топилося  в  печі!  Коли    пекуче  вогнище  показувало  мені  свого  широкого  вогненного  язика,  облизувало  надпіччя  і  струшувало  на  припічок  чорні  сніжинки  сажі.  В  цей  час  баба  орудувала  вилками,  шугала  ними  по  чирину,  пильнуючи  за  малими  та  великими  горшками.  В  горшках  кипів  борщ,  картопля,  що  згодом    одягала  чорні  шапки  і  сичала  останніми  краплями  ,  сповіщаючи,  що  вже  зварилася.  Перед  вогнем  треба  було  встигнути  напекти  млинців.  Цим  мистецтвом  найкраще  володіла  баба,  і  саме  в  момент  цього  святого  дійства  вона  була  мені      красивою  та    теплою,  як  та  піч.  В  бабусиних  зіницях  горіли  свічечки  від  полумˊя,  руки  вправно  крутили  вилками  сковорідки,  на  яких  румˊянилися  та    надували  щоки  млинці.  Згодом  на  столі  виростала  піраміда  смачнючих  дисків.  Бабуся  похапцем  наливала  збирану  холодну  сметану  і  по-доброму  прикрикувала,  здавалось,  вже  стільки  літ  одні  й  ті  самі  слова:
       -  Їжте,  поки  гарячі,  в  гОроді  таких  не  напечете.    Он  які  худющі!  
Ми  вибирала  найхолоднішого,  рвали  його  та  мокали    у  сметану.  До  млинців  завжди  смажилося  сало,  яєчня,  але  нам  такого  жирного  не  хотілося.  То  було  косарям.  Правда,  косарями  були  лише  тато  і  мій  старший  брат,  якому  не  терпілося  випробувати  маленьку  кіску,  маленькі  грабельки  і  найголовніше  –  відчути  себе  мужчиною.  І  дарма,  що  «мужчині»  було  лише  10  років,  головне,  що  «діло»  робитиме.  У  мене  з  сестрою  також  вистачало  тих  «діл»,  що  зводилися  до  порядку  та  затишку  в  хаті.  А  хата  й  справді  була  гарною.  
             Окрім  печі,  у  великій  кухні  стояла    синя  скриня.  Власне,  це    була  деревˊяна  скриня,  яку  час  благав  оновлювати.  І  коли  фарбувалися  вікна,  баба  неодмінно  клопотала,  щоби  вистачило  фарби  й    на  скриню.    І  взагалі,  ота  скриня  займала  чи  не  найчільніше  місце  серед  бабусиних  скарбів.  Бо  і  скриня,  і  те,  що  в  ній  лежало  було  споконвічним  бабиним  багатством.  А  лежало  там  багато  чого:  від  скручених  ще  з  бабиної  молодості    у  сувої  полотнищ    до  модних  (на  той  час)  «персидських»  килимів,  які  були  куплені  на  подарунки  рідні.  Килими  ті  продавали  цигани,  щоразу  видурюючи  в  баби  найдорожчу  ціну.  Власне,  подібні  килими  рясніли  чи  не  з  кожної  стіни  в  хаті,  і  коли  купувалися  інші,  перші  знімалися  з  гвіздків  та    «приклеювалися»  до  мокрої  підлоги  у  кімнатах.  Для  кухні  такої  честі  не  було.  
             У  скрині  був  потаємний  «замочок»,  чим  бабуся  завжди  тішилася.  І  хоча  я  не  памˊятаю,  що  бодай  раз  вона  замикала  її,  баба  всім  при  нагоді  розказувала    про  свою  «вельми  вигідну  добротну»  скриню.  А  скриня  й  справді  була  добротною.  На  ній  ми  карбували  свої  художницькі  потреби,  грали  в  шашки,  їли,  слухали  новини  сусідки,  що  зайшла  «на  мінуту»,  лежали  і  чекали  вічність,  поки  милася  підлога,  аби  не  наставити  слідів…  А  ще  скриня  слугувала  нам  з  сестрою  …  сценою.  Сценою  для  справжніх  «народних  артисток».  
           У  свої  вісім  років  я  уважно  слідкувала  та  знала  напамˊять  майже  всі  хіти  та  шлягери  пісень  того  часу.  Співала,  мугикала  чи  пищала  я  завжди  і  повсюди.  Насправді,  я  не  мріяла  про  велику  сцену,  бо  мої  артистичні  потрібності  можна  було  реалізувати  вже  і  на  той  час.  Та  й  у  майбутньому  я  неодмінно  мала  стати  вчителькою.  Так  вважали  і  мої  батьки,  і  знайомі,  і  я  сама.    Думаю,  це  рішення  прийшло  до  всіх  з  тих  пір,  коли  я  не  вміючи  читати  українською  ,  читала  по-своєму  бабину  Біблію  польською  мовою.  Але  то  було  непевне  майбутнє…  
           А  в  тому  справжньому  літньому    теперішньому  перед  концертом  на  скрині  треба  було  відповідно  одягнутися.    Яких  тільки  вбрань  не  підбирала  я  з  шафи!  І  хоча  знала,  що  добряче  отримаю  «герців»  за    «перериту»  шафу,  та  мистецтво,  як  і  краса,    потребувало  жертв  і  в  ті  часи.  До  кожної  пісні  підбирала  нове  вбрання  собі  і  молодшій  сестрі.  До  пісень  Кириченко    можна  було  просто  накинути  на  плечі  велику  квітчасту  хустку,    до  «Червоної  рути»  чомусь    підкачувала  братові  «вихідні»  штани,  до  пісень  А.Пугачової  пасувала  фольгова  гірлянда  на  голові…        
           Та  найбільше  мені  до  вподоби  були  мамині  комбінації!  Напевно,  вже  в  той  час  в  мені  і  направду  кипіли  гени  «голубої  крові»  (тато  часто  натякав  про  це  мамі,  коли  згадував  її  польський  родовід).  Так  от,    у  вечірніх  сукнях  з  комбінацій,    ми  з  сестрою  і  справді  були    величавими  артистками,  гідними  великої  сцени  на  скрині.  
               Кожну  пісню  треба  було  правильно  оголосити:  пафосно,  голосно  та  з  інтонацією,  яку  я  перейняла  від      телеведучої  «Песня  –№  года».  Іноді  я  навіть  сердилася,  що  у  сестри  не  виходить    так  урочисто    оголосити  мій  виступ.  Я  стояла  за  «лаштунками  сцени»  ,  а  це  було  простирадло  від  мух  на  дверях..  і  слухала  сестрине:  
       -  Виступає  налодна  алтистка    УЛЕСЕСЕЕЛ,  лаулеат  племії  еселесел…      
Олеена  …
                 Артистка  спочатку  незграбно  залазила  на  сцену-скриню,  плутаючись  ногами  в  сукні  від  кутюр,  ставала  на  ввесь  зріст  і  співала  у  підручний  «мікрофон»:  
             -  «Я  так  хочу,    чтобы  лето  не  кончалось,  чтоб  оно  за  мною  мчалось,  за  мною  вслед…Лето!  А-а-ах  лето…»
                 А  літо  слухало  і  не  закінчувалося,  заглядаючи  у  вікно  зеленими  яблуками,  свіжоскошеними  травами,  гелготало  гусьми,  пінилося    парним  молоком,  терлося  об  ноги  котиком,  синіло  чорницями  у  відрах,    пахло  бабиними  млинцями,  кусалося  бджолами,  цвіркотало  ввечері    цвіркунами,  запасалося  на  печі  сухими  грибами  …  
               Потім  я    церемоніально  кланялася,    спочатку  сестрі,  яка  догідливо  плескала  «народній»  у    свої  маленькі  долоньки,  а  потім    «Неизвестной»  Крамського,  що  як  годиться  справжній  леді  на  картині,  мовчки  «одобрювала»  мій  виступ…  
             Та  картина  мала  свій  цінний  вплив  на  мій  світогляд.  Але  це  інша  історія  мого  життя,  яке  спливло  десь  у  вікно,  пізнало  багато  світу,  доброго  й  не  дуже,  і  повернулося  ось  зараз  зі  мною  у  цю  обшарпану  хатину,  щоб  навіки  лишитися  щасливими  спогадами  та  надійно  сховатися    у  бабиній  скрині…  

         (На  згадку  про  мою  бабусю  Козинську  Юзефу  Адольфівну…)

                                                                                                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2019

Сливова ніч

Виглядує  сливовими  очима
осіння  ніч  
з  обтрушених    садів.
В  сухій  траві,  
мов  кава  нерозчинна,
хмеліють  дикі  груші    
від  медів.

Ще  спить  журба  
під  шерхлою  корою,
ще  не  білили  стовбури  сніги…
А  нашу  осінь  
зовсім  ще  сирою
заволокли  
       туманом  
               береги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849916
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.09.2019

ГРИМНУЛО

 Десь  гримнуло  -    і  світ  перехрестився,
В  траву  скотились  груші.  А  душа
В  розчахнуте  грімницею  розхристя
Ковтнути  прохолоди  поспіша.

Як  сірий  обрій  блискавка  розверзла,
Загирцав  кінь  і  в  поле  полетів.
І  де  те  літо?  Де  та  спека  щезла?
Дощами  гепають  зі  стріхи  сто  чортів.

А  трави  пˊють  і  пˊють  живильну  воду,
Хати  скупались  й  просять  рушників.
Старий    лелека  кланяється  броду,
Сади    збирають    груші  у    поділ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849142
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2019

Вирок

Імˊя  її  читатимеш  між    зорями  -  
У  спалаху    жертовне  самозречення.
Останній  свідок  спомину    розораний,
Ступає    памˊять  в  забуття    приречено.

А  спогади  випрошують    весняного,
І  шкіряться  за  тим,  що  не  здійснилося.
Почути  б  голосу  востаннє  пряного,
Та  віри  у  молитві  не  лишилося.

Світи  розхитані  та  розмежовані,
Дороги  паралельно  коридорами.
І  виють  ,  виють    вироком  приховані
Недолі  під  скорботними  іконами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848327
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2019

Сутінки

[color="#000dff"][b][i][color="#001aff"]Лягали  сутінки  у  теплі  трави,
З-за  хмар  дивились  жовті  мідяки.
Останній  промінь  тлілої  заграви
Окреслив  вигин  чорної  ріки.

Солодка  втома  блимала  із  вікон,
Марудні  тіні  шастали  в  кущах.
Якась  пташина  обізвалось  криком,
Голодний  звір  винюхував  свій  шлях.

Тихішав  галас,  та  не  никли    думи,
Душа  ночі  сповідалася    знов.
А  на  терезах  знітилась  від  глуму
По-зрадницьки  
                               обважена    
                                                                 любов.[/color][/i]
[/b][/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846631
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2019

ДОРОГА

[color="#1512b8"][b][i]А  вже  заглянув  серпень  у  стодолу,
А  ти  ідеш,  як  і  сто  літ  тому,
Ішов  твій  прадід  по  зеленім  полю
Напитися  і  меду,    й  полину.

Ще  все  твоє  –  це  небо,  це  роздолля:
Ще  плачеться  й  сміється  теж  усмак.
Ще  йдуть  услід  Надія,  Віра,  Воля,
А  у  душі  співає  сонцю  птах.

Отак  ідеш  -  торуєш  шлях  свій  вперто,
А  до  чола  то  зливи,  то  сніги...
Та  ти  ще  літо!  
І  таки  далеко  
До  обрію.  
Ще  вистачить  снаги.  [/i]
[/b][/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2019

Ця ніч

[color="#131dd4"][b][i]Яка  прозора  тиші  нагота,  
Яка  глибока  темрява  у  ночі,
Як  солодко  опівніч  ця  тріпоче
Зоринним  небом  душу  огорта.
 
Укинув  жмуток  місяця  до  віч,  
Умить  розповноводив  мої  ріки,
І  світ  украв  для  мене  під  повіки,
І  згірклу  муку,    як  спливе  ця  ніч.

Хай  вишневіє    мˊякоть  на  вустах,
Хай  огортає  ніжність  мою  спину..
Розлий  мене  і  випий  до  краплини  –
Нехай  насниться  нами  самота.

Лиш  на  світанку  знайдуться    слова,
Засолоніє  завтра  стерплий  спогад.
Ця  ніч  минеться  нами…    мов  дорога
Спливає    
                         по  загублених  
                                                                             слідах.[/i][/b][/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841593
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2019

Післядощів'я

     
В  моїм  саду    веселка  народилась
І  пˊє  з  калюжі  воду  дощову.
А  грім  пішов,  гуркоти  розгубились,
Розсипалися  цвітом  у  траву.

Все  увібралось  в  пахощі  і    перли.
Післядощівˊя  –  сокровенна  мить.
Червнево-оксамитові  маневри
У  душу  трусять  роси  і  блакить.

Дивлюсь  на  світ  вишневими  очима,
Бо  грім  ударив  в  серця  глибину.
В  моїм  саду  веселка  залишила
Для  спогадів  щасливу  борозну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2019

ПРОБУДЖЕННЯ

Завесніло  довкруж  –  кожна  мить  відшліфовує  вічність.
Забриніли,  розвились,  завили  голодні  думки.
Та  слова  все  не  ті,  переспівані  чи  надто  звичні,
А  слова,  як  обжинки  -  готичних  думок  сторінки.

Так  у  тиші  й  стою.  Скільки  слів  у  такому  мовчанні!
Так  обрядно  лягає  на  груди  неви́гойний  щем.
Я  сьогодні  ще  гілка  весняна,  в  квітучім  убранні,
А  вже  завтра  летітиму  в  осінь  пташиним  ключем.

У  мовчанні  тремчу  –  мов  уперше    весну  зустрічаю,
Мов  мені    оцей  світ  зеленить  і  цвіте  навкруги.  
Мов  на  вишитій  стежці  мене  із  весною  вінчають
Закосичені  сонцем,    до  щастя  причетні  боги.

Завесніло  в  мені  –  і  слова  розгалузились  в  серці…
І  весніють,  ясніють,  пˊяніють,  дзвенять  у  красі!
На  вустах  розлились  і  лоскочуть  бажання  відверті,
Будять  квітку  у  грудях  весняні  оці  голоси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2019

Моє село

Оце  мій  двір,  оце  моє  село,
І  я    йому  чужію  і  чужію.
Ще  сердиться  і  зморщує  чоло,  
Воно  мені,  а  я  йому  радію.

Стоять  стовпи  і  ждуть  своїх  лелек,
Справляють  горобці  свої  бенкети.
Виглядують  з  старих  бібліотек
Незвідані  історики  й  поети.

Добридень  вам!  День  добрий  тут  і  там.
Чия  ти,  доню?  Ось  яка  ти    пані.
Поважно  відчинив  ворота  в  храм
Старенький  Бог  у  золотім  каптані.

Усе  таке  і  рідне,    і  чуже…
Ось  з  двору  щастя  вийшло  зустрічати.
Моє  дитинство  свято  береже
Береза  біля  батьківської  хати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2019

ПРО ВИСОКЕ

Коли  з  перламутрових  неба  зіниць
Вологі  опустяться    ниті,
Між  вчора  й  сьогодні,  поміж  блискавиць,
Народиться  брунька  у  вітті.

Ще  світу  не  знає:  цвітіння  й  краси...
Ще  в  завˊязі  небо  тримає.
Ще  першої  купелі  з  сонця  й  роси
Без  свитки  не  знає,  не  знає.

Така  собі  брунька  –  вербовий  пилок,
Чи  квітка  прадавньої  груші,
Чи,  може,  розлогий  кленовий  листок
Мистецтву
                                   служитиме    
                                                                           в  гущі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2019

Ідуть дощі

Ідуть  дощі,  спокутуються  річкою,  
А  серцю  розридатися  б  із  небом.
Ладнає  він  все  човника  за  звичкою,  
Вона  йому  все  носить  сонце  з  медом.

Майструє  так  присвячено,  приречено  –
Мов  будить  світ  Вели́кодніми  дзвонами,
Немовби  човником  отим  призначено
Урятувати  світ  із  дна    безодняви.

І  ось  нема  ні    дзвонів,  ні  жертовника,
Лиш  Вічність  за  незвіданим  пливе.
Вона  ще  й  досі  вірить  в  того  човника,  
Що  свято  будував  він  мов    ковчег.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833344
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2019

Веснянонастроєве

Люблю  я  осінь…  та  в  мені  весна
Вже  стільки  літ  бентежить  кров  у  венах.
Безлистий  бубнявіє  в  грудях  сад,
Крізь  очі  виглядає  в  світ  студений.

Ворушиться  у  надрах  все  живе,
І  сочаться  до  сонця  перші  трави.
Наллється  соками  земля  і  позове  
Пить  солов'їв  найвищії  октави.

Весна  рікою  хлюпає  в  мені  -  
Яка  вона  в  час  повені  прекрасна!
Гудуть  в  волоссі  оси  і  джмелі,
Як  квітне  сад  і  пахне  п'янко  рясно.

Несуть  нам  весни  молоді  літа,
Як  долі  знак,  що  нам  ще  жити  й  жити.
Весній,  весно,  в  мені  усе  життя  -  
Лиш  восени  дозволь  в  тобі  спочити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2019

нове ім'я

Щовечора  
сонцю  тричі
вклонялась  
моя  душа.
А  місяць  
дививсь  у  вічі:
чужа  я  йому,  
чужа...
Як  погляд  мій  
аж  за  обрій
забрів
і  спинив  глибінь…
І  сутінь  –  
важкі  голоблі
ковзнула  
моїх  колін.
То  світ  
умістивсь  в  долоні.
Ой  леле!  -  
гойдаю  я.
З  весною    
несу  у  лоні
у  світ  цей  
         нове  
                   ім’я...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2019

… де тиша

[b][i]Зимове    мрево.    Холодно.  Стоять
Оголені    й    обвітрені    дерева.
Хай  спить  земна  вчорашня    благодать  -  
Мені  б  туди,    
                                   де  тиша  кришталева.

Мені  б  туди,  де  сосни  небо  п’ють,
Де  місяць  стежку  вказує  до  хати,
Де  хочеться  про  всіх  і  все  забуть,  
Де  сам  –    
                             та  не  самотністю  обнятий.

І  з  янголом    поезію    читать,  
У  сутінках  тепло  відчуть  у  серці.
В  самотності    з  собою  помовчать  -  
Знайти    себе    
                           у  справжності      відвертій...
[/i][color="#1608d1"][/color][/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2019

Фатальне

                                               [i]Прощання  схоже  на  знищення,  
                                               ще  нам  залишаються  постріли…
                                                                                               Анна  Багряна[/i]


Мої  зорі  були  не  віщими,
Мені  мало  повітря  в  просторі.
Мої  пошуки  марно  знищені  –
У  прощання  фатальні  постріли.

Наші  ночі    і  дні  змарновані,
Бо  розлука  –  раба  несправжності.
Ланцюгами  надії    сковані  -  
Ми  приречені  недосяжності.

Нам    недолі  сказати  б:  Годі  бо!
Та  в  серцях  лиш  одне  спустошення.
У  розлуки  немає  сповіді,
У  прощання  немає  прощення…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2019

Коли у вечірній щасливій порі…

[b][color="#2e11d4"][color="#2f22e3"][color="#2f22e3"][i]Коли  у  вечірній  щасливій  порі
Займеться  в  зіницях  заграва,
У  очі  твої  покладу  дві  зорі
Й  тумани  встелю  на  заплавах.

І    ми  під  зоринним  наметом  удвох
Скупаємось  в  росяних  травах.
Ти  серце  гаряче  даси  мені  в  борг,
А  я  тобі  обрій  у  барвах.

А  ти  подаруєш  мені  три  разки  
Сліпучо-росистих    коралів.
У  сяйво  волосся  вплетеш  колоски
Й  укриєш  серпанком...  А  далі

Хай  місяць  погасить  свої  ліхтарі
Й  на  ніч  цю  сховається  в  хмарах  -  
Коли  у  вечірній  щасливій  порі
Займеться  в  зіницях  заграва...[/i][/color][/b]

[/color][/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2019

Твій вибір

Коли  ти  шукаєш  на  чорній  землі
Шматки  кольорового  мрева,
Не  руш  сни  надземні  –  в  січневій  імлі
Коралі    вдягають    дерева.

Бо  вибір  не  твій  тут  –  не  райський  ти  птах!
Земному  -  земні  горизонти.
Вакулине  коло  і  страх  у  очах,
А  в  грудях  тремтять  мастодонти.

Ховається  в  погляді  сірий  зеніт,
А  спогад    регоче  то  плаче.
Розправ  свої  крила  в  шалений  політ,
Вгамуй  своє  серце  тремтяче.

Розірвані  пута…  Порожній  ефір
Залишиш  сліпому  циклопу.
Звільнившись  від  ролей:  ні  ангел,  ні  звір...
Окреслиш  свій  шлях  для  польоту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819938
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.01.2019

Намарне

У  повні  місяць...  Блиск  озерних  вод.
Піщаний  берег  синіх  перламутрів.
По  зорях  набираю  свій  штрих-код  -  
Лягаю  в  трави  срібної  цикути.

Терпка  вологість  диких  берегів,
Черкає  п’ят  вода  глибоководна.
На  відстані  мовчань  –  моя  глибінь,
На  відстані  прощань  –  моя  безодня.

Бентежні  кола  –  магія  води,
Топлю  надрив  чуттів  моїх  примарних.
Гойдають  хвилі  ложе  з  лободи,  
Гойда́    омана  спокою
                                                               намарне…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2018

Довга нить

Низає  дні  розлуки  довга  нить,
Малюють  вікна  вже  зимові  ночі.
Як  на  вустах  затерпне  тінню  мить,
Виходять  з  берегів  сріблясті  очі.

Лише  відлуння  справжніх  одкровень  -  
В  словах  ні  докору,  ані  освідчень.
Душа  палає  в  сповитку  пісень
І  вірить  у  тепло  долонь  одвічне.

Бо  що  слова?  Торкнуться  лиш  на  мить  -  
І    згіркне  пам’ять  в  пастці  порожнечі…
А  нить  тремтить…  О  як  вона  тремтить,
Коли  спадає  спогадом  на  плечі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817793
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.12.2018

У ніч п'янку

У  ніч  п’янку    тремтінням  на    спині
Жаске  бажання,  мов  жертовні  птиці,  
Мене  вертало  у  твої    зіниці,  
Палало  в  блискавичному  вогні.

Шепталися  по  вигинах  слова,
Що  диким  хмелем  обвивали  груди  –
Ти  ж    поспіхом  малюючи  етюди
Торкався  зміїв,  оминувши  страх.

Жеврів  світанок  –  ти  ж  зорів  в  мені.
Десь  світ  вставав…  Ми  ж  поза  ним  з  тобою
Ковтали  цвіт,  невипитий  весною,
Що  вибухав  і  падав  нам    до  ніг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816791
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.12.2018

Оминаєш

Оминаєш    її…    
ніби  рифи  чужих  берегів,  
Хоч  таки    приручив  
напівсловом,  півхлібом,  півсмутком…
Недостигле  вино  розіллється    на  білі  сніги,
Цю  поталу  печаль  вона  в  коси  вплете  тугим  жмутком.

Оминаєш…  а  втім,  
між  проваллями  дум  віднайдеш,
У  озерних  краях  упізнаєш  її  сині  клени,  
Синій  смуток  ночей…  
тільки  дощ  тепер  кольору  беж.
На  отих  берегах  не  спинити  печаль  незбагненну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2018

Меланхолійне

Що  ті  слова  чи  речі?  
Літо  -  тепер  лиш  мить.
Осінь  лягла  на  плечі  –
Вже  її  не  струсить.
Вчора  в  мої  долоні  
Сонячний  лився  сміх.
Ночі  тепер  безсонні  -  
Сипле  у  душу  сніг.
Пам’ять  держить  за  руку  –
Знає  куди  іти…
Стежками  йдуть  в  розлуку
Наші  -  чужі  сліди.
                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813454
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2018

Тремти, душе

Тремти,  душе,  багрянцем  полонена,
Бо  час  прийшов  на  роздуми  й  слова.
Спустилась  осінь  тихо  на  рамена,
Так  злотоцвітно…  Та  чому  ж  сльоза

Скотилася,  мов  той  багдадський  злодій?
Не  прохана,  не  прощена,  одна.
І  сивий  сум  сховавсь  в  очах  на  споді,
Мов  безталання  долі  спив  до  дна.

Тремти,  душе!  Краса  оця  не  вічна,
В  такім  тремтінні  Бог  тебе  творив,
І  Слово  дав  гаряче  і  величне,
Щоб  у  сльозі  не  згас  людський  порив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811643
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.10.2018

Обпекла

Крає  зір  горобинове  полум’я,
Ця  краса    гіркувато-терпка.
Закипає  багряново  кров  моя    –
Осінь  
               душу  мою  
                                           обпекла.

Зайнялася  жертовно  і  високо,
Ніби  знає    розплату  згорянь.
І  палає  душа  жовтим  віхтиком
На  верхівці  
                           кленових    
                                                       буянь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2018