| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
Вже час набрати висоту,
Я прагну більшого для себе.
Не хочу полюбивши низину,
Лишать себе просторів неба.
Так важко зважитись на крок,
А страх все більше докучає.
І марнота серед думок
Мене до сну лиш колисає.
Та хіба час сьогодні спати,
Зложивши крила до землі,
Коли я можу вітер обійняти,
Далеко, в хмарах, у висоті?
Тут все приземлене, дочасне,
І смуток радість обігнав.
А там все вічне і нетлінне,
Я б в хмарах зовсім іншим став.
Я бачу небо у горі,
Рожевий килим наді мною.
Набрати б висоту мені...
Прощаючись, земля, з тобою.
Летіти б десь серед краси,
Такої, що душу оживляє.
І в світ цей небо принести,
Те небо, що всіх нас пам`ятає
Вже час набрати висоту,
- Мій Бог, я бачу вихід там для себе.
Щоб залишивши низину
В Твоїх літать просторах неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732459
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 08.05.2017
Серед суворої, безкрайньої пустелі,
Де сонце й вітер панують навкруги,
З`явилися не звичні цьому місцю акварелі,
З води, дерев - алмаз пустельної краси.
Оазис, неначе він пустельне серце,
Забилось, оточене сипучими пісками,
В гармонії він жив із сонцем,
Захищений сухими, теплими вітрами.
Птахам там є можливість відпочити,
Тамуючи в воді безжальність спраги,
І щоб політ їм вдало докінчити,
Зупинка ця давала їм джерельної наснаги.
Мандрівники знаходять тут ночліг,
І тихі, довгі сни і затінок від спеки,
Там місяць зорі у воді стеріг,
Там місце затишку й безпеки.
І хто б міг зрозуміти це щасття у пісках?
Його ніхто навмисне не пройде мимо,
Волога на пересушених вустах,
- Рятунок всім і справжнє диво.
Цей світ вже став неначе та пустеля,
Так важко віднайти те свіже джерело,
Де тихий затінок і спокою оселя,
Де відпочине у птаха втомлене крило.
Ти можеш бути безжальним як вона,
Даючи втому, спрагу, опіки - пустеля,
А можеш стати оазисом життя,
Опорою усім, як найміцніша скеля.
Цей вибір, друже, сьогодні за тобою,
Ти можеш жити звично як усі,
Впиватися лише короткочасною росою,
Та сяяти лиш мить у зовнішній красі.
Але ти стань оазисом для спраглих,
Ти їм подай той істинний ковток,
Розгледь серед пустелі всіх ослаблих,
Нехай не буде в ній похованих кісток.
Ти стань тим дивом світлих перемін,
Завжди неси надію, радість, віру,
Людські серця тоді зазнають змін,
Коли наповняться любові Божої безміри.
03.05.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731680
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.05.2017
У ніжності весняний цвіт,
Що м`яко дерева й душу обіймає.
Його проникливий політ,
Митців постійно надихає.
У ніжності є літній ранок,
Гармонія тиші і співу солов`я.
Прозорий свіжості серпанок,
Стежки у лісі навмання.
У ніжності осіння злива,
Окрашена в червоно-жовтий тон.
Трава з світанком наче сива,
Із лисття сохлого фасон.
У ніжності зимові ночі,
Мерехтіння у висоті зірок.
Дні стають усе коротші,
Вечір має місце для думок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731215
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.04.2017
- О, відчай... ти вмієш здатися солодким,
Ти радиш впасти в боротьбі,
Щоб біль мій не був лише коротким,
Закритись мовчки у собі.
-О, відчай...ти пошкодуєш і обіймеш щиро,
Зі мною навіть сльози будеш лить,
Але ніколи не повіриш ти у диво,
Мені ти не підскажеш про надії мить.
З тобою навкруги лише одна темрява,
Безвихідь намальована у снах,
Не видно блиску сонця в темних хмарах,
Підступно дієш ти по всіх фронтах.
Розчарування і тривога - то твої друзі милі,
З якими не розлучний і люб`язний ти,
Одягнені у класику, у чорно-білі тіні,
Від вас не легко так мені втекти.
Та все ж живе надія в тому серці,
Яке ще прагне битись до кінця,
Їй не під силу бути у тісній коморці,
Вона свободи прагне вітерця.
- О, відчай... втікай з перед моїх очей,
Я обираю - надії силу,
Забудь про мене як про свій трофей,
Розгорну серця свого я вітрила!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730772
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.04.2017
Зігріюсь... зігріюсь твоїми я руками
Коли весняний дощ стіною за вікном
Як лебеді, ми білими крилами
Огорнемось від холоду теплом
Зігріюсь...зігріюсь твоїми я устами
Твої цілунки - гаряче сонце на плечах
Від нього я не буду закриватися щитами
Лише бажатиму, немов свободи птах
Зігріюсь...зігріюсь твоїми я очима
В них бачу безмежне небо у зірках,
Чумацький шлях, зустріла там ти пілігрима-
Мене, який шукав тебе у снах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2017
Роздався крик, над прірвою яка здавалося б без дна,
Вітри його понесли у безмежність.
« -Чи буде кимось туга почута ця моя,
Мабуть це плата за відверту лекговажність.
Піддалась я на поклик віддалених доріг,
Манила даль, безтурботність і свобода.
Летіла, бігла, не відчувавши своїх ніг,
Була заманливим шляхом - світська дорога.
Цей світ здавався повністью, із надлишком моїм,
Цілком моє, я жадно все ковтала.
Була готова все навік зробить своїм,
Вершинами і в темпі, життя своє я будувала.
Навколо безліч друзів, багатство і веселість,
Здавалось це назавжди, в розвагах без кінця.
Та як же я над порірвою цією опинилась,
Над прірвою з гріха і забуття?
- Загину, в пропасть люту полечу,
Мабуть ніхто не прийде і звідси не врятує.
Мабуть дремно в небо із молитвою кричу,
Моя ж душа спасіння потребує.
Оце вона, розплата за надію на себе,
За те що все святе я легко полишила.
І голос Пастиря не вабив вже мене,
Без нього моє серце наче зачерствіло.
Десь там далеко, у теплі моя сім'я,
У тому затишному домі , у безпеці,
О як я скучила за піснею мого Царя,
за ніжним Його словом в моїм серці.»
Такі думки над прірвою здіймались,
Там сліз не мало впало в темноту.
Душа ледь-ледь над кручею трималась,
З останніх сил піднявши голову свою.
Вона одягнена в обірвані, брудні лахміття,
Пороком втомлена, поранена, в крові.
Насичена непрвдою, вже на краю безодні,
Забуті мрії і стремління висоти .
І враз, яскраве світло розлилося,
Любові голос так ніжно пролунав:
«Загублене життя тепер знайшлося,
Тебе душа, так довго Я шукав!»
"-Мій Добрий Пастир узяв мене на руки,
Перев’язав всі рани, одежу нову дав.
Я прихилившись можу серце Його чути
Мене Він знову, лагідно по імені назвав.
Скелясті гори далеко залишилися позаду
Я тихо плачу, але від радості тепер.
Його любов дала мені в житті відраду
Тепер я вдома, серед полів, садів, озер."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728456
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 12.04.2017
Лукавий вовк в овечій шкурі
Так гарно ме-мекати навчивсь
З`являтись став в телеефірі
Серед овечок сміло міг пройтись
Про любу волю і свободу
Без перестанку став він говорить
І навіть якщо треба серенаду
То швидко всіх міг підкорить
Завжди є вчасні і круті реклами
У нього є команда і знання
Передвиборчі програми
Ніби втілює в життя
Образ створений чудово
Є мундир, військовий чин
Навіть скаже вам англійське слово
Як щось не так, -винні тисячі причин
Вівці хлопають, співають
Зовні ніби файно та щелепу
Хижу й жадібну не помічають
Поза спинами халепа
Як стали душі пропадати
То там десь винні, але не тут
Вовк із вівцями почав страждати
Слідів своїх сховав він суть
Кров приховує майстерно
Все люксово як зажди
В спілкуванні характерно
- Ріки мутної води
Має лідерські задатки
Цілей багатьох досяг вже він
В тій отарі найбільші має статки
Вистачило б і для десятка поколінь
Чим закінчиться така вистава
Хочу я у вас спитать?
Буде справедливість чи розправа
Вівцям вдасться все пізнать?
Може треба вже по-малу
Розбиратись хто є ким?
Зграю вовчу ту зухвалу
Позоставити ні з чим
Навколо поле зелені й достатку
Десь шумить гірська вода
Вівцям не потрапити б у пастку
Вчасно б розпізнати хижака...
Правда, все вирішувати вівцям
Досвід тут вже чималий
Вже не раз на радість вбивцям
Намір не догледіли їх злий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728281
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2017
Тримали квіти погляд твій, та не в моїх руках
І тиха музика жила в серцях окремих
Для мене ти була далека наче паперовий птах
У хмарах мрійних, недосяжних і далеких.
Хоч знались ми, та не безсмертною душею
Слова були повітрям та не більше
Не міг назвати я тебе цілком моєю
Як би ж хотів, то це була б суцільна тиша.
Та раптом два струмки з`єдналися в одне
Стрімкою течією стали ми обоє
Тепер і місяць вже над нами не засне
Він буде огортати нас собою.
На двох закоханих почався цілий світ
Ми крила одягли для мандрів в вирій
Розтанув на серцях останній лід
В минулому залишився холодний іній.
Не те щоб, не було печальних сліз...
Але і радості, там теж вологі очі
Нам легше двом страждати як поріз
На серці з`явиться під колір ночі.
Як би ж я повернув той час назад
Коли сплелися разом наші юні долі
То не хотів би чути інших я порад
Тоді не треба іншої нам волі.
Тебе кохати - цілунків зоряних уста
Промінням сонця провести по ніжній шкірі
Відчути запах шоколаду й молока
Світанком стати на горизонті сірім.
Ми будем кращими ніж будь-коли могли
Бо ми тепер вже разом долаєм перепони
Усмішками своїми ти мене твори
Я ж захищу твою любов і честь корони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2017
Вони спустилися з далеких темних гір,
І їх потужний крок усе навколо сколихнув,
На мене був направлений похмурий зір,
Свого я серця стукіт виразно почув .
Їх тіні кремезно нависали як тягар,
Здавалось ніби душать без вагання.
Гойдався не від вітру поблизу ліхтар,
- Від подиху важкого й глибини мовчання.
Ці велетні були мені уже знайомі
Вони не вперше в цей світ знаходять шлях.
Руйнують, нищать усі бажання й мрії,
Такий солодкий їм в людині крах.
Гіганти – сумнівів, розчарування і страху,
Голодна ненаситність властива по природі.
Є ціль, - це віру затоптати всю мою,
Надію розтерзати при нагоді.
Боротись з ними чи допомогти себе зв'язати?
Повстати б проти цих не рівних сил...
Чи стане мужності , хто б міг мені сказати ?
Чи вистачить хоробрості, нема цьому мірил.
Я чую в них нестерпний апетит,
Крізь темряву проклали собі дорогу.
Вже знають що, і де, коли, і як болить,
Пожерти хочуть спокою мого свободу.
Як хочеться сюди їм знову повертатись,
Боротись, падати, втікати в далечінь?
Не думаю й сьогодні я здаватись,
Не дам їм бути перешкодою моїх стремлінь.
Побачивши з далека темні хмари,
Почувши гуркіт велетенських ланцюгів.
В молитві, в небо піднімаю свої руки,
Мене мій Батько ще ніразу не підвів.
Дає мені Він сил з сумнівами боротись,
І Словом підкріпляє віру, надламану мою.
Надії вчить, ніколи не здаватись,
Тривогу всю віддати повністью Йому.
Можливо, ще не раз ці велетні закриють горизонт,
Душа моя на битву виклик знов прийме.
Та вийду я не сам на цей життєвий фронт,
Зі мною Бог, у Ньому перемога моя є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728133
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 10.04.2017
Говорять люди...
Говорять люди: гроші-гроші...
Так ніби в них вся ціль і сенс життя
А носять в серці непідємні ноші
Злоби, образ та іншого сміття.
Говорять люди: чули-чули?
Давно плітками повниться земля
Про чуйність, лагідність забули
Проста цікавість замінила співчуття.
Говорять люди: знаю-знаю...
Так ніби все давно відоме їм
Не люблять тих, хто їх застерігає
Самі ж готові наговорить усім.
Говорять люди: справді-справді!
І разом з тим у сумнівах живуть
Брехня є назаваді вірній правді
Лиш хто є щирим - істину знайдуть.
Говорять люди: влада-влада!
Так ніби вічно будуть жить
Для таких лише одна порада:
- згадайте, для кожного ще є і смерті мить.
Говорять люди: хочу-хочу...
Потреб все більше плинний світ дає
І дні стають для нас усе коротчі
А часу втраченого ніхто не поверне.
Говорять люди і будуть говорити
Та будуть це лише пусті слова
Якщо душею ми дозволимо собі збідніти
Оманою заповнимо своє життя.
Говорять люди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728004
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.04.2017
Так що ж є та людина,
Що про неї пам’ятаєш Ти?
Чому для Тебе є вона така важлива,
Крупинка ця, серед космічної краси?
-О Боже мій, Творець всього і всюди,
Галактикам рахунок знаєш Ти.
Малюєш словом незабутнії етюди,
-Зірок яскравих безмежнії світи.
Ти знаєш де починається світанок,
І де зароджується блискавки політ.
Куди направлені всі хвилі океанів,
Коли впаде з дерев весняний цвіт.
Не можу я все осягнути,
Що робиш Ти і плани всі Твої.
Чи бачив я відкриті брами смерті,
І темряву, де місце є її?
Так міцно Ти поставив небозвід,
І хмари розстелив над головою.
Ти назначаєш всім вітрам політ,
Над морем та зеленою травою.
Де є та схованка снігам усім,
Де твориш град, потоки дощові?
Чи знаю я закони небесних сяючих світил,
Дороги птахів не прості?
Чи зміг би я порахувати,
Всі дні Творцем назнечені мені?
Чи зможу я хоч уявити,
Де зародилися світи?
Тримаєш Всесвіт у Своїх руках,
Границі часу, Ти їх обмежив.
Тримаю руку на своїх устах,
Тобі Господь усе належить.
Твоє творіння очима споглядаю,
Хто ж побудує храм Тобі?
Для Величі Твоєї таких я місць не знаю,
Моє лиш серце хочеш Ти Собі.
Мій Бог, бажаєш там Ти панувати,
Любов’ю сповнити моє життя.
Мені щасливу вічність дарувати,
Тож славить хай душа Твоє Ім’я.
Твої дороги вічні, незбагненні,
Твої слова святі, прекрасні і живі.
Так що ж є та людина,
Що про неї пам’ятаєш Ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727966
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 09.04.2017
Втомився вже від лицемірних слів
Вони не тонуть, пливуть за течією.
Для чого ж ви несете їх мені,
Коли війна неправди не оголошена чиєюсь?
Залиште ті піски сипучі ви собі,
Собі лукавте в насолоді.
Не хочете лишатись щирими людьми?
Не заважайте ж і чужій свободі.
За скалку найглибше море перейдете,
Колоду ж власну замалюєте в очах.
Мільйони фарб для цього ви знайдете,
Це навіть не потривожить вас у снах.
Пліткам немає місця, як недугам,
Здоров’я є цінніше від сміття.
Не вірю вашим я кривим потугам
Вже лицемірства не вміщає голова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727492
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2017
Ось новий день вірвався у життя
Промінням сонце із вікна лоскоче,
І знову у продовження буття
Почався ранок на зміну зоряної ночі.
Десь там звучить пташиний спів
Симфонія жива з дерев злітає,
Якось туман окутать вулиці зумів
Хтось каву п`є, а хтось іще дрімає.
Весняний ранок тишею проник
Цей запах накриває ніби лава,
В моїх руках горнятко, що я звик
У ньому ж як завжди - ранкова кава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2017
Неволя загартована в думках,
Ти ніби і не в’язень, Та все ж невільник.
Поваги статус у чужих словах,
Вже полум’я виривається з печі, - Погас світильник.
Столи для чужеземних страв,
-Людські серця, Та їх глибокі думи.
Момент цей істини давно настав
Спожить подане, Або ж розкидати усюди.
Тобі розкажуть : "- ти патріот!"
Ти помовчи всього лиш, Подумай мовчки.
Не вздумай відкривати рот,
Тобі лиш досить, - носити вишиті сорочки!
Тобі покажуть ворожий стан,
На кого злитись, І гасло скажуть.
В душі не заліковуючи ран,
Добавлять стогін, Ярмом важким поляжуть.
Для чого думати про власне,
Свої проблеми, Та не скошені поля?
Для чого думати, - не красти
Щось збудувать, У чому є мораль, краса?
Та скільки ж будете томити,
Цей бідний люд, Злобою без каяття?
Їм треба світло віри показати,
Що є молитва, За наше спільне майбуття.
Народу на сніданок обіцянки,
В обід все те ж, На вечір ранішній ковток.
Коли ж побачать всі веселку,
Почують спів, Не жалібних, розпутають моток?
Бажають, хочуть але не вміють, -
Втирать сльозу, підтримать словом.
Жадобою багатства володіють,
Говорять переконливим, Та хитрим тоном.
Як яд пронизує всі вени,
Заглушує тверезість, Сповільнює сердечний стук.
Так у простих людей країни,
Забрали спокій, Завдали мук.
Якщо колись проснуться від отрути,
Заглянуть в дім, та істини візьмуть свічник.
Тоді розкусять той характер лютий,
Закінчать кривду, Та викинуть її в смітник…
Повернеться душа до храму,
Гарячої молитви, Сповниться вона.
І не в останнє обнімуть діти маму,
Сади заквітнуть, Ще миром сповниться земля.
О, воля! Ти легко не даєшся,
Терпіння не мале, Жага життя…
У порівнянні, з часом пізнаєшся,
А поки хай горить, Надії невгасимої свіча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727082
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.04.2017
Так інколи, не хочеться здаватися слабким,
Ховаю сльози від тремтячих тіней.
Знаходжу тисячі своїх надуманих причин,
Малюю коло, серед не зрозумілих ліній.
І хто проникне в мій сердечний світ,
Як скласти там мелодію ритмічну?
Кому потрібний той зимовий, талий лід,
Сльози прозорість, тиха, вічна?
Здається що це усім байдуже...
Чи ти сьогодні тут зимуєш, чи зацвіла весна.
А може ти купаєшся у літі?
Чи буревієм з лисття, осінь хлинула ?
Кричить душа в холодні стіни хвиль,
Вони летять на тебе з головою.
Там за вікном самотності дощі,
Мабуть погода є в компанії зі мною.
Де ті, хто ще недавно посміхавсь,
Стояли поруч, і вірно так дивились?
Затихла річка, що водоспадами лилась,
Здається птахи не співають, в повітрі все змінилось.
І наче не було тих спільних всіх доріг,
Самотнє сонце, як коло без тепла.
Чи зможу я не відчувавши сили ніг,
Нездавшись, піднятись з крилами орла?
Омріяти б всі подвиги вздогін,
Побачити б серця підтримки й віри.
Таке бажання - серця мого дзвін,
Такі вони -людські надії.
Так інколи не хочеться здаватися слабким,
Щоб бачили мене без сліз і болі.
Чому, чому усе затихло від дощу,
Цей крок незрозумілий моїй вірі ?
Все знає Бог, мої надії й боротьбу,
Для Нього незбагненні речі - не як гори, а рівнини.
Тому дорогу я продовжую свою,
Не на все життя ті стіни, вони лише хвилини.
Дивлюсь на небо, як на безмежності політ,
І чорні хмари не лякають вже собою.
Я знаю, не завершений мій світ,
Сьогодні я знаходжу вихід, і він зі мною.
Тепер цвіта душа моя красою,
Відкриті вікна із ніжним запахом весни,
І будуть квіти, буде пісня соловїна,
Без холоду, лише проміння теплоти.
Так інколи не хочеться здаватися слабким,
Та й і не треба, я буду жити.
Доколи вічність світла не прийде,
- Боротись, надіятись, вірить і любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726704
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 01.04.2017
Прорвалось горе через потужний материнський крик,
Лише гудки перебивають стогін, це біль нестерпний.
Їй повідомили гіркую звістку, - ні, не зник,
"- Немає вже, поліг за Україну ваш сердечний!»
Здалося на хвилину, що ось тут він, на руках,
І легко так долоні гладять волосся білосніжне.
Невимушено, як у втомлених, солодких снах,
Цілунки незамінні мамині, ще ніжні.
Що сталось за коротку, талу мить,
Куди дівались очей глибоких тих озера?
-"Мій рідний, мій синок, тобі б ще жить і жить…"
Жорстока ця війна, забрала смерть – її манера.
Як погасити безжалісне полум’я скорбот?
Воно з’їдає зсередини без присмаку і дна.
Не переступити через річку цих тривожних нот,
Здається що саме це і є долина зла.
Поглянула туди, за скло тих радісних миттєвостей життя,
Коли ще він пускав із батьком змія.
Це там, де щойно квітчасто зарясніла бузина,
Де починалася його проста дитяча мрія.
Він біг до неї з біллю, із кривдою і ранами,
Шукав завжди тепло у погляді її очей.
І серце багатіло щирими порадами,
Вона для нього найніжніша із людей.
Вже не прийде до неї він із квітами в руках,
Вона лише носитиме йому найкращі і любимі.
Залишаться тепер у материнських спогадах,
Ті очі як голубі озера, рідні та єдині.
Війна- ти запалила вогнище розлук,
Батьків з дітьми сурово роз’єднала.
Невже тобі не досить тих нестерпних мук,
З якими ти на долю людськую повстала?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726595
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 31.03.2017