| Сторінки (1/87): | « | 1 | » |
забув я стриманість класичну
твої вуста заводять грішні
солодкі терпнуть наче вишні
цілуєш так що мабуть кінчу
пустивши руки мої бюстом
схопити ніжності розпусно
схопивши лоном обійнявши
сказавши тілом - я твоя вже
такий міцний що розум тане
у мене там вулкан кохання
ти захопилася ним плавно
жага наповнила безкрайня
дівоча спрага величава
викохує гарячу сперму
в тобі триматися нестерпно
багато раз уже кінчала
очима просиш непомірне
кінчай тривало трахай швидко
соски напнулися на ігри
у тебе груди фаворитки
вони стрибають у нестерпне
я ними граюся жага краси
і я вливаю навіть в тебе
під ляпаси
Олег Купрієнко © 2024
поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2024
кохання леді як вино
ковток дарує хочу решти
я нею сповнений давно
я до безмежності залежний
дозволю леді всі думки
навіть чужого взяти мужа
роби життя моє п'янким
лише не будь байдужа
Олег Купрієнко © 2024
#поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2024
оголює хвиля піски
і наново пляж одягає
себе не ділила ні з ким
незаймано ділишся раєм
повторить назад уперед
інтиму механіка плавна
ногами стікається мед
екзотика дівчини карма
обійми любовні води
піщинки що шкірою дражнять
я вперше так буду уважним
щоб також до раю пройти
поезіяОК © 14.08.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2023
кордони це зброя межа злість
благість держав хто вдержав
заспокойся метал з'їсть
іржа
якщо хтось бажає хоронити
сина а не зброю із вас
будь-ласка земні діти
я пас
якщо хтось хоче дістати
неба убивством Сина
ось вам хрести і солдати
під ними
Бог перше Слово останнє
сподобалось як правду пізнав
ні кордонів немає
держав
диявол диявол із корпорацій могил
страшно питає тягнучи в полон
"хто ж до раю перекрив
кордон"
то над землею межа є чи під
де ти людино де ти
вітер на дріт іржавий
хитає портрети
держава каже піднявши крила
"маю щодо вас добрий намір"
на все добре створила
концтабір
свобода на фотографії нова суть
розважальні комплекси боги
хлопчики зброю фотографують
дівчатка роги
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2023
Межа одягнутого дня.
Очей природа норовиста,
жіночий погляд підійняв
кінець мого дитинства.
Вона дивилася вогнем,
Подібно факелу нічному.
Манила здалечі:
-ідем
додому...
Вона оголена лягла,
вода і зорі - покривало.
І роздратоване маля
так спокушала...
Мало... Мало...
Приємно липла стигло, млосно...
Мій голос грубий в м'яке слово...
Велика втіха хтива зростом...
Тріпало серце якось ново...
На виноград малий тупоче...
Пітьму вогнем переспимо...
Доросле тіло це вино
до ночі.
поезіяОК © 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2023
почуття золоті діамантів дорожчі
ювелір не осилює блиски очей
забудова бароко тьмяніє на площі
у побачення небо нічне
ліхтарі проявляють відведену норму
ген далеко невидимий птах полетів
найдорожче побачення це безкоштовно
принести чистоту почуттів
поезіяОК © 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2023
Я плаття підняв тобі, легка пелюстка.
Тоненькими ніжками лагідні звиви,
Із лона гарячого цівки, де вузько,
І щільно ногами ще водиш палкими.
А я натискаю, позаду на стіну,
Лягаєш спиною... Ну що тоді буде?
А буде цілунок, вуста де подіну?!
Торкаю вагіну, соски, твої груди.
Я хаос руками по тілу твоєму!
Вихоплюєш дихання, злизую вогко.
Злилися губами, пожадливо п'ємо,
Серцями розбещені. Поруч нікого.
Сонливість думками, важкі і повіки,
Все очі стуляються. Струмом заходжу,
Штовхається в лоні, то міць чоловіка,
Судинами токи тобі линуть. Отже -
Не було білизни. Тканина у плаття,
Промочена, шматтями мну її.
Отже,
я входжу і входжу, штовхаю завзяття.
У погляді пані усе віднаходжу.
Ти дивишся гостро, цілунки на шиї,
Далеко розмиті на стінах картини.
Перегини подиху стіни розмиє,
Не бачиш нічого, кімната загине.
Ковтаєш і слина стікає в удари,
Нанизую знизу гвалтуючи щільно.
Ногами тонкими дощами нектари,
На члені товстому - в неволі і вільно.
Стікаючи тане, плюскоче довкілля,
Міцне божевілля гвалтує до болю?!
Але то не болем, а іншим розільє,
Свіжішає злива і крізь парасолю.
Шматки непродуманих слів вириваються...
Що відбувається? Імпульси гострі!
Віддалені поштовхи вже ніби маряться...
Ти прокидаючись скінчуєш в постіль.
Олег Купрієнко © 2020
поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2021
Жлобів до Раю не пускають,
Рабів не пустять у Версаль.
Комусь перепустка медаль,
Когось і голого вітають.
Є медалісти перед вас,
Сабе самі про небо учать.
Їх не пустили без прикрас,
А от куди - тема болюча.
Олег Купрієнко © 2021
поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2021
Вуста мають кутики що розтягаються,
Стріли твої мого розуму вироки!
Палець проковзує, губиться... Палиця
Палиться!
Губи розійдуться широко...
Рота відкривши хапаєш опавше,
Назавше,
Укотре,
Надовго,
Затрохи?!
Вуста поволоки лишають віддавши,
Між крові і меду на присмаки соки.
І між язиками заплутано простір,
І гостро по низу у палиці стріли.
І пальці до неї твої ніби гості,
Жадані, самі бо відчути хотіли.
Оте що міцніше, в мені чоловіче,
Під одягом гублене у обладунки.
Коли ти відчуєш тужаве - покличе,
Під горло та спека...
О ці поцілунки!
Олег Купрієнко © 2019р.
поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2021
Чіткі ці імпульси пульсують із нутра,
І аж до пальців, може сіпаються й далі.
О примха тіла концентрується котра?
Йде задоволення до болю по спіралі.
Дійти хутчіше до фіналу, далі ще
Фінал продовжити на видовжені м'язу.
Тепло втискає кропітке побоїще,
Приємно хвилею вкриваючи відразу.
Переживай, можливо бійся і кінчай.
Сухі думки, вуста потріскані. Упрілі
Тіла спітнілі, в'язко злучені у милі,
І ціле море, там де сухо зазвичай.
Пройме світилами тепло до ясноти,
А потім вибухне огром скорочень піхви...
О хто чіпляє там, де ти уже не ти?
Кого ти хочеш, аби він з тобою ліг би?
Олег Купрієнко © 28.04.2021
поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2021
Для нас домівка листя і трава,
Зручна перина, стелена байдуже.
Ця стеля надто око мені мружить,
Засне хіба в шоломі голова?
Жона шепоче: "Гюнтер ну одужуй".
Запахло двором, Австрія, тепло.
"Подай ціпка синок, від мотоциклу",
Йому бадьоро й лагідно я крикну,
Він кидає.
Вдягаю.
Загуло...
У голові, далеко усе зникло...
В шоломі різні множаться думки,
Між кулею бар'єром і життєвим.
Солдатами траву оцю застелим,
Покидаєм тіла, немов ціпки,
Нехай гуде земля, яку населим.
Це небо буде мружити Як-2,
Слова з трави: "Ну Гюнтере, щасливо..."
І бомби наче келихи і пиво,
Розбризкують до смерті чи Різдва?
Гримлять у святі кухлі галасливо.
І ми лягли в Карпатськую траву,
У чорноземи стріляно всі кулі.
Цілунки шкода лишити у мулі,
Дружину,
Сина,
Австрію нову...
Трава і листя...
Дні давно минулі.
Олег Купрієнко © 08.05.2018р.
поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2021
Життя людини ноша нелегка,
У подорожі чорна, біла смуга.
Буває шкодить ворога рука,
Та є для допомоги рука друга!
Тендітна сутність лине до краси.
Панянка від кохання хоче праці,
Дістав її троянди, спокусив,
Граційною десницею коханця.
Загарбник має руки, ними звик,
Хапати Берегиню... Але жінці,
Дається часто вірний захисник,
Побиті його пальці об чужинців.
Об'єднує найкраще все сім'я,
Із ним вона жива, вона велика!
Дружина носить Вірного ім'я,
Як носять жінку руки чоловіка.
Мозолі його шкіра прийняла,
А пахне, повна затишком багата,
З часів коли була ще ти мала,
Лише заради тебе руки тата.
Маленькі, ніжні - мамина краса,
Долоні немовля це твоя зміна.
Він виросте в написане, пізнай,
Життя твоє продовжать руки сина.
Олег Купрієнко © 13.03.2021р.
[url=""]https://www.instagram.com/poetsleep/[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2021
Є жінки для життя.
Є жінки для любові.
Нам говорять це часто, та друже затям:
Люди що не живуть і любить не готові,
Бо ж любов це синонім життя!
[i]Олег Купрієнко © 21.03.2021
поезіяОК 👌[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2021
...та Ілона Маска
- Я ваш навіки і віднині,
На все піду заради Вас! -
Шепоче Ілон тихо Ліні.
Костенко Ліна стане Маск!
На Марсі РАГС біля калини,
Біленька хата і город,
Там є надія України,
Там Ліна зродить наш народ.
Ілон Адам і Ліна Єва,
А Марс покраще від Землі.
Хоч правда гинуть там дерева,
Та з ними може й m0z. ali.
[i]Олег Купрієнко © 15.04.2021
поезіяОК 🚀🇺🇦[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2021
Як подивилася - розрізала ножем.
Блискуча поглядом ще далі розрізала,
Змокріла шкіра, де поверхня золотава,
Пекла бажаннями і мовила - ідем!
Прогнулась кішкою м'якою, пролила,
Із лона стегнами натруджені купальні.
Рукою слизнула між ноги... О мала,
Ці очі й ноги твої налито безжальні.
Розтерла соки від розкішниці, сідниць
Не залишила, поверталася все ниць,
Рукою пестила по лінії протоки...
Допоки гинув у тобі,
я жив допоки.
[i]Олег Купрієнко © 2020р
поезіяОК[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2021
Ти ранок,
Ти парфуми,
Ти вогонь.
Ти квітка зачарована, пригріта.
Ти на́поєм у келихи безсонь
Нечутно, крізь фіранки, наче вітер,
Торкаєшся до мо́їх підвіконь.
Ти птаха, що не можу охопить...
Десь кава у саду лоскоче носик.
Ковта́єш і зако́втуєш ту хіть,
Яку переминають ноги босі.
І вітер під спідницею підносив,
Не знав куди вологу ту подіть...
Від мо́го підвіконня до саду́,
Де ти самотньо тягнешся до звуку,
Я вітром, пориваючись, зійду,
Відчуєш дотик ранку, наче злуку!
Бо хочу тебе взяти, ніби суку,
І кинути, як хвойду, до стиду...
В секунду ту,
У миті, що горять,
Між плаття твого,
Тиснути, зажать ось.
То що тобі в середині там сталось?
Те серце тво́є буде калатать!
Коли нагну над столиком, здавалось,
Тремтіння поміж нами позливалось...
Тремтіння, що примушує кінчать.
Я буду геть нечемним у словах,
У рухах, і стремліннями поганим.
Обра́зи ті для тебе не кайдани,
А крила, що роз’ятрюють в замах!
Коли ти рот розкриєш до облуди
І блискотінням вкриються всі груди,
Що трусяться від сили амплітуди
Моїх ударів ззаду і усюди,
Тоді кусай за руки мені просто,
Зажмурюй у очах гарячий простір!
Ти чуєш розподілення по зросту,
В середині, де я і дуже гостро?!
Ти світ для мене, ранок і парфуми...
Але коли в середині без гуми,
Я плескаю по тілу нашім струми...
Мішаються і зойки, і всі думи.
Піддай мені щосили іще тазом,
На цім столі у са́ді всю розмазав.
Я чую, вибухаю і наказом
Кажу про це...
Кінчаємо ми разом.
І вітер цей підноситься й хита,
До щік торка,
До ліктів,
До екстазу.
В червоне усе тіло загорта...
І губляться удари і накази...
Знесилена по тілу німота,
Де о́браз хіті скінчує обра́зи.
[i]Олег Купрієнко © 2018р.
поезіяОК[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2021
Свобода розбещена порхає,
Подані події простій ми.
Шалене моє у в'язке твоє,
Без поспіху гонять обійми.
Пізнали крокуючі подихи,
Периметр миті інтиму.
Де голос почується і глухим,
Де вільно в часи карантину.
Неспішні де ми астероїди,
Розв'язано в'яжемо всесвіт.
Красою умієш накоїти,
І спокоєм можу я звести.
Кохання спокуслива матриця,
Спішити нам є недоцільно -
Належить повільно кохатися,
Повільно...
Але божевільно.
Олег Купрієнко © 2021
поезіяОК
читай більше
[url=""]https://www.facebook.com/poetsleep/[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2021
Обніми, не пускай аж до ранку,
Одірви все занадто холодне,
Поцілунками грій лихоманку,
Де реальне не мається жодне.
У обіймах – най буде жадоба,
(До останнього атому) виру.
То твоя лиш у ньому подоба,
Що мене обіймає допіру.
Між руками себе ми ловили,
Коливаннями спільного серця.
Хай обійми лаштуються в крила,
Що жадобу здіймають за безцінь.
Олег Купрієнко © 2018р.
поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2021
В'язаний светр на гудзик защіпнутий,
Шкіра підмокла, тканина прилипла.
Оголені плечі, оголені вікна, ти
Світлом золочена, дівчини виплав.
І лампа світліше промазує пагорби,
Вигини тіла, перса що затиснені
В ніжну долоню, наповнені! Знала би,
Як я наповнююсь, геть ненавмисно і
Сплю наче, в повнім тумані свідомість,
Натомість ти справжня (а я ніби скраю).
І ноги засмаглі стрункі невагомість,
Під светр затягують, де покохаю.
Ми гудзик стібнем під проміння русяві,
Коли все зів'яжеться в нашому сплаві.
Олег Купрієнко © 2021
поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2021
все буде нормально все буде гаразд
скажімо ви з кимось порвали учора
достатньо у кошику вашому фраз
а кошіль планети велика комора
все буде нормально сьогодні життя
до снігу вам лижі а сонцю рей бени
веснянка дитини єдина суддя
якщо над усмішкою бігма проблеми
кругом мотивація скільки не глянь
не тисне на голову небо на пальму
все буде нормально було би бажань
все буде нормально
…
все
буде
нормально
Олег Купрієнко © 17.09.2020р
#поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2020
Політичний процес над рошеном пішов,
Кажуть ті - "не хитає хто лодки".
А скажу я вам друзі на все це - то й що?
Він від того ще більше Солодкий!
#поезіяОК © 18.06.2020
🇺🇦
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2020
[youtube]https://youtu.be/1uex1apCXIg[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020
Ти на ложе лягла, натягнула сорочку,
Візерунками вишивки, сонячні знаки.
Я торкаюсь їх, пещу... Але це не точно,
Під сорочкою руки, натільні атаки.
Жар долоні здіймає, лоскоче сосками,
А тканина пожари надійно покрила.
Біле личить тобі, о яка ти вродлива!
Підпираю, малюєш на комірі злами,
Що шалено дівочі окреслюють перса.
Мені очі вивчаєш і птаха небесна,
Підіймає здивовано крилами брови -
Я заходжу...
О точно, це не випадково!
Не випадок тканиною квіточки вишив,
І злучив наші пестощі, дихання, мову.
Розриваю сорочку, де скрикує тиша,
Де на тілі орнаментом шепіт наново,
Ми одежі зминаємо знову...
І знову...
#ОлегКупрієнко © 29.03.2020р.
#поезіяОК #вишиванка 🇺🇦💗
#еротика
без цензури 👇
[url=""]https://t.me/poetsleep[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876715
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020
[youtube]https://youtu.be/vjC3x8yYuBY[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020
Люди серед обмежень
***
Люди, серед обмежень, стають нецікаві один одному.
Ну як балконом своїм захопишся, коли на ньому ти щодня?!
Але якщо твоє заточення є біля шельфу прохолодного,
То можна ждати - день ось теплий розпростерся, обійняв.
Тюрма бетонна справді клітка, де вбиваються рецептори.
Посеред лісу мох запахне тобі краще від Lancome.
На все живе свого не витратим блискучого ні центу ми,
Натомість платим один одному за знуджений балкон.
А ти відкрийся до людини, стань як поле житом сіяне,
Воно хоч замкнене у землю, підіймається в хліби.
Серед обмеження бетонного цікавістю ми гинемо,
Але так живить із заточення живе все,
тож люби!
#ОлегКупрієнко © 13.04.2020р.
#поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872034
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2020
Хапайте вроду назавжди,
Неначе згадку найціннішу.
Таку що навіть не опишу,
З небес жіночості вершин.
То ніби злодії крадіть,
У кошіль пам’яті ховайте.
Тьмяніє сонце де, хапайте,
І поцілує вас та мить.
Не доторкайтеся чужі,
До незнайомої ви пані…
Від її вроди коли п’яні,
У надпіднесеному стані -
Пишіть для неї ви вірші!
#ОлегКупрієнко (с) 26.06.2019р
#вірші
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2020
Візьми її за руку, у годину непросту,
Коли навколо темінь, огорни кохану світлом.
Являє не завжди життя омріяну красу,
Та ось вона під серцем – і розквітло!
Чекає, чорна смуга негараздів і війни,
Але ж і Бог любив, коли година дала рану.
Візьми за ніжну руку, пригорнися, обніми
Сполохану та віддану кохану.
Цю ніч відкине ранок, ніби одяг зайвий, ниць.
Стираєш із полиць всі негаразди, пил і гнів.
В коханої залишиться те світло між зіниць,
В якому не покинув, а любив.
#ОлегКупрієнко © 22.03.2020р.
#поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871326
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2020
Я шепочу тобі схвильовано – «Красива!»,
І ледве рухаюсь в середині, між плес.
Моя хода є некваплива,
Твоя злива -
Все покриває, затискає в собі десь.
Я проникаю,
Я поширюю всебічно.
Ми подолаємо повільно цю межу,
Де низ животика затягує у відчай,
Утрати сорому. «Розпусниця!» - кажу.
Волого дивишся, завужуючи квітку.
Слова залишаться не оповідачу.
Межі не маю, проковзаю в тобі швидко!
Мовчу.
…
І тьма загарбує відразу наші очі,
Я швидко рухаюсь на те, що ти шепочеш.
#ОлегКупрієнко © 05.04.2020р.
#поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871247
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2020
мармеладна в'язкість у тобі
я виймаю звужує солодка
трусиків тонка перегородка
гамлета to be or not to be
пульс нам пробиває крізь желе
совість не обтяжена жалем
солодко-гіркий куштую присмак
що мені повітряна білизна
але
ж тісно
туго в тобі звісно
застрягаю похіть дожене
в мармеладі
тисне
#ОлегКупрієнко © 25.03.2020р.
#поезіяОК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=s0LXec1BoSs[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869880
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 29.03.2020
На березі моря, на чаші,
Російський сидить офіцер.
Натискує тихо на важіль,
Хитає шинель вітерцем...
І грає бадьоро, здалека,
Отцівська, тужлива гармонь.
Природи зв'язки й Чєловєка!
Зв'язки! За-тужливі либонь.
І якось то змішано пахне...
"Канєшно - укрИ за косой!
Росію ворують під пахви,
А цей, піді мною - то мой!
Єсть город которий я віжу,
Во снє, оце мрія моя!
У Чорного моря, де їжу
Накладують - ніби то я.
То звідтам вони і приплили,
Врагі, провокацій спєци.
На Ваню не вистачить сили!.."
Піднявся, потряс бубєнци.
На березі моря, наказом,
Із укрів, Подгон!, кораблєй -
Полковнік Іван Унітазов,
Отримав на свій юбілей.
(і хором турєцкого)
в шість тисяч рублєй...
вшість тисяч рублєєй!
Олег Купрієнко (с) 26.11.2019р.
#поезіяОК #сатира
#вірші
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855957
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2019
Подорожує світом осінь золота,
Отак останні, пензлем, фарби хто намазав.
Нам парк на землю викинув прикраси,
А Пушкін поетичне нагадав,
І там пройшов, по листю із Тарасом.
Дивилися ми довго в їхній слід.
А може то вчорашні наші кроки?!
Померли ті обранці і пророки,
Ми пам'янули тихо заповіт,
І парк покрив, холодний і глибокий.
Олег Купрієнко (с) 25.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849977
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2019
ТеплО,
ВОди містичні омили піски,
І сонячні промені стали руками,
Що пестили нашу любов і вітрами
Єство
Освіжали покривши сліди.
Шукав,
Тебе все життя я шукав і всю юність,
По колу мого нерухомого шляху
Я рухав затиснувши долю у страху,
І став
Сміливіше, залишив минулість.
І я
Тоді відродився, я Феніксом птахом
У серці, у скронях, у недрах сердечних
Мій помах крила - почуттів безкінечних!
Моя,
Сліди бо твої мені стали мов шляхом.
І ось,
Ти сонную смерть від мене відігнала,
Всього повернула із пазурів ночі,
І світло в пітьмі твої лагідні очі.
Здалось,
До неї піти з пляжу вічності мала.
І ми,
Сиділи на тому таємному пляжі,
Усе навкруги нам тоді загравало,
І те що між нами - ніколи не спало,
І сни
То тільки декор у буття ермітажі.
І ти
Мені не боялась тоді посміхнутись,
Вуста шепотіли народжену ласку,
І зняли з лиця омертвілую маску,
Іди,
Але не забудь назавждИ повернутись.
Олег Купрієнко (с) 18.10.2013р
збірка поезій "100/5"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2019
Вечір за вікном, тумани
Обтягли землю мов би хмари.
Вона сира, ними парує,
Бешкетник вітер там вирує,
Її збиваючи кургани.
В лікарні тихо, лиш він стогне,
Від себе біль як пошесть гоне.
У муках мружиться, конає,
В кулак долоню так стискає,
У сон як в мариво він тоне.
Крізь сон почув що хтось сміється,
Від сміху того світ трясеться-
Здається так усе йому,
Він хоче згнати сатану:
-Йди геть-, кричить, від пекла рветься.
-Прийшов по мене ти, я знаю…
Не бачити мені вже Раю,
Та дай померти тут спокійно,
Чому смієшся ти постійно?
Я рідних бачити ще маю…
-Та що з тобою, чуєш брате?
Вставай, не треба мене гнати…
Це ж я, твій брат, скажи що треба?,
Прийди у себе, я не з неба…
Я не прийшов щоб душу брати!
Розплющив очі він і бачить
Лице приємне, рідне, плаче.
Не дух то є, а хтось знайомий.
-Мій брате, ти? А я бач хворий.
Прощатися приїхав значить?
-Та що ти кажеш, брате, знай,
Лежи спокійно, не вставай.
Твій біль ми зможемо здолати,
Приїхав я тебе забрати…
А поки що ти спочивай.
Дивився хворий брату в очі,
Й сказав він сумно: -Жити хочу,
Та знаю що помру я брате,
Хочу тобі лише сказати
Я не торкнусь цієї ночі.
А що є світло, чи ти знаєш?
Коли ти силу встати маєш,
Піти і стати серед шляху,
Не мати в погляді ні страху,
Людей привітно зустрічаєш.
І тиснеш руки їм магнітно
І ходиш боязко й елітно.
Стискаєш руку ти людині
І силу чуєш в тім пориві,
І ночі в тобі не помітно…
Закрив він очі, став дрімати:
-Оце є… щастя - встиг сказати,
Промовив, витерся рукою,
І знову сміх пішов луною,
У голові почав лунати…
…На дворі вечір, ті тумани
Стягнули землю мов би хмари.
Сира вона… Уся парує.
Бешкетний вітер там вирує,
Її збиваючи кургани.
Олег Купрієнко (с) 13.08.2001р.
збірка поезії "100/5"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847285
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 06.09.2019
Брат за брата,
Мат за матом,
Син за татом,
З автоматом.
Пана й ката,
Повна хата.
Прани - злата.
Ходить двіж
Хліба між,
Босоніж.
М'ясо їж
І куліш,
Поки гріш
Ріже ніж.
Їсть серця
Від лиця,
Вся оця,
Суть ловця
У жерця:
Тінь Отця.
Чи мерця?
Брат за братом: ходить двіж, їсть серця.
Мат за матом: хліба між (від лиця).
Вся оця босоніж: син за татом.
Суть ловця: м'ясо їж з автоматом.
Пана й ката і куліш - у жерця.
Тінь Отця: поки гріш, повна хата?
Прани злата ріже ніж, чи мерця?
Олег Купрієнко (с) 20.07.2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847210
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.09.2019
Листком осіннім я від вітки відірвусь,
Полишу дім, як та пора довкола стане.
Ні, моє дерево не було так погане,
Але ж долоні хочу пестити комусь.
У окулярах жовтих днина наджива,
Хоча сумна і не така вже урочиста.
Фарбує місто спокій мого падолиста,
Воно прощається, та має ще дива.
Гаряче тіло йде - ворота золоті,
Долоня лагідна відкриє у них таїн.
Вона листок торкає, він і оживає,
Хоча від дерева назавжди відлетів.
Олег Купрієнко (с) 20.10.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2019
Тебе як око спокушає,
Ти став заручник хтивих мрій,
Що у пшениці проростає
Мов кукіль є світогляд твій.
Вона красива, неймовірна.
Немов би квітка для очей.
Струнка, тендітна і чарівна,
Затьмарить будь що із речей.
Ти так натхненно забажаєш
Усю природу що там є,
Що ніби все життя шукаєш.
Вона до тебе заграє.
І намір лиш побудуватись,
Постать сильнішим, прорости
Добірним плодом духа статись,
Знайти приємності й нести.
На смак чужа, бур'ян основа,
Твій плід що в зернах був пітьми,
І світло слів у тіні слова,
Що стали хтивостей дітьми.
Картина бУла надприємна,
Але не автором ти був.
Й не тОбі писана, даремна...
Прийшов, побачив і забув!
Тебе твоє саме пізнає,
Знайде, захопить, звабить Рай.
Не оком зрій що спокушає,
А серцем скарб свій відчувай.
Олег Купрієнко (с) 27.01.2014р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2019
І
Шляхом рудий пробіг, зализаний ось кіт.
Старою стежкою, мо старша за село?!
Гуляла босою ще юная Ліліт,
По цьому каменю, що грівся і холов.
Чкурнувши вітряно тим шляхом до дерев,
Малий, левадою подушечки розм'яв.
Пробіг повз озеро зеленеє, старе,
Водяник здалося що визирнув здаля.
А кіт місточком, необачно у струмок,
Потрапив з бризками, віднесло до ставка.
Русалка кинула в пухнастого замок,
Але не втримала кота її рука.
Він якось вискочив, майнувши комишем.
Так ранок подорож сьогодні зустрічав.
Під гору видерся, повз листя те лише,
І між деревами помітив ось дівча.
ІІ
Вона промовила:
- Іванечко-Іван,
Пішов до лісу, загубився десь отам.
І я ще бачила, як пані молода,
Манила братика дубиннявим світам.
Тваринка глянула на дівчину оту,
Хвоста надибнула трубою і бігом,
В лісную тишу, запашную гіркоту,
Шмигнула в пошуках, за пряник з батогом.
По моху вогкому, корою і землей,
Він на галявину виходив, зупинивсь.
В шоломі з гребенем, сидів немов Арей,
Піднявши голову в небесную ту вись.
Підкрався, мишу наче вистеріг кошак,
До того лицаря, торкнувши носом меч.
Все пахло кров'ю, та не чулася душа,
Немов би діжка з під вина і порожнеч.
Ось сонце вогнищем залило самий пік,
Де небо витягло на себе мужа зір.
Схопивши лезо те ударив чоловік,
Кота щосили так, та вибіг звідти звір.
ІІІ
Скотився й курява здійнялась у ярку.
По центру висохший, у голках старий пень.
На ньому висівся, тримавши в кулаку,
Древесний троль, якусь торбиночку лишень.
Діставши ласощі кота цього зманив,
Бо голод спати відмовлявся до темна.
Ковбас насипав, смачно листя притрусив,
У ліс шукач забіг неначе недарма.
Коли до рота кіт закидував м'ясця,
В очах стемніло все і простір помарнів.
Та ще не скінчилась історія оця,
Тому тварина знов почула птаха спів.
І розіплющивши зіниці вертикал,
На лапи вискочив сполохано вухач.
Не було троля, лиш отруєний навал,
Він ковбаси з собою взяв оцей калач.
ІV
Каміння вилите природою в стіну,
Що напирає з усіх боків на курган.
У проріз каменю хвостатий промайнув,
І коридорами в пітьму попрямував.
А там де виднілось, хитався смолоскип,
В тому приміщенні уперся у сукно.
І хвіст напружено, в увазі ніби, здиб,
Старий вусань сидів мабуть уже давно.
І він промовив:
- Киця, ну мо йди сюди,
Лишай зі мною і ганяй мені ту миш.
Стече стіна, Лісун подасть тобі води,
За напування мені службу віддасиш…
На шию кинутись, підступно думав він,
Та ухопив, зламавши трохи ковбасу.
Рудий кошак, майнув між каменів та стін,
В лісную подорож, вечірнюю росу.
V
Ось на порозі у будівлі чорна рись,
Мала та дика, вона лізе за поріг.
Хатина давняя, збудована колись,
Для небезпеки між деревами ночліг.
Виходить дивная, красива, брови крук,
Коса заплетена і чорная смола.
На плечах золото, настукує каблук,
Та пані вроду у цім лісі розлива.
Кидає рисі тій, сп'яніло так, у слід:
- Шукай сестрице друге лакомство мені,
І стережися тих сопілок і трембіт,
В ночі по шибкам видивляй мені вогні.
І розчинилася у хаті мов мара,
А чорна рись пробігла деревом у даль.
Усе затихло... Але з гілок визира,
Наш кіт, із листя відкидаючи вуаль.
В багнюку кинувся, утерся у смолу,
І чорним вискочив, до двору підступив.
Відкрились двері, пані кинула йому:
- Ти щось забула сестро? Йду по дрова в хлів...
VI
Казан в кімнаті, на столі стоїть мішок.
Обдерті дошки і завішані кістки.
Руденький вистрибнув до столу і знайшов,
Мотузку скинувши, чим дихають казки.
Іванко зляканий, та добре що живий!
Кіт йому кинувся за шию обнімать.
І плачуть двоє, від щасливої пліви,
Не обіцяють їх бо разом відпускать.
Тваринка Йванка дужо випхала за двір,
Той не хотів, але сказав йому цей друг:
- Біжи Іваночку, бо ждуть тебе повір,
Я дожену тебе і тут я не помру.
Ось вечір пані і мішок взяла вона,
Сніданок в ньому так покірливо сидів.
Із ковбасою троля - хлюпнув казана,
В того кота було ще декілька життів.
Олег Купрієнко (с) 08.08.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846976
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 03.09.2019
Тихо
І темно
І кожен намок.
То дощ коловертю кружляє,
Зливає.
Даремно в пустелі шукаєм зірок,
Хоч пекла немає.
Усе ще немає…
Пустеля безкрая,
Тут злива і крок,
Калюжами топче до прілого Раю.
Шепочуть вуста їх:
«Коли і коли?»,
Ще «Де і навіщо?
Хто наша вітчизна?».
Водою періще,
Стічуть прапори.
Довкола їх кроки, глухії як тризна,
То люди шукають, старечий народ.
До мене хода їхня, радості, пла́чі.
Чи ли́шили змі́ю у Раї цейтнот,
Ті боги, які наші кроки побачать?!
І плачуть і просять, мене спокуся́ть,
Моління сестрині і скиглення братть?!
Каміння під ноги, піщаная путь,
Так тихо довкола, де в ночі ідуть.
Нарощують біг,
І Шурхіт від ніг…
І шурхіт цей мозок мій хоче здобуть!
Шепочуть навколо:
-То скільки іти?
В питання їх зуби щоночі скрегочуть.
І хочеться впасти у тлілі світи,
І крикнути звідти на томлені ночі,
Що крики і думи мої не пророчі!
Слова їх – лопати і ва́жкі грунти.
Цей люд накидає на шлях патоло́чі.
Дощами замазаний тлілий Синай,
До нього підходимо, чорне каміння.
Те Сонце, обіцяне людям, вставай!
Народ освітити мені обіцяй!
Аби розпорошити це сновидіння…
Шепочуть навколо,
І Сонця світіння,
На демонів лики кидає свій сяй…
Спітнілий заходжу у їх володіння.
І променю тління,
Лишаю воскрай.
Олег Купрієнко (с) 09.06.2018р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846970
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 03.09.2019
Паркани з будинками, рівна поверхня,
Зигзагами вітер, а світло усюди.
Ось ходячи люди поглядують зверхньо,
Але не на тебе, тебе там не буде.
А буде на тому, де віється вітер,
Піднесене плаття і порухи грацій.
Їх очі викочують свої орбіти,
А мозок працює у жадібній праці.
Ти зовсім інакша, екзотика міста,
Де грубі пейзажі в тонкому зімліли.
Це зветься красою, в людей урочисто,
Оте що від тебе промінить із тіла.
Ти верхняя нота, ти пауза слова,
Накинута світу шовкова туніка.
Хто вроді не вірить - красива покрова,
У місті малому висока й велика.
Олег Купрієнко (с) 20.11.2018р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845690
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2019
Сьогодні вона кішка,
Вчора - тирамісу.
Ступає грайливо трішки,
В солодку свою красу.
У неї хитрющі очі,
У неї смачний десерт.
Сьогодні вона ще хоче,
Допоки замало жертв.
А завтра вона серйозна,
Гіркий її шоколад.
Чому то здається – бозна?!
Немає шляху назад!
Всі дні її ще мінливі,
Бо грає гаряча кров.
Солоний, солодкий вияв,
Міняється знов і знов.
У неї є два обличчя,
Хороше і трошки ні.
Дівочий, таємний звичай,
Що не розгадать мені.
Олег Купрієнко (с) 01.12.2018р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2019
Десь тут назавжди,
Я сховав своє дитинство.
На запобіжник скутий
Виставив любов.
Літа і зими,
Дні і ночі -
Все на вбивство,
Поклав під танків гусінь,
Ціле розколов.
Одна частина там...
Тепліло любе дійство,
В тій стороні кохання день
І блиск церков.
Вуста і квіти,
Та іще чиєсь батьківство...
Туди я цілив,
Тис гачок,
Лилася кров...
На стороні ж моїй, лиш FAMAS
охолов.
Олег Купрієнко (с) 08.07.2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845607
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.08.2019
Вона тече в руки.
Її струмки свіжі.
У щирості звуки,
У справжності тиші.
Її розтинання
Емоцій і грацій.
Моє лиш бажання,
Спивати санацій.
Звиваєшся дика,
Повз мої стремління.
Усі твої лика,
Життєве насіння.
Вона таки зброя!
Я здався без бою.
Упала і Троя,
Коли я з тобою.
Еротика, цнота,
До краплі впивати.
Я війду до грота,
Сховаюсь у лати.
Я спрага бажання,
А форма ти хтива.
І сік твоє вбрання,
У спеку ти злива.
У вирі кружляє,
Напруження м'язів.
Усе заливає,
Краплинами стразів.
Нап'юся чи злИжу,
Так хлюпа потреба.
Тебе не полишу,
Вода моя з неба.
Олег Купрієнко (с) 01.07.2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839291
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2019
Жінка народжує, жінка любить своє дитя.
Чоловік чекає повернення свого ребра до злиття.
Він за власне хапається, часто собі на біду,
Бо кожному треба ігрища в одинокім саду.
І кожен хоче напитися, заїсти оту пустоту,
Позапихати якісь досконалості, у долю оту.
Залицяння пані подобаються, коли з під ребра,
А ще коли поміж ноги він діву побрав.
Він дивиться в її очі, вона шукає пейзаж,
Ти візьми їхню пристрасть, окремо заваж.
Кожен як може по своєму тамує спрагу свою,
Адам обирає Єву,
Єва обирає змію.
Олег Купрієнко (с) 01.08.2018р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837573
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.06.2019
Дорога спогадів з бруків'я слів і фраз,
Заважко кроки ними легкії ступати.
Вона до хати нас веде чи напоказ,
Отим, що нас таки закинули за грати.
Вони піймали нашу душу ще колись,
Жорстокосердістю своєю до в'язниці.
І ти кляни гнітючі спогади, молись,
Не вилітають із темниці тої птиці.
Вночі буває прокидаєшся зо сну,
В обіймах поту. Ласо ковзає по горлу,
Ось витягаючи наругу голосну,
Яку кохання, що не вдалося, огорне.
Ота образа, віковічна і гнила,
Тече по серцю, ніби соком Раю плоду.
Де нагадає гіркота про силу зла,
Все позабути не дає мені нагоду.
Гарячі ФЕМи, та холодні звідусіль.
Минуле кам'яне, решітки на вікнині.
Можливо Юду заарканював так біль,
Що ловить спогадами грішника і нині.
Олег Купрієнко (с) 16.04.2019р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836682
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.05.2019
Ти стоїш навколішках,
Я стою зволожений.
Хтива твоя посмішка,
Вуст м'яке положення.
Ти говориш лагідно,
Мед полився звивами.
Збуджуюся пагоном,
Формами красивими.
Мова в тебе - дотики
Вітру, воду змащує.
Кола від еротики,
Що постане кращою.
Озеро свідомості,
Голос гонить хвилею.
Я у невагомості,
Де говориш зливою.
Я голодно слухаю,
Мед тече уявою.
Раю між і мукою,
Вродою яскравою.
Не даєш торкатися,
Тіла свого пальцями.
Хіті - винуватиця,
Шепіт як овація.
Ти мені наказуєш,
Знизу - тихо, дозами!
Мед - вустами, фразами...
Пагін - надекстазами...
Я стікаю в озеро...
Олег Купрієнко (с) 23.01.2019р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836534
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 26.05.2019
Поліестерове життя ми постягаємо із тіл,
І кіл заб'ємо аж заглибоко до ніжного стискання,
Ти не остання, не найперша, та кохання я хотів,
Просунуть далі у тобі...
Поліестерове кохання.
За кіл тримайся ледве міцно, хай видовжується хіть,
Накрити б тебе всими ласками, та щось то заважає.
Усе життя гнітюче в латексі і штучне пробудить,
Стягай резину своїх трусиків і те що на мені,
Кілок від дотиків клітин, ховає штучне і тужаве.
Давай оголимось до нерву, що приємно застига,
Ти нависай і домінуй і звершуй вершницею щільно.
Життя резинове й байдуже швидко скінчень добіга,
Його нага стягаєш дотиком
повільно.
Олег Купрієнко (с) 04.11.2018р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824896
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 10.02.2019
Дерева і квіти запахли й цвіли.
Сади ті розкішні, вистави в балеті.
Весняно-солодка явилася леді,
Буяла красою... Звертався на "Ви"!
Проходячи садом я дихав листки,
Пелюстками ширив повітрям ласкаво.
Поїли мене своїм запахом, кавой,
І ледь непомітно вкладали пастки.
Я їх не знаходив і глибше вдихав,
Жіночії хвилі між порухів цвіту.
Тоді споглядаючи вроду одіту,
Таємно і боязко всю роздягав.
І з Вашого блиску, Едем-висоти,
Захоплений трапив, ступивши до "кліра",
Наблизився сміло і дотиком тіла,
Звернувся зухвало і хтиво на "Ти"!
Олег Купрієнко (с) 29.12.2016р.
зі збірки "Після смерті лиш секс"
ISBN 978-617-7590-23-0
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2019
Мов дріб барабану, небеснії краплі
На римські шоломи, напружені лики.
Стікає обличчя на рАмена затхлі,
Помоклі, просочені одягу паклі,
Занурюють в землю малі і великі.
Подалі юдеї, коштовні та бідні,
Закони їх сила, тримайся порядку.
Інакше порушиш баланси всесвітні!
Хрести на їх варті, забиті у квітні,
Межею для смерті стоять і початку!
Дощі для пшениці велика потреба,
Вмиває сьогодні ті символи гніву.
Являє сплетіння людськая амеба,
Для свого спасіння, держави та неба,
Яке умістили до злого посіву.
На відстані поряд, але недосяжній,
Стояли ми опліч, прадавнєє Слово,
Несхоплений Вчитель і я ще уважний,
Хапався за те, що не вміщують сажні,
І краплі неначе змивали полову.
І Він мені мовив між ними спокійно,
Для натовпу добре - Закони і страта.
То цвяхи і стовбур не Господа прийняв,
Себе там забили ті люди стихійно,
Не йти їх шляхами просив Пантократор:
-Ти Кифо зі Мною ще був з Галілеї,
І бачив що межі покриті гріхами,
Розмите їх лико немов ті юдеї,
В дощі ось хапають за свої трофеї,
Неначе у храмі жовтілий пергамент.
Ось бачиш Хрестоса на хрЕсті поносять,
Їх очі папером і золотом вкриті.
І чіткії межі Голгофи запросять,
Узріти - спасають закони чи косять?!
Єднання їх люті то цвяхи забиті.
Ти вияви мужність, іще одне діло...
Що був ти зі Мною стражденним і гнаним,
А далі, від тебе диявол звіріло,
Все добре захоче відтяти від тіла!
Спасіння твоє, а його лише рани!
Гриміло над нами, трусило добряче,
З Голгофи стікали шоломи і кАти.
І в тиші що витерла крики і плачі,
Я бачив як Він їх зі мною пробачив.
То Хто був спасений, а хто розіп'ятий?!
#ОлегКупрієнко (с) 05.08.2018р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=d45ifRfRxZI[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804289
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 24.08.2018
Мне некогда глядеть по сторонам,
Ну разве что ты смотришь отовсюду.
Глазами светозарный виден храм,
Где нет ваала, згинули Иуды.
В нем стены, бани златы и белы,
Притягивает странника блаженно.
И как бы вижу взором боковым,
В сиянии тебя лишь непременно.
Зайду в его насыщенный я зал,
Где запахи ладана, ну и свечи.
Лучи твои свечами воссоздал,
И не смотрел за окнами что вечер.
Ты в каждом пазле воздуха видна.
Мне время истекает невозвратно,
Где ближе ночь дыханием темна,
Она придет ко храму, ну и ладно!
Ведь пауза дана уже сейчас,
Для отдыха, чтоб ночь пройти шагами.
Не испугает тьма иконостас,
Где лишь любовь шагает между нами.
#ОлегКупрієнко (с) 16.05.2018р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792080
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.05.2018
Я думаю пахнеш ти травами чаю,
І ще молока туди - в колір волосся.
Смієшся і цукор в напої пірнає,
Повільно ковтати аби зайнялося.
Повітря в обличчя вриває щосили,
На швидкості любиш ганяти на повну.
Побачать хай вигин граційно-красивий,
Але не в середині, а лише зовні.
Ось так уявити що ніби цукерка,
Обгортка ховає але не критично.
У погляді хитрім видніє веселка,
Веселість вкриває усе поетичне.
Ти хочеш писати про щире кохання,
Про бісики серця, наповнену чашу.
Хто води наповнив а потім і зайняв,
Змінивши на похіть одежу монашу.
Ти любиш спізнитись, нехай зачекає,
Хто вміє роками, протягне і довше.
Хай чай настоїться у присмаку таїн,
Не битиме чашу, цінитель знайшовши.
Олег Купрієнко (c) 14.03.2018р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=C3H5RXjlXOA&t=4s[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756951
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.10.2017
Очима ти торкала глибини,
До серця мого рвалася сягнути.
Цілунками твоїми я розкутий,
Пограйся, та на попіл не пали.
Ця майка натирає мені зір,
Зірву як завойовані знамена.
В твою долоню вкладуючи клена,
На шию одягаю кашемір.
Тримаючи жилавого в руці,
Про серце моє можеш і забути.
В оманливості прянощів Калькути,
Згадаєш про домашнє в молоці?
П'янке у тебе тіло, естроген,
Потроху мою голову вкрадає.
Ти рухаєш долонею і сяє,
Краса жіноча наче Карфаген.
В якомусь гіпнотичному сідлі,
Ти вершниця, всідаєш, амазонка.
І тоне моє тіло-оболонка,
Нутро все забираєш в кораблі.
Торкати воно хоче твою стать,
В напруженні закохуюсь і бачу:
Цю вершницю підкорює, гарячу,
Лиш серце, що тяжіє запалать.
(с) 16.08.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=v15vITP0vas[/youtube]
Вірш В.Скиба.
Музика В.Скиба
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750521
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2017
І
Опівночі шлях нас до лісу завів,
І річка лишилася трохи ліворуч.
Ось місячне сяйво задихало поруч,
Свіжіше від листя і ще комарів.
Напнув стремена, відчуваючи поміч.
Копита порили далекі шляхи,
І Франція квітнем закликала з дому.
Мій кінь загубився у лісі отому,
Ні зорі уже не вели, ні птахи.
Чи сходом губились, по лезу кривому?!
Воно мого хауберка било чимдуж,
Та батько його не дарма не цурався.
Коли в Палестину я ще діставався,
То місиво моря, дороги калюж,
І сталь од шабель, не взяла наче бранця.
Наситились духом де Господа Гроб,
І злата насипали повнії вОзи.
Та шляхом додому пролили всі сльози,
Уперше! Як стрінув у морі потоп,
І збив кораблі, потонули обози.
Та жде батьківщина і батьківський дім,
Останній рубіж оцим листям накрито.
На небі зірками осяяне сито,
І місяць мов каже: "ось далі ходім!"
Я вершник і кінь - подорожнього мито.
ІІ
Крізь гілки пронизує вогнище зір.
Нарешті, підходжу, рука на ефесі.
До вогнища хилять у гріння процесі,
Дитя і ще жінка, тутешній Офір,
Мов радість в нічному, позначили, стресі.
Я їм провітався, зза дерева ледь.
Багаття дійшовши, коня обережно,
До стовбура стібнув. Оглянув належно,
Чи де не слідкує розбійницька смерть...
Та жінка просила присісти бентежно.
І глека подала, я спрагло ковтнув.
Донька її злякано якось гляділа...
Фігурка в кишені згадалася звіра,
Ще в Єрусалимі коштовність втягнув,
Дістав статуетку слона сувеніра.
Вона радо взяла, а жінка мовчить.
Уважно слідкує лицем загадкова.
Про подорож дальню звучить моя мова,
І Сходу дива і їх неба блакить,
Золочений вечір та срібність ранкова.
Уважно досліджують розповідь ту,
Мені до вподоби їх щира увага.
Тупоче ледь кінь, і крокує ця сага,
В якій завойовую східну орду...
Та ніби знайома дитяча засмага!
Вони біля воза удвох прилягли,
Що далі стояв із накиданим сіном.
А я ще сидів перед лісу каміном,
І згадував, де ж тії очі могли,
Узріти дитя завитЕ балдахіном?!
ІІІ
І сон затягнув мене, випав і меч.
Жаркії та пильні пісочнії стіни,
Я знову на сході, у ярості піни,
Подвір'я та крики, війни колотнеч...
Кривавеє злато чужої країни.
Вбігаю в споруду, завішено шовк.
Фігурка слона на столі і ще подих,
Завіса ховає, мов чую народи,
Що там приховалися злії як вовк...
Тканину розрубую й лезом проходи.
І скрикує, падає долі мале,
Дівча ледь засмагле, замурзане в крові.
Я тут зупиняюсь у дії і слові,
Той шовк опадає на неї і дме,
Із протягом вітру, моєї мов долі.
Це ж та! Що у лісі... Чи в лісі, що та?!
Втікаю з будинку на вулицю швидко.
Отих хрестоносців біліють накидки,
І моя кривава... І срібна? Злата?
Батьківську кольчугу впокоюють вітки...
Розплющую очі і жінку ізнов,
Сягаю, нахилену ледь над собою.
Ось човен хитає і лине рікою,
Вона от веслує, а я ніби з дров,
Лежу наче зрубаний в січеві бою.
Напружую м'язи та веслами рух.
"О хто ти?", волію питати, не можу...
Дитини немає, несе мою ложу,
Пливучу у море нічних завірюх...
До Господа Гроба я йду...
І не вхожу.
(с) 23.04.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730500
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.04.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ucnevOWRPW8[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729338
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2017
Тонкіше за пелюстку,
Тендітніше од шовку,
Миліше за краплинку, на кінчику трави.
Ти носиш свою блузку,
Мереживами ловку,
Мов квіточку до вази бігом її зірви.
На лику моя маска,
Метал її основа,
Шолом ховає камінь, а камінь почуття.
Мене чека поразка,
Відніметься і мова,
Знімаєш як секрети, одежу та взуття.
У небо твої зорі,
Ті очі посилають,
Глибокії зеркалять, всі смисли і любов.
Тканиною на дворі,
Торкає мою пам'ять,
Збира усе прекрасне, розбещує немов.
Звабливіша Афіни,
Не бачили такої,
Так витончено вміло, тримає твій гіпноз.
Фортеці я руїни,
Язик тепер, не воїн.
Утрачений для світу... Мереживам вдалось!
Дмухне нечутно вітер,
Спадає у минуле,
Одежа розкриває все таїнство твоє.
Тремчу немов присвітер,
Як янголи торкнули.
Куліса опадає, очікую в фоє.
Із попелу повстану,
Зберуся по піщині,
І кроком сміло рушу до зІркових очей.
Роздягнену кохану,
Знімаючи личину,
Я поцілунком стрічу, зійшовши в емпірей.
Олег Купрієнко, 08.04.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2017
Та літня вулиця суха, овитий подих у ладАдні,
Чи смогом міста, що ховає із підошви стару суть?!
Хто тут ходив по тротуарам і маскуючись в тумані,
Дороги міряв асфальтовані, живеє щоб забуть?
М'яка хода по пуху теплому, опавшому, міському-
Тополя власне ось пустила, його долі, ізвела.
Не помічає та хода, що йде до храму лиш по ньому,
По ковдрі мертвій, ця стежина, у життя ще не вела!
Паркан тернистий, із металу, частокіл середньовічний,
Від ворогів охороняє, церкви башти світові.
Бійниці вікна темно-вогкі, ліпки, купол так містичний
Космічний простір уміщає, дзвонять сенси мов нові.
Прохід на двір, ворота ковані, людина там закута,
Християнин а чи безбожник, мо нейтральний персонаж?
Лахміття рване, зір голодний, не до церкви його пута...
Лиш до людей, що йдуть до храму аби лишити вантаж.
Він не дійшов, чи може звідти? Хто достойний оцінити?
Кому віддав і шо отримав, де наявного межа?
Десь припарковане авто і пух під ноги, ніби квіти
В пошані місто підстелило і пом'якшала стежа.
Людина йде до церкви щиро, що під кроком неважливо.
Хто поряд долі, під лахміттям? - не цікаво, коли шлях
До стін потужних і величних, що оживлюють нажИво,
Від автораю пролягає на бідніючих очах.
Олег Купрієнко
25.12.2014р; 12.06.2015р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708605
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.12.2016
Вовками відступ. Гори. Далеч.
Мій френч уже не під парад.
Сприймає тепло літом Галич,
Тепліше фронту барикад.
Угорський напрям ніби зник,
Минав чотИрнадцятий рік.
І де ж набої, в порожнечі?!
У кобурі застряг Dreyse.
Те дике тіло, тіло втечі.
І зграя виє і гризе.
У лісі дихають Карпати,
Я зупинився біля хати.
Стара колиба біля річки.
Ще до народження мого,
Впіймали ніч у небі свічки.
Собор кохання від Гюго,
Із будівельних форм явило,
Оцей пейзаж і жінки тіло.
Я ненадовго тут, я нОвий.
Кружляє ліс, горить зоря.
І мох пахучий і суровий,
У цім декорі вівтаря.
Де ароматів ночі повно,
Вона явилася любовно.
Стежина втрапила у трави,
М'яка і тепла. В чорні блиск,
Річнії води, наче пави,
Отії мавки ще колись,
У свої марива украли.
І вод спокусливі канали.
Вона на березі, нагая.
Дивився я, не міг іспить.
Позаду вовча вила зграя,
Але лиш бачив оту мить,
В якій її собі - солдату,
Хапаю, тЯгну в стару хату.
Те голе тіло, я мов дикий...
Але тримає щось тепер.
Тварину ліс піймав великий,
Мій вовк на фронті десь помер.
І в те гарчання за спиною,
Пішов я, вИйнявши лиш зброю.
Олег Купрієнко 10.10.2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2016
Під прапорами ми ішли, стилився дим.
Довкола рясно зацвітали, пахли квіти.
Шуміли трави і я був цілком малим
І бігли поряд такі самі чиїсь діти...
Чекав і слухав наш похід Єрусалим.
Велике море і човни риплять старі.
Несуть у пащі і диявольські тенета.
Позаду люди і церкви і вівтарі,
І під ногами вся пульсує ось планета,
Морська безодня, наші весла, якорі.
І десь у Англії туманній і живій,
Лишив я яблуню неїджену, цнотливу.
І у похід на м'ясо дике і на бій,
Пішов з братами у далеку і красиву,
Священну землю упиватись лоном змій.
І зла пустеля, попіл вітру і піски,
Нас удорослили і вивели з під саду.
І покришили наші лати як луски,
І не пливли ми, а повзли неначе гади,
Втягнувши дужче силу волі і паски.
І Боже місто ось відкрилося, міраж.
Ландшафтом вилилось піщаним і тривогой.
Чекав диявол Саладін, пекельний страж.
І Річард креслив наші душі перемогой.
Рядами світ нас споглядав як свій пейзаж.
І стіни камінь, вежі небо посікли.
Там десь зростала на місцевості Голгофа,
З якої кров'ю і водою протікли,
У наші яблуні - Хреста і Саваофа,
Джерела різні, у британськії гілки.
Змели ми браму і прорвали перший ряд,
Тюрбанів, шабель і борід щільні ватаги...
Хрести на грудях і під ноги дії втрат,
Ми пробивались до ріки немов зі спраги.
Плели дерева нам місцеві небо грат...
Манило місто, всіх чекало і звало,
Хрипіло жаром, дзвінко кликало, жадало.
І бились люто ми з півмісяцем... Тягло
Воно в обійми... І мечі були як жало!
Єрусалим впустив із них своє терно.
12.08.2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684189
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 17.08.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=8c7fUF5oXPA[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666259
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=2v3Hp6lqXao[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665196
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2016
ТеплО,
ВОди містичні омили піски,
І сонячні промені стали руками,
Що пестили нашу любов і вітрами
Єство
Освіжали покривши сліди.
Шукав,
Тебе все життя я шукав і всю юність,
По колу мого нерухомого шляху
Я рухав затиснувши долю у страху,
І став
Сміливіше, залишив минулість.
І я
Тоді відродився, я Феніксом птахом
У серці, у скронях, у недрах сердечних
Мій помах крила - почуттів безкінечних!
Моя,
Сліди бо твої мені стали мов шляхом.
І ось,
Ти сонную смерть від мене відігнала,
Всього повернула із пазурів ночі,
І світло в пітьмі твої лагідні очі.
Здалось,
До неї піти з пляжу вічності мала.
І ми,
Сиділи на тому таємному пляжі,
Усе навкруги нам тоді загравало,
І те що між нами - ніколи не спало,
І сни
То тільки декор у буття ермітажі.
І ти
Мені не боялась тоді посміхнутись,
Вуста шепотіли народжену ласку,
І зняли з лиця омертвілую маску,
Іди,
Але не забудь назавждИ повернутись.
(с) 18.10.2013р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=aQt3FEo8Wj8[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658795
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 11.04.2016
Вибачай,
що оту непросту
не зміг виконать я обіцянку святу…
Забувай,
що роки як штики
забиваються в серце від часу руки…
Залишай,
ти мені не сумні
а блажені, яскраві ті очі свої…
Пригадай,
теплий світ, як магніт,
не зібрати в якому для тебе всіх квіт…
Віддавай,
ти любов, знов і знов,
але серце зостав лиш під Божий покров…
Не карай,
що до ніг я твоїх
не поклав свого серця тоді коли міг…
Пам’ятай,
воно там, я віддам
ще багато, повір цим правдивим словам…
Відчувай,
завмирає, палає,
тобі дякує серце за те що кохає!
Олег Купрієнко (с) 2007р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2016
Пляж і столик сьогодні на двох,
Я тремчу чомусь не від повітря.
Зорі світлює ніби мов Бог,
Та у тОбі їх більша палітра!
Дискотеки ще світло, кафе...
Наші погляди в різному грають-
Мій в твоєму нестримно живе,
Твої ж очі вогні споглядають.
Ти сп'яніла червоним вином,
Ну а я почуттями до тебе.
Ми сидим за інтимним столом
І зірки нас освітлюють з неба.
Що порадиш найкраща мені
Ти зробити в цю ніч потаємну?
Як зайняти твої ледь сумні
Очі власним промінням приємним?
Я ж мов той золотий обеліск,
Що споруджено в честь твого світла.
Відзеркалюю променів блиск,
Від зорі що у тобі не зблідла.
Вона вища за дійсне усе,
Джерело мого серця пориву.
І сп'яніло невпинно несе,
Понад берегом сяє звабливо.
Ніч і море, кафе і той пляж
І прожектори, музика в нОчі.
Ти - мій світла яскравий кураж...
Та в далеких вогнях твої очі.
(с)17.02.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ZOkvQx5EMlk[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649758
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.03.2016
Весна не спить, та ніби у сні
В авто моєму спокій-неспокій!
Там за вікном у містиці - дні,
Салон містерій сповнений доки...
У ньому ти, чаклуєш і льєш
Від рухів мОїх соком магічним,
Із кожним з них щедріша стаєш,
Коли полоном спиш еротичним.
Так легко блискавку стібнути вниз,
Ще легше платтячко скинуте долі.
Ти так палаєш і дариш сюрприз,
Коли я бачу лиш контури голі.
Коли так смачно зріють вуста,
Коли так ніжно груди торкаю,
Коли ти янгол, в одночас проста,
Тримтиш і збуджуєш - я відчуваю.
Чіпляють пахощі, смак в тебе є.
Розкриті ніжки - владу пізнаю,
Між них гарячих обличчя моє,
В притул вустами тебе затискаю.
Коли облизую - стогнеш, проси...
Коли так ніжно то очі прикриті...
Коли візьмеш мій гарячий, даси
В тебе зайти, там де соки розлиті.
В тобі він твердий, цілунки м'які...
В тобі він глибоко, мілкі мурахи...
В тобі так гаряче, рухи слабкі
Мов перетворюєм в сильнії махи.
Ми відчуваєм як щось розлива,
Тобі стискає у горлі і скронях,
Твої конвульсії ніжно взрива
Мої долоні у твоїх долонях.
Весна - магічність і спрага у ній.
І ти тамуєшся, мене тамуєш,
Віддай же сік мені сповнено-свій,
І мій так ніжно ти лоном відчуєш.
2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647409
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 27.02.2016
Рука по плоті кОвзне неквапливо.
Моториться й пронизує жага.
Володар хто сьогодні і слуга?
Даю все звичне, повертаю диво.
Між тонких ліній одягу і крил,
Твоїх, в ефір що тіло проливає...
Воно так ніжно дотик відчуває,
Розслаблено-налите морем сил.
Напружений і стиснений контакт,
У ємність миті, паровім моторі...
Думки здорові... Ми залежно-хворі,
Від вибухів що сповняться у акт.
Все скинуто і одяг і та роль,
Що ми щоденно носимо за двері.
В міських просторах, сховані в химері.
Нас еротичний спрощує бемоль.
Дрижить у мозку місто за вікном,
Уміщене у цяточку зіниці.
Розшириться вона у таємниці,
Що схопить мене глибоко нутром.
Ти рухаєшся хтиво так, ігриво...
Тримаєш за нестримності рефлекс.
Весь світ парує щирістю у секс,
Слабкий і сильний... КОвзне неквапливо.
Олег Купрієнко (с) 26.02.2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647082
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2016
Самотній ресторан.
В твоєму келиху прозоре щось, міцне,
ледь зафарбоване
і майже всюди тиша.
Ігривий в мене стан,
що обумовлений
побаченим... Лице...
..твоє ясне
мені являє вроду і несе
туди де вся свідомість грішно інша.
Я подивлюсь
у очі зацікавлені твої,
а чи пусті вони в цей час до мене... Майже.
І розіллюсь,
наповню погляд щиро, без брехні,
емоцій діалог почну в собі,
й до тебе донесу нестримно справжній.
Червоне плаття так звабливе,
жест митця...
У тобі вишуканість,
ніжність,
хтивість,
справжність.
Кольє красиве...
Магія оця,
підносить все квітуча епатажність.
Твоя феєрія - велична неосяжність,
Підкорює серця.
І лагідність лиця!
Дивная сила і енергія, куражність.
Ти трішки старша,
ну і рівня тобі хто?
Нема під сонцем кращої, під небом...
Свідомість павша
просить у авто,
щоб нас і не побачив там ніхто,
я все зроблю як хочеш і як треба.
Погоджуйся - моя в тобі потреба...
І пристрасть там,
еротики і сексу ніби храм
у сенсах і у дійсності збудує.
І розповість все стисло ніби нам,
на задньому сидінні подарує,
приємну бурю і жорстку, роздує,
розвяже руки хтивим тим вітрам.
Те плаття я із тебе геть зірву,
і сам дістану свій.., готуйсь чорнява...
Ти шоколад солоткий, моя кава
пробуджує яка й стира пітьму.
Яка ж ти мокра, дала увійти,
розтисла хтивість ту у лоні особливу.
Я змушу скоро швидко досягти
екстаз тобі допомогти знайти,
і буду рухать доки маю силу
щоб крик твій, радість, посмішку щасливу
Відчути і дістатись до мети.
Волосся у руках,
твоє тримаю міцно, сильно входжу.
І твої зойки тілом супроводжу,
сильніший роблю в лоні тобі мах.
Пропав наш попередній ніби страх,
Лише жага і пристрасть у очах.
Дай ще раз, ще раз, ще раз - я доходжу,
впираюся! Так мокро на вустах.
Кричи, царапай... Я екстаз народжу!
І знов ми за столом...
Нічого не відбУлось, я тремчу вже.
Це було як минуле, ніби бувше...
Навпроти ти - флюїдна джерелом,
Підходжу і киваю я чолом.
Я ніжний, делікатний, ніби франт
З цікавістю і інтелектом тобі сяю,
є трішки Гуатама Будди, трохи Кант
але побачиш справжній мій талант
коли віддашся в ліжку і пізнаю,
твою любов і ласку упіймаю,
віддам все тонко що у собі маю.
Я лагідний і слухаю тебе,
Коли ми ляжем в ложе ти відчуєш.
Що буде у розмові мов слабе,
Постане у любові силой, чуєш?!
Як в ніжності кохання ти чаруєш,
Нестримний і набрякший в тобі я...
І ти в цю ніч коханая моя!
Лише я підвезу тебе додому,
і в шляху тому буде лиш цнотливість,
і тонко моя лагідна кмітливість...
Запросиш каву спробувать і втому,
збороти у бажаннях підсвідому,
і стерти нашу денную сонливість.
Я ледве одяг в ніжності зніму,
не буду грубим, плаття не розІрву.
У оксамиті чуйно пригорну,
тебе кохану, пристрастну, покірну.
Торкаєш мене тілом, неймовірну
даруєш у інтимностях весну,
в обіймах твоїх теплих я засну.
І в сну, немов об'єднані в сутані...
Але ми знову двоє в ресторані.
У мене знизу стигло і вже повно...
Віддай мені свою п'янку красу
тобі я незабутнє принесу!
І не важливо вІзьму я чому
тебе сьогодні жорстко чи любовно?!
Є два шляхи у нас лише умовно...
Але візьму тебе, візьму, візьму, візьму!
29.05.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646693
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 24.02.2016
Красивая детка читает стихи,
романы и повести, редко журналы.
Ее мысли тушь и немного духи,
подписаны плотно на vevo-каналы.
Шекспир гениален, Буковски хорош,
Есенин так дерзок… Кто новый свидетель,
ее красоты, что накинула дрожь,
На сердце Коэльо свою добродетель?!
Вот шпилька повыше, все просто, легко…
Накрашены губки, прогулка для пьесы.
Следами вблизи ее, иль далеко,
Идут литераторы словно экспрессы.
Их жадные взгляды прилипли в каблук,
Танкетка аркан и чулки словно сети.
Рабы-летописцы восторженный звук,
Поют, изливают для глянцевой леди.
Они так прелестны, словами милы,
их книги грехи и фантазиям клетка…
Свои, созерцая сюжеты, миры,
читает стихи обалденная детка.
Олег Купрієнко (с)15.02.2016р.
канал автора
[url=""]https://www.youtube.com/channel/UC1Go5J9_Owf_cBz1VROw6Hw[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645781
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.02.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pgu5zWlBwKY[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645608
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2016
Жовтіє тепло,
Блакитнеє небо,
Все буде...
Було!
Здійсниться як треба!
І зрада овіє
І дружба пригріє
І мудрість подіє,
Як стане потреба.
Останній день літа
Учора...
Пролита
На стрічечку фарба...
Помітна,
Так гарна.
Ось жовтая смуга
І поряд блакитна,
Торкни - оксамитна,
Подай в руку друга.
На вулиці осінь,
Ще мить,
Опадає...
Не спить,
Навіть досі
Нестримно шукає
Долоня дитини-
До променя Бога,
Пізнання причини
І наслідків всього.
Холодні часи
Випробовують тіло.
Ти стрічку неси,
Обігрій нею муку.
Її розуміння,
Небесне прозріння
Дитині ти сміло
Вдягни на ту руку.
(с) 01.09.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2016
Розпростерши дужі крила,
Щось летить у височі,
Наче грізна, дужа сила,
Летить вдень і у ночі.
Як піднялася у гору,
Вітер стрімко її рве,
А вона летить все знову,
Мов безсмертна все живе.
Розлітаються всі хмари,
Що у неї на шляху
Дужим військом люто стали,
Але стали у страху.
Наче видно срізь і світло,
Та лиш Сонця десь нема.
Перед чим світило зблідло?
Його сила та шука.
Пролітає над землею,
Хоче Сонце віднайти,
Але в полі мов стернею,
Підіймаються кати.
Хто із них життя шукає,
Для загального тепла?
Світло їх лиш спопеляє,
От і шириться імла.
Та ніколи не спочила,
Вся на кривді проросла...
То летить вкраїнська сила,
Що життя тобі несла!
За ганьбу всю відповіла,
Не дала себе згинать!
Ну і знову полетіла,
Сонце правди те шукать.
(с) 2001р.
тематичний відеоканал
[url=""]https://www.youtube.com/channel/UC1Go5J9_Owf_cBz1VROw6Hw[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644659
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 17.02.2016
Дорога веде в гору,
не в світло, ні до неба,
а ні до вишньої мети.
Ні до натхненного фурору.
Під ноги стелить...
Де усі сліди?
Де я?
Де ти?
Де впевненість в добрі і злі?
І руки лиш замотані в вузлі.
Подія що прибрала ніби час!
Його лиш розуміння,
прозріння,
мов сліди у нас,
які стирає шелестіння
мертвих тих прикрас,
що їх народжує високий свіжий дощ.
Хода пряма по ньому,
лиш помовч!
Сліди змива.
І нас нема...
І зброя - парасоля?
Нема її, не дала чомусь доля...
У височінь дорогу-
веде пітьма.
Змива і ллє тривогу.
І вірить, жде,
Іде туди людина...
Чи дощ у зраді сам тече?
Але підгляне хтось і утече!
Розкаже що в горі,
в порі,
лиш гільйотина.
(с)16.07.2014р
відеоканал автора
[url=""]https://www.youtube.com/channel/UC1Go5J9_Owf_cBz1VROw6Hw[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644580
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=8PI5TUN_JL8[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3yE9kI3u5BQ[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643270
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.02.2016
Дослухався Іван, (під вечір), як їх братство,
Сиділо над хлібами, куштуючи вином:
"...Хто сяде поміж нами вечерять за столом,
Як голос віддає за зовнішнє кріпацтво?
Дивіться на ножі, ховайте їх у піхви,
Нема оних, так змотуйте знаряддя в рушники.
Не ріжте ні живої, ні мертвої руки!
Рознизуйте лиш голод, стинайте лише гріх ви."
Мигнули свічки в танці, двері відчинились,
Вітання всім присутнім окинув юний гість.
Сиділо за столом їх двічі- шість і шість,
Пили, медитували, Один і хто омились...
"Сідай но Юдо поряд, ноги притомились?!"
Присів обабіч столу, тринадцятий їх брат,
Продовжились слова і Слово і вечеря...
"Ось бачите сухі коржі, розкришені у жмені?
Запийте ними спрагу, де буде результат?!
Хоч крихтами ковтайте, чи цілі ті хліби...
Пропорція не суть, призначення найперше!
Яка різниця нам, де більше зло де менше?
Нап'єтеся хоч трохи розірваним, сухим?"
Іван таки ще ближче схилився до розмови:
"Хто ходить в нечестиві щоб власне піднести,
Чи спрагу втамувати, у сріблі прорости,
Віддати бюлетені за срібників єгови,
Той в зерна не увійде, у сутності полови!
Та ніж свій заховай, частуйся і прости..."
Олег Купрієнко (с) 18.12.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639893
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 30.01.2016
Очікування сповнене бажання,
коли до зустрічі залишилась миттєвість!
В моїх думках іще не бачена дієвість,
в твоїх вустах інтрига, тиша і мовчання.
Закрито очі... Сон? Пізнання є навколо -
усе залито в твоїх справді ніжних чарах,
магічну казку робить чуйний тіла спалах,
коли почнеш ти еротичне власне соло.
На зовні явне, в тобі мокро-потаємне.
Сиджу на ковдрі, твій танок мені навпроти.
Розкрите плаття, ніжки, лоно, ні не проти
мені надати ти єство своє приємне.
Картина-хвиля, накриває, споглядаю:
чарівні очі як бажанням наповнялись...
Манливо брови твої чорнії піднялись...
Тремтять вуста... Увесь я млію, завмираю.
Так плавно рухається талія тендітна,
між ніжок лагідна долоня так припала,
стискала лоном, соковито відпускала...
Тремтіння, свіжість і приємність там помітна.
Волосся чорне, мов би шовк м'яке, відкинеш.
Зупиниш руку, тебе спробувать поманиш.
І не втечеш як у захоплення потрапиш,
мою нестримність обіймати не припиниш.
І перси чуйні смаком лОвлю і лілею.
Ще трохи вище - шия витончена, довга,
я ледь покусую, ігрива перемога
відділитть хтиво від реальності межею.
Я дуже твердий, сам голодний, аж занадто...
Твоє хотіння не тримається - виходить,
внизу тремтіння усім тілом хороводить,
повільно вхожу, ти пускаєш делікатно.
Він розпирає серед магії у тОбі.
В моєму русі траекторія вся різна.
Твоя не знята, лише зміщена білизна
все більше тягнеться і рветься в новій спробі.
Подушка м'яко під гладенькою спиною.
Я на тобі, жадана, глибше усе входжу.
Новим ударом твої зойки супроводжу,
в собі стискаєш мене ніжністю слизькою.
Шалено в грудях стукотить і надпотужно
струмить ця кров і напирає на клітини.
В красі твоїй усі секунди як години,
від тебе час в моїй кінцівці довго й пружно.
Невже на світі десь існує стільки ласки?
Чи я не сплю? Яка красива ти, чарівна...
Твій погляд звищує й покорює - царівна,
так еротична мить магічної вже казки.
Ти просиш - швидше, ну іще, давай ще глибше...
Я перетворююсь в суцільний м'яз - хапаю
твої бажання усе краще відчуваю:
притиснеш - рухи ледь... Відпустиш - буду швидше.
Ти нескінченна, неохоплена, нестримна.
Я мов би раб твій але в тонкості господар!
Чарівной ніжності слуга і мов володар,
така сьогодні наша істина інтимна.
Тобою шириться невпинно хтивість, хочеш...
Тертя між нами, у очах усе темніє,
притисло горло, спрага в розумі ясніє!
Мене в собі ти незабутньо ледь "лоскочеш".
Іще миттєвість, іще трошки, кульміную...
Ти так шалено темпом радуєш натхненно.
У лоні твому нескінченно так приємно,
і ми зливаємось - у тобі я існую.
Твоя дієвість у моїх лише думках.
В твоїх вустах моя інтрига ну і тиша.
До нашой зустрічі моя жага сильніша,
коли зливаюся з тобою в своїх снах.
(с) 28.05.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2016
Ніч,
Навколо зорі,
Місяця немає,
Чи десь за хмарами можливо він шепоче?
Вовків вустами щось казати мабуть хоче,
З усіх-усюд лунає,
У тім полі
Клич!
Там,
Він тихо,
Той що жив століття,
Чи тисячами пролетівши в темінь років?!
Він будував ступивши з перших кроків,
Терору і жахіття
Свій лихо-
Храм.
Птах,
Таємний крук,
Чекає в небі-ночі
Забрати в смерті свою щедру плату,
Але не знає що вона і носферату,
Заглядуючи світлу в очі
Не мають в серці рух,
А прах.
Є,
Майже вічність
За його плечима.
Усе відчуте тілом і для його тіла
Випита кров, любов розлита гріла,
Хоча перед очима
Спалаху величність
Б’є!
Сяй,
Невпинно світлий,
Той, який дитиною побачив,
Коли охоплювало тепле сонце з неба,
Коли відчув як і навіщо жити треба,
До того як у злі позначив
Минуло рідний
Рай.
Ікла,
Звірячі шкіряться,
У миті тих століть минулих,
Куди поділи посмішку його юначу?
Хіба життя не в ній, а сила плачу?
Ново-нещасна жертв минулих,
Що шириться,
Не зникла!
Ні,
Чекає ранку,
Той що був спочатку,
Не треба більше мати темряви дитині,
Природньо у ночі вампір не має тіні,
Бо жаданого спадку
Дають лише світанку
Дні!
(с) 2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637502
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.01.2016
Навпроти столик, море, зорі, ти.
Цікавість в погляді прикритому твоєму.
Я не байдужий. Музика наш міст.
Звабливістю розкутий тіла хист,
Що соком повнений мов яблуко Едему,
Кудись так манить спробувать піти.
Ти дивишся немов би у мій рух,
Що плине в серці, у судинах і по тілу.
Але не прямо, натяком хвилюєш.
Моє бажання ти природно суттю чуєш,
Твою я спрагу сам спокушую дозрілу,
Горять всі вищі почуття, палає дух.
У цій пожежі музика вода,
Що заливає все, у забуття своє відносить.
Нам розлива собою, думку освіжає.
Картину ночі перед очі проливає,
В якій уже не має місця слову досить,
А тільки – швидше, ще… вона гойда.
Що поєднало нас у вечір саме цей?
Твоя магічність жінки мій дарунок!
Моя жага прикрито-втілена, ігрива.
Ти розкриваєш мені скарб, така зваблива…
Коли війду я - стане в тілі порятунок,
Наповнить йОго, обіллє немов єлей.
За мить я підійду і ти озвешся,
Неначе так мов поміж нами нуль інтиму.
Немов би ти в собі нічого не відчула,
Коли торкався я тебе в думках, забула.
Та те що у собі я це нестиму,
Ти в музиці приймеш, мене торкнешся.
Музичний супровід нам стелиться під зорі,
У пристрасті так збудить і направить
Мої бажання у твої – штормить у РАю.
Мости за нами спалено, пізнаю
Що музика в повітрі – не та вабить,
А ця що явиться у поєднанні тіла морі.
(с)13.05.2014р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637426
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.01.2016
Розстелить земля там своє покривало,
Збудуються небом зручні каремати.
Застрелить твій ворог ті сни, яких мало.
Врятується той хто ще вміє стріляти.
Затиснено простір, повітря заряджено
І спати доводиться - морфій Морфея.
І пізнано в паузі істину, зважено!
Солдати дізнались де в кулі ідея.
Димить помокріле багаття і шириться
Арома цигарки, приємніша лАдану.
Ще мить і цей сон ілюзійний припиниться?
І втома навіє війну лише згАдану.
Напруга, кипить у відносинах з іншими.
Все чорне і біле - конкретикой сталося.
У друга слова прозвучали утішними,
Потворне від злодія справді впіймалося.
Ось вежа до неба тяжіє як мариво.
Розкинувся наступ. Цей сон ідеал?
Пожежа - безсмертним салютнеє зариво.
Прокинувся кіборг, заснув термінал.
17.01.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636775
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.01.2016
Ось ти,
Шукаєш сонячні мости,
Щоб до блаженства підійти.
Де є гармонія твоя,
Яку самій не осягти
І джерело її знайти..?!
Ось я!
Тремтиш.
В опальній пристрасті гориш.
Зі мною рідко поруч спиш,
Тобі смертельно більше жару,
Тому повітряність... Летиш!
Мені обіцянку полиш...
Примару.
Удвох
Ми так не довго і тривог
Моїх самотніх монолог,
Ти не дослухуєш і рвешся
До тих розбещених еклог.
Цнотливий подолать порог
Даєшся.
І план,
Надія на сім'ю - обман.
Гармоній в миті родить стан,
Що плоть розпалює у тОбі
Та душу сповнює всю ран,
Пекельних розлива нірван
В утробі.
Несе,
Інтимний акт лиш мить спасе.
Твоє бажання принесе
Не блага вічність, лиш оману.
Миттєве збочене есе...
Його частиной, більш за все,
Я стану.
Олег Купрієнко (с)26.06.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635966
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2016
Ти чуєш цю мелодію натхненно,
Нагадуєш собі чи по новому?
Проллюся світлом тОбі і не темно,
Нам буде поруч слухать її знову.
Парканом ранку вулиця печальна,
Коли почути хочу твоє тіло.
І десь у мозку пісня наша дальня.
Як ти далеко - сонце наше сіло.
Існуєш, чи в уяві моїй стала?
У снах думками, маривом, чаклуєш.
У такті серця музика пропала,
Коли без мене ритміку хвилюєш.
Реальність де і вигадка бажання?
Все так відносно, є лише натхнення.
Від твого шарму, грації і вбрання,
Моє музичне в тілі одкровення.
Де пошлості у музиці сердечній?
Нема самообману в твоїй ласці.
Розвиднілося небо, у доречній,
Цілком реальній, бачу тебе казці.
Ця вулиця у променях заграла,
Де зустріч сталась, я і ти у танці.
Чи пам'ятаєш що в мені шукала?
Я чув ночами! Бачу тепер вранці.
І не рахую зустрічі давно я,
Бо кожен раз ти ніжная-новітня.
І слабкість і тендітність добра зброя.
Солодка муза, музика всесвітня.
Мій дім зустріне спогадом вчорашнім,
Чи тисячами років, що єднались?!
Оркестром поцілунок буде справжнім.
Вуста, вуста... Мелодії торкались.
В прихожій партер, сцена мій диванчик.
Антракт розмову - лишено за двері.
Лиш танець, такти, сонячний майданчик
І ми почнемо ритміку в партері.
Один лиш рух, умілий, диригента
І твОє плаття піднята завіса.
Береш, притиснеш мого інструмента,
Ледь так... І світ - то зникла закуліса.
Натхненний стан і руки ледь хвилюєш,
Оточуєш і ловиш, ти бажаєш!
Вивчаєш, граєш, мною ти мандруєш.
Я притуляюсь знизу, окриляєш!
Долоня моя пестить твоє ніжне,
Те чуйне диво, арфи у повітрі...
І глибше пальці, в лоскоті проміжне,
Те сяйво твОє в ритміці й палітрі.
Прелюдії так збуджують, розминка,
Концерт почнеш сама, рукою в себе
Спрямуєш дійство, ледь м'яка зупинка,
Розтискуєш, проходжу... Арфи в небі!
І чуєш як розходжуся у м'язах,
Як мозок гіпнотичністю залила.
І світло у кімнаті сяє в стразах.
Розкинута, прекрасна і зваблива.
І більше звуку, струни в тілі пружньо.
А флейти подих рветься від екстазу.
Литаври б'ють у плоті, такти дружньо.
І всесвіт стався музикой одразу.
Ти жмеш мене, охопиш, аплодуєш!
В середині як вибух і повсюду.
Ти млієш мокра, світишся і чуєш:
Симфонією я для тебе буду.
(с) 06.08.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634602
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.01.2016
Єрусалим. Піхотна рота.
І карабін забитий пилом.
Зимові чари і нудота,
Пробігли мокрим, хворим тілом.
Священне ніби оце місто,
У Боже вбране тут навіки...
Та стіни - пліснява нечиста.
Ляка омана. Темні лики.
Британський полк збира частини.
Крокують швидко командири...
Свята і стріхи Палестини,
Різдво закуте у мундири.
Та свист нарощує у вухах,
Гримить... І сиве... "Газ"-команда...
І рота стрясується в рухах...
В очах темнішає гірлянда...
Ще серце б'ється, я так чую.
Отруєне іпрітом тіло.
Пітьма-свідомість-балансую...
Та бачить око, щось прозріло:
Теплить та спрощує зимове,
Нічная подорож, зоря.
Десь сіло сонце ще медове,
Пірна в небесні ті моря.
Ось караван посеред ночі,
(По сходу кесарської влади)
Волхви паломники пророчі,
Ідуть на світло мов лампади.
Місцевість різнокольорова,
Від еліна до арамея...
Хіба не чула ані слова,
Тут фарисеїв Галілея?
У Копернаумі голгофа?
Сад гетсиманський в Назареті?
Тесали хрест для Саваофа?
В Єрусалимі, на монеті...
Веде Самарія на зірку,
У Віфлиєм чи у легенду?
Мале дитя десь на одвірку,
І Йосип сплачує оренду...
Жорстокий Ірод тут для Риму,
Убив дітей (в столиці кості?).
Волхви, пройшовши через зиму,
Тирану зичились у гості.
Стає маля - Давида тіло,
І родоводів пташка грає...
Крізь обрізання прилетіло-
Павло цей світ застерігає!..
Зоря їм далі промовляє:
"Ідіть на Сіріуса світло",
Чи ще юдейського не знає,
У Віфлиємі буде видно?!
Той караван серед оази,
Нічної, давньої, схилися...
Єрусалим пускає гази,
Хрестос нашіптує "Проснися!"
(с) 06.01.2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634041
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.01.2016
Ти хвилями немов вода,
Свіжиш, піклуєш, вабиш, граєш,
Але в думки ти не пускаєш...
Ось наче водоспад спада,
В мене стихію цю кидаєш,
Й духмяно вогке, звабне плаття -
Відкрита врода у інтимі!
Про що думки твої ігриві,
Про зачинання чи зачаття?!
Навколо теплі кружать хвилі.
На міцній скелі розтіка,
Бажання стисне і охопить,
Немов в середині окропить,
Жагуче щось... І та ріка,
Контрастно лід на дні розтопить,
Він так пощіпує, стіка,
На шкірі дибне все й змока.
Що криєш ти, що відкриваєш?
Я бачу спеку, чую струм
Струмків свіжіючих і шум,
Наших сердець, що наповняєш.
Яка ж таємність твоїх дум?
Арома, пахощі, ладан,
В твоїх просторах наркотичний.
Твій світ підкорює величний,
Кида в залежність і туман.
Що ж криєш, правду чи обман?
Я вип'ю сік твій еротичний!
У глибині яскравих чар,
В останній краплі, у ковткові,
Інтимне й істине у слові,
У думці твоїй і у мові,
Я віднайду той справжній дар:
Ти прагнеш пристрасті лиш пар...
Чи чадо, як росу любові?!
(с) 27.10.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633431
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.01.2016
Навколо нас банальний рух.
Між нами – слово, ми римуєм…
І пристрасть – поетичний дух,
Коли себе в собі відчуєм.
Письмо готує наш плацдарм,
Щоб написавши - ми зустрілись.
Оповідання наших карм
В сплетінні тіл у нас з’явилось.
Де буде перше почуття?
В якому місці стане погляд
Твій у моєму, як злиття,
Коли скажу «привіт» я поряд?!
У нашій розповіді все:
Дитячість, зрілість, ну і ласка.
І щира пристрасть піднесе
До тих вершин де знята маска.
Це вперше в нас, можливо ні,
Коли письмо дійшло розмови,
Що не зіпсована в брехні
А прояв справжній тіла мови.
Твоя краса опише сенс,
Що так шукаю я в надії.
В твоїх очах цнотливий секс
І крила – чорні брови, вії…
Нам пише доля цей роман,
Інтимна зустріч у готелі…
Ти мов прочитуєш мій стан,
У еротичній акварелі.
Відкинсь на крісло, ми одні,
В повітрі ніжність, трохи диму.
Твоє Sobranie у сні,
Та Asti Tosti родить риму.
Ми не квапливі, світ застиг.
Даєш знімати з себе моду,
Що в платті в істинах простих,
Нагою лишим твою вроду.
Твій поцілунок як вогонь,
Він ще гарЯчіший ніж досі.
Пішли мурашки від долонь,
Твоїх, в моєму що волоссі.
Ти вже не терпиш і тремтиш
Так непомітно, я – сильніше.
Своїми пальцями скоріш
Я доторкаюсь гарячіше,
Туди де хочеш, я почув,
Чи прочитав у нашій книзі?!
Я руку нижче пригорнув
Щоби порадувать в сюрпризі.
І пальці ніжно розмина,
Ту ніжність в тобі соковиту,
Наш поцілунок зігріва
Всю єдність, лагідність розлиту.
Частіше рухи від руки,
Пружніше пальці, глибше радість,
Тут наші збіглися смаки -
Твоя мокріє досконалість.
Я більш не стримаюсь уже,
Мене запрошуєш на більше,
І в нас сплетіння не чуже
І я заходжу повільніше…
Жага розкрита у очах.
Твій подих пристрасно-гарячий.
Ледь дотик на моїх плечах
Від рук твоїх мій рух позначив.
Спочатку тягнемо цю мить,
Все тонко, кожную клітинку
Відчуєм, як усе горить,
Усе палає без зупинку.
Ти піді мною, на мені.
Все швидше, якісніше, сильно.
Притисну палко в глибині
Виходжу, знову, так постійно.
Ми як письменники – творці,
З тобою граємось – поети.
У справжні пристрасті, митці,
Кохання ставимо в сюжети.
Ти чуєш присмак у собі,
У роті, в лоні і по тілу.
Мої цілунки чи слабі?
Та поштовх робить справу вмілу!
Все загострилось , так тремтиш,
Я темп нарощую, удари,
Цілунки хтиві, ти кричиш,
І з тебе плескають мов чари.
Ще трохи… Я іще не встиг…
Ти - завмираєш у нірвані.
Все раптом зникло, світ застиг.
Ти там… У поетичнім стані.
(с) 20.05.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632498
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.12.2015