| Сторінки (3/266): | « | 1 2 3 | » |
Місто звикає до вибухів десь вдалині
Очі заплющені, вуха не чують - не з ним.
Сховане місто в міцній емоційній броні.
Ти розкажи: як пахне чорний дим?
Місто збентежене: літо іде у зеніт.
Все голосніше лунає: "Стомивсь - відпочинь".
Жарти про море, купальники, пляж, целюліт.
Ти розкажи, що написав твій син?
В ніч, після бою ти встиг прочитати чи ні?
Місто лишає купюри в кав'ярні на чай.
Ти розповів небагато про пекло війни.
Ти розкажи: є ще на небі рай?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2023
Як поринуть в морок усі міста,
І трава не буде довкруж рости.
Залишиться мрія одна із ста:
Без пригод пройти через блок-пости,
Стежку відшукати у падолист,
Віднайти дорогу ген за моря.
Бо останній має вціліти міст
І світити в небі твоя зоря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2023
Дівчинка, яка у п'ять років плакала, бо вважала, що люди живуть рівно до ста і їй залишається лише дев'яносто п'ять, а це мало!
Дівчинка, яка міряла свій зріст на одвірку батьківської квартири і непомітно ставала навшпиньки, щоб тато сказав: "О! А ти підросла!"
Дівчинка, яка в п'ятнадцять років стояла на даху чотирнадцятиповерхового будинку і дивилася в очі прірві, бо однокласник посміявся з її цибатих ніг.
А потім зробила крок назад і вважала себе боягузкою.
Та дівчинка виросла. І зараз, коли війна, а їй тридцять п'ять, вона розказує своєму п'ятирічному синові, що з ним нічого поганого не станеться, адже всі люди живуть до ста років.
А ті, хто пішли раніше, вони обов'язково повернуться. І плаче потайки, бо знову дивиться в очі прірві, і боїться сказали дитині правду, що їх залишилося лише двоє з усієї родини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2023
Написати б чернетку нашої повісті.
Та навіщо чернетку? Одразу набіло.
На папері життя, без помарок, повністю,
Розпочати удень, закінчити засвітло.
Написати б твоїми тихими кроками,
Ароматом кави у сонній обителі,
Шумом вітру і дощовими потоками.
Та у долі зламались геть чисто грифелі...
22.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2022
Сміливий мій лицарю, я не казкова принцеса.
Тобі битий шлях, а мені ця печера та змій.
Сонети тобі, а мені надокучлива п'єса
З сюжетом банальним з похованих планів і мрій.
Як тут опинився? Чи збився надвечір з дороги?
Не мав точних карт і заплутався у манівцях?
Тут прокляте місце: лунає розпачливій стогін
І хиже виття, що стискає морозом серця.
Тікай! Ти один, їх багато — тож сили нерівні.
За мене не думай! Я звикла! Лишаєшся все ж...
Я змія присплю і спитаю про ліки чарівні,
Які порятують, якщо ти від ран упадеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2022
Годує в парку бабця голуб'ят,
На землю кидає батона крихти.
Сказав мужик їй: "Совість де твоя?
Он в Африці голодні плачуть діти".
Сказав, як плюнув, і пішов собі.
Прошепотіла сива пані в спину:
"Я не всесильна в помочі своїй.
До Африки батон я не докину".
Анатолій Шанс
Оригінал:
Старушка в парке кормит голубей,
Батон кроша и на асфальт кидая.
Мужик заметил ей - "Ты совесть поимей,
Ведь в Африке детишки голодают".
Сказал, как плюнул, и подался прочь.
Ему старушка прошептала в спину -
"Я помогаю тем, кому могу помочь.
До Африки батон я не докину".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2022
Kоханці
Посміхнеться вечір загрозливо
І в її упаду обійми.
Попрошу я ice-cream (морозива) -
Охолону від спеки ліпня.
Доїдаю чужі недогризки
Несвоє доношую дрантя.
І розбите серце на друзки,
Намагаюся знов зібрати.
Приспів: (2р.)
Та хоч жити мені заважала,
Та земля під ногами дрижала,
Коли поруч вона лежала
Так близько зовсім-зовсім.
Може, висловить, що накипіло
І назве «тупаком», «галайдою»
Хай насварить за діло, без діла
Та залишить поблизу з собою.
Одинокий кульга без барлогу,
Обігрітий, замовкну до ранку.
І засну, обійнявши за ногу,
Буркотливу жадану коханку.
Оригінал:
Любовники
Эта ночь не сулит хорошего.
И в объятья её, сутулясь,
Я войду, попрошу мороженого,
Чтоб остыть мне от летних улиц.
.
Доедая чужие объедки,
Залезая в чужие лохмотья,
В коридоры несу руки-ветки,
Их в карманы пытаясь пристроить.
Припев: (2р.)
Но как бы мне жить ни мешала,
Но земля под ногами дрожала,
Когда она рядом лежала
Так близко совсем-совсем.
2
Может, выскажет все претензии;
Назовёт «изувером», «гадом»;
Да накинет чего покрепче;
Но оставит лежать с собой рядом.
Одинокий, хромой, без берлоги.
Мой язык замолчит к рассвету.
И усну, обнимая за ногу
Ту, которой житья со мной нету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2022
* * *
Мій рюкзак пошарпаний дорожній
Місяць, як стоїть навидноті.
Обіцяю вижити. Я зможу!
Виживу під обстрілом, вночі.
Я лишився. Місто не здається
Під жорстоким натиском орди,
Обіцяю вижить. Чуєш, серце?
Казна-що не думай, не чуди.
Так, це – поряд, а не десь далеко,
Так, навколо – вибухи й вогні.
Так, летять снаряди та ракети.
Тільки ми сильніші, ніж вони.
Навіть, як затиснуть нас в лещата –
Скинемо оточення петлю!
Обіцяю вижити, курчатко.
Виживу, бо я ж тебе люблю.
Оригінал:
Мой рюкзак с дорожными вещами
Каждый день в прихожей на виду.
Обещаю выжить. Обещаю.
Ночью. Под обстрелами. В аду.
Я остался. Город не сдаётся
Под жестоким натиском орды.
Обещаю выжить. Слышишь, солнце?
И не думай разной ерунды.
Да, всё это – рядом, а не где-то.
Да, вокруг – пожары и огни.
Да, летят снаряды и ракеты.
Только мы сильнее, чем они.
Даже если вдруг сожмут клещами –
Сбросим окружения петлю!
Обещаю выжить. Обещаю.
Потому что я тебя люблю.
13.04.2022.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2022
⠀
Янголи Божий престол обступили,
Янголи - нині, а дітьми ж були.
Всі тут, дорослі кого не любили
І віддали на поталу імлі.
⠀
Всі ненароджені, хто би завадив
Татам і мамам, неначе хомут.
Хто ж народився батькам не на радість
З Божою ласкою стрілися тут.
⠀
Жертви кривавих дорослих "розбірок":
Воєн, терактів, пожеж, грабежів;
Змерзлі безхатьки, загиблі від бійок,
Екс-пацієнти "сліпих" лікарів;
⠀
В морі втонули які необачно,
Крихітки, що обварились борщем.
Голод додав світлих душеньок значно,
В янголи линуть вони ще й іще!
⠀
Годі вже! Тільки палаючий лайнер
Янголів-діток поповнив ряди.
Сотні дістали із трощі негайно -
Хоч не чекали нової біди.
⠀
Правда болюча: свої мами й тата,
Тьоті й дядьки́ вкрай скупі на добро.
Ми перед ними усі винуваті:
Діти - це квіти, тож люблять тепло.
⠀
Маєте право, чому ж не мстите́ся
І без докорів приходите в снах,
Ви нам, живим і байдужим, сните́ся,
Хоч заслужили життя більш за нас.
⠀
Жаль, забуваємо: в світі ми гості,
Й відповімо за усе без прикрас...
Янголи-діти, пробачте дорослих,
Богу моліться, безгрішні, за нас.
⠀
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2022
Ми ладнаємо бурею збитий паркан за домом.
Мжичка сіється. Стовпчики легко входять в багнюку.
На розмоклій землі заплелася трава шовкова,
- Знову куриш? - прозору тягне до пачки руку.
Каже сусід, що жінка - товар. Закони природи.
Думка "глибока". Мовчу. Он насувається хмара.
Інструменти збираємо. - Встигнути б. - До негоди?
- До смерті. - Йому п'ятдесят. Мало! Ще надто рано!
Він може померти за місяць, за тиждень, чи... завтра.
Лагодить непотрібний паркан, переноску для кішки.
Чи знає розумний сусід, як накриває втрата?!
«Наче війна», — говоримо. Я ж молюся: ще трішки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2022
Привіт, моя бунтарочко, привіт!
Привіт, мої чарівні оченята!
У погляді твоєму цілий світ,
Голубко ніжна, зустріч кожна - свято.
Моя любове, насолоди щем
В тобі одній, о, найгарніша квітко,
Кохання теплим, лагідним дощем
Зросило душу, відгорілу зірку.
Привіт, моя бунтарочко, не вір,
Коли хтось скаже, що тебе покинув.
Краси не варті гроші й ордени!
Хай інші перед владою гнуть спину.
Все, що надбав, кладу тобі до ніг.
Оригінал:
Bonjour mon cœur
Bonjour mon cœur, bonjour ma douce vie.
Bonjour mon œil, bonjour ma chère amie,
Hé ! bonjour ma toute belle,
Ma mignardise, bonjour,
Mes délices, mon amour,
Mon doux printemps, ma douce fleur nouvelle,
Mon doux plaisir, ma douce colombelle,
Mon passereau, ma gente tourterelle,
Bonjour, ma douce rebelle.
Hé ! faudra-t-il que quelqu'un me reproche
Que j'aie vers toi le cœur plus dur que roche
De t'avoir laissée, maîtresse,
Pour aller suivre le Roi,
Mendiant je ne sais quoi
Que le vulgaire appelle une largesse ?
Plutôt périsse honneur, court, et richesse,
Que pour les biens jamais je te relaisse,
Ma douce et belle déesse.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2021
Сторінки перегорнуто. Чисті!
Я чергову главу завершу.
Догоріло спекотне літо.
У нічному мільйонному місті
Ти чужий, бо мільйонно-перший,
Та без тебе бракує світла.
Це не сльози - а дощ, як з сита,
Це не кров - горобина стигне.
Пада перше зів'яле листя
На бруківку, дощами змиту.
Ти мільйонно-перший, нерідний,
Та без тебе бракує кисню.
Фото- Лариса Дорошенко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2021
Помалу літо мінить кольори,
Накидкою з парчі прикривши плечі,
В мереживнім корсеті золотім,
В спідниці з помаранчевої стрейчі.
Іде повільно літо в сиву даль,
І, озирнувшись на прощання сумно,
Підніме плавно сіточку-вуаль,
Підставить сонцю щічку для цілунку.
Востаннє теплий погляд для землі
Даруючи, щоб жаль прогнати й втому,
Розтане павутинкою в імлі,
У осінь піде, щоб вернутись знову.
Оригінал:
А лето по чуть-чуть менует цвет,
Укутав красною накидкой плечи,
Одев бордовый кружевно корсет
И макси из лимонно-желтой стрейчи.
А лето по чуть-чуть уходит вдаль.
Вполоборота повернувшись на прощанье, Поднимет плавно желтую вуаль,
Подставив солнцу щечку для лобзанья.
Последний теплый взгляд земле даря,
Чтобы прогнать печали тень на лицах,
Прозрачной дымкой в воздухе паря,
Уходит в осень, чтобы снова повториться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2021
На базарі рим, наче мідний гріш,
Впало Слово під ятку з сіллю.
Я почути хочу, як ти мовчиш,
Це дорожче, ніж велеслів'я.
Не на часі нам руйнувать мости -
Буду поруч і в розставанні.
Тільки б знати: є десь на світі ти,
Хай банально це звуть коханням.
Ніч мине без сліду, впаде зоря,
"Ти мій світ" - не більш ніж примовка.
Як тебе не стане - не зникну я,
Та навіки, напевне, змовкну.
Часом дивно те, що у віршів ритм
Ідентичний до ритму серця.
Ти живи. Між нами співзвуччя рим.
Бо без тебе навіщо все це?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2021
Для тих, хто дивується, куди зникла моя проза. Буде збірка моїх оповідань. Все те, що було на цьому сайті, плюс ще багато чого - буде там
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2021
Вчора в синьому светрі психологиня
Пояснила, що я відчуваю страх.
Вlue - переклад зляканий, не тільки синій.
Мала б я носити одяг в кольорах
Неба, так? А про страх і без неї знала.
Простягнула мені олівчика й лист:
"Намалюй почуття". Існують лекала
Під які підігнати пробують світ:
Намалюю й пані у синьому светрі
Швидко позбавить від наявних проблем,
І навчить не боятись твоєї смерті?
Зникнуть біди усі, страх стане нулем?
Та у тому й біда – забагато знаю:
Не всесильна навіть найбільша любов.
Знаю й те, що герої таки вмирають
(Кажуть інше в галасі різних промов).
Я малюю янгола, за ковдру крила.
Пригости-но кавою, що за спання?
Я не хочу пояснювать потім сину,
Чом ця вулиця носить твоє ім"я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2021
Я закохуюся в тебе за вірш,
за рядки незакінчені, рвані
і за крапки чудні та безладні,
за слова, що не мовиш - кричиш.
Я поет не найкращий, мабуть,
не навчивсь до ладу римувати,
годі, певне, натхнення шукати,
щоби вкласти у відповідь суть.
Сніг бузковий люблю (чом би й ні?)
як грішиш і гріхи відпускаєш,
як п'єш каву і як засинаєш
і смієшся тихенько вві сні.
Я люблю, як ти лестиш між слів,
в фатум, в карму всіх зустрічей віриш,
набираєш його номер вічність,
щоб мовчати по кілька хвилин.
Все сильніше й сильніше болять
шрами від шагреневої шкіри.
Відліта їжачок твій у вирій
від свиней, що у спину кричать.
Я, закоханий, часто бреду,
заблукавши провулками з крапок...
Вірш ковтаючи замість канапок,
наче хворий, продовження жду.
Оригінал:
Я влюбляюсь в тебя по стихам,
по твоим незаконченным строчкам,
невпопад понаставленным точкам
и отчаянно-колким словам.
Я не очень удачный поэт,
в этом кружеве стихосложенья
мне, боюсь, не найти вдохновенья
и придумать хоть что-то в ответ.
Я люблю твой сиреневый снег,
как грешишь и грехи отпускаешь,
как пьешь кофе и тихо мечтаешь,
завернувшись в свой плюшевый плед.
Я люблю, как ты льстишь невзначай,
веришь в карму нечаянной встречи,
как звонишь ему целую вечность,
чтобы десять секунд помолчать.
Как болит всё сильней и сильней
лёгкий шрам от шагреневой кожи,
как взлетает твой сказочный ёжик,
попадая в загон для свиней...
Я частенько влюблённо бреду
в переулках твоих многоточий...
и, глотая за строчкою строчку,
как больной продолжения жду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903960
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021
Йшли крізь серце моє прочанами
всі, що стрілись мені в житті.
А останній із них - поранений,
найдорожчий мій, то був ти.
До зірок у думках зринаючи,
забаривсь на важкій путі.
Став для тебе мій дім пристанищем,
як забракло сил далі йти ...
Під листочками подорожника,
що пристали до ран душі,
Ледве тліла мрія стривожена
про утрачені міражі ...
При свічі ночами зимовими
я та янголи - мій і твій -
Диво-ниточками шовковими
прив'язали життя до тіл.
Кошенятко скатало лапкою
у клубочок твою біду...
Як весна заквітчалась мавкою -
ти сказав мені: Я піду ...
Та й пішов. І слідів не лишилось.
Знову крають небо стрижі.
Тільки золотом доля вишила
В серці хрестиком міражі.
Оригінал:
Миражи
Как сквозь сердце мое странники
все брели и брели тропой...
А последний из них -раненый,
оказался Тобой... Тобой.
Улетая к звезде мыслями,
Ты упал на моем пути...
Стал мой дом для Тебя пристанью:
дальше не было сил идти...
Ведь под листьями подорожника,
что пристали к твоей душе,
догорала мечта раскрошенная
о потерянном мираже...
Долго - долго зимой снежною
я и ангелы - мой и твой -
жизнь привязывали безутешную
к телу ниточкой золотой...
Серый котик скатал лапкою,
как клубочек, твою беду...
А весной - молодой, сладкою-
ты мне тихо сказал: Пойду...
И ушел. И следы - выжжены.
В синем небе опять стрижи.
Только в сердце крестом вышиты
миражи... Миражи... Миражи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2021
О пів на другу
Червоний кахель, стеля – біла-біла.
Бог нудьгував за вікнами. Блідий
і дивний день, де між рядків сніжило –
мов сніг, крутився час... В полон сліпий
взяла хвороба. Лікарняні двері...
І Божа матір тихо на руках
несла дитятко – під «швидких» сирени
під скрип воріт, під гавкіт псів, під страх,
бо «Абонент не може ...», під молитву,
під марність сліз, під херувимський спів.
Фізрозчином розбавлена-розмита,
де кров тече під шкірою. Без слів,
де хлопчиком наляканим і кволим,
душа при тілі хворому стоїть.
І Янгол крутить кінофільм по колу,
в якому я благала: «Зупиніть
хвилину цю, сказати ж я не встигла
про те, як ми поїдемо туди,
де не були раніш, туди, де стигне
солодкий плід надії край води.
Про те, як зірка з неба в море впала,
про те, що я люблю його... І що
таких, як він, на світі – дуже мало.
Життя крихке, мов скло, і рветься, наче шовк…»
...
– Ви ... Хто йому? (І світло потьмяніло)
Не витримало серце – зупинилось,
о пів на другу він від нас пішов.
Оригінал:
13.30
Был красным кафель, белым - потолок.
За окнами скучал Господь. И бледен
был странный день,где снегом между строк
кружилось время... Кто-то больно бредил
за белой дверью. Бездною пропах
усталый воздух в гулких коридорах.
И Богоматерь тихо на руках
несла Младенца - под сирены "скорых"
под скрип ворот, под лай больничных псов,
под "Отче наш..." и "Абонент не может..."
под бесполезность запоздалых слов,
где физраствор - не кровь - под тонкой
кожей.
Где мальчиком - испуганным, босым -
душа стояла у больного тела.
И Ангел все крутил по кругу фильм,
где я сказать о главном - не успела...
О том, как мы отправимся еще
к тем берегам,где раньше не бывали...
Как босоного-солнечно-свежо
горят надежд предутренние дали!
Отом, как ярок свет, как нежен шелк,
как в океан звезда с небес упала...
О том,что я люблю его... И что
таких, как он, на свете - очень мало...
- Вы... Кем ему? (качнулся красный пол)
Не выдержало сердце - он ушел.
В 13.30 - биться перестало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
Він палив, а вона мовчала.
Не терпіла ж диму донині –
Та наразі не сперечалась.
Били в скло дощові краплини.
Як відрізані, в цій машині –
Острівці серед зливи й грому,
Від всього, що кинуто ними –
Від родини, роботи, дому.
– Нумо! – хитро він посміхнувся.
– Починай! Бог засудить, люди…
Ти ж зразкова жінка й матуся.
– Не жартуй так. Вже хай, як буде.
А як буде? Звісно, що сварки.
Сльози потай і душ холодний,
Шепіт злий сусідки-пліткарки –
Ніби ж праведний гнів народний.
В кров уста… Терпи: шлюб законний.
Хоч життя до пекла подібне.
І вервечка ночей безсонних.
Розуміла – піти потрібно.
І не бачитись більше. В змозі?!
...Очі ці – чорторий, що сниться.
Ці краплини дощу, як сльози…
І дві родимки на ключиці:
Їх торкнутися б лиш губами…
Сил нема в цю мить розлучатись!
Не прекрасна для нього Дама…
Так, дрібничка, нема чим пишатись.
Як набридне комфорт, що далі?
Піде геть він у день наступний,
Ланселот міських магістралей,
Переможець потвор підступних.
Буде потім те все, пізніше.
Нині в світі їх тільки двоє.
Не обійме чому міцніше?
І не скаже: "Лишайсь зі мною!»
Власний голос вона не впізнала:
"Допалив? Ми всі люди з плоті».
Небо блискавка розірвала,
Як життя – на «до того» і «потім».
Переклад: Світлана Кононенко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901271
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
Я - закинута лялька на горищі твоєї пам'яті.
Закоротка вона, бо лише на останні події.
Пурпурові вітрила аж дзвенять - так вітрами напнуті.
Тільки ж вітер не той і на зміни немає надії.
Я не хочу тривожити: в сни на світанку приходити -
Ти свій вибір зробив чи на краще, чи, може, й на гірше.
Залишуся рядком у твоєму старенькому зошиті,
Повідомлення стерті і вже не напишуться вірші.
Ні про що не прошу, зустріч цю не вважатиму драмою,
Дріб'язкові образи пробачу - хай помста не діє.
Пам'ятаєш ту зиму, сніги, ліхтарі та слова мої?!
Я ж забула, що пам'ять лише на останні події...
автор ляльки на фото (і самого фото) Anna Sheludko https://www.facebook.com/Ashel.Doll
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901270
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
Мода на повні губи? Байдуже - я не качаю.
Хто був зі мною грубий, той хай тепер відгрібає.
Просто дивлюся пильно, просто є розум і совість.
Хто був зі мною щирим - героєм візьму у повість.
Рік іде до фіналу - життя ж не дійшло ще краю.
Всім потворам моральним в пеклі горіти бажаю.
Комплекси? Не про мене. Я не плекаю ілюзій.
Рвати волосся? Леле! Не через вас, боягузи.
Вип'ю з лимоном чаю, гляну в душевні глибини.
Губи я не качаю - тішусь устами своїми.
Оригінал:
Я не качаю губы, не признаю тенденций,
Кто был со мною грубый, отхватывает последствия.
Просто смотрю я пристально, просто есть ум и совесть.
Кто был со мною искренним, стал героем повестей.
Зачем мне итоги года, точку мне ставить рано.
Всем моральным уродам желаю мучений ада.
Я не питаю комплексы и не имею иллюзий.
Рвите, ушедшие, волосы. Вы оказались трусами.
Беру в руки чашку чая, смотрю в горизонты души.
Губы я не качаю. Они и так хороши.
25.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2021
Не зді́йсненний чи нездійсне́ний гріх.
У тебе очі кольору весни
І стиглого, п'янкого винограду.
Знесилена, я проганяю звабу -
Ледь стримуючи потаємний сміх,
Спокусник-змій вмовляє: - Відкуси.
І яблуко в зубах мені несе.
- Не хочу, несмачні твої плоди,
А виноград зелений, - мов лисиця,
Сама себе обманюю. Не спиться.
Нічний шепоче вітер: "Се que c'est?"*-
Застигло все в передчутті біди...
*"Се que c'est?" - фр. що це? Що сталося?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2021
Коли я чую до болю банальні вірші
На кшталт "червона калина-моя Україна",
Я згадую книги твої, те як їх пишеш,
Мов укладаєш в мозаїку різне каміння.
Сумлінно дібране слово в рядок лягає,
А хтось ллє з пустого в порожнє - б'ється запекло,
Доводить: рими вже застаріли. - Не знаю,
Мені нормально, - смієшся. - Скажи, в цьому пеклі
Як ти знаходиш красу, щоб писати? - Звичка.
До всього звикають, навіть до пекла. - Й до смерті?
- До смерті друзів не звикнеш. Власна ж, мов свічка,
Була й згоріла і не мені звикати. Третя -
Ти спати будеш? - Добраніч, - я засинаю.
Між нами сніги і ця інтернетна розмова.
Та тепло мені, бо повсякчас відчуваю:
Боронить мій сон зброя, віра твоя і Слово.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2020
На прощання постелі не стеляться,
бо не спатиме той, хто йде.
Чай чи відчай, гроза чи хурделиця
не зворушать серце тверде.
Цілувати не варто з поспішністю
(смак гіркий у цілунка вслід)...
Не надійтесь останньою ніжністю
розтопити погляду лід.
Не смакуйте причини і приводи,
не глушіть жалем пісню звізд,
не влаштовуйте з помпою проводи —
театральні підмостки сліз.
У нестямі за тінь не хапайтеся —
тінь потрібніша у путі.
І до ревнощів не прислухайтеся —
краще потім, на самоті.
Не зупините плачем притлумленим,
віщуванням без вас біди.
Білу постіль не стелять Минулому:
той, хто йде — він має піти.
Оригінал:
Не стелите постель уходящему:
Уходящий не будет спать.
Даже — чаем, пуще — отчаянием
уходящего не удержать.
Не грешите былой поспешностью
(снегу — таять, словам — стареть)…
Не пытайтесь последней нежностью
взгляд, не видящий вас, согреть.
Не смакуйте причин и поводов,
Не глушите фальцетом звезд,
Не устраивайте проводов —
театральных подмостков слез.
Не цепляйтесь за тень неистово —
уходящему тень — нужней,
Отложите ревности приступы
на — когда захлопнется дверь.
И навзрыд или — стоном — вслед ему
не пророчьте беды в пути.
Не стелите постель уходящему!
Уходящий должен уйти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020
Як мені -так і я. Наче ж просто так жити:
Віддзеркалити холод, зневагу і кпини,
На твоє і моє все навкруг поділити
І жбурнути слівцем на прощання у спину
Вдарить лихом об землю - шедеври створити
(Ну... напів-, тобто майже...): метафори й рими...
І побачити: в стрічці ти їх не помітив,
Ніби мовами я написала чужими.
Відпустити, оглухнути, пісню не чути
Березневих вітрів - хай співають для інших.
Та чомусь не виходить назавжди забути,
Непотрібні й ...негарні знов пишуться вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2020
Він був батько солдатам. А мав ледь за тридцять!
Він був справжній майор – не паркетний казкар.
А сестрі ще і досі маленьким він сниться:
По дорозі йде Льоня й несе свій буквар.
– Ми ж свої, українці, – і очі нещирі
Опустив той з місцевих, що згодом «навів».
Зрозумів Леонід: тут – як в лісі у звірів,
Дав наказ і «секрет» у засаді заліг.
Двоє снайперів тих не забудуть ніколи,
Як у сплячих стріляли вночі вороги.
…Ця дорога вела Леоніда до школи –
Стала шляхом, що ним вже не йшов, а несли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Все пройде, народе мій, все тимчасове:
Відступить біда і попливе за водою,
Висохнуть сльози, радість вернеться знову,
Любов та сила будуть завжди із тобою.
Все пройде. І виростуть діти щасливі,
Збудують оселі дітям своїм й онукам,
Прозорою стане вода в темних вирвах,
Я вірю, що прийде край одвічним розлукам.
Народе мій, люди твої із металу
І люблять свій Крим за власну душу сильніше.
Пишаюсь, що з’явилась на світ між вами,
Вам, кримським татарам, серце моє і вірші.
Оригінал:
Эр шей кечер, меним халкъым, эр шей кечер.
Сувлар акъкъан киби йыллар кетер.
Козьяшларын бир кунь къурур, бир кунь битер.
Мен ишанам, сенинъ кучюн, сенинъ севгин енер.
Эр шей кечер, эвлядларынъ буюк олур,
Йигитлеринъ эвлер къурып, баба олур.
Чокъракъларынъ темиз, салкъын сувлар толур.
Мен ишанам, битер асрет, янар, солур.
Меним дюльбер, сыджакъюрек, демир халкъым!
Бу Къырымны джандан да чокъ севген халкъым,
Гурурланам, бу дюньягъа сеннен кельдим,
Бу дюньяда къырымтатар эдим!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893329
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020
Він каже: «Кохаю», а любить лише за одне:
За ніжку маленьку, ні розум не цінить, ні вроду.
Я маю три доньки, за місяць четверті пологи.
Я схожа на тумбу, набрякли, ой лишенько, ноги,
А завтра іду танцювати на бал (це слоняче якесь па-де-де).
Повинна зродити я сина на радість народу.
Нікому мої не цікаві проблеми походу...
До чого я прагну, які ще проляжуть шляхи —
Можливо, мої? Через дурість проґавила шанси...
А потім я скиглити буду: життя швидкоплинне.
Буває, що згадую мачуху й попіл в каміні —
Там мрія була. От ця мрія на відстань руки:
В зубах колупається й бісить придурошним «здрасті».
Навіщо знайшла для карети гарбуз той нещасний?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2020
(за романом Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом»)
Я прошу: розкажи
Про щось інше, ніж ці серіали.
Нащо опис подій
Із життя нереальних людей?
Вже стою на межі:
Непутящий, я став нелегалом
У країні своїй,
Бо під впливом «шкідливих» ідей.
Ти ревнуєш? Дарма.
Бо Кларіс — не красуня із раю.
Тільки легко мені,
Наче скарб у собі відшукав.
Це примара, мана,
Не любов. Я тебе ще кохаю!
...На екрані-стіні
Розпочався новий серіал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
Благодатна осінь. Друскеники.
Віртуози й просто письменники.
На квадратному метрі — по метру.
Про повітря розмови шляхетні.
Десь поблизу — панянки і вина,
як повітря ковток, безкоштовні...
А навколо — чотири сті́ни
і — промови, промови, промови.
Ми говоримо в стилі ретро,
задихаючись на пів слові,
чи тому, що повітря сперте,
чи, можливо, мало любові…
Оригінал:
Залатая восень. Друскенікі.
Віртуозы й проста пісьменьнікі.
На квадратным мэтры — па мэтры.
І — дыскусія аб паветры.
Недзе блізка — віно й паненкі,
як паветра глыток дармовы…
А навокал — чатыры сьценкі
і — прамовы, прамовы, прамовы.
Прамаўляючы ў стылі рэтра,
задыхаюся на паўслове,
бо даўно не стае паветра,
а, магчыма, проста любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2020
На тихі води на ясні зорі
Неспішним кроком приходить осінь.
Слова молитви шепоче тихо
І замовкає, тікає вихор
У степ широкий, степ неозорий.
На ясні зорі на чисті роси
Сон замовляє на добру днину.
І присипляє старий господар
Травичку, вербам вплітає в коси
Весняні мрії. Сміється осінь:
«Дивак ти, діду!» й обоє линуть
На чисті роси, на тихі води.
Фото: Георгій Погожий, м. Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889504
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2020
Хто сказав, що час лікує?
Ліки - серце, справа, погляд ...
Той лікує, хто цілує
Й каже: - Я з тобою поряд!
Той, кому ти щиро віриш,
Хто не дасть тобі хандрити,
Двері радісно відчинить
І тебе примусить жити.
Оригінал:
Кто сказал, что время - лечит?
Лечат - сердцем, делом, взглядом...
Лечит тот, кто, взяв за плечи, скажет:
- Я с тобою рядом!
Лечит тот, кому ты веришь...
Кто не даст тебе - хандрить...
Кто всегда - откроет двери...
И тебя заставит - ЖИТЬ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882344
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2020
Бачити світ, хай не довго, твоїми очима,
Чути незнані до того пісні, на світанку
Заспане сонце обняти наївно-дитинно,
Збити росу, постояти босоніж на ганку.
Враз осягнути, що зустріч ця буде єдина.
Холод відчути, вмираючи при розставанні,
Стишити крик, не пролити сльозу від розпуки.
Підемо далі: не перші ми і не останні.
Тільки не видав би серця зрадливого стукіт,
Десь на самісінькім денці заховану тайну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2020
А що залишається?.. Вижити просто:
Себе присвятити буденним ділам,
Не думати з ким ти ідеш в нашу осінь,
В полон не віддатись болючим ночам…
Дивитись на дощ: як стіка по краплинах —
«Змінила на сірість я днину ясну!»
Забувшись, промовити: «Чув у новинах?» —
Почути у відповідь тишу німу…
Коли я з тобою — дні сповнені сенсом!
Чому ж намагаюся вбити любов?
Заскалки із серця позбутися лезом,
Оманливий спокій шукаючи знов...
Саму би себе зупинити: «Не треба!
В коханні не варто іти напролом!»
Та птахом впаду, відречуся від неба,
Торкнуся асфальту безсилим крилом...
Без запитів серце кохає — не гугли!
Та рішення прийнято, бути тому!
Колись хтось безжальний, напевне, придумав,
Що так буде краще!.. А краще кому?!..
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878280 - оригінал російською
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2020
И что мне осталось? Пытаться выжить,
Себя отдавая обычным делам.
Не думать о том, чем сейчас ты дышишь,
И душу не рвать свою напополам.
Смотреть на зонты под дождем и крыши,
На серость сменив ослепительный свет.
Забывшись, окликнуть: «Ты новость слышал?»,
Но холод молчания только в ответ.
Ведь только с тобой день наполнен смыслом.
Зачем же стараюсь любовь я убить?
Как будто в запасе десяток жизней
И в следующей точно вместе нам быть.
Себя бы одернуть: «Оставь! Не трогай!
Нельзя так в любви, как в лесу, - напролом!»
Но я, идя по привычным дорогам,
Впечатаю счастье в асфальт каблуком.
Запросов сердце не любит – не гугли,
Решила расстаться – и быть посему.
Когда-то, кто-то и где-то придумал,
Что так будет лучше. А лучше кому?!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880469 - переклад
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878280
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.06.2020
Дві тонкі, мов дитячі, косички, вії, наче живинка пухка, –
Світ помалу кумедним дівчиськом поверта до життя вояка.
Хрипом після наркозу тихенько: – Ти, красунечко, хто? Як зовуть?
(А кирпатеньке сонце худеньке компліменти цінує ж, мабу́ть?!).
Бог за муки дав поміч учасну, ніби янгола світла прислав,
Щоб життя, мов чернетку неясну, вдало начисто він написав.
– Як наважилась ти, не злякалась, у шпитальну будівлю зайти?
– Бо до того завжди я схилялась, що це круто – комусь помогти!
Перев'язки робила солдату, виявляла своє співчуття,
Затягла телевізор в палату, як віконце в наступне буття:
Бокс, реклама, кіно поглинали і потроху розвиднілась тьма.
Лиш один мінус - часто проймали пеком ноги, яких геть нема!
Постіль, наче поляна квітчаста, – не така, як в лікарні дали,
Свіжий йогурт і ласощі часто, полуниць аромати пливли...
Ще до виписки дівчина звала, мов, до себе й такого прийму,
Що кохає безмірно казала, і не вадить коляска цьому!
Небагате житло і спокійне, та не в наймі все ж мали кутка.
Та шкода́ кислий настрій постійно у батьків, бо ж єдина дочка!
І вони просто потім рішили: хай пограється трохи дитя,
Хай за "щастям" ганяє щосили - хутко скі́нчиться та біготня!
Час минув - стала їй набридати доглядальниці доля сумна,
Не на жарт почала дратувати в милосердя затягнута гра.
Брак розваг, у маленькій кімнаті, мов зачинена в темній тюрмі:
"Що ж, Терезою доброю стати не судилося, певно, мені"...
Якось діва зібрала пакунки і дала трохи волі словам:
- Закінчилися наші стосунки - далі в різні боки́ - кожен сам!
Маєш пенсію - носять додому і житло - не на вулиці ж ти,
Хоч і нидіти сумно самому, та ще зможеш чогось досягти.
Не одна ж я на світі цікава - подивись як жінки розцвіли.
- Припини свій концерт, будь ласкава. Ноги в руки! Замовкни й вали!
- Марно панькалась я із тобою! - двері гахнули, наче громи́.
Вмить облуду зняло, як рукою, ласка зникла з очей зі слізьми.
Всіх любити? За все всіх простити? -Тиші звук вуха різати став.
Позитивний девіз "треба жити!", так гидотно в душі пролунав...
...У прогнозі сльоту обіцяли, атмосферного тиску стрибки -
Сварки мрії ураз поховали, полонили безладдям думки.
Звуки радіо плавно зникали... В Маріуполі дощик іде...
Цівки крові повільно стікали... Забирали життя молоде...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831695 - оригінал
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2020
И всё же уйдёшь ты– я знаю:
Со мною не сможешь быть вместе.
Я сложная - я понимаю:
Таких не берут в невесты.
Я жить как-то дальше стану,
Но будет всё понарошку:
Холодное утро. И чайник.
Я буду немножко кошкой.
У кошки ведь девять жизней.
Но я променяла б все девять
На полную слёз и сюрпризов,
В которой откроешь двери
И спросишь: «Как жизнь? Скучала?»
Но жизни такой не бывает..
Итак, начинаем сначала:
Ведь чайник уже выкипает
Какой в чашке кофе? "Лавацца?"
Запах палёной резины.
А может всё нервы, признаться.
Не надо сутулить спину!
Чуть-чуть седины – дрянь-краска,
Но в целом смотрюсь молодцом.
…Твой уход будет словно сказка
С нелогически грустным концом,
С пластмассовым вкусом хлеба,
А рядом снова не те.
И дождями заплачет небо
По несбывшейся светлой мечте.
2012
Перевод: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877520
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877521
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.05.2020
Ти все ж таки підеш, я знаю.
Не будеш зі мною віднині.
Що ж, я непроста і гадаю,
Таких не беруть у княгині.
Я житиму якось і далі,
Та буде все наче навмисно:
І ранок холодний, нездалий…
Я — кішка… Така думка тисне.
Життів, кажуть, дев’ять у кішок.
Та я б замінила всі дев’ять
На повне і сліз, і усмішок
Життя, де відкриєш ти двері,
Спитаєш у мене: «Скучала?».
Такого життя не буває…
З нуля вже не раз починала:
Он чайник уже википає…
Що в тій філіжанці за кава?
Цей запах горілої гуми.
Колись, може, зайдеш у справах —
Чужі я відчую парфуми…
Ледь-ледь сивини — погань фарба:
Та все ж молодцем виглядаю.
…Ти йдеш і все втратило барви,
Мов казка із сумом без краю,
Де хліб із пластмасовим смаком.
І поруч нелюбі, немилі.
Заплачуть дощі, бо із часом
Всі мрії на порох зотліли…
Оригінал: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877521
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2020
Не скажу, утаю в мовчанні, прошепчу лише кілька слів.
Помаранчевий у чекання колір, мов у старих цеглин.
Смак його – ні вина, ні чаю, як напитись надмір – гірчить.
Чорний відчай думки стинає: «Кут глухий, хоч куди не йди»
Розум каже: змиритись мушу, та шаленства межі нема.
Я роздряпала аркуш-душу аж до крові кінцем пера.
На папері рядки невдалі, а з очей все дощить, дощить...
Хоч би зграйки пташок склювали намистинки сліз на вікні!
Заморожений лиходієм світ промерз, мов казковий ліс.
Посивіли в розлуці, милий, зачекавшись про зустріч вість.
Я в цю зустріч, як в бога вірю, так, як вірить в тепло трава,
котру перший осінній іній на Покрову в лід одяга.
З вітром я листи відправляю. Написала уже томи...
Вітер злий батогом шмагає, заховав листи в рукави,
гне надію-берізку долі, виє, в очі жбурля пісок,
та я вперто, ледь-ледь, поволі наближаюся ще на крок
до жаданої переправи через води розлук-ріки,
вбрід, де хиляться диво-трави доокіл старої верби.
І кричу: «Не діждуться люди, щоб втомилася я чекать»!
Неосудні – допоки любим, що років нам безликих рать?
Час поволі сплива та знаю: двері скрипнуть, хитнеться світ...
Пів життя я тебе чекаю, бо не вірю у смерті гніт.
Оригінал:
Жду тебя
Не опишешь и не расскажешь – только вышептать, намолчать.
Ожидания цвет оранжевый, словно крошево кирпича.
Вкус его – ни вина, ни сока, горько-кислый, коль долго пить.
Режут мысли сухой осокой: "Чёт ли, нечет – всегда тупик."
Сердце разуму не послушно. А безумству нельзя мешать.
Расцарапываю я душу острым грифелем карандаша.
Неумелы выходят строки, а из глаз все дождит, дождит...
Исклевали б уже сороки слёзы-бусины на груди!
Замороженный лиходеем мир промёрз до основы – весь.
Мы в разлуке с тобой седеем, ожидая о встрече весть.
В эту встречу, как в бога верю, так, как верит в тепло трава,
что сыпучей позёмкой первой припорошена в Покрова.
Я бросаю на ветер письма. Написала уже тома...
Ветер плетью нещадно высек, спрятав письма мои в карман,
гнёт надежду берёзой долу, завывая, скуля в ушах.
Но с упёртостью бестолковой приближаюсь еще на шаг
к переправе за перекатом у быстрины разлук-реки,
вброд по травам, к земле примятым, меж поникших кустов ракит,
и ору: "Не дождутся люди, чтоб устала тебя я ждать!"
Неподсудны – пока мы любим. Что годов нам безликих рать?
Паутиною время виснет. Знаю, скрипнет победно дверь...
Я тебя прождала полжизни, потому, что не верю в смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020
І куплет:
Незабутня мить, коли
«Люблю» сказав мені –
Найдорожчий спомин мій.
Я просила не спали
Цвіт серця у вогні
І довіру не розбий.
Приспів:
Марні сльози, щемний біль:
Найбільшу з помилок
Не виправити – прощавай.
Мрії розлетілись всі,
Ми втратили любов,
Та пам’ятай, не забувай.
2 куплет:
Світлий янголе, лети,
Я відпущу тебе.
Лиш торкнуся білих крил.
Я не чую слів твоїх,
Не чуєш ти мене,
Поміж нами сотні миль.
Приспів.
Речитатив:
Згадаю берег моря: поруч я, ти. І схожі так на сльози краплі води. Волоссям моїм грається вітер, Прибій на піску слова всі витер. Серце поранене плаче і стогне. Сонце у небі здається чорним. Тільки кохання не повернути. Шепіт мій: «Я не зможу забути».
https://www.youtube.com/watch?v=NhS0V80T4Kk - кліп пісні на ці слова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2020
Розскажи: як живеться, кохана?
Хоч би зрі́дка згадаєш мене?
...Тоскна ніч, бо гризота незвана
До світанку мій сон віджене.
Як там доня? Здорова? Зростає?
Чи про мене пита, взагалі?
Дядько ляльку купив? Доня грає?
Він не дядько? А хто ж він тоді?
Ай, просив – називала щоб татом?
Тобто я: як з очей, так з думок...
В вуха нібито напхано вату,
Голова наче той чавунок!
Вже з новим ти на лавочці давній,
Де схилилися верби густі,
Де тремтливо я донечці славній
Гладив п'яточки – ще в животі?
Перший крик, перший зуб, перша каша –
Сплав єдиний – ти, я і дочка.
І, здавалось, навік єдність наша,
Тільки зникла, мов піна морська.
Не забуду дитяче благання:
"Тату, любий, лишайся, не йди!!!"
...А судитись – лиш часу втрачання:
Мама все ж – це не змінять суди.
Тільки як з цим надалі миритись?
З милих вуст обпіка поговір:
Що до інших жінок мав ушитись,
Бо гарем госпіта́льний завів,
Що десь дітки сторонні чекають.
На́що це? Обілити себе́?
На війні я, і друзі це знають –
Щоб дочку захистити й тебе́!
Твій новий від війни чом ховався,
Палко жінку чужу притиска́?
Про кохання співати зостався?...
Дав би в пику, та в ранах рука!
Чув, солдаткою станеш ти знову,
Надійшла бо повістка сумна –
Що ж! Узнає про службу "медову":
Хай розсудить нас Бог і війна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2020
Нина вроде его не ждёт.
Только стол на двоих накрывает,
Утром лишний берёт бутерброд
И ключи в тайнике оставляет.
"Ну зачем мне ключи таскать?"-
Убеждает себя так по-детски:
"Бутерброд тоже можно взять:
Поделюсь со старушкой-соседкой".
Руку с робкой надеждой она
Каждый вечер в тайник запускает:
Вдруг пришёл? Нет. Опять одна.
Тишиной её дом встречает.
Нина вроде его не ждёт,
Только снится уж очень часто.
Время лечит? Когда-то пройдёт?
Что-то слабый эффект от лекарства.
Шутит: "Нужен как юбилей
Тёщи кума соседа по даче."
Но однажды откроет дверь
И замрёт в объятьях от счастья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872961
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.04.2020
Милый, скоро весна,
А в глазах твоих лед.
Даже цветом они
Перемерзшей землицы.
В них такая тоска,
Боль такая живёт,
Может лодка любви
Как об айсберг разбиться.
Милый, скоро весна,
Сумасшедший апрель.
И покажутся сном
Снег, сугробы, морозы.
Побегут облака,
Сложит песню капель.
А пока ручейком
По щекам текут слёзы.
Милый, скоро весна.
Слышишь голос ее ?
Хоть конец февраля,
Волком воют метели.
Как подруга она -
Мы знакомы давно.
Пусть согреет тебя,
Если я не сумею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872959
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.04.2020
Как живется тебе, любимая?
Вспоминаешь меня хоть чуть-чуть?
Ночь какая: унылая, длинная.
До утра видно мне не уснуть.
Как дочурка? Растёт? Здоровая?
Часто спрашивает обо мне?
Дядя куклу купил ей новую?
Он не дядя? А кто же он ей?
Ах, просил называть его папой?
Я не в счет: с глаз долой с сердца вон...
Уши словно набили ватой.
В голове колокольный звон.
А жива наша старая лавочка?
С новым мужем сидишь ли на ней?
Там ладонью почувствовал пяточку
Пузожительницы твоей.
Первый крик. Первый зуб. Кашка с ложки.
Как единый сплав, дочка и мы.
Думал я распаять невозможно.
Получается можно. Увы.
Детский крик:"Забери с собой, папа!"
Буду долго еще вспоминать.
Отсудить? Только время тратить.
Хоть какая, а все-таки мать.
Язычок повернулся как, Маша?
Врать друзьям, что другую нашел?
Сочиняла бы сказки дальше:
Прям гарем госпитальный завел.
И ребенка даже придумала...
Для чего? Чтоб себя оправдать?
Совесть в угол какой засунула?
Я за вас уходил воевать!
А тот клоун что? Новый папа ваш?
Счастлив, *** с чужою женой?
О любви своей складно пел, да, Маш?
Дал бы в морду но плохо с рукой.
Знать судьба: снова будешь солдаткой.
Слышал, тоже повестка пришла.
Вот узнает, как в армии сладко.
Нас рассудит пусть Бог и война.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872918
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.04.2020
Мовчання – золото. Чи завжди так?
Мовчання різне на колір і смак.
Мовчання – подвиг в тюремних мурах,
Незламне, мужнє попри тортури.
Не зупинити відверту ницість,
Злу потурати: мовчання – підлість.
Коли чекають, хто б дав пораду,
Зігрів, підтримав: мовчання – зрада.
Коли дошкулити хочеш слівцем –
Змовчати тут варто: не добре це.
Дарують серце, а в результаті
Це не взаємно? То глум – мовчати.
Мовчання – золото, коли без слів
Все розуміє твій друг і брат твій.
Без слів кохання єднає вуста...
Мовчання все-таки річ непроста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2020
Снова землю укрыла тьма густая ночная,
Твою тихую поступь слышу сквозь полусон
Я не знаю тебя. Для чего я не знаю
Из далёких тех дней ко мне снова пришел.
У тебя очень много хотел бы спросить я,
Но, наверное, снова не хватит мне слов.
Сколько ползать еще нам, и где наши крылья?
Из далёких тех дней зачем снова пришел?
Припев 1:
Ты прости меня, я родился когда-то здесь, в Украине
Ты прости меня, я живу вроде дома, но как эмигрант.
Ты прости меня, позабытые песни и слезу на калине.
Ты прости меня, незнакомый мой брат.
Вроде все у нас есть, даже больше, чем надо:
Небо синее, золото хлебных полей.
Так зачем убегаем от Родины взгляда
Ты об этом напомнил с далеких тех дней.
Припев 2:
Стонали горы, рыдали иконы ...
Слетались звезды на чьи-то погоны ...
Красное небо и красное поле,
Такого не надо, такого - довольно!
речитатив:
И во веки веков, присно и ныне
Будем чувствовать взгляд глаз пронзительно-синих ...
Кресты из берёзы, земля в руинах,
И слова напоследок: "Cлава Украине!"
оригінал:
Знову місяць блукає зоряним небом.
Знову чую скрізь сон тихі кроки твої.
Я не знаю тебе, я не знаю про тебе.
І для чого приходиш з далеких тих днів.
Так багато у тебе хотів запитати,
Та напевно як завжди не вистачить слів.
Скільки повзати ще нам, а не літати?
І для чого приходиш з далеких тих днів?
Приспів 1:
Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач, незнайомий мій брат.
Мотив 1:
Ніби все у нас є, більше навіть не треба:
Синє небо і жовте колосся ланів.
А насправді ми просто тікаєм від себе.
Ти про це нагадав нам з далеких тих днів.
Приспів 2:
Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач, незнайомий мій брат.
Мотив 2:
Стогнали гори, ридали ікони...
Спадали зорі комусь на погони...
Червоне поле, червоне небо...
Такого не треба, більше не треба!
Речитатив:
І на віки віків, повсяк час і нині
Будуть дивитись на нас очі сині...
Березові хрести, і земля у руїні,
І останні слова: "Cлава Україні!"
Приспів 2. (двічі)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871880
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.04.2020
Зробимо вигляд, що ми не знайомі, добре?
Наче це гра в шпигунів і шпигунських дружин.
Доля скотилась, мов літня зоря, за обрій.
Зрештою я не одна та і ти не один.
Ми - паралельні, нам нарізно версти й милі,
Осені цвіт на обніжку стрімкого життя.
І розійдемося звично чужі й немилі,
Навіть у тому краю, де туман й забуття...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2020
все. ми програли..
обов'язки та права,
те особисто-своє, зв'язане в одне,
плани постаріти вкупі, сто справ, слова,
кава у ліжко (приємно, хоч й «Нескафе»),
спільні дірки у бюджеті, згорілий фен,
плями зеленки, коли захворів наш син,
ніжності спалах і градус постільних сцен,
ночі в режимах «обІйми» й «дотичність спин» -
все. ми програли..
права рука засмагла не скрізь –
де безіменний – смуга-зрадливиця є..
бісить за звичкою ще неголеність щік ..
сорок хвилин.. на пОлюси різні стаєм
різних планет і світів.. думки напрокат
нібито взяті.. але спростивши ущент
всі почуття, боюся почати шукать
і не знайти це останнє з усіх прощень.
Оригінал:
мы проиграли..
обязанности, права,
лично-отдельное, связанное в одно,
планы состариться вместе, дела, слова,
кофе в постель (растворимый, но всё равно),
общие дырки в бюджете, сгоревший фен,
пятна зеленки у сына на простыне,
выплески нежности, градус постельных сцен,
ночи 'живот к животу' и 'спина к спине' -
мы проиграли..
на правой загар ещё -
где безымянный - предательски полосат..
бесит еще по привычке небритость щек..
40 минут.. и на разные полюса
разных планет.. ощущения напрокат
будто бы взяты.. но донельзя упростив
сложные чувства, мне страшно начать искать
и не найти в себе силы тебя простить..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2020
Напевне, сюжет цей од віку:
Кохають удвох одну жінку.
Один став її чоловіком,
А другий - це серця частинка.
-Як жити ми будемо, Анно?
-Не знаю, Миколо, не знаю.
-Покинь чоловіка, кохана!
-Покинуть? Не можу, Михайле.
Повага, обов'язок, вірність-
Відкинуті: якось та буде.
Панує не розум, а пристрасть.
А що ж чоловік позабутий?
Ще гірше ніж був одиноким!
Сміються поза очі люди.
І голуб буває жорстоким,
Коли його зранено в груди.
Та все-таки пізно чи рано
Лунають акорди останні:
Сплеск відчаю, рана кривава,
Зойк Анни: «Михайле! Михайле..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866615
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2020
Я любові просила в Бога.
До кінця життя, до сивин.
Хай її буде зовсім трохи,
Та щоб й подих на двох один.
"Хочеш? На! Що ж ти просиш мало?
Я велику дам! Аж до зір!
Ти давно вже серцем обрала
З ким ділити її навпіл."
Намагалась любов ділити,
Потім всю її віддавала...
Під ногами вмирали квіти:
Я в коханні себе втрачала...
Та одне годилося б знати,
Поміж трьох заблукавши сосен:
Дарувати любов не варто
Тим, хто в Бога її не просять…
Оригінал:
Я просила любви у Бога.
На всю жизнь, до волос седых.
Пусть чуть-чуть, пусть совсем немного,
Только чтобы была на двоих.
Хочешь? На! Но зачем чуть-чуть?
Я тебе ее много дам!
Выбирай, с кем в ней хочешь тонуть,
И дели ее пополам.
Я пыталась ее делить…
Я пыталась ее отдать…
Я хотела ее дарить,
И ее же взамен получать.
Но секрет я один не знала,
От любви выбиваясь из сил.
Я тому ее отдавала,
Кто у Бога о ней не просил…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866038
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2020
Може й нелегко буде – до мови ти повернись,
Хай і байдужі поруч – але їм не поступись.
Навіть, якщо шматують звірячі ікла-ножі,
Навіть, як випадково улізуть слова чужі.
У вигнанні ніколи ти мову не забувай:
Мова – надії промінь побачити рідний край.
Як ти, безмовний, прийдеш до батька і мами в дім?
З тебе спитають діти і предки славні твої!
Оригінал:
Къайт тилинъе, ватандаш, агъыр олса да.
Этраф, муит первасыз, сагъыр олса да.
Теджавузлы, аджувсыз кийик къуртлардай
Ябан сёзлер тилинъе чокътан толса да.
Сюргюнликнинъ козъяшы - асретке языкъ.
Умютинънинъ кунеши – авдетке языкъ.
Къайталмасанъ тилинъе – Ана юртунъда
Сенден къат- къат зияде миллетке языкъ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2020
Ще весни хода не почалась –
Лютий плаче: дні спливають куці.
Ще не час, коханий, ще не час
Заламати руки у розпуці.
Ще слова не сказані усі,
Жде пори своєї диво-пісня,
Мрії ще не скупані в росі,
Ще блаженно-мирно вранці спиться...
Ще не час, коханий, ще не час,
Ще коса не знівечила квіти.
Ще надії промінь не погас,
Ще не час вмирати. Час пожити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2020
Ще десь зеленіє майбутня ранкова кава. Ще руки смагляві ці зерна не зірвуть – не час. Умиють дощі тропічні, рясні та ласкаві, Вони достигають і знають, що саме для нас.
Побачимось – вірять. Інакше не може бути. Збирали вони недарма світло сонця й тепло. Бо варта ця зустріч років самоти в облуді , Примарного щастя, що болем серця обпекло.
Та нам напророчить кавова гуща дорогу, Гарячі краплини застигнуть у кризі глясе. І кава ранкова, якою ми снили довго, Близьким розставанням гірчитиме попри усе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2020
Сьогодні у нас у дворі дуже тихо...
Можливо, це настрій осінній такий.
Не чути Сергія з гітарою й Дімки.
Пустим став до болю наш двір гомінкий.
Не видно Олега, що часто так бився.
Сварила бабуся: «Костюм де порвав?
Побачила б мати, що геть обносився --
Дала би чортів, та її вже нема»...
І Санька пропав, у дворі не гуляє.
Пішов до дівчат? Вік такий, на порі ...
Їм вже дев'ятнадцять, про все забувають
І містом гуляють всю ніч до зорі?
Де ж ділись ви, хлопці, одноліткі дужі?
Збирайтеся, нумо, у рідних дворах!
Лише на столі, що стоїть біля груші,
«Сюди повернуся» нашкрябав чийсь цвях. ...
Летять у двори вісті чорні, мов круки:
Таких щемно-юних забрала війна...
Підводять дівчата хлопчину під руки,
І пише він: «Я повернувся, братва…».
Оригінал:
Сегодня у нас во дворе очень тихо…
Возможно, что осень задала настрой.
Неслышно Сережки с гитарой и Димки.
На лавочках пусто… Двор странный такой.
Не видно Олега, что так часто дрался.
Ах, как баба Зина ругала его:
«Увидела б мать, что костюм твой порвался,
то «дала б чертей», жаль, что нету ее»…
И Санька пропал, во дворе не гуляет.
Быть может с девчонками? Возраст, пора…
В свои 19 дворы покидают,
по новым районам, гуляй до утра.
Ну, где ж вы мальчишки, юнцы-одногодки?
Давайте уже, ну ка все во дворы!
И лишь на столе, что стоит у пристройки,
Написано ручкой: «Вернусь пацаны!»…
Летят в адреса, во дворы похоронки.
Забрала мальчишек навечно война…
Вон парня к столу подвели две девченки,
где он написал: «Я вернулся братва…».
23.09.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2019
Сніг бузковий летів,
як ішла ти назовсім ...
не хотів сніг цей бути колючим і злим ...
і сп"янівши від слів
«Я заплуталась. Досить »,
я стояв і курив, прикидався живим ...
Сніг бузковий летів...
Він не вірив - ми ж знали,
що зима дограє цю останню з вистав...
я на жарт перевів,
ти мені підіграла,
а триклятий мобільний мовчати не став ...
Сніг бузковий летів,
запах модних пархумів
розчинявся в зимовій вечірній імлі...
Сам собі я звелів:
"Дихай! ". Зранку ж подумав:
заблукав я в красивій бузковій брехні...
Оригінал:
Шёл сиреневый снег,
когда ты уходила...
он совсем не хотел быть колючим и злым...
когда пьяный от слов
«я запуталась, милый»,
я стоял и курил, притворяясь живым...
Шёл сиреневый снег...
он не мог разобраться,
что зиме, хоть убей, не получится вспять...
я пытался шутить,
ты пыталась смеяться,
а проклятый мобильный не мог помолчать...
Шёл сиреневый снег,
когда с каждой минутой
меньше пахло тобой и твоим «Givenchy»...
я пытался дышать...
а дорога под утро
утонула в красивой сиреневой лжи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2019
Не питай, як пройшло. Так, я знаю, ти жінка,
А жінок неодмінно цікавлять свята...
Ти повір, що була б хоч якась мені втіха –
Знати те, що дружина також не свята.
Що із їжі було? Сирний суп, вічні драглі,
Олів'є, вінегрет, оселедець, паштет.
Позашлюбне кохання – недоїдки? Справді?
Навпаки, я вважав, що якраз ти – десерт.
Ти не супся, будь ласка. Не треба, кохана.
Скільки років уже ми з тобою ось так.
Свято маємо теж: ювілей з порцеляни.
Не жени. Дай побути. Я знаю: слабак.
Не зумів розрубати заплутаний вузол
І не хочу брехати, що через дітей.
Двоє зрілих людей в нелюбові загрузли,
Щоб сказала рідня: «Все не гірш ніж в людей».
І яким би не був найпрекрасніший соус –
Прісна їжа набила оскому сповна.
Благородний метал міддю став – хитрий фокус,
А із срібла у мене лише сивина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2019
Воювати не варто з тобою,
Так коханим колись -
Зрозумій! ..
Я здаюсь,
Відступаю без бою.
Ми повинні
Лишатись людьми.
Хай, тобі довіряючи душу,
Я зустріла велику біду.
Кодекс честі
І тут не порушу -
Лиш собі дорікаючи,
Йду ...
оригінал:
Недостойно сражаться с тобою,
Так любимым когда-то -
Пойми!..
Я сдаюсь,
Отступаю без боя.
Мы должны
Оставаться людьми.
Пусть, доверив тебе свою душу,
Я попала в большую беду.
Кодекс чести
И здесь не нарушу -
Лишь себя упрекая,
Уйду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857772
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2019
Тиша місця цього приголомшує душу,
Скільки сховано болю в сердець глибині!
Вітер висушить сльози та знову плач душить,
Люди йдуть на розмову з Мовчанням сюди.
Вибач сина-солдата: буваю нечасто.
Надто зайнятий - так вимагає життя.
Та ночами не спиться і місяць сріблястий
В небі бачить, як довго курю край вікна.
Я вже наче той гість: більше там, ніж удома,
Відвикаю, звикаю. Та знаю собі
Не бажав би інакшої, легшої долі.
Тільки гірко, що мама чекала в журбі.
Як мені, мамо, часом, погано без тебе!
Та навіщо брехати? Не часом, завжди.
Як на фронті затишшя - вдивляюся в небо,
І я вірю: мене бачиш ти з вишини...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857703
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2019
Ни к чему „До свиданья”, „ Прощай” не скажу
Может дождь виноват, в том, что грустно немножко,
Я сегодня из жизни твоей ухожу,
Как идут из общаги, отеля, сторожки.
Те, кто жил до меня, оставляли любя
Ленту, фото, листок между книжных страничек.
К мелочам тем порой ревновала тебя,
Но молчала: пусть будут, я не истеричка.
Да и права нет выбросить: знала всегда
Угол временный здесь, а не дом постоянный,
Что пройдёт всё, как в речке сплывает вода,
И покину приют неуютный и странный.
Что изменится всё с чьей-то лёгкой руки,
И когда-то решит молодая хозяйка:
Что стихи мои, фото, записки, листки
Просто мусор – не больше, им место - на свалке!
И затеет ремонт: только стены да пол,
Паутину всю снимет, достав со стремянки,
Занавесит окно, чисто вымоет стол.
Непростая задача: свой дом из времянки.
Фотографией новой кричит о себе
И картиной в искусственно старенной раме.
Но останется светлой слезинкой в тебе
Обо мне, беспокойной и ветренной, память.
Ну, хозяйка! Куда мне! Не в сказке сказать:
Прям дворец получился, живи в нём и царствуй!
... Всё, что есть ты однажды захочешь отдать
За улыбку мою и обычное „Здравствуй!”
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857569
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.12.2019
Ти придумай нові слова:
У старі вже давно не вірю.
Серце стиснула самота,
З'їла нищечком казку й мрію.
Сонця, літа давно нема,
Листя, зелені, хмар небесних -
Тільки холод, сніги, зима
І мовчання твоє словесне.
Тиша, безгомінь теж кричать!
Промовляє любов очима!
А слова твої все мовчать,
Бо нещирі стають німими...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2019
Мене питають про героїв віршів:
"Хто прототипи? Дата написання?
Хто із натхненників був кращим? Гіршим?"
Але кому потрібні ці зізнання?
Під віршем ставити не буду дату -
Знавцям мої не треба оповідки.
Датований один: вітри й гармати,
Мені шістнадцять. Як пророцтво... Звідки?!
Кохання, сум, веселощі, скорботи,
Надії, мрії та розчарування
Комусь цікаві рівно доти, доки
Хтось має схожі сльози й сподівання.
Напевне, компліментом є найбільшим:
"Цей вірш про мене! Це мої цитати!"
І байдуже, що про людей тут інших.
Тож зайвими є дати і присвяти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2019
Ми віддаляємось. Зібрані крихти від щастя,
До копійчини оплачені спільні борги.
Зняті яскраві браслети-кайданки з зап'ястя:
Вже ми чужі, наші долі скінчили торги.
Кидає марно чорнява ворожка на карти:
Без ворожіння відомий фінальний розклад.
Я не повірю в оманливі "може" і "раптом" .
Сніг. Білий-білий. Це грудень змінив листопад.
Ми віддаляємось. Тиша така... Закричати б!
Все перезняти, змінивши акторів і тло.
Я не шкодую про те, що закінчилось свято.
Тільки шкодую, що з нами усе це було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2019
О другій ночі крихітна дитинка
Заплакала: мене гукає, маму.
Ледь чутно скимлить, голосніше пхинька:
Свою вмикає плакальну програму.
І соньки-дрімки розігнавши швидко,
Встаю. За капці зачепилась: «Йду я! —
Перевдягла: — Лежи спокійно, рибко!»
Священнодію — молочком годую.
Краплинами життя тече у ротик
І розтає в усмішці він. О, диво!
Зника в нікуди зради підлий дотик:
Обійми псевдодрузів — ніж у спину.
Зника лузга затертих псевдоістин,
Псевдокохання, помилки, утома,
Зникає все! Життя, мов аркуш чистий,
Коли котятком спить на грудях доня...
Власний переклад мого вірша http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815218
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2019
Мама друга
– А раптом залишилось жити мало?
Можливо, Бог не дасть і півгодини?
Ти, брате, повідом. Ось номер мами.
Як призовуть у райську військчастину.
Ти знаєш, ні про що я не шкодую.
Тут зрозумів, що значить слово «жити».
І сподіваюсь: ту фатальну кулю
Все ж одведе матусина молитва.
Востаннє ми ось так поговорили,
І на завдання він зібрався згодом
За півгодини, я почув, що вбили,
І на броні приїхав друг двохсотим.
Стискаючи паперу шмат в долоні,
Почув сигнал: мережа є. Дзвонити?
Та я поїхав, щоб не з телефону
Дізналась мама те, що син убитий.
Заплакала, почувши, закричала…
Я теж заплакав. Наче сина мати,
Вона мене на потяг проводжала,
Просила ще до неї завітати.
Не пам›ятаю, як його ховали.
Лиш пам’ятаю сльози на могилі.
І море квітів, що труну вкривали.
Всі говорили, як його любили.
Я приїздив, як обіцяв матусі.
Йшов на могилу, говорив із другом.
І заприсягся: як в живих лишуся,
Любитиму, мов рідну, маму друга.
Спи, братику. Земля хай буде пухом.
Легких доріг тобі за небокраєм.
Я знаю: ти все чуєш. Світлим духом
Ти поруч, доки всі ми пам’ятаєм.
Оригінал:
-А если нам осталось очень мало?
А может, нам не даст Господь и полчаса,
Ты позвони брат, если что, вот номер мамы,
В разведку, если позовут меня на небеса.
Я не о чем, ты знаешь – не жалею,
Я понял здесь – что значит слово «жить»
Ещё увидишь, братка, я сумею
С любого боя выйти, дослужить. -
В последний раз мы с ним тогда поговорили
Ушел в разведку он, спустя, каких-то пять минут,
А через пол часа, услышал, что убили,
И на броне его 200-го везут.
А я в руках сжимал кусок бумаги
В кармане, сеть поймавший телефон звучит,
Я не звонил, а сам приехал к его маме
И рассказал, что сын её убит.
Она меня тогда, рыдая обнимала,
Я сам не мог сдержаться и рыдал,
Потом на поезд, она словно сына провожала
И попросила, чтобы чаще приезжал.
Не помню, как его похоронили,
Я помню только плакал возле каменной плиты
Все говорили как его любили
И на могилу падали горой цветы.
Я приезжал к нему, как только было время
Я говорил с ним, точно как тогда,
Я жив остался - это моё бремя
И с этим жить придется мне теперь всегда.
Спи брат, земля пусть будет пухом
Тебе, желаю мягких облаков,
Я знаю, ты всё слышишь, бродишь рядом – духом
Я не забуду Брат– твоих последних слов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853965
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2019
Твого кохання не прошу:
Прилаштував його надійно.
Листів ревнивих, божевільних
Я нареченій не пишу.
Не будь же до порад глухим:
Дозволь вірші мої читати,
Мої портрети зберігати.
Люб'язність — риса женихів.
Дурепам важливіш за все
Відчути радість перемоги.
Нічні розмови до знемоги
І дружба — це для них пусте.
Коли ж ти щастя мідний гріш
Розтринькаєш в законнім шлюбі,
І зачерпнеш досади ківш,
Побачиш: все навкруг нелюбе—
В мою врочисту, світлу ніч
Ти не приходь. Тебе не знаю.
Твій шлюб щасливий. В чому ж річ?
Від щастя ліків я не маю.
Оригінал:
Я не любви твоей прошу.
Она теперь в надежном месте.
Поверь, что я твоей невесте
Ревнивых писем не пишу.
Но мудрые прими советы:
Дай ей читать мои стихи,
Дай ей хранить мои портреты,—
Ведь так любезны женихи!
А этим дурочкам нужней
Сознанье полное победы,
Чем дружбы светлые беседы
И память первых нежных дней...
Когда же счастия гроши
Ты проживешь с подругой милой
И для пресыщенной души
Все станет сразу так постыло —
В мою торжественную ночь
Не приходи. Тебя не знаю.
И чем могла б тебе помочь?
От счастья я не исцеляю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852121
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2019
Не "свої", здавалося б не "чужі".
Мов якась непевна конструкція.
Ми не діти - вірити в міражі,
Та якась "міражопрезумпція".
Доведи - ввижається. Ми - були.
В нас минуле спільне. Туманами
Вкрите майбуття. Замели сніги.
Йти дорогами нам незнаними.
Ще згадається, взимку, позаяк
Заспіва про літо метелиця.
Наче й нарізно нам уже ніяк,
Тільки й разом от щось не клеїться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848889
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2019
Тихо шепче комиш,
Плине у даль ріка...
Чом, боєць, ти не спиш?
Ніч коротка така…
– Спомин: учора бій,
Впав найкращий мій друг,
І по траві густій
кулі дзижчали "вжухх".
Мріяв: «З війни прийду –
В парк новий навесні
Я з дочкою піду», –
Так казав він мені.
– Знищать парк, – говорю,
– Друже, ти фантазер.
Він мені: – Не люблю
Я мастаків афер.
Потім був бій і я
Другу крикнув: – Униз!
Куля життя взяла –
Що війні тій? Каприз!
Порожньо стало вмить,
Раптом в тиші нічній
Звук СМС пищить:
«Татку, герой ти мій!»
Тихо шепче комиш,
Плине у даль ріка...
Чом, боєць, ти не спиш?
Ніч коротка така…
Оригінал:
Тихо шуршит камыш
На берегу реки
Что ты, боец, не спишь?
Ночи так коротки
Вспомнил вчерашний бой
И как упал мой друг
И по траве густой
Пули звенели..вжухх
Он все мечтал - вернусь
Вычеркну все, как сон
С дочкой в театр пройдусь
Так говорил мне он.
Он расписал всю жизнь
Как проживет ее
Я ему — с неба спустись
А он — не люблю ворье
Ну а потом был бой
Я ему крикнул — вниз!
Пуля взяла свое
Жизнь на войне каприз
Пусто мне стало вмиг
И в тишине ночной
Вдруг смски крик
«Папка, ты мой герой!»
Тихо шуршит камыш
На берегу реки
Что ты, боец, не спишь?
Ночи так коротки
Фото: https://politinfo.com.ua/stop-war/15755-donka-zagyblogo-desantnyka-95-yi-oambr-sergiya-porozinskogo-bilya-fotografiyi-svogo-batka.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847108
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2019
Славна дівчинка ти старовинного римського роду.
Чоловік твій – патрицій і все так, як треба. Є син.
А я – варвар, дикун із чужого для Риму народу,
Гладіатор. Для натовпу – просто боєць ще один.
Ми не люди… Ми – звірі. Хоч звірів тут вище цінують.
Навіть справжнє ім’я той торговець людьми відібрав.
Замість імені клички неначе тварині дарують.
Друг мій – Скіф, онде – Грек. Називатися Галлом я став.
Ти сидиш в Колізеї. У цьому триклятому місці…
Муж дивитися змусив на рабської долі фінал?
Металевий шолом. Та мечі у суперників ниці.
Не дивись в мої очі… Для чого тобі цей запал?
Я програю… Угору злетить рев людський аж до неба.
Палець вниз – означа вірну смерть імператорський жест.
Схвальний регіт юрби. Ти одна тільки крикнеш: "Не треба!"
Зблідне твій чоловік, бо володар не схвалить протест.
Ти покірно мовчатимеш. Будуть лиш вії тремтіти.
І уникнеш гучного скандалу сімейного враз.
"Всі досягнення – в світ у сім’ї благородній з'явитись.
Боягуз, ситий бовдур», – подумаєш ти водночас.
Не сумуй. Зрозумій, я, поранений, смерті належав.
Мабуть доля моя: на потіху померти юрбі.
Не сварися із бовдуром: надто від нього залежиш.
Теплим, літнім дощем цілуватиму руки тобі.
Переклад Надії Крайнюк мого вірша: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748332
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845685
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2019
Що смерть невідворотна - ми вже звикли.
Змирилися із нею з давніх пір.
І кров моя від жаху не застигне,
Хоч винесений вирок і мені.
Та скільки раз від думки ціпеніла,
Я згадувала, любий мій, про те:
Закоханих роз'єднує могила.
Один із двох, на жаль, раніше йде...
Оригінал:
Смиряемся мы с мыслью о кончине,
Смиряемся ещё с ребячьих пор,
И кровь моя от ужаса не стынет,
Хоть вынесен мне смертный приговор.
Но сколько раз с пронзительным испугом
Я снова вспоминала, дорогой:
Из двух людей, живущих друг для друга,
Один уходит раньше, чем другой...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2019
Легко ступайте, близько труна.
Сніг замітає…
Шум припиніть! Бо чує вона:
Ряст виростає.
Золото кіс укрила іржа…
Молодість, праця –
Тлінні! Мов гострим лезом ножа
Втято життя це…
Лілія чиста, біла, як сніг,
Знала наврядчи
Той найсолодший жіночий гріх.
Лялька і мʼячик
Сплять у кімнаті. Смуток тяжкий,
Радість забута!
Надто вже рано камінь важкий
Ліг їй на груди,
Миру прошу, а мов на війні
Ліра замовкла,
Ціле життя лежить у землі
Від сліз розмоклій…
Оригінал:
Tread lightly, she is near
Under the snow,
Speak gently, she can hear
The daisies grow
All her bright golden hair
Tarnished with rust,
She that was young and fair
Fallen to dust.
Lily-like, white as snow,
She hardly knew
She was a woman, so
Sweetly she grew.
Coffin-board, heavy stone,
Lie on her breast,
I vex my heart alone,
She is at rest.
Peace, peace, she cannot hear
Lyre or sonnet,
All my life's buried here,
Heap earth upon it.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841490
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2019
Мов кішка, відчувала місце болю
Маленька жінка з сірими очима.
Душа відігрівалася в обіймах,
Та згодом виривався він на волю,
Бо дратував цей спокій, прагнув зміни,
Бо вабили до себе очі сині.
Проста і непомітна – скло прозоре
У вікнах часом так не помічають,
Звичайних, звичних часом ображають,
В чужих калюжах бачать світлі зорі,
Та в наскрізь штучному шукати годі,
Те, що існує тільки у природі...
....Її ховали вранці, в понеділок.
На пам"ять - квіти, диски. І світлині.
Там очі…Ні! Не сірі! Ясно-сині..
Чи світло, чи дефекти фарби, плівок,
Чи, може, в круговерті зрад не бачив?
Чи зможе він колись собі пробачить?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2019
Зранена словом, добита мовчанням.
Ти випадково? Так, вірю, звичайно.
Все ненавмисно і все, як ведеться.
Сльози? Корисно. Це ліки для серця.
Вигадка! Винна! Сама. Безперечно!
Щось мені зимно...Та якось… Старечо.
Наче сто років, де море і небо,
Слухаю кроки, які йдуть від мене.
Тихше, все тихше. Пташине ячання.
Біль – не найгірше. Найгірше – мовчання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2019
Ти знаєш, тебе я насправді кохала,
Й таке почуття не проходить за мить.
Любов йшла не враз - по краплині стікала
Багряною кров'ю. І досі щемить.
Все пройде і снігом розстане поволі.
Залишиться спогад, мов скалка мала.
За тепле та ніжне подякую долі,
А прикрощі змию росою з чола.
Відпустить надія засмучену бранку,
Я зможу не збитись на стогін та плач.
Не треба тягнути. Постав, врешті, крапку.
Я першою йти не умію, пробач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2019
Ти поїдеш далеко. Під ранок
Пісню: «Забути, забути, забути.»
Проспівають колеса. Серпанок
Туману, потяг, настоянка рути –
Ліки для серця. А присмак отрути?
Здалося… Утікати від рамок,
В безвість, у спокій, у тишу – в нікуди!
І за спомином кожним сафарі –
Постріл – знешкоджено – все – не існує!
Не піддаватись темній примарі
Пам’яті. Ім’я не згадувать всує.
Навіть імперії щось та руйнує!
...Очі, до речі, у нього карі.
І ні час, ні відстань це не лікує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840324
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2019
Напишеш сакрально-мобільне «Пиши, до зв’язку!»,
І прийде у відповідь смайлик, неначе насмішка.
Причин для мовчанки придумаєш сорок одну,
Забувши оту, головну: не потрібна й ні трішки.
Бо дійсно потрібними марять, їх бачать у сні,
Знаходять для них нерви, сили, надію і рими.
Їм пишуть. І їдуть. Чекають на них, не вони!
З потрібними прагнуть ставати хоч трохи другими.
Добрішими. Кращими. Не переходять на крик.
Тобі ж залишається волі зібравши лахміття,
Узяти у руки айфон і чекати на клік,
Крізь сльози всміхатися і рахувати століття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2019
Пошматоване серце зашию на нитку живу
І залишу в минулому болі образ і поразок.
Хай там що - підведуся, піду, бо і далі живу,
Я забуду тебе, я забуду... Хоча й не одразу.
Спомин, тане мов сніг. Поступово: найперше - слова.
Надто щедро насипав пустих, без тепла і без змісту.
Потім зникне видіння: дорога, імла снігова,
І єдина зоря над казковим замріяним містом.
Потім голос... Останнім забуду я дотик руки,
Пам'ятає найдовше не серце, не розум, а тіло...
Увірветься у сон, хоч, здавалось, минули роки,
Давня згадка стійка, наче запах парфумів. Чи зілля...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840312
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2019
На до і після життя розбилось.
Близькі та друзі, мов розчинились.
Страхи пропали. Пішли тривоги.
Ідеш на світло, зітерши ноги.
Услід надії бредеш по вірі.
Усе довкола інакше нині.
Ти скинув маски. Змінилась вдача.
Життя згорає - іскра гаряча.
Дороги різні із слабаками.
Ти шкіру скинув. Та суть та сама.
Оригінал:
Жизнь поделилась на до и после.
Исчезли люди, что были возле.
Пропали страхи. Ушли тревоги.
Идешь на свет, истирая ноги.
Бредешь на вере, вслед за надеждой.
Ничто не будет уже как прежде.
Ты сбросил маски. Сломал привычки.
Живёшь сегодня. Горишь как спичка.
Не терпишь глупость. Не любишь слабость.
Ты кожу скинул. Лишь суть осталась...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839450
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2019
Йому говорили, що старша вона набагато
"І що ти знайшов у цій жінці цікаве таке?
Чи вже на землі позникали молодші дівчата?"
...Кохання було наче яблуко пізнє терпке.
Йому говорили: навіщо, мовляв, зайвий клопіт:
Чужа і до тебе не піде, не лишить дітей.
...Він бачив в очах її небо осіннє і попіл,
Згасаючі вогники, наче пророцтво смертей.
Мовчав переважно. Що можна на це все сказати?
Неправильно, згоден, що серцю він волю давав.
Хіба їм розкажеш, як вміє вона цілувати
І пахне так п"янко, мов скошена влітку трава?
Йому говорили:в них різні проляжуть дороги,
Що доля відкинула їх на узбіччя війни.
Загиблі з"явились на очі Предвічному Богу -
Мовчав Він і плакав, коли промовляли вони.
P. S. Величезне прохання тримати свої здогадки про прототипів героїв при собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2019
Спостерігала, як він спить.
Сиділа, підібгавши ноги,
В його сорочці (щось знобить!).
Цей запах... Диму і тривоги.
Її тривоги. В ній ріс страх:
А як помститься за насмішки?
Вона сама сюди прийшла,
Але до того гралась в кішку,
В манірну дівчинку, у цирк,
На задніх лапках там собачки.
Та вовк не пес. Він вільний звір –
Не буде жити на подачках!
Вона любов його пила
І тут – зненацька полюбила.
Не розуміла, як могла
Так зневажати ніжність й силу.
Складний на вдачу, важко – так!
Рабом і хлопчиком не буде.
Зате він чесний й не слабак
І щиро, вірно її любить.
Чи любить ще? А раптом ні?
І ранок прийде, наче вирок?
...Всміхнувся він комусь у сні
Так по-дитячому наївно.
А може все-таки втекти?
Як Попелюшка, в черевичку
Однім. Взуття ще півбіди –
Десь подівалася спідничка.
Торкнувся злегка довгих вій
Промінчик ніжний, як цілунок.
От же ж нахаба! Розбудив!
Вона і дихати забула.
Всміхнувся: - Снилась ти мені, -
Неголосно додав: - Залишся.
- Залишитись? Сьогодні? – Ні.
Завжди тут будь, - сказав ще тихше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838145
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2019
Господи, як мені холодно!
Нікому й слова сказати
Серед байдужості холоду,
Через мовчання грати.
Мріяла, хоч недовго
Спробувать втіху раю -
Кинула долю під ноги
І що тепер я маю?
Ниють поранені крила,
Щастя було туманом.
Хоч відболіло тіло -
Душа не загоїть рани!
Як мені з пам'яті стерти
Ніч, коли серце розбилось?
Камінь тоді ліг мертвий
На душу, яка просила
Трішки тепла у грудях,
Трішечки слів хороших.
Я не знайшла це в людях.
В тебе благаю, Боже!
Я в Твої входжу храми,
Шукаючи порятунку,
Цілую ікони губами,
Теплими від цілунків.
З доньки Твоєї стала
Покараною рабою.
Чи я страждала мало?
Змилуйся наді мною!
Господи, спокою хочу
Від пересудів і сварок.
Хочу, щоб після ночі
Світлий приходив ранок.
Чи прошу я забагато?
Як мені це заслужити?
Як не чекати свята -
Годі тоді і жити!
1998 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2019
Знаєш, любити мене -
Це не дуже хороша ідея.
Тимчасовий я, сонечко,
Наче веселка у дощ.
Біль розставання мине.
В сарафанчику, дівчинка-фея,
По бруківці зацокаєш
Київських вулиць і площ.
Зможеш забути, повір.
А моя щемна згадка про тебе -
Із легкою гірчинкою
Вермут, вино з полином.
Світло замріяних зір
Швидко тане в ранковому небі.
Витри очі. Сльозинками
Хай не затьмариться сон.
Там, де проляже мій шлях,
Ні бруківки, ні площ, ні фонтанів.
Мов собака здичавілий,
Зуби війна вишкиря.
Усмішки тінь на устах,
І в сльозах - невимовно жадана.
Тільки ж серце стужавіло,
Хоч помилуюсь здаля...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837144
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2019
Про подружні згадав обіцянки,
Честь і совість, про іпотеку.
А вона у вікно дивилась:
"Цікавезне слово "ко-хан-ка".
Сміх потрібний, мов тінь у спеку,
Та не смішно. Люблю? Любила?"
Хоч давно достеменно знала:
Ця любов лише на папері.
Бубонів: - Зрозуміти маєш...
Врешті-решт вона проказала:
- Зачини за собою двері.
- Що?!- Тихенько: кота злякаєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2019
Ми стали на шлях у нікуди.
Зворотню дорогу хтось витер
Із мапи. Утома, мов пута,
Пустеля, безлюддя. Лиш вітер
Шепоче: "Йдіть далі". Навіщо?
Не мій. Не твоя. Не судилось.
А сонце безжальне все вище,
І янголи сходять на крилос
У храмі. Не так принципово
Чия врятувала молитва,
Промовлене потайки слово
До Бога чи вищого світла.
Живі - та чужі. Програли.
Навчитися б нарізно жити.
Вже й янголи плачуть над нами -
Сумні ненароджені діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2019
Хто стежиною йшов
Хоч би раз поміж пеклом і раєм,
Хто відчув певний шок
Від падіння свого в небуття,
Зрозуміє мене,
Як і я розумію навзаєм.
І почне кожен день,
Як нове починають життя.
Оригінал:
Кто однажды прошёл
По тропе между адом и раем,
Испытавшие шок
От внезапной свободы души,
Вы поймёте меня,
Как и я вас теперь понимаю,
Утро каждого дня
Начиная, как новую жизнь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835479
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2019
От і все. Винен ти? Винна я,
що кохання скотилася зірка?
Як банально – любов-стометрівка,
концентрат (чи екстракт?) почуття.
От і все. Теж відчув холодок?
Рештки сили докупи збираєм,
«Що було то було, – промовляєм.
– Закінчився відміряний строк.»
От і все. Шлюб цей жалю не варт:
слово «щастя» зрослося з лапками,
виростає стіна поміж нами,
а «цілую» так схоже на жарт…
От і все. Без докорів і драм.
Ображатися дивно – не діти.
Треба рани на серці зашити
й по домівках розходитись нам.
От і все. Наші душі мовчать.
А чому? Нам обом зрозуміло.
Просто зникло кохання вразливе...
Підпис. Ще один. Крапка. Печать…
От і все. Сніг умить занесе
обіцянок минулих дзижчання...
Вітер з Півночі – майстер прощання ...
І прощення. Пробач. От і все.
Оригінал:
Вот и всё. Кто из нас виноват?
Пожимаем плечами неловко...
Как банально - любовь-стометровка.
Из эмоций и чувств концентрат.
Вот и всё. По спине холодок.
Собирая последние силы,
произносим: "Что было, то было.
Просто вышел отпущенный срок".
Вот и всё. Сожалеть ни к чему,
если "счастье" вписалось в кавычки,
если твой поцелуй по привычке
лишь бесстрастный ответ моему.
Вот и всё. Без упрёков и драм.
Обижаться, как минимум, странно,
просто надо зализывать раны,
разойдясь навсегда по домам.
Вот и всё. Наши души молчат.
Почему? Нам обоим понятно.
Просто что-то ушло безвозвратно...
Пара подписей, сверху печать.
Вот и всё. Снегом вмиг занесёт
отголоски былых обещаний...
Ветер северный - Мастер прощаний...
И прощений. Прости. Вот и всё.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2019
Мовчимо! Від розмови стомлена.
Змиті всі слова часом-зливою.
Слів багато красивих мовлено,
А очей таких не зустріла я.
Що казати? Вже зрозуміла я:
Підеш ти своєю дорогою.
В тишу. Все пусте. І любов моя.
Навіть подумки за порогом ти.
Я, мов дім, була: засувки, замки,
І на вікнах міцні віконниці.
Із забутих снів йшов до мене ти,
І кріпачка-душа на вольниці
Лащиться до рук, наче кішечка.
Йде розлука назирці з тишею
За тобою. Побудь ще трішечки!
Доля? Бог? Хто за нас так вирішив?
Знаєш, буде в тебе чудово все.
Непогана з мене провидиця.
А душа... Відвикне, забудеться,
Їй не вперше, та шрам залишиться.
Що у мріях було – так станеться,
Чорна смуга на білу зміниться.
Тиша тільки мені дістанеться,
Посміхається, бач, зловтішниця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2019
Мов весняна вода, роки збіжать,
Та впевнений: згадаєш ти колись,
Як під вікном щовечора стояв,
Як через тебе світом я нудивсь.
Дурний, я, завмираючи, чекав,
Коли запалиш світло у вікні,
І в той момент багато б я віддав,
Щоб руку простягнула ти мені.
Я був наївний і смішний в очах
І пацанів сусідських, і бабів.
І у невмілих римах та словах
Я серця маскував пекучий біль.
Комічним був й не переймався цим –
Важливіший міраж був над усе.
Але немало пройде літ і зим –
Збагнеш: прогнала щастя ти своє.
Оригінал:
Так быстро пробегут десятки лет...
Но я уверен, как-нибудь потом
Ты вспомнишь, погасив в окошке свет,
О том как я томился под окном.
Я, глупый, с замиранием стоял
С щенячьей преданностью вглядываясь ввысь,
Я б в тот момент так многое отдал,
Чтобы с тобою за руку пройтись.
Наивный... Как смешон я был в глазах
И пацанов соседских и старух.
И в неумелых рифмах и словах
Я боль маскировал и сердца стук.
Комичность сцены не томила, нет,
Куда важней иллюзия была.
Я понимаю: через много лет
И ты поймешь, что счастье прогнала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832172
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2019
Порцелянова лялька не вміє плакати.
Не зважай. Це не сльози - дефекти лаку.
А набридне, то купиш новеньку забавку -
Кинеш цю, як побачиш старіння знаки.
Не турбує прокльоном, ниттям набридливим,
Непорушна, як подружки-манекени.
Порцелянова лялечка вени бритвою
Не поріже. Які там у ляльки вени?
Чи всміхнуться уста її намальовані?
Чи лялькове кохання із серця вирве?
Ти ж нічого не робиш. І бритви сховані.
Лиш потроху штовхаєш до краю прірви.
Вже здається їй чорною днина сонячна.
І давно із собою програні битви.
Шепче: "Мамочко, мамо, чому ж так боляче?!"
Треба ж так: ось і вивчилась говорити...
П'ята ранку. 6 квітня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832031
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2019
Две косички тонкие и реснички веером -
Жизнь смешной девчонкою возвращалась медленно.
С хрипотцой наркозною:"Как зовут, красавица?"
("Солнышко курносое, комплименты нравятся?")
"Видно за страдания Бог послал мне ангела.
Жизнь, как черновик, была - перепишем набело!
Как решилась посетить заведенье хмурое?!"
"Волонтером круто быть,"- девушка подумала.
"И богач поделится!" - лозунг был. Вот с папиком
Притащила девица телевизор старенький.
Бокс, реклама "Вискаса" - ключ к цивилизации.
Из досадных минусов только ампутация.
И постель красивая,а не та, больничная,
Йогурт апельсиновый, мыло земляничное.
Перед выпиской она говорила ласково:
"Буду я любить всегда и таким: с коляскою.
Небогатое жилье,но свое, не съемное.
Жаль, родители ее явно недовольные.
А потом решили:"Что ж, пусть дитя играется"
"Правда, через день уйдешь?" "Предки ошибаются"
Были счастливы вполне: разговоры длинные.
Лишь молчал он о войне - смысл пугать любимую?
Критикой не жаловал кухню неумелую:
Храбро ел, нахваливал кашу подгорелую.
Месяца четыре-пять должного усердия -
Стали деву раздражать игры в милосердие.
Нет ни клубов, ни кино, от друзей отрезана:
"Видно стать не суждено матерью Терезою."
Как-то утром разговор завела красавица:
"Без скандалов и без ссор, друг, давай расстанемся.
Есть квартира, пенсия - ты же не на улице!
Одному невесело, но все, может, сбудется.
Не одна ж я женщина - мир-то ведь немаленький!"
"Сделай одолжение: замолчи и сваливай!"
"Зря с тобой возилась я!" - громко дверью хлопнула.
Резко испарилась вся ласковость притворная.
"Всех любить? За все простить?" Тишина пронзительна...
Размышленья "Надо жить!" стали омерзительны.
"Вечером пройдут дожди, ночью до пятнадцати."
"Радио не выключил. Хоть...Какая разница!"
"Завтра в Мариуполе холодно и ветренно."
Жизнь...кровавой струйкою...Уходила...медленно...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877621 переклад
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831695
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.04.2019
Все колись до кінця добігає,
І кохання цього термін сплив.
Я прощаюся, я відпускаю
Без істерик, вигадливих слів.
І хороші ми, наче, обоє,
Та горять поміж нами мости.
Ти закреслив минуле собою,
Відсьогодні минуле – це ти.
І побачення, й зустрічі будуть -
Буде в кожного щастя своє.
Це прощання не варто тягнути.
Знаєш.. вдячна тобі я за все!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831371
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2019
Забути тебе? І шість викреслить нот із семи,
Залишивши ДО. тільки ДО - що ДО тебе.
Забути? Змішати веселкові всі кольори.
І вийде не білий. А чорний - по небу,
Мов сажею, брудом. Забути - у скронях, б"є дзвін.
Забути і жити в півсили і сонно.
Посеред обплетених хмелем душевних руїн,
Вважати: минеться, що все це сезонно.
Забути тебе? Хай залишиться все, як і є.
Звикають до всього. До тиші. До болю.
Колись і весна, і тепло таки візьмуть своє.
І серце метеликом пурхне на волю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2019
Місто різних релігій, звичАїв та мов.
Караїмські кенаси, ісламські святині,
Монастир християн – серпокрильця гніздом
Примостився у горах лавандово-синіх.
І, здається, сам Час позирає на світ
Крізь мозаїчні вікна палацу старого.
Хай багато судилося стерпіти бід –
Воскресає і зла не трима ні на кого
Я приїду сюди. Скільки б літ не пройшло.
У гостинне містечко, що вмить стало рідним.
Слід розвіється зайд, переможе добро.
Я сюди повернуся. Хоч птахом. Хоч вітром.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830689
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2019
Ти, будь ласка, мені напиши,
Щоб у відповіді згадала,
Як сльозами тебе з душі
Поступово я вимивала.
Напиши, що з суботи йде сніг,
Та багато: не вийдеш з хати,
Що була я дорожча за всіх.
Ти умів гарно так брехати!
Напиши, хочу впевнитись я,
Що хоч дихати можу вільно,
Не люблю... Вибач, я не права:
Домовлялися - божевілля.
Від цієї любові - зола,
Все пройшло, відгуло, минуло?
Напиши, щоб побачила я:
Нічогісінько я не забула...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2019
«Відпусти мене, бісова сило!
Примхо, волю дай!» — я благала, молила.
І враз... відпустило ...
Вже весна ... Тепла днина настала..
Серце б'ється нерівно і тихо ...
Від кохання відхід, мов від тифу ...
оригінал:
«Отпусти меня, адова сила!
Окаянная блажь, развяжи!» — я молила.
И вдруг… отпустило…
Вон уж март… дни хрупки и свежи…
Сердце бьётся неровно и тихо…
От любви восстаём, как от тифа…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2019
Цей трикутник - "картина маслом".
До того «кута» не ревную.
"Обіцяй взяти щастя гаслом!" -
Я по літерах надиктую.
Зрозуміло все й так прекрасно:
І пояснень мені не треба,
Обіцяй взяти щастя гаслом -
Виконання бери на себе.
Не забудеш? Клянешся марно:
Не згадаєш й ім'я "Олена".
Будь щасливим тепер захмарно,
Пам’ять - то не мої терена.
Переклад: Юлія Веприцька
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830281
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2019
Я у звіті пройшов, як цифри:
Після двійки нулі стоять.
Ви відкиньте всі коди й шифри.
Зрозумійте, що це був Я.
Той, що ввечері був в наряді,
До родини слав меседж свій.
І не знав, що летить в снаряді,
Той осколок фатальний – мій.
Буть не хочу рядком в паперах,
Безіменним не хочу буть.
Не для того від ран помер я.
Щоб горілки хтось міг хильнуть.
Не тому підставляв я тіло
І сміливо ішов у бій.
Жити! Жити мені хотілось,
А не бути числом скупим.
Ми не двійки з двома нулями,
Не у звітностях номери.
Ми простими були бійцями,
Ще учора живі були!
Як почуєте цифру двісті
Уявіть ви на мить, хоч раз,
Що на клятому цьому місці,
Міг би бути один із вас.
Ви за докір мене пробачте,
Кожен свій обирає шлях…
Ви шануєте пам'ять? Значить,
Звіть загиблих по іменах.
Оригінал:
Я по сводке прошел как цифра.
Одна двойка и два нуля.
Отрекитесь от кода шифра
И поймите, что это Я.
Тот, кто вечером был в наряде,
Отсылал СМС домой,
И не знал, что летит в снаряде,
Тот осколок, который мой.
Не хочу быть строкою в сводке,
Не хочу безымянным быть.
Не затем умер я, чтоб водки,
Кто-то вечером мог попить.
Не затем, подставляя тело,
На войне не кривил душой.
Той, которая жить хотела,
А не цифрою стать скупой.
Мы не цифры с двумя нулями.
Не в отчетностях номера.
Мы обычными были парнями
И живыми еще вчера.
Когда слышите цифру двести,
То представьте хотя-бы раз,
Что на этом проклятом месте,
Мог бы быть и любой из вас.
За укор уж меня простите.
Каждый делает выбор сам…
Если память погибших чтите –
То зовите по именам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2019
Можна світ поміняти: здолать буревії,
Будувати міста і саджати дерева.
Тільки б мати хоч крихітну краплю надії,
Тільки б знати, що зроблено все недаремно.
Можна довго чекать: все життя й трішки більше,
Жити, марити, снити коханим єдиним.
Тільки б знати: не змінить на забавку іншу.
Тільки б знати: ти теж найрідніша людина.
Можна вірити в Бога, в природу, у Небо.
На колінах благати від бід врятувати.
Тільки б знати, що є в цих молитвах потреба,
Що хтось молиться теж, не чекає відплати.
Наче вчать із дитинства: віддай і не думай
Чи повернеться те, що віддав. Та напевно
Не захоче ніхто потерпати від глуму,
Кожен мріє про щастя - кохання взаємне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829358
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2019
Згадалося... Школа. Травень.
Ось-ось розпочнеться літо.
В нас замість буднів навчальних
Збирання кульбаб розквітлих.
Чхали на плани учбові
І підсумкові контрольні:
„Без квітів газон чудовий –
Начальство буде довольне”.
Учні, хлоп’ята й дівчатка,
Маленькі сонця зривали,
Наче табун слоненяток,
Безжально траву топтали.
І квіти ті золотаві
Ставали купкою бруду,
А діти довго стирали
Ті плями від самосуду.
Чим завинили – не знаю.
Може стремлінням до волі?
Так комуністи в Китаї
Пташок вибивали в полі.
Та диво: за тиждень-другий
Газон в золотих кульбабах.
Забули про глум й наругу –
І дощику, й сонцю раді.
...Коли бур’яном нас кличуть,
Бандерівським диким зіллям,
Кульбабки згадую вічні,
Дух їх незламний і вільний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828675
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2019
У королевы выходной.
Ей сложно жить. Она устала.
Ей хочется побыть собой,
А не богиней среди зала.
Давно наскучили пажи:
То робость, то щенков повадки,
Их детской страсти миражи
И взгляд до приторности сладкий.
И утомила речь вельмож:
Всех, кто столпились возле трона.
Что нужно им не разберёшь
Она сама? Её корона?
Полно врагов, а где же друг?
И стать бы женщиной несмелой,
Любимой быть, как все вокруг,
Хоть день прожить не королевой!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827652
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.03.2019