| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
...і я мовчу, бо ти мовчиш:
говорим дотиками лиш.
Мій сон утік, бо він не звик,
що я ще можу бути з тих,
хто невгамовний свій потік
угамував. Ти спиш, я стих.
Мій сон на небі серед зір,
мій сон неначе дикий звір
приборканий мовчить. Твій сон
із сонцем грає в унісон.
Немає долі серед мрій,
там цвинтар є моїх зусиль,
самотній пам'ятник надій
в натхнення морі серед хвиль.
Хай крок туди не зробиш ти,
хай я не зможу провести...
Годинник не перевести -
вже досягти свого не встиг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2020
Щосекунди помираю як листок на дубі,
восени що впав. Зеленим був на дубі чубом...
Був зеленим й я, ну а тепер як лист зів'ялий.
Частинкой купи став, що ви колись сміттям назвали.
Двірник допалить папірос - бичок закине, жаром
утворить попіл, вкриє землю чорно-білим шаром.
Хай вітер другом ліпшим стане бо тепер я вільний.
На дереві був необачним, став сміттям - став пильним.
Тепер я досвід, річ в собі, я емперична сутність!
Хоч мрії є, бажання є, та тіло лиш відсутнє...
Одна надія, що сіяч з свого путі не зверне:
де попіл мій упав закине поряд файні зерна.
І буду я, і буде світ, і буду я зеленим -
до неба віти простягну березою чи кленом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2020
Темніші ночі тільки негри в шахті п'яні.
І цвіркуни затихли - сплять усі давно.
Забризкотіли шибки від удару скляні -
то лізуть злодії до вуйка у вікно.
Мішок в руках, на голові і за спиною,
на пиці модний з гуталіну камуфляж.
Найдраматичнішою сценою німою
розпочали по сейфам і столам вояж.
То файне вміння тихо речі класти в торбу!
Господар спить, уже десятий бачить сон.
Враз крадії свої страшні навели морди -
стояв на лаві дідів мутний самогон.
Куди спішити? Довга ніч, мішки додолу
поклали й мовчки усадилися за стіл.
Звук рідини, що пролилась пішов довкола
у сумі з звуком, що нагадував би спів.
Сидять нечисті, тихо сьорбають горілку.
Рукав занюхав..! І скоріш в стакан долив...
А за вікном лоскоче вітер з листям гілки
під брязкіт капель об вікно холодних злив...
Вже п'ята чвертка йде, збирають гості лахи.
Додолу гепнув пустий бутиль - це біда!
Біжать наввипередки з хати бідолахи,
бо вловлять їх - то буде їм тоді "[i]гаплик[/i]".
Господар зранку віша на стовпі об'яву -
"Тому, хто в мене вчора нажите покрав:
хай тарілки, ікони, курточку діряву...
...та тільки нелюдь пляшку із сечою б взяв!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020
Мій погляд холодний холодної ночі
крізь зимні сніги і сніжини летючі
штрикає фотонами сплющені очі,
здіймає до носа старезне пилюччя
[b]Міждународний День одіяла[/b]
Від підборіддя до п'яток накрило
[b]Міждународний День одіяла[/b]
Мріє подушка, що стане вітрилом
[b]Міждународний День одіяла[/b]
Коліна під себе бо вкусять за ногу
[b]Міждународний День одіяла[/b]
Із пір'я надія, з бавовни дорога
Так тепло! Не хочеться встати із ліжка.
Не хочеться плинути з часом, а бути
моментом, коли доторкається ніжка
до того, хто так її хоче куснути
[b]Міждународний День одіяла[/b]
Страхіття нічні не приходять у гості
[b]Міждународний День одіяла[/b]
В коробку надій ставлю баночку злості
[b]Міждународний День одіяла[/b]
Додолу упало м'яке "одіяло"
[b]Міждународний День одіяла[/b]
Тобі було тепло, мені було мало
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020
Допустим открылся портал, ну, допустим,
в другую вселенную, мама отпустит
тебя, и отпустят друзей твоих тоже.
И старые даже пойдут с тобой может.
Но только искать будешь то, что похоже
на то, что покинул, когда был моложе.
Быть может и лучше, быть может, дороже.
Но этого ради ты был с собой строже?
Все то, что там лучше, все то, что дороже:
для них ты - мгновенье, для них ты - прохожий.
Узреть пусть приятно тебя им, но все же...
...творцом или зрителем жизнь хочешь прожить?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882456
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.07.2020
- Білі-білі, як грибочки спілі
Руки-ноги, голова й чоло
В діда, баби, на твоєму тілі
Мамо, шкіра біла як на зло
Білі-білі, наче сніг у горах
Білі наче влітку ескімо
Я лиш чорний наче димний порох
З чорних смол я зліплений немов
- Сину-сину, кольори є різні
Вдячним будь за те, що маєш свій
В різних кольорах бувають ближні
А в одних неначе серед змій
- Мамо-мамо, як той колір взяти?
Чорним став я, бачу, неспроста
- Сину мій, любила я гуляти!
Дякуй Богу, що нема хвоста!
[i]Приспів:[/i]
[b]ДЯКУЮ ЩО ТИ НЕ ГАВКАЄШ
ДЯКУЮ ЩО ТИ НЕ ГАВКАЄШ
ДЯКУЮ ЩО ТИ НЕ ГАВКАЄШ
ДЯКУЙ БОГУ
ЩО НЕ БРЕШЕШ
ЯК СОБАКА
ЯЗИКОМ[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2020
Весенние луга к себе уж манят не впервой.
Пройтись по буйным травам лишь своей босой ногой!
Дать нос пощекотать букетом запахов сполна
я предоставлю тем цветам, что с запахом говна...
Откуда вы взялись среди шалфея и полыни?
Ароматный ветер пляшет, тихо солнце стынет...
На утро просыпаюсь с перегаром от вина
и стойким смрадом тех цветов, что с запахом говна.
Закат встречаю на холме я не один, а с ней.
И с каждым словом о любви румянец все красней.
Закрыв глаза я признаюсь, нависла тишина...
...хоть рядом даже нет цветов, но запах есть говна.
Луна играет на волнах, я на нее гляжу.
В густых колосьях ты лежишь и я с тобой лежу.
Сквозь платье с льна прозрачное часть бедра видна.
К нему прилип цветок тот, что был с запахом говна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882327
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.07.2020
[i][b]Запах чаю зупиняє мене.
Ложка б'є: "Let's get ready to rumble!"
Мій потяг знов усі зупинки мине,
під співи мрій іду курити у тамбур.
Летять дерева, хмари, тижні і дні.
Кільце розчиниться на склі, роблю подих.
Під стук коліс я намалюю на склі
те місце, де мій зупиниться потяг.
Сам пасажир і сам собі провідник.
Роблю ковток - язик ошпарив і губи.
До шуму потяга, вібрацій я звик,
не звик, що десь далеко хто мне любить...
Летить недопалок додолу - я йду.
Тікаю наче грішник з райського саду.
Та повернувшись місце вже не знайду,
тому у ніг людей без тями я впаду.
Затягло вітром у віконце квиток.
Знайди, хапай та біжи на свій потяг.
Поїдеш далі з хрустом моїх кісток
туди, де я не встиг здійснити свій подвиг...[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2020
Ми вбиваємо зубами,
ми хороним язиком.
В поглядах себе ховаєм,
існування кличем сном.
Симуляція небесна!
Ангел - робот, бог - імплант.
Глибина три метри в землю -
плечі розправля атлант.
В пеклі скрегети металу...
О, чудесний новий світ!
"Ви тримайтеся, нащадки..!"
запишу у заповіт...
Це ін'єкція безсмертя.
Вічно буде жити він,
повз гнилої біомаси,
механічний апельсин!
Спалахи для мене цятки,
я покинув часу плин,
мій годинник зупинився:
нуль чотири п'ять один.
Крізь щілину щастя віє,
вітер суму ще не вщух.
Якщо маєш мухобійку,
значить - повелитель мух...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020
Наче знову юний, років
мало стало, мало кроків
ще зробив, побачив мало,
в спогадах тепліше стало...
Пар на склі, малюю пальцем
візерунків дивні танці.
Подих, дотик, рух вологий -
вздовж хмаринок, вздовж дороги.
Звірі-образи: обличчя
зазирають з потойбіччя.
Дивляться у вічі - знаю
з якого заглянули краю.
Там все ж зимно, тут тепліше...
Пар на скло пустив потішно.
Любі звірі, грійтесь, любі!
Гріти не зніміють губи.
Подих, дотик, рух як пензлем -
ми і тут буває мерзнем.
Так буває - там тепліше,
де уявних звірів більше.
Бо збагнуть не просто буде
звірі де живуть, де люди.
Ліпше жити де тепліше...
Звірів на вікні залишив.
Оселив на склі, прозоро
щоб дивилися довкола.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020
Стукіт стаканів по столу я чую
крізь сон, у якому сьогодні ночую.
Питається бармен чи вдома я маю
собаку, а я йому відповідаю...
...що вдома вдостатку є болі і злості,
що в шафі скелету лиш брязкають кості,
що вдома у мене у кожній кімнаті
на стінах висять обіцянки розп'яті.
Собі, та не тільки, а й цілому світу!
І будуть вони на тих стінах висіти
допоки останньою каплею з чарки
розчиняться в спогадах з музою сварки...
Стоп-кадр: у стакані спинилась ганчірка,
під носом бармена спалахує сірка.
Я бачу той подих, я бачу той погляд -
язик розв'язав як ножем гострий спогад...
Під шум по ТБ "Території А"
дивлюсь в телескоп, у кімнаті вона.
Повільно, бо знає, що є я, не знає
лиш те, хто за нею спостерігає.
Додолу упала спідниця, додолу
упала білизна, в кімнаті довкола
за нею вслід каски скидають хлоп'ята,
скидают портки бо вмочити вар'ята
в кінці дня палають. Скінчилась будова.
Тепер починається пристрасть медова.
Я тут, а не там, в голові - там, не тут.
Я розумію життя свого суть,
вона розуміє життя мого суть,
її суть хлоп'ята для неї знайдуть.
Обвуглений фільтр полетів мимо урни,
повільно долив мені бармен похмурий,
ковток за ковтком пью пальне для душі,
і знову почав язиком ворушить...
Скінчилось кіно, я сховав телескоп,
думок в голові розпочався потоп.
Загати в очах проломило, на штані
з обличчя думки полетіли спонтанно.
Скрегіт ключів розбудив із нірвани,
я тілом квадртним прилип до дивану.
Двері відкрились, зі світлом в світлиці
з'явилася чорна фігура в спідниці...
На руку лицем притулився, забувся.
Над стійкою з чаркою бармен зігнувся.
З-під лоба пострілом погляд кидає
на каску що з цвяха на стінці звисає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020
Поглянь мені в очі, чи бачиш сузір'я
зірок, що тьмяніють від твого свавілля
до світу, в якому робив свої кроки
назустріч до мрії усі свої роки?
Чи бачиш там хвилі чужого зусилля
стихають? Від радості перше похмілля
буденність, як прапор, несе перед боєм
тобою покинутих мрій із тобою.
Чи бачиш ти хвойні ліси, чиї віти
як власні надії - гадають що квіти -
голки простягли до невинного серця
щоб більше себе не впізнав у люстерці?
Чи бачиш дорогу, що в'ється до краю,
де навіть бажання безслідно згорає
у полум'ї страху? Та бійся згоріти!
Я знаю: ти любиш там руки погріти...
Чи бачиш ти теє? Чи бачити хочеш...?
Чи може навмисно усе то наврочиш?!
Бо як то увидіть..? І треба чи того..?
Я бачу у кожному себе самого
і кожному з вас неодмінно бажаю
наблизитись серцем до власного раю.
Дивитись не гріх, але бачити вміння
у сірій землі кольорове насіння
тобі знадобиться. Поглянь мені в вічі:
чи досі вони як були таємничі?
Прозорі, гадаю, прості і прозорі...
...як в небі твоєму засмучені зорі,
як хвилі холодні, чи віти голодні,
дороги кінець як вогненна безодня...
Поглянь і дивись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020