Альона Огінець

Сторінки (1/2):  « 1»

Жди меня, моя отрада

С  губ  я  смою  вкус  полынный,
Сброшу  с  сердца  боль-печаль
И  пойду  тропой  я  длинной
В  ту  неведомую  даль.
Мимо  рек  и  мимо  леса
Меня  тропка  поведёт,
Где  живёт  моя  принцесса,
Где  любовь  моя  живет.
...
Мне  трава  ковёр  расстелет,
Мне  родник  воды  нальёт,
Небеса  грозу  отменят,
Ветер  песню  мне  споёт.
Звёзды  путь  к  тебе  осветят,
А  попутчица-луна
Ночью  ласково  приветит
И  проводит  до  утра.
...
Жди  меня,  моя  отрада,
Скоро  я  к  тебе  приду…
И  тебя,  моя  услада,
Я  с  собою  заберу.
Буду  пить  устами  жадно
Губ  твоих  я  сладкий  мёд,
Будем  жить  с  тобою  ладно,
Наше  счастье  нас  найдёт.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621812
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.11.2015


Чомука

́ЧОМУКА
Бабці  скаржиться  ону́ка:
-  Дід  назвав  мене  "чому́ка"...
Я  кажу:  "Чому́,  дідусь?
Він  розсе́рдився  чому́сь.
Ніби  я  огидна  муха,
Що  літає  біля  вуха...
Мов,  достатньо  вже  дзижча́ти,
Бо  втомився  й  хоче  спати...
...
-  Так...  То  дійсно  в  діда  ду́сі!
(Каже  дівчинці  бабуся)
Ти  про  що  його  спитала?
Чи  питань  було  чима́ло?
-  Зовсім  ні!  Я  з  лялькой  грала,
Колиско́ву  їй  співала...
Дивно!,  замість  ляльки  Ліди
Я  чому́сь  приспа́ла  діда?!
І,  якщо  б  я  не  злякалась,
Я  б  і  далє  з  лялькой  гралась...
Наче  вовк,  десь  на  порозі
Заричав  хтось  в  діда  носі
Так(!),  що  в  нашій  кі́шки  Дусі
Посиві́ли  чорні  ву́са!
Що  робити,  я  не  знала,
Дідуся́  я  розштовхала...
Той,  хто  був  у  діда  в  носі,
Зник  ура́з,  нема  і  до́сі!  
...
Бабця  щиро  розсміялась:
-  Се́рденько!  Що  ж  далє  сталось?
Ма́буть,  дід  почав  бурча́ти:
"Хто  не  дав  мені  поспати?"
-  Саме  так!  Ти  звідки  знаєш?
Наче  дід,  ти  зараз  кажеш!
Ще  дідусь  так  хмурив  бро́ва,
Як  двірни́к  наш,  дядька  Вова...
-  Що  ж  зробила  ти,  мале́нька?
Бачу  по  очах  хитре́ньких,
Що  знайшла  своє  джере́льце,
Розтопила  діда  серце.
...
-  Дідуся  я  обійня́ла
І  тихенько  запитала:
-  Ти,  дідусь,  скажи,  будь  ласка,
А  чому́  у  різних  ка́зках
Є  "Яга́"  -  страшна  бабуся...
Де  ж  її  "Ягу́сь-діду́ся"?
Може  то  все  пишуть  ма́рно,
Що  така  Яга́  негарна?..

Щось  бурко́чачи  у  вуса
Дід  сказав  в  своєму  ду́сі:
-  Може  й  так!  Цікава  тема...
Дід  Ягу́сь  десь  є,  напевно.

...-  А  тепер  скажи,  дідусю,
Є  й  в  кота(?),  і  в  кі́шки  вуса?..
-  Звісно,  є!  А  це  до  чо́го??
Що  удумала  ново́го?

-  В  зві́рів  "він"  й  "вона́"  вусаті!
І  "вона́",  і  "він"  хвоста́ті!
Так  чому́(?)  є  в  тебе  вуса?!!
І  немає  у  бабусі!!!

-  Як  ті  ву́са  уяви́ти,
Ще  додати  хвіст  й  капита...
Перетвориться  бабуся
В  чортівню  якусь...  "Ягу́сю"...

-  А  чому́  у  тата  й  мами?..
-  До́сить!!!  Все!!!  Спитай  у  баби!
Не  для  мене  ця  наука...
"Чупака́бра"  та...  "чому́ка".
Все!  Взувай,  мала́,  ти  ка́пці
І  мерші́й  біжи  до  ба́бці.
Може  баба  й  допоможе,
Розтлума́чить,..  якщо  зможе.
...          ...
Після  слів  тих  (від  діду́сі)
Бабці  ска́ржилась  Катруся.
Як  було́  переказала,
Потім  бабцю  запитала:
-  В  мене  є  до  тебе  справа:
Що  таке  та  "чупака́бра"?
Щось  страшнІше  диноза́вра?
Чи  якась  "абракада́бра"?

-  То  твій  дід  Тарас  жарту́є,
Знову  щось  стари́й  мудру́є...
Ось  зада́м  я  дідусе́ві
"Чупака́брою"  тіє́ю!
...Час  на  це  не  гай!  не  ва́рто!
В  світі  так  пита́нь  багато!
"Де?",  "куди?",  "коли?",  "до  кого?",
"Що?",  "чому?",  "за  що?",  "до  чого?"...
І  на  діда  більш  не  се́рдься...
Он  тому,  мені  здається,
Всіх  питань  цих  уника́є,
Бо  і  сам  не  все  він  знає!
Став  стари́м,  забув  напевно,
Як  колись  і  він  надхненно
Був,  ще  той  собі,  "чому́ка"!,
А  тепер  бурчли́вий  "бу́ка"...
...
Від  останніх  слів  бабусі
Стало  смі́шно  так  Катрусі;
Враз  забула  всі  обра́зи
І  до  дідуся́  Тараса
Вмить,  як  пташка  прилетіла,
Ніби  мала  ди́во-кри́ла.
Щиро  обійня́в  старо́го,
Притули́лася  до  нього;
І  при  цьому  щебетала:
-  Я  про  те́бе  щось  узнала!  

Дід  розправив  сиві  ву́са,
Непомітно  посміхнувся:
-  Ну,  кажи,  мала  "чому́ся",
Хоч,  наре́шті,    посмію́ся.
Що  вже  вигадала  бабця?
Що  чотири  в  ме́не  пальця?

Розсміялася  Катруся:
-  Все  жартуєш  ти,  дідусю!
Зві́сно,    "ні"!!!  Таке́  вже  скажеш!
Думай(!),    може  щось  згадаєш!..
Ось  підказочка  леге́нька  -
Ти  тоді  ще  був  мале́ньким!  

Дід  нахмурив  си́ві  бро́ва,
Думав...  думав...  та  нічо́го...
Покрутив  він  знову  ву́са:
-  Ну,  кажи  вже!  Я  здаюся.

-  Добре,  діду!  Отже,  слухай!
(По́шепки  йому  на  вухо
І,  з  любов'ю  обіймая,
Ледве-ледве  сміх  хова́я,
Ніжно  мовила  Катруся)
Ти  такий,  як  я,  діду́сю!
Тобто...  був...  колись...  давненько
Ти  також  "чому́к"  маленький!
Ось  тому  і  я  "чому́ка"(!),
Любий  мій  старенький  "бу́ка"!!!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621810
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.11.2015