WhiteHorse

Сторінки (1/3):  « 1»

Чорний Ворон

червоно-сіре  небо  уночі
і  я  стою  один,  навколо  ні  душі
гнучкі  берези,  сиро  у  глуші
і  чорний  ворон,  духом  сильний,  лиш  споглядає  на  вершині
він  не  кричить,  а  лише  тихо  дивиться  на  мене  
йому  вже  двісті  літ  напевне,  у  цій  пташині  точно  є  щось  темне
від  того  погляду  мурашки  йдуть  по  шкірі,  розумні  очі,  притаманні  лиш  людині
подумав  я,  і  в  той  момент,  розправив  ворон  сильні  крила,  тихенько  каркнув-полетів,  я  зрозумів...
лишився  я  один,  і  знов  навколо  ні  душі
червоно-сіре  небо  уночі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618893
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.11.2015


Золотий ключник Вітьок

[b]Золоті  Ворота  і  таємниця  ключника  Вітькі[/b]
З  давніх-давен  на  станції  метро  «Золоті  Ворота»  стоять,  як  ви  вже  могли  здогадатися  Золоті  Ворота.  Ця  архітектурна  пам’ятка  несе  в  собі  велику  історичну  пам’ять  людей,  династій  та  цілих  епох  в  українській  та  загалом  цивілізаційній  історії.  
В  далекі  часи  Київської  Русі  на  її  обширних  теренах  жив  такий  собі  хлопець-ключник  і  ім’я  його  славетне  звалося  Віктор,  або  як  говорив  на  нього  його  вірний  приятель  Ярослав  (названий  в  честь  того,  якого  мудрим  звали)  просто  Вітька.  Вітя  був  хлопець  чесний  ,  жив  відносно  спокійним,  розміреним  життям.  Кожного  дня  він  якісно  виконував  свої  професійні  обов’язки  і  отримував  за  це  непогану  платню.  Але  одного  дня  життя  простого  ключника  перевернулося  з  ніг  на  голову.
 Цей  день  починався  як  і  всі  інші  рутинні  дні,  Вітюня  неспішно  відкривав  ворота  нахабним  купцям  і  гостям  столиці.  Він  мав  перевірити  товар  та  речі,  які  завозять  з  собою  фізичні  особи  і  робив  це  ретельно  і  виважено,  щоб  не  дай  Боже  не  проніс  ніхто  забороненого  «князем  батюшкою».  І  ось  він  наткнувся  на  старенького  дідуся,  який  запропонував  йому  гроші  за  те,  щоб  він  не  перевіряв,  що  саме  старий  ввозить  на  територію  володінь  князя.  Вітя  був  дуже  здивований  і  розумів,  що  сума  яку  пропонує  йому  дідусь  перевищує  його  місячний  дохід  і  просто  не  знав,  що  це  називається  «взятка».  Недовго  думаючи  ключник  взяв  гроші  і  пропустив  діда  в  місто.  Це  була  перша  «взятка»  в  історії  українського  народу.  Настрій  Федоровича  (таке  було  у  нього  ім’я  по-батькові)  помітно  покращився  він  подумав,  що  нарешті  він  зможе  зводити  у  якийсь  пристойний  ганделик  свою  ненаглядну  Феодулію(так  звали  його  ненаглядну  дівчину  )
Після  закінчення  робочого  дня  Вітьок  і  його  вірний  товариш  Ярік  зібралися  до  купи  в  шинку  і  використали  «взятку»  по  повній  програмі.  Ярослав,  як  людина,  яка  була  названа  у  честь  великого  князя  після  н-ої  кількості  випитого  спиртного  зрозумів,  що  це  такий  собі  непоганий  бізнес  і  для  того,  щоб  розвіяти  угризи  сумління  чесного  Вітькі  запропонував  називати  гроші  зароблені  таким  шляхом  -  «благодарності».    Чи  то  від  випитого,  чи  від  того,  що  тепер  Вітя  став  людиною,  якій  всі  «благодарні»,  він  почав  почуватися  себе  не  простим  ключником,  а  як  мінімум  «золотим  ключником».  Прийшовши  додому  п’яний  він  зрозумів,  що  Феодулія  не  така  вже  й  «ненаглядна»  і  такій  людині  як  він  потрібна  якась  бояриня  як  мінімум,  але  прийшлося  мовчати,  бо  вона  могла  так  гепнути,  що  й  в  шинку  так  мужі  не  б’ють.
Пройшов  місяць  прибуткового  бізнесу  Віктора  Федоровича(саме  так  його  почали  називати  «простолюдини»).  Гроші  пливли  до  рук  «важливої»  людини  скоріше  ніж  течія  Дніпра.  Вітя  мав  усі  блага,  які  тільки  можна  було  побажати.  Дохід  шинків  виріс  в  рази,  а  послуги  жінок  легкої  поведінки  стали  якоюсь  дешевою  забавою  для  Вітюні.  Життя  потроху  втрачало  свої  барви  і  він  уже  не  знав,  що  є  дорого,  а  що  дешево.  Його  мудрий  друг  Ярослав  якісно  використовував  його  і  мав  від  цього,  теж  немалі  гроші.
 Від  такого  способу  життя  накачаний,  здоровий,  мужній  Вітюня  став  схожий  на  чиновника  після  року  у  апарату  влади.  Він  подивився  на  себе  у  дзеркало  і  вирішив  переосмислити  сенс  свого  життя,  він  вирішив  відмовитись  від  такого  способу  життєдіяльності.  Але  всі  його  спроби  виявилися  марними  і  Вітька  як  «нармальний  мужик»  вирішив  просто  віддатися  своїй  справі,  бо  іншого  виходу  він  вже  не  бачив.  Він  став  брати  більше  і  більше,  гроші  завжди  витрачав  на  випивку,  жінок  і  розваги.  Загублений  у  цьому  світі  Вітя  спився  зовсім  і  його  здоров’я  згодом  не  витримало  такого  способу  життя.
Його  «важлива»  голова  лежала  на  холодному  столі  повному  їжі  і  випивки,  поруч  сидів  його  вірний  друг  і  купа  жінок.  Ярослав  звик,  що  Вітьок  втратив  свою  витримку  і  не  звернув  уваги  на  «втомленого»  друга.  Так  у  прокуреному,  грязному  шинку  помирають  «важливі»  люди,  подумав  перед  смертю  Віктор  ключник.  Сил  піднятися,  чи  сказати,  хоч  півслова  у  нього  не  було.  І  всім  було  все-одно  на  Віктора,  вони  використовували  тільки  його  гроші.  І  перед  тим  як  побачити  «стару  з  косою»  він  зрозумів,  що  не  в  грошах  щастя,  але  було  вже  дуже  пізно.
На  похоронах  «важливої»  людини  було  все  по  «фен-шую»,  постарався  його  вірний  друг  Ярослав,  який  плакав  над  тілом  друга  і  казав,  що  не  забуде  його  «важливу»  справу.  Довкола  було  багато  «благодарних»  йому  людей,  які  досить  швидко  його  забули.  А  його  справа  «Золотого  ключника»  живе  й  дотепер,  тільки  з  часом  з’ясувалося,  що  золоті  не  ключники,  а  ворота,  які  приносили  і  приносять  вигоду  «важливим»  людям…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618708
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2015


Сутеніє

Зі  сходу  на  захід  вже  ніч  наступає
багряная  куля  за  обрій  лягає
красою  своєю  чарує,  ласкає
до  себе  так  тягне  і  час  зупиняє

Над  небом  стоять  дніпровськії  кручі
і  Лавра  блищить  під  сонцем  палючим
над  річкою  листя  жовтневе  летіло
тихенько  лягало  і  далі  рябіло

І  вітер  ласкавий  тихенько  шептав
так  тихо  і  ніжно  мене  обіймав
у  цю  таку  гарну,  мальовничу  годину
молімося  браття  за  вільну  Вкраїну

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618651
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.11.2015