| Сторінки (1/27): | « | 1 | » |
десь близько ночі
світить сонце, й ти
вже не такий, як був раніше
десь біля суші
лупить дощ,
мов ти обличчя -
тихо. голосніше.
десь біля солі
все солодке, й ми
уже не ті, ким всім здавались
десь у душі
наші надії
обіцянки
не здійснились. стались.
30.05.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2020
подарю тебе как-то кота.
он пушистым и милым будет.
только в сердце его - пустота,
а из глаз наивностью лупит.
подарю тебе как-то птенца.
светлым утром тебя разбудит.
но вот голос его - пыльца,
как слова твои, что заблудят.
подарю тебе как-то щенка.
он подаст тебе с радостью лапу.
но любовь его будет хрупка, -
не забудь перчатки и капу.
подарю тебе как-то себя.
беречь и любить вечно буду.
но один лишь удар от тебя -
обещанье своё забуду.
29.03.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870063
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 31.03.2020
Всі неправди щоб розкрились
Перед вашими очима.
Обніміться ж, брати мої,
Так, як доля навчила...
сорок сім твоїх років
вдих видих
лише ріки із крові глибокі
без кроків тихих
тихих
сорок сім твоїх років
країна
без упину чекала пророків
щоб зустріли щасливо
краї нас
тисячі днів ночей
твоя доля
без людей без плечей і очей
існувала як ноти
соль ля
ти вже думав що люди
задушать
і тебе і талант твій іуди
але досі всі твої вірші
чіпляють народ
за душу
сорок сім твоїх років
мов жа́ла
впивалися в тебе з прокльоном
це все знаєш для того щоб слава
на могилі твоїй лежала
щоб усі до одного знали
"Заповіт", "Сон" і "Пророка",
і щоб "Долю" твою співали
ось чому сорок сім лиш років
щоб усі подивились на рай тихий
і на свою країну
щоб усі полюбили серцем щирим
велику свою руїну
як тоді так і зараз смеркає
і тепер знов світає широ́ко
і так само день божий минає
як і в твої сорок сім років.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870062
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.03.2020
Скажи, чому я маю йти за тобою?
Мій розум говорить: «Стій!»
Чи купатимусь у тобі з головою?
Бо ж серце кричить: «Дій!»
Чи спатиму я темною ніччю,
Коли місяць сліпитиме очі?
Чи не станеш ти мені річчю –
Однією із тих, дівочих,
Що валяються десь у сумці
І чекають на «свій час»,
Проте ся ловлю вже на думці,
Що ти мій останній шанс.
Та чи зможу тебе стерпіти,
Коли я така ж, як ти?
І чи буду радіти і мліти,
Чи позбудуся я самоти,
Яка догризає останнє живе,
Що залишилось у мені,
Що так голосно душеньку рве,
Яка й так вже напів у труні.
Чи буду спокійна колись?!
Чи віді́йдуть дитячі образи
І ревнощі, що розрослись
Із пустого? З нікчемної фрази.
Чи забуду колишні страждання?
Чи зумію забути ту тінь,
Яка вбити має бажання
Мене і мою далечінь?
Тож чи буде між нами кохання?
А найголовніше – яке?
Радість, мовчання, вагання,
Чи просто собі «таке»?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2017
Скажи, чого ти плачеш? Скажи мені.
І що тебе тривожить у такому віці?
Чого краплини крові на твоїм вікні?
Чому думки дівочі сліпі й ниці?
Зриваєш стрічку із жахливого букету,
Уже немає болю у скупій душі,
І вітер забира тіло в тенета,
А в спину мов впиваються ножі.
Люди питають: «Що з тобою стало?»
«Хіба не знають?» - тихо мовиш ти.
Через любов, що кріпкий дах зірвала,
Не маєш змоги всі спалить мости.
І де ж та сила, що жила в тобі,
Що обіцяла бути разом до останку?
Тепер між вами точиться двобій,
Немов хтось хоче гратися в мовчанку.
Неначе хтось мовчанням хоче тебе вбити,
Роздерти тіло й викрасти потерплу душу.
Ти відчуваєш, що це треба зупинити:
«Я маю щось робити… Мушу!»
Які тільки думки не думалися на ніч:
«Спалити, викреслити, знищити, убити…»
Але тебе немов скував параліч,
Ти хтіла одного – зцілити.
Ти не бажала лиха ні одному.
Ні тим, хто бреше, ні тим, хто нівечить життя.
Твоя душа – для всіх приємний спомин,
Хай навіть і тепер, коли тебе нема.
a.slb
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736906
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.06.2017
Скажи, чому в житті буває все так складно?..
Кохаєш першого, та є ти разом з іншим…
Буває, смерть біжить поперед тебе,
Немов знущається із тебе, грішного…
Несправедливість стукає у твої двері,
А ти, неначе спиш, укритий марлею.
Ідеш вперед, та мов стоїш на місці,
Чаруєшся коханням бидла з кралею.
Допомогти, бува, ти хочеш сиротині,
Але твій гаманець і так пустий.
Шкода, що доблесній людині
Нема як мати «дякую» за труд.
І боляче дивитись на війну,
На маму, що зрива сиве волосся,
І мати мрію в голові лише одну! –
Щоб ад пішов, а все добро збулося!
25.12.16 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708461
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.12.2016
Оголене тіло, оголена душа.
Твоя.
Я би хотіла стати нареченою.
Лиш зазирни у душу,
То я
Розсипала бурштин, мов навіжена.
Оголений провід – твій страх.
Колись побачиш мене незвичною.
Тоді від мого виду зірве дах,
А ніч здаватиметься безграничною.
Оголена я. Була така біда.
Ти мимоволі проводиш лінію.
Тіло в’ється і мій світ стражда.
Колись дістанеться все генію.
Оголений ти. Оголені ми
Врешті решт.
Чомусь не хочеться пам’ятати.
Цілуй її, як цілував мене.
Без меж.
Та усвідом – не хочу більш тебе я знати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700211
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.11.2016
Так важко, що не передать словами.
Та і.. Навіщо? Усе одно нас не почують…
Я вже давно згубилася між сторінками
Свого життя… Якісь лихі його гаптують.
Я намагалася найближчим прокричати,
Про що болить та так щемить це серце.
Але, на жаль, не спромоглася розказати,
Як важко подолати мені біль цей.
Я наче бігла через кляті стіни,
І пробивала металеві бляхи.
Іноді я чула голос: «Стій-но!»
Але тікала знов і знов від краху.
І знову зустрічалися руїни,
Побиті шибки, склянки, тарілкѝ,
Я часто падала на збиті вже коліна,
І так один за одним йшли роки.
Та зараз не змінилося нічого.
Лише процес зазнав повільності стійкої…
Я «тішуся» з життя мого терпкого,
І омиваюся солоною рікою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699612
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.11.2016
Мне хочется, чтоб ты знал, как больно.
Как больно, встречая рассветы,
Ощущать как впиваются волны
В мою спину, и думать всё: «Где ты?»
Хочу, чтобы гибнул от боли,
Задыхался, как я однажды,
Когда убегала от роли,
Когда падала. Падала дважды.
Нет, я падала больше,
Лежала на холодной земле,
А ты помочь мне был должен,
Но от гордости не уцелел.
Я хочу, чтоб упал ты на землю,
Ощутил мою боль и страх,
И страдал, пока я где-то дремлю,
И растаял бы в пух и прах.
Я хочу, чтобы злые морозы,
Лютый холод и слизь болот,
Жаркий день и страшные грозы
Загребли тебя в оборот.
Выжимали весь сок из тебя,
Загоняли в глухой тупик,
И кости твои теребя,
Понимали, какой ты шутник.
Хочу, чтоб стоял на краю,
Мечтал улететь далеко, за туман,
Но в конце оказался в раю,
Заслужил, хоть и через обман…
14.07.2016 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698845
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.11.2016
Скільки днів осінніх промайнуло,
Ніч за ніччю через тебе я не сплю.
Ставлю ціль, що все погане йде в минуле,
А тепер [i]я лиш тебе люблю[/i]!
Ти – спокій, тиша; ти – моя душа.
Не покидаєш тіло, як я і велю.
Та іноді з тобою їм, немов з ножа,
Але, не дивлячись на це,[i] люблю[/i]…
І крок за кроком жовтизною йду,
А мої ноги кусає листя. Я ж терплю…
Ти десь ховаєшся, моя душа, та я знайду
Тебе… Бо лиш [i]тебе люблю[/i].
Хоча ти чиниш біль, моя утомо,
Та я нічого гірше не зроблю…
І все ж, чекатиму, як рік потому,
Скажу тобі, як[i] я тебе люблю[/i]…
Я це кохання порівняю з піснею,
Яку весь час дорогою стелю…
І навіть у холодний час, зимою пізньою,
Як рік тому – [i]я ще тебе люблю[/i]!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2016
Краєчок чашки рукою обведу…
Ти знаєш, все ж, без тебе не живеться,
Болючой раной серце одзоветься,
А сльози змрякнуть, бавлячись в меду…
Забулась мову, що ней говорити треба,
І без тепла все швидше стигне чай. Без тебе.
Всередині борюсь скінчить оту войну,
Яка рве, ріже, тягне нерви як струну.
Убилась пташка об гарячий край
Моєї збитої тобою раньше чашки.
Колись приходь, ніяк не забувай,
Не вріж ноги об край винної пляшки.
Прийдеш – проходь, сідай,
Дивись на фото здійсненої мрії.
Її здійснила Я, й сама,
Без тебе, когось, і без зайвої надії.
7.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2016
І сходиш з розуму потроху,
Уже не молишся про вічність,
І не шукаєш вже дорогу,
Але виплескується грізність.
Ідеш, біжиш, стоїш, сидиш,
Їси, кричиш, плетеш, шумиш,
Болиш, німієш, спиш, пилиш,
І падаєш: «Ти-диш, ти-диш»…
Тікай! Біжи! Рятуй себе!
Без тебе важче, та з тобою більш.
Лікуй, хай біль нарешті не шкребе!
Забудь прочитаний від мене вірш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628348
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 13.12.2015
Шумів останнім шумом. Шепотів.
Завдав удару. Зник. Зійшов.
Огнем горів. Не жив. Згорів.
Розпоров останній шитий шов.
Життя. Живе. Не житимеш в безодні.
Лише залишиш шум штормів.
Палитимеш. Палатимуть зірки Господні.
Манитиме солодка мла морів.
Ти – дерево. Такий же тве́рдий.
Такий же дряхлий після гріз.
Ти – марево. Такий же мертвий.
На тебе вже не вистачає сліз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627661
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 10.12.2015
Скажи, що важко, що болить-пече,
Скажи, що іноді нам важко жити.
Подай мені руку, підстав плече,
Я про́шу! Але не хочу говорити…
Не хочу, бо все рі́вно не почуєш,
Бо грім гримить, а дощ періщить по бляха́х,
Не хочу, бо все рівно не відчуєш
Той біль, що шу́гає, блукає по хатах.
Скажи, що можна все ще,
Що дозволяєш далі мені йти.
Скажи, що світ за щастя у долоні плеще,
І що читаєш всі мої листи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626660
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 06.12.2015
І білий сніг упаде знов до ніг.
Ти знай: погане скоро все минеться.
Якби вона змогла, якби він зміг…
Світ. Може, душа, нарешті, схаменеться?..
Плюс-мінус, поділив, помножив.
Якби раніше на століття жив.
Синець на серці все ніяк не сходив,
Бо ніби навіки вже прислужив.
Літо скінчилося. Як сумно пам’ятати,
Осінні дні, коли тихенько крапав дощ.
Тепер зима. Кого б не запитати,
Та кожен бачить: не видно навіть площ.
Як заплутано все виглядає,
Моя душа тихесенько кричить,
А біль останні стадії вже добирає,
Тіло все болить! болить! болить!
Як би ж ми знали, як зігріти серце,
Як рани згоїти скоріше, ніж в секунду.
Як дограти швидше скерцо…
І потрапити в старе ротондо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625420
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.12.2015
Давай поговоримо віч-на-віч,
Так, щоб ніхто нас не почув,
Пошепки, та вголос, наче..
Боляче, та світ щоб не відчув.
Ти знаєш, що подеколи буває
Так, мов серце ріжуть лезом..
І тоді мозок твій кудись зникає,
І не можеш думати тверезо.
Так ось, поговорити маємо про все.
Про все, що википіло на вершки,
Про те, чого нас викидає на шосе,
Чого від хліба залишаються кришки.
Чом дітвора не бачитиме щастя,
А старички так швидко «побіжать»,
Від чого шрами на твоїх зап’ястях,
Чого ми змушені регочучи страждать?
І вітер, спокій, дощ і сніг,
Ей, зупинись, поки не пізно!
І вічний плач, все рідше – сміх.
Не доспівати нам, на жаль, ту пісню…
Давай поговоримо віч-на-віч.
Так, щоб співали солов’ї,
Щоб ринули з небес навіть
Ангели! І вигадані теплі сни мої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623191
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.11.2015
Теплі руки та нічні обійми.
Скільки ще, скажи, терпіти ненависть життя?
Впа́дуть роси, а тоді й ми
Відчуватимемо тіл німе злиття.
Поцілунки, наче сонні ще, та все ж..
Я триматиму тебе якнайміцніше,
Як пожежники гаситиму пожежі,
Що палають все помітніше й гучніш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2015
Осіння скрипка добіга́ кінця,
І дограє мелодія прощання.
Ти просишся налить собі винця,
Але у відповідь скупі знущання.
Як швидко набридають нові люди.
Ти в шоці. Та й вони не гають час,
А розкидаються плюванням своїм всюди,
Що ти б упав, не станцювавши вальс.
Як Муза до Джулай посеред ночі,
Страшна прийшла до тебе тінь,
Щось каже, та й сама не знає, чого хоче,
А ти ховаєшся у вирі білих стін.
Ховайся. І біжи, як тільки зможеш,
Не оглядайся. Це така собі біда.
І з часом ти повернешся, як схочеш,
Але не скоро ще. Шкода́.
08.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2015
Котя пробігло, царапнувши руку.
Я сіпонулась. Так безжально. Біль.
Якби воно пізнало жах розлуки,
Коли на рани сиплють, закидають сіль.
Не всім дано дізнатися про зи́му.
Останню зи́му, що ось-ось прийде.
Та ПОКИ осінь ще дарує зливи,
У світ, проте закривши двері, нас веде.
Тепер не повернутися назад. А може й чудно?
Чого ми маєм плакати про те,
Що вже пройшло. Хоча, можливо, згубно
На душу восени сніги мете.
Але тепер котя прийшло до мене,
І ниє, наче вибачається за біль,
Та, все ж, страшніш за все безйменне
Нещастя, що так лихо ки́дає на рани сіль.
Осіннє листя падає на плечі.
Я так люблю, коли ідуть дощі,
А ще люблю тебе, до речі…
І теплий чай. У ліжку. Уночі.
08.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2015
Стихне вітер, зупиниться дощ…
Та роби вже, благаю, що хочеш.
Там, на вулиці, небо полоще,
А ти тут мені очі лоскочеш.
Я наївна маленька дитина,
І ще досі вірю в казки,
Та в мені померла Людина,
Бо ти не зберіг сторінки.
Ти сплюндровуєш нашу країну,
А я, бачиш, ще й досі живу.
Може ти мене вб\'єш як дитину,
Ко́тру вбив навесні наяву?
Говорив ти: «Повірте, я знаю,
Що робити тут треба. Зроблю.
Я країну цю завше кохаю,
І як матір її…» … погублю.
І що з того вийшло, країно?
А де зараз ти, моя мила?
А ти в болоті сидиш по коліна,
За це болото ми вже відплатили…
У нас вже немає братів,
Пішли з життя і наймолодші.
А? Чоловіче, ти цього хотів?!
І до речі, де наші гроші?
Та наївна дитина сидить у мені…
Плюскоче на струнах нервів…
І дякує лише ось цій весні,
Яка приведе чужих в пекло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618671
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.11.2015
Що скаже Вкраїна, чи почує вона?
Чи заплаче рідненька за сонцем?
Чи знає земля, чия то вина,
Що москаль глядить у віконце?
Чи проллє вона сльози на враже життя,
Чи затопить їх думку грозою?
Та вічна дорога, те давнє шиття,
Що плететься за нами чумою…
Ті сльози такі непомітні,
Навіть ворог не бачить їх слід,
Але загориться лиш світло,-
Вони розкремсають весь лід.
На їх силу й завзяття лихе,
На мільйони ворожих очей
Патріоти поставили хрест,
Хоч багато віддали людей.
Вони стали за Неньку свою,
Захистили міцною спиною,
І зараз я Бога молю,
Щоб тримались вони булавою!
Нехай Ненька їх захищає,
Нехай гордий подарить уклін,
Хай дороги всі заквітчає,
Щоб ворог зігнувсь до колін!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618665
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.11.2015
Безглузда помста. Я молю вас зупинитись.
Я знаю як втрачати сонце й небо,
Що іноді ми змушені скоритись
Життю і долі. Та чи треба?
Колись я вірила, що все на краще,
Що все погане – це лише пісок,
Який посиплеться в забуті хащі,
Де ненароком ти натрапиш на ставок…
І правильно, що друг наш – ворог,
Сидить у засідці, чекає на м’ясце.
Ти падаєш, але повзеш все вгору,
Ховаєш від убивць своє лице.
Тебе чекають вдома мати, тато,
У відчаї сидить твоя сестра,
А ти вмираєш за щасливе свято..
Заспокойтесь.. Це всього лиш гра.
Колись був гарним: ясні очі,
Що світяться вогнями й не при дні;
Любив блукати в темінь ночі,
А з уст лунали віршики смішні…
Ти знав усе, що було поруч з домом:
І луг, і степ, і озеро мале…
Воно було обвите колом,
Маленьке озеро. Оте.. Мале..
А зараз ти в болоті весь, брудний.
Тебе поранили, ти ледь доводиш віку…
Твій голос вже нечутно, він нудний.
І очі вже не бачать свою зірку…
Чекаєш на її обійми, сльози,
Нудьгу від радощів і теплих злив,
І пишеш лист, в який ховаєш грози,
Фіалки та слова, що ними б землю застелив.
А потім тихо від тепла відходиш,
Усе повільніше живеш і дишеш ти,
Земля холодна. Лише жити просиш,
Але вже помираєш, мусиш йти…
Вона знайшла в речах твої вірші,
На них написано: «Для Віри…»
Там про фіалки, про порив душі…
І про ставок, де сховані тремтячі звірі..
Вона заплакала, істерику вхопила,
Але в ній мужність.. Перш за все..
І звідки? Звідки в ній ця нежіноча сила,
Що від початку й до кінця її несе?!
Вона згубила всіх, кого любила..
Тебе та брата твого, і свого…
Але ту мужність у собі вона не вбила,
Допоки в тих очах не згас вогонь..
Я знаю, важко довелося їй,
Але таких же було сотні й тисяч..
Коли ти здатна погубити образ свій,
Подумай, чи тобі це личить..
Коли ти жінка, у то́бі є лише логічність,
Яка ніколи не доводить до кінця.
Для того, щоб прийти у вічність,
Ти маєш повернутись до життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618243
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.11.2015
Мій сон був тихим та спокійним.
Ніхто не міг пророчити той день,
Коли душа втекла від зболеного тіла,
Яке жадало випити женьшень.
І декілька секунд, щоб одягтися.
Нам дали атаку, нас скоро взірве.
А мила стоїть і кричить: «Озернися!»
Я радий, що все ще моя, ще живе.
І босі ноги по росі пройшлися.
Я пам’ятаю чисте небо та весну.
Усе частіше говорю я: «Повернися!»
Але чекаю не її одну.
Я пам’ятаю як в дорогу проводжала.
Вона не знала, чи повернуся живим.
Вона кричала, і молила, і співала
Про те, що я навік її. Один.
Десь там, далеко, буде спокій, тиша,
А тут – гармати, бій, війна.
І зараз моя мила важко дише,
Бо душу їй обпалює весна.
Весна жагуча, небезпечна та страшна.
Весна, що вбила всі дитячі мрії.
Весна, яку перемогла війна.
Весна, коли ніхто не здатен діять.
Страшні роки в житті моєму почалися:
Секунди, дні і тижні не летять,
А, як на зло, повільно так сплелися,
І моя мила, люди вбиті у очах лежать!..
Я падаю… Ховаюся від сліз.
Мій сон охоронятиме весна.
Весна, яка живе серед беріз,
І п’є женьшень…
Закінчиться війна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618242
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.11.2015
Если будешь приходить, то стучи погромче.
Глазами сердце не откроешь.
И дождь аллейки тихо мочит.
Одна сидеть ты вечером не хочешь.
Не падать звёздам в руки теплые твои.
Сгорят ещё, едва ли оторвавшись от небес,
Но взгляды душ чужих-своих лови,
Пусть образ дорог сердцу не воскрес.
И в комнате не гаснет свет, не ночь.
В надежде ждешь, что завтра поскорее не придет.
Ты все ещё... ты чья-то дочь..
Но голос тихий вдаль тебя ничейную зовет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618158
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2015
Ти кажеш, що ми дивні люди.
А хіба не дивний ти?
Сиплеш, сиплеш біль усюди,
Що немає, де пройти.
Знаєш, рани не зажили,
Очі так печуть від суєти,
Губи мов від лайму підкосили,
Пам’ятаєш, що боїшся висоти.
Граєшся з вогнем, немов дитя,
Наче наслідків не знаєш.
Гробиш і своє, й чуже життя,
А чи хочуть жити, не питаєш.
Скільки слів про тебе говорили…
Правду і неправду приплели.
Скільки поза очі всі судили,
І до чого, люди, ми дійшли?
Ти ще не навчився говорити,
Хоча, знаєш, вже б давно пора.
Кажеш, що нам нікуди спішити?
То чого ховаєшся в дворах?
Ми чекатимемо. Та недовго.
В кожного терпець слабкіш за сталь.
Розбиватиметься доля, і дорога,
Як дешевий і ламкий кришталь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618157
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.11.2015
Мамо, ти не знаєш, як я плачу кожної ночі,
А я – як плачеш ти.
Дивлюсь на фото у твої я очі,
Так хочеться до тебе по скоріш прийти.
«І де ти зараз?»,- мов у стін питаю…
Тут, мамо, все іще чуже.
Тоді, коли алеями блукаю,
Не помічаю внутрішніх пожеж.
Ой, мамо, багато я мовчу,
Не хочу, щоб ночами ти не спала,
І вибач, що подекуди кричу.
Це все тому, що я засумувала.
Тут уночі вогні б’ють в очі,
А вдень так сильно сліпить сонце,
І вітер виграє звуки пророчі.
Я бачу це, коли дивлюсь в віконце.
І кожен день я мрію про домівку.
Я скоро буду, мамо. Декілька годин.
Лише зніму з очей болючу плівку
І зупиню, приїхавши, швидкого часу плин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616479
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.10.2015
За знижками не відчуваємо проблем.
Душа завжди так хоче щастя і тепла.
Немовби воду сушимо вогнем,
Лиш каплі залишИлись на краю стебла.
Так хочеться тихенько відпочити,
Щоб зайві люди не ходили біля тебе,
Бо через них ти часом вже й не можеш жити,
Але ще дивишся в безкрає небо.
З дерев зриваємо пожовкле листя.
Що на душі, що наяву – дощі,
Та голова, чомусь, думками чиста,
Хоча подо́вгу думаєш вночі,
Чекаєш щастя, наче вічністю блукаєш,
І намагаєшся забути всю біду,
І пальцями очей його торкаєш,
І хочеш розтопити кригу ту тверду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616477
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.10.2015