| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
[b]R.I.P. Пам’яті Греджук Марії Василівни
10.04.1936 – 27.04.2015[/b]
І свічка погасла, й люстерко розбилось,
У серці моєму щось надломилось,
Дивлюся навколо: всіх родичів бачу,
Мій батько сидить і тихесенько плаче,
Прожите життя не повернеш ніколи,
Хто маму втрачає – живе сиротою,
Це горе прийшло і не вийде вже з дому,
Воно тут у стінах, воно тут у всьому…
Погляну на тата - і бачу бабусю,
Я в очі їх карі дивлюся й дивлюся,
Дитинство моє в оченятах тих карих,
Я доця маленька, я внучка кохана,
Собака загавкав і сон зупинився,
А може цей сон мені зовсім й не снився?
І ранок настав…ці бабусині очі,
Бабусю, не йди! Ще дивитись в них хочу,
Благаю, не йди! Проживи ще годину!
Все прожите давить і давить у спину…
Я знаю, як важко тобі стало жити,
Від болі німої себе ніде діти,
Для чого так жити? Навіщо ці муки?
Душа не старіє, старіють лиш руки…
Бабусю, твій погляд, немов в янголятка,
Немов то не ти, а маленьке дитятко,
Бабусю, і я буду так помирати,
І внуки мої будуть поруч стояти,
Надіюся я, що у смерті хвилину,
Весь рід мій прийде і мене не покине.
Зустрінемось ми там, де смерті нема,
Де сонце яскраве, де вічна весна!
Де я не Тетяна, а ти не Марія,
Де тепло душі, її сонечко гріє,
Немає там часу, немає років,
Немає бабусь і нема дідусів…
Ще пару десятків років пройшло,
Життя пролетіло, - немов й не було!
Що встигла зробити? – Та ні, не питай!
Бабусю, до тебе вже йду, зустрічай!
Мене огортає сонячне світло,
Як добре, що є кому душу зустріти!
Бабусю, привіт! Не вернуся назад!
Порівняно з цим, на землі тільки ад!
Бабусю, куди ж ти? Ти вже відпочила?
Ти знову на землю? Невже ти здуріла?
Пройшла ще секунда і я все забула,
Забула, що знала, забула, що чула,
Забула життя, і забула, як звали,
Забула усіх, кого щиро кохала,
Душа стала чиста, без болю, без злості,
Душа завітала до Бога у гості,
Я тут відпочину, свій спокій знайду,
А потім у бій знов на землю піду.
Знов пес грізно гавкнув, розплющила очі,
Нарешті поспала, не спала три ночі,
Іще один день і хвороба важка,
Мене обіймає бабусі рука,
Намучені очі і світла душа,
Чимшвидше до Бога вона поспіша,
Чим швидше піде, тим скоріше вернеться,
Ось тільки мене там бабуся дождеться,
І знову на Землю, і знову у бій!
І знову в життя, повне щирих надій!
07.04.2015
Copyright © Тетяна Подопригора 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662599
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.04.2016
Мамі. У День Народження.
Я там, де не шолохнеться
Ніколи ні одний листок,
Я там, де тихо сміється,
На хмарці сидячи, Бог.
Не треба, не клич мене, мамо!
Мене вже немає ніде...
Я птичка, що співом так рано,
Збудила сьогодні тебе.
У свій День Народження, мамо,
На хвильку з вікна подивись:
Це ж я!
Хоч для всіх я пропала,
Для тебе я всюди, я скрізь!
Це я розігнала всі хмари!
Це ж я розтопила весь сніг!
Я дуже люблю тебе, мамо!
Люблю тебе більше за всіх!
16.03.16
Copyright © Тетяна Подопригора 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651918
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.03.2016
Це Вам моє послання, люди!
Нехай лунає воно всюди!
Ми, українці, знищим владу,
Що не дає нам жити славно!
Ми чесні, вільні партизани,
І може завтра нас не стане,
Та встанемо ми із могили,
Щоб крикнуть:"Слава Україні!"
Що за народ такий упертий?
Що за країну ладен вмерти?
В своїй любові ми єдині,
Від серця:"Слава Україні!"
Вороже військо нехай знає,
І назавжди запам'ятає,
Бандера мертвий, ми - живі!
Сам Господь Бог на цій землі
В бою за правду нас спасає,
Бійців усіх благословляє,
Тож пам'ятайте, москалі,
Що з нами Бог, ми не одні!
Тетяна Подопригора
24.01.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612442
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.10.2015
Важка зима…дуже важка…
Ще важчим було літо…
Саур – Могила…скрізь війна.
Похорон…мертві квіти.
Серце болить…стоне душа…
І ніде їх подіти.
Вже знаєм, що таке війна.
Ми України діти.
Людське життя таке мале,
У вічності хвилина,
Убили вчора не тебе,
Та ні, й не твого сина.
І скільки можемо страждать?
І скільки душу рвати?
Ще пару років…може, п’ять
Нам діточок ховати?
Страшна зима…дуже страшна…
Дебальцеве…Клята Росія!
Чорніють вранці небеса,
Увечорі криваве сонце сіло.
Такі часи прийшли страшні,
Стогне земля і плаче,
Могили без хрестів німі,
І тільки ворон кряче.
Та ось, видніється весна!
І військо б’ється сміло,
Весна – весна, невже вона
Для нас сотворить диво?
Зупинить жах, зупинить гнів,
Спасе нам Україну,
Глянь, кущ калини вже зацвів!
Глянь, ще жива надія!
Сонце пригріло. Сніг розтав.
Лелеки прилетіли.
Єднаймося, народе, час настав!
Заради України!
Тетяна Подопригора
Лютий 2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612441
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.10.2015