Віталій Стецула

Сторінки (2/187):  « 1 2 »

Археологія (Прозово)

Археологія  без  сумніву  ще  одна  малопомітна  сфера  інтимного  людського.  Не  часто  вдається  почути  про  неї  в  такому  значенні.  Першою  постає  у  ряду  асоціацій  не  надто  цінна  з  погляду  корисності  наука,  в  якій  у  буквальному  і  переносному  розумінні  немає  практично  нічого,  крім  пилу.  Що  нам,  сучасним,  історія  поколінь,  які  розчинилися  в  часі  з  тисячами  своїх  попередників?Приваблюють  хіба  що  їхні  скарби,  але  суто  із  комерційних  мотивів.  
Звичайно,  все  це  тільки  наша  недалекозорість,  адже  археологія  це  завжди  наближення  до  потаємного,  до  сакрального  змісту  наших  свідомостей,  який  змінюючи  форму  залишається  тим  самим.  Тут  археологія  стає  значно  ширшим  поняттям,  що  стосується  будь-яких  досліджень  глибинного,  будь-яких  шукань  суті.  Справжня  археологія  не  викликає  резонансу,  не  приносить  слави,  не  змінює  становище  у  суспільстві,  не  надає  видимої  вигоди,  це  справа  щирого  та  непідробного  інтересу.  Проявом  археології  може  бути  висока  поезія,  провідниця  під  покрови  чуттєвого,  бажаюча  дістатись  до  таємничих  підвалин  буття  філософія,  наш  дилетантський  самоаналіз,  який  бодай  трішки  відкриває  двері  до  Олександрійської  бібліотеки  розуму,  прагнення  пізнавати  близьких  нам  істот  у  всій  їхній  красі,  суперечливості  і  вразливості.
Все  це  надто  рідкісні  речі  в  нашу  епоху,  коли  навколо  нас  постійно  снують  тисячі  сенсів,  які  не  дозволяють  нам  довго  зосереджуватись  на  чомусь  одному,  роблячи  наш  світогляд  надто  поверхневим,  надаючи  перевагу  швидкоплинним  враженням,  заважаючи  формуванню  стійких  душевних  структур,  змушуючи  продовжувати  марафон  далі,  за  всихаючим  потоком  досягнень,  без  яких  ми  видаємось  собі  безвартісними.  Ми  перетворюємося  на  дементорів,  які  відчайдушно  потребують  радості,  забираючи  її  у  всього  і  всіх,  але  не  наповнюючись  ніколи,  залишаючись  ще  пустішими,  злішими  і  нещасно  голодними.  Натомість  археологія  звертає  нас  до  початку,  підносить  із  вирування  хаосу  маяки  нашої  індивідуальності,  розсипає  перед  нами  скарби,  які  не  засліплюють,  але  укорінюють  наші  блукаючі  серця.  Археологія  -  вічне  вертання  до  зелених  вітрів  дитинства,  перебирання  старих  і  простеньких  бабусиних  прикрас,  тисячне  зворушення  всього  єства  при  дотику  коханої  жінки,  відчуття  причетності  до  обертання  колеса  роду,  це  вічність,  якої  нам  не  вистачає.
Врешті  археологія  -  це  любов...  Ар-хе-о...  Чи  не  вчувається  в  цих  складах  шепіт  древніх  коханців,  що  безмежно  захоплені  самі  собою?  Чи  може  це  магічні  склади  чаклунських  формул,  яких  удостоєні  знати  обрані  вищими  силами?
Але  я  не  відповім  на  ці  запитання  зараз,  я  ж-бо  і  пишу,  затамовуючи  подих  і  стишуючи  слова.  Але...але  я  тобі  розкажу  про  них  на  вушко,  бо  ця  археологія  уже  надто  інтимна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751462
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 20.09.2017


Продовжуючи

Справжня,  прийди  і  врятуй  від  лукавих...
Лютий  2017

Ейфорія  пройшла  і  ніхто  не  прийде,
Я  поволі  приходжу  до  тями,
Я  замурований  в  товщі  себе
На  розтерзання  спрагнених  мавок.
Ні,  це  моє  життя  не  пробудження  псалм,
Але  ігрища  із  нереальним,
У  фантазій  немає  ні  мір,  ні  числа,
І,  здається,  немає  й  моралі.
Насолода  розвіється,  скінчиться  мед,
Я  потраплю  в  приціл  роздоріжжя,
Проколоте  серце-бурдяк  знов  пусте,
Я  відкинутий,  та  не  наріжний.
І  коли  ти  так  млосно  муркочеш  про  те,
Що  десь  хтось  роздягав  тебе  ніжно,
Розумію,  що  хочу  грішить  ще  і  ще,
Плачу  в  храмі  Іштар  безутішно.
Там  тепло  світиться  тіло  у  жриць,
Але  я  вже  байдужий  до  ласки,
Бо  і  ти  вислизаєш  дверми  для  лисиць,
Бо  ти  справжня...  єгипетська  маска.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751231
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.09.2017


Первістки

Ми  спалили  десятки  селищ,
Ми  любились  на  попелищах,
Грабували  еллінський  берег,
Ще  не  знаючи  про  опришків.
І  хиталися  дні  й  вертепи,
Над  курганами  пломеніло,
Сни  стискались  в  жаркому  степу,
В  час  затемнень  виходили  з  тіла.
Бралось  шрамом  спітніле  тіло,
Цілувалася  дикість  з  духом,
Ніч  під  нами  майбутнім  тремтіла,
Пригинаючи  кінські  вуха.
Ми  не  відали  про  повстанців,
Сині  води  і  жовті  води,
Не  вважаючи  за  поганських
Богів  крові  і  насолоди.
Ми  були,  ми  будемо  неститись
Від  нащадків  своїх  ліворуч,
Не  тому,  що  були  безчесні,
А  тому,  що  із  серцем  поруч.
І  жалкі  увірвуться  списи
У  розм'яклий  наспів  культури,
Щоб  прохромити  його  ницість
Гострим  випадом  авантюри.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750412
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 13.09.2017


Tаємні кімнати відкриті

У  тобі  є  таємні  кімнати,
Чорні  діри,  матерії  темні,
Та  ти  здатен  себе  ошукати,
Що  вже  знищив  усе  незнищенне.
Оптимізм  твій  -  не  вихід,  а  пастка,
Викрутаси  на  краю  могили,
То  невже  параної  люб`язно
Передати  підточені  сили?
Твої  плани  упадуть  замертво,
Бо  таємні  кімнати  відкриті,
Та  страшишся  не  цього,  а  жертви,
А  без  жертви  тобі  не  змінитись.
Оминаєш  важливі  дрібниці,
Де  живе  самолюбства  диявол,
Ти,  героє,  втечеш  із  в`язниці,
Та,  боюсь,  все  це  буде  в  уяві.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750411
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.09.2017


Нескінченно лише наближаємось

Все  й  нічого  не  виражається,
Світу  суть  у  мовчанні  спить,
Нескінченно  лише  наближаємось
До  периферій  краси.

Ми  так  прагнем  напругу  магії
Транслювати  із  мовних  веж,
І  ці  спроби,  звичайно,  радують,
Але  слова  замало  все  ж.

Лоскіт  листя  розплавлений  полуднем,
Плюскіт  сонних  нейронних  рік,
Опівнічне  занепокоєння
Не  утримати  в  повноті.

Тільки  жити  тонкими  загадками,
Що  край  ока  пізнань  спливуть,
Що  своєю  безсилою  владою
Нам  вигострюють  внутрішній  слух.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750334
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.09.2017


Я той, хто нікого ніколи любити не вмів

Я  той,  хто  нікого  ніколи  любити  не  вмів,
Замовкаю  нарешті,  щоби  тебе  послухати,
Як  дивно  чуже  відчувати  немовби  своїм,
Сягать  розуміння  раніш  недоступного.

Я  не  прийму  усе,  що  писав  Геродот,
За  свою  особисту  серцеву  історію,
Це  було  до  початку  ери  твоєї,  до...
Я  тепер  за  тобою  повторюю.

Я  виходжу  із  серця  свого  кам`яниць,
Поки  ще  егоїзм  не  зробив  їх  пеклами,
До  тлумачень  своїх  я  так  нестерпно  звик,
Що  прагну  читати  цю  дійсність  в  твоєму  перекладі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750333
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2017


Мініатюри

Хтось  поклав  уночі  тридцять  срібних  монет,
Тридцять  срібних  монет  на  моє  підвіконня,
Чи  не  зрадив  в  котромусь  зі  снів  я  себе,
Наче  спогаду  постріл  ця  повня.

***

Вибач,  я  лицарем  твоїм  не  був,
Ми  живемо  разом  і  нарізно,
Лише  ненароком  втаєне  люблю
Бризне  росами,  висохне  слізьми.

***

Між  Тобою  і  мною  -  павутинка  тоненька,
Тільки  думка  одна  перейти  нею  може,
Але  паломництво  моє  щоденне
Виявить  нашу  раптову  схожість.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748408
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.08.2017


Ліліт

Говорять:  всі  одержимі,  відпалі  і  зовсім  безумні
Знайдуть  свій  нічліг  у  солодкому  домі  Ліліт,
Але  я  попри  нього  прокрастися  хочу  безшумно,
Притягає  мене  чистота  досконалих  лілій.

Та  вона  усе  бачить  -  скидає  свої  одежі,
На  вугіллі  бажань  витанцьовує  моїх,  відьма,
І  знов  переходжу  мені  недозволені  межі,
Хочеться  знову  чинити  усе,  що  невільно.

Дай  мені  мужності  сюрреалістів,  Боже,
Не  боятись  себе  і  нормальне  змінити  дивним,
Увійти  у  дім  Темної  і,  пройшовши  повз  її  ложе,
Про  лілії  чисті  із  нею  всю  ніч  говорити.

Зрозуміти,  що  всіх  нас  коли-небудь  недолюбили,
Що  погоня  за  пристрастю  -  туга  за  неілюзорним,
І  утішаться  ті,  що  пізнали  всі  слабкості  сили,
І  безвинні  оті,  що  признались  в  тому,  що  хворі.

Бо  справді  хворих  можна  насправді  зцілити,
І  поки  праведні  собі  набивають  ціну,
Коли  ліків  немає,  залишається  тільки  любити,
Темряви  дочко,  ходи  я  тебе  обійму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748406
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.08.2017


У пустелі моїй все хороше повільно згора

У  пустелі  моїй  все  хороше  повільно  згора,
Мені  звичніші  скелі  й  ходіння  по  терну  і  цвяхах,
А  в  дитинстві  я  знав:  є  далеко  безмежні  моря,
Як  істоти  просвітлені  сонячним  знаком.

Ця  ідея  відрадна,  що  є  ще  весь  світ  поза  тим,
Поза  вічним  поверненням  в  петлі  мого  мазохізму,
Та  я  цього  не  бачив,  хоч  часто  цим  тільки  і  снив,
І  збирав  за  відсутності  метеоритне  залізо.

І  тепер,  коли  я  міг  би  йти  до  безмежних  морів,
Коли  прагну  покинути  цей  мій  безплідний  камінь,
На  мені  вже  печать  тих  залізних  пустельних  богів,
На  мені  уже  звичка  нещиросердних  розкаянь.

Але  вірю  колишнє  відступить,  замовкне,  пройде,
Та  хапають  за  руки  і  ноги  останні  примари,
І  хитається  маятник:  ось  він  пропустить  вперед,
А  за  мить  відкидає  назад  нездоланним  ударом.

У  пустелі  моїй  теж,  мабуть,  є  джерела  води,
Легко  й  вийти  із  неї,  якщо  є  розгорнута  карта,
Її  знають  далеко,  напевно,  це  знаєш  і  ти,
Але  звідки  мені  у  безлюдності  цій  про  те  знати?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747983
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.08.2017


Є багато припущень

Є  багато  припущень  куди  вони  зрештою  йдуть,
Є  багато  надій,  які  все  ж  не  применшують  відчай...
Так  і  літо  збере  все  тепло  у  наплічник  -  і  в  путь,
Відлетить  цей  старий  і  народиться  новий  місяць.
Є  немало  світів,  в  які  можу  я  згодом  піти,
Є  чарівні  світи,  що  обіцяні  дітям  у  казці,
Та  я  прийду  у  той,  де  будете  зі  мною  і  ви,  
Яких,  очі  заплющивши,  знову  я  бачу  виразно.
Часові  завитки  розгортаються  в  згини  століть,  
Не  злічить  траєкторій  в  безмежних  полях  варіантів,  
В  навігаторі  серця  мого  точний  курс  прокладіть,  
Щоби  ритміка  ваша  зустрілась  із  моїм  анданте.
Ну,  а  поки  я  тут,  і  ще  літо  нікуди  не  йде,  
Сподіватися  смію  на  тиху  осінню  милість,  
Всі  можливі  майбутні  існують  водночас  уже,  
У  якомусь  із  них  це  маленьке  пророцтво  здійснилось.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747129
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2017


Ми в Едемі

"Open  mind  for  a  different  view"
Metallica
Ми  в  Едемі,  у  темнім  Едемі,  
Що  не  знає  про  пута  назв,  
Простір  цільний  і  незокремлений,  
У  якому  нічого,  крім  нас.  
Старий  одяг  -  ідеї,  концепції  -  
На  підлозі  без  руху  й  мети,  
Ми  вчимося  безпосередності:  
Зір  мовчить,  тож  на  дотик  іди.  
Ми  безглуздя  для  герменевтики,  
Пустота  нелогічних  зв`язків,  
Мультивсесвітні  невичерпності,  
Вільна  ніжність  степових  вовків.  
Коні  часу  спинитись  змушені  -  
Сотні  яблук  добра  і  зла,  
Ми  ж  пройдемо  повз  них  незворушно,  
Просто  виростим  істин  сад.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747127
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.08.2017


Тебе береже те, що ти бережеш

Тебе  береже  те,  що  ти  бережеш,
Людина  сама  -  це  істота  безцільна,
Тобі  довго  ще  вчитись  любові,  та  все  ж
Не  любити  -  це  вирваним  бути  з  корінням.
Ти  собою  не  є,  не  знайшовши  своїх,
І  варто  терпіти  нещадну  цю  спеку,
Щоб  зібрати  надвечір  хмарних  пір`їн
Й  прохолоди  для  друзів  далеких.
Що,  крім  ніжності,  виправдать  може  тебе,
Чим  ще  викупиш  в  смерті  кілька  хоч  років?
Можливо,  ця  дівчинка  поряд  і  є,
Щоб  до  добра  був  причетним  ти  трохи.
З  потойбіччя  вікна  світло  пізніх  машин
По  стіні  протіка,  та  згасає  безслідно,
Ти  ж  в  куточках  усмішки  їй  залишись,
Тихим  небом  її  Персеїдам.
І  твоя  прохолода  торкнеться  їй  щік,
Прошепочуть  пір`їни,  що  все  недаремно,
І  на  мить  її  наче  обійме  весь  світ,
А  ти  будеш  врятований  нею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2017


Невиправні, ми, невиправні

I  focus  on  the  pain  
The  only  thing  that's  real  
Johnny  Cash  "Hurt"  

Невиправні,  ми,  невиправні,  
Наші  тіні  стріляють  нам  в  спину,  
Але  той,  хто  про  нас  це  знає,  
Нас  ніколи  самих  не  покине.

Заглядаючи  в  свої  прірви,  
Ми  караємось  власними  вчинками,  
Але  той,  хто  назавжди  вірний,  
Любить  нас  і  зовсім  без  причини.

В  абсентивній  спимо  атмосфері,  
Не  бажаючи  більш  прокидатися,  
Та  є  завжди  відчинені  двері,  
І  є  той,  що  не  стане  сахатися.  

Нас  самотність  випалює  рано,  
Розриваємось  внутрішнім  тиском,  
І  все  ж  він  щосекунди  з  нами,  
Дає  силу,  щоби  відродитись.

Коли  ми  прокидаємось  ніччю,  
Бо  приходять  всі  наші  померлі,  
За  вікном  він  розстелює  вічність  
І  свічада  засвічує  темні.  

Він  дозволить  нам  землю  краяти,  
Він  допустить  продовжувать  битви,  
Але  вірить,  що  діти  награються,  
І  навчаться  колись  любити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744183
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.07.2017


З нашарування соціальної безпам`яті

Втікай  у  дику  усмішку  смородини,  
У  райдугу  дзвінку  із  комашиних  крил,  
Колись  ти  був  всього  цього  володарем,  
Допоки  атому  душі  ніхто  не  розчепив.

Втікай,  втікай  до  точки  сингулярності,  
Коли  у  враженні  уміщувалось  все,  
Бо  далі  маківка  пізнання  розсипається  
У  розмаїття  фактів  неживе.

У  плямі  світла  ти  -  це  аномалія,  
Не  змінена  прицілом  глядача,  
З  нашарування  соціальної  безпам`яті  
Виймаєш  ти  себе  -  бадьорий  злет  меча.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744181
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.07.2017


Розв`язуй вузлики

Розв`язуй  вузлики,  послаблюй  свої  вузли,  
Добре  й  погане,  все,  що  тебе  тримає,  
Хай  цілі  не  зв`язують  більше  твоєї  ходи,  
Хай  грудки  у  грудях  не  звузлюються  печальні.  

Розв`язати  -  це,  мабуть,  пробачити  зовсім  все,  
Всім  і  собі.  Нічого  не  зберігати,  
Хіба  тобі  щось  знадобиться  колись  іще?  
Коли  в  тебе  є  ця  проста  і  глибинна  радість.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742553
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.07.2017


Просто дихайте, просто побудьте зі мною живими

Просто  дихайте,  просто  побудьте  зі  мною  живими,  
Сперечайтесь  зі  мною,  тривожте,  хвилюйте  живіть,  
Мої  дивні,  шалені,  недосконалі  й  мінливі,  
Ви  триваєте,  тож  мій  не  має  закінчення  світ.  

Я  колись  вимагав  від  вас,  мабуть,  всього  забагато,  
Наче  ви  вже  надлюди,  просвітлені,  просто  боги,  
А  тепер  про  єдине-одне  я  прошу:  не  вмирайте,  
Усі  інші  недоліки  з  легкістю  можна  простить.  

У  вас  більше  життя  -  і  у  мене  вже  більше  енергій,  
Ваші  подихи  кисню  легеням  моїм  додають.  
Це  любов  проявляє  закон  досконалих  симетрій,  
Ви  живете  десь  там  -  мою  душу  вкрива  перламутр.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742262
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2017


Дівчинко, я - це звичайний диявол

Дівчинко,  я  -  це  звичайний  диявол,  
Не  Воланд  премилий  з  поважним  ціпком,  
Стиснувши  стегна  і  ребра  удавом,  
Роздягнену  душу  привласню  цілком.  
Я  старомодно  ще  вірю  у  Бога,  
А  в  пекло  не  вірю  (хоч  в  ногу  стріляй!),  
Коли  ти  пройдеш  ці  туземні  дороги,  
Ти,  мабуть,  також  розсмієшся,  мала.  
Важко  кожного  біса  вважати  за  брата,  
І  в  кожній  можливості  бачити  гріх,  
Ходи  в  ліжко,  і  поки  ми  будем  кохатись,  
Я,  якщо  хочеш,  навчу  тебе  всіх.  
Вип`ю  тебе,  бо  чорт  зна,  що  ще  буде,  
Та  зажди:  в  тебе  очі  такі  золоті,  
Розплачусь  на  лоні  твоїм,  як  Іуда,  
І  янголом  стану...  в  наступнім  житті.  
Мов  фотоспалах,  місяць  пролитий  
Зайде  до  кімнати  й  здивується  нам,  
Що  спимо,  як  опісля  трьох  ночей  молитви,  
Вдвох  -  просто  люди  -  пресвітла  пітьма.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2017


А істина стара

Скорботу  світову  відчуть  будь-хто  зуміє,  
в  життя  театрі  майже  кожен  Сартр,  
а  я  навчаюся  одній  магічній  дії:  
свої  страждання  перетворювати  в  жарт.
Мій  біль,  звичайно,  розіграш  невдалий,
Чи  може  існувать  подібна  маячня?
Коли  сміюсь  -  трагедія  зникає,
Вона  реальність  із  серйозністю  втрача.
Кривлятись  годі,  майе  непокірна,
Тебе  я,  витівнице  розгадав,
А  істина  стара:  не  бійся,  тільки  віруй,
Страждання  грається  з  розгубленим  лиш  "я".
Я  відкриваюсь  диву  світовому,
Де  любить  Аполлон,  танцює  Діоніс,
Росте  Аліса  (коржики  медові!),
А  болі-карлики  десь  губляться  в  тіні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740441
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.07.2017


Неземне

Неземне
A-side
Інопланетний  розуме,  озвися,
Допоки  не  спіймав  мене  здоровий  глузд,
Якщо  Екзюпері  нам  написав  про  Принца,
Мабуть,  він  мав  також  і  здогадку  якусь.
Допоки  небо  наді  мною  не  замкнулось
І  Всесвіт  ще  не  став  для  мене  просто  тлом,
Заглянь  в  блакитний  наш  провулок,
Я  не  прошу  польотів  в  НЛО.
Дай  просто  зрозуміти,  що  ти  поруч,
Що  космос  не  пустий  до  Вічності  експрес,
Поглянь  униз,  а  я  подивлюсь  вгору...
Мені  підморгує  лукаво  Антарес.
B-side
Сонце  торкається  серця  плато,
Це  торкаєшся  ти,  моя  панно,
Ти  мені  безіменна,  для  тебе  я  Хтось
І...  астральна  проекція  тане.
Порожнеча  холодна,  шлях  непростий,
Безтілесна  і  сонячна  німфо,
Я  тонкий  твій  сигнал  у  частотах  зловив,
Наче  привида  на  фотознімку.
Надсилаю  в  світи,  як  послання  землян,
Хвильовий  вседолаючий  відклик,
Сонце  майже  зайшло  і  темніє  екран,
Ми  зближаємось.  З  швидкістю  світла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2017


Полюбити цю душу, заодно полюбити це тіло

Полюбити  цю  душу,  заодно  полюбити  це  тіло,  
Надто  довго  мене,  чорний  вітре,  по  стернях  ти  вів,  
Надто  довго  мені  моя  доля  квилила,  боліла,
Це  вмирали  у  ній  і  покора,  і  відчай,  і  гнів.

Не  настільки  святий,  щоби  закінчить  розп'яттям,  
Відпускаю  тебе,  чорний  вітре,  і  ти  відпусти,  
Якщо  можу  тепер  хоч  ще  щось  вибирати,  
Обираю  любов  до  своїх  недоладних  частин.

Небо  падає  вниз,  гетсиманські  руйнуючи  тіні,  
Час  подякувать  тілу  за  право  на  мить  і  на  вдих,  
Попри  все  ти,  свідомосте,  досі  працюєш  відмінно,  
Хто  врятує  мене,  як  не  ти,  як  не  ти.

В  голові,  на  горищі  живе  мій  єдиний  учитель,  
Ніхто  ззовні  не  може  почути  його  тихий  крок,
Самовпевненість  би,  самовпевненість  би  оживити
І  не  потребувать  схвалення  дій  та  думок.

Хто  б  мені  не  сказав,  що  є  правильним,  що  є  невірним,  
Моя  правдо,  від  цього  всього  незалежною  будь,  
Люблю  душу  мою,  люблю  тіло  моє,  моїх  рідних,  
Врешті  тільки  із  ними  життя  я  усе  проживу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737943
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2017


Фантазійне

Коли  впаде  урешті  скошений,
Ночі  кулею  вбитий  день,
Темноокі  чугайстри  зі  зморшками
Палять  люльки  і  п`ють  портвейн.

Дальнє  світло.  Гарчать  моторами
Диво-коні  Стрибожих  доріг,
І  гойдається  сонце  зморене
У  тенетах  гарненьких  панчіх.

І  ми  п`ємо  з  тобою,  кумпелю,
В  іншій  Дуклі  вальгальський  мед,
Смерть  -  це  вихід  лише  за  лаштунки,
Не  гадаймо,  що  там,  наперед.

Чи  це  місце  хоч  десь  існує?
Чи  безсмертники  квітнуть  в  Ніде?
Грайте  щезники,  годі  суму:
До  поета  приходить  поет.

І  він  каже:  "О  друже  мій
Ми  -  тканина  із  наших  мрій,
Мрії  нашими  пишуть  душами
Про  цей  світ  між  смертей-життів"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2017


Прокидаються боляче

Прокидаються  боляче,
Поодинці,  далеко  не  всі,
Півпритомні,  навколішки
Починають  служити  красі.

Їхні  рухи  незграбні
Не  знають  ні  технік,  ні  схем.
Тільки  одна  є  радість
Творити  вже  щось  своє.

Перші  кроки  -  поразки,
Результати  такі  слабкі,
Та  які  ж  прекрасні
Ловці  щастя  у  боротьбі.

Так  не  помітні  зміни,
Як  важкість  звичайних  справ,
Дорога  цілує  коліна,
Ризик  -  добра  пожива  травм.

Вже  не  встановиш  що  це
Натхнення  чи  просто  злість,
Але  хтось,  хоч  і  кровоточить,
Повстає  вже  на  повний  зріст.

Його  не  чекає  вічність,
Не  лунає  врочистий  псалм,
Але,  може,  новий  да  Вінчі  -
Той,  хто  вчився  ходити  сам.

***

Але  мені  безтривожно,
В  смертника  кріслі  сплю,
Через  трубки  у  себе  вводжу
Культ  себе  і  всезнання  культ.

Сниться  мені  й  химерне:
Мого  серця  сліпучий  блиск,
Він  розбудить  мене,  напевно,
Не  сьогодні,  не  завтра...  колись...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737509
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.06.2017


Гори пливуть - волошкові кити

Гори  пливуть  -  волошкові  кити  -
Труться  боками  до  горизонтів,
Спокій  тримай  і  візьмеш  у  гори
Миру  своїм  невидимим  фронтам.
Падай  легко  в  траву,  як  і  роси  щодень,
Вітру  й  полум'ю  вдячно  молися,
Сонце,  бери  в  бурштиновий  човен  -
Пристані  неба  так  близько.
А  далеко  внизу  сплять,  мов  красі  коти,
Літа  пальцями  пещені  села,
Угорі  тільки  двоє  коханих  -  птахи-
В  них  впізнаєш  Полеля  і  Лелю.
Сонце  в  смерековий  спуститься  яр,
Розійдуться  боги  берегами,  
Тіні  відкриють  ключами  флояр  
Нічну  сторону  -  пагорби  Нави.
В  них  теж  потойбічний  смерековий  ліс
І  зіркі  також  літнії  ватри,
Чуєш,  гілля  співає  -  це  тіні  вже  скрізь,
Нам  продовжують  міць  віддавати.
А  тепер  просто  спи,  без  страхів  і  без  снів,
Живі  води  Карпатського  моря
Цвіт  провидиць-зірок  тобі  зносять  до  ніг,
Спить  трисвіття,  загублене  в  горах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737288
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.06.2017


Вона може усе

Вона  може  усе  і  без  тебе,  і  зовсім  одна,
Прочитати  шляхи,  перейти  заборонені  ріки,
Сколихнути  твердим  своїм  голосом  стихлий  майдан,
Не  чекаючи  сили  і  мудрості  від  чоловіка.
Їй  не  треба  цього  і  визнання  її  божества,
Вона  -  матір  родів,  і  живе,якщо  вірити  досвіду,  всоте,
І  якщо  вже  тремтить,  то  як  спрагла  стріли  тятива,
Не  зречеться  вона  ради  тебе  свойого  польоту.
Зліва  ледь  заболить,  коли  вистрелить  в  ночі  люпин,
Вона  -  м`якість  світанку,  водночас  і  звір  ще,
Але  ти,  якщо  можеш,  її  і  таку  все  ж  люби,
Вона  може  усе,  а  з  тобою  ще  трішечки  більше.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2017


Цей світ своє закінчить існування

Цей  світ  своє  закінчить  існування,
Коли  заплющим  наші  очі  ми,
Йому  забракне  наших  сяєв
І  нашої  не  вистачить  пітьми.
Ну  і  нехай.  Залишим  на  порозі
Минулий  світ,  в  якому  ми  чужі,
Закони  світові  і  світу  розмір  -
Це  внутрішні  властивості  душі.
Дамо  йому  у  зморшках  сміху  очі,
Наділимо  його  надійним  раменом,
Лише  добром...  (Ти  справді  цього  хочеш?)
Гаразд,  спокусливим  ще  злом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2017


God Is an Astronaut

God  Is  an  Astronaut

Так  непросто  осмислити  Бога,
Нам  бракує  пізнання  для  точності,
Як  на  мене,  Він  є  для  того,
Щоби  ми  не  були  самотніми.

Так,  Йому  не  бракує  натхнення,
Але  також  і  Сотворителю
Після  справ  всіх  його  семиденних
З  кимось  хочеться  поговорити.

Я  люблю  так  цей  стан  невагомості,
Але  й  інше  не  менше  бажане.
Ми  окремо  -  лише  випадковості,
Але  разом  немало  важимо.

І  якими  б  не  були  різними,
Ми  потрібні  одне  для  одного,
А  якщо  ти  живеш  на  Місяці,
Нас  з`єднати  -  це  воля  Господня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2017


Сміється дощ

Сміється  дощ,  бо  він  такий  зелений
на  спинах  пружних  рибок  листяних,
ця  гра  його  і  що  йому  до  мене,
Та  я  чомусь  сміюся  разом  з  ним.
Крізь  дощ  дивлюсь  я  на  минуле  -  свято
На  ганку  теплої  Зеленої  зорі,
В  той  час  я  перші  налагоджував  фрегати,
Які  розбилися,  щоб  врешті  я  прозрів.
Краплини-дні  стукочуть  полонези,
Але  ніщо  в  нікуди  не  зника,
І  дощовиця  вмила  сонце-серце,
Я  ж  пристрасть  на  розважність  обміняв.
Але  енергії  своєї  не  розтратив,
Громів  і  блискавок  уловлюю  снагу,
Сміється  дощ  -  час  літу  стартувати,
Сміюся  я  -  цвіте  в  повітрі  струм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017


Крізь сліпоту вікон

Вона  прийшла,  не  знаю  навіть  звідки,  
Крізь  сліпоту  вікон,  замкнуті  горем  двері,  
Мов  сипонула  пригорщу  леліток,  
Що  застрибали  на  сумних  паперах.  

Прекрасна  музика,  не  вмію  і  назвати,  
Я  тільки  знову  вчусь  писати  "щастя",  
Вона  щось  неймовірне,  бо  і  втрата  
Грозиться  гільйотиною  упасти.  

Їй  мого  розуму  незнана  суперечність,  
Моя  збентеженість  й  тривоги  невідомі,  
Вона  прийшла,  і  цим  уже  доречна,  
Вона  дісталася,  вона  тепер  удома.  

Я  їй  довірившись  (чи  хто  повірить)  здатен  
З  очей  своїх  зірвати  чорну  стрічку,  
І  дивосвіт  навколо  помічати,  
І  не  лякатись  радощів  зустрічних.  

Струною,  хвилею,  через  проміння  й  руки  
Любов  виходить  з  мене  і  до  мене,  
З  прихованих  глибин  ця  пуповина  звуку
Все  найвідаленніше  зводить  в  іманентне.

Іманентне  —  належне  внутрішньому  світу.  Відповідно  до  іманентної  філософії  зовнішній  світ  є  іманентним  (внутрішнім)  змістом  свідомості,  породжується  свідомістю  та  формується  нею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2017


Я не плачу, в них інший дім

Я  не  плачу,  в  них  інший  дім  -
Королівство  в  невидимих  обріях,
Бачать  нас  тут  відсутні  чи  ні
З  того  Всесвіту  боку  зворотнього?

На  орбітах  нічних  самоти
Голоси  їхні  чуються  близькими,
Це  повтори  трансляцій  тих,
Що  на  серця  звороті  записані.

Та  душа  не  здається,  ні,
Тунелюючи  простір  зондами,
Відчуває  ще  вплив  тяжінь,
Що  уже  за  подій  горизонтом.

Якщо  схожі  люди  на  Господа
Якщо  Він  розмовляє  знаками,
То,  можливо,  й  травневими  бростями
Мертві  кажуть  до  нас:  "Годі  плакати"

З  білих  шумів  інакшого  космосу,
З-під  сузір`їв,  яких  ми  не  знаємо,
Дістаються  до  нас  відголоски
В  полудневу  дрімоту  розаріїв.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732951
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.05.2017


Віддання Таємниці


Вогкі  підземелля,  порослі  алеї,
Нефи,  що  плачуть  воском-слізьми,
В  магічну  криницю  Європи  за  Нею
Глибше  і  глибше  спускаєшся  ти.

Ночі,  трактати,  вістря  прозріння,
В  снах  доганяєш,  вуаль  ще  густа,
Сміх  задзеркальний,  хорали  і  півні  -
Барвисті  уламки  розбитого  скла.

Лілеї,  троянди,  місяць  триликий,
Зламана  лютня,  замковий  вал,
До  тебе  приходять  символи  жити,
Гарячка  змінила  шукання  запал.

Тугою  жагою  обплів  уроборос,
Грифон  розриває  зсередини  бік,
Стіни  зникають,  і  дух  звіробою
Теплою  хвилею  серце  обпік.

Згортається  в  карту  ілюзія  міста,
Вечір  на  флейті  ворожить  в  кущах,
Постать  у  чистому  полі  помітна
І  ореол  фіалковий  плаща.

Серце  спішить  і  летить  горизонтом,
Поколює  пальці  незнане  тепло,
Ти  на  Неї  вдягаєш  із  тису  корону,
Цілує  Вона  твоє  зблідле  чоло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725527
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 25.03.2017


Пролог весни (Прозова спроба)

Ця  рання  весна  нагадує  пізню  осінь,  ті  самі  сірі  аркуші  неба,  вже  знайомі,  недбало  виведені  піктограми  гачкуватого  гілляччя,  що  швидше  скидається  на  лінії  тектонічних  розломів,  та  ж  легка  примарність  застояного  повітря,  яка  осідає  в  легенях  разом  з  кашлем,  а  в  свідомості  перетворюється  у  невловний  жаль  невідомо  за  чим,  у  потребу  негайної  переміни.  У  кволі  обідні  сутінки  розсипаються  пікселі  екранного  світла  і  прямокутник  монітору  з  весняною  заставкою  видається  вікном  у  цілком  інакший  світ,  до  якого  проте  не  доторкнутись.  
На  столі  всього  кілька  книжок,  але  в  уяві  вони  виростають  у  книжкові  вавилонські  вежі,  що  підпирають  низькі  карнизи  хмар  і  оглушують  одночасним  гамором  десятків  текстів.  Ні,  я  люблю  літературу,  захоплююсь  можливостями,  які  вона  надавала  та  надає  людям,  її  здатностям  перевтілюватися  у  вихователя,  друга  чи  порадника,  її  користю  для  розуму,  її  силою  впливу  на  наш  дух,  просто  естетичною  самоцінністю,  але  часом  виникає,  мабуть,  не  зовсім  раціональний  страх  того,  що  чужі  думки,  погляди,  ідеї,  творчості  можуть  витісняти  собою  мене  із  самого  себе,  що  досвід  інших  особистостей  переважить  у  моїй  свідомості  досвід  мій  власний,  що  уявні  реальності  підмінять  справжнє,  відчутне  на  дотик  існування,  на  яке  кожному  з  нас  дано  не  так  багато  часу,  що  унікально-індивідуальне  так  і  залишиться  непізнаним,  нерозкритим,  невимовленим,  боюся,  що  життя  буде  не  прожитим,  а  прочитаним.  Що  вже  говорити  про  грандіозні  запаси  важливої  і  не  дуже  інформації,  новин,  які  вже  до  вечора  втрачають  актуальність  та  відвертого  медіа-мотлоху,  якими  заповнена  всесвітня  мережа.  Час  від  часу  вкрай  набридає  це  щоденне  буття-в-інтернеті.  
Тож  я  відвертаюсь  і  від  паперових  світів  книг,  і  від  віртуальних  симуляцій  життя,  а  куди...  Знову  привіт,  моя  переосінена  весно,  моя  майже  повністю  поглинена  сутінками  кімнато,  що  стоїш  по  груди  в  перебродженому  мовчанні.  
І  ось  мій  погляд  ковзає  по  знайомих  предметах,  обмацує  стіни,  а  не  знаходячи  іншого  виходу  тягнеться  до  вікна,  щоб  знову  переконатись,  що  безрадісний  пейзаж  не  зазнав  ніяких  змін.  І  раптом,  щось  мовби  спиняє  мій  погляд,  який  зависає  у  порожнечі  десь  на  півшляху  до  горизонту.  Я  довго  дивлюся  у  вікно,  бездумно  не  помічаючи  найближчих  предметів  та  не  торкаючись  поглядом  віддалених.  Я  чекаю,  чекаю  якогось  руху  чи  появи,  наче  моє  пильно-концентроване  вдивляння  щось  чи  когось  матеріалізує  або  відгорне  шматок  тканини,  за  якою  ховається  істинний  світ  на  противагу  цьому  недоладно-буденному.  Звичайно,  нічого  не  відбувається,  що  посилює  сум`яття  в  душі,  перетворюючи  її  в  дзеркальне  відображення  цього  блідого,  позбавленого  кольору  дня.  
Але  ні,  ні,  неможливо,  щоб  безмежність  складалась  з  одного  світу,  щоб  один  вимір  охоплював  собою  все  буття,  а  отже,  десь  тут,  поряд  існують  таємні  ходи  в  Задзеркалля,  портали  в  інші  часи  та  кротовини,  що  ведуть  до  невідкритих  зоряних  систем.  Тепер  ця  неописана  туга  перетворюється  в  нетерплячість,  пожвавлене  нуртування  крові  та  думок,  внутрішнє  тремтіння,  наче  починають  іскритися  лінії  електропередач  збуджених  нервів.  Стій,  заспокойся,  вдихни  глибоко,  сповільни  серцеві  ритми,  не  напружуйся,  заплющ  очі,  просто  слухай  себе,  будь  спостерігачем.  Спочатку  серце  все  ще  не  знаходить  місця  в  грудях,  проносяться  клаптики  попередніх  думок,  проте  все  поволі  пригасає,  стає  легким,  менш  гучним  та  менш  нав`язливим,  поки  зовсім  не  закутується  у  плащ  абсолютної  тиші...  
Саме  тоді  я  починаю  бачити.  Простір  під  повіками  видається  сполученням  художньої  галереї  з  кінозалом.  Один  за  одним  виникають  силуети,  меншої  чи  більшої  чіткості,  деталізації  та  тривалості,  деякі  з  них  розгортаються  в  мікрофільми  з  динамічним,  рухливим  зображенням,  викликаючи  конкретні  відклики  та  емоції,  інші  являють  собою  застиглі  картини,  які  деякий  час  стоять  перед  внутрішнім  зором,  бувають  окремі  поодинокі  образи,  туманні  необроблені  розумом  частинки,  які  злегка  проступають,  як  напівстерті  фрески,  як  природні  утвори,  що  тільки  віддалено  подібні  на  щось  знайоме  людині,  нарешті  неоформлені  в  будь-що  відчуття,  для  яких  немає  візуальних,  а  тим  паче  словесних  відповідників.  Багато  з  них  мені  добре  знайомі,  адже  саме  вони  були  втіленими  у  моїх  минулих  віршах:  сліпучо-біла  Антарктика,  куди  дістається  герой,  щоб  зігріти  снігову  королеву,  жарка  Іспанія,  де  андалузійка  обертається  в  мавку,  карпатські  ліси  з  їхньої  потойбічно-язичницькою  атмосферою,  божевільний  свінг  на  дахах  Парижу,  полум`яні  пентаграми  магічних  закоханих,  сади  цілющої  печалі,  таємничі  зоряні  обшири,  де  творили  ще  не  сковані  тілами  душі,  сонця,  місяці,  дощі,  музика,  тиша,  відчаї,  страхи,  самотності,  болі,  туги,  ніжності,  любощі,  радості,  тріумфи,  ейфорії...  Частка  з  них  для  мене  вже  привідкрита,  але  не  до  кінця  продумана,  пізнана,  створена,  бо  переживається  і  формується  протягом  останніх  тижнів,  останніх  днів  та  годин.  Вони,  наче  оригінальний  текст,  написаний  душею,  який  потрібно  розшифрувати,  зробити  його  переклад  на  слова,  як  картини,  про  символічний  зміст  яких  поки  що  можна  лише  здогадуватись.  І  це  тільки  на  перший  погляд,  адже  в  мені  живе  не  тільки  вже  створене  і  те,  що  твориться,  але  і  всі  потенційні  можливості  моєї  майбутньої  творчості,  все,  що  ненаписане,  все,  про  що  в  даний  момент  я  навіть  не  здогадуюсь,  але  що  неодмінно  створю  згодом,  може,  вже  завтра  або  через  десятиліття,  те,  що  можливо  й  не  вийде  за  межі  моєї  свідомості,  але  все  ж  належатиме  моєму  внутрішньому  світу.  Навіть  поза  творчістю  я  вже  тепер  вміщую  в  собі  всі  ймовірні  варіації  мого  подальшого  життя.  Для  безпосереднього  пізнання  доступні  тільки  поверхневі  шари  психіки,  тож  складно  оцінювати  всю  велич  і  красу,  всі  потужності  особистості.  Напевно,  тут  проявляється  проблематика  пізнання  взагалі,  бо  якщо  ми  небагато  знаємо  про  самих  себе,  то  ще  менше  про  інших  та  природу  Всесвіту,  але  не  про  це  наразі.  Навіть  ті  континенти  та  архіпелаги,  які  здіймаються  над  водами  несвідомого  дають  привід  захоплюватися  і  дивуватися,  як  собою,  так  і  кожною  людською  істотою.  Як  на  мене,  саме  на  знанні  і  усвідомленні  цього  повинна  грунтуватись  справжня  людяність.  Пробудження  власних  сил,  розкриття  своєї  повноти  завжди  потрібно  вважати  підтвердженням  здатності  кожної  людини  до  такого  духовного  відродження,  підтвердженням  того,  що  всі  переносять  в  явному  чи  прихованому  вигляді  в  собі  властивості,  які  здатні  повністю  переобразити,  подарувати  бачення  неоціненної  ролі  в  світобудові,  показати  щастя,  що  народжується  з  безперервного  плекання  мистецтва  життя.  І  якщо  всі  мають  схожий  потенціал  навчатись  та  вдосконалюватись,  приносити  красу  та  добро  в  цей  світ,  якщо  інший  -  це  майже  ти  сам,  хоч,  звісно,  відрізняється  від  тебе  унікальними  рисами,  то  тобі  нічого  більше  не  залишається,  крім  того,  щоб  любити  іншого,  як  себе  самого.  Адже  на  любов,  свободу,  безпеку  заслуговує,  як  твій  світ,  так  і  7  мільярдів  світів  навколо.  Всім  їм,  як  і  тобі,  потрібна  можливість  реалізувати  свою  індивідуальність,  пройти  своїм  шляхом  до  кінця,  бо  зло  виникає  тоді,  коли  цей  процес  порушується,  а  творча  міць  перетворюється  в  руйнівну...  
...  Розплющую  очі.  Де  я  знаходився  досі,  доки  мене  вели  мої  образи,  доки  переді  мною  проходило  те,  чого  я  просто  не  міг  бачити  в  своєму  житті,  доки  розвивалась  ця  думка  ?  Це  було  чимось  дуже  схожим  на  реальність,  а  ле  ж  тепер  реальні  і  моя  кімната,  і  ця  панорама,  яка  відкривається  із  вікна.  Видається,  що  я  щойно  побував  в  іншій  реальності,  якомусь  паралельному  вимірі,  який  має  таку  саму  справжність,  як  все  те,  що  оточує  мене  зараз.  Разом  з  тим  ця  внутрішня  реальність  володіє  значно  більшою  піддатливістю,  адже  я  сам  можу  регулювати  потік  образів,  доповнювати  та  розширювати  їх,  сам  прокладаю  дороги  для  думки  та  її  розгалуження,  тут  всесильна  уява  здатна  в  будь-якому  місці  свідомості  створювати  ось  ті  кротовини  в  будь-яку  точку  простору-часу  і  може  бути  обмеженою  лише  самою  собою.  
Знання  про  таку  життєву  силу,  про  необмежену  свободу  душі  та  розуму  для  мене  особливо  значуще  і  тим  більше  гріє  серце,  бо  у  фізично-тілесному  плані  я  позбавлений  можливостей  вести  активне  життя  і  багато  начебто  простих  речей  я  не  здатен  робити  самотужки.  Тому  саме  душевні,  духовні  сили  виходять  на  перший  план  і  їхня  абсолютна  автономія  дозволяє  мені  приймати  себе  таким,  яким  я  є,  адже  в  цій  сфері  нічого  не  стримує  мого  розвитку,  не  стримує  моїх  бажань  і  мрій.  Я  цілком  розумію,  що  лише  думками,  мріями  та  ідеями  не  замінити  життєвого  досвіду,  не  замінити  зовнішніх  подій,  але  й  один  чистий  досвід  є  лише  матеріалом  для  свідомості,  грубим  свинцем,  який  потрібно  обернути  в  золото.  Тому  розвинена  свідомість  здатна  видобути  цінний  досвід  і  з  незначних  на  перший  погляд  подій,  які  трапляються  з  необхідністю  трапляються  з  будь-якою  живою  людиною.  Тож  все  це  приносить  мені  полегшу,  допомагає  з  терпимістю  ставитись  до  своїх  фізичних  недоліків.  Можливо,  завдяки  останнім  я  і  я  тепер  і  розумію  цінність  свого  внутрішнього  світу.  Хтозна.  Це  ще  одна  загадка,  яку  ставить  переді  мною  буття.  Що  ж,  подякую  йому  і  за  це.  
Знову  окидаю  оком  простір  перед  собою.  Не  додалося  жодного  променя,  крізь  сірувату  повсть  ландшафту  не  проступило  зелених  латок,  напівморок  заснував  шибки,  але  бачення  моє  змінилося.  Наді  мною  уже  не  владна  ця  осіння  мана,  я  більше  не  потрапляю  у  пастку  видимого,  а  відхиляю  цю  павутинну  запону...  І  бачу,  як  запускаються  та  набирають  обертів  таємні  механізми  весни,  як  зміни  розповсюджуються  в  землі,  в  коренях,  у  водах  та  в  повітрі.  Весна  вже  тут,  між  нами,  в  нас  і  вже  незабаром  ця  ланцюгова  реакція  ренесансу  завершиться  грандіозним  вибухом  краси,  який  змете  залишки  цього  ілюзорного  сумного  королівства  
Блаженні  ми,  ті  що  дочекалися  цього  часу,  не  наштовхнулись  на  гострі  крижини,  не  розгубилися  в  талих  водах,  не  втратили  волі  жити  та  творити.  Тепер  неминуче  наше  правління,  навіть  сам  час  тепер  на  нашому  боці.  Ми,  що  п`ємо  з  джерел  Сили,  вже  не  забудемо  присмаку  перемоги,  вже  не  засумніваємось  собі,  вже  не  станемо  скромно  ховати  під  одягом  крила.  Не  забувається  могутність,  не  забувається  сутність  речей,  не  забувається  остаточне  вивільнення  душі.  Хай  буде  так.  

"Навколо  все  оживає,  
І  повертаються  сни.  
Я  свою  душу  звільняю  
Серед  хмурної  весни"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724208
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 18.03.2017


Нескінченне

Вірші  -  зовсім  маленькі  епізоди
Життя,  яке  задумане  безмежним,
І  скільки  б  не  всотав  я  сонця  й  прохолоди,
А  спрага  не  ослабне  і  не  щезне.

Печаль  в  тому,  що  все  не  розказати,
Що  завжди  буде  непроказана  частина,
Ніхто  не  знатиме  про  всі  любові  й  втрати,
Та  і  відомих  в  слові  тільки  половина.

Тож  при  мені  залишиться  ця  тайна,
Фрагмент  рукопису  вихоплює  лиш  світло,
Триває  завжди  внутрішнє  писання,
І  найінтимніша  поезія  -  це  непомітна.

Хоч  встигнути  б  найвище  оповісти,
Красу  в  мені,  у  людях  безумовну,
Не  спиниться  душі  запаморочне  дійство,
Слова  закінчаться,  життя  продовжить  мову.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721758
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.03.2017


Не говоріть "люблю"

Не  говоріть  "люблю",  це  ні  про  що  не  свідчить,  
Скидайте  з  ніг  натомлених  взуття,  
Сідайте  поруч  і  не  йдіть  вже  звідси,  
Бо  вже  на  нелюбов  шкода  мені  життя.

Весна  пройде  і  знов  її  не  буде,
А  протяг  цей,  невже  він  назавжди?
Душею  не  кривіть,  я  знаю:  ми  лиш  люди,
Від  чесності  -  печаль,  а  випрямить  нічим.

Давайте  без  змагань,  завоювань  і  бою,
Тривкі  ж  бо  почуття  війною  не  димлять,
Вони  -  то  самоціль,  коли  зберуться  двоє
В  ім`я  любові....Хай..  мовчать  її  ім`я.

А  драми  хай  живуть  собі  на  сценах,
А  тут  одне  із  двох:  корелятивність  чи  ніяк,
Сідайте  поруч  лиш,  коли  у  всьому  певні,
І  знайдеться  "люблю"  губами  на  губах.

Корелятивність  -  взаємна  залежність,  взаємний  зв'язок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2017


Я вважав, що ця слабкість мине

Я  вважав,  що  ця  слабкість  мине,
Та  минали  лиш  ігри  за  грою,
Хоч  тепер  очевидно  одне:
Я  зовсім  не  годжуся  в  герої.

Я  для  ангела  надто  лихий,
Також  демон  мені  недоступний,
Я  їх  грав,  але  хто  я  такий?
Щоб  впізнатись  і  не  забутись.

Криком  скелі  кришив  та  мовчав,
Дезертиром  був  з  кожного  строю,
Відтепер  корогва*  нічия,
В  цьому  ***  гравця...  поза  грою.

*Корогва  в  значенні  виду  прапора.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2017


Телесик

Скелі  підводні  гострі,  кісточки  ще  такі  крихкі,
Чого  ти  не  бачив,  Телесику,  в  цій  течії  мерехкій,
Хіба  ти  не  знаєш:  русалки  перевертають  човни,
Що  забирала  повінь  твоїх  предків  у  кращі  сни.

Я  б  залишився  на  суші,  серед  пасторальних  картин,
Але  знаєш  як  це  буває:  чуєш  поклик  й  не  можеш  не  йти,
Там  знадобляться  рибалки  й  ті,  що  ідуть  по  воді,
Не  знав,  що  святих  спиняють  горошини  оці  чарівні..

Які  називаються  кулі.  Співай,  моя  куле,  співай,
Разом  тепер  з  тобою  відправимось  просто  в  рай,
Бруківка  така  холодна,  я  неймовірно  один,
То  заступають  сонце  русалок  хвости  і  рибин.

А  їх  була  ціла  сотня.  Вже  замало  дванадцяти,
Найвразливіші  ті,  кому  прапор  з  собою  нести,
Задивляйся  кудись  у  небо,  говори  в  палантіри*  лампад,
Пам`ять  -  єдина  можливість  час  повернути  назад.

Палантіри  —  у  романах  Дж.  Толкіна  назва  восьми  чарівних  каменів,  що  мали  властивість  показувати  тому,  хто  дивився  в  них,  речі  віддалені  в  часі  та  просторі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719644
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2017


Повне кавове затемнення

Нині  повне  кавове  затемнення,  
Місяць  падає  в  млосний  обморок,  
А  по  шкірі  розсипалось  зернами  
Ароматне  шиття  барокове.  

А  любов,  наче  крик  трояндовий  
Між  сторінок  на  прах  приречених,  
Розриватися  поміж  главами  
І  вникати  у  кожне  речення.  

Кубки,  джезви,  години  сповнити,  
І  розплавить  мечі  із  гільзами,  
Перевитись  волоссям  здвоєним,  
Обійнятись  серцями  не  біймося.

Перехресним  потоком  овіяні
Покривати  рамена  пелюстками,
Під  дощами  й  отруйними  стрілами
У  гортанях  ховати  музику.

Щоб  хоч  раз  сподобитись  вищого,  
І  повторювать  згодом  по  пам`яті,  
Солов`ям  на  пісні  залишити,  
Щоб  хоч  в  цьому  ніколи  не  каятись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2017


Весна починається

Весна  починається  із  неосяжного  світла,
Яке  прибуває  із  кожним  наступним  ранком,
Розпускаються  запахи  ще  неіснуючих  квітів,
Хочеться  жити,  блакиті  приймаючи  ванни.

Піднімається  рівень  небес,  просторішає  подих,
А  кінмната  тісна  та  задушлива,  наче  пробірка,
Відчиняєш  вікно,  щоб  впустити  із  моря  Свободи
Рибку-сонце  удень  і  співочу  увечері  Зірку.

Але  й  світло  все  це  не  з'являється,  звісно,  нізвідки,
А  джерела  його  -  це  проміння  в  зіничних  глибинах,
В  делікатних  поривах  і  порухах,  в  ямочок  мітках,
Десь  в  світильнику  теплому  просто  в  душі  берегині.

У  текучості  настроїв  вилиті  сонячні  форми,
У  податливім  спокої  сплетені  ріки  й  рослини,
Пульсує  у  стеблах  це  світло,  як  сік  животворний,
Весна  нескінченна,  ніхто  не  вмирав  й  не  загине.

Це,  звичайно,  мистецтво:  роздмухати  і  не  згасити,
Таємницю  усмішки  розкрити,  помітить  відтінки,
М`яко  гоїть  трава  пустоту  і  підпалини  битви,
А  весна  починається  тільки  за  волею  жінки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2017


Здається, тілом гремлін володіє

Здається,  тілом  гремлін  володіє,
Руки  до  сонця  піднести  не  в  змозі,
Дієслова  замінюють  частіше  дії,
Розчісують  твоє  сумне  волосся.
Слова  обмежують  багатство  лексикону,
Я  мовлю  те,  що  знаєш  ти  на  дотик,
І  часом  це  найбільша  перепона,
Замало  слів  для  виразу  турботи.
Між  нами  множаться  ці  барикади  тексту,
Слова,  яким  відбутись  не  вдалося,
Серед  можливих  варіацій  пекла
Моє:  не  розчесать  твого  волосся.
Нездатність  бути  біля  тебе  ближче,
Завжди  ці  відстані  від  тіла  і  до  слова,
Тебе  так  втомлює  моє  затишшя,
Я  знаю  це  і  до  прощань  готовий.
Слова  нічого  зрештою  не  значать,
Вся  справа  в  інтонаціях,  вимові,
Тобі  потрібно  йти  за  чимось  кращим,
А  я  шукатиму  синоніми  любові

Гремлін  -  вигадана  істота,  яка  виводить  з  ладу  механізми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2017


Тягар міжсезоння

Значно  менше  навколо  повітря,  ніж  сивого  попелу,  
і  розірвані  залишки  снігу  уже  не  нагадують  стяги,  
а  весна  ще  у  грунті  промерзлім  глибоко  закопана,  
і  десь  там  біля  неї  ми  зброю  зложили  й  відвагу.

А  тривожні  думки  -  чорним  смогом  у  небо  вицвіле,  
і  блукаєш  один  серед  планів  своїх  анемічних,  
талі  води  іржею  цвітуть  в  обладунках  лицарів,  
виглядає  насмішкою  все,  що  бажав  собі  в  січні.

І  маршрут  журавлів  твоїм  веснам  іще  не  прокладений,  
хочеш  знову  звестися  на  ноги,  та  вкотре  даремно,  
втрату  віри  в  цей  час  ототожнювать  варто  зі  зрадою,  
ти  розстріляний  сумнівом  десь  в  підсвідомості  темній

А  відтак  в  тебе  більше  нічого  немає,  крім  вибору:  
просто  впасти  в  могилу  чи  все  ж  врятуватися,  
знову  взяти  мету  і  нарешті  до  здійснення  втримати,  
від  своєї  душі  ти  не  виїдеш  у  еміграцію.

Бо  безвільне  життя  врешті  стане  сміттяркою  хаосу,  
і  загинуть  квартали  нейронів  навічно  знеструмлені,  
ти  живий,  ще  живий,  і  хай  смерть  пустотою  давиться,  
не  очікуй  весни,  просто  думай  і  створюй  задумане.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716682
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2017


Жаль - невпіймана мною риба

Жаль  -  невпіймана  мною  риба,  
Жаль  -  це  мною  утрачені  люди,  
Я  не  згадую  твої  хиби,  
Але  світла  твого  не  забуду.  

Я  свідомий,  що  ти  -  це  привид,  
Не  людина,  а  тільки  образ,  
Має  й  розум  пласти  нерушимі,  
І  ти  досі  мій  твориш  космос.

Ехо  твого  знання  і  сили,  
Це  єдине  про,  що  не  шкодую,  
Це  ти  врешті  мене  навчила  
В  розпал  бурі  співать:  "алилуя"  

Я  з  тобою  говорю  досі,  
Пам`ять,  як  філіал  потойбіччя,  
Через  тебе  говорить  мій  досвід,  
Хоч  реальність  твоя  зовсім  інша.

Кожна  риба  і  кожна  людина  
Переходить,  та  не  зникає,  
І  свідомість  (бодай  частина)  
Живить  те,  чого  вже  немає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2017


Спокуса

Лоскоче  потилицю  подих  гарячий
І  по  хребцях  хтось  проводить  пером,
Але  повертаюсь  -  нікого  не  бачу,
Це  так  зі  мною  грається  кров.

Це  так  зі  мною  грається  розум,
Поки  зі  мною  немає  тебе,
Важко  мені  існувати  у  прозі,
До  неіснуючих  рима  зове.

Кличе  вона  заціловувать  шрами,
Постіль  зім`яти,  як  свіжий  папір,
Під  час  спокус  мудрі  йдуть  у  ашрами,
А  я  і  не  бог,  а  тоді,  може,  звір  ?

Але  скоріш  я  звичайна  людина,
Трохи  самотня,  трохи  сумна,
Тулиться  мрія  безбожно  до  спини,
Лиш  повертаюсь  -  ховає  стіна.

Кімнати  порожні  породжують  мавок
Вони  мене  п`ють,  наче  добре  вино,
Справжня,  прийди  та  ізбав  від  лукавих,
А  то  ненароком  я  вийду  в  вікно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716039
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 03.02.2017


Темрява

Темрява  врешті  лякає  лиш  там,  
Де  створюють  люди  власні  кошмари,  
Колише  темрява  світле  дитя,  
У  нескінченності  оберігає.  

Згорнувшись  у  ній  тихесенько  сплять,  
Прото-ідеї,  нові  словоформи,  
Темрява,  наче  в  чеканні  театр,  
В  якому  прем`єра  -  твоя  неповторність.  

Темряві  личать  коралі  свічок,  
Легкі  аромати,  вона  романтична:
Легенька  вуаль  для  глибинних  думок,  
Сукня  у  тон  до  плаща  таємниці.  

В  добу  швидкостей,  неспокою,  реклам,  
Хтось  гамірні  обирає  розваги,  
Іншим,  крім  німбів  електроламп,  
Темряви  треба  для  рівноваги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715769
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.02.2017


Ми - вогонь

Хоч  в  краях  кочівного  ми  листя  
З  нами  в  танці  невидний  вогонь,  
Ми  -  галузочки  легкозаймисті,  
Освітити  б  світи  до  основ.  

Заплітаються  пальці  в  закляття,
Кожен  дотик  -  легенький  розряд,
Близькість  тіла  у  літньому  платті,
Тільки  жінка  завершить  обряд.

Гасне  світло.  Спалахують  зорі.
Небо  гладить  розливи  трави.
Ліс  -  зелений  прародич  соборів.
В  його  казку  вчаровані  ми.

На  цьому  острівці  у  міжсвітті
Один  в  одному  бачимо  те,
Що  ми  -  дві  сторони  того  ж  міту,
Будівничі  зіркових  систем.

Ми  -  єдиного  тексту  фрагменти
І  окремо  даремно  читать,
Це  про  нас  найдавніші  легенди,
Чари  в  пам`ять  вдихають  життя.

Тож  танцюймо,  зростає  наш  замок
Від  підвалин  і  стін  аж  до  веж,
Це  вогонь  ми  творіння  згадали,
Пентаграми  веселих  пожеж.

Ось  небесний  нахилиться  келих,
Перехлине  над  вінця  могуть,
Коли  ми  повернемось  на  землю,
Ми  -  вогонь,  ми  -  вогонь,  не  забудь

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714803
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 27.01.2017


читай про мене по зірках

шляхи  розходяться,  та  зберігаються  зв'язки,
тому,  мабуть,  прощатися  не  варто,
бо  в  кожній  точці  зоряної  карти
тебе  відчую  я,  мене  підхопиш  ти
сама  розлука  утрачає  справжність  й  сенс,
вона  -  ілюзія  із  відстані  і  часу,
а  серце,  уподібнившись  пегасу,
куди  завгодно  дух  перенесе
галактики  стикаються  і  точитися  війна
руйнівників  і  тих,  що  світ  щодень  цей  творять,
а  тільки  віра  творить  з  нас  героїв,
нехай  тебе  убереже  вона
ми  знов  розходимось,  лежить  безмірний  шлях,
в  святилищі  душі  для  тебе  вічне  місце,
чекатиму  від  тебе  добрих  вісток,
а  ти  читай  про  мене  по  зірках

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2017


Якщо живе свіча (вільний переклад пісні "Пока горит свеча" гурту Машина времени)

Бувають  дні:  складеш  покірно  руки,
Нема  ні  слів,  ні  музики,  ні  сил,
В  ці  дні  я  внутрішню  переживав  розлуку,
Про  допомогу  я  нікого  не  просив.

Я  ладен  був  іти  куди  завгодно,
Замкнути  дім  та  не  знайти  ключа.
Та  вірив  я:  не  втрачено  ще  всього,
Якщо  не  владна  тінь,  якщо  живе  свіча.

І  голос  видобуть  не  міг  ніхто  із  мене,
Мовчання  -  то  початок  починань,
Та  коли  плечі  розправляю  піснею  своєю,
Ніхто  уже  не  змусить  замовчать.

Нехай  сьогодні  днів  лишивсь  якийсь  десяток,
І  випав  сніг,  і  тепла  ледь  душа,
Я  всоте  знов  почну  усе  спочатку,
Якщо  не  владна  тінь,  якщо  живе  свіча.




Бывают  дни,  когда  опустишь  руки,
И  нет  ни  слов,  ни  музыки,  ни  сил.
В  такие  дни  я  был  с  собой  в  разлуке
И  никого  помочь  мне  не  просил.

И  я  хотел  идти  куда  попало,
Закрыть  свой  дом  и  не  найти  ключа.
Но  верил  я  -  не  все  еще  пропало,
Пока  не  меркнет  свет,  пока  горит  свеча.

И  спеть  меня  никто  не  мог  заставить,
Молчание  -  начало  всех  начал.
Но  если  плечи  песней  мне  расправить  -
Как  трудно  будет  сделать  так,  чтоб  я  молчал.

И  пусть  сегодня  дней  осталось  мало,
И  выпал  снег,  и  кровь  не  горяча.
Я  в  сотый  раз  опять  начну  сначала,
Пока  не  меркнет  свет,  пока  горит  свеча.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711687
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.01.2017


Переклад романсу А. Вознесенського з рок-опери

Ти  мене  на  світанку  розбудиш,
Проведеш  босоніж  в  хуртовину,
Ти  ніколи  мене  не  забудеш,
Ти  ніколи  мене  не  зустрінеш.

Оберігши  тебе  від  застуди,
Я  подумаю:  "Боже  Єдиний!
Я  ніколи  тебе  не  забуду,
Я  ніколи  тебе  не  зустріну"

За  водою  загати  напнуті
Верфі  галас  і  Біржі  рутину,
Я  ніколи  уже  не  забуду,
Я  ніколи  уже  не  зустріну.

Не  моргають,  сльозяться  відверто
Карі  вишні  на  вітрі  невпинно,
Повертатись  -  недобра  прикмета,
Я  ніколи  тебе  не  зустріну.

Якщо  вдруге  на  Землю  прийдемо,
Як  в  Гафіза  рядках  старовинних,
Ми,  напевно,  вже  не  перетнемось,
Я  ніколи  тебе  не  зустріну.

Будуть  зовсім  уже  мінімальні
Усі  наші  незгоди  з  тобою
В  порівнянні  з  протистоянням
Нас,  живих,  з  пустотою  німою.

Безмістовні  гойднуть  височини
Кілька  фраз,  які  звідси  прибудуть:

"Я  ніколи  тебе  не  забуду,
Я  ніколи  тебе  не  зустріну"





Ты  меня  на  рассвете  разбудишь,
проводить  необутая  выйдешь.
Ты  меня  никогда  не  забудешь.
Ты  меня  никогда  не  увидишь.

Заслонивши  тебя  от  простуды,
я  подумаю:  "Боже  всевышний!
Я  тебя  никогда  не  забуду.
Я  тебя  никогда  не  увижу".

Эту  воду  в  мурашках  запруды,
это  Адмиралтейство  и  Биржу
я  уже  никогда  не  забуду
и  уже  никогда  не  увижу.

Не  мигают,  слезятся  от  ветра
безнадежные  карие  вишни.
Возвращаться  —  плохая  примета.
Я  тебя  никогда  не  увижу.

Даже  если  на  землю  вернемся
мы  вторично,  согласно  Гафизу,
мы,  конечно,  с  тобой  разминемся.
Я  тебя  никогда  не  увижу.

И  окажется  так  минимальным
наше  непониманье  с  тобою
перед  будущим  непониманьем
двух  живых  с  пустотой  неживою.

И  качнется  бессмысленной  высью
пара  фраз,  залетевших  отсюда:

"Я  тебя  никогда  не  забуду.
Я  тебя  никогда  не  увижу".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711682
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.01.2017


Мандрівка Слова

як  же  хочеться  див...і  чекаєш  незнаного  гостя,  
ось  розлите  вино,  світить  лампа,  порожні  стільці,  
а  надворі  баньші  завивають  пронизливо-гостро,  
мов  немає  живих  більше  в  світі  нічному  оцім  

от  чекаєш  його  і  вигадуєш  низки  історій,  
які  хочеш  комусь  оповісти,  байдуже  кому,  
хто  би  там  не  прийшов:  чарівниця,  чи  бард,  або  воїн,  
ти  готовий  всю  ніч  присвятити  одному  йому  

адже  через  Слова  і  душа  переходить  у  душу,  
точно  дібраний  тембр  розслабляє  не  згірш  від  вина,  
і,  можливо,  десь  там,  в  Слухачі,  льдовик  цілий  зрушить,  
і  простягнеться  мова,  немов  непомітна  струна

і  потягнуться,  як  мандрівці  по  Шовковому  шляху,  
дійсність,  казка,  сни  в  снах,  також  сни  наяву,  
як  повинен  Синдбад  неодмінно  дістатися  в  Басру,  
так  і  прянощі  слів  необхідно  віддать  Слухачу

вже  далеко  за  північ,  чекаєш,  а  досі  нікого,  
одягаєшся  в  тепле,  виходиш  назустріч  зимі,  
щоб  людину  знайти,  як  маленького  змерзлого  бога,  
і  те  прагнення  див  прочитати  в  зіницях  її

віднайти  саме  ту,  хто  прочинить  хоч  трішки  свідомість,
хто  у  гості  запросить,  повіривши  в  твої  дива,
і  немає  нікого,  хто  ближчий,  ніж  цей  невідомий,
може,  він  вже  за  рогом...  зсередини  сяє  зима

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2017


відбитки

відбитки  тіл,  відбитки  душ  
у  них  історія  цілого  світу,  
і  коли  тіні  наші  опадуть,  
вони  на  холоді  будуть  
тремтіти  

шукатимуть  своїх  творців,  
такі  безсилі  проти  заметілі,  
та  не  впізнають  нас  і  поготів,  
бо  ми  майстри  миттєвих  
перевтілень

ось  так  йдемо,  і  по  собі  
лишаємо  забуті  королівства,  
ховаємось  в  новому  дні  
від  себе,  від  історії,
батьківства

а  може,  то  серед  снігів  
про  нас  останні  згадки-віхи,  
і  якби  хтось  вернутися  схотів  
до  рідного  знов  зміг  би  
прикипіти

проте  перервано  ще  все  отак,  
ми  королі  без  свого  родоводу,  
і  квітка  забуття  -  черлений  мак  -  
відбитки  наші  змішує  
і  сльоту

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2017


я зовсім не один із ритмом рок-балад

я  зовсім  не  один  із  ритмом  рок-балад,  
як  сильно  рік  один  перемінив  мій  Всесвіт,  
я  розумію  необхідність  всіх  утрат,  
тепер  в  мені  поміститься  чудесне

хоч  музика  стара  і  свято  не  нове,  
інакший  я  і  все  спішить  ставать  інакшим,  
і  доки  ще  творець  історії  живе,  
вона  ще  може  стати  чимось  кращим

а  хвилі  зоряні  накочують  і  йдуть,  
збира  хтось  камінці,  а  хтось  перлисті  мушлі,  
і  так  важливо  відчувати  пульс  
і  відпускати  те,  що  вже  не  слушне

я  вірю,  що  вже  скоро  відірвусь  
від  своїх  демонів  нестримної  погоні,  
бо  з  рук  моїх  вже  яблука  беруть  
швидкі,  мов  промінь  світла,  зореконі

проникливо-звучні  гітарні  соло  муз  
ритмічні  крила  віршів  розкуйовдять,  
хворіб  заберуть  дисонансний  шум,  
щоб  в  серця  амфорі  зосталося  здоров'я

із  джерела  мого  нап'ється  щирий  друг  
(а  кожен  друг  мій,  знаю,  геніальний),  
і  просто  всіх,  кого  я  так  люблю,  
моя  любов  огорне  океаном

я  знаю,  що  ранкових  неба  смуг  
достатньо,  щоби  рани  всі  перев'язати,  
нехай  майбутнє  в  невідомості  диму,  
зі  мною  я,  зі  мною  рок  і  свято

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2016


Сонце впало мені під ребро

Сонце  впало  мені  під  ребро,
Ледь  потріскує  неба  лід.
Переплутані  вени  крон,  
Вороняччя  провин  -  услід.

Срібний  корінь  річок-мечів
Перекований  із  крижин,
Така  тиша  лиш  після  січі:
Ані  мертвий,  ані  живий.

У  обличчя  втираю  сніг,
Чи  то  він,  чи  сльоза  пече,
Каяття  просто  б'є  навідліг
Гострим  гіллям,  та  сонце  є.

Сонце  плавиться,  то  й  болить
Найяснішою  із  заграв,
А  від  свого  суду  не  втекти,
Де  підписуєш  вирок  сам.

Чого  ж  я  би  собі  судив,
Ці  метання  -  найгірша  з  кар,
Серце-сонце  мене  спали
Нехай  попіл  досягне  хмар.

Ну,  а  потім  веди  у  сни  -
Перейти  не  один  перевал,
Там  далеко  чека  двійник  -
Справжній  Я.  В  глибині  дзеркал...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2016


Xто ти

Не  замінити,  не  зарадити  нічим,
Любов  гойдається  в  прозорім  гробі,
Там  інша  казка,  інший  принц,
А  я  журюся  досі  ще  по  тобі.
Шкодую  вперто  досі  я  за  тим
Майбутнім,  у  якому  вже  не  бути,
Це  виник  в  часопросторі  розрив,
І  з  мого  Всесвіту  до  твого  не  сягнути.
Він  так  мені  й  залишиться  чужим
І  забороненим  для  моїх  зорельотів,
Я  серед  сонць  своїх  залишився  ні  з  чим,
Так  не  збагнувши  найважливішого:  хто  ти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2016


Слово Музи

Мій  творче,  не  губись  у  сутінків  провалах,
Натхнення  наше  сходить  до  вершин,
Зимова  ніч  -  дзеркальний  зал  Версалю,
Я  танцюватиму,  а  ти  пиши,  пиши!
Слова-сніжинки  не  марнуй,  підхоплюй,
Легкими  рухами  споруджуй  сни-міста,
Куди  не  глянь:  біліючі  полотна,
А,  отже,  світ  потребує  Митця.
Потребує  Тебе,  фантазії  твоєї,
Того,  чого  раніше  не  було,
Комусь  потрібно  вірити  у  фейрі,
Комусь  Країну  магії  в  собі  таїть  дано.
Мій  творче,  ми  з  тобою  споконвічні,
У  змінах  декорацій  і  музичних  тем,
Обняла  небокрай  дорога  наша  сніжна,
Ще  не  одні  світи  з  тобою  перейдем.
Але  й  в  цьому  краси  ще  так  багато,
Якщо  йому  у  Серце  зазирнуть,
Довірсь  мені,  я  можу  показати
Те,  що  не  пройде  через  браму  вуст.
І  аплодують  нам  вогні  високі  й  гілля,
За  хмарним  віялом  ховає  усміх  ніч,
І  навіть  кілька  кришталевих  лілій
Мороз,  розчулившись,  над  снігом  нам  підніс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2016


Відсутність

Ось  наче  й  все,  ні  розпачу,  ні  муки,  
За  все  я  дякую,  все  добре,  недарма,
Зимове  небо  стерло  цятки  круків,
Нема  ненависті  й  любові  теж  нема.
Усе  гаразд,  і  жити  можна  далі,
Хоч  трішки  збоїть  серця  механізм,
І  гасне  на  столі  мій  пам'яті  гербарій,
Мов  жовтий  реквієм  загубленій  весні.
Самотньо,  холодно,  ледь  сумно  і  байдуже,
Хоч  стане  сил  мені,  щоб  йти  і  затемна,
На  вулиці  моїй  бракує  зір  в  калюжах,
Прийде  ще  свято,  але  не  Вона.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2016


Імператив

Але  скажи:  чи  ти  зі  мною  поруч  
Пройдеш  безтрепетно  по  схрещених  мечах?

В.  Симоненко

Любов  моя  -  безжальна  і  сувора,
як  мовиш  ти  "люблю"  -  люби,  
бо  як  кохання  не  тримає  слова,  
то  й  всі  вірші  про  нього  -  дух  пустий.
Тож  зваж  ретельно,  чи  ти  вже  готова  
пройти  із  честю  цей  високий  суд,  
як  ні,  то  пожалій  своєї  крові,  
та  з  іншим  радісною  будь.
Бо  шлях  життя  розхристано-терновим,
то  проба  каменя:  наріжний  він  чи  ні.  
Якщо  на  жертву  вистачить  любові,
тоді  назвешся  рідною  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2016


Незалежність

Пізно  для  чаювання.  Вертайтесь  в  похмурий  Лондон,
Віддаль  між  нами  більша,  ніж  весь  оцей  океан,
Можете  жить  минулим,  а  я  живу  сьогодні,
Тож  відведіть,  будь  ласка,  флот  зі  своїх  бажань.
Я  незалежна  нині.  Я  Вам  бажаю  того  ж.
Вам  так,  напевно,  личить  старої  Європи  смог,
Ви  такі  романтичні,  це  мені  перешкода,
А  від  розмов  гарматних  кращий  вже  монолог.
Відчай  поганий  радник,  дух  Ваш  також  окріпне,
Мене  зачарує  Вітмен,  а  Теннісон  зцілить  Вас,
Нас  розвела  ментальність  Старого  й  Нового  світу,
Це,  мабуть,  так  і  треба,  (згадайте)  всьому  свій  час.
Можливо,  різке  прощання,  але  спішу  на  потяг.
Туди,  де  багаті  жили  стікаються  у  Клондайк,
Знаю,  що  відпускати  -  це  щонайбільший  подвиг,
Та  зберігайте  гідність,  вертайтесь  у  рідний  край.
Я  бачу  наскрізь  реальність,  дім  Ваш  -  бібліотека,
Ви  іще  теоретик,  а  я  уже  слідопит,
Буду  із  Вами  чесна,  гостро  буду  відверта:
Мій  материк  поволі  Ваш  Альбіон  розлюбив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2016


Дивне кохання

А  я  тепер  закоханий  в  печаль,
Ось  жде  під  аркою  вона,  готична  панна,  
Запитливо  торкається  плеча:
"Ходім,  покажу  льодові  фонтани"
Гуляєм  путівцем  вже  безіменних  мрій
Чи  присідаєм  на  румовищі  каплиці,
Вона  зоріє  з-під  вологих  вій:
"Я  Вас  люблю,  мій  одинокий  принце"
Я  трішки  їй  підігрую,  ну,  що  ж,
Хай  буде  хоч  сумна,  але  прегарна  казка,
І  коли  місячний  нас  вишиває  дощ,
Ділюсь  я  сокровенним:  "  Ви  прекрасна".
Обоє  знаємо,  що  тут  я  лиш  тому,  
Що  важкохворим  радять  тишу  й  спокій,
Хоч  хтось  печаль  відносить  до  отрут,
Вона  відновлює,  неначе  сон  глибокий.
Ніч  невловимо  змінюється  днем,
Короткий  наш  роман  -  уявна  терапії,  
З-під  солов'їних  крил  старих  вишень
Я  вийду,  як  одужати  зумію.
А  їй  залишу  сад,  стежинки  і  ключі.
"Я  Вас  люблю"  -  такий  рефрен  розлуки,
Якщо  ж  потребую  я  паузи  в  житті,
Віддамся  знову  в  ті  цілющі  руки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705910
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2016


Опісля

У  цих  снігах  втонула  Атлантида,  
І  за  собою  кличе  потонуть,
Здається,  півжиття  уже  по  той  біг  криги,
І  очі  залила  пекуча  каламуть.
Зима  шепоче:  "Спи,  мій  бідний  Каю,
Впускай  мороз  в  ліси  своїх  легень,
Вовки  (виття  ти  чуєш?)  наступають,
А  твоє  серце  -  загнаний  олень.
Ось  вічність  тільки  трішки  його  стисне,
І  все,  нічого,  лід  ковтає  біль,
Ти  ще  один  примарний  мій  наїзник,
І  холод  нелюдський  у  постаті  твоїй."
Та  я  прокинувсь,  струшуючи  важкість,
І  знову  кров  зацебеніла  в  сніг,  
Та  знову  дихаю,  живу  і  плачу,
Хоч  ледве  зводжуся  з  колін.
Хоч  Атлантида  рушила  в  засвіти,
А  я  останній  свідок  днів  святих,
Я  серце  віддаю,  як  чашу,  Афродіті,
Нехай  бурлить  і  ранить,  та  не  спить.
І  переміниться  інакшою  любов'ю
(Лишень  би  крові  стало  до  відлиг!),
Що  жертв  уже  не  вимагає  ззовні,
Що  все  охоплює,  нікому  не  болить.
Піду  в  сніги,  розп'яті  на  деревах,
(Я  знаю,  Світе,  випробовуєш  мене!)
Лише  не  маючи  нічого,  окрім  себе,
Зрікаєшся  дрібниць  і  бачиш  головне.
Подай  мені  нікого  не  винити,
Минуть  ненависті  цей  хижий,  темний  ліс.
Бо  що  любов?  Тонкі  дереворити,  
Свобода  пробачати  все  і  скрізь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2016


Розкрийсь назустріч, преріє моя

Розкрийсь  назустріч,  преріє  моя,  
Цілунки  ринуться,  як  звільнені  мустанги,
І  зусібіч  нахлинуть  океани
Того,  що  ми  не  вміємо  назвать.
Здійметься  курява  солодка,  як  парфум,
Промчиться  денцями  найглибшими  каньонів,  Здригнуться  ріками  долини  досі  сонні,  
І  тінь  орла  впаде  на  контур  губ.
І  припадатиму  до  теплої  землі,
Щоби  за  мить  на  піку  завмирати,
Шаманські  пальцями  проводити  обряди,
Щоб  бути  унизу  і  водночас  вгорі.
Долаючи,  як  світ  весь  цей,  стару
Відчуженість  двох  духів  і  двох  плотей,
Щоб  знати  загадку  відмінної  істоти,
Самотності  потріскавши  кору.
Розлитись  у  всьому  і  бути  всім,
Переливатись  із  блаженсво  у  блаженство,
Одним  поривом  відчувати  все  це,
Не  знаючи,  де  твій,  де  мій.
Перетинатись  лоскотом  джерел,  
Стикатися,  мов  тектонічні  плити,
Не  стямитись  і  дихання  переводити,
Боготворить  зустрічний  рух  і  жест.
Сміливо  йти  до  вибуху  межі,
Світ  зруйнувать  й  зачати  знову  й  знову,
Аж  знов  тверду  ми  знайдемо  основу,  
Утомлені,  воскреслі,  нечужі.
Спи  солодко,  ти,  преріє  моя,
Хай  світло  місячне  тобі  укриє  плечі,
Твоє  ім'я  вже  знають  духи  й  речі...
Щока  торкається  до  сонця  живота...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2016


Творити здатність - згадка про Прекрасне

А  білі  айстри  відпливають  в  тишу,
Сліди  на  плесі  ночі  залишають,  
Як  білі  лебеді  в  садах  всевишніх,  
І  будять  трепет  перед  зоредаллю.
Сузір'я  ближчають,  не  знаючи  про  відстань,  
Я  їх  пригадую  в  напливах  аеонів,
Землею  зроджений,  але  я  звідти,  
Де  діви  зоряні,  лебідки,  скорпіони.
Гойдався  я  в  туманностей  колисці,  
І  зорів  перлами  сміялась  творча  піна,
А  Всесвіт  був,  як  безсловесна  книжка,
Написана  легким  пером  проміння.
Тоді  не  знав  ні  форми,  ані  глини,  
Світи  вивершували  музи  й  деміурги,  
Пучками  світла  повнив  порожнини,  
І  Всесвіт  цвів  іще  пишніше  вдруге.
Спускавсь  Творець  на  першотворні  води:
"Тепер  ви,  іскорки  натхнення  мого,  вільні
Свідомо  вибрати  чи  творчість,  чи  безодню,  
Я  дам  вам  час,  я  дам  вам  форму  тіла".
І  я  злітав  собі  пелюсткою  додолу,  
По  сходинок  буття  незримих  водоспадах,  
І  вузол  вічності  розплутався  поволі,  
Коли  крізь  атмосферні  кола  падав...
Тепер  від  зір  -  лишень  далеке  світло,
І  напівтемрява  замріяного  саду
Шепоче  "astra",  і  біліють  квіти,
Немов  обіцянка,  немов  розрада.
Простягнута  рука  -  і  зорі  на  долоні,  
Творити  здатність  -  згадка  про  Прекрасне,  
Адже  забути  вічну  спраглість  дому  
Мені  вже  не  дозволять  білі  айстри.
Колись  я  вирушу  вслід  пісні  лебединій,  
До  того  берега,  що  душам  лиш  належний,  
Торкнуся  зір,  мов  кетягів  калини,  
А  на  воді  небес  черкну  тоненьку  стежку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2016


Давай обміняємось ранами

Давай  обміняємось  ранами,  
Ця  річ  найінтимніша,  звісно,
І  навіть  як  легше  не  стане,
Утішимось  спільними  слізьми.
Бо  заковані  рухи  латами,  
І  затягнуті  душать  корсети,
Так  квартирки  душі  відкривати  б,
Щоб  не  бракло  повітря  для  лету.
Коли  любимо,  неосудні  ми,
І  готові  без  осуду  слухати,  
І  усе,  що  за  тілом  невидиме,
Ми  узяти  готові  на  руки.
Бо  коли  ми  відкрито-беззахисні,  
Вже  немає  невинних  і  винних,
Відімкнуті  останні  засуви,
І  вже  щирість  немає  впину.
І  знайшовши  себе  у  іншому,
Його  людськість,  як  свою,  бачимо,
Не  цураємось  ран  найбільших,
І  за  це  нам  усе  пробачено.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703909
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2016


є миті поетичніші поезій

є  миті  поетичніші  поезій:
дахи  цілує  найтихіший  сніг,  
рука  руки  шукає  обережно,  
коли  порушити  мовчання  гріх
залишені  удвох  у  епіцентрі  чуда,  
"спасибі,  Боже,  що  ми  досі  є,  
за  те,  що  несказанне  б'ється  в  грудях,  
за  те  найочевидніше:  живем,
за  те,  що  вчора  й  завтра  не  існує,  
що  час  в  гіллі  принишклому  заснув,  
що  магія  проста,  як  найніжніше  руно,  
ще  де-не-де  не  втратила  вагу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2016


Особистість людська - дуже точна й тендітна робота

Особистість  людська  -  дуже  точна  й  тендітна  робота,
У  ній  кожна  деталь  має  свою  причину  і  сенс,
Круговерть  коліщат  реагує  на  зовнішній  дотик,
І  так  легко  пошкодить  довіри  тонесенький  ген.
Коли  хочеш  любить,  бережи  і  чужу  ідентичність,
Не  втручайся  у  те,  що  не  можеш  сповна  зрозуміть,
Бо  різке  та  надмірне  наближення  може  і  знищить
Оболонку  душі  та  весь  збурити  вміст.
Коли  хочеш  давать,  подаруй  необмежену  волю,
Не  вертають  в  полон,  але  тільки  у  щедрості  сад,
І  відплатять  тобі  найщирішим  визнанням  любові,
Дасть  торкнутись  себе  лиш  незлякана  путом  краса.
Не  чекай  від  людей  те,  що  прагнеш  для  себе  самого,
Бо  у  кожного  є  своє  бачення,  вибір  та  ціль,
Але  будь  тим  вікном,  що  так  вірно  чекає  з  дороги,
Коли  навіть  веде  за  собою  твій  гість  заметіль.
Бо  любові  байдуже  до  того,  що  вас  розділяє,
Хто  лиш  рівно  іде,  хто  звернув  у  неправильний  бік,
Вона  просто  вкриває  плащем  із  невидного  сяйва,
Залишаючи  кожного  вірним  самому  собі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2016


Відбуватися тут і тепер

Хтось  замішував  нас  з  глини  пекла  та  раю,
Диво  -  полюс  один,  інший  -  то  маячня,
То  за  мить  спалахнеш,  то  за  мить  вистигаєш,
От  би  крила  дракона,  от  би  твердість  меча.
Але  знаєш:  дракон  то  є  міфу  данина,
Вістря  -  то  атрибут,  як  добра,  так  і  зла,
А  ти  просто  ще  тепла,  вразлива  людина,
Що  поволі-поволі  намацує  шлях.
А  з  тобою  і  біль,  страх  і  вчинки  шалені,
Ну,  і  звісно,  буття  неодмінний  конфлікт,
Але  чи  без  цього  промовляв  би  нам  Геній,
І  чи  значив  би  щось  емоційний  потік.
Чи  би  свято  життя  (ціле  сонце  в  кипучих  бокалах),  
Не  завмерло,  коли  б  світ  стиснувся  в  крапинку  над  і,
Незворушність  і  правильність  нас  би  усіх  обікрали,  
Що  долоня  й  метал,  мова  й  шум  би  зрівнялись  в  ціні.
Ну,  а  зараз  поглянь:  зорі  й  очі  говорять  про  Тайну,
Хоч  білет  в  цей  театр  нам  обходиться  рівно  у  смерть,
Хоч  і  мусиш  змиритись  також  з  невеликим  стражданням,
Диво  -  це  відбуватися  тут  і  тепер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2016


Ця сезонна повільна ентропія

Ця  сезонна  повільна  ентропія
Обіцяє  лиш  зимний  нуар,
Але  твої  тропічні  дотики
Мою  душу  протерли  від  хмар.
Хай  прикрилися  вікна  завісою:
Довга  п'єса  триває  дощу,
Поруч  музика  полум'я  тріскає,
Сонце  ніжності  дасть  нам  снагу.
Знаю  я,  ти  б  воліла  замешкати
На  планеті,  де  літо  завжди,
Ну,  а  поки  ласкавою  стежкою
Зміни  клімату  прийдуть  сюди.
Ось  зустрінуться  плечі,  притуляться,
А  коліна  досягнуть  колін,
Піднесу  твої  руки,  розчулений,
До  грудей,  де  шепоче  камін.
І,  звичайно,  будемо  замріяні
Про  корали,  рукав  мілини
І  про  небо  розлите  у  піняві,  
Там,  де  літа  плекаються  сни.
Незалежно  від  думки  синоптиків,
Визначатимем  пору  лиш  ми,
Буде  в  нас  телепорт  в  щедрі  тропіки,
Під  любові  циклоном  новим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2016


У півтанці

У  півтанці,  в  півдрімоті,
У  гойдливий  лоскіт  стебел,
В  степ  заводять  білі  стопи,
Між  колосся  пензлі  теплі.
Вітер  обхопивши  гінко,
Загорнувшись  в  пасма  марев,
Полудниця  ачи  жінка,  
Хто  це  знає,  хто  вгадає.
І  тремтить  промінням  сила:  
Подих,  легіт,  подув,  вихор,  
Що  тяжіло,  те  звільнилось,
Що  приспалось,  стало  дихать.
Сонце  й  місяць  -  під  повіки,
Колихатись  відчуттями,  
Упустивши  в  себе  вітер
І  голубившись  в  півтямі.
Стебла  небо  ледь  лоскочуть,
Колоски  малюють  снива,
Щоб  побачить,  заплющ  очі,
За  тим  правда,  хто  щасливий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2016


Дерева пишуть на корі листи

Дерева  пишуть  на  корі  листи,  складають  лисячо-вогнисті  орігамі,  
їм  від  зими  ніяк  не  вберегтись,  
тому  лишають  щось  Землі  напам'ять.
Вкладають  сили  у  минущі  кольори,
згорають  з  пишністю  самайнової  ватри,  
це  бал  приречених,  та  зовсім  не  сумних,  
час  надто  цінний,  щоб  його  втрачати.  
Палка  циганка  -  радість  восени,  
таке  коштовне  те,  що  вже  востаннє,
розтоплюється  сонце  у  бурштин,  
барокові  підкреслює  деталі.  
В  цю  пору  смертним  заздрять  і  боги,  
бо  вбоге  щастя,  ділене  на  вічність,  
а  те,  що  раз  один  палахкотить,  
ми  величати  можемо  магічним.  
Ти  сам  пройди  в  те  дзеркало  краси,  
і,  може,  кольору  внесеш  у  свої  плани,
а  поки  ти  у  роздумах,  дивись:
балет  листочків  в  золотих  пуантах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2016


Йти і йти аж до межі вересня

Йти  і  йти  аж  до  межі  вересня
і  пізнати,  що  меж  нема:
далі  верес  самотній  стелиться,  
духи  осені  на  жнивах.
Ходять  хмурні,  як  сни  непрошені,  
і  серпами  вкорочують  день,  
а  життя  все  стрімкіш  проноситься  
сторінками  із  Одкровень.  
Слабнуть  пагони,  сили  з  коренів
до  таємних  прямують  джерел,  
осінь  душу  від  тіла  оголює,  
нитки  нервів  між  ними  рве.  
Але  знаєш:  все  колами-циклами  
неминуче  верта  до  весни,  
і  як  суджено  комусь  зникнути,  
це,  напевно,  не  назавжди.  
Тож  якщо  випадає  зникнути,  
не  опалюй  слізьми  крила,  
душі,  з'єднані  срібними  нитками,  
на  весняних  зійдуться  полях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2016


коктейль надпитий чорно-білих клавіш

коктейль  надпитий  чорно-білих  клавіш,  
життя  тіней  триває  на  стіні,  
ти  завжди  невимовного  бажаєш  
й  збираєшся  на  музики  шпилі

у  тих  висотах  янголи  кружляють,  
а  зорі  котяться  більярдом  вогняним,  
чорніє  готика  воронячої  зграї,  
біліють  лебедів  окрилені  човни

до  світла  поклик  з  пристаней  незнаних
Землі  сколихує  нахиленую  вісь,
ти  ж  в  грудях  втримуєш  навершя  полум'яне,
яке  тебе  пронизує  наскрізь

і  вже  не  бачачи  нічого  і  нікого,
намацуючи  нитку  відчуттів,
із  насінини  серця  золотого
вирощуєш  сади,  наповнені  надій

затамувавши  подих,  обережно,
ти  руки  до  грудей  підносиш  (не  впусти!),
і  світлячком  спускаєшся  бентежним,
і  пробивається  крізь  одяг  смолоскип

здіймаєш  знову  тихі  хвилі  клавіш,
і  ніч  сідає  поряд  на  стільці,
дві  пари  рук  вимірюють  всю  далеч
обширів  музики  і  просторів  душі

07.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682441
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 08.08.2016


Місяць в гіллі сторожать сови

Місяць  в  гіллі  сторожать  сови,  
глузд  збавляють  зітхання  м'яти,  
вона  тихо  іде  на  лови,  
розкошує  трава  прим'ята  

"виходи,  мій  коханий  вовче,  
не  з  лякливих,  виходь  у  повню,  
дай  ми  п'янкість  звірину  хоч  би,  
це  вино  пахне,  знаю,  кров'ю  

але  що  вже,  сама  не  ліпша,  
як  запалюсь  -  згорить  півсвіту,  
замовляння,  прокляття,  вірші  -  
це  мої  найвірніші  діти  

не  соромся  мене,  сіренький,  
люди,  віриш,  чужих  не  люблять,  
твій  загривок  причешу  всенький,  
а  ти  лизнеш  у  рани-губи  

часом  трапиться  і  людина  
ще  страшніша  від  напівмонстра,  
а  з  тобою  мені  так  мило  
закрутитися  в  іграх  босих  

ніжно-ніжно  кусатимеш  плечі,  
своїм  хутром  зігрієш  коліна,  
це  любов,  наче  іскри  з  печі,  
безсоромно  зовсім  наївна  

наша  воля  -  галяви  дикі,  
цій  любові  нема  прощення,  
але  свідки  -  Багатоликі  
нас  прийматимуть  за  наречених  

перехрестя  зрівняють  шанси,  
я  вхоплюсь  за  кудлату  гриву,  
утікаймо  ловити  щастя,  
ніжки  лагідно  стиснуть  спину  

а  за  нами  хоч  сам  чортяка,  
а  чи  князь,  або  перелесник,  
закохалась  у  вовкулаку,  
а  все  решта  нехай  пощезне  

перед  нами  -  весь  світ  за  очі,  
всі  стежини  приводять  в  Ірій,  
прихили  мені  келих  ночі,  
а  я  буду  тобі  за  мрію!"  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681474
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.08.2016


Тьма - гіркий шоколад на вустах захмелілих Гекати

Тьма  -  гіркий  шоколад  на  вустах  захмелілих  Гекати,
і  розкраює  небо  Селена  руків'ям  мітли,
як  прекрасно  тепер  на  хмаринах  всю  ніч  танцювати
і  зриватися  вниз,  і  тонути  в  перинах  імли

і  вогнями  вулканяться  заспані  лисії  гори,
в  казанах  закипа  полиново-кислотний  абсент,
мелодійно  цокочуть  по  площі  високі  підбори,
всі  у  захваті  від  незрівнянної  панночки  Смерть

але  смерть  не  для  нас,  бо  ж  ми  надто  мінливої  форми,
ми  не  люди,  а  сни,  що  у  літню  приверзлися  ніч,
кам'яніє  реальність  під  поглядом  пильним  Горгони,
а  ми  пурхаєм  ельфами  в  просторі  поміж  сторіч

сміливіше  ступай  нам  услід,  романтичний  сновидо,
по  скрипковій  струні,  а  як  раптом  впадеш  шкереберть,
знай,  що  навіть  у  снах  за  тобою  лишається  вибір:
танцювати  з  Життям  або  бути  закоханим  в  Смерть

17.07.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678547
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 17.07.2016


ласки сонячні, длань Дажбогова

Я  знаю,  що  крил  не  маю
Але  іду,  іду  туди,  де  сонце  сяє
Nokturnal  Mortum  –  Моєї  Мрії  Острови

ласки  сонячні,  длань  Дажбогова
прихиляється  до  землі,
та,  оголена,  дише  вродою,
і  розбуджує  сни  палкі

руки  солодко  ввись  потягує,
ще  розслаблена  і  м'яка,
вся  охоплена  сонцеспрагою
розсипа  довкіл  щедро  мак

ніжність  сонячна  бавить  гріючи,
гладить  променем  гладь  колін,
ледь  підігнутих,  тихо  мліючих,
відкидаючи  звабну  тінь

Він  пронизує  сонні  просіки,
будить  плеса  та  озерця,
підіймаються  хвилі  простору  -
Вона  тулиться  до  Творця

вже  приручені  пущі  дикії,
світлом  сповнені  і  яри,
над  вершинами  сонцеликий  вже,
розливає  безмежний  мир

степ  уплетений  в  небо  смугами,
в  косах  ниточки  неборік,
Вона  вигнулась  лісом  -  дугами,
захід  доторкнувсь  її  щік

ми  з  стихій  отих  також  роджені,
в  нас  є  витоки  двох  світів,
ох  нестримне  до  сонця  сходження
й  вічна  вдячність  святій  землі

11.07.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677384
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.07.2016


майнули блискавки руді лисиць

майнули  блискавки  руді  лисиць
у  напівтемряві  ялинового  бору,
відлуння  стугонять  у  серці  таємниць
і  вабить  глибина  немовлених  історій

малинник  раною  займається  і  ось
димують,  напливають  тіні  сині,
і  в  них  усе,  що  було  й  не  збулось,
те,  що  непам'ять  водночас  поглине

лежиш  серед  мохів  зелених  риб,
як  предок  твій  з  незгаданого  роду,
окутаний  у  струмінь  ворожби,
закляття  витікають  вільно  з  рота

і  хмиз  тріщить,  мов  кості  ворогів,
і  кості  фатуму  розсипані  під  ноги,
і  сотнею  розхристаних  шляхів
проводить  заблукалий  спогад

захований  на  дні  очей  лисиць,
спадають  чари  шкурами  із  бранок..
холодний  дотик  джерела  "прокиньсь!",
пірнай  в  майбутнє  -  золотий  світанок

6.07.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676426
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 06.07.2016


Ти простягнеш крізь сон свої руки, як ріки молочні

Ти  простягнеш  крізь  сон  свої  руки,  як  ріки  молочні,
І  їм  байдуже,  що  міст  підірваний,  глухонімий,
я  благаю:  зніми  цю  пропахлу  війною  сорочку,
однострій  баговинням  просякнутий  з  мене  зніми.

Що  зосталося  там,  за  фіктивним  кордоном  тканини  
там  свічадо  розбите  на  сотні  оскалених  »я»,
І  ще  стомлене  серце,  як  висохле  гроно  калини,
але  й  досі  воно  твоє  кличе  пречисте  ім’я.

Хай  твоя  чистота,  хай  твоя  синьогірськая  врода
наскрізь  мене  пройде  молоком,  нардом,  медом,  вином,
і  обвившись  навколо  хребців,  онови,  моя  кродо,
і  даруй  мені  свій  руто-мятний  жіночий  покров.


І  солодкість  свою,  таку  ніжну,  як  вербовий  котик,
і  також  гіркоту,  щоби  буть  співчутливим  до  сліз…
Ну,  а  я  тобі  що  ?    Тільки  сина  -  округлий  животик.
Ну,  а  я  тобі  що  ?  Тільки  мирну  стежину  до  звізд.

І  так  будем  разом  переборювать  нашу  погибель,
Не  розсиплемось  пилом  в  пошрамленім  смертю  степу,
Ти  світанок  приносиш  в  руїни  мені,  моя  Либідь,
І  тому  не  зречусь  сеї  долі,    не  зраджу  посту

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675487
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.07.2016


ти добре навчився блукать лабіринтом

ти  добре  навчився  блукать  лабіринтом,
що  вже  і  боїшся  виходити  з  нього,
надто  спокусливо  все  ускладнити,
складно  триматися  курсу  прямого

навчився  любить  самостворене  пекло,
з  часом  й  в'язниці  ріднішають  стіни,
залежний  від  мук  і  від  гейзерів  теплих,
на  волі  ж  зігрітись  ще  треба  зуміти

ти  давній  прихильник  мінливості  рішень,
є  два  обличчя;  для  радості  й  горя,
зрікаєшся  віри,  коли  стане  гірше,
вже  й  культивуєш  депресії  спори

слабкості  завше  вростають  глибоко,  
згодом  вони  невіддільні  від  шкіри,  
коле  тебе  голка  совісті  -  докір,  
та  вшиті  вони  в  ДНК,  мовби  вірус

вони  -  тепер  ти,  частка  крові  і  плоті,
позбутися  їх  -  вкраять  "я"  половину,
інерція  звички  ослаблює  опір,
ти  ловиш  себе  у  свою  павутину

не  втримаєш  довго  в  собі  зірку  смерті,  
ти  рано  чи  пізно  згориш  зсередини,  
та  є  іще  час,  щоб  змінити  дій  вектор,  
а  від  вагання  ти  можеш  загинуть

тож  розривай  гравітацій  лещата
(так  чинить  кожен  із  першопрохідців),
варто  з-під  ніг  своїх  землю  утратить,
щоб  взяти  в  долоні  очищення  Місяць

битва  космічна  за  душі  триває,
ти  по  яку  станеш  сторону  Сили?
можеш  ще  стати  і  світлим  джедаєм,
якщо  у  собі  збережеш  ти  світило

22.06.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673798
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.06.2016


Ніжність – текуче срібло

Ніжність  –  текуче  срібло,
Над  нами  вона  наметом,
Нас  ніжність  із  себе  ліпить,
Окреслює  два  силуети

Губи  –  палкий  географ,
Далі  нові  відкривають,
За  обрієм  знову  обрій,
А  краю  в  краси  немає

Ніжність  -  чарівний  перстень,
Ми  в  захисному  колі,
Сойчиним  пір'ям  пестить,
Цілує  гарячі  чола

Ніжність  -  нова  реальність,
Що  твориться  безупину,
Не  знає  вона  печалей,
Юна,  тому  й  невинна

Ніжність  -  тендітна  сув'язь,
Єдна  нерозривно-міцно,
Ніжність  -  ласкава  буря,
В  ній  дивовиж  -  по  вінця

Ніжність  така  невичерпна,
Доки  є  з  ким  розділити,
Ніжність  десь  там  -  між  ребер,
В  нашу  любов  сповита

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2016


ти облиш ці обов'язки генія

ти  облиш  ці  обов'язки  генія  
і  дозволь  собі  бути  людиною,  
бо  зламається  щось  всередині,  
ти  ж  не  іграшка  пластилінова

ідеальність  не  варта  ризику,  
ідеально  стерильний  вакуум,  
з  небуттям  ідеальність  близька,  
викликає  вона  інфаркти

будь  нарешті  щасливим  бовдуром,  
будь  чеснішим,  хоч  аутсайдером,  
вічна  гонка  не  зробить  добрим,  
тільки  циніка  створить  зрада

і  дозволь  собі  трохи  лінощів,  
каплю  спокою,  солод  пристрасті,  
доки  юності  море  піниться,  
пий  безумства  коктейль  іскристий

залишайся  безмежно  відвертим,  
язика  показавши  сорому,  
бо  за  Бертоном*  навіть  мертві  
від  веселощів  гублять  голови

будь  відважно  різноманітнішим,
водночас  авантюрником  й  лицарем,
мед  життя  покуштує  найбільше,
хто  полюбить  свою  незвичність

волоцюги  бувають  мудрішими
від  найвитриваліших  постників,
і  собі  також  шкодити  грішно,
ти  не  мусиш  йти  лезом  гострим

і  не  бійся  на  мить  заблукати,
на  далеких  стежках  ходить  Магія,
варто  рідні  покинуть  пенати,
як  на  обрії  мріє  Валінор**

у  життті  лиш  одне  є  правило:
до  безтями  буть  в  нього  закоханим,
а  єдине,  що  нас  тут  тримає  -
мікрокосмом***  своїм  заxоплення

*  -  американський  режисер,  відомий  своєрідним  естетичним  смаком  та  нестримним  польотом  уяви.
**  -  західний  континет  в  легендаріумі  Дж.  Р.  Р.  Толкіна,  аналог  Островів  блаженних  в  європейських  міфологіях,  які  загалом  описується  як  райські  краї.
***  -  те  саме,  що  й  внутрішня  сутність  людини,  Всесвіт  людської  душі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670776
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.06.2016


оперезана вечором жінка

оперезана  вечором  жінка,  в  тиху  сутінь  занурена  гілка  цю  задуму  ласкаво  сторожать,  що  й  самі  вже  на  неї  так  схожі

ллється  туга  у  глечики  й  дзбани  і  навшпиньки  блука  між  словами,  а  вони,  мов  журавликів  зграї,  тужать  тим,  про  що  навіть  не  знають

і  мене  буде  туга  гойдати,  буде  чари  свої  насилати,  а  коли  я  зовсім  спрозорію,  мене  ніжно  оберне  у  мрію

і  зроблюсь  я  таким  безшелесним,  відголоском  вечірньої  меси,  не  покажуся  більшe  нікому,  та  незримо  чуватиму  в  всьому

стрепенеться  задумана  жінка,  затріпоче  замовлена  гілка,  побіч  них  стать  мені  б  на  сторожї,  світе  рідний,  я  більше  не  прошу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670587
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 06.06.2016


не розділяй ймовірне з неможливим

не  розділяй  ймовірне  з  неможливим,
стискай  міцніш  уяви  срібний  ключ,
безмежність  жде  за  сотими  дверима,
розплав  реальності  вже  звичної  сургуч!

ключ  поверни  і  падай  сам  у  себе,
із  напівмороку  в  живий  аквамарин,
там  мрій  зростають  велетенські  стебла
крізь  безліч  вимірів,  небес,  множин

забудь  про  світ  розумності  й  обчислень,
знайомсь  з  собою,  правду  привідкрий,
в  тобі  важлива,  знаєш,  кожна  риса,
бо  з  них  сформований  цей  неповторний  ти

система  кожна  -  плетиво  абстракцій,
життя  ж  твоє  -  на  віддалі  руки,
навчись  душі  своєї  не  боятись,
щоб  стати  сильним  слабкості  прийми

уламки,  помилки,  страхи  й  невдачі,
навчись  в  фундамент  досвіду  вкладать,
бо  те  лише,  що  сам  пізнав  й  побачив,
відчув,  складають  рівень  твоїх  знань

слова  безликі  криються  в  поняттях,
тобі  вдихати  сенс  у  кожне  слово  й  том,
ти  можеш  неймовірне  відшукати,
яким  не  володів  до  тебе  ще  ніхто

ось  сто  замків.  звільни  свою  безмежність,
йди  до  нових  небес  крізь  правила  й  табу,
ти  -  з  правил  виняток  і  свого  світу  стержень,
на  віддалі  руки  тебе  жде  власна  суть

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668432
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.05.2016


літо спішить по зелених дротах

літо  спішить  по  зелених  дротах,  
незамінне,  але  й  неминуче,  
по  полуничних  проходить  мостах,  
вдарить  ось-ось  повнозвучно  

скоро  вже  бризне  малинова  кров,  
смородини  викотять  ядра,  
битва  зачнеться  за  ягідний  трон,  
під  залпи  впадаючих  яблук  

ява  поволі  віллється  у  сни,  
(нас  містики  корінь  лоскоче),  
духи  вплетуть  свої  гнізда-вінки,  
в  невидимі  течії  ночі  

спека  нам  випестить  пристрасті  мак
над  берегами  коханння,  
і  карамельний  засмаглості  смак,  
посох  піднісши  духм'янимй

літо  вповзе  в  нас  малим  їжачком,  
плівкою  впійманих  вражень,  
в  кошику  ребер  згорнеться  клубком,  
сонця  посольство  відважне  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668257
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.05.2016


Лопочуть снів жасминові вітрила

Лопочуть  снів  жасминові  вітрила,  
Повзе  жучок  медовий  по  щоці,  
З  тобою  навіть  тиша  має  рими,  
Купаємось  в  постелі  молоці  

Твоя  гладенька  шкіра  –  теплий  мармур,  
Лише  його  живіша  у  стократ,  
Невтомні  пальці  у  шуканні  скарбу,  
Спини  святині  хочуть  пізнавать  

Поволі  йдуть  по  мліючих  барханах,  
Хребта  намацують  тендітну  тятиву,  
А  далі  ребра  –  місто  на  каналах,  
Сакральну  енергетику  з  них  п’ють  

Та  в  тебе  ще  цінніша  є  скарбниця,  
Душа  натхненнями  торкається  душі,  
В  твоєму  серці  гавань  і  столиця,  
В  ній  -  мед  і  молоко,  жасминові  кущі  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667162
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.05.2016


я знаю: дощ змиває всі лаштунки

я  знаю:  дощ  змиває  всі  лаштунки,
я  вірю:  він  стирає  решти  гриму,
він  чистоту  лишає  в  подарунок,  
бо  хто  ж  сфальшивить  крапелину

я  знаю:  дощ  суворий  і  спасенний,
він  пес  ласкавий  кожному  святому,
бо  по  воді  ідуть  благословенні,
душa  злетить,  а  зайве  все  потоне

я  знаю:  у  калюж  зіниці  ще  дитинні,
бо  дощ  причастям  з  піднебесся  пада,
бо  під  дощем  стаємо  ми  безвинні,
цілує  холодно,  я  знаю,  та  не  зрадить

проходжу  я  під  куполом  озонним,
і  дощ  виблискує  в  волоссі,  як  перлини,
і  я  воді  віддам  важку  корону,
бо  крок  легкий  -  утіха  пілігрима

15.05.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666218
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2016


я собрался уйти в закат

я  собрался  уйти  в  закат,
строк  задержек  истек  давно,
и  пока  во  всем  мире  спят,
лоб  сомненьем  очерчен  мой

мне  бы  проще  сказать  миру:  "нет",
и  свободно  ко  дну  идти,
как  же  странен  парад  планет,
путник  лучше  умрет  в  пути

только  держит  надежно  еще
такой  тонкий  руки  изгиб,
я  его  изучил  хорошо,
за  него  б  без  раздумья  погиб

вот  такое  стеченье  снов,
жизнь  так  чутко,  так  хрупко  спит,
луч  струится  в  мое  окно,
он  ведь  должен  все  искупить

все  же  я  не  уйду  в  закат,
на  моей  ей  уютно  груди,
мне  совсем  нечего  терять,
только  горсть  угольков  любви

10.05.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665088
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.05.2016


Непорушне

Розламані  хліби.  Розпущене  волосся.  
У  глеку  молоко.  Цвіркун-кобзар  в  тіні.  
І  серця  два.  Янгольське  двоголосся.  
Ласкавість  світла.  Повертання.  Дім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665063
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.05.2016


The Sandman

Сендмене,  містере,  запрошую  на  чай,  
без  Вас  моя  нудьгує  підсвідомість,  
і  прихопіть  хоч  дюжину  почвар,  
я,  знаєте,  люблю  незнане  й  невідоме

я  Вас,  пробачте,  зовсім  не  боюсь,  
така  професія  -  приборкувач  кошмарів  
(художник  кажуть,  віри  в  це  не  йму),
буває,  що  закохуюсь  в  примари

для  критиків  мої  химери  -  зло,  
жахає  їх  усяка  нелогічність,  
жахливий  містере,  запрошую  на  сон,  
давайте  поговоримо  про  вічне

про  ніч  стооку,  бременських  котів,  
про  Ваше  тисячу  й  одне  обличчя,  
я  Вас  пізнати  краще  би  хотів,
страхам  люблю  у  очі  я  дивитись

ось  булькотить  уява  в  казані,
блукає  небом  дим  блакитнорукий,
Сендмене,  залишайтеся  в  мені,
без  Вас  цей  світ  -  не  світ,  а  сущі  муки

9.05.2016

Картина:  Salvador  Dali  "The  Sandman"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2016


Улюбленим книжкам)

обкладинка  тверда,  а  під  нею  міста  паперові,
і  по  вуличках  там  карколомний  несеться  сюжет,
поспішають  за  ним  такі  схожі  на  нас  же  герої
з  паралельних  світів  і  відкритих  Уяви  планет

і  незчуєшся,  як  станеш  з  ними  таким  нерозлучним
і  емоцій  клубок  стане  в  горлі  від  тих  віражів,
а  як  автор-творець  тобі  в  серце  прямісінько  влучить,
проживеш  ти  із  ними  сезони  найважчих  дощів

та  це  лиш  епізод,  шоу  мусить  тривати  і  далі
і  ось  котититься  сонце  по  схилі  стрімких  пірамід,
о  які  завитки,  розгалуження  й  нові  спіралі,
ну,  а  потім  таке,  про  що  й  мріяти  навіть  не  смів

книга  -  острів  скарбів,  вибирай  що  завгодно  напам'ять:
гостре  лезо  ідей  чи  лірично-мусліновий  стиль,
атмосферу  епох  (Лаври  дзвін  чи  шпилі  Нотр-Даму),
а  тут  гумору  пирск  чи  життєвих  поновлення  сил

що,  стомивсь  ?  відпочинь  від  скаженого  темпу,
філософський  пасаж,  елегантно-приємна  деталь,
непомітний  зворот,  що  навіює  спогади  теплі,
книга  -  імпульс  для  всіх  незгасаючих  душ  коливань

до  фіналу  веде  незворотно  рука  провидіння,
під  завісу  саму  ще  каскади  нежданних  пригод,
а  в  свідомості  ще  миготітимуть  довго  видіння,
лиш  чорнило  й  папір,  але  скільки  у  цім  насолод

ось  остання  сторінка...  прощання  уже  не  минути,
мимовільно  рука  гладить,  наче  ефес,  корінець,
із  кварталу  полиць  новий  житель  тепер  незабутній,
а  у  справжніх  історій  завжди  нескінченний  кінець

07.05.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664609
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.05.2016


повітряні кулі тюльпанів

повітряні  кулі  тюльпанів  
припнуті  зеленим  мотуззям,  
іриси  промінням  п'яні  
золочені  очі  мружать  

небо  теплом  мироточить,  
хмарки  чіпляють  за  вії,  
сильфіди  в  тонких  сорочках  
парфуми  бузкові  ділять  

сад  захворів  на  ніжність,  
гнуться  любовно  віти,  
травня  цілунки  свіжі  
там,  де  торкався  квітень  

в  нас  теж  такі  гарячі  
пагони  і  стебельця,  
ми  по-новову  зрячі  -  
через  барвисті  скельця  

розсипи  діамантів,
сонце  від  щастя  плаче,
легкість  аеропланів,
ми  вільні  птахи  неначе

5.05.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2016


в них вузлів і розв'язок тисячі

в  них  вузлів  і  розв'язок  тисячі,
гіперпростір  міжзоряних  брам,
материк  небувалого  вміщують
ці  душі  одинадцять  грам

і  здається,  що  їм  не  насититись,
нових  вражень  потрібен  шквал,
щоб  ясніш  навсібіч  світитись
з  глибини,  мов  казок  кришталь

архетипів  там  древні  святилища
і  модерний  процесор  пізнань,
буть  людьми  пощастило  вам,
бо  Людина  -  це  крок  за  грань

06.05.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664312
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.05.2016


Довірмось музики молекулам незримим

Довірмось  музики  молекулам  незримим,
Віддаймось  безборонно,  без  остачі,
як  губи  віддаються  лиш  гарячі,
як  ритму  у  полон  здаються  рими

Ввійдуть  мурашками  в  найтонші  пори,
під  шкіру  мерехку  проникнуть  і  освятять,
бо  справжня  музика  не  може  ошукати,
вона  воістину,  як  Ти  і  гори

Воістину,  як  те,  що  і  між  нами,
як  пізніх  сутінків  агатова  тканина,
яка  сховає,  огорнувши  спини,
в  ажурних  звуків  витонченім  храмі

І  стане  тісно  в  розуму  оправі,
його  покинувши,  себе  у  звуки  вмістим,
і  наше  таїнство  на  нотний  аркуш-місяць
запишемо  у  почуттях-октавах

24.04.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2016


ледь сіріє, кохана, ти всміхнена лагідно спиш

ледь  сіріє,  кохана,  ти  всміхнена  лагідно  спиш,
а  розквітлі  дерева  за  вікнами  ходять  навшпиньки,
сонне  сонце  крокує  доріжкою  першої  з  тиш,
новий  ранок  несе,  наче  писанку,  в  легкій  торбинці

я  вкриваю  тихенько  твоє  привідкрите  плече,
а  рельєф  наших  тіл  в  серцевидний  складається  кратер,
ти  під  крихкістю  снів  магматичним  біжиш  ручаєм,
о  нестерпна  солодкість  об  тебе  себе  обпікати!

що  ми  разом  ось  тут  -  найвеличніше  диво  із  див,
давньоруських  волхвів  всемогутнє  якесь  чародійство,
і  здається  мені,  що  тебе  споконвіку  любив,
що  ми  зріли  разом  танці  вогнищ  поселень  трипільських

ми  й  самі  потанцюємо,  ранку  ніяк  не  діждусь,
але  ти  ще  поспи,  вільна  птахо  моя  вогнекрила,
і  здається  мені,  що  це  сонце  й  дерева  в  саду,
що  цей  ранок,  мене  й  моє  щастя  сама  ти  створила!

21.04.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2016


Я натикаюся на себе, як на лезо

Я  натикаюся  на  себе,  як  на  лезо,
на  самосумніву  заточені  ножі,
за  гостроперими  птахами  стежу,
не  знаючи:  вони  думки  мої

А  день  ніяк  не  переходить  в  вечір,
і  я  розкиданий  на  тисячу  дрібниць,
мов  пазл  чудний,  і  зачинились  речі
від  мене  в  тисячі  своїх  в’язниць

Але  здіймаючи  фатальний  спротив,
між  порожнечі  справжню  і  живу
тебе  відшукую,  осліплений,  на  дотик,
немов  заховану  у  тріщинах  траву

І  все  одно,  що  навкруги  пустеля,
що  відчай  все  заковтує  в  пісок,
лоскочеш  пальцями  вуста  мої,  морелі,
і  залишаєш  родимковий  ланцюжок

За  ним  я  йду  губами  в  інший  вимір,
де  новий  ключник,  новий  я  вже  жде,
і  речі  туркотом  стрічають  голубиним,
і  суперечності  стискаються  в  одне

З  тобою  я,  мов  за  дверима  Бога,
і  лезо  стрічкою  розплавлене  пливе,  
бо  вже  тепер  не  маю  більше  змоги
себе  поранити,  бо  згадую  тебе

19.04.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2016


Час заокруглений в вічність

Час  заокруглений  в  вічність,
час  врешті-решт  безперервний,
часом  лиш  пам’ять  циклічно  
проходить  канатом  нервів

пам’ять  шукає  входу
у  брами  давно  іржаві
спогад  вертає  по  воду
живу  у  померлій  державі

а  там  вже  нічого  немає
навколо  модерні  стіни
говорить  вивіска  з  краю:
«увага!  відбулися  зміни»

а  біль  все  ж  на  диво  справжній
навіть  коли  фантомний
минуле  чимало  важить,
тягне  минуле  додолу

в  кожному  «я»  сучаснім
релікти  епох  колишніх
помилок  чорна  сажа,
портрети  далеких  ближніх

пам'ять  -  розіграні  ролі,  
шрам  на  запалих  грудях,  
різних  мільйон  історій,  
з  яких  і  складаються  люди

пам'ять  -  із  тіні  спільник,  
суддя  твій  і  ворог  хижий,  
вчитуйся  в  знаки  пильно,  
бо  пам'ять  -  найліпша  книжка

прийняти  -  це  не  забути,  
навчитись  -  це  не  відкинуть,  
пам'ять  -  протиотрута  
від  дежа  вю  невпинних

врешті  тобі  вибирати,  
врешті  тобі  з  цим  жити,  
буть  до  вподоби  катом
собі  чи  ти  власний  вчитель  

ти,  як  і  час  безперервний,  
минуле  на  твоїй  шкірі,  
відчинюй  для  пам'яті  двері,  
поки  ж  втікаєш  –  невільник

пам'ять  -  у  скриньці  досвід,
спогад  коханий,  дитячий,
теплий  домашній  посвіт,
носи  її  в  собі  вдячно

13.04.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659376
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.04.2016


Я - ключ з ключів і мапа з мап

Я  -  ключ  з  ключів  і  мапа  з  мап,
я  -  героїчне  божевілля  Дон  Кіхота,
симфонії  артилерійський  залп,
співучих  слів  чорнильная  піхота

Я  -  світломиля,  час  і  позачас,
я  -  крізь  світи  наскрізна  анфілада,
земні  правителі,  я  переграю  вас,
бо  врешті  ви  не  маєте  тут  влади

Я  -  зміна,  хаос,  вибух,  катаклізм,
дивіться:  кришиться  поверхня  під  ногами,
не  ваша  логіка,  а  мій  сюрреалізм
пройде  суворий  іспит  над  віками

Я  вашого  багатства  не  візьму,
мої  скарби  сторожать  серафими,
та  вашу  відкидаю  я  тюрму,
мур  тягне  в  вниз,  а  я  ж  бо  невловиме

Я  з  тим,  хто  вивчив  тисячі  доріг,
хто  в  атмосфері  духу  небожитель,
хто  вже  від  вас  давно  би  втік,
якби  ще  не  бажав  і  вас  благословити

Я  тут  не  ради  гніву,  болю,  мсти,
я  рву  ненависті  порочні  кола,
хотіло  б  вас  від  вас  же  вберегти
і  пломінь  викресать  в  безодні  похололій

Держу  я  перед  Богом  знамено,
в  сльозах  моїх  -  всесвітнє  покаяння
"Добром  ти  покарай  усіх  за  зло,
бо  милосердя  вартий  навіть  Каїн"

А  я,  Мистецтво,  вернусь  із-за  хмар,
мені  впідмогу  акварельні  цепелини,
і  землю  росять  мегатонни  фарб,
і  моя  гвардія  зроста  невпинно

11.04.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658851
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.04.2016


В твоїх очах - походи смолоскипні

В  твоїх  очах  -  походи  смолоскипні  
під  купол  ночі,  в  візію  летку,  
де  босоніж  безжурний  хлопчик  Липень  
зигзагом  йде  по  срібному  піску.  

Там  повнобокий  місяць-дирижабль  
причалює  до  ще  незайманих  портів,  
і  тане  літо,  як  скоринка  вафель,  
та  все  ж  в  запасі  безліч  теплих  днів.  

Цілує  тьма  гладенькі  пляжу  плечі,  
пінисту  ковдру  море  застеля,  
там  наша  юність  справжня  і  доречна  
проводить  романтичний  фестиваль.  

Там  світломузика  закоханого  міста  
п'є  відображення  свого  шампан,  
далекі  кораблі  -  русалчине  намисто  
вогнів  -  чарує  водяник-шаман.  

Там  пестить  мрію  бриз  простоволосу,  
її  спідницю-парасольку  до  колін,  
і  зорі  падають,  як  стиглі  абрикоси,  
це  щирість  почуттів  дарує  врожаї.  

Я,знаєш,  там  хотів  би  залишитись,  
бо  темрява,  пісок  і  море  -  Ти,
їх  ні  не  вимірять,  ні  полічити,  
лиш  відчувати,  тільки  жити  цим.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2016


у погребі, де цвіль малює візерунки

у  погребі,  де  цвіль  малює  візерунки,  
де  зброджене  вино  і  перепрілий  дух,  
де  граються  щурі  і  павуки  у  жмурки,  
ослабле  світло  там,  як  тополиний  пух

помітив  я,  увязнену  в  старому  дзбані,  
смарагдо-квітчану,  сяйливу  рідину,  
це  між  полиць,  як  між  століть  рядами,  
хтось,  мов  легенду,  заховав  весну

і  вийняв  я  її  із  лона  підземелля,
в  руках  вона  тепліла,  наче  немовля,
гойдались  сходи,  танцювала  стеля,
від  захвату  моя  крутилась  голова

із  нею  вийшов  в  день  похмурий,  сонний,  
де  час  ледь  сунеться  -  повільний  сірий  флот,
я  дзбан  поставив  на  широкім  підвіконні,
іскристі  вихори  роїлись  попід  склом

а  згодом  шибку  заснувала  павутина  -
зелена  сіточка,  промінчасті  жилки,
і  наче  хтось  всю  сірість  споловинив,
в  старому  ж  дзигарі  завелися  пташки

увечері  всі  стіни  стали  гобеленом  
хоч  за  вікном  ще  тріпотів  безлистий  час  
весна  ж  цвіла  -кімнатний  мій  ендемік-  
і  духмяніла,  мов  гірський  трав'яний  чай

опівночі  дізнавсь  я  ще  одну  дивнину:
весна  прийшла  ця  із  міфічних  днів,
сопілки  щезників  будили  щогодини,
хор  потерчат  в  кутку  варганами  бринів

чугайстри  вогнище  розводили  на  кухні,
і  тіні  предків  відкидав  добутий  гас,
у  ванній  плюскались  озерних  пустищ  духи,
примари  в  люстрі  влаштували  свій  палац

книжки-метелики  зліталися  на  маки,
які  росли  в  химернім  грунті  килимів,
десантувались  бедрики,  як  гайдамаки,
пливли  в  човнах  поети  морем  слів

так  вчився  жити  я  з  весною  в  парі,
її  душі  пізнав  непосидючий  лад,
їй,  як  і  музиці,  затісно  у  футлярі,
багнесь  лишень  зворушувать,  звучать!

і  зрісся  я  з  її  розмаяним  повітрям,
чуттів  метаморфозу  вивчив  потайну,
душевні  тонкощі  і  внутрішні  магніти,
і  анатомію  всіх  меланхолій  і  задум

та  ратом  в'янути  почав  премилий  щебет,
струмочки  усмішок  згубились  у  плачах,
"в  чому  моя  вина  ?  в  чому  її  потреба?",
питання  юрмились  довкіл  по  вечорах

вона  всміхалась  вранці  трішки  винувато,
вночі  ж  зривалася  спітніла,  ледь  жива,
та  врешті  зміг  я  цю  недугу  розпізнати,
весну  стомила  вже  гарячка  мандрівна

в  броню  рішучості  вдягнувсь  одного  ранку,  
хоч  серце  квилило  ще  з  чайками  прощань,
я  двері  й  вікна  відчинив  для  полонянки,
в  любові  вчився  я  мистецтву  відпускань

весна  розходилась,  як  животворні  кола,
всю  землю  стомлену  збирала  під  крило,
її  князівство  стало  справді  неозорим,
лиш  поруч  мене  її  більше  не  було

та  серце  стужене  не  витерпіло  болю,
із  ребер  вирвалось  в  швидкім  потоці  змін,
у  небо  кинулось  наздоганяти  долю,
немов  повітряний  черлений  диво-змій

ось  так  душа  й  без  серця  залишилась,
три  пори  року  збігли,  наче  і  дарма,
та  у  вікно  впливло  смарагдове  вітрило,
й  ввійшла  в  будинок  панночка  струнка

"привіт,  -  шарілась.-  ти  мене  згадаєш?"
сяйнула  усмішка  знайома  вже  така,
і  світло  рвалося  із  неї  водограєм,
а  моє  серце  виглядало  з  рюкзака

ступила  крок  і  кинулась  мені  на  шию,
заграли  раптом  грамофони  орхідей,
протислось  серце  в  реберну  щілину,
впустило  в  вени  семибарвну  акварель

"я  була  в  гостях  брахманів  й  емірів,
вела  мене  свобода  в  Анди  і  Тайланд,
сюди  ж  вернулась  знову,  бо,  повір,  я
так  прагну  чашечку  твого  тепла"

і  ось  виблискує  озерна  скатертина,
голубить  вікна  черешневий  цвіт,
свобода  із  теплом  зійшлися  воєдино,
долоні  гріє  нам  Любові  сонцеплід

10-24.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654268
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.03.2016


вальсуєм ми, мов місячні пір'їни

вальсуєм  ми,  мов  місячні  пір'їни,  
граційно  злиті  в  трепетнім  повітрі,  
нам  невідомий  час,  зникання  і  руїни,  
танцюємо  в  долонях  теплих  вітру

кружляє  ночі  танцювальна  зала,  
а  пальці  вітру  в  ній  живі  колони,  
і  міст  свічки  повільно  опливають,  
а  танець  наш  не  скінчиться  ніколи

народи  й  міфи  відлетять  за  вітром,
але  для  нас  таємний  він  союзник,
тих  меценат,  хто  здатний  полетіти,
хто  якір  болю  відпустив  безглуздий

хто  вірить  в  те,  що  смерті  і  немає,
є  тільки  танець  з  невловимих  рухів,
бо  навіть  Той  Великий,  що  над  нами,
танцює  з  Вічністю,  узявшися  за  руки

а  час  людська  недосконала  міра,
за  нею  в  танці  ми  забули  стежить,
тепер  читаєм  по  губах  сузір'їв,
що  край  -  це  вигадка,  а  істинне  безмежжя

і  ми  долаємо  такі  крихкі  кордони,
ми  переродимось  уже  в  новому  па,
а  танець  наш  не  скінчиться  ніколи,  
бо  сила  притягання  та  ж  сама

23.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653928
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 23.03.2016


надходить ніч, злочинці-ласуни

"надходить  ніч,  злочинці-ласуни,  
намовлені  інстинктом  споживання,  
в  пітьму  густу  занурюють  ложки,  
смакують  шоколадом  тим  до  рання

в  під'їздах  темних  плямкають  собі,
і  заїдають  печивом  ліхтарним,
нахаби  не  бояться  патрулів,
зривають  груші  із  дерев  -  гітари

вогнів  неонних  цуплять  карамель,
льодяники  вогнисті  світлофорів,
лякають  ними  і  дорослих,  і  дітей,
тремтить  все  місто  у  німій  покорі

суспільство  зачіпають  за  живе,
зовсім  роперезались  розбишаки,
вже  наминають  феєрверкове  желе,  
нальоти  здійснюють  на  джему  банки"

ох  ця  романтика  цукеркопоїдань,
хоч  всю  мораль  і  піддає  нарузі,
народним  месником  зі  мною  стань,
і  ложкою  віддяч  всім  по  заслузі

тече  у  нас  опришківська  ще  кров,
це  ж  Дикий  Захід,  і  ми  тут  повстанці,
ці  гори  ласощів  -  законний  наш  улов,
вантажмо  все  добро  на  диліжанси!

облави  й  патрулі  не  перешкода  нам,
кисільний  ранок  стер  слідів  підказки,
а  ми  у  сховку  вже  усе  ням-ням,
щасливий  end  "розбійницької"  казки

і  не  зійдемо  ми  із  найсвіжіших  шпальт,
хай  оголосять  нас  в  солодкий  розшук,
а  нам  тістечок-скакунів  сідлать,
ми  ж  Бонні  й  Клайд  морозивних  кіосків

20.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652964
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.03.2016


тріщало в п'єці, хрумало й гуло

тріщало  в  п'єці,  хрумало  й  гуло,  
немов  там  Сонце  сховане,  не  менше,  
мов  фенікси  там  берегли  гніздо,  
над  ним  гігантські  крила  розпростерши

і  раптоп  іскра  вирвалась  мала,  
жаринка  зі  Сварожої  вогненнокузні,  
ти  придивилася  -  то  ж  справжнє  лисеня  
кидало  позирки  веселі  й  дружні

і  ти  награвшись  досхочу  із  ним,  
у  ліжечко  заходилась  лягати,  
воно  ж,  згорнувшися  клубком  рудим,  
тобі  під  серцем  умостилось  спати

лиш  бідкатися  довелось  домовику,
він  знову  вогнище  родинне  не  догледів,  
у  тебе  ж,  дівчинко,  вже  в  крові  довіку  
буде  рудого  кілька  крапель  меду

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650058
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.03.2016


між нами ці струми щоденні

між  нами  ці  струми  щоденні,  
всепроникаюча  електрика,  
енергії  сплелися  з  венами  
в  поезій  досконалій  метриці

тіні  грають  на  сцені  місячній  
кожну  ніч,  та  сюжет  неповторений,  
так  і  ми  завше  трішки  інші,  
хоч  Любов'ю  все  тою  ж  ціловані

знов  і  знов  повертає  темрява,  
неодмінно  вона  терновая,  
їй  даремно  шукаємо  ймення  ми
між  живими  і  мертвими  мовами

вона  ватрами  пахне  й  горами,
золотою,як  мед,  живицею,
міццю  каменів  заговорених
і  гуцульським  вином  чорничним

сходить  з  верхів  поблискавичених,
залоскочує  первоцвітами,
казка  з  дійсністю  закосичені,
струни  зоряні  аж  бринітимуть

та  найкраща  вона  несловлена,
зачарована  мохом-тишею,
коли  подихи  лиш  шовкові,
ніжно  трави  сердець  колишуть

7.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2016


повний спокоєм - цвітом сакури

повний  спокоєм  -  цвітом  сакури,  
вчасно  все,  навіть  зимний  дощ,  
Богу  я  за  весь  світ  подякую,  
і  за  тебе  "спасибі"  також

і  будинки  зростають  в  пагоди,
голе  гілля  в  готичний  храм,
Схід  в  мені  уживається  з  Заходом,
світ  -  це  міф,  яикй  твориш  сам

і  антени  -  шпилі  Гімалаїв,
і  потоки  води,  мовби  Ганг,
я  планету  усю  обіймаю,
а  вертаюсь  до  твого  вікна

ти  галактика  також  безмірна,
таємниця  в  скарбниці  душі,
завдяки  лікам  твого  довір'я
я  зі  світом  тепер  не  чужі

просто  є  ще  натхненні  люди,  
вони  рідко  трапляються  так,  
мене  вчила  книжкова  мудрість,
та  змінила  жива  рука

26.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647138
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.02.2016


Революція

привіт,  салют,  розбите  покоління,
шукаєш  ти  пост-мілітарний  "Шлях",
комфорт  відкинь,  гарячому  промінню
обвітрене  обличчя  підставляй

приходить  рок'н'ролу  перші  діти
цей  світ  не  втримає  цей  юний  шал,
сміються  дула  затуливши  хіпі,
і  трубку  миру  палить  світлий  Джа

і  крутиться  доріг  магнітна  стрічка,
сьогодні  в  нас  паломництво  в  Вудсток,
і  музика  розноситься  космічна
від  скупчення  наднових  рок-зірок

розшиті  блиском  глему  пишні  ризи,
танцюй,  як  проклятий,  як  в  смерті  переддень,
руйнує  межі  наш  кислотний  самовираз,
його  на  хвилі  рук  ми  пронесем

вітаю  я  великий  день  свободи,
о  сцена  грандіозна  -  небеса,
межи  могил  богемних  нам  рапсодій,
це  шоу  вічне,  смерті  нам  нема

бо  вмерти  молодим-  то  жити  вічно,  
і  страху  темряви  при  собі  не  тримай,  
бо  мрійникам  не  місце  на  узбіччі,  
натхненням,  доки  можеш,  вибухай

нонконформізму  передали  естафету,  
хай  знищить  треш  лялькарське  ремесло,  
мистецтво  -  філософія  протесту,  
а  жити  мертвим  -  найстрашніше  зло

та  зрештою  не  в  музиці  і  справа,  
будь  ритмом  сам  собі  в  юрбі,  
а  рок  це  провідник  по  стежці  правди,  
яка  веде  до  революції  в  тобі

22.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646114
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.02.2016