| Сторінки (1/28): | « | 1 | » |
Тримай себе в руках.
Так, руки твої тривкі!
Немає підтримки в словах.
То буде журба уві сні.
Не бачу я щастя поріг -
Завжди відчуваю біль.
То рветься на волю птах.
Набридло у клітці живій.
Щось хоче сказати птах?
Розраду собі знайти?
Ні. Він лиш хоче добра.
Добро лізе боком мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2016
Момент.
Вместе с открыткой,
отправь мне кусочек моря.
Морозный вечер,
месяц в полном расцвете жизни,
аромат прибоя.
Внутри колеса,
Глаза узрены на город.
Когда ощущаешь прохладную дрожь,
Тогда понимаешь насколько
Он дорог.
2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640200
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 31.01.2016
Уезжаешь? Уезжай! Недоверчиво пели птицы.
Я разрушила стены. Я спалила мосты.
Уничтожила все границы.
Лишь бы сердце могло, безвозмездно следуя плану,
покорить новый мир, и уснуть нагретым родными руками.
Я под пение моря, оставила " Город Тоски".
Сократить расстояние пожелала между мною и
морем.
Мое море - ты. И не скажет мне сердце: "прости".
Когда я оказавшись за бортом, утопать буду в водах покоя.
Поплыву я до дна океанских расщелин.
Я увижу во мраке, свет непроглядного мира.
В твоем сердце возведу я с песчинок берег.
Ты мой воздух. Мой кит.Моя жизнь.
Всей душой я надеюсь, ты - совсем не моя потеря.
Ухожу не боясь. Я устала со всех сил биться.
Если птицы недоверчиво спросят меня:
" Уезжаешь?"
Я отвечу: " Да. Я не в силах остановиться".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639116
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.01.2016
Морозным пламенем в словах, сгорают годы.
Декабрь. Зима. Белеют в душах памяти разводы.
И ветром выпалила злость - зимы метели.
Остались в прошлом светлые года. Объятья. Карусели.
Пломбир ведь таял на губах. Глаза горели.
А чайки? Чай? Зифир? Киты?
Всё было. Всё бесследно дели.
Пора взрослеть! Уничтожение в твоих руках!
Зима в сердца с собою принесла морозы.
Оледенением сердец - ведь так сегодня убивают грёзы?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637619
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.01.2016
Створіння ми гідні взаємовідносин.
із бруньок проростає весна.
Якщо людина в людини не просить -
Нічого не просить - нічого не ма.
Що ж до тварин, то тварини рефлексні.
Милі очі, мила душа.
якщо тварина в людини не просить,
нічого не просить - нічого не ма.
Нічого не знає, не прагне, не хоче.
Не мріє. Не бачить безкаяття.
Людина ж тварині зав'язує очі.
Нічого не бачиш - нічого не ма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627971
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.12.2015
Абоненты не в зоне действия
Абоненты не в поле зрения.
Как обычно на всех нету памяти,
А карманы с обрывками времени.
Я готов поделится моментами,
На словарный запас не жалуюсь.
Только вот в чем загвоздка реального,
Не поддерживается формат чтения.
Почему же нет вас, когда нужно так?
Почему исчезают в забвении,
Абонентов сети наполнены
Абоненты лишенные мнения.
08.06.15 пн. 1:05
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622679
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.11.2015
Ночь. Лишь лай собаки за окном тревожит тишину.
Прошли года. Промчались дни. а я доседь,
Не знаю как без вас живу.
Что не напишите читаю, что не промолвите - учту.
Ведь сердцем чую, в мыслях знаю,
Без вас, как в тишине - усну.
Родные сердцем и душой,
Сплочённей вас, ведь нет на свете.
Во время сна, я проворчу:
Пусть сердца ваши бьются,
не смыкаются веки. 08.06.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622676
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 20.11.2015
1.(з 6:00 – 11:00)
Шоста година ранку. Небо потроху набиралося світла і все довкола прокидалося. Почали наспівувати свої весняні мелодії жайворонки, що оселилися в густій кроні старого явора. Гілки дерева сягали третього поверху будинка, що простягнувся вздовж вулиці Мічуріна. В цей будиночок архітектори вклали багато тепла, адже кожний хто проходить повз нього стримує себе від того, щоб підбігти і непомітно вкрасти маленьку червону цеглинку. Всі хочуть зігрітися безкоштовним теплом, яке випромінює це архітектурне сонце. Та на шостому поверсі ще панувала темрява. Німу тишу лише розрізало гучне серцебиття. В темряві серцебиття здавалося ще гучнішим . Аж раптом, відкрилися заспані очі Адама. Очі,кольору срібла. Очі, повні життя. Очі були стурбовані, таким гучним серцебиттям. Вони знову бачили тих, хто вписані пером в життя Адама. Тих, хто привів його в цей світ, але швидко залишив. Сонце ласкаво блимнуло своїми посланцями в срібні очі, змусивши їхнього володаря змінити положення тіла. Потім проміння потрапило на стіну, примусивши фотосинтезуватися якісну репродукцію «Квітів у блакитній вазі» Вінсента Ван Гога , що доповнювали авангардистський інтер'єр похмурої кімнати.
Худорляві ноги доторкнулися холодного темно-коричневого паркету, та швидко нащупавши капці, заплигнули в них. Адаму було двадцять п'ять років, сім з яких він прожив один. Вставши з ліжка , високе тіло стомлено, похитуючись з одного боку на інший, полинуло в маленьку кухню. Її наповнював запах розквітлих синіх гіацинтів та ледь помітні сонячні промінчики. Отримавши ранкову дозу кофеїну, Адам піднявши жалюзі, відчинив вікно. На вулиці ледь-ледь виднілися метушливі перехожі. Сонні погляди, переплітаючись з ранніми сонячними променями, утворювали якусь дивну, мрійливо-стурбовану атмосферу.
- Я так би хотів відчути її. Пірнути в неї і не вилазити. Потонути в ній. Але…
Адам розумів, що з того моменту, як він відплющив свої очі,звичний потяг подій відправився по спіральним коліям його життя. Повернувшись до входу на маленький балкончик, він промовив до неї: « Коли ж це все скінчиться, га?». Але вона мовчала, їй нічого було йому відповісти. Вона не любила,коли хтось тривожив її спокій. Самотність вважала за краще, залишатися на одинці з собою. Їй подобалося читати Коцюбинського, гойдаючись на кріслі-качалці. Щодня, вона там, звичним для себе способом, розпочинала ранок. А Адам лише запитував у неї, не чекаючи відповіді: « коли ж це все скінчиться?».
2.(з 11:00 – 18:00)
- Потрібно прокинутися. Сьогодні ж річниця…
Маленькими кроками він пішов до ванної кімнати.
- Потрібно вимити зі свого волосся залишки сну. Вона повинна бачити в мені життя, а не сплячих мурликалок на кігтиках.
Ванна кімната була побудована симетрично кухні. Ти заходиш до неї і бачиш море, адже все було виконано в блакитно-піщаних відтінках. Головним об’єктом інтер’єру була невеличка ванна, що стояла в центрі кімнати. Адам часто в ній проводив свій вільний час в полоні невгамовних роздумів про вічність. Сьогодні ж пройшовши гігієнічну процедуру, за якої водяний струмінь діє на тіло людини – дощик, душ, - і поглянувши на своє відображення в дзеркалі, Адам не побачив тих невгамовних думок про вічність. Він думав лише про зустріч. Дззззз, Дзззз – продзвенів будильник. Це був дзвінок- пам’ятка. Адам посміхнувся, накинув на своє худорляве тіло м’якенького халата та вийшов з теплої, вологої кімнати. Аж раптом телефон задзвенів ще раз. Це було доволі несподівано.
«Хто міг мені зателефонувати в таку рань?» - здивовано подумав Адам. Поглянувши на екран свого мобільного він побачив доволі знайоме ім’я - «Регіна». Не задумуючись він взяв слухавку.
Адже розумів, що вранці, як і вночі телефонують лише в крайній випадок, тоді, коли потребують допомоги.
- Привіт, Регіно. Все гаразд?
- Привіт, Адам – стурбовано відповіла вона.
- Адам, скоріш приїдь, ти нам… ти мені потрібен.
- Що трапилося, розкажи мені. Що трапилося?
Але у відповідь він почув лише гучні гудки. Пі-пі-пі…
Дивно, що могло трапитися в такий сонячний день? Зібравшись, Адам вибіг зі своєї квартири .
Пробігши три поверхи Адам зупинився. « Так чи ні? Ні-і-і-і…» - подумав він. Повернувшись до своїх дерев’яних дверей Адам закрив їх на замок. І стрімголов помчався вниз. Забігши до тунелю метро його терзали сотні варіантів розвитку подій, від самих неймовірних до по-дитячому банальних. Ось, він уже стояв на порозі хмарочосу в якому проживала та, що змінила розклад подій дня Адама. Залишалося лише привітавшись до консьєржа, зайти в будівлю, потім натиснувши кнопку виклику ліфта та піднятися на 11 поверх. Все це було виконано. Тук – тук – тук . Двері відчинилися. Перед очима Адама, повстала блідошкіра особа з кудрявим темним волоссям. Вона була невисокого зросту, та привітними блакитними очима, без слів, запросила зайти до квартири, довгоочікуваного гостя. Зайшовши до квартири, перше, що кинулося в очі Адама були три наповнені валізи, що стояли біля металевих дверей. Присівши за дерев’яний раритетний столик, він запитав у Регіни: «Ти кудись переїжджаєш, чи що то за валізи ?».
Регіна повільно присівши на шкіряний табурет відповіла : « Не я – він».
ЇЇ рука постійно ласкала свій животик. Блідолиця, нахиливши свою тендітну голову, продовжила : «Адам, я тебе не просто так покликала… Тут така справа… - її голос тремтів. – Я, я вагітна.»
Підняв голову, вона, своїми щирими, як море – блакитними очима, поглянула на Адама. Адам піднявшись, підійшов до Регіни. Його довгі руки протягнулись до її крихітних, кришталевих плечей та закутали їх у свої теплі обійми. Він промовив: « Ти що? Не плач! Це ж так чудово. Ти – майбутня мама. Я не можу повірити, що ти так швидко станеш мамою. Уяви ці маленькі руці, що будуть доторкатися до твого носика. Уяви цю дитячу посмішку, що зігріватиме тебе в холодні зимові вечори. Уяви … Лише уяви… Це ж так чудово. Не плач. Просто уяви…».
- Адам ти справжній друг. З роками ти не втратив дар мене заспокоювати. Я дуже вдячна за твою підтримку. Так, я стану хорошою матір’ю своїй дитині. Так, вона стане тим, що завжди буде зігрівати мене в моїм серці, але …
- Але що ?
- Я буду лише матір’ю. Лише я буду матір’ю.
- Я не розумію, а Микита? – ніяковіло відповів худорлявий.
- Микита, він.. Він дізнавшись про те, що ми з ним станемо батьками, розгнівався на мене.
Він хотів, щоб я зробила аборт. Але я не змогла. Я вигнала його зі своєї квартири. Я назавжди вигнала його зі свого життя. Як він посмів поставити переді мною вибір,
« дитина, чи він » , як !?
Адам мовчав. Він не знав що їй відповісти. Всі слова ніби зникли з його словникового запасу. Ніби він ковтнув великого кита. Адам лише мовчав…
Аж раптом з його вуст вилетіло слово:
- Щось вигадаємо. Щось вигадаємо. Ти ж пам’ятаєш, що сьогодні річниця нашого знайомства. Рівно п'ятнадцять років з’єднує нас. Не тремти. Прошу тебе, не тремти. Все буде гаразд. Сьогодні ж вечором ми зустрінемося в нашому особливому місці!? Вибач, Регіно, я маю бігти. Зустрінемося о пів на десяту, на перехресті. На перехресті, що поєднало наше життя, і стримує його вже п'ятнадцять років. Люблю, цілую, чекаю…
З цими словами на вустах, Адам піднявшись з-за столу, нахилився до Регіни наповнивши свої просторі легені запахом її тіла. Воно причаровувало своєю ніжністю, схожою на цвіт бузини. Він боязко доторкнувся своїми блідо-рожевими вустами до її чистого чола. Несподівано долоні Регіни спітніли, а серце забилося так, що, здавалося , ось-ось вискочить з грудей. Її блакитні вологі очі набралися світла, ніби в них щойно народилися дві молоді зорі. Вона відключилася від реальності, не одразу зрозумівши, що Адам вибіг з однієї кімнати в іншу, потім оминувши великі валізи - відчинив ковані двері і безслідно зник з її квартири. Дзеркало душі – губи. Душа Регіни посміхалася. Адам спустившись на ліфті до першого поверху, нарешті вийшов з хмарочоса. В його голові, в думках поєдналися протилежні відчуття. З одного боку, він радів за вагітну Регіну, адже діти – квіти життя. З іншого боку Адам співчував Регіні в її жахливій трагедії. Також, його нутро переповнювало бажання віднайти Микиту і набити йому його телепкувату макітру.
« Яким потрібно бути бовдуром, щоб примушувати свою наречену відмовитися від спільної дитини, зробивши аборт? Який він бовдур! Тільки хай-но попадеться мені на очі, я йому дам!» - грізно роздумував Адам по дорозі додому. Але він його так і не зустрів.
Відчинивши двері у свій власний світ – свою квартиру, перед очима Адама повстала дивна картина. За кухонним столиком в тісних обіймах самотності мурликаючи спав Хронос.
(* Хронос – рудий , зеленоокий кіт Адама). Самотність дивлячись своїми білими очима на Адама промовила: « Ну що , як там Регіна? Чому ти пішов, а мене залишив одну вдома? Я Регіну не бачила з того моменту, як в її житті з’явився ти ! Чому ж ти мене не взяв з собою?». Самотність спалювала своїм поглядом і до того розгубленого чоловічка. Адам не дивися в її сторону. Він не хотів її бачити, він не хоті чути її слова. Зрозумівши це, вона продовжила: « Ти збліднів. Негайно виміряй тиск!». Через дві хвилини, після того як самотність притулила до шкіри Адама холодний стетоскоп, вона невтішно сказала: « сто сорок на дев’яносто. Тобі потрібно відпочити.» Адам був слухняною людиною, тому вирішив не пручатися. Зайшовши в свою кімнату, він взяв недочитану книгу , а повернувшись до кухні, Адам включив світло у ванній кімнаті, і відчинивши двері, навіть не роздягаючись, приліг в холодну мармурову ванну. За читанням книги непомітно пролетіла четвертина дня.
3.( з 18:00 – 21:30...)
Адам розумів що потрібно збиратися, адже запізнюватися на зустріч, яку ти сам організував – взагалі абсурдно. В його голові пролітали думки з десятками образів, але коли він виходив зі своєї квартири, на його худорлявих ногах звисали вузькі чорні джинси , в які була заправлена біла в красні лінії байкова сорочка. На сорочку була накинута зелених відтінків кофтинка, що зв’язала йому бабуся Дарина та подарувала на двадцятиріччя. Його ступні обтягували оранжеві в фіолетові краплинки шкарпетки. Він був взутий в червоні кеди, а на плечах повис шкіряний ранець. По дорозі до знаменитого перехрестя, Адам зайшов до магазинчику тітки Мар’яни, яка продавала найкращі в його районі квіти. По її рекомендаціям він купив букетик свіжозрізаних ромашок. Регіна була закохана в польові квіти, особливо в ромашки. Виходячи з магазинчика, Адам поглянув на свій телефон і онімів. Залишилося лише п'ятнадцять хвилин до о пів на десятої. Тому, він з думкою, що запізниться помчався до перехрестя. Прибігши, Адам оглянувся довкола і зрозумів, що Регіна ще не прийшла. Він видихнув повітря з полегшенням. Зайшов до кав’ярні, що носила горду назву «Цветаева» - в честь улюбленої поетеси Регіни. Адам присів за маленький столик, виповнений в стилі бароко, що стояв прямо під репродукцією картини Вінсента Ван Гога, що мала назву «Огастіна Сегаторі» . Покликавши офіціанта, Адам виховано попрохав вазу з прохолодною водою для букета ромашок. І ось, відчинилися вхідні двері в кав’ярню. До приміщення зайшла Регіна. Вона була одягнена у вишукану білу вечірню сукню, а тендітні ноги прикрашали яскраво морквяно-червоні туфлі на високій танкетці. Адам не очікував побачити таку красу. Він встав і підійшовши до Регіни провів її до їхнього столику.
- Ти така красива.
- Дякую. Мені дуже приємно. А пам’ятаєш, які слова ти промовив своєму другові як вперше мене побачив?
Адам зі зніяковілою посмішкою нахилив своє обличчя до філіжанки кави.
- Вибач. Ні, не пам’ятаю. Я такий забудькуватий . Ось, це тобі. - потягнувши до Регіни букетик ромашок, промовив Адам.
- Ти сказав яка я красива. Я ще тоді пам’ятаю, як від таких компліментів впустила на асфальт своє морозиво.
- Так непомітно минуло п'ятнадцять років. Я не жалкую що провів їх поряд з такою хорошою людиною, як ти.
Раптом до столика Адама і Регіни підійшов молодий офіціант, і запропонував в подарунок від закладу - посмакувати червоним вином та трьома видами італійських сирів. Але Регіна тремтячи погладивши свій живий животи відмовилася.
- Нам дуже приємно, але мені не можна. - посміхаючись промовила вона.
- А вам , сер? - наполегливо продовжив офіціант.
- Дякую, залиште. Нам дуже приємно. - відповів Адам.
В такій теплій атмосфері пройшов цей милий, нічим не насторожуючий вечір. Настав час іти додому. Адам запропонував Регіні провести її до хмарочосу в якому вона жила. Регіна погодилася. Як тільки вони вийшли з притягуючої своєю теплотою кав’ярні, в Адама задзвонив в кишені телефон.
- Я відійду на хвилинку, зачекай мене будь ласка.
- Добре. Чекаю
Повернувшись, Адам застиг. Окам’янів. Побачивши Регіну,телефон худорлявого випав з його міцних рук і розбився, впавши на бруківку. Регіна лежала на вологому асфальті. Адам підбігши до неї, припав до її клітки грудинної. Регіна не дихала. ЇЇ серце вже не вибивало гучний такт. Зрозумівши це, Адам підвівся з колін.
Він стояв сам у нічному провулку. Його серце почорніло. Воно стало порожнє. Зів’яло. Ніби втратило свою кровинку. Своє рідне.( Прохожі проходили повз нього, його не помічаючи). Від худощавого обліку віяло мертвим холодом. Адам плакав. Плакав як ті мільйони плачуть, що тінею ходять по світі….. Очі його залилися солоними водами. Все завмерло. Стихло все. Навіть гомінкий вітер стих. І лише маленький струмок солоної потік, потік і впав, розбившись об морозну землю. Розбившись, як надії, розбившись насмерть. Він шукав її очима по вулиці, та не міг вже знайти.
- ні, Регіно, ні , прошу…..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611593
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2015
Розлите щастя -
зібране шматками криги.
Знедолене дитя в руках трима
сокиру і промовля в собі:
"я хочу миру, миру, миру..."
Десь глибоко в душі тремтить
знедолена каліка,
тремтіння їй немає ліку.
Фіалками замаяне життя
здіймає повінь снігопаду,
його нема, не буде, не було.
Все це обра́зи, о́брази, обра́зи.
Яскраве світло світить в переді
і небо дарувало заметілі.
Повітря притулялось до землі
руйнуючи земне тяжіння -
тяжке сумління.
Тління догорає до кінця,
а я дивлюсь й не розумію.
Як житимуть вони без каяття?
А тління тліє, тліє, тліє.
10.12.13. 22:25
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610929
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.10.2015
Цілувати руки
Цілувати очі.
Безтактовні рухи.
Непрозорі ночі.
Балянсе в пуантах,
в сонячном зеніті.
Нещасливі люди -
норма в цьому світі.
Безтурботні тата,
незалежні діти.
Хочеш царювати,
мусиш розуміти:
сьогодні помилився -
завтра будеш гнити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610926
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.10.2015
Уста запаяны в запястья.
Так хочется кричать.
Из букв сложены секреты счастья,
всего лишь нужно разгадать.
Что кроется под громким словом,
чего не прочитаешь в книгах?
О слово - ты же жизнь поэта.
В его межстрочьях тайной скрыто.
Звучанье ритмом одарённо.
Местами просто - белый стих.
Все это было - ради слова.
И было целью слова - стих.
Вся жизнь была
в строках чернилам.
Поэт в этюде.
Записанная жизни весть,
словами в амплитуде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610467
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.09.2015
Я себя похороню -
Бога ради.
Где то там, мой гроб внизу.
В углу тетради.
До недавнего шумел.
Леса таили.
Что мой гроб в сухой земле.
Я - в могиле.
Не напишет по листу,
рука чернилам.
Не привыкший был к суду.
Судом сломили.
До недавнего кричал.
Стих - Бога ради.
Где то там я стих внизу -
в углу тетради.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610451
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.09.2015
а знаешь , меня по прежнему кидает в дрожь ,
каждый раз , когда твой голос издается с моего телефона .
а знаешь как бурлят рудники лавины ,
обжигая меня изнутри , каждый раз когда ты думаешь обо мне.
хотя откуда тебе знать об этом .
это лето доказало свою преданность верными лучами солнца , что поедали мое лицо , выныривая из за серо-прозрачных туч .
эта осень подтвердила свою безжалостность , ранним льдом на лужах и на наших с тобой мыслях. жизнях. взаимопримирениях.
прошел сентябрь - а день как был , так и остался 24 часа.
прошел октябрь , и хотя в моих документах прибавился еще один год, - время остается быстротечным , как и наши
течении в океанах .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609309
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 25.09.2015
Тій, що безстрашно пила мою кров,
та що пустила коріння в мою сушу.
Чи не соромно? Йди геть.
Ні не соромно! Я мушу.
Та, що затьмарила сонце й луну.
Та що на шмаття порвала душу.
Ту, що поцупила любов до сну
обійму й жалюгідно промовлю: "змушу!"
Ні не боюсь я шляхетних змін.
Ні ганьби, ні плювка повз очі.
Якщо соромно, то скажи.
Ні не соромно. Я хочу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2015
До зими, до осені, до літа.
Неодмінно ще не раз,
ми не зустрінемось.
Вітер дме,
а ми як море - пінимось.
Розуміння,що у мрій нема
майбутнього,
змусило мене вирІшити.
Далі йти без них,
їх тут залишити.
Шкода більш не вірити у
вигадку.
Вигадка була моя - оманою.
Сніг летів, ні, падав білой
манною.
Нехай море буде
тобі згадкою,
хвилі - пам'яттю твоєю.
Я навік залишуся відгадкою.
Ти, на жаль, не
загадкой моєю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2015
Не понимаю, не понимаю,
откуда в людях столько слов?
Конечно я тоже мечтаю, мечтаю.
Но не бывает в глаголе больше двух основ.
Просьбы оставить,
перекликаются с просьбой принять.
Словами конечно всё не высказать.
не передать.
Книги молчат. слова исчезают.
хочу позвонить и всегда забываю.
Трудно сказать, чтоб ко всем достучаться.
Трудно молчать когда нужно расстаться .
травма грудной клетки - просьба удовлетворена.
Зачем нам слова
Когда мечта?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608409
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.09.2015
Я бачив тінь бабусиного намиста.
Збереженого віками.
Котрого передавили
з покоління в покоління
від молодшого до старшого
і навпаки.
Нитка життя, яка переплітала
в собі ті яскраво червоні
моменти життя
по неволі,
під впливом часу припадала пилом,
навіть підкорялася йому,
тому прожерливому поглиначу думок.
Я подумки виражав - голосом,
свою невтішливу радість,
що те намисто,
намисто поколінь,
потрапило в мої руки.
Потім,
коли я зістарюсь,
я теж буду нанизувати великі,
не завжди наповнені,
а інколи й пусті хвилини буття.
Я знаю.
Я зможу,
передати нащадкам суворого голоду
свій хліб, свої прожиті,
закріплені простирадлом тіней,
нанизані на нитку життя,
великі буси-крихти.
Бабусине намисто
тепер в моїх руках.
Тепер серед тіней незабутих в моїм серці
людей,
з'явилася моя, особиста тінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607927
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 19.09.2015
У всій неправді є доля правди.
Тому у світі чотири пари двійників
находиться для однієї людини.
А кораблі пливуть,відпливають
в простори не бачені, не вивчені.
Покидаючи своє, рідне.
Рівний горизонт.
Кораловою корою покрите дно.
Чиїсь губи з'явились на блідому фоні,
з оксамитово-блакитним відтінком.
Все повторюється, бо все це - кимось давно прожите.
Розуміючи це - розуміється.
Що далеко від своєрідності задуманих
шляхів, запливають ті кораблі.
Відкриваються "нові Америки", "нові Індії".
Розголошується по всіх судинах,
венах,капілярах.... інформація життєво необхідна.
Нові мови - для кожного свої первинні,
з дитинства привиті, що для іншого чуже -
неопізнане ЛО.
Сухі троянди втрачають свою вологу під
променями солодкого сонця.
Сприятливі умови.
Сприятливі часи.
Обертатися й дивитися на зустріч
Їм,
Велика містерія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606487
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.09.2015
Любистком ляжу
на твою м'якеньку руку.
Промінням сонця
я навію теплі мрії.
Я стану твоїм вирієм розлогим,
а ти - моєю птахою надії.
Ми будемо купатися в
просторах неба.
Ти будеш пролітати наді мною ...
Дощі нам стануть занавісою.
Весняной, літньою, а інколи
й холодною зимою.
Холодним вітерцем дотронусь
до твого обличчя я.
Але слова мої зігріють
твою душу.
Ти обернешся й зрозумієш,
що одна. Без мене ти,
а я як вітер - пролечу по небі,
пролечу... і все віддам
заради Тебе. Та не зігрію
власну душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2015
Червона квітка герані твоєї
переплелася з душею моєю,
впустивши в неї - коріння своє.
Маєш ти друга - лютого вовка.
Маєш проміння.
Маєш мене - маєшся мною,
а квітка росте.
Давить у грудях.
Давить в легені.
Боляче в серці - щастя
не рідне, щастя чуже.
Сонце не гріє.
Душа оніміла.
Квітка цвіте - перероджує
в тіло:
листя, коріння, цвіт свій, насіння,
стебло зелене - Ну що,
сумно без мене!?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2015
Одвічна проблема - бути людиною.
Небо нахмуриться.
Згаснуть зірки.
Потяг пройде,
залишивши дитиною,
ясні, як сонечко, наші думки.
Маками вкриється поле невиннеє,
тільки-но слово промовиш ясне:
"Матінко рідная, лагідна ненечко,
я тебе люблю, як сонце ярке".
Тільки не у всіх зацвітає невиннеє
поле, барвистим квітом жоржин.
А в декого сіре воно,
і могилами, там переховує
море граків.
Тож бо не будьмо такими хвилинними.
Радість даруймо, і поле стежин -
мо й зацвіте і зробить щасливими,
тих, хто до цього був неживим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606018
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.09.2015
Я не мрійливий синій кит.
Я лиш бажаний паросток осінній.
Твоє волосся, як шовковеє проміння,
твої вуста, мов темно-бурий небоцвіт.
А очі твої, що синіші моря кораблів,
перлинами здіймають хвилі, сірі блискітки у нім.
А погляд твій мудріший всіх земних старців.
І звісно, слово твоє солодкіше,
всіх незвіданих світів.
Все це злилося,
все з'єдналося в тобі,
бо ти, матуся, - сама файна на землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605966
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.09.2015
Я волк, я небо синее и солнце.
Я дождь и снег на южной стороне.
Меня ты не услышишь,хоть я и не умолкну,
Ты не увидишь облик мой, хоть я вблизи тебя стою.
Глаза твои - являются основой чуда.
Темны как ночь, свисают волосы твои.
А изречений мудрых, насыщены по горло речи -
но времена, всё таки, молчала б ты.
Хоть небо потемнеет, и звёзды все угаснут -
бела твоя улыбка, осветит мне пути.
Хоть разразится буря, по умолкают птицы -
не устрашусь я, ведь возле меня ты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605002
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 07.09.2015
Наше кохання
в погляді.
Поцілунки наші
в словах.
Наші тіла - непотріб,
Коли душа не прах.
В кожного з нас
мрії різні,
але спільна мета.
Кожного дня - ми різні.
Але любов одна.
Не відчуваю самотності я.
Ти - також не сама.
Ми з тобой одна повість,
різні лише автора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2015
холодний аромат диму.
від лютого віє вітром.
немає морського штилю,
хоч на вікні краплини,
набралися світлом.
рясніють в серцях побіги,
тюльпанів, конвалій, жоржин.
немає в мирі світу
де був би лиш ти один.
палає в кишенях листя.
згорають будинків дахи.
підпалюють люди душі
і власні світи разом з тим.
вже тліють пташині крила,
що в кожного у душі були.
хоча по природі не можем літати -
то, навіть надію - не вберегли.
вологі прощальні обійми.
холодом віють вони.
тепер, хоч берись за скроні
пірнай у гарячії сни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602922
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.08.2015
закройся ,забаррикадируйся ,
от памяти , жизни, совести ,
настройся в тьме творить вирусы ,
в душе же своей - повести .
крупинками льда на челюстях ,
оставишь привкус раскрытия ,
хоть с виду останешься в целости
внутри же по дольках разбитым .
янтарно-белая оттепель
застынет , реконструируется
в памяти столбом мучения ,
рассудок растопит заснеженность
и в сердце с горьким сомнением ,
придешь к долгожданному выводу -
весной прорастет утешение ,
каким бы не было решение .
хоть как бы висел ты на проводу.
но жизнь начинается с холоду .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602552
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 27.08.2015
на березі сидять качки
в клубах їдкого диму.
Чуєш цей тріскіт гучний -
то степи. Ліса,луги,
бажання мої разом з ними.
Чуєш як по швам розходяться мрії,
сплітаючись в моря сонети?
ще вчора по осях зірок
кружляли планети,
та лиш через вісім годин
ти почуєш залишки від їхнього взриву.
На волоссі твоєму -
осяде вчорашній зоряний попіл.
Ти побачиш мене
у кожній хмаринці неба.
Ти відчуєш мою
присутність в багатоводих
річок - хвилях.
Зрозумієш, що то я доторкнувся
сонця промінням до тебе.
Твої мрії - то мої дощі,
що згасили залишки диму.
Піднявши крила, у вирій
полетять світанкові качки.
Ну а я? Ну а я?
Я - за ними.
Ти - стала чорнилом для
мого пера.
Ти те, що освітлюють зорі.
Ти - кожна хвилина.
Ти завжди одна.
Маленька краплина у моєму морі.
Що ж до мене, то я - нічий.
Що ж до мене, то я - вільний.
Я - проміння.
Я лиш вітер осінній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601600
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2015
закінчився квітково-цукерний період,
березнева краса обвінчалася з квітом.
І від щирої радості всім залишила
абрикосовий гай окупований цвітом.
Всіх милує краса знов зеленого гаю,
і ніхто не промовить згрубілого слова.
А до мене з-за вікон пісні долітають
світанкових птахів, заселяючих поле.
Лише в білих садах заховалося лихо,
причаїлось тихенько,
непомітне людському, ворожому зору.
Все до кінчиків пальців весной оповите
не боїться ніхто таємничого мору.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601585
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.08.2015