| Сторінки (1/47): | « | 1 | » |
Із ситого тіла голосить голодна душа,
Надягає пальто, сідає у перший потяг.
Знаєш, у неї в кишені ані гроша.
Наготою вона. Їй не потрібен одяг.
Душею протерли підлогу сусідньому дому,
Душею розбили всі чашки з брудного стола.
Душа застогнала, коли заховала когось від грому.
Душа стала сива. Сивіша ніж сіра зола.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681487
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.08.2016
Не хвилюйся. Мені теж порожньо,
Хоч я прокидаюсь вночі,
Бо там заскрипіли ключі,
І вона розсипала борошно.
Не лайся. Мені теж страшно,
Хоч я усміхаюсь тобі,
Хоч я загубився в юрбі,
Бо для тебе я позавчорашній.
Обійми. Мені теж холодно,
Хоч вона і ввімкнула на кухні газ,
Та не вміє забрати мій метастаз,
Бо тілу без тебе голодно.
Тримай. Доки зможеш
У спальні мій автопортрет.
Ти на нього ворожиш.
Не можеш знайти сигарет.
Підійди. Я побуду твоїм пальтом.
Я так хочу віддати тобі тепла.
Ти спалила мене усього дотла.
У мені ти стала для всього тлом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2016
Це просто період такий,
коли світ сіріє,
коли сенсу не відчуваєш,
коли важко себе знайти.
Це просто такий душевний авітаміноз.
Весна незабаром, а ти й не бачиш,
не хочеш бачити.
І не твоя вина,
що не піднімаєшся з ліжка.
Не твоя вина,
що останньою краплею стає охолола кава.
Тобі б тепла, але ж ти не зізнаєшся, правда?
І не помічаєш сонця. Зовсім.
Ночами сидиш, думаєш.
Про що ж тут думати?
Ослабла, мабуть.
А місто таке тихе…
Визираєш з вікна
і бачиш ще сотні вікон,
сходи,
під`їзди,
люди…
Люди…
Не твої вони,
усі не твої.
Рідного ніяк знайти
не
вдається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672530
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 15.06.2016
Я блукав.
Заходив у церкву
та матами крив весь світ.
Я шукав.
Знаходив дорогу,
та раптом втрачав твій слід.
Я платив
за розбиті пляшки
Та платив за розбиті серця.
Я мовчав,
напиваючись тишею,
наче із рота мерця.
Я "скулив".
Залишався один
і мені бракувало сил.
Я конав
на колінах,
стерши себе у пил.
Я ламав
Собі пальці,
ламав всі твої олівці.
Я стогнав,
так шалено стогнав,
Бо потребу мав в твоїй руці.
Я вдихав,
як вода
Потрапляла в легені, й плив.
Я писав
кожен твій подих,
бо так істерично любив.
Я прощав
лиш тобі
кожен жест по моєму лиці.
Я воскресав,
Як топила мене
У холодній, безжальній ріці.
Я прожив
по тобі
ще двадцять із гаком літ.
Я літав,
хоча мріяв,
Щоб то був останній політ.
Я дзвонив
кожен день.
А раптом ждеш…
Я зберіг
усі речі твої,
хоча знав, що ти не прийдеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2016
Жив у моєму домі старий і кудлатий кіт.
Спав на сирій підлозі; босяцький у нього рід.
Шерсть позбивалась у грудки, лапи проколені дротом,
Бо часто ходив по горожі, що за поворотом.
Знав він людської мови, але не ронив ні слова.
Тихо навчяв під вухо - світську він вів розмову.
Бувало, дрімає на сходах, геть припадаючи пилом -
Розгляда, як дітвора напинає з коробок вітрила.
До людей, було, біг, не шкодуючи сили,
Не зважав, що котят його завжди топили,
А самого лишали живим. Так на старості літ
Золотава шерстина стала, мов сивий лід.
«Забирайся!»- так часто він чув про себе,
І це застрягало поміж худезних ребер.
«Ти тут зайвий »- чулося завжди за рогом,
Та він спав у кожного з нас під порогом.
І не знаю, куди він подався, котра то була година ,
У нього зо двісті шрамів, яким завинила людина.
Тепер вже душі немає. Просто там пустота.
І страшно, що пишу я не про кота…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665731
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2016
Замовкни та не питай про вічне.
Ти з пилу, друже. Ти-мертві зорі.
Мабуть,і сам мертвий. Космічно.
Такий собі атомно-голий.
Точно посмертно мені кара,
Бо зовсім не йму я віри.
Що Бог зробить, як доля твоя – нездала
І в грабля́х не пізна́є міри?
Чи то на роялі грай, чи то напиши картину.
Якийсь позаземний ти, творчий з виду.
Краще пиши про пейзаж, про стару машину,
Не бачити ж людям твого суїциду.
Мабуть,не смакує нас наша галактика.
Зачерствіли в тілі космічні атоми.
До сміху забракло тобі буквально клаптика:
Всього-то зріднитись з потрібним фатумом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665078
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.05.2016
І десь під ребрами болить, знаєш?
Давить, неначе на дні океану, пече.
Нам вимкнули світло і сірника немає.
Вивихнула душу, а краще б уже - плече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661588
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.04.2016
Знаєш, щось мені не щастить, стою на місці.
От-така кінцева, давай на вихід.
Наче немає якогось інгредієнта в моєму тісті,
Немовби глухий кут, німа безвихідь.
Коли для мене знак «Стоп» повсюди
І червоні картки в обличчя тицяють,
Не хочу бачити вас, люди.
Хочу закинути правила, начхати на звичаї.
Хочу бути хоч трішки вільною,
Щоб мати право найбільше випити.
Хочу бути з суспільства звільнена,
Щоб двері в душу ніким не рипати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661197
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.04.2016
Ти випиваєш. Дурманиш димом.
Намарно дихаєш, вдихаєш всує.
Так ніби біль на тобі «пятном родимим».
Так ніби горе тобі до лиця пасує.
І знов закутали тебе страхи,
Які хотіла знищити, попалити.
І там, на небі, всім на земних начхати.
Та й нащо неба, як честь то давно пропита?
Та й нащо релігій, коли просмалила віру,
Коли все пальто вже до лат зношене,
Коли не душа в тебе, а чорні діри,
Коли нелюбов`ю, наче чумою, скошена?
Для чого сил, якщо зброя твоя конфіскована?
Бо не війна на твоєму полі, а бій із дзеркалом.
І хочеш, щоб стала із кимсь заримована,
Щоб хоч аркуш для тебе було «начеркано».
Простирадлом димовим і своєю сутністю
Замикаєш розум, душа у кишені стиснена.
І бути хочеш для когось завжди присутньою,
А поки немає зброї-немає вистрілу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660048
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.04.2016
Під моєю рукою-свобода. А що у тебе?
Я-вільна ,як море. Я-птиця, я-вітер.
Як захочеш, то гайда зі мною у небо:
Будем марити влучним набором літер.
Під моєю рукою -сила. Я маю принципи.
Я-могутня, не ница. Ламаю правила.
Як розумна, то досить чекати принців
Руйнуй стіни, які сама ж розставила.
Під моєю рукою світло, я майже сяю.
Я буду там, де я хочу бути.
Порозумнішала. Заявляю,
Що не дозволю слабість свою відчути.
Під моєю рукою-гори. Я обіймаюсь з світом.
Хочеться полетіли, хочеться десь пірнути.
Я наче прокинулась й стала літом.
Як ж важко когось забути. Як добре когось забути!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653721
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.03.2016
Розіпни мене без страждальницького хреста,
Бо я роблю останній той свій півкрок.
Я, мабуть, зіп’юсь на ніщо неспроста.
Ти, мабуть, заб’єшся у кут з цигарок.
Ти ж не палиш давно. Забуваю часто.
Може й палиш. Звідки мені це знати?
Я бажаю тобі неземного щастя,
А собі-тебе навіть не знати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2016
Знаєш, а я захворіла холодом.
Душевним. Ну тобто внутрішнім.
Мій лід не хотіла б трощити молотом.
Хоча не дивно. Надворі ж лютий ще.
Весни не буде. Птахам не місце тут.
Цілуйте вітер і геть від мене.
Не до зболених вам, то не ваш маршрут.
Летіть. Я заплітаю вени.
Я заплітаю вени.
Я поховаю свідомість.
Я прибігаю до Сени,
Щоб наректись в невагомість.
Захворіла блакитним холодом.
Захворіла собою лютою.
Вени до сказу тривожать голодом,
І заплакане серце пищить отрутою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644807
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.02.2016
За вікнами нічних календарів ,
За ширмою своїх страшних ілюзій
Сную людей, що краще ліхтарів
Зіграють спілого, розтерзаного блюзу.
Сную тепло ходьби сухим асфальтом,
Сную забуті мрії, що на потім.
За хриплим голосом чийогось альту,
За стислим віянням зігріти потяг.
За білою стіною свого дому,
За шибками розбитих палачів
Сную бажання оп`яніти громом,
Сную омитися вульгарністю дощів.
Сную напитись силою сирих морів,
Сную дарити ночі своїй Музі
За вікнами нічних календарів,
За ширмою своїх страшних ілюзій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641812
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.02.2016
Ти оголював мої плечі, та більше душу.
Біля тебе я завжди була б голою.
Ти знав: не робитиму того, чого не мушу.
Ми жили у в`язниці, та надихáлись волею.
Ми зустрічали світанки, вночі не спавши.
Над нами стогнало прозоре небо.
Сузір`ями Всесвіту так і не ставши,
Ти розповів, що я тобі… Треба.
Я прочитала послання з твоєї стелі.
Вона розмальована моїм криком.
Все таке невагоме, неначе з пастелі.
Таке все яскраве, неначе з риком.
Знаєш, з тобою так терпко жити,
Що аж у руках і очах затремтіло.
Залишаюсь поруч. Не маю куди спішити.
Ти оголював мою душу- оголюй тіло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641483
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.02.2016
Давай підірвемо зірки, попіл сховаєм в кишеню.
Зробим настоянку й будем щоночі пити.
Я для тебе любові поцупила жменю
І готова тобі віддарити.
Давай попливемо за вітром, погаснемо зранку,
Знайдемо сенс у руйнації мого розуму.
Не залишу вранці тебе без сніданку.
Нас по небу збиратимуть дозами.
Давай на даху зустрічати кометні ливні,
Щоб надихатись вдосталь от-того диму,
У хмарах дмухнути слоневі на бивні.
Просто я бачу в тобі... Людину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639198
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.01.2016
Зірки так стали. В апріорі не суджено.
Що ж зробим, як доля- ще та сволота?
Вечорами, як хтось кричатиме збуджено,
Не почуєш і писку із мого рота.
Посивів наш космос, зістарився,
Як душа, що хворіє зморшками.
Розхристалися хмари - захмарилось.
І я полюбила Дворжака.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636895
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2016
Дорогий сусіде, твоїм вікнам сьогодні темно. Той четвертий поверх міг би часом вмикати світло. Бодай одну лампочку чи краще палити свічку. Той четвертий поверх міг би наповнитися галасом. Ти б привів туди друзів, ви б випила пива, дурманіли, придумували один одному прізвиська, розказували смішні історії, замовили б піцу, мабуть. Я б побачила силуети з сусіднього будинку. Просто тіні, що рухаються. Я б воліла побачити тіні з твоєю присутністю.
Та найбільше мене хвилюють твої вікна, сусіде. Влітку по підвіконню тарабанив дощ з усієї сили, взимку тріщав мороз, бив по них своїми долонями, залишаючи сліди. Восени на те ж підвіконня нападало листя, і його ніхто не змітав . Я не пам`ятаю твої вікна навесні. Пробач.
Сусіде, товаришу, а якщо цієї зими тобі затоплять квартиру? Уявляєш? Забудуть скрутити крани, і вода з ванни переллється на підлогу, а потім почне капотіти зі стелі на твій четвертий поверх? А якщо там поселяться риби? Золоті риби, що лиш те й вміють, що плямкати своїми риб`ячими губами і пускати бульбашки доверху. Якщо ти колись приїдеш, запхаєш ключа у замок, відчинеш двері, а на тебе впадуть тони води? Такий собі домашній океан. Квартирний океан.
Як дивно, що я про це думаю.
Ти кинув палити. Та чи залишив стару напівпорожню пачку цигарок у порожній квартирі? Мабуть, залишив. Тепер це цигарки квартири. Уявляєш, квартири теж палять. Часом. Не так, щоб це було їхньою звичкою…
Господи, що я верзу?
Та все ж уяви , які самотні ті вікна. Їм холодно. Ніхто не дивиться крізь них. Вони як нічна голота. Босі. Босі вікна. Голі вікна.
Хочу торкати стіни твоєї квартири. Це все, що у мене залишилося від тебе: сусідній будинок, четвертий поверх, самотні вікна. Можливо, там я знайду свій спокій? Вперше спробую запалити? Розгляну фото, які ти забув , коли збирав валізу.
А що буде, як квартира згорить? Займеться коханням з полум`ям? Уявляєш? Спершу вогонь охопить старі коври. Згодом перекинеться на фіранки. Буде жадібно і похапцем здирати з того карнизу тканину, як плаття з жінки. Палитиме все до останньої нитки. Фарба злізатиме , перетворюватиметься у попіл на моїх очах. Буде скиглити, жалібно пищати. Той Гефест, він ж Сварог, з часом добереться до твоїх вікон. Буде цілувати твої шибки (на мить замислююся, що я б була не проти побути полум`ям). Нагріє їх до кінцевої та виштовхне назовні. Виштовхне усі шматки скла. Вони осипатимуться , як зорі, як сльози з очей немовляти. Летітимуть у різні боки, наче білизна, яку здійняв вітер і поніс у своє лігвище .
Дорогий сусіде, друже, твої вікна скулять за тобою. Скупо дивляться на перехожих, повільно втрачають глузд. Здається, що хочуть пити. Просто благають про ковток води.
А знаєш, я пам`ятаю, як ти заходив у той під`їзд того вечора. Я бачила, як загорілося світло у вікнах твоєї кухні. Так гірко я не плакала ще ніколи.
Дорогий сусіде, друже, найкращий друже, чи згадуєш ти часом наші посиденьки? Чи не холодно тобі там, за кордоном? Чи пам`ятаєш, як ганяв м`яча із друзями? Чи знову ти запихаєш градусника у гарячий чай, щоб не йти до школи? Ні, звичайно. Ти уже цього не робиш. Ти не мчиш щодуху у магазин за йогуртом, прихопивши й мені один. Ти більше не розказуєш мені про вчорашнє тренування, від якого у тебе скиглять м`язи, не обговорюєш зі мною красивих дівчат, не дивишся фото з моєї галереї. Ти не повертаєшся у свою квартиру, найкращий друже. Від того твоїм вікнам самотньо. Від того твої вікна-нічна голота.
Дорогий сусіде, дорогий, коханий, чи добре ти спав сьогодні? Чи швидко настав світанок? А ти не голодний? Бажаєш комусь терпких снів, як мені? Сподіваюся, ні. Пам`ятаєш про жахи? Про довгі розмови? Про те, як пізнивсь до зали ? Про те, що я не спала вночі, а ти вранці? Пам`ятаєш, що ти мав помахати мені того вечора з кухні? Пам`ятаєш, як ти затискав мою спину? Ти взагалі пам`ятаєш про мене?
Дорогий сусіде, просто сусіде … Твоїм вікнам без тебе темно. Босі вікна, голі вікна чекають твоєї тіні. І я чекаю бодай би тіні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634443
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2016
Закохані в холод зими не бояться.
Гріють руки об чашки і давно вже на «ти» із пледом.
Їх вени все льодом повня́ться й повня́ться.
А серце розтопить мій чай. Із медом.
Новий шанс. Нове слово та чистий аркуш.
Нова мрія, новий епізод, новий день.
Ти вже ніколи не будеш такою, як зранку.
Із Новим роком, можливо, пізнаєш Дзен.
Зазирнеш в Заполяр`я чи відкриєш для себе танго.
Знайдеш сили пробачити все на світі.
Дізнаєшся, що безмежно смачне те манго.
Йтимеш вулицею, а тобі засміються діти.
Можливо, в цей рік ти підкориш Говерлу
Чи досягнеш до дна океану.
Ти жива. Тебе не роздерли.
Тебе , дорога, не ввели в оману.
Глянь : за вікном- життя,
Там доля тебе чекає.
Глянь! Ти ж уже не дитя,
Але щастя в тобі чомусь майже немає.
Твої вікна все плачуть зсередини й зовні.
Не впускаєш мене ні на мить до себе.
Ми з тобою, кохана, вже наче кровні.
А ти все без чуття, як амеба.
Розганятиму кожну хмаринку над твоїм чолом,
Всякий сум чи то суд, самосуд чи то плач.
Я навіки твій антисамотній шолом.
Я та киця, що несе тобі калач.
Закохані в холод зими не бояться.
Гріють руки об чашки і давно вже на «ти» із пледом.
Їх вени все льодом повня́ться й повня́ться.
Твоє серце розтопить мій чай. Із медом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634418
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.01.2016
Краще робіть із речей культ,
А не вклоняйтеся, люди, людям.
Хай почуттями керує пульт,
Адже кнопки не втоплять, не згублять.
Краще заварку кидайте в чашку,
А не давіться порожнім "ра́зом".
Так, це не легко, але й не настільки важко.
Від чаю ж не хочеться задихнутись газом.
Старе радіо підкрутіть на повну.
Його хвилі цілують в душу.
Не показуйте слабість ніколи зовні.
З океану ілюзій вже час на сушу.
Не прикипайте до когось. Багато честі.
Їм з вас усі соки, а вас до біса.
Ви навшпиньки, а вас проти шерсті.
Не пускайте когось за свої куліси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634416
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2016
Кардіограми, будистські наміри,
Кактусів вісім, музика, гамірно.
"Дивнинка" у серці, зо триста цілей.
І найголовніша-лишитись цілими.
Улюблені джинси, холодні руки.
Страх не оправитись після розлуки.
Чай з барбарисом, прагнення істини.
І величезна відраза до відстані.
Коліньми до Місяця, геть депресію.
На верхній полиці забути агресію.
Покласти гнів у стареньку валізу,
Та знати, що ти не аж ніяк не з заліза.
Гратись у піжмурки сам із собою?
Скажу тобі чесно: загинеш з журбою.
Геть рожевий непотріб, долай плацкарти,
Подивися у карту чи виграй у карти.
Обдерті фіранки зі свого серця
Скидай! Відчиняй же дверці.
Бо страшно, людино, бо сухо
Твоєму сирітському духу.
Улюбленець тиші, охочий помріяти,
Вставай! Проти вітру будемо віяти.
"Дивнинка" у серці і триста цілей.
І найголовніша -лишитись цілими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632390
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.12.2015
Пам'ятаю тебе за єдиним дотиком,
Такою любов'ю, наче на шиї дротиком.
Пам'ятаю тебе за прощальним поглядом,
За скупою сльозою, що стерлась одягом.
Пам'ятаю тебе за нічними жахами.
Як ми разом боролись із диво-страхами.
Пам'ятаю тебе за обійми до хрусту.
Після них більше року так злісно, так пусто.
Пам'ятаю тебе за милями.
Як казав, щоб я бігла хвилею.
Пам'ятаю твоє безсоння
І що я вже тобі стороння...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2015
За день, що день,
За ніч, що не ніч,
За вовчу свободу, за силу, мігрень,
Нереальне, страшне віч-на-віч
\"Дякую\".
За сотні очей, що тонули від сліз,
За ласку могильної ями,
За вбитих дітей, за брехню, фаталізм,
За трагедію, горе самотньої мами
\"Дякую\".
За гради, за рани, за знищення й вбивства,
За мертвих, живих, неживих і калік,
За зґвалтоване світле юнацтво й дитинство,
За гріх, за безпоміч, за постріл у спину та бік
\"Дякую\".
За втрачену мрію, перервану долю,
За холод під шаром святої землі,
За фікцію, злобу, негоду й неволю.
За розбиту любов на воєнному тлі
\"Дякую\".
За побиту свідомість й побите тіло.
За розбиту надію й розбиту країну,
За те, що комусь там чорніло, боліло,
За мою розтерзану, рідну руїну
\"Дякую\"
Кохайтеся в грошах, живіть у палацах,
Забувайте свою солов\'їну,
Ніколи не спіть на холодних матрацах,
Вбивайте країну. Вбивайте країну!
А вам \"подякують\".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629009
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.12.2015
«У моїй ванній цікава плитка»,-
Подумала я, сидячи на підлозі.
Твоя присутність вийшла із терміну вжитку.
А я щось без сил і піднятись не в змозі.
Я по тобі кричу на німо.
Захрипло серце, німіють руки.
Кажу до себе: «Ну ж бо, дитино, йдімо!»
Але на душі уже шар пилюки.
Мені б лише знати про твої справи:
Що ти п`єш, з ким говориш, що сниться.
Я заварила недавно чудові трави.
Від них дурманієш. Та й краще спиться.
І тоді, коли ти вже тремтиш у венах,
Я сиджу на холодній підлозі.
Це твій день. Твоє соло. Це тво́я сцена.
А я щось без сил і піднятись не в змозі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2015
Тобі ввісімнадцяте дмухати на свічки.
Мені ввісімнадцяте не бувати поруч.
Я зачіпаю посмішку, мабуть, на три гачки.
Йди прямо. А я побіжу навпростець ліворуч.
Тобі, дорогий, до ніг всіх земних відрад.
Хай буде гарячий чай і холодний вітер.
Ніколи не знай ні від кого зрад.
Краще зовсім забуть поєднання цих літер.
Хай спокійно муркочуть коти під вухом,
А ти ніжно сопи. Як завжди, коли сонний. .
Залишайся таким болючим і сильним духом.
Не пізнай, я благаю, молю, безсоння.
Не пізнай моїх снів, бо для тебе це буде «зовсім».
Скажеш вкотре разюче та стисле «не будем».
Я з тобою, коли ти летиш й замовкаєш назовсім.
Я ще «дуже». Я у тебе ще «дуже-дуже»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2015
Повзти на кладовище, загорнувшись у сіру простінь.
Повзти навколішки, обдираючи геть зап'ястя.
Голосити так, наче тебе забиває осінь.
Розбиватись посудом. Тобі, дорогий, на щастя.
Скитатись старою вулицею. Зимою тліти.
Холодною плиткою лягти на твою підлогу.
Згадувати часто, як обожнюють тебе діти.
Жити чи існувати, свято чекаючи діалогу.
Писати листи, які не відправити згодом.
Тремтячі руки стискати все дужче й дужче.
Стати у твоїй спальні старим комодом.
Стати опорою твоїй чайній кружці.
Теплою ковдрою залишатись зранку.
Твої родимки ледве торкати оком.
Споконвічно скаржитись на твою мовчанку.
Ти проріс у мені пороком! Ти проріс у мені пороком...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2015
Але ти просинаєшся зранку
І знаєш, що варто би жити.
Можливо, ти сядеш на ґанку.
І, мабуть, почнеш дико пити.
Але затуляєш долонями рота.
І знаєш, що маєш мовчати щосили.
Колись вже набридне голодна нудота.
І, мабуть, ти спалиш відпиляні крила.
Колись ти без всхлипу пробудеш всю ніч.
І в сні не кричатимеш знову.
Можливо, проженеш з душі паралі́ч,
І,мабуть, прошепчеш комусь колискову.
Колись ти в інших спитаєш про Кальцій,
І будеш хотіти вкусити за щоки,
Розглянеш із кимсь довжину своїх пальців.
І, мабуть, почуєш майже забуті улюблені кроки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602574
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.08.2015
Тебе не турбує безсоння?
Бо мене щось болить до дурі.
Я не побачу тебе спросоння.
А тобі не бувати у моїй шкурі.
Я не читаю книги. Мене дістало.
Все менше думаю про цензуру.
На то́бі сто́впом життя не стало.
Кому я брешу? Собі. Як дурі.
Ти мокрим рушником забиваєш душу.
Мені б на тебе забити. Буквально трішки.
Щастя нема? Так я горя побільше вкушу.
Дайте втравлюсь, щоб не повзти до Америки пішки.
З пам`яті тебе не виведу ні мертвим ні живцем.
Хай амнезія мені поможе. Амінь.
Ти не станеш поруч, не будеш моїм плечем.
Мої почуття, дорогий, потруси та вспінь.
Постаратись відвикнути? Милий жарт.
Ти мені, як останній зуб.
Прорізаєшся – все: потоп, пожар.
А без тебе…Ну, загалом, я-труп.
Зараз я - пас , відбій, може, баста й вето.
Я ноги в руки і йду в підвали.
Почитаю, як порятує Гензеля Гретель.
А, може, загублюсь вкотре в своїх серіалах.
А, може, сьогодні не встану з ліжка.
Скажу, що влітку занадто зимно.
«Ужас»- твоя незабутня фішка.
Далі не буду. Знаю. То надто інтимно.
Занадто, бо мені в кайф писати помилки́.
Занадто, бо я, «твою мать!», загнуся.
Занадто, бо я б поломила усі гілки.
Занадто. Дай мені сили, і я… Клянуся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601432
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2015
-Сьюзі, ми повинні.
-Я розумію, Джордже, я розумію.
- Це нереально. Неможливо. Я не хочу зробити тобі гірше.
-Я розумію, сонце.
-Це був найкращий час для мене.
-Для мене теж. Найщасливіший.
-Потрібно відвикнути один від одного. Пройде час. Все стихне, Сьюзі.
-Відчував схоже раніше?
-Жодного разу.
-Тоді не смій мені говорити мені про те, що пройде час.
- Ти мені потрібна, я хочу бути з тобою, але так склалися обставини.
- Ти опустив руки, дурню.
-А що я повинен зробити, Сьюзі? Що? Чого ти хочеш?!
-Нічого не хочу.
-Досить. Це кінцеве рішення.
-Я тебе люблю, дорогий.
-І я тебе люблю, але...
-Все налагодиться. Чуєш, Джордже? Все налагодиться.
І хай весь світ зламається, хай згасне сонце, хай дерева перестануть "дихати", хай всі книги погорять, хай вода висохне, хай вогонь більше не запалає, хай уся музика втратить ноти, хай... А Сьюзі лежала на ліжку та змушувала себе дихати. 3.24. 3.24. 3.24. Вперше вона відчула, як згортається кров. Наче у мерця. Так, саме так. Вени боліли так дико, наче проводили якийсь магічний ритуал. Дівчина звикла до болю у серці, але не такого. "Сьюзі, ти сильна. Дорога, ти витримаєш",- повторювала вона собі, випиваючи снодійного втричі більше, ніж дозволено. Так, організм уже звик до більших доз. Одна дві, п'ять... Ні, цього мало. Сім жовтеньких щоранку. Швидко поклала у рот, відчула солодкий смак тимчасового спокою, зробила кілька ковтків холодної води. Це таке дивне запаморочення.
Сью все дужче стискала зуби, щоб не закричати. Ноги не тримали її, тіло кидалося зі сторони в сторону. Нудота все більше нагадувала про себе, а всередині все захололо. Знаєте, так холонуть десна на прийомі у стоматолога, коли тобі виривають зуб. Але сьогодні це був не зуб. Це була надія, яку бережно зіжмакали та легенько поклали на дно.
Сьюзі знала, що це вірний крок, і її почуття повинні підкоритися розумові. Вона прислухалася до кожної поради Джорджа: "Ти повинна їсти. Тобі треба висипатися. Відпочинь. Почни нове життя".
Тепер дівчина знала, що хоче виконати усі настанови, які раніше ігнорувала. Сью знала, що дикі всхлипи, які від безсилля виривалися з її понівеченої душі, не зможуть вбити весь розпач.
Фізична біль відволікає від моральної. Справді. Але дівчина не відчувала її абсолютно. Все було наче у тумані: очі, які пекли так, наче горіли у Пеклі, були червонішими за спілу черешню, щоки бліді, як перший сніг. Руки тремтіли. Жоден палець не слухався, хотів написати ще одне повідомлення, зав'язати ще одну ниточку. Спазми все частіше атакували внизу живота. Кажуть, що там у когось метелики, а Сьюзі в жарт говорила, що у неї -джмелі. Так от, джмелі випустили жала та почали помирати один за одним з інтервалом в хвилину. Це безкінечний коридор мертвих душ. Тисячі жал. Тисячі спазмів.
Відчувався кожен поштовх серця. Це невимовно дратувало. Прокинувшись вранці, юна душа відчула шум порожнечі у собі. Що це? Невже немає повідомлення, яке читала щоранку? Немає.
Де ж воно болить? Чого хоче? Чому так ниє? Підійшла до дзеркала, вкотре обмацала кістки, які голодним виглядом просилися назовні, заглянула в темні, наче обвуглені очі, подивилася на руки... Все не своє. Ні, не своє. Точно. Щось зникло чи щось додалося. Незрозуміло.
Звична процедура: душ, чай, таблетки, серіал, спроби запхати у себе їжу, пара повідомлень від найдорожчих, таблетки, чай, серіал, чай, серіал, душ, таблетки, сон. Після довгих роздумів Сью зрозуміла, що це величезна дира. Знаєте відчуття, коли стрімко летиш вниз на американських гірках чи з мосту? А тепер додайте швидкості. Ще швидше. Ще. Максимально. Уявили? Неймовірно, правда? А тепер зламайте рейки чи обірвіть трос та чимдуж летіть вниз. Що отримали у підсумку? Смерть? Ага. От саме так душа Сьюзі полетіла вниз.
Дівчина знову сидить на кухні. Сьогодні правіше від вікна. Так, як завжди просив Джордж. Ні, його не треба відкривати. Не потрібно гратися із жалюзями. У пам'яті все та ж картина: остання віртуальна розмова. Джордж дивився не так, як завжди. Зараз Сью розуміє, що хлопець прощався, тому більше мовчав.
Повірте, вона б мовчала теж, якби знала причину. Але ні. Того вечора так хотілося усміхатися. Дивитися на далекого Джорджа і признаватися самій собі, що знайшла ту людину. Ну "ту". Ви розумієте, про що я. З якою хочеш бути найкращим. З якою переповнюють ендорфіни. Заради якої пройдеш всі кола Пекла, підтримаєш кожну релігію, будеш дивитися фільми, які не подобаються, будеш жити, приймеш смерть.
"Був би у нас ще день, Джорд,-подумала Сьюзі,- і я б мовчала, щоб не псувати момент. Я б зробила так, як ти: віртуально вдивлялася у тебе, ловила кожну усмішку, кожен погляд, кожне "ти повинна їсти ", кожне "наступного літа", кожне "мовчи і роби так, як сказав", кожне "сьогодні твоя черга ". Я б сказала солодкі слова тобі перша. Клянуся. Вони таким гулом у моїй голові, що страшно. Так, мені страшно. Я зізнаюся. Навіть найсильніші бояться, ти ж тепер знаєш.
Я зрозуміла, що краще б нам бути слабшими. Жити з безглуздими надіями, здійснювати примітивні мрії, забути про фізіологію, не бачити навколо себе нікого. Але наш дух на таке не здатен. Клятий мазахіст. Йому відстані на 10 тисяч кілометрів подавай! Він хоче болю, сліз, розбитих зап'ясть, похмільних днів, таблеток, що заковтуються щоразу у більшій кількості.
Твоє вибачення і моє розуміння не "Зірочка", а наша любов не нежить. Не залікуєш. Не намагайся.
От тільки я би витримала, а от тебе не змушую.
Пройде час. Він завжди проходить. Зараз пройшовся по наших душах, але це несмертельно. Ти б щодня самосудив, а я б щодня сподівалася. Ти вчиняєш болюче й вірно..."
Це щось на кшталт листа. Як ж пояснити... Це як останній подих перед смертю, останні обійми, прощальний секс, прощальний погляд. Щось таке. Та перед смертю не надихаєшся.
Сьюзі втерла сьогодні сльози, замалювала синці під очима, вклала волосся, одягнула чорну сукню та подумки пішла на свої похорони. "Мертвим листи не пишуть, а ти мені колись напиши",- остання заповідь, останній спомин, останнє прохання.
Дівчина вірила, що Джордж відчув. Знала, що відчув. Його інтуїція так сильно турбувалася про неї, що інколи бувало моторошно.
Ось похорони Сью: вона ж сама мерлець, вона ж єдиний гість, вона ж священик. Саме так хоронять душу та надію. Якби було кому сказати останні слова, то вони б прозвучали якось так: "Скажіть Джорджу, що я його не люблю. Що я почала все заново і дуже щаслива. Скажіть, що я до нього не прив'язалася, що мене "попустило", що я зустріла чудових людей, не думала про нього жодну ніч, а спокійно спала, не бачила його ніколи більше у снах. Розкажіть йому, будь ласка, що я здійснила свою мрію: танцювала. Вивчила мови, які так хотіла, позбулася усіх комплексів, почала розважатися. Щотижня поповнювала свою колекцію, підсолоджуючи стан душі, купила коробку наших улюблених цукерок і нарешті знайшла фільм жахів, який мене налякав. Скажіть, що у мене більше не було асиметрії у очах, коли я хотіла спати, що я більше не позіхаю за кимось. Розповісте Джорджу, що я весь час не відмовляла собі у їді вночі, до обіду спала та отримувала чудову засмагу кожного літа. Впевніть його в тому, що моя любима кішка нарешті вдосталь наїлася, а я почувалася невимовно добре. Наполягайте на тому, що я жодного разу не заплакала, не захлиналася, не хотіла заснути назавжди. Скажете йому, що я була рада нашій розлуці. Скажете йому це все. Будете розповідати за чашкою чаю. Візьміть з собою йогурти, він ж їх просто обожнює. Загалом, донесете до нього кожне моє слово. І так, мало не забула: коли будете стояти на порозі, ваша рука сплітатиметься з ручкою дверей, а теплий шарф оповиє шию, не забудьте повідомити Джорджа, що усе це брехня. "
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599546
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2015
Сьоме небо епічно впало до нас у руки.
Тепер я знаю, що легше би бути слабшими.
Тепер молитимусь на \"валер\'янку\" й грюкіт.
Ти б не спав. І я, клянуся, стала б для тебе кращою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2015
Я, мабуть, трішечки нетвереза,
І це, мабуть, трішечки некрасиво.
Я впилася сильно тим, що уже несильна.
І тавтологія з мене \"пре\"...
Їдеш порожнім потягом. Один. У гармонії з дорогою, пейзажами. Мовчазний, до страху чаруюючий ритм існує лише для тебе. Біла постіль, яка пахне спогадами та надіями. Дещо брудне вікно, яке наче намагається приховати реальність, захистити нас від розчарувань сьогодення. Двері якогось купе грюкають, наче серце, коли потяг неакуратно гальмує. Це зворушливе тук-тук, це страхітливе грим-грим.
Мабуть, ти зібрався у далеку подорож. Їхати не добу, не дві, навіть не п\'ять. Запасся обідом, легким сніданком. Все ще не можеш знайти розклад зупинок. Трішки лютуєш.
Тиша. Сам на сам. Жодна душа не сидить поруч. Лише сподівання потяга тебе зігрівають, впитуються у твоє нутро, стають частиною тебе, непомітною частиною. Порожньо, але несамотньо. Потяг турбується про тебе, надає кип\'яток, у якому будеш заварювати чай чи каву. Дивно, але саме там напої найсмачніші, як на мене. Сон найміцніший, а думки чистіші за кришталь.
Визираєш у вікно. Колія біжить, танцює. Дерева миготять. Деякі будинки привітно вітають твою персону незнайомого п\'ятисекундного гостя, проводжають білими хустинками. Їдуть інші потяги: товарні, пасажирські. Є і закинуті, які тривожно стоять у безпробудному щоденному похміллі.
Раптом вокзал. Звичайна станція. Ні, не твоя, не турбуйся. Така сіра і буденна, що аж нудить.
Поряд ще один залізний красень. Ох, як ж він дмухає! Сонце виграє на його коліщатах, краплі недавнього дощу стікають з криші додолу, наче піт з лоба. Перехоплює подих, усе всередині стискається! Усе так прекрасно, що аж не віриться. А людей там безліч. Всі красиві, усміхнені, сонячні. Закрадається думка, що варто пересісти до них. А чому би й ні? Справді, яка різниця, чим ти їдеш, коли не знаєш куди?
Спаковуєш речі, навіть не робиш останній ковток чаю, вибігаєш , щодуху переставляєш ноги, закидаєш валізу, застрибуєш у другий потяг і відчуваєш миттєву ейфорію. На мить думаєш, що знайшов дім, прихисток, розраду.
Тут все не так. Мабуть, зараз це сказано у хорошому сенсі слова. Немає порожнечі. Поїзд турбується про кожного пасажира. Наче велика черга з людей, що хочуть уваги, кип\'ятку, вигляду з вікна (варто зауважити, що ці вікна набагато чистіші, ніж у попереднього потяга). Постіль не біла, а кольорова, райдужна. Люди привітні, але потаємні. І (можливо, це мені здалося) дещо схожі один на одного.
Знаходиш собі місце. Твоє купе. Поряд 3 чи 4 пасажира. Некомфортно. Але знаєш, що виходу немає. Забуваєш про спокійні напої, обіди, сніданки. Від цієї метушні паморочиться в голові. Але ти стаєш частиною масштабного свята душі, веселощів, гри. Навіть відчуваєш щастя у певні моменти. Вечори не настільки самотні, руки стали теплішими, очі засяяли, з\'явилася впевненість у собі хоча б на час.
Надходить ніч. Почуваєшся дещо скуто, але це нічого, звикнеться. Радісний гул потяга заколисує тебе. Раніше ти не хотів впускати його у свою душу, але зараз відкидаєш страх, сумніви і піддаєшся натиску. Лягаєш спати. Так тісно. Раптом дуже тісно! Хтось залишив брудні шкарпетки, у когось щось розлилося, а там, у середині вагону (зауважу, що ти знаходишся десь на початку, бо це місце для тебе обрав потяг ) дехто жахливо хропе! Знаєш, що сходиш з розуму. Солодко відчувати на собі чари залізного прихистку, але помахів чарівної палички стає все менше і менше, менше і менше. Залишається мізер, крихта, частина, а потім прихильність доходить до абсолютного нуля за Цельсієм, Кельвіном, Фаренгейтом. А що ти хотів? Адже багато людей поруч, і їм теж потрібне місце для ночівлі, тепло, якого не вистачить на всіх.
Живеш день, другий, третій. Їдеш, їдеш, їдеш. Весело, радісно, ще трішки гріє. Але в одну мить помічаєш, що тобі мало простору, мало повітря, мало уваги, не вистачає ритму, який належав лише тобі, адже зараз ним задихаються й інші також. Колії танцюють не приватно, а публічно. Для всіх цих красивих людей. Будинки не здаються такими привітними. Від галасу, яким пропах увесь потяг, згортаються вуха. Не віриш жодному стуку, боїшся кожного стуку...
Збираєш волю у кулак, востаннє не задумуючись п\'янієш від гулу, бо відчуваєш, що вже кінець. Тихо витягаєш валізу, проходиш до тамбуру, чекаєш. Повільніше. На першій ж станції вибігаєш, стоїш, віддихуєшся, наче пробіг марафон, відчуваєш такий нестерпний біль, наче душа тобі завдала тисячу ножових зсередини, думаєш: \"Яке ж пекло!\" Саме так. Пекло!
Валіза понівечена чужими ногами, ти теж не у найкращому вигляді. Стоїш на самоті. І як тобі? Холодний перон і тиша, яка оглушує. А десь там, позаду, твій порожній потяг з брудними вікнами. Ні, він не образився на те, що ти щосили помчав за новими враженнями, адже він любить тебе. Щиро. Так, тихо, спокійно, без галасу, без крику. Пригадуєш, що у ньому ти відчував себе краще, ніж будь-де.
Повертаєшся до знайомого (я б сказала, що рідного ) купе.
Замислюєшся. Без улюбленого кип'ятку, без брудних вікон, без постілі із запахом ти- не ти.
Найкращі потяги не бувають занадто людними. Найкращі спокутують єдиних. Одну душу, що старанно їде до кінцевої. Розумієш, що бути одним із декількох пасажирів (якому не надають належного комфорту) гірше, ніж бути одним на всі вагони.
Не бути\"одним з...\"- моя настанова.
Сподіваюся, що ти у своєму потязі. Перевір сусіднє купе. А раптом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597930
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2015
Загаси об мене сотий недопалок,
Щоб увесь Північ обізвав мене смертною.
Бий словесним холодом вздовж, бий впоперек.
Я тікаю від тебе плацкартами, картами, нетрями...
Випивай за моє здоров'я інколи,
А то я уже п'яна твоїми "ввечері".
Обклади на старості себе грілками.
Бажаю не знати натиску самозречення.
Я вкотре чую запах твоєї шиї.
Я б натягнула стерильну маску.
За що холодно? Чому так "криє"?
Тобою так обпікаюсь, наче цілую праску.
Зараз б побити об тебе посуд.
Не згадати на ніч, не побачити в сні.
Та я заплітаю емоції в сиву косу.
Та я, завдяки тобі, зростаю лиш чорні пні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2015
Нікому з нас від себе не втекти.
Нікому з нас не знайдеться спасіння.
Ніхто вже нас не зможе вберегти
Від цього душезгубного прозріння.
Вводи себе в оману, скільки треба.
Лікуй себе надіями, молись.
А хто тобі віддасть бодай півнеба,
Коли всі ночі з сонцями злились?
Ніхто тобі всі свої сили не віддасть.
Усі так хочуть звати тебе хибним.
Та чи важливо хто і як тобі задасть,
Коли немає тих, що так потрібні?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597038
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.07.2015
І все так просто, що аж хочеться заскулити. Чи стати посеред дороги, опуститись навколішки, простояти безліч часу, розрубати себе вкров на дрібні частини, розірвати на шматки, якими можна хоть когось залатати, розібрати на дрібні деталі, щоб скласти по-новому. Щоб жити по-новому. Щоб просто відчувати, що ти живеш. Щоб моє "просто " було і справді простим, як двері!
І завити хочеться по-вовчому, але варто змовчати. Варто закрити свого рота, переламати пальці, щоб не почути голосу своєї Прив'язаності, не задихнутись у слухавку, "не зависнути" посеред розмови, не запищати від взаємності, якої ніколи не буде.
Розумію, що більше не сила. Але я витримаю. Витримаю, зціпивши зуби, закрившись у чотирьох стінах, напившись чарівної заспокійливої рідини, вдихнувши на півподиху, включивши улюблені акорди, які закатували мене до безпам'ятства.
"Я засинаю щоночі зі сльозами на очах",- почула я та замислилася. Золотко, я не знаю, що гірше: плакати у подушку щоразу, лягаючи до сну, чи не змогти заплакати зовсім, коли ти розумієш, що у душі штормить. І це такий свій, приватний, закритий для суспільства шторм, який боїться вириватися назовні. Який засів там на довгий час, облаштувався, "обжив" мене зі всіх сторін.
Вдячна, але мені не потрібно, щоб мене любили. Я не хочу бути причиною безсоння іншої людини. Я не хочу бути вірусом, на який захворіли. Дайте краплю розуміння та цінуйте те, що я для вас роблю. А решта... А решту залиште собі.
Сідаєш до столу та починаєш сповідь. Замість священика- зім'ятий аркуш. Випишеш усе, в чому вистачить сміливості зізнатися самій собі. Саме в цих справах я стаю куцим зайцем. Мені важко зізнатися, що залізні ворота до моєї душі розплавилися. Це вже не мій всесвіт, не моя безмежність, не мій прихисток. Так, звичайно, заходьте, це ж прохідний двір, чорт вас забирай! Присідайте, чекайте своєї черги. Скоро й у вас буде можливість зайнятися душевним вандалізмом.
Жити у своє задоволення, знати, що все буде чудово, не показувати свою доброту, набратися нахабства. Ці та ще тисячі твоїх настанов я вивчила напам'ять. Своїм мовчанням ти надав мені останні три уроки: не прив'язуватися, не принижуватися, не скулити. Знаєш, тиша, яка так і лилася із тебе, сказала мені абсолютно все. Я впевнена, що тисячі слів не змогли б донести це до моєї душі ніколи.
Тільки не посмій знову сказати, що реальність не така. Мої слова правдиві до останньої крихти!
Я не знаю, що буде через рік, через місяць, через день, хвилину, кілька секунд. Я не будую плани. Лише прокидаюся вранці з думкою, що краще б не прокидатися (пробач мені за набридливу тавтологію). Я просто застрягла під айсбергом. Потрібно плавити лід. Хоча б втекти від нього. Будь-якою ціною. Бути розфасованою по пакетах через холодну депресію, розкусати губи цілком і повністю, дожитися до божевілля, залишитися духовно-голою, схуднути на емоції, але якимось чином вдихнути життя.
Дзвони так часто, щоб я забувала твій голос, бо зараз він кричить дзвонами у моїй голові. По-моєму, саме від такого люди розсипаються. Я знаю, що розкисаю повністю, зависаю у тобі, заперечую правду. Точніше, знаю її, але не бажаю вірити. Ці почуття доводять мене до сказу.
Дякую за те, що дав мені усвідомити мої помилки. Дякую за уроки, які стали для мене молитвою. Дякую, що зміг витягнути з мене краплю ніжності. Дякую за те, що не відбулося. Дякую, що прикував мене до стіни та почав стріляти раніше, ніж перестало боліти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594695
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2015
Забирайся. Негайно. Геть.
Падай крихтами з мого столу.
Ні ногою в мою мечеть.
Додолу! Падай щосили додолу!
Розвертайся і йди до біса.
Я не можу з тобою дихати.
Я не хочу без тебе дихати!
Не прив'язуй до себе. Молю, гульвісо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2015
Замуруйте мене у будинку на 7 поверсі,
Бо тиснуть на мене усі надвідомі істини.
Заховайте мене по-совісті.
Благаю: "Не пошкодуй і вистрели!"
Розкриємо карти: мені зараз страшно вірити,
Що я не загублю емоції, почуття не вимию.
Зараз їх неможливо у цифрах міряти.
Один вихід: відсторонюся. Яму вирию!
Забирайте одяг та виставіть душу голою.
Вже не сила гаснути в своїй стійкості.
Осточортіло нагороджувати серце волею!
До біса мене та бажання близькості!
Я не хочу бачити тебе в натовпі.
Остогидло мучитись твоїм ликом!
Заховайся від мене за морем, ґратами.
Мені вже несолодко захлинатись беззвучним криком.
Мені не проситься, не хочеться, не притягує.
Слабкість у спину мені не дихає.
Із мене ніжність він не витягує.
"Обман у тобі лише на час усе стишує".
Скільки ще я зникатиму безвісти?
Скільки ще повертати себе частинами?
Скільки ще будувати всесвіти?
Скільки ще потерпіти, аби заховати тебе за тинами?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2015
Все частіше здається, що білий світ "охамів" до останньої нитки.
Ми -сіра маса. Усі мега-незалежні та супер-горді.
Кожного дня насміхаємося із розміру чужої литки.
"Я дам вам волю!" Політику, їй-богу, брехня палає на твоїй антихуденькій "морді"!
А ти "торочиш" про те, що тобі "немає до нього діла",
Що він "бездушний самозакоханий ідіот".
Ти "єдина така", а сама не знаєш, як і дихнути без рідного та "гулящого" тіла.
Та не забувай, "принцесо", що до нього ти втратила вже мільйони цнот!
Вчитися хочеш у нашому ВУЗі?
Влаштувати тебе на "бюджетик"?
Без хабаря роби в забігайлівках смузі!
Гроші, впливові батьки, сестра у викладацькому складі - ось це вражаючий деяких ректорів букетик!
А ти, молодий "трудяга", шукаєш, де заробити?
Дві вищі освіти і розуму не позичати?
Знаю, у цій країні легко себе зганьбити.
Запитай у чиновників, вони знають, як грішми себе увінчати!
І ми все ще такі сліпі та голі.
Свою духовність повністю втратили.
Люди, ми стали на "Все байдуже" хворі !
Люди, ми милосердю зрадили!
Так багато штучного на занедбаній Землі.
Любов, відвага, груди, дружба- усе це нестерпні фікції.
Жінки все частіше цінять когось за подорож на Балі.
Чоловікам все частіше не вистачає міцності.
Пробачте мені, але це сучасна істина.
Доброго дня, деградаціє. Як твої справи?
Ми позбулися адекватності, тільки користолюбство в голові розміщене.
Розлилося (людством породжене) зло на всі відомі октави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591316
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.07.2015
Я біжу до тебе. "Пішком. По морю. По дельфінах",
Вгадуючи сузір`я, напиваючись із власного зап`ястя.
Я в арктично-холодному океані знайшла своє щастя.
І я вишкрібаю тебе на глухих печерних стінах.
Я говорила із рожевими хвилями.
Вони вказують шлях і цілують у гаряче чоло.
Сьогодні штормило. У вухах безперервно гуло.
Відчуваю, що я подружилася з нашими милями.
Зустрічай у порту. Згодом скип`яти нам воду для чаю.
Не забудь зачинити навстіж відчинені двері.
Я розпишу тобі наше майбутнє на небі й папері.
Бери мою ніжність. Я пригощаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590688
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.06.2015
Я би заснула посеред зимового лісу,
Вколовшись у серце майже смертельною дозою барбарисів.
Хай мені буде солодко у душі. Або ж приймайте мене за останню гульвісу.
Я позадихаюсь з годину, а потім у сні буду пестити диких рисів.
Хай мене оповиють ковдрами усі перелесники.
Позбав болю свічок на торті. З річницею, рідна депресіє.
Так-так, я під клеймом "Заблукавші месники".
Не торкай мене, перехожий. Не розбурхуй у пальцях агресію.
Сьогодні у тихий ліс прилітали горлиці.
Горе у них всесвітнє: крила німі та втомлені,
Справжні люди вимерли. Їх вже не стріти на вулиці.
Дрімаю. І ви задрімайте, птахи засоромлені.
Не подужаю вже я ночі, обпиваючись м'ятою.
От і добре. Навмисне не буду вдихати. Загорнусь у клубок без свідомості.
Мені до смаку бути вкотре собою розп'ятою.
Сплю. Давай руку, депресіє. Наша станція: "Невідомості".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589359
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.06.2015
Моїй ейфорії ніхто не наставить ґрат. Мабуть, це звучить вельми дивно за стільки років. Вічні обмеження мого подиху, моїх уподобань та почуттів призвели до безодні, дозволивши стрибнути. Там, на дні темно-синьої невідомості, зовсім нестрашно.
Коли знаходиш себе та своїх, почуваєшся окриленою. Скільки пам'ятаю, то завжди ставила перед собою обрії, які не мала права перетнути. Але зараз всі ці закони псевдосправедливого самосуду не діють на жодну клітину мого тіла та душі.
Згадуючи про всі мої душевні скелі, що були вщент зруйновані, я тепер відбудовую нові, які є такими міцними, наче тисячі китайських стін.
Занурююся не під кілометри пустельного піску, а під хмари за щастям. Тим дивним, далеким щастям, яке я не побачу ще сотні днів. Я гонюся за тою найдивнішою із всіх зірок, що сяяла до мене ще тисячі ночей тому.
Чому доля така несправедлива? Вона тримає мене тут, мою зорю там, а сама сидить поміж нами на величезному м'ягкому кріслі, попиваючи чай з м'яти та вп'яте читаючи ненайкращу книгу у світі. Який жанр та провісниця обере для нашого існування? Хто знає... Але я, безперечно , роблю ставку на драму-комедію. Чому? Думаю, що будь-яка історія кохання варта трішки сліз та страждання. Адже кожна душа хоче відчути на собі біль, вдаючись до саможалості.
І сили поселилися в моїй душі, поставили кип'ятити воду, слухали, як розум та серце билися насмерть, поїдали найтерпкіші рядки Бродського і теж не виходили з кімнати...
"Ти не сама." Якою ж вагомою є ця фраза для кожної істоти, що ще не долала багато перешкод у житті. Я її прирівнюю до вислову : "Йди до мене". Щось у моїй свідомості вибухає, коли я чую рідний голос, який потребує мене, але не може досягнути.
Лише замріяні думки мене насмілилися обійняти, адже руки не здатні торкнутися.
Тягнутися до когось кожним м'язом, кожним сухожиллям, кожною краплею крові, кожною метою і надією, знаючи, що не торкнешся, - це відчувати симптоми відстані, це привід звернутися до домашньої аптечки, це дивитися улюблений телеканал, який зараз видає лише шум.
Знаєш, якщо заховатися під ковдру, то демони зникають. Мабуть, такий фокус із відстанню не пройде, так? Немає ще такої ковдри, яка б змогла знищити кілометри та воз'єднати юні душі.
Мені болісно сумувати. Мене роздирають біси зсередини. Я щодня намагаюся загубитися у черзі з моїх чашок, що доверху наповнені чаєм. Знаєш, радосте, інколи хочеться потонути у ложці супу (так любить говорити моя мама).
Я не дозволю депресії торкнутися моїх губ. Вона не посміє, не одурманить мене конваліями, які я безмежно люблю, не зачаклує своїми травами, не вкраде у мене останні вірування. Але... Кого я обманюю? Мабуть, я невиправна богохульниця.
Пам`ятаю наші єдині обійми. До хрусту у спині і серці. Мені було важко від тебе відступитися.
Зараз я не можу ніжно струсити твоє розкуйовджене волосся. Інколи саме заради цього прокидалася вранці. Пам`ятаю, що любив "дати мені політати" на шкільному стільці. Мене це не дратувало. Жодного разу.
Я лише хотіла бачити тебе завжди щасливим. Ти сяєш, коли щиро усмієшся. Не сміла відчувати ревності, не мала такого права.
До речі, як там наша провідниця? Все ще читає. Читай-читай... Події лише розгортаються. Попереду сотні духмяних сторінок, які так терпко пахнуть весняним лісом. Попереду мільярди рядків, що пишуть музику менуетів. Нескінченний потік приємної пошлості, ніжності, сили, натхнення, усмішок...
Наші метеорити зближаються. Я впевнена. Вибух буде миттєвим і сягатиме розмірів вічності. Я чекатиму. Наш Апокаліпсис уже пройшов третину шляху. Ми ж не дозволимо йому у дорозі загинути?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588762
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2015
А я не можу тобою занепаститися,
Адже я не Гренуй: не зробила есенцію.
Ти не із жвавих лав кореспонденції.
Ти - мій марафон. Через стіни до фінішу буду я доноситися.
У мене не залишилося жалості ні до кого,
Та тобою буду вбиватися вічно.
Ні, не помиляюся. Ні, не шизофренічна.
Я лише не звикла долати береги мілкого...
Якщо ти зі мною у вічне, то викидай касові чеки,
Адже любов я ні на що не обмінюю.
Хочеться антидоту? Шукай найближчі аптеки.
Тут твої можливості я не оцінюю.
Якщо пірнати, то так, щоб не виплести.
Для чого мучитись рятівними колами?
Я раджу нам все сміття із думок вимести,
Один перед одним бути душевно-голими.
Сни тривожать тебе та мене болісно.
Не боїшся скелів на шиї, одвічної пошлості, мовчання у рупор?
Залишати світ осторонь, перехворіти кволістю?
І не зморгнеш? Тоді присягаюсь варити для тебе гречані крупи.
Ще 434 дні нашого щоденного самогубства.
І я потопила сили, шукаючи істину.
Остогидло доводити себе до фіктивного скализубства.
Прийми мене ось таку: богохульну та вщент розхристану.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588508
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.06.2015
Ти-мій метеоритний дощ та чорні діри.
Мій зорепад, планета без людей, шматок тепла в сапфірі.
Нам Неосяжна вкохувала в душу милі.
А я чатую звістки: "У суботу. 04.22(нуль чотири двадцять дві)".
А твої очі стали сиві, ззираючи на спалахи зірок.
Мені ти душі. Спускай курок.
З тобою в темінь? Час-пісок?
Ще тисячі питань, які галдять, щоб билась об одвірок.
У нас Армагедон дозрів під сонцем на вікні.
Від болю в нас плащі непроникні.
Літаємо у нетрях Маріїнської на дні.
І, може, заварити терпкий чай?
Пробач, із римою сьогодні щось не так.
Як кажуть, поганому танцівнику і туфлі тиснуть.
А мої спілі букви на петлі повисли,
Бо я не дочекаюсь сісти на літак.
Під ребрами я бережу тебе.
Час? Не вбив. Лише щодня вісок шкребе,
Неначе я дитя слабе.
А я лише в очікуванні кулі-дива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587450
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2015
Мій океан нарешті знову грає "До Елізи ".
Я перейшла Елсмір, Даллол і падаю у спокій.
Мій ночедайний, темний біль розкрий валізи.
Хай обійме мене Морфей і дасть заснути темноокій.
Невже у мене мало сили, Нуте?
Моя гробниця комусь віддалася?
Ти знову візьмеш в руки горе-кнути...
Моя срібненька нить, мабуть, не урвалася.
Я вдячна силі духу за незламність.
Вона вже мов на рингу. Їй не вперше
Відстоювати всмерть мою спасенність,
Вдихати кисень із води ледь-ледь не вмерши.
Мені дарують сили на години.
Невже я зможу ними скористатись?
Бери мене щораз в обід на кпини!
У відповідь знайду я з чого повтішатись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587070
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.06.2015
І ти сидиш, зіжмакана утроє.
Навпроти тебе світло та стіна.
Ніхто тобі не дасть води й спокОю
Але оглянься, мила, ти - одна.
Вже більш ніж північ, а тобі не спиться.
Чи холод так тебе пройняв?
Чи, може, вітер за вікном скажено колоситься?
Мабуть, за душу так ніхто й не обійняв ...
Чекай, закинувши на табурет у кухні ноги.
Чекай, йдучи щодень до сну.
Чекай, прилинувши слізьми до лід-підлоги.
Чекай, коли захочеться пустити у скронЮ!
Сім до одного - насолоджуйся, кохана.
Не смій себе спустити на ніщо.
Не у тобі одній засолена вже сота рана.
Не ти одна не віруєш в будь-що.
І виклала, провірене на вірність, "дихай".
Знайшла себе у просторі розлук.
Чекаєш шепоту, не чуєш море крику.
Тобі потрібно стерпіти мільйони мук.
І знову сон тебе не обіймає.
Так скоро вивчиш всі капризи ночі.
Спасенний час для тебе вбивцю винаймає.
Тобі погано? Мовчи, як маєш, зоре, мочі!
Ти знову стисниш зуби.
Правильно. Сама воліла.
Чекай тоді, коли розперезались кров'ю груди.
Чекай й тоді, коли свідомість перетліла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580358
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.05.2015
Роздерли. Пошматували. Але сама ж і линула.
Зіграйте ж реквієм, заскалі вороги!
Зо три суботу в голові так вИнилось,
Що й вже не знаю, хто мої боги.
Вже тридцять днів сиділа на жовтеньких.
Запила горем і "Бувай здоров!".
Моїх ключиць уже нема, таких гарненьких,
Неначе хтось на м'ясо і кістки навмисне розпоров.
Я вибралася, зіронько, з нещасних двадцятьох.
Вимолювала мріями твоє забувше дно.
На жаль, наш світ уже тамують не удвох.
Загинуло у вихрі моїх снів те SOS-судно.
Не втамувавши спрагу, я іду,
Залишивши в жорстокій безнадії білий сніг.
Модерний, не картай мене за вчинену страшну тобі біду.
Я вірю: ти б за мене і на рейки ліг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578611
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.05.2015
Залишай мене необізнаною,
На милість Господа, у твоїй вірності.
Танцюй вихрами на моїх заздрощах.
Залишай мене огидною, брудною, рідною.
Не бачу сенсу у твоїх пестощах,
Наче вирощуєш квіти на чорних згарищах,
Виграєш Мендельсона на білих клавішах,
Віддаєшся першому вітру на штучних селищах.
Залишай мене НЕ необхідною.
Коли руки твої на землі, а розум у хмарищах.
"Я буду Сеною",- обіцяю в жарищах.
"Я буду оголеною і вельми винною. (Тільки б залишати тебе на звалищах) "
Я хочу тобою покинутись і вколінитись
Перед Тихим, Везувієм, Антарктидою.
Залишатись вовік і ще довше їм вірною.
Не згасати у їхніх тортурах, вивільнитись.
Залишай... Потрібно вломитися.
Хочу сильною бути, океаноподібною.
Не змушуй до болі земної прижитися.
Залишай мене необізнаною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578496
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.05.2015
І проти тебе ліхтарі скупі,
Неначе сонце завагалось жити.
І я уже до поясу у гречаній крупі,
Та я не в силі надвоє себе ділити.
Порадь мені думки підсунути під душ.
Хай океани змиють мої марні клопотання.
Збуди мене, коли промовлю : "Я зірвала куш!"
Закинь, забудь, кохай фальшиві насміхання!
Закидай камнями моє тернове ложе.
Прощу, не відатиму болю од розлук.
Тільки подай мені себе вороже,
Обережи мене від псевдо-ніжних мук.
Спали мої думки, як шмат А-3-го формату.
Доводь щодня свою байдужість й сміло йди.
Можливо, заглядай крізь шибку інколи в мою душевну псих-палату.
Лиш проти мене не сиди і не гляди!
Дай моїм мріям бодай раз не збутись,
Здійсни метаморфозу в злу буденність,
Дозволь мені у босі ноги взутись,
Дай не знайти в очах твоїх мою спасенність.
Прошу дозволити мені звести себе в могилу.
Благаю: "Йди. Не смій мене жаліти!"
Я бачу сенс на краї небосхилу.
Я бачу сенс тобою не горіти.
Не смій ввійти у мої сни хоть грамом,
Загинь у моїх спогадах, втопись.
На мені завжди будеш нецікавим шрамом,
Який я врізала, вважай, десь там, колись.
Та відпусти мене з-під дії свого зілля.
Я знаю, зможеш. Хоч молитвами відмов.
Я звикну "бути" і без твого божевілля.
Наслідуй хоть одну із моїх настанов.
І руки заховай в кишені, як впаду.
Засмійся щиро з мене (аж до сліз).
Знай, я захмарні замки з ніжності ні разу не зведу.
Я швидше скажу: "Ріж, мій друже, ріж".
Як я плевтиму в (мінус)-37
Без одягу, фарфорова, в воді,
Не думай, радосте, що в мене влучив грім.
Я просто зрадила своїй земній ході.
Запам'ятай: моя душа для тебе зачинила браму.
По-іншому мене б тут не було.
Ми ні за що не будем гратися у драму,
Але мені у серці, друже, загуло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577721
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.04.2015
Вітаю, моя неосягнута сила та вірносте,
Зіниці твої задихаються краплями золота.
Поряд тебе промовлю замилене нами "воістину".
З тобою не торкну я пальцем ні грому, ні молота.
Спокутую Вас, моя недоторкана, сонячна милосте.
Рідненькії руки твої, мов сивий замрійник-туман.
Від Вас, неприборкана Ліссо, ніколи не вчую: «я в безвісти».
Від Вас, моя Музо, залишиться в пам'яті звичне : "не жаль".
Не покину Тебе, моя мальвоквітна, оголублена вічносте,
Галасую, що губи червоні, як зорі втонувші на дні.
Пальці в кров буду грати зло-форте моє і твоє, залеліяне світом, тонке піанісимо.
З тобою, Дріадо, на мене чатують ті співи і запахи чорно-чадні.
Зарікаюсь, Моя вітрокрилена, завше незморена свіжосте,
Волосся твоє, як гілля у верби, та в смаках мигдалю.
Первозванно, із Вами повіки й назавжди омріюся.
Я для тебе, закохану в "вічності", химер надлюбих наловлю.
Затанцюй, моя, немов небо схвильована, задзеркалена пропасте.
Рухи твої, запевнюю, наче шторми мільйонів картинних морів.
Люблю і зав'язую вузел на нашій завидній над'єдності, моя чистосовісте.
Кораблями зруйную той світ ради тебе, та й залишу, щоб вкрай погорів!
Обіцяю: проймусь кожним замисленим поглядом твоїм, моя луноокая,
Витру зорі на трішки червоних й дитячих щоках.
Я клянусь, моя святосте, ніколи не будеш у Всесвіті йти одинокая.
Я назавжди у твоїх арктично-холодних руках.
Не шукай мене тілом гарячим , страсна провіднице.
Не тули до землі все нутро, не лякайся моєї відсутності.
Зазирни у серденько, моя всемогутня, стальна непокірносте.
Я у тобі, кохана. Я твоя, Аїдами послана, віданна спутниця юності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577719
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.04.2015