| Сторінки (2/164): | « | 1 2 | » |
[b][/b]Ну, щ о, пілоте, за грошелі
пустив ракети на оселі.
Прийшов додому і напився
і від родини миттю скрився?
Ти розкажи своїй дитині
та паралельно і дружині,
скількох убив ув Україні?
Коли від тебе гроші брала
якусь плямистість помічала, –
то кров рублями проступала.
Ще й кров’ю гроші стали пахнуть,
нехай горять у вас ... й не гаснуть,
а вам ще й від прокляття чахнуть!
За всі убивства й злодіяння –
є Карма, Суд і покарання!...
21-22 березня 2024 р. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2024
[b][/b]Найвища була в нього Сила,
де б його Доля не носила:
це – його Честь, його Сумління,
що проростали із Коріння,
від Українства Генокоду,
що від Батьків, свого Народу!
Таким Він був, таким – лишився,
Сузір’ям в Небі засвітився...
Валентин БУГРИМ. 22.02.2024 р. УКРАЇНА
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006575
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2024
Є у Хмелові ген-ген під горою
джерельце із прозорою водою!
ЇЇ цілющість люди відчувають,
бо завжди в ній снагу черпають.
Я теж попив освячену водицю
з ментальної вкраїнської криниці.
ЇЇ потрібно добре б оновити,
щоб і надалі воду пити й пити!...
13 жовтня 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2023
У т е м р я в у дивлюся
і с в і т л о тільки бачу!
При свічці – п о м о л ю с я.
Рашистам не п р о б а ч у –
у б и в с т в а людей мирних,
дітей, жінок, цивільних;
і обстріли житлóві,
руїни структурові.
За звірські злодіяння
їм буде покарання.
ГААГА жде з л о ч и н ц і в
гуртом і поодинці!
[b][/b]12.04.2023 р. Україна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2023
21 лютого – Міжнародний день рідної мови!
Хай рідна мова розквітає
і Перемогу наближає!
Франкова давня настанова:
«Слова – полова,
Але огонь в одежі слова –
Безсмерта, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея»!
Потужна україська зброя –
Свобода, Демократія і Воля!
В.Б. 21.02.2023 р. Україна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2023
[b][/b]24 січня – в Україні День зовнішньої розвідки, Міжнародний день книги, День Святого Феофанія, Міжнародний день жіночого спорту, Всесвітній день ескімо, , Міжнародний день сміху від живота!
У праву руку берем книгу,
а в ліву руку – ескімо,
щоб не звихрились в доміно!
Надворі нема снігу,
бо «Феофанове тепло»?
У січні – не на втіху
і зовсім – не до сміху.
Жіночий спорт внікальний,
по-справжньому змагальний!
А розвідка – серйозна
і завжди скрупульозна! В.Б.24.01.2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2023
[b][/b]Україна – це Зорі,
Україна – це Сонце,
що линуть на просторі
у кожне, у віконце.
Вони ніколи не згасають,
здавен путь нам осяйвають!
Завжди с я й в о в українцях–
і борчинях, і боринцях! 25.01.23. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2023
О, «Повітряна»ТРИВОГА!»
Ти лунаєш часто довго,
щоб людей життя спасати,
в укриттях їх рятувати
через обстріли ворожі –
попередження як Божі.
Ви, «Повітряна «ТРИВОГА»,
перейди до таганрога,
до москви біжи й до курська,
і самари та іркутська,
і смоленська, і тамбова,
петербурга, чити й пскова!
Доберися і до мінська,
бреста, гомеля та пінська,
в новополоцьку і в гродно
щоб була «ТРИВОГА» – «Модно!»
У кремлі – щоб зазвучала,
вуха їм щоб закладало!
Чутно щоби – за уралом,
як вражають в а с «кинжалом».
Щоб с и б і р увесь здригнувся
і навколо озирнувся?
Зазвучи гучно в кургані,
серед зеків в магадані.
В групі вагнер відгукнулось
і в мішечку щоб замкнулось!
А тоді – аж на світанні –
у далекім тегерані,
Там ш а х е д и виробляють
і в росію надсилають,
щоб бомбили людей мирних –
дітей, жінок, лиш цивільних.
Перейди в оті країни,
щоб відчули смерть від в́ійни!
Щоб «ТРИВОГУ» вони знали
і в підвали не встигали.
А хіба є в них підвали?
Не підвали, а – завали!
Отак добре б в них сховатись
і навічно там й зостатись.
Може, лиш тоді – ПРОСНУТЬСЯ
та й на О П І Р ПІДІЙМУТЬСЯ!?...
Як настане ПЕРЕМОГА,
г і м н о м буде їм «ТРИВОГА»!
[b][/b]14 листопада; Оновлено 16 грудня 2022 р. УКРАЇНА. Креатив, інтерпретація «ПОВІТРЯНОЇ «ТРИВОГИ!»– донаписання по білораші, містах раші та країнах; пролонгація. - В.Б.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2022
До 300-ліття з Дня народин
українського світоча Г. С. СКОВОРОДИ
Славетний українець Григорій Савич СКОВОРОДА –
філософ, богослов, поет, прозаїк, педагог, композитор і виконавець літургійної музики, оперний альт, аскет, мандрівник. Народився він 3 грудня 1722 р. у сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині в звичайній козацькій сім'ї, відійшов у засвіти 9 листопада 1794 р. в Іванівці на Харківщині. Мова його творів: слов'яноруська, староукраїнська, латинська, зрозуміла й нині.
Мислителя Г.С. Сковороду по праву вважають фундатором української філосософської школи...
[b]ЗУСТРІЧ із Н Е В Л О В И М И М СВІТОМ![/b]?
(П О Е М А)
Я знав давно Сковороду –
ще із років студентства,
попри режимного фразерства,
т а к, знав, що якось – обведу.
Хоча його й не викладали, –
лякалися і обминали?
А іншим нас усіх довбали:
Це – більшовизм і комунізм,
Це – і марксизм, і ленінізм...
Та удалось мені сходити
у «Сад бжественних пісень»,
який не вийшло в них спалити
і заучить із тих віршень:
«Всякому місту – звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум».
В «город» не хотів – багатий,
на полях у нього – хата:
«Гей, поля, поля зелені…
То яка ж та слава нині?…»
Гей, поля, поля зелені,
Зелом-квітом оздоблені!
Гей, долини, і балки,
І могили, й пагорки!
Гей ви, вод потоки чисті!
Береги річок трависті!
Гей же, кучері які
у дібров сих і гайків»!
Талант із роду – унікальний,
у всьому він є шедевральний:
філософ-містик як сакральний,
поет і богослов, та ритор
і педагог він, й композитор,
бо літургію теж складав,
і сам почасти також грав,
як і на скрипці, й на бандурі
у радості і у зажурі,
на гуслях також і на флейті,
пальці його куди простерті.
Альт в операх і літургіях,
хоча не мав на них надії,
бо не бажав придворним бути,
у їхню дудку щоби дути.
Прагнув по світу – походити,
і с в і т самому, щоб зловити!
«Чи велика в тобі міра,
Треба зрозуміти.
Булава і скіпетр сяє,
Рано вставши, – слава злая,
Серце сповнене тривоги,
Руки зв'язані і ноги,
Як минути сіті?
Нині п'яна скаче воля,
Рано вставши – марна доля».
Російське має зазіхання,
у них це завжди – без вагання.
Але ж вкраїнський він – ментально
і від народження – сакрально!
Філософ мандрівний країни
доходив словом до родини,
для кріпаків лишався братом,
а інколи – то навіть й сватом.
Казав завжди про «сродну працю»,
що д у х людини звеселяє,
про «насолоду» її дбає.
Ти молодий – їж холодніше,
якщо старий – вживай тепліше,
щоби вологи було більше.
Не пий горілку ти із м’ясом,
(не знаю, чи були – ковбаси)?
А людське щастя – в праці, в «сродні»,
не загалóм, а лиш – «природні».
Давав поради вельми м у д р і
яко розумцям, так і дурням.
«Чистий можеш буть собою,
То нащо тобі броня
І шолом над головою?
Не потрібна і війна.
Непорочність — ось тобі броня,
А невинність — крем'яна стіна.
Щит, меч і шолом — буде тобі бог.
Світе, світе безпорадний,
Вся надія — угорі,
Маєш сумнів — то нещадний
Вихор розмете на прі».
«Бери вершину і матимеш середину».
«З видимого пізнавай невидиме».
Усі п о р ад и – не на вадах,
це ж а к а д е м і я – у мандрах!:
«Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,-
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь…»
Він описав тоді суспільство,
усе наявне в нім насильство,
і гендлярство його й блюзнірство,
яко і приязнь, так й презирство:
«Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур,
Всяхому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені».
Святість життя полягає в робленні добра людям. Г.Сковорода
Задумавсь я: він є читальним,
у давніх текстах - актуальним?
Тому, що м и с л і ті – сучасні,
в новім столітті теж на часі!
«ЗА УКРАЇНУ-НЕ ВМИРАТИ, А ВБИВАТИ». Г. С. Сковорода.
«Україну все ховають вороги закляті,
А козаки вже відродились майже в кожній хаті.
Хай лютує ворожина, вітер дме зустрічний.
Пам'ятай, сусід північний – ворог наш одвічний.
Насаджав він козачків засланих у владу.
Треба бити ворогів з переду та с заду.
Щоб народу страшна лють курв тих зустрічала,
Щоб у них по під ногами скрізь земля палала.
Хлопців били,та за крати,щоб нас налякати?
Ви міркуйте, як втікати з нашої Хати.
Патріотів не злякати! Кайся курво,кайся!
Гнів народу підпалили, тепер начувайся».
Він Сфінкс іще той непізнаний,
бо до кінця так й неузнаний?
Живе в легендах й переказах,
новостарих дороговказах!
Митці, письменники завзяті
взялись його ушанувати:
створили фільми і романи,
пісні, поеми, п’єси, драми
без усілякої самоомани.
Хотів також – до вшанування,
і взяв перо я без вагання,
твіримно прагнув до поеми
й зібрав осінні х р и з а н т е м и!...
Академік Валентин В.БУГРИМ, доктор філософії, неомислитель постнауки, письменник. 25 жовтня 2022 р. Україна.
Post de-factum: Сто раз я їхав по дорозі,
Чорнухи бачив ув окрузі,
де народився геній думки,
звідкіль містерії чаклунки
і слова вільного польоти
летять крізь вікна і ворота
до українців-патріотів –
крізь ворогів та їхні дзоти
дають захисникам наснаги –
їм більшої іще відваги!
Бо сам – він родом із козацтва,
вільно-сміливого-то братства,
хто рідну землю боронив,
її врагами не бруднив!
Побутувала легенда, ніби-то сама «вража-мати», цариця Катерина II, яка багато чула про Григорія Сковороду, через свого прислужника, князя Григорія Потьомкіна передала йому запрошення на посаду придворного філософа. На це Сковорода, який сидів із флейтою на узбіччі дороги і пас овець господареві, в якого на той час проживав, начебто відповів:
Перекажіть матінці цариці, що я не покину вітчизни: мені сопілка і вівця дорожчі царського вінця.
Не вчіть яблуню родити яблука, краще відженіть од неї свиней…
Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись зворотно, або напевно мусить здійснитися сподіване. Г. Сковорода.
А світ хотів його «зловити»,
може, щоби благословити?
Бо вірив в Бога він й Природу,
хоча не завжди давав згоду,
бо закликав с е б е шукати,
а Бога лиш тоді пізнати.
Якщо Бог всюди, якщо він присутній і в цьому черепку (при цьому я підняв черепок з землі), то для чого ти шукаєш розради в інших місцях, а не в самому собі? Адже ти є найкращим з усіх творінь. Г.Сковорода
Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки людина не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі. Г.Сковорода
Вірити в Бога не значить – вірити в Його існування, а значить – віддатися Йому та жити за Його законом. Г.Сковорода
Та не хотів він, щоб з л о в и т и с ь,
прагнув свободою нажитись
у полі, у селі, у хаті,
де був найбільше він б а г а т и й!
Світлина: Igor Turzh
... Все це в музеї можна відчувати
й Сковороду по-новому пізнати!?... В.Б.
Світлина Володимира Андрущенка. 29.04.2021 р.
Використано уривки з творів: Г.С.Сковорода. Збірка «Сад божественних пісень». Джерело: https://books.google.com.ua/books/about/ (...);
Григорій Сковорода. ВІРШІ, ПІСНІ, БАЙКИ. САД БОЖЕСТВЕННЫХ ПЂСНЕЙ, ПРОЗЯБШІЙ ИЗ ЗЕРН СВЯЩЕННАГО ПИСАНІЯ // Повне зібрання творів: У 2-х т.-К.: Наукова думка, 1973.-Т. 1.-С. 60-90.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2022
[b]СонцеСяйність![/b]
Ніколи темряви не буде,
щоб не вигадував іуда.
А буде у нас С в і т л о всюди –
у місті, у селі, – де люди!
Бо мужні наші українці
у праці, мирі й наодинці
з пітьмою, ворогом триклятим,
стають вони лише завзяті!
Від Сонця живиться Душа,
від Сонця Серце ожива
і будуть тільки ЗореСяйні,
для України – життєдайні!...
26.11.2022 р. Україна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2022
Не буть Н І К О Л И тобі сестрою,
бо від ящика стала тупою!
Н І К О Л И не будеш ти братом,
бо став ти кремлівським катом!
І колись не були ми ріднею,
та не були ми Н І К О Л И нею!
Тартарія, москвія, росія,
Н І К О Л И ти не була месія.
Лише чулися квакання жаби,
болотний народ, тоді – андрофаги.
Гнобителька ти нашого роду,
славетно-козацького народу:
завжди людей, мову придавляла,
у сибірські тюрьми заганяла.
Н І К О Л И нам разом вже не бути,
тебе навічно нам всім забути!
Навіть свічок тобі – не поставим,
бо п р о щ е н н ю не буде підстави.
Будь проклята, расея, у віках
і заростай ізгоєм в бур’янах.
Н І К О Л И наш ч о р н ий біль не зникне,
до нього покоління – не звикне:
НІКОЛИ! НІКОЛИ! НІКОЛИ!
Поки Сонце світить й родить поле!!!
УКРАЇНА. Писано 14 листопада 2022 року.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2022
[b][/b]
Рашистам дали х р і н та сон!
Нам же - вкраїнський знов ХЕРСОН!
Щоб квітувати у віках!
Їм же згноїтись в бур"янах.
А Відьма кісточок насіє вночі,
які повиїдають вражі очі!...
12.11.2022 р. Україна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2022
Як ніби с о к і л він літає,
орків колони у р а ж а є!
Байрактар! Байрактар! Байрактар!
Де ворог, завжди сокіл з н а є,
як його бачить, – той тікає!
Байрактар! Байрактар! Байрактар!
Він п р а в е д н о їх убиває,
бо українців захищає!
Байрактар! Байрактар! Байрактар!
А нині й р а д і о так зветься,
із ворогом піснями щодня б’ється!
Байрактар! Байрактар! Байрактар!
12.03;08. 11.22 р.
[b]Валентин БУГРИМ. [/b]с. Хмелів на Роменщині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022
[b][/b]
То не сосна палає,
то Кримській міст згорає!
Аж потелішало в країні
о цій осінніі диво-днині!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2022
Берегти – в собі Людину,
Не утворювать руїну,
Душу рідну українську,
Мову й пісню материнську,
Незбориму міцнить волю,
Свою праведную Долю.
Розвивать козацький Дух,
Щоб ніколи він не вщух!
Від порога до порога
Кувать славну Перемогу!...
17.10.19; 05.08.2022 р. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2022
Кому війна, а кому – мати родна?
Примовка ще з І-ї Світової війни.
З’явивсь у нас прошарок: «Обдирали!?»
Хто ціни на усе попіднімали?:
На молоко, картоплю, на сальце;
цибулю, буряки і на м’ясце;
на яблука, соління, на яйце.
Деруть ціну з усіх переселенців
і навіть зі своїх теж односельців.
Мережі, маркети і магазини
підняли також ціни для родини.
А бензин по чім? А курс валюти?
Все у них і скрізь – таке роздуте!
Наживаються вони й здирають,
нас як тую липку обдирають.
Не відстають – квартири і готелі,
садиби, хати, кемпінги, мотелі.
На людськім горі отак наживатись, –
як всеодно, що з г р і х о м обніматись!
Для Бога все це є орієнтирне:
«І аз воздам!» – буде оте біблійне... 25.03; 19.05.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2022
26 квітня - 36-річниця Чорнобильської трагедії!
ЧОРНИЙ Б І Л Ь!?...
Матерія б у т т я - одвічна,
прогресна і калічна,
сполинено-гірчична,
матерія буття
у постчорнобильське життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2022
[b][/b](Воєнна х р о н і к а на 1-у дію)
Н А П И С:
Давид і Голіаф – біблійні антиподи,
представлені вони як два народи
у поєдинку за Свободу
чи рабство для свого народу!?... В.Б.
ГОЛОВНІ ДІЙОВІ ОСОБИ:
ДАВИД – найменший із восьми синів ефратянина Єссея з Юдиного Віфлеєму, пастух
ГОЛІАФ – найсильніший озброєний воїн филистимлянин
Филистимляни – древній народ, завойовник
ЦАР Саула – правитель держави
АВТОР – читець-літописець
АВТОР: І зібрали филистимляни, цей стародавній народ, свої війська на війну, щоб загарбати чужі землі. І зібралися вони до Сохо Юдиного, і таборували між Сохо та між Азекою в Ефес-Даммімі. І зібралися Саул та ізраїльтяни і таборували в долині, і стали до бою проти филистимлян. Та була тоді така т р а д и ц і я, щоб перед вирішальною битвою спершу помірятися силою найкращим представникам ворожих таборів.
Молодого Давида, майбутнього царя Юдею та Ізраїлю, обрано на поєдинок, а точніше: він сам насмілився битися із найкращим філістимлянським воїном Голіафом, уродженцем міста Ґат.
ДАВИД: Я, звичайна людина, пастух і маю за зброю лише п р а щ у.
ГОЛІАФ: Куди тобі до мене, я – найсильніший воїн, мій зріст –
величезний, 2 метри 90 см, я одягнений у лускоподібний панцир вагою 57 кілограмів та мідні наколінники, а на голові в мене – мідний шолом, у руках – мідний щит. За зброю маю важкий с п и с, один тільки наконечник якого важить майже 57 кг. А держак списа мойого як ткацький вал, а вістря спису – аж шістсот шеклів заліза. Ще переді мною ходить щитоноша.
АВТОР: Обладунки філістимлянця дійсно схожі на оснащення грецьких воїнів, які з'явились у Палестині у 4 ст. до н.е. в результаті завоювань відомого полководця Александра Македонського. До того ж, філістимлянський велетень вважав для себе образою, що битися з ним вийшов неозброєний юнак.
І став він, і кликнув до Ізраїлевих полків, та й сказав до них.
ГОЛІАФ: Чого ви вийшли ставати до бою? Чи ж я не филистимлянин, а ви не раби Саулові? Оберіть собі кого, і нехай він зійде до мене. Якщо він зможе воювати зо мною, і вб'є мене, то ми станемо вам за рабів. А якщо я переможу його, і вб'ю його, то ви станете нам за рабів, і будете служити нам. Я цього дня зневажив Ізраїлеві полки. Дайте мені чоловіка, і будемо битися вдвох.
АВТОР: І чув Саул та ввесь Ізраїль ці слова филистимлянина, і вони перестрашилися та сильно налякалися. А Давид син того мужа ефратянина, з Юдиного Віфлеєму, а ім'я йому Єссей, що мав восьмеро синів. А Давид він найменший, а три найстарші пішли за Саулом. І сказав Єссей до сина свого Давида: Візьми-но для братів своїх ефу цього праженого зерна, і десять цих хлібів, та й віднеси скоренько до табору до своїх братів. І встав Давид рано-вранці, і полишив отару свою на сторожа; і взяв та й пішов, як наказав йому батько Єссей. І ввійшов він до обозу, а військо виходило до бойового строю, і підняли вони окрик у бою.
І вишикувалися Ізраїль та Филистимляни лава проти лави. І Давид позоставив свою ношу в сторожа речей, та й побіг до війська. І ввійшов він, і запитав своїх братів про поводження. А коли він розмовляв із ними, аж ось виходить із филистимських полків одноборець, филистимлянин Голіаф ім'я йому, із Ґату. І промовляв він ті самі слова, а Давид почув.
ДАВИД (до Саула): Хай не лякається нічиє серце через нього. Раб твій піде, і буде битися з отим филистимлянином.
САУЛ (до Давида): Ти не можеш піти на того филистимлянина битися з ним, бо ти молодий, а він вояк від своєї молодості.
ДАВИД (до Саула): Твій раб був пастухом свого батька при отарі, і приходив лев, а також ведмідь, та й тягнув штуку дрібної худоби зо стада, а я виходив за ним, і побивав його, і виривав те з пащі його. А як він ставав на мене, то я хапав його за гриву, та й побивав його. Ягве, що врятував мене з лапи лева та з лапи ведмедя, Він урятує мене з руки цього филистимлянина.
І сказав САУЛ: Іди, і нехай Ягве буде з тобою!
АВТОР: І зодягнув Саул Давида в свою одіж, і дав мідяного шолома на його голову, і надів на нього панцера. І прип'яв Давид меча його на одежу свою, та й силкувався йти, бо він не звик був до того.
І сказав Давид до Саула.
ДАВИД: Не можу в цьому ходити, бо я не звик!
АВТОР: І поскидав Давид їх із себе. І взяв він кия свого в свою руку, і вибрав собі п'ять вигладжених камінців із струмка, і поклав їх у пастушу торбу, яку мав, а його праща в руці його. І він пішов до филистимлянина.
АВТОР: І подивився филистимлянин, та й побачив Давида, і злегковажив його, бо той був ще хлопець, рум'яний юнак стрункої постави.
ГОЛІАФ (до Давида): Чи я пес, що ти вийшов на мене з палицею? Проклинаю тебе своїми богами. Ходи ж до мене, а я твоє тіло віддам птаству небесному та звірині польовій.
ДАВИД (до филистимлянина): Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в Ім'я Ягве Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив. Сьогодні віддасть тебе Ягве у мою руку, і я поб'ю тебе, і відітну голову твою з тебе, і дня цього я дам падло филистимського табору птаству небесному та земній звірині. І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів! І пізнає вся громада те, що Ягве спасає не мечем та списом, бо це війна Ягве, і Він віддасть вас у нашу руку.
І ЗІЙШЛИСЯ ВОНИ ОДИН П Р О Т И ОДНОГО!?...
АВТОР: І с т а л о с я! Коли филистимлянин устав і пішов, і зблизився до Давида, І простяг Давид руку свою до торби, і взяв звідти каменя, та й кинув із п р а щ і, і вдарив филистимлянина в чоло його. І той камінь втявся йому в чоло, і він упав обличчям своїм на землю. І підбіг Давид, і став ногою на филистимлянина, і вихопив його меча, і витяг його з піхви, та й убив його, відтяв ним йому голову! І побачили филистимляни, що помер їхній силач, і стали втікати! А люди Ізраїлята Юди схопилися, і зняли крик, та й погнали филистимлян аж доти, де йдеться до Ґату, і аж до брами Ашкелону. І падали т р у п и филистимлян по дорозі аж до ворі аж до Ґату, і аж до Екрону. І вернулися Ізраїлеві сини з погоні за филистимлянами, та й розграбували їхні табори. А Давид узяв голову того филистимлянина, і приніс її до Єрусалиму, а зброю його склав у своєму наметі.
АВТОР: Давид п е р ем а г а є Голіафа в смертельному поєдинку за допомогою пращі, а потім відрубує його голову. Одержаною Перемогою Давида над Голіафом почався наступ ізраїльських та юдейських військ, які вигнали зі своєї землі окупантів-філістимлян...
ПЕРЕМОГА ДАВИДА над ГОЛІАФОМ у зображенні видатного митця КАРАВАДЖО!
А В Т О Р: НАСЛІДОК та СУЧАСНА МОРАЛЬ: ДАВИДА і ГОЛІАФА обрано своїми народами для смертельного єдиноборства, яке повинно було вирішити результат всієї битви, а, отже, бути народу поневоленому чи – вільному! Тобто переможець поєдинку одержував усі лаври і забезпечував своєму війську загальний результат в усій битві...
Post factum: Усім, хто спостерігав за воєнними подіями, здавалося, що результат дуелі вже вирішено наперед, оскільки юнак із п р а щ е ю вийшов на двобій з велетенським озброєним до зубів головорізом? Але виявляється, що не завжди результат п о є д и н к у визначає зброя, фізично-переважальна сила. Так сталося й у цьому протистоянні. Перемогли прагнення до свободи, праведна мотивація протидії загарбанню, сміливість і мужність та вправність молодого воїна, майбутнього правителя вільної і нездоланної держави!...
За Автора – Валентин В.БугРим. 23 березня 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943555
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2022
... Той неситим оком
За край світу зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину. Т.ШЕВЧЕНКО
В і й н у в Європі розв’язали –
убивці, варвари, вандали,
кремлівські параноїки росії,
чужі б – загарбать с е ц е с і ї... В.Б.
К о л и Ти ворога побачиш,
його ніколи не пробачиш,
л е т а л ь н о лиш йому віддячиш:
За розстріл діток українських,
за вічні сльози материнські,
за бомби – в школи і лікарні,
масиви, дитсадки, кав’ярні,
музеї, бази і книгарні;
на місто, селище й село,
щоби життя в них не було?
За розстріли людей цивільних –
таких сміливих, добрих, мирних;
За напади повсюдно на родини,
за землю рідну України.
Тварюку страшну за фашиста,
російського неонациста,
врага-рашиста закопаймо,
двохсотим поле удобряймо... 03.03.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2022
©П О К Р О В И Т Е Л Ь 2022 року – Златорогий ТУР!?
Щоб у рік Бика златого, –
Щастя друзям неземного!
Віри, Радості й Добра, –
були мирними літа.
Вам Здоров’я й Благодаті –
у Душі та в рідній хаті!... В.Б.
Друзі! Один із найдавніших у світі – це Слов'янський календар. Рік у рік зростає його популярність і чимало людей, зокрема рідновіри, схильні і користуються Східним літочисленням, але чи не більшість – не знають свій рідній Слов’янський календар? На розкладках або у кіосках поки щ о навіть не знайти такої символіки. Запитую у продавців календарів?: А є щось на рік Бика? Не бика буде! Розповів продавцю календарів і він погодився, що не кит. –ць він, але каже справедливо, що видавництва, мабуть, і не знають про рідний Слов’янський календар, бо нічого не випускають? А Слов’янський календар для українців – генокодний, – то навіщо брати чуже, коли є близьке і р і д н е нам! Хоча деякі люди й понині користуються древнім Годословом слов’ян, щоб краще зрозуміти себе і розвивати свої наявності, які закладені природою, розглядаючи гороскоп не як щось астролоічне, а як знання, здатні зробити людину кращою! Адже завдяки спадщині пращурів можна ліпше розуміти своє єство, свій характер, постійно удосконалюватися та жити в гармонії з Природою, фауною і флорою, навколишнім світом. Бо знаючи, який т о т е м буде Покровителем наступних 12 місяців, можна впевнено планувати свою життєдіяльність, розвивати свої можливості, долати недоліки й негаразди. Отож нагадую: 2022-й – за Слов'янським календарем – рік Золотого БИКА. Знаймо і шануймо свою тотемну тварину! Який же цей Златорогий Тур і яким буде Новий рік!?
СВОЄРІДНІСЬ РУСЬКОГО, тобто
СЛОВ’ЯНСЬКОГО КАЛЕНДАРЯ
Від Східного календаря він відрізняється принципово тим, що тотеми (тварини і птахи) змінюються раз на 16 років, а не на 12-ть. А 2022-й у слов'янському літочисленні є насправді 7530-31 літо від появи світу! У наших предків не було слова ”рік“. А тоді, наприкінці 17 століття слов'янські народи перейшли на європейське обчислення часу. Цього ж періоду вимер дикий предок свійського бика – т у р. Звісно, на літочислення вплинула язичницька віра наших пращурів до хрещення Русі та прийняття християнства. Бо слов’яни свято вірили в Богів природи, які мешкали побіля них, та вважали, що кожній людині відповідає тотемна тварина – символ року. Доречно зауважити, що у предків було не сім, а 9-ть днів тижня і тривалість доби становила 16 годин: 4 години ранку, 4 – день, 4 – вечір, 4 – ніч. А в тижні було 9 днів, із яких 6-ть було робочих і 3 — вихідних. А місяць складався із 40 днів. Важлива особливість Слов’янського горосокопу – це єднання людського і тваринного світів. Назва тотемів має алегоричний та метафоричний зміст і асоціюється з роком за поведінкою тварин чи птахів. Час до Весни 2022 року за Слов’янським календарем буде ще під заступництвом Крикливого Півня, а вже з 20 березня у свої права і володіння вступає Златорогий Бик! До речі, у геральдиці бик є символом родючості землі. Навіть на Близькому Сході існував культ бика, зокрема, Старий Завіт згадує поклоніння "тельцю самарійскому" (Ос. 8:6). В астрології із биком (Телець, Taurus) символізується травень. Ще такі факти. Тривалий час уважалося, що бика дуже роздратовує червоний колір? Цим користуються тореадори, легко струшуючи капоті (червоне полотно) перед атакуючим биком. Я сам це бачив не лише у фільмах, а на останній кориді в Мадриді 28 серпня 2005 року, вболіваючи лише за биків! Чимало зацікавлених науковців проводили спеціальні досліди, щоб з’ясувати: «це так чи не так». У результаті було з'ясовано, що не існує кольорів, які б дратували бика, спростувавши цим поширену оману. А його дратує, передовсім, рухливість тварин, предметів, людей, яких він сприймає як потенційних ворогів. Маємо знати ц е і враховувати.
Про що б у т и т ь Т У Р!?
Бик – це тварина, для якої характерні: упертість, надійність,
стійкість, запальність, терплячість, витривалість і навіть лють. Слов’яни цінували і шанували биків за вроджені особливості та міцно пов’язували з Богом Велесом (опікун багатства, зокрема худоби, покровитель торгівлі, мистецтва, поезії, музики), відзначаючи в ньому такі позитивні дані: працьовитість; терпіння; стійкість; надійність добродушність. Не забували наші предки і про негативні риси цієї тварини: упертість, запальність, роздратованість, лють. Я застав ще в дитинстві та юності багато биків, усі боялися їхньої непередбаченої поведінки. Биків запрягали також у воза, на них возили найважчі вантажі. Нині, зокрема у моєму великому с.Хмелові на Роменщині, є лише один Б И К! О Т Ж Е:
• Златоріг як символ, що вбереже від надмірної впертості та нагадає про необхідність налагоджувати контакти з навколишніми; з ним варто лагодити.
• Слов’яни вважали його таким, що принесе родючісь землі та благополуччя в житті і господарстві, але за умови доброї праці.
• Рік буде однаково успішний майже для всіх, хто знає, чого прагне і не боїться наполегливої праці, впертий у досягненні своєї мети.
• Однак безмежна добродушність і спокійність бика може стрімко змінитися агресією і люттю (якщо роздратувати його чи оводи заїдатимуть у спеку), а також змінюючися на сміливість і працьовитість.
• Родина для Бика багато значить, тому задля неї він готовий підняти на роги тих, хто ображає її. А сам завжди турботливй, чуйний, цінує домашній затишок, чого потребує й від сім’ї.
• Новоріччя треба зустрічати у домашній атмосфері, з рідними і близькими, створюючи до свята вдома максимальний затишок.
• Чвстування має бути достатнім, смачним, ситними; це – не повинні бути кулінарні вишукування, а страви за улюбленими сімейними рецептами і в достатній кількості. Адже бик хоча й невиглавий , але їстівніий, адже його доросла вага більше 450 кг.
• Рік Бика може принести пожвавлення у всіх сферах життєдіяльноті, за умови наполегливої працелюбності, адже він хоча й спокійний та впертий, але сильний, бо має багато енергії.
• Водночас треба бути обережним людям, котрі заробляють нечесним шляхом або пов'язані з фінансовими махінаціями, адже Бик не схвалює такі дії.
• Оскільки Бик – трудоголік, варто з великою уважністю ставитися до свого здоров'я та фізичного стану; не намагатися взяти більше відповідальності та обов'язків, аніж посильно їх виконати, чи піднімати надмірну вагу; не забувати про відпочинок, відновлення сил, нормальні харчування і сон.
• Також ймовірні сюрпризи – як чудові, так і недобрі, але тут все залежить від людини: яка в о н а і куди спрямує енергію.
• З одягу варто вибрати зручне та непафосне вбрання з якісних і натуральних матеріалів теплих відтінків.
• А щоб не розгнівати Бика, ліпше утриматися від гучного святкування 2022 Новоріччя.
• Є сподівання, що ворогів Бик підніме на свої могутні роги!
Б и к – уперта є тварина
і колись – незамінима
для вкраїнської родини:
орав поле селянину,
віз велику вантажину!
Він тотемно нам лишився,
в 22-ім – появився
і прогнозом сповістився
в гороскопі, у Слов’янськім,
близько-ріднім – некитайськім,
рік Новий, щоб відзначали
і тотемно поважали! В.Б.
Сприймаймо і цінуймо наш Слов'янський тотем, адже за його повір'ями після минулого Крикливого Півня в житті має настати новий період. Златорогий Б И К сповіщає повільну нелегку переломну ходу, адже він сам усе життя спокійно тіг найважче! Опинившися на роздоріжжі, людина сама визначає свій подальший поступ задля кращого Майбуття!? Бо, як писав наш геній і провидець Тарас Шевченко: У всякого своя доля. І свій шлях широкий ...
Зображення з публічних надбань.
Валентин В.БугРим. Хмелів на Роменщині Сумської області
27-28 грудня 2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2021
[b][/b]Я з радістю дивлюсь на покоління!
Майбутнє людства – в молодих руках?
І чим раніше станеться прозріння, –
тим довше житиметься у віках.
Дивлюсь на покоління я вітально!
Комп’ютери, мережі, праця, дім.
Не сталося б в майбутньому печально,
що нещасливо і самотньо в нім?
Часи листають наші покоління:
міленіум, Х (ікс), Y (ігрек), P (пі) та Z (зет).
Чи справдиться моє таке видіння?
І чи не скине ч а с їх ув кювет?
Та чи врятує нове покоління
такий крихкий у всьому світі м и р?
Чи гарантує Поступ їм спасіння,
щоб зберегти землян, а – не пустир?
Чи буде нове покоління в масці?
Патріотична молодь знову – в касці?
Чи житиме – у щасті, добрі й мирі?
А чи опиниться в наступнім вирі?
Дивлюсь на покоління з оптимізмом,
на кого ще надіятись мені?
Попри всілякі в світі катаклізми –
палають Прометеєві вогні!?...
Валентин БугРим. м.Київ. 13 грудня 2021 р. Писано:
у День Святого Андрія з надією,
що збудеться завітна моя мрія!?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2021
21 листопада в Україні – День Гідності та Свободи!
[i]В УКРАЇНСЬКУ КОНСТИТУЦІЮ –
МАЙДАН ПРОПОНУЄТЬСЯ!
УЗАКОНИТИЬ ЛЮДЕЙ ВОЛЮ!! –
ЄВРОПЕЙСЬКУ СВОЮ ДОЛЮ!!!
…СВЯЩЕННИЙ ДУХ МАЙДАНУ!!!...[/i]
Дух можна розглядати як специфічну енергію (від грец. Ενεργός – діяльний) в Людині, яка складається з особливо витонченої первинної істотності, таємничої за природою і приписуваної божественному походженню. Також Дух можна розуміти як сукупність знань, розумінь і переконань, своєрідність характеру, темпераменту та емоцій (внутрішнього стану) Людини, що надає їй сили для діяння в ім’я благородної справи.
Д У Х – це благодатна енергетична квінтесенція вищого складника людської життєдіяльності... (В.Б.)
(1) На Майдані слід бувати,
щоб Життя поліпше знати:
тут Вкраїнський ДУХ панує,
Хто тебе всього нуртує!
(2) Суперечки й Діалоги, –
нові Мислі, нові Змоги:
Як життя – облаштувати?
Як – в Майбутнє крокувати?
(3) Як подивишся навколо –
Люди стали в одне коло.
Рідні Душі тут зібрались,
бо Майданом не вагались.
(4) Одне в Умі игші мають:
Україну потурають
Зловорожі москвофіли.
Набирайсь, Народе, сили!
(5) ДУХ витає тут внікальний,
в основному – радикальний.
ДУХ, що Тіло підіймає,
а чиєсь – то й опускає.
6) ДУХ Хмельницького й Мазепи, –
попри всі оті наклепи.
ДУХ Шевченка і Франка –
Козака Гаврилюка.
(7) ДУХ Вкраїнського козацтва,
Славно-Лицарського Братства.
ДУХ Європи і Є(е)С,
ДУХ, Хто рухає Прогрес!
(8) ДУХ Небесно-Героїчних,
які дивляться одвічно:
Х т о і щ о тут на МАЙДАНІ –
Вдень, Вночі та на Світанні?
(9) ДУХ всього тебе проймає,
Душу й Тіло обіймає.
Праведну покаже Путь,
постарайся ДУХ збагнуть!
(10) Дехто прагне до реваншу,
аби взяти карто-бланшу?
Вороги, х т о отак діє,
в Революції – зомліє!
(11) «Вагнергейт» тут пригадали,
який зливно приховали?
Але це – не голка в сіні,
П р а в д у треба Україні!
(12 Від рання і до смеркання –
Майдан-Духу панування...
Бо – це Д У Х СВЯТИЙ Вкраїни –
ВІН ДО КОЖНОГО ДОЛИНЕ!
(13) Д У Х нікому не зламати,
буде Д У Х перемагати:
щоб ствердить Добро і Волю,
Українську Мрію й Долю!...
(14) А промінню Майдан-Духу
не бувать ніколи вщуху.
Їх енергія потужна
буде завжди ПЕРЕМОЖНА!!!... Валентин БУГРИМ
ПИСАНО 28-29 січня; 19 лютого 2015 р. Майдан Незалежності-Троєщина. Додано й оновлено 21 листопада 2021 р. м. Київ.
[b][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2021
[i]Бережливо Ч а с сприймаймо,
його імпульс відчуваймо?[b][/b][/i]
Ч а с – це рух є непомітний
і нікому він не звітний.
Час у просторі – безмежний
та фігурою – ведмежний!
Ч а с – це хронорахування
без якогось страхування.
Він і плиннний й застигає,
він про тебе й інших дбає.
Він нічого не гальмує,
він лише хронометрує.
Він і працю затаймує,
він і рани теж лікує.
Час – це стріми щосекундні,
монотонні вони й нудні,
але він є історичний
і до кожного – дотичний.
З Ч а с о м справи ми звіряєм,
що згубили, а що – маєм?
Якщо вЧасно – не зважати, –
то проблеми можна мати?
Особливий Ч а с – в польоті,
на високій верхній ноті,
коли землю – споглядаєш,
море й гори – осягаєш!
Ч а с всі учені пізнають
та не можуть с у т ь збагнуть?
Ч а с Людини є мірило,
щ о за Ч а с вона зробила!?
Щоби повноцінно жити,
Ч а с не варто нам г у б и т и!?...
Валентин БУГРИМ.
У просторі “Київ-Краків-Аліканте”, серпень 2017 р.
Доповнено 16 червня 2021 р. Троєщина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2021
(Твірим)
ПОДІЯ абрикосно-вишнева!
(1) Абрикос вже розцвітає,
(хоч – ніхто й не поливає)?
Але він не засихає,
бо єство його палає!
(2) Коли це подруга взнала,
води бочку підігнала
й щодобово поливала,
ледь на ноги аж не впала.
(3) Коли знову піднялася –
вся вода вже розлилася.
Абрикос скрізь розцвітає
й пелюстками всім махає.
(4) Вода й вишню ізросила,
в неї теж з’явилась сила
і вона забубняв́іла –
стала гарна така й мила!
(5) Вишня ж ось-ось вже розцвітне,
абрикосові – привітна!
Віти їхні нахилились
і суцвіттями ізлились...
(6) Вишня й Абрикос цвітують,
білизною інформують,
що у парі можна квітнуть
і новим віночком пліднуть!
(7) Тут й дощі не забарились,
вони знову обновились.
Цвітування – завершили,
щоб плодам ми пораділи!?
(😎 (8) Так і весни вже минають
і про нас вони не дбають?
Того квіту вже немає,
лише пам’ять – обіймає!?...
Травень-червень 2021 р. Додано й оновлено 11.06.21. Троєщина-Хмелів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2021
[b][/b]І мати-мачуха, й ліщина,
верба і проліски – у цвіті!
До них летить бджолородина
збирать данину з першоквітів.
Несуть пилок вони віднині,
цілющий корм для господині,
хто диригує ними знано,
щоби міцнів клубок весняно.
Весняний час є особливий,
такий бажаний, хоч мінливий?
Бо оживає все навколо –
і ліс, і сад й врожайне поле!
І люди, й бджоли – не марнують,
щодня в господі хазяйнують.
Та сіють й садять все можливе,
щоби роїлось і родило!... 16.04.21р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911818
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2021
[b][/b] На інавгурації президента США Джозефа БАЙДЕНА, 20 січня 2021 року, звертаючися до нього і до присутніх, сповнений драматизму свій вірш“The HILL we CLIMB” декламувала молода американська поетеса Аманда Ґорман. [i]Її емоційно-метафоричний виступ, його історико-ретроспективна масштабість, компаративістика сучасного / минулого / майбутнього та подій біля Капітолію, проблеми демократії і нації, дещо автобіографічне, несхитна віра у світлі дні американського народу – сколихнули мільйони людей у багатьох країнах.[/i] Усі присутні на інавгурації були узахваті та зааплодували їй навіть більше, аніж виступу Президента! Я слухав наживо її виступ і був також глибоко вражений! Тоді й вирішим негайно почати перекладати її поеему. Працював майже 5 днів і пропоную вашій увазі, певне, перші – переклад із оригіналу і публікацію – українською мовою. Переклад публікується вперше.В.Б. 25 січня 2021 р. м.Київ.
[b]Amanda Gorman “THE HILL WE CLIMB”
Аманда Ґорман ”ПАГОРБ, НА ЯКИЙ МИ ПІДІЙМАЄМОСЯ”[/b]
Перед світанком нам не знати,
чи будемо ми світло мати,
які – утрати нам як горе,
і як пробратися крізь море?
Ми вирвались з утроби звіра,
та ще ворушиться ця шкіра.
Не завжди спокій мир ще значить,
поняття й норми, що тлумачить.
А просто так, що все ми маймо,
до того, як про нього знаймо.
Хоча і те – не завжди крига,
та все ж – світанок наш як книга.
Якось оце ми робимо,
і стали свідками й говоримо,
що нація у нас є незборима,
просто вона – незавершима.
Країні й часу ми – на зміну
в майбутню доленосную годину.
Я – дівчинка худенька чорношкіра.
Давно ліквідували того звіра.
Всі пращури мої були рабами,
зростила одинока мене мама.
Я мрію Президентом стати,
і можу тут декламувати.
І зовсім ми –не зполіровані,
далеко всі не є згуртовані.
Та це ж ніяк не означає,
бо кожен добре про все знає,
що намір наш-то – епохальний,
союз створити ідеальний.
Ми прагнемо творить країну
усіх культур і кольорів,
характерів й умов людини,
колись і нині, й поготів.
Нову главу, щоб написати,
надію й усміх лиш бажати.
Погляньмо, що є перед вами,
що коливається між нами?
Цю прірву разом подолаймо,
тому, що добре її знаймо,
щоб ставити майбутнє першорядним,
варто відмінності відкласти другорядні.
Що має бути головним,
всіма людьми шанованим.
І зброю ми складаємо
та руки простягаємо
один до одного – в надії,
в гармонії для всіх і мрії.
Не шкоди людям – прагнемо,
лиш істину таку простягнемо.
Нехай уся земная куля,
розкує правду, як зозуля.
Коли ми навіть сумували, то ми зростали,
коли нам боляче було – ми сподівались,
що навіть утомившися, ми намагались,
що ми назавжди з’єднані як переможці.
І не тому, що нам не взнатись у поразці,
а лиш тому, що поділ більш не будемо ми сіяти.
Писання нам говорить, щоби уявити,
щоб кожен під своєю лозою й деревом фіговим міг сидіти
та їх ніхто боятися не в змозі принудити.
Якщо ми хочемо дожити у своєму часі,
то перемога наша не лежить у леза страсі.
Це ті мости, що прокладемо ми,
туди, де землі, що нам обіцяли,
і про які, можливо, ми й не знали.
І пагорб, на який ми піднімаємось,
як тільки ми на це наважимось.
А це – тому, що буть америкацем,
велика гордість стати спадкоємцем.
Хоч – це уже минуле, у яке вступаєм,
і як сьогодні його обновляєм.
Та ми побачили ту силу,
що нас почасти вже громила.
Хотіла націю зламати,
щоби самим лиш панувати.
І їм на мить уже здалося,
затримать врядування спромоглося?
Щоби країну нашу порішити,
народоправство зупинити.
Та демократію нікому не здолати,
не кажучи, щоби перемагати!
Тому, коли ми якось запитали
як катастрофу тую подолали?
Та нині можемо сказати,
як вона верх могла узяти?
Не йтимемо зворотно ми в минуле
у те, що з нами уже б́уло
перейдемо у те, що далі буде.
Країна у синцях, жива як люди,
народ наш – доброзичливий, сміливий,
запеклий, сильний і мирнолюбивий.
І нас зворотно не звернути,
залякуванням нас не обманути,
бо знаємо свою ми бездіяльність,
інерцію та унікальність.
Все стане спадком покоління,
тягарем помилки сумління.
Але в одному впевнені яскраво,
якщо з’єднаймо милість й силу
і, може, також з нашим правом,
Тоді любов у спадок як вітрила,
й народини дітей – змінити справно.
Отож давайте залишать країну
кращу до нас, а не руїну.
І в правді цій, у вірі нашій,
наступній новій ері кращій,
поки майбутнє розглядаєм,
історія також нас споглядає.
Спочатку ми усі боялись
і спадкоємцями – не почувались
в таку страхітливу годину,
що сколихнула всю країну.
Та віднайшли в собі ми силу,
здолати непотрібну брилу,
щоби нову главу створити,
майбутнє наше відновити,
пропонувать собі надію,
Американську нашу мрію.
Кожен подих із моїх розбитих бронзою грудей,
піднімемо світ зранений у дивовижний для людей.
Ми піднімемось із золотоногих пагорбів заходу.
Ми піднімемось із вітру, що пронісся до північного сходу,
де наші предки вперше революцію здійснили –
свободу, волю, рівність утверд́или.
З озерних міст середньозахідних штатів ми піднімемося.
Із сонячного півдня ми здіймемося.
Ми відбудуємо, помиримось, відновимося.
І кожен відомий куточок нашої нації й людини,
бо зветься він куточком нашої країни,
народ наш буде розмаїтим і красивим,
палаючий, але завжди – сміливим.
Коли день настає – виходимо із тіні,
палаючи й не боячися мерехтіння.
Новий світанок зацвітає,
від тіні нас звільняє
й до світла закликає.
Бо світло завжди є,
але, щоб нам його побачити,
що так багато має значити,
щоб світла часткою нам бути,
безо сміливості цього нам не здобути.
Переклад із англійського оригіналу – Amanda Gorman “The Hill We Climb” українською мовою:
[b]Валентин В.БУГРИМ. [/b]20-25 січня 2021 р. м.Київ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021
[b][/b]ПРИСВЯЧЕНО Сальваторе АДАМО
[i]Кружляє сніг і падає,
та юнака не радує?
Бо не прийшла дівчина
такої холоднини.[/i]
1964 рік. Зима. 18-річний Сальваторе АДАМО чекає біля сліпучо-туманного ліхтаря і пустинної лавочки дівчину на побачення. Іде сніг, кружляють сніжинки і тануть на його щоках, стікаючи мов сльозинки. У роздумах, у нім народжується мелодія... Дівчини немає й вона не появляється. Юнак подумав, що вона не прийшла через таку негоду? А мелодія кружляє, у голові як сніжинки надворі....
[i]А сніг летить й кружляє.
Мелодія – зринає!
А по щоці – сніжинки
течуть немов сльозинки.[/i]
Так створювалася знаменита пісня “Tombe la neige”/”Падає сніг”, 1964), яку виконує сам автор, слухаючи яку течуть у багатьох сльози...
[i]Хто та ждана красуня,
чиє звучить відлуння?
Куди вона поділась,
чи, може, забарилась?
Дівчина не з’явилась
та пісня народилась!
Повсюдно – зазвучала
І хіт-шедевром стала![/i]
Хіт співають багато відомих виконавців, її щемливо виконував Муслім Магомаєв. Бельгійський франкомовний співак, композитор, актор і автор-виконавець Жак Брель сказав про нього так: «співак є лагідним садівником кохання», а Раймонд Девос, хоча й був гумористом-артистом, серйозно зазначив, що «Адамо – це пісня, це – поеми, це – вібрації!»
В Італії, на Сицилії, у маленькому муніципалітеті Комізо, 31 жовтня 1943 р. народився Сальваторе. Батько – Антоніо Адамо трудився землекопом на шахтах, матінка була домогосподаркою. У червні 1947 року родина переїздить до Бельгії, де у містечку Ґлен батько знайшов працю. Потім вони оселяються в Жемапі. З дитинства він мав чудовий голос і захоплювався співом, розвивав свій талант. Батьки спершу недовірливо поставилися до його пристрасті. С.Адамо почав брати участь у різних місцевих конкурсах, а коли «Радіо Люксембург» організувало великий конкурс у Королівському Театрі де Мон, – то він у грудні 1959 р. виступив на конкурсі з власною піснею «Якби я наважився». Після провалу на відбірковому етапі один із членів журі помітив молодого співака, і Сальваторе Адамо вдалося блискуче виграти конкурс. Так почалася його співацька кар’єра! "Я намагаюся добре робити свою справу і розуміти інших. І це те, чого я бажаю, впродовж двадцяти років, кажучи про імігрантів, які страждають, як італійці тепер. Як син імігранта, я гордий тим, що навчив успіху людей, чиї імена закінчуються на "o" або "i". Якщо я залишився італійцем, це, може бути, в ім'я вірності країні моїх предків. я бачу це як вільну любов із одного боку і шлюб – з іншого. Не треба підписувати папери, щоб любити по-справжньому ." Він залишився італійцем, хоча писав пісні французькою мовою, окрім перших творів.
С.Адамо співає багатьма мовами: італійською, французькою, іспанською, німецькою, голландською, англійською, японською, португальською, турецькою! Це: Tombe la neige, Vous permettez Monsieur, La Nuit (1964), Dolce Paola, Les Filles du bord de mer, Mes mains sur tes hanches (1965), Ton Nom, Une mèche de cheveux (1966), Une larme aux nuages, Inch'Allah, Notre roman (1967), L'amour te ressemble, F… comme femme, (1968), A demain sur la lune, Petit bonheur (1969), Va mon bateau (1970), J'avais oublié que les roses sont roses (1971), C'est ma vie (1975).Його успіх став міжнародним. Гастролював ув Америці, Європі, Азії. А пісня-шедевр «Падає сніг»/”Tombe la neige” до цих пір у репертуарі відомих співаків.
Понад 100 мільйонів дисків Сальватора Адамо продано нині у світі... ”Tombe la neige” у виконанні автора-композитора https://www.youtube.com/watch?v=Idya-NDU93I
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2021
ЧАРІВНІ й МИЛІ ПОДРУГИ!
Із Святом Вас – Жіночої Весни, Кохання і Краси!
Щоб завжди були з д о р о в і
та у міру – г о н о р о в і !
Р а д і с т ь – променем б іскрилась,
О ч і вдень й вночі с в і т и л и сь!
Щ а с т я щоб було о с я й н е,
а Д о б р о – лиш ж и т т є д а й н е!
Як б у т о н и – розцвітали б,
цілорічно – к в і т у в а л и!... В.Б.08.03.2021 р.
Ви сьогодні отримали і квіти, і різні дарунки.
Вручаю Вам свій свій с ю р п р из – унікальну м о ж л и в і с т ь
стати першими українками-марсонавтками, зареєструвавшися у НАСА за: https://mars.nasa.gov/participate/send-your-name/future
We're taking reservations! Send Your Name to Mars on NASA's next flight to the Red Planet.
До зустрічі з новими відчуттями на загадковій Червоній планеті!...
[b][b][/b][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2021
[b][/b]
[i]Із Вами слухаймо В е с н у,
своїм оновленням к р а с н у.
Вогні д о с в і т н і видно в с ю д и,
щоб на с т о р о ж і були л ю д и! В.Б.
[/i]
Ваше огненне С л о в о
звучить у світі знову.
Ваші вкраїнські Д у м и
пронизують як сурми!
Ваші пісні народні
стають все більше модні.
А О б р а з ваш натхненний,
як все життя – буремний,
стражденний і блаженний,
з о р і є над Вкраїною –
Великою родиною... 01.03.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2021
Чи можна утекти від Долі?
Піднятися над нею, мов тополі,
Чи, може, в Долі утвердитись
й боротися чи покоритись!?...
Чи можна утекти від Долі,
полинуть вітром в Дикім полі?
І бігти/їхать світ за óчі
у світлий день, у темінь ночі.
Чи можна утекти від Долі
до щастя, радості і волі?
Але чи варто все ж тікати,
чи, може, разом крокувати!
Чи можна утекти від Долі,
узять нові життєві ролі?
В якім театрі й кого грати,
щоби себе не розміняти?...
В.Б. 23.01.2019; 30.01.2021 р. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2021
Різдвяне небо – унікальне,
бо є святково-величальне!
Вечірня зіронька сіяє,
проміння Боже надсилає,
щоби людина в нім зігрілась,
Душей й тілом ісцілилась!?
Небо Різвяне – Віфліємське,
як ніби сад святий Едемський.
Різдвяне небо – приземлилось,
бо до людей уже спустилось,
щоби до зірки доторкнутись,
Різдвяним сяйвом обгорнутись!...
В.Б. 7 січня 2021 р. м.Київ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2021
МАТЕРІЯ Буття - одвічна,
сполинено-гірчична,
уже катастрофічна,
прогресна і калічна -
матерія БУТТЯ
у постЧорнобильське життя!?... В.Б.
14 грудня - День вшанування учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, обраний у зв'язку із побудовою над зруйнованим 4-м реактором об'єкта "УКРИТТЯ" ("Саркофаг"). Основна інформаційна програма України "Актуальна камера", тоді я працював заступником головного ред-ра ГРІ УТ, щодня висвітлювала хід ліквідації катастрофи. Про одну із моїх поїздок написала БІ-Бі-Сі "1986-й: історія 5 фотографій"... Ознайомитися за: http://news.bbc.co.uk/hi/russian/news/newsid_4937000/4937244.stm?fbclid=IwAR3CP7PuJEzUJAl2xiLtYyQUPYNza_mIUfQB_Rqwwd1n9XTZiM59yjDnOfw
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2020
відбувається у революційні, воєнні, кризові, словом, найкритичніші періоди життя л ю д е й !?
Стає инакшим світ віднині –
змінились цінності в Людині! В.Б.
Нинішня світова пандемія коронавірусу – це особливо кризово-виживальний час у житті не лише людини, родини, спільноти, села/селиша, міста, регіону чи країни, а всього людства на планеті Земля, в усіх державах і суспільствах, у сучасній розвинутій комп’ютерно-технологічній, науково-технічній, промисловій і аграрній, космічній та інформаційно-медійній цивілізації, по якій крокує семимильно "Кілер-19"! Саме тому нині надвагомими і надважливими для кожної людини є щирі теплі слова, взаємопідтримка і взаємовиручка, постійна турбота, комунікабельна і конструктивна самоізоляція, відчуття несамітності, певні настанови, оптимістичне спілкування! Багатство, гроші, золото та инше подібне перестають домінувати, оскільки не рятують людину в найкритичніший момент її життя!?
У Голодомор, на війні доброщирі люди ділилися один із одним останнім шматочком...
Увага і турбота рідних та родичів, сусідів, друзів, колег, партнерів, знайомих у цей нелегкий карантинний період стають цілющим бальзамом, вирішальними у збереженні фізичного і душевного стану та імунітету людини, її постматеріальних цінностей…
Окремої злагоди і гармонії потребують у цей період взаємовідносини батьків і дітей, молоді та літніх людей!
Особливої уваги і піклування потребують також наші четвероногі друзі.
З А Г А Л О М: ВІДБУВАЄТЬСЯ ІДЕОЛОГІЧНА, СВІТОГЛЯДНА й БІЗНЕСОВА ПЕРЕОРІЄНТАЦІЯ ЛЮДСТВА!
ТОЖ – ЗНАЙМО і ДБАЙМО, БЕРЕЖІМО ОДИН ОДНОГО та ТУРБУЙМОСЯ ОДИН про ОДНОГО!...
Ясна річ, що відбудеться і уже починається переорієнтація економіки, політики, бізнесу, землі, різних багатств і надр, банків, ринку, культури, церкви, освіти, туризму, спорту, инше. І не лише – на онлайн, а по своїй сутності й необхідності/важливості та взаємодії зі споживачами ...
ПАМ’ЯТАЙМО й ПРО Б А З О В І ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ:
ЗДОРОВ’Я СВОБОДА ПАТРІОТИЗМ ДУХОВНІСТЬ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУМЛІННІСТЬ ПРАЦЬОВИТІСТЬ
ДОБРОТА ЧЕСНІСТЬ МОРАЛЬНІСТЬ ОСВІЧЕНІСТЬ
СПРАВЕДЛИВІСТЬ РІВНІСТЬ ПОВАГА ЕТИЧНІСТЬ
СПІВЧУТТЯ СПІЛКУВАЛЬНІСТЬ ПІЗНАННЯ ВІРУВАННЯ
ФУНДАМЕНТАЛЬНІСТЬ СПІЛЬНОТНІСТЬ ЖИТТЄРАДІСНІСТЬ
СПОРТИВНІСТЬ ТОЛЕРАНТНІСТЬ СМІЛИВІСТЬ
ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ ЕКОЛОГІЧНІСТЬ ОПТИМІЗМ та инші ...
Потрібне пересмислення своєї життєдіяльності, адже вчасна взаємопідтримка, тепле слово, щире спілкування продукують позитивні емоції, які часом сильніші за ліки!
Цінності мають бути імунітетом Людини, щоб допомогти їй вижити у кризовий період, формувати у її життєдіяльності стійкості до усіляких негараздів та проблем!
Щоб віднаходити і реалізовувати себе у нових корисно-ефективних справах зміненої реальності!?
Необхідно позбутися напруги та конфліктності в колективі, а працювати і спілкуватися толерантно!
А щ о чекає з а в т р а Людство:
нове життя чи ковідгубство?
Та пам’ятати слід недáрма
як діє наша людська Карма:
зловісність д і р и пробиває,
Добро й Любов їх лиш латає.
Зло бумерангом повертає,
Людина хай це пам’ятатє!
Молитва нас також лікує,
Здоров’я й Щастя нам вартує!...
Збереження і дотримання загальнолюдських та національних цінностей і орієнтирів кожною Людиною ідентифікує її не лише як Homo Sapiens Sapiens чи у перспективі як HomoNanoSapiens, а, передусім, відповідає єствосутності найрозумнішого біовиду сучасної цивілізації на планеті Земля. ИНАКШЕ ВИЖИТИ НЕМОЖЛИВО: НІКОМУ і НІДЕ!?...
З о п т и м і з м о м – © Валентин В.БУГРИМ.
Писано 25.11., оновлено 11.12 2020 р. м.Київ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020
НА РІЧНИЦЮ ПОЧАТКУ і ЗВЕРШЕННЯ «РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ» та ПАМ’ЯТІ НЕБЕСНОЇ СОТНІ
В УКРАЇНСЬКУ КОНСТИТУЦІЮ –
МАЙДАН ПРОПОНУЄТЬСЯ!
УЗАКОНИТИЬ ЛЮДЕЙ ВОЛЮ!! –
ЄВРОПЕЙСЬКУ ЇХНЮ ДОЛЮ!!!
…СВЯЩЕННИЙ ДУХ МАЙДАНУ!!!...
Дух можна розглядати як специфічну Енергію (від грец. Ενεργός –
діяльний) в Людині, яка складається з особливо витонченої первинної істотності, таємничої за природою і приписуваної божественному походженню. Також Дух можна розуміти як сукупність знань, розумінь і переконань, рис характеру, темпераменту та емоцій (внутрішнього стану) Людини, що надає їй сили для діяння в ім’я благородної справи. Дух – це благодатна енергетична квінтесенція вищого складника людської життєдіяльності... (В.Б.)
(1) На Майдані слід бувати,
щоб Життя поліпше знати:
тут Вкраїнський ДУХ панує,
Хто тебе всього нуртує!
(2) Суперечки й Діалоги, –
нові Мислі, нові Змоги:
Як життя – облаштувати?
Як – в Майбутнє крокувати?
(3) Як подивишся навколо –
Люди стали в одне коло.
Рідні Душі тут зібрались,
бо Майданом не вагались.
(4) Одне в Умі усі мають:
Україну потурають
Зловорожі москвофіли.
Набирайсь, Народе, сили!
(5) ДУХ витає тут внікальний,
в основному – радикальний.
ДУХ, що Тіло підіймає,
а чиєсь – то й опускає.
6) ДУХ Хмельницького й Мазепи, –
попри всі оті наклепи.
ДУХ Шевченка і Франка –
Козака Гаврилюка.
(7) ДУХ Вкраїнського козацтва,
Славно-Лицарського Братства.
ДУХ Європи і Є(е)С,
ДУХ, Хто рухає Прогрес!
(8) ДУХ Небесно-Героїчних,
які дивляться одвічно:
Хто і Що тут на МАЙДАНІ –
Вдень, Вночі та на Світанні?
(9) ДУХ всього тебе проймає,
Душу й Тіло обіймає.
Праведну покаже Путь,
постарайся ДУХ збагнуть!
(10) Дехто прагне до реваншу,
аби взяти карто-бланшу?
Вороги, х т о отак діє,
в Революції – зомліє!
(11) ДУХ нікому не зламати,
буде ДУХ перемагати:
щоб ствердить Добро і Волю,
Українську Мрію й Долю!...
(12) А промінню Майдан-Духу
не бувать ніколи вщуху.
Їх енергія потужна
буде завжди ПЕРЕМОЖНА!!!...
Учасник Народних віче і Майдану Валентин В. БУГРИМ, академік, доктор філософії, генерал-хорунжий Українського козацтва, письменник, Посол миру, громадський діяч, автор перших виданих революційних та політико-соціальних поліепічних мультимедійних поем «Тарас ШЕВЧЕНКО... на МАЙДАНІ...!...?» (квітень 2014 р.) і «ЄВРОЛЮЦІЯ» (травень 2014 р.). ПИСАНО 28-29 січня; 19 лютого 2015 р. Майдан Незалежності-Троєщина. Додано й оновлено 20-21 листопада 2020 р. м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2020
19 листопада – Міжнародний день ЧОЛОВІКА!
Із 14 жовтня – Дня Українського козацтва і Дня захисника Вітчизини до 7 березня, передодня Міжнародного жіночого свята – триває період чоловізації ... В.Б.
Що є в Чоловіка сильне
і завжди воно є вільне,
на майбутнє – епохальне
і для людства вирішальне?
Що за “зброя” головна
і його вона – сповна?
І чи є те персональне
та для кожного ментальне?
Хоча й кажуть, що мужчина,
поєднає мужа й чина.
Але ж то є унікальне,
Чоловіку – визначальне ...?! ...
P.S.: Ви Загадку відгадайте
й Чоловічий с ю р п р и з майте!?... Писано 2016 р. Оновлено 19.11.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2020
І возвеличимо на диво
і розум наш, і наш язик. Тарас Шевченко
Писемність наша є прадавня,
в усі часи мала страждання!?
Як небуремно – виживає
і новим цвітом розквітає!
Веде свій відлік від атлантів,
найперших світових гігантів,
які заклали суть буття –
основи л́юдського життя!
А мова, рідна українська,
Ви – із народин Материнська!
Бо із дитинства – пелюсткова
і калинова, й колоскова.
Я Вами завше розмовляю,
у снах літаю, вдень співаю.
Бо Ви – єство моє, – Людини,
моєї кровної Родини
і усієї УКРАЇНИ ... 09.11.20 р. м.Київ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894461
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2020
Не продавай Совість нікому
навіть при в и б о р і складному!
Бо лиш С у м л і н н я є І к о н а,
якій молитися до скону.
Якщо ж ї ї за щ о с ь продати,
Сумління буде дорікати,
Душу і Серце т а к ятрити -
то я к тоді на світі жити!?...
В.Б.23.10.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892728
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2020
1 жовтня – Міжнародний день літніх людей!
Хто ж їх старість привітає, За дитину стане?
Т.Шевченко
А яку Людину вважати літньою чи похилого віку? Невже – пенсіонерів? Хибне уявлення! Бо можна бути старим навіть у 20/30/40 і молодим у 80-т років! Я знаю таких людей. Звісно, що цей період настає після зрілості та активності і характеризується поступовим послабленням діяльності організму. Енциклопедії визначають старість як період життя людини після втрати здатності організму для продовження роду та аж до смерті і резонно поділяють його на коротші стадії:
· Похилий (літній) вік – 61-71 для чоловіків, 56-74 для жінок.
· Старечий вік – 71-90 для чоловіків, 74-90 для жінок.
(Я б додав сюди ще градацію для обох статей - Поважний вік - після 60 років).
· Вік довгожительства – понад 90 років, загасання функцій організму...
Але є факти народження жінками навіть після 65-ти, а чоловіки ставали батьками після 80-ти років!?... Отже, для кожної Людини л і т н і с т ь / старість є і н д и в і д у а л ь н и м и!?
Отож про це твіримно:
Бо вік – не зовсім тіло,
а більше стан Душі!
Щоб нею – молоділи,
коли ідуть дощі;
щоб не лягла на плечі
раптово якась літність,
раділи щоб малечі
і не настала бідність.
Осінню павутинку
не рвімо на частинку.
Якщо хурделить взимку –
тримать в собі жаринку,
вогонь Душі незгасний,
щоб не погас дочасно!?...
Post factum:
В Душі оркестри грають,
у Серці музика звучить!
Зірки в очах палають,
щоб жить, кохати і творить!?...
В.Б.1.10.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2020
Із «УкрЄвроМісії – 2020 року»...
(Твіримно)
Дивний “фрукт” я тут побачив,
Із альтанки він маячив:
не гарбуз й не кабачок,
і тим більш – не огірок!?
В сході сонця – так раненько
Диво фотив зелененьке.
На весь двір він зеленіє,
ніби якось бовваніє?
Може, хтось його і знає
та миттєво й відгадає?
Люд місцевий я спитав:
його теж ніхто не знав?
Хоча, певне, колись знали
та забули й не згадали.
Тож – поглянте його, друзі,
у ФейсБук моїй окрузі:
щ о ж за “овоч” – доторкнув,
ще й насіння – роздобув!
Приморськ. Бесарабія. 13.08.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2020
Про українське походження основоположника марксизму, видатного вченого К.Г.МАРКСА (1818-1883 рр.ж.) та його невідому літературну творчість!?
Карла Генріховича Маркса, як філософа і економіста, політичного журналіста і публіциста, автора «Капіталу», основоположника І нтернаціоналу та політико-економічного вчення вивчають у провідних університетах світу!
Він визнаний «найвидатнішим мислителем тисячоліття»!
Народжений 5 травня, по батьківській лінії (Фатер Генріх Маркс, уроджений як Гершель Леві Мордехай, юрист; і мати, Генрієта Пресбург, походили з родин рабинів. А, загалом, предки Карла Маркса мають коріння в Україні. Його бабця, Єва Мозес Львівна, має генезу з родини львівських євреїв і перебралася до німецького Тріру, вірогідно, у часи австрійської імператриці Марії-Терезії (1717-1780 рр.ж.), хоча та й не відзначалася лояльним ставленням до представників цієї національності. Середньовічні метрики, як стверджують біографи, зазначають, що серед предків Маркса були також і вихідці з Луцька. Сам Карл Маркс не може вважатися вихрещеним євреєм, оскільки вже його батько за рік до народження охрещений у пресвітеріанській церкві, а 1824 року хрещено і самого його сина. У ті часи визначальним для сприйняття людини було не етнічне чи родове походження, а конфесійна приналежність...
Головні твори Карла Маркса, найбільше, аніж будь-кого іншого, вплинули на розвиток суспільної думки та історичні події 20 століття і на багатьох видатних особистостей! Так, наприклад, згідно з масовим опитуванням британською телерадіокомпанією «Бі-Бі-Сі» у 1999 р., Карл Маркс був названий «найвидатнішим мислителем тисячоліття». Його соратник і великий пожиттєвий друг, підприємець і філософ Фрідріх Енгельс говорив: “Карл Маркс – геніальний, а ми – талановиті!” Міжнародне видання ПЗТ ще не завершено і на 2011 рік уже нараховувало більше 100 томів. АЛЕ МОВА НИНІ буде про інше!?...
Мало хто знає, що творець наукового комунізму (Пригадуєте: «Привид бродить по Європі, привид комунізму!»), автор знаменитого «Капіталу», засновник I Інтернаціоналу, основоположник політико-економічного руху «Марксизму» Карл Маркс писав вірші. І тим більше – хто ж їх читав ?... Можливо, це зумовлено тим, що в юності Карл перебував під впливом видатного поета Генріха Гейне (1797-1856 рр.ж.) і тому сам теж пробував поетизувати. (Вивчаючи майже три роки в двох університетах його праці на різних дисциплінах, ніхто з професорів мені не говорив про його поетичні твори, а, може, й вони не знали про це).
Я почав пошук його «Gedichte» в оригіналі... Це було зовсім непросто. Система “Google” жодних особливих результатів не дає. Хоча я знайшов сайт “Karl Marx/ Lieder und Gedichte 1836-1841. Alle Gedichte von Karl Marx – “Пісні і вірші 1836-1841. Усі вірші Карла Маркса.” Але основне джерело – це ПЗТ, ПСС (К. Маркс і Ф. Енгельс. Повне зібрання творів. 50 тт.-Київ, 1958-1985 (Переклад з 2-го російського видання] та російське видання.
Але спершу маю висловитися про методику перекладу. Я штудіював школу перекладу славетного Максима Тадейовича Рильського з деяким поясненням дечого його онуком Максимом Георгійовичем Рильським, із яким є колегами по Укртелерадіопресінституту. Класик практикував, в основному, підрядковий переклад слів, а тоді, ясна річ, – поетична майстерність.
Як на мене, при п е р е к л а д і важливо враховувати такі позиції:
1. Головне – знання мови перекладу, у даному разі, рідної україської мови.
2. Володіти мовою оригіналу, що перекладається.
3. Переклад може бути поетично-семантичний.
4. Переклад може бути поетично-смисловий.
5. Переклад може бути поетичний смислово-семантичний.
(Такий переклад, на мою думку, є вельми кладним!?)
6. Переклад може бути інтерпретований.
7. У перекладі можна використовувати контекстуально діалекти, розмовну лексику (інше). Наприклад: Слово ”Der Wunsch”– бажання має синоніми прагнення / хотіння/стремління (розм), потреба, жагота, порив, пробудження, гонитва тощо.
Останній, на мою думку, є найскладішим!?...
У Київському держуніверситеті ім.Т.Г.Шевченка на 3-у курсі, у 6 семестрі у мене була дисципліна «Теорія і практика перекладу», яку чудово викладав В.Г.Іваненко, нині президент Українського університету у Вашингтоні (США). За залікову роботу – переклад великого уривку з повісті Васіля Бикова «Пойці і не вернуцца» (1974 р.), що тільки-но вийшла друком у Мінську і яку я привіз звідти, будучи на судентській науковій конференції на факультеті журналістики Білоруського університету, отримав «Відмінно». Я знав, що таке долівка, бо за мойого дитиства вона була у дідівській хаті і ц е оцінив викладач. Мій переклад німецької гуморески «10 варіантів ввічливості» (як редактор відмовляв початківцю) навіть надрукував центральний часопис «Журналист»...
Та нині йтиметься про Марксову поезію! Віднайшовши декілька його віршів ув оригіналі, спробував їх перекласти, маючи певну німецько-українську практику в студентські роки.
Meine Welt
Welten können nicht mein Sehnen stillen, (10)
Keines Gottes Zaubermacht, (8)
Höher als sie alle ist mein Willen, (10)
Der im Busen stürmisch wacht Zög’ (8)
ich in mich aller Sterne Glühen, (9)
Aller Sonnen Licht und Strahl, (7)
Nicht belohnt fühlt’ ich mein kühnes Mühen,
Nicht gestillt der Wünsche Zahl Hin!
in ungemeß’nem Kampf und Streiten,
Wie ein ferner Talisman […] Джерело: https://www.karl-marx-lieder.de/alle-gedichte-von-karl-marx/page/7/
Мій світ
Світи не можуть мою тугу вгамувати, (13)
Ніхто із сили Божої магічної, (12)
Нікому мою волю не дано здолати, (13)
Хто дивиться із висоти одвічної. (12)
Вагаюся в зірках усіх я і світилах, (13)
Усього сонця сяйво і проміння (11)
Я відчуваю сміливість в своїх зусиллях, (13)
І невдоволений бажанням числа Хін!
у превеликій боротьбі та чварах
як той далекий талісман[...]
Нім. мовою,приміром, “stillen” має 2 склади, а укрмовою “вгамувати” – аж 4. То кількість складів у куплеті резонно буде більшою! Їх проставлено цифрами. Прагнуто витримати пропорційність та ритмомелодику.
Із 15 років Карл почав писати вірші і навіть всерйоз задумувався про можливість стати поетом. Утім, особливим талантом він не відзначався. В основному його читачами були рідні та близькі, друзі. Мене ж найбільше цікавить загальний напрямок його думок, відображений у віршах.Так, дуже нестандартно розкривається Марксом проблема душевного неспокою, світла, вогню. Таке відчуття, що ця метафора мала якусь особливу притягальну силу для автора. Ось перекладено деякі уривки куплетів зі своєрідними епіграфами:
В грудях вогонь, а погляд – світло.
Й морока сил назавше зникла.
...
Так, відпочинку я не маю,
По всій землі іди,
Поки вогонь в тобі палає
Божественний в груді.
...
У вогні його серце горіло, -
Вогонь в тобі, немов світило.
...
Горить, поки не згине,
Вогонь у моїй крóві,
Допоки не покине
Дух, відданий любові.
...
Воскреслі повні сили,
Я струшую мов сон,
Дроблю об скелі хвилі,
Палю внутрі вогонь.
Може, трохи й дивно, що навіть у радянські часи на пропагандистських поетично-музичних ораторіях – вірші Маркса не звучали. Утім – це повністю лежить на совісті ідеологів і кураторів радянської влади і чим вони керувалися, не включаючи його твори в концертні програми, – є таємницею. Може, не знали про них?
Карл Маркс захопився поезією ще на першому курсі навчання у Боннському університеті, де він, за задумом свого батька, повинен готуватися до професії юриста. Захоплення красним письменством було настільки глибоким, що юнак навіть будував різні літературні плани, перемежовуючи їх студентськими опозиційними витівками у пивницях, порушеннях нічної тиші міста Бонна і навіть дуелями, за що одного разу поплатився карцером.
Отримавши через рік перехід у Берлінський університет, молодий Маркс із подвоєною енергією починає займатися поетичною творчістю. Саме у цей період створено три зошити віршів під назвою «Книга пісень» (ч. I) і «Книга любові» (ч. I і II), на яких присвята: «Моїй дорогій, вічно коханій Женні фон Вестфален». Як ви здогадалися, посвята Карла Маркса було звернена до красуні Йоганне-Берті-Юліє-Женні фон Вестфален, його майбутньої дружини і подвижниці. Женні отримала ці зошити віршів і дбайливо їх зберігала та нікому не показувала.
ЛЮДСЬКА ГОРДІСТЬ
Женні! Я сміливо можу сказати,
Що, кохаючи, ми помінялись нашими душами,
Що, палаючи, вони б’ються як одна,
Що їх хвилі вирують потоком.
Тому з презирстовм я кидаю рукавичку
У широке обличчя світу,
І нікчемний велетень впаде зі стоном,
Але моє полум'я не згасне під його уламками.
Подібний богу, я буду походжати,
Переможно ходити по царству руїн.
Кожне моє слово стане вогнем і дією... (Вільний переклад.-В.Б.).
Зв’язала нас незримо
Та ниточка одна.
Душа, долею стриму,
Тобою вся сповна.
І що шукав я марно
В душі моїй порив, -
Дає твій погляд гарний,
Усміхнений такий.
Є у нього ще така цікава поезія «Скрипка». І хоча їй приписуються й інші рядки, але ці, безумовно, належать адресату:
Скрипка люто так хохоче,
Кудрі падають на очі,
Шабля збоку вже висить,
В складках чорний плащ лежить.
Що співає скрипка дика,
В своїй тузі завеликій?
Кров в тобі, потік вогню?
Стій! Не витримать смичку».
Що співаю?Це ж - до скель,
Хвилі мчать, вал карусель!
Розірвати щоби груди,
Душу в пекло щоб задути.
Не блюзнірствуй! Хто співає,
Світлий бог його вітає
Піднімайсь на крилах пісні
В хор зірок, в блакиті висни.
Ти про що? Про пісні раю?
Шаблею тебе я зарубаю.
Бог пісень моїх не знає.
Божевіллям – виглядають.
Бо ведуть до пекла душі,
Їх співав диявол в уші.
Дьявол такт мій відбиває,
Він - смичок мій направляє.
Серце, струни і смичок!
Розірватись – ось ваш рок.
Еволюція світогляду молодого Маркса відбилася на його поетичній творчості. Він пише романтичні вірші, захоплюється суб'єктивним ідеалізмом Фіхте, потім філософією об'єктивного спрямування Шеллінга і Гегеля, досить тоді та для нього відомими і популярними. Але примирити свій ідеал та дійсність Маркс не міг. Переходить на позиції матеріалізму. І у цьому вірші виливає свою душу. Прямо і відверто, без усієї цієї псевдонауковості та високоінтелектуальності про те, що, мовляв, Бога немає і релігія - «опіум», а також стверджує те, чим саме викликано його творчість. До речі, паралелі з іншими пасажами Ніцше тут просто прямо кидаються в очі.
Was, was! Ich stech', stech' ohne Fehle
Blutschwarz den Säbel in Deine Seele,
Gott kennt sie nicht, Gott acht' nicht der Kunst;
Die stieg in den Kopf aus Höllendunst,
Bis das Hirn vernarrt, bis das Herz verwandelt:
Die hab' ich lebendig vom Schwarzen erhandelt.
Що, що! Я жáлю, без вини колю,
Кров чорну у душі шаблю.
Бог їх не знає, про мистецтво Бог не дбає
У голові троянда пеклом розцвітає,
Допоки мозок не милує, поки серце є без зміни
Поводжусь чорнотою, як живими, з ними.
АБО із попереднього вірша:
Світи не можуть мою тугу вгамувати,
Ніхто із сили Божої магічної,
Нікому мою волю не дано здолати,
Хто дивиться із висоти одвічної.
Є в автора декілька вельми містичних поезій із глибоко-складними образами і навіть не до кінця уясненими, які важко перекладати. - З вірша «Скрипаль» («Der Spielmann», 1837, уперше опубліковано: Athenaum, Zeitschrift fur das gebildete Deutschland, January 23):
Пекельні випаровування піднімаються і наповнюють мій мозок,
Поки не зійду з розуму і моє серце в корені не зміниться.
Бачиш цей меч? Князь тьми продав його мені.
Все сильніше і сміливіше я граю танець смерті,
І він теж, Оуланем, Оуланем.
Це ім'я звучить як смерть.
Звучить, поки не замре в жалюгідних кóрчах.
Скоро я притисну вічність до моїх грудей
І диким криком розповім прокляття всьому людству.
Ясна річ, що молодий високоінтелектуальний Маркс був у постійних пошуках себе, свого призначення і діяльності:
ШУКАВ
Я кинувся в путь, порвавши кайдани.
- Куди ти? – Новий я Світ хочу знайти.
- Та хіба мало краси є навкруги?
Внизу шум хвиль, вгорі горять зірки!
Мій шлях, дурень, не проти світознання;
Ефіру дзвін і диких скель мовчання.
Юдолі нам покинуть не дають;
Привіт землі нас в'яже сотнею пут.
Ні, повинен із душі моєї піднятися.
Вимогливий мій світ і з нею обійнятися,
Щоб океан його в мені кружляв,
Щоб небосхил моє дихання знав!
І я пішов, і я повернувся знову,
Несу світи, народжені від слова;
Заграло вже над ними сонця світло,
Але ударив грім – й того немає світу.
Ю д о л ь (від церковно-слав. ѫдолъ, ѫдоль, буквально «долина сліз (плачу)») – це християнська фраза із Біблії, що посилається на нещастя життя (у християнському вченні), залишається лише тоді, коли хтось покидає світ і потрапляє на Небо. У переносному значенні: життя з усіма турботами і печалями, стражданням і гіркою долею.-В.Б.
За програмний сприймається вірш ”Ich kann nicht in Frieden leben” /”Я не можу жить в спокóї”:
Я не можу жить в спокóї,
Якщо вся душа у вогні.
Я не можу жить без бою
І без бурі у напівсні.
Я мистецтво хочу знати,
Що найкращий є дар богів.
І умом це відчувати
Та схопити світ поготів.
Так давайте у велетрудний
І далекий ми шлях підėм,
Щоб не бути в житті марудним
Й животіть пустим багажем.
Під ярмом ганьбної лінії
Не конать нам убогий вік.
У відважнім устремлінні
Повновладним є чоловік.
Тут “чоловік” вжито у загальному значенні Людина.
Цей вірш, – як ніби маніфест життєдіяльності Карла Маркса. Автор подає своє життєве Credo, свою мету, описує те високе, що є в ньому і кличе його на майбутню діяльність, на звершення. У молодому Марксі є та величезна кипуча енергія, яку він прагне висловити поетично, бо лише віршами, на його думку, можна описати усі світи, найбагатші й високі:
Так давайте у велетрудний
І далекий ми шлях підėм,
Щоб не бути в житті марудним
Й животіть пустим багажем.
Саме "У відважнім устремлінні" можна звільнитися від ярма і стати повноцінною та «повновладною людиною»...
Про свої доброчинні прагнення Карл Маркс відверто заявив так:
“If we have chosen the position in life in which we can most of all work for mankind, no burdens can bow us down, because they are sacrifices for the benefit of all; then we shall experience no petty, limited, selfish joy, but our happiness will belong to millions, our deeds will live on quietly but perpetually at work, and over our ashes will be shed the hot tears of noble people.”
[К.Marx. On the Choice of a Profession]
"Якщо ми обрали ту життєву позицію, в якій можемо найбільше працювати для людства, жодні тягарі не можуть нас схилити, бо вони є жертвами на благо всіх; тоді ми не будемо відчувати жодної дрібної, обмеженої, егоїстичної радості, але наше щастя буде належати мільйонам, наші вчинки будуть жити тихо, але постійно, на роботі і над нашим прахом будуть проливатися гарячі сльози шляхетних людей ».
[К.Маркс. Про вибір професії].
Академік Валентин В.Бугрим, доктор філософії, публіцист, історик науки. Жовтень 2019 р. 4-5-травня 2020 р. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2020
Хай буде завше: Солідарність!
Безмежними – і Щастя, й Радість –
ці свята – сповнені Добра!
Немеркнуча – Велика Перемога!!
І ми усі – у сяйві РА!!!
Травень перший, травень другий,
біло й зелено навкр́уги ...
Знов прийшла знаменна дата –
це усіх трудящих Свято!
На майданах – нема акцій,
як раніше – демонстрацій?
Бо н а п а с т ь все зіпсувала:
щоб вона хутчіш пропала?
А були гулянки в моді –
варить кашу на природі.
Рік весняний день годує,
хоч людей він і «мордує»:
слід городи поорати,
щоб на них щось посаджати.
(Світлина оранки власної ділянки)
А яка Земля – врожайна?
Вона завжди життєдайна:
чорнозем наш український,
що спрадавна материнський –
ткни оглоблю – верба буде!
А які трудящі люди!
(Світлина чорнозему на городі)
[Землю хочуть продавати
еМеФеФу догоджати,
у селян її забрати,
як тоді їм виживати] …?
Всі картоплю вже саджають,
дітки також помагають,
і капусту, й буряки
та цибулю, і огірки.
Ще посіють щ о багато
у садку й побіля хати.
Та й дерева поливають,
бо дощу й досі нема,
щоб не сталось задарма?
Вони добре про це знають.
Вже гудуть ускрізь хрущі,
і прийшли аж два дощі...
Бо два дощики в «маю?»
й агрономи по “х...” !
А як буде іще мрячка –
то й начальство лиш до ”ср-чки!“...
(Так народ іздавен каже,
а він скаже, мов зав’яже!)
(Світлини хрущів, бджіл, джмелів)
Уже подарено тепло –
і все навколо розцвіло:
квітнуть яблуні та вишні,
абрикоси і черешні
в зав’язі коричнуваті –
ними будемо багаті!
(Світлини з власного саду)
В чавуні кипить вже каша –
ця травнева їда наша
(її варить гордість наша).
Поруч шашличок шкварчить,
комашня якась дзижчить...
Бджоли з кельї вилітають,
мед й пилок уже збирають.
Та і люди, мов ті бджілки, –
за лопати і за вилки,
і давай город копати:
все, що є, на нім саджати...
Сонце стало вже сідати,
(запах каші відчувати
і пари від шашликів...)
Та нема вже дураків.
Наготові – миски й ложки,
зачекайте, либонь, трошки.
Десь вишнівка забарилась,
ледве-ледве не розлилась.
Чарку хутко наливаймо,
до дна дружно випиваймо
і ВКРАЇНСЬКУ – ЗАСПІВАЙМО...!...
(Світлини)
Хай буде завжди ПершоТравень,
що відзначається віддавен!
Будьмо завжди – солідарні!
по-весняному – всі г а р н і!...
1 травня 2020 р. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874186
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.05.2020
ВЕЛИКДЕНЬ – справді Великий День!
Христос Воскрес! Воістину воскресе!
Божої Благодаті усім друзям, урочистої Паски, святкового розговіння зі смачним застіллям, благочестивого спілкування!
Христос воскрес після успіння!
Хай буде і у нас прозріння,
щоб пробудилася Людина
і наша славна Україна!
Щоби минули негаразди
у господині і у газди!
Бо варто жити і творити,
і пам"ятати з а п о в і т и:
"Свою Укрáїну" – любити
та завжди нею – дорожити! ...
19 квітня 2020 р. Троєщина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872739
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.04.2020
СЬОГОДНІ ВЕРБНА НЕДІЛЯ – головне предВеликодневе Свято!
А ще – сьогодні День плетіння із сонячних променів!
Нехай же Велике Світило зігріває наші Душі і нашу Землю, і завжди вистачає теплині і для них, і для розквіту Верби, обплітаючи все суще своїм життєдайним промінням!...
[b]НА ВЕРБНУ НЕДІЛЮ 2020 року![/b] Ексклюзивно:
Не я б’ю, верба б’є
і Здоров’я – додає!
Бо освячена в водиці
біля Церкви, у криниці.
Душу й тіло козака –
очища верба така!
Це – катарсис для Людини,
для Хлопчини і Дівчини,
для Дорослого й Малого,
для Старої і Старого,
Чоловіка і Жанчини,
і – всієї України!
Після цього – на віконце,
хай зігріє її Сонце.
Щоби потім посадити
і велику ізростити!
Верба – символ України,
скрізь розлога ще з давн́ини.
І – кудрява жовтолиста,
ніби вбране те намисто.
Верба віти нависає,
до вкраїнців промовляє:
Не я б’ю, верба б’є –
і надію подає!
Бо всього лише за тиждень
Настає у нас Великдень!
Утримайся, не здавай, –
Великодня дожидай!
В Храмі нині – не бувати,
Свято – вдома відзначати.
Свят-водою – окропитись
і Христосу – помолитись!
Верба злено розквітає,
Воскресіння наближає!
А Свята Верба одвічно
є цілюща і магічна!
Отака Вербна Неділя:
і Здоров’я, й Піст-Застілля!
Нехай буде так ЩОРІЧНО,
щоб жилося нам ДОВІЧНО!!!
12 квітня 2020 р. Троєщина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872031
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.04.2020
19 березня відзначається День лелек, які є реальним символом вірного кохання і подружнього життя. Після важкої зимівлі л е л е к и
повертається додому, що знаменує весняне тепло! Їхнє гніздування біля оселі – то добра ознака щасливого і заможного життя людей! Українські лелеки – по всьму світу...Та нинішня короновірусна весна змушує прилітати майже усіх лелек до своїх первісних домівок!?...
Агов! Де Ви Земляки,
Українські Вітряки?!
Генокод – не обманути,
УКРАЇНЦЕМ був і бути!
Чи ТБ Вас отруїло,
токсиніше, аніж «мило».
Але є від цього ліки,
які треба заварити.
Скуштувати євшан-зілля –
і коріння, і бадилля:
лиш тоді усі манкурти
усвідомлять себе круто.
Ви не є ті Дилетанти.
Ви – не станете Мутанти.
Ви Козацькі є Кровинки –
Українці й Українки!
Ні! Не є Ви нам чужинці.
Є й були Ви українці!
Та не всі про Неньку дбають
є такі, хто забувають?
Ув Європі всі Громади
і Америки, й Канади:
Як вони мітингували!
Скільки коштів надіслали!
Де планетні живуть люди,
Українці тамо всюди.
Заробітки вищі мають,
про родини свої дбають.
Хто ж на праці – теж лелеки,
бо поїхали далеко,
щоб копійку заробити:
там і тут якось прожити.
Та у світі – вже чужинці,
гонить вірус українців?
А куди тепер – до хати,
яка буде їх чекати!?
Линуть в землі свої рідні,
обездолені та бідні.
Та які б не хворі крила –
земля рідна – завжди мила!
Бо малі й старі лелеки
виглядають вас здалеку?
Їхні Долі – теж лелечі,
бо із неба чути кличі!
Аж на саму, на верхівку,
щоб зробити вам домівку,
Люди колесо чіпляють
і тоді лелеки знають,
де їм хатку умостити,
щоб сезон увесь прожити.
Не сумили, – щоб Лелеки,
що немає вже безпеки?
Бо лиш Ненька-Україна
завше є для Вас Р О Д И Н А!
І – не вирвати Коріння
в усі Хвилі Покоління!
І – не ЗНИЩИТЬ ГЕНОКОД!!
Ви – ВКРАЇНСЬКИЙ є НАРОД!!!...
19 березня 2020 р. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869107
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.03.2020
[b][/b]Останній тиждень лютого, нині із 24.02 по 01.03, перед Великим постом, в Україні здавен відзначається Колодій/Масниця:
Із юності іще я пам’ятаю,
як по селу із краю і до краю,
ходили молоді дівчата,
щоби колодку прив’язати.
Холостякам цим нагадати,
що досить їм байдикувати,
пора у парі їх вінчати!
Гостей в господі шанували,
чим є багаті – пригощали:
[i]“Наморозились – рум’яні,
Вам вареники в сметані!
Колодій! Колодій!
Оженися і радій!”
А не женися єси, –
сам колодку ти носи!"[/i]
Яка традиція народна!
Хай буде й нині вона модна!
Щоби манкуртами – не стати,
Колодія скрізь – відзначати!...
[i]Бо Колодій є Богом шлюбу,
аби обом було лиш любо!
Він – Бог примирення і Сили, –
так нас тоді Батьки учили![/i]
Усюди вже веснянки чути,
Весни нікому не минути!...
26.02.20 р. Хмелів-Київ-Роменщина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866106
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.02.2020
О, РІДНА МОВО!
[i]І возвеличимо на диво
і розум наш, і наш язик.[/i] Тарас Шевченко
О, рідна Мово українська,
Ви із народин – Материнська!
Я Вами завше розмовляю,
у снах – літаю, вдень – співаю.
Щоб українцем почувати,
потрібно мову рідну знати
і повсякчасно розмовляти.
Вона – єство моє, – Людини,
моєї рідної Родини
і усієї УКРАЇНИ ... В.Б.
21 лютого 2020 р. м.Київ
[b][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865505
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2020
Зима стрічається з Весною,
освячені в о д ою,
цілющою Святою!
Пишу про це твіримно,
бо на Душі -- незимно.
Та ще і не весняно,
а я к -- Душі незнано!?... В.Б.
СЬОГОДНІ, 15 лютого – СТРІЧЕННЯ!
СВЯТО походженням сягає у давнину, коли Зима у семи кожушках змагалася із Весною у сорочці. Головним дійством Стрічі двох стихій було освячення Вогню і Води! Із старослов'янської мови перекладається як "Зустріч" або "Радість". В українців це Свято є також улюблене і бажане, бо вже очікувана Весна зустрічається нарешті із Зимою і нікому не зупинити рух Природи! Правда, нині не чути струмочків, немає снігу і морозів, то можемо або пригадати, або хоч на картинах художників подивитися про ті часи.
У Святому писанні йдеться про принесення до Єрусалимського храму немовляти Ісуса Христа його батьками відбулося на 40-й день після Різдва, тобто на 40-й день після його народження!... Із Єрусалима празник поширився на увесь Схід, а пізніше, за Юстиніяна (527-565) Господнє Стрітення офіційно стає великим святом у християнському світі! У православ'ї належить до числа дванадесятих свят.
СЬОГОДНІ ЛЮДИЙ ЙДУТЬ ДО ЦЕРКВИ!
СТРІТЕНЬСЬКА ПОСВЯЧЕНА ВОДА МАЄ ОСОБЛИВУ ЦІЛЮЩІСТЬ:
• Воду п’ють, коли щось болить усередині. "По вірі вашій та й буде вам" – зазначено у святих книгах.
• Стрітенською водою варто натирати хворе місце і вірити у цілющу допомогу.
• Стрітенська вода, як кажуть у народі, допомагає від "пристріту" - від хвороби, що її могло спричинити "погане" око, а також відганяє відьом, щоб "не виссали з корови молока".
• Водорю кроплять й напувають худобу, щоб не хворіла, а також окроплюють її під час першого вигону на пасовисько.
• Пасічникимають окропитисвятою водоювулики кожної першої неділі по молодикові, щоб мед не виводитвся.
• Свячену Стрітенську воду довго тримають у чистій посудині і бережуть як цілющий бальзам. А коли треба кудись у дорогу (так чумаки в давнину робили), кроплять нею людину, яка мандруватиме – на удачу, перемогу, на щасливе повернення.
А СТРІТЕНСЬКА СВІЧКА – ЦЕ ВІКНО до БОГА!
ЦЬОГО ДНЯ ВІД ДЕЯКИХ РОБІТ ВАРТО УТРИМАТИСЯ, ЯК, УТІМ, І НА ВСІ ВЕЛИКІ СВЯТА. ОТОЖ НЕ СЛІД РОБИТИ:
• Різне господарювання у хаті – прибирати, шити, мити, плести тощо.
• У дворі не рубати дрова, білити, різати, навіть носити воду (корім свяченої із церкви) і на городі не копати, корчувати тощо.
• На Стрітення не вітаються. Але якщо – це як допомога чи як порятунок – то таке допускається.
• Не потрібно топити лазню, якщо не нарубані дрова, не наношена вода.
• Не треба вирушати в якусь далеку мандрівку, бо вважається, що вона не матиме успіху через мінлива у цей день погоду, яка може ускладнити якийсь хворобливий діагноз.
• Не класи гроші цього дня на кухонний стіл, тому щ о як із нього зникають смачні наїдки, так непомітно й зникатимуть гроші, не затримуючись у господарів!?...
Свято має багато народних прикмет:
• Стрітення тепле й сонячне – значить і весна буде тепла!
• Відлига – то буде рання й тепла весну, а сніг - на дощову, тривалу, а коли хурделиться – то весна буде пізня й холодна.
• Вітер на Стрітення – то до врожаю плодових дерев
• З даху стріх капає (бо стріх уже немає) – бути затяжній весні, якщо тепло, а зі стріх не капає – весна буде рання, суха.
• Капає зі стріх, то буде так капати з очей (ще повернуться морози).
• Коли на деревах іній – вродять добре гречка й картопля
• На дахах довгі бурульки - стільки ще випаде снігу.
• На Стрітення дорогу перемітає, то корм відлітає.
• На Стрітення холодно – вже скоро весна.
• На Стрітення з стріх капа, ще велика буде зима.
• На Громницю із дахів тече, то довгою буде зима.
• .
• Як на Громницю – то день ясний і буде льон прекрасний.
• Ясна і тиха погода цього дня віщує добрий урожай поля і роїння бджіл.
• Якщо капає зі стріх, так капатиме й з вуликів.
• Якщо в цей день не буде сонця, чекай суворих морозів.
• Якщо відлига – очікувати пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш нескоро.
• Якщо на Стрітення дорогу перемітає – то весна буде пізньою і холодною.
• Якщо сніжить – то весною дощик буде, тобто весна буде затяжною і дощовою.
• Якщо в цей день не видно сонечка – очікувати суворих морозів.
• Як сонце ясне на Громницю буде, – то снігу випаде більше.
• Якщо на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі.
Та великі з м і н и у Природі і Погоді корелюють народні прикмети. Нині під будинками у Києві вже появлялися підсніжники, а в північній Естонії навіть розквітли проліски. Клімат кардинально змінюється? Отже, нам уже потрібно вести вже свій Новий календар і помічати ці переміни, які, може, й стануть н а р о д н и м и о з н а к а м и !? 15 лютого 2020 р. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864969
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 15.02.2020
День СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА дійсно став МІЖНАРОДНИМ СВЯТОМ ЗАКОХАНИХ! (попри всі нюанси!?)...
Як Валентин та як Don Valento – нащадок Святого Валентина, – щиро вітаю Вас, поважані друзі, з СВЯТОМ КОХАННЯ та зичу перебувати в такому романтично-блаженному стані повсякчасно, не лише, як співається, «ізвечора – до світання»! І:
У День Всесвітнього кохання
Амурні линуть віншування!
Якщо ж сам Валентин вітає, –
то це – вже точно, що на рік
Добра і Щастя Вам бажає,
К о х а н н я ж – увесь в і к !
Хай буде завжди Романтично
і естетично-еротично
аж від світання й – до світання!...
Напередодні оглянув ув улюбленій Центральній бібліотеці ім.П.А.Загребельного Деснянського р-ну м.Києва чудову експозицію книг про К О Х А Н Н Я!
К О Х А Й Т Е і Ч И Т А Й Т Е!...
HEPPY VALENTEN"S DAY!!![b][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864738
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 14.02.2020
У ювілейні дні 160-ліття з дня народження класика світової літератури - українського російськомовного письменника - увага до його творчості закономірно є більшою! Ще з шкільних років ми знаємо Антона Чехова як талановитого майстра оповідань, повістей і п’єс! Та мало хто знає й досьогодні, але виявляється, що письменник писав і вірші. Навіть в університеті про це ніхто нет розповідає.
У 18 томі ПСС (М.: Наука, 1982) розміщено його віршування, присвячене однокурсницям, друзям чи якійсь ситуації. Ось Зміст цього тому:
Гимназическое, стихотворения, записи в альбомах, рисунки и др
Dubia
Коллективное
Редактированное
Комментарии
Иллюстрации
Список произведений, ранее приписывавшихся Чехову
Выходные данные
І ось ці 9 віршиків: О, поэт заборный в юбке; Эй, вы, хлопцы, где вы, эй; Милого Бабкина яркая звездочка; Битва; Басня; Элегия;
Пошел с визитом потолок; Признание; Я полюбил вас, о ангел обаятельный; Прости меня, мой ангел белоснежный (Останнє – з іншого джерела.-В.Б.).
Купила лошадь сапоги, І
Протянула ноги,
Поскакали утюги
В царские чертоги.
II
Ехал груздь верхом на палке,
Спотыкнулся и упал
И тотчас пошел к гадалке,
Там случился с ним скандал.
III
В метлу влюбился Сатана
И сделал ей он предложенье;
К нему любви она полна,
Пошла в Сибирь на поселенье.
IV
Сказал карась своей мамаше:
«Мамаша, дайте мне деньжат»
И побежал тотчас к Наташе
Купить всех уток и телят.
ПОШЕЛ с ВИЗИТОМ ПОТОЛОК
Пошел с визитом потолок*
Как-то раз к соседке
И сказал ей: «Ангелок,
Посидим в беседке!»
Последнее прости
Как дым мечтательной сигары,
Носилась ты в моих мечтах,
Неся с собой любви удары
С улыбкой пламенной в устах.
Но я – увы! — погиб уж для мечтаний,
Тебя любя, я веру потерял…
И средь моих мечтательных скитаний
Я изнывал и угасал!..
Прости меня… Зачем тревожить
Заснувшего в гробу навеки мертвеца?
Иди вперед! Не унывай! Быть может,
Найдешь другого… подлеца!!
Разочарованным
Минутами счастья,
Верьте, не раз
Живет, наслаждаясь,
Каждый из нас.
Но счастья того мы
Не сознаем —
И нам дорога лишь
Память о нем.
Сам автор до цього ставився вельми критично, бо називав їх«бездарным рифмоплетством». Дійсно:
Є поезія висока –
смислом й образом глибока!
Є поезія звичайна –
своїм змістом актуальна.
Ну, а є іще т в і р и м,
тобто твір, який із рим.
Словом, таке його деяке віршування ( і не лише його) сучасною літературознавчою мовою можна назвати за жанром – твіримами.
А.П. Чехов - напевно, другий після Л.Н. Толстого російськомовних прозаїків, хто ніколи повноцінно чи серйозно до віршів не звертався. Правда, єдиний також, хто збирався і навіть починав та не написав роман. Щодо поезії, то Лев Миколайович говорив так: "Писати вірші - це все одно що орати і за сохою танцювати".
Своє ставлення прозаїк і драматург передав також у байці, в якій він присягнувся чотири рази вжити слово "стрімголов", що і було виконано і навіть перевиконано:
Прости меня, мой ангел белоснежный,
Подруга дней моих и идеал мой нежный,
Что я, забыв любовь, стремглав бросаюсь,
Где смерти пасть...О, ужасаюсь!
В могильный склеп с груди горячей,
Убитый, ранений, лежачий,
Стремглав я падаю... Не плачь, прости,
Все птицы будут петь и розанны цвести
Над свежевырытой могилой,
Куда меня злой рок опустит.
Тогда поймешь как я страдал,
Как я любил твой идеал...
Над ней стремглав взойдет моя идея
Тогда по повеленью таинств непонятных
Из гроба буду я вставать стремглав ночами
И, отравясь цветов благоуханьем,
Как чудной девицы любзаньем,
Уйду обратно в гроб стремглав,
С прослезнененными глазами... Є часткове порушення ритмомелодики?
А у новелі, «О жінки, жінки» письменник розповідає про редактора провінційної газети «Кукиш с маслом» Сергія Кузьмича Почитаєва, який зблід від редакційних негараздів (папір не дають у кредит, секретар запив). Та не в цьому була головна проблема. А в тому, – що князь Прочуханцев (про що зразу й не здогадався редактор) приніс йому ... свої вірші: «...Почувствовал, говорит, я в своей груди огненный пламень и... пламенный огонь. Хочется вкусить сладость авторства...» Я, говорит, в них несколько субъективен, но все-таки... И Некрасов был субъективен...» Взял я эти самые субъективные стихи и читаю... Чепуха невозможнейшая! Читаешь их и чувствуешь, что у тебя глаза чешутся и под ложечкой давит, словно ты жёрнов проглотил... Посвятил стихи Зрякиной. (Коханка-актриса.-В.Б.). Посвяти он мне эти стихи, я бы на него мировому подал! В одном стихотворении пять раз слово «стремглав»! А рифма! Ландыше́й вместо ла́ндышей! Слово «лошадь» рифмует с «ношей»!«Нет, говорю, вы мне друг и приятель, но я не могу поместить ваших стихов...»«Почему-с?»«А потому... По независящим от редакции обстоятельствам... Не подходят под программу газеты...»
Покраснел я весь, глаза стал чесать, соврал, что голова трещит... Ну как ему сказать, что его стихи никуда не годятся? Он заметил мое смущение и надулся, как индюк.«Вы, говорит, сердиты на Зрякину, а потому и не хотите печатать моих стихов. Я понимаю... Па-анимаю, милостивый государь!»В лицеприятии меня упрекнул, назвал филистером, клерикалом и еще чем-то... Битых два часа читал мне нотацию. В конце концов пообещал затеять интригу против моей особы...
4-го декабря, на Варвару, Зрякина именинница — и стихи должны появиться в печати во что бы то ни стало... Хоть умри, да помещай! Напечатать их невозможно: газету осрамишь на всю Россию. Не напечатать тоже нельзя: Прочуханцев интригу затеет — и ни за грош пропадешь. Изволь-ка теперь придумать, как выбраться из этого ерундистого положения!— А какие стихи? О чем? — спросила Марья Денисовна.— Ни о чем... Ерунда... Хочешь, прочту? Начинаются они так:
Сквозь дым мечтательной сигары
Носилась ты в моих мечтах,
Неся с собой любви удары
С улыбкой пламенной в устах... А потом сразу переход:
Прости меня, мой ангел белоснежный,
Подруга дней моих и идеал мой нежный,
Что я, забыв любовь, стремглав туда бросаюсь,
Где смерти пасть... О, ужасаюсь!
И прочее... чепуха.— Что же? Это стихи очень милые! — всплеснула руками Марья Денисовна. — Даже очень милые! Чем не стихи? Ты просто придираешься, Сергей! - сказала йому дружина і продовжувала:
Прозы я не понимаю, а стихи я отлично понимаю! Князь превосходно сочинил! Отлично! Ты ненавидишь его, ну и не хочешь печатать! Редактор вздохнул и постучал пальцем сначала по столу, потом по лбу...— Знатоки! — пробормотал он, презрительно улыбаясь. И, взяв свой цилиндр, он горько покачал головой и вышел из дома...«Иду искать по свету, где оскорбленному есть чувству уголок... О женщины, женщины! Впрочем, все бабы одинаковы!» — думал он, шагая к ресторану «Лондон». Ему хотелось запить...
У цій гуморесці можна відчути іронію не лише на подібних до князя «поетів», а й на свою «поезію».
Буде логічно-об’єктивно стверджувати, щ о: найкраща п о е з і я видатного Антона Чехова – це його чудова п р о з а!...
06.02.2020 р. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863881
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 06.02.2020
19 січня – Водохреще[b][/b] – третє велике свято, яким завершується увесь цикл Різдвяних днів. Як “свято просвіти” народів розглядає Церква Хрещення Господнє, оскільки за її вченням, саме з Хрещення Ісус розпочав проповідь євангельської істини. Його ще називають Йорданом – від назви ріки Йордан у Палестині – народна назва християнського обряду освячення води. Його здійснюють на згадку про хрещення Ісуса Христа в Йордані, описаному в Євангеліях. Свято має й іншу назву – Богоявлення, яка походить від того, що, згідно з біблейськими оповідями, під час хрещення Ісуса на нього зійшов із небес Дух Святий у вигляді голуба, а з неба почувся голос: “Це Син Мій Улюблений, кого Я вподобав!”. Освячена на Йордань вода символізує святу йорданську цілющість і має у віруючих особливе значення і призначення.
Розглядаючи різні полотна Богоявлення, коли Ісуса Христоса охрещують, не помітно жодного пірнання чи купання. Це спонукало мене до роздумів і пошуку первісно-справжности традиції? Як же було насправді? То чому ж нині люди ополоскуються чи занурюються у воду на Водохрещу, що вже стало навіть модно?!
Досліджуючи цю п р о б л е м у, виявилося, що пірнання в ополонку чи воду на річці/ставку/озері на Водохрещу – це не корінна українська традиція, яка нині є популярною!? Все це купання почалося ще за царату, у радянські часи і набувало більшої популярності із 60-80-х років ХХ ст. Тобто виходить, що це – царсько-радянська традиція.
Окрім того, тільки-но на льоду вирізали хрест, воду освятили, люди беруть собі водичку, а тоді ж – пірнають у неї невідомо
якими дупами?
Колись наші предки після Водохрещі тиждень навіть не прали, щоб не забруднити освячену воду. Така справді народна українська традиція! А щ о ж відбувається нині?
Люди, чоловіки/жінки/діти, у присутності священика роздягаються (часом догола і хрестячись, інколи з брутальностями), тут же занурюються і забруднюють освячену воду… Купаються президенти, політики, депутати, звичайні люди... Навіть полярники станції «Академік Вернадський» купалися у бухті Антарктиди!? (19..01.20 р.) І всі хизуються!?
[Фотоджерело: https://www.volyn.com.ua/news/144361-nashi-predky-nikoly-v-moroz-ne-pirnaly-v-opolonky] При цьому мало хто задумується, що сенс свята зовсім в іншому, і що у цей день треба йти церкви на Богослужіння, поставити свічки і освятити воду, а не пірнати в ополонки, яких, до того ж, цьогоріч і немає! У Коломиї на р. Прут покупалося 19 січня 2020 р. покупалося 1100 осіб. Нині Водохреще, хоч і без усіх прадавніх обрядів, традиційно масово святкують в усіх регіонах України. Навіть не глибоко віруючі люди вважають корисним
[Фотоджерело: https://24tv.ua/lifestyle/vodohrestya_yak_svyatkuyut (...)] для здоров'я зануритися в крижану воду під час зимової холоднечі. До речі, є повір'я, що в хрещенській воді неможливо застудитися. Тому купаються навіть діти. Хоча це не зовсім так, є випадки і захворювань, які сам знаю.
ТРАДИЦІЯ ПРАДАВНЯ. У давнину наші пращури побожно брали з ополонки освячену воду набирали. І ніяких купань та оголених частин тіл... Цьому є ілюстраційне підтвердження. Подивіться і придівіться: що відбувається на цих полотнах? Як бачите, ніхто не пірнає чи купається!...
Згадаймо часи Києвської Руси, як її правитель, князь Володимир Великий мечем і вогнем хрестив русинів спершу на р. Почайна. Хоча дійство було примусовим, заганяли людей у Почайну, в Дніпро, але купання не відбувалося.
Цікаво-змістовне підтвердження відсутності купання є у запорізьких козаків, що досліджував С.Шумило. Думаєте, вони роздягались і пірнали у мороз в ополонки? Та ні! Пірнання у ополонку на свято Богоявлення не є, і ніколи раніше не було українською традицією.
Наші предки ніколи в мороз не пірнали в ополонки, а тим паче не роздягалися в присутності священиків і не бруднили щойно освячену воду (яку після освячення набирали, щоб пити, а не купатись).
Про такий ритуал ми не знайдемо в жодних серйозних наукових дослідженнях українських народних та релігійних традицій. Це є швидше постсовковським спотворенням наших багатовікових національних та релігійних традицій. (Особливо, починаючи з 1990-х рр., із 2000-х, завдяки деяким політикам і ЗМІ, які нав’язали цей стереотип під виглядом «багатовікової народної традиції».-В.Б.). У результаті «моржівство» стало підмінювати смисл і зміст великого свята християн, перетворившись на якийсь безглуздий ритуал, який більше схожий на язичництво, аніж на християнство.
Ознайомимося із описом, як насправді відзначали свято Богоявлення українські козаки на Запорозькій Січі. Це спогади старого запорожця Микити Коржа, автора усних оповідань та автобіографії, козацького довгожителя. У свої 105 років він був досить бадьорим і оптимістичним, дуже добре пам'ятав старовину і вельми цікаво оповідав про неї. Його усні оповідання про побут запорожців записали архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський Гавриїл (1781-1858 рр.ж.) і єпископ Саратовський і Царицинський Яків(1792-1850 рр.ж.). Уперше літературне опрацювання таких записів надрукував відомий історик і архівіст А.О.Скальковський (1808-1898 рр.ж.) (История Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского: Составленная из подлинных документов Запорожского сечевого архива А. Скальковским… («Исторія Новой Сѣчи или послѣдняго Коша Запорожскаго»).-Тт. І-III (1840; три видання відповідно 1846 р., 1885-86 рр.; сучасне перевидання 1994 р.). Окреме видання «Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, села Михайловского, Никиты Леонтьевича Коржа», – побачило світ 1842 р. в Одесі. Наприкінці ХІХ ст. оповіді з вуст очевидця опубліковано в працях славетного історика Українського козацтва академіка. Д. І. Яворницького (1855-1940 рр.ж.) («Жизнь запорожских казаков по рассказу современника-очевидца», 1883 р.). Так от, зі спогадів Микити Коржа ми дізнаємось, що кожного нового року на свято Водохреща у цей день із самого ранку на Запорозькій Січі «всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія, збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли особливі розмальовані прапори, котрі тримали хорунжі, сидячі на гарячих, чудово прибраних конях.
Після закінчення Божественної Літургії із церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним парами йшли ієромонахи з євангеліями, іконами, у дорогому одязі; за духовенством злагоджено, рядами, з хоругвами та важкими гарматами ступали козаки; за козаками – маси простого люду, і всі разом висипали на середину Дніпра, на Йордан.
Тут усі ставали шеренгами й слухали службу Божу. Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А присутніх укривав густий дим, мов пітьма… Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розвіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знову стріляли, цього разу скільки кому заманеться».
Як бачимо, жодного роздягання і пірнання в ополонку. А у козаків здоров’я і міці було побільше наших.Але навіть у них не виникало думки в мороз пірнати в ополонку без будь-якої потреби!
Важливі дослідження про різдвяні звичаї та обряди залишили нам славетні В.Шухевич, П. Чубинський, О.Воропай, С.Килимник та інші. Павло Чубинський (1839-1884 рр.ж.) в 70-ті роки ХІХ ст., збираючи матеріали про українські свята і обряди зафіксував, що на Водохреще «Многие мужчины и женщины во время водосвятия держат тройные свечи, в ознаменование Пресвятой Тройцы»( Водохрище. Труды этнографической статис¬тической экспедиции в Запад¬но-Русский край. СПб. -1872 – Т.3.; «Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии».-СПб., 1869.). Автор опирався на свої польові записи. Степан Килимник (1889-1963 рр.ж.) написав для нас неоціненну працю «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» аж у п’яти книгах (Український рік у народних звичаях в історичному освітленні, кн. 1-3, т. 1-5. Вінніпег, 1955–1969.-Торонто, 1962-1963.-Т. 1-5 (2-ге вид. К., 1994). Ось як він пише про Водохреще: «Основні ритуали (свята) проходили на річці, на озері й узагалі на воді». У давнину свято відбувалося «обов’язково вночі», але з часом після Служби Божої в церкві «усі віруючі» «з образами, фореньчами, свічками, на чолі з духовенством – рушили на Йордан (йордань) – на ріку», де вже був вирубаний хрест «вівтар, престіл та інші оздоби». «Ось сюди й приходять людські маси «Відправляти Йордань» – святити воду. Після відправи освячується вода опусканням хреста та вогнем – горячими свічками». За дослідженнями С.Килимника Йорданську свічку використовують так: «Сам господар повертався з Йордані здебільшого з засвіченою Трійцею, бо це був основний амулет святості й в давнину й за часів християнських. Трійця вважалася свята й чарівна. Вона відводила бурю, грім, всякі напасті та страхи. Отож господар, повертаючись з церкви, обходив з Трійцею все господарство, кропив святою водою худо¬бу та випалював на лутках над дверима хрести – знаки, що „мали найвищу силу вогню й очищували від усього злого й лихого і зганяли «сили супро¬тивні». Після обходу обістя Трійця ставилась серед столу й горіла до закінчення вечері – обіду».
Досліджував народні звичаї та обряди Олекса Воропай (1913-1989 рр.ж.). Матеріали до цієї теми він почав збирати ще в 30-х роках ХХ ст. в Україні і продовжував опрацьовувати їх на еміграції у Великій Британії та Німеччині. Результатом цього великого збирання стала фундаментальна праця «Звичаї нашого народу», видана як “Звичаї нашого народу”-.Том І.-Мюнхен, 1958.; “Звичаї нашого народу”.-Том II.-Мюнхен, 1966. О.І.Воропай подав нам поетично обряд Водохреще у названій праці. «У деяких місцевостях Поділля та Гуцульщини в цей день святять «трійцю» – три свічки, зв’язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів – безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордань» переважно жінки і дівчата. Під час богослужіння «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувається свячення води». У праці О. Воропая немає опису купання/пірнання в ополонці, а як тільки-но священик занурить хреста у воду, з води біси вискакують і мерзнуть на хрещенських морозах доти, доки не прийде якась жінка прати брудну білизну. Тому після Водохрещ десь приблизно до одного тижня жодна побожна жінка ніколи не ходила до річок і ставків прати одяг, щоб вся нечисть, яка вискочила з святої води, вимерзла. Можливо це повір’я дещо своєрідне, але воно засвідчує, наскільки шанобливо до освяченої води ставилися наші пращури. Вони не розливали її повсюдно. Коли кропили домівки, хліви, а крейдою малювали хрестики на дверях та стінах, щоб бодай зайвої краплини не пролити на землю. Адже вода є святою! Та й морози слабували: Тріщи, не тріщи, а минули Водохрещі!
Цікаві матеріали Манчуленка І.В.(1925-1960 рр. ж.) із с. Колодрібка Заліщинського району Тернопільської області: «Рівно з днем весь народ із церковною процесією йшов святити воду на Дністер. У кожного в руках була засвічена «трійця». На Дністрі виру¬бували «капку» – «полонку». З леду вирізували великий хрест – до півтори метри високий. Його вбирали сосною і прикрашали. По водосвяттю всі набирали води з Дністра і розходилися по домах. Всі старалися зберегти світло на «трійцях» і з горючими «трійцями» дійти додому або хоч з тліючими губками (вербовим чиром), котрі тліли під час «водосвятія». Тим тліючим чиром р о з п а л ю в а л и вдома вогонь, а горючею трій¬цею викурювали на сволоку в хаті хрест. З трійці робили малі хрестики і ліпили на верхньому одвірку. То само робили і в сі¬нях. Цей хрест, викурений на сволоку і воскові хрестики на одвірках стояли до Стрітення Господнього. Це є від 19 січня до 15 лютого».( Запис Н.Зозулі у 1977 р.). Добре, що нині роблять хрестові помітки – традиція зберігається у багатьох селах України, чому сам свідок.
ТРАДИЦІЯ ОСТАННЬОГО СТОЛІТТЯ. Є цікаві фотографічні свідчення цього свята за царя та радянських вождів...
Водохресне купання на правому березі Дніпра, 1910 рік.
Святкування Водохреща у Володимирі-Волинському у 1917 році. Тут у же купання не помічено.-(В.Б.)
Освячення води у Володимирі-Волинському. 1917 рік
Водохреща уВолодимир-Волинському, 1917 рік. У цей час тривала Перша світова війна і місто перебувало під контролем австрійських військ. Люди лише набирають освячену воду, жодного купання.
Йорданське освячення води на Чорній Тисі. Ясіня, 1920-ті рр.
Святкування Водохреща, Знесіння, м. Львів, 1933/1934 роки.
У газеті “Львівські вісті” (число 11 від 21 січня 1942 р., середа) під назвою “Йордан у Львові” опубліковано статтю про Водохрещу. Ось декілька уривків:
”У понеділок, 19 січня, в день Богоявлення відбулася в ранішніх годинах у храмі св. Спаса традиційна Архиерейська Служба Божа, яку целебрував новий український єпископ, доктор теологічних наук, ректор Духовної Академії у Львові Преосвященний Иосиф Сліпий. На цій урочистій відправі приявні були в церкві представники українського громадського життя та українських культурних і господарських інституцій, представники Української Поліції та багато громадян. Найбільша у Львові церква не могла по містити всіх вірних.
По Службі Божій формувався процесійний похід, що вирушив на Ринок, де при керниці напроти наріжняка вулиць Гродзіцьких і Домініканської відбулось Свято-Йорданське водосвяття. Керниця прибрана святково смеречиною. На колюмні старий трираменний хрест, що тямить уже неодно врочисте водосвяття у Львові. Ринок заповнили тисячі народу по береги. Тісним перстенем облягають будинок ратуша. Кругом вулицею проходять процесії львівських церков із своїми парохіянами”...
З опису можна зрозуміти, що ніяких купань чи пірнань, або обливань із бочки тут не було...
Труханів острів у Києві. У радянські часи релігійні свята не дозволялось відзначати, однак українці примудрялися купатися під видом “моржів.”1960-і роки.
Фотоджерело: https://vseua.info/yak-ukrayintsi-svyatkuvali-vodohreshha-protyagom-ostann-ogo-sto(...)
Однак були й винятки. На Київщині, у Рокитнянському р-ні, на мальовничих схилах правого берега річки Рось, притоки Дніпра, розкинулося на пагорбах невелике, але гарне село Бирюки, де мені доводилося від УТ бувати на телезйомках сюжета для «Актуальної камери». Художня самодіяльність у селі розвивалась ще з 20-х років ХХ ст. За твердженням В.Лученка (Фейсбук), традиція Хрещення на Йордані проіснувала у селі до 1963 року, коли місцеві комуністи-упирі на чолі з директором школи Тищенком В.Б не закрили церкву. Як же проходило те хрещення? На Росі вирізали ополонку і ставили з криги великого хреста. До річки сходилися всі мешканці, за винятком комуняк, і проводилася святкова служба. Ніхто в ополонці не купався. Ясне діло, з ополонки набирали свячену воду. Всім вистачало. Взимку вода в річці була холодна, тому стояла довго і не цвіла...
[u]Post factum:[/u] Отже, за царизму і радянщини купання все-таки було. Але, як уже зазначалося, у давнину в наших пращурів не тому, що було водопровідних кранів у квартирах/хатах, а тому, що Богоявлення означало святу воду після освячення набирали з ополонки, щоб пити потім цілий рік, а тому не бруднили її купаннями або праннями! Та й пригадайте картини освячення І.Христоса! має бути о мо в е н і є, а не купання/пірнання!
Принаймні, якщо хтось хоче задля оздоровлення поморжувати, то це не обов'язково проводити якийсь безглуздий шабаш у день великого християнського свята. Варто побувати на Літургії, помолитися, освятити воду, а нею свою квартиру/хату, садибу. Багатьом людям, хто має різні запалення в організмі, хронічний бронхіт (інше), як відомо не рекомендується таке охолодження купанням. Навіть здорові організми після купання часто захвороюють. Ну, а політикам ліпше демонструвати реальні справи, а не оголені тіла перед телекамерами. Для них більше PR.
Врешті – можна спокійно ополоснутися освяченою водою у домашніх умовах!
Певний час я теж перебував, як і багато побратимів, в омані такої необхідності купання на Водохрещу. Аргументів було достатньо і «за» , і «проти». Навіть про цю подію твірим написав:
На 2018-у ВОДОХРЕЩУ!
У Водохрещу – День Святий,
уже морозний й сніговий!
Від Василя й Маланки,
козацтво нашої паланки
поринуло ув ополонки
Йордані славної Сули,
куди усі ми прибули
на повне омовеніє,
Боже благословеніє!
Нехай свята водичка
окропить наші личка!
Окропить – рідну хату,
щоб добре лише знати!
Щоб Водохрещне омивання
дало всім ліпші Сподівання!
Хай святяться Душа й Тіло!
Щоби усе – омолоділо! ... 19.01.2018 р. Сула біля с.Пустовійтівка на Роменщині
Тож не спотворюймо Велике Свято пострадянськими «новаціями»...
ШАНУЙМО СПРАВЖНІ УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ ТРАДИЦІЇ відзначення БОГОЯВЛЕННЯ/ВОДОХРЕЩІ, ЯКІ СЯГАЮТЬ у НАРОДНЕ КОРІННЯ ДАВНИНИ і УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА!
Академік Валентин В. БУГРИМ, доктор філософії, письменник, історик, генерал-хорунжий Українського козацтва.
19 січня 2020 р. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862027
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.01.2020
Сію, вію, засіваю
з Новим роком Вас вітаю!
Наказав Святий Василь
засівати й в заметіль:
Сійся родися жито, пшениця
людям на добро пашниця!
На кохання сійте мак,
щоб завжди було лиш так!
Сійте, сійте і овес,
Щоб міцним був рід увесь!
Щоб були завжди щасливі,
гарні, щирі, добрі й милі!
Щоб були завжди багаті,
Благодаті вам у хаті!
І здоров’я Вам нівроку –
зі СТАРИМ Вас НОВИМ РОКОМ! 14.01.20.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861315
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.01.2020
[b][/b]Наступний рік – це час Мізгіря,
неослов’янського візиря!
За слов’янським літочисленням 2020-м роком править т о т е м Прядучий Мізгір. Це – єдина комаха з 16-ти тварин, яка не конфліктує із жодним тотемом. Мізгір оцінює людину за такми критеріями: працьовитість, напористість, цілеспрямованість, оскільки саме такими ознаками наділений він сам. Такі люди зможуть розраховувати на допомогу свойого покровителя ...
Фото: Elena Rozhanskaya
Чимало різних культур надають символу Нового року божественні властивості: Бо тіло павука схоже з цифрою вісім, яка означає знак нескінченності; Він має 8 лап – ще один знак безкінечності – ∞!?
Упродовж всього свойого життя він постійно пряде павутину. Так і Творець день у день будує павутину в безмежному просторі.
Кожна дія павука обгрунтовано і призводить до зміцнення полотна, що здійснює він безперервно. Йому не в змозі перешкодити природні явища та інші труднощі. Він працює над своєю місією все життя і може в цьому служити прикладом невтомності та працелюбства!...
Нове життя – в Новому році
хай буде в кожнім Вашім кроці!
І не якесь там щур-хотіння,
а – золотисте павутиння,
аби окутало оселі,
щоб Ви завжди були веселі!...
ПОВАЖАЙМО і ЦІНУЙМО СВІЙ РІДНИЙ СЛОВ’ЯНСЬКИЙ РІК!... Із щирим віншуванням – Валентин В. БугРим...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859698
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 30.12.2019
ГОЛОДОМОР В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ
ПРОРОЦТВО Великого КОБЗАРЯ:
А голод стогне на селі./
І стогне він, стогне по всій Україні.
Кара Господéва. Тисячами гинуть
Голоднії люде. А скирти гниють.
А пани й полову жидам продають.
Та голоду раді, та Бога благають,
Щоб ще хоч годочок хлібець не рожав.
Т.Г.ШЕВЧЕНКО (Поема «Княжна», 1847 р.)
У свідомості мойого покоління голодомор (1932-33 рр.) спершу відобразився від спогадів батьків, бабусь і дідусів як насильницьке знищення людей, вимирання їх через нестачу продовольства, яке влада забирала у селян. У моїх пращурів по материнській і батьківській лініях була корівка, завдяки якій, як вони розповідали, вдалося вижити ( у селах на Роменщині і Полтавщині). Найтяжчою була осінь-зима 1933 року. Навесні у них почали вже пухнути ноги, і якби не акація та конюшина, лобода, що їли і запивали кількома ковтками молока, бо його було обмаль, вони б не вижили… Пригадую батьківські фрази, сказані потайком: Люди їли лободу й помирали на ходу? Ні овечки, ні свині – лише Сталін на стіні?
Народна творчість у ті часи відзеркалює наявне українське буття і, оскільки офіційної теми г о л од о м о р у як такої в СРСР не було, – то вона була усномовною і прихованою. Й понині дана проблема є недостатньо вивченою, а, отже, потребує подальшого дослідження. За жанрами фольклор про голодомор можна диференціювати на:
• ЧАСТІВКИ (римовані коротенькі пісенькі гумористичного або сатиричного змісту, створені для одного/двох виконавців, інколи імпровізовані, у яких відображаються ситуаційні переживання/почуття/настрої чи міркування):
Устань, Ленін, подивися, До чого ми дожилися:
Клуня раком, хата боком І коняка з одним оком,
І корова без хвоста. І комора пуста.
Ні овечки, ні свині. Тільки Сталін на стіні.
А у нашому колгоспі / Подохлого мерина / Три неділі люди їли – / Поминали Леніна.
Масло, пшеницю Ой, яблучко на чотири часті —
Вивезли за границю, Нема хліба на Вкраїні
Ячмінь та овес При совєцькій власті!
Згноїв МТС.
Коли встав би Махно – Не дав би комуністам
Хліб мужицький відбирати І в комуні їсти.
Їде Сталін на тарані¹. Дві сільодки у кармані.
Цибулиною поганяє – Америку доганяє.
А на хаті – серп і молот, А у хаті – смерть і голод.
¹Таран – це знаряддя (товсті колоди, інше) руйнування воріт, мурів, башт чи фортеці під час облоги.
Голод косить Україну, Голод гірше смерти.
Нема села, нема хати, Де б люди не мерли.
Соловки ви, Соловки, Далека дорога. 8 літ за колоски, П’ятірка – за Бога.
Полоняники-картоляники, Лободяники-голодяники,
Голодом наречені, На сльозах запечені.
Хай ті, що хліб забали, весь вік їх споживали.
(Оці частівки із виконання полтавського кобзаря Івана Реміня у 30-роки). (За матеріалами Вадима Мицика. Черкаси).
• СПІВАНКИ (народна назва пісеньки (коломийки) журливого або весільного (іншого змісту), куплетного виконання):
Журналіст Гр. Сім’я розповів про кобзаря-сміливця, який на базарі у Ромні (Сумщина) у ті страшні 30 рр. подавав співанкою хроніку голодоморних років:
В тридцять першому году, Вже пізнали ми біду.
В тридцять другому году, Їли люди лободу.
В тридцять третьому году, Помирали на ходу.
• ВІРШИКИ (невеликі ритмомелодійні та емоційно забарвлені куплети):
Устань Ленін, подивися, як ми в СОЗІ розжилися:
Що на хаті серп і молот, А у хаті смерть та голод.
Сталін хліба захотів,
та й придумав куркулів.
Всюди плач, усюди крики,
селян учать, як їм жити.
Буксир хліб увесь зібрав,
щоб мужик скоріш здихав.
Свині нині не кричать,
не реве худоба,
Викинь зуби на полицю
та й лягай до гроба.
• ПРИСЛІВ’Я (один із малоформатних жанрів народної поетичної творчості, коротко-ритмізований вислів із узагальненою думкою, висновком, іносказанням дидактичного смислу):
Не милий світ, як пустий живіт.
Від голоду у дитини присох живіт до спини.
Від голоду у дитини присох живіт до спини.
Серп і молот принесли голод. При комуні — пусто в клуні.
Кулак у нас той, хто на кулаку спить.
Ой за тії колоски – відбула на Соловки
Буксир хліб весь забирає – хай люд з голоду вмирає (Буксир це скорочено буксирні бригади із забрання зерна)...
• ПРИКАЗКИ (сталий укорочений образний вислів стверджувального змісту, що нерідко становить частину прислів’я, але без висновку та повчання і вживається в переносному значенні):
Всі видали, як голодували. Вижене голод на холод. Голод у старці виряжає. Голод — не тітка. Голодному і хрущ — м’ясо. Голодний і піп украде. Голодному Федоту і ріпа в охоту. Голодному не спиться. Голод людей морить і по світу гонить. Голод і людей їсть. Покійні не голодують...
ПРИМІТКА В.Б.: У фольклористиці прислів'я та приказки позначають науковим терміном паремії (від грец. Παροιμία – прислів'я, приказка).
• ПРИМОВКИ (римовані фрази народного творення або усноавторські):
Моїм батьком передані примовки мудрого хмелівського діда Гузія на Роменщині:
Сільце, яйце – тук-тук – в селянина з рук!
Колосків я назбирала, ніби вже й не голодала.
Люди вражі це узнали і в Сибір мене погнали... (Відредаговано.В.Б.).
• ТРАВЕСТІЇ (різновид бурлескної,гумористичної чи сатиричноїпоезії, у якому твір серйозного або й героїчного змістута відповідної форми інтерпретується, «перелицьовується» у комічногонаратив із використанням панібратських, жаргонних зворотів і навіть гострих слівців).
«Вийшли всі ми із народу – / Хліб відібрали у нас. / Ось вам Союз і свобода, / Ось вона, сталінська власть!» (Травестія на «Інтернаціонал»).
• ГОЛОСІННЯ (ритуальний, поховальний обряд, який супроводжується обрядовими піснями-плачами речитативного змісту, вираження туги й горя, болю й розпуки, які виконуються над покійником в період між його смертю та похоронном). Голосіння за братами, що у голод померли.
• ПРИТЧІ (повчальна розповідь із навколишнього життя про моральні або духовні істини в образній формі, побудовані на життєвих ситуаціях, на повсякденних спостереженнях народного чи суспільного життя.
Притчі: «Більшовик та ікона», «Про трьох богів та більшовика».
• ДУМИ (твори фольклору про важливі події у житті козацтва, українськоого люду, речитативного народного та героїчного змісту, епосу, який виконували мандрівні кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні):
Послухайте, добрі люди, Як люди колись жили,
Від краю до краю, Мед-вино кружляли
Як жилося і живеться, Та на зібрання ходили,
Про все вам згадаю/ В долоні плескали.
Все плескали у долоні: Так робили ми панам,
Ми діждались-таки волі, Що ніколи сісти,
А то було горе нам, А тепер собі ми робим,
Що робили ми панам. Що нічого їсти.
Гей, гей! — що нічого їсти...
Ну, вже в тридцять другім році, Качанами, гарбузами
Як його діждали, Перезимували,
Знайшли люди дуже гарну Тридцять третього весни
Справу з гарбузами. Все-таки діждали.
В тридцять третьому году Отощали усі люди,
Їли люди лободу, Падали як мухи,
Пухли люди із голоду — Кропивою-лободою
Помирали на ходу. Не наповниш брюха...
Гей, гей! — не наповниш брюха...
Хліб качали-вимітали — Він укази іздає:
Весь народ сумує, — Продналог давайте,
А «великий голова» Де хочете, там беріть,
Мовби і не чує. Хоч з нігтів колупайте!
Відкіль же ми почерпнем Ну, при битій при дорозі
На ці продналоги, Із «буксиру» люди.
Хіба вийдем грабувати Багатенько привчилося
При биту дорогу... До такого труду...
Гей, гей! — до такого труду...
Як наган узяв у руки, А у СОЗі, при дорозі
Тоді він багатий, Роздають макуху
Чоловіка оголив Хочеш жити – йди до СОЗу,
Та й пішов проклятий. Бо впадеш без духу.
Гей, гей! – бо впадеш без духу.
Пролилися на Вкраїні Отаке-то, добрі люди,
Великії сльози, Зчинилося лихо:
Як «великий голова» Побив голод мужиків,
Гнав народ у СОЗи. Сидіть в СОЗі тихо...
Гей, гей! — сидіть в СОЗі тихо...
Дума записана у кобзаря Єгора Хомича Мовчана 1967 р.
Багато кобзарських пісень про Голодомор майже не дійшли до нашого часу. Радянська влада боялася і знищувала кобзарів, лірників, які на площах та ринках міст співали про голод. Згадайте розстріл 300-х українських кобзарів. Одну з дум про голод відтворив за старими записами харківський кобзар Назар Божинський. Слухайте за: https://www.radiosvoboda.org/a/24778450.html
• РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ (музично-поетичні ліричні твори, в яких передано людські почуття, переживання, думки, пов́язані з особистим життям, родинні стосунки та проблеми):
Не дивуйтесь, добрі люди, —
Завтра з вами таке буде.
Одна лопата, два кулі
Записали в куркулі.
Взяли півня і курќи
І загнали в Соловки.
• АЛЕГОРИЧНІ ПІСНІ (народні, історичні пісні, в яких оспівується певний період іносказанним змістом, що ґрунтується на латентності реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями та характерними ознаками приховуваного):
Гей, розіслався сивий туман Гей-гей – сивий туман, Де сиротіє покинутий лан, Гей-гей, покинутий лан. Ще в тридцять третім у нашім селі Гей-гей у нашім селі Вимерли всі – і старі, і малі, Гей-гей-гей, старі і малі. Тож пом’янімо сестер і братів, Гей-гей сестер і братів, Всіх, хто дочасно спочив, Гей-гей-гей навіки спочив… Леопольд Ященко. Хор «ГОМІН».
Голод (Слові і музика невідомого автора)
(Згадувать не дуже люблять нині)
Згадувать не дуже люблять нині В пам'яті сади стоять зів'ялі,
Про післявоєнні ті роки, Сонцем перепалена земля,
Як почався голод на Вкраїні, Трупи на Московському вокзалі,
Як ішли в Росію земляки... Прапори Московського Кремля...
Я не знаю, хто те зло посіяв, Не порушила свого спокою,
Правду довгі зими замели, Та зате тепер, як і завжди,
Тільки відвернулася Росія Рве своєю братньою рукою
Від своєї меншої сестри, З саду українського плоди.
Нам не зупинити часу плину, Я ж не визнаю тої моралі,
Не судить батьків своїх синам, Ти така чужа своя ж земля:
Та чуття єдиної родини Трупи на Московському вокзалі,
Замінило справедливість нам... Прапори Московського Кремля...
• ЛЕГЕНДИ (прозова гостросюжетна оповідь апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов'язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антропоморфізації, метафоризації, інше):
«Народжена вдруге», «Виручив із біди» (Устим Кармалюк)...
• СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ БАЛАДИ ( ліро-епічна поезія (народна) історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним чи трагедійним сюжетом міфологічного (казкового, фантастичного, а то й фентезійного) змісту:
«Штирнадцятий рік важкий настав (Балада)...
Дослідження джерел і літератури, спеціальних публікацій, спілкування із односельцями, які пережили ті страшні часи, дали змогу закарбувати деякі тексти, подані вище, за вже зазначеними жанрами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857650
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.12.2019
Сумує Мати Україна,
печалить Сотницька родина,
в зажурі справжні патріоти –
за тими, хто ішов на дзоти.
Величить славна Україна
своїх Героїв, їх родини,
хто патріотів ізростили
і на Майдан благословили!
Тож пам’ятаймо історично –
до Революції дотичних!
Життя за Гідність – віддавали,
щоб ми в Єврорпу прямували!!
Дух особливий на Майдані –
удень, вночі та на світанні!
Дух – переможної тут Волі,
Карма вкраїнської тут Д о л і!!!
Майдан. Алея Небесної сотні. 21.11.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855504
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 22.11.2019
Творімо Добро людям, тваринам, рослинам
не лише у Всесвітній день Доброти,
який відзнача[b][/b]ється 13 листопада!
Щ о за крик в небі нічному,
у магнітно-буряному?
Щ о за п т а х и з неба впали,
хмелівців всіх налякали?
Навігація пропала
і політ їх розхитала?
Тому й падали на землю –
на поля, подвір’я, греблю.
Люди спершу торопіли,
але швидко зрозуміли:
Уцілілих – позбирали
і в ставки – повипускали!
Білочорні, такі – гарні?
Поетично-сонетарні!
То – г а г а р и невгомонні,
статусно є охоронні!?...
Із гусьми теж подружились,
мирно плавали – не бились.
Води й риби тут багато,
їх удосталь будуть мати.
Прижилися у Хмелові,
в ставковій водообнові.
Але море гагар кличе,
для зимівля – таємниче?
Піднялись вони над ставом
Величально у поставі!
Облетіли й покружляли,
за гостинність – помахали!... 12.11.2019. Київ-Хмелів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854531
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 13.11.2019
Завжди болить в Людини р а н а
і в молодої, й ветерана?
Із часом рана заживає,
та інколи – все ж нагадає,
бо жить Людині заважає?
Така Душевна людська рана –
ніким й ніколи непрогнана?
Її рубець також нуртує,
бо в серці мовчки фігурує.
[i]Отак й живуть вони довічно,
болять обоє нефізично!?...[/i]
01:[b][/b]25. 07.11.2019. Троєщина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853889
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.11.2019
[b][/b][i]Туман яром, туман долиною.
За туманом нічого не видно...
(Із народної пісні)[/i]
Такі густі т у м а н и нині
по селах і містах в країні.
Не бачиться нічого за туманом,
який пливе горою й яром?
Удень – за обрій віддалиться
і трохи світ нам розвидниться!
Зійди, Тарасе, подивися
до чого всі ми дожилися?
І теж, Михайле, піднімися
навколо себе роздивися?
Кому видніє щ о с ь в тумані,
лежачи боком на дивані?
Чи довго будуть ще т у м а н и?
Скажіть народу, отамани!?...
26.10.19. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2019
[b][/b]Берегти – в собі Людину,
Не утворювать руїну,
Душу рідну українську,
Мову й пісню материнську,
Розвивать козацький Дух,
Щоб ніколи він не вщух!...
17.10.19. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851715
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.10.2019
14 жовтня в УКРАЇНІ ЗНАЧУЩІ УНІКАЛЬНІ СВЯТА –
ПОКРОВа Пресвятої Богородиці – Велике християнське і народне Свято – День Українського козацтва, День Української Зброї, День Української Повстанської армії, День захисника Вітчизни, Великий Храм !!!
Згідно з Указом Президента України «Про День Українського козацтва» від 7 серпня 1999 року № 966/99 свято встановлено в Україні «…враховуючи історичне значення і заслуги Українського козацтва у ствердженні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення…» на Покрову Пречистої Богородиці. Присвячено козакам-побратимам і рідному Роменському районованому козацькому товариству Українського козацтва!
14 жовтня – спрадавня історично День української Зброї ...
14 жовтня – День зародження Української повстанської армії ...
14 жовтня 2014 р., УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 806/2014. Про День захисника України. З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості постановляю:1. Установити в Україні свято — День захисника України, яке відзначати щорічно 14 жовтня (Президент намірений зробити цей день вихідним.-В.Б.) [http://www.president.gov.ua/documents/18252.html]
14 жовтня – Велике Храмове свято у багатьох селах України. У «Повісті временних літ» (996 р.) вперше згадується про храмове свято в церкві Преображення у Василькові (побудованої князем Володимиром Великим як вияв вдячності за порятунок від печенігів), на яке запрошено бояр, посадників, старійшину з усіх городів і всяких людей много, для яких варили «300 провар меду» і роздавали бідним 300 гривнів.
Раніше на Храм люди фактично без запрошення приходили у гості (до тих, у кого є Храм), нині вже із Запрошенням, і їх пригощають холодцем із хріном, горілкою, м’ясною кашею, салатами, шубою, налисниками зі сметаною, варениками та багатьма іншим наїдками...
Прем’єра ексклюзивної АртПоемоСвяти
«На 14 ж о в т н я!» (Т В І Р И М Н О – ретроспективно й сьогоденно)
(1) День Вкраїнського козацтва –
це є свято всього братства
побратимів-козаків,
до усього мастаків!
(2) День козацтва на Покрову
відзначаємо ми знову:
Є Молебень. Є хода.
І посульські берега.
(3) Уклонившись Калнишу,
ми зійшлися у кошу
на річну Козацьку раду,
звітувати й дати раду!
(4) А сказати є що нам –
так звітує отаман:
про походи на Майдан,
блокування тут і там,
(5) про публічнії Звертання,
що писали без вагання
до Козацтва Криму й Сходу,
бо козацького всі роду!
(6) І про участь ув АТО,
хоч не масово, зато
суто й справді професійно
і реально, а не мрійно.
(7) Про Шевченків Ювілей,
(хто вкраїнський є Борей).
Він обожнював козацтво –
давнє лицарськеє братство.
(8) Ми статті ці написали
і усі публікували
як у пресі, так й на сайтах
у великих мегабайтах.
(9) «Т. Шевченко... на Майдані.!.» –
люду подали ще в травні
у козацькім перформансі,
в поезійному балансі.
(10) Так! Покрова наше свято –
пам’ятна козацька дата.
І Заступниця – із нами,
усіма-то козаками!
(11) Будем! Будьмо! – відзначати!
І традиції тримати!
Ліпше знати про минуле,
як тоді усе те було.
(12) Галас – це коли довільно
йшли до бою усі вільно.
Табір – військо усім строєм
шикувалось перед боєм.
(13) Євшан-зілля скуштували,
(генетичну пам’ять мали),
мов мізки свої промили –
добрі справи відродили!
(14) Покрова – це й День УПА,
Слава їх не полягла,
хто боровся за свободу
Українського народу.
(15) Є в цім святі ще й новізми –
День захисника Вітчизни
на Покрову нині маймо
і віднині – відзначаймо. 08.10.14
(16) Покровá ще й тим важлива,
що здійснилось неможливе:
прийняли нові Закони
для отих, хто сів на «трони».
(17) Нині Рада генеральна,
у Черкасах вирішальна,
посланців козацтв зібрала
й перед ними звітувала:
(18) Нові церкви – відкривали,
в козаків – нових приймали.
Рідний прапор - піднімали
Незалежність – відзначали!
(19) Ще – значуща тут подія
і велика є надія, –
як й раніше – козакують,
батальйон в АТО формують.
(20) Виявляється, 5 тисяч,
не один уже там місяць,
на Донбасі, грізнім Сході –
у воєнному поході ...
(21) На освітніх, на просторах
мали зустрічі у школах,
де майбутні вчаться джури,
а, можливо, навіть гури... 13.10.2016
(22) Словом, є що звітувати,
про події розказати.
Плани нові – намічати,
перспективу в них вбачати ...
(23) Цьогоріч також зібрались
І серйозно звітувались:
Як козацтво розвивати?
Дух козацький підіймати?
(24) Аби наш козацький Дух,
щоб ніколи він не вщух
серед молоді, в родині,
в усій славній Україні! (14.10.19)
(25) ... Покровá – Велике свято,
шестиСвятна нині дата,
Богородицю – славімо,
і прийдешньому – радіймо!
(26 Все Козацтво – привітаймо,
один одному – бажаймо:
Миру! Злагоди! Добра!
Й многа-многії літа!
(27 Гей! По чарці наливайте,
трапезу розпочинайте.
Маймо справжнє спілкування,
що велике є надбання. 14.10.14
(28) Чарку і куліш козацькі –
вип’ємо й з’їмо по-братськи,
щоб здор`овилось всім нам
кожен день, не лиш на Храм !!! 14 жовтня 2014-2019 рр.
[b][/b]
Козацька ікона Покрови Пресвятої Богородиці
Валентин В. БУГРИМ, генерал-хорунжий Українського козацтва, радник крайового отамана, суддя Роменського районового козацького товариства УК, капітан ЗС України (у запасі), академік, доктор філософії, член Національної Спілки журналістів України, поет / публіцист, Посол миру ...
Писано 08.10.14. 14.10.14. Оновлено 10.10.2017 року. м. Київ. Троєщина.
Уперше (1-14) прочитано на Козацькій Раді Роменського районового козацького товариства на посульському березі на Покрову 14 жовтня 2014 року. Оновлення і доповнення, редагування 13-14 жовтня 2015 р.
Київ-Хмелів-Пустовійтівка-Ромни-Хмелів-Київ ...
Проголошено автором повністю як 14 жовтня 2015 р. Роменському козацтву на Козацькому причалі Сули в м. Ромни...
Додано (17-22) і оновлено 13.10.2016 р.; 10.10.2017 року та зачитано на зустрічі з четверокласниками (13.10.16) і п’ятикласниками київської спеціалізованої (математика) школи № 250 10 жовтня 2017 р.
Храм Покрови Пресвятої Богородиці, споруджений у місті Ромні впродовж 1764-1770 рр. на кошти кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського і запорізького
старшини Давида Чорного, є одним із неперевершених зразків класичної середньовічної дерев’яної архітектури козацького відродження і тому природно сприймається як ознака духовної творчості українського народу...
Євангеліє, подароване Петром Івановичем Калнишевським, нині Святим Української православної церкви
Оновлено й додано 14 жовтня 2019 року. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851424
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.10.2019
Яка т р о я н д а дивовижна –
водночас ніжна є і грізна?
Бо пелюстки – такі красиві,
ну, а шипи – гостро-вразливі!?...
07.10.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850699
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.10.2019
4 жовтня - Всесвітній День усмішки, зумовлений створенням художником Гарві Беллом (США) за десять хвилин яскравого і відомого нині на весь світ символу — смайлика...
Якщо людина усміхнеться,
можливо, їй дещо й минеться?
Та українцям — не до сміху,
бо у верхах — багато гріху!?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850302
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 04.10.2019
Урожай повсюдно зріє,
вітер вже холодний віє.
Літо бабине триває,
апогею досягає.
У Ефірі – павутинно,
трохи дихається зимно?
Та й дощить тепер частенько, –
все за розкладом у Неньки.
Осінь мислі навіває, –
Душі струни нятягає ...
Post factum:... Як Життя є Пори року:
щосезонні та без строку!
Вони сутність відміряють,
свій хронометр теж звіряють
у Природи і Людини,
щоб не сталося рутини,
у діяльності – руїни,
а були – лише перлини ...!...
Із циклу "ПОРИ РОКУ!?..."
Писано 12 травня 2017 р. [b][/b]Оновлено 14 січня 2019 р. м. Київ
Редаговано 19 вересня 2019 р. Троєщина...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848700
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.09.2019
До 250-ліття від дня народин І.П.КОТЛЯРЕВСЬКОГО
ЗАЧИНАТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ і МОВИ
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
Т.Г.Шевченко
Іван Петрович Котляревський (1769-1838 рр.ж.) став зачинателем нової української літератури та нової літературної мови. За це йому велика і вічна подяка і шана! Автор знаменитих «Енеїди» і «Наталки Полтавки»...
БІОГРАФІЧНІ ДАНІ. Народився І.П.Котляревський 9 вересня 1769 р. в родині канцеляриста Полтавського міського магістрату, шляхтича гербу Огоньчик (Родовий герб, яким користувалися понад 500 родин України, Білорусі, Польщі, Литви). Хлопець навчався в Катеринославській духовній семінарії м.Полтави, служив у Новоросійській канцелярії, учителював у поміщицьких сім'ях Золотоніського повіту. Впродовж 1796-1808 pp. Іван Котляревський перебував на військовій службі, у 1806-1812 pp. брав участь в російсько-турецькій війні. У 1789 р. Котляревські внесені до списку дворян.
1810 р. Іван Котляревський вийшов у відставку в чині капітана, став наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян (у Полтаві), на якій перебував майже до кінця свого життя. У 1812 році, під час воєнного походу Наполеона І Бонапарта на Росію, Іван Котляревський, за сприяння малоросійського генерал-губернатора Якова Лобанова-Ростовського, який отримав відповідний наказ від імператора, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-й український козацький полк (за умови збереження його після закінчення війни як постійного козацького війська), за що отримав військовий чин майора.
У 1813-1814 pp. працював у Дрездені й Петербурзі. У 1818 р. став членом масонської ложі "Любов до істини". Цього ж року обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства.
У 1818-1821 pp. Іван Котляревський працював директором Полтавського театру. Сприяв викупу з кріпацтва талановитого актора Михайла Щепкіна. Підтримував зв’язки з декабристами. Він постійно вивчав фольклор та звичаї народу.
ПОПОМ СТАТИ не СУДИЛОСЯ. У Полтавській духовній семінарії Іван Котляревський вивчав мови, богослов’я, історію, географію, математику. Тут він познайомився і з поемою Вергілія «Енеїда». Степан Стеблін-Каменський, перший біограф поета, писав: «Котляревський ще в юному віці мав особливу пристрасть до віршів і умів до всякого слова мистецьки добирати дотепні рими, за що товариші звали його римачем». Попом юнак так ніколи й не став. Але чому, адже добре навчався в духовній семінарії? Як так залишити семінарію після восьми років навчання? Хтозна? Можливо, Іван розчарувався в духовній освіті та звичаях. Можна припустити також, що Котляревському просто набридла семінарія: вона «не могла вже більше нічого дати, крім непотрібної атестації», як вважає дослідник Євген Зарудний. Що ж, «вільне
спудейство» загалом у сучасному дусі? Можливе й те, що молодого Івана навіть не приваблювала попівська доля з її періодичними постами й повсякчасним утриманням від «чотиричленної скорботи людської», як писав мандрівний поет Климентій Зиновіїв.
Ще в семінарії «римач»-початківець писав вірші «малоросійською» мовою до окремого альманаху «Полтавська муха», який пізніше називали сатиричним журналом. На Котляревського чекало, що він, певне, інтуїтивно відчував, щ о с ь інше – творчість, яскраве й насичене життя, повне веселощів, пристрастей, кохання, віста, вина й горілки та азартних ігор, різнобічного гендерного спілкування.
ЯК ТВОРИЛАСЬ «ЕНЕЇДА». Іван Котляревський завжди був компанійською і веселою людиною. За дотепні вірші про козака Енея друзі любили його ще у шкільні роки. Уривки з майбутньої «Енеїди» щоразу читалися на дружніх посиденьках за теплим пуншем, сигарами й картами. Друзі були першими слухачами й водночас першими критиками поета Котляревського. Багато чого з «Енеїди» вони знали напам’ять: стільки разів її чули, часто записували й поширювали списки в колах полтавської інтелігенції. Котляревський сам дивувався, як швидко передавали одне одному його Енея. З погляду сучасної людини надто дивним видається те, що автор не хотів, щоб видавали його (вже на той час твір був популярний), та ще й так злостиво реагував на спробу надрукувати «Енеїду» палким його прихильником Максимом Парпурою. Такий Котляревського пояснюється тим, що за словами відомого Євгена Сверстюка, «автор був настільки в полоні української рукописної традиції, що йому й на думку не спало пробувати друкувати свій твір». Певно, Іван ще не відчував у собі таланту до художнього слова, адже в семінаріях і академіях віршування – доволі звична, майже банальна справа. Одна річ – читати свої тексти в тісному колі друзів задля розваги й сміху, зовсім інша – винести «малоросійське слово» за рамки «домашнього вжитку». Для тридцятирічного юнака це було б надто сміливим кроком, можливо, поет не був готовим до цього, а швидше за все, просто не усвідомлював такої потреби. Пізніше Котляревський розуміє важливість справи, тож невдовзі пише четверту частину, планує написати ще п’яту й шосту.
Знайомі письменника згадують, що Котляревський, хоча й жив дуже скромно, все ж любив бувати в товаристві й часто приймав у себе близьких приятелів. Зазвичай у нього збиралося двоє-троє друзів на віст, пили легкий пунш, вино й горілку. Настрій у всіх був пречудовий, товариство мало хороше почуття гумору, на посиденьках панувала незмінна атмосфера веселості й невимушеності. У такі моменти Котляревський вставав зі свого місця й голосно в особах декламував рядки з «Енеїди». Товариство реготало і, як-то часто буває, починало й собі жартувати. А оскільки більшість молодих людей із оточення Котляревського так чи інакше мали стосунок до піїтики, то нерідко вони й самі продовжували історію про Енея. Певне, дещо почуте надихало Івана, а то й інтерпретовано увійшло до епічної поеми. Чи не тому, скажіть, від «Енеїди» прямо-таки штиняє питомо чоловічим, бурсацьким гумором/бурлеском із його фарсом, «сучими дочками» й подробицями, що інколи змушувало вихованих панянок червоніти, а то й виходити з посиденьок...
MAGNUM OPUS. Безперечно, головний твір І.П.Котляревського – епічна поема «Енеїда» (1798, 1809, 1842 рр.). Спочатку твір поширювався в рукописних виданнях. Перші три частини поеми опубліковано 1798 р. в Петербурзі. Здійснив видання на свої кошти і до того ж без згоди автора один із його палких прихильників, колезький асесор, меценат, громадський діяч Максим Йосипович Парпура (1763-1828 рр.ж.), вихованець
Київської академії, де був сильний дух українства. До речі, він – наш земляк, бо
на родився у м. Конотопі на Сумщині.
Видаючи "Енеїду", М. Пурпура зробив таку присвяту: "Шанувальникам малоросійського слова від усього серця присвячується", а до книжки ще й додав словник "малоросійських слів". Котляревський, щоправда, не надто поцінував гуманістично-патріотичний вчинок видавця своєї поеми. Згодом, редагуючи твір, він запроторив його разом з іншими грішниками до пекла. Поміщик і меценат М. Парпура довіку асоціюватиметься з «якоюсь особою мацапурою», яку в пеклі «шкварили на шашлику» (сцени з «Енеїди»). Так Іван Котляревський помстився за свою дворянську честь і свої авторські права, щоби більше ніхто не смів «чужеє оддавать в печать». Але ж: попри все, саме завдяки М.Пурпурі твір побачив друковано світ.
Друге видання "Енеїди" (також у трьох частинах) здійснив через десять років потому вже сам письменник. 1809 року І.П.Котляревський надрукував твір у чотирьох частинах. А повністю поема побачила світ лише після смерті автора: 1842 року в Харкові під заголовком "Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским". Жанр «Енеїди – тра¬вестійно-бурлескна епічна поема. Травестія (від італ. ігаиезііге – пере¬вдягати): різновид жартівливої бур¬лескної поезії, коли вона із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір ко¬мічного характеру з використанням панібратських, виразно розмовних зворотів. Жанр бурлеску (французьке Ьиг-Іезаие також від італійського Ьигіа – тобто жарт) вимагає зміни місць «високо¬го» та «низького» стилю.
«Енеїда» І.П. Котляревського не по¬в'язана з першоджерелом. Автор пос¬тавив перед собою зовсім інше завдання: у відомому сюжеті дати опис нового, маловідомого досі для світу життя українського народу. Як зазначає дослідник, «правдиві й мальовничі картини життя України відтіснили античний світ на другий план. Завдяки такому самостійному підходу до справи «Енеїда» і на запозичений сюжет вийшла оригінальним твором. По су¬ті, крім імен героїв та основної нитки подій, від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минуле тут стало сучасним, сучасне – минулим, ге¬роїчне – побутовим, а побутове – під¬несено урочистим» (Б. Степанишин). ГОЛОВНА думка твору: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства кінця XVIII ст.-початку XIX ст.
Котляревський переодяг¬нув героїв відомої римської «Енеїди» Вергілія в український національний одяг та й взагалі переселив їх в українсь¬ке середовище, де троянці (читай за¬порожці) вживають усе своє рідне: українські національні страви, посуда, п'ють українські напої, співають українських пісень, тут звучать народні інструменти, грають в народні ігри:
Тут їли різнії потрави,
І все з олив'яних мисок,
І самі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну,
Потім з підливою індик;
На закуску куліш і кашу...
І кубками пили слив'янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку,
Куривсь для духу яловець.
Бандура горлиці бриньчала,
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках...
Боги одягнені як українські жін¬ки та чоловіки XVIII ст.:
А послі гарно нарядилась,
Як би в оренду на танець,
Взяла кораблик бархатовий,
Спідницю і корсет шовковий
І начепила ланцюжок;
Червоні чоботи обула,
Та і запаски не забула
А в руки з вибійки платок.
Географічні назви в поемі – також ук¬раїнські. Приймання гостей, полю¬вання, готування до війни у Вергілія немає. До того ж – описи побуту ук¬раїнського народу в Котляревсь¬кого часто такі значні, що забуваються навіть першооснови поеми. Та й автор сам зізнається:
Я, може, що-небудь прибавлю,
Переміню і що оставлю,
Писну – як од старих чував.
Але гумор «Енеїди» – нерозва¬жальний. Поема зорієнтована на су¬часність (ХУШ-ХІХ ст.). Ніби жарту¬ючи, автор відтворив минуле й загля¬нув у майбутнє. Як зауважує літературознавець М. Жулинський, міф про легендарного Енея, якого письменник «зобов'язу¬вав» заснувати новий Рим (у націо¬нальній інтерпретації) зрощується із народним уявленням про героя, який здатен віднайти дорогу до обіцяного краю – до нового Риму. Його мета, яка означена в поемі, полягає у від¬родженні колишньої слави слов'ян¬ської Трої – Києва, зруйнованої столиці українства, у відновленні втраченої Батьківщини.
Еней збудує сильне царство
І заведе своє там панство,
Не малий буде він панок.
Він збудує сильну державу зі свої¬ми порядками, зі своїм – національ¬ним устроєм, який відповідав би інтересам українців – енейців за поемою.
Нехай поселить тут свій рід.
Но тільки, щоб латинське плем'я
Удержало на вічне врем'я
Імення, мову, віру, вид.
Еней Котляревського створив нову Трою, що є «образом Козацької держа¬ви». Не випадково в поемі Еней пос¬тає в героїчному ореолі козацького провідника, а його троянці – це ук¬раїнці. Вирушаючи на величний двобій із Турном, який підбадьорює своїх воїнів-рутульців російським: «Ребята», Еней звертається до українців-троянців: «Козацтво! Лицарі! Трояне!» – і перемагає Турна.
Зображаючи сучасну йому дійс¬ність, Котляревський висміює соціаль¬ну й моральну нікчемність панівних класів, паразитизм, жорстокість, ха¬барництво, пияцтво, зажерливість, пихатість. Автор української «Енеї¬ди» порушує низку суспільно важли¬вих для нашого народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадського обо¬в'язку, честі сім'ї, виховання дітей, дружби, кохання та ін., які він бачив впродовж своє праці на різних посадах.
Проте «Енеїда» не тільки антифео¬дальна сатира. У картинах бенкету¬вання богів, які «забули наших людських бід», маємо критичне по¬цінування всього самодержавного Олімпу. Крім того, у творі вельми сильний національний струмінь. Скажімо, троянці-козаки прямуючи до Кумської землі, співають:
Про Сагайдачного співали,
Либонь, співали і про Січ,
Як в пікінери набирали,
Як мандрував козак всю ніч;
Полтавську славили шведчину... У цих рядках – минула історія України!
У 1775 році за наказом Катерини II Запорізьку Січ зруйновано. Зобра¬ження Котляревським козаків в об¬разах відомих троянців було спробою нагадати про героїзм, незламність ду¬ху, волелюбність, патріотизм наших предків і відновити притлумлену ца¬ризмом національну гордість ук¬раїнського народу, його прагнення до волі й самостійності. Патріотичною мрією полтавця наснажено Анхізів (батьків) заповіт Енеєві: «розплодити великий і завзятий рід», по-господарськи «жи¬ти та поживати». На жаль, панівна бурлескна манера викладу надала ба¬гатьом сторінкам поеми характеру глумливої самоіронії, глузування над принизливим своїм становищем у Росії («Пропали! Як Сірко в базарі! Готовте шиї до ярма!»). Однак у тім-то й полягає не¬однозначність і навіть парадоксаль¬ність «Енеїди», що її автор під¬свідомо став тим голосом народного духу, який змагався за відродження. Завдяки бурлеску Котляревський здійснив майже неможливе. У тра¬вестії можна було вживати соціально впосліджену українську мову й писа¬ти про народні звичаї та побут, не ви¬ходячи за межі класицистичної тра¬диції. Та й – уникати прискіпливості цензури. І.Котляревський повною мірою використав можливості мови й ство¬рив україномовний шедевр комічної поезії низького стилю. Він увів народну мову в літературу, вико¬риставши для цього єдиний жанр, який міг послужити такому задуму. Його компетентність, як поета та знавця мови, спиралася на життєздат¬ність саме народної основи майбутньої нової української літератури, яку й заклали його видатні твори...
ПРО КОХАННЯ і ПРЕКРАСНИХ ПАНЯНОК. Іван Котляревський ще замолоду визнаний любителем жіноцтва. Двадцятирічний студент, як і багато його вчених попередників, пробує себе в ролі учителя. Наприкінці XVIII століття це була досить небезпечна праця. У тогочасній Європі тривало звільнення від феодальної залежності, в Російській імперії поповнювався запас безплатної робочої сили. Нерідко бувало так, що в кріпосні записували навіть домашніх учителів. Так було одного разу й із Котляревським. Щоб уберегтися від подібного вияву любові з боку роботодавців, Іванові довелося про всяк випадок залучитися документом про дворянське походження. Молодий, розумний, дотепний учитель із чарівною усмішкою й свідоцтвом про дворянство неодмінно мав полюбитися котрійсь із панночок. Утім, про це відомо зовсім небагато: академічні біографії, якщо вони, звісно, не послуговуються фройдівським психоаналізом, переважно уникають теми «кохання». Та замолоду вчителювавши по панськх маєтках, він закохався в одну свою ученицю, Марію. Її батько добре ставився до Івана. Але Марія уже була заручена з багати паном. Учителеві про це натякнули. Дізнавшись про це, що звичайне людське щастя для нього неможливе, він негайно покинув учителювання у тому маєткові і навіть цивільне життя – на початку квітня 1796 року Іван утік у військо аж на дванадцять років. Він став кадетом Сіверського карабінерського полку. 27-річний кадет для тих часів було незвичайним, адже як правило – це були юні хлопці. Вчинок цей – майже донкіхотівський: залишитися гордим закоханим лицарем і пересісти з вчителювання на коня, будучи вірним своєму першому коханню. «Дон Кіхот» Сервантеса, до речі, був у його бібліотеці серед античних і сучасних книг. А мундир, певне, нагадував йому про обітницю самотньо-закоханого лицарства. Про Марію Семенівну або ж Машу Семикон, відомо більше з літературних домислів, аніж із достовірних фактів. Знано тільки те, що перша й, вочевидь, остання Іванова любов була племінницею поміщика Н., дітей якого навчав письменник. Котляревський читав Маші уривки з «Енеїди», планував освідчитися й жити щасливо з Машею до смерті. Уже з полку Іван послав своїй Маші листа з проханням хоча б зрідка писати йому… Але потім він так і не одружився?...
Деякі краєзнавці припускають, що в Івана Котляревського була також таємна покровителька. На початку ХІХ століття в Полтаві створилося таємне «Товариство малоросійське». Одним із його активних членів і співавтором програмних документів був І.П.Котляревський. Після повстання декабристів (14 грудня 1825 р.) у цій справі проводилося слідство, але Івана Петровича до відповідальності не притягнули. Літературний дослідник Євген Руднєв знайшов ув одному з сибірських архівів лист Сергія Волконського, де є такий рядок: «Котляревського від каторги врятувала жінка, яка його любила».
Якщо перебрати всіх знатних дорослих мешканок Полтавської округи, – то найбільш підходить кандидатура княгині Варвари Олексіївні Рєпніної (1778-1864 рр.ж.) – дружина проукраїнського генерал-губернатора Миколи Рєпніна. (У дівоцтві графиня, дочка графа Олексія Разумовського). Вони 17 років прожили в Полтаві і тісно спілкувалися з Іваном Котляревським. Князь Микола навіть подарував письменнику свій портрет. А Варвара Олексіївна (не плутати з їхньою дочкою теж Варварою (1808-1891 рр.ж.), замовила йому переклад з французької роботи Дюкена для Полтавського інституту шляхетних дівчат – три томи по 500 сторінок французького чтива, що він перекладав 15 років. Цілком ймовірна історія прихильності та потаємної закоханості впливової проукраїнської княгині, на той час у розквіті своєї вроди, до імпозантного, освіченого, талановитого і вже відомого письменника!?... Тим більше, – фактологічно зазначена у листі декабриста. Але які та чи були у них інтимні взаємини, нічого невідомо!?...
Прямих нащадків І.П.Котляревський не залишив. Перед смертю відпустив на волю кріпаків – шість душ. А дім на горі в Полтаві заповів своїй економці, унтер-офіцерській вдові Мотрі Векливечивій.
На старість Іван Петрович тяжко хворів, і на сімдесятому році життя тихо згас. Як свідчить дослідник Стеблін-Каменський, Іван Котляревський задовго до смерті відпустив своїх 6 кріпаків, будинок разом і нерухомим майном заповів економці, своїй економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові. А все інше майно роздав далеким родичам і приятелям. Не лишив він, на жаль, після себе нащадків. Так вийшло, що його, знаменитого Котляревського, знали в усій Полтаві й за її межами, а про сім’ю він міг тільки мріяти. Його єдине кохання замолоду, його єдина можливість створити родину, його Маша Семикон назавжди лишилася там, у його молодості. Та залишив він нам невмирущих літературних дітей – Енея і Наталку Полтавку – то чудовий нам спадок Івана Котляревського, хтозна, можливо, найкращий талановитий плід, що його будь-коли творили пристрасті, карти, віст і здорове українське почуття гумору. І той факт, що він так ніколи й не одружився, зовсім не спростовує наявної у нього великої любові, радше навпаки – підтверджує. Адже, як мовлять англійці, нащо купувати корову, якщо хочеться і можна випити склянку молока?
POST factum: Близько 7000 слів нараховується в «Енеїді». Найбільше подано побутово-етнографічної лексики – це назви житла, їжі, одягу, речей хатнього інтер'єру, сільськогосподарських знарядь, спорідненості та свояцтва, народних ігор, інше.
Характерною для мови поеми є багата синоніміка: попхатися, слонятися, причвалати, побрести, волочитися, почухрати, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швен-дювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, копирснути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути, та ін.
Вельми широко представлена також народна фразеологія, приміром, із семантикою «зробити кому-небудь зле»: залити за шкуру сала, зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, , вкрутити хвоста, посадити на лід, наброїти біди, учинити ярміз.
Текст насичений також багатьма прислів'ями і приказками: Біда біду, говорять, родить; Біда не по дерев'ях ходить, і хто ж її не скуштував? Еней в біді, як птичка в клітці; Терявся в думах молодець; Заплутався, мов рибка в сітці.
І.П.КОТЛЯРЕВСЬКИЙ відомий також як видатний драматург. 1819 року він написав для Полтавського театру знамениту п'єсу «Наталка Полтавка» (вперше надрукована в 1838 р. І. І. Срезневським в «Украинском сборнике») і водевіль «Москаль-чарівник» (надрукований 1841 р.), які стали основою започаткування також нової української драматургії.
Творчість І.П.Котляревського високо цінували Т.Г.Шевченко та І.Я.Франко. Свої поезії йому присвятили М. Рильський ("Іванів гай"), В. Сосюра ("І. Котляревський"), В. Коломієць ("Слово на вінок І. Котляревському"), М. Нагнибіда ("Вітання"), С. Олійник ("Поважна причина"), П. Усенко ("Іванів гай"), Я. Шутько ("Слава Енеїди") та багато інших. Його життя послугувало сюжетом для роману українського письменника Бориса Левіна "Веселий мудрець".
В Україні, у діаспорі – велика увага до 250-літнього ювілею корифея української літератури і мови!
POST factum. ШЕВЧЕНКОВЕ поцінування винесено в епіграф із вірша «На вічну пам’ять Котляревському»…
Іван ФРАНКО (1856-1916 рр.ж.): «Писання Котляревського задля їх глибокої національності, простоти і притім загальнолюдської доступності і зрозумілості не могли лишитися без впливу на відродження українсько-руського національного духу не тільки на Україні, але і в Галичині», присятивши йому велику статтю «Писання І.П.Котляревського в Галичині».
Леся Українка (1871-1913 рр.ж.) написала «На спомин І. Котляревського», яка надрукована з редакційною приміткою: «Сю поезію Лесі Українки декламував М. Старицький на святі Котляревського в Києві 26-го грудня 1898 р.», потім назва вірша – «На столітній ювілей української літератури» з такими рядками:
Ті вічні пісні, ті єдинії спадки
Взяли собі другі поети-нащадки
І батьківським шляхом пішли;
Ніхто їх не брав під свою оборону,
Ніхто не спускався з найвищого трону,
Щоб їм уділяти хвали.
Михайло КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864-1913 рр.ж.): «Котляревський показав, що і під грубю свитою б’ється людське серце. І ожив організм народний, і розпустив коріння, знову зацвіли квіти, зацвіли і не зів’януть. З його творів забуте й закинуте під сільську стріху слово, немов фенікс із попелу, воскресло знову і голосно залунало по широких світах».
Євген СВЕРСТЮК (1928-2014 рр.ж.): Котляреський мав винятковий вплив на своїх сучасників і на українську суспільість уже півтора століття не завдяки самому талантові й майстерності. І в «Енеїді», і особливо у «Наталці Полтавці» та й «Москалеві-чарівникові» він утвердив високе почуття гідності, людської і національної гідності, без чого не можна було б і думати про відродження культури пригнобленого і полонізованого краю».
Твори батька нової української літератури і мови популярні, вони вивчаються у школах і в університетах, їх ставлять у театрах, міських і сільських Будинках культури.
До його ювілею надруковані розлогі матеріали в «Літературній Україна» і в «Слові Просвіти», у полтавських виданнях, а мої – у газетах Сумщини і у ФБ. Створено новий цікавий мультфільм про І.Котляревського з маловідомими фактами, приміром, що й Наполеон позитивно сприйняв «Енеїду»... Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні вів у ФБ цікаво-пізнавальні сторінки про лексику творів І.П.Котляревського. Щось не чутно про наукові конференції, але, можливо, не поширено про них інформацію?
А оці рядки письменника, як ніколи, є актуальними для всіх українців:
Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять...
Валентин В.Бугрим, академік, доктор філософії, літературознавець
16-17, 9 серпня серпня 2019 р. Хмелів на Роменщині, Київ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2019
Хто кошика за Сонцем повертає
й красується у полі виднокраєм!?
То – С о н я ш н и к – як символ України!
Й – й олія, мед, зернята для родини!
Високий і стрункий та головастий,
милує людське око, бо – жовтастий!
Запрошує – світлинити сесійно
і він зі мною контактує вільно.
Побувши з ним, я силу відчуваю,
щось незбагненне в своїм серці маю!
Він чаросяйвом людям здавен світить,
немов іконі – українець вірить!
Шанована в народі нашім квітка,
енергетичні має дивонитки,
бо захища оселі українців,
цілюща як аптека вітамінців!
Хто голову за Сонцем повертає
й до мене пелюстками промовляє:
”Я – С о н я ш н и к!! Козацького я – роду!
І нам не буде в світі переводу!!!” …
Хмелів. 16 липня 2016 р. Писано (з 03:15, редаговано 17.07) після зустрічі та фотосесії удень із соняшниками на хмелівському фермерському полі цьоголіт, 15 липня ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842953
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.07.2019
Все квітує і суцвітить:
пахне, ніжиться і липить,
кольорово скрізь й яскраво
усім весело й цікаво!
Бо Природа зеленіє.
а Душа людська добріє.
Її літо теж зігріє
і вона не заніміє,
а розкрилиться – думками
і новими почуттями.
Щоб звечора й до світання
нуртувало лиш бажання:
соловейко б заливався,
в трелях кожен щоб кохався!
Стигнуть овочі та фрукти –
для здоров’я ці конструкти.
Зріють трави соковиті,
опромінені у літі.
Манить кожного вже річка,
бо тепленька в ній водичка.
Сонця сяйвом в с е залито –
це і є вже справжнє Л і т о!?...
Із поетичного циклу «ПОРИ РОКУ!?»...
Писано 12 травня 2017 р. Дописано й оновлено 04 червня 2019 р. на хмелівській Природі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837497
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.06.2019
ВЕЛИКДЕНЬ - справді Великий День! Христос Воскрес! Воістину воскресе!
Божої Благодаті усім друзям, урочистої Паски, святкового розговіння зі смачним застіллям, благочестивого спілкування!
Христос воскрес після успіння!
Хай буде і у нас прозріння,
щоб пробудилася Людина
і наша славна Україна!
Бо варто жити і творити,
і пам"ятати з а п о в і т и:
"Свою Україну" - любити
та завжди нею - дорожити! ...
28 квітня 2019 р. У рідному краї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833792
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.04.2019
[b][/b]Не я б’ю, верба б’є
і Здоров’я додає!
Бо освячена в водиці
біля Церкви, у Криниці.
В Церкві маймо побувати
і гріхи спокутувати,
Предків своїх – вшанувати
і за здравіє подбати!
[i]Про дільницю не забути,
після церкви в ній побути!
За Вкраїну - голос дати,
щоби Неньці процвітати![/i]
Душу й тіло козака –
очища верба така!
Це – катарсис для Людини,
для Хлопчини і Дівчини,
для Дорослого й Малого,
для Старої і Старого,
Чоловіка і Жанчини,
і – всієї України!
Після цього – на віконце,
хай зігріє її сонце.
Щоби потім посадити
і велику ізростити!
А Свята Верба одвічно
є цілюща і магічна!
[b]Отака Вербна Неділя:
і Здоров’я, й Піст-Застілля!
Нехай буде так ЩОРІЧНО,
щоб жилося нам ДОВІЧНО!!! [/b]
21 квітня 2019 р. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833517
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.04.2019
©... У ЛІСІ ...
21 березня – Міжнародний день лісів або Всесвітній день охорони лісів (За рішенням ООН вдзначається з 1971 р.)
Я в Ліс примчася на світанні,
коли він був в якімсь ваганні:
чи ще поспати, чи шуміти
може, Людей уже будити?
Потім прийшов я уже вранці,
були дерева, ніби бранці,
в тумані сріблом вже блистіли,
в росі на сонці миготіли.
Я в Ліс зайшов в обідню пору,
побачив вириту вже нору,
симфонію птахів скрізь чути,
і запах лісу теж відчути.
Я в Ліс прийшов у надвечір’я,
побачив біля нори пір’я,
почув десь хрумкання кісток –
це ласував уже вовчок.
Я в Ліс придибав серед ночі,
що ледве бачив неба очі.
[i]Та соловейка трелі чув,
хоча неспокій теж відчув.[/i]
А хто Господар в Лісі нині?
Тварини це, а чи – Рослини?
Ні! Вони є в нім квартиранти,
якщо насправді – виживанти!
Людина є[i] “господар”[/i] лісу
і хазайнує у нім, звісно,
вирубує дуби та липи –
прадавні Лісу архетипи ...
Ліси вивозять з України,
нам полишаючи руїни.
Допоки ж отаке все буде?
[i]Тож схаменіться, добрі ЛЮДИ!...[/i]
Бо як не стане в нас озону,
за будь-якого вже сезону,
н і х т о не знайде порятунку,
щоби ще жити у притулку!?...
Писано 22 лютого 2017 року. Дописано й оновлено 21.03.2019 р.Троєщина
[b][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829962
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.03.2019
[b][/b]21 лютого є Міжнародним днем рідної мови
І возвеличимо на диво
і розум наш, і наш язик. Тарас Шевченко
О, рідна Мово українська,
Ви – із народин Материнська!
Бо із дитинства – колоскова
і калинова, й пелюсткова.
Я Вами завше розмовляю,
у снах літаю, вдень співаю.
Бо Ви – єство моє, – Людини,
моєї рідної Родини
і усієї УКРАЇНИ ...
Валентин Бугрим ...
Оновлено. 21 лютого 2019 р. м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826286
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2019
СЛАВЕТНІ ПОСТАТІ СВІТУ
[b][/b]До 140-річчя від Дня народження видатного етномузикознавця К.В.КВІТКИ
Сьогодні, 4 лютого 2019 р. – День народження видатного мойого односельця (за записом) Климента Васильовича Квітки, уславленого етнографа і фольклориста, збирача пісень (6000 творів), одного з фундаторів музичної етнографії, професора, чоловіка Лесі Українки.
Климент Квітка – народився 23 січня (4 лютого) 1880 у с. Хмелів на Сумщині (за іншими даними у Києві) на день Климента. Нащадок старовинної козацької родини рано лишився сиротою (батько помер від туберкульозу). Мати не могла утримувати сина, тому віддала п'ятирічного хлопця, на виховання в сім'ю київських міщан Карпових, але частенько приходила пошантажувати, влаштувати скандал, отримати гроші. Музиці Кльоня, так його ласково називали,(а Л.Ураїнка називала «Квіточка») навчався з 7 років у приватних вчителів, згодом – в училищі Київського відділення Російського музичного товариства; закінчив Київську гімназію №5 із золотою медаллю, в університеті Святого Володимира отримав освіту юриста. У 1922 р. К.В.Квітку висували на звання академіка, але він відмовився від непристойної компанії, бо тоді академіками стали більшовики Скрипник М.О. (1872-1933) і Затонський В.П. (1878-1938). (Хоча перший був активним прихильником українізації, то другий – учасник жорстокого придушення Кронштадтського повстання проти більшовицької диктатури, один із виконавців Голодомору в Україні (1932-1933 рр.) (Київська та інші області), керував демонтажем мозаїк і фресок Михайлівського Золотоверхого монастиря у 1933 р. Перший покінчив життя самогубством, другий страчений під час сталінських репресій наприкінці 1930 рр.).
Климентій Квітка знав 13 мов – дві класичні, три новоєвропейські, сім слов'янських та грузинську.
Народився 23 січня (4 лютого) 1880. Хмелів, Роменський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
СВІТЛИНА
Помер 19 вересня 1953 (73 роки). Москва, СРСР
ВІКІПЕДІЯ
Народився він дійсно 1880 року і як пишуть всі джерела у Хмелеві Роменського повіту Полтавської губернії (тепер Сумська обл.). Ясна річ що словники і енциклопедії, не кажучи вже про авторів переписують одне в одного і поширюють цю неточність? Бо насправді ж, – це не зовсім так. Але спершу трохи предісторії. На 3-му курсі навчання в КДУ ім.Т.Г.Шевченка у мене була «Теорія і практика перекладу», яку вів ерудований викладач В.Г.Іваненко (зазнав гоніння з часом, нині президент і спів-фундатор Українського університету, Вашингтон, США; друзі по ФБ). Було знайомство зі студентами групи. Почувши, що я з Хмелова, він відзразу ж запитав: А хто із відомих учених народився у вашому селі? Я дипломатично відповів, що не пригадую! – Климент Квітка! – сказав викладач. Виявляється, що В.Г.Іваненко досліджував його біографію, бував у наших краях, дійшов навіть до церковних книг (очевидно, у Полтаві). Написав і опублікував невелику статтю «Климент Квітка» у київському академічному журналі «Народна творчість та етнографія» (1970 р., кн.1, с.70-73). Мене це теж зацікавило і я також почав поступово досліджувати біографію свойого славетного земляка. Поспілкувавшися з секретарем сільради (80-і роки XX ст.), місцевим уродженцем, який віддав праці 45 років, знав фактично 4-и покоління хмелівців, я зрозумів, що Кл.Квітка народився не у Хмелові. Секретар сказав, що у Хмелові ніколи не було людей із прізвищем Квітка. Із деяких джерел мені стало відомо, що начальником Хмелівської поштової станції був Василь Квітка (батько), який одружився із Софією з х. Фастівець за Смілем, а жили вони між Хмеловом і Басівкою. Що його мати була з хутора Фастівці, що за селом Хустянка Смілівської волості. Це підтверджує і краєзнавець Феодосій Сахно у своїй книзі «Історія Смілого»: «1879 року Марія Михайлівна Фастівець, що мешкала в хуторі Фастівці Смілянської волості, виходила заміж за начальника Хмелівської поштової станції Василя Квітку, а наступного 1880 року народила сина Климента Васильовича, що в 1900 роках став чоловіком Лесі Українки».
Климент Квітка (стоїть) зі старшою сестрою та її родиною, кінець 1890-х років.
Про це ж свідчила досліднику творчості Квітки, доценту Київського університету імені Т.Г.Шевченка Володимиру Іваненку племінниця Климента Васильовича Євдокіївна Прокопівна. Донька рідної сестри Климента Параски (у заміжжі Листопад) Дуся тривалий час жила у нього в Києві, найбільше з-поміж усіх сестер родичалася і спілкувалася з ним. Вона підтвердила те, що Квітка народився у містечку Хмелів, яке на той час було великим торговим населеним пунктом Роменського повіту. За моїм архівним дослідженням, у селі було тоді близько 20-ти кустарно-ремісничих промислів, як сказали б нині: малого бізнесу. Мешканці були прихожанами двох православних церков і одної єврейської, діти різних станів навчались у земському училищі. Щонеділі влаштовувались великі базари, чотири рази на рік у Хмелові ярмаркували.
Уперше село Хмелев згадується у документах початку XVIII ст. Історична назва – Хмелов. Як доказ цьому може може служити й стаття в «Большом Энциклопедическом словаре Брокгауза и Ефрона»: «Хмелов – местечко Полтавской губернии, Роменского уезда, при реке Хмеловке, в 18 верстах от уездного города. Жителей 5377. Три ярмарки, земская школа. Кустарные промыслы (древодельные, ткацкие, металлообрабатывающие и др.) быстро развиваются. В 1885 г. кустарей насчитано 33, в 1888 г. — 260, в 1898 г. — 584.»
Нині назва села пишеться і позначається всюди як Х м ел і в.
Хмелівська волость тоді займала досить велику територію. Станом на 1885 рік складалася з 55 поселень (зокрема: Басівка, В.Бутовка, Велика Будка, Калинівка, Рогинці та інші.-В.Б.), 18 сільських громад. Населення – 13 029 осіб (6420 чоловічої статі та 6609 – жіночої), 1880 дворових господарства. Хмелів – колишнє державне та власницьке село при річці Хмелівка за 28 верст від повітового міста, 3800 осіб, 629 дворів, 2 православні церква, школа, 9 постоялих будинків, 41 вітряний млин, 4 лавки, 4 кузні, 4 маслобійних заводи, базари по неділях.
Площа
21 282 кв. км (1885 р.)
(Джерело: Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій.-Санкт Петербургъ, 1885).
Земля волості
Площа, десятин У тому числі орної, десятин
Сільських громад 11122 8195
Приватної власності 9786 5456
Казенної власності 106 —
Іншої власності 268 218
Загалом 21282 13869
Родина Квіток проживала між нинішніми Хмеловом і Басівкою. Встановив це В.Г. Іваненко, знавець біографії і творчості Климента Квітки, який у шістдесятих роках зустрічався з далеким родичем Квітки Іваном Петровичем, вивчав церковні книги та реєстр козаків Хмелівської сотні Лубенського полку. У мене теж є ці та деякі інші давні реєстри Лубенського полку, Роменської і Хмелівської сотень, але по Хмелову прізвище Квітки, як пращурів, не знаходиться. Хоча велика Хмелівська козацька сотня була з чималою територією і, можливо, козак десь там і значився...
Тобто: жила родина Квіток не у Хмелові і не у Басівці. Вдалося встановити чи не вперше, що у родині Василя і Софії Квітки було трої синів: Климентій, Федір, Матвій. Жили заможно... Між Хмеловом і Басівкою були села –
Заклимок, В.Бутовка, Гаї і Пшінчине. Усі, включаючи і Басівку, як вище зазначено, – належали Хмелівській волості. Прізвищ Квітка по Хмелову і, ніби, по Заклимку не виявлено. Виясняю наявність Квітки по В. Бутівці. Тоді. с.Велика Бутовка було великим. По селу протікав пересихаючий струмок із загаченням. Місцеві роз різняють й донині В.Бутівку (нагорі) і Малу Бутівку - унизу. Село Велика Бутівка знаходиться на правому березі р. Хмелівки, вище по течії на віддалі 2 км; далі у конотопському та хмелівському напрямках розміщено с.Заклимок, нижче за течією на віддалі 1 км як у долині, гніздиться село Басівка, на протилежному берегу – с. Червоне. Тоді с. В.Бутівка було відносно заможнім, нині там є всього декілька садиб. Церки тут не було.Село Бутівка, а тепер, насправді, хутір Бутівка. Як їхати, повернувши з траси Т-1907 Ромни-Конотоп, а точніше Хмелів-Ромни, на Басівку, цей хутір буде зліва, захований у лісах та полях. Райське місце! Я бував там тричі. Навряд чи Климент Квітка там народився, оскільки це була парафія Басівської церкви, і записати його, звісно, в одній із церков Хмелова, не могли. А сам учений писав одного разу, що він народився у Києві, у родині нащадків українських козаків (у деяких публікаціях написано про кровні зв'язки з родом відомого українського письменника Гр. Квітки-Основ'яненка, але це не відповідає свідченням самого Климента Квітки в «Автобіографії», яка зберігається в архіві Музею музичної культури ім. М. Глінки в Москві. (Може, це тому, що мати Л.Українки була проти їхнього шлюбу і називала його «якимось жебраком», але точніше, мабуть, так казали і хотіли, як кияни, Карпови, котрі усиновили хлопця).
А у тій же «Автобіографії» він уже згодом заначав, що народився у селі Хмелові. Поспілкувавшись зі старожилами В.Бутівки, зокрема Солдатенко Н.П. (Демченко дівоче)(10.02.2019) з’ясувалося, що вона не пригадує когось із таким прізвищем навіть у ті часи, коли у селі було 100 садиб (Перепис 2001 р.-В.Б.) ...
Виходить, що наймовірніше, що Кл. Квітка, може, народився у с. Пшінчине, що знаходилося вправо перед Басівкою. Його назва походить від слова Пшінька, жив такий пан і його дражнили Пшінька (може, від любительства до пшона). Село Пшінчине розташоване на правому березі річки Хмелевка, вище за течією на відстані 0.5 км розташоване село Басівка, нижче за течією 0.5 км розташоване село Великі Будки, на протилежному березі – село Заріччя. Пшіньки постраждали внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках. У селі мешкало 70 осіб, а нині 9 декілька хат (на 12 лютого 2019 р.). У Басівці і у Пшінчиному були/й досі є кілька родин із прізвищем Квітки. Приміром, раніше мешкала родина Петра Федоровича і Галини Яківни Квіток (які жили спершу в с. Пшінчине) з синами Віталієм і Миколою, обоє агрономи за фахом. Нині у Басівці мешкають їхні двоюрідні Григорій Іванович Квітка і Лідія Іванівна Тютюнник (дівоче Квітка). Про них розповів мені спершу і частково екс-директор Басівської загальноосвітньої школи, мій односелець і шкільний товариш Микола Олексійович Чихар (37 років директорствував) (09.02.2019 р., телефоном) і потім екс-секретар Басівської сільради Ольга Олексіївна Петрич (телефоном, 10.02.2019 р.). Дуже важливо і цікаво, що Микола Петрович Квітка, який мешкає нині у с. Біловоди Роменського ж району (переїхав із Басівки), займається родоводом КВІТОК. І з ним, звісно, намічається з цього приводу спілкування... (Читайте далі).
За джерелами, Квітки – старий український (черкаський, слобожанський) рід козацького старшинського походження гербу Лис. Квітки з'являються в XVII столітті спершу на Полтавщині, де один з Квіток був Гадяцьким полковником, а потім переселяються в Слобідську Україну, де Квітки теж бували полковниками різних слобідських полків і пов'язали своє ім'я з облаштуванням міста Харківа. Поряд із Донцями-Захаржевськими, Куликовськими, Шидловськими склали служилу дворянську еліту місцевого значення після московської анексії. Після розформування полкового устрою Слобожанщини в 1765 році влилися в загальноімперську аристократію, давши кілька генералів і губернаторів. За легендою, викладеною славетним письменником і представником даного роду Григорієм Федоровичем Квіткою-Основ'яненком, рід Квіток один із найперших, що появився на Харківщині. Син опального московського боярина, Хлопчик-сирота Андрій, за свою красу прозваний Квіткою закохується у красиву дочку київського воєводи. Разом зі своєю обраницею він тікає на майже незаселену тоді Слобожанщину, започаткувавши новий козацький рід, який згодом внесено в VI і II частини родовідної книги Харківської, Полтавської і Херсонської губерній.
Леся Українка і Климент Квітка у Гадячі біля Успенського собору. Джерело: http://www.etoretro.ru/
Але? У деяких роменських краєзнавців є припущення, що Кл.Квітка народився навіть у с. Вощилисі. Які цьому заперечення: по-перше, Вощилиха знаходиться за Басівкою (5 км), прямо на р. Хмелівка і належала до Недригайлівської волості; по-друге, за переказами ані в описах Вощилихи, ані Басівки, ані навіть В. Будки (яка входила до Хмелівської волості), – не значиться прізвище саме Кл. Квітка. Екс-секретар Басівської сільради О.О.Петрич (30 років працювала на цій посаді) сказала (10.02.2019, по телефону), що ані у Вощилиці, ані у В.Будках, ані у В.Бутівці, ані у Бесарабці, ані у Гаях людей із прізвищами Квітка у переписі не значилося...
Я поспілкувався (11.02.2019 р., телефоном) із родичами Кл. Квітки по його братові Федору – Віталієм Петровичем Квіткою (с.Басівка). Він підтведив свою рідню з видатним музичним етнографом, зазначивши, що батько його – це Петро Федорович, а у нього батько – Федір Васильович, рідний брат Климента Васильовича. Хоча це по родоводу не зовсім так. (Їх родовід іде від Омелька Васильвича, теж брата Кл.В.Квітки). В.П.Квітка схильний думати, що, як він чув від старших Квіток, як казав його батько синам, шо наш відомий родич Климентій Васильович походить із Хмелова, а, може, народився він і на Заклимку, бо це тоді, за його словами, була одна територія.-Але більше знає,-мій брат Микола Петрович Квітка, оскільки він досліджував родовід, сказав він насамкінець. Даю вам його телефон...
Поспілкувалися плідно (11 лютого 2019 р., з 19:15 до 20:25) і М.П. Квітка сказав, що він дійсно трохи досліджував свій родовід і відомості в нього в основному від свойого батька. Жили тоді вони у с. Пшінчине, про яке вже йшлося. У Василя Квітки було троє синів: Климентій, Омелько і, здається, Федір. Якщо – це він, то Федір Висильович виїхав в Іркутськ, займався лікарською справою і у 1977 році розшукував уже звідти свою рідню, вийшов на Петра Федоровича, але спілкування продуктивного не вийшло. Можливо, через неоднознчне ставлення до Климентія Квітки або таку віддаленість та відсутність якісного зв’язку. – Мій рід, – зазначив Микола Петрович іде від Омелька Васильовича, який купив землю у Пшінчиному і тут оселився, у якого було двоє синів: Матвій (його син Пилип загинув під час ІІ Світової війни у 1941 р.) і Федір (мій дід). У Федора був син Петро, тобто мій батько.
На краю садиби Квіток у Пшінчиному, туди вниз до яру, є родинний цвинтар, де поховані Омелько, Федір, Петро та Галина Квітки.
На родову думку Миколи Петровича Квітки, його знаменитий пращур Климентій Василювич Квітка, як він сказав, 100 процентно не народився у Пшінчиному. Щодо Пшенчиному ще й таке міркування. У сусідній Басівці була церква і Пшінчине належало до її парафії, тому хрестити дитину десь в іншій парафії не було можливим.
Звісно, я не міг обійтися без думки одного з прших дослідників біографії К.В. Квітки президента Українського університету у Вашингтоні, мойого університетського викладача Володимира Григоровича Іваненка. Оскільки ми друзі у ФС, я написав йому в месенджері (12.02.19. 01:39):
Поважаний Володимире Григоровичу. Пише вам Валентин В. Бугрим із Києва. Ви у мене викладали "Теорію і практику перекладу" у КДУ і тоді я від вас дізнався про Кл.В.Квітку, який, ніби, народився у моєму селі Хмелові, як він сам написав ув "Автобіографії". Я знаю, що ви були у наших краях, досліджували біографію Кл.В.Квітки. Вивчені мною джерела засвідчують, що, ніби, у Хмелові не було Квіток. Але ви серйозно досліджували і, ніби, писали, що він народився між Хмеловом і Басівкою. То де ж народився Климентій Квітка?
Відповідь не забарилася (12.02.19.16:39):
Пане Валентине, дякую за пам‘ять і увагу! Ви запитуєте у мене про те, чим я займався півстоліття тому. Можна було б просто відадресувати Вас до моїх статей і розвідок, але Ви, мабуть, хоч якісь та читали. Тому тепер я можу сказати лише так: місце народження Квітки – одна із тих загадок, яка, очевидно, не буде підтверджена офіційними документами (Виокремлення моє.-В.Б.). Моїми джерелами були: автобіографія самого Квітки, а також свідчення його племінниці Євдокії Прокопівни Листопад (дочка сестри Квітки Параски), яка, власне, й спонукала мене зайнятися вивченням його життя і діяльності. З цією метою я їздив по Роменщині. Мені допомагав відомий там краєзнавець Феодосій Сахно. Разом з ним у Хмелеві ми надибали якогось дядька, який щось пам‘ятав про Квіток. У пошуках документального підтвердження я тоді ж передивився церковні книги відповідного періоду в Роменському архіві ЗАГС. Але нічого не знайшов. В усякому разі у мене було достатньо аргументів заперечити твердження інших джерел, що Квітка народився в Києві: Карпови усиновили його, коли йому було біля 5 років, і їм напевно просто вигідно було стверджувати про його народження саме в Києві. У моєму архіві напевно збереглися якісь записи. На жаль, плівка із фонозаписами розповідей Є. П. Листопад, які я робив 1970-1972 року, розмагнітилася. Захочете покопатися в моєму архіві – ЦДАМЛМ України, ф. 1111.
Я подякував:
Дуже дякую, пане-добродію Володимире, за ваше повідомлення. Я вивчив багато джерел, зокрема і вашу статтю у журналі "Народна творчість і етнографія" (1970 р.), вас цитує також Вікіпедія. Вашим матеріалом я завершую свою статтю "Де народився Климент КВІТКА?" До 140-ліття від Дня народження. Якщо ви не проти, я буду цитувати вас, оскільки я з вами згоден, хоча у мене є дві версії, де він народився, відкинувши аргументовано 5 курсованих серед істориків та краєзнавців припущень... З пошаною, академік Валентин В.Бугрим. Будете в Києві – давайте знати!...
Володимир ІВАНЕНКО: Цитуйте скільки завгодно, пане академік!
Цікаво, яка версія спливла у вас. Звісно, дам знати. Ви напевно в курсі, що я активно співпрацюю з М. Тимошиком. Наскільки мені відомо, ви працюєте в тому ж університеті. Тут у нас визрівають деякі ідеї щодо поглиблення співпраці... Не виключено, що ми постукаємо й до вас. (12.02.19.16:40 за Києвом.-В.Б.)
Отже: фактологія має бути історично точною, без усіляких приписувань. Тотто залишається, що Климент Квітка народився або у Заклимку, або на окраїні Хмелова, що пролягав територіально тоді дальше за нинішні межі, охоплюючи і Заклимок... Хоча є застережним твердження першого дослідника, вже згадуваного В.Г.Іваненка: місце народження Квітки – одна із тих загадок, яка, очевидно, не буде підтверджена офіційними документами. Та все ж таки найімовірніше, що Климент Васильович КВІТКА народився на окраїні Хмелова, адже його батько, який працював, як уже зазначалося, начальником Хмелівської поштової станції, логічно й записати його в церкві великого волосного козацького містечка/села Хмелова... Та й у своїй біографії Кл.В.Квітка, як уже зазначалося писав, що н а р о д и в с я в і н у селі Х м е л о в і.
Внесок К.В.Квітки в етномузичну культуру великий і новаторський. Маючи добротну музичну освіту, постійну практику, він розробив нову методику польових досліджень, теоретичні основи етномузичної соціології, зробив відкриття у сфері походження і поширення первісних звукорядів, хроматизмів (інтервальна система, в основі якої лежить півтон), ритмічних архетипів і народних музичних інструментів, написав і видав 9-ть наукових праць, заснував Кабінету народної музики, став світового рівня етномузикологом.
Аж дивно, а може й закономірно, що ніде на Роменщині та Сумщині не увічнено його пам’ять. Як би там не було, видатний український вчений Климент Квітка заслуговує пам’ятника на своїй малій батьківщині... Наступного року його 140-ліття від Дня народження...
Зображення із Вікіпедії та з відкритих джерел.
Валентин В. БУГРИМ, академік, доктор філософії, літературознавець, історик
04, 9-12 лютого 2019 р. Київ-Хмелів-Ромни-Київ
Post scriptum: Опублікувавши 04.02.19 у ФБ коротший виклад підготовленої статті, отримано декілька схвальних відгуків від Lidia Ryzhkova (Дуже цікавий матеріал. Я живу неподалік церкви, де вінчалися Леся і Климентій... Там іноді поминаю. У записках...); (Це –Вознесенська церква на Деміївці.-В.Б.);Надежда Надежда Оце так здивували! Нічого собі! Дуже цікаво! ДЯКУЮ! Інна Бессалова Дуже цікаво. Історію треба знати); Galya Galychanka (Дякую за цікавий допис, про чоловіка Лесі Українки практично нічого не знала); Любовь Матузок Дуже цікавий матеріал!Дякую!).
Post factum: Професор і письменник Віктор Жадько надіслав вельми важливий матеріал зі свойого архіву по К.В.Квітці. Віктор Жадько: Трохи додам про Квітку, щось вивчав із його біографії, занотовував. Квітка Климент Васильович навчався в Музичному училищі Київського відділення Російського музичного товариства в Києві по класу фортепіано у Л. Зетеля та Григорія Ходоровського. Закінчив 5-ту київську гімназію 1897. З 1896 збирав народні мелодії, співпрацював з ж."Київська старина", у 1902 видав збірник народних пісень. Тоді ж з'явилися наукові дослідження «Матеріали для вивчення мелодійного складу українських пісень, розташовані за системою П. Сокальського» У 1902 році закінчує Юридичний ф-тет ун-ту імені св. Володимира; у студентські роки працював деякий час концертмейстером хору університету.1907 року одружився з Ларисою Петрівною Косач;видав фотоскопічним способом двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки». В 1902-1905 працює в Тифліському окружному суді. 3 листопада 1917 - "товариш (заступник) генерального секретаря судових справ Української Центральної Ради". 31 березня 1918 призначений на посаду товариша (заступника) міністера юстиції УНР. У 1920-1933 працював в Академії наук Української РСР, де організував Кабінет музичної етнографії (1922), одночасно викладав у Київському вищому музично-драматичному ін-ті ім. М. Лисенка. За вісім років опублікував 40 наукових статей, досліджень, докладних рецензій, 2 збірники народних пісень. У 1933 переїхав до Москви, працював у консерваторії, де читав курс "Музика народів СРСР" (з 1933 – професор). 8 лютого 1934 року заарештований в т. зв. "Справі славістів", сфабрикованій ОДПУ й на 3 роки ув'язнений, відбував покарання у сумнозвістному концтаборі «Карлаг» ( Алма-Ата, у Казахстані). 13. 04. 1936 звільнений і поновлений на роботі в Московській консерваторії, де трудився до кінця життя на посаді професора та завідувача Кабінету народної музики. Від 1937 до 1945 і від 1949 – науковий керівник заснованого ним же Кабінету вивчення музичної творчості народів СРСР (нині Науковий центр народної музики ім. К. В. Квітки). За 17 років з особистою участю Квітки в консерваторії створено багатонаціональний фольклорний фонд із 6000 записів. У 65 років одружується вдруге, з 25-річною піаністкою Галиною Лукинічною Кащеєвою(1920-1962). Похований на Ваганьківському цвинтарі Москви (11 дільниця), що я й сфотографував.
Див. також:
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2036637326455290&set=p.2036637326455290&type=3
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825453
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.02.2019
Чи можна утекти від Долі,
полинуть вітром в Дикім полі?
І бігти/їхать світ за óчі
у світлий день, у темінь ночі.
Чи можна утекти від Долі
до щастя, радості і волі?
Але чи варто все ж тікати,
чи може разом крокувати!
Чи можна утекти від Долі,
узять нові життєві ролі?
В якім театрі й кого грати,
щоби себе не розміняти?
23.01.2019. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823487
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.01.2019
У Водохрещу – День Святий,
трохи морозний, сніговий!
Від Василя і Маланки,
козацтво нашої паланки
поринуло ув ополонки
Йордані славної Сули,
куди усі ми прибули
на повне омовеніє,
Боже благословеніє!
А у древній, у столиці,
всі купальники – мов криці!
В Дніпро тричі упірнули,
всі хвороби відвернули!
Нехай свята водичка
окропить наші личка!
Окропить – рідну хату,
щоб “Добре!” лише знати.
Щоб були усі щасливі,
також щирі, гарні й милі!
Хай святяться Душа й Тіло!
Щоби все – омолоділо!
Квітувала щоб родина
і уся моя Вкраїна!
Водохрещне омивання
дало б ліпші Сподівання!
На пророчому Світанні
Христос сам хрещається
в святих водах Іордані...!...
Додано і оновлено 19.01.2019 р. м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821922
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.01.2019
©[b]ЛюдиноСвіти ...
[/b]
Є Світ, який давно існує
ще до народження Людини:
вона у ньому побутує
щомиті, ночі і щоднини.
Є Світ, який Людина творить
своїми вмілими руками,
бо Хліб у полі завжди родить
й Прогрес здіймається горами.
Є Світ, який Людина має
у Голові своїй, у Мислях:
вона у ньому скрізь літає
і у низинах, і у висях.
Є Світ, який художнім звемо,
у ньому теж Життя пульсує:
література, арт, сінема,
що мешкає і теж нуртує.
А ще є Світ, як паралельний,
в якому Людство поселилось:
він інший, він є віртуальний, –
бо в поступі отак розвилось.
Усі світи вельми різняться
своєю Сутністю Буття
і неоднаково гніздяться …
на теренах Землі-ЖИТТЯ ...
Писано 23 лютого 2017 р. м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821119
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.01.2019
НОВОРІЧЧЯ у ХМЕЛОВІ і на ЗАКЛИМКУ!...
Село, місто, де Людина народилася, для неї є найдорожча місцина. Бо це – як пуповина! Тут – і аура, яка її супроводжує постійно; і та стежина у Життя; і вихід у Мікро- і МакроКосмос!? Зустрінуто Новий 2019 рік на малій батьківщині, у родичів, а також серед не зовсім урбанізованої Природи ...
Хмелове, краю ви мій рідний,
такий на Новоріччя дивовижний!
Чарівно-білий, зимофайний,
хай буде увесь рік врожайний!...
02 січня 2018 р. Хм., Закл. Див. світлинний репортаж і відео...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819985
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.01.2019
[b][/b]Поважані Орлиці і Орли!
Саме так я звертаюся до вас зараз і логічно буде звертатися впродовж року. Це – тому, що грядущий рік є ОРЛИНИМ – Ширяючого Орла за Слов’янським календарем! Ми захоплюємося Китайським календарем, забуваючи свій рідний, пращурівський? А вони заповіли нам також тотемний фаунний календар. В Україні мешкає 8-м видів орлів. Та і язик не повертається сказати: Шановні Свинки і Кабанчики, н е кажучи вже: Свині та Кабани! Я не проти й Східного календаря, оскільки там є також українські Тотеми!? Але на забуваваймо свій рідний і ставимо його на перше місце! Отож, «Ода українському ОРЛУ!»:
[i]Гряде історія нова –
Майбутній час – це рік Орла!
[/i]
Орел – це вельми мудра птаха,
ширя повсюдно як удаха!
Людині крил він додає,
нові надії подає!
Щоб було повно в роті, –
Орел завжди в польоті!
Отож, він й людям натякає,
що кожен про добробут дбає.
Орел ширяє височенно,
може, й не кожному збагненно?
Він – мужній, чесний і сміливий,
і заповзятий та кмітливий.
Завжди гніздо він захищає
і ворогів всіх проганяє!
Орел є символ всенародний
і в українстві – благородний!
Додасть польоту він Людині,
кожній родині в Україні!!!...
Писано 28 грудня 2018 р. м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819730
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 01.01.2019
До 175-річчя перебування Т.Г.Шевченка на Роменщині та дружби з княжною і письменницею В.М.Рєпніною, якій минуло 210-літ від Дня народження
[b]ВАРВАРА РЄПНІНА і ТАРАС ШЕВЧЕНКО
[/b]Великий Кобзар неодноразово писав і згадував у своїх творах та картинах Роменський край, як і незабутнє спілкування із княжною, присвятивши їй також свою поему та інші рядки. Їм не судилося побратися... Але усе життя вони листувалися і залишалися друзями ... Сьогодні мова про взаємини Тараса ШЕВЧЕНКА і Варвари РЄПНІНОЇ ...
Вперше Т.Г. Шеченко побував на Роменщині 1843 року, коли після чотирнадцятилітньої розлуки приїхав ув Україну. Тоді влітку він відвідав і яготинську садибу князя Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського (1778-1845 рр.ж), який із глибокою повагою ставився до Тараса Шевченка.
В історико-біографічній праці О.О. Васильчикова "Семейство Розумовских" (Санкт-Петербург: Типографія М.М. Стасюлевича, 1880-1894 рр.), наводиться той факт, що імператриця Єлизавета Петрівна 1742 року подарувала Олексію Розумовському (1709-1771 рр.ж.) (братові останнього гетьмана Війська Запорізького Кирила Розумовського (1728-1803 рр.ж.) разом з іншими маєтностями в Лубенському полку село Андріївку, що в ті часи входило до складу Лохвицької сотні. Коли Варвара Олексіївна Розумовська вийшла заміж за молодого князя М.Г. Рєпніна, то батько нареченої подарував молодятам із-поміж інших маєтностей і село Андріївку. В сорокових роках 19 ст. в Андріївці князю Рєпніну належали вісім тисяч десятин землі та 652 кріпаки чоловічої статі. На той час тут працювали гуральня, кінний і селітряний заводи. [Нині с. Андріївка знаходиться у Роменському рі-ні на Сумщині. Мені довелося відвідати село, перемовити з його старостою Ярошенком О.М. і дізнатися, що зараз у ньому мешкає 484 особи. З цього року Андріївка увійшла до сусідньої Андріяшівської об’єднаної територіальної громади. У селі зберігся дуб (висотою 11 м), якому вже понад 500 років і який називають Шевченковим, але десь із 2007 року він засох, адже був старий. Ми домовилися весною 19 р. спробувати реставрувати дуб як пам’ятку і посадити жолуді , які передали мені від Шевченкового дуба с. Прохорівка Канівського району. Також є такі відомості, що тут Великий Кобзар намалював картину "Урочище стінка", яка зберігається в Національному музеї Т.Г.Шевченка. 1967 р. в Андріївці встановлено пам’ятник Т.Г.Шевченку].
РЕПРОДУКЦІЯ
Т.Г.Шевченко. Урочище Стінка. Папір.Олівць (17х24,2 см). Травень-жовтень 1845 р. Ймовірне написання у перебуванні В. Кобзаря на Полтавщині і Київщині та зображеною на рисунку рослинністю цього періоду.
Очевидно, приїзд Василя Рєпніна, а з ним і Тараса Шевченка, був викликаний перебудовами в Андріївській винокурні. Знайомий Рєпніних – Родіон Іванович Лукомський ("наш друг Лукомський" – так називав його старий князь Рєпнін) (1801-?, рр.ж., поміщик із містечка Журавки на Полтавщині), приїздив до Андріївки за десять днів до того, щоб подивитись як діють апарати Шварца (прогресивна система обладнання винокурень винахідника Давида Шварца.-В.Б.), що встановлювались на винокурному заводі. "Мені було б надзвичайно цікаво дочекатись початку дії апаратів", – писав він М.Г. Рєпніну, висловлюючи надію на те, що князь дозволить йому ще раз приїхати до Андріївки, щоб подивитись апарат у роботі.
Час приїзду Тараса Шевченка до Андріївки встановив відомий шевченкознавець із Санкт-Петербурга Петро Жур (1914-2002 рр.ж.). У своїй книзі "Літо перше" (К., 1979) він використав лист Василя Миколайовича Рєпніна (1805-1836 рр.ж.), – сина М.Г. Рєпніна (1778-1845 рр.ж.), з яким виїхав із Яготина Тарас Шевченко. 22 листопада 1843 року Василь Рєпнін писав батькові про різні господарські справи, а закінчив листа такими словами: "До побачення, дорогий батьку, я тебе дуже ніжно цілую, так само, як і маму, Варвару. Шевченко передає їй привіт".
Відомий шевченкознавець, лауреат Державної премії Т.Г.Шевченка, член Петербурзького українського товариства. Фото. Джерело: http://jourfac.blogspot.com/2009/06/blog-post.html
У цьому листі для нас важливе те, що він засвідчує факт перебування в посульській Андріївці Тараса Шевченка ще 22 листопада. А наступний лист дає можливість встановити дату повернення поета до Яготина. У середу, 24 листопада, Василь Миколайович повідомив свою рідню з тієї ж таки Андріївки: "Деякі невеликі справи затримають мене тут ще до завтра. У п'ятницю я буду ночувати у Барановського і в суботу опівдні буду в Пирятині, постарайся, дорогий батьку, послати мені коней у Смотрики, якщо не для двох екіпажів, то хоча б для одного, щоб я міг бути того ж вечора у Яготині". Зберігся прижиттєвий лист М.К. Чалого до Т.Г.Шевченка: “Милостивый государь Тарас Григорович!
Не нахожу слов для того, чтобы выразить Вам мою искреннюю благодарность за Ваше доброе ко мне расположение, которого я своим поведением вовсе не заслужил. Я получил от Вас два подарка с Вашею надписью – книгу и картину – и до сих пор не поблагодарил Вас за память обо мне. Несмотря на такое мое окаянство, за которое следовало бы со мной раззнакомиться на веки вечные, Вы сделали еще один шаг к сближению со мною, удостоив меня своего доверия. Видно по всему, что Вы считаете меня истым малороссом, не вменив мне в преступление нашу родную заднепровскую лень – наш первородный грех, от которого так трудно избавиться нашему брату, не переезжая Днепра. Но пусть останется за нами хоть эта одна, правда, не блестящая, но резкая черта нашего родного типа, если так легко и так нещадно изглаживаются лучшие, глубоко характерные черты нашей народной психеи. ...Наши земляки эпохи возрождения (или, лучше сказать, перерождения), побывшие в петербургской школе, оставившие ветхого человека и облекшиеся в нового – для нас, провинциалов, не образец для подражания, хотя они и деятельнее нас и предприимчивее: пусть они себе суетятся и бегают навыпередки, никому же гонящу, за чинами и крестами, находя в том величайшее удовольствие; а мы в ожидании лучшей деятельности все-таки не побежим за ними и будем «собі лежать під грушею догори черева — і рука тобі лежить, і нога тобі лежить — і увесь лежиш!» Откровенно Вам скажу, мне опротивели страшно наши чиновные хохлы и наши космо[по]литы, а таких господ размножилось немало.
Получив Ваше письмо, я сообщил о Вашем благородном намерении – помочь Киевским воскресным школам — некоторым студентам, принимающим близко к сердцу дело грамотности нашего бедного люда. Разумеется, они были от Вас в восторге. По желанию их, 10 экземпляров я передам в библиотеку воскресной школы, а 40 продам почитателям Вашего таланта, которых, благодарение Богу, у нас в Киеве немало, особенно между молодежью. Таким способом я надеюсь больше выручить денег, потому что наши книгопродавцы и из этого благотворительного дела хотят извлечь барыши, принимая книги с значительною уступкою. Да что-таки долго нет их? Не переслали ли Вы их по транспорту? Но.и в таком случае пора бы им быть в Киеве.
Средства наших воскресных школ увеличиваются с каждым днем: из думы велено отпущать 150 р. [ублей] в год; открыта подписка — по городу ходят листы: всякий несет свою лепту. Студенты не жалеют своих трудов и работают в течение трех часов с удивительным терпением и постоянством. Число учеников увеличивается с каждым месяцем: между ними сидят и бородачи лет за сорок. Некоторые знают наизусть стихи из Вашего «Кобзаря». Кроме двух мужских школ – на Подоле и на Новом строении, – во 2-ю гимназию собираются по воскресениям девочки: их взялись учить классные дамы соседнего пансиона m[adame] Нельговской; но эта мадам, кажется, хочет только порисоваться перед публикою своими прогрессивными тенденциями – а дела не делает. Но есть надежда, что за это дело скоро возьмутся женщины более гуманные: тогда можно ожидать истинной пользы.
Соха Вам кланяется низенько, извиняясь перед Вами в своем долгом молчании. Что-то все хандрит. Удивляется, что работа его не спорится: он хотел бы, чтобы и в 50 лет иметь столько же огня и силы, сколько имел он в 25. Наш Иван Максимович неисправим. Он все тот же, что и был по время оно, когда Вы вместе боролись с людьми и с жизнию: добрый товарищ, щира душа, гонитель неправды и подлостей, трибун народный.
Жінка моя дякує Вам за пам’ять об нас. Бувайте здорові! Преданный Вам земляк.
8 сентября 1860 года”.
Як можна зрозуміти з листа княжни Варвари до свойого духовного наставника Шарля Ейнара, старий князь, звичайно ж, вислав у Смотрики, на найближчу поштову станцію, коней, яких прохав у нього син, і Василь Миколайович разом із Тарасом Григоровичем, полишивши 135-ти верстовий шлях із Андріївки, прибули до Яготина ще в суботу ввечері, тобто 27 листопада. Пригадаємо, що княжна писала Ш. Ейнарові про повернення поета до Яготина з Андріївки через десять днів. Отже, поїхав він на Роменщину 17 листопада 1843 року.
Князь Микола Рєпнін, дізнавшись про новоприбулого в Україну живописця, запросив його до себе, щоб зняти копію зі свого портрета роботи художника Йозефа Горнунга (1792- 1870 рр.ж. – швейцарський художник, майстер історичного живопису, графік і портретист. В Яготині Шевченко зробив копію портрета князя М. Г. Рєпіна, написаного Горнунгом у 1841 р. під час перебування Рєпніна в Швейцарії). До Рєпніних Шевченко завітав разом зі своїм приятелем Олексієм Капністом – сином відомого письменника. Перші відвідини маєтку не були тривалими. Другого разу Тарас Григорович прожив там від жовтня до грудня 1843-го, а третього – від кінця грудня до 10 січня 1844-го. Рєпніни відомостей про Шевченка-поета на час знайомства з ним не мали.
Родинний портрет Рєпніних-Волконських. (Варвара сидить зліва).
Невідомий художник. Перша половина XIX ст. Джерело: Державний Ермітаж, 2011 р. Режим доступу: http://www.hermitagemuseum.org/html_Ru/08/
hm88_6_4_0_2.html
Коли 1840 р. з'явився "Кобзар", а наступного – поема "Гайда¬маки", вони були в Італії, куди поголос про нього ще не дійшов. Те, що розповів про Тараса Григоровича Капніст, викликало у них великий інтерес. Гармонійно поєднуючи у собі родовий аристократизм із духов¬ним, інтелектуальним станом, усі члени родини пройнялись до симпатичного юнака глибокою повагою. Цьому знано сприяли його скром¬ність й водночас відкритість людям і, звісно, велика творча обдарованість. Статний молодий чоловік із невеликими, але виразними сірими очима, одягнутий у модний тоді довгий сірий приталений сюртук із оксамитовим воротом і високо зав’язаною краваткою – саме таким появився поет в Яготинському маєтку Рєпніних. Родина прийняла його, бувшого кріпосного, як рівню. Але найбільше зблизився поет із дочкою князя – Варварою Рєпніною (1808-1891 рр.ж.), на яку він справив глибоке враження. Присутність Шевченка у маєтку надихало незаміжню княжну. Вона дійсно покохала Тараса. Їй було 35, а йому – 29 років.
Незважаючи на величезну прірву, що розділяла її – княжну – і молодого Шевченка, колишнього кріпака – Варвара Миколаївна добре розуміла поета, сприймала всім своїм серцем його радощі та болі. Хоча б як життєвий девіз можна розцінювати її фразу: “Я проста и люблю простыхъ. Шевченко былъ у нась всЂми любимъ”. (Курсив В.Б.).Така самохарактеристика княжни з'явилась із під її пера, коли життя вже майже добігало кінця – 1887 р. Підтвердженням правдивості цих слів є і запис, зроблений Т.Г. Шевченком 1857 р.: "О если бы побольше подобных жен¬щин-матерей, лакейско-барское сословие у нас бы скоро перевелось". Жінкою-матір'ю Кобзар назвав її, свого "незабвенного друга", в суто ду¬ховному значенні цього поняття – Варварі Рєпніній долею не судилося знайти собі пару.
Княжна Варвара була красивою і освіченою жінкою, деякий час жила і училася за кордоном, у неї були чудові викладачі мов, історії, географії, музики, арифметики, малювання, танців. Вона була душею Яготинського маєтку, оскільки стара княгиня Рєпніна, в якої були проблеми з очима, рідко появлялась перед гостями, так само, як і князь, який майже весь час проводив у своєму кабінеті за читанням книг. За свідченням сучасників, княжна Варвара була також тендітною, з великим виразними очима, здавалося, що її життєва енергія була невичерпною. Вона легко усим захоплювалася, була дотепна, добра до людей, допомогала всім, хто до неї звертався. Художники і поети полюбляли бувати у її товаристві. Їй довіряли свої мислі, читали твори, ділилися з нею своїми переживаннями. І все ж таки вона почувала себе одинокою. У її стосунки з ад’ютантом батька Левом Баратинським, братом відомого російського поета, втрутилася мати, не давши їм розвиватися. Але душа її прагнула кохння…
А їхнє знайомство відбулося десь так... Уперше Тарас Шевченко з'явився в Яготині у липні 1843 року. Від 1838-го він був вже вільною людиною. Свобода окрилила його, сприяла розквіту і художнього, і поетичного таланту.
Т.Г.Шевченко. Автопортрет. с. Потоки. (Кінець серпня 1845 р.).
Знайомство з Тарасом Шевченком глибоко схвилювало Варвару. На той час вона чула вже багато цікавого про поета, знала незвичну історію його долі і молодості.
Варвара Миколаївна Рєпніна – письменниця, фрейлина. Близько 1830 р. Автор Т.Г.Шевченко. Джерело: http://commons.wikimedia.org/wiki/File:Varvara
_Volkonskaya_Repnina.jpg?uselang=ru
У сповіді до свого духовника і вчителя Шарля Ейнара, з яким вона познайомилася у Швейцарії і листувалася, Варвара Рєпніна писала: "Капніст (Капніст Олексій Васильович (1796-1869 р.ж. – поміщик, син російського письменника В. В. Капніста (1757-1823 р.ж.), приятель Рєпніних, притягався до слідства у справі декабристів. Т.Шевченко познайомився з ним у 1843 р., бував у його маєтку в с. Яблуневому на Полтавщині.-В.Б.), який поселився у нас на частину літа заради свойого хворого сина, попросил дозволу провести свого знайомого, художника, в гостьову, щоб показати йому картини; дозвіл, звичайно, було дано, і тієї хвилини я дізналася лише, що це художник-живописець і поет, причому навіть більше поет, аніж живописець, і що звуть його Шевченкой. Запам'ятайте це ім'я, дорогий вчителю, воно належить моєму зоряному небу".(Курсив.-В.Б.)
І далі її пряме зізнання у коханні: "Шевченко зайняв місце в моєму серці... я дуже люблю його і повністю йому довіряю... Якби я бачила з його боку любов, я, можливо, відповіла б йому пристрастю", – так знову пише Варвара Рєпніна у своєму листі-сповіді до уже згадуваного аббата Ш. Эйнара.
У маєтку Рєпніних влаштовували літературні вечори, на яких Тарас Шевченко читав свої твори. Для одного з таких вечорів поет вибрав поему "Слепая". "О, якби я могла передати вам все те, що я пережила під час цього читання! Які почуття, які мислі, яка краса, яке зачарування і який біль... Ці вірші на нашій виразній і мелодійній мові звучали, як музика", – згадувала пізніше княжна.
У її житті це було вже друге кохання, але у чистій, знудженій за щастям душі почуття розквітло всіма барвами. Як і кожна емоційна натура, княжна Варвара ревнувала Тараса до всіх, хотіла, щоб він був "незмінно світлим і променистим", щоб через неї Шевченко "ніс істину свойого непорівнюваного таланту...". Хотіла "завжди бачити його великим", прагнула впливати на поета своїми "алегоричними" записками. Зворушений до глибини душі таким ставленням, Шевченко у відповідь написав для неї російською мовою поему-сповідь під назвою "Бесталанный", в якій розповів про свою вічну одинокість, про розчарування в людях і нехватку особистого щастя. А у відомій посвяті ("Тризна"), «На память 9-го ноября 1843 года, Княжне Варваре Николаевне Репниной», тобто адресованій саме Варварі Миколаївні, написаній спеціально для неї російською мовою (В.М.Рєпніна була російськомовною) Тарас Григорович також щиро зізнався:
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихоструйными речами
Мечты о рае пробудил…
Поема дуже вразила Варвару Рєпніну. Через декілька днів вона дає Шевченку своє російськомовне оповідання "Девочка". У цій сповіді вона щиро відкрила свою душу і надіялася, що поет відповість на її почуття взаємністю. Сповідь княжни вразила поета. У своєму ранньому автобіографічному творі «Девочка» В.М. Рєпніна за головним героєм Березовським сховала любий їй образ Шевченка.
Т.Г.Шеченко у натхненні. (Версія В.Б.). Національний музей Т.Г.Шевченка.
Джерело/Режим доступу: www.museumshevchenko.org.ua
Крім листів до Шарля Ейнара, серед спадщини Варвари Рєпніної збереглася її незакінчена повість без назви. Твір цей майже фотографічно відпо¬відає дійсності. Варвара Миколаївна почала писати його після від'їзду Тараса Григоровича з Яготина. Це своєрідний літопис подій, що відбу¬лися впродовж трьох місяців перебування Шевченка в маєтку. Головні герої "Повісті" – Він і Вона. Він – поет Березовський (обплутаний Бе¬резовою Рудкою – місцем зустрічі товариства). Це – Тарас Шевченко. Вона – дочка поміщика Віра Радімова (образ героїні змальований із самої себе). Письменниця дає таку характеристику Березовському: "Его нельзя было не любить; для тех, кто истинно любил, он был источником забот, беспрерывных переходов от восторга к негодованию, от сочувствия к охлаждению". І далі: "Читая дивные свои произведения, он делался обворожительным; музыкальный голос его переливал в слушателей все глубокие чувства, которые тогда владычествовали над ним. Он одарен был больше, чем талантом, ему дан был гений...". Письменниця із притаманною їй глибокою спостережливістю вло¬вила чимало. У повісті звучить непідробний голос її гарячих почуттів, безкомпромісних влучних суджень. Складовою частиною рєпнінської "Повісті" є її оповідь "Девочка". Сама авторка писала, що це – майже точна історія її серця, поділена на 4 етапи: 12 років, 18, 25 і 35, а в результаті – самотня могила. Шевченко, читаючи згодом рукопис "Повисты", звичайно, не міг не впізнати себе як у позитивному, навіть звеличеному вигляді, так і в негативному світі, в образі Березовського. ("Повість" в уривках була опублікована лише 1916 р., майже через чверть століття після смерті авторки.-В.Б.). Він готовий був молитися на цю дивну аристократку, в душі якої відкрив стільки краси. Тарас Григорович тоді ж, 1843 року, прочитав рукопис твору і зрозумів почуття авторки. У листі до Варвари Миколаївни він писав: «О добрый ангел! Молюсь и плачу пред тобою, ты утвердил во мне веру в существование святых на земле!».(Курсив.-В.Б.).
Княжна намагалась приховати від матері своє захоплення Шевчен¬ком. Утім, цей її стан привернув увагу не лише Варвари Олексіївни, але й Капніста, який зауважив якось Варварі Миколаївні, що така її надмірна увага може зашкодити їхньому другові й навіть негативно позначитись на його творчій праці. А ще Капніст висловив сумнів у тому, що різниця у роках (Шевченкові – 29, Рєпніній – 35.-В.Б. і Г.В.) аж ніяк не може слугувати гарантією збереження між ними суто дружніх стосунків. Варвара Миколаївна не стала сперечатися з Капністом, якого дуже поважала. Вона навіть дозволила йому забрати дорогого їй листа, писа¬ного Шевченком. Зберігся лист О. Капніста Т. Шевченкові від 18 січня 1844 року, де він наполегливо просить Тараса Григоровича не приїжджати в Яготин і не писати Варварі Миколаївні. Зрозуміло, це була ініціатива або Капніста, або ж він діяв за дорученням матері княжни. День 10 січня 1844 року став чи не найтяжчим для Варвари Рєп¬ніної: Шевченко залишив їхній маєток. Княжна зі слізьми кинулась до нього, обійняла і перехрестила йому лоба. Тарас Григорович стрімко ви¬біг з кімнати. Він мав намір ще раз перед від'їздом до Петербурга відві¬дати Яготин, але Капніст зробив усе можливе, щоб цього не відбулося. Впродовж 1844 р. листування між Рєпніною й Шевченком було досить активним. Варвара Миколаївна намагалася підтримати Тараса Григоровича морально, допомогти йому в розповсюдженні віршів, сприяла поширенню естампів «Живописной Украины» та інших ху¬дожніх робіт. На клопотання Рєпніних міністр освіти призначив Шевченка вчителем малювання у Київському університеті Святого Володимира на початку 1847 р.
В одному з листів вона писала: "Не сердитесь на вечные мои проповеди, я Вас слишком искренне люблю, чтобы не говорить Вам правды".
Серце поета переповнювали почуття вдячності, щирої симпатії, але нічого більш глибшого, на що надіялася княжна... У листі до В.Рєпніної із Оренбурга 7 березня 1850 р. Т.Шевченко писав: “Все дни моего пребывания когда-то в Яготине есть и будут для меня ряд прекрасных воспоминаний”.
Але чому ж так сталося, що вони не побралися? Можливо, той факт, що вони знаходились на різних суспільних щаблях переважив, оскільки Шевченко не хотів княжну обтяжувати собою... Ймовірна й повна його відданість творчості ...Так їхні шляхи розійшлись. Хоча Варвара Миколаївна промовчувала на застереги Капніста та матері, але, думається, це не могло бути для неї головною причиною. Насмілимося висловити версію, що справа тут не в Рєпніній, а у Шевченкові. Великий народний поет і борець бачив усього себе в творчості і боротьбі, яким би вельми завадили родинні обставини... Він убачив свою перспективу також у тім, що рано чи пізно його посадять за грати... Про це натякали йому і не раз його приятелі та знайомі. Особливо після читання антицарських віршів...
ВЕРСІЯ-РЕМАРКА: [А можливо ще й тому, що його серце заполонила інша жінка. Восени і взимку того ж року Тарас Шевченко часто бував гостем у маєтку Закревських у селі Березова Рудка. Йому сподобалась молода дружина власника маєтку Платона Олексійовича Закревського (1801-1882 рр.ж.) Ганна Іванівна (1822-1857 рр.ж.). У колі своїх друзів поет називав її «Ганною вродливою». Вона була матір’ю двох дітей і мала 21 рік від народження (заміж вийшла у 17 р.). Ганна Закревська познайомилася з Тарасом Шевченком 29-30 червня 1843 року на балу в української поміщиці Тетяни Густавівни Волховської (1763-1853 рр.ж.) (любителька гучних розваг) у селі Мойсівка. Шевченко був у захваті від краси Ганни Закревської. Згодом Закревська та Шевченко зустрічалися в родинному маєтку Закревських Березова Рудка (нині Пирятинського р-ну на Полтавщині).
Одного разу на балу в княгині Вольховської після танцю Тарас попросив у своєї пані напівжартома хоч одну квітку, яка прикрашала її сукню. Напівжартома Ганна відмовила йому. Проте він-таки примудрився відкрутити одну шовкову квітку на згадку. Чи відала Ганна вродлива, що через рік і п’ять років квітка ця не буде загублена чи забута? Звичайно, Тарас ніколи не говорив Ганні про свої почуття та вона їх безпомилково вгадувала. Проте до Шевченка жодного необережного слова. Бо ані вона, ані він не мали на це ніякого морального права].
Уже значно пізніше, перебуваючи у засланні в Кос-Аралі, Тарас Шевченко згадував у листах до Варвари Рєпніної:
«…Жива ли она, добрая старушка? И собираются ли по-прежнему в сей день к ней нецеремонные соседи со чады и домочадцы повеселиться денька на два-три и вновь разъехаться до 12 генваря. Жива ли она и много ли осталось в живых о которых с удовольствием воспоминаю?».
«В Мосевке для меня была если не искренняя радость, то во всяком случае и не угнетающая тоска…»
У вірші «Г.З.» (Немає гірше, як в неволі) поет згадує:
«… І те село, і ті люде,
Де мене, мов брата
Привітали! Чи жива ти
Старесенька мати?
Чи збираються ще й досі
Веселії гості
Погуляти у старої,
Погуляти простo?
По-давньому, як-то кажуть
Од світу до світу?
А ви, мої молодії
Веселії діти,
Рожевії дівчаточка
І досі в старої … »
Канівська шевченкознавчиня, к.і.н. С.А.Брижинська із свого дослідження про княжну надіслала мені такий уривок: " ...Наступне публічне спростування в статті «К биографии поэта Шевченка» («Русский архив». 1887, №6) стосувалося Шевченкового авторства вірша «До сестри», його присвяті їй та твердження, що княгиня та поет «грали в брата і сестру», яке висловив у статті «Ещë щепотка на могилу Шевченка» Ф. Камінський у журналі «Киевская Старина» (1885, №3). Вона заперечує існування роману з поетом: «…я провела паралель между возлюбленной и сестрой без всякой преднамеренной цели. Присутствие поэта в нашем доме одушевило меня и, не имея дара выражаться стихами, я выливала свои мысли прозой, и мало ли что я тогда писала не как героиня романа и не как замечательно-образованная женщина (какою я никогда не была), а как живая душа, у которой открылся заржавленный вследствии болезней, долгого пребывания за границей и горестей клапан!» [18, с. 258]. Далі стисло оповідає про прагнення полегшити долю Шевченка в засланні, про дві їхні зустрічі у Москві після звільнення поета з солдатчини та шкодує, що не поновила з ним після цього переписку". (К биографии поэта Шевченка (Письмо княжны В. Н. Репниной к издателю «Русского архива» // Руский архив.-1887.-№6). Не затримуючись із відповіддю я миттєво написав (прикрівши файл також із своєю статтею) їй: Цікавий і не всім відомі ви наводите матеріали. Але як на мене, теж дослідника їхніх взаємин, то: А). Ф. Камінський може суб"єктивно трактувати стосунки Рєпніної і Шевченка. Б). У тому, що він подає (написаному) Варвара могла приховувати своє почуття, і писати як шляхетна пані, латентно. Бо вище подані переконливі твердження із її ж вуст про закоханість. Та й те , що вона пише «не как замечательно-образованная женщина (какою я никогда не была)»,- то це її скромність, адже насправді вона була висоосвіченою пані. У Полтаві вона навчалася в Інституті шляхетних панн, знала досконало декілька іноземних мов, розбиралася у живописі, музиці, брала участь у різних благодійних заходах, відвідувала театр, де бачила гру М. Щепкіна, була знайома з І. Котляревським, В. Капністом, П. Гулаком-Артемовським, М. Цертелєвим. Від батька дівчина успадкувала гуманне, доброзичливе ставлення до простого люду, якому завжди намагалася допомагати і, по суті, присвятила все своє життя.. Та й треба враховувати той незаперечний факт, що навіть в е л и к е к о х а н н я буває з часом чи за обставин (заслання) минає… Але ж і тим більше, у підсумку, вона ж шкодує, що певний час не поновлювала листування з поетом. А ці рядки у відомої посвяти до поеми «Тризна», адресованій Варварі Миколаївні, в яких Шевченко щиро зізнався:
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихоструйными речами
Мечты о рае пробудил… Тарас зрозумів почуття Варвари...
Де-факто, що історію своїх взаємин з Шевченком Рєпніна насвітлила в розлогому листі до свого вихователя Ш. Ейнара та в безіменній повісті, що є важливими документами свойого ставлення до Шевченка та його біографії. Пізніше журнал «Русский Архив» опублікував її спогади про Шевченка. Вважається, що вони позначені меншою достовірністю, хоч і перейняті пошаною до поета.
Пізніше, коли Т. Г. Шевченко потрапив на заслання, В.М. Рєпніна докладала багато зусиль, щоб полегшити долю поета, листувалася з ним, надсилала йому книги, аж доки 1850 року граф О.Ф.Орлов із III жандармського відділення брутально пригрозив їй. Відтоді листування між ними припиняється. Відомо 8 листів Шевченка до Рєпніної і 16 її листів до поета, різних за обсягами. У солдатах. Автопортрет. (Червень-грудень 1847 р. Орськ. Папір, олівець)
До речі, саме завдяки цим листам є дещо більш відомими останні роки життя поета, особливо у період заслання...
Не випадково тут чимала розповідь йде про родину Рєпніних, про листування Варвари з письменником-моралістом Ш. Ейнаром. Адже їхнє листування дає чимало багато фактів для того, щоби вияснити обставини (окрім усього іншого) перебування Тараса Шевченка в селі Андріївці на Роменщині. (Зазначимо, що у ХІХ столітті це село входило до складу Гадяцького повіту Полтавської губернії). Саме у листі від 27 січня-19 березня 1844 року Варвара Миколаївна писала про від'їзд Тараса Григоровича до Андріївки: "Він поїхав з моїм братом в Андріївку, і напередодні його від'їзду я дала йому молитву, в якій були висловлені мої побажання йому. Він повернувся через десять днів, упродовж яких я багато думала про нього."
Та невблаганно наближався той час, коли Шевченко повинен був назавше покинути Яготин. Перед цим він декілька днів провів у товаристві княжни, малюючи дітей князя Василія, Варвариного брата. Коли 10 січня 1844 року настав час від’їзду Шевченка, вона "у сльозах кинулася йому на шию, перехрестила лоб, і він вибіг із кімнати". (Курсив В.Б.).
Хоча з часом, певне, вона полишала свою любов...
Варвара Рєпніна прагнула зберегти з поетом зв’язок, підтримувала чимало його справ і починань (продавала його твори своїм знайомим і пересилала поету гроші, брала активну участь у підготовці «Мальовничої України»), а згодом, як уже зазначено, підтримувала його у солдатській неволі, клопотала перед шефом жандармів про пом’якшення його долі, просила дозволити малювати… У листах до Варвари Рєпніної Тарас Шевченко писав: "Я очень часто в моем одиночестве вспоминал Яготин и наши нежные и тихие беседы".
Автопортрет у світлому костюмі. (1860 р., Спб, олівець, офорт). Автопортрет у шапці та кожусі. 1860 р., СПБ, олівець. офорт). Національний музей Т.Г.Шевченка
Після повернення із заслання Шевченко двічі зустрічався з княжною. Побачивши перед собою фізично втомленого неволею літнього чоловіка з бородою і печальними очима, вона не впізнала у ньому свій ідеал, була розчарована і не знайшла відповідних слів.
Т.Г.Шевченко. Фото. 30 березня 1858 р. Т.Г. Шевченко сфотографувався у шапці й кожусі в студії відомого петербурзького фотографа Деньєра Андрія Івановича (Генріха-Йоганна; 1820-1892 рр.ж.), з яким навчався в Академії мистецтв у К.П. Брюллова. Ця фотографія 1860 р. була використана Шевченком для автопортрета (офорта). Джерело: Т.Г.Шевченко: біографія.-К.: Наукова думка, 1984 р., контртитул.
Своє ж прихильне ставлення і пам’ять, грошове сприяння до його увічнення вона зберегла до останніх днів свого життя. Постійно берегла пам'ять про Т. Шевченка, розповідала про нього своїм знайомим, жваво цікавилася тим, що писали про нього журнали. Взимку 1883 року вона писала М. Чалому, біографу Т.Шевченка: «Я почула з великим задоволенням, що Полтавське земство на останньому своєму зібранні вирішило дати 500 крб. на полагодження могили Шевченка». За кілька місяців вона передала до Полтави через свого племінника 180 крб. із своїх заощаджень «на пам'ятник або могилу Шевченка». Благодійність стала сенсом життя Варвари Рєпніної. Сучасник писав про неї: «Її двері були завжди відчинені для вбогих і знедолених». Одним вона допомагала грішми, іншим писала листи і прохання, влаштовуючи чиюсь долю. Щодо благородних рис у її характері –
то в некролозі є такі слова: «Варвара Миколаївна була не тільки другом і заступницею, але й добрим генієм, уособленим сумлінням поета. Вона підтримувала у ньому віру в його високе покликання і з властивою їй відвертістю не раз висловлювала йому гіркі істини, коли він збочував на неправильний шлях». (Н. С. Памяти кн. В. Н. Репниной // Киевская старина.-1892.-Февраль).
Михайло Степанович Возняк (1881-1954 рр.ж.), академік і літературознавець, опублікував у Львові книжку під назвою «Шевченко й княжна Рєпніна» (1925 р.), де містилося й її автобіографічне оповідання «Дівчинка». За словами відомого вченого, Тарас Шевченко шанував у ній «благородний розум, смак і ніжні, піднесені почуття».
РЕПРОДУКЦІЯ
І тут – вочевидь, що Любов і Пам’ять до Шевченка навічно поселилися у її благородному серці...
Варвара Рєпніна прожила велике і довге життя. Написала про Тараса Шевченка свої спогади. Бачила, як рік у рік зростала його національна слава. Вона залишилася у нашій пам'яті як віддана муза геніального поета-друга...
Буде, звісно, логічно спорудити і встановити, вшанувати краянам таких людей у с. Андрівці на Роменщині, в Яготині, де вони познайомилися, оригінальним пам’ятником Т.Г.Шевченку і В.М.Рєпніній, якого ще немає в Україні і в світі...
Валентин В.БУГРИМ, академік, доктор філософії, літературознавець, спів-фундатор і член правління Всеукраїнського фонду Тараса Шевченка. 08.11.2018. Київ-Ромни-Київ
Голові Роменської райдержадміністрації у Сумській області
Білоха В.О.
Голові Роменської райради Переваруха В.Я.
Голові Андріяшівської ОТГ Дибчинській І.С.
Старості с. Андріївка Ярошенку О.М.
ЛИСТ-ПРОПОЗИЦІЯ-ІНІЦІАЦІЯ щодо встановлення пам’ятника
Тарасові ШЕВЧЕНКУ і Варварі РЄПНІНІЙ
На: Сумська область, м.Ромни, бульвар Свободи, 1,
zagalrda@ukr.net; silrada-2015@ukr.net; andr-s.r2015@ukr.net
Поважані очільники!
Нинішній рік – знаменний для Роменщини. Виповнюється 175 років перебуванню Т.Г.Шевченка і дружбі та 210-літтю від Дня народження В.М.Рєпніної, яких єднали у с.Андріївці щирі і теплі взаємини.
Їхня дружба, що зародилася на Роменщині, зберігалася впродовж усього життя нашого геніального пророка і поета Тараса Григоровича і відомої княжни, письменниці Варвари Миколаївни.
В.Кобзар неодноразово писав і згадував у своїх творах Роменський край, як і незабутнє спілкування із княжною, присвятивши їй також свою поему та інші рядки. Їм не судилося побратися... Але усе життя вони листувалися і залишалися друзями ...
Ідея вшанування їх виникла і озвучена під час відзначення 100-річчя першого в світі пам’ятника Т.Г.Шевченку в Ромнах, там же біля його скульптури, і знайшла добру підтримку роменців при обговоренні з учасниками ювілейної дати ...
Очевидно, буде логічно спорудити і встановити, вшанувати краянам таких людей у с. Андріївці чи у Ромнах оригінальним пам’ятником Т.Г.Шевченку і В.М.Рєпніній, якого ще немає в Україні і в світі...
З пошаною, Валентин В.БУГРИМ, академік, доктор філософії, спів-фундатор і член правління Всеукраїнського фонду Т.Шевченка, історик, журналіст, літературознавець
26 жовтня 2018 р. Київ-Ромни-Київ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2018
Присвячено ПС ...
Великий сніг липкий, мокренький
і пухнастий, і ріденький
летить з неба тихо й плавно
і звучить усюди: «Славно!»
Він яскравий й дуже білий,
хоч поки іще незрілий
та вже землю покриває
і почасти розставає.
Так сніжинок хоровод
надає мені турбот:
треба шини поміняти
і лопату теж дістати.
Наді мною сніг кружляє,
ніби в танці виграває.
Я долоні підставляю,
по сніжинці їх збираю.
Сніг летить й на мене пада,
за добу його – громада;
примітає двір й дома,
справжня йде до нас Зима.
Нехай буде біло й чисто –
у відносинах свіжисто.
Нехай сніжна пеленá
нас порадує сповна! ...
ПС – Пухнаста Сніжинка...
Із 30 листоп. на 1 грудня 2018 р. в Києві випав чималий сніг ... Троєщина. 01.12. 2018 року. 12:12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815932
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.12.2018
(Оновлено)
Вітер віє-повіває,
Хмари всякі навіває.
Ось уже і задощило,
щоб у полі все вродило.
Вітер віє-повіває,
Хмари купчасті збирає,
щоб не так було спекотно,
з прохолодою – куроротно.
Вітер віє-повіває,
З Півдня спеку наганяє.
А Північний як подує, –
то недобре щось віщує.
Бо Північний – завше Холод
і Мороз, і Страшний Голод.
А іще – Війну приносить,
Донбас прагне заморозить.
Завжди був такий – Північний,
як згадати історично.
З його Хмар лиш град спадає
і живе все добиває.
Та подув ось Вітер з моря
і приніс він знову горе.
Моряки лежать у ранах,
вся агрес’я – на екранах!
Український Вітер віє
і тоді усе вціліє:
і Європа, і Вкраїна –
європейська вся родина!
Мирний Вітер нехай віє –
най-то ворог заніміє.
Дме Свободу, Рівність, Братство,
навіва усім Багатство.
Вітер віє-повіває,
Чорну хмару розганяє,
Щоб світило людям Сонце
у сільське й міське віконце.
З України повій, вітре,
освіжи дурні "макітри"
і на Півночі, й на Сході,
як те мовиться в народі.
Вій крізь Альпи і Карпати –
перешкодні різні грати,
щоб на Заході й за морем,
турбувались Людським горем?
Щоб врожаїлось на полі,
щоб щасливі були Долі!
Вій же, Вітре, з України,
навівай Добро щоднини ...!...
Писано 28 квітня 2017 р. 04.20. . Додано й оновлено 06 травня 2017 р. о 16:50. Додано 26.11.2018 р. 15:02. м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815310
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2018
ЩО/ЯК ЗМІНИЛОСЯ …!?...
(Продовження твіриму
з 4-річчя Майдану)
На чотириріччя Майдану
Повсюдно Осінь листопадить,
по Небу клубами-то хмарить.
І зовсім мало уже Сонце
гріє промінням у Віконце...
МАЙДАНУ знову є Річниця
і колоритна вся столиця:
з тих пір що суще відбулося
за що боротись довелося?
Що думають про нас Небесні –
сміливі, мужні хлопці чесні!?
А що сказати можуть Люди?
Чи Добре стало, Ліпше буде?
Зарплату мінімальную підн`яли,
до Пенсії частково теж додáли!
Але однак Грошей так мало,
їх й Щастя завше не хватало?
Зібрались Сотники Майданні
Ревізії робить гуманні!?...
... Ось і настало 5-річчя –
все пролетіло, мов сторіччя.
Немає відчуття як ювілею,
до бісу стало фарисеїв.
Хоч справ заведено багато
і просувають їх завзято,
та чи удасться все звершити,
на стадіях щоб – не зглушити?
Чом ціни знову піднімають,
з добавками їх не зрівняють?
Адже підвищення – ніяке,
бо не підніме небораку!
Чудові книги друконули
про історичне вже минуле.
Їх на Майдані роздавали,
щоби минувшину всі знали!
Про НАТО більше вже відомо
«Врага» сприймаємо свідомо!
Щоби Агресій – уникати,
і ЄвроДруга показати, –
людей у ЗМІ скрізь інформують,
той “образ” медіа руйнують!
Щоби не сталося руїни,
на всіх просторах України;
щоби були усі родини
лише в безпеці щогодини!
Кого обрати в Президенти?
Що зможуть знані кандидати
як вже відомі претенденти?
Чи в змозі – бідність подолати?
Невдовзі будуть прецеденти!
Такі настануть в нас моменти!
Коли Війна уже скінчиться
і Україна обновиться?
Сніжок вже перший появився
і морозець не збарився.
Душа розірвана ярами
і вже сніги не за горами!
Частіше Серце калатає,
воно все чує, Душа знає!?
Але до чого ЛЮД весь прагне?
Чого – бажає? Що – досягне?
Добра ЛЮД хоче й Благодаті
в Душі, у Серці, в рідній хаті ...!...
21 листопада 2017 р. Троєщина-Майдан
21 листопада 2018 р. Київ-Майдан-Троєщина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814949
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.11.2018
Все ураз поморозило,
засніжило й забіліло!
Може, Серце й Зими хоче?
Та Душа в квітках воркоче ! ... В.Б.
14.11.18. м.Київ Повністю зі світлинами у ФБ ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813841
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.11.2018
Народ мій був і є, і буде:
Його нікому не здолать!
Народ - це Українські ЛЮДИ!
ЇМ - жить, творить й перемагать !!!
25.09.2018 р. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807921
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.09.2018
Чи справді Дійсність, Світ є ілюзорні?
Чи лиш в Людині є вони потворні?
А, може, все Життя не є ж Омана?
Якою б не була fata morgana,
Мрія Людини завжди є бажана?!
Ілюзія ж як спосіб Виживання,
Надії й Щастя сподівання ...
31.08.18. м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805075
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.08.2018
Сьогодні, 19 серпня 2018 року, три свята: Преображення Господнє, Другий яблучно-медовий Спас і День українського пасічника!
Моє шанування Вам і вітання:
І знов Великий Спас
дарує щедро усіх нас
достатком серпневим:
врожаєм яблуневим,
городиною й медами, -
всілякими благами.
В своїй церкві - помолімось!
Свят-водою - освятімось! ... 19/08. 2018 р.
Повністю зі світлинами у ФБ за: https://www.facebook.com/people/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD-%D0%91%D1%83%D0%B3%D1%80%D0%B8%D0%BC/100011328677540
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804828
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 29.08.2018
[b][/b]... Лист із шпиталю ...
Почуваюсь я зовсім незнано,
Вам пишу я листа, тато й мамо.
Я в шпиталі півроку лікуюсь
і у помислах дуже сумуюсь.
... Тоді ріка палала вогненно –
і темнонічно, і світлоденно.
Із тіл була уся переправа:
від берега лівого – на правий.
Мені вдалося плацдарм тримати,
одному із взводу воювати –
усі полягли при переправі,
у тій бійні страшній і кривавій.
Коли ми враз Дніпро форсували,
були вбиті та рани дістали.
На руках я вилазив з місива,
вже зневіривсь...та сталося «Диво»!
Тут мене санітари й забрали.
Згодом ногу мені відпиляли,
щоб гангрена всього не забрала, –
так сказали мені коновали.
З кров’яних берегів Борисфена
повезли у шпиталь Казахстена.
Ще й кумисом мене лікували.
Через місяць ми всі повставали ...
Як-то бути надалі – не знаю, –
то пишу Вам листа і питаю:
Чи я можу приїхать до хати,
щоб побачити маму і тата.
Адже я – одноногий каліка,
пів-життя там забрала та р`іка.
Орден Слави – одержав в шпиталі
і якісь бойові ще медалі.
...Як вже жить мені нині, – не знаю, –
Чи мені в Теміртау – лишатись,
то й пишу Вам, рідненькі, й питаю?
чи до хати уже – добиратись...?...
... Лист від батьків ...
Яким би ти, синок, не був,
тебе ніхто в нас не забув.
Ти – син, кровинка, ти – солдат,
тебе чекаєм ми і брат.
І слава Богу, що живий,
для нас ти завше – дорогий,
рідненький нам ти – назавжди
і вже не буде більш біди.
Приїзди до нас негайно,
ми давно тебе чекаймо.
В змозі – будеш щось робити
й ми не будемо тужити.
І дівчина вже чекає,
та вона про усе знає.
Дівка заміж уже хоче,
що нераз батькам воркоче.
Раніш й тепер тебе жд`емо,
за двір, у вікна гляд`емо.
Голос твій вже ніби чути,
добре разом усім бути.
У нас весна уже буяє,
Природа наша розквітає,
всякчас бере своє життя,
хай буде швидшим вороття ... 18.11.16
... Лист ... у шпиталі ...
Минають ночі, дні тривають.
Мені не спиться, чом? – всі знають.
Я листоношу виглядаю,
на лист батьків – давно чекаю.
Аж ось кричить сестра: станцюєш?
Чи й досі ти іще горюєш?
Показує трикутник жовтий,
від сліз чи від дощу він мокрий.
А що в листі тім? – я не знаю,
єством своїм – не відчуваю.
Хоча я був на все вже згоден,
бо в військквитку штамп – «Не пригоден».
Читав батьків я лист в шпиталі
і плакав сам, тряслись медалі.
В душі – боролись якісь сили
та осідали, немов брили.
-То що ти вирішив, солдате,-
пита сестра, як-ніби мати?
-Я теж тебе можу прийняти.
А в голові – рідня і хата ... 19.11.16
... Приїхав я-таки додому.
В сільраді я не знав утоми.
На лікарці я одружився.
Синок один в нас народився.
Може, колись – про все напише,
розкаже про життя більш глибше:
як довелось нам горювати –
та жити і перемагати ... 03.01.17
Писано 17-19 листопада 2016 р.; 03 січня 2017 р. на Переможні 8-9 травня 2017 року. Троєщина біля Дніпра
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796778
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.06.2018
Валентин В.БУГРИМ
©МЕДІА ГРОМАД
(про організацію телерадіокомпаній об’єднаних тариторіальних громад)
Телерадіо громади
розробив я вперше радо:
штат редакції, програми,
різні форми – аж до драми!
Тобто мовлення щоденне
як змістовне й небуденне,
щоб в ефірі й на екрані
появились нові грані!!
Як живе село, родина,
місто, селище й Вкраїна?
Що цікавеньке в сусіда?
Конвергентно і лонгрідно.
Бо місцеві-то новини
люд цікавлять кожноднини!
Мовлять хай вони сучасно,
подають новини вчасно!!!
Все життя громад у вирі –
тепер буде і в ефірі.
Спільно рухати прогрес
в Україні і в Є(е)С ...!!!!?... 30 травня 2018 р. м. Київ
Валентин В. БУГРИМ, академік, доктор філософії, журналіст, історик, медіаексперт, поет/публіцист, Посол миру...
© МЕТОДИЧНІ НАСТАНОВИ З ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕЛЕБАЧЕННЯ і РАДІОМОВЛЕННЯ ОБ’ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ /
©ТИПОВА СУЧАСНА МОДЕЛЬ
ТЕЛЕРАДІООРГАНІЗАЦІЇ (ТРО)/(ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЇ)(ТРК)
ОБ’ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ (ОТГ)
(© ПОКРОКОВА ІНСТРУКЦІЯ із ЗРАЗКАМИ ДОКУМЕНТІВ та РЕАЛЬНИМИ ПРИКЛАДАМИ, ВИСНОВКАМИ і РЕКОМЕНДАЦІЯМИ, ПРОПОНОВАНОЮ ТЕМАТИЧНО-ЖАНРОВОЮ БАЗОЮ ТЕЛЕ- і РАДІОПРОГРАМ ОТГ)
Укртелерадіопресінститут
м. Київ, березень 2018 р. (Далі розробка на 60-ти сторінках.-В.Б.)
[b][/b]
В Україні здійснюється адміністративна реформа, утворюються сільські, селищні, міські об’єднані територіальні громади (ОТГ). Паралельно триває процес створення телерадіоорганізацій (ТРО) / телерадіокомпаній ОТГ. У Верховній Раді України зареєстровано проект Закону «Про засади діяльності мовлення територіальних громад в Україні» (Номер, дата реєстрації: 5582 від 22.12.2016. Сесія реєстрації: 5 сесія VIII скликання. Включено до порядку денного: 2149-VIII від 03.10.2017. Редакція законопроекту: Основний). (Див. за: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60789)
Проектом передбачається введення законодавчого визначення аудіовізуального засобу масової інформації територіальної громади, яка, відповідно є юридичною особою, яка заснована органом місцевого самоврядування, який представляє відповідну територіальну громаду, у тому числі об’єднану, з метою задоволення інформаційних та культурних потреб територіальної громади та здійснює діяльність відповідно до цього Закону та Закону (проекту) України «Про засади діяльності мовлення територіальних громад в Україні».
Отже, для створення телерадіоорганізації (ТРО) / телерадіокомпанії (ТРК) об’єднаної територіальної громади необхідно (Покрокова інструкція):
1. Рішення об’єднаної територіальної громади про заснування теле-радіоорганізації (ТРО) / телерадіокомпанії (ТРК) ОТГ.
2. Наявність установчих документів та їхніх завірених нотаріусом копій.
3. Підготовка Програмної концепції мовлення (контент, тематика і жанри) ТРО/ОТК. (Зразок, організацію радіостудії з технікою і кошторисом та реальну сітку радіомовлення див. у Додатку А.). (Зразок телемовлення, структура, техніка, кошторис див. у Додатку Б. і Г.).
4. Підготовка статуту ТРО/ОТК. (Зразок редакційного статуту див. у Додатку В.)
5. Реєстрація ТРО/ТРК як суб’єкта інформаційної діяльності та наявність оригіналів і завірених у встановленому порядку копій документів.
6. Протокол про наміри діяльності з оператором телекомунікацій.
7. Підготовка орієнтовного штатного розкладу ТРО/ТРК. (Реальні приклади див. у Додатку Г.).
8. Підготовка документів для одержання радіочастоти і ліцензії на телевізійне і радійне мовлення, що є головними технічними умовами діяльності телерадіоорганізації (ТРО). Документи на їх отримання розробила Національна рада з питань телебачення і радіомовлення.
(Зразок документів див. у Додатку Д. і у Додатку Г.).
9. Подання та представлення документів на отримання радіочастоти і ліцензії на мовлення до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
10. Для ефективності і дієвості у медіа просторі та для зменшення витрат на виробництво місцевого продукту ТРК має максимально збільшити обсяг он-лайн трансляцій, роботи наживо. Інтерактивне мовлення створює інформаційну платформу для діалогу в межах ОТГ та громад, що знаходяться у зоні впевненого прийому сигналу від ТРК. До співпраці та до співрозмови залучати всіх соціально-активних представників ОТГ регіону, місцеві ТРК.
11. Максимально використовувати законодавчо задекларовану співпрацю з НСТУ на громадських засадах не лише щодо ретрансляції Суспільного ТБ і Суспільного радіо, а й у виробництві вітчизняного контенту, ( зокрема, телевізійного); грантів у більш доступній формі …
ВИСНОВКИ і РЕКОМЕНДАЦІЇ
На основі вивчення, моніторингу та аналітики зазначеної проблеми, за результатами підготовки «Методичних настанов із організації телебачення і радіомовлення об’єднаної територіальної громади» / Типова сучасна модель телерадіоорганізації (ТРО)/(телерадіокомпанії) об’єднаної територіальної громади (ОТГ)», можна зробити такі висновки і рекомендації:
1. Об’єднана територіальна громада потребує засоби масової інформації для висвітлення місцевого життя, чим найбільше цікавляться люди, і найважливіших подій у країні та в світі.
2. Фактичне опитування керівництва ОТГ і району, очільників наявних навчальних закладів, підприємств та фірм, молоді – дало висловлювання за необхідність свого телебачення і радіомовлення.
3. Організація медіа об’єднаної територіальної громади потребує відповідних фінансових вкладень. Затрати на FM мовлення (Радіостудія, 200 вт передавач, інше) складають понад 500 тис. грн. Мінімізовані затрати на організацію телемовлення складають від 2-3 млн. грн. (У залежності від типу і вартості телевізійного і радійного обладнання студій).
4. Створення медіа (телебачення і радіо, сайтів) можливе у великій за населенням і територією ОТГ та за наявними фінансовими можливостями.
5. Перспективним є створення у райцентрах студій FM мовлення.
6. У невеликих за населенням і територією ОТГ можливе функціонування радіо, в основному FM-станцій, оскільки проводові радіоточки фактично відсутні, окрім кількох сотень/тисяч у деяких районах.
7. Для підтримки ТРК, де засновник ОТГ, у рамках програми Децентралізації, держава має посприяти через НСТУ, яка існує на кошти платників податків, створити умови співпраці зі своїми місцевими представництвами в області та безкоштовну базу вітчизняного контенту! Занадто дорогий контент з усіма авторськими та суміжними правами, яким ТРК змушена «закривати» телеефір цілодобово, не сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу місцевої медіа платформи громади. Принаймні, на початковому етапі, до 4-5 років.
8. Деякі ОТГ висловлюються за перспективне створення лише телестудії, оскільки FM мовленням їх накривають із сусіднього райцентру. (Як варіант).
9. Водночас експерти (продюсери і головні редактори найбільших в областях телеканалів, журналісти і редактори місцевих друкованих видань і FM студій), (окрім директорів, продюсерів, головних редакторів ТРК ОТР) висловлюють міркування про заангажованість телерадіокомпаній, заснованих об’єднаною територіальною громадою.
10. Автор-розробник даний «Методичних настанов...» поділяє міркування щодо можливої заангажованості, оскільки ТРК ОТГ стає, фактично, її органом, засобом самопіару громади та її очільників, бо не зможе критикувати засновника (інше), порушуючи цим самим стандарти журналістики: баланс позицій і думок.
11. Для ОТГ на даний час оптимальним є також укладення договорів щодо висвітлення їхньої діяльності із наявними у райцентрі комунальною радіостудією і реформованою міськрайонною, нині приватною газетою та іншими виданнями, які функціонують, а також комунальним і/чи кабельним телебаченням.
12. За наявності коштів в окремих великих ОТГ можлива поступова організація й телемовлення.
13. Керівники ОТГ, експерти (і розробник «Методичних настанов...») вважають за обов’язковість мати сайт своєї спільноти.
14. Заснування засобів масової інформації ОТГ потребує використання та залучення фахівців і експертів галузі, яких у регіоні обмаль.
15. Теле-і радіомовлення ОТГ потребує крос-медійної промоційної розкрутки для інформування населення та збільшення чисельності своїх потенційних реципієнтів (глядачів і слухачів).
16. Безперечно, що кожному наявному в об’єднаній територіальній громаді медіа, потрібна електронна версія (сайт, Pdf розсилання, інше), що мають уже деякі ОТГ.
17. Наявним і майбутнім сайтам та електронним версіям-виданням ОТГ необхідне промоційне крос-медійне просування задля обізнаності та збільшення аудиторії.
18. Рекомендується при створенні медіа ОТГ застосовувати сучасний конвергентний підхід у діяльності мас-медіа. (Конвергентна редакція (Ньюзрум) / Конвергентна журналістика /Конвергентний журналіст). (Див. Додаток Г.).
19. Поглиблена аналітика ситуації дає змогу стверджувати ймовірність, а то й необхідність створення на території району «Інтегральної телерадіокомпанії (ІТРК), яку засновує не одна велика ОТГ, а всі ОТГ на даній території (у районі), що дає медійну і фінансову оптимізацію та баланс інформації.
20. Рекомендаційно розглядається створення десятихвилинної телевізійної передачі «Вікно громади» і 10-ти (15-ти) хв. радіопередачі «Голос громади» у системі Національного суспільного телерадіомовлення (НСТУ), яке має 25 регіональних дирекцій, у яких би висвітлювалися почергово найважливіші, актуальні та цікаві події у житті та діяльності об’єднаних територіальних громад.
ТОБТО: у всеукраїнському медіапросторі можна організувати раз на тиждень-два «Вікно громади» (10-15 хв.) на «UA: ПЕРШИЙ»; а «Голос громади» – на «UA:Українське радіо» (15 хв).
21. Рекомендується керівництву новоутворених медіа вивчати досвід колег, зокрема організованої першої в Україні телерадіокомпанії «Тростянець» на Сумщині.
22. Рекомендується керівництву та працівникам новоутворених ТРК проходити навчання на спеціалізованих семінарах, семінарах-тренінгах і курсах в Укртелерадіопресінституті.
23. Рекомендується керівництву ОТГ подавати заявки на гранти для створення і діяльності своїх ЗМІ.
24. Організація та діяльність телерадіоорганізації (сайту) об’єднаної територіальної громади потребує внесення доповнень до відповідних законів України.
25. Запровадження на сайті Держкомтелерадіо України рубрики «Телебачення і радіомовлення ОТГ», якої поки що ніде немає, сприятиме створенню ТРК ОТГ фаховим консалтингом.
26. Рекомендується ОТГ і медіа ОТГ налагоджувати інформаційно-ділове співробітництво з наявним у кожному райцентрі (громаді) кабельним телебаченням, іншими телекомунікаціями, що перебачається також у Заяві на одержання радіочастоти і ліцензування мовлення.
27. Для розкриття внутрішнього потенціалу медіа платформи ОТГ, створювати на базі ТРК своєрідний інституту позаштатних авторів, сценаристів, ведучих серед соціально-активних, небайдужих, почесних, знаних громадян місцевої громади та інших громад, виключно для спільної підготовки програм та налагодження суспільного діалогу.
28. «Методичні настанови...» мають важливо-практичні Додатки та гіпервиноски і оффшорний інтерактив на поглиблений контент ТРО/ТРК ОТГ...
РЕКОМЕНДАЦІЙНА БАЗА ТЕЛЕВІЗІЙНИХ ПРОГРАМ/ПЕРЕДАЧ ОТГ
(ФОРМАТ, НАЗВА, ТЕМАТИКА, ЖАНР, ЗМІСТ)
ФОРМАТ: інформаційно-аналітичні та публіцистичні програми/передачі
Назви, тематика/проблематика, жанри і короткий зміст передачі
Трива-лість однієї телепрограми (хв.)
Періодич-ність вихо-ду Загальна тривалість впродовж тижня (год. хв.) Мова
«Новини громади». Сюжети, репортажі про діяльність ОТГ, її виконавчих органів.
Інтерв’ю з очільниками громади і району, із старостами, керівниками управлінь, відділів, служб та організацій, представниками правоохоронних органів. Враховуються побажання радіослухачів, зокрема, щодо пенсій, субсидій, роботи комунальних служб, енерго - та водопостачання, тощо. Подаються матеріали з проблем виробництва та економіки, зокрема, інтерв’ю із керівниками промислових та с/г підприємств; а також (за можливістю) – найважливіші події у житті країни і зарубіжжя.
«Наболіле». Журналістсько-розслідницька передача про актуально-важливу проблему в житті громади (дороги, недобудовані об’єкти, кримінал, конфлікти тощо). Можливий прямоефірний варіант «Телебудки».
«Портрет земляка». Розповіді про активістів громади у с./г. і промисловому виробництві, освіті, медицині, поліції; про учасників АТО, військовиків, ветеранів воєн і праці (інше).
«У сусідів». Сюжети, репортажі про найцікавіші та найважливіші події, досвід самоврядування у сусідніх об’єднаних територіальних громадах, селах, селищах, містах, районах.
15 хв. 10 хв. 10 хв. 10 хв. 3 рази на тиждень
Пнд. Срд. Птн.
1 раз на тиждень 1 раз на два тижні 1 раз на три тижні
45 хв.
10 хв. 10 хв. 10 хв. укр. укр.
укр. укр.
Загальна тривалість за тиждень інформаційно-аналітичних та публіцистичних передач може бути більше 1 год. (1 год. 25 хв.)
ФОРМАТ: Культурно-мистецькі передачі «Наша спадщина». Передача про культурно-мистецьку спадщину рідного краю, видатних поетів, письменників, художників, їх творчі надбання. До підготовки передачі запрошуються науковці краєзнавчого музею, учителі, бібліографи громади. 15 хв. 1 раз
на два тижні Птн. 15 хв. укр.
«Літературний салон». Інтерв’ю із відомими поетами
письменниками ОТГ, міста/району, гостями з авторсським виконанням творів. Репортажі з презентацій нових книг, зокрема за участі авторів. 10 хв. Що-двоти-жнева 10 хв. укр.
«Туристична мапа краю». Передача про українську
національну культуру, її витоки, цікаво-пізнавальні місця рідного краю із залученням істориків, музейних науковців, представників українського козацтва та інших громадських організацій.
15 хв. 1 раз на три тижні 15 хв. укр.
Загальна тривалість за тиждень культурно-мистецьких передач – 40 і більше хвилин.
ФОРМАТ: науково-просвітницькі передачі
«Поради лікаря». Виступи та інтерв’ю головних спеціалістів центральної районної лікарні, Центру первинної медико-санітарної допомоги РДА. Головна тема: запобігання і профілактика різноманітних захворювань, боротьба з тютюнопалінням, наркозалежністю тощо. 5 хв. 1 раз
на тиждень 5 хв. укр.
«Консультує ЦНАП». Прямоефірний
репортаж/інтерв’ю із інтерактивом телеглядачів із Центру
надання адміністративних послуг ОТГ як мешканцям
громади, так і мешканцям району: реєстрація жителів, соціальні та пенсійні послуги, земельні послуги, сервіс місцевого значення, реєстрація бізнесу та нерухомості. 10 хв. 1 раз
на тиждень 10 хв. укр.
«У світі книг». Огляд літератури та нових надходженнь до міської і районної бібліотечних систем. 5 хв. 1 раз 5хв. укр.
Загальна тривалість за тиждень науково-просвітницьких передач – 20 і більше хвилин.
ФОРМАТ: дитячі передачі
«”ТДС” – Теледитсадочок». У передачах йдеться про життя маленьких мешканців об’єднаної територіальної громади, конкурси дитячого малюнка (інші), цікаві методи виховання тощо. 15 хв. 1 раз 15 хв. укр.
«Телеурок». Передача про цікавий досвід учительства і шкіл ОТГ, сіл, району і міста. 15 хв. 1 раз на два тижні 15 хв укр.
Загальна тривалість за тиждень дитячих передач 30 і більше хвилин.
ФОРМАТ: Музичні передачі
«Телепривітання». Музична передача з відеопоздоровленням мешканців громади з ювілеєм, днем народженням, професійним святом чи значною подією (золоте весілля, тощо).
«Самодіяльні таланти». Художньо-музична передача із Будинків культури ОТГ; концерти, огляди, конкурси талантів громади.
«Моя телепрограма». Передача для молоді та з молоддю із апробацією юнака/дівчини у ролі автора та ведучо(го)(ї) власної телеперадачі. 30 хв.
15-20 хв. 5 хв. 1 раз на тиж-день
1 раз на тиждень
1 раз у два тижні 30 хв. 15-20 хв.
5 хв. укр., іноз.
укр., іноз. укр.
Загальна тривалість за тиждень музичних творів - 55 хвилин або більше, чи менше.
ФОРМАТ: Програми іншого тематичного спрямування
Передачі іншого тематичного спрямування (спортивні, релігійні та інші).
«Поради господаря». Сюжети про (від) садівників, городників, пасічників (тощо), їхнє вдале господарювання на садибі. 10 хв.
10 хв. 4-5 разів на тиж-день 40-50 хв.
10 хв. укр. укр. укр.
Загальна тривалість за тиждень передач іншого тематичного спрямування: релігійні, спортивні, реклама, різні анонси – 45-60 хвилин й більше чи менше ...
Підсумок: обсяги мовлення на тиждень – 4, 50 – 5 год. і більше. Доба (робочі дні): 60 хв.
РЕКОМЕНДАЦІЙНА БАЗА РАДІОПРОГРАМ/РАДІОПЕРЕДАЧ ОТГ
(ФОРМАТ, НАЗВА, ЖАНР, ЗМІСТ)
ФОРМАТ: інформаційно-аналітичні та публіцистичні передачі
Назви, жанри, тематика/проблематика, короткий зміст передачі
Трива-лість однієї радіопередачі (хв.) Періодич-ність вихо-ду Загальна трива-лість впродовж тижня (год. хв.) Мова
«Радіодень громади». У цій програмі надається інформація про діяльність ОТГ, її виконавчих органів.
Виступи очільників громади і району, інтерв’ю із старостами, керівниками управлінь, відділів, служб та організацій, представниками правоохоронних органів. Враховуються побажання радіослухачів, зокрема, щодо пенсій, субсидій, роботи комунальних служб, енерго - та водопостачання, тощо. Подаються також матеріали з проблем виробництва та економіки, зокрема, інтерв’ю із керівниками промислових та с/г підприємств, хліборобами.
«Радіофакт». Актуальна передача про негаразди у різних сферах в ОТГ, сіл, селищ, міста, району. 15 хв.
10 хв. 3 рази на тиждень Пнд. Срд. Птн. Чтв. 45 хв.
10 хв. укр. укр.
Загальна тривалість за тиждень інформаційно-аналітичних і публіцистичних передач 55 хвилин або й більше, чи менше.
ФОРМАТ: Культурно-мистецькі передачі
«Культура і мистецтво громади». Програма про культурно-мистецьку спадщину рідного краю, видатних художників, поетів, письменників, їх творчий доробок. Із залученням до підготовки передачі наукових працівників краєзнавчого музею, учителів, бібліографів міста/селища, представників українського козацтва, інших громадських організацій об’єднаної територіальної громади.
10 хв. 1 раз
на тиждень 10 хв. укр.
«Літературний портрет». Інтерв’ю із відомими
письменниками, поетами краю, громади, міста та району та гостями. 5 хв. 1 раз
на тиж-день 5хв. укр.
Загальна тривалість за тиждень культурно-мистецьких передач – 15 хвилин або більше, чи менше.
ФОРМАТ: науково-просвітницькі передачі
«5 хвилин бібліографа». Огляд літератури та нових надходженнь до міської та районної бібліотечних систем. 5 хв. 1 раз
на тиждень 5 хв. укр.
«Поради лікаря». Виступи та інтерв’ю лікарів центральної районної лікарні, Центру первинної медико-санітарної допомоги РДА. Головна тема: профілактика різноманітних захворювань та їх запобігання, боротьба з тютюнопалінням, вживання їстівних грибів і таке інше. 5 хв. 1 раз
на тиждень 5хв. укр.
«Мій рідний край». Інтерв’ю із краєзнавцями, істориками, екологами, дослідниками про невідомі чи маловідомі факти краю. Радіорозповіді про славетних земляків. 5 хв. 1 раз на тиждень 5хв. укр.
Загальна добова тривалість за тиждень науково-просвітницьких передач –15 й більше хвилин.
ФОРМАТ: Розважальні передачі
«З гумором по життю». За участі місцевих поетів, гумористів, їхніх та інших творів. 5 хв. 1 раз на тиждень 5 хв. укр.
Загальна тривалість на тиждень розважальних передач 5 і більше хвилин.
ФОРМАТ: Музичні передачі.
«Музична вітальня». Музична передача з аудіопривітанням (текстом й піснею) мешканців громади з днем народження, ювілеєм та професійним святом (інше).
«З піснею по життю». Музична передача по заявках радіослухачів громади.
«Я – діджей». Передача для молоді з апробацією юнака/дівчини у ролі діджея.
10 хв. 15 хв. 10 хв. 2 рази на тиж-день
1 раз на тиж-день 20 хв. 15 хв.
10 хв. укр., іноз.
укр., іноз.
укр., іноз.
Загальна тривалість за тиждень музичних творів – 45 і більше чи менше хвилин.
ФОРМАТ: ПЕРЕДАЧІ ІНШОГО ТЕМАТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ
Передачі іншого тематичного спрямування (екологічні, релігійні, спортивні та інші).
«Ваша новина». Повідомлення (текст, фото, аудіо чи відео) активних мешканців громади про цікаво-важливу подію. 5 хв. 5 хв. 5 разів на тижд. укр.
1 раз на тиждень/два 25 хв. 5 хв. укр.
Загальна тривалість за тиждень передач іншого тематичного спрямування: екологічні, релігійні, спортивні, реклама, анонси – 30-40 хвилин або більше, чи менше ...
Підсумок: обсяги мовлення на тиждень – 2 год. 45 хв. Доба (робочі дні): 35 хв. (менше/більше).
ДОДАТКИ до «МЕТОДИЧНИХ НАСТАНОВ із ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕЛЕБАЧЕННЯ і РАДІОМОВЛЕННЯ ОБ’ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793874
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.05.2018
СЬОГОДНІ МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ БІЛЯВОК ...
Ексклюзивне Вітання вам цим твіримом:
Коли в тебе голова є біла –
ти весела і смілива!
Адже білий – колір ідеальний,
магнетично-притягальний!
В думці Мерілін Монро внікальна,
еротично-сексуальна.
Сам Хічкок любив лише блондинок:
і акторок, й балеринок:
Героїні його фільмів – Бергман,
Келлі, Новак, Сейнт та Хендран.
В своїх ролях/стрічках вельми вправних!
Білий – синтез кольорів наявних,
холод, чистота у нім й невинність,
і характер, і надійність!
Навіть після брюнет-фарбування,
те не підлягає відмиванню?
Писано 31 травня 2018 р. 09:14 м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793848
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 31.05.2018
25 травня в Україні відзначається – День філолога, професійне свято знавців української мови та літератури (інших), педагогів, науковців...!
Справжні–то філологині –
в своїй цáрині княгині.
Знають мову українську,
свою рідну материнську.
Красним словом – володіють,
Добре, Гарне людям сіють...!?... 25.05.18. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793110
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.05.2018
[b][/b]Біла акація – вся біла,
знову в Києві зацв`іла.
Забіліла і в Хмелові,
село стало як в обнові.
І куди зір не погляне –
все навколо вже весняне!
Бджілка порає цвіточки,
щоб були в людей медочки?
Коли сонце вдень пригріє, –
вся Природи духмяніє... В.Б.
21 травня 2018 р. 16:58. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792618
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.05.2018
[b][/b]Друга неділя травня - День матері...
(З народно-козацької бувальщини, із мораллю)
ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ ...
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки — чарівниці.
Котра дівчина чари добре знала,
Вона ж того Гриця та й причарувала...
Маруся Чурай (1625-1653 рр.ж.), авторка вірша-пісні, напівлегендарна українська народна співачка та поетеса періоду Б.Хмельницького, полтавчанка...
Дістає козак дівчину
кожен вечір біля тину:
-То – коли будеш кохати
і як довго – ще чекати?
Дівка каже прямо в очі:
-Щоб мене ти не морочив,
розкажу я про гадання –
про моє/твоє кохання.
Я в чаклунки побувала –
ось вона що нагадала:
Вирви в матері ти серце,
щоб я випила щесерце
той напій з його настійки,
та не бійсь за мої війки.
Попіл був щоб на хмел`ю –
отоді я й полюблю!
Мовчки він додому їде
і не зна як далі піде.
То горілки він напився
й за клинок свій ухватився.
Розрубив... І вийняв Серце
безо всякого тут герця.
Поспішив козак в дорогу,
до чаклунного порогу.
На цвітастім рушникові
несе Серце дарункове.
Щось в очах йому мутніє
і злипаються вже вії,
враз – спіткнувся об гачок.
СЕРЦЕ: Не забивсь, синок?
... Одруживсь козак із нею,
чаровною красун`ею.
На садибі – усе мають
та кохання вже не знають.
Й діточок у них немає,
видно, Бог їм не прощає.
І – нічому не радіють,
вдвох сумують та жаліють.
Помутніло все в жінчини,
на мотузці – козачина ...
Писано 06 лютого 2017 р. м. Київ
Оновлено 13 травня 2018 р. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791441
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 13.05.2018
(твірим)
На Землю-годувальницю зігріту,
засіяну пшеницею і житом,
з – картоплею і буряками,
цибулею і огірками, –
засаджену городиною;
на дерева і смородину –
[i]упали перші вже краплини!
[/i]Лило недовго – півгодини.
Та життєдайні є дощинки
шеститравневої денинки.
І блискало скрізь, і гриміло,
котилося Хмеловом й Смілем!
То поміч Небо надсилає,
яку Людина вже благає.
Бо Дощ у травні – на Врожай,
щоби у нас був КОРОВАЙ...!!!...
06 травня 2018 р. Заклимок на Роменщині.
22:06-22:36; 01:38 (Писано під час дощу)
[b][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790645
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.05.2018
Сьогодні, 29 квітня 2018 р. - Міжнародний день Мрії...
Без Мрії Людині не жити…
Без Мрії не родить Жито...
Без Мрії немає Кохання...
Без Мрії одне лиш зітхання...
Мрії образи є різні,
вони кожному є рідні!
Мрія часто – нереальна,
та ніколи – небанальна.
Тож – мріяти варто щоденно,
щоб жити якось небуденно!
Бо що таке дійсно є Мрія? –
це Думка, Бажання, Надія...
Хай буде Мрія – все ж реальна,
щоби у всьому – досягальна...!!?...
29 квітня 2018 р. с.Хмелів на Роменщині 09:32
Картинна «Мрія» художника Поль Ельо ...
В Україні не було такого слова. Запропонував вживати слово «мрія» український письменник і театральний діяч, мій ймовірний пращур по матінці і бабусі Орині Старицькій (Полтавщина) Михайло Старицький (1840-1904 рр.ж.), утворивши його з дієслова мріти («неясно виднітися»)...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789508
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.04.2018
На 8-е Березня і Великдень ц.р. – відвідання рідного краю, родичів, знайомих... На жіноче свято усе було в снігу, а на Пасху залишилася четвертина (буде пізніше) ... Словом, читайте присвяту рідній землі, дивіться світлини і читайте підписи... Ваш – В.Б.
[b][/b]
Побував в краю я ріднім,
менш багатім – більше біднім:
не стрічають – Батько й Мати,
зустріча – порожня хата,
а за нею – кущ Калини,
червоніє тут щоднини,
пломеніє від Родини ...
[i]Виживання у Калини ...
Виживання у Людини ...
Виживання у Родини ...
Виживання в України ...
[/i]
Що то буде – я не знаю,
все ж на ліпше сподіваю:
що не знищать нас тарифи,
ці підступні владні рифи;
що тунелем ми промчимось
і ... в Європі опинимось ...?!...
Побував я в ріднім краї,
тут сніги до виднокраю!?
Добре родичів багато,
зустрічає їхня хата.
Тим і раді, чим багаті?
Усім зично Благодаті!
Радісно село клекоче!.
Адже свято є Жіноче !!!...
[b][/b]Писано у ріднім краї на Роменщині 07-08 березня 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787332
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 13.04.2018
[b][/b] Вітання Вам СвятоПасхальне,
Великоднево величальне,
ексклюзивно побажальне:
[i]щоб, як належить, – помолились,
святінням Божим – ізцілились;
щоби сповна Ви розговілись!
Добра Вам, Щастя, Благодаті –
в Душі, у Серці, в рідній Хаті!
Щоби були – завжди багаті!
[/i]Скрізь лунає із Небес,
що Ісус Христос воскрес!!
Ми: Воістину воскрес !!!...
08 квітня 2018 р. 03:30. Покровська церква Хмелова на Сумщині ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786520
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.04.2018
[b][/b]... Під враженням теленовин,
дивлюсь у давнину глибин
із радістю на ті віки,
коли з такої висоти
нам Вість Благая надійшла
і у життя наше ввійшла...
В основі цього Свята –
така знаменна дата:
Благая Вість від Гавриїла
що повідомлена Марії,
про те: вона дитя зачне,
при сім – непорочне.
Вона народить – БогоСина
для нас – всесвітньої родини!
Алессо Бальдовінетті (Італія) «Благовіщення». 1457 р. (Перша картина Ренесансу)
Провістилось із Гавриїла:
Радуйся, благодатна Діва,
Бог зачнеться з твого лона,
бо породиш людям Сина
та назвеш його Ісус –
Божий Син – цебто Христос!
Леонардо да Вінчі (Італія). «Благовіщення». 1470 р.
Запитала тут Марія:
Як без мужа породілля?
Чує відповідь таку –
незбагненну і просту:
Святий Дух Діву знайде
і окриє він тебе.
Дух Святий в тобі зачне,
тим-то й є оте Святе!
Сандро Боттичеллі (Італія). «Благовіщенння». 1489 р.
І Марія мовить знову :
Нехай буде твоє слово,
нехай буде як Святиня –
я Господня є рабиня!
Джон Вільям Вотерхаус (Англія).«Благовіщення» (19 ст.)
Він Великим стане Сином,
до людей іде із Миром,
БогоСина вірний Ангел:
Знову каже сам Архангел,
з царюванням безкінечнім –
З пануванням безперечнім!?...
Ель Греко (Іспанія). «Благовіщення» (16 ст.)
ТАК АРХАНГЕЛ ГАВРИЇЛ
МАР’Ю ДІВУ БЛАГОВІСТИВ...!...
Майстер Федуско (Український маляр 2-ї половини XVI століття, цеховий майстер із міста Самбора в Галичині). «Благовіщення».
В День цей птахів відпускають,
нехай скрізь вони літають.
Хай несуть Благовістину –
пред ВеликДнем воістинну...!...
[i]Писано 07 квітня 2015 р. Троєщина. м. Київ
Додано і оновлено й опубліковано 07 квітня 2018 р. у Заклимку на
Роменщині ...
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786476
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.04.2018
[b]На Чистий Четвер[/b] 5 квітня 2018 року – наше світле предВеликодневе свято весняного очищення!
Чистий Четвер вважається також Великим Святом після Різдва, Благовіщення, Водохрещі!
Вже настав Четвер Чистий –
катарсисно-врочистий.
(Тепловоди немає,
в нас часто так буває
у Києві, в квартирі?
Та – будьмо чистощирі!)
Омиймося ж росою –
джерельною святою,
до того ще як сонце
загляне у віконце:
щоб і Душа, і Тіло –
ніколи не боліли!
А писанки зберемо,
до Пасхи – бережемо.
Зіб’єм пасхальне тісто
і у селі, і в місті...
При цім не забуваймо,
постійно промовляймо:
«Господи, Ісусе Христе!
Дай здоров'я в ніжки,
в ручки і в живіт трішки!».
05 квітня 2015 року. Троєщина. 05.00. м.Київ – до Схід-Сонця...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786096
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 05.04.2018
[i]Ексклюзивно:
[/i]Не я б’ю, верба б’є
і Здоров’я додає!
Бо освячена в водиці
біля Церкви, у Криниці.
В Церкві маймо побувати
і гріхи спокутувати,
Предків своїх – вшанувати
і за здравіє подбати!
Душу й тіло козака –
очища верба така!
Це – катарсис для Людини,
для Хлопчини і Дівчини,
для Дорослого й Малого,
для Старої і Старого,
Чоловіка і Жанчини,
і – всієї України!
[b][/b]Після цього – на віконце,
хай зігріє її сонце.
Щоби потім посадити
і велику ізростити!
А Свята Верба одвічно
є цілюща і магічна!
Отака Вербна Неділя:
і Здоров’я, й Піст-Застілля!
Нехай буде так ЩОРІЧНО,
щоб жилося нам ДОВІЧНО!!!
Писано на 5 квітня 2015 р. Оновлено й освячено 24 квітня 2016 р. Троєщина. м. Київ. Оновлено й освячено 09 квітня 2017 р. у Свято-Троїцькому храмі на Троєщині. Додано й редаговано, освячено 01 квітня 2018 р. у троєщинському Свято-Троїцькому храмі. м. Київ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785478
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.04.2018
[b][/b]Мультимедіатвірим
25 брезня 2018 р., у неділю, о 3 годині в Україні здійснюється перехід на
новий сезонний час. Два рази на рік стрілки годинників переводяться на годину в більш ніж 100 країнах світу. В останню неділю березня – на годину вперед, а в останню неділю жовтня – на годину звородно. Це необхідно для того, щоб наблизити адміністративний час до сонячного. Вечером вимикається на пів або годину світло у багатьох містах планети, на багатьох об"єктах і в помешканнях... Переведення здійснюються згіднo з Поcтанoвoю Кабінету мініcтрів України № 509 вiд 13 трaвня 1996р. "Пpо порядок чиcлення часу нa території України"...
Зображення за: http://dailylviv.com/news/sytuatsiyi-i-pryhody/ukrayina-o-300-perekhodyt-na-litnii-chas-video-17255
(1) Перейшли на Час! – новий,
спершу є він весняний,
а тоді вже буде – літній
і у чомусь є новітній,
а за ним уже – осінній,
що Природі більше рідний.
(2) Цьогоріч стрілка – зимова,
бо для кожного є ново,
що ще досі скрізь – засніжно,
мальовничо й дивовижно.
Але Сонце ліпше сяє
і Весну нам наближає!
(3) Перехід цей є складний,
Організму він – важкий.
На Здоров’я теж – впливає,
тиск піднімить й опускає?
Дехто спить / недосипає –
Біоритми – відчуває...
Зображення за:
http://7dniv.info/?q=ua/news/mozhete-ce-zrobiti-vzhe-mozhete-vranci
(4) Стрілку рухаймо – вперед,
шапку змінить хай берет.
Зробимо сучасні стрижки,
поки діють іще знижки.
Пройдемось по манекенах –
Стрілка вдарить по кишенях.
(5) Гардероб свій – споловиним,
перешиєм, переділим,
щоб обнови засіяли,
ну, а ми в них – розквітали!
З понеділка – як новенькі,
щоб колегам всі – не взненьки.
Зображення за: http://bastion.tv/news/u-nedilyu-ukrayina-perehodit-na-litnij-chas/
(6) Ми й про Піст не забували,
Тіло й Душу очищали.
А тепер – майже фігурні
і сильніші, і розумні.
СТРІЛКА вказує ВЕСНЯННЯ
і, як правило – КОХАННЯ...!...?... 29.03.2015. м.Київ
Зображення з: http://ivin.info/news/sogodni-u-vinnytsi-dovshyy-den-bilshe-chasu-na-veseli-spravy-10541
Писано 29.03.2015. Додано й оновлено 25 березня 2018 року. м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784675
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.03.2018
Усе відвідувальне жіноцтво моєї шпальти та моїх сайт-видань персонально й міркувлаьно-ексклюзивно вітаю й зичу із чудовим Святом:
Щоб була Ви завжди мила,
добра, щира і щаслива!
І як красуня милувалась
і щоб ні в чому не вагалась!
Вже Сонце в небі височіє
і по-весняному Вам гріє!
Нехай Здоров’я вистачає,
нехай Весна завжди буяйє !!!
... Це ж треба – хочуть відмінити,
Жіноцтво наше ізбіднити?:
украсти Березневе Свято, –
таку для всіх знаменну дату!
Нависли ворони як хмари,
при чім соцсимволи тут Клари?
Дурить не варто і морочить –
Хай буде Свято як Жіноче!
Не буде Свято це останнє,
які б не були намагання!
Традиція є віковічна,
бо поколіннями – дотична!
А Жінка – квітка унікальна:
Красива, Мудра, Сексуальна!
Кохано-мила є Дівчина,
Сестра і Матінка й Дружина!
Хай буде шана Вам всякчасно!
Хай подарунків буде рясно!
Адже без Вас немає РОДУ –
Держави, Нації й Народу! ...
То треба глянути нам всім
на цифру гарную 8 (в-і-с-`і-м):
одне бажання виникає,
що Душу й Серце наповняє:
Покласти 8 (вісімку) до ніг
щоб повнився Достатком РІГ!
З чудовим Святом Вас вітаю!
Добра і Щастя Вам бажаю! –
Весни. Оновлення. Кохання!
Щоби збулися всі бажання!
Щоби всього було багато,
щоб безкінечним стало СВЯТО ...!!!,,,, Ваш – В.Б.
7-8 Березня 2018 р. м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780743
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.03.2018
ДОЛЯ ЛЮДИНИ ...?!...
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя! «Доля», 1858 р.Тарас Шевченко
Яка ви, Доля, у Людини?
Хто править нею так щоднини?
Яка ви у Людини, Доля? –
мапа Життя, Думок чи Воля!
Чи можна Долю все ж змінити,
щоби інакше й ліпше жити?
А чи потрібно це міняти,
при цім істотність не встрачати?
Якщо із Долею змиритись, –
то можна й в рабстві опинитись?
А чи похожі Доля й Карма,
щоб не трудились Люди дáрма?
Та, ні! Бо Карма визначає Долю,
Вона веде її по полю!
І як змінити тебе, Доле,
та чим засіять твоє поле?
Як часто грає у Людину Доля?
І так бува, що аж – до болю
усе єство її нуртує.
Можливо, – цим себе гартує!
Де ту соломку підстелити,
аби людське не загубити?
Мабуть, що варто це зробити,
щоб Душу й Тіло оновити!
То, як змінити Карму/Долю,
чим засівати свою Волю:
зерном Добра, Краси, Сумління, –
із покоління – в покоління!
Той, Хто змінити їх Сам зможе,
Собі і Людству допоможе ...!?... В.Б. 19.02.
Додано й оновлено 03.03. 2018 р. м. Київ
[b][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780234
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.03.2018
Загадкова є завше ця тема
і для всіх, – як нова теорема,
знов поява веселого мема,
бо Весна – це є вічна поема.
[i]Цьогоріч – вона сніжна й морозна
і коли розпочнеться – це хтозна?
Лиш Природі одній все відомо:
про Весну вона скаже нам громом!
[/i]
Весна кидає Сонця проміння
на Людину – в душі потепління,
на дерева – у них зеленіння,
на будівлі – у них посвітління.
Перше березня хід починає,
суще все і живе обновляє,
Світла кожному в нас добавляє.
День прийдешній Весна величає ...!...
01 березня 2017 р. 06:43-07:04
Оновлено і додано 01 березня 2018 р. [b][color="#ff0000"][b][/b][/color][/b]м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779654
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.03.2018