| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Прокинувся…
Вранішні паростки сонця
Вже пробилися до ліжка.
І все наче добре,
Але чогось не вистачає…
Чогось. Її. Посмішки. Очей.
Тягнуся за телефоном,
Щоб нишком поглянути на її фото,
Щоб вийти з цього стану прострації,
Щоб її чарівні барви знову вдихнули в мене життя.
І, проглядаючи вкотре сторінку,
Бачу новий вірш.
Люблю, коли вона пише.
Починаю читати і пізнаю щось знайоме.
Пізнаю нас, себе, її…
Можливо, я все ж подобаюсь їй?
Чи я знову нафантазував?
Так, скоріш за все.
Як же побороти ці амбівалентні почуття?
Як позбутися цього когнітивного дисонансу?
Не знаю, живу, сподіваюсь…
P.S. Буду вдячний за відгуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2015