| Сторінки (1/20): | « | 1 | » |
Вы же вышли из наших ворот
Русский разноликий народ
Не знали? Аль истории не читали
Москве-800, Киеву-1500. Забыли?
Младшие братья наши вы были
Стыдно на корни свои плевать
Миру недалекость свою показать
Владимир Киевскую Русь крестил
Другой тогда небыло. Уяснил?
Ты по уши в диктатуре младший «брат»
Кто же из нас тебе виноват ?
Мы вырваться хотим – диктатора прогнали
Но вы нас так и не поняли
Как кони в трясине вы с «покон веков»
Неуж-то удел ваш навеки таков
Ну – сидите! Кому вы нужны !?
Раз вы сами себе не важны!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596183
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.07.2015
Вы же вышли из наших ворот
Русский разноликий народ
Не знали? Аль истории не читали
Москве-800, Киеву-1500. Забыли?
Младшие братья наши вы были
Стыдно на корни свои плевать
Миру недалекость свою показать
Владимир Киевскую Русь крестил
Другой тогда небыло. Уяснил?
Ты по уши в диктатуре младший «брат»
Кто же из нас тебе виноват ?
Мы вырваться хотим – диктатора прогнали
Но вы нас так и не поняли
Как кони в трясине вы с «покон веков»
Неуж-то удел ваш навеки таков
Ну – сидите! Кому вы нужны !?
Раз вы сами себе не важны!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596182
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 27.07.2015
Війна іде!
Сиріт за руки веде
Вони діти її
Знову на нашій землі
Уже, майже, 2 дні сидів семирічний Максимчик з малою сестричкою Сашею в підвалі будинку. Він прислухався. Вибухи затихли, тільки ще зрідка вчувалися автоматні черги. Саша уже і не плакала. Була вона в безпамятстві чи спала Максим не знав. Він радів що вона мовчить і їх не почують ті солдати які забрали маму. Саша просила пити і мама пішла пошукати води, більше вона не повернулась. По дорозі назад її перехопили та заштовхали в машину. Так і не донесла вона дітям тієї маленької пляшечки з водою. Не дали. Хлопчик бачив все. Він не добіг – не встиг. Та мамин останній крик він запам,ятає на все життя. Вона прощалася з ними і просила його берегти Сашу. Її прощальний крик відчаю. Він буде з дітьми завжди. У них не буде її могили, її могила у них в душі – це той крик за ними. Крім мами у них не було вже нікого. Бабуся, тато, сусіди загинули у них на очах. «Смерчі-гради» відібрали уже всіх. Хлопчик мав би вже вчитися в першому класі. Бігати, пустувати зі своїми ровесниками. Та війна забрала його безтурботне дитинство. Все те, що він уже встиг побачити за своє коротке життя, зробило з нього майже дорослу людину. Як дивно про це чути в наш час.
Варвари 21 століття! Вам подобаються смерті, муки, сироти? Тоді вас використовують за призначенням. «Страшны ли вы? Страшно то, что вас породило». Ці слова в устах Олега Кошового, донесені до нас автором «Молодої гвардії», актуальні і донині. Кому насправді потрібно знищувати нас? Хто цей кровожадний монстр? Напевно це вже не людина. Та Максимчик нічого про це не знав. Діти поза політикою. Він просто хотів житии. В той рюкзак, який колись купили йому мама з татом для першого класу, зараз посадив він, зовсім легеньку від голоду, сестричку і пішов. Він не знав куди йде. Але залишитись - загинути. Це дитина відчувала інстинктивно. Вони дійдуть. Вони знайдуть людей, не всі ж монстри. От тільки як дійти. Кругом горіли дерева, будинки. Лежали чи то вбиті, чи поранені. По мертвій матері повзали новонароджені цуценята, маленькі, ще сліпі, не знаючи, що її вже немає з ними. Він постояв біля них. Куди ж іти? Він пішов вперед. Пожарищам не було кінця. Уже і місто закінчувалось. Куди далі? Але стояти не можна. Перед ним лежала дорога. По ній він і пішов. Скільки часу він ішов? Знову якісь розбиті хатки. Це вже село. Тут вони зупиняться. Тут є вода. Людей ніде не було. Живих не було. Були могили, прямо в дворах та на городах. Валялись вбиті собаки. На все село, яке смерчі зрівняли з землею, вцілів єдинний, чийсь зовсім невеликий хлівчик. Туди вони і направились. Опритомнівши, сестра заплакала. Просила їсти, кликала маму. Максим приніс води, напоїв сестру. Залишивши її на сіні в хлівчику, хлопчина пішов бродити по згарищах, поки не провалився в чийсь, майже доверху наповнений припасами, погрібець. Бог пожалів цих дітей, напевно мама дуже за них просила. Від голоду вони врятовані. А від іншого? Хто знайде їх та вивезе в безпечне місце.
Діти Донбасу. Діти війни. Їх батьки за викрадення Донбасу голосували. Одні зі смерчів-градів по нас стріляли. Інші самі ж від тих пострілів і полягли. Та діти не мають цієї вини. Вони просто діти. Вони політики не знають. Десь зникло їх дитинство. Вони його виглядають…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2015
Нам не потрібні земельні наділи
Ми ж у небо уже відлетіли
Не забувайте нас!
Нас били «смерчі-гради»
Бо управляли ними повзучі гади
Не забувайте нас!
Вони давно на землю нашу заповзли
Та вчасно розгадати ми їх не змогли
Не забувайте нас!
Нам було 20, 30, 47
Та залишили ми вас назовсім
Не забувайте нас!
Ми жити хотіли, любити, трудитись
Та випало за землю рідну битись
Не забувайте нас!
Старі батьки, дружини, діти
Простіть, що у небо прийшлось відлетіти
Не забувайте нас!
Найкращі сини України у мглі
А наволоч досі повзе по землі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584744
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2015
Бім ішов «світ за очі», думаючи про те, що не дуже-то весело народитися на вулиці. Безпороднгий пес, він цілий день провів заглядаючи в очі перехожих в надії що хтось таки здогадається та кине йому що-небудь – він з,їв би все. Але люди, відводячи погляд, бігли далі. Вони і один одного не хотіли розуміти, а тут якийсь бродячий пес. Знову прийдеться, засинаючи, мріяти про недоїдки. Бім брів по-нічному місту. Йому не пощастило. Він народився, як кажуть люди, в «спальному районі» цього великого міста. Можливо тому багато поживних недоїдків люди не викидали. Вони і самі з радістю з,їдали все що мали. До опівночі ходив Бім під вікнами. А тим часом наступала осінь зі своїми дощами та холодними вітрами, а тоді і зима. Нічого доброго це не віщувало. Голодний і замерзлий Бім довго ще думав про те, що він самий нещасний собака на цьому світі і колись таки загине, якщо не з голоду то під колесами іномарки. Іншої перспективи у Біма не було.
*
А на другому кінці, цього великого міста, в іншому «спальному районі» «світ за очі» йшов маленький, майже п,ятирічний, хлопчик Ромка. Його батьки загинули під колеспми однієї з тих іномарок, яких так боявся Бім. А Ромці відкривалась перспектива загинути з голоду. «Добрі родичі» забрали їх квартиру, а пізніше буркнувши «потеряйся», виштовхнули його за двері. Йдучи біля під,їздів, Ромка надіявся що перехожі здогадаються як він хоче їсти. Але люди поспіхом бігли далі. Та Ромці пощастило більше. Біля одного обшарпаного під,їзду на нього наткнулася зовсім старенька бабуся. Вона відразу здогадалася чого найбільше хочеться Ромці. Мовчки взяла його за руку і вони пішли туди де вона жила. Це була зовсім маленька квартирка на першому поверсі. Ромка, відчувши себе в безпеці, відразу ж заснув на коврику біля дверей. Бабуся заплакала і сіла біля нього. Вона вже не мала сили взяти його на руки і покласти на єдинне в квартирі ліжечко. Відтепер Ромка більше не ходив від під,їзду до під,їзду. Вони з бабусею ходили до базару. Там під парканом бабуся довго сиділа, простягнувши руку, а Ромка грався поряд. Надвечір, порахувавши копійки, вони йшли до магазину де бабуся купувала хліб, а іноді навіть молоко для Ромки. Він дуже любив те молоко, тільки не розумів чому бабуся його не любить і все віддає йому, воно ж таке смачне. Ромка відразу випивав все до останньої краплі. Бабуся хлопчика дуже полюбила. Колись давно вона так любила свого кота, але той помер від старості, тепер Ромку – він теж був ласкавий.
Та не все так погано. В їхнбому житті був один цікавий день. В цей день гроші їм приносили прямо в квартиру. Це називалось «пенсія».
І Ромку це завжди дуже веселило. Він здогадувався – це якась смішна гра. Одна тьотя приходила і приносила гроші, а інша приходила і відразу ж їх забирала. Це сусідка так допомагала старенькій заплатити за квартплату та, якісь не зрозумілі для дитини, комунальні послуги. Тих грошей «пенсія» якраз вистачало щоб заплатити за квартиру і майже нічого не залишалось. Але це їх не лякало. Вони ж кожного дня ходили до базару сидіти під парканом. Чого ж їм боятися? Та на жаль наступила осінь, а далі і зима. Їм все холодніше ставало під тим парканом. І сталося найгірше – старенька злягла. Вона лежала на їх єдинному ліжечку, а Ромка сидів поряд. Бабуся все спала. Хлопчик уже давно нічого не їв. Він пам,ятав куди потрібно іти. І от їх з бабусею паркан. Потрібно сісти на землю і простягнути руку. Коли довго отак посидіти можна отримати ті гроші на хліб. А може і молоко? Довго сидів він на їх з бабусею місці. Але сьогодні людям було не до нього. Вони сміялися, вітали один одного з наступаючим новим роком і бігли далі, відводячи від Ромки погляд – це псувало їх святковий нвстрій.
Вже зовсім стемніло. Пішов сніг. Останні заклопотані перехожі вже і не дивились на дитину. А сніг все йшов та йшов. Це були дуже красиві сніжинки. Ромці було приємно на них дивитись. Від голоду зір у нього потм,янів і він почав засинати. Наче ввісні побачив він своїх померлих батьків. Вони підійшли до нього. Тато, як завжди, взяв його на руки і вони втрьох перенеслися в казкову країну. Там було все що необхідно людині.Був там і красивий зелений луг, і дивні квіти, і смачні ягідки, а поряд мама і тато. «Боже, яке щастя!» - подумав Ромка.
*
На ранок перехожі вимушені були зателефонувати в відповідну службу, щоб прибрали тільце маленького хлопчика, який закляк ще з ночі. Та на личку якого чомусь завмерла щаслива усмішка. А старенька, прокинувшись, ще довго чекатиме коли ж прийде її ласкавий хлопчик...
*
В той самий час, на другому кінці міста, хтось із мешканців будинку зателефонував щоб прибрали замерзлого собаку, який «валяється в нашому дворі і псує наш святковий настрій». Та ніхто навіть не здогадувався, що і Бім перший раз був щасливий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2015
Старі батьки, дружини, діти
Простіть, що у небо прийшлось
відлетіти...
Це був його останній бій. Навіть не бій. Їх зрадили. Це була підла пастка підлих братів. Найманці з Росії та місцеві «полукровки», які і самі толком не знали хто вони, уже чекали колону солдатів України. Прицільним смерчем вогню, завчасно спланованої пастки, вони в лічені хвилини знищили колону.
Тридцятирічний солдат був ще живий. Поранений в обидві ноги з перебитими руками, він уже знав – йому не врятуватись. Єдинне чого він остерігався – свого стогону. Почують –доб,ють. А він так хотів в відведені йому години встигнути уявити перед собою личка своїх дітей. Попрощатися з ними. Його малеча... Вони з Оксаною дуже любили одне одного. Бог насипав їм діточок. Вони були щасливі. Хто міг знати, що без оголошення війни, за спиною нацькованого ними Донбасу, колишні брати сусідньої держави підуть на нас війною. Тут живуть їх родичі, друзі. Таке і в страшному сні не присниться. На жаль це не сон – страшна реальність. Навкруги розкидані тіла його бойових побратимів, догоряли машини... Він відчував – вмирає. Холонуть ноги, холод піднімається по тілу – він стікав кров.ю. Батько спішив уявити новонародженого сина, якого ніколи не бачив. Він уже не побачить його. Згадував своїх трьохрічних двійняток - смішних Сашка і Вадика. Свою єдинну улюблену донечку Світланку. Вон так схожа на тата. Він уже не відведе її до першого класу, як давно мріяв. Це зробить Оксана. Вона тепер все буде робити за двох. Відтепер їй одній піднімати дітей. Уявляв це. Просив у неї пробачення. Дивлячись у зоряне небо ще встиг подумати, як любили вони з Оксаною сидіти вечорами в їх садку, довго дивлячись в небо. Їм обом це одинаково подобалось...
Його знайдуть і зможуть винести з того кривавого поля через два дні. Він так і лежатиме з широко відкритими від болю очима, вдивляючись в небо. Туди, де навіки відлетіла його душа.
2.
Діти, немов пташенята, обліпили домовину. От і повернувся тато додому. Зараз він спить. Сашко з Вадимом будуть чекати. Десь там, на далекій війні, тато дуже стомився. Нехай поспить скільки потрібно. Їм дуже хотілося, щоб тато взяв їх на руки. Обох зразу – він любив так робити. Зараз ці понівечені, навіки нерухомі руки не приголублять вже нікого. Сашко з Вадимом не стримались – доторкнулись до них. Потім погладили тата. Може станеться диво? Він встане, підхопить їх обох і сміючись побіжить у двір, як завжди. Тільки найстарша Світланка знала – тато вже не встане. Вона гладила його світле, як у неї, волосся. Тато теж любив погладити її голівку. Зараз це може зробити тільки вона. Мама цілий день сидить біля нього, свого Петра. Розповідає йому про дітей. Показує новонародженого сина. Цілує його понівечене тіло. В хату зайшли солдати. Принесли татову нагороду. Це замість тата. Це для дітей, щоб росли, дивлячись на неї, щоб не схибили і стали людьми. Солдати забрали домовину і понесли у двір. Діти побігли слідом. До них у двір прийшло все село. Люди ставали на коліна, проомовляли слова вдячності та шани. Сашко з Вадимом почали плакати тільки тоді коли тата забрали з двору і понесли. Вони відчули – це назавжди. Бігли слідом і плакали. Якісь люди, замість тата, взяли їх на руки і кудись віднесли від нього. Більше тата вони не бачили.
3.
Пройде, майже, рік. Діти трохи підростуть. Мама відведе Світланку до першого класу. По дорозі вони зайдуть до тата. Світланка так захоче. Вони всі намагаються вижити. В пам,ять про тата, біля його портрету – його нагорода. Це особливе місце для їхньої сім,ї. Вони підходять сюди і час від часу розповідають про себе. Мама питає поради на всі свої проблеми. Тепер у кожного свої обов,язки по господарству. Їм не до пустощів. Хто і навіщо так змінив їх життя? Малі сироти ще не знають цього. Вони ще не можуть зрозуміти, що багаті, зарозумілі пани, зі своїми неадекватними примхами, не хочуть щоб вони жили. В чому їх вина? В тому, що народились на Україні? Нехай уже Бог зглянеться над нами. Нехай не допустить на нашу землю тих зомбованих виродків, які взяли на себе право знищити цілий народ. Спаплюжити землю своїх прапрадідів. Яке страшне святотатство !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2015
Гітлер своїх зомбував –
Вищою расою називав
Як треба слов,янина зомбувати,
Щоб ішов слов,янина вбивати
Ви прийшли нас повбивати,
Щоб від Європи врятувати?
Чи за те нас повбивали -
Не даємо країну на куски рвати?
Вашу б Сибір відділяли,
Як би ваші вожді реагували
Вони роззброювали нас роками
Готовились взятии «голими руками»
В історії рились – Бандеру знайшли
Це привід сьогоднішнім нам докоряти
Ті, що на територію нашу зайшли
Давно Бандеру обійшли
Росіяни, невже ви так хочете війни?
Гинуть окупантами ваші сини!
Ви не можете не знати – час прийде
«Хто з мечем на нас іде – від меча і пропаде».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2015
Шел второй год войны
На плечах моей страны
На душе моей страны
Самой коварной войны
«Земляков» Донбасса не разглядели
Змею на груди пригрели
Отблагодарили чем могли
Укусили и уползли
Злорадно продавать нас спешили
Ну что, России услужили?
Хлебом-солью вас будут встречать
Там своим уже нечего жрать
Да, жизнь-бумеранг всегда
Вот и с вами случилась беда
Только не на кого, плача, пенять
Разбитые «градами» дома вспоминать
Нельзя в колодец плевать,
Нельзя мосты за собой сжигать
От своей страны вы отвернулись
И в чужой не приглянулись
Простите, вы это заслужили
С коварством в душе жили
Сами не знали чего хотели
Вами воспользовались-вы и залетели
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2015
Ад тебя на землю послал
Ад тебе силу свою дал
Ты теперь обязан
Выполнять его приказы
Ты волю людей зомбировал
Целый народ под себя подмял
Бесовщину развел в православной стране
Ты злой гений народа ныне
Когда-нибудь они очнутся
Когда-нибудь к себе вернутся
Ведь русский не обязательно дурак
Просто «промыты» мозги его так
Ты людей как зверей стравил
Наихудшие инстинкты пробудил
« убивайте, жгите…»-Геббельс вещал
Ты хорошо его изучал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2015
Найманці поранених добивали
Нелюди! І це на весь світ показали
Зекам надоїло в тюрмах гнити
Прийшли в нашу землю лягти
Багата «отморозками» Росія - «их мать»
Та хто їх буде пам'ятать
Без могил кинуться заривати
Боятимуться афішувати
Звірі розумніші від них
Всіх мастей злочинців дурних
І ми повинні до них рівнятись?
І ми повинні з ними брататись?
Насильно нас нагнути ?
До п’яних «братів» повернути?
Скільки нас уже полягло!
Щоб цього ніколи не було!
Скільки ще нам помирати ?
Щоб світові показати
Ми достойні кращими стати
Допоможіть звіра здолати!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584295
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2015
Повертайся мій сину
Повернися наш тату
Повернися коханий
Повертайся наш брате
Серце матері плаче
Діти сліз не ховають
Кохана обійняти хоче
Сестри брата чекають
Син матір покинув
Діти батька не бачать
Десь коханий мій згинув
Сестри ночами плачуть
Син вже зброї не вдержить
Батько ще на війні
Коханий на Алеї Героїв
Брат в полоні страшнім
Хто задумав цей «покер»
Матері він не мав
Коли згине цей монстр
Як на світ він попав?
Гітлер в пеклі чекає його
Близького по духу побратима свого
А той землю кров,ю заливає- міри не йме
Коли сам здохне - вона його не прийме
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2015
Дві пристрасті він мав
В війнушки гратись і розмножатись
Що захотів – «віджав»
Тоді в літак і розслаблятись.
Цікаве життя собі влаштував
Прикольно сусідам показати –
«Якби захотів – всіх повбивав»
На схилі літ таке витворяти?
Вся планета має знати
«І старі, і малі…
Все можу «віджати»
Я – «пупін землі».
Та не пупін ти – піщинка
Гість на цій землі
Раптом прийде твоя хвилинка
Мить – і ти у мглі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2015
Волонтери – ви герої
Артерія цієї війни
Без вас – не до зброї
Ви ангели України.
Нам війну нав’язали
З презирством хохлами називали
На швидку перемогу чекали
Надто мирними нас вважали.
Тепер «кіборгами» називаєте
Монстрів на нас посилаєте
Не хохли – «кіборги» наші сини
Волонтери – народ України.
Колись закінчиться війна
Розквітне незалежна Україна
Народ вклониться Вам
Безстрашним кіборгам і волонтерам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2015
Чи вмерти вже лягти?
Чи десь уже втекти?
Не бачити ні цих міліонерів
Ні злидарів пенсіонерів
Як все це надоїло.
А кругом весна – все зазеленіло
Навіть природа сезони міняє
А наша тягомотина кінця не знає.
Нам дано одне-єдине життя
Хто сміє робити з нього сміття
От би на острів втекти
Без банків, війни, політики
Та грошей в українця немає
Та й чи будуть коли? Хто знає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583880
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2015
Центр Європи моя Україна
Географічно на цій землі
Та не для «брата» - слов’янина
Своєю «околицей» назве він її.
Велика в «брата» своя країна
На двох материках вона лежить
Навіщо йому моя Батьківщина
Дух демократії його злить.
В покорі його «великий» народ
Ще Сталіном заведено
«Під п’ятою» ідуть «вперед»
Нам інший шлях відведено.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582015
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2015
Вони найпершими від нас підуть
Їх світлі душі в небо рвуться
Земний свій шлях достойними пройдуть
У світлих спогадах до нас вернуться.
Ще при народженні наділені вони
Тим благородством, що не кожному дається
Для багатьох незрозумілими були
Комусь за це ще й каятись прийдеться.
Не рай земне життя
Тут низькі пристрасті бушують
Багато хто йде в забуття
Не всі світлу пам'ять лишають.
Нам темні сили війну нав’язали
Така їх місія на цій землі
Їх народили та не обласкали
Тому душі у них такі злі.
Кому дано майбутнє знати –
Багато є незрозумілого для нас
Звичайним людям страшно вмирати
Високі душі охороняють нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2015
Зі сходу сонця і де воно «сідає»
Мільйони матерів проживає
Раніше сонечка встають
Останніми на відпочинок йдуть
Їх життя для дітей
Матері всіх національностей!
Де слова такі взяти?
Як про Ваші серця розказати!
Воно живе життям дитини
Серце матері кожної країни
Все можна пережити, здолати
Крім однієї – найстрашнішої втрати.
Крик матері небо розірвав
То син на полі бою впав
Такого горя – земля не знала
Коли до себе дитя її приймала.
Вона вже більше не буде спати
Вона ночами з сином буде розмовляти
Для всіх герой, для неї – син
Він у неї тільки один
Вона з ним зустрічі буде чекати
В вічності, де вже не будуть вбивати
Хто світом крутить!? У вас є різні набуття
В її сина було тільки життя.
Та ще чиста душа, немов
Оте джерельце за селом
Він їй на втіху ріс і бігав там
Не зрозуміти це багатим панам.
Вони з сином тихо жили і не знали
На їх життя вже плани мали
Ті пани ненаситні зарозумілі
Слова «честь» і «совість» їм не зрозумілі.
Вони мільйони свої поважають
Бідних сини Батьківщину захищають
Діти-сироти плачуть, вдови сумують
Старі батьки копійки рахують.
Хто сіє горе по землі?!
До вас мої слова нелюди злі
Сльози матерів в землю не підуть
На ваші голови гріхом впадуть.
Ненаситні варвари війни
Згадайте ви теж чиїсь сини
Пожалійте матерів – зупиніться!
В свою країну поверніться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2015
Где-то далеко-далеко, в самом центре дремучего леса, куда не каждая птица захочет залететь, жило маленькое племя муравьишек. Племя было маленькое, а проблемы имело большие, создавая их себе регулярно и передавая из поколения в поколение. Из года в год они избирали себе правителей - одних хуже других. И пришло время когда пласт их проблем был для них уже неподъемен. По соседству, за бугорком, жили их бывшие соплеменники - рыжие муравьи. Раньше они жили все вместе. Рыжие были выходцами из их общего муравейника. Но это было так давно, что об этом уже никто и не вспоминал. Отделившись и перейдя на другую почву, теперешние рыжие, поменявшие окрас, сильно возгордились - стали агрессивнее и давно свысока поглядывали на соседей. Да к тому же муравейник у них был уже значительно больше.
Рядом бегали ежики. Им то как раз жилось хорошо. Могли бы и дальше себе бегать. Но то ли им стало скучно, то ли славы захотелось, а может и потому что недолюбливали они тех рыжих – решили они нашим муравьишкам помочь, предварительно договорившись с ежами из других лесов. Задумка у них была хорошая, ведь не зря слыли они «себе на уме». Начали с рассказа о том, что, оказывается, у муравьишек есть Д о с т о и н с т в о. Муравьи, по началу, сильно удивлялись. Но ежи были непреклонны. Понаслушавшысь ежей, муравьи уже и не понимали как они раньше могли так жить имея это Д о с т о и н с т в о. Ну а раз оно у них есть – этим нужно воспользоваться. Так уверяли ежи. И муравьи послушно закивали. Да к тому же дружественные ежи из других лесов обещали свою поддержку. Вот тут-то всех и понесло. Раз почва подготовлена – выходи строиться. И место было найдено. Для начала прогоняем своих вождей – те давно уже были в сговоре с рыжими. Ну а дальше как пойдет. Вожди-диктаторы не ожидали такой прыти от своих рабов. В панике убегая к рыжим, понимали – с пустыми руками они там не нужны, поэтому выгребли все, что бедные муравьишки накопили тяжелым трудом.
Муравьи же, окрыленные возможностью перемен к лучшему, не жалели своих жизней. Они честно стояли на баррикадах. А тем временем все богатство их муравьиной страны, вместе с диктатором, уплывало к рыжим.
А что же ежики? То ли опыта им не хватило, то ли уж очень они были заняты планами на будущее, да только проморгали они все состояние муравьиной страны. И остались муравьи только с тем, что получили при рождении - с «достоинством». Но дело сделано! Революция Д о с т о и н с т в а победила! Лоховатенькие муравьишки, и ранее не знавшие хорошей жизни, очень благодарили ежиков. И тут же избрали их своими новыми вождями. Поблагодарив своих подопечных за оказанную честь, и разделив портфели, ежи наконец поняли в какую карусель влипли. Это было уже не смешно – благодарные муравьи ждали от них чуда. Ежи перестали есть и некоторые спать с ежихами.
По ночам они схватывались и бегали взад- вперед, почесываясь где и не надо. Вновь избранный вождь, сладчайший ежик Копошенко, время от времени, обхватывая свою красивую бизнес-головку лапками, растеряно поглядывал на остальных. Его заместитель, любимец муравьев, финансист-дипломат еж Цент дрожащим голосом повторял одно и то же «казна пуста…, казна пуста…».
А тем временем агрессивный царь рыжих муравьев нашел повод повоевать- «чтобы сбруя не ржавела», да и с ежами других лесов он не дружил. Не дав муравьишкам опомниться – пошел на них войной. Хитроумные ежики сделали вид будто им и в голову не могла придти такая агрессия соседнего диктатора. Любимец страны ежик Цент напомнил - «казна пуста!». И муравьи отправились на бойню. Экипировать их за свой счет – о такой перспективе ежи не мечтали. И пошла жара. Одни муравьишки воюют, другие о них заботятся. «Пусть. Хоть над головой не будут стоять – решили ежи – да к тому же воевать их дело. Всех не перебьют». Ну что же «ежики покатались – муравьишкам санки возить».
Ежам тоже было не сладко. В душе некоторые уже пожалели что не пробежали мимо. Они убедились – руководить разоренным муравейником не так уж приятно. Но колесо завертелось и отступать было некуда. Тем более на них с интересом поглядывали ежи других лесов, ожидая чем же у них закончиться. Ранее обещанная поддержка уже начинала всем дорого обходиться.
А тем временем муравьишки воюют и воюют, и конца не видать. На смену павшим встают другие. Даже злой рыжий царь удивляется – откуда что берется. Он то какраз первым приложился, чтобы держать их в «черном теле» и не мог ожидать такого сопротивления. Вот что значит расшевелить муравейник! Остановить его невозможно! Так и гибнут муравьишки по сей день в неравной битве, помня о своем достоинстве и надеясь на свою победу!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572727
рубрика: Проза, Военная лирика
дата поступления 07.04.2015
«Ягненок в жаркий день
Зашел к ручью напиться»
Та поряд бігав, як завжди,
Неситий «братик-вовк»
Шматочок ласий –треба прихопити
Знайти підставу – ухвалити
Недовго зграя сумнівалась
Озброїлась в похід зібралась
«Кто они против нас –
Расщелкаем – нараз»
Та перед тим, як убити
Вирок треба оголосити
«Ты язык наш не любил
Нам не давал и сам не говорил»
Ви ж стільки років у нас живете
Всім користуєтесь, що хочете берете
І мови вашої ніхто ніколи не чіпав
«Молчать. Я что солгал?» - вовк заричав
«Негодные. Жыть захотели?
Здесь я решаю. Я не разрешаю.»
Щоб право на життя у «брата» не питати
Потрібно економіку скоріш с колін підняти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568882
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 23.03.2015
Знають діти ще з малих літ
Закон честі – він на весь світ
Не сильний, хто меншого кривдить
Слабкий, бо світ він ненавидить
Боягуз у спину стріляє
Злодій краде - не попереджає
Ненаситний до сусіда заглядає
Він так привик – міри не знає
Не стане мудрий ріки крові проливати
Хто людина – знає, у ж кожного мати
А хто вас на цей світ породив
Ту нелюдь – хто ріки крові пустив
По всій Україні могили героїв
Найкращих!Хто честь Батьківщини відстояв
Наспіх озброєні, зраджені, напівголодні
На Вас йшли армади сучасної зброї
«Братии» озброєнням хизувались,
В полон брали, сміялись, знущались
Не перший раз їм в чужій країні хазяйнувати
Гвалтувати, різати, катувати, вбивати
Безславний кінець їм буде
Бо світ їм цього не забуде…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568880
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 23.03.2015