| Сторінки (1/25): | « | 1 | » |
Ти - остання моя нагорода,
Ти - створіння великих Богів.
Намалюю в віршах твою вроду.
Там рядки з акварельних віршів.
Намалюю я риму квіткову.
Зацвіте навесні дивний сад.
Я в пісенну повірив підкову…
Чуєш, цокають ноти балад?
Ти - остання моя насолода,
Ти - створіння з далеких віків.
Там таємно вінчалась угода,
І кохання там майстер зустрів.
Намалюю я все, що зумію.
Оживе білий аркуш надій.
Полетить він на вулицю Мрії,
Поцілунком із грішних стихій.
І заграє дієзна там нота,
І торкнеться до білих лілей.
Крапля чистого, грішного поту
Намалює кохання ночей.
03.06.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2016
Дрогобич - моє рідне місто з унікальним музеєм, де в 1939- 41 роках НКВС знущалися над моїми співвітчизниками. Унікальність музею у Дрогобичі полягає в тому, що посеред експозиційної зали – колишньої тюремної кухні – знаходиться 30-метрова криниця, з якої брали воду для потреб тюрми. Саме ця криниця стала могилою для сотень безвинних жертв. Туди було скинуто (за словами очевидців) до 2 тисяч, як закатованих, так і ще живих. Зверху тіла засипали вапном, заливали каустичною содою, щоб перетворити рештки на мильну субстанцію... Оця криниця-могила – наче зойк народної пам’яті, щоб кожен, дивлячись у неї, заглянув у глибину трагедії 1939-41 та й наступних років, а головне, щоб пам’ятав: якщо не буде єдності нації, продасться народна честь і совість, знівелюється національна гідність, то в кожному українському місті та селі можуть з’явитись такі криниці-могили…
----------------------------------------------------------------------------
Вересень тридцять девятого року.
Сонце промінням торкнулось землі.
Зранку будило: - Вставай чорноока.
Мила пташино, ти гарна нівроку.
В небі осіннім летять журавлі.
Летять журавлі з далекого сходу,
Рано злетіли у вирій птахи.
Зробили привал в селі біля броду,
Принéсли чужу, холодну погоду.
І в гнізда лелек вселились вони.
Вселились вони, не стало безпеки.
В гніздах п’яніє, курличе біда.
Знову до волі нам стало далеко,
Знову чорніє у горах смерека…
Землю накрила голодна війна.
Голодна війна з широкого поля,
Слід залишила в Карпатах старих.
Блукає у горах отара без долі,
І білі птахи вмирають без волі,
І в гаю осіннім вітер затих.
Вересень кожного божого року…
В небі осіннім летять журавлі.
Молиться дівчина слову пророка.
Галицьку пісню шебече сорока,
І гнізда лелек лежать на землі.
20.03.2016
--------------------------------------------------------------------------
Так, після війни радянська влада облаштувала у цьому будинку фізико-математичний факультет Дрогобицького державного педагогічного інституту ім. І. Франка. Навіть в перших роках його працівники у підвальних приміщеннях чули трупний запах, але про це не можна було говорити вголос. Лише урядова комісія, створена Радою Міністрів УРСР 16 жовтня 1990 року, коли розпочалися розкопки, зробила першу офіційну констатацію того факту. Втім, деякі підвальні приміщення цього будинку закриті досі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670254
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.06.2016
Якщо є слово, - буде мова.
Якщо був день, - була і ніч.
Відчуй скоріш, де є основа!
Відчуй скоріш, у чому річ.
Посіяв ти добро у слово?
Чи злобу дня ти сотворив?
Плекаєш ти життя основу.
Плекаєш те, що посадив.
Якщо є слово, - буде мова.
Якщо є біль, то є і зло.
Зумій знайти життя основу!
Зумій зростити лиш добро.
20.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670252
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2016
Не судіть ви мене, молодого.
Розстріляйте, як час підійшов.
Я покаявся вже перед Богом.
Не чекають мене за порогом,
Вбитих батька і маму знайшов
Ви - господарі часу нового!
Ви - носителі дивних ідей!
Не сподобалась вам моя мова
І блакитно-жовта діброва
Колір вільних - не ваших людей.
Не судіть, що почав убивати,
І рушницю стару в руки взяв:
За сестру, за молодшого брата,
І за спалену батьківську хату,
Я убивцею нечисті став!
На колінах стою перед Богом,
Старий образ твій час надійшов!
...Десь вогнем запалає діброва,
Не чекають мене за порогом,
Вбитих батька і мати знайшов..
18.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2016
Мені здалося, що війни немає.
Це грім у небі, скоро буде дощ.
Від спраги поле влітку помирає.
Мені здалося, кулі не здалось.
Як тісно мамо молодому серцю.
Кохання вмерло юним у душі.
Мені здалося, що не буде смерті.
І Янгол білий не мої це сни.
Який чудовий краєвид на сході.
Степи безкрайні, житні тут поля.
І зірка нова народилась в небі,
Душі тут тісно, відпусти земля
Мені здалося, що війни немає.
Це грім навколо, скоро буде дощ.
Даремно мамо сина виглядаєш.
Тобі здалося, кулі не здалось.
08.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669841
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2016
Любовь имеет свойство нашу память согревать воспоминаниями, даже если они были нам не понятными. Все закономерности в мире от того, что мы зацикливаемся на определённых вещах, не замечая, что есть и другое, без которого все закономерности были бы понятливее. Что делать если любовь уходит? В сердце пусто и тревожно от того, что ты никому не нужен. Это ты так думаешь, только ты так решил. А если понять закономерность любви и принять всё происходящие, как реальные и изменяемые вещи? Поверьте, тогда мы увидим мир другими глазами.
Огонь сгорает и остаётся или пепел, или зола. И каждому из нас самому решать или наша память пепел, или зола...
--------------------------------------------------------------------------
Огонь не вечен в радужном костре!
Смотри, как быстро улетает пепел,
Рисует дождь неровность на стекле.
Последний вздох тумана на заре,
И в старом парке одинокий ветер.
Земля укрыта красочной листвой.
Смотри, как быстро прилетела осень.
Оставит след пьянеющий покой,
Последний взлёт...упал седой золой.
В объятьях холода огня не просим
Костёр не вечен, не жалей, не тронь
Свободным быстро улетает пепел
Оставит память радужный огонь...
Последний раз придумаем любовь,
Где в старом парке одинокий ветер.
08.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668272
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.05.2016
Не плач, не журися, моя чорноока,
У степу широкім не гасне життя.
Підкова на щастя і слід наш глибокий,
Повстали сьогодні війська з забуття.
Дніпро ти великий! В порогах розваги,
І воля воскресне де шлях степовий.
Наш ворог пізнає козацьку відвагу,
Де віра незламна і дух бойовий.
Зупинимо разом ворожу ми силу
У Дикому полі на краю землі.
Не можна давати наш край для загину,
Дай руку, мій друже, ми вже не одні.
Єднаймося разом в велику родину,
Не плач чорноока, ще пісня жива.
Наш Боже Великий, святи Україну
Ідуть мирним строєм сини з забуття.
24.02.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668270
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.05.2016
В одной далёкой стране родился мальчик.
С детства хотел он стать мотоциклистом.
Но родители его хотели не мальчика, а девочку.
Поэтому он получал на свои дни рождения
косметички и куклы. Время прошло очень быстро,
и вырос из этого мальчика совсем не мальчик.
Но, он очень хотел, чтоб об этом никто не догадался.
И стал он качаться. Сделал себе наколочки голубые,
ну чтоб в душе спокойно за себя было. И поехал он
в Европу, туда, где его уже давно ждали братья "землекопы".
И тогда он понял, что он - "Хирург". И стал он лечить свой мир.
И образовался на карте мира новый мир, "Русский мир"...
Седой волк вышел из лесу. За ним шла стая. Они уходили. Больно было покидать родной лес. Ещё больнее жить с падалью...
--------------------------------------------------------------------
Ночной кошмар терзает волчье тело.
В стране его, вдруг, всё наоборот.
Тот, кто вчера любил мужское тело,
Зад подставлял за "праведное" дело,
Сегодня стал страны своей оплот.
Седые волки стаей нынче вышли.
Ведь волк - не фраер, он за честь порвет.
Кто право дал тебе, душою нищий,
Скулить на свет и верить, что ты - Кришна?
Сегодня ты закроешь грязный рот!
Но лес молчит… не верит слову волка.
Там падаль правит, песни все поёт.
Ночной кошмар. Уходят звери молча
Туда, где гордость, вера не порочна,
Туда, где падаль больше не живёт.
19.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668044
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 24.05.2016
Роки проклали шлях у ріднім полі,
Дніпро пороги б’є, мов звір реве.
А ти присів, чекаєш віри в слові
В країні бій і знов немає волі,
Та човен твій не тоне, все пливе.
Візьми мій сум і думи мої, думи.
Я теж, як ти і вірив, і кохав.
В країні бій. Продажні стали люди.
Чи ти зустрів на небі слід Іуди?
Чи він тобі всю правду розказав?
Москаль у нас копає знов криниці,
Не хоче знать, що це моя земля!
Кобзар пропав за гратами в’язниці,
Бандура впала, струни рве вовчиця,
У ріднім полі виє знов війна.
Послухай, батьку, хочу помолитись,
Тобі сказати, як я сплю без сна.
В країні знов літає птах неситий,
Сидить у Раді пан, мов цар одітий,
Паплюжить мову, п’є її до дна.
Почуй, Тарасе, біль і мій неспокій,
Як ріжуть землю рідну на шматки.
Кобзар пропав! Злетів у небо сокіл,
І Січ горить, і вітер віє попіл,
Пропало все у посмішці війни.
Роки лишають слід у чистім полі.
Чому не можем ми до них дійти?
Старий Дніпро - початок тої долі.
Рятуйте, люди, віру, силу волі!
Повірте в те, що зацвітуть сади!
05.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667884
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.05.2016
Ромашки пахнуть ранньою весною.
Торкнулось сонце в горах вівчарів.
Янтарні очі... - Щастя лиш з тобою.
Зізнаюсь я, що мудрість з сивиною,
Моє кохання, я тебе зустрів.
Весняні квіти - серця насолода,
Накрили все у сні і наяву.
Дощить, як завжди, нині непогода,
Гірська ріка жива лиш повноводна.
Моє кохання, я до тебе йду.
Летять птахи від заходу до сходу,
Несуть з собою радість наших днів.
Там, де верба схилилась біля броду,
Там ми ступаєм разом в чисту воду.
Моє кохання, я тебе зустрів.
Ромашки пахнуть ранньою весною
Шепочуть трави: " Я тебе люблю!"
Мої думки воскреснуть за горою.
Гірська ріка - мої думки з тобою.
Моє кохання, я до тебе йду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2016
Західна Україна на початку XV століття була під ярмом
Польської шляхти. Не встигли відійти турки, як поляки
(ляхи) зайняли їхнє місце. Тяжко жилося тоді народу України.
Українець прирівнювався до людей найнижчого походження.
Лях міг забрати наречену у козака, у того самого козака, який
гнав турків до самого Чорного моря і тим самим оберігав
Польсько-Литовське князівство. Але, як і раніше, так і зараз,
гордість українки була непереможною. Лях залишався ні з чим.
Та за це була тільки одна плата - смерть. Смерть непокірних
залишилася в пам’яті народній.
Смерть непокірних будує державу, нашу Україну.
Схиляю свою сиву голову перед українкою!
----------------------------------------------------------------------
Пропала зірка знов за небокраєм,
Туман накрив нескошені поля,
А сум гуляє десь за водограєм,
Де квітла вишня, де весна була.
Вона старенька так любила волю.
Козак за цвіт, за неї воював.
А в ріднім краю убивали долю,
І з гір високих вітер поспішав.
Сліпий сидить тепер біля дороги.
Не бачить світу… чує йде біда,
Гримить кістками, вийшла за пороги,
Бо їй нічого в світі не шкода.
Згоріла хата, тішиться сорока.
Повісив лях на вишні, що цвіла,
Дівчину милу, горду, чорнооку
За те, що пану честь не віддала.
Зігнулась вишня, але вже запізно…
Махнули крила білої журби.
Молитви, Боже, хто придумав різні?
Кому бажати вічної ганьби…
В костьолі ксьондз закриє двері втішно,
Сховає злотий - грішна ця ціна...
А коси чорні, посивіли спішно.
І цвіт у вишні чорний, як смола.
Не стало вмить у серці віри в слово,
Козак дівчину вранці поховав.
Забрав всевишній зір і рідну мову,
В небесний край птах долі відлітав.
Сидить з тих пір козак біля дороги,
Мовчить, не бачить… Небу все віддав...
Лиш спогад давній просить знов підмоги,
Де цвіт вишневий землю накривав.
21.02.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667523
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.05.2016
В России сейчас празднуют День Победы. Крым стал частью России. Праздники с чужим трёхколёром прошли. Наступил похмельный синдром.
Как тебе живётся, Предатель КРЫМ??? Какие сны видишь ??? А песню помнишь?...есть только миг между прошлым и будущим...
------------------------------------------------------------------------
Похмельный синдром зашёл и в мой дом.
Сидим за столом вдвоём, не скучаем.
Ведём разговор о том и о сём,
Ведём разговор, пьём чай с...коньяком
И прошлые дни с тоской вспоминаем.
Ты помнишь мой друг песни начало?
Сидели мы вместе за тем же столом.
Верили песне, гитара играла,
Верили песне и вместе мечтали
Зачем же смешали мы веру с... дерьмом?
Что загрустил? Похмелье же рядом!
Аккорды бемолем, песня без слов.
Два года прошло, где ты отрада?
В пьяном угаре и рубль награда.
Готовы копать вновь неверности ров.
Где правильный миг из правильной песни?!
Всё больше вождей и меньше богов.
Подлость и зависть клятвенной чести,
Подлость и зависть готовится к мести
За прошлые дни выпиваем без слов.
Похмельный синдром - дыханье из ада.
Кремлёвская вера - церкви с огнём.
Кому здесь решать, кто будет сзаду?
Кому здесь решать, кто будет рядом?
Сидим не скучаем за нашим столом.
08.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664734
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 08.05.2016
Кохання — це таємниця, а любов — це ключ від неї. То ж, ідеалом українського кохання-любові є прагнення здобути любов, не втративши кохання.
Українське кохання є самим вірним на світі коханням. На цій землі, де віками іде боротьба за право жити під своїм сонцем, не може бути по-іншому.
Подивіться в карі очі гордої і незалежної дівчини, почуйте спів Карпатских рік, вдихніть волю степів, напийтеся святої води з Дніпра. І тільки тоді ви зрозумієте, шо таке українське кохання і яким може бути лиш одне бажання...
--------------------------------------------------------------------------
За Дніпром широким сонце спочиває,
І в горах високих тихі вечори.
Лиш одна дівчина спокою не має,
Лиш одна пташина хоче догори.
Місяць сіроокий, ти турбот не знаєш.
Зіронька висока бачить слід війни.
Там одна стежина біля водограю,
Там одна калина з поглядом весни.
Відлетіло щастя соколом далеко,
І смерека впала... За які гріхи?
Лиш одне кохання принеси, лелеко!
Лиш одне страждання, Боже, забери!
За Дніпром широким сонце спочиває,
Сіроокий місяць й тихі вечори.
Там одна дівчина з Богом розмовляє,
Там одна пташина хоче догори
27.03.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2016
Пропоную до уваги переклад своїх віршів з німецької на українську мову.
Vollkommenheit.
Die Berge schlafen tief im grauen Nebel.
Es ist vollbracht – du Göttliche Natur.
Gesuchter Ort, wo Wind beruhigt Segel
Ich komm zu dir, eröffne deine Tür.
Wir treffen uns, mein Herbst die wahre Liebe.
Ein leiser Schritt auf deiner bunten Spur.
Vollkommenheit ich höre deine Bibel.
Empfange mich – du Göttliche Natur.
Wir sind vereint, geträumter Ort im Nebel.
Ich hab gesucht der Ruhe und die Kraft.
Sei du zu mir ein wunderbarer Segen,
Sei unvergleichlich wahre, bunte Pracht.
----------------------------------------------------------------
Завершеність.
Дрімають гори в сивому тумані,
Завершеність вдихаю, свої сни.
Спішу до тебе зранку, на світанні,
Пусти мене. Я - грішний без вини.
Кохання слід - осіння моя казка,
Залишить Муза на аркуші пером.
Завершенa небесна рима-ласка.
Яскрaвий розчерк жовтим килимом.
Дрімають гори в сивому тумані,
Вдихають вічну силу - тишу снів.
Завершенa Молитва на світанні.
Лечу до неба грішним...як зумів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663531
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.05.2016
Була правда це чи ні я і сам не знаю,
Кажуть люди на селі й не таке буває.
Кум Микола до куми бігав залицявся,
Як темніло на дворі у коханні клявся.
-Кицю, лагідна моя, ми одне з тобою,
Як два птаха у гнізді ранньою весною.
-Ой Микольцю любий мій, що тепер робити
Ти не сам...я не одна, як тепер нам жити.
-Моя Галю, це у нас не проста забава
Наші милі закордон...Ну а як держава!?
-Ми з тобою генофонд нацїї сільської!
Пропаде все тут без нас, як трава зимою.
-Ой, коханцю, не бреши! Ми з тобою грішні...
Я зробила пироги, як ти любиш, з вишнів.
-Ти поїж, герою мій, будем рятуватись.
Генофонд, зараза ця, хоче цілуватись!
Нічка довгою була, зіроньки сіяли
Галя милому дала...ще в дорогу сала.
Так живе моє село біля річки з гаєм,
Кажуть, кум там про любов і державу дбає.
11.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663517
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.05.2016
Душу мою крає біль чорноокої дівчини. Іі звати Надія. Вона - найсміливіша жінка сучасної України. Вона - Герой. Вона помирає на очах всієї країни. Ніхто з політиків нічого не робить, щоб врятувати її життя. Один лише піар на її імені. Якщо Надія Савченко помре, то разом із нею помре Україна. Закликаю всіх, хто мене чита: - Не пускайте своїх дітей на війну, яку придумали українські політики. Ця війна увійде в історію, як сама незрозуміла війна. Як можна воювати і водночас вести торгові справи з ворогом? Як можна воювати і не відкликати своїх послів? Як можна воювати і не думати, а що буде потім з тими людьми, які живуть на розбомленій території? Ви, сучасні політики України, поіменно: Петро Порошенко, Арсеній Яценюк, Олег Ляшко, Юлія Тимошенко і всі інші, хто знаходиться в Раді, винні в тому, що Україна скоро піде в забуття...
--------------------------------------------------------------------------
В твоїх словах я чую силу волі.
В своїх очах сховала ти сльозу.
Москаль убив коня у чистім полі,
Зубами рвав підкову - твою долю,
А ситий пан все б'є чолом послу.
Стоїш одна за гратами невинна,
А в грудях біль... напевне скоро йти.
У снах твоїх не скорена калина,
У снах своїх плекаєш свого сина.
І пісня там квітучої весни.
Пробач ти нам за зраду Україні.
Плюндруєм ми і спалюєм мости.
Забули мову. Схід згорає нині
Пізнало щастя колір темно-синій.
І ситий пан п'яніє від війни.
Ти не вмирай, трояндо чорноока,
Врятую я зів'ялі пелюстки.
В країну повернуся того року,
Зламаю грати і стіну широку.
Знайду шляхи для давньої мети.
10.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663512
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.05.2016
«Перехожий, зупинись і подумай, чи твоє страждання є більшим, ніж моє» – ці слова латиною важко побачити знизу. Саме вони написані під двометровою скульптурою задумливого Ісуса на даху каплиці у Львові на площі Катедральній, 1. Христос із сумом дивиться донизу, на щоденну людську суєту.
Іконографія скорботного Ісуса найчастіше зустрічається в народному мистецтві, у придорожніх каплицях. Чому саме таку скульптуру вирішив поставити на родинній каплиці заможний купець угорського походження Боїм? Цього достеменно не відомо, як і не виявлено ніяких первинних витоків, невідоме ім’я автора цієї знаменитої скульптури.
----------------------------------------------------------------------
Присів Ісус біля Хреста спочити,
За вік бентежний тихо помоливсь.
Він рани свої вирішив відмити,
Він долю свою вирішив змінити,
А в небі синім батько зажуривсь.
Чому не йдеш до рідної оселі?
Одна сумує в вічності зоря,
А на Землі блукають всі в пустелі…
На цій Землі відкриті в пекло двері,
Людські гріхи - дорога вороття.
Пробач мені! В отарі все ж багато
Тупих, бездумних, ситих баранів.
Вони стоять у черзі до розтрати,
Вони мовчать, коли пора вмирати…
Моє дитя, спіши скоріш в наш дім.
Не зможу, батьку, я у тебе жити,
Цвяхи не вічні, рани зажили.
Цей Хрест не мій! Пора його спалити.
І Хрест новий не треба вже святити.
Повір словам і більше не жури.
Присів Ісус, він вирішив спочити.
Ти, Янгол, в небі двері зачиняй.
Він нову книгу вирішив відкрити,
Молитву нашу вирішив змінити.
Ти, Боже, сина рідного віддай!
09.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663002
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.04.2016
Високий замок - велич і свобода.
Приймав у себе західних панів.
Дуби стоять, вельможного всі роду.
Пригнали хмари дощ і непогоду.
І в місті Лева браму хтось відкрив.
Краплини впали на бруківку сіру,
Трамвай тихенько зранку задзвенів,
Костел старий дарує мудрість віри,
Прославить дань чарівність тої ліри.
І в небі бусьок крила розпустив.
Летить цей птах і рве чиїсь окови,
Спішить до місць, каштани де цвітуть.
Тут справжній біль і віра в кожнім слові,
Тут каву п'ють і чути різні мови.
Безвинний спогад хоче пригорнуть.
Краплини впали, мов жадані чари.
Єврей з поляком вірять в вороття,
А в стрийськім парку заблукали пари,
Кохання шле столітні свої мари.
У цьому місті є завжди життя.
Вертаюсь я до міста, до святого.
У снах моїх далека мудрість днів,
Присів Ісус там в пошуках старого,
Міцкевич вірить галицькому слову.
Там разом ми, там моє місто Львів.
28.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662974
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.04.2016
Ллється пісня гірською рікою
З полонин аж у саму долину.
Ожила знов земля під водою,
Розбудило проміння калину.
Заселили вже гнізда лелеки.
Подих вітру коханням зітхає.
Під горою у вітті смереки
Своє тиша вчорашнє згадає.
Пригадає, як щастя зимою
Зігрівало ці галицькі ночі,
Як на шибках чиєюсь рукою,
Малювалися мрії дівочі.
Пригадає, як серце зомліло
Поцілунок був бажано-ніжним.
Пригадає, як небо хотіло
Малювати гріхи білосніжні.
Під горою розквітла калина,
І барвінок під тином вже в'ється.
Там тихенько заплаче дівчина...
Ви не вірте... це тільки здається.
Льється пісня гірською рікою
Оживає коріння смереки.
Пригадається спогад весною
Десь у галицькім краю далекім.
29.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2016
8 та 9 травня 2015 року, вперше в Україні впровадили дні Пам'яті і Перемир'я. На мою думку, це дуже важливий день. Загиблим не потрібно помпезних парадів. Загиблим потрібна Пам'ять. Відродження національної свідомості повинно бути якраз таким, без зайвих слів і урочистих маршів.
Положу квіти я на землю сіру,
Троянди чорні з запахом весни.
Стою один на цвинтарі без віри,
Душа моя сумує без сльози.
Молитись треба, а хрестів не бачу.
Роками сохнуть квіти на землі.
Кому я маю віддавати здачу...
Вмирати було тяжко не мені.
Страшна війна зарубками у серці,
Мандрують ситі Янголи війни.
Стою один і не боюся смерті,
Душа моя не хоче далі йти.
І знов гроза, і знову гул гармати.
Стулились нові і старі гроби.
В землі лежать без імені солдати...
Троянди чорні... пам'яті й журби.
Положу квіти я на землю сіру.
Уклін тобі, мій брате без вини.
Душа моя прийшла шукати віру,
Стою один ковтаю смак сльози.
08.05.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2016
Кожен рік, коли на дворі стає холодніше, все частіше дивлюся в слід журавлям. В цю пору року вони летять з сходу на захід. Чомусь завжди в цей час небо закрите хмарами і дощ починає свою нудну мелодію по калюжам іграти. В цей час хочу стати журавлем. Піднятися до них в зграю і з чарівною їхнею піснею вернути своє кохання...Весною я їх знову побачу. В цю пору року вони летять з заходу на схід
Осіннє небо хмарами закрите,
Холодний дощ змиває всі сліди.
Пробач мені, що зміг без тебе жити.
Пробач мені, не зміг я відпустити...
Холодний дощ це - сльози без вини.
Кохання стало маревом ранковим,
Весняний сон втікає на зорі.
Пробач мені, жовтіє вже діброва...
"Пробач мені", - кричу я знов і знову.
Весняний сон це - муки у житті.
Дорогу в полі вже знайшов забуту,
Німіють ноги... Боже, поможи!
Пробач мені! І дай мені пожити!
Пробач мені, мій Янголе підбитий!
Німіють ноги... буду я повзти!
Кохання, встань! Ще рано помирати!
Чарівні очі - свідчення життя!
Пробач мені, зумій вже не віддати!
Пробач мені... Зумієм ще літати...
Чарівні очі, ви - моє буття.
27.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2016
1
Я не хочу тебе більше чути,
Твоя шабля - дарунок дурному.
Вирву ноги тобі я із дупи,
І котись колобком ти додому.
2
У степу вже смердить перегноєм,
Віра братиків твоїх у Бога.
Був ти всюди гонимим ізгоєм.
Най ся всере на тебе корова.
3
Я не хочу тебе більше знати,
Твоє місце в московській стодолі.
Там чекають твої тато й мати,
Юшку хлещуть з гнилої квасолі.
4
Твоя квітка - бур’ян біля плоту,
Вужем в’ється в пекучій кропиві.
Карлик славить здурнілу голоту,
Б’ють в куранти попи там брехливі.
5
Я не буду тебе убивати…
В господарстві потрібна худоба.
Будеш поле в упряжці орати,
Як-то кажуть, до самого гробу.
6
Ось такі ці козацькі розваги.
Вони землю сльозами напоять.
Зійде мій колосочок відваги,
А тебе...тихо-тайно схоронять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567118
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2015
Бринить в очах сльозинкою наснага
Моє життя - безсонниця моя.
В руках моїх, жадданна ти забава,
В очах моїх замрієнність твоя.
Закриєм світ без нашого кохання
Вчорашній день ми вип'ємо до дна.
Бокал вина - це щастя і страждання
Бокал вина - це мрія твого сна.
Я губ твоїх вдихаю насолоду
Чекає нас таємний світ ночей.
Зупиню я сьогодні час невзгоди,
Зупиню мить тепла твоїх очей.
Зустрілись врешті теплі наші руки
Тремтить від снаги тіло, як струна.
Твій шепіт чую, давньої розлуки:
"Ходи до мене, милий, я твоя".
Бринить в очах надією наснага,
Но ніч спішить, вже хоче відпочить.
Ми гріх відпустим в місячну забаву
Наш гріх залишить в серці світлу мить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2015
Летіли лелеки з далекого краю,
Два птаха у небі - ознака життя.
Летіли додому, там ясен у гаї
Чекає коханих гніздо вороття.
Дорога далека, птах щастя пильнує,
І ніжиться мила бажанням мети,
І зорі яскраві лиш з ними мандрують,
Щоб вірну дорогу скоріше знайти.
Ось гори високі вони вже минають.
В озерах широких пливуть два човни.
Їх в лісі чужому, як рідних приймають.
Притулок в дорозі в обіймах сосни.
- Дивись, моя пташкo, - це рай мого краю.
Вдихай нашу волю, цей вітер весни.
Для тебе живу я, для тебе літаю…
В нас горя не буде, де холод вини.
Летіли лелеки до ясеня в гаю,
Де трави високі, ранкова роса.
Два птаха у небі... Та постріл лунає!!!
У серці холодна застигла біда.
І сонця не стало, і темнії хмари,
І грім б’є у землю, і знов без вини!?
У рідному краї засмучені мари,
Голодні, невинні... це - діти війни.
Кохання упало під ясен у гаї,
В очах - біль, надія і казка весни...
- Ти, смерть, почекай, я до неба злітаю!
Попрошу у Бога гніздо без вини...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565837
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.03.2015
Старий Кобзар сів стомленно спочити,
Незрячий погляд в пошуках вини.
Бандура тихо плаче, щастя вбито,
Стерня колюча і немає жита.
В країні знову спалюють сади.
Не бачуть очі, та душа все чує…
Торкнулась пам’ять стАрої струни.
Тебе кохана відгук снів малює,
Весни проміння теплоту дарує,
Надію в пісні, небо, все ж прийми.
Забрали в мене рідні мої ночі,
Кроваві звірі з подихом зими.
Село спалили, викололи очі,
Рубали тіло в вишитій сорочці,
Хотіли душу стАрої струни.
Ти - поводир, мій погляд у майбутнє.
Веди мене, мій синку, до мети.
А по дорозі хай почують люди -
Не зміг Ісус вознестись без Іуди.
На небі теж буває світ вини.
Мій Янгол впав сьогодні у стернину.
Вінком терновим вишита зоря.
Душа бандури у руках дитини,
Кобзар співає, де цвіте калина,
Де зрячий погляд волі до життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565836
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.03.2015