Наталка Долинська

А вона пам'ятає останню їхню розмову…

А  вона  пам'ятає  останню  їхню  розмову...
Як  завжди,  коротку...  Здоровий.
Живий.  Люблю.
Їй  такі  потрібні,  важливі  всього  три  слова,
І  просила  Бога  його  захистить  у  бою.
Потім  зник  зв'язок.  Так  довго  болів  цей  час.
Та  вона  чекала  і  вірила  ,  що  живий.
Говорила  собі:  "  Все  добре.  З  ним  все  гаразд.
Говорила  собі:  "Ти  лиш  розкисати  не  смій!"
Телефон  приріс  давно  уже  їй  до  рук.
Так  боялась  дзвінок  від  нього  вона  пропустити.
Ніч  без  сну,  і  день  тривожних  чекання  мук,
Калатало  в  мозку:  "  Він  має!  Він  мусить  жити!"
Кажуть,  безвісти  зник...  Але  ж  не  двохсотий,  ні!  
Хай  в  полоні,  в  лікарні,  аби  лише  був  живий!
І  молилась  Богу  всі  ночі  і  довгі  дні,
Говорила  собі:"  Ти  лиш  розкисати  не  смій!"
Телефон  мовчав.  Просила  усіх  своїх  
Не  дзвонити  їй,  щоб  він  додзвонитись  міг.
І  з  сльозами  просила  знову  усіх  святих
Повернути  його  живим  із  далеких  доріг.
Зниклий  безвісти...  Страшно...  Але  ж  надія  ще  є!
Може  десь  у  лікарні.  А,  може,  і  у  полоні.
А  вона  собі  розслабитись  не  дає.
І  весь  час  телефон  лежить  у  її  долоні....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2023

Та коли ж прокинуться в нас уже українці?!

Хоронили  солдата.  Знов  місто  моє  в  жалобі...
Хижий  руській  мір  забрав  не  одне  життя.
Не  одне  століття  нищить  нас  в  чорній  злобі,
Як  давно  вже  час  нам  вимести  це  сміття...
Путь  останній  Героя...  Люди  стоять  на  колінах...
Йому  жити  іще,  та  тільки  сука-війна!
А  над  тілом  загиблого  мова  двоглаво  орлина...
"Руській  мір"  із  бідою  до  нас  привела  вона.
Так  багато  між  нами  тих,  кому  "без  різниці",
І  в  московські  храми  знову  ідуть  вони.
Та  коли  ж  прокинуться  в  нас  уже  українці?!
Та  коли  ж  відстане  зневажливе  те  "хохли"?!
Гинуть  люди  щодня...  Летять  російські  ракети...
Скільки  сліз  у  світі...  А  скільки  дітей  сиріт...
Скільки  треба  іще  на  фронті  героям  вмерти,
Щоб  прокинувся  в  нас  козацький  і  вільний  рід?!
Поховали  Героя  під  звук  сирени  тривоги.
Ще  одна  душа  в  небесний  безсмертний  полк...
На  плиті  могильній  обчистив  від  бруду  ноги
Піп  московський...  Цинічно...  Слів  бракне  у  мене...  Шок!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2023

Другу Зуму

Я  пишу....  не  знаю  коли  твоя  відповідь  буде...
Я  уперто  пишу  і  чекаю  тебе  додому.
Бо  такі,  як  ти  дуже  сильні,  незламні  люди,
Ти  вернешся  у  місто  і  скинеш  із  себе  втому
Нескінченно  довгих  днів  боротьби  Азовсталі,
Героїчно  болісних  днів  перемог  і  втрат.
Ти  вернешся  додому  і  підемо  друже  далі.
Ти  вернешся  щоб  буть  щасливим  бо  ти  того  варт!
Я  пишу...  Хоч  добре  знаю  зв'язку  немає.
І  можливо  твій  телефон  у  руках  чужого.
Та  я  точно  мій  братику  старший  і  мудрий  знаю,
Що  у  рідне  місто  поверне  тебе  дорога.  
У  душі  моїй  не  згасає  надія  й  віра!
Буде  добре  все!  Бо  ти  обіцяв  мені.
Переможемо  вражу  силу,  підлого  звіра!
Бо  у  кожного  з  нас  попереду  щастя  дні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2022

Маріуполь….

 Маріуполь….  Болить  до  знемоги….
Він  так  вірив  у  нас  із  вами…
Сподівався…  Чекав  допомоги….
У  оточенні  руzzькими  псами
Третій  місяць  трима  оборону,
На  межі  титанічних  сил,
Боже  милий  не  дай  пантеону
З  цього  міста  зробити  ти!
Захисти  всіх  хто  в  ньому  нині,
Затули  крильми  від  вогню!
Сили  дай  моїй  Україні,
Збережи  вояків  молю!
Не  покинь,  як  зробили  люди…
Розбуди  цей  байдужий  світ!
 Хай  у  кожного  завтра  буде
Ще  багато  –  багато  літ.
Є  у  кожного  з  них  родина,
Ти  не  дай  їх  надію  вбити!
Дочекалась  щоб  мама  й  дитина.
Поможи  вони  мають  жити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2022

В той день коли закінчиться війна

В  той  день  коли  закінчиться  війна,  
Як  проженемо  з  дому  вражу  силу,
Одягне  землю  зранену  весна,
І  доля  посміхнеться  нам  щасливо.
Ще  довго  буде  снитися  цей  жах.
І  болю  втрат  позбутися  так  тяжко.
Не  всі  зберемось  за  столом  в  хатах,
Болітиме  нам  Женя,  Юрка,  Сашка.
Гіркі  дітей  загиблих  вічні  сни,
І  зниклих  безвісти,  і  тисячі  убитих.
Їх  не  забудем,  не  пробачим  ми.
Нам  треба  всім  і  їх  життя  дожити!
Щоб  пам'ятать  про  кожного  із  них!
Болючі  дні  ці  і  криваві  дати!
Міста  зруйновані  де  сміх  надовго  стих,
Не  можна  гріх  рашистам  вибачати!
Заплаканих  дітей  і  матерів,
Малята  мертві  під  завалом  дому.
Могили  прямо  посеред  дворів,
Неможна  забувати  нам  нікому.
В  той  день  коли  закінчиться  війна.
Коли  прийде  жадана  перемога,
Одягне  землю  зранену  весна!
Ми  просимо  про  це  сьогодні  Бога!
Великий  Боже  сили  всім  нам  дай!
І  захисти  народ  мій  України!
В  тяжку  годину  Боже  не  лишай,
Врятуй  солдата,  маму,  і  дитину.
В  той  день  коли  закінчиться  війна,
І  проженемо  з  дому  вражу  силу.
Одягне  землю  зранену  весна,
І  доля  посміхнеться  нам  щасливо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2022

Освідчення в любові!

Мій  великий,  мій  мужній,  і  гордий  народ  України!
Я  сьогодні  освідчитись  хочу  в  любові  тобі!
Я  пишаюся  кожним!  Бо  справді  ми  нині  родина!
Піднялися  усі  за  свій  край  в  непростій  боротьбі!
Подивися,  чужинець,  хіба  ти  нас  зможеш  здолати?
Як  один  тут  за  всіх,  і  усі  стануть  в  нас  за  одного!
А  ще  праведний  гнів!  Мусим  вбитих  тобою  ховати.
І  будь  певним,  катюго,  тобі  не  пробачим  нікого!
Ми  оплакавши  друзів  і  тих  кого  зовсім  не  знали,
Ще  свіча  поминальна  не  згасне  продовжимо  бій.
З  революції  Гідності  виросли!  Нація  стали!
І  цьому  не  завадить  царьок  бридкоботексний  твій.
Не  хохли!  Українці!  Нащадки  козацького  роду!
Не  візьмемо  чуже!  За  своє  покладемо  життя!
Захищаємо  дім  свій,  і  долю  свою,  і  свободу!
Станем  дружно  всі  разом  і  виметем  з  дому  сміття!
Не  смердітиме  тут  більш  ворожого  руського  духу!
Що  наскрізь  уже  кров’ю,  і  біллю,  і  смертю  пропах.  
Переможемо  зло  –  цю  навозну,  набридливу  муху.
І  у  Крим  та  Донецьк  повернеться  наш  сонячний  стяг!
Як  Шевченко  писав  на  оновленій  нашій  землі,
Потече  кров  ворожа,  не  буде  врага  супостата!
І  згадаєм  Пророка  у  новій  і  вольній  сім’ї.
Там  де  мир  запанує,  і  син  буде  в  ній,  й  буде  мати!
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022

Прилітай, веселику, до хати!

А  у  зранені  ракетами  міста,
Де  від  полум’я  гарячим  небо  стало.
Знов  лелека  білокрилий  приліта,
 І  роботи  має  він  чимало.
Носить  мамам  діточок  щодня,
В  укриття  ховає  від  біди.
Щоб  було  продовження  життя,
Прилітай  частіш,  лелеко,  ти!
 Б’ються  наші  мужні  вояки,
За  свою  країну,  новий  день.
Прилітай  частіш,  лелеко,  ти,
Щоб  дзвенів  в  державі  сміх  дітей.
Ми  єдині  в  прагненні  однім,
Наженемо  ми  орду  прокляту.
 Перемога  треба  нам  усім.
Буде  і  у  нас  в  державі  свято!
Прийде  край  жорстокій  цій  війні,
І  врага  не  буде  супостата!
 Буде  радість  на  оцій  землі,
Прилітай,  веселику,  до  хати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2022

ОКУПАНТЕ, ГОРІТИ ТОБІ У ВОГНІ

Я  дивлюсь  у  новинах      вкраїнсько  -  російську  війну.
Сльози  душу  печуть,  гинуть  знов  українські  малята.
Це  лікарня  –  пологовий  і    дитяче  …  Ніяк  не  збагну…    
Вас  фашистів  поганих  родила  звичайна    мати?
Це  ж  яким  треба  бути  дияволом  щоб  бомбить,
Дитсадочки,  і  школи,  будинки  де  живуть  люди?
Та  хіба  смерть  невинних,  катюги,  вам  не  болить?
Ви  ж  по  горло  в  крові  вже!    Та  тільки    розплата  буде!
Новоявлений  Фюрер  віддав  злочинний  наказ,
Щоб  від  нас  українців  звільнили  ви  Україну.
Ми  довіку  кремлівські  пси  не  пробачимо  вас!
 Не  пробачимо  жодну  вами  убиту  людину!
Сліз  дитини  і  мами,  зруйнованих  наших  міст,
Маріуполя  біль,  обстріляні  «коридори»,
Світ    побачив  справді    хто  є  сьогодні  фашист!
Ти  війну  розв’язав  відкривши  ящик  Пандори!
І  не  треба  казати,  що  винен  тут  не  народ!
Аплодуєте  вбивству  того  кого  звали  братом.
Двадцять  років  дивитесь    Путлеру  німо    в  рот,
Ви  приперлись  непрохані  в  танках  і  з  автоматом.
Вам  кричать  в  обличчя,  що  вас  не  чекали  тут,
Посилають  на….  Називаючи  окупантом.
Ви  несете  народам  лиш  біль,  чорноту  і  бруд,
Вас  ненавидить  світ!Ви  стали  горя  гарантом!
Я  гортаю  світлини,  дивлюся  короткі  сюжети.
Закіпає  кров  від  люті  та  болю  в  мені!
Я  вкладаю  всю  силу  у  слова  свого  багнети!
І  кричу:  «ОКУПАНТЕ,  ГОРІТИ  ТОБІ  У  ВОГНІ!»
Переможемо  зло,  що  вдерлося  в  наші  хати!
З  нами  правда  і  Бог,  за  нами  рідна  земля!
Ми  єдині  в  броні!  Ми  зможемо  відсіч  дати!
Ти  прийшов  у  наш  дім  і  тут  могила  твоя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2022

Не свято

А  завтра  восьме  березня….  Не  свято…
Бо  нині  не  до  цього  –  йде  війна.
Але  я,  що  скажу  вам  всім  дівчата…
Сьогодні  мрія  в  нас  на  всіх  одна!
Я  точно  знаю,  тут  нема  помилки.
Хай  здохне  у  кремлі  вселенське  зло!
Московську  землю  вкриють  хай  могилки,
Катів  Вкраїни!  Здохне  хай  пуйло!
Ото  вже  відсвяткуємо,  як  треба!
 З  салютами,  і  танцями,  й  піснями!
Хай  тільки  в  Україні  мирне  небо,
Хай  тільки  перемога  буде  з  нами.
Я  вірю  в  неї!  Вірю  в  наш  народ!
В  солдатів  вірю  і  молюсь  за  них.
Нам  треба  найцінніша  з  нагород,
Щасливе  завтра  і  дитячий  сміх.
Дівчата,  україночки  мої!
Ми  з  вами  берегині,  ми  родина!
Молімося  за  мир  на  цій  землі!
Ми  переможемо!  Все  буде  Україна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2022

Я натягнутим нервом живу Україно з тобою!

Я  сьогодні  розтерзаний  Харків,  Охтирка  і  Суми.
Я  Херсон,  що  безбройний  на  ворога  з  прапором  йде!  
У  мені  все  змішалось  я  горда  і  так  мені  сумно...
Серце  спокій  ніяк  у  ці  дні  непрості  не  знайде.  
Я  сьогодні  Чернігів,  я  Вінниця,  і  Миколаїв.  
Я  Баштанка  яка  захища  відчайдушно  мене.
Я  Одеса,  і  Київ,  я  Буча,  Ірпінь,  що  палає.
Я  Каховка  де  рід  мій  від  прадіда  діда  живе.  
Я  солдат,  що  тримає  в  руках  грізну  спротиву  зброю.  
Волонтер,  що  по  крихті  збирає  на  фронт  все  що  треба.
Я  натягнутим  нервом  живу  Україно  з  тобою!  
І  щоразу  з  синами  в  бою  я  вмираю  за  тебе.
Я  палаюче  сонце,  я  дощ  який  плаче  сльозами.
Ранок  тихий,  і  ніч  де  сирена  в  підвал  заганяє.  
Волноваха,  і  Марік,  Гостомель  душа  моя  з  вами,  
Я  з  мільйонами  інших  про  небо  закрите  благаю.
Конотоп  і  Полтава,  Кривбас,  Лисичанськ,  Кропивницький.
Запоріжжя,  Чорнобиль,  і  місто  Енергії  дар.  
Я  молекула  кожного  з  вас,  світ  далекий  і  близький,
Я  літак  український,  кацапів  я  жах  Байрактар.
Я  незламний  Дніпро!  І  Донецьк,  що  повернеться  знову.  
Український  наш  Крим,  від  осколку  загибле  дитя.
Мама  та,  що  у  сховищі  пісню  співа  колискову.
І  народжене  там  в  бомбосховищі  нове  життя.  
Я  маленька  піщинка,  мале  коліщатко  держави.  
Я  це  кожний  із  вас,  що  в  молитві  за  військо  живе.
Знаю  ми  переможем!  І  танки  чужі  переплавим  
На  метал,  що  ніколи  біди  уже  не  принесе.  
Ми  змінилися  всі!  Зможем  гідру  червону  здолати!
На  оновленій  нашій  просякнутій  кров'ю  землі
Згине  зло.  Мирне  сонце  зійде  щоб  усіх  привітати!
І  пшеничні  поля  подарують  рясні  врожаї.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2022

ПРОЩЕННА НЕДІЛЯ

Моя  Україно,  Матусе  моя  згорьована!
Міста  твої,  Мамо,  руйнує  російський  кат.
 Європа  говорить,  що  болем  твоїм  схвильована.
А  ти  знов  ховаєш  в  підвали  своїх  пташат.
Знов  бомби  летять  у  нас  на  будинки  і  школи,
Лікарні  й  садочки,  бомбить  маразматик  з  кремля.
Народ  не  пробачить  тобі  росіянин  ніколи
Війну  цю  підлу!  Горить  під  тобою  земля!
В  російськомовні  міста  ти  прийшов  захищати
Свій  руський  мір,  що  придумали  ви  самі.
Якщо  він  там  був  то  ти  зміг  його  розтоптати,
Спаливши  мости,  не  пробачать  люди  тобі:
Розбиті  будинки,  дітей,  що  тобою  вбиті,
І  дні  жахіть  під  гудіння  сирен  тривоги,
Ракети  свист  у  нОчі  густім  оксамиті,
Орда  біду  принесла  до  нас  на  пороги.
Ти  виродок  думав  стрічатимуть  з  хлібом  сіллю?
Ти  думав  країна  скориться  кремлівським  псам?!
Як  був  ти  колись  таким  і  лишився  –  міллю,
Та  тільки  тобі  Україна  не  по  зубам!
Збирай  студентів  своїх  не  пройшли  навчання!
Дипломів  не  буде,  лиш  сором  і  забуття!
І  шмарклі  твоїх  полонених,    сумне  скавчання,
Мені  не  шкода!  Жорстокою  стала  я!
Прощена  неділя  завтра…  хай  Бог  пробачить…
Не  можу  забути  все  це!  Так  душа  пече.
Великий,  Боже,  Тобі  теж  болить  це  бачить…    
Моєю  землею  знов  крові  ріка  тече…
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2022

Війна добра із злом

У    нас  війна.  Війна  добра  із  злом.
Уся  країна  б’ється  –  ми  єдині!
І  Божі  Янголи  нас  захистять  крилом,
Біду  нам  принесли  російські  свині.
Горять  міста,  і  гине  мій  народ,  
Мокшанські  виродки  пробачення  не  ждіть.
Тут  до  останнього  чужинських  ми  заброд
Всіх  знищимо.  У  пеклі  вам  горіть!
Маршрут  обрали  --  є  дороговказ,
Ідіть  ви  на  куй  козломорді  пси!
Вам  тут  не  раді.  Вам  не  раді  в  нас,
Ідіть  до  пекла!  На  куй  ідіть  ви!
Я    не  пробачу  Київ  і  Донбас,
Франківськ  і  Харків,  Бучу  і  Ірпінь
Одесу,  Суми,  Миколаїв.  Час
Настав  розплати  вам  за  сотні  поколінь.
Я  не  пробачу  вбивства  вам  людей,
Снарядів,  що  в  будинки  ви  пускали.
Жах  у  очах  наляканих  дітей,
Яких  без  жалю  ви  у  нас  вбивали!
Я  пам’ятаю  все!  Голодомор,  
Батурин  і  ГУЛАГИ  пам’ятаю,
Зелений  Іловайску  коридор,
Іл  у  душі  моїй  вогнем  палає!
Сьогодні  у  двобій  вступили  з  злом!
Ми  переможемо!  В  землі  цій  наша  сила!  
Московію  із  хижака  тавром
Піднімемо  на  вістря  правди  вила!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2022

Тільки ніколи не буде пробачення вам!

Підла  порода  московських  поганих  псів,
Прихвосні  Путлера,  хижа  і  дика  орда  .
Кожна  сльозинка  пролита  з  очей  матерів
Вам  віділлється!  Верне  бумерангом  біда.
Світ  прокляне  вас!  Бо  там  де  ви  тільки  є
 Кров    проливається,  і  ваш  синонім  зло!
Рота  відкрили  чорного  не  на  своє,
Так  вже  не  раз  в  історії  вашій  було.
Та  от    тепер  це  початок  кінця  для  вас,
Ви  на  цю  землю  прийшли  воювать  дарма.
Карлик  кремлівський  віддав  вам  команду  «фас!»
Тільки  для  нас  назад  дороги  нема.
Армія  сильна,  народ  мій  міцний  кулак!
Ми  на  своїй  землі,  і  нам  Бог  допоможе!
Всунули  свині  російські  в  наш  дім  п’ятак,
І  потекла  сторіками  кров  ворожа.
Гей,  росіянки  стрічайте  свої  гроби!
Ви  їх  на  смерть  власноручно  благословили.
Чорного  ліліПутіна  ниці  раби,
Мовчки  оплакуйте  ваших  синів  могили!
Гинуть  і  українці  від  ваших  рук,
Край  свій  не  віддаючи  вам  на  поталу.
Хай  їхня  кров,  увесь  біль  їх  пекучих  мук,
Впаде  на  голови  вам  гарячим  металом.
Стихнуть  бої.  Скінчиться  і  ця  війна.
Тільки  ніколи  не  буде  пробачення  вам!
Дуже  велика  сплачена  нами  ціна,
Наших  синів  і  доньок  вкраїнських  життям.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2022

Патріотизм за наказом

Єднання  хода,  наче  справді  хороша  справа,
Та  тільки  смердить  нафталіном  радянщини  знов.
Ми  справді  вільна  і  європейська  держава?
Чому  ж  в  нас  за  примусом  до  Вкраїни  любов?  
На  мітинги  і  ходу  не  йдуть  за  наказом,
Принаймні  в  країні  де  демократія  є.
На  захист  землі  своєї  ми  станемо  разом,
Хай  мудрості  нам  Всевишній  і  сили  дає.
Не  може  патріотизм  примусовим  бути!
І  владі  це  зрозуміти  давно  вже  час.
Взять  прапора  в  руки  і  вишиванку  вдягнути
Сьогодні  мало.  Щось  з  нами  не  все  гаразд…
Уміють  керманичі  гарне  заплямувати.
 Указ  президента  під  номером  двадцять  три.
Совкові  звички  не  варто  нам  воскрешати,
Кидаючи  директиви  безглузді  згори.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2022

ПРО ВІРУ І УКРАЇНУ

Сховався  сатана  кремлівський  в  храмі,
Амвон  скривавлений.  Вкраїнці  на  колінах.
Небесний  Батько  наш,  що  коїться  із  нами?
Чи  не  достойна  віри  Україна?!
Війна  сім  років.  Рани  ці  живі.
І  кровоточать,  не  дають  спокою.
Народ  мій  молиться  за  ката,  що  в  Москві,
 Нам  мов  заціпило.  Ми  мовчимо  з  тобою.
Іде  паства  молитися  у  храм,
Чужинською  відмолюють  провини.
Невже  байдужа  кров  загиблих  нам?
 Несемо  дань  собі  на  домовини….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2022

Імперія зла

Імперія  зла,  що  збудована  на  брехні.
Безжальний  каток,  що  розчавив  долі  мільйонів.
Портрети  вождів  закривавлених  на  стіні.
Часи  стукачів,  і  наклепів.  Часи  полонів.
З  дитинства  нас  вчили,  що  партія  наш  рульовий.
І  наше  коріння  учили  нас  забувати.
І  мову  за  ради  якої  Стус,  Хвильовий
На  муку  ішли,  готові  були  вмирати.
У  краще  життя  червоні  вожді  вели,
Везли  до  Сибіру,  і  голодом  лютим  морили.
Убивцям  мільйонів  сліпо  вірили  ми,
І  множили  ті  загублених  душ  могили.
Казками  в  братерство  труїли  свідомість  людей,
Упевнено  ниці  свої  добивались  цілі.
Виймали  любов  до  волі  з  гарячих  грудей,
Тримаючи  бунтарів  весь  час  на  прицілі.
Манкуртів  росло  покоління  тут  в  Україні.
Одні  свої,  когось  завезли  із  Росії.
По  колу  йдемо  весь  час  по  тернистій  стежині,
Зневірені  все  ж  чекаєм  приходу  Месії.
Мойсей  свій  народ  водив  сорок  літ  по  пустелі,
Щоб  вимерло  те  покоління,  що  рабство  знало.
Століттями  ми  йдемо  уже  напівмерлі.
Те  рабство  напевно  в  себе  нас  засмоктало!
Бо,  як  пояснити  байдужість  мільйонів  тут?  
Нас  гнуть  і  ламають,  а  ми  мовчимо  мов  миші.
Вже  землю  країни  пани  на  торги  несуть,
Наш  дім  продають  у  відповідь  мертва  тиша.
Радіють  манкурти  -  відкриється  продаж  землі.
Вони  без  коріння,  таким  не  буде  боліти...
Ідем  на  заклання,  ковтаючи  мовчки  жалі.
Яке  майбутнє  матимуть  наші  діти?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2022

Не сотвори собі кумира

Не  сотвори  собі  кумира.
В  святім  писанні  недарма
Не  буде  друзі  мої  мира,
Поки  не  вилізем  з  ярма.
З  часів  Грушевського  й  до  нині,
У  нас  на  всіх  біда  одна.
Деруться  до  корита  свині,
Все  ближче  й  ближче  ми  до  дна.
Був  шанс  наш  вирватися  з  кола,
Був  шанс  і  це  був  Чорновол.
Тепер  от  влада  по  приколу...
Самі  собі  в  ворота  гол...
Сваритися  за  президентів?
Це  вже  найменше,  що  нам  треба...
В  нас  тут  роботи.  Опонентів
Між  нас  нема.  У  мене  й  тебе
Є  справ  багато  і  без  того
У  домі  нашому  бардак
Прокинемось  немає  дому...
Ідемо  разом.  Тільки  так.
І  президенти  й  депутати,
Одні  сьогодні  завтра  інші.
А  в  нас  за  них  весь  час  дебати,
Хто  кращі  з  них,  а  хто  з  них  гірші.
Нам  жити  тут.  Своє  робити.
І  ока  з  влади  не  спускати.
І  як  без  цього?  І  сварити.
Вони  повинні  друзі  знати,
Що  контролюємо  тут  ми.
Про  це  не  маємо  мовчати.
Бо  як  тоді  нам  далі  йти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2022

Не втратити лише б себе у себе

У  божевільнім  і  шаленім  світі,
Де  час  летить  швидкіш    мабуть  ніж  звук,
Ми  під  прицілом  осуду  софітів.
 Щодня  жорстокий  побуту  павук
Плете  свою  обставин  павутину,
Ми  жертвуємо  мрії  їй  свої.
Берем  на  плечі  справ  своїх  рутину,
Перестаємо  рахувати  дні.
Із  дня  у  день  летиш  десь,  поспішаєш.
І  чуєш:  мусиш,  маєш,  дуже  треба!
Свої  бажання  далі  відсуваєш,
 Так  часто  забуваючи  про  себе….
А  потім  в  мить  якусь  мов  блискавиця
Влучає  в  тебе  змінює  життя.  
І  ти  находиш  силу,  щоб  спиниться,
І  хоч  назад  немає  вороття,
Десь  у  найглибших  лабіринтах  серця,
Надія  несміливо  ожива.
І  ти  тепер  з  наївністю  пришельця
Знов,    як  в  дитинстві  віриш  у  дива.
 Твій  кольоровим  світ  стає  навколо,
У  крилах  за  спиною  знову  міць!
А  потім….  Сон  скінчається  твій  знову…
Калейдоскоп  байдужих  душ  і  лиць.
І  знову:маєш,  мусиш,  дуже    треба!
Давно  знайома  стежечка  твоя.
Не  втратити  лише  б  себе  у  себе,
 Достойно  щоб  дійти  своє  життя…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2022

Час лікує

Попелище  минулого  знову  тривожить  не  хочу.
Хай  той  жар,  що  лишився,  згасає  потроху  в  душі.
Час  лікує?  Ну  що  ж...  Може,  вогник  повернеться  в  очі,
І  повернеться  радість  в  мої  охололі  вірші.
Я  знайду  свою  стежку  до  щастя  свого  неодмінно!
Пересію  думки,  не  потрібні  відсіюючи  геть.
Там,  попереду,  буде  все  добре!  Все  буде  відмінно!
Бо  я  бачила  в  цьому  житті  і  народження,  й  смерть.
І  дороги  мої  не  шовками  під  ноги  лягали.
По  стерні  я  ішла,  по  камінні  і  битому  склу.
У  душі  моїй  мрії,  здавалось,  назавжди  вмирали,
Тільки  впертість  завадила  їм  перетліть  на  золу.
Тільки  віра  давала  снаги  переламаним  крилам.
А  надія  штовхала  вперед:  не  давала  стоять.
І  любов  до  життя  чарівні  надимала  вітрила,
Та  ще  недруги  вчили,  як  всі  перепони  здолать.
Скільки  доля  людей  посилала  мені  на  стежини,
Все  було  на  цій  ниві,  що  звикли  ми  звати  життям.
Кожен  з  тих,  хто  стрічався,  лишав  мені  щось  по  зернині,
Вдячна,  доле,  за  всіх,  кого  ти  посилала  щодня.
Хтось  ішов  завжди  поряд  і  руку  давав,  щоб  не  впала.
Хтось  байдуже  дивився:  чи  втримаю  новий  удар.
Ніжку  хтось  підставляв,  тільки  я  лиш  сильніше  ставала!
Кожен  день  (сум  чи  радість)  сприймається  мною,  як  дар!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2021

Одкровення степовички

Прадавній  батько,  степе  сивочолий!
Твої  вітри  гойдають  сомни  мрій.
І  ще  стежки  зелені  не  схололи,
Тут  час  немов  кричить:  "Спинися!  Стій!"
Лиш  озирнись  довкола!  Бачиш,  люде?!
Яка  ж  краса!  Яка  ж  кругом  краса!
Ковтай  її!  Вдихай  на  повні  груди!
Дивись,  тут  зовсім  поряд  небеса!
Гаптовані  природою  дбайливо
Під  ноги  впали  диво  -  килими.
Набутися  тут  просто  неможливо,
І  загубили  нитку  часу  ми!
Мій  степе!  Мій  прадавній  сивий  степе,
Невичерпної  сили  джерело!
Як  вільна  мить  я  знов  лечу  до  тебе:
Тут  підлікую  стомлене  крило.
Я  тут  снагу  черпаю  і  натхнення!
Зберу  себе  по  крихті  знов  сама.
Думок  вчорашніх  свіже      одкровення,
Вселенський  спокій  душу  обійма.
Я  серцем  і  душею,  степовичка!
Люблю  безмежний,  степе,  простір  твій.
Шепочуть  трави,  і  дзюркоче  річка:
"Мить  ця  прекрасна,  зупинися!  Стій!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2021

Ідем на заклання, ковтаючи мовчки жалі

Імперія  зла,  що  збудована  на  брехні.
Безжальний  каток,  що  розчавив  долі  мільйонів.
Портрети  вождів  закривавлених  на  стіні.
Часи  стукачів,  і  наклепів.  Часи  полонів.
З  дитинства  нас  вчили,  що  партія  наш  рульовий.
І  наше  коріння  учили  нас  забувати.
І  мову  за  ради  якої  Стус,  Хвильовий
На  муку  ішли,  готові  були  вмирати.
У  краще  життя  червоні  вожді  вели,
Везли  до  Сибіру,  і  голодом  лютим  морили.
Убивцям  мільйонів  сліпо  вірили  ми,
І  множили  ті  загублених  душ  могили.
Казками  в  братерство  труїли  свідомість  людей,
Упевнено  ниці  свої  добивались  цілі.
Виймали  любов  до  волі  з  гарячих  грудей,
Тримаючи  бунтарів  весь  час  на  прицілі.
Манкуртів  росло  покоління  тут  в  Україні.
Одні  свої,  когось  завезли  із  Росії.
По  колу  йдемо  весь  час  по  тернистій  стежині,
Зневірені  все  ж  чекаєм  приходу  Месії.
Мойсей  свій  народ  водив  сорок  літ  по  пустелі,
Щоб  вимерло  те  покоління,  що  рабство  знало.
Століттями  ми  йдемо  уже  напівмерлі.
Те  рабство  напевно  в  себе  нас  засмоктало!
Бо,  як  пояснити  байдужість  мільйонів  тут?  
Нас  гнуть  і  ламають,  а  ми  мовчимо  мов  миші.
Вже  землю  країни  пани  на  торги  несуть,
Наш  дім  продають  у  відповідь  мертва  тиша.
Радіють  манкурти  -  відкриється  продаж  землі.
Вони  без  коріння,  таким  не  буде  боліти...
Ідем  на  заклання,  ковтаючи  мовчки  жалі.
Яке  майбутнє  матимуть  наші  діти?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2021

Ми розучились просто будь щасливими

Рік  Пацюка  тепер  для  нас  історія,
Бо  календар  останній  лист  згубив.
Життя  іде.  І  в  нім  гірка  іронія
Для  тих,  чия  душа  бажає  див!
Бо  ми  звикаємо.  До  всього  ми  звикаємо!
Таке  життя,  чи  в  іншому  причина?!
У  сірості  щоденно  знемагаємо,
І  в  наших  душах  помира  дитина...
Ми  розучились  просто  буть  щасливими!
Від  сонячного  дня,  блакиті  неба!
Від  того,  як  босоніж  влітку  зливами
Ми  бігли  радісно.  Як  мало  було  треба
Для  щастя  нам!  Ми  там  уміли  мріяти!
І  там  на  нас  чекали  ще  дива!
І  так  важливо  було  просто  вірити
У  щирість  інших,  у  прості  слова.
Як  жаль,  що  це  тепер  всього  історія...
Дорослішаєм...  В  цьому  вся  причина...
Суха  життя  людського  алегорія...
У  наших  душах  помира  дитина...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2021

Я йду вперед

Іще  одну  сторінку  перегорнуто...
Там  літер  -  днів  написано  моїх!
Я  йду  вперед!  Відкрито  не  інкогніто.
І  хоч  тернистий  шлях  ляга  до  ніг
Я  знову  йтиму!  Часто  проти  течії.
Хай  краще  так!  Та  чесно  хоч  з  собою.
Колись  мій  час  зупиниться  приречено,
І  я  не  відчуватиму  більш  болю.
Та  поки  йду!  Сторінку  перегорнуто!
Душевні  знову  зализавши  рани.
Відкрита  світу  йду  я  -  не  інкогніто!
І  зупинятись  ще  занадто  рано.
Бо  скільки  мною    справ  ще  недороблено.
І  вірш  останній  свій  не  почала.
Хоч  жорнами  життя  не  раз  подроблено
Змогла  розправить  знову  два  крила.
Я  йду  вперед!  Хоч  часто  проти  течії!
А  за  спиною  знов  горять  мости.
І  може  час  зупиниться  приречено,
Колись.  Не  зараз.  Нині  мушу  йти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2021

Набат зболілої душі

Михайлів  день.  І  незалежності  пологи.
Перейми  перші,  і  народження  народу.
Попереду  пекучий  біль,  тривоги.
Бій  непростий  за  завтра  і  свободу.
Набат  Михайлівського  розтривожив  ніч,
Будив  від  сну  міцного  Україну.
Зійшлись  мільйони.  Стали  пліч  –  о  –  пліч
Старі  і  юні.  Стали  до  загину.
Не  спинить  ні  мороз,  ні  водомет,
Єдина  мрія  розправляла  крила!
Це  мить  єднання!  Істини  момент!
Яка  тоді  єднала  всіх  нас  сила!
Народ  мій  був  міцний,  швидкий  кулак,
Згуртований,  готовий  йти  до  бою.
А  що  тепер?  Сьогодні,  що  не  так?
Хіба  в  зневіру  впали  ми  з  тобою?!
Хто  цю  байдужість  сіє  поміж  нас?
Хіба  ми  вправі  зрадниками  стати?!
Будив  Майдан  народ!  Будив  Тарас!
Як  можна  нашу  волю  поховати?...
Ми  мовчимо!  Нас  б’ють  -  ми  мовчимо!
Нас  одягають  у  міцні  кайдани.
Ми  тліємо  уже  -  не  горимо,
Хоч  ще  печуть  нам  втрат  болючі  рани.
Нас  гнуть,  ламають,  рвуть  на  мотузки.
Ми  ж  мовчимо...  Не  чутно  навіть  стону.
Ковтаємо  "відосики"  –  казки
І  у  брехні  все  глибше  душі  тонуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020

Я з дитинства росла дивачкою

Я  з  дитинства  росла  дивачкою:
Говорили  зі  мною  квіти.
Конопата,  з  легкою  вдачею
І  наївна,  як  усі  діти.
Я  могла  від  усіх  сховатися
Під  велику  вербу  розлогу,
В  своїх  бідах  їй  сповідатися,
І  дитячу  свою  тривогу
Шепотіти  вербі  -  розрадниці,
Я  черпала  від  неї  силу.
А  вона,  мовчазна  порадниця,
Мені  спокоєм  шелестіла.
Я  дивачкою  народилася,
Дощ  мені  співав  колискові.
В  юні  роки  в  степу  губилася,
і  йому  признавалась  в  любові.
І  хоч  інеєм  скроні  всипало,
І  лягли  промінцями  зморшки,
Скільки  болю  на  долю  випало,
Ранню  смерть  нагадала  ворожка  -
Я  крокую  життям  стернинами,
Так,  Дивачка!  А  що  такого?!
Своє  щастя  збираю  краплинами,
Не  шукаю  шляху  легкого.
Із  надією  йду  у  новий  день,
Вірю  в  правду,  плекаю  слово.
Назбираю  у  серці  дзвінких  пісень,
Щоб  для  вас  дарувати  знову.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020

А човен наш знов не туди пливе….

На  Сході  втрати…  Знов  на  Сході  втрати!
Як  каже  влада  нам,  не  бойові…
В  останню  путь  у  вічність  йдуть  солдати,
А  в  когось  мир  і  тиша  в  голові…
Здоровий  глузд  дріма  під  крики  «браво»,
Псевдореальність  впарює  ТеВе.
Нам  пудрять  мізки  хлопці  із  кварталу,
А  човен  наш    знов  не  туди  пливе….
Телеекран  озвучує  новини,
У  душі  наші  сіючи  сміття.
Усе,  крім  правди…,    скрізь  щасливі  зміни…
От  тільки  зовсім  інше  в  нас  життя…
На  сході  втрати…  Нині,  як  і  вчора,
Неправда  й  зрада  знову  правлять  «пир».
Ми  нація,  що  сліпотою  хвора!
Нам  не  господар  треба,  а  кумир!
О  мій  народе,  мудрий  мій  народе!
Як  зміг  тебе  зелений  спрут  приспати?
Свободи  привид  на  задвірках  броде,
Мир  кришталевий  бережуть  солдати…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020

У кожного із нас свої пустелі

У  кожного  із  нас  свої  пустелі.
У  кожного  свої  з  нас  міражі.
Деремось  на  свої  обставин  скелі  -  
І  крутять  люті  долі  віражі.
Як  часто  біжимо  життям  шаленим,
Розгублюючи  мрії  на  путі.
У  вихорі  несуть  дороги  -    вени,
І,  наче  сніг  весняний,  тануть  дні…
Як  швидко  час  мина  …  Як  швидко  мчить!
Чекаємо  чогось,  здається,  вічність!
А  дочекались  –  мить!  Всього  лиш  мить…
О  не  покірний  Час,  його  величність!
Це  не  кіно:    назад  не  повернеш...
У  «вчора»  залишиться,  що  минуло.
Ти  ж  сьогодення    сам  своє  несеш.
Яке  не  раз  тебе  вже  трусонуло…
У  кожного  із  нас  свої  пустелі...
Закрутить  «Завтра»  нові  віражі  -  
І  будем  дертися,  свої  здолаєм    скелі!
І  вийдемо  на  нові  рубежі….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020

ДИВО

А  в  двері  до  мене    постукало  диво!
Таке  незвичайне  й  звичайне  воно!
Я  широко  –  широко  двері  відкрила,
Бо  гостя  такого  давно  не  було.
Зайшло  до  кімнати,  на  стільчика  сіло,
Розсипавши  щастя    по  всьому  столу.
Мовчало  і  лиш  посміхалося  мило  -
 І  я  посміхалася  мовчки  йому.
Та,  власне,  й  без  слів  було  все  зрозуміло,
Бо  нині    так  рідко  бувають  дива.
Воно    дивакам  тепер  тільки  світило,
Воно  тепер  з  ними  частіше  бува.
І  так  от  завжди.  Помовчить  у  куточку,
А  серцю  тепліше  від  цього  стає.
І    теплим  промінчиком  ляже  в  рядочку,
 І  краплю  надії  у  душу  доллє.
Живу  не  одна  у  своєму  я  домі,
Та    диво,  крім  мене,  не  бачить  ніхто…
Натхнення    для  мене  насипе  в    долоні  -  
І  вилетить  з  хати  надвір  у  вікно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2020

Дозволь собі мріяти

Відкиньте  умовності  і  розправляйте  крила!
Дозволь  собі  мріяти,  фарби  в  життя    додай!
Хай  радість  частіше  свої  розправля  вітрила,
Бо  час  наче  вихор,  ні  краплі  його  не  втрачай.
Дозволь  собі  вірити!  З  вірою  йди  стежками.
І  навіть  коли  запара,  зірвися  й  лети!
У  прозі  щоденних  турбот  допиши  між  рядками
Яскраві  моменти  -  і  диво  зустрінеш  ти!
Надію  свою  плекай,  не  давай  згасати.
Не  бійся  хоч  іноді  здатися  диваком.
Бо  час  же  такий,  він  має  здатність  минати,
Доповни  палітру  долі  яскравим  мазком!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2020

Я намалюю літо у вірші!

Знов  осінь  з  нами.  Небо  низько  –  низько.
Узять  ганчірку  -  смутку  сірість  змити!
Надвечір  знову  розходивсь  вітрисько,
Як  швидко  впали  ночі  оксамити!
Короткі  дні.  Так    кепсько  на  душі…
Без  сонця  і  тепла  мій  настрій  в’яне.
Я  намалюю  літо  у  вірші,
І,  може,  ще  комусь  тепліше  стане?!
Безмежний  степ  васильково  –  мачиний!
Поля  пшеничні  -  як  зелене  море.
І  серцю  порадіти  є  причини:
Гойдає  душу  марево  прозоре!
А  жайвір  десь  співає  лиш  для  мене,
Пелюсточки  ще  в  соняхах  дрімають.
Я  степовичка!  Почуття  шалене!
Свободи  хвилі  крила  розправляють!
О  літнє  поле!  Степе  мій  прадавній!
Моє  натхнення  і  моя  любов!
Як  прийде  час,  ти  подих  мій  останній
В  собі  сховаєш!  Як  бентежать  кров
Твої  простори!    У  житах  колиску
Дивачки  розколихують  вітри.
Та  тільки  осінь  знов…  І  небо  низько…
Візьми  цю  смутку  сірість  і  зітри….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020

Летить галопом час, і мчиться вскач

За  понеділком  п’ятниця  іде,
Між  ними  лиш  швидке  коротке  -  «фіть!»
Була  субота…  Вихідні,  ви  де?
Початок  тижня  знову  майорить.
Ще  вчора  мені  …надцять  лиш  було,
А  нині?  Ну,  і  де  вони  взялись?!
Ще  вчора  тут  в  нас  літечко  цвіло,
А  зараз  от  поділося  кудись…
Летить  галопом  час,  і  мчиться  вскач.
І  мерехтять,  як  миті,  наші  дні.
Ніяк  за  ним  не  встигну  (ну  хоч  плач!):
Він  не  дає  спинитися  мені.
Лечу  весь  час,  мов  навіжена,  я
Із  сумнівами  вічними  в  двобої.
Байдужості  не  знаю  почуття  -
Стараюся  лишатися  собою…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020

КРИЛА

                 

А  правду  про  крила  писала  Ліна!
Вони  несуть  нас    шляхами  життя.
І  має  свої  кожна  людина,
І  хоч    шмагає  їх  доля  щодня.
Хто  сильний  крізь  біль  розправляє  знову.
В  слабкого  стануть  вони  горбом…
Надломлену  віру    лікує  слово,
Зневірений  зраду  бачить  кругом.
Вперед  і  вперед  крізь  обставин  хащі.
До  крові  здираючи  босу  душу.
І  може  дороги  і  є  десь  кращі,
Та  тільки  своєю  іти  я  мушу.
Стежина  до  щастя  не  завжди  рівна,
На  ній  помилок  і  не  злічити…
Та  крил  підніме  сила  чарівна,
Дасть  поштовх  новий,  щоб  далі  жити!
А  правду  про  крила  писала  Ліна!
Безкрилий    на  повну  хіба  живе?!
Повинна  крила  мати  людина!
Без  крил  напевно  і  мрія  помре…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2020

Привіт, Безсоння!

Привіт,  Безсоння!  Ти  вже  тут,  як  тут…
А  я  тебе  сьогодні  не  чекала…
Бо  кажуть  люди  продуктивний  труд
Снодійне  гарне.  Нині  я  не  мало
Здолала  справ  домашніх.  Цілий  день  
Робила  щось,  а  менше  не  ставало
З  самого  ранку  лиш  будильник  «дзень»
Бур’ян  полола,  їсти  готувала.
Прання,  і  прибирання.  Посуд  мий.
Весь  день  по  колу.  Знову  все  спочатку.
І  має  день  цей  назву  «Вихідний»
Спішу  відпочивати  я  на  грядку.
Ура!  Прорвала  моркву,  буряки!
Цибулі  пір’я  вдячно  затріпоче.
А  там  картоплю  знову  «жруть»  жуки!
Оприскувач  вдягаю  неохоче.
Звичайний  день  суботній.  Вихідний.
Із  чоловіком  марафоним  знову.
Казала  ж:  «  не  багато  моркви  сій!»
Рачкуй  тепер  по  ній,  лови  судому…
На  вечір  ледве  в  хату  забредеш,
Скупатися  і  впасти  аж  до  ранку.
Та  тільки  де  там…  Ти  до  мене  йдеш,
І  сон  втече  в  діряву  філіжанку.
З  Безсонням  до  півночі  прокручусь.
Думки  свої  збираючи  до  купи.
А  як  нарешті  сном  уже  зморюсь,
Будильник  розметає  сну  шкарлупи.
Привіт,  Безсоння!  Ти  до  мене  знов?
А  я  тебе  сьогодні  не  чекала…
Та  мабуть  тут  взаємна  в  нас  любов.
З  тобою  в  парі  вірш  я  написала…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2020

Розпач….

Як  вихід  знайти  свій  у  замкнутім  колі?!
Кружляю,  шукаю  –  немає…  Нема!
Гойдає  тривога  намулені  болі,
В  тунелі  життя  моїм  знову  пітьма…
Змінити  щось  важко…  Скоріш  неможливо…
І  знов  на  шляху  непорушна  стіна!
Опору  знайти  б  мені  дуже  важливо…
Та  тільки  в  біді  своїй  знову  сама…
Дорога  під  ноги  ляга  кострубата…
Сховався  в  туман  кволий  вогник  надій…
А  слідом  за  мною  біда  бородата,
І  розпач  у  келиху  долі  напій…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2020

Іду по світу білою вороною

Іду  по  світу  білою  вороною,
із  зачіскою  вогненно  –  червоною,
Із  вірою  у  правду  і  добро,
Підживлюю  надії  джерело,
Спіткаюсь  об  довіру  до  людей,
Та  завтра  буде  знову  новий  день,
І  світло  розжене  туман  печалі,
А  що  там  далі?  Що  там  буде  далі?
Нові  помилки  і  розчарування.
Тривога  в  серці,  на  душі  вагання…
І  хрест,  що  зрісся  вже,  давно  зі  мною,
І,  мабуть,  звичка  до  гіркого  болю,
З  яким  живу  уже  багато  літ,
Та  слово  подарує  ще  політ.
А  ще  найголовніше  щастя  в  світі,
Яким  всі  дні  любов’ю  обігріті,
-  Три  сонця,  три  наснаги  джерела,
Що  Божа  благодать  мені  дала!
Натхнення  й  сила  -  щоб  життю  радіти.
Найбільша  в  світі  ніжність  –  мої  діти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2020

Хочеться вільно нарешті вдихнути

Хочеться  вільно  нарешті  вдихнути,
Влади  притомної,  щастя  країні…
Щоб  маячні  слуг  народу  не  чути,
Підлі  не  бачити  очі  зміїні!
Прірву  між  людьми  любов’ю  закрити,
Знищити  чорну  біди  порожнечу,
Мали  майбутнє  в  ДЕРЖАВІ  щоб  діти,
І  затушити  людську  ворожнечу.
Вже  зрозуміти  нарешті  ми  маєм:
Єдність  врятує  нас!  Тільки  вона!
Ми  ж  знов  кумирів  у  владі  шукаєм,
Й  кожного  разу  за    них  в  нас    війна…
Чубляться  в  НЕТІ,  у  чергах  і  хатах,
Знов  коронуючи  владних  невдах.
Мудрості  думка  вмирає  крилата,
В  правду  вбиваємо  тупості  цвях.
У  кулуарах  державної  зради
Люди  –  не  люди,  мерзенні  божки,
Землю  твою  розбазарюють  радо,
Сонцезеленого  вірні  дружки.
Ми  ж  мовчимо.  Сидимо,  наче  миші.
Хата  як  скраю  –  зручніше  так  жить…
У  перестояній  гіркістю  тиші
Волі  крило  від  знемоги  болить…
Хочеться  збутися  вже  порожнечі…
Щоб  мій  народ  згуртувався  в  кулак!
Зовсім  звичайні,  здавалося  б,  речі  –
Стати  народом!  Та  все  щось  ніяк…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2020

Тоненькою межею рівноваги

Тоненькою  межею  рівноваги

Крокую,  балансуючи  всі  дні.

Тривога  розхитала  зовсім  ваги,

І  сумнів  щедро  насипа  мені…

Приборкую  в  душі  гарячу  лаву:

Не  дам  емоціям  зробити  попелище!

Зберуся  в  купу.  Сяду,  вип’ю  каву.

І  хай  обставин  лютий  вітер  свище,

Я  знову  встою.  Знову,  як  завжди!

Не  вперше  доля  грається  зі  мною.

Пройшла  дорогою  не  раз  біди

І  діжку  випила  гіркого  болю.

На  слабкість  права  в  мене  ж  бо  нема…

Обов’язків  тримають  міцно  пута.

Ну  десь  же  має  край  оця  стіна?!

Мій  кострубатий  шлях  застелить  рута.

Між  бурі  серце  спокій  відшука

Такий  жаданий  серцю  відпочинок.

Продовжу  стежку  з  нового  рядка:

Ще  трохи  маю  часу  до  обжинок…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2020

А може це усе не просто так?!

Цей  рік  все  інше.  Зовсім  все  не  так.
Весна  квітує,  а  тепла  немає.
В  сталевих  путах  світ  тримає  страх,
І  він  на  людство  маски  одягає.
Спіткнувся  час.  Обставин  валуни
Свої  внесли  в  життя  нам  корективи.
І  те,  що  планували  вчора  ми,
Реалії  сьогоднішні  змінили.
Життя  біжить,  як  вчора,  як  колись.
Та  тільки  ми  сьогодні  інші  стали.
Та  тільки  світ  довкола  нас  змінивсь:
Експеримент  диявол  робить  з  нами.
Смерть  геній  злий  в  пробірці  породив,
І  випустив  гуляти  поміж  люди.
Вже  тисячі  в  могили  положив,
По  всьому  світу  вірус  жаху  блуде.
А  може,  це  усе  нам  не  спроста?
А  може,  шанс  себе  в  собі  пізнати?
Згадать,  що  світ  врятує  доброта,
Про  людяність  усім  нам  нагадати?!
Про  те,  що  щастя  у  простих  речах.
Не  в  золоті  і  дорогих  машинах.
І  не  в  шикарних  брендових  вбраннях,
Не  в  діамантах,  сріблі,  і  перлинах.
Воно  в  підтримці,  щирих  почуттях,
В  можливості  ділитися  з  нужденним.
Теплі  й  довірі  в  ближнього  очах,
В  умінні  радість  бачити  в  буденнім.
А  може,  це  усе  не  просто  так?!
Щоб  розбудити  у  кулак  зібрати?!
Щоб  всім  гуртом  приборкати  цей  страх!
Щоб  не  юрбою,  а  народом  стати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873750
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2020

Життя - воно ще та спіраль!

Коли  словам  у  серці  тісно,
Ти  їх  на  волю  відпусти.
Скажи,  що  маєш,  як  не  пізно.
А  запізнився  -  промовчи.
Якщо  допомогти  не  в  силі,
Тоді  цього  не  обіцяй.
А  можеш  –  не  розкачуй  хвилі
І  руку  помічі  подай.
Не  стверджуй  те,  чого  не  знаєш.
Не  сій  поміж  людьми  печаль,
Бо  бумеранг  назад  спіймаєш:
Життя  -  воно  ще  та  спіраль!...
Цінуй  того,  хто  завжди  поряд.
Хто  радість  й  біль  твій  розділя.
І  може,  різний  зовсім  погляд
На  щось  у  вас.  -Добро  зціля!
Не  забувай  свого  коріння!
Цю  пам'ять  дітям  передай.
Яке  посієш  в  них  насіння,
Такий  достигне  урожай.
Умій,  мій  друже,  пробачати
І  визнавати  помилки.
Роки  гортають  дні  і  дати,
І  можуть  змінювать  думки.
Не  заздри  щастю  ти  чужому.
Не  зловтішайся  із  біди.
Не  зич  поганого  нікому  -
І  будеш  сам  щасливим  ти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2020

Все буде добре

Віками  йшла  Ти  тернами  до  волі.
Вкраїно,  Нене,  Матінко  свята!
Полин  гіркий  стелив  шляхи  по  долі,
А  нагла  смерть  дітей  вогнем  пекла.
Народ  твій  помирав  у  муках  жаху,
Від  голоду  і  від  страшних  тортур.
За  рідне  слово  нас  вели  на  плаху,
Історія  зазнала  коректур…
Червоний  кат  стирав  твоє  минуле,
Коріння  твого  роду  виривав,
Щоб  ми  навіки,  хто  ми  є,  забули.
Тут  сотні  літ  наш  вбивця  панував.
Тяжкий  наш  путь  у  самостійність,  Нене.
Виття  гієн  у  спини  б’ється  нам.
Та  віра  і  надія  є  у  мене,
Ще  буде  щастя  і  Твоїм  стежкам.
Хіба  вже  раз  нас  жорна  ці  мололи?!
Випробування  не  одне  пройшли,
Бо  українці  –  працьовиті  бджоли,
Я  знаю,  переможем  знову  ми!
Все  буде  добре.  Душі  небайдужі
Продовжують  за  Україну  бій.
Коли  ми  разом  всі,  тоді  ми  дужі.
Я  вірю  в  нас,  народе  мудрий  мій!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2020

"Відверто про головне з Метром поезії"

ПРО  СУТЬ  ТВОРЧОСТІ  (Ліна  КОСТЕНКО)
Поезія  згубила  камертон:
Хтось  диригує  ліктями  й  коліном.
Задеренчав  і  тон,  і  обертон,
і  перша  скрипка  пахне  нафталіном.
Поезія  згубила  камертон,
Перецвілась,  бузкова  і  казкова.
І  дивиться,  як  скручений  пітон,
скрипковий  ключ  в  лякливі  очі  слова.
У  правди  заболіла  голова
од  часнику,  політики  й  гудрону.
Із  правдою  розлучені  слова
кудись  біжать  по  сірому  перону.
Відходять  вірші,  наче  поїзди.
Гримлять  на  рейках  бутафорські  строфи.
Але  куди?  Куди  вони,  куди?!
Поезія  на  грані  катастрофи.
І  чи  зупиним,  чи  наздоженем?
Вагони  йдуть,  спасибі  коліщаткам...
Але  ж  вони  в  майбутнє  порожнем!
Як  ми  у  вічі  глянемо  нащадкам?!


Наталія  Гузнак

Поезія,  це  завжди  неповторність.
Вона,  неначе  ніжний  вітерець,
Співає  людям  і  гойда  самотність,
А  ще,  де  правду  діти,  і  борець.
Те,  що  тривожить,  не  дає  заснути,
Вплететься  у  вірші  терновим  гіллям.
Коли  болять  слова  ті,  як  нам  бути?!
Як  світ  скрутило  чорним  божевіллям.
Так  хочеться  писати  про  красиве!
Кохання,  дружба,  злагода  і  мир!
Це  все  важливе.  Дуже  нам  важливе!
Та  тільки  зло  свій  править  нині  пир!
Воно,  можливо,  краще  промовчати...
Та  те  мовчання  душу  розрива!
І  не  пускає  до  півночі  спати,
І  заплітає  біль  в  прості  слова...!


Люблю  я,  пані  Ліно,  дуже  Вас!
Ваша  поезія  лікує  мою  душу.
Та  випало  нам  жить  в  буремний  час...
Мовчать  не  можу...  Я  кричати  мушу!
Приспати  совість?  Думку  зачинить,
сховати  за  залізними  дверима?!
Та  тільки  ж  як?!  Як  потім  далі  жить?...
Не  дасть  спокою  зраджена  нам  Рима...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2020

Випробування випало нам нині

Нам  кожен  день  новини  підкидає,
Тривогою  напоєне  життя.
Що  буде  далі,  з  нас  ніхто  не  знає,
Які  підкине  «завтра»  відкриття.
Хоч  вчинки  наші  не  усі  красиві,
Свою  вину  не  кожен  визнає.
І  не  такі  вже  й  мудрі,  хоч  і  сиві,
І  таргани  у  кожного  з  нас  є….
Випробування  випало  нам  нині
На  людяність,  братерство,  доброту,
Бо  найцінніше  -  це  душа  в  людині...
Життя  доводить  істину  просту:
Перед  бідою  встояти  можливо,
Якщо  разом  згуртуємось  в  кулак.
Сьогодні  єдність  дуже  нам  важлива,
Тільки  гуртом  цей  розгребем  бардак!
Три  фронти  в  Україні.  Три  дилеми…
Бо,  як  ти,  друже,  нині  не  крути,
Нам  треба  всі  вирішувать  проблеми,
Ми  маємо  в  країні  три  біди:
Війна  -  на  Сході,  бездарі  -  на  троні,
А  ще  чума  з  Китаю  у  короні….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2020

*********

Як  не  знає  –  додумає,
Понесе  поміж  люди.
Хтось  довірливий  «схрумає»  -  
Новина  знову  буде.
І  покотиться  кулею
Сніговою  по  місту  -  
Хтось  прудкою  зозулею
Щось  допише  до  змісту,
Барвів  страху  добавить
(Цікавіше  так  жити?).
От  вже  й  плітка  гугнявить.
Головне  ж  -  запалити
Купу  мотлоху–бруду.
Буде  довго  смердіти,
Смакуватимуть  люди…
Бо  ж  найлегше  -  судити…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2020

Буде все у нас добре! «Все буде тут Україна!»

На  Землі  тут  життя  шалений  притишило  біг:
Чийсь  диявольський  мозок  посіяв  біди  насіння.
І  шмагає  людство  хвороби  жахливий  батіг,
Свій  страшний  урожай  збирає  людське  творіння.
Все  таке  дріб’язкове:  компанії  і  пікніки…
Головне,  щоб  нікого  хвороба  не  зачепила.
Головне,  щоб  в  орбіту  щастя  ввійшли  світи
І  біда  коронована  склала  нарешті  крила...
Мрії  з  "вчора"  свій  сенс  втрачають  на  нинішній  день.
І  так  хочеться  вірити  в  те,  що  все  добре  буде!
Перед  вірусом  рівні  всі.  В  грошовитих  кишень,
Як  і  в  бідних,  тепер  рівні  шанси.  Ми  просто  люди  -
Не  Боги,  чародії,  маги  і  чаклуни.
Просто  люди…  Лишатись  маємо  ними  далі.
Я  дивуюсь  вам,  «провидці»  і  «віщуни»,
Чи  так  в  радість  комусь  нести  ці  страхи  –  печалі?!
Умикайте  свідомість!  Плітки  вже  втомили  всіх.
Нагнітати  не  треба:  без  вас  на  душі  тривога…
Та  я  вірю:  минеться  все  -  і  щасливий  сміх
Повернеться.  І  прийде  до  нас  усе  ж  перемога
Над  чумою  з  Китаю  і  над  чумою  з  Москви.
Буде  все  у  нас  добре!  «Все  буде  тут  Україна!»
Головне  -  гуртуватись,  А  ще  -  лишатись  людьми…
І  тоді  до  щастя  вестиме  наша  стежина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2020

Я так багато хочу вам сказать

Я  так  багато  хочу  вам  сказать…
Хоч,  може,  краще  інколи  мовчати…
Слова,  що  рвуться,  у  собі  тримать.
Їх  зачинити  за  чавунні  ґрати.
Хай  відпочинуть,  скроплені  слізьми,
Не  каламутять  душ  чужих  думками.
Та  вже  блукають  десь  поміж  людьми
Мої  вірші,  народжені  ночами…
У  суєті,  в  шаленім  ритмі  днів
Лечу  життям,  підхоплена  вітрами.
Мене  то  радість,  то  нестерпний  гнів
Бере  в  полон.  А  я  разом  із  вами
Штовхаю  кулю  з  назвою  Земля,
Плекаю  віру  в  силу  доброти,
Поки  моє  небесне  Янголя
Допомагає  тернами  іти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869727
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2020

Бо тільки в єдності велика наша сила!

Невже  нам  долю  хтось  таку  писав?!
Бо  скільки  вже  й  існує  Україна,
Не  посилають  спокій  небеса,
І  тернами  колючими  стежина
Веде  нас  так  багато  поколінь.
Де  ти,  Мойсей  вкраїнського  народу?!
Чому  невдалі  потуги  стремлінь
Ніяк  не  родять  справжню  нам  свободу?!  
Хіба  бракує  у  серцях  вогню?!
Чи  молитви  не  чує  наші  небо?!
Чи  мало  нас  вже  полягло  в  бою,
Страждальна  наша  Ненечко,  за  тебе?!
Шукаєм  світла,  а  його  нема!
Шукаєм  правди,  та  не  там,  де  треба…
І  все  густіш  навколо  нас  пітьма,
І  все  чорніша  під  ногами  зебра…
Великий  Боже,  милість  нам  пошли,
Дай  батька  мудрого  і  щоб  любив  Вкраїну!
Без  тебе  тут  не  впораємось  ми…
Згуртуй  нас  знов  Ти  у  одну  родину!
Бо  тільки  разом  пута  розірвем!
Бо  тільки  в  єдності  велика  наша  сила!
Бо  лиш  гуртом  до  світла  шлях  знайдем  -
І  Україна  все  ж  розправить  крила!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869635
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2020

Благаю, Боже, лихо відведи…

Перед  загрозою  приходить  розуміння
Про  дріб’язковість  учорашніх  мрій.
І  просиш  в  Бога  для  усіх  терпіння,
Щоб  гідно  вийти  з  цих  страшних  подій.
Не  треба  ні  багатства  нам,  ні  слави.
Благаю,  Боже,  лихо  відведи…
Людей  врятуй,  не  допусти  держави,
Наш  всемогутній,  знищить  нині  Ти!
Пробач  гріхи  нам  наші,  Святий  Отче.
Дай  шанс  нам  знову…  Дай  народу  шанс!
Біда  страшна  ще  й  не  одна  клекоче,
Орбіта  наша  втратила  баланс…
Ми  летимо  у  прірву  протиріччя,
Дай  мудрості  і  розуміння  нам!
Страшна  біда  вже  дихає  в  обличчя,
Та  що  казати:  все  Ти  знаєш  Сам…
Перед  загрозою  приходить  розуміння:
Про  дріб’язковість  учорашніх  мрій.
І  просиш  в  Бога  для  усіх  терпіння,
Щоб  гідно  вийти  з  цих  страшних  подій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869130
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2020

Якби ліки знайти…

Якби  ліки  знайти  від  тривоги  гіркої…
Від  набридливих  думок  спокою  нема.
Проти  розпачу,  лікарю,  дайте  настою,
Щоб  розсіялась  та,  що  довкола,  пітьма…
Дві  пігулочки  щастя.  Таких  не  існує?
Крапель  радості  теж?!  А...  не  винайшли  ще…
Пане  лікарю!..  Завтрашній  день  так  турбує..
Невідомість  нестерпно  у  грудях  пече…
Для  байдужості  щось  підшукайте  для  мене.
Розібрали  усе?  Не  дісталося  знов…
А  щось  є,щоб  безумство  спинити  шалене?!
Може,  спрей,  що  розпилить  між  людьми  любов?!
Порошків  доброти  і  терпіння  по  граму.
Ну  чому  найпотрібніших  ліків  нема?!
Бачу,  лікарю,  я  не  домовлюся  з  Вами…
Тож  піду  й  приготую  усе  це  сама…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2020

Не дай нам, Боже, стати ворогами!

Дамо́клів  меч  завис  давно  над  нами.
Ми  ходимо  під  ним  усі  по  колу.
Не  дай  нам,  Боже,  стати  ворогами!
Не  допусти  ще  більшого  розколу…
З’єднай  докупи,  приведи  до  тями!
Нам  тільки  разом  впоратись  під  силу!
Хай  доброта  знов  струменить  серцями,
Очистять  сльози  душі  всі  від  пилу,
Від  бруду  зла,  ненависті  і  болю.
Посій  в  них,  Боже,  зерна  співчуття…
Дай  мудрості  не  поламати  долю
Не  лиш  свою…  -  дітей  наших  життя!
Дай  сили  нам  народом  знову  стати!
Допоможи…  Згуртуй  в  міцний  кулак!  
Ми  мусимо  всі  біди  подолати,
Щоб  щастя  нам  відчути  справжній  смак!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868850
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2020

Поезії

               
Із  чим,  незрівнянна,  тебе  порівняти?!
Давно  одне  ціле  зі  мною  стала.
Це  ти  навчила  мене  літати,
Хоч  болю  по  вінця  бува  насипала…
Мене  піднімала  на  верх  блаженства,
А  потім  стелила  тернисті  стежки.
Це  я  з  тобою  у  вир  шаленства
Занурююсь  знову.  І  чуєш  це  ти!
Це  ти  до  півночі  сидиш  зі  мною,
Складаючи  в  купу  реальність  і  мрії.
Протести  в  мені  теж  проходять  з  тобою,
І  ти  моя  віра  і  світлі  надії.
Не  мислю  без  тебе  себе  давно  я…
З  дитинства  крокуємо  ми  у  житті.
Моя  непроста  і  прекрасна  доля,
Це  ти  у  мені,  чи  вже  я  у  тобі?!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2020

А кожен з нас чекає

А  кожен  з  нас  чекає  на  весну,
На  білосніжну  віхолу  садів,
Коли  усе  пробудиться  від  сну,
Повернення  чекаєм  журавлів.
А  кожному  так  хочеться  тепла…
Не  за  вікном,  а  від  людей,  живого!
Щоб  віра  знову  в  серці  ожила,
Набридливу  розсіявши  тривогу.
І  ніжності  потрібно  трішки  нам,
Ковток  любові,  краплю  розуміння.
Не  дати  захолонути  серцям
Всім  допоможе  доброти  проміння.
Плече  надійне  і  рука  міцна,
Що  від  зневіри  не  дозволить  впасти.
І  веселіш  звучить  душі  струна,
І  більше  світла  стелить  путь  смугастий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867792
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2020

Про мрію

   


Змайструю  я  крила  з  поривів  душі.
Поки  ще  снага  є  і  сила.
Ви  тільки  огудити  їх  не  спішіть,
Я  мрію  цю  довго  носила.
Стомилась  кружляти  весь  час  на  мітлі,
Як  птаха,  я  хочу  літати!
І  треба  для  цього  лиш  крила  мені…
Лиш  крила!  Хіба  ж  це  багато?!
Я  хочу  мов  пташка  піднятися  вверх!
Свободи  ковточок  зробити!  …
Та  тільки  мій  голос…  Мій  голос  зашерх…
Не  можу  і  слова  зронити…
 Неначе  кричу,  а  лиш  шепіт  з  грудей…
Горлаю,  а  звуку  немає…
А  совість  моя  найжорсткіша  з  судей
Мене  на  хресті  розпинає.
Сичить  мені:  «Не  до  польотів  тепер!
Спускайся  вже  мрійниця  з  хмари!
Живеш,  як  дитя  ти  у  світі  химер,
В  дива  досі  віриш  і  чари!
Весна  вже  на  носі!  Зібралась  куди?
От  крил  тільки  ще  і  бракує!
Дивись  мені,  дівка!  Свій  жар  остуди!
Город  від  нудьги  «полікує!»»
Ну,  що  ти  ту  скажеш?!  Мітлу  знов  візьму.
Літати  на  ній  добре  вмію.
Та  тільки  не  кину,  а  лиш  відкладу,
Про  крила  великі  я  мрію!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2020

Нам дуже треба розправить крила!

Не  хочу  жити  в  туманнім  світі,
До  сонця  пнуся!  Зігрій  мене!
Блукають  мрії  в  далекім  літі,
Крилата  думка  десь  там  живе!
Зернятком  стиглим  лягає  віра,
Врослася  міцно  в  мої  слова.
Надривно  плаче  у  серці  ліра,
Так  рідко  спокій  у  нім  бува.
А  час  рікою  біжить  потоком,
Там  десь  у  вербах  на  вік  щеза.
Невідворотність  проймає  током,
Ми,  як  розкидана  всі  лоза!
Нас  поодинці  просто  зламати.
Неначе  щука,  лебідь,  і  рак…
Нам  би  докупи  себе  зібрати….
Народом  стати!  А  ми  ніяк…
Нам  би  надії!  Не  треба  жалість.
Любові  краплю,  але  комусь…
Краще  вже  злості,  і  хай  зухвалість!
А  тут  байдужість  живе  чомусь…
Клекоче  близько  ворожа  сила,
Земля  прадавня,  вогнем  горить.
Нам  дуже  треба  розправить  крила,
Хоч  це  не  просто,  душа  болить…
Погана  казка,  з  кінцем  поганим,
Її  писала  рука  чужа.
Вже  стали  рідні  важкі  кайдани,
І  звиклі  спини  в  нас  до  ножа…
Клекоче  близько  ворожа  сила,
Земля  прадавня,  вогнем  горить.
Нам  дуже  треба  розправить  крила,
Хоч  це  не  просто,  душа  болить…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2020

Мій, Отче Небесний, дай сии мені

Лягають  рядочками  знову  слова,
Життя  бунтівливого  крапельки  поту.
Хтось  в  душу  неспокій  мені  налива,
А  серце  натхнення  бажає  польоту.
За  привидом  радості  знову  біжу,
Догнати  те  марево  сили  бракує.
І  ложечка  меду  на  дьогтю  діжу,
Душі  гіркоту  поганенько    лікує..
Набридливі  ґедзі  із  вічних  проблем
Обсіли  кусаючи  болісним  жалом.
Ще  й  мрія  тікає  прудким  журавлем,
І  шкіриться  дійсність  хижацьким  оскалом.
Стіна  на  шляху.    Непорушна  стіна…
Впираюся  в  неї  руками  щосили.
Я  з  нею  в  двобої  давно  вже  одна…
Несу  на  плечах  ці  безвиході  брили.
Прошу  тільки,  Боже,  мене  не  лишай.
Мій  Отче  Небесний,  я  впасти  не  можу..
Цей  хрест  донести  до  кінця  мені  дай.
Дай  сил  донести  не  просту  мою  ношу…
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2020

Моїм дорослим дітям

Як  швидко  час  летить…  Як  швидко  мчить…
Дорослішають  непомітно  діти  …
Міцніють  крила!  Ця  бентежна  мить!
Коли  їм  час  життям  своїм  летіти.
Я  ж  наче  вчора  берегла  їх  сни…
Вночі  їм  ковдру  теплу  поправляла.
Несли  питань  багато  так  вони,
Колінця  їм  розбиті  заживляла.
Дорослі  діти  йдуть.  Закономірність.
Час  настає  нам  їх  благословити!
Та  серце  мами,  материнська  вірність,
Завжди  із  ними  поряд  буде  жити.
Не  перешкода  відстань  для  любові.
Молитва  мами  кращий  оберіг.
Хай  лиш  щасливі,  тільки  хай  здорові.
Я  ладна  небо  прихилить  до  ніг
Моїх  дітей.  Хай  доля  їм  ласкава
Не  пошкодує  в  світі  доброти.
Почуй  мій,  Боже,  просить  Тебе,  мама,
Моїх  дітей  від  болю  захисти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2020

Тік – так…

                         

На  дворі  ніч.  Тік  –  так  співає  час.
Тік  –  так,  тік  –  так:  життя  біжить  пунктиром.
Воно  так  само  бігтиме  без  нас,
Нестиме  дні  свої  нестримним  виром.

«Єдиний  хто  не  втомлюється  час»  -,
Так  мудра  пані  Ліна  говорила.
Дні  марнувати  розкіш  є  для  нас.
Спинятись  рано.  І  поки  є  сила

Ми    мусим  бігти,  крокувати,  йти,
Наповнюючи  всесвіт    добротою.
Бо  ще  не  час.  Не  час  для  темноти.
 Багато  справ  ми  маємо  з  тобою!

У  кожного  призначення  своє,
Гойдають  вчинки  совісті  ваги.
Свій  іспит  кожен  долі  сам  здає.
І  прийде  час  нам  віддавать  борги.

Шляхами  долі:  йди,  біжи,  крокуй.
Шліфуй  знання,  тренуй  своє  терпіння.    
Найменшу  мить  життя  свого  цінуй,
Бути  людиною  –  найважливіше  вміння!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2020

Тривожне…

Якесь  відчуття  тривоги  у  відчай  збивається.
Зелене  сукно.  Розігрують  Україну?!
Що  в  ката  у  рукаві  сьогодні  ховається?
Чому  не  бачить  народ  личину  зміїну?!
Тузи  за  міцні  мотузочки  смикають  шістки.
Ніхто  й  не  приховує  цілі  свої  гнилі.
Хтось  вірить  в  красиву  казку,  очікує  кістки.
Сміливо  іде  цинізм  по  нашій  землі!
Широким  кроком  покращення  поспішає.
Щодня  чекаємо  нових  і  нових  змін.
Тепер  уже  й  наша    мова  їм  заважає.
Яку  іще  пакість  нам  Рада  підкине,  й  кабмін?
Як  скоро  дістанемо  ми  не  розіграний  козир?!
Чи  будемо  й  далі  ковтати  мовчки  слова?!
Хіба  нас  лакеїв  кремля  влаштовує  поза?!
Хіба  до  вподоби  комусь  ця  нечесна  гра?!  
Якесь  відчуття  тривоги  у  відчай  збивається.
Зелене  сукно.  Розігрують  Україну?!
Що  в  ката  у  рукаві  сьогодні  ховається?
Чому  не  бачить  народ  личину  зміїну?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865171
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2020

Душа жіноча

             

В  тендітну    чашу  ніжної  душі,
Господь  міцне  терпіння  наливав.
Дав  здатність  болі  розуміть  чужі,
Дух  авантюри  трішечки  додав.
По  склянці;  мудрості,  тепла  і  доброти,
Цікавості,    любові  цілу  кварту.
Наснаги,  здатності    долать  життя  вітри,
Горнятко    віри,  і  горнятко  жарту.
Самопожертву,  материнства  цвіт.
По  пригорщі  весни,  і  сонця  сяйва!
Та  хтось  без  нього  кинув  динаміт…
Речовина  солідна  й  трохи  зайва…
Бог  все  із  обережністю  змішав,
Предивний  настій,  солодко    -  гіркий.  
І  першій  жінці  Єві  передав.
Як  найцінніший  подарунок  свій.
А  далі  що?  Усім  давно  відомо.
Піддавсь  спокусі  Євиній  Адам.
О  чародійки!  Не  вдавалось  нікому
Протистояти  жінці!  Та  і  нам…
Дух  авантюри,  підкида  сюрпризи,
Цікавість    теж  ще  так  собі  презент…
 А  ці  невинні  начебто  капризи,
Що  настрій  змінять  наш  в  один  момент?
А  динаміт?!  Про  нього  не  забули?!
Коли  скандал  то  все  його  вина!
Як  вибухаємо  ми  часом  добре  чули?!
Хоч  потім  з  нас  жалкує  не  одна.
Душа  жіноча  –  вічна    таємниця.
Слабка,  і  сильна,  мудра  і  дурна…
Та  в  ній  бездонності  кохання  є  криниця,
І  ніжності  безмежна  глибина.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864988
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2020

Ти не стомлюйся, світи!

А  життя  як  поле  бою,
Шлях  до  сонця  крізь  туман.
Ми  несемо  ним  з  собою
Свій  вантаж  душевних  ран.
Заповняєм  світу  простір:
Світлом  хтось,  хтось  темнотою.
Душу  несемо  на  розстріл,
То  із  щастям,  то  з  журбою.
День  за  днем  шляхом  бредемо,
Перемелюємо  час.
Нитку  долі  перетнемо  -
Що  лишиться  після  нас?!
Сперечатися  не  буду…
В  кожного  своє  життя.
А  чи  мед,  чи    солі  пуду,
Шовк  під  ноги  чи  стерня.
Не  завжди  від  нас  залежить,
Як  зійдуться  в  небі  зорі,
Так  вже  доля  й  намережить,
У  небесній  десь  конторі.
Тільки  знаю  я  напевно:
Маєм  сіяти  добро.
Хай  не  буде  в  серці  темно,
Не  торкає  зла  тавро.
І  куди  б  не  йшли  стежини,
Світло  по  собі  лишай.
В  доброті  краса  людини  -
Сіять  світло  поспішай.
Прийде  час  -  колись  година
Ляже  обрієм  життя.
Жодна  в  світі  ще  людина,
Не  вернула  звідтіля…
Тільки  в  згадках  хтось  із  нами
Світлом    і  теплом  бринить.
Забуття  чиїсь  паркани
Заховають  образ  вмить.
Світлі  люди  не  згасають,
Світять  зірками  згори.
Хай  життя  собі    минає,
Ти  не  стомлюйся,  світи!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2020

Згорьоване небо до дзвонів Михайлівський тулиться…

Згорьоване  небо  до  дзвонів  Михайлівських  тулиться,
Столичний  майдан  звичайним  життям  живе.
В  задумі  скорботній  напоєна  болем  вулиця:
Шість  років  висить  питання  в  повітрі  німе…
Злетіла  Небесна  сотня  у  вічність  безмежну...
Шість  років    минуло  –  покараних    досі  нема.
Беззбройні  ішли  під  кулі    за  Незалежну.
За  краще  майбутнє!  Гаряча  була  зима…
Сто  днів  на  морозі  із  вірою  в  краще  завтра
Оголеним  нервом  весь  час  країна  жила!
Нас  гріла  надії  сердець  негаснуча  ватра,
Та  тільки  розправити  крила  вона  не  змогла!  
Ридає  майдан!  Кричить  Україна  від  болю!
Над  морем  людським  герої  у  вічному  сні  …
 Прості  українці,  що  кращу  хотіли  долю!
І  плине  кача,  гойдаючи  хвилі  сумні…
Крізь  болі  та  сльози  на  повний  ми  зріст  ставали!
Єднала  нас  ціль,  і  мрія  єднала  одна!
Хіба  ж  ми  тоді  у  горі  великому  знали,
Що  буде  не    сотня,  дивізію  візьме    війна  ?…
Б’ють  дзвони  печальні  за  тими,  кого  не  вернути.
Не  маємо  права  нездійснені  мрії  вбити.
Ти  чуєш,  народе,  не  можна  нікого  забути:
Ми  мусимо,  ми  повинні  за  них  дожити!
Їх  думу  додумать,розправити  пісні  крила!
Не  можуть  бути  марними  всі  ці  втрати!
За  щастя  мільйонів  у  небо  сотня  злетіла,
За  нашу  свободу  в  останній  йшли  бій  солдати…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2020

Ми пишем книжку з назвою «Життя»

У  кожного  із  нас  є  свій  кредит,
Відміря  доля  кожному  своє.
Життя  між  стартом  й  фінішем  транзит,
А  скільки  часу  нам  Господь  дає,
Ніхто  не  зна.  І  поспішають  дні,
У  леті  років  губляться  стежки.
Рубцює  час  всі  болі  і  жалі,
З  нас  кожен  сам  записує  в  книжки
Історії  із  власного  життя,
Те,  що  було,  ніяк  вже  не  змінить.
Рядки  гірких  помилок,  каяття,  
З  клубочка  долі  спуталася  нить.
За  роком  рік  долаємо  шляхи.
В  минуле  не  буває  вороття.
Несем  свої  чесноти  і  гріхи.
І  пишем  книжку  з  назвою  «Життя».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2020

В твоїй душі для віри місце є?!

Її  помітила  між  людьми  здалеку.
Сумна  -  сумна,  розгублена  така.
Благенька  сукня,  і  легкі  сандалики,
Подумалось  «Кого  вона  шука?»
А  люди  заклопотано  десь  бігли,
Немов  не  помічаючи  її.
Зіщуливсь  день,  і  сонце  перестигле
Сховалося  за  хмари  голубі.
Я  ближче  підійшла.  Це  що  за  диво?!
Тонка,  прозора,  крапля  дощова.
- Ти  хто  скажи?!-  всміхнулася  журливо  –
-  Я  Віра,  що  у  людях  помира…
Ти  бачиш,  я  вже  майже  розчинилась?…
Мене  народ  зневірений  вбива.
Я  так  втомилась!  Як  же  я  втомилась…
Я  ще  жива!  Я  поки  ще  жива!
Та  зовсім  скоро  вже  мене  не  стане.
Впаду  під  ноги  вам  дощем  печальним.
- Не  йди,  прошу.  Без  тебе  світ  зів’яне.
Вона  дивилась  поглядом  благальним…
- А  ти  хоч  віриш?  Я  в  тобі  живу?
В  твоїй  душі  для  віри  місце  є?!
-  Та  я  ж  з  тобою  світу  кропиву
Щодня  долаю.  Серденько  моє
Від  тебе  б’ється  і  снагу  черпа!
І  глухі  стіни  болю  розбиває.
Ти  помагаєш  днів  сумних  вагу
Мені  нести.  Роздмухуєш  жарини
Надії,  щоб  у  серці  не  згасала,
Ти  треба  тут.  Ти  чуєш?!  Не  іди.
Я  говорила,  а  вона  ставала
Все  яскравіше.  В  крапельках  води
Сміялось  знову  сонечко  ласкаво,
І  віра  посміхнулася  щасливо.
- Найголовніше,  щоб  я  точно  знала,
Що  я  комусь  потрібна.  Це  важливо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2020

Мовчить збайдужіла пітьма…

Лягає  доріжка  під  ноги:
То  смужечка  сіра,  то  біла.
Життя  простеляє  дороги,
Лікую  розтерзані  крила.
І  знову  лечу,  наче  вітер,
Лишивши  вчорашні  тривоги,
Складаючи  долю  із  літер,
Каміння  лягає  під  ноги.
Іду  обдираючи  душу,
Забувши  за  всі  застороги.
І  гупає  в  скроні:  «  Я  мушу!
Я  мушу  іти  до  знемоги!»
І  ношу  Сізіфову  знову
Під  гору  крутезну  кочу.
Сорочку  вдягаю  тернову,
До  світу  німого  кричу.
Охрипла  душа  від  натуги.
І  спокою  в  серці  нема.
На  голос  мій,  сповнений  туги,
Мовчить  збайдужіла    пітьма…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2020

Та невже забудем пролиту кров?!

Ляжу  спати,  тікає  в  безвість  від  мене  сон.
Душу  муляють,  дошкуляють  тривоги  –  думи.
А  колючі  рими  взяли  в  полон
Серце  ріжуть  слів  моїх  гострі  струни.
Зачинитись  міцно,  ввімкнути  лінь.
І  не  думать,  Господи,  про  це  все!
Відігнати  далі  порив  сумлінь,
Хай  взамін  байдужості  принесе….
Я  не  хочу  бачити  негатив!
Дайте  хтось  рожеві  вже    окуляри.
Кажуть  ворог  знову  всю  ніч  гатив
Із  важкої  зброї  вони  стріляли.
На  екранах  наших  тепер  ТеВе,
Із  Москви  дізнаємось  всі  новини.
І  переконають  мене  й  тебе,
Що  давно  не  маємо  України…
Про  «адін  народ»  розкажуть  знов,
Про    братерство  з  нами  вестимуть  мову.
Та  невже  забудем  пролиту  кров?!
Та  хіба  розтопчемо  калинову?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2020

Мовчи мій народе… Ти добре навчився мовчати…

Свідомості  дзвони  змовкають  в  безвиході  днів.
Ледь  чутні  ще  зрідка  її  одинокі  удари.
Зелений  туман  у  думки  наші  й    душі  засів,
І  долі  людські  знов  вершать  можновладні  бездари.
Тепер  українське  не  треба,  у  темник  його!
Ві  ват  олігархам!  Зробили  усіх  нас  на  славу!
Смакуй  пропаганду  Росії,  зрікайся  свого!
На  що  нам  своє?!  Забирай  вражий  сину  Державу!
Народу  все  байдуже.  Мову  на  хліб  не  мастити,
Видовищ  і  хліба!  Дешеві  ковбаси  давай!
Всмокталися  міцно  у  мізки  людей  паразити…
Як  скоро  зберемо  насіння  цього  урожай?!
В  той  час,  як  на  сході  тримають  нам  небо  солдати,
Ми  тут  програємо  у  іншій,  холодній  війні.
Мовчи  мій  народе…  Ти  добре  навчився  мовчати…
Хоч  знаю  напевно  болить  і  тобі,  як  мені!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863202
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2020

Бо щастя тут, поряд, лише не сполохай його…

Всі  хочуть  в  цім  світі  для  когось  коханими  бути  -
Ковточком  повітря,  любові  тепла  промінцем.
«Ти  треба  мені!»,  -  мріє  кожен  самотній  почути,
Щоб  в  душах  обох  -  іскри  щастя  і  ніжності  щем.
Коханими  хочуть  жінки  бути,  сильні  мужчини.
Штовхає  любов  на  безумства,  і  рве  береги.
Таке  вже  єство  і  природа  простої  людини:  
Не  можем,  буває,  любові  противитись  ми.
В  звичайних  словах,  у  буденних,  здавалося  б,  фразах,
Заховане  щастя  крихке  і  таке  полохливе.
В  довірі,  а  ще  розумінні  живильних  оазах,
У  дотику  серця  стає  неможливе  можливим.
У  всесвіті  синім  кружляють  десь  наші  планети,
Поміж  траєкторій  розгублені  їхні  стежки.
Самотня  шукає  свою  із  надією:  «Де  ти?!»
О,  тільки  б  не  втрапить  в  байдужості  хижі  пастки!
Взаємності  крихта  зневірену  душу  зігріє.
В  змілілу  криницю  знов  віри  верне  джерело.
Хай  в  кожному  серці  взаємна  любов  лебедіє,
Бо  щастя  тут,  поряд,  лише  не  сполохай  його.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862887
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2020

Це наш дім! Наша з вами земля!

Розпинали  Вкраїну  і  нищили,
На  шматки  дерли  нас  вороги.
Та  піднятись  змогли:  стати  вищими,
Об’єдналися  начебто  ми.
Як  Шевченко  хотів,  побраталися!
Україна  для  всіх  нас  одна!
Та  біда  підла  знову  підкралася:
Чотирнадцятий  рік  -  зима…
Відчинилася  скриня  Пандори,
Давній  ворог  розсіює  зло.
І  дзвіницями  плачуть  собори,
Опустила  Вкраїна  крило…
У  кулак  всі  міцний  зібралися  -
На  початку  все  так  і  було.
А  тепер,  українці,  що  сталося?!
Наших  душ  висиха  джерело?
Від  війни  тут,  де  мир,  потомилися?!
Збайдужіли?!  Здалися?!  Чи  як?!
У  зневірі  своїй  розчинилися,
 Оселився  у  душах  хробак?!
Знову  сварки.  Гей,  братці,  що  ділимо?!
Це  наш  дім!  Наша  з  вами  земля!
Ми  ж  самі  вже  собі  не  віримо…
Хто  ще  дивиться  в  бік  Кремля?
Згуртуватися  час!  Прокидатися!
Українців  збудити  в  собі!
Україні  без  нас  не  мінятися,
Зміни  тільки  в  мені  і  тобі!
Щоб  не  зрадити  тих,  що  загинули
Ради  волі,  щасливого  дня,
 Ми  всі  маємо  бути  єдиними:
Це  наш  дім,  наша  з  вами  земля!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862065
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2020

В мене претензій до долі нема

Скільки  прожито,  знаю  сама.
Скільки  відміряно  -?знає  лиш  Бог...
Мабуть,  іду  світом  цим  недарма,
Дні  чередуючи  з  щастяи  тривог.
Вірю  у  мрію,  добрих  людей,
Можу  будь  впертою,  можу  і  ні.
Я  фантазерка,  й  багато  ідей
Так  і  лишаться  у  мріях  мені.
Дружбу  ціную  і  вірю  в  добро,
В  те,  що  попереду  світло  чека.
Знаю:  міцнішає  щастя  зело
Тих,  в  кого  щедра  для  інших  рука.
В  мене  претензій  до  долі  нема,
Хоч  і  бувало,  що  била  мене.
Та  обійшла  мою  душу  зима.
Світ  цей  люблю!  Моє    щастя  земне
Не  в  мішурі  дорогезних  прикрас.
Не  у  посадах  високих  чинів.
Щастя  мого  найчистіший  алмаз
У  материнстві  Господь  дав  мені!
В  рідних  і  друзях,    в  крилатих  словах.
У  неспокійній  бунтарській  душі.
Долею  йду  по  тернистих  стежках,
В  серце  пускаючи  болі  чужі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2020

За Україну нас мільйони вбито!

Живу,  як  всі.  Щоденна  суєта.  
Шалена  гонка  колесом  фортуни.  
Баским  конем  летять  кудись  літа,  
Таємні  доля  розкидає  руни.  
На  вістрі  правди  плаче  знов  душа,  
Тримають  міцно  пазурі  тривоги.  
У  грудях  серце  -  зранене  пташа,  
Завмерли  незалежності  пологи…  
Спимо?  Осліпли?  Гіпнотичний  сон?…  
Прокинемось    -    немає  України…    
Для  когось  українська  -  моветон
 І  вишиванка  з  кетягом  калини…  
Засмоктує  державу  в  хижий    кратер.  
Завмерла  пісня  ще  на  ноті  до.  
Фальшиві  піднялися  демократи  -  
Самі  своє  руйнуємо  гніздо.  
Всі  ролі  зіграно  талановито,  
Пливем    до  прірви  у  хиткім  човні.  
За  Україну  нас  мільйони  вбито!  
Живуть  мільйони  в  гіпнотичнім  сні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2020

Це ще не крапка….

Куди    ідемо,  нам  не  відомо,
А  ще  сумніше,  що  не  цікаво…
Це  ще  не  крапка,  поки  що  -    кома:
Йдемо  до  прірви  під  крики  «браво»…
Як  могікани,    на  Сході  вої
Наш  мир  і  спокій  оберігають.
Ми  ж  програємо  Кремлю  в  двобої,
Байдужі  ж  просто  спостерігають…
Сценарій  фільму  усім  знайомий.
Сюжет  чужинський…  Кому  цікаво?
Живуть  мільйони  напівпритомно:
Тут  не  стріляють,    є  хліб  і  кава…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2019

Дежавю

Неспокійні,  тривожні  думки
Полонили  мій  розум  і  душу.
І  колючі  слова  у  рядки
Уже  вкотре  вплітати  я  мушу….
Тяжко  так,  серце  їсть  каламуть,
Злість!  Змінити  нічого  не  можу!
Як  отару  німу,  нас  ведуть.
Ми  ж  покірно  несемо  цю  ношу.
Крок  за  кроком  у  нове    старе
Повертаємо  човен  надії.
Наш  керманич  щосили  гребе
Від  свободи  все  далі  і  мрії.
Запряжемося  знову  в  ярмо?
І  вдягнемо  зросійщені    пута?
Збайдужіло  на  північ  йдемо,
Мабуть,  міцно  московська  отрута
В  нас  засіла….    Зцілитися  б  нам…
Українцями  буть  -  не  хохлами!
Душ  від  скверни  очистити  храм.
Тільки  приспані  сплять  ворогами…
Ні  земля  не  болить  їм,  ні  мова,
А  юрба  свято  вірить  в  царя,
Знов  засилля  чужинського  слова,
Дежавю.  Сон  страшний.  Маячня…..[img][/img]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855605
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2019

День пам’яті… Сльозами віск стікає

Як  страшно!  Господи!  Сльоза  гаряча…
Від  жаху  навіть  голосу  нема….
Не  люди  це  зробили!  Серце  плаче!
Безвихідь…  Пастка..Голоду  пітьма…
Мале  хлоп’я  голівонька  пташати,
Живіт  опухлий,  соломинки  руки…
Таких  мільйони!  Можна  пробачати?!
Могили  стогнуть…  Ці  голодні  муки
Народу  нашому  «совєти»  принесли.
Жахливі  кадри  на  кіноекрані…
Ми  не  забули!  Пам’ятаєм  ми!
Селянська  хата  –  комісари  невблаганні.
Забрали  навіть  кашу  з  казанка…
Безсила  мати  і  голодні  діти.
«Матусю,  хлібця…»  і  слабка  рука
Шукає  крихти  «Мамо,  їсти…їсти..»
В  колисці  меншенький…  Не  плаче  вже  мовчить.
Життя  у  ньому  крапля  догорає.
Село  зніміло.  Світу  не  болить,
Як  Україна  в  муках  помирає….
День  пам’яті…  Сльозами  віск    стікає,
На  свічечці,  а  в  полум’ї  над  нею,
Чиясь  душа  знекровлена  ридає,
І  шепіт  горя  чути  над  землею…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2019

Забули у сварках ми про головне,

Пробачте  нам  хлопці,  простіть  нас  Герої,
За  те,  що  ішли  ви  під  кулі  без  зброї….
А  ми  дар  великий  цей  не  оцінили,
Щодня  Україні  ламаємо  крила!
Ви  там,  на  Майдані,    за  волю  лягли,
Щоб  краще  майбутнє  всі  мали,  а  ми…
В  гризоті  щоденній  за  «Зе»  і  за  «По»
Із  нас  переможцем  не  вийде  ніхто!
Забули  у  сварках  ми  про  головне:
ВІЙНА  НЕ  СКІНЧИЛАСЬ!  ВІЙНА  ЩЕ  ІДЕ!
І  там,  на  гарячім  шматку  України,
Квіт  нації  гине.  Квіт  нації  гине!
Ми  ж  чубимось  тут….    Можновладці  і  раді,
Бо  можуть  спокійно  сидіти  у  владі,
А  ще  …  Україну  потроху  здавати….
І  їм  не  пече  наший  біль  і  солдати,
Що  більш  не  повернуть  додому…  А  ми!
Не  всі,  та  з  нас  більшість  не  бачить  війни…
В  гризоті  щоденній  за  «Зе»  і  за  «По»
Із  нас  переможцем  не  вийде  ніхто!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855240
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2019

За помилки така гірка платня…. .

Тарасе,  батько,  все,  як  і  колись!
Ідуть  в  ярмо  та  не  самі  –  з  дітьми!
Молись  за  нас,  Пророче,  наш!  Молись!
Прости  нас,  батько,  розсварились  ми…
На  горе  Україні    знов  і  знов
Ми  єдність  розгубили  десь  свою!
Та  ще  горить  в  серцях  у  нас  любов,
І  вої  світла  з  ворогом  в  бою!
Куди  не  глянь  знов  чубиться  народ…
На  Зе  і  По  розбіглися  світи.
В  Кабміні,  Раді  –  путінських  заброд
Насіло  в  крісла…  Як  скажи  спасти
Нам  Неню  від  кремлівських  тарганів?!
Їх  так  багато  в    ешелонах  влади…
Це  ж  ми  самі!  Це  ж  ми  оцих  панів
Туди  привели!  Знову  ворон  зради
Над  нами  кряче  і  регоче  злісно!
На  фронті  втрати  мало  не  щодня…
Як  зупинити  це  поки  не  пізно?!
За  помилки  така  гірка  платня…..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2019

Спасибі всім …

Спасибі  всім,  хто  попри  всі  вітри  
Іде  зі  мною  поряд  через  роки.
Хто  не  боїться  слова  гостроти,
Колючих  рим  моїх  чортополохи.
Я  вдячна  тим,  хто  між  рядків  чита
І  бачить  сховане  поміж  словами.
Донизу  бурі  хилять  днів  жита,
А  я  іду  вперед  разом  із  вами!
Я  вдячна  тим,  хто  мій  відкритий  нерв
Відчув  душею,  сенс  у  нім  побачив.
В  короткі  миті  спокою  перерв
Остуджував  цей  біль  в  душі  гарячий.
Всім  тим,  з  ким  сперечаюся,  бува.
І  тим,  хто  німо  лиш  спостерігає.
Хто  на  рядочки,  складені  слова,
Свій  час  марнує  і  мене  читає…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2019

Мені болить…. .

Мені  болять  війни  щоденні  втрати,
Печуть  у  серці  сльози  матерів.
Ти  чуєш?!  Не  хотів  ніхто  вмирати!
Ті,  хто  загинув,  жити  теж  хотів!

Вони,  як  всі  ,  і  мріяли,  й  любили!
І  мали  точно  плани  на  життя.
В  них  не  було  якоїсь  понадсили,
Але  гарячі  наче  жар    серця.

Мені    болить  сліпа  народу  віра,
У  зрадників,  і  холуїв  кремля.
Пригріли  біля  серця  зради  звіра,
Вже  завтра  з  молотка  піде  земля?!

Я  просто  сліпну  від  безсилля  сліз…
Як  міцно  обіцянками  приспали
Тебе  народ,  що  в  зашморг  сам  заліз!
Пробачте  всі,  хто  голови  поклали

За  Батьківщину,  матінку  мою…
Пробач  дітей  своїх  стражденна,  Нене,
Що  єдність  розгубили  знов  свою…
І  божевілля  нас  поглинуло  зелене….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2019

Людей, що без вуалі – дефіцит…

Життя  -  це  гра,  а  всі  у  нім  актори.
У  кожного  з  нас  амплуа  своє.
І  помилок  набридливі  повтори
Для  виправлення  доля  шанс  дає.
Бути  собою  -  розкіш  завелика!
Емоції  тримаємо  в  собі.
Буває,  душу  рвуть  нам  болю  ікла,
А  треба  посміхатися  тобі…  
Бо  дуже  мало  тих,  хто  співчуває.
Не  на  показ,  а  щиро  –  від  душі!
Хто  каменя  в  кишені  не  тримає,
Кому  не  в  радість  неприємності  чужі.
Як  мало  тих,  хто  руку  допомоги
Тобі  протягне  у  тяжкий  твій  час.
Розвіє  твої  хмари  і  тривоги,
Які  бувають  в  кожного  із  нас.
У  світі  цім  великім  справжніх  мало.…
Людей,  що  без  вуалі  –  дефіцит...  
Щоб  радість,  злість...  Уперто  чи  зухвало
Іти  життям!  Все  більше  маски  щит…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2019

Минає час

Ти  знаєш,  як  минає  час?
Рясним  дощем  стікають  дні.
У  кожного  з  нас  свій  Парнас,
Шляхи  у  кожного  свої…
У  кожного  своя  біда,
Тріумф,  поразка,  сенс  життя.
З  нас  кожен  щастя  вигляда
Своє.  Дороги:  каяття,
Зухвалості,  самопожертв
Дає  на  вибір  доля  нам.
І  безкінечність  її  верств
На  зло  негодам  і  вітрам
Долаємо  із  дня  у  день,
Несем  вантаж  гріхів,  чеснот.
І  наших  душ  жива  мішень
Відкрита  для  сміття  й  щедрот.
Минає  час…  Минає  час.
Ідем,  лишаючи  сліди…
А  що  там  буде  після  нас?
Які  залишимо  плоди?
Стартуючи  у  зрілий  вік,
Ні-ні  -  та  й  думаєм  про  це…
Минає  час,  за  роком  рік
Стискаючи  життя  кільце…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853536
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2019

На дворі листопад

А  за  моїм  вікном  ще  тепле  сонце  світить,
Морозець  листопад  розкидав  по  траві.
В  кленовому  листку  сховалось  моє  літо,
Яскравим  промінцем  сміється  ще  мені.
У  гілочку  вчепивсь  -  ії  не  відпускає.
Брунастим  килимком  лежать  його  брати.
Яскраво  -  жовтий  лист  зриватись  не  бажає,
Радію,  мов  дитя,  кажу  йому:  «Світи!»
Щоранку  у  вікно  до  нього  виглядала.
На  тлі  похмурих  хмар  яскравий  промінець.
А  це  дивлюсь  –  нема…  Очима  пошукала...
На  місці,  де  він  був,  сердитий  горобець.
Надувся  наче  сич  -  дрібна  перната  злюка.
«Чого  надувсь,  малий?»  Мовчить:  не  до  пісень.
Надворі  листопад.  Туман,  дощі,  багнюка...
В  сувій  із  сірих  хмар  закутавсь  нині  день  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2019

Я не вірю кремлівському змію…

Вечір.  Знову  мені  тривожно…
Розвели  вже  війська  чи  нас?…
Чого  завтра  чекати  можна?
Що  гадати  –  покаже    час…
Просто  вірить  не  хочу  в  зраду…
Бо  вона    у  душі  болить…
Знов  загнали  подалі  правду:
Можновладців  сумління  спить…
Відвели  українське  військо
З  українських,  своїх  земель…
А  ординець  же  зовсім  близько,
Аплодує  ділам  пустомель…
Сотні  літ  помилок  -  і  знову
На  ті  самі  стаємо  граблі!
Чи  хоч  раз  дотримали  слово
Договору  колись  москалі?!
З  сатаною  склали  угоду!
Помилятися  я  волію  ….
Хочу  миру  своєму  народу,
Та  не  вірю  кремлівському  змію….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2019

Розмова з долею

У  своєї  я    долі  питала:
«Чом    з  усіх  ти  обрала  мене?
Гіркоти    мені  не  шкодувала,
І  у  книзі  писала  сумне…»

Говорила  вона    ледь  чутно:
«Але  ж  шлях  свій  усе  ж  пройшла?
Так  і  болісно  було,  й  скрутно,
І  у  пеклі,  бувало,  жила...

Та  душа  не  зчерствіла  у  тебе!
Біль  чужа  тобі  теж  пече.
І  красу  у  блакиті  неба,
Попри  все,  помічаєш  ще.

Та  й  жалітись  -  побійся  Бога!
Щастя  маєш  -    і  не  одне!
Хоч  за  них  твоя  вічна  тривога,
Але  й  радість  у  серці  живе.

Нагороди  не  знаю  в  світі
Більше  я,    хоч  живу  давно!
Скарб  людини  найбільший  –  діти!
Твоя  кров  це,  твоє  зерно!

Твої  крила  -  щоб  все  здолати,
Твоя  сила  -  щоб  далі  йти,
Не  даремно  ж  звання  це  -  мати  -
Носиш  з  гордістю  завжди  ти!»

Її  слухала  -  і  розуміла…
Ой,  права  моя  доля,  права!
Мої  діти  -  це  сильні  крила,
Без  яких  я  б  летіть  не  змогла.

Не  жалітися  –  дякувать  треба!
Слава  Богу  за  все,  що  маю!
Лиш  одного  прошу  у  Тебе:
Щастя  дітям  своїм  благаю.

Всі  багатства  і  розкіш  світу
Не  цікавлять  мене.  О    ні!
Хай  щасливими  будуть  діти!
Це  найбільше  потрібно  мені…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853179
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2019

Баба Варка

Задощила  осінь.  Цілий  день  у  хаті
Баба  Варка  сидьма.  Світ  -  її  вікно.
Задощила  осінь,  а  думки  крилаті
Знову  розтривожать,  що  було  давно…

Наче  тільки  вчора…Молода,  здорова.
І  здавалось  Варці:  буде  так  завжди.
А  тепер  ледь  дише,  «сиплеться  полова»,
В  хату  вже  несила  занести  води.

Ні,  нема  потреби!  Дякувати  Богу!
Діти  й  онучата  зроблять  все  самі.
Баба  ж  сторожує  поглядом  дорогу,
Дощ  лишає  сльози  на  її  вікні.

 Поглядом,  здається,  наче  все  б  робила!
Тільки  ж  ноги,  руки  -  наче  не  її.
Десь  пішло  здоров’я  бабине  і  сила,
А  життя  минуло,  наче  уві  сні….

Задощила  осінь.  Цілий  день  у  хаті
Баба  Варка  сидьма.  Світ  -її  вікно.
Задощила  осінь,  а  думки  крилаті
Знову  розтривожать,  що  було  давно…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2019

Жовтий настрій

Павутиння  прозоре  літа,
Жовтень  трусить  нам  на  останок.
З  жовтим  листям  танцює  вітер
І  холодний  такий  світанок.
Діамантових  крапель  розсип,
Під  ногами  з  багрянцю  килим.
Поховалися  жовті  оси,
Я  журавликом  легкокрилим
Полетіла  б  слідком  за  літом,
Тільки    Осінь  не  відпускає…
Моя  нива  вже  стиглим  житом
В  зрілі  роки  стежки  вдягає…
У  туманах  блукають  весни
Загубили    стежку  до  мене.
Де  ви,  юності  перевесла?
Крутить  колесо    років  шалене…
Жовте  небо  у  надвечір’я.
Жовте  сонце  на    листі  кленів.
Стало  жовтим  моє  подвір’я:
Нині  жовтий  настрій  у  мене…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2019

Вподобання різні в нас, а біда одна….

У  будівлі  з  куполом  так  всього  намішано,
Де  нові  з  бувалими  долі  нам  вершать.
Ми  себе  надіями  вже  давно  не  тішимо:
В  пір’ячко  вбирається  політична  рать.
Може,  місце  прокляте?!  Очі  затуманенні,
І  думки  керманичів  зовсім  не  про  нас.
Мабуть,  не  важливо  нам,  як  вони  забарвлені:
В  стінах  цих  парламентських  зради  метастаз…
Обіцяють  гарно  так  те,  що  чути  хочемо.
А  у  крісла  всілися  -  все  забули  вмить.
Що  ж  це,  Боже,  коїться?!  Може,  нам  наврочено?!
Що  так  мало  у  верхах  тих,  кому  болить
України  доленька,  ця  земля  скривавлена….
Не  болять  політмужам  тисячі  сиріт…
А  будівля  з  куполом  вже  давно  знеславлена…
Розтопити  тяжко  нам  цей  байдужий  лід.
У  будівлі  з  куполом  так  всього  намішано:
Політичний  вінегрет…  правдонька  сумна.
Локшини  на  вуха  нам  зовсім  всім  навішано.
Вподобання  різні  в  нас,  а  біда  одна….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851997
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2019

Я прийшла до тебе, Осінь!

Одягнуся  потепліше  і  прийду  до  тебе,  Осінь.
Зафарбую  білі  прядки  у  своєму  я  волоссі.
Прихоплю  вина  з  собою:  не  з  порожніми  ж  руками!
Будем  грітися  глінтвейном  і  ділитися  думками.
Розкажу  свої  тривоги,  пані  Осінь  кароока,  
Не  люблю  вітри  холодні.  І  дощі  -  така  морока!…
Не  люблю,  як  плаче  небо,  сірі  хмари  нависають,
Листопадові  тумани,  вже  тепла  не  обіцяють.
Шелестить  опале  листя,  шепотить  щось  під  ногами,
Вихідний.  Неділя.  Осінь.  Я  сьогодні  встала  рано
І  прийшла:  стрічай  же,  пані.  Мирову  складем  угоду.  
Я  пишу  для  тебе  вірші  -  ти  даєш  теплу  погоду.
Не  щодня,  але  так  треба  серцю  сонечка  проміння!
Та  і  ти,  де  правду  діти,  в  дні  такі  просто  богиня!
Маю  гріх...  Тебе  раніше  не  любила,  пані  Осінь,
Аж  поки  років  тривоги  вкрили  інеєм  волосся.
Я  прийшла  до  тебе,  чуєш?!  Ми  рідня,  як  не  крути.
Ми  з  тобою  дуже  схожі:  жінка  –  я,  і  жінка  –  ти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851956
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2019

Живи в словах моїх, надіє!

Не  озиратися  назад,
Граблі  минати  під  ногами.
Щасливих  днів  життя  щоб  сад
Цвів  радістю.  А  ще  стежками  
Каміння  менше  і  стерні,
Розчарувань,  гіркого  болю,
Як  же  навчитися  мені
У  тиху  гавань  свою  долю
Завести?!  І  життя  човни
Від  рифів  зради  заховати?!
Та  знов  і  знов  пливуть  вони
Туди,  де  полину  багато,
Їх  розвернуть  в  зворотній  бік
Бракує  мудрості  чи  сили…
Давно  згубила  гулям  лік
…  на  лобі.  А  вітри  крутили,
Як  трісочку  малу,  мене.
І  бавилась  зі  мною  доля…
Протесту  дух  в  душі  живе  –
Зернина  стигла  Гуляй  -  поля
Укорінилася  у  ній
І  щедрим  колосом  дозріла,
Та,  мабуть,  точно  шлях  я  свій
Змінить  на  інший  не  хотіла…
Гортає  сторінки  життя,
Несе  потік  його  бурхливий.
Лечу  щодня  по  ньому  я,
І  птах  мій  щастя  полохливий
Сидить  у  мене  на  плечі,
Зі  мною  плаче  і  радіє.
Благаю,  серце,  не  мовчи,
Живи  в  словах  моїх,  надіє!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851955
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2019

Осіннє…

Скотився    в  долоні  ночі
Холодний  осінній  день.
Десь  в  темряві  сич  регоче
І  стогне  старезний  пень.
По  дахові  скачуть  гулко
Горіхи,  налиті  дощем.
Дай  сонечка  ще,  Чаклунко!
Тепла  дай  хоч  трішки  ще.
Притримай  вітри  холодні
І  ще  не  пускай  падолист.
Хоч  знаю:  не  відворотні
І  зливи,  й  вітриська  свист,
Та  хочеться  душу  зігріти,
Тепла  ще  б  ковточок  мені.
Гукни  до  нас  Бабине  літо,
Гукни  до  нас  сонячні  дні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850755
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2019

Просто чуєш, друже, мій?! Живи!

Кажуть    від  в’язниці  і  суми,
В  світі  цім  ніхто  не  застрахований.
Хоч  щодня  будуєм  плани  ми,
Путь  життя  від  нас  нажаль  прихований.
Без  різниці,  хто  насправді  ти,
Що  в  тобі  –  цинізм,  чи  доброта.
 Маєш,  як  усі  свій  шлях  пройти,
Істина  життя  така  проста…
Кажуть  жити  хочеш  –  то    вертись,
Головне  на  віражах  не  впасти.
А  упав  –  на  ноги  знов  звестись!
В  лабіринтах  долі  не  пропасти.
Не  згубитись  в  натовпі  людей,
Треба  проти  течії?  Пливи!
Душить  крик?  Пусти  його  з  грудей!
Просто  чуєш,  друже,  мій?!  Живи!
Головне  не  втрапити  в  тенета,
І  з  свого  не  збитися  маршруту,
І  не  дать  перетворить  на  гетто,
Біль,  яким  в  лещата  душу  скуто.
І  назад  не  треба  озиратись,
Заросло  те  килимом  трави.
Тим  чого  не  зміниш  вже  каратись.
Просто  чуєш,  друже,  мій?!  Живи!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849934
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2019

Вони мріяли…

Вони  мріяли  про  весілля  й  гніздо  родинне,
І  на  спільне  життя  і  щастя  були  в  них  плани.
Ну,  а  ще  стать  хотіли  батьками  доньки  і  сина,
Вони  мріяли…  Тільки  мрії  накрили  тумани.
Він  пішов  на  війну  бо  не  міг  залишитись  вдома,
Коли  неньку  його  круки  хижі  роздирали.
А  в  душі  її  часто  гніздилась  страху  судома,
Та  погані  думки,  що  від  себе  вона  відганяла.
Дні  у  мареві  сну,  в  тривозі  всі  вечори.
І  щоночі  молитви  до  Бога  «Верни  живого!
Я  молю  Тебе,  Боже,  здорового  поверни!
Бо  не  треба  крім  нього  у  світі  мені  нікого!»
День  за  днем,  як  довго  тягнувся  самотності  час.
Ніч  ще  гірше…  Які  ж  безкінечно  довгі  ці  ночі.
Підказала  якось  одна,  що  не  все  гаразд…
І  до  самого  ранку  вона  не  закрила  очі.
Телефон  мовчав.  І  вона  боялась  дзвонити.
В  голові  стукотіло  «Верни  його,  Боже,  живого!
Мати  Божа,  прошу,  він  повинен,  він  має  жити!
Бо  не  треба  крім  нього  у  світі  мені  нікого!»
Наче  грім  дзвінок.  Номер  зовсім  чужий  на  екрані…
Неслухняні  руки…  заледве  змогла  відповісти.
Незнайомий  голос:    «З  життям  несумісні  рани
Співчуваємо  щиро…»    оглухла  від  горя  свисту
В  голові  чи  вухах.  Підкосились  знесилено  ноги.
Ніч.  Провалля.  А  потім  холодна  його  труна.
На  колінах  стояли  люди    обабіч    дороги,
Як  сновида  ішла  за  тілом  його  вона…
Вони  мріяли  про  весілля  й  гніздо  родинне,
І  на  спільне  життя  і  щастя  були  в  них  плани.
Ну,  а  ще  стать  хотіли  батьками  доньки  і  сина,
Вони  мріяли…  Тільки  мрії  накрили  тумани.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2019

Від негоди схова парасоля

Від  негоди  схова  парасоля,
Ну  і  звісно  домівка  тепла.
А  коли  випробовує  доля
І  душа  від  проблем  отерпла.
Де  сховатися?!  Де  прихиститись?!
Добре,    як  не  один  в  цьому  світі.
І,  як  є  біля  кого  зігрітись,
І  причина,  щоб  далі  жити.
Теплий  одяг  –  тепло    дасть  тілу,
Добре  слово  –  душу    зігріє.
Зцілить  рану  твою  зболілу:
Віри  крапля,  ковток  надії.
Парасоля  схова  від  негоди,
Дім    від  холоду  захистить.
А  людині  мабуть  від  природи,
Треба  поряд  з  людиною  жить…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849399
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2019

Гойдають хвилі настрою мене

Оці  слова    заплетені  в  рядки.
Де  я  беру?  Питання  марні  ваші,
Шепоче  хтось,    я  ж  коми  і  крапки
Розгублюю  в  словесній  своїй  каші.
За  думкою  спішу,  щоб  не  згубить,
Ловлю  душі  таємний  той  мотив.
Коли  радію,  і  коли  болить,
Нотую  в  зошит  серця  свого  спів.
Гойдають  хвилі  настрою  мене,
А  пані  Муза  в  ліжко  не  пускає.
Не  знаю….  Може  це  колись  мине
Та  поки,  що  таку  мороку  маю…  
Отак,  півночі  знову  за  столом,
Приборкую  своє  примхливе  слово.
Ну,  а  воно,  то  медом,  то  жалом
Мене  то  гладить,  то  шмагає  знову…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849262
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2019

Я за тобою буду сумувати….

Осінній  дощ  знов  стука  у  віконце,
І  проситься  до  хати  щоб  впустили.
Іди  собі!  Бо  заховав  ти  сонце!
Цей  холод  в  мене  забирає  сили.
Пішло  десь  літо  і  тепло  забрало.
Холодні  ночі.  Дрижаки  ловлю.
Мені  так  літа,  літечка  замало!
Холодну  мряку  дуже  не  люблю…
А  ще,  як  журавлі  нас  покидають
Забравши  літепло  в  чужі  краї.
Болять  ті  айстри,  що  в  саду  вмирають,
Віддавши  свій  вогонь  мені  й  тобі…
Ступає  пані  Осінь  величаво!
Вдягаючи  природу  в  свої  шати.
А  мені  літа…літечка  замало.
Я  за  тобою  буду  сумувати….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849166
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2019

Невже, тобі, все байдуже?!

Бридкі  слимаки  ілюзій,  
У  затхлому  світі  надій.
І  знову  на  чорній  смузі,
Спиняється    потяг  мрій.
Холодна  корозія  слів,
Відносини  роз`їда.
Багато…Багато  днів
Бридка  на  душі  сльота…
Я  грюкаю  в  твою  душу,
Кричу,  а  не  чуєш  мене.
Невже,  тобі,  все  байдуже?!
Наш  час…він  так  швидко  мине…
Зима  вже  не  за  горами
У  спину  дихає  нам.
Ти  ж  стіну  своїми  руками,
Між  нами  будуєш  сам…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2019

Я не навчилась пам’ятати зла

Я  не  навчилась  пам’ятати  зла.
Хоч  скільки  раз  під  дих  мене  штурляло,
Я  знов  і  знов  до  тих  людей  ішла
Якщо  вони  того  потребували.
Я  не  навчились  помсти  ремесла…
Лікую  біль  образи  добротою.
І  може  я  комусь  смішна  була,
У  відповідь  не  завдавала  болю…
Так  сердилась,  людина  ж  я  як  всі,
Та  швидко  пересердя  те  минало.
Мабуть  тому  від  Бога  по  житті
Хороших  друзів  маю  я  не  мало…
Я  не  навчилась  пам’ятати  зла.
Слова  образ  я  не  складаю  в  серці.
Хай  перетлівши  сліз  моїх  зола
Засяє  вірою  в  душі    озерці…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2019

Їхня історія стара – стара, як світ

Їхня  історія  стара  –  стара,  як  світ.
Зустрілися    в  компанії  одній.
Вона  була  для  нього  сонця  цвіт,
А  він  з  її  давно  забутих    мрій,
У  нього  срібло  часу  на  висках,
У  неї  біди  в  зморшках  круг  очей.
Та  впав  в  долоні  їхні  щастя  птах,
Прогнавши    самоту  із  днів  –  ночей.
Вони  маленьку  іскорку  тепла,
 Від  вітру  закривали  самоти,,
І  квітка  ніжності  у  душах  розцвіла,
Даруючи  проміння  доброти.
Історія  стара  –  стара,  як  світ.
І  хай  комусь  банальний  в  ній  сюжет,
Ці  двоє  гіркоти  напившись  бід,
І  вирвавшись  з  самотності  тенет,
Ітимуть  в  щастя  разом,  день  за  днем,
Цінуючи  життя  найменшу  мить,
Осінні  квіти  пізніх  хризантем,
Як  в  юні  весни  будуть  їх  п’янить….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848354
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2019

У житті все не просто так?!…

У  житті  все  не  просто  так,
Випадковостей  не  буває.
Хто  зна  –  це  провидіння  знак,
Чи  Господь  такі  плани  має?!
Ми  гадаємо,  що  то  ми
Вибираємо  місце  й  час.
А  то  мабуть  Янгол  крильми,
Направляє  на  стежку  нас.
В  круговерті  облич  людських,
Обираєм  самі  гадаєте?!
І  хоч  іноді  наче  не  тих
На  дорозі  своїй  стрічаєте,
І  живете  отак  все  життя,
Зовсім  різні,  як  полюси  світу.
І  стараєтесь  почуття
Від  буденних  вітрів  зігріти.
У  житті  все  не  просто  так,
Випадковостей  не  буває.
Хто  зна  –  це  провидіння  знак,
Чи  Господь  такі  плани  має?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2019

Він п’ять років вже там на фронті

Він  п’ять  років  вже  там  на  фронті,
Із  перервами  рідко  мирними.
Бачив  смерть  на  своїм  горизонті,
На  гарячій  землі  між  вирвами.
А  життя  краще  нього  ціну
Мабуть  мало  хто  ліпше  знає.
Він  ненавидить  цю  війну,
Бо  найкращих  вона  забирає!
Розривалась  від  болю  душа,
Коли  хлопців  віз  хоронити…
Надто  рано  лягла  межа…
Зовсім  юні,  ще  б  жити…  Жити!
Та  п’ять  років  вже  ***  війна,
Чорні  хустки  біди  вдягає.
Україна  у  нас    одна,
Він  п’ять  років  її  захищає!
Захищає  наш  мирний  сон,
Ми  ж  повинні  їм  бути  тилом.
Щоб  серця  наші  в  унісон
Переможного  прагли  миру!
Пам’ятали  щоб  –  йде  війна!
Вона  тут  у  твоїй  країні!
Батьківщина  у  нас  одна,
І  ми  маємо  буть  єдині!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848126
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2019

Важливо

                 

В  шаленій  гонці  днів  важливо  відчувати,
Що  ти  не  зайвий  тут,  у  світі  суєти.
І  щоб  не  сталось  хтось,  не  стомиться  чекати
І  є  причина  щоб,  завжди  вперед  іти.
Як  же  важливо  знать,  що  місце  є  на  світі,
Де  люблять    не  чомусь,  а  просто  бо  ти  є.
Звичайна  доброта  дасть  душеньку    зігріти,
По  вінця  в  серце  нам  надії  знов  наллє.
І  холоди  вітрів  ти  можеш  подолати,
Тоді  коли  чека  любові  джерело.
Коли  міцне  плече  не  стомиться  тримати,  
І  сили  набере  понурене  крило.
Коли  є  сенс,  і  ціль  життя  твоє  чудове,
Щоденна  боротьба  не  просто  так  тоді!
Годинник  відміря    проміння  кольорове,
І  менш  болить  стерня  твоїх  доріг  тобі.
Коли  не  просто  так  живеш,  а  когось  ради,
Умієш  віддавать  ти  іншим    без  жалю,
Умієш  відчувать    чужу  біду  і  радість,
То  мабуть  не  дарма  стежину  йдеш  свою…
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847365
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2019

Роздуми…

І  тільки  злість  буває  геніальна,
Господь,  спаси  мене  від  доброти.
Така  тепер  у  світі  наковальня,
Що  треба  нерви  мати,  як  дроти.
             Ліна  Костенко

Яка  тоненька  грань  між  добротою,
І  тим  хто  добрих    лохами  вважа.
Чомусь  давно  уже  само  собою,
Цих  двох  понять  стирається  межа  ...
Чим  більше  відкриваєш  свою  душу,
Тим  більш  нахабніше  у  неї  лізуть  трутні.
Не  вмієш  ні  сказати?  Знай,  як  грушу
Тебе  трястимуть,  матимуть  за  дурня.
Такі  слабинку  швидко  відшукають,
В  твоїй  міцній  здавалося  броні.
Тебе  в  тонкі  мотузки  розсатають
Премило  посміхаючись  тобі.
Між  безлічі  облич,  як  розпізнати
Кому  ти  справді  друг,  для  кого  лох?
Хто  справді  дружбу  вміє  цінувати,
Для  кого  дружба  слів  пустих  горох...
Життя...  воно  знімає  з  часом  маски.
Всі  крапки  розставляючи  над  І.
І  найнаївніший  не  вірить  більше  в  казки,
Хоч  і  набивши  гуль  уже  собі.

.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846921
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2019

Пурпурові вітрила

 

Ти  знаєш?!  Про  зірку  не  мрію…
Коштовності?  Мішура..
Мені  подаруй  надію,
Дай  серцю  міцні  два  крила!
Мені  важливіше  вчинки
А  ніж  дорогий  ресторан.
Слів  ніжних  твоїх  краплинки,
Бальзам  рятівний  для  ран.
Верни  мені  віру  в  завтра,
Цінніше  дарунка  не  знаю!
Багатство  надії  не  варте,
Коли  любов  помирає…
Ти  знаєш?!  Давно  зрозуміла,
Для  щастя  так  мало  треба…
Щоб  хтось  пурпурові  вітрила,
Був  здатен  створити  для  тебе…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2019