| Сторінки (1/69): | « | 1 | » |
Засиджуюсь сьогодні до пізна.
Мій час відмовився від чаю.
Життя тут взагалі не має дна.
Не має і не питає чи ми літаєм.
Може десь посеред хмар?
Нема там горя, та і сну немає.
Ми вже шукаєм кращих чар,
Та більших ми не знаєм. Напевне, їх і не буває.
Шукаємо для ніг землі.
І де ж вона поділась? Не відчуваєм.
Життя і тут не має дна.
Ми ж маєм крила. Та не літаєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809159
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.10.2018
[i]* ХОЧУ ПОДІЛИТИСЯ З ВАМИ, ДРУЗІ, ТА ПРОСТО З НЕБАЙДУЖИМИ ЛЮДЬМИ, ЯКИХ ЦІКАВИТЬ ПРОЗА *
Це моє оповідання, яке я довго ненаважувалася дописати, і ще довше комусь показати. Та завдяки моїм чудовим друзям світ побачить його, де "останній ворог, якого буде знищенно - це смерть", як пише чудова письменниця та людина - Джоан Роулінг! Приємного прочитання!
Чекаю на ваші відгуки !)[/i]
Життя – це система кольорів. Вони змішуються, поєднуються та доповнюють один одного, але ніколи не існують поодиноко. Білий і чорний йдуть поряд. Добро і Зло вживаються в одному тілі, в одній душі. В житті є кохання, дружба, вірність, довіра, ненависть, зрада, зневага, підозра… Дуже цікаві та цілковито невід’ємні персонажі нашого життя. І іноді те, що ми ще вчора величали «дружбою», сьогодні перетворюється на брехню, ненависть та зраду, і тобі хочеться викинути це з голови. А ще буває так, що як тільки людина зникне з-перед твоїх очей, незчуєшся, як все забудеться, наче поганий сон. І ти здивуєшся, як взагалі міг подумати, що не зможеш без неї. Що справді є ті, без яких прожити неможливо. Але такі лишаються з тобою назавжди, або йдуть не по своїй волі, не за своїм бажанням. Є й ті, які мали б піти, але чомусь не зникають і далі ятрять такі вже старі та досі незагоєні рани.
- Джессіко!
Різкий голос боляче розітнув холодне повітря нічної вулиці. Він був знервованим, розлюченим, і віддавав би болем у серці кожного, хто б його почув. Так кличуть винуватців своїх бід.
- Джессіко! Не ігноруй мене! Я знаю, ти вдома!
Голос зривався на крик, та відповіддю йому було лише світло поодиноких ліхтарів, які тьмяно освітлювали вулицю.
- Джессіко! Або ти зараз же вийдеш до мене, або я розіб’ю вікно і зайду самотужки.
Голос ставав все більш болючим.
- Благаю… - зашепотіли вуста.
І ось, здається, хтось заходив по другому поверсі блакитного будиночка з білими фіранками на вікнах та дерев’яною терасою. Дахом йому, здавалось, служило саме Небо. Хтось віддалено знайомий спускався сходами. Голос знав її. Він знав, хто саме зараз постане перед ним о пів на третю ночі. Серце забилося частіше, долоні спітніли, зіниці розширилися. Голосу важко було домогтися цієї зустрічі, та, схоже, пережити її буде ще важче. Світло тьмяно кидало тіні з дому через скляне віконце у дверях, і ставало ближчим та яскравішим. З кожним кроком там, усередині будинку, його (того, хто стояв на вулиці) серце немов намагалося вискочити з грудей. Здавалося, що навіть ребрам не під силу втримати його в тілі.
Двері непевно прочинилися,і в проході з’явилася невисока, але витончена фігура гарненької дівчини, що стояла в білій просторій нічній сорочці до щиколоток. В руках вона тримала те саме джерело світла, що позначило її наближення – старовинний бронзовий підсвічник лише з однією свічкою кремового кольору. Вона тремтіла, наче її продувало всіма вітрами Антарктиди. Так виглядають ті, кого мучить совість. Щось в її житті пішло не так.
- О, Господи! Джессіко! Що з тобою?
Голос відразу змінився. Він не очікував, що побачить її такою. Сподівався, що вона буде щасливою, і він зможе на неї злитися. Жінка, що стояла перед ним, була невимовно гарною, схожою на янгола, з незвичайною зовнішністю: світлим волоссям, підстриженим у стилі боб-каре та дуже ніжними рисами обличчя, на яких чітко проступала втома… Втома від життя, яке вона мала, та ніколи не хотіла. Її очі більше не горіли тим космічним вогнем – вони дотлівали земним багаттям. Здавалося, іскра не хотіла більше жевріти - в її зіницях.
Голос швидко підбіг і обійняв її: ніжно, щиро, так, наче не було тих жахливих п’яти років розлуки, коли він не міг її знайти. Без жодних на те пояснень, без жодного телефонного дзвінка чи хоча б короткої записки, вона щезла з його життя, та не залишила його серця. Голос ніколи б не допустив аби вона зникла ще й звідти.
Через десять місяців, після холодної мовчанки, хтось підкинув листа без зворотної адреси в його поштову скриньку. Побачивши непроханого гостя, Голос сподівався знайти і того, хто його приніс. Обійшовши свою вулицю від початку й до кінця і нікого не знайшовши, він почав читати. В лист безсоромно вкинули декілька коротеньких і таких самотніх слів, виведених на блакитному папері (то був її улюблений колір):
«Не чекай та не шукай мене. Джессіка».
Він упізнав її гарний вузенький почерк. Від цього стало ще гірше, ще болючіше. «Що з нею? Навіщо вона пішла? Я винен у цьому. Але як? Що я зробив? Де вона зараз? Щаслива? Чи ні?». Почуття стискали горло, нищили серце, розривали душу і насміхались. Місто, побачивши його страждання, хотіло стати його другом.
- Я не хотіла, Ендрю. Я справді цього не хотіла.
Її ніжний тихенький голос вирвав його з болючих спогадів і нагадав, хто ж саме зараз знаходиться в його обіймах та нестримно плаче і заховав обличчя у сорочку. Та сама Джессіка. Джессі, що зникла п’ять років тому. Джессі, яку він так довго шукав і давно змирився з думкою, що вона, певне, вже належить комусь іншому, сміється з його жартів, посміхається від одного його погляду і цілує такі чужі вуста. І це не він, не Ендрю. Але ось вона, в його обіймах. Одна, самотня, нікому не належить, і така нещасна. Ендрю ще дужче обійняв Джессіку. Він був шокований, бо зовсім не так уявляв цю зустріч. Але не нарікав. Вона досі була лише його. Досі. І нікого іншого. Ендрю відчував це всією душею, всім серцем.
- Давай зайдемо в будинок – ти мерзнеш.
Джессіка кивнула у відповідь. Вони відчинили двері та опинилися в передпокої з блакитними шпалерами прямо перед темно-коричневими сходами, що піднімалися, здавалося, десь у саме небо.
«І тут наче в раю» - подумав Ендрю.
Вони пройшли через простору вітальню в ніжних блакитних кольорах та опинилися у величезній кухні в стилі кантрі: біла підлога, світлі стіни, дерев’яні меблі і великий стіл по центру, за яким ніколи не сиділа велика та щаслива сім’я. Все у цьому будинку було дещо наївним, мрійливим та відірваним від реальності. Все було тут рідним та приємним до душі. Лише Джессіка виглядала одинокою та нещасною виглядало. Схоже, вона не могла знайти спокій в собі і намагалася таким чином поселити його хоча б у своєму домі, як нагадування про те, що спокій все ж існує. Треба лише створити місце, де він захотів би оселитися. І, як Ендрю побачив, їй це вдалося, хоча б на половину.
- Може, ти хочеш чаю? –якось неприродньо високо прозвучав голос дівчини, зазвичай такий ніжний та спокійний.
Ендрю невідривно слідував за нею по будинку, і це питання, чи то просто неочікуване, чи то таке, що геть не відповідало ситуації, здивувало його.
«Ми не бачилися п’ять довгих та болючих років, а ти питаєш чи хочу я чаю.» - з гіркотою подумав Ендрю.
- Джес, хіба він зігріє мою душу після стількох страждань?
- Що? Тобто? – її руки тремтіли. Але вона не хотіла зламатися під тиском почуттів. Вдавала із себе сильну та намагалась не розплакатись в цю ж хвилину.
«Не зігріє, але його можна підсолодити, на відміну від моїх слів. Вони надто гіркі.» - подумала Джессіка, невідривно слідкуючи як гаряча вода з пакетиком фруктового чаю повільно набуває темного кольору.
- Я хочу нарешті дізнатися, що сталося? Куди ти тоді поділася? Чому не давала про себе знати? Я ж з глузду сходив! Чому, коли я прийшов до тебе додому, сусідка Норіс була єдиною, кого я там зустрів? Вона сказала мені, ледь не плачучи: «Вони зібралися всією сім’єю і поїхали сьогодні вранці. Мені дуже шкода, Ендрю.» Чого їй було шкода? Чому? Чому за п’ять років ти жодного разу не дала мені знати, що жива, що з тобою все добре?
- Бо я давно вже мала б бути мертвою! – різко перебила дівчина. Її голос наливався гіркими сльозами, а очі благали про розуміння.
Ендрю не вірив своїм вухам.
- Що ти таке кажеш? – здивовано перепитав він, і вже набагато м’якше: радше перелякано, ніж розлючено. Почуте явно не вкладався в його голові.
- Так, я вже давно мала б померти, Ендрю. Лікарі знайшли рак в моєму тілі. Я не могла тобі сказати. Я не знала як, – ледь говорячи, вона благала: «Не питай!». Та він не міг. Невиплакані сльози все більше душили її. – Не знала, як можна сказати коханій людині: «Я помираю. А тобі потрібно жити далі». Я не змогла б тебе відпустити. І ти не зміг би дати мені піти. Це принесло б занадто багато болю. І все через мене. Тому…
- Ти вирішила просто втекти від цього…– гірко проговорив він.
- Так, – розпачливо протягнула дівчина. – Я вирішила втекти і від тебе, і від самої себе.
Джессіка зробила паузу, аби перевести подих. Сльози все більше душили її.
- Тоді батьки переїхали разом зі мною в інше місто, де мене могли б вилікувати. – гірко посміхнувшись, вона продовжила: - Вони ще тоді плекали надію, в той же час я вже давно не сподівалася і просто прийняла свою невідворотну смерть. – її слова були гірко-саркастичними, погляд безцільно щось шукав на холодній підлозі під ногами. - Я знала, що ти шукатимеш мене, але сподівалася, що ти не зможеш робити це вічно, і просто забудеш все. А я тим часом спокійно помиратиму, знаючи, що ти живий, і я не обтяжую тебе. Але, о Господи! якою ж егоїстичною я була, думаючи, що чиню правильно! Я знищила нас обох! Весь час я все одно сподівалася, що ти все ж не забудеш мене так легко, що кохатимеш лише мене, але таким чином ти не зміг би жити далі. Пробач мені, Ендрю, я була такою дурепою.
Джессіка заридала. Її біль сльозами розливався по кімнаті. Горе потрохи відпускало. Як і тоді, вона могла бути слабкою та неймовірно красивою в його присутності. Ендрю знову обійняв її. І це лише вдруге за ці довгі роки розлуки. Обійми були сповнені гіркоти, але і досі такими жадані.
- Люба Джессіко. – ніжно проговорив він. – Я шукав тебе весь цей час не для того, аби зустріти і відпустити. Я досі тебе кохаю. Навіть сильніше, ніж будь-коли.
Ендрю міцніше пригорнув кохану до себе та поцілував її м’яке русяве волосся. Воно пахло давно забутими квітами. Дівчина нестримно плакала у нього на плечі, відчуваючи як спокій повільно розливається її тілом. Таке давно забуте почуття…
- Кохана моя, тепер все буде по-іншому. Я знайшов тебе і завжди буду поряд. Я так довго чекав цієї миті. – він говорив щиро і так закохано.
Вона ж бо завжди була єдиною володаркою його великого серця.
- Ні, Ендрю, не буде. Я вже не та, що раніше. Життя обламало мені крила, а я ще й спалила їх на багатті, спопелившись сама.
Він дивився на кохану і знав – ніщо не відверне його від неї. Він теж змінився за цей час. Він навчився по справжньому кохати і цінувати тих, кого любить. Ендрю навчився цінувати життя.
- Прийшла неочікувана звістка. Лікар надіслав листа: «Ми отримали результати останніх аналізів. Лікування подіяло. Ваша донька буде жити!». Якими щасливими були мої батьки! Вони обіймалися, сміялися та плакали від щастя. А я… Я була нажахана. За чотири місяці, змирившись зі своєю смертю, я її не боялась. Я її жадала. Хотіла аби все швидко скінчилося. А життя злякалася. Виходило так, що моя втеча втратила сенс. «Я буду жити», - казала я собі, і боялася цього ще більше, ніж смерті. Не мала жодного поняття, як тепер бути, як прийти до тебе і пояснити все, не з’їхавши з глузду від ненависті до самої себе. Я вчинила неправильно, позбавивши тебе права вибирати: боротися з хворобою разом зі мною чи просто здатися. Я просто вирішила за тебе. Проте, ти б точно боровся до кінця. Я поставила свої почуття вище за твої, знехтувавши усім, що ми мали. За всі ці роки я так часто хотіла, але не могла до тебе прийти і попросити пробачення, пояснити все. Кожного тижня тікала все далі. Переїжджала в інші міста. Не заводила жодних знайомств та спогадів. Стерла себе з обличчя Землі. Я ніде не спинялася. Дотепер. В цьому місті та будинку я живу вже 5 місяців. Великий термін, як для мене - людини, яка постійно тікає. Навіть роботу знайшла, а до тебе прийти не змогла. Боляче дивитись тобі в очі. Я вчинила так жахливо! Не мала права я так швидко здаватися.
- Я все розумію, люба. Мені дуже шкода, що життя піддало тебе таким випробуванням. А найбільше, що мене не було поряд. Але тепер це в минулому. Треба його прийняти та жити далі. Усі ж роблять помилки.
- Ти надто швидко мені пробачаєш. – вона різко відсахнулася від Ендрю і здавалася ще більш нещасною.
- Ми втратили надто багато часу аби втрачати можливість нарешті бути разом. – він зробив спробу обійняти її знову. - Я ні за що більше не відпущу тебе, моя мила. – він говорив це повільно та ніжно проводив руками по її обличчю, її душа аж п’яніла від його дотиків.
Ендрю так скучив за її очима, поглядом, за її дотиками, обіймами, за її запахом… Вона вся манила його до себе. Їхні погляди зустрілися. В цю мить вони зрозуміли на скільки сильно їм не вистачало один одного. Підійшовши впритул, вона обвила руками його шию, він ніжно обійняв її талію. По тілах пройшли іскри палкого, забутого у відчуттях кохання, яке давно притрусило попелом.
- Враз, захотілося тебе поцілувати… - прошепотів Голос
- … і залишитися назавжди. – доповнила його Джес.
Ранок наступив, не спитавши дозволу, залив другий поверх будинку золотистим промінням сонця і нагло торкнувся повік Голосу. Прокинувшись, Ендрю ніяк не міг второпати де він. Та коли ж згадав цю ніч, і обмацав пусту постіль біля себе, знаючи наперед, що там нікого немає, його серце вкотре проштрикнув біль.
- Ти знову прийшла в ніч на неділю. – В очах були сльози. – Я б хотів одного разу взагалі не прокинутися і залишитись з тобою. Я ж знаю, де ти є. Земля стала будинком для твого тіла, небо – для душі. І я скоро спочину. Чекай на мене, моя люба. Я обійму тебе насправді, але вже в кращому світі!
І життя ніжно прикрило його повіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2017
Ми всі заручники своїх країн
Кордонів, буйних вод, життя.
Ми всі, хто десь полишив дім,
Хто грав, хто плакав, хто втрачав.
Захоплено страждав від щастя.
Бурхливо й впевнено котив авто,
Що залишило глибоко і радо
Медові рани, й подих залило.
* O.Lorelay
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2017
Ти загинеш в руках,
Що щастя бажали.
Потонеш в озерах,
Палкіших за час.
Згадай з чого попіл,
Згадай, що не знали,
Як втратити волю,
Продати каркас.
Червоного кольору,
Без жодних прикрас.
Зроблений з болю,
Зроблений з Н А С.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722053
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.03.2017
Я стомилась чекати нагоди.
Стомилась не спати, закриваючи очі.
Я стомилась ходити у поле надій
І знаходити там лиш попіл від мрій.
Пограєш зі мною у "Правду й Брехню"?
Пограємо вправно. Я вмію брехати.
Солодкого меду у чашу наллю
І буду співати, огидно брехати.
Про волю, про правду, про честь.
Співатиму високо. Вуха ховатимеш.
Про біль, про горе, про смерть.
Співатиму глибоко. Сльози ковтатимеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2016
Тихенько. Спокійно.
Я слухаю сни,
Загублені в нішах життя круговерті.
Тихенько. Тихенько.
Я виловлюю дні
З тонких магістралей безсмерття.
Спокійно! Без рухів.
Я торкаюсь Землі,
Рахуючи зорі, що лишились позаду.
Тихенько шепочу:
"Місяце, спи."
Спи, бо без тебе життя - це розрада
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690513
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 24.09.2016
Можна заглибитись в твої очі
І відчути присмак життя?
Можна провести усі наші ночі
На березі? Без одягу і каяття?
Втонути всім тілом,
Загубитись душею.
Можна ти буде лише моїм?
Я назавжди залишусь твоєю.
Подаруй мені погляд.
Подаруй мені голос.
Я назавжди залишуся поряд
Шепотітиму твоє ім'я тихенько та вголос.
Лицем ти розчинишся в моєму волоссі.
Рукам небезпечну дам волю. Дорослі...
Звабливо - без одягу, по-дитячому - босі.
Так холодно навколо. Ми палаємо.
ОСІНЬ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2016
Заплутавшись в примарних думках, Він загубив все, що так довго збирав у своїй пам'яті: історії життя багатьох незнайомців, їх пригоди з фантастичними реаліями, купи переказів про людей, що бачили чудеса та магію. Та все ж дещо залишилось.
"Мені найбільше запам'яталась Вона, дівчина, чи то німфа, зі срібним волоссям і такими ж очима. ЇЇ погляд, такий чудернацький, притягував і лякав водночас. Її плавні рухи, ніжні обійми, і по-дитячому наївні розмови." - роздумував мрійник.
"Неможливо забути Ту, що відкрила мої очі на химерний світ".
Він поникло сидів у кріслі біля прочиненого вікна, вдивлявся в таємничу далечінь і сподівався, що всі ті дивні дні та створіння повернуться в його життя, що їх зникнення лише примарилось йому. Але цього не станеться. Все вже давно скінчилося.
"Ми були найкращими друзями все моє дитинство. І треба ж було закохатися в Тебе, таку казкову та ефемерну. Ти завжди була для мене більше, ніж друг. Ти була всім моїм життям, моїм повітрям та Сонцем. Я пам'ятаю, як в останню зустріч Ти попросила пробачення за те, що ми більше ніколи не побачимось і просто розчинилася у повітрі, залишивши мене ні з чим. І тепер, сидячи перед вікном, в яке Ти так часто "заходила", коли твої друзі вже грали в моїй кімнаті, я сходжу з розуму від спогадів. Повністю один і сам собі такий примарний"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2016
Емоції, які переживають,
Звучать сильніше,
Ніж слова, якими їх описують.
А ти щиро, щиро! Обіцяй мені побільше драйву.
Обіцяй мені ще більше палкості в словах,
У рухах, жестах, і геть, і геть в усьому
Чого не можуть дати нам на небесах.
Бо ми - це наші почуття.
Без них ми зранені від тиші душі.
Загублені й знелюблені в руках,
Що гріють нас, та любити більш не мусять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2016
Мені так здається,
Ніби я всоте переписую вправи,
Ніби востаннє звуки гримлять?
Мені так здається,
Ніби я вічно перечитую тво́ї драми,
Ніби для кожного важлива лиш стать?
Може я не розумію,
Може цей світ повна дурня
Створена з бідності мозку людини?
Може я і не знаю,
Може все уже геть маячня,
Та не вартий нічого той, хто не цінить життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652361
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.03.2016
Запилені барви
РозплИлись по стінах.
У мОїй квартирі немає дверей.
З кімнати в кімнату
Всі пахощі світу
Від часу до часу хапа Прометей.
То пахне Шанелем,
У спальні - Діор
І всі вони курять по шість цигарок.
Напевне відпустять,
Та, навряд чи, піду,
Я п'янію від пахощів. Невже на біду?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652151
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.03.2016
Ми б могли спалити міста...
Мости...
Залишитись попелом в чужих
О ч а х
І п і т и...
Закрити їм шлях до небес
Опустити повіки померлих.
Ніхто ж не воскрес.
В бою за радість й за біль.
За волю вживати не страх,
А радість принесену з хвиль.
Та пішли хижаки на запах буденний,
Над тілами нависли неначе гієни.
Чи залишиш нарешті
У спокої тих,
Хто від ран помирав
З і з н и щ е н и х
В И Н?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637833
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.01.2016
І мені, чомусь, вже все одно
Засну чи ні. Сьогодні. Уночі.
Не цікаво, які вже сняться сни,
Коли не поряд Ти.
І враз мене вже не цікавить Світ,
Що ледь жевріє під зайвим тиском болю.
Вночі хотілось б назавжди
Аби лиш Ти́ поряд був зі мною.
Коли найбільше одиноким одиноко,
Коли обійми не єдине, що спокушає нас,
Коли нестерпніше дощить там, за вікном
І кровоточить серце, сильніше десь у сотні раз.
Коли, як не вночі...
Коли, як не вночі...
Солодші поцілунки
І тіла доторки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2015
Як все більше і більше ненави́діти себе,
Посібник для цього не потрібен мені.
Все ж немає потреби питати у неба,
Немає вже сенсу копати могилу брехні.
Все та́к недоладно лежить під ногами,
Із правдою разом змішалось багно.
Як же вправно ви всі убивали словами,
Щоб ніхто не згадав як насправді було.
Як вкривалась земля, як лилась тая кров,
Що гіркою була і вам не належить.
Як хотілось зібрати оберемки тих дров
І палати й палити ту диявольську нечисть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617880
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.11.2015
І вкриє тебе холодними хвилями моря.
Океани топитимуть сни,
Встелятимуть зорями ночі,
Щастя ж залишать на дні.
Захлинаючись болем - пливи,
Вперто шукаючи дивні світи.
В розкриті обійми йди до туману.
Його доторки ніжні, а руки на́вколо стану.
За вікнами ледь видимий ліс,
Що в небі морському недоречно завис.
Загублений поглядом, розбурхав думки.
Залишив лиш спогад і сум на віки́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616919
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 29.10.2015
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612484
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2015
Я йтиму вулицею свого міста. Вночі.
Під дощем і світлом ліхтаря.
Я йтиму вперед. Бо це моя земля.
Йтиму без страху, коли бомби рватимуть ПОВІТРЯ.
Коли світ бринітиме від коливань
Коли кров'ю омиється планета.
Я йтиму, бо така вже моя доля, мій талан.
Йти й не обертатися.
Йти, без страху й нарікань.
Я йтиму, бо я вирішення проблем.
Я – причина початку і наслідок кінця!
Не буде Сонця і світло зведеться до мого ліхтаря.
Тепер я знаю, що не обрав би інший шлях.
Не покинув би всіх, хто надію мені дав.
Тепер чуже життя мій скарб.
Хоча вже й не чуже, а частки мільйонів
Моїх тіла і душі. То не лише мої скарби.
То дари життя і його невинні тягарі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600940
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2015
Ця пісня це перший сингл, нашого молодого гурту. Слухайте, якщо Вам близька рок-музика)
Чекаю на конструктивну критику))
І якщо Вам сподобається, любий слухачу, додавайтеся в нашу групу ВК http://vk.com/noiseblood , та стежте за нашим розвитком)
Приємного прослуховування) Чекаємо на коментарі :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599523
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.08.2015
Давай пограємо в життя.
Коли заснуть усі навколо.
Давай пограємо в життя
Щасливе веселкове коло.
Я то́бі подарую всі свої роки.
А ти віддай мені усе, що забажаєш.
Я відкрию то́бі всі свої секрети.
Розкажи мені про все, про що ти знаєш.
Розкажи про багатий космос твоїх дум.
Про яскраві зорі лиш твоїх маленьких мрій.
Ми проженем зі старенького Марсу сум.
А ти мене ніжними обіймами зігрій.
Непотрібно слів для великих відчуттів.
Подаруй тепло мені, коханий.
Це справді коштує багатств і світів,
Аби віддати їх. Не шкодуючи!
Пора уже світати...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2015
А ти прийдеш колись.
Колись бо не потрібен буде меч.
Прийдеш відчути й побачити наскрізь
Як пахнутиме невблаганна смерть.
У відблисках знерухомлених очей.
В словах, що вже давно зависли в часі.
В руках померлих й ледь живих людей,
Що вже ніколи не житимуть у щасті.
Не посміхнешся ти в пориві радості буття.
І не пророниш жодної зі сліз.
Та більш ніхто не втримає твого життя
Від деградації душі й польоту ВНИЗ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598148
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.08.2015
Довкола прірви лілії з вогню.
Пітьми серпанок очей довкола.
Навколо калюжі кров'яні в строю.
Глухе Життя і Доля квола.
Ще й досі тіл живих такі вже мертві душі.
Пекла криваві й вірні посланці.
Холодні погляди льодяних сердець.
Ти вже не Життя, ти - Мрець.
Я вже сотні років й літ отак стою.
Між вітрами з льодяною шкірою тіла.
Холодно та душа кричить "Горю!".
Забагато пітьми й замало... СВІТЛА!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2015
Іноді хочеться так тихенько й безслівно спати.
Отак, без сновидінь. Особливо, без кошмарів.
Часом хочеться помалу тонути в пітьмі твого розуму
Так спокійно і не думати, а лише відчувати.
Тебе поряд завжди і постійно, такого мого.
Твоє тепле тіло і гарячі вуста... крізь сон.
Крізь дим спаленого нами світовідчуття.
Крізь не наших планет брехливі слова.
Пошепки й криком потребувати повітря.
І у відповідь мати: "Не судилось.Шкода..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2015
Запахло дощем і звуками грози.
Освітило всі щасливі наші за́кутки.
Холодна кров гарячою змінилась.
Все так щасливо кольором іскрилось!
Хочеш, ми не знатимем жодних доріг?
В чужому місті без жодних знайомих.
Із присмаком кави палкі поцілунки.
Щастя без омани старої чаклунки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2015
[i]Нехай музика буде Вашим супутником в прочитанні цього твору[/i]
Доросле життя Генрі ніколи не нагадувало кіно... Він просинався вранці, йшов до ванної, одягався, снідав, цілував матір, обіймав батька і йшов на роботу у занудний офіс. Чоловік ніколи не хотів бути «офісним планктоном», ба більше, він навіть не хотів думати про секундне сидіння на місці. Його не приваблювало стабільне життя. Генрі хотів просинатися із променями Сонця, мандрувати світом на своєму двоколісному другові, їхати, куди серце забажає. Можливо, десь там, за горизонтом, він би знайшов себе. Та все ж були батьки, які змусили його це прийняти: спокійне й розмірене життя. Розхвалена СТАБІЛЬНІСТЬ! Ха! А якщо мені не хочеться знати, що буде завтра? Якщо хочеться кожного дня жити по-новому і ніби вперше?! Можливо, Генрі і відмовився б від їх настанов, та не міг просто піти проти волі батьків. Занадто багато вони йому дали, аби хлопець так легко взяв і покинув їх. Занадто багато втратили, аби пережити іще одну розлуку. Нехай не вічну, але болісну. Вони потребували свого тепер єдиного сина. Адже старший розбився у автокатастрофі 13 років тому, коли молодшому було лише 16.
Пітер був прикладом для Генрі. Пітер був ВІЛЬНИМ! Кожен свій день, кожне слово, яке говорив, він проживав душею! Ні разу Піт не поскаржився: «Я не можу!», а завжди говорив: «У скількох місцях мені б не боліло, скільки б ран не було, вони загояться, а я тим часом далі йтиму до цілі! Головне бажати цього всією душею і Світ сам заведе тебе у вир подій!». І Генрі також хотів цього. Всією душею!
Та ідилія ця не завжди існувала між ними. В дитинстві брати були дуже різні: Генрі обожнював гратись конструктором, будувати з нього аеродроми і ніколи не порушував обіцянку батькам, що він ні за яких обставин не піде до Лісу, а Пітер не раз забігав за будинок, а потім у Ліс ( він знаходився на задньому дворі, в декількох метрах від будівлі) і потрапляв у новий світ, нікому не відомий. Спочатку Молодший не розумів про що Старший говорить, розповідаючи про свої пригоди у Загадковому Лісі на задньому дворі і навіть сміявся з братових казок. Казав: «Ти такий великий, а говориш такі нісенітниці!». Але душі їх створили з однієї матерії, ними володів один Космос. І в решті решт цей зв’язок і ця схожість перемогла. Невдовзі вони вже обоє йшли до Загадково Лісу і бавились із його жителями: Володарем індіанців королівства Фелісіті, його підлеглими та незвичайними істотами, що існували лише там: Єдинорогами, Феніксами, Кентаврами, Мінотаврами та Сфінксами. То були наймудріші створіння у всьому світі. Та за це я більше нічого не знаю. Брати дали обіцянку, що ніколи не скажуть як їх знайти, ніколи не відкриють їхні ім’я ні одному смертному. Це був їхній світ і їхнє Царство Мрій!
А тепер цього немає. Немає більше двох друзів, що засиджувалися до ночі на вулиці під зірками, уявляючи, а які вони, ті люди, що живуть десь там у іншій Галактиці? І чи знають вони про нас? А потім бігли до своїх магічних друзів у пошуках відповідей, та навіть вчені розуми не могли допомогти допитливим дітям. Тепер ж все просто зникло в один момент, ніби від поруху руки когось дуже могутнього, але такого далекого. Сон розвіявся, як пил.
Тепер він Генрі Теймлес, фінансовий менеджер великої компанії. І це все, що залишилось із його щасливого минулого. Ім’я та прізвище. Жодної романтики, вільного вітру і несподіваних поворотів подій. Максимум, що могло статися з екстремального, так це переведення великої суми грошей не на той рахунок, що потрібно. Отримаєш догану, але не більше. Гроші завжди можна було повернути назад, а Час - ні.
Одного разу Генрі як завжди сидів у своєму офісі: маленькій кімнатці з білими стінами, дерев'яною підлогою, одним єдиним нещасним вікном, яке зв'язувало його із зовнішнім світом, за чорним модерновим столом. Він часто дивився в прозору шибку із непримітним видом, аби хоча б час від часу нагадувати собі: «Я іще ЖИВИЙ!». А на вулиці, перед його очима, грали безтурботні діти. Вони були такими щасливими, ніби знали секрет польоту, і тепер обговорювали план, коли саме їм політати, аби ніхто не побачив!
«Господи, який я виснажений цим життям!» - думав він холодними вечорами в самотності своєї кімнати.
Його кучеряве коричневе волосся закривало увесь його лоб і спадало йому на темні, майже чорні, очі, змарнілі від постійного перегляду комп’ютерного екрану і хронічного недосипання, прямий ніс із невеликою горбинкою зовсім не псував його вигляду своєю недосконалістю, пухкі вуста, але не занадто, владне підборіддя. Він був смаглявим красенем, майже два метри заввишки, добре складеним і в хорошій формі, але занадто змученим ненависною роботою і постійною боротьбою в самому собі, що навряд чи інші люди помічали його красу. Колись його очі палали вогнем змін та нестримності характеру. Тепер там морські шторми та тайфуни, але не від сили, а від розчарувань. Він більше не світився з середини. Генрі втратив себе у боротьбі. І в той самий день він більше не хотів блукати посеред темряви і стояти спиною до світла, добре знаючи, що воно так близько. Досить лише протягнути руку і ти відчуєш його ласкаві промені.
«Мої батьки живуть своїм життям. А я хочу жити своїм. Як би боляче їм не було, але все ж вони повинні мене відпустити. Інакше вони втратять мене набагато раніше, ніж смерть явиться за мною.».
Він скинув частину свого 13-річного тягаря і розправив плечі. Життя знову пливло в його руки.
[i]- Босе, я звільняюся! Це життя занадто коротке, аби витрачати його на дурниці.[/i]
Стенлі Боттом був шокований. Він іще ніколи не бачив свого підлеглого таким осяяним, хоча в той момент до Генрі ще не повернулася і половина його внутрішньої енергії. В той момент він лише почав перероджуватись. Як Фенікс він поставав із попелу, і його шати іще не набули того яскраво-червоного кольору.
[i]- Але чому?[/i] - запитав шокований начальник.
[i]- Я більше не хочу робити те, що мені кажуть. Я хочу бути собою. Та навряд чи Ви це зрозумієте. Я вже йду, а з них, - він показав у сторону інших працівників фірми (їх було видно з кабінету боса через скляну перегородку), - ніхто Вас так не шокує, як я. Тому не знищуватиму останні залишки вашого глузду і піду собі. На все добре![/i]
Генрі вийшов з кабінету, залишивши свого боса у повному нерозумінні ситуації. Чоловік відчув себе набагато краще. Ніби туга́ пов'язка спала з його очей і він знову бачить світ, як тоді, коли Піт вперше навчив його дивитись.
Хлопець вирішив оживити і свого двоколісного товариша і гайнути у світ. Він іще не знав, що скажуть його батьки, та Генрі відчував: його життя більше ніколи не нагадуватиме байдужий пісок на морському березі, бо він буде МОРЕМ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2015
[i]Читайте, ввімкнувши музику![/i]
То було щось неземне! Керолайн ще ніколи не бачила таких холодних, і водночас палких очей. Такої сильної і великої душі. Його погляд ніби жадав її вбити, та під цим прикриттям із туману ховалося зовсім інше бажання. Бажання заволодіти.
Вона вперше побачила Його у своєму сні. Він був прекрасно-небезпечним, і це приваблювало її. Далеко на дні своєї свідомості розуміючи, що це безглуздо, і навряд чи реально, вона все ж із часом дозволила собі закохатися у привида. Хоча спочатку, в першу ніч їхньої зустрічі, Кер взагалі не розуміла, що саме відбувається, де вона знаходиться, куди йде. Їй хотілося вічно тікати і зостатись назавжди.
То був Рим. Площа перед собором Св. Петра, творінням Браманте, Рафаело, Мікеланджело та Берніні. Вона була заворожена величністю цього храму, але найбільше її увагу привертав не цей шедевр архітектури, а чоловік, що стояв поряд і мовчав, наче глухонімий. Він випромінював таку енергію, наче був янголом, та зовні зовсім не нагадував його. Стояв і усім своїм виглядом промовляв: "Поглянь, яка краса! Це я тебе сюди привів, бо хочу аби ти це побачила". Цей привабливий Незнайомець був у чорному фраці та туфлях, білій сорочці з метеликом у тон костюму, такого ж кольору капелюсі, які носили джентльмени в Англії у XIX столітті, і тримав тростину із набалдашником у вигляді гордого сокола. Красень із довгим прямим смоляно-чорним волоссям, білосніжною шкірою, рожевими вустами, яким могла б позаздрити кожна дівчина, прямим носом і з неймовірними, світло-голубими очима, в яких, здавалося, відображалася його прекрасна і складна душа! Керолайн була настільки вражена його поглядом, що не могла відвести свій і почати дихати. Він хвилював все її єство. Не зробивши нічого вражаючого, Він повністю заполонив її свідомість. Хлопець узяв Її руки в свої і вони закружляли у танці посеред міста. Довгому та палкому танго.
Її емоції досягли піку і солодке марево зникло, як і ніч. Залишились лише спогади і ранкове Сонце, що символізувало закінчення панування її вірного друга та помічника - Місяця. Керолайн прокинулася вся в холодному поті. Здавалося, її серце вирвали і поклали на п'єдестал на поживу воронам. Хотілося кричати й руйнувати увесь світ. Кер нічого не розуміла. Її просто переповнювала злоба: на Незнайомця, за те, що порушив її спокій, на Світ, за те що взагалі дозволив чомусь потурбувати її тишу, на саму себе, за те, що потребує сну. Та їй хотілося, аби цей сон не закінчувався. Хотілося, аби ті минулі хвилини були реальністю. Та хто скаже, що прокидаючись від сну ми потрапляємо в справжнє життя. Можливо, це лише черговий сон світу нашої душі.
Цілий день Керолайн намагалася вселити в себе віру в те, що їй не хочеться знову пережити тих емоцій, що їй не хочеться опинитися в міцних обіймах владного Незнайомця. Та Дівчина брехала собі, намагалася обманутися, змусити себе повірити в те, що Їй це не потрібно. Та насправді, Вона потребувала Його, як ніщо у цьому житті до цього моменту не потребувала. Навіть повітря здавалося Їй неважливим. Кер могла прожити в той момент і без кисню, але не без Нього. Вона ловила себе на думці: «А що, як Він справжній?». Та швидше всього вона хотіла в це вірити, надіятись на те, що Він живе не лише у її снах, а й у її світі. Це була Її ниточка, за яку Вона хапалася обома руками, але ледь відчувала між пальців. Кер не мала жодних підстав у це вірити. І це вбивало Її. Уява Дівчини малювала чудесні картини, яким не судилося ожити від палички чарівної феї. І Вона жадала нового сну із Його участю. Жадала так, наче спраглий мандрівник жадає ковтка води, перетнувши пустелю із мізерними запасами їжі та води, і лише чудом діставшись джерела.
Він приходив рідко. Вночі. Дванадцять ночей. Дванадцять найкращих сновидінь у Її житті. Дванадцять найемоційніших танців. Дванадцять найрізноманітніших міст світу у різні часи та епохи: старовинний Рим, блискучий Нью-Йорк, заворожуюча Венеція, Лондон доби ренесансу, чарівна Барселона, нічний Берлін, вільний та ненав’язливий Амстердам, палкий Мадрид, витончена Флоренція, розкутий Чикаго, нестримний Сінгапур, запаморочлива Прага. І кожне місто для них було танцювальною сценою. Але, коли Він не приходив, Вона не бачила снів. Здавалося без нього її свідомість не працює. Не дихає. Час зупиняється і довго знущається. Таке відчуття, ніби в той момент Час перетворювався в слідчого й ката. Вона не жива. Та її сон міцний. А вранці душевні болі і нестерпне бажання отримати іще того наркотику, що панує в її снах, зводить з розуму.
Ось Кер прокинулася від Дванадцятого солодкого сну і нестримно очікувала на Тринадцятий. На прогулянки новими місцями та захоплюючі враження. Та наступної ночі Він не з’явився.
- Що ж, - подумала Кер, - певно Він прийде іншої ночі.
Та й наступної ночі Його не було. Її серце обливалося кров’ю, а сльози не встигали висихати із засмучених очей. Все здавалося безглуздим: повітря, вітерець, небеса, зорі. А як чудово було спостерігати за ними вночі у Лондоні поряд із Незнайомцем. Так, Він не сказав жодного слова, жоден звук не оживав на Його вустах, та посмішка, Його рухи й погляди говорили самі за себе. Слова здавалися зайвими. Говори їх Він, все виглядало б брехливим і несправжнім. Та відсутність мови не погіршувала стан речей, а навпаки додавала ситуаціям романтичності та справжності.
Запівніч. Нічна сцена. Все нагадувало постановку в кабаре. Вона знатна дама у Парижі, Він - найкращий шансоньє. Один Його погляд полонить усіх жінок в залі. Кер не виняток. Її зіниці розширюються, серце починає битись як навіжене, ледь не вистрибуючи з грудей. Він помітив її. Він поглянув на неї і йде в її бік. Ноги підкосились, але Незнайомець саме вчасно взяв її руки в свої і не дав упасти. Та від цього дотику Керолайн наблизилась до божевілля так близько, що ледь не померла від розриву свого серденька. Бідолашна, Вона так давно Його не бачила, і тому дотик цей був для неї ще солодшим, ще палкішим, ніж усі слова кохання у світі разом взяті. Із ним, в ілюзії Керолайн відчувала себе найбагатшою і найщасливішою жінкою у світі. Вуста Незнайомця зарухалися. Певне, Він щось сказав. Та Кер була така поглиблена в його очі і свої думки, що й не помітила, як погодилася на прогулянку нічним Парижем. Це був їх Тринадцятий сон. Напевне останній. Він заговорив, та таким солодким голосом, що не слухати Його було неможливо. Тому що хотілося упиватися його словами і слухати вічно цю музику його голосу. І Керолайн пила кожне слово.
Та воно виявилось дуже гірким.
- Я ніколи більше тебе не побачу уві сні.
Її очі набули скаженого переляку, а серце відмовлялось працювати і лише свідомість працювала, знущаючись все усвідомлюючи: «О, Господи! Ні! Тільки не це!»
- Я знаю, не такі слова Ти хотіла почути від Мене вперше, - ніби читаючи Її думки, сказав Незнайомець, - але я більше не маю Часу. Світ і так зробив Мені занадто велику послугу, дозволивши побачити Тебе аж Тринадцять разів. Ми повинні були зустрітись у матеріальній реальності, але не вийшло. Доля поєднала наші серця невидимими зв’язками, які нікому не зруйнувати, окрім Смерті. І вона зробила це. Я просто втратив той час, аби знайти Тебе. Я прожив вдосталь. І весь час я шукав. Але робив для цього так мало і так багато брехав собі, кожного разу знаходячи дівчину, і брешучи, що вона та сама, особлива! Доля! Хах! Скільки я втратив, віруючи в її існування! Скільки я втратив, не знайшовши Тебе! Помираючи, я попросив лише одне: побачити Тебе лиш раз, один єдиний раз і мої прохання почули та виконали навіть у більшому обсязі, ніж я очікував. А знаєш чому? Тому що кожен має право на другий шанс навіть тоді, коли здається часу вже немає – після смерті. Усі ми заслуговуємо другий шанс і всі маємо право на щастя. Бережи себе, мила. Я чекатиму на тебе у кращому місці. І ти чекай на мене.
Він посміхнувся до неї зі сльозами на очах і поцілував її так солодко, неначе янгол, якого вона не роздивилася в Ньому спочатку, та якого відчула тепер. Він розчинився так само швидко, як і кожної ночі, але тепер Вона залишилася ні з чим: ні надії, ні віри, ні бажання жити. Керолайн піднялася зі ліжка, бо хотіла зануритись головою у воду і повірити! Знову повірити в те, що Він іще прийде! І в той момент, коли прямувала до ванної, Вона побачила невеликий конверт на нічному столику.
- Дивно, - подумала дівчина. – Його там раніше не було.
Сльози не давали роздивитися пакуночок, тому дівчина не одразу зрозуміла, що це. Керолайн взяла в руки непрошеного гостя і затряслася усім тілом. То був лист. І він був від Нього!
« Дорога моя Керолайн. Я знаю, що тобі зараз дуже погано, що Ти не хочеш жити і взагалі не розумієш навіщо Я з’явився у твоєму житті, якщо не міг залишитися з Тобою, а приніс лише біль та страждання твоїй світлій душі. Та я хочу аби Ти, так само як і я, моя люба, повірила в те, що все на краще. Тепер ти знаєш: Я є! І пам’ятай я завжди поряд із тобою: спостерігаю та оберігаю. Я завжди буду кохати Тебе і чекати. Але ти повинна прожити це життя. Проживи його так, наче я знаходжусь у твоєму світі. Ніколи не плач, бо Світ не вартий твоїх сліз. Ми ще затанцюємо разом і Небеса будуть заздрити нам! Але не шукай мене. Прийде час і я сам тебе знайду.
З любов’ю, Грей»
Увесь лист був залитий слізьми і це були Її останні сльози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589341
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2015
Кожен твій рух багато говорить.
Він вміє казати чого хочеш ти.
Він замість тебе постійно гомо́нить
І кожен той порух каже: "ГОРИ!"
Гори та палай багаттям космічним,
Як зорей мільярди,що видно вночі.
І всі,хто не вірить у твої потуги,
Хай краще шукають вогонь у собі.
Запилені світлом кіло́метри й милі,
Холодних шляхів, що біжать в нікуди.
І ми увесь час ідемо дорогами тими,
Що зроблені з льоду твоє душі.
Розтопи! Розтопи свої мури й гроти́!
Затопи всіх сліпих морем із мрій.
Нехай океани співають в тобі.
Дай померлим серця, а холодних - зігрій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587671
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2015
Мені здалося я тону.
І тягне мене щось на дно.
Мені здалося я біжу,
І моря плесо так далеко.
Я щось тримаю у руках
І щось лежить в мене на спині.
Не маю сили у ногах
Чужий тягар упав мені зі скрині.
Я в невагомості води
Й до низу тягне те сміття,
Що складало спогади,
Що вже пішли у небуття.
Немає сенсу вже, нема
Його й ніколи не було.
Я просто ли́шу цей етап,
Як те сміття, що затягло мене на дно.
Я житиму життям,
Я буду дихати й кохати.
Відчувати шкірою століття
Й твої обійми до незабуття.
Дякую за натхнення автору Риба вірш "Прокинься із мертвих" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586321
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586386
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2015
Відпусти усі свої страхи.
Дай їм жити самостійно.
Усі свої сліпі надії остуди.
Борись за життя постійно.
Важливий кожен синій день
І спогад твій солодкий кожен.
Бо у світі в кінці кінців,
Потрібні всі моменти із життів.)
Що вклали нам у наші душі,
Вирізьблені із безстрашних сердець.
Аби зрозуміти слова небайдужі
І знати де терен, а де свободи вінець!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586146
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.06.2015
Кто ты, когда ненависть и любовь мешаются в тебе?
Кто ты, когда твоя экзальтация превышает норму?
Кто ты, когда тишина спокойно скребётся в дверь?
Кто ты, когда находят твою слабую сторону?
Кто ты, когда никто не пронзает твою тьму?
Кто ты, когда зжигают твой мир?
Кто ты, когда нет никого вокруг?
Кто ты, когда ты для всех невидим?
Кто, если не ты, знает как тебе жить?
Кто, если не ты, знает как идти вперед без веры?
Кто, если не ты, знает как ненависть болит?
Кто, если не ты, знает как любовь не заглушить?
Любовь так прекрасна без примеси горького вина.
Она дает жизнь, так как от жизни пошла.
Она великолепна, превосходна, словно солнце среди льда.
Она беспрекословна, принципиальна и слепа.
Словно луна освещает темноту!
Словно солнце - она повсюду!
В тебе, в глазах твоих, в твоих руках.
Она моя, твоя, наша и ничья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584780
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 01.06.2015
Час для сліз скінчився.
Досить лити моря́ безнадій.
Голодні руки безтілих змій,
Світ у формі нам невідомій.
Холодні дощі змиють наші страхи
З тіл слабких та нещасних.
Так мільярди шляхів в один зіллються
Один біль в мільярдах відлунюється.
Світ на декілька століть наперед
Втопився у крові сво́їх дітей.
Його короні впасти до землі.
Ти смертний. Тобі в бій іти.
Поки боги ділитимуть багатства.
Поки обиратимуть солодшу кров.
Поки не згниють вони від марнотратства,
Поки не спопеляться від стріл могутніх Гроз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582895
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2015
Я обожнюю мо́є життя.
Всі світлі і темні картини.
Голубі моря над головою.
Я обожнюю бути собою.
Палко цілувати захід могутнього Сонця,
Подобається стрічати Грозу,
Добра і Зла битву криваву.
Доводячи тебе до "гріха", насолоджуюся!
Запалююсь від "поганих" діл,
Аби лиш ти мене зігрів.
В холодні дні голодних справ
Було б чудово, якби ти зіграв.
Зі мною в партію багряних карт,
Скинувши із себе одяг турбот минулих.
Моє кохання це не жарт.
Не музика із чорних нот фальшивих .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582722
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.05.2015
Столько раз падать в пропасть.
Столько дней лежать в агонии.
Столько раз сражаясь, играть.
Столько раз, сколь не сосчитать.
Смотрю вперед, смотрю!
Ах, да! Моя просьба. Моя беда...
Вылечи меня. Вылечи мои глаза!
Вылечи или избавься от меня!
Дай им цвет. Дай радуге свет.
И воду. Не забудь. Капли дождя.
Дай мне сладость дня.
Дай мне ночь безо сна.
Я буду помнить. Если хочешь.
Иль пожелаешь всё забыть?
Если захочешь - вспомню,
Если желаешь - усну.
Уж слишком сильно.
Слишком люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581474
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.05.2015
Даже дьявол умеет плакать
О безответной любви.
Даже он может жалеть
О том, чего не спасти.
О Мире, в котором есть добро,
Сколько б гни́ли в нём не́ было!
О словах со смыслом,
О любви безо лжи.
Его понятия "падшие" для нас чужды.
Мы гибнем для Любви, рождаясь для Тьмы.
Теряя вкус к еде, приобретаем сладость крови.
Мы не мы. Тела без души и воли.
Его утопия и страсть всей жизни.
Иль смерти. Или лжи.
Он не одинок. Мы не одни.
И хоть без крыльев мы, если желаешь - ЛЕТИ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579926
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 09.05.2015
А пішло до біса все, що тримало нас в кайданах.
Всі погляди, пересуди і брехня!
Всі багатозначно неважливі слова "святого"-тирана,
Всі обіцянки, що на смак як гнила земля.
Серце і Душа в моїх руках.
Ох, як приємно ж б'ється життя!
Неначе блиск, що в твоїх очах.
Такий палкий до незабуття.
Дні минають не так швидко,
Коли ти забуваєш, що час може втекти.
Давай забудемо про "неможливо"
І будемо летіти, бігти та іти!
Туди, де житимуть усі.
Де немає місця для рік з кривавої брехні.
Де небо не забарвлене багрянцем.
Де життя все більше окриляється із кожним світанком!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579657
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.05.2015
Ким ти прокидаєшся вранці?
Ким ти є уночі?
Скільки сотень лиць в тобі
Під шкірою, в серці, в душі́?
Скільки різновидів мають тво́ї обійми?
Скільки життів вмерли в тобі?
До котрої будеш сьогодні брехати,
А коли збиратимеш Правди плоди?
Правди, що безликих годує?
Правди, що ховають за сотнями дверей?
Як вона сьогодні виглядає?
Хто ми без неї тепер?
Скільки іще Брехня змушуватиме нас
Пити кров один одного?
Скажіть, скільки іще буде не наш час?
Скільки іще душа буде голодною?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579604
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.05.2015
Хочешь я проглочу своё недовольство?
Хочешь я выпью до дна свою боль?
Хочешь я буду пить за свободу?
Хочешь я буду жить за любовь?
Желаешь ли ты быть мне за совесть?
Хочешь ли ты ударить меня?
За все те нервные всплески погоды?
За всю ту боль день ото дня?
За все те грозы, уколи и пытки?
За всю неосознанность действий моих?
За озеро ужасов, где захлебнулась жизнь?
Всё это лишь сон. Умоляю проснись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579133
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.05.2015
Світило сонце, дощ ішов,
А душа і тіло, ніби осторонь стояли.
Хтось так нестримно до небес ридав,
І ніхто не допоміг йому піднятись.
Він так благав, так корчився від болю,
Він так кричав, він кликав Долю.
"Я не вірю тобі. Правдою тобі не бути.
Та якщо... Все ж ти не життя, а смерті зуби."
Всі дивилися із переляком. Усіх ознобом било.
Усі її боялись. До всіх вона зненависніла.
Для кожного вироком була."Це Доля! Доля"
Всі кричали. Гордилася ж вона.
Зчинила лементу, смертей. Розруха.
Вона причина, кат та смертежер.
Вона не тиха, не слабка старуха,
А відьма, що від неї Світ умер.
Нема їй місця, нема ланів для аеродрому.
Пристати не дозволять всі морські.
Не створити їй свого рідного дому.
Не зламати їй хребти гірські.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578184
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.05.2015
Замкнуті очі, а в них червоні небеса.
Закрите небо, і в нім нема життя.
Закуті речі, що знайшли, та не шукали.
Ті слова, що йшли і йшли й не потопали.
Те небо, що кривавою рікою стало.
Ті хмари, що сонце бачать лиш зі спин.
Ті сни, що наснагу й щастя нам давали.
Та радість, що в душі тихенько спить.
Все, що дано нам було.
Все, що ми знайшли за горизонтом.
Все, що було спалено.
Все сьогодні, завтра чи колись
Постане з попелу минулих днів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578182
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.05.2015
Від погляду твого замерзає Земля.
Від голосу ж жевріє надія.
Що ти не той, кого я зараз бачу.
Інакше мертві зорі світу криваво плачуть.
Якого кольору твої очі? Не бачу я.
Та шкіра твоя геть крижана.
Твоє розуміння. Не твоє життя.
Ця ніч льодяна. Де ж твоя душа?
І ніби повітря... атмосфера не моя.
Ніби я не я. А лише Порожнеча.
Холодні тіла не моїх надій.
Ти б з радістю випив той світ, що мій.
Посеред твого серця прірва
І ти на вершині гори,
Що десь там... внизу.
А я не вмію кричати. Мовчу.
Мій погляд туманиться млою.
Ти той Морок, що завжди зі мною?
Ти та Тінь, що випила мій голос?
Можливо ти моя Ніч, та не мій ти Космос.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578173
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 30.04.2015
Безстрашний погляд його очей.
Таке сильне сяйво душі.
Солодкий присмак темних ночей.
Ніжні обійми, до тіла небайдужі.
Присмак меду на рожевих вустах.
Божевільність коханих сплетінь.
Гарячий подих. Любові гра.
Без звичних тіней ти і я.
Слова тут не потрібні.
Лиш рук коханих доторк.
Похвали Творцю геть недоречні.
Ми впали, хоч до раю був крок.
Без жалю і образи.
Без сліз та каяття.
Без брехливої фрази.
Солодке божевілля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577703
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.04.2015
Прописні літери на моєму тілі.
Правда не моїх Небес.
Тут я вірила в свої сили,
Та на руках нескінченність кривавих Чудес.
Схрещені руки моїх демонів.
Прийди до мене заради гармонії.
З яких ти днів? З яких часів?
Я тепер малюю нескінченність на твоїй руці.
Цілую твої янгольські вуста.
Обіймаю посеред пітьми свого розуму.
Ти тільки мій. Я лише твоя.
Життя без мовчання і білого пропуску.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577038
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2015
Погорілі долоні твоїх страхів.
Розгублений погляд душевних дір.
Якби ж той вогонь ще горів,
Ти б їм не лише руки спопелив.
Вони ж затягували твоє тіло в рай,
Та душу залишили в пеклі.
Здавалося то кінець і край.
Їх очі безкорисності померли.
Дарували тобі солодощі слів,
Гори насолоди і гріхів.
Ті, кому через Бога не можна,
Та жага їх непереможна.
Замальовані "святі" посмішки.
Сховали інші емоції в чорні мішки.
Поглянули в оченята тобі.
Ха! Скоро ти спопелиш і їхні руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576639
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.04.2015
Ти створив війну в своїй голові
І тепер ти не знаєш хто правий, хто ні.
Дві сторони. Дві сили. Два світи.
Комедія на битві полюсів.
Багрянцем вкутані, пеленою днів
Мільярди твоїх туманних поглядів.
Зімкнулись суддівські вуста.
Твій вирок. Вигнання. Земля.
Третя планета від Сонця.
Тиша, замкнута в воді.
Гіркота в стертому слові.
Ти в полоні. Я на волі.
Далеке життя. Потойбічний світ.
В тобі протистояння. Вигнання, як динаміт.
Ти не знаєш, коли розтоплять твій лід.
Виглядаєш за горизонту корабель додому.
А наші Небеса гнуть тебе додолу.
Й водять, як сліпого прірви довкола.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576579
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2015
Сьогодні День буде іншим.
Не знайдеться Сонця і Веселки.
Не допоможе тобі магія Вуду.
Цим Чесність не рватиме Струну.
Цей День не буде кращим.
Не натягнуть з радістю Небес,
А опустять зі смутком їх додолу.
Будуть падати на тебе, як прогрес.
Змиє Дощ всі наші фарби.
Схочеш творити ти дива,
Та не повернуться нам колишні барви,
Бо не вірять люди в чудеса.
Вони бажають стати дорослими,
Вирости і усе зрозуміти.
Та лиш забувають дитячії пошуки.
Не бажають більше старої Мрії пригріти.
Кажуть Минуле - це дитяча забава.
Майбутнє ж - манія змін.
А Радість вже інші мрії придбала.
Тепер вони в клітці з Вогнів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576317
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.04.2015
Мені не потрібні твої поцілунки..
Я не відчуваю любові.
Мені не потрібна душа і тіло твої.
Я не відчуваю до цього жаги.
Та який п'янкий запах,
Яка сила напою, що в жилах твоїх тече.
Скільки влади наді мною,
Та я і сам частково із крові людської.
Та я ненавиджу твоє Сонце.
Я не мрію про прохолоду води.
Я не відчуваю життя.
Це моя ноша. Не маю каяття.
Я нагадую привида.
Я живу і жити не вмію.
Я закоханий в кров твою.
Я ніби демон-сновида.
Володар Великої Ночі.
Чорнильний світ - лиш моє королівство.
Йди до мене, дивлячись в очі.
Пітьма - моє Люциферове божевільство.
Не сприймайте вірш, як остаточне моє бачення цих нічних створінь.)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576167
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.04.2015
Погляд в темну кімнату
І всі твої страхи, як на долоні.
Я ж там нічого не бачу,
Там лише твої "друзі" геть голодні.
Руки внімілі, вуста стерлись.
Твій розум кровоточить, бо годуєш ним страхи.
Ти мусиш із ними боротись!
Викинь їх, вбий, знищ зі своєї голови.
"Блаженний той, хто цілує очі страху".
Та я більше не боюся.
І ти не лякайся! Дай їм їхню страту.
Я більше нікому не корюся.
Відрости собі крила. Здіймайся птахом!
Понад світами й світом.
Понад жалючим пеклом.
Понад Едемським садом.
Лети на зустріч не собі!
Стань спадкоємцем Ночі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575956
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.04.2015
Мені подобається полонити п'янким,
Я обожнюю спокушати небеса,
Вмію співати голосом звабливим.
П'яній, п'яній і віддавай душу морям.
Не вір своїм вухам і очам.
Довірся мені і моїм ніжненьким рукам.
В обійми йди. Тебе чекають подарунки.
Гість нашої Пітьми, ми всі жадаємо твоєї крові.
Кривава краса моя
Тобі рідна подруга і наречена.
Моя ж натура
Жорстокіша від закривавленого звіра.
Я вирву твою душу.
Зберу, як трофеї твої почуття.
Робить цього я не мушу, а жах як хочу.
Носитиму, як намисто сцени із твого життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575871
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 20.04.2015
Ви будуєте храми на Землі,
Та зводити їх не вмієте в собі.
Цілуєте криваві руки,
Нібито вони святі.
Я не знаю, які слова із Книги правда.
Я не знаю навіщо ми на цій Землі.
Та легше нам повірити в диявола і ката,
Ніж в Бога й ангелів, знятих із хрестів.
Заривайся ж глибше і не кажи, що то вершина.
Живи із широко відкритими душею і очима.
Пали з брехні до небес вогні.
Спопели ті дні чудесні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575844
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.04.2015
Навіщо ми у цьому світі?
Кому належать всі наші життя?
Наш шлях не викладають з квітів.
Хто дарує нам наші почуття?
Навіщо нас створили?
Для життя чи смерті?
Для радості чи для померти?
Коли й за що приходим ми у ці світи?
Кому й навіщо ми усі тут знадобились?
Чи могли б відмовитись, тут не з'явитись?
Ким раніше ми були? Можливо зорями?
Востаннє чи вперше ми на цій Землі?
Скільки ще нам в кінець іти?
В темряві заради світла ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575650
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.04.2015
Зламай мені крила і я навчуся ходити.
Забери мій голос і я навчуся телепатії.
Спробуй зламати мій дух і ти будеш горіти.
Я спопелятиму тебе і твої мрії.
Я не боюся тебе й твоїх ножів.
Біль ніколи не був ворогом мені.
Твій погляд ніщо проти моїх слів.
Твій розум занадто давно закрижанів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575066
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.04.2015
Хто такі планети?
Хто для них зірки?
Космічний пил?
Тихий штиль?
Хто живе в морських глибинах?
Кому насправді належать небеса?
Чому життя вимірюють в секундах?
Чому мені так приємні дощі й гроза?
Чому нас так видають очі?
Не колір, а їх особливий погляд?
Чому такі приємні ночі?
Тому що не потрібен одяг.
Чому живем лиш раз?
Бо ж ніхто не проведе повтор для нас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575063
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.04.2015
Я затопила свої спогади,
Що ховались в будинку навпроти.
Запалила штори на вікнах.
Запилені думки мчали по стінах.
Мені подобається наше з тобою безумство,
Готичний стиль наших одеж.
Відчувати душею все так неймовірно.
За часом не дивись, не треба, не стеж.
Диваки! Ось хто ми є.
Не лякливі, не пусті, життям наповнені.
Не втікаємо від себе, від пітьми.
Нас так багато, великі наші душі.
Немає сенсу не бачити.
Не бачу сенсу в бажанні смерті.
Цілуй, кохай, обіймай його (її)
І все, і всі ми будемо щасливі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574965
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.04.2015
Ти вирішив знищити маску
І здерти з лиця більмо сатани.
Ти став янголом.
Іншим! Без тіла й душі.
Тобі не вдягали каску.
Для тебе не тліли правди плоди.
Ти став для них псом.
Вони ж палили залишки твоєї плоті.
Невір'я й упевненість в своїй правоті
Зробило людей тими катами,
В серцях яких нема справедливості.
Без суду й слідства пришили гріхи.
А вони не належать тобі.
Ти змивав їх сотнями
Років, втоплених у житті.
Ти прикрашений шатами ангельськими.
І крила так личать тобі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574931
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.04.2015
Я не бачу в собі барвів Сонця.
В мені немає загадок весни.
Та назвати мене звичною
Не зможеш Ти.
Я обожнюю звук вітру,
Божеволію від запаху грози.
Я лишаюсь розуму від світла блискавки,
Насолоджуюсь, коли зі мною поряд Ти.
Я відчуваю кохання твого серця
І доторки твоїх любих рук.
Не приносить мені твоє кохання болю,
Відчуваю лиш душі твоєї стук.
Немає сліз в моїх очах ні граму.
Нема образ чи недовіри тінь.
Ти розвів в моїй душі грози шквалу,
Ти стер навіки вітру штиль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2015
Можеш ненавидіти мене,
Можеш думати усе на світі.
Тобі не стане краще.
Ми всі "народжуємось і помираєм грішні".
Зв'язуй свої руки,
Прив'яжись до стіни.
Ти все одно не всидиш,
Ти просто мусиш бігти.
Падай, ламаючи крила.
Вставай, наповнившись пітьмою.
Твого серця не запалить лава,
Тебе не відігріть гарячою водою.
І скільки б ти не говорив,
Скільки б не кричав,
Але в тобі уже померло світло,
В тобі замовкли голоси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574443
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.04.2015
Застигла кров у венах.
І перше місяця лже-світло,
І криваві плями на руках.
Ти нащо це зробив?! Так підло?!
Там не було твоєї правди
І відчуття, ніби ти один.
Незнайшовши краю прірви,
Ти неначе завжди жив у ній, не рахуючи годин.
Прикидаючись надмірно радим,
Конав від болю, від Правди рук.
Був таким безумовним гадом.
Зрадив і не випустив для вибачень і звук.
Корився демонам Мадам.
Покинув свої думки для чужих.
Наплював в обличчя життя рокам.
Занадто "сміливо", як для раба сліпих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574184
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.04.2015
Ти стоїш посеред лісу,
А навколо темний світ,
Темні друзі лісового співу,
Холодні зорі таких гарячих сліз.
І лише свічка, десь за горизонтом,
Десь в кінці, на півночі,
Дає сліпу надію, що то є світло,
Місце, де тебе зігріють уночі.
Ти йтимеш знайомим шляхом,
Знайомі лиця минатимеш в умі.
Ти вдихатимеш запахи Малої Ночі,
Аби Великій свою правду довести.
Дійшовши до світла чиєїсь душі,
Ти станеш янголом її.
Оберігатимеш її попіл від пітьми,
Розпалиш вогонь в її сумному пеклі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574055
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 13.04.2015
А ми сліпі, немов кроти,
Не бачимо таких великих істин.
А ми глухі, немов німі,
Ми забули все, і шлях, яким нам треба йти.
Ми живемо? І так. І ні.
А може ми лише в чиїйсь п'яній голові?
Так хмільним повітрям небо оповите,
А ми німі. І криваве озеро в очах наших розлито.
Й пітьма в тілах
Чи з пітьми наші тіла,
А ми німі, глухі, сліпі
І в це життя поглибленні.
Можливо, його не існує зовсім.
Можливо, ми лише уяви плід.
Та повинні сон оцей пройти достойно,
Чудово прикидаючись, що ще живі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573982
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.04.2015
Нічні істоти. Приємність пітьми.
Ми не з тих, хто боїться темноти.
Ми діти ночі.
Сильний погляд для живих.
Міцні душі для померлих.
Ми народженні в пітьмі.
Ти боїшся наших слів,
Адже знаєш що таке гнів.
Ми діти ночі.
Кажете ми гнилі?
Ха! Це ви давно згнили.
Ми ж народженні.
Випий свого п'янкого сну,
Захмелій, осуши чашу.
Народись разом із нами.
Ви тіла, що мають душі.
Ми душі і маєм тіла.
Ми нічні створіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573786
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 12.04.2015
А ми не вміємо літати.
Крила не ростуть із наших спин.
І так не хочеться чекати,
Поки в руки дасться часу плин.
І ти прийдеш колись,
В минулі дні дитячих справ,
Заглибишся у мрії чужих дитинств,
Наїсися до схочу з любові страв.
Сидітимеш десь, біля вікна,
А з нього дивитимуться її любі очі
І ти знатимеш: "Прийшла Весна".
І серце розцвіло із запахом Ніжної Ночі.
Ти її так чекав, Вона з'явилась.
Цілуватиме твої вуста,
Житиме в твоєму серці,
Завжди. Назавжди. Її кохаєш і кохав.
Тобі хотітиметься аби вона завжди тут була,
Не лише в серці чи в думках.
А й поряд, така тепла, ніжна
і Твоя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573692
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.04.2015
Світ малювава потвор на мой стіні.
Світло ж сміялося з карикатур,
А Темрява здирала "лиця",
Пітьмі показуючи, як трофеї, їх обличчя.
Світло водило пальцями по спині,
Пітьма цілувала недогарки тих скульптур,
Що творив Світ з моїх видінь у синім,
Як Темрява глибокім, небосхилі зір.
Пітьма впала в Небо, спускаючись з Землі.
Світ тримав її важкі повіки,
А Темрява вбирала барви моїх снів,
Які не знайшли Світла кольорів.
Світ стирав потвор на моїй стіні.
Пітьма тонула в Темряві.
Світло, незнайшовший виходів,
Заграло барвами Світів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573478
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 10.04.2015
Ми так боїмось робити помилки.
Боїмось пролити чашу із водою.
Ми так боїмось робити помилки!
Що краще би скорились, ніж боялись..
Ми так боїмось не встигнути.
Ми боїмось своїх страхів незнаних,
Та краще не не боятись взагалі,
А просто боятися боятись.
Найкраще вірити, що світ наш безкінечний,
Що кольорів мільйони чи мільярд,
Що, як і розум, душа і серце скарб,
Що, як і світ, МИ НЕСКІНЧЕННІ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573430
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2015
Я знаю тих,
Кому нема чого втрачати,
Кому життя допомагало падати,
Завзято перешкоджаючи літати.
Танці з дияволом,
Вранішній чай з тираном,
День, проведений в пітьмі,
Запалі очі сильної душі.
Посиденьки із марою.
Кинджал малесенький в спині.
Перегони із водою
Кривавою, в вогні.
Та все ж вони стоять,
Неначе мрій титани,
Неначе тіла їх не болять,
Неначе ждуть світанку.
Шкода, що чекають те, чого не дочекатись.
Йому ніколи не настать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570132
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2015
А ти цінуй усе, що в тобі лишилось,
Що втримав ти, допоки йшов.
Цінуй безхмарне небо в днину,
Цінуй усе, що ти знайшов.
Цілуй кохану милу,
Не міняй її на сто.
Не шукай березу згнилу,
А лілей свою Тополь.
Не шукай заміну правді.
Не іди супроти щасть.
Не кажи, що магії нема насправді,
Не кажи, що нас нема.
Ми всі існуємо, так і не інакше.
Ми всі, що магічними нас звали,
Чи то дракони, чи лісовики,
Ми всі у цьому світі прихисток шукали,
Але не знайшли.
Ми між світами.
Ні мертві, ні живі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563145
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.02.2015
Ми всі залишаємо фантоми.
За нами завжди вони.
Всі наші емоції, слова...
Ми і половини не заберем на небеса.
Частина кожного залишиться.
Ми всі полишим тут минулі дні.
Наш другий дім - Земля,
Ніхто не знає, коли повернемось іще сюди.
Але ти вір, що смерть - це продовження,
Що коли вмирає тіло, душа живе.
Вона сильніша, вона незламна,
Вона вдихатиме повітря ще і ще.
Ми всі живі, допоки вірим.
Ми всі живі, допоки ми це ми.
Ми маємо серця, поки живі.
Ми - це душа. Вір мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563040
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.02.2015
Присвячую цей вірш своєму коханому***
Давай ти будеш Небом, а я буду Землею.
Я прийматиму всі твої дари,
Усі твої грози і невзгоди,
Я прийматиму від тебе блискавки.
Я знатиму тебе як сонце і веселку.
Ти вкриватимеш мене ковдрою з снігів.
Ти будеш Вітром з неба,
Я буду Мавкою тобі.
Я віддам тобі усе, що маю.
Я роститиму для тебе паростки великих мрій.
Не біда, що ні ти ні я, ми не літаєм.
Я серце своє віддаю тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562616
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.02.2015
Тобі так подобалось,
Так приводило в екстаз.
Тобі так хотілось
Бути краще усіх нас.
Ти знищував міста,
Палив надії.
Віддав би все,
Убив би всіх заради мрії.
Ти йшов вперед.
Назад ні разу не дививсь.
І ти не бачив серед нас
Кого насамперед убив.
Твоїх мрій більше нема.
Твої надії згинули разом з усіма.
Ти не вартий жодної жертви.
І ти давно, ой, як давно ти мертвий.
І вже ніхто й ніколи тебе не поверне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562610
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.02.2015
Спалити все життя
І навіть попелу не залишити.
Знищити усі спогади людей
І своїх не створити.
Змусити інших помирати,
Аби прожити сотні життів.
Поставити себе навколішки,
Аби чужими тілами володіти.
Обернутись назад, аби не бачити.
Лікуватись, аби в кінці осліпнути.
Брехати, аби добитись правди.
Йти вперед, аби ніде не опинитись.
Це сутність мільйонів людей,
Хвороба, що гірше чуми.
Від неї нема вакцин чи протиотрути.
Від цього мало кому вдасться утекти.
Лиш одиниці бачать,
Лиш одиниці відчувають,
Чують, мріють, вірять.
Лиш в одиниць незапечатані вуста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562392
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.02.2015
Сонце не покаже сліз.
Вони згорять, поки впадуть додолу.
У Місяця немає слів.
Він потоне вдень, аби вночі піднятись знову.
Слова не мають бути грою.
І усе, все, що сказане тобою
Вдень, вночі чи увісні
Загубиться в потоках снів.
Ти якось будеш іти,
Я йтиму за тобою.
Ти повернешся, глянеш прямо ввічі,
Я не стану говорити, я буду німою.
Слова не мають бути грою.
І усе, все, що сказане тобою
Вдень, вночі чи увісні
Загубиться в потоках снів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015