| Сторінки (7/700): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Віра, Вірочко, Вірусю,
Розтлумачити Вам мушу.
Вас люблю, моя сестричко,
Не нахмурюй своє личко,
І не гнівайся, любенька.
Так вжитті бува частенько,
Коли люди гарячково,
Не роздумавши про слово,
Серце ранять собі гнівом.
Він стає водою й хлібом –
Мучить, нищить, убиває,
Бо він жалості не має.
Гони – геть той гнів, образу,
Щоб не сіяли проказу.
Каже Бог: не проклинайте,
Ворогів благословляйте.
А я жартом відповіла:
Прокляла –
так я їх благословила,
Щоб забралися додому
І не шкодили нікому.
Де образа? Я не бачу.
Як покаються – Пробачу
Будьте, Вірочко, здорова
І уважною до слова.
Гніву я на вас не маю.
Не гнівлива – всіх прощаю.
А ще молюся щоднини:
Боже любий, щогодини,
Бережи мою родину
Й нашу любу Україну,
За всіх воїні, героїв:
Стань їм, Господи, стіною,
І жени усіх убивців,
Тих, ворожих кровопивці
Вітром, бурею і градом
З їхнім наміром й парадом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2024
Велике в світі є багатство
Й багато дуже багачів,
Та дуже мало видно братства
І вірних, люблячих братів.
Любов шукаєм, мов в тумані,
Помітно, що її нема.
Хоч гроші є у нас в кишені,
Та корисливість в серці– тьма.
Ми щось шукаєм, серце прагне.
Та як це щось і де знайти?
Душа болить, зітхає, стогне –
Де шукати і куди йти?
Усе пройшли і скуштували,
Що цей світ запропонував
Та спрагу тим не вгамували.
Це почуття хто з нас пізнав?
Хто серцем всім шукає Бога,
Не заспокоїться ніде.
Хто став на зустрічну дорогу,
До того Сам Господь іде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2024
Відкрий своє серце, доню моя. Я хочу бути з тобою завжди, щоб ти, моя люба, не знала горя й журби. Я дуже люблю тебе, і за тебе на муки віддав я себе.
Не плач, народе мій, бо плачу Я, що ти мене не чуєш, Бо ти далеко ходиш по стежках своїх. Для Мене в своїм серці місця не знаходиш, і не кохаєш вічних Слів Моїх – так продовжує бриніти ця пісня… Будьте благословенні. Вся слава Богу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2024
Хочеш любити всіх і завжди,
Не плакати, не ображатись?
То спочатку Ісуса знайди,
Там зможеш надійно ховатись.
Коли важко, Ісуса поклич.
Він дасть серце – повне любові.
Чуєш? Лунає вже Його клич!
Все найкраще – у Його Слові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2024
Напувай мене, Господи, годуй,
Дай росту й мудрості Твоєї.
Ісусе, Ти веди й в житті керуй,
Любові дай мені Своєї.
З Тобою мир і радість на віки.
Дух Святий нехай мене веде.
І буду я подібна до ріки,
Що руйнує скелі – не бреде.
Щоб у житті вродився Божий плід,
На нові висоти підійми
Ти викупив для Бога цілий світ –
Уклін, подяку, Господи, прийми.
Не знаю як, бо знаєш лише Ти –
У всьому твори мене нову.
Лиш з Тобою досягну я мети,
На хмарі в вічність попливу.
Одному Богу слава і хвала,
А мені радість – нагорода,
Коли у світ летить Благая вість
І йдуть до Бога всі народи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2024
Кажуть, що каятись не модно
І Бога славити й хвалити.
Роби, душе, все, що завгодно –
Собі б у всьому догодити.
У них же вовчі апетити
Ну і мрії, звичайно, різні
Один – жадає серце Афродіти,
А інший – влади у вітчизні.
Їм гроші сняться – міліарди,
В сутінках дорога, на крові,
Трон злотий в насильстві, без любові.
Їхній ангол кличе: «Ну ж, пливи!»
Пливуть, біжать, повзуть і лізуть
По головах і по гробах.
Хто їм завадить, то заріжуть.
Як? Таке подобається вам?
Кажете: каятись не модно –
Тоді посунься й замовчи!
Живи, душа, як тобі завгодно –
Лише на Бога більше не бреши.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2024
Вавилонський грізний цар
Переміг усі народи.
То від Бога в нього дар:
Всі долати перешкоди.
І все золото – його,
Колісниці, раби, коні –
Не від світу є цього,
А із Божої долоні!
Якось, цар став при вікні,
Бачив славне своє царство:
І сади там підвісні –
Незліченне скрізь багатство.
Любить Бог його, та враг
Не дрімає, нишком риче –
Нашептав йому він раз:
«Все це ти! Хай возвеличать!»
Раптом, серденько царя
Піднеслося, закричало:
– Ось, це – мудрість є моя!
Все вона побудувала! –
Тільки мовив те наш цар,
Шум в палатах учинився.
Не від сварки, не від чвар –
Божий суд над ним чинився.
Одяг спав із нього сам –
Голий цар, як народився.
Тож, повірте чудесам:
Весь він пір`ячком покрився.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2024
Не прості ми: воїни на полі бою
Із злом, нахабством, зі слізьми й журбою,
З тим, хто краде, все губить, убиває.
Ні сорому, ні страху він не має.
Як той павук, снує навколо змови,
І за спиною строїть людям кови,
Всім тим, що вірно так його любили,
І аж, навстіж, серця йому відкрили.
За справедливість, честь завжди говорить,
Здається мудрим, «добре» діло творить.
Віру і любов, вірність і надію
Не даймо в руки цьому «добродію».
Бо вилізло лукавство – впала маска:
Слова, обіцянки – все блаж і казка.
Не даймо, браття, нас заворожити,
І повернути ворогу служити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2024
Жила-була одна сім’я.
Їх тато добрий, мудрий, щирий.
Хвалили Боже тут Ім’я,
В любові, радості всі жили.
В сімействі – тато голова,
То – заповідь усім від Бога.
Матуся – ніжна, вольова,
Для тата – справжня допомога.
Вона – у кожному куті,
Весела, завжди у роботі,
Приємна, лагідна в житті
І кожен чув її турботу.
Любенькі діточки її:
Синок Іван і доня Шура.
Були також у їх сім’ї:
Дружок – Бровко і киця Мура.
Любились дуже всі вони:
Дітей зі школи виглядали,
Долала киця паркани –
На висоті дітей чекала.
А як побачить, то біжить,
Несе хвоста свого трубою –
Готова скочити в цю ж мить
І поділитися любов’ю:
Своїм шершавим язичком
Лизати в радості обличчя
І, навперейми із Бровком,
Біжать обоє. Ну! Хто швидше?
І радості немає меж:
Щодня – обійми, поцілунки.
Хотіла б Хрося з ними теж –
Та лежебока і ласунка.
Пізнати хоче все на смак,
І рилом завжди всюди рила.
За кожним разом вона так
Ім’я своє собі творила.
Ну що ти вдієш, як така?
Свиня не знає виховання.
Усе шукає гнояка
Чи то болота для купання.
Тому їх тато змайстрував
Для Хросі гарну клітку, хату,
Замок надійний теж поклав,
В корито – харчу їй багато.
І Хрося нудилася там:
Думки її були в городі.
Вона складала собі план:
Прорватись якось, при нагоді.
Дивилася свиня на світ
Із-за своєї огорожі
І ті, хто їй казав: «Привіт!»,
На її думку, – всі негожі!
Вона звернулась до Творця,
Тамуючи образу й сльози:
– Несправедливість вся оця
Мене замучити ще може!
Хрю-хрю-хрю – ю – ю – ю!
Я в загороді ось сиджу,
А Мурка грається з дітками.
Бровко гарчить, як на чужу –
Гасає он, поміж квітками!
Хрю-хрю-хрю- у – у – у!
А я, нещасна, в заперті –
Для мене місця там немає…
І що мені в цьому житті?
Ніхто не гладить, не приймає.
Хрю-хрю-хрю – ю – ю – ю …
Солодка морква он росте,
Рясні червоні помідори.
Все відгороджене оте
Усе собі, та до комори! –
– Чого ти плачеш, порося?
Що це з тобою, моя люба?
Ти аж здригаєшся уся.
Так можна врізати і дуба! –
– Хрю – ю – ю – ю – ю - ю…
Не милий вже і білий світ:
Самій в хліві отак сидіти;
Свербить постійно мій живіт
Й завжди сміються з мене діти. –
– Гаразд, Хросюню, ти не плач,
Помий обличчя, витри губки.
Приніс тобі я ось калач.
Ти причеши гарненько чубчик. –
Господар вирішив свиню
Манерам гарним научити.
Зобов’язав свою сім’ю
Її почистити й помити.
– Води в корито принесіть
І свинку вимийте щітками,
Гарненько кіски заплетіть
Із кольоровими стрічками,
І гарну сукню, у квітки',
Нові блискучі черевички,
Щоб гній забула і клітки.
Ви їй годіть, як би сестричці. –
– Слова Господаря – закон.
Ми зробимо, що ти волієш. –
– Чимало буде перепон.
З любов’ю, друже мій, зумієш. –
– Готове вже, здається, все.
Піди, Бровко, поклич-но Хросю.
З собою хай же не несе
Того, що було з нею досі. –
– Хрю - хрю, що це за знак такий?
Ви хочете мене убити?
– Господар добрий наш, благий –
Звелів тебе оце помити. –
– Хрю – хрю – хрю – хрю – хрю та хро.
Навіщо тратити добро?
Томити руки й мене мити
І мучитись. Води відро
Нести – ще можете й розлити.
А я отам, на хідничку,
Щаслива з вами буду жити.
Я можу також в квітничку. –
– Тебе ми мусимо помити!
Ти, свинко, хитра – не мудруй!
Давай залазь мерщій в корито
Та все болото відмочи,
Щоб легше було тебе мити. –
– Мені здається, чиста я.
Торік, перед Різдвом, я милась.
Хіба що суконька моя,
То, справді, добре обносилась. –
Сміялись дружно всі вони.
– Скидай, залазь мерщій у воду,
Омийся ти, похорони
Свинячу і грішну' природу.
Щоб не смерділо в домі цім
І все було у згоді, в мирі,
І, щоб приємно було всім,
Жили в любові люди й звірі. –
Взялися дружно, враз і вмить
Її гарнесенько помили –
Чистенька, біла – аж блищить.
Та ще й парфумами полили.
– Любенька, досить вже, вилазь.
Я впевнена, що ти вже чиста.
Давай, тебе я заплету.
Як хочеш, дам своє намисто.
– Мені здається, що не та,
Нова я стала – Хрося інша:
Красива шерстка, золота,
І стали білими колінця. –
І радості не було меж!
Вона раденька танцювала.
–Танцюйте ви зі мною теж! –
І Хрося радісно співала:
«Гарна сукня у квітки,
Кольорові теж стрічки,
В черевичках каблучки,
Як у рідної дочки! –
Приспів:
Гоп-скік, гоп-скік –
Нові черевички!
Гоп-скік, гоп-скік –
Братики й сестрички!
Тато ваш – вже тато й мій,
Доня я у хаті цій!
Мама люба вже й моя
І новою стала я!»
Приспів.
– Щаслива, радісна ти, будь.
В свою сім’ю тебе приймаєм.
Тобі відкрилась Божа путь –
Хай Бог тебе благословляє.
Ти будеш в хаті від тепер,
Завжди в пошані, разом з нами.
Пішов на дрова твій цебер –
Навчайся їсти вже руками. –
Взялася разом дітвора
Навперегін допомагати,
Навчати Хросеньку добра:
Як, що робити і казати.
– Виделку брати і ножа,
І вже не плямкати губами,
І пити з чашки, не з відра,
І слідкувати за зубами,
Стелити ліжечко своє,
Не їсти брудними руками,
Щоденно личенько твоє
Чистенько мити вже без мами. –
– Ви всі навчаєте її. –
Он, Хросю вже перелякали.
З любов’ю навики свої,
Ви краще б їй передавали. –
– Ми, Хросю, любимо тебе,
Добра і радості бажаєм –
Книжками мудрими оце
Ми всі тебе благословляєм. –
«І де знайти мені слова,
Сказати мудре щось в подяку?
Кажи, свиняча голова,
Чи спорожніла з переляку?»
– Гаразд, гаразд, уже пора
Нам, любі діточки, до столу.
Закінчилась весела гра –
Не запізнитися б до школи. –
І кожен діло добре знав:
Хто стіл старанно застеляє,
А хто тарілки розкладав
Хто всім водичку наливає.
Стояла Хрося в стороні –
Нічого з того ще не знала.
«А що робить тепер мені? –
Себе настирливо питала. –
Цебер мій викинули геть.
Чи буде місце мені сісти?
Хоча б насипали ущерть. –
Сама не знаю, як то їсти».
– Ну, все здається. Хліб і сіль…
Пора. Синочку, клич вже тата,
Кажи: «Накрили дружно стіл,
Тепер вже можна починати».
– Хвала і слава, Отче наш,
Тобі за цю смачну поживу.
Благослови і освяти,
Щоб жити радісно й щасливо.
В Ім’я Ісуса просим ми,
Святе Ім’я всі величаєм –
Молився тато із дітьми
Щодня, і стало те звичаєм.
Всі дружно їли, як один,
Лиш Хрося – та спостерігала:
Як всі беруть, кладуть куди
І що їй діяти – не знала.
І враз, відважилась вона:
Надійно ложку обхопила,
Хоч знала, що була смішна,
Але навчитися хотіла.
Черпала суп – та все дарма.
«Ой, що робити? Я не знаю!»
Вона і так, вона і сяк…
- О, ні! Обід я не лишаю!
Схопила миску за краї,
Туди встромила своє рило,
«Нехай сміються – всі свої»
І – супом морду всю покрила.
Усе злизала язиком,
Де лиш вона могла дістати.
Сміялись Мурка із Бровком –
На них суворо глянув тато.
– Так не годиться, діти, нам
У скруті Хросю залишати.
Усім, по-черзі, треба вам
Манерам добрим научати. –
Взяла салфеток цілий бунт
Любима донечка, Шуринка –
Їй не сподобався цей глум,
І стала мити бідну свинку.
– Доволі, Хросю, не журись,
Все добре й гарне – попереду.
Старанно, люба, ти учись,
Бо на початку всім не з медом.
Ти не хвилюйся, не спіши,
Проси когось на допомогу.
З тобою будемо усі.
Разом знайдемо ми дорогу.
- Спасибі, любі ви мої,
Що любите мене, те знаю.
Всі перешкоди у житті
Я з вами швидко подолаю. –
Робила Хрося, що могла:.
Щодня вставала спозаранку,
Стелила постіль, і тягла
Тріпати килим свій на Ґанку.
І добре йшли її діла.
Книжки щодня вона читала.
Якщо сама що не могла,
Тоді у когось там питала.
І стала Хрося вже не та.
І, навіть, рохкала інакше,
І їла чисто, все до дна,
Та й загордилася, неначе.
Усе частіше, кожний день,
Лиш перед дзеркалом сиділа,
Порад – не слухала, мов пень,
Допомагати – не хотіла.
Все турбувалась про красу:
Підводила й щипала брови,
Обстригла геть свою косу,
Пустими стали всі розмови.
Казала завше: «Зайнята.
У мене є важніші справи».
Як вчула запах гнояка –
Мерщій забагла: до забави.
– Мені для чого ці знання?
Не маю більше я охоти! –
І безголова та свиня
Пішла валятися в болоті.
Ой, свині, свині, горе вам!
Ви топчете чужії перли.
А місце ваше є не там,
І Бог не хоче, щоб ви вмерли.
Чи ти свиня, чи інший хто,
Той, що покликаний до неба,
В болоті був же ти – «ніхто» –
Туди вертатися не треба!
То ж пробудися, ніби спиш,
Рабом не будь своєї плоті.
Всі ниці помисли облиш,
І не твори свій цирк на дроті.
Бо що високе у людей,
То для Творця – воно гидота.
В польоті помислів, ідей, –
Аби не впасти до болота.
У кожного – воно своє
Таке приємне і високе –
Здається, сили нам дає.
Насправді, смокче наші соки.
Шукай Летовище хутчіш.
Куди ти взяв уже білети,
Щоб не пішло життя за гріш,
Де гордість, чин і амулети.
Бо як почуєте ви клич,
Тоді вже край – замкли ворота!
Піде землею грізний бич –
Назад не буде повороту!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003593
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024
Молімось зараз, вголос, разом, за воїнів і за Україну,
щоб голос наш полинув до небес.
Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, Владика Всесвіту, Творець Неба і землі, і всього, що існує, люблячий наш Отче, дякуємо Тобі, що Ти захищаєш наших воїнів, нашу землю, наш народ український від ворогів-кровопивців, що дикою навалою напали на нашу землю, на нашу Україну. Хай буде прославлене і благословенне Святе Ім’я Твоє. Боже наш, Всемогутній Всесильний, прости нам безбожність усяку, всі помилки, гріхи наші, всіх бовванів, яким де-хто поклоняється, прогнівляючи Тебе, шукаючи допомоги, по своєму невігластву у того, що не бог, що не спасає. Прости нас, Боже, по великій милості Твоїй, бо Ти Бог Один і Істинний, милосердний, Спасаючий, людинолюб. В Ім’я Ісуса просимо, Господи допоможи нам, захисти Україну і наших воїнів, і нас з ними, бо Ти маєш незліченну кількість, Небесних непереможних воїнів. Допоможи нам, визволи нас від цих лютих бездушних істот, бо чини їхні – не людські, а звірячі. Прожени їх бурею Твоєю, навтіч, із землі нашої, щоб прийшов Твій мир і Перемога. Зціли, Цілителю наш, рани воїнів наших, Твоєю рукою забери їхній біль, бо Ти Цілитель наш і Спаситель наш, Скеля спасіння нашого, надія наша і щит. Господи, прости нас усіх, омий нас кров’ю Твоєю Святою, оправдай, щоб наші гріхи не були перешкодою потоку Твоєї Божої милості і любові, бо написано, що наші гріхи розділяють нас із Тобою. Ти Бог вірний, люблячий, милуючий. Боже Святий, в Ім’я Ісуса Христа просимо, постав Свій щит, Свою охорону і захист нашим воїнам, їхнім родинам, містам і селам, кожній людині. Захисти, Боже від всякої аварії, всякого лиха, всякої ракети, міни, снарядів і осколків, крадіїв і зрадників, всяких зловмисників, будь з ними і вдень і вночі, рано і ввечері. Господи розположи серця всіх людей, сусідів близьких і далеких, щоб вони принесли свої дари на допомогу воїнам нашим для Перемоги. Боже, пошли сором і каяття всім, хто обкрадає наших воїнів, ганьбить і осоромлює нашу Україну перед усім світом, укріпи серця, всіх, хто боїться, будь їм опорою і захистом, навчай, благословляй мудрістю, дай знання, вміння і відвагу. Віримо і дякуємо Тобі, бо Ти вже захищаєш нас. Вся слава хай буде Тобі – Богу Одному Святому, Отцю нашому Небесному в Ім’я Святе – Ісуса Христа. Амінь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2024
Психотропи звідусіль
Ворог сипле наче сіль.
Розпиналася «Свобода»,
А тепер – «Всё для народа»:
Туди скік і сюди скік –
Так минає рік у рік.
З усіх сил, лиш без «обіди»,
Надриваються сусіди:
Психотропи і своїм –
Кий на мозок буде й їм.
Україні і Європі –
Інші є в них психотропи.
Призначили, що й кому.
Кому грип, кому чуму;
Кому бомби на «коробку»,
Кому ще якусь «хоробку».
І буває, що чума,
З смертю ходить – не сама.
Враз туди вона звертає,
Де ніхто там не чекає.
Сама робить собі баль:
Б’є невинних, – ось що жаль!
Стали всі несамовиті –
Зомбі байкою забиті,
Бо мізки їх набакир:
Із технічним маслом сир –
Не привабить і ворону.
Все в війну і в «оборону».
Все на бомби і на «град» -
На диявольський парад,
Бо їх Родина лякає:
Україна нападає!
Може, люди, вже пора?
Досить вам! Як дітвора.
Треба всім протверезитись:
В рот тих СМИ вже не дивитись!
Хай їх мамі буде грець!
І брехні прийде кінець!
Хто із смертю йде до хати,
Буде в озері палати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2024
Психотропи звідусіль
Ворог сипле наче сіль.
Розпиналася «Свобода»,
А тепер – «Всё для народа»:
Туди скік і сюди скік –
Так минає рік у рік.
З усіх сил, лиш без «обіди»,
Надриваються сусіди:
Психотропи і своїм –
Кий на мозок буде й їм.
Україні і Європі –
Інші є в них психотропи.
Призначили, що й кому.
Кому грип, кому чуму;
Кому бомби на «коробку»,
Кому ще якусь «хоробку».
І буває, що чума,
З смертю ходить – не сама.
Враз туди вона звертає,
Де ніхто там не чекає.
Сама робить собі баль:
Б’є невинних, – ось що жаль!
Стали всі несамовиті –
Зомбі байкою забиті,
Бо мізки їх набакир:
Із технічним маслом сир –
Не привабить і ворону.
Все в війну і в «оборону».
Все на бомби і на «град» -
На диявольський парад,
Бо їх Родина лякає:
Україна нападає!
Може, люди, вже пора?
Досить вам! Як дітвора.
Треба всім протверезитись:
В рот тих СМИ вже не дивитись!
Хай їх мамі буде грець!
І брехні прийде кінець!
Хто із смертю йде до хати,
Буде в озері палати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2024
З Новим роком, любі друзі,
Близькі, дальні і в окрузі –
Усім людям в Україні:
Всім дорослим і дитині.
Хай війна пропаде, згине!
З нею сором хай полине
Весь туди, де народився
Й в світі цілому розлився,
І сльозами заквітчався,
Ще й з брехнею повінчався.
Забере хай всі руїни
З дорогої України,
І посіє в себе вдома.
Щезне хай від нас утома,
І не стане й сліду страху,
Й не дамо в борні ми маху.
Дай нам, Боже, всім з Тобою
Встати дружно, як стіною.
Дай, Спасителю, нам сили,
Щоб ми ворога скосили,
Поскладали у покоси,
Й щоб не впали на них роси,
Не скропили їх водою
Прецілющою, святою.
Щоб вони не повставали,
Свого рога не підняли,
І у цілім білім світі
Більше сліз не проливали.
Нашим воїнам стіною
І прибіжищем, скалою
Постань, Господи, у скруті –
Правда й світло не закуті.
Будь нам, Боже, за опору
Завше, й в цю тяжкую пору,
Звіра лютого здолати,
Й не пустити зло до хати.
Щоби радість Перемоги
Укріпила руки й ноги.
Заспівала над полями,
І над селами й містами,
Загуділа на заводах
І на чистих наших водах;
Засміялась діточками
Над щасливими батьками.
Будьте всі живі й здорові
Білобрисі й чорноброві –
Усі хлопці і дівчата!
Дітей Божих – не здолати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2024
Подяку Господу складаєм
За все, що ми від Нього маєм.
Нема у світі ні одного,
Щоб щось було, що не від Нього.
Спасибі, Господи Єдиний,
Всієї нашої родини,
Сльозами вмитої країни –
Твоєї, Боже, України.
Прости, Спасителю, помилуй,
Не дай нас зжерти крокодилу,
Що сльози ллє свої лукаві,
А сам гуляє на забаві.
Крокодилята скрізь і всюди,
Їм байдуже, що гинуть люди.
Гонитва – статки набувають,
Й те, що не їхнє, загрібають.
Воюють гаспиди за владу,
І не бояться пекла-аду,
Бо думають, що Ти не знаєш,
І всіх бандитів теж прощаєш.
Відкрий нам, Боже, очі серця,
І намасти язик нам перцем,
Щоб не брехали і не крали,
І Батьківщину не продали.
Народ і Бог наш чує, бачить.
І лиш тоді Він нам пробачить,
Коли, нарешті, перестанем
Ганьбу творити і оману.
Коли не будемо ховати,
Що Бог дає, щоб захищати
Життя всіх воїнів, людини
І дорогої Батьківщини.
Всі зупиніться! Не женіться,
А Правді Божій поклоніться!
Бо всю брехню, з її парадом,
Бог поб’є страшенним градом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2023
Вся слава Христу Ісусу
Подяка і низький уклін.
Викупив кожного душу:
Всіх народів, всіх поколінь.
Він – не Ісусик маленький,
Що в мами сидить на руках,
І просить помочі в Неньки,
А темінь руйнує і страх,
Сльози втирає, лікує,
Плече підставляє Своє.
Хто кличе Його – Він чує
І серце лікує твоє,
Бо милість Божого Сина
Без краю, кінця і без меж,
Благословенна, людино,
Коли Божий дар цей приймеш.
Малюнок автора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2023
Величаються парадом.
Бомби сиплять, наче градом,
Смерть і жах лиш сіють всюди,
Утікають звідти люди.
Та у палиці два боки.
Люди плачуть, терплять поки
Їм терпець не увірветься
Й помста в серці відізветься
За усі оті руїни,
Що нема вже батьківщини,
За утоплених, убитих,
Мокрих, змучених, розбитих;
За украдене дитинство
І за людське оте свинство
Їх знайдуть в метро, в готелях,
Щоби виспались, як стелять.
Тож, покайся, гегемоне!
«Хай знамено те червоне»
Не мандрує в землях інших
Й не приносить смерті більше.
Бо, що сієш, те і вродить.
Помста он, по світу бродить.
Завтра глянь і – навернеться:
Страхом, смертю відізветься.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2023
Перед святом Миколая
Цілу ніч не спав Антосик:
«Я лиш чую та читаю:
Миколай гостинці носить»
Він хотів усе те знати
І побачити вже того,
Дещо також запитати
В милосердного святого.
Він роздумував, лежачи
І накрившись одіялом:
«Так мене ніхто не бачить.
Все побачу – що б не стало!
Видно так мені кімнату:
Я не можу прозівати!
Миколай, щораз, у свято,
Ходить радість роздавати».
Голова його гуділа,
До подушки прилипала.
Обважніло усе тіло,
Із свинцю, немов би стало.
Так, всю ніч, із сном в двобої
Борюкався наш Антосик.
До подушечки м’якої
Притягався бідний носик.
Раптом, вранці, рано дуже
Двері тихо відчинились.
Що б ти думав, любий друже?
Серце, ніби, зупинилось:
Ось, нарешті, я побачу
Сам святого Миколая.
Як же то йому віддячу?
Особистість він святая.
Ні, ні-ні ще не вилажу
Я із схованки своєї.
Може бути, що ображу
Чином витівки моєї?
Ба, та що це? Не повірю:
Став мій тато на порозі.
Серце впало, наче гиря:
Ковзани тримав хороші,
Саме ті, що я вподобав
Позавчора в магазині,
На тарілці різна здоба
І цукерки у корзині.
Тато все поклав на ліжко,
Ніби так, що під подушку.
Вийшов тихо, наче мишка.
Кошик взяв Антось за дужку,
Кинув геть його від себе –
Роблять, ніби я маленький!
Знову байка! Ні, не треба
Побрехеньок солоденьких!
Вже не міг заснути більше.
Час прийшов іти до школи.
Що попереду? Ще гірше:
На плечі він спав в Миколи.
Так пройшли усі уроки
І не чув, що каже вчитель.
Що за напасть і морока:
Сон бо ж є тяжкий мучитель.
Ну, хоч став очам підпори
І залізного корсета!
Кості, наче, десь поділись,
Тіло, ‒ мов сира котлета.
Аж чотири одиниці
Ніс в щоденнику Антосик.
Сльози ллялись, мов водиця,
І червоний шморгав носик.
Не журись, тримайся, друже!
В Слові Божім ти повчайся.
Наш Господь всіх любить дуже
Подружитись з Ним старайся.
Правду Він лише розкаже –
Таємниці всі відкриє,
Дивосвіт тобі покаже,
Твоє серденько зігріє.
Не барись, віддай Ісусу
Всю твою печаль, проблеми.
Він врятує й твою душу
Будеш ти благословенний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2023
Казка
За морями синіми і океанами глибокими, в красивій і багатій країні, що називається Брехляндія, – не знаю, як пекладається на нашу мову, в заможній сім’ї народився хлопчик. Радості не було меж. Назвали модно і звучно «Еміль». Хоч були добрі та побожні люди, а от гордість – зашкалювала. Виникла у них проблема «хрищених батьків». Всі сусіди і родина для них – прості люди, а вони ж – багаті, не личить їм родичатися з простолюдинами.
Став дід Василь на коліна та й помолився: «Боже Святий, прости мене, що турбую Тебе, пошли мені знатного батька хрищеного для мого онука, щоб багатим був, та знатним, щоб було не соромно з ним родичатися. Амінь!» Звичайно, Бог на такі молитви не відповідає, бо Він гордим противиться, а смиренним дає благодать. А Люцифер, тут як тут, – просити не треба, бо він чекав на це дитятко. Прийшов з кумою разом, красунею Венерою. Радості – повна хата. Священник прийшов, щоб охристити онука найзначніших людей в окрузі. Справили христини, свято гучне та велике, гостям подарунки роздали і бавилися аж до ранку. Й хрищені батьки дали хрищенику дуже дорогі дари, ще й діамантового метелика на золотім ланцюжку, здалеку, здавалося, ніби, хрестик. Сказали, що цей подарунок буде берегти його, і виконувати всі його бажання, і хрищеник стане великим і знаним у цілім світі. Звичайно, родичі і гості сприйняли це, як слово «для годиться», віншування. Нікому і на гадку не могло прийти: що то за такий подарунок, і якої біди він наробить у світі.
Ріс Еміль швидко. Коли почав говорити, то на запитання: «Як тебе звати?», відповідав: «Мене вати Міль». Всі тішилися, посміхалися, що він губив першу літеру, бо, майже, всі маленькі дітки не можуть вимовляти вірно своє ім’я, а ще й подарунок такий іменний…, метелик.
У день повноліття хрищений батько завітав до хрищеника на іменини, щоб привітати батьків і забрати своє. Його щедро пригощали і тішилися своїм кумом. Але радість їх затьмарилася, коли почули, що він забирає їхнього любого Емільчика, щоб топтати народи і бути імператором у його імперії. Страх стиснув їхні серця – перелякалися мало не до смерті, бо зрозуміли, ким, насправді, являється кум. Метелик негайно подав команду: «Заспокоїтись всім!» В ту ж мить все стало на свої місця. Всі знову раділи, весело прощалися, запрошували часто приїжджати, і не забувати батьків.
Нікому на гадку не могло прийти: що кум – то Люцифер, і не оздоби роздає, а пастки, в які уловлюється кожен, хто подивиться у вічі, і хоч трішечки повірить йому, а ще гірше, коли хрищеник покладе на кого руку, ніби, в знак поваги чи симпатії, то метелик залазить в серце легковіра. Він такий манюсінький, і якийсь прозорий, що помітити його важко. Потрапивши в свою оселю, надійно закріплюється. Як той рак, розчепірює свої клешні, пускає гіркий корінь, і всмоктується у стінки сердечного м’язу, настроює антени, і починає закохувати клієнта. Людина не помічає цього і не розуміє, чому змінюються її думки, уподобання, симпатія, що з ним коїться, чому йому так подобається Еміль, і чому він йому у всьому довіряє, і чинить, як той хоче, боїться, щоб часом, не образити його. Мало хто знає, що світ духовний, і є духи диявола і духи Божі. Вони невидимі, але пізнаються за ділами їх. Духи диявола приходять залякати, украсти, вбити, погубити. А Господь Сам говорить, що Я дав вам духа не страху, а Духа Сили, Любові і Мудрості.
Бог створив людину і все, що існує для того, щоб вона жила легко і радісно, а також обдарував її інтелектом, щоб була думаючою, доброю, мудрою і щасливою. А сатана, полонивши серця обдарованих від Бога людей, спровокував на створення штучного інтелекту у вигляді діамантових кристаликів-чіпів подібних до мілі. Міль, як міль виглядає, може хіба трішки менша, але зловредний мікроскопічний чіп-кристалик, який не можливо побачити не озброєним оком, знаходиться в її голівці, тому ніхто не здогадується: що то за біда з’явилася в його домі чи офісі. Нічні метелики летять на світло. Справжня, жива міль шукає вовняні речі, а диявольська міль шукає негативу. Насправді, це воїни тьми, слуги диявола, його духи. Їх стільки, як пилу в атмосфері, як ті віруси вони одразу прилипають до того, по кому видно, що «ось цей продається, і буде служити хазяїну». Особливо швиденько вселяються до того, хто дуже любить гроші, славу, владу, насилля, неправду з вигодою, наповнений всіляким негативом, доріканнями, ненавистю до свого ближнього, хто злословить, горить заздрістю, ненаситністю, повний сумнівів і осуду, невірства і зневаги до свого Творця і годувальника – до Бога.
Міліарди метеликів розлетілись по всьому світі, і старшим над ними став Еміль і його Міль. Він працював невтомно для свого хрищеного батька – сатани, але це і йому приносило неймовірне задоволення, бо перед ним почали вклонятися сильні світу цього. Свою Міль він поселив у кожне серце, що, на його думку, могло чимось посприяти у ділі: створення нової і останньої – Вічної імперії на землі, де буде новий порядок і всі будуть підкорятися лише йому. Міль виконувала всі забаганки, і це його дуже тішило. Вирішив, що з її допомогою, він зможе стати вічним імператором усього світу: посіявши хаос і, посваривши між собою усі країни, зруйнувавши їх єдність, ослабивши міць, завоювати у рабство «свого нового порядку» без права голосу, радості і волі, у вічному страху, приниженні, і у сліпій німій покорі. Щоб досягнути своєї мети, не гребував ніякими методами і засобами.
Спочатку, наказав Мілі зробити закоханими і матеріально залежними впливових, у кожній державі, своїх обранців-корисних ідіотів. Кожному присилав, таємно, ще й дарунок – чемодан з величезною сумою «зелених», щоб завжди підтримували всяку його неправду, закрили очі на всі злочини, і завжди виправдовували на всіх міжнародних платформах, не дивлячись на все те зло, сльози і кровопролиття, що він чинив, називаючи себе миротворцем, борцем за мир і права людини. Він став подібним до свого хрищеного батька, батька брехні. Він, Люцифер, був найдовершенішим ангелом Божим, але так загордився, що захотів стати вищим за Бога і за це був покараний ‒ скинутий з неба. "I не знайшлося йому місця на небі. I в страшній лютi зійшов він на землю", щоб ходити по ній, жити на ній i "рикати, як лев, шукаючи, кого б пожерти".
Першу цивілізацію загубив дуже легко, бо їм сподобалася його наука неправди, розпусти, насилля і жорстокості. Свій блуд і бруд вони чинили до нестями і не розкаялися, щоб жити. Те ж саме, він взявся відтворювати знову на землі, і спонукає живущих брехати, красти, прелюбодіяти, насилувати, заздрити, ненавидіти і зневажати Бога, звинувачуючи Його у всіх бідах, які приносить, вчиняє і насилає сам сатана. Цей діамантовий штучний інтелект, відрізняється від всіх інших чіпів, бо може поширюватися, як вірус, породжуючи всілякі гидкі пристрасті, які захоплюють людину, володіють нею і спрямовують всі її прагнення і бажання їй на зло.
У країні, «Брехляндії» нема куточка, де можна було б сховатись від цієї клятої Мілі, подібної до злих духів піднебесних, яка перетворила людей у безмозких гуманоїдів, закохавши їх у Еміля, бездумно, безмежно, до самопожертви за п’ять копійок. Абсолютний послух, без жодного незадоволення чи протесту, без думок і роздумів, без мислення, аналізу, і висновку з того, що вони чують, бачать і чинять. Вираз: «думайте» замінено на «вставай страна огромная, вбивати, грабувати, нищити все і всіх підряд бо країна 404 наступає»!
Абсурд, абсурд і лише абсурд у день і вночі з телевізорів і всього, що говорить, ллється брехня. Самі ретранслятори імперської брехні за величезні гроші, перетворилися на вовкулаків чи то андроїдів, чи то песиголовців – не можливо зрозуміти, бо від людської подоби і гідності залишився лише одяг і шкіра – верхня оболонка. Вони не гребували ніяким лайном – самі їли і годували всю імперію, так що мозок розмок, розкис і випарувався, а в головах залишилося лише лайно. Коли ставало запитання вибору перед громадянами цієї держави, що з демократичної перетворилася на кратошандарську, майже, всі вибирали дорогу Еміля, хрищеника диявола, ‒ будувати Імперію зла у цілому світі від одного океану аж до другого, вмираючи на фронті за цю диявольську ідею. Та, невеличка групка людей, що вибирала шлях Всевишнього Бога, дорогу правди і миру, любові і братерства, осуджувалася за «зраду». Їх вбивали, або відправляли за ґрати, на довічне ув’язнення, бо вони самі зробили свій вибір – не стати спільниками вбивства невинних народів – не служити злу.
Недоімператор наказав Мілі, щоб його військові чини «міністерства нападу» прийшли до його бункера, і переступивши поріг, щоб усі перетворилися на драконів. Розмір кожного, щоб залежав від його мудрості, а сам Еміль щоб був найбільшим. Так і сталося. Коли господар подивився на себе в дзеркало, задоволено посміхнувся. Він виглядав гігантом. Своїми головами, майже, досягав стелі. Кожний генерал, переступивши поріг, перетворювався на велетня-дракона. Добре, що здогадався приймати у великій залі. У драконів затряслися ноги, коли побачили свого патрона, затріпотіли серця від страху і думок: а що ж буде далі? Старший запропонував усім сісти. Спробували, але кожен з них упав на землю, розчавивши крісло. Еміль криво посміхнувся, подумавши: так буде з кожним, хто мене зрадить, і промовив:
– Післязавтра, досвіта починаєте наступ. –
Генерали мовчали, заціпеніли, наче, відібрало у них мову, боячись підняти очі. Самий найменший відважився заперечувати, врозумляти.
– Високоповажний пане, дозвольте вам сказати: Ви наймудріший стратег усіх часів і народів. Ми дуже любимо і шануємо Вас, але дозвольте говорити. –
– Говори. –
– А чи все прораховано, щоб починати таку велику справу? –
– Ти що, сумніваєшся у моїй геніальності? –
– Ні, ні, я дуже шаную Вас і довіряю кожному слову. –
– Отак краще, контролюйте ваші язики! Досить балачок! Всім частинам дати наказ, щоб кожен мав парадну форму. За три дні маєте бути в столиці!
Еміль наказав Мілі, щоб біля порога, повернула їм їхній попередній вигляд, але страх перед ним не здіймала. Всі були дуже збентежені почутим і побаченим. А він підняв очі і побачив на стіні напис: «Що сієш, те й пожнеш!» Звичайно, всі думки йшли на виправдання його задумів і злочинів. Серце пронизав холодок страху. Кого я боюсь? – подумав він – з моїм хрищеним батьком, який може бути страх? Чиню з усіма, що мені подобається. Всі визнають, що я наймудріший. Його погляд знову побіг на стіну, де вперше бачив напис. «Хтось хоче зі мною сперечатись, але боїться» – подумав він і прочитав: «Початок мудрості – страх Господній» – щоб боятися, то я не боюсь, але якось потрібно залагодити цю справу. Він покликав відповідального за духовні справи, і той порадив виготовити ікону царя Еміля, що негайно було зроблено, без зволікань. Ікона була готова, порадник її освятив, і поставив у храмі на почесному місці. Потрудилася і Міль, навіявши невимовну любов у прихожан. Вони вклонялися, цілували і молилися, благословляли її, і дякували Богу за їх царя. Еміль прийшов, помолився, потішився, бо був намальований з імператорською короною на голові. Радість була недовгою. Він спішив додому, щоб побачити чи догодив Богові. Переступивши поріг, звів очі на ту стіну, де з’являлися написи. Застив у чеканні. Несподівано щось чи хтось почав писати. Затамувавши подих читав: «Хай не буде тобі інших богів при Мені! Не роби собі різьби й усякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм, і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, що ненавидять Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді». Повторення Закону 5:7-10.
Задумався Еміль, що синів у нього нема, то що робити, котрого бога має слухати? Батько хрищений, Люцифер, допомагає на кожному кроці, здійснює всі його бажання, підкорив всіх сильних світу цього, а в уряди їх, запустив пацюків, які працюють там, щоб зробити мене імператором всього світу. Виходить, що він ні в чому, ні перед ким не зобов’язаний. Там, куди іде, і мріє стерти їх із лиця землі за непокору, то пацюки вже зняли оборону від столиці, розмінували дороги і мости і з великим нетерпінням чекають його, і будуть зустрічати з квітами.
Нарешті, сталося: його величезна армія гуманоїдів чи то песиголовців, за гроші і збурених міллю, що перестали бути людьми, ринули у сусідню мирну малу, порівняно з агресоркою, країну. Діамантова міль робила свою роботу «бездоганно» – розрідила брехнею їхні мізки і закладала туди лиш те, що викликає страх перед Емілем, спонукає до насильства і знущання, грабежів, вбивства, всякого зла і безчинства. Здавалося, що світ повернувся у жах епохи Середньовіччя на залізних конях, які плюються вогнем і смертю. Сіючи страх на своєму шляху, навала нелюдів руйнувала міста, вбиваючи мирних жителів усіх підряд, чинячи неймовірне зло. Щури – пацюки тішилися, мріючи про високі посади, послушно виконуючи всі настанови, рішення і накази агресора.
Щоб не затьмарювалася слава «великого вождя і полководця», хрищеник знищив усіх, хто допомагав йому раніше і знав його недоліки, або виглядав мудрішим за «вождя». За наказом, Міль постійно перетворювала різних людей, навіть, у тварин. Йому подобалося, коли своїх військових начальників, генералів перетворював у драконів, а коли ті чимось не догоджали в чомусь – убивав, а їхні зуби йшли на укріплення оборонних споруд на фронті, бо замість параду у столиці, був драп марш. Всі тремтіли перед ним від страху і говорили неправду, щоб догодити найбільшому у світі брехуну, звичайно, після хрищеного батька.
Ось вони, діла диявола: поля, ліси, посадки встелені трупами, які не встигають забирати і спалюють у крематорії на колесах. Він не ходить, а літає, жере душі людські, випиває ріки крові старих, молодих, а найдужче – дітей, і йому все мало, мало й мало! Його хрищеник – вірний, за корону імператора готовий зітерти все і всіх з лиця землі, погрожуючи ядерною бомбою.
Господь попередив своїх вірних, синів Котигорошка, і вони, Котибабахи – Бавовнятка, з Божою допомогою, вчинили голіруч такий спротив, що ця звірина орда утекла далеко на схід, залишаючи свої танки, бронетранспортери і іншу дорогу смертоносну зброю, своїх поранених і вбитих.
Куплені і полонені Міллю сусіди не допомагали, зупинити бандита, боялися, не сміли «принизити» прогнівити вбивцю, головного терориста, брехуна і злодія, який замахнувся на цілий світ, бо ж заплачені щедро, тому лиш виражали співчуття, що вмирають їх сусіди, надіючись, що, може, їх пронесе.
Скільки б не тривала ніч, всеодно прийде день, і світло знищить темряву. Уся країна молилась до Бога, і Син Божий прийшов, щоб зруйнувати і знищити всі діла диявола. Ісус – то Правда, Любов, Повага, Самопожертва, Дорога, Хліб і Життя. Людина не бачить тілесними очима ні Сина Божого, ні диявола, тому не всі ймуть віри про духовний світ і що в ньому діється. Хто шанує Сина Божого, кличе Його на допомогу, той бачить її і свідчить усьому світу. Тому, хто всім серцем повірив Господу Ісусу Христу, запросив у своє серце бути його Господом і Спасителем тут на землі і в вічності, диявол не може заподіяти зла. Молились воїни, їх рідні, сусіди, знайомі – уся країна, і Господь звільнив полонених сусідів від диявольської Мілі, і відкрились їх очі, щоб вони побачили і зрозуміли правду і небезпеку. Коли світ протверезився, перестав думати, як зберегти обличчя бандиту, то об’єднався, щоб протистати цьому всесвітньому злу. Велика подяка Господу Богу Святому, бо це Він здійснює хотіння і чин. Сусідні держави прозріли і дали зброю, щоб викорінити це багатолике явне і майстерно замасковане зло.
Міль уже не допомагала так, як колись, бо перед Іменем Ісуса має приклонитись всяке коліно земних, небесних і приісподніх, і визнавати Ісуса Господом. Котибабахи- бавовнятка розтрощили його бункер, і його армію вщент. Еміль думав сховатися в Криму в якісь маленькій кімнатці, видаючи себе за сторожа. Проблема: всі машини, літаючі апарати металеві і їх фіксують ПВО. На возі їхати далеко і довго, і коні потрібні, а коні царські показні - можуть впізнати. Його, колись надійний, коник Пегас-Дезафарс утратив свою міць і здох.
‒ Міль, допоможи, що маю робити? – запитав у своєї наставниці. Вона відповіла:
‒ Одне залишилося. Я покличу бабу Ягу з ступою, і так ти зможеш вночі переправитися до Криму. Там вони тебе шукати не будуть. А далі – щось придумаємо – порадила вірна раба.
Настав вечір, до сховку в лісі прибула Баба Яга. Вона згодилася виконати замовлення, але за плату. Довго торгувалися, бо трільярдер виявився ще й дуже скупим. Яга також не ликом шита. Нарешті, взлостилась і промовила:
– Кажеш, що не маєш грошей при собі, але маєш карту. Якщо своє життя ставиш у копійку, то шукай собі інше таксі. –
Що робити? Дурив і використовував усіх, а тепер Баба Яга хоче використати його.
– Добре, як прилетимо на місце, тоді розрахуємося – відповів Еміль.
– Ні, голубчику, який ти брехун, знає цілий світ. Думаєш, як я в музеї живу, то не знаю?
Розрахунок тут і зараз – мільйон доларів. –
Лице недоімператора то червоніло, то синіло, бо на картці було п’ять мільйонів, а зняти один – неможливо. Міль послала йому на думку: «Дай картку, а в кінці бабу придушиш і відбереш». Баба це знала, бо ж і вона з духами диявольськими рідня.
Еміль повеселішав і дав картку. Баба сховала її за пазуху, і дала команду: в ступу! Тісно було в ступі удвох з бабою, яка, може, якихось 200 років не милась. Баба також не хотіла тиснутися і торкатися такої неприємної особи, вилізла із ступи і вмостилася на мітлі. Що поробиш – заробок не лишній…
– Кажи, куди керувати? – скомандувала баба.
– На Кримський Геленджик – відповів пасажир і продовжив – та дивись там, держись лісу, подалі від лугів, бо десь там мав би бути бункер сина Котигорошкового, що Залужним кличуть. Виявися для нас ще більшим лихом, ніж батько його – наплодив тих Котибабахів, що нашу «Вєлікую і нєпобедімую» знищив, а нас із торбами по світу
пустив. ‒
Міль заспокоїла його:
‒ Не хвилюйся, мій пане, я свою роботу завжди виконую бездоганно. –
Ними керувала диявольська Міль, а Прекрасну Країну охороняв Ангол Божий. Він скерував ступу туди, де була особлива ПВО, якою диких звірів ловлять, бо цей «добродій», що в ступі, і звірів порахував за нацистів, бо його мовою не розмовляють, і бомбардував не лиш школи, садочки і лікарні, а й зоопарки. Коли воїни побачили, що летить якийсь незнайомий дивний звір, то вистрелили сіткою, але помолилися, щоб в Ім’я Ісуса не було промаху і шкоди нікому. Так і сталося. Міль не могла нічого вдіяти проти Імені Ісуса, а бабі – байдуже.
– Неймовірний улов! – раділи воїни, бо в сітці була сама найкровожерливіша тварина у світі – хлопці, робімо клітку і, літаком, прямо в Гаагу!
Ця істота знала лише: обмахлюй, обдури, обкради, набреши – почав просити воїнів, що дасть їм по мільйону, аби випустили його, бо нічого у нього не лишилося. Коли Баба Яга цей торг почула, то вийшла на перед і сказала:
– Не слухайте, любі, цієї звірини, бо він нікому ніколи правди не каже, добра не робить, на чужому болю жирує, де він, там біль і сльози. Я дам вам по мільйону, ось на цій картці має бути, лиш ви його не випускайте, а відправте в Гаагу, але в супроводі вашого Ісуса Христа, бо інакше – втече.
– Добре, бабусю, обов’язково відправимо, а ваш подарунок, особисто від вас, на допомогу пораненим перекажемо.
В кайданках, як належить терористові, з охороною відправили в Гаагу. У демократичних державах зберігаються права самого найгіршого злочинця, тому поселили у кімнаті з усіма зручностями, без виходу на вулицю із заґратованими дверима і вікнами.
Коли настала ніч, Міль його розбудила:
– Вставай, будемо втікати. Спочатку я тебе зроблю маленькою міллю, щоб пролетіти через сітку, потім великим кажаном, щоб мав силу і міг літати у темряві. –
Так і вчинили. Полетіли до вілли на березі Атлантичного океану у Франції, де був у ного замок з бункерами, підземеллям з безліччю ходів і виходів. Як годиться у імператорів, щоб увійти непомітно, треба знати до них паролі.
Вранці тривога: хто міг випустити такого злочинця! Ніде не було видно ніяких слідів ні відбитків пальців, ніби випарувався.
Цю сумну новину повідомили у військову частину, що впіймала цього терориста. Аж тоді воїни згадали, що казала їм бабуся, щоб помолитися в Ім’я нашого Ісуса, бо втече. Воїни попросили пробачення, що знехтували порадою і, тут же, всі разом, помолилися молитвою згоди, щоб цей злочинець не уникнув покарання і більше не творив зла.
Господні очі ходять по землі, все бачать і все знають. Господь пообіцяв, якщо двоє чи троє зібрані в Його Ім’я, і про що лиш попросять, то буде їм. Тому й більше не журилися про свій промах, вірили, що Господь виправить усе.
Міль допомогла Емілю стати чоловіком. До яких лиш входів не приходили, не могли зайти, бо Господь, по молитві воїнів, забрав пам’ять, і господар попереплутував паролі.
Міль порадила стати кротом і прорити дірку до якогось внутрішнього входу, може там паролі відсутні. Два тижні Еміль рив прохід, але там – також пароль. Вибився із сили, голодний, брудний сидів на вулиці, і просив хоч шкірочку з хліба російсько-французькою мовою. За два тижні заріс, не бритий, миршавий зовні і з середини – важко було в ньому впізнати царя, тим більше, імператора. Та пильне око служби розшуку шукало злочинця по всій Європі й у цілому світі. Знайшли, звичайно. Від Всевидющого Ока досі не сховався ніхто. Пробував відкупитися уже за міліарди, але стільки горя, сліз і болю приніс людям, у всьому світі, що не знайшлося охочого осквернитися, контактуючи з ним, зганьбити своє ім’я, ставши спільником цієї мерзоти, дискредитувати Боже правосуддя. Всесвітнє, багатолике, абсолютне зло, що вийшло із самого пекла, у людській подобі, понесло заслужену кару разом із кровопивцями, своїми співубивцями, що пролили ріки крові, попсувавши людям серця і мізки, забрали життя сотень тисяч людей, а ще більше зробили інвалідами, а дітей сиротами. Кілька тисяч років тому, пророкував про нього пророк Йоіл: 2:20 « А цього північного ворога віддалю Я від вас, і його в край сухий та спустошений вижену, його перед до східнього моря, його ж край до того моря заднього. І вийде злий запах його, і підійметься сморід його, бо він лихо велике чинив». Господь Бог не лиш Люблячий та Милуючий, але і Праведний Суддя.
Господи, в Ім’я Ісуса, просимо Тебе: дай, Боже, щоб всі люди навернулись під Боже крило і спаслися, а ворог людський, щоб згинув навіки. Амінь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2023
Серед людей виникає суперечка про те, чи потрібно використовувати слово «гріх» в роботі з дітьми. Дитинка від народження поповнює свій словниковий запас, водночас вивчає значення слів, бо кожне слово несе певну інформацію. У формуванні християнської моралі в людини воно вкрай необхідне.
Найбільший гріх – не любити Господа
Ми навчилися читати,
Щоби в мудрості зростати,
В Божій милості ходити
Й свого ближнього любити;
Творця – Бога пізнавати,
І любити й шанувати.
Діточки, що дає нам навчання?
Від кого ми маємо всі знання? Хто зробив нас здатними навчатися?
Сьогодні ми познайомимося з Тим, Хто подарував нам здатність бачити, чути, говорити, ходити, розуміти, думати, любити, знати, всьому навчатись, співати, рости, і радіти, а також, вибирати.
Урок 1.
Тема уроку. Перше знайомство.
1. Діточки, кого ви найбільше любите?
2. А чому ви їх любите? (Діти, звичайно, розповідають про маму і тата)
У вас є тато на землі, але на небі, в усіх нас, в маленьких і в дорослих, у бабусів і дідусів є Тато – це наш Отець Небесний – Бог Господь. Про Себе Він каже: Я – Господь – оце ймення Моє. В різних країнах, на їх мовах слово Бог звучить по різному: у Польщі – Буг; у Німеччині – Ґот; у Греції – Теос; в Англії – Лорд Ґод, в Ісламі – Аллах. На всіх мовах – Господь Бог Всевишній – Отець Небесний.
Ваш тато піклується про вас: щоб ви, всі члени сім’ї, добре смачно їли, мали дім, тепло, все гарне, добре і потрібне для життя, щоб ви не сумували, були здорові, радісні і щасливі, могли навчатись і рости. Про інші сім’ї він не турбується, бо кожен тато турбується про свою сім’ю.
Отець Небесний піклується про всі сім’ї, усіх народів на землі, незалежно якою мовою вони розмовляють і в якій країні живуть, і якого кольору у них шкіра. Він любить всіх, тому і піклується про всіх, а ще дуже хоче, щоб ми спілкувалися з Ним – говорили про свої радощі і проблеми, просили у Нього те, що нам потрібно на добро, і вчилися бути вдячними, мудрими, розсудливими, співчутливими і вдячними за все і всім, хто чинить вам добро, та любили один одного. Таке спілкування називається молитвою. Всяке прохання всі повинні здійснювати в Ім’я Сина Божого Ісуса Христа, бо так хоче Він, така Його, Отцівська, Божа воля.
1. Потріть руки, – що ви відчули? – (Своє тіло)
2. Торкніться руки свого сусіда, – що ви відчули? (тіло свого сусіда)
3. Встаньте і вийдіть з-за парти, подивіться один на одного.
4 Хто ми?
Ми – люди, маємо тіло, Воно складається із органів видимих – зовнішніх і внутрішніх – невидимих.
Які органи нашого тіла ви знаєте?
В Слові Божому написано, що людина – тілесна. Господь створив нас із пороху земного. Тому тіло наше складене із тих самих хімічних елементів, що і земля. Якщо, наприклад, ми не любимо яблук, салату з зелені чи з червоного бурячка, або інших овочів і фруктів, які містять залізо і всі інші мікроелементи, то виникають багато хворіб, які мучать людину, а коли поповнюємо, то й хвороба минає. Потрібно вживати їжу не лиш солоденьку, а різноманітну, пити молоко, їсти рибу, різні каші, вживати риб’ячий жир, щоб бути здоровими, бо для здоров’я потрібні різні хімічні елементи, мікроелементи і вітаміни, які створив для нас наш Отець Небесний і розмістив їх в різних рослинах.
В тілі живої людини є дух і душа. Написано, що душа у крові, яка живить кожну клітиночку, у ній вся інформація про людину. Стережіться, щоб не отримали поранення, щоб не втратити кров, бо це небезпечно для життя. Коли ідемо до лікаря, здаємо аналіз крові і він показує стан здоров’я людини. Вся ця система приводиться в дію Духом Життя від Творця, який оживлює її. Дитина, при народженні, починає дихати, кров починає утворюватися і текти, а мозок – думати. Нарешті – дитинка закричала і сповістила, що вона жива. Людина живе до того часу, поки в ній живе Божий дух Життя, який кожному дає Господь при народженні. Він трудиться кожної миті і вдень і вночі. Дитинка росте, розвивається мозок, набирається мудрості, вчиться говорити. Господь укріплює кісточки, зв’язки, і вирощує м’язи, вчить її ходити. Мама з татом лише доглядають, годують і поять тим, що створив Господь, бо нема у світі нічого, що було б створене не Господом Богом. Все, що на небі і на землі, – то Боже, бо все те – Він створив.
Подумайте, і скажіть: про що ви дізнались сьогодні на уроці.
Хто це піклується про свою родину?
А хто піклується про кожну людину?
Що дуже любить наш Отець Небесний? (Розмовляти з нами, слухати наші просьби)
За що ми повинні бути вдячними нашому Отцеві Небесному?
Давайте ми всі разом подякуємо Отцю нашому і попросимо Його:
Молитва. (подяка і прохання)
«Отче Небесний, дякуємо Тобі, що Ти створив нас, дав Свого Духа Життя, любиш нас, навчаєш всьому, і піклуєшся про кожного. Благослови нас Твоєю Божою благодаттю, дай нам мудрість і розуміння, щоб пізнати Тебе і чинити волю Твою, дай нам мир і радість. В Ім’я Господа Ісуса просимо і дякуємо Тобі. Амінь».
До вчителя.
(Євангелія від Івана 14:13-14 «І коли що просити ви будете в Імення Моє, те вчиню, щоб у Сині прославивсь Отець. Коли будете в Мене просити чого в Моє Ймення, то вчиню; До Колоссян 3:17 «І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім'я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві»)
Якщо ми хочемо бачити добрий плід нашої роботи, то цю Божу справу мусимо робити згідно волі Божої, Божої інструкції – Слова Божого, а не згідно релігії і релігійних звичаїв, які ми любимо з дитинства. Бо сама людина додала у свої вчення багато свого, людського, що принесла з ідолянства. А ще пам’ятаймо: Повторення Закону 18:10-13
«Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через огонь, хто ворожить ворожбу (в тому числі на картах, на каві і довіряє своє життя гороскопам і інші диявольські капкани), хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих (молиться до людей померлих, а не до Того, Хто дає, спасає і допомагає) . Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке, і через ті гидоти Господь, Бог твій, виганяє їх перед тобою. Бездоганний будеш ти перед Господом, Богом своїм..»)
Часто люди у відчаї, що Бог їм не відповідає на їх молитву, а де-які втрачають віру Богу, хоч Бога, фактично, не просили, а звертались до померлих за допомогою. Дивіться ще раз, що Господь каже: «хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке» Варто пам’ятати настанови Божі, якщо молились до померлих, цілуючи їх образи, їх ікони, то слід подивитись, як Господь дивиться на таке дійство і молитву прохача тому не вчіть, як не велить Бог, щоб не взяти гріх на душу свою, бо звичаї – людські, вони прийшли з ідолянства.
1. Діточки, а що ви знаєте про Бога?
2. Може хто з вас знає віршик на славу Богу, бо Господь любить жертву вуст людини. Йому не потрібні ніякі подарунки, бо все, що на землі і на небі – то Його.
Прочитаємо віршик, як дівчинка дякує Господу Богу.
Бог створив мене прекрасно
Бог створив мене прекрасно.
Я сміюсь, як сонце ясне,
Прудкі ніжки веселенько
Витанцьовують дрібненько.
Кожна кліточка співає,
Славить Господа, вітає.
Він для нас розсипав квіти,
Щоб раділи всюди діти,
Щоб росли і розквітали,
Всі щоб Господа пізнали.
Один одного любили,
І медок квітковий пили.
Діточки, розкажіть, будь ласка, про що ви довідалися сьогодні.
Що ви хотіли б розповісти Отцю нашому Небесному, або попросити Його в молитві в Ім’я Ісуса Христа?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996768
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2023
Наш ведмедик звався Босик, бо любив ходити босий. Встав сьогодні спозаранку, і зробив мерщій зарядку, позіхнув і потягнувся, і, як завжди, він не взувся. Пішов босий по росі, бо так ходять друзі всі. Сонечко гріло, посміхалось, дружелюбно привіталось:
– Добрий ранок, ведмежатку. Куди йдеш без мами й татка? –
– Тато мій на полюванні, мама одяг пере в ванні. Нема часу почекати, бо я хочу мандрувати – відповів йому ведмедик – а ще дуже пахне медом. Як же можу я сидіти? Медом пахнуть усі квіти. Де сховався отой мед? Мушу я його знайти. Може знаєш, друже, ти? –
Сонечко йому відповідає:
– Босику, те кожен знає. Глянь, он бджілки з квіточки на квіточку перелітають, ретельно нектар збирають, і летять чимдуж додому. З нектару мед вони готують й діточок своїх годують, а що лишиться дарують діткам і звіряткам трішки, – так сонечко ведмедика навчало, і все більше пригрівало.
Ходив, шукав і не знайшов, так до обіду день пройшов. Сів на пень і зажурився: меду не знайшов, а добряче вже стомився. Думав, думав і згадав, як то брат йому казав. Сяду й я отут, на пні, бджілки самі покажуть дорогу мені. Буду бігти я за ними й прибіжу до їх хатини. Мед, в коморі там, знайду, мені на радість! Ну, – вже іду. Та на серці щось, ніби, зашкрябало. Згадав, як бабуся колись повчала його, що коли ти відчуваєш, що в грудях у тебе, наче щось шкрябає, то не добре ти те робиш. То совість, попереджає: не роби зла нікому. Та Босик не послухав своєї совісті, махнув байдуже лапою і пробурмотів собі під ніс: Нехай дурно не літають, а краще мед собі збирають.
Так ведмідь робив щодня. Знала вже його уся бджолина рідня. Їхні гнізда руйнував і весь мед він забирав.
Важко було бджолам у ті дні, не однім, а всій рідні.
Завжди, як бджілку бачив, слідом біг, і знаходив бджолиний дім, але не вигріб і не з’їв. Бо того дня чекала на злодія уся рідня. Коли ведмідь почав весело копати, ну а рій давай кусати: хто за вуха, а хто в ніс, хто у губи, а хто – в хвіст. Заревів ведмедик Босик: прилетіли ще і оси, бо і їм робив він лихо. Плакав злодій і втікав, а куди – і сам не знав. Ну а рій – за ним: кусав, кусав, кусав! Ой, яка ж бо то біда! Нарешті, он ставок, вода! Із розгону в воду – бух! Чуть не випустив свій дух. Жах і біль, і страх напав великий.
Довго там в ставку сидів, дикий біль ведмідь терпів. Весь опух, не бачать очі, і водою не помочить, бо лапи, наче б ті, колоди. Всюди, все його болить. Плаче він, і вже кричить:
– Де ж той лікар Айболить? –
Жабка сіла на листок і подала голосок:
Потерпи до завтра, друже, Айболить – далеко дуже. Ось іде сімейний лікар, дуже добрий і відомий. В нього завжди добрі ліки, голки гострі, шприц великий – все за раз тобі уколе і не буде більше болю. Мудрий лікар той, лелека, у шприц ліки набирає й окуляри поправляє, а ведмедик наш заплакав:
Ганьба, соромно, признаюсь, що уколів я боюсь! – йому лікар відказав:
Як би, друже, сором мав, то соромився б завжди, не чинив би ти біди. А тепер в воді сиди, і нікуди не ходи. Нехай опух весь пройде. Рій пішов – не нападе. Ти не бійся, закрий рот – мирний, добрий тут народ. –
Ведмідь плакав і ричав, маму кликав і кричав: «Що то буде вже мені? Голова моя, як дві?» І не бачив він нічого – все покусано у нього – рій поставив скрізь печаті. Буде довго пам’ятати. І почув він голос з неба:
«А тепер ти будеш знати, що то треба вибирати, чи любити й допомагати, чи творити біль і зло, і слабших себе ображати. Що ти робиш, те і сієш – неодмінно будеш жати: за все зло – відповідати! Ось, дивися і навчайся, не барися, а зізнайся, у всіх злих ділах покайся. Поглянь, рибка хвостиком тріпоче, навкруг тебе жабка стрибає, бризки на тебе направляють, щоб змочити твоє тіло, аби дуже не боліло. Дивись, зайчик по воді б’є ніжками, обливає тебе бризками, а чапля над тобою крильми махає, вітер тобі посилає, і від пекучого сонця закриває».
Я не бачу нічого, але прости мене, Ісусе, бо це Ти любиш і жалуєш усіх. Прости мене, що я був злодій і бандит, крав їх мед і руйнував домівки маленьких трудівниць, і тепер вони можуть загинути зимою від голоду, бо я поїв усі їхні запаси на зиму. Прости мене, я більше так не буду робити. Навчи мене, як я можу виправити свою провину, – тепер він, дійсно засоромився. –
Ісус поклав свою руку на його голову, і вона одразу набула нормальних розмірів, і очі його відкрилися. Ведмедик побачив усіх пташечок, тваринок, які, зі всіх сил старалися утамувати його біль. Він розчулився і заплакав. Крізь сльози промовив:
Дякую Тобі, Ісусе. Правду казала мені моя бабуся, що ти любиш усіх, і мене любиш. Тепер я розкажу всім звіряткам, що Ти зцілив мене, і дав мені нове серце. Тепер і я зможу всіх любити і всім допомагати. Я нікому і ніколи не чинитиму бід. Не буду красти в бджілок мед, а буду ягідки збирати, буду з усіма товаришувати, буду жити в дружбі й мирі, і добро усім творити, ще й багато друзів мати, і усім допомагати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2023
Коти Бабах
(Казка про бавовнятка)
Одружився Котигорошко з царівною Оксаною, яку визволив із полону від змія багатоголового людожерця. Жили вони, поживали в любові і злагоді в Прекрасній Країні та добра наживали. Було в них того добра вже дуже багато, що й бідним роздавали, а воно все прибуває та й прибуває. Бо хто чинить добро людям, то воно сіється, і приростає у сто разів більше. Бог дав їм багато дівчаток: красуні, розумниці, що й заморські царі їх за дружин собі брали, любувалися дивною красою, і захоплювалися їхньою мудрістю.
Одного у них не було – синочка. Котигорошко мріяв мати молодця, щоб з Божим Духом ходив, Божу волю чинив, за народ поставав, Богу славу і подяку віддавав, у милості Божій завжди захист мав. Дух Божий давав йому знати, що неодмінно буде небезпека усім братам і сестрам цієї Прекрасної Країни, яку їм подарував Господь.
Коли віддали заміж наймолодшу доньку, то в серце вселилась якась тривога. Їм здавалося, що прямо в повітрі став з’являтися, час від часу, дух того багатоголового змія, який був завдав їм прикрощів у часи їхньої молодості. Котигорошко з Оксаною, дружиною своєю, були впевнені, що змій забитий, знищений, тому дивувалися цьому бридкому духу, що нагадував запах зіпсутого м’яса.
Одного разу явився їм у сні Ангол Божий і сказав Котигорошку: «Почута твоя молитва. Вранці не снідайте, води не пийте, а йдіть на торг і купіть два зелені боби. Прийдете додому, помолитесь, щоб Господь благословив цю їжу, і з’їсте по одному бобику, приказуючи: «В Ім’я Ісуса Христа, сіємо біб на великий рід».
Вони обійшли весь торг та не знайшли бобу. Котигорошкові аж сльоза покотилась. Дружина погладила його по плечу і сказала: «Любий мій, Котигорошку, зітри швиденько сльозу, аби Ангол не подумав, що ми не віримо йому. Питаймося торгуючих, може, часом, не вгледіли». Коли вони запитували, чи хтось має до продажу біб, то одна жінка сказала:
– Я мала біб та продала. –
– Тітонько, голубонько, подивіться, може ще маєте, – мало не заплакав Котигорошко.
– Та ні, ось лиш два бобики загубилися під хустиною. –
Подружжя аж засяяло від щастя. Висипали їй на стіл цілу жменю золотих монет і, наче на крилах, помчали додому.
Господар поблагословив їжу, тих два бобики, дав один дружині, а другий взяв собі, приказуючи: «В Ім’я Ісуса Христа, сіємо біб на великий рід. Роди, Господи, рясно. Ми Тобі дякуємо красно».
Через дев’ять днів у них народився синочок, манюній, гарнюсінький – радості не було меж. Те дитятко росло не по днях, а по годинах. Третього дня воно вже говорило, а сьомого – ходило. Як годиться, хлопчика понесли до храму, щоб посвяти Господу. Всі дивувалися, що сім днів, а він уже й бігає та говорить. Коли його хотіли охрестити Коти Бобиком, бо від бобика він народився, він промовив: «Ви ж мене уже назвали Коти Бабах, і мені подобається». Коли малюк почав ходити, хотів бачити, що ж там на столі таке, що так гарно пахне, а йому дають лиш молочко та молочко ссати. Ось він і потягнув за скатертину, щоб дізнатись, що то там пахне. Срібний посуд забряжчав, стукнувшись об мармурові плитки, а їжа розлетілась в різні сторони. Бігла мама, няньки, служниці і всі запитували: Ой, що це? Синочок знизав плечима і відповів: Бабах… Всі засміялись і сказали: «Ти наш дорогий Бабах». Вони не підозрювали, що ім’я це невипадкове, а з Неба дане йому. Котибабах ріс у милості Божій. Бог, як колись його татові, Котигорошку, давав сили і мудрості всілякої, яка не всім дається, а тільки вибраним, призначеним від Бога, на великі і добрі діла, в очах Господніх. Бог Господь, то Бог любові, бо любить усіх, але, крім того, Він Праведний Суддя. Тут – любимчиків нема: або в поросі і попелі кайся, залишай злі діла свої, вір Ісусу, Сину Божому, і приймай благодать оправдання, очищення і освячення, у крові Його, або за гріх – смерть, – такий закон Всесвіту, бо іншим шляхом світ очиститись не може.
Виявляється, після поразки, змій не покаявся, а заховався під Мокшанськими болотами. У твердих гірських породах, залізними зубами за 1000 років вигриз собі замок. Зсередини обшив його золотом та діамантами обклав, але радості і задоволення не мав. Оженився із одноголовою симпатичною зміївною, народив двоє змієнят, але йому Оксана снилась, і він прогнав їх із свого бункера. Звірина є звірина. Мав, що їсти і пити, але кров людська пахнула йому і снилась. Він мріяв, що як збере армію величиною як тьма тьмуща, то все-таки завоює ту Прекрасну Країну і нап’ється крові досхочу. Захопить її разом із Оксаною, яку відібрав у нього Котигорошко. Його аж трясло від злості, коли згадував це ім’я, бо був певен, що Оксана, могла б, з часом, полюбити його. Навіть, у снах бачив її, і виговорював свою мрію і, ніби, заспокоюючи: «Знаю, що той ворог мій, не подобається тобі, я скоро прийду і визволю тебе. Ти будеш моя. Нравітся ілі не нравітся – тєрпі, єщьо моя красавіца».
Із підземного замку, як тепер називається бункер, збудований був вихід на поверхню, замаскований під болотний ландшафт. Різного роду і виду кікімори, какамора, болотяні чудовиська, лісовики, привиди ховалися в болоті, за кущами, на деревах – муха не могла пролетіти непоміченою. Хмари москітів, кровососів ховалися так, що ніяке око не могло їх побачити. Сумлінно ця нечисть болотна несла охорону свого недоімператора. Туди прилітали, на залізних пташках, дракони меншого рангу, і радилися, як їм захопити Прекрасну Країну, і звільнити для змія, їхнього імператора, ту, що в снах своїх бачить. Ради нього були готові вчинити будь-який злочин, бо платив їм щедро із державної скарбниці, а ще крали безмежно, як у народі кажуть, бо знали, що й він краде ще дужче. Радники прийняли рішення: зібрати всіх лісовиків і всю болотну нечисть жіночої статі, роздавати їм драконячі яйця, аби вони виношували дітей для дракона. Так і зробили. Дракон нічого не робив, лиш тужився і ніс свої яйця, а придворні вірні слуги розносили по всій вибраній нечисті. Здорові, сильні кровопивці чомусь не народжувалися, були частково подібні і до своїх матерів: кволі, вредні, неслухняні, не піддавалися науці. Дракон закликав, із Греції, дитячого лікаря, професора, щоб дізнатися, чому діти родяться не такі, які йому потрібні. Професор обслідував батька, поспілкувався з ним, драконом, обслідував дітей і встановив діагноз: спадкова какопедія, какамора – нелюди, повне успадкування батьківських і, частково материнських генів кікіморин і москітянок. З них виростуть бездушні головорізи, що не боятимуться смерті, ітимуть за наказом, як хмара москітів, щоб упитися в будь-яке тіло, і пити людську кров. Професор запропонував сучасну дорогу вакцину, щоб полікувати дітей, але батько відповів, що його діти мають бути безстрашні, сміливі, як він, а на рахунок крові, то це те, що кому подобається.
Змій знав, що потрібні діти не лиш кікіморинські і москітянські, а й людські, якщо їх так можна ще назвати, у кого є трохи мізків. Він вибрав собі сильних, гризидубів, полепсувів, куйбідів, куйлихів, куйгоре, куйстрах, куйненависників, ненаситних, ненажер, брехунів - довгокрутоязичників і інших лиходіїв. Першими почали наступ брехуни, довгокрутоязичники на всі боки, на весь світ брехали і неправду сіяли, вона корені пустила, почала сходити, рости і зацвіла рясним цвітом над усім світом. А сатрапи розбіглися по своїй недоімперії, і стали кувати різну жахливу смертоносну зброю, щоб піти війною на Прекрасну Країну і захопити її.
Нелюди мокшанські не могли терпіти, квапилися швидше почати і, досхочу, напитися крові тих мудрих людей Прекрасної Країни, аби стати мудрими і сильними, як вони. Їх кікіікакоморянки чекали на подарунки, бо жінки Прекрасної Країни гарно одягалися, а вони, сидячи в болоті мріяли про гарну білизну і сукні, золоті перстені на їх брудні пальці та сучасні модні туфлі, яких вони не мали, бо в болоті – без потреби, хіба що, десь-колись, вийти на кікіморянське свято похизуватися.
Коли недоімперія накувала багато різної страшної зброї, пташок і коней залізних, які вогнем плюються і, все підряд руйнують і вбивають, з землею рівняють, щоб Прекрасну Країну перетворити в руїну, в полон погнати, а землю сльозами і кров’ю людською полити, і на попелищі танцювати, ринула полчищами, щоб, нарешті, її захопити.
Та не так сталося, як гадалося.
До цього часу син Котигорошка, Котибабах народив багато синів Котибабахів. По милості Божій, дракон, син диявола, не знав про це. Господь закрив від нього цю справу. Він думав, що нарід задурив, приспав, кого треба, а кого й купив, і все йому з рук зійде, з квітами його будуть зустрічати, а він у столиці золотоверхій сяде на імператорському новіському троні, що вже готовий стояв у бункері. Щоранку підходив до дзеркала, перевіряв чи не потік ботокс, одягав корону, сідав на новіському золотому троні і уявляв, як то будуть лизати йому його туфлі усі куплені гниди тієї Прекрасної Країни, а він битиме їх, зрадників, капцем у морду і проганятиме геть. Своїх лизоблюдів вистачає. Виготовив трон і для імператриці Оксани, але заховав від чужого ока.
Та коли диявольська навала напала на Прекрасну Країну, Котибабах підняв свою невидиму армію. Під Господнім покровом ночі, знищував ті смертоносні машини, що вогнем плювали, всіх убивали, і дорослих і малих, немовляток і старих, їх домівки руйнували, і з землею рівняли, ріки невинної крові проливали, пили, обпивалися, і Бога не боялися. Какамора болотна Бога не знає, бо їхній бог - диявол, той, що краде, губить і убиває.
Котибабах і сини його одягали таку одіж, щоб видавалися воронами, коли будуть летіти у розвідку білого дня. Підскочили, одразу набирали висоту, щоб бува хто не здогадався, і полетіли. Бог дав їм, від народження, чуйні вуха і зіркі очі, що ні бінокль не був потрібний, ні пристрій нічного бачення. А ще, за паролем: «Котибабахи, станьте маленькі, наче птахи», вони зменшувалися в розмірі, а коли потрібно, і невидимі. З висоти пташиного польоту все чітко чули і дуже добре бачили. Облітали усі позиції ворожі на фронті, і в тилу, походжали поблизу, або, надувшись, сиділи, ніби відпочивали, близько того місця, де вороги скупчувалися, чи зброю ховали, чи генерали по телефону розмовляли, або радилися. Їх було багато і вони були всюди, усе бачили і усе чули.
Зібрав диявол Гризидуба, Нищиполе, Водопсуя, Куйбіду, Куйлихо, Вогнеплюя та Нищиграда на нараду, щоб радилися: як і що робити, щоб більше настрахати, зруйнувати, більше горя завдати, болю причинити, сліз і крові пролити. Радилися, радилися, аж слина з рота бризкала – так сварилися, бо їм здавалося, що замало лиха, потрібно більше!
Котибабахи помолилися, попросили Бога: «Боже, Ти – Праведний Суддя і завжди судиш по-правді, не дивишся на обличчя і чин, а судиш кожного за діла його. Суди, Господи справедливо, як то буде зло, і Божа воля на те, щоб його знищити, разом з лиходіями, то коли ми потремо долоню об долоню, то щоб з’явилася сильна блискавиця і пожерла зло разом із зловмисниками. В Ім’я Господнє просимо Тебе». Кілька братів склали руки, як крила, підстрибнули і полетіли, як птахи, правду чинити. Сіли тихенько, на високому дереві, прямо під вікном і вислухали усі плани лиходіїв. Коли мали розходитися, і зло своє на Прекрасну Країну і людей її виливати, вогнем і градом поливати, ракетами нищити і вбивати, Котибабахи потерли швиденько долоня об долоню і, тієї ж миті, ударили страшні блискавиці на те місце, де перебували ті генерали і інша старшина, та смертоносні машини, велика кількість песиголовців і москітів та іншої худобини, що несли смерть жителям Прекрасної Країни. Громовиці знищили те зло до тла. Ворогам було соромно признатися, що то їх б’ють ті, над ким знущаються і насміхаються. Казали, що то хлопок від короткого замикання.
Родина Котибабахів стала невидимим караючим мече проти армії москітів і песиголовців – нелюдів. Вона діставала їх на їхніх станах, в ешелонах, летовищах, на мостах, всюди, звідки ворог приносить горе, смерть і біль. Вони зруйнували, спалили, потопили гординю дракона, яка палала над світом, і далі палає поки не вигорить уся.
Сидить дракон у бункері і, крадьки, сльози втирає, на весь світ нарікає і не знає, що то Котигорошків син, Котибабах, по його брехні стріляє, велич і славу його топче ногами. Бреше, каже, що хлопок, то нічого, байка. Дивись, кровопивцю, і розумій, чим пахне, бо то, як ще бабахне Котибабах, буде тобі, враже, крах. Хоч ще живий бандит наразі, та уже засуджений в Гаазі.
Марно, Бога не боявся. Пізно Ірод цей злякався. Кинув Бог у сухий край, між двома морями. Засмерділась його слава на ввесь світ, бо любив він славу й гроші - до нестями.
Хто чинить зло, то спам’ятайся, поспіши, мерщій, покайся у гріхах своїх, і до Бога наближайся, бо життя не закінчується тут на землі, а продовжується у вічності: з Ісусом – у вічності з Богом у мирі, в спокої, і в радості; або у вічності у пеклі – з дияволом, з гріхом своїм, і з болем, ненавистю, слізьми і плачем, і скрежетом зубів у вогні пекельному. Тепер потрібно, друже, вибирати, бо та хвилина, коли вже ти не можеш вибрати, може несподівано настати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2023
Ісус! Нема іншого імені під небом, яким би спастися ми мали. Хто покличе Ім’я Господа Ісуса, той спасеться!
Коли протягує руки пробиті
Наш Викупитель, Господь Ісус,
О, не втрать, друже, безцінної миті,
Прийми милість із Його вуст.
Приспів:
Ісус, Ти – правда, життя і воля,
Серце Тобі відкриваю.
Ісус, – Ти радість моя і доля!
Люблю Тебе і чекаю.
Боже Всевишній, Тобі поклоняюсь,
І за Сина в поклоні стою,
І праведним, вірним бути стараюсь,
Бо Син Твій поніс кару мою.
Приспів.
Він оправдав, освятив і очистив,
Нас привів перед Боже лице,
У Книгу Життя записав, зачислив:
Слава, подяка Богу за все.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2023
́Прости, помилуй нас, Боже.
Бо Ти все у світі можеш.
Простри Твою батьківську руку,
І забери страждання й муку,
І рани всі його зціли.
Твої пробиті, Боже, руки
На ніженьки його клади,
І всі його сердечні муки
На хрест Голгофський забери.
І сили дай, любові жити,
Полями Божими ходити –
Зроби для нього, Боже, все.
І за Господнім повелінням,
Пошли бажання і хотіння
Усім, за кого він стояв,
Прине́сти дар благословення –
Посіяли собі спасіння,
Йти шляхом милості й любові,
Що нам усім Ісус проклав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
Чому море зіпсувалось і стало Чорним
(Казка)
В одній мальовничій країні жили собі дід і баба. Бог подарував їм, справжнісінький, рай. Що там лиш не росло, яка лиш пташка не співала…— все було, що душа бажає. Одного в них не було – діточок. Баба виходила в сад, милувалася квітами та співом птахів, але душа її сумувала. Їй здалось, що між яблунями, грушами, персиками та дивовижно красивими квітами бігав хлопчик, весело сміявся, і весь сад наповнювався його щебетом: він, ніби, цілував її, обвиваючи своїми рученятами за шию, і, довірливо, з любов’ю притискався своєю щічкою до її щоки, плескав у долоньки і називав її мамою. Вона відчувала тепло його рученят і личка, губок, якими цілував її, мало-що, не вмлівала від щастя. Вже й хатня робота не приваблювала, як лиш прокидалася вранці, пильнувала, щоб мерщій непомітно вислизнути в сад і бавити синочка.
Дід Онисько зауважив, щось діється з його бабусею, і вирішив дізнатися: куди це його бабуня бігає щоранку.
Сховався за кущем, та й спостерігає, тайкома. Дивиться, бабуся стала ніжно посміхатись, як колись, до нього, нагнулась, ніби, когось підняла на руки, тулилася до невидимки, цілувала, промовляючи: ти мій любий, ти мій хороший, я чекаю, поки ти прийдеш, навіть, сон мене не бере. Дідусь дуже злякався, бо так виглядало, що його люба бабуня роздвоїлася. Він помічав, що не спить ночами, а лежить з закритими очима з посмішкою на вустах, ‒ думав, що його коханій бабуні молодість сниться, як вони колись любилися удвох. Тепер дідуся вже почала мучити інша думка: не може бути, щоб його люба Катруся, на старості літ, – закохалася в якогось невидимку. Дід Онисько упав на коліна, і з сльозами прохав у Бога: «Боже, прошу Тебе, не допусти, щоб моя дружина Катерина, на старість, із глузду з’їхала».
Одного разу, коли бабуся мліла від радості і насолоди спілкування з привидом, дитинкою, із глибини саду виринув Ангол. Одяг на ньому виблискував діамантами, чи так їй здавалось, а волосся і брови – чорні, аж відливали синьо-сріблястим блиском. Бабуся Катерина аж рот відкрила від подиву. Вимовила: А…! – і так стояла, не то перелякана, чи то загіпнотизована.
Ангол почав говорити:
– Бачу, що подобається тобі малюк?
– Дуже, – ледь чутно, вимовила бабуся.
– Це – мій малюк, я можу тобі його продати, – відповів Ангол.
Бабуся, на якусь хвильку, подумки, засумнівалась: не розумію, ніколи не чула, щоб у Анголів Божих було чорне волосся, і вони торгували дітьми… Бог дарує діток…
‒ Швидше думай, бо я можу передумати, – почав її квапити продавець.
Катерина дуже хотіла дитинку, а коли мрія може стати дійсністю таким шляхом, то мусить же вона порадитись із чоловіком, бо ніколи вони один одному не говорили неправди.
Ангол заспокоїв її, що дідусь гніватись не буде, коли йому народить синочка. Щоб заспокоїти жінку, тут він сказав правду, але вона не помітила цю деталь, що продає йому свого, ще ненародженого синочка.
– А скільки грошей я маю тобі заплатити, бо не знаю чи стільки маю? –
запитала бабуся.
Коли вони торгувалися, прилетів чорний ворон із величезним залізним тулубом, і, відповідно, величезними залізними крильми, і великими вогненними очима. Здавалось, що зараз спалахне від того полум’я він сам. Ворон сів на землю, бо ніяка гілка не могла б втримати його, і став чистити величезним металевим дзьобом своє залізне пір’я. Кілька разів він кинув вогненний погляд на Катерину, і їй здалося, що два потужних прожектори просвітили її наскрізь. Вона дуже злякалася, і не знала, що відповісти.
– Не бійся, то мій вірний слуга і свідок нашої угоди, – мовив чорний ангол.
Зі страху бабуся забула про яку угоду ішла мова.
– Ото ж, я дам тобі сина цього, ти народиш його, будеш тішитися ним, і будеш мати його, до смерті, а після смерті твоєї, він повернеться до мене, бо він – мій син.
– Яка ж буде плата моя за цю радість? – запитала бабуся.
– Невеличка. – Тебе буде гризти совість, бо ти не маєш права признатися нікому про нашу згоду, бо якщо признаєшся, то дитинка помре, я заберу її. Якщо витримаєш і збережеш слово моє, то велика буде нагорода твоя – ти воскреснеш і будеш бавити внуків, правнуків і пра-пра-пра-праправнуків своїх, ‒ відповів чорний ангел.
– Не все я розумію, але нехай буде по-твоєму, – згодилася бабуся.
– Перед небом і перед свідком моїм, ти засвідчила, що сина, після твоєї смерті, віддаєш мені. Його діти, а твої онуки до четвертого коліна також, в результаті цієї згоди, – мої. Воскреснеш і будеш служити йому, отже, й мені – договір заключено. Торкнися пальцями чола, – то буде знак, печать на укладеній між нами угоді, – так склав угоду ангол тьми з простодушною жінкою, яка не підозрювала, з ким вона має справу. Він квапився, говорив швидко, щоб, часом, не звернулась до Бога за порадою, бо з безбожними легше, вони Бога не запитують. Зник разом з вороном, як і з’явився.
З самого початку Катерина зраділа, притискала руки до грудей, наче притискала обіцяного синочка. Щаслива повернулась до хати, і, як тільки переступила поріг, її почала гризти совість. Засмучена, в роздумах, вона поралась по господарству, уникаючи свого чоловіка, – треба придумати щось, щоб і не признатись, і чоловіка порадувати, бо як же інакше? «Знову збрехати? ‒ О…, як це я маю решту життя прожити в брехні та в гризоті? – роздумувала бабуся Катерина, ‒ виходить тоді, що я відійшла від Бога і до брехунів пристала на старості літ?, а брехунам місце відведено в озері, що горить вогнем і сіркою…, а він каже, що я воскресну і буду онуків бавити. Де? Коли вірні Богу люди воскреснуть, то вони будуть з Ісусом. А я? Ох, в яку ж я халепу влізла…». Сіла Катерина і гірко заплакала. Хотіла помолитись, але не змогла, ніби, хтось зашив їй рота. Тепер вона зрозуміла: чий то ангол у блискучому вбранні із чорним волоссям, що глумився над нею, дива творив і обманув її. Докоряла себе, що не запитала, і не просила у Бога поради і благословення. Катерина пригадала, що вона може помолитися мовчки, духом, бо Господь знає і читає думки кожного. Вона так і зробила. Губи розклеїлись.
Карина не знала, що Бог давно почув її молитви і послав їй синочка, про якого мріяла і молилась. Ворог людський знає, що Бог відповідає на молитви праведних, і дасть дитинку, тому так легко обдурив простодушну людину. Спочатку він посилав обманливі видіння, щоб закохати її в цю оману, і видати за дійсність. У всі часи ворог людський використовує різного виду, на перший погляд, правдиві, але омани, видіння, щоб спокусити і обдурити вірних Богу людей.
Бабуся стала радісна, усміхнена, привітна, як раніше. Вона не тримала у собі радість чекання і розповіла, що у них народиться син, що Ангел приніс їм цю радісну новину, але про угоду промовчала. Довго мучила і гризла її совість, гидко було на душі, що сказала неправду своєму Онисечку, так вона називала його від молодих літ. Хотіла написати, та рука з пером ставала, дерев’яна, і не могла рухнути нею. Ворог бачив, що Катерина старається обійти угоду і покликати Ісуса на допомогу, взяв і з пам’яті стер цю тему.
Раділи обоє, готували все потрібне для новонародженого.
Настав той радісний день – народився синочок. Назвали його Володимиром, бо щось їм нашіптувало: "Володимир, бо він буде володіти миром і цілим світом". Радості не було меж. Росло те хлоп’ятко. Гарненьке, біленьке, але не високого зросту, у матусю вдався. Катерина з Ониськом були люди смирні, ласкаві, як кажуть в народі, і мухи не образять, побожні, а синочок вдався твердосердий. Подобалось йому завдавати болю: то пташок з рогатки цілий день може вбивати, то яєчка пташині, або голеньких пташенят із гніздечка викине і розіб’ються, то жабок проколює. Скільки мама і тато врозумляли, просили не робити зла і болю нікому, – не слухав. Відповідав, посміхаючись: «А мені це подобається».
Часом диявол забував і мама згадувала про страшну угоду і журилася, сумувала в серці своєму, що вона зрадниця виявилася, бо не сказала чоловікові про той торг. Може би Господь був би зруйнував ту справу. Та й тепер не має сміливості, хоч намагалася, і кожен раз, ніби, хтось за язика тримає, і молитись до Бога не дає.
‒ Постарілись обоє. Дідусь помер першим, а бабуся залишилася сама, бо синочок виріс, став дорослий, і пішов у велике місто навчатись, розуму набиратись. Пройшло багато часу і Бабуся забула про угоду, про те що зрадила Богу, уклавши угоду з дияволом, що віддасть сина після своєї смерті. Сутужно самій, вже би й вмирала, та Бог смерті не дає. Сидить та й думає: « А, може, це я згрішила перед Богом, і не покаялася, і Господь чекає на покаяння та Духа Життя не забирає від мене?» Думала, думала, вже все передумала, і не могла пригадати, чим то вона згрішила перед Богом. Коли в голові наступало якесь просвітлення, то диявол знову затуманював їй пам’ять, щоб не покаялась, і Ісус не розірвав тенета того гріха.
Вона була вже така старенька, що вже й родичів не було, всі повмирали, не було кому молитися, щоб Бог пропустив у Царство Боже, так вона думала, що може туди потрапити. Вирішила віднести кругленьку суму дякові, щоб той щиро і багато молився, щоб у чистилищі її добре почистили, і прийняли туди, куди треба.
Взяв дяк гроші, пообіцяв добре і довго молитися, щоб їй видали документ, що раба Божа Катерина всі страсті пройшла, білий одяг святості одержала, і готова до прописки у Царстві Божому. Чи то він не знав, чи то бабусині гроші стиснули його за горло і не дали сказати, що Ісус, Син Божий своєю смертю заплатив за її гріхи, і воскрес, і дав їй дар Божий – вічне життя, а вона повинна лиш повірити, прийти до Ісуса, і з вірою взяти це спасіння, віддавши Богу свої гріхи – і все: радіти і дякувати Ісусу, бо Він любить усіх, і дає спасіння всім, хто кається в гріхах своїх і кличе Його в своє серце бути особистим Царем і Спасителя.
Йшла додому бабуся Катерина із спокійною душею, що всі справи так швидко залагодила, і казала сама до себе, що тепер уже готова щоб дух віддати Богу. Коли зайшла до хати, дивиться, а то сидить той, що дитину їй продавав. Хоч злякалась, але встигла перехреститись і поплювати через плече, забула через котре, поплювала ще раз, через обидва. Диявол не злякався, а розреготався: «Ха-ха-ха-ха-ха! Плюйся скільки хочеш! Не закликала Ісуса в серце своє бути володарем твого життя, то я там буду володарювати. Пам’ятаєш, як засвідчила перед небом і моїм слугою, що нехай буде воля моя! Я забираю твою душу, і будеш не там, де Ісус, а там де я!»
‒ Не хочу! Не піду! Побійся Бога! – заплакала бабуся Катерина, бо згадала, хто сидить перед нею.
Ворон, залізний слуга, своїм залізним дзьобом, дзьобнув бабусину душу і поніс у пекло. Там складав сатана душі всіх, хто його вибрав, або кого обдурив, як от Катерину, бо й чистилище він придумав. Ніби-то, там душі чистять від гріхів, щоб не каялися, та не шукали Ісуса – Сина Божого, Який руйнує всі його задуми і чорні справи.
Посмажилась там душа її з тиждень, тоді прийшов сатана і, регочучи, запитує:
– Ну, що, хочеш воскреснути і мені служити, чи подобається тобі залишатись тут?
– Хочу воскреснути! Гірше не буде, ‒ заплакала Катеринина душа.
Ворон дзьобнув її душу, поніс із того світу на землю, поклав на великому камені, що лежав на великій площі, у великому місті на березі моря. Нізвідки з’явився той ангол, що душу її занапастив, торкнувся каменя і своїм пальцем з довжелезним нігтем, і той став підростати. Він виріс до величезних розмірів, і виплюнув свою середину, – став кам’яною хатою без вікон, але з дверима, яких не можна було розгледіти не озброєним оком. Такими загадковими рухами чорний ангол примушував каменів перетворюватися на дивну споруду, що нагадувала, не то п’єдестал, не то, якусь високу башту, зі сходами по обидва боки. На виступі дав ще чотири кам’яні душі чоловічої статі, так, щоб зівак розважати, щоб думали, а що то воно би мало значити. Нарешті, виголосив якісь заклинання, і Катеринина душа стала на постаменті велетенською залізною бабою, з гордо піднятою головою, що простягала свою руку, в напрямі до моря, в довгій залізній сукні, прикрашеній якоюсь залізною оздобою, щоб здавалось, що то якась видатна особа.
Коли чорний ангел закінчив кам’яні роботи, то приступив до своїх чорних справ, і почав давати Катерининій душі настанови:
‒ Ти тепер стоятимеш залізним чудовиськом серед міста, але всередині твоїй горітиме невгасимий вогонь. Хто притулиться до тебе, скажуть: пече, – он як від сонця нагрілась, а хто ввечері торкнеться, скаже: от як довго тепло тримає. Залізне твоє тіло начинене різними датчиками, які будуть посилати високотемпературні імпульси вдень – від сонця, а вночі і зимою від вогню палаючого у тобі, на дно моря, в палац мого сина, якого ти мені подарувала. Він має багато, дуже багато малюків, твоїх онуків, і ти будеш слідкувати і регулювати температуру, щоб вони нормально розвивались і швидше підростали. Від тебе залежить їх життя і розвиток, і твоя доля також. А ті люди, що будуть підходити до тебе ближче, будеш їх закохувати в себе, примружуючи ліве око, і вони будуть шаленіти від любові до мене, чинитимуть те, що мені до вподоби, забуватимуть Творця, і поклоняться мені, – тоном володаря, закінчи свої настанови чорний ангол.
Залізна баба Катерина не могла ні думати, ні боятися, ні рухатись, але їсти та водиці хотіла. Полегшено зітхала і тішилась, коли її поливав дощик, напивалась на цілий місяць, а губи роса мочила. Деколи пташка і яєчко, або що інше, загубить – і тим рада.
За 300 років баба Катерина вибавила багато внуків і правнуків, і праправнуків. Розбіглися вони по всьому світі, щоб синові діла чинити. Один онук знаменитим став: увесь світ перед ним у «решеті танцює».
Якось, прийшли розумні Божі молоді люди і посідали на сходинках відпочити. Скільки вона не моргала лівим оком, аж скрипіти почало, бо дощу давно не було – та марне, на Божих диявольщина не діє. Але вони помітили, що взимку сходинки мармурові не те, що теплі, а гарячі, бо датчики підняли у бабі пекельну температуру, щоб там ті чортячі яйця гріти, з яких вилуплювалися дияволячі діти. Як тільки не старався злий ангел затуманити, обдурити тих людей тієї країни, де баба стояла, та марне, бо і вони знали, що сказати, щоб прогнати його. Не може диявол поборотися з Іменем Ісуса, і мусить тікати, спасатися. Коли люди зрозуміли, що бабою нечиста сила править, то скинули ту бабу, і датчики шпигунські зруйнували, і піч загасили, і святою водою покропили, і святе Ім’я Ісуса прикликали на те місце.
Лютував диявол, бо яйця захололи на дні морському, та й до літа засмерділи море. Воно стало смердіти тухлими яйцями. Із тих яєць мали вилупитися песиголовці, вирости, до літа, до розмірів людини, і по вигляду стати, як людина, але жорстока, безжалісна, що жадає живої крові, як води. Ця чортяча незліченна армія мала вийти з моря і завоювати ту прекрасну країну, але Бог чує молитви Своїх вірних і допомагає тим, хто шукає Його. Ісус таки зруйнував чортячі плани: завоювати цю прекрасну країну, де живуть добрі, працьовиті люди, що шанують Бога, і нікому не причиняють зла. Слава і подяка, низький уклін нашому Спасителю, Господу Богу Святому Живому! Господь послав хотіння і чин у серця усіх сусідів, сестер і братів, і вони принесли свої дари, щоб ця квітуча країна зацвіла, стала ще кращою, щасливою і мирною під мирним небом. Її Царем став Син Божий, і запанувала любов у цій країні, а вороги – покаялись і стали жити тихо, мирно, бо того, хто панував у серцях їхніх, Син Божий кинув у озеро Огняне навіки. Всі стали любити Бога і кожного свого ближнього, як самого себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2023
Коли прийде Ісус, – не знаю.
Пройдуть дощі, зійдуть сніги.
Тебе я, Господи, чекаю,
Гряди, Ісусе мій, гряди!
Дивлюсь у небо – зорі сяють,
І посміхаються мені.
Тебе чекаю, вони знають,
Хоча далеко, ввишині.
В садочку, в лісі, у дібровах
Цвіте, співає все навкруг.
Ти дав, Ісусе, мені Слово,
Спаситель мій, найкращий друг.
Його зустріну, в платті білім,
З, палаючим в душі, вогнем.
І вже, навіки, буду з милим –
Чекаю і живу цим днем.
Гряди, Ісусе! Виглядаю!
Тобі співанки мої шлю!
Й мене Ти любиш – добре знаю,
І я – люблю, люблю, люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2023
Для Творця нема нічого неможливого. Ми бачимо, як, за останні 50 років, з космічною швидкістю примножуються знання. Господь відкриває людині, все більші глибини Своєї мудрості. Все, що з’явилось нове, то від Нього. А на завтра, уже готове щось новіше, що людині не може, навіть, приснитись.
Тільки Люцифер радів нещирою радістю, вже будував плани реваншу над Господом і Його майбутніми синами і дочками.
На сторінках Інтернету з’являються, з неймовірною швидкістю, брехливі теорії, твердження і «новини», якими він прагне захопити серця простодушних. Використовуючи і перекручуючи, теорію чисел, вдає, що може змінити долю людини на краще.
Залежно від характеру і уподобань людини, у ного на кожного є свій гачок, щоб відлучити її від Бога і погубити, завівши в тлумачення і, заплутавши їх своїми тенетами. Широким фронтом наступає містика, і переконує людей, що то сучасний метод і вищий рівень пізнання скритих явищ і процесів. Всяка магія це – ілюзія, диявольський обман, на який ловиться легковірна людина. Зародилась вона в Вавілоні, за часів правління Німрода – внука Хама. Його придворні з допомогою магії викликали нечистих духів і створювали ілюзію божественності Німрода, щоб зробити богом. Після його смерті він «став богом Сонце». Як бачите, і до нині люди люблять ілюзії і дають себе одурити. Так і числа використовує сатана, як вид зброї, щоб украсти в людини Божий дар – життя вічне, а земне – перетворити у поле страждань, склавши всю вину на Бога.
Творець дає людині нові знання і мудрість, щоб створити нові, цифрові технології, вдосконалювати виробничі процеси і полегшувати її працю.
Не числа являються причиною чи запорукою наших успіхів чи поразок, хворіб чи зцілення, сліз чи радості, а наше відношення до того, що стоїть у Біблії, Слові Божому, за цими числами. Наш вибір, фактично, наше слово, яке показує наше відношення до записаного Слова Божого. Єв. від Івана 7:63 «Слова, що їх Я говорив вам, то Дух і життя» Який це дух? Єв. від Івана 4:24 «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в Дусі та в правді вклонятися» (в Дусі – згідно написаного Слова, не відхиляючись ні вліво, ні вправо, щоб було тобі добре). Вдаючись у непослух, ми, ніби, вставляємо палиці у колеса свого велосипеда, намагаючись заставити його їхати, бо ми не віримо, що він так не поїде, і будеш нести його на своїх плечах, порушуючи правила дорожнього руху і повторюючи заклинання, надіючись на чудо. Чуда не буде, коли ми діємо всупереч гармонії Всесвіту, встановленої Творцем, то це те ж саме, що ми зі своїм велосипедом, з палицями в колесах, петляємо по проїжджій частині вулиці, одержуючи удари проїжджаючих машин.
Слуги диявола виділяють числа, приписуючи їм магічну силу, переконуючи легковірних людей у їх правдивості. В гармонії Всесвіту кожне число має своє місце, значення, силу і дію, але коли воно в системі Творця.
Хай не думає ніхто, що число 1, само по собі, доленосне, як кажуть лукаві, а тим більше, якщо протирічить Біблії, Божій гармонії. Не можеш взяти шпицю із велосипеда і уявляти, що ти маєш велосипед.
Перше число в нумерації – 1. Мало би відповідати – першій заповіді: «Я – Господь, Бог твій…Хай не буде інших богів передо Мною!» Але не повторенням 1,1,1… буде покращення, а буде лише ілюзія, бо за це короткочасне покращення людина платить чимось дорогим, бо за цим числом у них стоїть символ «могутності і величі», що «все йому підвладне», – Сонце, бог Сонце. Цього ідола – бога Сонце створили жерці Німрода.
Принеси Творцю дар заслуженої хвали, і попроси в Ім’я Ісуса Христа те, що тобі потрібно на добро. «Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, – Він дасть вам» (Єв. від Івана 16:23). Дасть даром, в дар кожному, хто просить з вірою. А якщо людина нехтує Словом Божим, а шанує різні тлумачення, філософські трактати ставить вище Слова Божого, то вона чинить хулу на Духа Святого, що не прощається нікому ні в цім віці, ні в прийдешнім. Так написано (Марка 3:29) . Вона свою долю довіряє не Господу, а оракулу чи магу, і за ці послуги пізніше платить дорого і тяжко, бо Дух Святий знімає Свою охорону. То, якщо послухавши диявольських служників, людина не шанує Бога, а лише повторює число 1, нехай і мільйон разів, не одержить того благословення, яке було їй дароване, ще до створення світу (Ефесян 1:3-5) і яке вона шукає у того, хто прийшов украсти, убити і погубити – в сатани, бо то він стоїть за всякою магією.
Диявольські слуги радять часто в різних комбінаціях використовувати цифри 2 і 0. Кажуть, що 0 знищує перешкоди. А нуль – це вічність, де нема ніяких перешкод і ніякого впливу.
Цифра 2 – ніби то прискорює бажані процеси. Які і ким бажані? Ворогом чи людиною? Звичайно, ворогом, бо це друга Божа заповідь. Порушуючи її попадаєш під прокляття: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі і на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене (не чинить так, як велить Господь, а чинить по-своєму, по-людському, філософському), і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене і тримається Моїх заповідей». Коли ти носиш амулети на шиї, обереги на руці і віриш, що вони тебе спасають, а ще повторюєш рекомендовані заклинання і надієшся на цифри, то ти поклоняєшся не Богу, а тому містичному обману, і попадаєш під прокляття (Господь забирає Свою охорону), і на тебе обрушуються всі диявольські напасті: хвороби, немочі, зрада, розорення, втрата сім’ї, роботи, різні негаразди. Диявол вдовбує в голови, що Бог це дає і лиш Він винен у всьому. Винен ти, сам робиш свій вибір. Перше, ніж прийняти рішення, подумай чи благословення він принесе тобі, чи ввійдеш у прокляття. Хоч до безпам’ятства будеш повторювати 44 чи 40, чи 20, чи 21, нічого тобі не допоможе, бо суперечить закону Володаря Всесвіту, Отця нашого і Господа Ісуса, перед Яким приклониться всяке коліно небесних, земних і приісподніх, і усякий язик визнає, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця. (До Филиа’ян 2:10-11) Отож, не запитуйте поради у товариша, в сусіда, в оракула чи мольфара, хай вас не хвилює їх думка про ваш вибір, а з вірою просіть у Бога в Ім’я Святе Ісуса Христа, і буде вам.
Якова 1:17 «Не обманюйтесь, брати мої любі! Усяке добре давання та дар досконалий приходить згори від Отця світів, що в Нього нема переміни, ні тіні відміни.
Пам’ятай: У цьому світі благословенний до тисячі родів і має Божий захист, процвітання, любов, мир у серці і радість, це той, хто любить Господа не язиком і помахом руки, а той хто зберігає, виконує заповіді Божі. Єв. від Івана14:21 «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю його, і об’явлюсь йому Сам. ... Хто не любить Мене, той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене».
Бог любить усіх, дав усім змогу прийти до Нього через Господа Ісуса. «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах, так, як вибрав у Ньому Він нас перше закладин світу, щоб були ми перед Ним святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом…» Послання до Ефесян 1:3-5.
Шукайте Господа і правди Його, а все решта вам додасться. Бог і правда лише у Біблії. У тлумаченнях – правда людська і лукава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972887
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
Хай співає Україна,
Наша мила, солов’їна.
Зацвіте, заколоситься
На полях твоїх пшениця.
Слава Богу й Україні!
Будьмо, браття, ми єдині!
І за матінку в двобої
Станем дружно всі стіною!
А Господь – її опора!
Аж від півночі до моря
І від заходу й до сходу –
Буде радість у народу!
Хай живе завжди єдина
Рідна люба Україна
В дружбі, в радості, в братерстві
Непоборна – в славі й честі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2023
Над сили бореться, долає,
І кожна кліточка болить.
До Тебе, Господи, волає
В тяжку годину – страшну мить:
Ісусе, Господи, Тобою
Все оживає і цвіте,
Біжить бурхливою рікою,
Не тоне в штормах, а росте;
Хоч буря гне додолу, ломить,
Вогонь жере без жалю все –
А Ти, Господь, не знаєш втоми.
Нам сил даєш, і нас несеш,
Коли вже зовсім сил немає
І ворог близько. Вже – кінець.
Він їх на руки підіймає,
І відбиває весь свинець.
Господь Ісус охороняє
Стіною Ангелів святих:
Ракети, міни відхиляє,
Аби не падали на них.
Пробиті руки простягає,
І доторкається до ран,
В борні святій допомагає,
Бо Він Спаситель наш і пан.
Прости нас, Господи Ісусе,
Помилуй, Боже, захисти,
Бо лише Ти розбудиш, змусиш
На допомогу нам прийти.
Бо лише Ти даєш хотіння,
І друзів робиш з ворогів.
І виростає те насіння,
Бо Ти вчинив отой посів
Для Перемоги, миру й правди
Над злом всесвітнім й паном тьми.
Ісусе, будь Ти з нами завжди,
Твори нас Божими людьми.
В ім’я Твоє Святе, Ісуса
Вклякаємо ми на землі:
Нехай згорять гріхи й спокуси
Й спасуться всі: дорослі і малі.
Вся слава хай буде Ісусу –
Спасителю, Богу, Христу.
Я низько Тобі поклонюся:
Алілуя!!!! Лети в висоту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2023
(Якось ми розмовляли із знайомою про Божу волю, і що Господь не любить і гнівається, а вона мені відповіла: "Это вам нельзя, а нам всё можно" Потрапив цей вірш мені на очі, і я подумала, що він зараз актуальний)
У соседа посиделки.
Разных яств полны тарелки.
Песни, танцы и веселье:
Будет завтра всем похмелье.
- Где ты был, сыночек Миша? -
- Шум и гам, и песни слышал?
У соседа собирались:
Говорили, развлекались.
Ты ж, Отец, нам дал свободу:
Где хотим, там пъём мы воду.
Всё едим, не размышляем,
Где хотим, там и гуляем.
Веселились, ели, пили,
О Тебе мы говорили.
Говорил сосед наш много
«Твоего», ещё другого,
Так красиво, и понятно,
Чётко, ясно и приятно.
И мы тоже все там были
И запрет Твой позабыли.
Не сердись, Отец Небесный.
Мы все вместе пели песни.
Ведь, Тебе же мы служили:
Лишь немножко отходили.
Говорят, что там спасенье,
Где все вместе в поклоненье.
О Тебе мы размышляли:
Что оставили, что взяли.
Мир, к примеру, как бы грядка,
Он засохнет без порядка.
Нужны руки, чтоб держали,
И к порядку приучали. -
- О! Сын глупый и ленивый,
Ты – предатель нечестивый!
Любишь мир и вместе с миром
Поклоняешься кумирам!
Променял за кружку квасу
И любовь, и дружбу нашу!
Звал тебя, просил смириться,
С покаяньем возвратиться!
- Ты прости, но там витрины,
Дорогие лимузины…
Всех подробностей не знаю:
Как все в мире поступаю. -
- Значит, ты идёшь со всеми,
Что есть плевелы – не семя.
Соберут вас всех в вязанку
И сожгут там спозаранку. -
Выше «Божьего» на страже
Никогда не будет «вражье»!
Бойтесь, люди, трепещите, -
Против Бога не ходите! -
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969461
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2022
https://risdviananich.blogspot.com/2022/12/blog-post.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2022
Хвала і честь Тобі , мій Боже,
Хвала на небі, на землі!
Завжди Живий і все Ти можеш,
Належить все - лише Тобі.
Спасибі, Господи Ісусе,
За мир Твій, щедрість, благодать,
Що всіх Ти нас прощати можеш!
Чим можу я Тобі віддать?
Любов Ти! Бог Один і Вічний,
Всесильний Ти, Людинолюб
Прощаєш, милуєш всіх грішних.
Прости наш український люд!
Зціли серця усім, Ісусе,
І нашу землю, всіх дітей!
До Тебе, Господи, молюся!
За всіх осліплених людей,
За неньку нашу – Україну
В проломі молюся Тобі!
За неї, матінку єдину,
Сивіють голови в журбі.
Господь, врятуй же Україну
Від пут жорстоких сатани!
Розквітнуть хай її руїни,
Воскреснуть всі її сини!
Зціли всі рани Батьківщини,
Цілитель наш, – Господь Ісус!
Тебе, Спасителю Єдиний,
Шукаю, кличу і молюсь!
Помилуй, Боже, Україну,
Прости її, благослови!
Зігрій в обіймах, як дитину,
Обмий від ніг до голови.
Благослови її на вході,
На виході - благослови,
На полі, в лузі, на заводі
Сьогодні, завтра – назавжди!
Дай мудрості усім, любові,
Братерства, щастя і добра,
Дай хліба, радості у домі,
Нехай радіє дітвора!
Тебе прошу. О! Мій Спаситель,
Прости, помилуй, стережи.
У Ймення Боже, Викупитель,
Нам Україну збережи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2022
Гимн оркистана
Ты – навеки лукавым себя освятила,
Бога унизила, правду сожгла.
Огромная подлость, оружия сила –
Свободу в народов ты отняла.
Слався, Отечество наше безбожное,
Наш бог в мавзолее – дьяволу брат.
Мы делаем всё, что только возможное:
В Империи Зла – не страшен нам ад!
Тюрьмы назвала свободным Отечеством
Братских народов на веки веков.
Предками данная мудрость народная
В шахтах гноить непокорных рабов.
Слався, Отечество наше безбожное,
Наш бог в мавзолее – дьяволу брат .
Мы делаем всё, что только возможное:
В Империи Зла – не страшен нам ад!
От южных морей до полярного края
Топчешь народы своим сапогом.
Хвалилась: «Одна я навеки такая!
Никто и ничто мне теперь ни по чём!»
Слався, Отечество наше безбожное,
Наш бог в мавзолее – дьяволу брат .
Мы делаем всё, что только возможное:
В Империи Зла – не страшен нам ад!
Широкий простор для мечты и для жизни
Кровью покроем, никого не щадя, -
Мы верные дети кровавой Отчизны.
Так было, так есть и так будет всегда.
Слався, Отечество наше безбожное,
Наш бог в мавзолее – дьяволу брат .
Мы делаем всё, что только возможное:
В Империи Зла – не страшен нам ад!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2022
Не мовчи, кричи, хто може,
З народу й трибуни:
Хай Господь нам допоможе
Зачепити струни,
Щоб заграли загуділи
На всю Україну!
Всі ми дружно разом встали
За Матір Єдину.
Та самі ми – пучка духу,
Що, хоч може й разом. –
Наближаймося до Того,
Хто не дасть в образу;
Хто могутній і всесильний,
Хто усе в усьому,
До Господа Саваота –
Сила вся у Ньому.
Він і Цар, і Бог у світі –
Всесвіту Владика,
Невичерпна Його милість,
І любов велика;
І безмежна в Його Сина,
Господа Ісуса.
В Ньому наша, брате, сила –
Його лише слухай.
Викинь з серця і з кишені,
Що марнота – казка,
Стань з Ісусом зарученим,
Бо Він Щит і ласка.
Ні мотанка, ні іконка
Тебе не рятує.
Лише серце Ісусове
Усіх завжди чує,
Допоможе і зігріє
Своєю любов’ю,
Рани зцілить і обмиє
Він Своєю кров’ю.
Клич Ісуса, коли важко,
Коли сил немає,
Ніби, став ти, як комашка, –
Всім допомагає.
Славу всю віддай Ісусу
Й свої рани, й муку.
Заклич Його в серце й душу –
Поведе за руку.
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2022
Ти - наша надія
Наша сила, браття, в Господі й любові,
Об'єднаймось дружно на Божому Слові.
Не злословмо власті, чуже не любімо,
Своє серце чисте Богу принесімо.
Ставши у проломі, просімо по Слову:
Все, що є не Боже, неси, як полову,
Спали Своїм Духом нечестя, зрадливість,
Хай сіється, Боже, добро й справедливість.
Хай щезнуть, пропадуть всі ідоли кляті.
Будь, Господи, в серці і в кожного в хаті.
Нам радість хай буде і мир всім навіки,
І щастям, любов'ю хай повняться ріки.
Хай зброя ворожа заржавіє в піхвах,
А війни навіки залишаться в міфах.
Розвій їх по світі, як вітер полову,
Щоб кров проливати не бралися знову.
Боже, Скеле наша, і наша надія,
А вічність з Тобою то – кожного мрія.
І тут, на землі, Ти наш щит, охорона,
Наш захист - Господь, кругова оборона.
За милість Твою ми подяку складаєм,
І наші серця лиш Тобі відкриваєм:
Будь там Цар і Владика в величі й славі
У всій Україні - у Божій державі.
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2022
Горить вогонь. Кує коваль,
І гріє ще, гартує –
Собі на біль, собі на жаль.
Тепер він лиш міркує:
«Не запізнитися б часом –
Без мене діло стане.
Брудне? Нічого. Смерть разом
До вечора настане».
В брудну ганчірку завивав
Тих дев’ять товстих цвяхів.
Пішов швиденько і шептав:
«Розіпнуть сіромахів.
А як же Той? Він не вбивав,
Не крав і не образив;
Надію людям всім давав –
Та дав би все одразу!»
Він встиг, і цвяхи подавав.
Рука чомусь тремтіла.
А кат ті цвяхи забивав
Без жалю в Боже тіло.
Кричало зборище: «Розпни!
Цього Царя не треба!
На нас хай буде кров вини
Й на дітях наших – з неба!»
На деревині підняли
І кров по ній стікала.
Уже зробили, що могли –
В полудень ніч настала.
Не кляв, не плакав, не кричав –
За тебе Він молився,
Отця Небесного прохав,
Щоб гріх тобі простився.
Стиснулось серце в коваля
І раптом він заплакав:
Побіг, летів із відтіля,
Зів’яли ноги з ляку.
«О! Господи, прости мене!
Упавши на коліна,
Благав коваль, хай помине
Нас гірка чаша Сина!»
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946053
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2022
Христос вос-крес! Хрис-тос вос-крес!
Летить Благая вість
Із уст в уста, аж до небес,
З села в село, до міст!
Христос воскрес! Вос-крес-ну й я
І ти, мій любий друг,
Для щастя й вічного життя! –
Радіє все навкруг.
Усе дає нам наш Ісус
По нашій вірі в дар.
Тобі, Спа-си-те-лю, несу
Я мого серця жар.
Навчи всіх нас любити так,
Як любиш ти мене.
Хай Ангол Твій поставить знак
Й до Тебе приведе,
Спасибі, дорогий Ісус,
За чудо із чудес!
Даруймо Господу дар вуст!
Спаситель наш воскрес!
Христос воскрес! Христос воскрес
Всім ворогам на злість.
Христос воскрес! Христос воскрес! –
Летить Благая вість…
Галина Яхневич
Яке значення має для тебе воскресіння Ісуса Христа. «А коли живе в
вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, Хто підняв Христа
з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в
вас. (До Римлян 8:11)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2022
Боже Святий, Ти – Бог Один, – Істинний, Праведний, Люблячий, Милуючий. Ти – Бог Один, Спаситель і іншого Бога, і Спасителя, крім Тебе, нема, не було і не буде. Ти любиш людину, але ненавидиш зло і всяку неправду. Боже наш, прости нам всі гріхи наші. Прости і помилуй нас за те, що ми не вірили Тобі – Слову Твоєму, повертались до Тебе спиною і молились до бовванів, мертвих служителів Твоїх, до того, хто не Бог, а вигадка людська. Прости нас, помилуй нас, за всі неправди наші, і не відверни лице Своє від нас. Господи, – Ти серцевідець. Ти знаєш усе, бо Ти Духом Своїм Святим живеш у наших серцях і, хоч відступаємо, по причині затуманення ворогом очей нашого серця, але ми любимо Тебе, і на Тебе надіємося, Господи Боже наш. Ти сказав у Слові Твоєму, що в час недолі твоєї поклич до Мене і Я почую тебе, допоможу тобі і тебе спасу, а ти прославиш Мене. Господи, Ти Сам бачиш, що прийшов цей час недолі на нас – на всю нашу країну. Господи, прости нас за всяке безбожжя, за всякий непослух Тобі, Слову Твоєму, бо Слово Твоє, то – Ти, Господи. Прости нас. Признай нас народом Твоїм по великій милості Твоїй, і йди з нами в борню, як ішов ти з Гедеоном, і завжди зі своїм народом ізраїльським, тому ніхто і ніколи їх не міг перемогти. Прости нам всім всяку неправду, омий нас Своєю Святою Кров’ю. Як куполом, Кров’ю Ісуса Христа, Сина Твого, покрий нас, наші міста і села, з народом їх, засліпи очі ворогів наших і не дай їм знущатися над нами, вбивати невинних людей, грабувати і нищити міста і села, загарбувати землі, які Ти дав нам по любові і милості Твоїй, а ворогам нашим сотвори по ділам їхнім. Господи, прости нам усім, відкрий розуміння кожному, щоб кожен покаявся у злих своїх вчинках і навернувся до Тебе, під Твій покров, бо лише Ти Спаситель і Охорона наша. В Ім’я Святе, Ісуса Христа просимо Тебе. Ти Бог вірний і завжди виконуєш Своє Слово записане, і Ти сказав, щоб ми все, що робимо словом чи ділом, робили, просили в Ім’я Ісуса Христа. Отож, Господи, в Ім’я Ісуса Христа просимо, іди з нами, борись з нами проти ворогів наших, бо лише з Тобою перемога наша, бо Ти – Бог наш, надія і щит наш, Скеля спасіння нашого. Слава Тобі поклоніння і подяка, і молитва наша. На Тебе надіємося, Тебе хвалимо, славимо і величаємо, Тобі поклоняємося, Боже наш. Амінь!
Святого нема ні одного. Каймося всі, просімо прощення і милості в ім’я Ісуса. Господь, Бог милостивий, простить, помилує і спасе.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2022
І наче, серце заніміло:
Не може плакати, кричить.
Поганське злото почорніло
На їх хрестах у тую мить,
Коли матусю, з-під завалів,
Тягли з дитям на білий світ,
Вона до серця притискала
Дитя… розірваний живіт.
П’ють крівцю нашу кровопивці –
Та хай не тішаться – тремтять!
Й усі запроданці чортівські
В вогні пекельному згорять.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2022
А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання! 9 Ви ж моліться отак:
Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь. Від Матвія 6:7-13
Святий Боже, Святий кріпкий, Святий Безсмертний, Вірний, Милосердний, Владико Всесвіту, Творець Неба і Землі і всього сущого, Люблячий наш Отче, Боже Всевишній, славимо і величаємо Святе Ім’я Твоє, Тобі вклоняємося, до Тебе прибігаємо, бо Ти Бог наш, надія наша, Скеля спасіння нашого. Перше ніж гори народжені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку Ти Бог наш, і крім Тебе нема іншого Бога Правдивого, Всемогутнього, Спасаючого і Люблячого! В молитві згоди ми прийшли перед лице Святе Твоє, в Ім’я Ісуса Христа до престолу Милості і Благодаті дорогою прокладеною Кров’ю Сина Твого, Ісуса просити Тебе про охорону наших воїнів, наших сімей і нашої Батьківщини України.
Ми живемо під покровом Всевишнього, в тіні Всемогутнього мешкаємо, кажемо до Господа: Охороно наша та твердине наша, Боже наш, ми надіємось на Тебе! Бо Ти нас вирвеш з тенет птахолова, з моровиці згубної, Ти пером Своїм вкриєш нас, і під крильми Твоїми заховаємося ми! Щит та лук – Твоя правда. Не будемо боятися страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає, ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні, впаде тисяча з боку від нас, і десять тисяч праворуч від нас, до нас же не дійде!...Тільки своїми очима подивимося, і заплату безбожним побачимо, бо Господа, охорону нашу, Всевишнього ми учинили за своє пристановище!
Нас зло не спіткає, і до намету нашого удар не наблизиться, бо Своїм Анголам Він накаже про нас, щоб нашу Батьківщину Україну, воїнів наших, нас і наші родини пильнували на всіх дорогах наших, на руках вони будуть носити нас, щоб не вдарили об камінь свої ноги! На лева й вужа ми наступимо, левчука й крокодила ми будемо топтати! Подяку складаємо, наш Боже, Тобі, бо кожне Слово Твоє – то правда: «Тому, що бажали вони Мене, то їх збережу, зроблю їх сильними, бо знають ім'я Моє вони; як вони Мене кликати будуть, то їм відповім, Я з ними буду в недолі, врятую їх та прославлю їх, і довгістю днів Я насичу їх, і вони бачити будуть спасіння Моє! Пс. 91
Слава, хвала, подяка, і низький уклін Тобі, люблячий, наш Отче, в Святе Ім’я Сина Твого Ісуса Христа. Бо написано: «І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім'я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві» Амнь! До Колоссян 3:17
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2022
Боже Святий, Ти – Бог Один, – Істинний, Праведний, Люблячий, Милуючий. Ти – Бог Один, Спаситель і іншого Бога, і Спасителя, крім Тебе, нема, не було і не буде. Ти любиш людину, але ненавидиш зло і всяку неправду. Боже наш, прости нам всі гріхи наші. Прости і помилуй нас за те, що ми не вірили Тобі – Слову Твоєму, повертались до Тебе спиною і молились до бовванів, мертвих служителів Твоїх, до того, хто не Бог, а вигадка людська. Прости нас, помилуй нас, за всі неправди наші, і не відверни лице Своє від нас. Господи, – Ти серцевідець. Ти знаєш усе, бо Ти Духом Своїм Святим живеш у наших серцях і, хоч відступаємо, по причині затуманення ворогом очей нашого серця, але ми любимо Тебе, і на Тебе надіємося, Господи Боже наш. Ти сказав у Слові Твоєму, що в час недолі твоєї поклич до Мене і Я почую тебе, допоможу тобі і тебе спасу, а ти прославиш Мене. Господи, Ти Сам бачиш, що прийшов цей час недолі на нас – на всю нашу країну. Господи, прости нас за всяке безбожжя, за всякий непослух Тобі, Слову Твоєму, бо Слово Твоє, то – Ти, Господи. Прости нас. Признай нас народом Твоїм по великій милості Твоїй, і йди з нами в борню, як ішов ти з Гедеоном, і завжди зі своїм народом ізраїльським, тому ніхто і ніколи їх не міг перемогти. Прости нам всім всяку неправду, омий нас Своєю Святою Кров’ю. Як куполом, Кров’ю Ісуса Христа, Сина Твого, покрий нас, наші міста і села, з народом їх, засліпи очі ворогів наших і не дай їм знущатися над нами, вбивати невинних людей, грабувати і нищити міста і села, загарбувати землі, які Ти дав нам по любові і милості Твоїй, а ворогам нашим сотвори по ділам їхнім. Господи, прости нам усім, відкрий розуміння кожному, щоб кожен покаявся у злих своїх вчинках і навернувся до Тебе, під Твій покров, бо лише Ти Спаситель і Охорона наша. В Ім’я Святе, Ісуса Христа просимо Тебе. Ти Бог вірний і завжди виконуєш Своє Слово записане, і Ти сказав, щоб ми все, що робимо словом чи ділом, робили, просили в Ім’я Ісуса Христа. Отож, Господи, в Ім’я Ісуса Христа просимо, іди з нами, борись з нами проти ворогів наших, бо лише з Тобою перемога наша, бо Ти – Бог наш, надія і щит наш, Скеля спасіння нашого. Слава Тобі поклоніння і подяка, і молитва наша. На Тебе надіємося, Тебе хвалимо, славимо і величаємо, Тобі поклоняємося, Боже наш. Амінь!
Святого нема жодного. Каймося всі до одного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941266
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2022
ПІДІЙШОВ МАЛЕНЬКИЙ ПЕТРИК, І ВЗЯВ ДІДУСЯ ЗА РУКУ.
П е т р и к.
(повчаюче)
Не плач, дідусю, бо розбудиш татка. Він дуже втомився, поки прийшов до нас. Нехай відпочиває, завтра будемо гратися, поїдемо разом на рибалку. Добре?
Д а н и л о П е т р о в и ч.
(ледве вимовив)
Добре, мій любий синочку.
А в т о р.
Притиснувши онука до серця, Данило Петрович, беззвучно ридав всім своїм єством, кожною клітинкою. Серце розривалось від болю, та мусив «не будити татка».
Тараса в останню дорогу прийшло провести все село. Цвинтар був весь заповнений людьми. Прощались, плакали. Тарасів однокласник Іван, що втратив руку в Іловайському котлі, але залишився живий, не витримав і вилив свою душу.
І в а н.
Тож, прокидаймось, українці,
Геть розірвемо те ярмо!
Бо горя випили по вінця,
В очах, неначе, в нас більмо.
Коли ми станемо всі разом
В двобої, наче щит живий,
То подолаємо заразу:
Той путінізм гнилий, кривий,
Його брехню усю в ефірі.
За гріш – за руські копійки!
Ви – продаєтесь, хижі звірі,
Безбатьченки і байстрюки!
Брехня – без страху, без зупину!
У вас «свобода» – на брехню?
Лишати родичів дитину
Й життя попалену стерню!
Б а ть ко.
(плачучи, ковтаючи сльози)
Всі спам’ятаймось, браття милі!
До Бога вдаймося усі!
Щоби не впасти нам в могилі,
А бути в Господа в руці. –
Бо Він лиш – нам за оборону
Від кровопивців, бандюків,
Як уклякнемо біля трону
До ніг Отця усіх Світів.
І згине той, мокшанський привид,
Що людську кров, як воду п’є,
Брехнею завше Бога кривдить,
Брехню за правду видає!
А кодло все оте, зміїне,
Що плодить він отут, у нас, –
То разом з ним пропаде, згине,
Бо вже гряде Господній час!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2022
Серед каменів вогнистих,
Дивних квітів, буйних трав,
Там ходив і дух нечистий
І на Єву чатував.
І коли її побачив,
То у змія він ввійшов.
Щоб Адам його не бачив,
Він до Єви підійшов.
І почав їй промовляти
Море теплих, ніжних слів,
Спокушав її пізнати…
Поки того не зумів…
Єви люблять ніжну мову,
Філософський гарний стиль:
Забувають про основу –
Буде буря, а не штиль.
За невірність мужу й Богу
Єви мають тяжкий путь.
Філософський камінь того,
Хто здурив, вони несуть.
Як тоді, так знову й знову,
Каже Бог, що «Не чіпай!».
Змій кладе свою основу:
Та скуштуй же, – справжній рай…
А той рай горить вогнями
В жилах наших, наче ад.
Стали хтивими й Адами:
Сатана усьому рад.
Світ роздягся, оголився,
Називається – ‘’Содом’’.
І кінець не забарився:
В ад ідуть усі разом.
Філософський камінь ‘’Знаю!’’
Всі несуть он на плечах.
Очі ворог закриває,
І породжує свій страх:
Я – не встигну, не нап’юся!
Я чекаю – не діждусь,
І боюся, і боюся –
П’ю без тями, як дорвусь!
Ворог тішиться, співає.
Мрії наші: трах - бабах!
Всюди всіх він надуває,
І лишає на бобах.
Голос кличе, то ж проснися!
Летаргічний сон лиши!
З Богом Вічним помирися!
Пізній час. Ти поспіши!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940425
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2022
В Твої руки, Святий Отче,
Кладу Україну –
Мою милу, серцю любу
Рідну Батьківщину.
Ти прости мені і всім нам
Усі беззаконня,
І очисти серця наші
Та брудні долоні.
Ти прости, і всіх помилуй.
Відкрий вуха й очі,
Направ ноги всіх кульгавих
На дороги Отчі.
Просвіти серця блудливі,
Тверді, наче камінь.
Зітри наміри зрадливі –
В небуття хай кануть.
Всіх запроданців чужинських,
Що клянуться ложно,
Топчуть землю українську,
І брешуть безбожно.
Понеси усе брехливе,
Бридке і вороже,
Все зміїне і жахливе –
Вихром, бо Ти можеш!
Щоб гаддя це не верталось,
Крові не смоктало,
Сонце Правди вранці встало,
В серцях засіяло.
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2022
Надійці
В осяянім золотом, барвами осені,
Квітка цвіте у нашім саду.
Її не лякають ті ночі морозяні. -
Вранці сонечко пестить красу.
Враз теплі, ласкаві долоні коханого
Весь розтоплять непроханий лід,
Щораз, вогонь серця його полум’яного
Хай не згасне ніколи повік.
Будь завжди красивою, ніжною, доброю,
І хай мудрість у серці живе;
Стане вірна любов тобі нагородою
І щасливо життя пропливе.
Господь нехай буде тобі охороною,
Сховком надійним, міцним щитом,
Спасінням сім’ї твоїй і обороною,
Береже вас під Божим крилом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2022
Всі Анголи зібралися в чеканні.
Їх погляди засяяли в ту мить,
Як, раптом, на небесному екрані
З’являлись ті, хто вічно буде жить.
Їх імена записували в Книгу,
В ту, що називається ‘’Життя’’.
І всі щасливі, красені із виду,
Верталися назад, у майбуття.
Хтось скаже: вигадка пуста, неправда
І забобон, щоб світ цей задурить.
Та лише Господу відоме «завтра» –
Воно, як грім, зненацька, загримить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2022
Всі Анголи зібралися в чеканні.
Їх погляди засяяли в ту мить,
Як, раптом, на небесному екрані
З’являлись ті, хто вічно буде жить.
Їх імена записували в Книгу,
У ту, що називається ‘’Життя’’.
І всі щасливі, красені із виду,
Верталися назад, у майбуття.
Хтось скаже: вигадка пуста, неправда
І забобон, щоб світ цей задурить.
Та лише Господу відоме «завтра» –
Воно, як грім, зненацька, загримить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2022
Слово «непослух» дуже часто ми чуємо вдома, в побуті, в суспільстві, і звикли до нього, як, нібито, воно малозначуще, звичне, лиш з якимось трішки сіруватим відтінком. Ну, подумаєш, – не послухав. Байка. Насправді – це не байка, а
зневага. Але яка то страшна зневага є до Того, хто нас породив – створив у череві матері нашої, вивів на світ, любить і піклується про кожного: напуває і годує, зігріває і навчає, оберігає, лікує і про все, що людина не знає і, навіть, не підозрює, і не здатна збагнути.
Коли Адам і Єва порушили повеління, заповіт Божий: не їсти лиш із одного забороненого дерева «Добра і зла», одного із міліона, щоб не вмерти, не послухали Отця, а послухали спокуси ворога. Божі діти, дочка і син, стали рабами дияволу, стали смертними, бо здійснили гріх – непослух. З’єднавшись, таким чином, духовно із сатаною, почали хворіти і вмирати, тобто, пізнавати зло. Воно передається через усі людські покоління до нашого часу. Як написано: Весь світ лежить у злі.
Зневага до повелінь Творця – це завжди велике зло, яке приводить до порушення гармонії у Всесвіті, і б'є по нас боляче. Де-хто ремствує на Господа Бога, що Він не любить нас, бо повні лікарні важко хворих, війни, обмани, світ став брехливим, жорстоким, а Бог мовчить і не карає. Ніяка нормальна людина не вбиває свою дитину, коли вона чинить зло, а різними способами старається врозумити, направити на добру дорогу.
Хіба ж той, хто бив себе ножем по пальцях, обвинувачує виробника металу, або того, хто виготовив із нього ножа? Оце робимо ми, люди, коли людські авторитети ставимо вище Божих, тобто, чинимо не так, як написано в Божій інструкції – в Слові Божому, в Біблії, а так, як кажуть представники тієї чи іншої установи, або люди, які нам подобаються своєю людською, а не Божою мудрістю, то ми самі допомагаємо злу, щоб воно збільшувалось, творилось, множилося і розповсюджувалося. Людина і її переконання стали в основу людського суспільства, і стали її найбільшою цінністю.
Господь Бог говорить, що Слово Його – живе і діяльне, як меч обосічний, проникає воно до поділу душі і духа, суглобів і мозків, і судить всі помисли серця. Ніщо не може бути сховане перед лицем Його; Йому дамо відповідь. Адже, Бог є Дух, Він в кожній клітинці нашого тіла, душі і духа. Без нього вмирають всі клітини. Коли людина померла, то кажуть: Дух віддав. Ні, Дух вийшов. Хто б ти не був, не втримаєш свого духа, бо Він не твій, а частина Божого Духа, дана тобі від Бога, часточка Його, щоб ти народився, виріс, і прийшов до Нього, в Божий Еден, бо Він створив нас для Себе, щоб спілкуватися з нами, і тішитись нами, бо ми – Його діти.
Кожен, хто вірить чи ні Божому Слову, Біблії, прийде на суд Божий, і буде судимий по ділах своїх, які всі, до одного, записані в книзі обліку. Хай не обманює вас ніхто, що намолена ікона, чи молитва за померлих допоможе померлому, і він буде прощений. Ні, не буде, а буде так, як написано: «І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга, то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми. І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, і суджено їх згідно з їхніми вчинками. Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне». (Об'явлення 20:12-15) «Діточки, хай ніхто вас не зводить! Хто чинить правду, той праведний, як праведний Він! Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому то з'явився Син Божий, щоб знищити справи диявола. (1 Івана 3:7-8)
Що Він найперше робив? «Ісус розпочав проповідувати й промовляти: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Від Матвія 4:17) Що значить, покайся? Найперше, не зраджуй Господу Богу, Отцю Небесному, Творцю Неба і Землі – перестань поклонятися тому, хто не Бог: святим, ідолам різьбленим, камінним, дерев’яним, гіпсовим, мальованим, витворам мистецтва – ділам рук людських, людської вигадки! Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! (Від Матвія 4:10)
Хто не залишає своєї неправди – поклонятись і молитись до будь-чого і будь-кого, той не береже Слова Божого і добровільно виходить з-під захисту Божого аж до четвертого коліна – ІІ Заповідь Божа.(Повторення закону 5:8) Саме тому сатана гуляє і багато-хто з ним іде у Гієну вогняну через аварії, хвороби біди і нещастя, звинувачуючи Бога у всіх бідах на землі. Отець наш Небесний дав нам дорогу повернення в Еден, поставив дороговкази на цій дорозі – Євангелію, і дав Глашатая, і Спасителя – Сина Свого, Ісуса, бо якщо хтось не вміє читати, або заснув, то щоб проснувся і почув: Поклич Ісуса у своє серце, попроси пробачення за всі гріхи, провини і непрощення, запроси Його жити з тобою, в твоєму серці і царювати, і бути Господом твого життя тут, на землі і в вічності». «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього». Від Івана 14:23) Зупинися і подумай, чи потрібно, чи варто тобі просити про щось у тих, хто давно померли, або у дерев’яного чи паперового, чи камінного ідола, щоб вони заступалися за тебе перед Богом? Про яких посередників може йти мова? Адже, Отець і Син в тобі, у серці твоїм, вони не лиш чують всі слова, а й знають думки твої. «Хто не любить Мене, той не береже Моїх слів». (Від Івана 14:24) «А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. (Якщо ж ви любите Бога і чекаєте від Нього порятунку, то вірте Його Слову, Біблії, а Він вірний і Слово Своє виконує. А якщо ми не шануємо Слово Боже, а любимо людські вигадки, то ніхто нам не допоможе, бо Спасителя у серці нема, а мертві нікому не допомагають, святі вони чи грішні. Бо судимий буде кожен із нас за вчинками нашими.
Прикро дивитись, коли люди за життя свого, не каються, а надіються, що рідня, або якась знаменитість його відмолить, продовжують темні діла свої. Це обман диявольський. Кожен при житті щиро має покаятись, щоб не згоріти, адже для того Отець послав Сина Ісуса Христа Спасителем світу. «Як у Ісуса Христа христився, у Христа зодягнувся» (Галатів 3:27). "...А хто Духа Христового не має, той не Його". (Римлян 8:9)
Покаймося всі, і прийдімо до Господа Ісуса в смиренні й любові. Нехай запанує любов у наших серцях і у всій Україні, щоб всі упирі і вовкулаки щезли, як порох на вітрі, щоб зла навіки не стало в серцях наших і в Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2022
[b]Всесвіті у Бога існує гармонія – злагодженість у всьому. Рослини образились на людей, що вони їх топчуть ногами, ламають без потреби, і самі вирішили: людям не давати кисню. Бо то зелені рослини у своїх листочках виготовляють кисень, яким дихають усі живі істоти. Як тільки перші промінчики сонця заглянуть з-за горизонту, рослинні фабрики починають працювати і диміти киснем, відкладаючи у своїх коморах цукор і вітаміни для смачних, солодких овочів та фруктів. Люди почали насміхатись, що вони і без цих безголових бур’янів проживуть. Результат: всі люди, тваринки, комашки, мікроби і, навіть, бактерії, почали задихатись, і в муках вмирати. Ніхто не міг купити повітря за величезні гроші, бо навіщо вони – нікому не потрібні, як сміття. Їх непослух порушив гармонію на всій землі!. Рослини жахнулись від того, що вони накоїли! І Петрик і Оленка, що завжди розпушували ґрунт, поливали у посуху – також? Всі разом підняли свої віти, наче руки до неба, і, навперебій, невтомно, разом попросили: «Господи, в ім’я Ісуса, просимо: прости нам цей непослух, дай мудрості і сили бути послушними Тобі завжди. Оживи їх, бо все у Твоїй силі і владі. Дякуємо Тобі, бо Ти милосердний, любиш і прощаєш всіх, хто залишає злі діла свої, і просить пробачення. Амінь!» Вони швидко, з усіх сил, почали працювали, наповнювати Атмосферу повітрям, щоб повернулось назад всім життя. Господь наповнив усіх Своїм Духом і все ожило: заспівали вдячні птахи, захлюпотіла риба в ріках і озерах, задзижчали джмелі і бджоли і полетіли, чимдуж, збирати пилок, робити свою роботу, запилювати квіти, щоб родили яблука та груші, сунички та малинка, овочі та фрукти, та інша смакота.
А чи зрозуміли щось хлопчики і дівчатка, щоб не чинити зла? [/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2022
Тобі складаємо подяку –
Господу, Богу Святому
За добрість і милість усяку,
Б́атьківську поміч у всьому.
І за те, що Ти всіх так любиш –
Дав Сина за нас у жертву,
Щоб спаслися всі грішні люди,
Й воскресли праведні з мертвих.
Прости: – повернулись плечима,
Не бачать Тебе, не чують.
І з заплющеними очима
Ідолів молять, цілують.
Вони – перед Богом гидота,
Шмат гіпсу чи деревини,
Мальована пензлем істота –
Без серця і середини.
Не чує вона не страждає,
Бога за тебе не просить.
Душа твоя може й волає:
Спасіння божок не приносить.
До правди, до Бога вернися,
Чистосердечно покайся,
На дорогах своїх зупинися,
Швидше до Бога вертайся.
По Слову учися ходити,
Щоб не блукав манівцями.
І Бога учися любити,
Приносити жертви вустами.
Нехай же у Новому році
Мир і любов зацарює
І правду, на кожному кроці,
Народ мій нехай пошанує.
Невір’я розтане, як іній,
Гордість поникне, зів’яне
І Бог допоможе країні,
Стане, нарешті пізнаний.
Ти серце відкрий для Ісуса –
І там проси царювати,
Щоб кожну молитву послухав,
Мав право тебе захищати
Від ворога, злої навали,
Від саранчі й моровиці,
Щоб невіри Бога пізнали –
Черпали воду з криниці.
Не міряйте Боже терпіння,
Вийдіть усі з-за парканів
І́ Боже творіть повеління –
Ворог у безвісті кане.
Співаймо і дякуймо Богу –
Хай радість і мир вам буде,
Хай іде з нами Бог в дорогу,
А зло – нас навіки забуде.
Нехай вас, у Новому році,
благословить Господь у всій Божій повноті.
Вся слава Богу.
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021
Почуйте мій голос брехуни й кровопивці.
«За мірило я візьму право, за висок – справедливість.
І притулок брехні град понищить, а сховище – води заллють!
Поламаний буде союз ваш із смертю, і ваша угода з Шеолом не встоїться, і коли пройде нищівна кара, вона вас стопче!.
Раз-у-раз, як буде проходити, вона, вас захопить; а буде проходити вона щоранку, вдень і вночі – з тремтінням ви будете слухати звістку про це..»
І ліжко буде занадто коротке, щоб простягнутися на ньому, і покривало занадто вузьке, щоб обгорнутись.
Бо Господь устане, як на Перацім-горі, розгнівається, як у Гівеон-долині, щоб учинити чин свій, чин дивний, і щоб зробити своє діло, діло незвичайне.
Тож не глузуйте! Щоб не стали міцнішими ваші кайдани, бо призначене знищення чув я від Господа, Бога Саваота, про всю землю…
Візьміть це до вух і почуйте мій голос! Вважайте і слухайте! Послухайте пильно і почуйте мій голос!» Ісаї 28:17-23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934661
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2021
Нам родився Спаситель! Збулося слово написане. Слово стало тілом і перебувало з нами. Радіймо і славімо Його! Він уже не в яслах, і не на руках у матусі, а готує нам місце на небесах, і дуже скоро прийде, не для прощення гріхів, а щоб забрати Своїх. «ГОСПОДИ ІСУСЕ, ввійди в наше серце і Ти будь Господом нашого життя тут, на землі і в вічності. Всім серце жадаємо бути Твоїми, Твоєю на нареченою, за якою Ти прийдеш. Гряди Ісус, ми чекаємо і кличемо Тебе! Уже гряди! В Ім’я Ісуса просимо і дякуємо Тобі, бо Ти вірний Слову Твоєму, обіцяв: «Все, що попросите в Ймення Моє, то буде вам». Святкуймо і радіймо. Ісус гряде!
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934659
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2021
Молімось всі за Україну
Хвала і честь Тобі, мій Боже, –
Хвала на небі, на землі!
Завжди Живий і все Ти можеш,
Належить все – лише Тобі.
За неньку нашу – Україну
В проломі молюся Тобі!
За неї, матінку єдину,
Сивіють голови в журбі.
Господь, врятуй же Україну
Від пут жорстоких сатани!
Розквітнуть хай її руїни,
Воскреснуть всі її сини!
Зціли всі рани Батьківщини,
Цілителю, Господь Ісус!
Тебе, Спасителю Єдиний,
Шукаю, кличу і молюсь!
Помилуй, Боже, Україну,
Прости її, благослови!
Зігрій в обіймах, як дитину,
Обмий від ніг до голови.
В долонях Божих, наш Спаситель,
Ти Україну бережи.
А кровопивців тих неситих
У страху й соромі держи.
Ти пожени їх буревієм,
Як ту полову – геть розвій,
Спали їх помисли й надії
Убивць, бандитів і повій.
Усю брехню їх і ненависть
Ти їхнім градом поливай,
Аби їх край чужий не вабив,
За зло їм, Господи, воздай.
Нема ні сорому ні честі –
Безстидна, ница сарана –
І прагне світ увесь зажерти,
Чумою стала вже вона.
Спасителю, Всевишній Боже,
Зацарювать не дай брехні –
В гієні буде її ложе
На цілу вічність – на всі дні.
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2021
Рідна Батьківщина наша Україна
Славою повита й милістю Творця.
Ти – кохана, люба, любляча – єдина,
Ти – на віки вічні в синівських серцях.
Приспів:
Господу слава, слава Україні!
Слава вічна героям її!
Браття, любімося, будьмо єдині:
І наш ворог загине в борні.
Мати милосердна – рідна Україна,
Від краю до краю в садах, в пшеницях.
Хай піснями лине мова солов’їна
І нашої волі синьо-жовтий стяг.
Приспів.
Гори і рівнини, моря і низини,
Села мальовничі і твої міста,
Люди добрі щирі, твоєї родини
Хай живуть щасливо на вічні літа!
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934563
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2021
Сумно маленькій пташині.
Не знає сама те – чому.
Люд весь хвилюється нині:
Співати немає кому…
Я полечу, подивлюся:
Що там за гармидер і шум?
Потім собі повернуся.
Хтось плаче і, наче б то, глум?
Мій Боже, що це я бачу?
Та це ж розіп'ятий Твій Син!
І, мов скаженні, неначе:
Глузують, сміються над Ним!
Ті, що з ним разом ходили,
Їли рибу і свіжий хліб;
Ті, що зцілити просили, -
Тепер відправляють у гріб!
Птаха метнулась швиденько,
І втерла з лиця Його кров.
Раптом згадала маленька:
Малина в саду, як покров.
В дзьобик збирала китиці –
Чимдуж прилетіла назад:
- Може би трошки водиці? –
Шептала Йому невпопад.
Соком малини старалось
Поїти Його пташеня.
Так і на згадку зосталось
Те все до останнього дня.
Крила руді – то від крові:
Засохла на пір'ячку їх.
А груди – також червоні.
На ньому – малиновий слід.
Серце горить від любові
До Того, хто викупив всіх.
Ви вже обмилися в крові,
Чи любите палко свій гріх?
В кожне віконце пташина
Щодня заглядає до вас.
Знає: остання година,
А може, й останній вже час.
Кличе: «Покайтеся, люди!
Відкиньте гординю свою.
Тяжко з гріхами вам буде –
Не станьте за їжу огню!
Йдіть у смиренні до Бога,
Візьміть для вас куплений дар:
Через Ісуса дорога.
Залиште цей вражий базар.
І ви не торгуйте собою:
Ні честю, ні вічним життям.
Гріх хай не править тобою,
А стань ти вже Божим дитям!»
Пташка від серця й до серця
Ще досі несе Благу Вість:
- Всі ми спасенні від смерті! –
До вас прилетить – розповість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934270
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2021
МАГІЯ ЧИСЕЛ
Всі Анголи зібралися в чеканні.
Їх погляди засяяли в ту мить,
Як, раптом, на небесному екрані
З’являлись ті, хто вічно буде жить.
Їх імена записували в Книгу,
В ту, що називається ‘’Життя’’.
І всі щасливі, красені із виду,
Верталися назад, у майбуття.
Хтось скаже: вигадка пуста, неправда
І забобон, щоб світ цей задурить.
Та лише Господу відоме «завтра» –
Воно, як грім, зненацька, загримить.
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2021
Господь плаче
«Плаче Бог, а мені всеодно» –
Хтось сказав, просто так, для слова.
Як на розумі мокре рядно, –
Злітає на вітер полова.
Він несе, засіває город,
Виростає – квітне сльозами.
Неслухняний, глумливий народ,
Господь, дійсно, плаче за нами!
Любов і сльози
Транспорт, на диво, сьогодні працював, дуже чітко і злагоджено, і Дануся трішки раніше повернулася додому з роботи. Здивувалась: «Двері не замкнені? Чи це я вранці квапилась, і так залишила, не замкнула?» – запитала сама себе. Раптом, у спальні, щось грюкнуло. Вона стрепенулась: «Ой, що це? Так, ніби щось впало? – Її охопив страх. – Невже грабіжник? Що робити?» Спочатку розгубилась, не знала, що вдіяти, та швидко прийшла до тями. Скочила до кухні, вхопила качалку, і заховалась у салоні, за шторою. «Так буде все видно і зможу покарати грабіжника» – подумала вона. – Та яким великим було її здивування! Зі спальні, з великою валізою, вийшов Петро Іванович, так вона жартома називала свого чоловіка, як його на роботі кличуть. Він збирав речі, які сам порозкидав вранці. Дануся голосно розсміялась:
– А я ось, з качалкою, зайняла позицію, і приготувалась до нападу. Думала, що якийсь зловмисник чи злодій. – Чоловік знітився і нічого не відповів, а вона сипала запитаннями, спантеличена його мовчанням: – Петрусю, що це ти робиш? Їдеш в командировку? Так несподівано? Чому ж ти мені не подзвонив? Я була б все гарно попрасувала і спакувала тобі, як завжди. Навіщо тобі така величезна валіза? Незручно буде в дорозі.
Він знітився, зам’явся, став недбало втовкувати сорочки, засовуючи, у вщерть набиту валізу, ще потрібні речі, що були у ванній кімнаті. Нарешті, відважився і промимрив:
–– Вибач, Данусю, я маю тобі щось сказати, не можу більше обманювати тебе. Я кохаю іншу і вже дуже давно. Хочу бути з нею. Не гнівайся, вибач. – Опустивши очі, він вибачався, щось говорив, блудив словами, що й Данусю кохає, що вона хороша дружина, її ніколи не забуде, надіється, що вони не загубляться, а будуть добрими друзями. –
Дружина стояла, мовчки слідкувала за його рухами, так, ніби, хотіла надивитись на нього – на все життя. Він зібрав речі, поцілував її в щоку, як той Юда, і посунув до виходу. Коли переступив поріг, і зачинив за собою двері – все згасло. Вона хотіла побігти, наздогнати, щоб побажати щастя, і хоч ще раз глянути на нього, її сонце, в промінні якого вона купалась, і була дуже щаслива, але не змогла ні відкрити вуст, ні рушити з місця. Стояла, наче вкопана, немов, заціпеніла. Тримаючи качалку обома руками, притискала її до грудей з усією силою, не відчуваючи болю, ніби, хотіла стримати своє тіло, щоб не розкололось надвоє. Голова, здавалось, вмить спорожніла – ні думок, ні жалю, ні образи, ні сліз – нічого, порожнеча. Лише серце, ніби, хтось боляче стискав, а воно пручалось і хотіло вирватись, і побігти за ним… І здалось, що воно, нарешті, вирвалось із грудей, впало на долівку, і розбилось на дрібні друзки. Міріади зірочок щастя, які раніше наповнювали його, розсипались по підлозі, по всій хаті, як ті малесенькі вуглики, що викотились із багаття, згасали, прямо, перед очима. Дануся опам’яталась і гірко заплакала, бо, нарешті, зрозуміла, що саме сталося, чого ніколи не сподівалася. Вона плакала і запитувала себе: «Чому? Чому? Адже ніколи не сварились. Я ж так кохаю його. Старалась, щоб все було якнайкраще, щоб він був щасливий». Ніби, якийсь голос почула у своєму розумі:
– А ти з ним була щаслива?
Вона перестала плакати, і на якусь хвильку задумалась, тоді відповіла, комусь невідомому, невидимому:
– Так, я була щаслива, бо він був поруч, і цього мені було досить. Я пригорталась до нього, цілувала, говорила, голубила його і мені здавалось, що нас не двоє, а ми одне тіло, невимовно солодке. Він часто схоплював мене в обійми, і так ми стояли, насолоджуючись один одним, прислухаючись до стукоту наших сердець. Здавалось, що і серце у нас було одне на двох.
Хтось знову запитав:
– А він тебе голубив?
Дануся відповіла одразу.
– Він людина стримана, серйозна, ділова. Йому й не пасує виявляти свої почуття та пестощі. Ніколи ні в чому мені не відмовив, і не сказав поганого слова. Хіба ж він не знає, як я його кохаю? – Дануся задумалась, нарешті, глибоко зітхнула і додала: – мабуть, не так кохала, мабуть, не вміла так кохати, як він хотів. А він не казав. Звідки мені знати?
Вона сиділа на дивані, обхопивши коліна руками, і займалась самопоїданням, вишукуючи відповідь на запитання: «Чому він мене залишив і пішов? В чому причина? Чим я не догодила? В чому моя провина?» – Та порожнеча, що запанувала нею, не народжувала ні думок, ні відповідей. Дануся знову заплакала.
Сестричка
Віра щаслива, усміхнена поверталася зі школи, і щось її, наче, потягнуло відвідати свою найстаршу любиму сестричку. Подумала: «Хоч на хвильку забіжу, бо на сьогодні маю багато справ. Енергійно відчинила двері і, ніби на крилах, влетіла до кімнати. Радість її одразу зникла. Сестра, любима її Дануся, сиділа на дивані, обхопивши голову руками, і плакала. Душа її страждала в якомусь горі.
– Данусечко, сестричко моя люба, що сталося? Хто так образив тебе? – схвильовано, запитала Віра, пригортаючи сестру, цілувала її, щебетала, і не знала, як розважити. –
Великі сині очі почервоніли, набрякли, і з них, як два струмочки, котились сльози. Вірина любов, насправді, безмежна і щира. Вона готова була вже іти, і вже мстити, карати за образу сестрички.
– Скажи мені, рибонько. Розкажи, що з тобою? Я допоможу тобі. От побачиш. – Віра гладила і втішала сестру, як лиш могла, пригортала її до серця, і страждала разом із нею, – поділись зі мною своїм горем, і воно стане менше.
Дануся розчулилась в обіймах, і ще гірше плакала, як мала невтішна дитина, ридала, пригорнувшись до грудей Вірусі. Нарешті, біль образи почав стихати, і сестра заспокоїлась. Вона з болем розповідала про все, що сталось.
Дівчинка-підліток була ошелешена почутим. Вмить, Синій птах її мрій почорнів, перетворився на чорну обскубану ворону. Світ, наче, перевернувся. А що ж далі? Віра дуже любила свою найстаршу сестру і її чоловіка. Їй здавалось, що вони найкращі, наймиліші, найдобріші, найзакоханіші поміж усіма закоханими у світі. Коли виходили десь на свято чи на прогулянку, то брали Вірусю з собою. Вона приглядалась до кожного парубка, і щоразу приходила до висновку, що у її Данусі, таки, найкращий чоловік. Десь, у глибині свого серця, мріяла, що і її чоловік буде такий гарний, добрий, високий, сильний і веселий, як Петрусь. Ця гірка новина приголомшила її. Всіх вона приміряла до Петруся, і мріяла: як вона виросте, а їй уже 14 років, чоловік, в якого закохається, мав би бути такий, як він.
Летючий Корабель, що плив по хмарах у її казку, до щастя, на вітрилах мрії, злий чарівник затягнув у свою чорну пащу, і пустив на неї свої чари із глибини бездни. Віра вдихала ту отруту і кожна кліточка її єства заповнювалася нею, блискавично множила в мозку дівчинки нові думки і нові мрії. Її вже не лякала думка: «А що ж тепер?» Нові думки стали їй подобатись. Голова гордо піднялась і вона себе бачила найкращою, наймудрішою, найхитрішою і успішною. Хтось повів її думки іншими дорогами, ніж ті, якими вона ходила з дитинства: «Бачиш, він закохався, мабуть, в ще кращу, ніж моя Дануся. Я гарна, так кажуть подруги, чисто така, як Дануся. Ну, а коли Петро гарний залишив дуже гарну Данусю, то виходить, що і я буду не така вже й гарна, бо чого лишати таку красуню? Хто знає, а може мені не вистачить гарних?» Дівчинка сиділа на дивані, поринувши в роздуми і в якісь переживання нових мрій. До неї підійшла сестра, погладила її по кучерявій білявій голівці, і тепер уже вона розраджувала молодшу сестричку, щоб та не журилась.
Віра не могла вже стримати свої нові емоції, забула про сестрине горе, і наче вистрелила, як з кулемета: «І я, також, буду відбирати собі, у жінок, їхніх гарних чоловіків!»
Сестра не чекала такого повороту подій.
– Не треба, моя люба, таке ні говорити, ні чинити, бо то гріх (зло), то – біль і горе. На чужому горі ніхто щасливим не був і не буде. Але ти ще маленька, не розумієш. Що б не сталось у твоєму житті, не чини нікому зла, навіть, і за вчинене тобі зло – так, Вірочко, вчать нас наші батьки, і так вони живуть, бо так велить Господь.
– Я не маленька! – розгнівано відповіла, майже викрикнула, Віра, – якщо в тебе вкрали чоловіка, то чому не можу вкрасти і я собі?
– Знаєш, моя люба, є дуже багато у дорослому житті того, що діти не розуміють.
- Я вже не дитина і все добре розумію! – не вгавала дівчинка. – Вона не могла ніяк згодитись з тим, що їй мають залишатись «залишки», «перебрані» іншими, не найкращі. У життєрадісної, милої, добродушної Вірусі десь взялася гордість і бажання величі. Цей момент став переломним у її житті. Вона не знала і не розуміла, що посіяла у своє життя, з пафосом і злістю. Не знала, на кого чи на що так сердилась, чи то на Петра Данусиного, чи то на майбутніх суперниць, чи то на «перебраних» женихів. Те, що виросте від цього посіву, не раз примусить її заплакати.
Жнива
Три роки майнули, мов блискавка. Вірочка стала справжньою принцесою, красунею з великими синіми очима, довгими віями, чорними бровами, золотистим хвилястим волоссям, струнка і висока – Білосніжка з рум’яним, казково красивим обличчям. Пробувала вступити до Театрального інституту та не вистачило балів.
Після екзаменів нові друзі запросили на Дискотеку. Багато зачарованих чоловічих поглядів були звернені на неї. Дівчинка, яка вперше залишилась сама, вільна в чужому великому місті, сп’яніла від уваги і «успіху». Високо піднявши голову, вона поглядом шукала самого красивого, того, до якого будуть приковані погляди всіх конкуренток. І, дійсно, він прийшов. Очевидно, тут знаний і шанований. Красень. Серце її затріпотіло. Вона демонструвала всі свої чари, знання і вміння, щоб сподобатись йому. Так і сталось, він помітив її. З ледь помітною таємничою посмішкою, елегантно уклонившись, запросив до танцю. Весь час прагнув піймати її погляд, а, піймавши, наче маг, чарував, і пив її очима. Її серце тануло, наче морозиво на паличці: то раділо, а то якось, зіщулившись, боялося чогось загадкового, невідомого.
Вона завжди була весела і, серед друзів, у своєму містечку, нічого не боялась. Було легко і весело серед своїх. Ніхто її не цікавив, бо не було серед них того, самого-самого, омріяного принца. А тут, навкруг, мало знайомі і зовсім незнайомі, і він – такий особливий, чи лиш їй так здалось, із дуже витонченими манерами поведінки, чи їй так здавалось, – сама не розуміла. А може то вино і віскі трішки жартують із нею? Вона ж не звикла до спиртного. В танці, їх тіла, притискались одне до одного. Віра відчула, що її так тягне до нього, що хотілось, наче плющем, обвитись навколо його тіла. Вона руками обвила його за шию і, ніби, приросла всім тілом, погойдуючись в такт, у повільному танці. Потім вино, вечір повний розваг, флірту, а потім – фантастичний закордонний автомобіль, готель, провал у пам’яті і сором, який огорнув її, коли проснулась, вранці, в чужому ліжку. Сама. Невідомий готель. Широке ліжко застелене дуже гарними дорогими простирадлами. На столику записка. «Ти чудова. Я кохаю тебе. Замовляй, що бажає душа твоя – все оплачено. Чекай мене. Після роботи повернусь. Цілую і мрію бути знову з тобою. Назавжди, твій Ангел».
Сором швидко пройшов, бо народилась думка:
– А ти хіба не про це мрієш?
– Мрію, але хто він? Я зовсім не знаю його, – відповіла вона сама собі. –
Та нова думка прилетіла чимдуж:
– Ну й що, що не знаєш, пізнаєш. Ніхто і знати не буде. Глянь, як красиво. І він красивий. Видно, що грошовитий.
П’ятнадцять років таємного кохання, розкошів, дорогих ресторанів і магазинів, дорогих подарунків, подорожей і розваг. Рідко їздила додому, оправдуючись, що не може частіше. На роботі не відпускають, а, насправді, соромно було признатись сестрам і батькам про своє життя і «роботу». Море, яхти, машини, але і це вже її не задовольняло, наскучило. Вона розуміла: стільки років і в готелі, не познайомив з родиною, з друзями, а Віра хотіла заміж, свій дім, де б вона була господиня, дитинку, адже, їй вже 33. Коли стала наполягати, на одруженні, виявилось, що її Ангел – одружений. Одружитись з нею не може, бо половина бізнесу належить дружині. Якимось чином дізналась і дружина. Може і сама до того приклала руку, невідомо. Про таке не признаються відверто. Результат: велика трагедія – розчарування, розрив, переслідування дружиною, біль, сльози, без хати, без роботи, самотність і депресія.
Така чи подібні історії повторювались, в подальшому її житті, кілька разів. Ніжна, палка любов і знову: «Одружитись не можу, бо я одружений». Надія: мати сім’ю не залишала її. Вона закохувалась, і знову – одружений!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2021
Великі відкриття
Ми познайомилися, коли їй було вже 40. Вона втомилась від своєї долі: плакала, розповідаючи про своє життя. Завжди легко розповідати про своє горе чужим, незнайомим людям. Переповнена гіркотою, полонена душа шукає звільнення, не знаючи, де його може знайти. Задумавшись, сумно запитала:
– Як так може бути, що відбувається одне і те ж саме? Всі мої подруги вийшли заміж. Декотрі вже й онуками тішаться. А мені, наче, хтось навмисно псує життя – з болем розповідала вона.
– Відповідь, Вірочко, – мовила я – ти можеш знайти у найголовнішій книзі людства, в Біблії. Хочеш, разом пошукаємо? У Всевишнього Бога – на все є відповідь.
– Хочу – відповіла вона, витираючи сльози. –
Ми домовилися, коли зможемо зустрітись, щоб не бути обмеженими в часі. Обоє з нетерпінням чекали цієї зустрічі. Вона прийшла зі своєю Біблією і з зошитом. Я взяла на себе роль екскурсовода, щоб повести її на екскурсію в світ Божої Істини шляхами, якими вона ще, мабуть, не ходила:
– Запам’ятай: те що можеш зробити сьогодні, не залишай назавтра, бо завтра – може не бути. Кожне слово Біблії, то Слово Самого Бога. Коли читаєш, вір, про що говорить Господь, бо так є, і буде, і ніхто не відмінить. А хто буде читати байдуже, без жаги пізнання, без поваги до Отця Небесного, без бажання пізнати волю Його, щоб чинити її, той не зрозуміє, і не побачить нічого, а скаже, як дехто каже: «Я став атеїстом після того, як прочитав Біблію». А ми разом відкриємо Послання до Євреїв розділ 4, вірш 12, і прочитаємо, що каже Господь, через Апостола Павла, про Своє Слово. Читай. –
Віра дуже уважно читала, посуваючи листочок паперу, щоб не схибити і не загубити рядочок:
– «Слово Боже живе та діяльне, гостріше усякого меча обосічного – проходить воно аж до поділу душі і духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його – Йому дамо звіт!»
Віра задумалась, і, дивлячись десь далеко, в безмежний простір, крізь стіни і відстані, напівпошепки повторювала: живе та діяльне, гостріше усякого меча обосічного – проходить воно аж до поділу душі і духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його – Йому дамо звіт… – Вона сиділа в одній позі, не ворушилась, упершись поглядом в якусь точку, чи то підіймала з глибин свого серця сховані там, від людського ока, таємниці, чи то вражена, цим великим для неї, як і для багатьох, відкриттям. Щоб повернути її до реальності, я запросила до молитви.
– Вірочко, перше, ніж мандрувати далі, давай помолимось, тобто, звернемося за допомогою до Автора, щоб Він вчив нас. Молімось разом: «Отче Небесний, Ти Всезнаючий, Всепроникаючий, знаєш помисли і задуми кожного серця, Сам знаєш всі наші проблеми. Ти – Люблячий і Милуючий. Боже наш, дай нам мудрості пізнати волю Твою, дай нам відкриття і розуміння від Тебе. Учи нас і веди, Господи Ісусе, шляхами Твоїми. В Ім’я Ісуса просимо і дякуємо Тобі. Амінь».
Повагавшись, якусь хвильку, після молитви Віра промовила:
– А мене не так вчили просити – якось зніяковіло мовила вона. –
– Я не вчу, і не буду тебе вчити. Ми просили Господа, щоб Він вчив нас, і відкривав нам те, що закрите нашому розумінню. Давай подивимося, як велить просити Його, Сам Господь. Читай, будь ласка: Єв. від Івана 14:14, а потім ще Послання до Колосян 3:17.
Віра читала кожне слово поволі, мало що не по складах, щоб зрозуміти Слово Господнє, адже, Сам Отець Небесний говорив до її серця:
– «Коли будете в Мене просити чого в Моє Ймення, те вчиню»; «І все, що тільки робите словом чи ділом, – усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві». Амінь! – з подивом читала Віра, і говорила сама до себе: – то до мене говорить Господь.
– Висновок роби сама. А ще, зверни увагу: коли ідеш в якусь установу, то заповнюєш бланки так, як велено за стандартом тієї установи. Інакше – не приймуть, і не нададуть послугу. Божий стандарт – у Божому Слові, в Біблії, а не в тлумаченнях, яке є словом людським. А тепер читай Єв. від Марка 4:14.
Віра швиденько відшукала сторінку, і читала з цікавістю:
– «Сіяч сіє слово». –
– Як ти зрозуміла? Хто це, як і що сіє? –
Трішки подумавши, вона відповіла:
– Виходить, що коли людина говорить, то вона – сіяч, а слова, що вимовляє – сім’я, насіння і, значить, сіє слово, насіння. Те, що сіється, повинно рости.
– Вірно. Обов’язково росте. А тепер, будь уважна. Читай Послання до Галатів 6:7,8.
– «Не обманюйтеся, – читала вона – Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» – А як це розуміти? – запитала Віра. –
– Ми, люди, часто не контролюємо своїх дій, справ, а найчастіше, – слів, не думаючи про те, що все пишеться у Всесвіті, і сіється в наше життя: що ми робили, говорили, допомогли тому, хто потребує допомоги, порадили, розважили чи образили, чи оббрехали, чи обікрали, завдали болю. Воно ніде не дівається, а, так би мовити, складає програму нашого життя, сценарій нашої подальшої поведінки, постійно доповнюючись, збагачуючись добрим чи злим бо, як бумеранг, повертається до сівача. Все це осудить нас на суді. Та, найперше, людина збере свій урожай від посіву ще у земному житті, – в 40 – 60 – 100 разів більше. Хто не вірить, нехай аналізує своє життя, і тоді побачить плід, що виріс, який людина називає словом «Доля». Всі ремствують, що світ стає все жорстокішим, безпощадним, кровожадним, фальшивим і злим, повним ненависті. Ми всі разом гнівимо Бога, і Він забирає Свою руку допомоги і захисту світу, держави і сім’ї чи самої людини. Зневажаючи Істину Творця, Господа Бога, вишукуючи духів предків, богів, які не Бог, будуємо Пантеони, і тішимося культурною спадщиною, тому нема гармонії ні в сім’ї, ні в державі, ні в світі. Тільки милістю Божою держиться світ. А тепер читаймо Об’явлення 20:13. –
Віра з великою цікавістю читала:
– І дало́ море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, — і су́джено їх згідно з їхніми вчинками». – Ці слова дуже здивували, і вразили її, вона запитала: – а як же чистилище? А може це ті, за яких не наймали службу, і ніхто не молився?
– Не я, а Слово Боже нехай тобі скаже. Читай Об’явлення 14:13.
Віра з нетерпінням шукала і, як на збитки, не могла швидко знайти. Нарешті:
– «І почув я голос із неба, що до мене казав: Напиши: Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі! Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом».
– Ти зауважила, що «ті, хто з цього часу, вмирає в Господі?» – запитала я. –
Віра роздумувала, а потім відповіла:
– Виходить так, як ти говорила мені на початку: «Роби те, що можеш зробити сьогодні, бо «завтра» може не бути». Якщо вчинив гріх, не чекай ні хвилини, проси у Господа прощення вже, кайся, залишай свої злі діла, і йди до Бога, бо, блаженні ті, що в Господі, що прийшли до Нього на землі. Я десь читала: «За гріх – смерть», тобто, людина, що не з’єдналась з Ісусом Христом на землі, вмирає для вічності, і йде в озеро вогняне? – здивовано запитала Віра. –
– Мудрі роздуми. Ніякі посмертні молитви йому не допоможуть, бо ніхто після смерті не може покаятись. Господь велить молитись за всіх живих – додала я, – бо вони можуть покаятись, залишити всі безбожні злі діла свої, і прийти до Господа, а з Ним – у Царство Боже. Написано, що в Царство Боже людина приходить лиш через Ісуса Христа. Єв. від Івана 14:6, читай будь ласка.
– «Я дорога, і правда, і життя. – читала Віра. – До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». – Віра трішки подумала, а тоді запитала: – Ну, то як це виходить, просити святих, щоб просили за нас Ісуса, а Він аби просив Отця? –
– Ти ж, Вірочко, тільки що прочитала. У Нього все так, як написано. Ісусу, Сину Його, дана вся влада на небі і на землі, щоб чинити діла Отця, і більше – нікому. Ти чини, як Він велить у Слові Своєму, і не придумуй нічого сама. На землі, в громадських установах існують порядки, свої закони, яких потрібно дотримуватись, коли хочеш вирішити якусь справу. Написано чітко, через Кого приходимо до Отця. Непослушних Господь не шанує.
– Я згідна з тобою, щоб все було добре, потрібно дотримуватись правил Господніх, і робити так, як Він каже.
– Тільки так, бо непослух, то – гріх. Читай І Івана1:7
– «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха́, (а ще до того шукаємо якихось посередників – святих, ще й до того мертвих, щоб просили за нас), то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої.
А як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Нього неправдомовця, і сло́ва Його нема в нас!» – Віра подумала і сказала: – я так зрозуміла, що коли ми живемо по Божій правді – в світлі, то ми просто не можемо не любити один одного і зробити йому якесь зло, бо розуміємо і те, що робимо не так, і, коли звертаємося до Ісуса, щоб простив нас, то Він прощає, змиває наш гріх і очищає нас від усякої неправди. Людина оправдується праведністю Ісуса. –
– Дуже мудро ти розсудила. А ти звернула увагу на останні два рядочки? Прочитай ще раз уважно.
Віра прочитала і задумалась, а тоді й сказала: «Так, справді, багато є людей, атеїстів і, навіть, віруючих, які, у своїй гордості, кажуть, що вони не грішать. Таким чином заявляють, що Господь говорить неправду, що Він – неправдомовець. Бідолахи.
– За-бувають чи не знають, що Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Він знає, що наше життя – це боротьба із спокусами диявольськими. Ворог, часом, закриває розуміння, і людина, сама не розуміючи того, грішить: що робить, що і як говорить, як себе веде, що думає, як поводиться з іншими, як себе поводить перед Господом Богом. Мені дуже приємно, я рада, що Господь тримає твоє серце і очі відкритими, дає розуміння.
Віра продовжила свої роздуми:
– Навіть, наступна хвилина може бути не наша: скільки багато аварій, інших миттєвих випадків смерті, вбивства, – і ніхто не відмолить наші гріхи, бо вони ідуть за нами, а ми з ними – на суд. Я сьогодні це вперше прочитала, і зрозуміла, що потрібно покаятись негайно, тут, на землі, і прийняти Господа Ісуса своїм особистим Спасителем.
– Так, Вірочко, бо Він прийде забрати Своїх, тих, які прийняли Його тут, на землі, своїм Господом і Спасителем, прийняли жертву Його, обмились Кров’ю Його Святою, і віддали гріхи свої Йому, на хрест Голгофський. Господь Ісус вже заплатив ворогу за них. Тепер ворог не має над ними влади, бо вони – викуплені, омиті, очищені, оправдані, освячені святістю Ісуса – Божі.
– Все дуже цікаво, і все хочу чути, хочу стати послушною Богу і щасливою, але де саме відповідь Божа на запитання, що спопеляє моє серце?
– Бог дав людині знати стільки, скільки вона може понести – так написано, – щоб жити, любити, бути любимою і мати все потрібне для щастя і життя в достатку. У Біблії Господь дав понад 600 заповідей, але угруповані вони в десяток. – Читай, Вірочко, Десять Заповідей любові. Повторення Закону, П’ятий розділ з вірша під номером 6. – То є перша Заповідь.
Уважно, зосереджено, з явною повагою до Автора, Віра, вперше, читала Десять Божих Заповідей сама, з Господом.
І. «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства (гріха). Хай не буде тобі інших богів при Мені!
ІІ. Не роби собі різьби й усякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм, і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, що ненавидять Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді.
ІІІ. Не присягай Іменем Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто присягає Його Ім'ям надаремно.
ІV. Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій.
Шість день працюй, і роби всю працю свою, а день сьомий, субота для Господа, Бога твого; не роби жодної праці ти й син твій та дочка твоя, і раб твій та невільниця твоя, і віл твій, і осел твій, і всяка худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх, щоб відпочив раб твій і невільниця твоя, як і ти.
V. Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.
VI. Не вбивай!
VII. Не чини перелюбу!
VIII. Не кради!
IX. Не свідчи неправдиво проти ближнього свого!
X. І не бажай жони ближнього свого, і не бажай дому ближнього свого, ані поля його, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що є ближнього твого!»
(Повторення Закону 5:6-21)
– А тепер уважно читай ще 32 і 33 вірші.
Віра читала всі Слова Божі з великим трепетом:
– «І будете пильнувати виконувати їх, як наказав вам Господь, Бог ваш – не збочите ні праворуч, ні ліворуч. Усією тією дорогою, що наказав вам Господь Бог ваш, будете ходити, щоб жили ви і щоб було вам добре, і щоб довгі були ваші дні…» – Ніяковіючи, Віра запитала: «Чому називають Десять Заповідей Божих Законом любові? Я чомусь не бачу про любов – самі лише заборони. –
– Давай, ми з тобою, ще раз уважно, про себе, прочитаємо ці два вірші, і знайдемо дуже важливу для нас умову, яка обумовлює все наше життя.
Віра уважно перечитала попередні рядки, задумалась і, згодом, промовила:
– «І будете пильнувати виконувати їх, як наказав вам Господь, Бог ваш – не збочите ні праворуч, ні ліворуч. Усією тією дорогою, що наказав вам Господь Бог ваш, будете ходити, щоб жили ви і щоб було вам добре, і щоб довгі були ваші дні» – Виходить, що, як на перший погляд, заповіді здаються обмеженням, то насправді, це, більше, ніж атмосфера у землі, – це наш захист від усякої ворожої напасті, бо, коли кожен буде чинити так, як велить Господь, то ні в кого не буде прикрощів ні горя, всі будуть щасливі. –
– Так, дівчинко люба, наше відношення до Господа визначає наше буття: щастя, здоров’я, радість і любов, успіх і падіння, сльози і захист. Все добро – у Господі. А коли у нас з’явилась якась прикрість, то значить, що ми заховались, чи відхилились від потоку Божої благодаті, спокусившись на якісь диявольські фальшивки, відступили ліворуч чи праворуч від Божого сховку.
А всім, хто повірив Христу, і зайшов із Ним у Заповіт, Господь дає дар Духа Святого. Людина стає храмом Духа Святого. У тілі вірної Господу людини живе Бог – Дух Святий. Кров Господа Ісуса змиває всі гріхи, і людина змінюється повністю, народжується від Бога, коли робить все щиро, з вірою Господу Ісусу, слідуючи кожному Його Слову. А давай но ми прочитаємо Перший розділ Євангелії від Івана, вірш 12і13. Читай, будь ласка.
– «А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога».
Віра аж засяяла від такого відкриття. Дуже багато своїх таємниць відкрив їй Господь сьогодні, але ця – вразила її у саме серце: вона – вся у гріхах, може стати дочкою Божою.
Я, також, була щаслива, що Господь торкнувся її серця, і, здавалось, що вона, наче птах, розправила крила, і от-от пурхне ввись, і вирветься з гострих сильних пазурів на волю. Господь повів нас далі, до 1 до Коринтян 6:9-20, щоб показати нам ще більше. Я запитала Віру чи не стомилась вона, і чи хоче досліджувати Слово Боже далі.
– Ні. Я не втомилась. Я така щаслива, ніколи не підозрювала, що можна відчувати таку радість від читання Біблії.
– Вірочко, ти не просто читала Біблію, ти спілкувалася із Самим Господом Ісусом, Сином Божим, і з Самим Богом. То Він зливає любов і радість в серця наші. Як сказав Господь? «Світ не знає Утішителя» – тому й страждає. –
Віра вже не сумувала. Вона раділа, бо зустріла Бога, свого люблячого Отця. Байка, що не бачила Його оком, але чула Господа своїм серцем. Господь – то Дух. Його ніколи ніхто не бачив, але Він бачить кожну нашу клітинку, знає наші думки, проблеми і помисли. Людям – відкрився у Сині Своєму, в Ісусі і приходить у серце кожної людини, яка вірить Йому, і чинить волю Його, бо Він – Дух (Єв. Івана 4: 24) Той, хто повірив кожному Його Слову, і увійшов у Заповіт хрищенням в Ім’я Господнє, стає Його, Божим дитям. Вона повірила кожному Божому Слову, повірила, що Він знає все про всіх, і їй хотілося знайти відповідь на запитання: чому у неї, в житті, повторюються поразки, обмани і розчарування, самотність. Віра була впевнена: відповідь є і вона її знайде. Їй здавалось, що вона вже так багато знає, але не знала, що Господь хоче бачити у нас віру – довіру Йому, Спасителю, а не знання. Знання потрібні і вони прийдуть, коли буде віра Богу, кожному Його Слову, бо воно живе і діяльне.
Прозріння
– Вірочко, фактично, ми вже знайшли відповідь на твої запитання, але можемо розглянути більш детально твою проблему, якщо бажаєш: як і чому, коли вона з’явилась і в що вилилась. Ти зможеш побачити і зрозуміти все, якщо сатана не спокусить тебе, щоб ти образилася?
– Ні, ні. Я не ображусь. Господь говорить правду, і я хочу її пізнати, зрозуміти, і скинути з себе цю гірку ношу.
– Все, моя люба, почалося з того, коли ти, непомітно для тебе, вже спокушена у роздумах, бо Господь Ісус каже: «не помишляйте», сама посіяла в своє життя, що будеш відбирати у жінок їхніх гарних чоловіків. Насіння виросло і принесло плід. Ти вибрала шлях прилюбодійства, і голосно проголосила його перед Всесвітом – порушила десяту і сьому, а, таким чином, і першу, заповіді. Цим самим, ти дала перевагу сатані, не розуміючи того, і зробила пробоїни своєї матриці, відступивши вліво чи направо. І так, відкрила двері сатані у своє життя. Він зайшов і став твоїм духовним господарем, як у Єви. Ти й не підозрювала, що Бога, який повелів тобі: «Хай не буде у тебе інших богів переді Мною» відсунула на задній план. Ти зверталась до Господа, але чинила діла іншого – диявола, бо у тебе з’явився інший господар. Ти стала послушна йому, хоч і не підозрівала того. Ти була зайнята думками далекими від Господа Бога, бо диявол розпікав тебе похотями і різними фантазіями, ти «побажала чужого мужа» і «чинила перелюб».
У нагірній проповіді Господь Ісус говорить, що, якщо ми в думках носимо злий намір, то ми вже згрішили в думках наших. Коли Господь каже «не роби», а ми робимо, то відкриваємо двері дияволу, бо він стукає в двері нашого серця. Слово «диявол» на грецькій мові звучить: дьяболос – той, що довбе, стукає в одну точку. Так він стукає, не втомлюючись, поки людина звикне, і гріх стає нормою життя, робиш комусь боляче, приносиш сльози і горе, і не думаєш про заборону Бога Всевишнього. Ворог людський так закручує людину, що вона втрачає над собою контроль, і безконтрольно з жагою виконує всі його команди, які все глибше затягують у болото і здаються солодкими, сучасними – «так всі тепер живуть – бери, радій життю», не розуміючи, що це дорога в нікуди, дорога сліз, розчарувань і зіпсованого самотнього холодного життя.
Віра слухала дуже уважно, не заперечувала, ні запитувала, але, врешті, промовила:
– Правду ти кажеш. Коли, вперше, збиралась до клубу, то ще думала як і що одягнути, аби гідно виглядати, думала, як маю себе вести, в мало знайомому товаристві. Та лиш побачила Антона, забула все. Мене, наче, хтось підмінив. Я сама себе не впізнавала: вела себе, розуміла, що непристойно, але вже не могла нічого вдіяти з собою. Все моє єство горіло в похоті. Я, навіть, не знаю, на що була здатна, аби задовольнити ту жагу, загасити той солодкий вогонь, як здавалось, ще мить і спопелить мене.
– От, бачиш, він навчив тебе, як посіяти зло у твоє життя, і так відштовхнув від Бога. Коли людина відступає від Творця, вона порушує гармонію у всіх сферах свого життя і цілого суспільства. Всі біди приходять через порушення законів і постанов даних Господом Богом – Творцем неба і землі, бо весь Всесвіт і його найменші часточки створені у єдності із Богом, в повній гармонії. Ніщо не може народитись, рости і жити відособлено. Можливо хто не знає, що хурма солодка, то вона від того не перестане бути солодкою. Так от, коли людина не чула, не читала Божого Закону любові, з неї не знімається обов’язок, щоб виконувати його: Не вбий, не кради, не прелюбодій, не лжесвідчи…
Віра заговорила щиро, зважуючи кожне слово:
– Тепер лише, читаючи Слово Боже, я бачу все по-новому, чітко і ясно. Соромно, але мушу назвати все своїми іменами, щоб скинув мені Господь цей тягар із душі і тіла. Так, я крала чоловіків, і лжесвідчила своїй родині про своє життя. Тепер лиш відчуваю на собі весь цей липкий бруд і сором. Я страждала від того, що мене обманювали, користувались мною і йшли геть. Якась велич і гордість за свою красу, підіймали мене з колін, і я знову кидалась у вир нових пригод. Я не могла зупинитись. Якась невидима сила штовхала мене у це вогняне пекло. Хочу сказати про четверту заповідь, що не знала, як каже Господь, і, взагалі, навчена була, що то – неділя, а не субота являється Господнім днем.
– Греки бережуть два дні, суботу й неділю і називають: савато-кір’яко – суботонеділя. Для Господа цей день свідчить про те, що Він Творець і Володар усього. Хто ради Господа шанує день Його, той благословенний навіки.
Віра уважно прочитала ще раз третю заповідь, а тоді сказала:
– Я розумію, що до Господа потрібно звертатись з пошаною, з подякою. Говорити ввічливо, до Нього і про Нього, бо ми маємо все добре від Господа, Отця нашого Небесного. Від Нього і життя, і захист, і охорона, і воля, і достаток – все, що ми маємо доброго. Коли вживаємо Його Ім’я при пустослів’ї, чи, як дехто звик, для приказки, то те є великий гріх, зневага до Господа Бога. Я тепер зрозуміла, що багато нагрішила, але коли хтось говорить, що Бога нема, і що він атеїст, то мені аж боляче стає на серці і за Бога, і за цю жертву полонену дияволом.
– Вірно говориш, Вірочко. Дякувати Богу, люди почали шукати Його. Помалу, вийдуть на Божу дорогу й до правди Його. А тобі хочу сказати, що ти любиш Бога, але, як зрадлива дружина: і чоловіка свого хоче мати, при собі, і ще щось інше, бо диявол її тягне, як коня за вуздечку.
Віра аж повеселішала, ніби, оживилась, очі її засвітились, і вона промовила:
– Мені здається, що ми загубили другу заповідь. – Ні, ми не загубили, – промовила я – ми йшли до неї і, нарешті, прийшли. Нас так вів Господь. Тепер ми можемо побачити, чи ми слухняні і чи, насправді, любимо Господа, чи ні. Читай дуже уважно, Вірочко, спочатку, як записана вона в Новому Заповіті Євангелія від Матвія 22:37-38.
– «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь» - читала Віра.
– Отож, як ми любимо Господа всім серцем і всією душею, і навіть думкою всією, та там не знаходиться місця нікому і нічому, і ні звичаям, ні обрядам… Господь повинен бути все і у всьому. А тепер порівняй із другою Заповіддю Божою – порадила я. –
– «Не роби собі – читала Віра – різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей».
– То, хто, Вірочко, любить Бога? –
– Той, хто чинить так, як велено Богом: не робить ні різьби, ні зображення, і не поклоняється нікому, окрім Бога, і шукає Його в Слові Його, в Біблії, любить Господа всім серцем своїм, лиш той шанований Ним, благословенний – успішний в усіх сферах життя до тисячі поколінь. Коли ми шукаємо Господа, правди Його, чинимо волю Його, то ми Його любимо. А хто поклоняється зображенням, як би він їх не називав, пророкам, людям – він не виконує настанов Божих, Слів Божих не береже, той – не любить Його. Господь заповідає, щоб не додавати і не віднімати від Слова Божого.
«Хто заповіді мої має і їх зберігає, той любить Мене» – продовжила я. – Знайди в Єв. від Івана 14:21 і прочитай. Коли людина спокушена, стає непослушною Господу, то вона закривається від потоків Божої благодаті, а відкривається спокуснику, дияволу, і той робить, усе те зло, що приходить у її життя і в життя її нащадків до четвертого роду, бо для послуху свого, вона вибрала того, «Хто прийшов украсти, убити і погубити» (Єв. від Івана 10:10-11); сама вимкнула Божий захист від нападів диявола. Ненавидіти Бога людині допомагає сатана, якому колись, по якісь причині, вона відкрила двері свого серця. Коли хворий приходить до лікаря, то він, найперше, запитує, чи хворів хтось, у вашому роду, цією хворобою, бо спадкові хвороби не лікуються, бо то є прокляття. Прокляття передаються з покоління в покоління до четвертого роду. Якщо в роду і далі не шанується Господь, прокляття від нього поширюється ще на 4 роди. І так з роду в рід. Господь не порушує прав людини, не обмежує її у виборі, не лишає її Своєї благодаті навмисно. Зневага постає між людиною і Творцем, як острів, що серед річки, вода обходить по периметру, бо береги чинять опір. Так потоки благодаті і захисту, як і вода, обходять цю перепону, що постала на їх шляху. Люди злословлять, а дехто проклинає Бога за те, що лікарні заповнені тяжко хворими, поширені війни, масові вбивства і різні біди. Та мало хто каже: «Слізно, щиро покаюсь, залишу злі діла свої, повернусь до Творця – Господа Бога Святого Одного, зайду з Ним Вічний Заповіт і будуть жити мої покоління не в хворобах, а в Божій любові, обмиті, викуплені із царства тьми Кров’ю Сина Божого, Ісуса Христа».
Віра перечитувала заповіді і сльози заблищали в очах. Здавалось вона зараз заплаче. Нарешті, крізь сльози, вона промовила:
– Прости мене, Господи, за все, бо я, навіть, не підозрювала, що відійшла так далеко від Тебе. Хвала Тобі, що залишився один місточок, яким я зможу повернутись до Тебе.
– Дуже мудре рішення, але ти пильнуй, моя хороша, щоб ворог тебе знову не обдурив і не кинув у свою брудну в’язницю. Він майстер до тлумачення. Перевіряй усе Словом Божим, Біблією. Через Пророка Ісаю Господь застерігає, що, якщо твоє слово не говорить, як Писання, то нема в ньому правди. А через Апостола Павла попереджує: Читай 1Коринтян 6:9.
Віра уважно читала, аж напружилась вся.
– «Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони!» – Віра розслабилась, обм’якла і продовжила: – нажаль, сьогодні у світі дуже багато є такого насіння, що вихваляється своєю «обізнаністю», і слабодухих зводить з Божої дороги своїми хитрощами та намовляннями. – Віра трішки помовчала, вона щось думала і, нарешті, знову промовила: – О, ні! Сьогоднішня зустріч з Господом все перевернула в моєму серці, і, вірю, що і в житті. Дороги назад – нема! – проголосила рішуче. –
Вона стояла спокійна, рішуча і я до неї промовила:
– Моя люба, щоб твоє рішення мало чин, то потрібно, щоб, повернувшись додому, ти поливала свій сьогоднішній посів водою Слова Божого, а Господь буде зрощувати. Читай, будь ласка, далі І Коринтян 6:11.
Із великою цікавістю Віра читала:
– «І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога. –
Бог же й Господа воскресив, воскресить Він і нас Своєю силою! А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним.
Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої?
Бо дорого куплені ви. Отож, прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» – Віра з надією запитала:
- Чи можу бути я омита від цього всього бруду, що прилип до мене, освячена, виправдана Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога?
Затаївши подих, вона чекала від мене відповіді.
– А ти що, не віриш Господу? Так чітко, ясно Він, ось тепер тобі Сам говорив. Господь не людина, Він не змінюється, і даного слова не змінює. Як Він каже? Буде тобі по вірі твоїй. Віриш тому, що каже Бог, те й маєш. Не віриш чи сумніваєшся – не маєш нічого. Трішки, або наполовину вірити Богу – марно. Коли кажеш, що віриш Богу, значить віриш кожному Його слову, не залежно від конфесії, бо у Нього конфесій нема. Вірочко, Він через проповідь Євангелії кличе всіх, але, нажаль, не всі віддають своє серце Ісусу, не кличуть Його в своє серце, бути Господом їхнього життя, не входять у Заповіт з Господом Ісусом, як велить Господь, а чинять так, як вчить звичай і обряд чи доктрини.
Читай, будь ласка, І послання до Тимофія 2:4-6. –
– «Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізна́ння пра́вди. Один бо є Бог, і один Посере́дник між Богом та людьми́, – люди́на Христос Ісус, що дав Само́го Себе на ви́куп за всіх».
– Бачиш? Господь Бог, Бог Один і Істинний хоче спасти всіх. Читай (Якова 4:7-8)
– «Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас. Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні!» Еклезіяст: Бога бійся, й чини́ Його за́повіді, бо належить це кожній люди́ні! Бо Бог приведе ́ кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!»
Людина живе в мирі, радості й любові, коли вона в гармонії з Господом, Богом, Творцем до кінця свого земного перебування і в вічності.
Наближайся до Бога, бо лиш Він може тебе спасти, але пам’ятай: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» Прийди до Ісуса, покайся, тобто, віддай всі свої гріхи Йому, на Голготу. Покаятись – не значить лиш признати свою вину, а залишити її назавжди, і більше не чинити перелюбу, не думати про нього, і не говорити. Проси Господа Ісуса зайти в твоє серце і стати Господарем твого серця і Господом твого життя тут на землі і в вічності. Вір і йди. Він сказав, що приймає всіх, нікого не вижене, хто прийде до Нього. Коли згрішив, не чекай неділі і сповіді, а роби так, як каже Господь: «…увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно». (Від Матвія 6:6)
Ідіть до Господа Ісуса, пізнавайте не тлумачення, а Істину, і Істина вас вільними зробить, і у всьому вас буде рівновага і гармонія, коли ви будете з Господом. «…як написано: Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його! (1 до Коринтян 2:9)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2021
В осяянім золотом, барвами осені,
Квітка цвіте у нашім саду.
Її не лякають ті ночі морозяні.
Вранці сонечко пестить красу.
Враз теплі, ласкаві долоні коханого
Весь розтоплять непроханий лід,
Щораз вогонь серця його полум’яного
Хай палає й не згасне повік.
Будь завжди красивою, ніжною, доброю,
І хай мудрість у серці живе;
Стане вірна любов тобі нагородою
І щасливо життя пропливе.
Господь нехай буде тобі охороною,
Сховком надійним, міцним щитом,
Спасінням сім’ї твоїй і обороною,
Береже вас під Божим крилом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2021
ЧИ ЗНАЙДУ Я ВІРУ?
Ми куплені кров’ю Ісуса –
Хай знають великі й малі!
Сказав Господь колись: «Послухай.
Знайду Я віру на землі?»
Нам варто всім опам’ятатись,
Змиритись, впасти до колін,
І Господу в гріху зізнатись.
Не марно сумнівався Він.
Не чують Господа Ісуса,
А славлять ідолів своїх.
За вас, брати мої, молюся –
Господь чекає, кличе всіх.
Серце відчини своє Ісусу,
Прийми спасіння – Божий дар,
І не злюби брехню й спокусу:
Ісус – у серці буде Цар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2021
МОЛИТВА
В Твої руки, Святий Отче,
Кладу Україну –
Мою милу, серцю любу
Рідну Батьківщину.
Ти прости мені і всім нам
Усі беззаконня,
І очисти серця наші
Та брудні долоні.
Ти прости, і всіх помилуй.
Відкрий вуха й очі,
Направ ноги всіх кульгавих
На дороги Отчі.
Просвіти серця блудливі,
Тверді, наче камінь.
Зітри наміри зрадливі –
В небуття хай кануть.
Всіх запроданців чужинських,
Що клянуться ложно,
Топчуть землю українську,
І брешуть безбожно.
Понеси усе брехливе,
Бридке і вороже,
Все зміїне і жахливе –
Вихром, бо Ти можеш!
Щоб гаддя це не верталось,
Крові не смоктало,
Сонце Правди вранці встало,
В серцях засіяло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2021
Автор віршів, прози і текстів пісень
Галина Яхневич - Середа.
З двох сторін сцени назустріч один одному виходять два хлопчики. Зустрівшись, вітаються:
Перший хлопчик:
Слава Ісусу!
Другий хлопчик:
Навіки слава!
Обидва разом:
Слава Ісусу!
Всі присутні відповіли:
Навіки слава!
Перед закритою завісою обидва хлопчики прославляють Бога.
Перший хлопчик:
Слава Тобі, Господи Боже!
Слава на небі і на землі!
Ти знаєш все і все можеш,
Все у світі належить Тобі!
І Твоє, Господи, небо,
Сонце, земля і небо небес!
Ти всім даруєш, що треба,
І за нас Ти помер і воскрес!
Ти - Бог любові, безсмертний,
Бог милосердний, людинолюб,
В милості щедрий, безмежний,
Славить Тебе український наш люд!
Другий хлопчик:
Господу Богу співаймо,
Разом плещімо в долоні,
Радісно всі прославляймо
Всюди і в Божому домі!
Бо лиш Господь слави гідний,
Мудрість Його невичерпна!
Той, хто без Бога, безплідний -
Дух і діла його мертві!
Голос Господній лунає:
«Слово живе - вам дорога!»
Хто Його любить, той знає.
Чуєш? Вернися до Бога!
Відкривається завіса. Вся родина в зборі. Над вогнем печеться ягня. Дідусь постійно його
обертає, покручуючи за ручку, що на кінці металевого стержня, який проходить через
тушу ягняти. Дідуся обступили онуки. Чоловіки, розмістившись зручно, жваво ведуть розмову, а жінки підготовлюють овочі для салатів, готуються до святкового столу.
Відчинились двері і зайшов Андрій.
Андрій:
Ось приніс я вам новину, браття любі і сестрички,
І племінники любенькі, Любий татку, люба ненько!
Радіє світ: Христос воскрес!
Хвала Йому, любов і честь!
Це чудо більше всіх чудес –
Христос воскрес! Христос воскрес!
По всій землі, аж до небес,
Співає, хвалить Божий люд:
Христос воскрес! Христос воскрес -
Спаситель наш, людинолюб!
Безправна вже над нами смерть,
Спасенні всі ми у Христі!
Спасіння чаша повна вщерть!
Слова правдиві і прості:
Христос воскрес! Воскреснемо ми!
Навіки будемо всі з Ним!
Виходьмо, браття, із пітьми,
Єднаймось з Господом святим!
Всі гучно сказали:
« Амінь! Амінь! Амінь!» (заплескали в долоні).
Виходить один із членів сім’ї і співає пісню:
ДОДОМУ ХОЧУ!
(мелодія серця)
До Тебе, Отче любий мій,
В надії руки піднімаю!
Вже день гряде прекрасний Твій,
З Тобою зустрічі чекаю!
Приспів:
Додому хочу я, на небо,
Мій любий Отче дорогий!
Всім серцем лину я до Тебе.
Там Отчий дім і Ти – Святий!
Не дай заснути в тишині,
Байдужим стати і лукавим.
Ти Свого Духа дай мені,
Щоб Він навчив мене й направив!
Приспів.
Моя Вітчизна в небесах.
Господь Ісус – моя дорога.
Вже настає останній час,
І я зустріну в славі Бога!
Приспів.
Всі присутні віддали шану Богу: «Алілуя! Амінь!» Оплески.
Онук Павлусь:
Господь Ісус, я простягаю до Тебе руки ( здіймає руки до неба) і прошу: прости мені всяку неправду, що я вчинив, очисти мене, омий мене кров’ю Твоєю святою від гріхів моїх. Господи Ісусе, твори мене новим творінням, Твоїм навіки і стань Господом мого життя. В Ім’я святе Ісуса Христа прошу і дякую Тобі за Твій дар. Амінь!
Дідусь:
Слава Богу, Павлусю, що ти прийняв цей дорогоцінний дар. Тепер ти - дитя Боже.
Ісус заплатив за твою вину Своїм життям і дав тобі дар - вічне життя!
Другий онук:
І я хочу також дар вічного життя! Але я не вмію так сказати!
Дідусь:
Кожен сам кличе ім’я Господа Ісуса, коли увірував по Слову Божому. Якщо ти захочеш покаятись в своїх гріхах, тобто не творити більше недобрих справ, залиш їх назавжди, то поклич Ісуса, Він почує тебе, і прийде.
Запроси Його стати твоїм Господом навіки!
Другий онук:
А якщо Він не захоче? А може Він не любить мене?
Дідусь:
Мої любі, Бог любить всіх!
Перший онук:
Дідусю, (показує на ягня, що печеться на вогні) а йому не пече?
Дідусь:
Ні, Петрусю.
Перший онук:
А чому? Хіба вогонь несправжній?
Дідусь:
Хочеш перевірити?
Онук простягнув руку до вогню і миттю відсахнувся, скрикнувши, і взяв палець в рот.
Всі засміялись.
Другий онук:
Дідусю, а навіщо ти купував ягня? Он скільки є в нас поросят.
Дідусь:
Ні, Івасику, свиня на жертву Богу не годиться!
Другий онук:
А чому?
Дідусь:
Вона для Бога нечиста. Він звелів своєму народу приносити в жертву за гріх однорічне ягня без плямки і вади.
Третій онук:
А хто Його народ?
Дідусь:
Народ Його той, хто любить Його і виконує Слово Його.
Третій онук:
А звідки Він знає, хто Його любить?
Дідусь:
Бог дивиться на серце і бачить, хто любить, а хто лиш вдає, що любить.
Перший онук( закрив своє серце руками і каже):
«А мого не бачить!»
Дідусь:
Бачить-бачить. Все бачить і чує. Той, хто вірить Йому, вірить Його Слову і тримає слова
Його в серці своєму, а від Слова Його нічого не сховаєш.
Третій внук:
Дідусю, ну що ви таке говорите? Хіба слово має вуха, чи очі, що воно бачить і чує?
Дідусь:
Так написано! Що Боже Слово живе і діяльне,…і судить всі людські помисли.
Третій онук:
А я сховаюсь!
Всі дружно засміялись.
Дідусь:
Нема творіння, щоб сховалось від очей Його. Все відкрите перед Ним. Йому дамо звіт.
Третій онук(задумався, а тоді каже):
Дідусю, а Він знає, що я вам збрехав, що не лазив в сусідський сад за грушами?
Дідусь:
Ну звичайно, знає.
Перший онук:
І що я з’їв геть всі цукерки, що бабуся на завтра залишила?
Знову всі засміялися.
Дідусь(посміхаючись):
Звичайно! Бог бачить, чиє серце наповнене Божим Словом, а чиє людськими вигадками.
Четвертий онук:
А хіба можна відрізнити?
Дідусь:
Звичайно. Боже Слово веде до спасіння, а людське - в погибель.
Четвертий онук:
Дідусю, а ви колись бачили, щоб слово когось вело?
Дідусь:
Діточки, Слово Боже веде до Бога. То істина! А істина – одна. Двох істин не буває!
П’ятий онук:
Дідусю, а що то є істина?
Дідусь:
Істина – то Ісус, а де нема Ісуса, там нема істини!
П’ятий онук:
А де нема Ісуса?
Дідусь:
Де нема Ісуса, там нема любові, дружби, миру, ввічливості, слухняності, поваги, щедрості і правди – там людські вигадки і неправда царює. Хто не любить Ісуса і свого ближнього не любить. Тому прийдеться іти на страшний суд. Отож вибирай, куди йти і з ким бути: з Ісусом вічно в раю, чи без Ісуса – в пеклі..
Перший онук:
Дідусю, а цей страшний суд дуже страшний?
Дідусь:
Так, мій хлопчику, дуже страшний!
Перший онук( корчить на обличчі гримасу):
Отакий, дідусю?
Всі сміються.
Другий онук:
Такий, як у дядька Івана пес?
Знову сміх.
Дідусь:
Ні, мої любі, набагато страшніший!
Перший онук:
Отаки-и-и-и-й(піднявши руки), як найбільший динозавр, з отакенними зубами, як мечі, і отакенними кігтями( показує руками їх величезний розмір). Бр-р-р-р!(струснув тілом в знак страху і огиди).
Знову всі засміялися.
Дідусь:
Ще страшніший!
Перший онук:
Тоді я не хочу цього страшного суду!
Другий і третій онуки:
І я не хочу! І я не хочу!
Четвертий онук:
Дідусю, а хтось все-таки піде на цей страшний суд?
Дідусь:
Кожен сам собі вибирає, куди йому іти: до Бога, щоб мати спасіння, чи без
Бога – у вічну муку!
Четвертий онук:
А як це зрозуміти?
Дідусь:
Бог попереджає всіх: за гріх – смерть!
Шостий внук:
А от коли я виросту і побудую велику гарну церкву для Бога, то Бог дасть мені спасіння і життя вічне?
Дідусь:
Людина сама не може заробити спасіння ніякими добрими ділами, ні купити собі за гроші, бо Господь Ісус дуже любить людей і дає спасіння в дар.
Шостий внук:
А кому Він дає цейдар? А чому Він мені не дав цей подарунок?
Дідусь:
Бог, по своїй великій любові і милості дарує людині спасіння по вірі в Євангелію Ісуса Христа. Спасіння і життя вічне куплено для нас Самим Богом!
Шостий внук:
Я вірю, дідусю. А що ще мені треба зробити?
Дідусь:
Покликати те, єдине Ім’я під небом, яким людина може спастись!
Третій внук:
А яке ж то ім’я?
Дідусь:
То Ім’я Ісуса – Сина Божого!
Хто кличе Господа Ісуса і кається в своїх гріхах, і залишає їх, то Бог прощає і милує – дарує спасіння!
Четвертий внук:
Якщо хтось вбивця, чи брехун, чи злодій, то Син Божий вмер і за нього і
Йому простив всі гріхи?
Дідусь:
Так, мій дорогенький.
Четвертий онук:
Він хіба не бачить, хто до Нього прийшов? Ви ж казали, що Бог все бачить і все знає!
Дідусь:
І правду казав.
П’ятий онук:
Нічого не розумію!
Дідусь:
Як, от Максимчик наприклад, збрехав мені, то що, я перестав його любити? Ні! Бог любить нас, людей , але ненавидить гріх! Дуже ненавидить! Він повчає Словом Своєї Євангелії, як чинити, як жити, як позбутися недобрих вчинків.
П’ятий онук:
Дідусю, а який гріх найбільший?
Дідусь:
Бог не міряє гріхів на великі і малі. Гріх є гріх, а за гріх – смерть! Але найперший гріх, коли не віримо Ісусу! Так написано в Євангелії.
Другий онук( задумався, надув губи і запитав):
Дідусю, а мене Він любить?
Дідусь:
Дуже любить.
Другий онук( повеселішав, радісно запитав):
Дідусю, дідусю, остільки, чи остільки (показує руками, умовно, відрізки – приблизно
10 см і 40 см)?
Перший онук (розгорнув руки навитяжку і сказав):
А мене любить остільки! Правда, дідусю?
Всі дружно засміялись.
Дідусь:
Ні стільки, ні остільки(імітує відрізки), а так нас любить Бог, що дав Сина Свого Єдинородного за нас в жертву – за гріхи наші!
Третій онук(перелякано):
І Його пекли і з’їли?
Дідусь:
Ні, любий.
Другий онук:
Дідусю, а які тоді гроші були? Як і тепер?
Дідусь:
За наше спасіння заплачено життям Ісуса, Сина Його.
Третій онук:
І за моє?
Дідусь:
Якщо ти будеш вірити, що Ісус Христос – Син Божий вмер замість тебе на хресті, то не
вмреш, а будеш з Ним жити вічно!
Перший онук:
А як Він вмер, то Його в землю закопали?
Дідусь:
Його за нас мучили і розп’яли на хресті, а потім поховали в печері у гробі.
Другий онук:
І Він там лежить?
Дідусь (радісно):
Ні! Він там не лежить! Третього дня Він воскрес! Все сталося саме так, як про Нього
було написано в Писаннях.
Четвертий онук:
А де Він тепер?
Дідусь:
Він тепер на небі і в серці тих, хто любить Його, шанує Слово Його, чинить так, як навчає нас Євангелія.
П’ятий онук:
І що ж він там робить?
Дідусь:
Він заступається за нас, щоб кожний, хто ввірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне.
Шостий онук:
Дідусю, я вірю, що Ісус – Син Божий, наш Спаситель, що Він помер за мене і воскрес для мене, - щоб я мав життя вічне! А я ще щось повинен зробити для мого спасіння?
Дідусь:
Вірити Йому і любити Його! Бог нас перший полюбив так, що дав Сина Свого за нас на
муки, щоб ми по вірі в Нього були спасенні.
Третій онук:
Дідусю, ви і ми всі?(обводить рукою, показуючи на всіх присутніх) То ми вже на суд не підемо?
Дідусь:
Хто вірить в Сина Божого, той на суд не приходить, а перейшов із смерті у життя – так написано!
Шостий онук:
Я чомусь не розумію, який зв’язок між ягням, що печеться і Сином Божим Ісусом Христом?
Дідусь:
Ось це ягня, що печеться, символізує Сина Божого, якого в Святому Писанні названо
Агнцем Божим, бо на Нього Бог поклав весь тягар гріхів всіх людей всього світу, і Він
Страждав за нас всіх!
Шостий онук( показує на ягня і каже):
Я пригадую, як ви його різали, як воно кричало і як річкою текла з нього кров, то й їсти
не хочу! Дідусю, а з Ісуса також так дуже текла кров?
Дідусь:
Так. Там, де Його катували, і весь шлях на Голгофу, де Його розпинали, - все
було полите Кров’ю Ісуса – це плата за наші провини перед Богом.
Шостий онук:
Якщо я вірно зрозумів, то ми смажимо ягня на спомин про те, як за нас страждав наш
Господь Ісус Христос – Агнець Божий!
В розмову вступає Павло – син дідуся:
Вірою ми приймаємо цю Святу жертву. Написано, що вірою праведний жити буде і що нема іншого імені під небом, яким би ми могли спастись!
Другий онук:
Тату, а звідки ти це знаєш?
Павло:
Від твого дідуся і від мого. Отож, пізнаймо нашого Спасителя Ісуса Христа. В Його Крові життя. Він – наш щит, наше спасіння!
Син Петро:
Чуйте, браття, хто де є:
Благодать нам Бог дає
В Сині Господі Христі,
Що здобув Він на хресті!
Всім дає нам без платні!
І умови всім одні:
Примиріться з Богом вже!
І залиште все чуже,
Що не Боже, не Його –
Не тримайтеся того!
Лиш Ісус спасає нас,
Покриває Кров'ю й вас!
Жертву ви Його прийміть
І з Ісусом лиш ходіть!
То є пропуск наш у рай,
Ось ти, друже, вибирай!
Всі дружно прославили Бога: «Алілуя! Алілуя! Алілуя! Амінь!»
Дідусь:
Отож, дорогі мої, написано: «Наша Пасха – Христос за нас в жертву принесений». Ми обмились Кров’ю Ісуса, освятились, оправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом
нашого Бога!
Павло:
Прийміть Ісуса в своє серце, щоб Він там жив, бо хто злучається з Господом, стає одним
Духом із Ним. Ісус Христос поселяється в нашому серці і ми стаємо з Ним одно – так написано в Слові Божому.
Дідусь:
Нема потреби когось просити клопотати за нас перед Господом, коли Сам Спаситель в
нашому серці, любить нас і чекає спілкування з нами. Сам Він просить, щоб ми віддали Йому всі наші проблеми, і він їх вирішить.
Павло:
Бог же Господа воскресив із мертвих, воскресить і нас Своєю силою!
Пісня:
Величаю я Бога чудес!
Руки до неба здіймаю,
Сподіваюся, кличу, Ісус!
Кожен день я тебе виглядаю.
Славлю Господа я і молюсь.
Приспів:
Хай святиться Ім’я Твоє –
Алілуя - летить до небес!
Віддаю Тобі серце своє,
Величаю я Бога чудес!
В серці без Тебе пустеля:
Камінь і спека, мертва трава.
Я - Твоя, Боже, оселя!
Ти – водиця цілюща, жива!
Приспів.
Красна весна солов’їна,
Мій Спаситель, з Тобою прийшла,
Щастям мене напоїла
І пустеля моя зацвіла.
Приспів.
Вірш:
ДАР СПАСІННЯ У ІСУСА.
-Де знайти Тебе я можу,
Вгамувати біль і тугу?
Тож, скажи мені, мій Боже,
Хай не ходжу я по кругу.
-Ти залиш свої дороги,
Повернися до Ісуса,
Не шукай там допомоги,
Де не Я, а людська участь.
Сумнів хай тебе не мучить,
Бо людське не вище Бога!
І людському хай не учать –
Через Кров Мою дорога!
Поспішай і не барися,
Дар спасіння у Ісуса!
Ти прийми його, омийся,
Я до тебе обізвуся!
Станеш ти навіки вічні
Вже Моїм любимим сином!
Поспіши! Дні скоротічні,
Дорога моя дитино!
Всі заплескали в долоні і прославили Бога: «Ісус, хвала Тобі, любов і честь!»
Дідусь:
Нумо, діти, веселіться, у танок мерщій беріться !
(Дії в хороводі прості, з притупуванням і радісними вигуками):
- Христос воскрес! Христос воскрес!
Всі разом: «Істинно воскрес!»
- Хвала Йому, любов і честь!
Всі разом: «Алілуя! Алілуя! Амінь!»
- Хвала Тобі, Спаситель наш Ісус!
Всі разом: « Алілуя! Алілуя! Амінь!»
- Несемо дар – хвалу із уст!
Всі разом: «Алілуя! Алілуя! Амінь!»
- Твоє Святе Ім’я, Ісус, хай славиться завжди і всюди навіки!
Всі разом: «Амінь! Амінь! Амінь!»
Один із братів (звертається до всіх інших присутніх) :
Нумо, браття українці,
Господа вітати!
Коломийки українські
Будемо співати!
(Колектив вибирає сам спосіб виконання.)
Ой, заграйте, музиченьки, на всю Україну,
Бо воскрес Ісус - Господь наш та й на третю днину!
Як пророки те казали, так усе ся стало –
Молодеє Його тіло та й за нас страждало!
Він узяв усі провини і гріхи всі наші,
Та прокляття споконвічні, ворога поправши!
Ой, співайте, веселіться, всі Божії діти,
Боже Ім’я величаймо у цілому світі!
Бо в Ісусі нам спасіння і більше ні в кому!
З Ним прийдемо ми до неба – до нашого дому!
Ви просніться, схаменіться та й співайте з нами,
За Ісусом поспішайте, а не за байками!
Як будемо лінуватись, Бога не питати,
Не прийдемо ми до неба – до Отчої хати!
Мий же очі водицею та очисти вуха,
Щоб ти Боже Слово бачив і в пошані слухав!
Для Ісуса відкрий серце, запроси там жити,
Перестань уже нарешті ти бовванам служити!
«Алілуя!» всі співаймо. Алілуя Богу!
Станьмо всі уже, нарешті, на Божу дорогу!
Прославляймо і хвалімо Господа і Бога,
Бо в Ісус нам спасіння – у вічність дорога!
Дякуй Богу за Кров Його на святій вечері,
Бо вже скоро благодаті закриються двері!
Поспішай, мій любий друже, та вже не барися –
В Крові Божій Ісусовій дочиста омийся!
Не ввійде у Царство Боже тай ніщо нечисте,
А Ісус наш дарував нам святості намисто!
Алілуя, алілуя, алілуя Богу!
Лиш у Біблії знайдете до Бога дорогу!
Всі повертаються на свої місця.
Вірш: « Усе в Христі Ісусі».
Для нас усе в Христі Ісусі
Є в небесах і на землі.
Скажімо: « Ні!» усім спокусам -
Чуда побачимо тоді
В житті, в серцях і у достатку,
І де торкається рука.
І буде все у нас в порядку,
Коли Ісус ввійде в життя.
Він зацарює в нашім серці
І стане Господом в усім.
Лиш Він оживить всіх із мертвих –
Хутчіш серця Йому несім!
Він їх наповнить миром, щастям,
Зіллє любов святу Свою!
Не зможе ворог більше вкрасти
Щасливу будучність твою!
Ніхто не зможе описати
Те милосердя, благодать.
Спіши сам Господа пізнати
І в благодаті пробувать!
Дідусь:
Дорогі мої діточки і онуки, давайте схилимо голови в спільній молитві. «Дорогий наш Отче Небесний, дякуємо Тобі за Ісуса Христа – Сина Твого Єдинородного, Господа і Спасителя нашого, за велику любов і милість, що Ти дав нам спасіння по милості Твоїй – по благодаті в Христі Ісусі через віру в Євангелію Ісуса Христа й піклуєшся про нас і охороняєш нас від зла. Дякуємо, що Ти зібрав всю нашу родину живою і здоровою за цим святковим столом. Дякуємо Тобі за життя і здоров’я, за сонце ясне, за мирне синє небо, за те, що Ти щоденно пробуджуєш нас зі сну,наповнюєш силою і мудрістю Твоєю, навчаєш, захищаєш і ведеш нас Духом Твоїм Святим. Дякуємо Тобі, що Ти наш Бог – Один Єдиний! Поклоняємося Тобі, Богу Одному, Живому, Святому, що створив небо і землю, і все, що на них! Тобі, Володарю неба і землі - нашому Господу Богу, вся честь, слава, хвала!
Дякуємо Тобі, люблячий наш Отче, за всі ці щедрі дари, що Ти послав нам. В Ім’я Ісуса Христа благослови і освяти цю їжу, щоб вона була нам на користь, а Тобі на славу!
В Ім’я Святе Ісуса Христа просимо і дякуємо Тобі! Амінь!»
Всі сказали: «Амінь!» ( дружно почали займати місця за столом).
Завіса закривається.
Перед завісою залишився Павло.
Павло:
Хай всім вам щастить! Будьте благословенні! Прийміть Божий дар –
спасіння, яке чекає на вас! Ісус Христос заплатив за нього Сам, приходьте і беріть без плати, без грошей – даром! Вірте в Євангелію Ісуса Христа, кличте Господа Ісуса в своє серце, щоб Він став Господом вашого життя на завжди! Поспішайте, не баріться, час бо близький! В будь-яку мить можуть двері закрити – тоді буде вже пізно!(Помахав всім рукою) До зустрічі на небі!
Присутні відповіли: «Амінь!»
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2020
Будьте всі благословенні,
Добрі, мудрі і спасенні,
Рідні діти України,
Кожний день і щогодини.
Впустіть Господа в серденько,
Щоби в вас Він був – близенько,
Охорона, щит, спасіння,
Буде завжди вам везіння,
Щоб верталися додому
З Перемогою у всьому.
Вам уклін, любов народу,
Шана з роду і до роду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2020
Не заздри ніколи злодіям,
Ні тим, хто спотворює право,
Не слідуй їх варварським діям –
Впадуть, як підкошені трави.
Горять вони полум'ям злоби,
Їх ідоли разом із ними,
Бо Богом прокляті з утроби
Всі вбивці з ділами своїми.
Зупинись, не гордись, нещасний,
Не вбивай, не прагни чужого, -
Світильник твій раптом погасне -
Не треба вже буде - нічого.
Сталін, Ленін більше не встануть –
Їх духи до зла направляють,
І чорними птахами смерті
Вже знову над світом літають.
Іржа поїсть крила залізні,
Розсиплються долі, як порох.
Погаснуть їх погляди грізні,
Як в Леніна й Сталіна. Морок.
Покайтеся, вбивці народів,
Бо часу нема – лиш хвилина!
Ті згнили давно, хто вас зводив,
Забруднена кров’ю людино.
Буде жити моя Україна,
Та славити Вічного Бога!
Бо щезне насіння зміїне –
В насильства проклята дорога.
Глина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866235
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2020
Бувальщина.
Продала уже й собаку.
Ну а далі? На гіляку?
За труди мої подяка:
Оця пенсія ніяка –
Пара валянок й калоші –
Оце вчительці – всі гроші.
Стала думати й гадати:
Треба знову щось міняти.
Може в ринок би вступити? –
Самогоночку варити.
Двері «рип» – ввійшов мужчина.
Упізнала в ньому Клима.
– Оце диво! – не чекала.
З тебе ще й людина стала. –
– Хіба я таке чекав, –
В вас самогонку купував? –
– Бачиш, хлопчику, заразу –
Не впізнаєш швидко, зразу.
Крутить, бреше, обкрадає,
Як послухаєш, – співає. –
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2020
Не ремствуйте, браття, на євреїв. Ізраїль живе і буде жити, бо його Бог – Господь, Бог Вічний, Один і Істинний. Дивіться всі на це Боже чудо: ненавидить їх цілий світ, вбиває, а вони живуть, їх жменька, а вони стоять за свою обіцяну і повернену Господом землю, бо вони не такі, як всі інші – іврі, євреї, народ Божий. Пам'ятайте: хочете спасіння – ідіть до Господа Ісуса, хочете жити гідно, в достатку – ідіть до Господа Ісуса, хочете не хворіти – ідіть до Господа Ісуса, хочете жити вічно – ідіть до Господа Ісуса на Голгофу, і віддайте свої гріхи Йому, кличте Його в вашім серці царювати, і бути Господом вашого життя тут, на землі і в вічності. Хочете, щоб на вас і на ваших дітях з роду в рід спочивали Божі благословення – залишіть ідолів і всі казки, легенди, якими живете, і божків, яким поклоняєтесь, і прийдіть до Господа Бога Всевишнього, Який в тілі людському, в Ісусі прийшов на землю і викупив нас від всілякого безчинства і дурості, заплатив кров'ю Своєю, будучи в Ісусі Христі.
Буття 12:3 І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі! Єремія. 2:1. «Ізраїль — то святість для Господа, початок врожаю Його. Всі, що їли його, завинили, — зло прийде на них, говорить Господь. 1:14: «І сказав мені Господь: З півночі відкриється зло на всіх мешканців землі». 1:19 «І будуть вони воювати з тобою, та не переможуть тебе, бо Я із тобою, — говорить Господь, — щоб тебе рятувати!“ Вони вірять Богу Вічному, Вседержителю Всесвіту, Тому, Хто, по вірі Йому, дає все те, що обіцяє у Слові Своєму, в Біблії. За зраду Господу, він їх карає, але благословень не відбирає, бо так їм пообіцяв. Пам'ятаймо, що не вони собі зробили Бога, як язичники, а Господь Бог вибрав Авраама, створив цей народ для Себе, щоб сповіщали правду Його, силу і милосердя, вірність і всемогутність. А те, що серед них є і безчесні люди, то це не означає, що вони винні у всіх бідах сьогоднішнього світу. Дивіться на те, що Господь сказав у Біблії за 2 тис років до народження Христа, що будуть вони царі і священники в народів, і позичати не будуть ні в кого, а самі будуть давати в займи – те вони й мають, бо вірний Господь Слову своєму. Шукаймо, українці, не винних у наших бідах, євреїв, а шукаймо Господа всім своїм серцем, і Він нас почує. Але шукаймо Його сьогодні, бо завтра може і не бути, бо двері благодаті можуть закритися сьогодні. Ніякий інший бог на зможе їх відчинити, бо крім Господа Бога Одного Живого і Істинного – нема іншого Бога – Спасителя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2020
Сила любові
Агов! Мерщій, послухаймо.
Чи то труба гуде?
У кожні двері стукаймо:
Господь Ісус іде!
Швиденько попрощайтеся
З гріхами назавжди.
З любов’ю привітаймося:
Гряди, Ісус, гряди!
Із Господом, Спасителем
Повернемось в Едем
Бо з нашим Викупителем
У вічність ми підем.
Туди прийдемо вірою,
Любов’ю до Христа.
Відміряє нам мірою:
Всю вічність – без кінця.
Покличмо в серце Господа
Щоб Він там царював,
Теплом, любов’ю, радістю
Усіх нас наповняв.
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861005
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2020
Всім серцем любімо
Сатана і вишиванку
Вбирав при нагоді.
Краснорічив скрізь від ранку
Масненько в народі.
Витяг всіх чортів із аду
І ще духів мерзких;
Та й увів в Верховну Раду -
Шпигунів імперських.
Та ще тих, що обікрали
Наш народ до нитки.
Брешуть, брешуть – їм ще мало
Тих золотих злитків.
Вже не мають де ховати –
Не влазить в офшори,
То ховають вражі діти
У лисячі нори.
Пхають голови у пащу,
У зуби ведмедю.
Запитай їх: дурні, нащо
Продаєтесь Федю?
Та чи він вас пошанує?
Скоріш, копне в _раку.
Спить народ мій і не чує, –
Любить посіпаку.
Гайдуки ті іноземні,
Що правду фальшують;
Всі діла свої таємні
Владою кришують.
Вміють виродки чужинські,
Як народ дурити,
Патріотів українських
У тюрмах гноїти.
Натягає ворог шию,
Язиком молотить,
Щоб в полон продати змію
В Мокшанські болота.
Не ведіться, українці,
Щоб їм помагати:
Незалежну нашу, рідну
Ворогам віддати.
Помоліться краще Богу,
Усмиріть гординю.
Кличте Господа в дорогу
І в свою родину.
Бог противиться всім гордим.
Тим дає, хто просить,
Хто спілкується із Горнім,
В серці Слово носить.
В Ім’я Господа Ісуса
Помочі просімо.
Нашу Неньку Україну
Всім серцем любімо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860670
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2020
Не було ще ні Землі, ні Адама, ні Єви – світ ще не був закладений, а в думках Господа вже був план створення найкращих умов для щасливого життя і спасіння людини. Їх ще не було. Це ті, хто вибере Його любов і прийде до Нього у Вічність. Всі Анголи, сини Божі, раділи задуму Отця і тому, що вони вже бачили тих, які ще не скоро народяться, але Отець їх уже знає поіменно. Для нас – фантастика, а насправді, – ні, а лиш ще невідома людині реальність майбутнього. Для Творця нема нічого неможливого. Ми бачимо, як, за останні 50 років, з космічною швидкістю примножуються знання. Господь відкриває людині, все більші глибини Своєї мудрості. Все, що з’явилось нове, то від Нього. А на завтра, уже готове щось новіше, що людині не може, навіть, приснитись.
Тільки Люцифер радів нещирою радістю, вже будував плани реваншу над Господом і Його майбутніми синами і дочками.
На сторінках Інтернету з’являються, з неймовірною швидкістю, брехливі теорії, твердження і «новини», якими він прагне захопити серця простодушних. Використовуючи і перекручуючи, теорію чисел, вдає, що може змінити долю людини на краще.
Залежно від характеру і уподобань людини, у ного на кожного є свій гачок, щоб відлучити її від Бога і погубити, завівши в тлумачення і, заплутавши їх своїми тенетами. Широким фронтом наступає містика, і переконує людей, що то сучасний метод і вищий рівень пізнання скритих явищ і процесів. Всяка магія це – ілюзія, диявольський обман, на який ловиться легковірна людина. Зародилась вона в Вавілоні, за часів правління Німрода – внука Хама. Його придворні з допомогою магії викликали нечистих духів і створювали ілюзію божественності Німрода, щоб зробити богом. Після його смерті він «став богом Сонце». Як бачите, і до нині люди люблять ілюзії і дають себе одурити. Так і числа використовує сатана, як вид зброї, щоб украсти в людини Божий дар – життя вічне, а земне – перетворити у поле страждань, склавши всю вину на Бога.
Творець дає людині нові знання і мудрість, щоб створити нові, цифрові технології, вдосконалювати виробничі процеси і полегшувати її працю.
Не числа являються причиною чи запорукою наших успіхів чи поразок, хворіб чи зцілення, сліз чи радості, а наше відношення до того, що стоїть у Біблії, Слові Божому, за цими числами. Наш вибір, фактично, наше слово, яке показує наше відношення до записаного Слова Божого. Єв. від Івана 7:63 «Слова, що їх Я говорив вам, то Дух і життя» Який це дух? Єв. від Івана 4:24 «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в Дусі та в правді вклонятися» (в Дусі – згідно написаного Слова, не відхиляючись ні вліво, ні вправо, щоб було тобі добре). Вдаючись у непослух, ми, ніби, вставляємо палиці у колеса свого велосипеда, намагаючись заставити його їхати, бо ми не віримо, що він так не поїде, і будеш нести його на своїх плечах, порушуючи правила дорожнього руху і повторюючи заклинання, надіючись на чудо. Чуда не буде, коли ми діємо всупереч гармонії Всесвіту, встановленої Творцем, то це те ж саме, що ми зі своїм велосипедом, з палицями в колесах, петляємо по проїжджій частині вулиці, одержуючи удари проїжджаючих машин.
Слуги диявола виділяють числа, приписуючи їм магічну силу, переконуючи легковірних людей у їх правдивості. В гармонії Всесвіту кожне число має своє місце, значення, силу і дію, але коли воно в системі Творця.
Хай не думає ніхто, що число 1, само по собі, доленосне, як кажуть лукаві, а тим більше, якщо протирічить Біблії, Божій гармонії. Не можеш взяти шпицю із велосипеда і уявляти, що ти маєш велосипед.
Перше число в нумерації – 1. Мало би відповідати – першій заповіді: «Я – Господь, Бог твій…Хай не буде інших богів передо Мною!» Але не повторенням 1,1,1… буде покращення, а буде лише ілюзія, бо за це короткочасне покращення людина платить чимось дорогим, бо за цим числом у них стоїть символ «могутності і величі», що «все йому підвладне», – Сонце, бог Сонце. Цього ідола – бога Сонце створили жерці Німрода.
Принеси Творцю дар заслуженої хвали, і попроси в Ім’я Ісуса Христа те, що тобі потрібно на добро. «Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, – Він дасть вам» (Єв. від Івана 16:23). Дасть даром, в дар кожному, хто просить з вірою. А якщо людина нехтує Словом Божим, а шанує різні тлумачення, філософські трактати ставить вище Слова Божого, то вона чинить хулу на Духа Святого, що не прощається нікому ні в цім віці, ні в прийдешнім. Так написано (Марка 3:29) . Вона свою долю довіряє не Господу, а оракулу чи магу, і за ці послуги пізніше платить дорого і тяжко, бо Дух Святий знімає Свою охорону. То, якщо послухавши диявольських служників, людина не шанує Бога, а лише повторює число 1, нехай і мільйон разів, не одержить того благословення, яке було їй дароване, ще до створення світу (Ефесян 1:3-5) і яке вона шукає у того, хто прийшов украсти, убити і погубити – в сатани, бо то він стоїть за всякою магією.
Диявольські слуги радять часто в різних комбінаціях використовувати цифри 2 і 0. Кажуть, що 0 знищує перешкоди. А нуль – це вічність, де нема ніяких перешкод і ніякого впливу.
Цифра 2 – ніби то прискорює бажані процеси. Які і ким бажані? Ворогом чи людиною? Звичайно, ворогом, бо це друга Божа заповідь. Порушуючи її попадаєш під прокляття: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі і на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене (не чинить так, як велить Господь, а чинить по-своєму, по-людському, філософському), і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене і тримається Моїх заповідей». Коли ти носиш амулети на шиї, обереги на руці і віриш, що вони тебе спасають, а ще повторюєш рекомендовані заклинання і надієшся на цифри, то ти поклоняєшся не Богу, а тому містичному обману, і попадаєш під прокляття (Господь забирає Свою охорону), і на тебе обрушуються всі диявольські напасті: хвороби, немочі, зрада, розорення, втрата сім'ї, роботи, різні негаразди. Диявол вдовбує в голови, що Бог це дає і лиш Він винен у всьому. Винен ти, сам робиш свій вибір. Перше, ніж прийняти рішення, подумай чи благословення він принесе тобі, чи ввійдеш у прокляття. Хоч до безпам’ятства будеш повторювати 44 чи 40, чи 20, чи 21, нічого тобі не допоможе, бо суперечить закону Володаря Всесвіту, Отця нашого і Господа Ісуса, перед Яким приклониться всяке коліно небесних, земних і приісподніх, і усякий язик визнає, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця. (До Филип'ян 2:10-11) Отож, не запитуйте поради у товариша, в сусіда, в оракула чи мольфара, хай вас не хвилює їх думка про ваш вибір, а з вірою просіть у Бога в Ім’я Святе Ісуса Христа, і буде вам.
Якова 1:17 «Не обманюйтесь, брати мої любі! Усяке добре давання та дар досконалий приходить згори від Отця світів, що в Нього нема переміни, ні тіні відміни.
Пам'ятай: У цьому світі благословенний до тисячі родів і має Божий захист, процвітання, любов, мир у серці і радість, це той, хто любить Господа не язиком і помахом руки, а той хто зберігає, виконує заповіді Божі. Єв. від Івана 14:21 «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю його, і об’явлюсь йому Сам. ... Хто не любить Мене, той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене».
Бог любить усіх, дав усім змогу прийти до Нього через Господа Ісуса. «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах, так, як вибрав у Ньому Він нас перше закладин світу, щоб були ми перед Ним святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом…» Послання до Ефесян 1:3-5.
Шукайте Господа і правди Його, а все решта вам додасться. Бог і правда лише у Біблії. У тлумаченнях – правда людська і лукава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2019
Всі Анголи зібралися в чеканні.
Їх погляди засяяли в ту мить,
Як, раптом, на небесному екрані
З’являлись ті, хто вічно буде жить.
Їх імена записували в Книгу,
У ту, що називається ‘’Життя’’.
І всі щасливі, красені із виду,
Верталися назад, у майбуття.
Хтось скаже: вигадка пуста, неправда
І забобон, щоб світ цей задурить.
Та лише Господу відоме «завтра» –
Воно, як грім, зненацька, загримить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2019
Христос воскрес! Христос воскрес!
Летить Благая вість
Із уст в уста, аж до небес,
З села в село, до міст!
Христос воскрес! Воскресну й я
І ти, мій любий друг,
Для щастя й вічного життя! –
Радіє все навкруг.
Усе дає нам наш Ісус
По нашій вірі в дар.
Тобі, Спасителю, несу
Я мого серця жар.
Навчи мене любити так,
Як любиш ти мене.
Хай Ангел Твій поставить знак
Й до Тебе приведе,
Щоб не зблудила я ніде.
Хай кров Твоя свята
Вогнем палаючим тече, –
Мені дає життя!
Спасибі, дорогий Ісус,
За чудо із чудес!
Тобі, мій Боже, віддаюсь –
Для мене Ти воскрес!
Христос воскрес! Христос воскрес
Всім ворогам на злість.
Христос воскрес! Христос воскрес! –
Летить Благая вість…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2019
Господи Боже наш, милосердний
Всім Ти прощаєш гріх наш щоденний.
Дай нам любові, також, прощати,
Гнівом, помстою, щоб не палати,
Бачити добре, вдячними бути.
Дай нам мудрості вчасно збагнути:
Ворог мокшанський виліз з криївок –
Влазить в серце й до наших домівок.
Боже, відкрий нам очі і розум,
Ти веди нас, і будемо разом
За Вітчизну свою Україну –
Незалежну, святу і Єдину!
Благослови і підтримай, Боже, Петра Олексійовича Порошенка!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833121
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2019
Хай тобі за весною
Завжди літо приходить.
Будь завжди молодою
Й щастя скрізь тебе водить,
Радість – в серденьку грає,
Доля мило сміється,
День привітно вітає
І добро хай ведеться.
Будь весела й щаслива,
І любов’ю багата,
Буде плідною нива
І добром – повна хата.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830776
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2019
ПРОСНІТЬСЯ, БРАТТЯ УКРАЇНЦІ,
ПРОЗРІТЬ І СХАМЕНІТЬСЯ!
НЕ ДАЙТЕ УКРАЇНУ ОБСМІЯТИ,
РОЗДЕРТИ, ПОТОПТАТИ,
І ОКУПАНТУ КИНУТИ ДО НІГ,
БО ЇХ, ПРОДАЖНИХ,
УЖЕ ЛУНАЄ СМІХ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2019
Помолімось разом, браття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829432
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2019
Молитва до Бога.
Господи, Боже Святий і Єдиний,
Ти – Всезнаючий і справедливий.
В серці у Тебе немає лукавства.
Учиш правді, любові і братства.
́Вклякаємо, Боже, вся Україна:
Дай нам від Тебе гідного сина,
Щоб йшов за Тобою в вогонь, у воду
Ради бідного Твого народу.
Навчи його, Боже, вміти і знати,
Й наші рани в Тобі лікувати,
Підняти з Тобою з колін Україну,
Дар нам від Бога, милу, єдину.
Те все гірќе і чужинське коріння
Вирви і викинь, щоб не д́́ало насіння,
І у лукавстві своїм захлинулось,
Й більше ніколи назад не вернулось,
На віки вічні засохло і щезло
Під Твоїм, Боже Могутності, жезлом.
Ти дай нам, Господь, Твог'о Президента!
Вороги – нехай згинуть, дощенту!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824914
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2019
Хочеш вір, а не хочеш, – не вір.
Можливо, хтось буде заперечувати, та я сперечатись не буду, розповім лише, чому і як написала цей нарис.
Дуже давно хотіла прочитати Біблію, але виникали безглузді перешкоди, і так пролетіло багато років. Коли, нарешті, виповнилось мені 50, – вперше почула слова із Біблії. Вони влучили мене в саме серце, і я подумала:
«Знайду Біблію, і прочитаю її». Та виявилося, що Біблію читати – то марна трата часу. ЇЇ потрібно вивчати з молитвою, попросивши у Автора, Господа Бога, розуміння і віри. З кожним кроком виникало все більше і більше запитань, на які, без Господа, без відкриття, не могла знайти відповіді. Першим спотиканням, як і в дуже великої кількості людей, а особливо із вищою освітою, став вік землі.
Біблія – Слово Боже говорить, що вік землі становить 6000 років. В моїй пам’яті було зафіксовано 4,5 млрд. років з ерами, періодами в міліони років, з різними відбитками рослинного і тваринного походження, що стверджували правильність наукових даних.
Диявол почав активно сіяти сумнів у достовірності Слова Божого. Це запитання раз за разом поставало в моїй пам’яті, і штовхало мене на сумніви. Я, просто, стомилась від цієї нав’язливої думки, і прийняла рішення: Якщо так говорить Господь у Слові Своєму, означає, що це правда, а людина чогось не розуміє і голосно промовила: «Все! Не хочу про це більше думати! Досить!» Коли ця думка часом з’являлась, я гнівно проганяла її.
Якщо людина хоче пізнати Господа, істину і волю Його, а не оправдати якусь конфесію, або поглумитись над Творцем, пізнаючи його лише із проповідей і поведінки церковнослужителів на мерседесах з віллами на березі моря, то Господь, обов’язково, дає розуміння і відкриття Божої істини.
Пройшло 14 років. Одного разу, я була дуже стомлена, а робота ще не закінчена, яку мусіла швидко закінчити. Ніби підкошена, впала на диван, маючи намір, щоб хоч 15 хвили відпочити. Здавалось, що кожна клітинка мого організму тремтить від втоми, і занурюється в забуття. В розумі я почула слова: «У Господа 1000 років, як один день, и один день, – як 1000 років! Крізь сон промимрила: «Угу…». Настирливо ці слова повторились знову. Я знову промимрила, що знаю. Сон скував мене остаточно, та я аж підскочила від дуже гучного голосу, який пролунав чи то в свідомості, чи наяву: «Встань і порахуй!» Сон і втому, ніби, хтось рукою зняв. Я встала, порахувала і результат був дивний, приголомшуючий – 4,4 млрд. років. Господь звернувся до мене в той момент фізичної кризи, коли думки були відсутні, а розум мій не міг філософствувати, і повести мене в іншому напрямку, бо я була, ніби, в прострації, не здатна думати, мислення виключилось. В такому стані, Господь зміг, нарешті, дати мені відкриття, пояснити цю надзвичайну істину.
Якщо людина вірить Богу, кожному Його Слову, то Він обов’язково дає відкриття і розуміння, й ніколи не лишає в темряві.
Нехай ніхто не думає, що я захищаю Бога, підхвалюю Його, бо всяке неправдиве свідчення, про Нього, ображає Творця, Володаря Всесвіту – Отця нашого Небесного і являється великим гріхом. То є хула на Духа Святого, бо Бог – є Дух. Всякому брехуну і лицеміру – місце в озері огняному.
Я щиро дякую Господу Богу за це і всі інші відкриття, за те, що Він знає і пам’ятає потребу кожного, відповідає у свій час, а часом, одразу, в ту ж мить. Хвала Йому, слава, подяка і поклоніння Богу Живому Святому одному.
Господь творив землю 6 днів. Кожний день Він щось робив, по порядку, по своїй програмі Божій. Ми думаємо, що ці дні були за протяжністю, як і сьогодні, але, навіть, вчені доводять, що день мав іншу протяжність. Для розуміння Господь дає нам підказку через 2-ге Послання Апостола Петра 2:8: «Одно то не повинно бути закрито від вас, возлюблені, що у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день».
У Господа один день, як 1000 років, і 1000 років, як один день. Людина – це вершина творення Божого. Вік людства ведеться від дня створення Адама. Від Адама до сьогоднішнього ,дня – 6018 років. Це буде: 6018 множимо на 365 днів, дорівнює – 2.196.570 днів. Щоб перевести в Божий часовий вимір, помножимо на 1000. Одержуємо 2.196.570.000 земних років. Але до Адама було ще 6000 років, коли Господь творив саму планету і потім, коли вона охолола, утворив атмосферу, перші мікроорганізми, ґрунти, рослини і тварин. Під вечір, шостої тисячі створив Бог людину, але земля уже існувала 6000 років. Щоб перевести в Божий вимір, помножимо 6000 років на 365 земних днів і на 1000, одержуємо
2.190.000.000 років. Щоб визначити абсолютний вік землі, потрібно скласти періоди часу до створення Адама і від Адама до нашого часу. 2.190.000.000 + 2.196.570.000 = 4.396.570.000 земних років. Одержаний результат заокруглюємо, і одержуємо абсолютний вік землі, що становить
4,4 млрд. років.
Сьогодні вчені використовують радіоізотопний метод визначення віку гірських порід, який показує, що вік нашої планети Земля, становить приблизно, 4,4 млрд. років.
Зараз, без жодного непорозуміння і труду, людина може зрозуміти і пояснити, як і коли утворив Господь вугілля, нафту, рудні і нерудні корисні копалини, різні дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння. Вчені вивчають твориво Господа Бога – Творця Всесвіту, а славу забирають собі, висуваючи, і захищаючи свої людські теорії. Вони коронують амебу, але й амебу Хтось створив. Стверджують, що одноклітинні утворились із амінокислот, що у великій концентрації знаходились у теплій воді, але і воду, і амінокислоти Хтось створив, і в перші згустки вдихнув життя.
Вся слава, хвала, подяка і поклоніння належить Йому – Господу Богу Одному Живому і Істинному.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824074
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2019
Іване, Іванку,
Вітаємо зранку:
Щоб ти був здоровий,
Мудрий, чорнобровий,
Любимий, багатий,
Добра повна хата,
Щасливий, успішний,
Був з Богом, не грішний,
Кишені і жмені
Були повні грішми.
Щоб тобі все вдавалось,
Невдач – не траплялось
І кожного ранку
Сонце всміхалось.
А всіх воріженьків
Зберімо у жменьку
Й киньмо далеко
Від нашої Неньки.
Тож, дай тобі, Боже,
Найкраще і гоже.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821978
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2019
Учися істини святої,
Ісусу серденько віддай,
Не бійся вже години злої,
Підеш із Господом у рай.
А вороги нехай сміються.
Їм не збагнути бідарям,
Що перед небом признаються:
Воюють з Господом – на срам.
Отець Небесний взяв із ночі,
Як сина Свого, пригорнув,
Тобі нове дав серце й очі
Й новенькі вуха, щоб ти чув.
А ти - здіймись увись на крилах,
Не бійся глуму й перешкод.
І буде вітер у вітрилах,
І будеш - Господа народ.
І мир у серці - не зрівнянний...
Багатство світу - то ніщо.
А важить те, що ти призваний,
Хоч і не видно поки-що.
Щасливого тобі польоту!
Не опали в неправді крил.
Якщо й впадеш коли в болото,
Спіши, щоб Син тебе обмив.
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2019
З Новим роком.
Стукає у двері Новий Рік.
Навстіж своє серце відкривайте:
Він приніс вам довгий добрий вік,
З радістю, з любов’ю зустрічайте.
Геть відкиньте сумніви, печаль,
Всі розчарування і незгоди,
Сльози, недовіру, страх і жаль.
В мирі хай живуть усі народи.
Хай не піднімає ворог ріг,
Засоромившись, на віки вічні.
Зло нехай розтане, як той сніг.
Скрізь нехай лунає лише пісня.
Дім ваш хай наповниться добром,
Серце переповниться любов’ю.
Зло хай переможеться добром,
Бо Господь платив Своєю Кров’ю,
Щоб навіки став на світі мир,
І любов усюди царювала.
Всю брехню, неправду втопить вир,
Скрізь, щоб віра й правда розквітала.
Щоб навіки славилось ім’я
Того, Хто приносить мир всім, щастя:
Не Мороза Діда, а Христа!
З Господом завжди вам все удасться.
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2018
Перед святом Миколая
Цілу ніч не спав Антосик:
«Я лиш чую та читаю:
Миколай гостинці носить»
Він хотів усе те знати
І побачити вже того,
Дещо також запитати
В милосердного святого.
Він роздумував, лежачи
І накрившись одіялом:
«Так мене ніхто не бачить.
Все побачу – що б не стало!
Видно так мені кімнату:
Я не можу прозівати!
Миколай щораз, у свято,
Ходить радість роздавати».
Голова його гуділа,
До подушки прилипала.
Обважніло усе тіло
Із свинцю, немов би стало.
Так, всю ніч, із сном в двобої
Борюкався наш Антосик.
До подушечки м’якої
Притягався бідний носик.
Раптом, вранці рано дуже
Двері тихо відчинились.
Що б ти думав, любий друже?
Серце, ніби, зупинилось:
Ось, нарешті, я побачу
Сам святого Миколая.
Як же то йому віддячу?
Особистість він святая.
Ні, ні-ні ще не вилажу
Я із схованки своєї.
Може бути, що ображу
Чином витівки моєї?
Ба, та що це? Не повірю:
Став мій тато на порозі.
Серце впало, наче гиря:
Ковзани тримав хороші,
Саме ті, що я вподобав
Позавчора в магазині,
На тарілці різна здоба
І цукерки у корзині.
Тато все поклав на ліжко,
Ніби так, що під подушку.
Вийшов тихо, наче мишка.
Кошик взяв Антось за дужку,
Кинув геть його від себе –
Роблять, ніби я маленький!
Знову байка! Ні, не треба
Побрехеньок солоденьких!
Вже не міг заснути більше.
Час прийшов іти до школи.
Що попереду? Ще гірше:
На плечі він спав в Миколи.
Так пройшли усі уроки
І не чув, що каже вчитель.
Що за напасть і морока:
Сон бо ж є тяжкий мучитель.
Ну, хоч став очам підпори
І залізного корсета!
Кості, наче, десь поділись,
Тіло, мов сира котлета.
Аж чотири одиниці
Ніс в щоденнику Антосик.
Сльози ллялись, мов водиця,
І червоний шморгав носик.
Не журись, тримайся, друже!
В Слові Божім ти повчайся.
Наш Господь всіх любить дуже
Подружитись з Ним старайся.
Правду Він лише розкаже -
Таємниці всі відкриє,
Дивосвіт тобі покаже,
Твоє серденько зігріє.
Не барись, віддай Ісусу
Всю твою печаль, проблеми.
Він врятує й твою душу
Будеш ти благословенний.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2018
Всех нас назвал Он «мой народ»!
Призвал народ свой, чтоб смирился,
Чтобы взыскал лица Его,
От злых путей чтоб отвратился,
Чтобы не спорил, доверял,
В уме своём не заблудился,
К Отцу Небесному взывал,
Лишь одному Ему молился.
Оставьте ссоры и вражду,
Ваше злоречие, ненависть.
Пусть не ведёт на поводу
Вас гордость, хитрость, зависть!
Что не твоё, – не пожелай,
Не ври, и не твори разбоя,
А Божье Слово соблюдай –
Живи в почтеньи и в покое.
Ты не позорь Иисуса крест,
Дитё войны, вражды, позора,
Неси Евангельскую весть,
А не насилие, раздоры.
Смирись пред Именем Его,
Народ, что носит это Имя,
И будь достоен ты того,
Кто есть любовь всегда и ныне.
При звуке Имени сего
Морские воды расступались,
И гасло пламя, и не жгло,
И пасти львиные смыкались.
При звуке Имени сего
Легко все стены разрушались,
Могучи армии врагов
С лица земли уничтожались.
При звуке имени сего,
Дрожали бесы, убегая,
Стихала буря. Имя то
Незрячим очи открывало,
Горячку прогоняло прочь,
И мёртвых с гроба воскрешало,
Навеки покорило ночь,
Зарёю Утренней взыграло.
И выше всех имен ОНО,
Пред ним склоняются колени
Земных, небесных и того,
Кто вдохновитель мира тленья.
Нет выше Имени сего
И силы в мире нет сильнее!
Ты назван Именем Его,
Нет выше званья и славнее!
Мы – имени Христа народ!
В нём наша сила, вера, крепость.
В Свою Он славу нас зовёт,
Пред нами открывает вечность!
Я гордо Имя понесу,
О Нём поведаю я миру!
Им укрепляюсь и живу,
Его превозношу, и верю
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2018
Ти, Боже, Великий Святий!
Господь, Ти Цар і Владика!
Ти – все і у всьому Такий,
І милість Твоя велика!
Боже, Святий, Людинолюб,
Ти – милосердний без краю,
Без міри, без меж, навіки;
Хвалю Тебе, прославляю!
Господь, прийми жертву мою –
Жертву хвали і подяки.
Прости Україну Твою,
І гріх нам прости усякий.
Господь, візьми серце моє!
Що можу Тобі я дати?
Любов, милосердя Твоє
Я можу лише прийняти.
В покорі, в смиренні, Господь,
Вклякаю я на коліна:
Прости, Боже, весь мій народ:
Хай зацвіте Україна.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2018
Ти Господь! І іншого нема!
Крім Тебе – більше нема Бога!
Без Тебе горе, біль і тьма!
Без Тебе – в пекло всім дорога.
Дай серце мудре, Боже, нам
Всім: мені і мамі й тату.
Щоб нам не бути, Боже, там!
Хай зло минає нашу хату!
Нехай любов Твоя і мир
В серцях назавжди зацарює!
В Ім’я Ісуса прошу я!
Ісус – Господь! Мене Він чує.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2018
Научись тишину уважать.
Научись тишину избирать.
Не кричать, не бомбить и не врать,
Чтоб позорно потом не бежать.
Научись ты ценить тишину.
И людей научись уважать.
Не беги же, как конь, на войну,
Чтобы мёртвым в лесу не лежать;
Грузом 200 не ехать домой,
И под № в ящике гнить
Уж ненужным, забытым страной.
Мир, глупцы, научитесь ценить.
Научитесь любовь избирать,
Не насиловать, не убивать,
Не своё – не желать и не лгать.
Научись тишину уважать.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2018
Ти – Життя, і все Тобою
В моєму житті іде.
Господь, Своєю рукою
Скрізь, мене всюди веде.
Христи мене Своїм Духом,
Господи, Боже, й вогнем –
Хай буду Твоїм обухом
І гострим Твоїм мечем
Супроти зла і хвороби,
І проти ворожих сил,
Тих, піднебесної злоби;
Щоб несла змученим мир.
Хай сила Твоя вогненна
Виходить з рук, з моїх вуст.
Тобі вклоняюсь смиренно,
Боже, Тобі віддаюсь.
Слава хай буде Ісусу,
Господу, Богу – Царю!
До Тебе, Господь, молюся,
За Україну мою.
Господи, стань нам стіною
Скалою, нашим, щитом.
Мир і щастя лиш з Тобою –
Згине путінський фантом.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2018
Прошу, пильнуйся, люде мій,
Не загравай із злом, з гріхами.
І, навіть, поблизу не стій –
Не даймо місця поміж нами!
Закриймо серце на замок,
І не впускаймо мудрість світу,
Бо лиш один її ковток
Очорнить славу Заповіту.
Щоб ти не став рабом сліпим,
Брудним, дияволом побитим,
В кайданах, з поглядом тупим
І з серцем Господу закритим.
Прозри, і клич: «Ісус, спаси!
Прости мене, Господь, Спаситель!
Ти мої рани понеси,
Й мені стань, Боже, Викупитель!»
І поки лине Божий клич,
І ще відчинені ворота,
Мій любий, друже, схаменись:
Втікай до Бога із болота!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2018
Зараз в світі – всі з вусами,
Їм – не до науки:
Не про Боже помишляють,
Гріють собі руки,
І кохаються без тями,
Лізуть у болото.
Замість Бога в них нірвани:
Порожнеча, злото.
Не тягніть прокляття, люди,
На себе, на діток.
За безбожжя кара буде
Для усього світу.
Відкрий вуха свої, брате,
Господа послухай,
Ти ще можеш вибирати.
Чуєш? Кличе. Рухайсь!
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2018
Грабіжник
Транспорт, на диво, сьогодні працював, дуже чітко і злагоджено, і Дануся трішки раніше повернулася додому з роботи. Здивувалась: «Двері не замкнені? Чи це я вранці квапилась, і так залишила, не замкнула?» – запитала сама себе. Раптом, у спальні, щось грюкнуло. Вона стрепенулась: «Ой, що це? Так, ніби щось впало? – Її охопив страх. – Невже грабіжник? Що робити?» Спочатку розгубилась, не знала, що вдіяти, та швидко прийшла до тями. Скочила до кухні, вхопила качалку, і заховалась у салоні, за шторою. «Так буде все видно і зможу покарати грабіжника» – подумала вона. – Та яким великим було її здивування! Зі спальні, з великим чемоданом, вийшов Петро Іванович, так вона жартома називала свого чоловіка, як його на роботі кличуть. Він збирав речі, які сам порозкидав вранці. Дануся голосно розсміялась:
– А я ось, з качалкою, зайняла позицію, і приготувалась до нападу. Думала, що якийсь зловмисник чи злодій. – Чоловік знітився і нічого не відповів, а вона сипала запитаннями, спантеличена його мовчанням: – Петрусю, що це ти робиш? Їдеш в командировку? Так несподівано? Чому ж ти мені не подзвонив? Я була б все гарно попрасувала і спакувала тобі, як завжди. Навіщо тобі такий величезний чемодан? Незручно буде в дорозі.
Він знітився, зам’явся, став недбало втовкувати сорочки, засовуючи, у вщерть набитий чемодан, ще потрібні речі, що були у ванній кімнаті. Нарешті, відважився і промимрив:
–– Вибач, Данусю, я маю тобі щось сказати, не можу більше обманювати тебе. Я кохаю іншу і вже дуже давно. Хочу бути з нею. Не гнівайся, вибач. – Опустивши очі, він вибачався, щось говорив, блудив словами, що й Данусю кохає, що вона хороша дружина, її ніколи не забуде, надіється, що вони не загубляться, а будуть добрими друзями. –
Дружина стояла, мовчки слідкувала за його рухами, так, ніби, хотіла надивитись на нього – на все життя. Він зібрав речі, поцілував її в щоку, як той Юда, і посунув до виходу. Коли переступив поріг, і зачинив за собою двері – все згасло. Вона хотіла побігти, наздогнати, щоб побажати щастя, і хоч ще раз глянути на нього, її сонце, в промінні якого вона купалась, і була дуже щаслива, але не змогла ні відкрити вуст, ні рушити з місця. Стояла, наче вкопана, немов, заціпеніла. Тримаючи качалку обома руками, притискала її до грудей з усією силою, не відчуваючи болю, ніби, хотіла стримати своє тіло, щоб не розкололось надвоє. Голова, здавалось, вмить спорожніла – ні думок, ні жалю, ні образи, ні сліз – нічого, порожнеча. Лише серце, ніби, хтось боляче стискав, а воно пручалось і хотіло вирватись, і побігти за ним… І здалось, що воно, нарешті, вирвалось із грудей, впало на долівку, і розбилось на дрібні осколки. Міріади зірочок щастя, які раніше наповнювали його, розсипались по підлозі, по всій хаті, як ті малесенькі вуглики, що викотились із багаття, згасали, прямо, перед очима. Дануся опам’яталась і гірко заплакала, бо, нарешті, зрозуміла, що саме сталося, чого ніколи не сподівалася. Вона плакала і запитувала себе: «Чому? Чому? Адже ніколи не сварились. Я ж так кохаю його. Старалась, щоб все було якнайкраще, щоб він був щасливий». Ніби, якийсь голос почула у своєму розумі:
– А ти з ним була щаслива?
Вона перестала плакати, і на якусь хвильку задумалась, тоді відповіла, комусь невідомому, невидимому:
– Так, я була щаслива, бо він був поруч, і цього мені було досить. Я пригорталась до нього, цілувала, говорила, голубила його і мені здавалось, що нас не двоє, а ми одне тіло, невимовно солодке. Він часто схоплював мене в обійми, і так ми стояли, насолоджуючись один одним, прислухаючись до стукоту наших сердець. Здавалось, що і серце у нас було одне на двох.
Хтось знову запитав:
– А він тебе голубив?
Дануся відповіла одразу.
– Він людина стримана, серйозна, ділова. Йому й не пасує виявляти свої почуття та пестощі. Ніколи ні в чому мені не відмовив, і не сказав поганого слова. Хіба ж він не знає, як я його кохаю? – Дануся задумалась, нарешті, глибоко зітхнула і додала: – мабуть, не так кохала, мабуть, не вміла так кохати, як він хотів. А він не казав. Звідки мені знати?
Вона сиділа на дивані, обхопивши коліна руками, і займалась самопоїданням, вишукуючи відповідь на запитання: «Чому він мене залишив і пішов? В чому причина? Чим я не догодила? В чому моя провина?» – Та порожнеча, що запанувала нею, не народжувала ні думок, ні відповідей. Дануся знову заплакала.
Сестричка
Віра щаслива, усміхнена поверталася зі школи, і щось її, наче, потягнуло відвідати свою найстаршу любиму сестричку. Подумала: «Хоч на хвильку забіжу, бо на сьогодні маю багато справ. Енергійно відчинила двері і, ніби на крилах, влетіла до кімнати. Радість її одразу зникла. Сестра, любима її Дануся, сиділа на дивані, обхопивши голову руками, і плакала. Душа її страждала в якомусь горі.
– Данусечко, сестричко моя люба, що сталося? Хто так образив тебе? – схвильовано, запитала Віра, пригортаючи сестру, цілувала її, щебетала, і не знала, як розважити. –
Великі сині очі почервоніли, набрякли, і з них, як два струмочки, котились сльози. Вірина любов, насправді, безмежна і щира. Вона готова була вже іти, і вже мстити, карати за образу сестрички.
– Скажи мені, рибонько. Розкажи, що з тобою? Я допоможу тобі. От побачиш. – Віра гладила і втішала сестру, як лиш могла, пригортала її до серця, і страждала разом із нею, – поділись зі мною своїм горем, і воно стане менше.
Дануся розчулилась в обіймах, і ще дужче плакала, як мала невтішна дитина, ридала, пригорнувшись до грудей Вірусі. Нарешті, біль образи почав стихати, і сестра заспокоїлась. Вона з болем розповідала про все, що сталось.
Дівчинка-підліток була ошелешена почутим. На очах, Синій птах її мрій почорнів, перетворився на чорну обскубану ворону. Світ, наче, перевернувся. А що ж далі? Віра дуже любила свою найстаршу сестру і її чоловіка. Їй здавалось, що вони найкращі, наймиліші, найдобріші, найзакоханіші поміж усіма закоханими у світі. Коли виходили десь на свято чи на прогулянку, то брали Вірусю з собою. Вона приглядалась до кожного парубка, і щоразу приходила до висновку, що у її Данусі, таки, найкращий чоловік. Десь, у глибині свого серця, мріяла, що і її чоловік буде такий гарний, добрий, високий, сильний і веселий, як Петрусь. Ця гірка новина приголомшила її. Всіх вона приміряла до Петруся, і мріяла: як вона виросте, а їй уже 14 років, чоловік, в якого закохається, мав би бути такий, як він.
Летючий Корабель, що плив по хмарах у її казку, до щастя, на вітрилах мрії, злий чарівник затягнув у свою чорну пащу, і пустив на неї свої чари із глибини безодні. Віра вдихала ту отруту і кожна кліточка її єства заповнювалася нею, блискавично множила в мозку дівчинки нові думки і нові мрії. Її вже не лякала думка: «А що ж тепер?» Нові думки стали їй подобатись. Голова гордо піднялась і вона себе бачила найкращою, наймудрішою, найхитрішою і успішною. Хтось повів її думки іншими дорогами, ніж ті, якими вона ходила з дитинства: «Бачиш, він закохався, мабуть, в ще кращу, ніж моя Дануся. Я гарна, так кажуть подруги, чисто така, як Дануся. Ну, а коли Петро гарний залишив дуже гарну Данусю, то виходить, що і я буду не така вже й гарна, бо чого лишати таку красуню? Хто знає, а може мені не вистачить гарних?» Дівчинка сиділа на дивані, поринувши в роздуми і в якісь переживання нових мрій. До неї підійшла сестра, погладила її по кучерявій білявій голівці, і тепер уже вона розраджувала молодшу сестричку, щоб та не журилась.
Віра не могла вже стримати свої нові емоції, забула про сестрине горе, і наче вистрелила, як з кулемета: «І я, також, буду відбирати собі, у жінок, їхніх гарних чоловіків!»
Сестра не чекала такого повороту подій.
– Не треба, моя люба, таке ні говорити, ні чинити, бо то гріх (зло), то – біль і горе. На чужому горі ніхто щасливим не був і не буде. Але ти ще маленька, не розумієш. Що б не сталось у твоєму житті, не чини нікому зла, навіть, і за вчинене тобі зло – так, Вірочко, вчать нас наші батьки, і так вони живуть, бо так велить Господь.
– Я не маленька! – розгнівано відповіла, майже викрикнула, Віра, – якщо в тебе вкрали чоловіка, то чому не можу вкрасти і я собі?
– Знаєш, моя люба, є дуже багато у дорослому житті того, що діти не розуміють.
- Я вже не дитина і все добре розумію! – не вгавала дівчинка. – Вона не могла ніяк згодитись з тим, що їй мають залишатись «залишки», «перебрані» іншими, не найкращі. У життєрадісної, милої, добродушної Вірусі десь взялася гордість і бажання величі. Цей момент став переломним у її житті. Вона не знала і не розуміла, що посіяла у своє життя, з пафосом і злістю. Не знала, на кого чи на що так сердилась, чи то на Петра Данусиного, чи то на майбутніх суперниць, чи то на «перебраних» женихів. Те, що виросте від цього посіву, не раз примусить її заплакати.
Жнива
Три роки майнули, мов блискавка. Вірочка стала справжньою принцесою, красунею з великими синіми очима, довгими віями, чорними бровами, золотистим хвилястим волоссям, струнка і висока – Білосніжка з рум’яним, казково красивим обличчям. Пробувала вступити до Театрального інституту та не вистачило балів.
Після екзаменів нові друзі запросили на Дискотеку. Багато зачарованих чоловічих поглядів були звернені на неї. Дівчинка, яка вперше залишилась сама, вільна в чужому великому місті, сп’яніла від уваги і «успіху». Високо піднявши голову, вона поглядом шукала самого красивого, того, до якого будуть приковані погляди всіх конкуренток. І, дійсно, він прийшов. Очевидно, тут знаний і шанований. Красень. Серце її затріпотіло. Вона демонструвала всі свої чари, знання і вміння, щоб сподобатись йому. Так і сталось, він помітив її. З ледь помітною таємничою посмішкою, елегантно уклонившись, запросив до танцю. Весь час прагнув піймати її погляд, а, піймавши, наче маг, чарував, і пив її очима. Її серце тануло, наче морозиво на паличці: то раділо, а то якось, зіщулившись, боялося чогось загадкового, невідомого.
Вона завжди була весела і, серед друзів, у своєму містечку, нічого не боялась. Було легко і весело серед своїх. Ніхто її не цікавив, бо не було серед них того, самого-самого, омріяного принца. А тут, навкруг, мало знайомі і зовсім незнайомі, і він – такий особливий, чи лиш їй так здалось, із дуже витонченими манерами поведінки, чи їй так здавалось, – сама не розуміла. А може то вино і віскі трішки жартують із нею? Вона ж не звикла до спиртного. В танці, їх тіла, притискались одне до одного. Віра відчула, що її так тягне до нього, що хотілось, наче плющем, обвитись навколо його тіла. Вона руками обвила його за шию і, ніби, приросла всім тілом, погойдуючись в такт, у повільному танці. Потім вино, вечір повний розваг, флірту, а потім – фантастичний закордонний автомобіль, готель, провал у пам’яті і сором, який огорнув її, коли проснулась, вранці, в чужому ліжку. Сама. Невідомий готель. Широке ліжко застелене дуже гарними дорогими простирадлами. На столику записка. «Ти чудова. Я кохаю тебе. Замовляй, що бажає душа твоя – все оплачено. Чекай мене. Після роботи повернусь. Цілую і мрію бути знову з тобою. Назавжди, твій Ангел».
Сором швидко пройшов, бо народилась думка:
– А ти хіба не про це мрієш?
– Мрію, але хто він? Я зовсім не знаю його, – відповіла вона сама собі. –
Та нова думка прилетіла чимдуж:
– Ну й що, що не знаєш, пізнаєш. Ніхто і знати не буде. Глянь, як красиво. І він красивий. Видно, що грошовитий.
П’ятнадцять років таємного кохання, розкошів, дорогих ресторанів і магазинів, дорогих подарунків, подорожей і розваг. Рідко їздила додому, оправдуючись, що не може частіше. На роботі не відпускають, а, насправді, соромно було признатись сестрам і батькам про своє життя і «роботу». Море, яхти, машини, але і це вже її не задовольняло, наскучило. Вона розуміла: стільки років і в готелі, не познайомив з родиною, з друзями, а Віра хотіла заміж, свій дім, де б вона була господиня, дитинку, адже, їй вже 33. Коли стала наполягати, на одруженні, виявилось, що її Ангел – одружений. Одружитись з нею не може, бо половина бізнесу належить дружині. Якимось чином дізналась і дружина. Може і сама до того приклала руку, невідомо. Про таке не признаються відверто. Результат: велика трагедія – розчарування, розрив, переслідування дружиною, біль, сльози, без хати, без роботи, самотність і депресія.
Така чи подібні історії повторювались, в подальшому її житті, кілька разів. Ніжна, палка любов і знову: «Одружитись не можу, бо я одружений». Надія: мати сім’ю не залишала її. Вона закохувалась, і знову – одружений!
Великі відкриття
Ми познайомилися, коли їй було вже 40. Вона втомилась від своєї долі: плакала, розповідаючи про своє життя. Завжди легко розповідати про своє горе чужим, незнайомим людям. Переповнена гіркотою, полонена душа шукає звільнення, не знаючи, де його може знайти. Задумавшись, сумно запитала:
– Як так може бути, що відбувається одне і те ж саме? Всі мої подруги вийшли заміж. Декотрі вже й онуками тішаться. А мені, наче, хтось навмисно псує життя – з болем розповідала вона.
– Відповідь, Вірочко, – мовила я – ти можеш знайти у найголовнішій книзі людства, в Біблії. Хочеш, разом пошукаємо? У Всевишнього Бога – на все є відповідь.
– Хочу – відповіла вона, витираючи сльози. –
Ми домовилися, коли зможемо зустрітись, щоб не бути обмеженими в часі. Обоє з нетерпінням чекали цієї зустрічі. Вона прийшла зі своєю Біблією і з зошитом. Я взяла на себе роль екскурсовода, щоб повести її на екскурсію в світ Божої Істини шляхами, якими вона ще, мабуть, не ходила:
– Запам’ятай: те що можеш зробити сьогодні, не залишай на завтра, бо завтра – може не бути. Кожне слово Біблії, то Слово Самого Бога. Коли читаєш, вір, про що говорить Господь, бо так є, і буде, і ніхто не відмінить. А хто буде читати байдуже, без жаги пізнання, без поваги до Отця Небесного, без бажання пізнати волю Його, щоб чинити її, той не зрозуміє, і не побачить нічого, а скаже, як дехто каже: «Я став атеїстом після того, як прочитав Біблію». А ми разом відкриємо Послання до Євреїв розділ 4, вірш 12, і прочитаємо, що каже Господь, через Апостола Павла, про Своє Слово. Читай. –
Віра дуже уважно читала, посуваючи листочок паперу, щоб не схибити і не загубити рядочок:
– «Слово Боже живе та діяльне, гостріше усякого меча обосічного – проходить воно аж до поділу душі і духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його – Йому дамо звіт!»
Віра задумалась, і, дивлячись десь далеко, в безмежний простір, крізь стіни і відстані, напівпошепки повторювала: живе та діяльне, гостріше усякого меча обосічного – проходить воно аж до поділу душі і духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його – Йому дамо звіт… – Вона сиділа в одній позі, не ворушилась, упершись поглядом в якусь точку, чи то підіймала з глибин свого серця сховані там, від людського ока, таємниці, чи то вражена, цим великим для неї, як і для багатьох, відкриттям. Щоб повернути її до реальності, я запросила до молитви.
– Вірочко, перше, ніж мандрувати далі, давай помолимось, тобто, звернемося за допомогою до Автора, щоб Він вчив нас. Молімось разом: «Отче Небесний, Ти Всезнаючий, Всепроникаючий, знаєш помисли і задуми кожного серця, Сам знаєш всі наші проблеми. Ти – Люблячий і Милуючий. Боже наш, дай нам мудрості пізнати волю Твою, дай нам відкриття і розуміння від Тебе. Учи нас і веди, Господи Ісусе, шляхами Твоїми. В Ім’я Ісуса просимо і дякуємо Тобі. Амінь».
Повагавшись, якусь хвильку, після молитви Віра промовила:
– А мене не так вчили просити – якось зніяковіло мовила вона. –
– Я не вчу, і не буду тебе вчити. Ми просили Господа, щоб Він вчив нас, і відкривав нам те, що закрите нашому розумінню. Давай подивимося, як велить просити Його, Сам Господь. Читай, будь ласка: Єв. від Івана 14:14, а потім ще Послання до Колосян 3:17.
Віра читала кожне слово поволі, мало що не по складах, щоб зрозуміти Слово Господнє, адже, Сам Отець Небесний говорив до її серця:
– «Коли будете в Мене просити чого в Моє Ймення, те вчиню»; «І все, що тільки робите словом чи ділом, – усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві». Амінь! – з подивом читала Віра, і говорила сама до себе: – то до мене говорить Господь. –
– Висновок роби сама. А ще, зверни увагу: коли ідеш в якусь установу, то заповнюєш бланки так, як велено за стандартом тієї установи. Інакше – не приймуть, і не нададуть послугу. Божий стандарт – у Божому Слові, в Біблії, а не в тлумаченнях, яке є словом людським. А тепер читай Єв. від Марка 4:14.
Віра швиденько відшукала сторінку, і читала з цікавістю:
– «Сіяч сіє слово». –
– Як ти зрозуміла? Хто це, як і що сіє? –
Трішки подумавши, вона відповіла:
– Виходить, що коли людина говорить, то вона – сіяч, а слова, що вимовляє – сім’я, насіння і, значить, сіє слово, насіння. Те, що сіється, повинно рости.
– Вірно. Обов'язково росте. А тепер, будь уважна. Читай Послання до Галатів 6:7,8.
– «Не обманюйтеся, – читала вона – Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» – А як це розуміти? – запитала Віра. –
– Ми, люди, часто не контролюємо своїх дій, справ, а найчастіше, – слів, не думаючи про те, що все пишеться у Всесвіті, і сіється в наше життя: що ми робили, говорили, допомогли тому, хто потребує допомоги, порадили, розважили чи образили, чи оббрехали, чи обікрали, завдали болю. Воно ніде не дівається, а, так би мовити, складає програму нашого життя, сценарій нашої подальшої поведінки, постійно доповнюючись, збагачуючись добрим чи злим бо, як бумеранг, повертається до сівача. Все це осудить нас на суді. Та, найперше, людина збере свій урожай від посіву ще у земному житті, – в 40 – 60 – 100 разів більше. Хто не вірить, нехай аналізує своє життя, і тоді побачить плід, що виріс, який людина називає словом «Доля». Всі ремствують, що світ стає все жорстокішим, безпощадним, кровожадним, фальшивим і злим, повним ненависті. Ми всі разом гнівимо Бога, і Він забирає Свою руку допомоги і захисту світу, держави і сім’ї чи самої людини. Зневажаючи Істину Творця, Господа Бога, вишукуючи духів предків, богів, які не Бог, будуємо Пантеони, і тішимося культурною спадщиною, тому нема гармонії ні в сім’ї, ні в державі, ні в світі. Тільки милістю Божою держиться світ. А тепер читаймо Об’явлення 20:13. –
Віра з великою цікавістю читала:
– І дало́ море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, — і су́джено їх згідно з їхніми вчинками». – Ці слова дуже здивували, і вразили її, вона запитала: – а як же чистилище? А може це ті, за яких не наймали службу, і ніхто не молився?
– Не я, а Слово Боже нехай тобі скаже. Читай Об’явлення 14:13.
Віра з нетерпінням шукала і, як на збитки, не могла швидко знайти. Нарешті:
– «І почув я голос із неба, що до мене казав: Напиши: Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі! Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом».
– Ти зауважила, що «ті, хто з цього часу, вмирає в Господі?» – запитала я. –
Віра роздумувала, а потім відповіла:
– Виходить так, як ти говорила мені на початку: «Роби те, що можеш зробити сьогодні, бо «завтра» може не бути». Якщо вчинив гріх, не чекай ні хвилини, проси у Господа прощення вже, кайся, залишай свої злі діла, і йди до Бога, бо, блаженні ті, що в Господі, що прийшли до Нього на землі. Я десь читала: «За гріх – смерть», тобто, людина, що не з’єдналась з Ісусом Христом на землі, вмирає для вічності, і йде в озеро вогняне? – здивовано запитала Віра. –
– Мудрі роздуми. Ніякі посмертні молитви йому не допоможуть, бо ніхто після смерті не може покаятись. Господь велить молитись за всіх живих – додала я, – бо вони можуть покаятись, залишити всі безбожні злі діла свої, і прийти до Господа, а з Ним – у Царство Боже. Написано, що в Царство Боже людина приходить лиш через Ісуса Христа. Єв. від Івана 14:6, читай будь ласка.
– «Я дорога, і правда, і життя. – читала Віра. – До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». – Віра трішки подумала, а тоді запитала: – Ну, то як це виходить, просити святих, щоб просили за нас Ісуса, а Він аби просив Отця? –
– Ти ж, Вірочко, тільки що прочитала. У Нього все так, як написано. Ісусу, Сину Його, дана вся влада на небі і на землі, щоб чинити діла Отця, і більше – нікому. Ти чини, як Він велить у Слові Своєму, і не придумуй нічого сама. На землі, в громадських установах існують порядки, свої закони, яких потрібно дотримуватись, коли хочеш вирішити якусь справу. Написано чітко, через Кого приходимо до Отця. Непослушних Господь не шанує.
– Я згідна з тобою, щоб все було добре, потрібно дотримуватись правил Господніх, і робити так, як Він каже.
– Тільки так, бо непослух, то – гріх. Читай І Івана1:7
– «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із о́дним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха́, (а ще до того шукаємо якихось посередників, щоб просили за нас), то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої.
А як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Нього неправдомовця, і сло́ва Його нема в нас!» - Віра подумала і сказала: – я так зрозуміла, що коли ми живемо по Божій правді – в світлі, то ми просто не можемо не любити один одного і зробити йому якесь зло, бо розуміємо і те, що робимо не так, і, коли звертаємося до Ісуса, щоб простив нас, то Він прощає, змиває наш гріх і очищає нас від усякої неправди. Людина оправдується праведністю Ісуса. –
– Дуже мудро ти розсудила. А ти звернула увагу на останні два рядочки? Прочитай ще раз уважно.
Віра прочитала і задумалась, а тоді й сказала: «Так, справді, багато є людей, атеїстів і, навіть, віруючих, які, у своїй гордості, кажуть, що вони не грішать. Таким чином заявляють, що Господь говорить неправду, що Він – неправдомовець. Бідолахи. Забувають чи не знають, що Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Він знає, що наше життя – це боротьба із спокусами диявольськими. Ворог, часом, закриває розуміння, і людина, сама не розуміючи того, грішить: що робить, що і як говорить, як себе веде, що думає, як поводиться з іншими, як себе поводить перед Господом Богом.
Мені дуже приємно, я рада, що Господь тримає твоє серце і очі відкритими, дає розуміння.
Віра продовжила свої роздуми:
Навіть, наступна хвилина може бути не наша: скільки багато аварій, інших миттєвих випадків смерті, вбивства, – і ніхто не відмолить наші гріхи, бо вони ідуть за нами, а ми з ними – на суд. Я сьогодні це вперше прочитала, і зрозуміла, що потрібно покаятись негайно, тут, на землі, і прийняти Господа Ісуса своїм особистим Спасителем.
– Так, Вірочко, бо Він прийде забрати Своїх, тих, які прийняли Його тут, на землі, своїм Господом і Спасителем, прийняли жертву Його, обмились Кров’ю Його Святою, і віддали гріхи свої Йому, на хрест Голгофський. Господь Ісус вже заплатив ворогу за них. Тепер ворог не має над ними влади, бо вони – викуплені, омиті, очищені, оправдані, освячені святістю Ісуса – Божі.
– Все дуже цікаво, і все хочу чути, хочу стати послушною Богу і щасливою, але де саме відповідь Божа на запитання, що спопеляє моє серце?
– Бог дав людині знати стільки, скільки вона може понести – так написано, – щоб жити, любити, бути любимою і мати все потрібне для щастя і життя в достатку. У Біблії Господь дав понад 600 заповідей, але угруповані вони в десяток. – Читай, Вірочко, Десять Заповідей любові. Повторення Закону, П’ятий розділ з вірша під номером 6. – То є перша Заповідь.
Уважно, зосереджено, з явною повагою до Автора, Віра, вперше, читала Десять Божих Заповідей сама, з Господом.
І. «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства (гріха). Хай не буде тобі інших богів при Мені!
ІІ. Не роби собі різьби й усякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм, і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, що ненавидять Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді.
ІІІ. Не присягай Іменем Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто присягає Його Ім'ям надаремно.
ІV. Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій.
Шість день працюй, і роби всю працю свою, а день сьомий, субота для Господа, Бога твого; не роби жодної праці ти й син твій та дочка твоя, і раб твій та невільниця твоя, і віл твій, і осел твій, і всяка худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх, щоб відпочив раб твій і невільниця твоя, як і ти.
V. Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.
VI. Не вбивай!
VII. Не чини перелюбу!
VIII. Не кради!
IX. Не свідчи неправдиво проти ближнього свого!
X. І не бажай жони ближнього свого, і не бажай дому ближнього свого, ані поля його, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що є ближнього твого!»
(Повторення Закону 5:6-21)
– А тепер уважно читай ще 32 і 33 вірші.
Віра читала всі Слова Божі з великим трепетом:
– «І будете пильнувати виконувати їх, як наказав вам Господь, Бог ваш – не збочите ні праворуч, ні ліворуч. Усією тією дорогою, що наказав вам Господь Бог ваш, будете ходити, щоб жили ви і щоб було вам добре, і щоб довгі були ваші дні…» – Ніяковіючи, Віра запитала: «Чому називають Десять Заповідей Божих Законом любові? Я чомусь не бачу про любов – самі лише заборони. –
– Давай, ми з тобою, ще раз уважно, про себе, прочитаємо ці два вірші, і знайдемо дуже важливу для нас умову, яка обумовлює все наше життя.
Віра уважно перечитала попередні рядки, задумалась і, згодом, промовила:
– «І будете пильнувати виконувати їх, як наказав вам Господь, Бог ваш – не збочите ні праворуч, ні ліворуч. Усією тією дорогою, що наказав вам Господь Бог ваш, будете ходити, щоб жили ви і щоб було вам добре, і щоб довгі були ваші дні» – Виходить, що, як на перший погляд, заповіді здаються обмеженням, то насправді, це, більше, ніж атмосфера у землі, – це наш захист від усякої ворожої напасті, бо, коли кожен буде чинити так, як велить Господь, то ні в кого не буде прикрощів ні горя, всі будуть щасливі. –
– Так, дівчинко люба, наше відношення до Господа визначає наше буття: щастя, здоров’я, радість і любов, успіх і падіння, сльози і захист. Все добро – у Господі. А коли у нас з’явилась якась прикрість, то значить, що ми заховались, чи відхилились від потоку Божої благодаті, спокусившись на якісь диявольські фальшивки, відступили ліворуч чи праворуч від Божого сховку.
А всім, хто повірив Христу, і зайшов із Ним у Заповіт, Господь дає дар Духа Святого. Людина стає храмом Духа Святого. У тілі вірної Господу людини живе Бог – Дух Святий. Кров Господа Ісуса змиває всі гріхи, і людина змінюється повністю, народжується від Бога, коли робить все щиро, з вірою Господу Ісусу, слідуючи кожному Його Слову. А давай но ми прочитаємо Перший розділ Євангелії від Івана, вірш 12і13. Читай, будь ласка.
– «А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога».
Віра аж засяяла від такого відкриття. Дуже багато своїх таємниць відкрив їй Господь сьогодні, але ця – вразила її у саме серце: вона – вся у гріхах, може стати дочкою Божою.
Я, також, була щаслива, що Господь торкнувся її серця, і, здавалось, що вона, наче птах, розправила крила, і от-от пурхне ввись, і вирветься з гострих сильних пазурів на волю. Господь повів нас далі, до 1 до Коринтян 6:9-20, щоб показати нам ще більше. Я запитала Віру чи не стомилась вона, і чи хоче досліджувати Слово Боже далі.
– Ні. Я не втомилась. Я така щаслива, ніколи не підозрювала, що можна відчувати таку радість від читання Біблії.
– Вірочко, ти не просто читала Біблію, ти спілкувалася із Самим Господом Ісусом, Сином Божим, і з Самим Богом. То Він зливає любов і радість в серця наші. Як сказав Господь? «Світ не знає Утішителя» – тому й страждає. –
Віра вже не сумувала. Вона раділа, бо зустріла Бога, свого люблячого Отця. Байка, що не бачила Його оком, але чула Господа своїм серцем. Господь – то Дух. Його ніколи ніхто не бачив, але Він бачить кожну нашу клітинку, знає наші думки, проблеми і помисли. Людям – відкрився у Сині Своєму, в Ісусі і приходить у серце кожної людини, яка вірить Йому, і чинить волю Його, бо Він – Дух (Єв. Івана 4: 24) Той, хто повірив кожному Його Слову, і увійшов у Заповіт через хрищенням в Ім’я Господнє, стає Його, Божим дитям. Вона повірила кожному Божому Слову, повірила, що Він знає все про всіх, і їй хотілося знайти відповідь на запитання: чому у неї, в житті, повторюються поразки, обмани і розчарування, самотність. Віра була впевнена: відповідь є і вона її знайде. Їй здавалось, що вона вже так багато знає, але не знала, що Господь хоче бачити у нас віру – довіру Йому, Спасителю, а не знання. Знання потрібні і вони прийдуть, коли буде віра Богу, кожному Його Слову, бо воно живе і діяльне.
Прозріння
– Вірочко, фактично, ми вже знайшли відповідь на твої запитання, але можемо розглянути більш детально твою проблему, якщо бажаєш: як і чому, коли вона з’явилась і в що вилилась. Ти зможеш побачити і зрозуміти все, якщо сатана не спокусить тебе, щоб ти образилася?
– Ні, ні. Я не ображусь. Господь говорить правду, і я хочу її пізнати, зрозуміти, і скинути з себе цю гірку ношу.
– Все, моя люба, почалося з того, коли ти, непомітно для тебе, вже спокушена у роздумах, бо Господь Ісус каже: «не помишляйте», сама посіяла в своє життя, що будеш відбирати у жінок їхніх гарних чоловіків. Насіння виросло і принесло плід. Ти вибрала шлях прилюбодійства, і голосно проголосила його перед Всесвітом – порушила десяту і сьому, а, таким чином, і першу, заповіді. Цим самим, ти дала перевагу сатані, не розуміючи того, і зробила пробоїни своєї матриці, відступивши вліво чи направо. І так, відкрила двері сатані у своє життя. Він зайшов і став твоїм духовним господарем, як у Єви. Ти й не підозрювала, що Бога, який повелів тобі: «Хай не буде у тебе інших богів переді Мною» відсунула на задній план. Ти зверталась до Господа, але чинила діла іншого – диявола, бо у тебе з’явився інший господар. Ти стала послушна йому, хоч і не підозрівала того. Ти була зайнята думками далекими від Господа Бога, бо диявол розпікав тебе похотями і різними фантазіями.
У нагірній проповіді Господь Ісус говорить, що, якщо ми в думках носимо злий намір, то ми вже згрішили в думках наших. Коли Господь каже «не роби», а ми робимо, то відкриваємо двері дияволу, бо він стукає в двері нашого серця. Слово «диявол» на грецькій мові звучить: дьяболос – той, що довбе, стукає в одну точку. Так він стукає, не втомлюючись, поки людина звикне, і гріх стає нормою життя, робиш комусь боляче, приносиш сльози і горе, і не думаєш про заборону Бога Всевишнього. Ворог людський так закручує людину, що вона втрачає над собою контроль, і безконтрольно виконує всі його команди, які все глибше затягують у болото.
Віра слухала дуже уважно, не заперечувала, ні запитувала, але, врешті, промовила:
– Правду ти кажеш. Коли, вперше, збиралась до клубу, то ще думала як і що одягнути, аби гідно виглядати, думала, як маю себе вести, в мало знайомому товаристві. Та лиш побачила Антона, забула все. Мене, наче, хтось підмінив. Я сама себе не впізнавала: вела себе, розуміла, що непристойно, але вже не могла нічого вдіяти з собою. Все моє єство горіло в похоті. Я, навіть, не знаю, на що була здатна, аби задовольнити ту жагу, загасити той солодкий вогонь, як здавалось, ще мить і спопелить мене.
– От, бачиш, він навчив тебе, як посіяти зло у твоє життя, і так відштовхнув від Бога. Коли людина відступає від Творця, вона порушує гармонію у всіх сферах свого життя і цілого суспільства. Всі біди приходять через порушення законів і постанов даних Господом Богом – Творцем неба і землі, бо весь всесвіт і його найменші часточки створені у єдності із Богом, в повній гармонії. Ніщо не може народитись, рости і жити відособлено. Можливо хто не знає, що хурма солодка, то вона від того не перестане бути солодкою. Так от, коли людина не чула, не читала Божого Закону любові, з неї не знімається обов’язок, щоб виконувати його: Не вбий, не кради, не прелюбодій, не лжесвідчи…
Віра заговорила щиро, зважуючи кожне слово:
– Тепер лише, читаючи Слово Боже, я бачу все по-новому, чітко і ясно. Соромно, але мушу назвати все своїми іменами, щоб скинув мені Господь цей тягар із душі і тіла. Так, я крала чоловіків, і лжесвідчила своїй родині про своє життя. Тепер лиш відчуваю на собі весь цей липкий бруд і сором. Я страждала від того, що мене обманювали, користувались мною і йшли геть. Якась велич і гордість за свою красу, підіймали мене з колін, і я знову кидалась у вир нових пригод. Я не могла зупинитись. Якась невидима сила штовхала мене у це вогняне пекло. Хочу сказати про четверту заповідь, що не знала, як каже Господь, і, взагалі, навчена була, що то – неділя, а не субота являється Господнім днем.
– Греки бережуть два дні, суботу й неділю і називають: саватокір’яко – суботонеділя. Для Господа цей день свідчить про те, що Він Творець і Володар усього. Хто ради Господа шанує день Його, той благословенний навіки.
Віра уважно прочитала ще раз третю заповідь, а тоді сказала:
– Я розумію, що до Господа потрібно звертатись з пошаною, з подякою. Говорити ввічливо, до Нього і про Нього, бо ми маємо все добре від Господа, Отця нашого Небесного. Від Нього і життя, і захист, і охорона, і воля, і достаток – все, що ми маємо доброго. Коли вживаємо Його Ім’я при пустослів’ї, чи, як дехто звик, для приказки, то те є великий гріх, зневага до Господа Бога. Я тепер зрозуміла, що багато нагрішила, але коли хтось говорить, що Бога нема, і що він атеїст, то мені аж боляче стає на серці і за Бога, і за цю жертву полонену дияволом.
– Вірно говориш, Вірочко. Дякувати Богу, люди почали шукати Його. Помалу, вийдуть на Божу дорогу й до правди Його. А тобі хочу сказати, що ти любиш Бога, але, як зрадлива дружина: і чоловіка свого хоче мати, при собі, і ще щось інше, бо диявол її тягне, як коня за вуздечку.
Віра аж повеселішала, ніби, оживилась, очі її засвітились, і вона промовила:
– Мені здається, що ми загубили другу заповідь. – Ні, ми не загубили, – промовила я – ми йшли до неї і, нарешті, прийшли. Нас так вів Господь. Тепер ми можемо побачити, чи ми слухняні і чи, насправді, любимо Господа, чи ні. Читай дуже уважно, Вірочко, спочатку, як записана вона в Новому Заповіті Євангелія від Матвія 22:37-38.
– «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь» - читала Віра.
– Отож, як ми любимо Господа всім серцем і всією душею, і навіть думкою всією, та там не знаходиться місця нікому і нічому, і ні звичаям, ні обрядам… Господь повинен бути все і у всьому. А тепер порівняй із другою Заповіддю Божою – порадила я. –
– «Не роби собі – читала Віра – різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей».
– То, хто, Вірочко, любить Бога? –
– Той, хто чинить так, як велено Богом: не робить ні різьби, ні зображення, і не поклоняється нікому, окрім Бога, і шукає Його в Слові Його, в Біблії, любить Господа всім серцем своїм, лиш той шанований Ним, благословенний – успішний в усіх сферах життя до тисячі поколінь. Коли ми шукаємо Господа, правди Його, чинимо волю Його, то ми Його любимо. А хто поклоняється зображенням, як би він їх не називав, пророкам, людям – він не виконує настанов Божих, Слів Божих не береже, той – не любить Його. Господь заповідає, щоб не додавати і не віднімати від Слова Божого.
«Хто заповіді мої має і їх зберігає, той любить Мене» – продовжила я. – Знайди в Єв. від Івана 14:21 і прочитай. Коли людина спокушена, стає непослушною Господу, то вона закривається від потоків Божої благодаті, а відкривається спокуснику, дияволу, і той робить, усе те зло, що приходить у її життя і в життя її нащадків до четвертого роду, бо для послуху свого, вона вибрала того, «Хто прийшов украсти, убити і погубити» (Єв. від Івана 10:10-11); сама вимкнула Божий захист від нападів диявола. Ненавидіти Бога людині допомагає сатана, якому колись, по якісь причині, вона відкрила двері свого серця. Коли хворий приходить до лікаря, то він, найперше, запитує, чи хворів хтось, у вашому роду, цією хворобою, бо спадкові хвороби не лікуються, бо то є прокляття. Прокляття передаються з покоління в покоління до четвертого роду. Якщо в роду і далі не шанується Господь, прокляття від нього поширюється ще на 4 роди. І так з роду в рід. Господь не порушує прав людини, не обмежує її у виборі, не лишає її Своєї благодаті навмисно. Зневага постає між людиною і Творцем, як острів, що серед річки, вода обходить по периметру, бо береги чинять опір. Так потоки благодаті і захисту, як і вода, обходять цю перепону, що постала на їх шляху. Люди злословлять, а дехто проклинає Бога за те, що лікарні заповнені тяжко хворими, поширені війни, масові вбивства і різні біди. Та мало хто каже: «Слізно, щиро покаюсь, залишу злі діла свої, повернусь до Творця – Господа Бога Святого Одного, зайду з Ним Вічний Заповіт і будуть жити мої покоління не в хворобах, а в Божій любові, обмиті, викуплені із царства тьми Кров’ю Сина Божого, Ісуса Христа».
Віра перечитувала заповіді і сльози заблищали в очах. Здавалось вона зараз заплаче. Нарешті, крізь сльози, вона промовила:
– Прости мене, Господи, за все, бо я, навіть, не підозрювала, що відійшла так далеко від Тебе. Хвала Тобі, що залишився один місточок, яким я зможу повернутись до Тебе.
– Дуже мудре рішення, але ти пильнуй, моя хороша, щоб ворог тебе знову не обдурив і не кинув у свою брудну в’язницю. Він майстер до тлумачення. Перевіряй усе Словом Божим, Біблією. Через Пророка Ісаю Господь застерігає, що, якщо твоє слово не говорить, як Писання, то нема в ньому правди. А через Апостола Павла попереджує: Читай 1Коринтян 6:9.
Віра уважно читала, аж напружилась вся.
– «Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони!» – Віра розслабилась, обм’якла і продовжила: – нажаль, сьогодні у світі дуже багато є такого насіння, що вихваляється своєю «обізнаністю», і слабодухих зводить з Божої дороги своїми хитрощами та намовляннями. – Віра трішки помовчала, вона щось думала і, нарешті, знову промовила: – О, ні! Сьогоднішня зустріч з Господом все перевернула в моєму серці, і, вірю, що і в житті. Дороги назад – нема! – проголосила рішуче. –
Вона стояла спокійна, рішуча і я до неї промовила:
– Моя люба, щоб твоє рішення мало чин, то потрібно, щоб, повернувшись додому, ти поливала свій сьогоднішній посів водою Слова Божого, а Господь буде зрощувати. Читай, будь ласка, далі І Коринтян 6:11.
Із великою цікавістю Віра читала:
– «І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога. –
Бог же й Господа воскресив, воскресить Він і нас Своєю силою! А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним.
Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої?
Бо дорого куплені ви. Отож, прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» – Віра з надією запитала:
- Чи можу бути я омита від цього всього бруду, що прилип до мене, освячена, виправдана Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога?
Затаївши подих, вона чекала від мене відповіді.
– А ти що, не віриш Господу? Так чітко, ясно Він, ось тепер тобі Сам говорив. Господь не людина, Він не змінюється, і даного слова не змінює. Як Він каже? Буде тобі по вірі твоїй. Віриш тому, що каже Бог, те й маєш. Не віриш чи сумніваєшся – не маєш нічого. Трішки, або наполовину вірити Богу – марно. Коли кажеш, що віриш Богу, значить віриш кожному Його слову, не залежно від конфесії, бо у Нього конфесій нема. Вірочко, Він через проповідь Євангелії кличе всіх, але, нажаль, не всі віддають своє серце Ісусу, не кличуть Його в своє серце, бути Господом їхнього життя, не входять у Заповіт з Господом Ісусом, як велить Господь, а чинять так, як вчить звичай і обряд чи доктрини.
Читай, будь ласка, І послання до Тимофія 2:4-6. –
– «Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізна́ння пра́вди. Один бо є Бог, і один Посере́дник між Богом та людьми́, – люди́на Христос Ісус, що дав Само́го Себе на ви́куп за всіх».
– Бачиш? Господь Бог, Бог Один і Істинний хоче спасти всіх. Читай (Якова 4:7-8)
– «Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас. Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні!» Еклезіяст: Бога бійся, й чини́ Його за́повіді, бо належить це кожній люди́ні! Бо Бог приведе ́ кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!»
Людина живе в мирі, радості й любові, коли вона в гармонії з Господом, Богом, Творцем до кінця свого земного перебування і в вічності.
Наближайся до Бога, бо лиш Він може тебе спасти, але пам’ятай: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» Прийди до Ісуса, покайся, тобто, віддай всі свої гріхи Йому, на Голготу. Покаятись – не значить лиш признати свою вину, а залишити її назавжди, і більше не чинити перелюбу, не думати про нього, і не говорити. Проси Господа Ісуса зайти в твоє серце і стати Господарем твого серця і Господом твого життя тут на землі і в вічності. Вір і йди. Він сказав, що приймає всіх, нікого не вижене, хто прийде до Нього. Коли згрішив, не чекай неділі і сповіді, а роби так, як каже Господь: «…увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно». (Від Матвія 6:6)
Ідіть до Господа Ісуса, пізнавайте не тлумачення, а Істину, і Істина вас вільними зробить, і у всьому вас буде рівновага і гармонія, коли ви будете з Господом. «…як написано: Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його! (1 до Коринтян 2:9)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814842
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2018
Ісус гряде!
Не спи, а приготуйся,
Народе мій!
І з Богом не торгуйся,
І перед бовваном
Навколішки не стій!
Покайся, поки ще не пізно
Й земля з її гріхами не горить.
Прийди з повинною, покайся,
Бо вже гряде ця страшна мить.
Бо лише з Господом
Розквітне Україна,
Бо лише з Ним
Щасливо й вічно буде жить.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2018
Я читаю «Катерину»
І тихенько плачу.
Свою милу Україну
В Катерині бачу.
«Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями.
Москаль любить та й покине –
Буде горе з вами».
Не слухала чорнобрива,
Москаля любила,
І на горе своє й лихо,
Байстрят народила.
І не люблять тебе, ненько,
«Задовбана» кличуть.
Свого тата – волоцюгу
«Спаситель» - величать.
Град залізний возить вправно
І їх пригощає:
Не соромиться, а явно,
Байстрят поливає.
Наче в «кайфі» кокаїну,
Москаля кохають.
Неньку рідну, – Україну,
На ножах тримають.
Що ви, діти-байстрючата,
Плюєте на матір?
Та «задовбана» Вкраїна
Буде вас приймати.
Вона – мати з добрим серцем.
Байстрюки – теж діти.
Москаль кинув, насміявся.
Хто ж буде глядіти?
І хто ж буде підіймати
Байстрюків на ноги?
То вона – Вкраїна-мати,
Як вийде з облоги.
Вийду, стану, подивлюся
На Чернечу гору,
Богу Господу молюся:
«Стань нам за опору».
Будь же ти благословенна,
Рідна, Україно,
І від Господа спасенна.
Ти – Його дитина.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2018
Дай нам, Боже!
Мені дай, Боже, всіх любити,
І правду нести до людей,
І правдою Твоєю жити
Далеко від людських ідей.
Вороже те. І убиває –
Кусає нишком, крадькома
Усіх, хто істини не знає.
Дивись. Його уже нема.
Людина любить те, що людське,
І що підходить їй на час.
А що то озеро є Чудське –
Потонуть разом. Всі за раз,
Що Правди Божої не хочуть,
Воюють, і без Бога йдуть.
За спиною у них регочуть
Усі – безбожні, що ведуть.
Ще й в руки тикають ікони,
Розпалюють безбожний жар,
Немилосердно б’ють у дзвони,
Щоб розгорівся той пожар.
І що ж ви, браття українці,
Чужих вам треба владарів?
І Патріархів, що чужинці,
Що вам копають братський рів?
Що на війну благословляють
І, як бандити, крівцю п’ють.
Бог сказав: «Не вбий!» Не знають?
Куди ж вас, людоньки, ведуть?
То ж спам’ятайтесь! Йдіть до Бога!
Покайтесь! Бога не гнівіть!
Бо до життя одна дорога!
То є Ісус! До Нього йдіть!
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2018
Не суджу, зазомбований брате.
Сумую, в серці моїм, кричу,
Щоб проснувся, і міг розпізнати,
Й не пустити у дім саранчу.
Пожере вона все, що побачить,
Не залишить нічого тобі.
Абсолютно, для неї не значить:
Будеш в радості ти, чи в журбі.
Подивись на Сірійські пустелі,
Що лягли на квітучих містах.
І закрий свої двері в оселі, –
Кров народів у них на руках.
Змій висиджує яйця між нами,
Що продались вражині цілком.
Згодом вилізуть, стануть гадами.
Пізнавайте й гоніть батогом!
Буде суд. Не сховається ворог,
Не повірить Господь у брехню.
І пригорне в обійми їх Молох,
Всіх, до одного, і КаГеБню.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2018
Два царі відомі в світі:
Пише в Новім Заповіті.
Є Владика – Цар усього:
Всього, всього, всього, всього!
Все, що добре, то від Нього,
І не кривдить Він нікого.
І є цар, що зветься злодій:
Скритний, хитрий цей «добродій».
Все краде, ще й Божу славу,
А в людей він вкрав державу,
Землю нашу милу рідну,
І зробив її безплідну.
Стали всі його рабами,
Що пов’язані словами
І недобрими ділами,
Ще й лукавими думками.
Він царює у їх тілі,
Видно добре це на ділі:
Серце їх тверде, крижина,
У гріху життя стежина,
Бога в серце не приймають,
Горде «Я» лиш піднімають,
Величаються і мріють.
Їхні всі діла зотліють!
Джерело життя в Ісусі,
Слава й сила – в Божім Дусі!
Друзі любі, пам'ятайте:
Ви Царя свого пізнайте!
Хто керує, править вами
І ділами, і словами?
В кого, в серці, нема Бога,
То у пекло тим дорога!
Поспішіть Його пізнати
І просіть зацарювати
Та очистити негоже,
Щоб ввійти у Царство Боже!
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2018
Хай ворог сміється поганий,
Тішиться горем, бідою.
Він, мабуть, безрідний чи п’яний?
Може, лиш вийшов з запою?
Гаддя, що сховалося в норах,
Нишком за ноги кусає.
Розлазиться всюди, й по горах,
Отруту в серця заливає.
Несе он млинці на лопаті,
І табори вже готові,
В обслузі, лишень, біснуваті.
«Воронок» – напоготові!
Чи вас не торкається горе,
Що діти в полоні у змія?
Брехні виливається море.
До смаку чужинські помиї?
Смакуйте, бездумні, та знайте:
Вариво теє на трупах.
Етикетку ж ви прочитайте:
«Россия. Но только для глупых»
І доки ж вас будуть дурити
В телеках ті путіністи?
Назад – можуть раки ходити,
А пси – блювотину їсти.
На зло ворогам і безрідним
Встане Вкраїна з руїни!
І кроком упевненим, гідним,
Вижене кодло зміїне.
В борні нам Господь допоможе.
Він – наша правда і сила.
Вставайте! Всі разом ми зможем!
Чекає нас рідна і мила.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2018
Хвала і честь Тобі , мій Боже,
Хвала на небі й на землі!
Завжди Живий і все Ти можеш,
Належить все – лише Тобі.
Спасибі, Господи Ісусе,
За мир Твій, щедрість, благодать,
Що всіх Ти нас прощати можеш!
Чим можу я Тобі віддать?
Любов Ти! Бог Один і Вічний,
Всесильний Ти, Людинолюб.
Прощаєш, милуєш всіх грішних.
Прости наш український люд!
Зціли серця усім, Ісусе,
І нашу землю, всіх дітей!
До Тебе, Господи, молюся!
За всіх осліплених людей,
За неньку нашу – Україну,
Вклякнувши, молюся Тобі!
За неї, матінку єдину,
Сивіють голови в журбі.
Молю за воїнів, наш Боже,
Спасай, дай мудрості і сил.
Бо Ти всесильний. Все Ти можеш.
На крилах Свій народ носив.
Господь, врятуй нам Україну
Від пут жорстоких сатани!
Розквітнуть хай її руїни,
Воскреснуть всі її сини!
Зціли всі рани Батьківщини,
Цілитель наш, – Господь Ісус!
Тебе, Спасителю Єдиний,
Шукаю, кличу і молюсь!
Помилуй, Боже, Україну,
Прости її, благослови!
Зігрій в обіймах, як дитину,
Обмий від ніг до голови.
Благослови її на вході,
На виході – благослови,
На полі, в лузі, на заводі
Сьогодні, завтра – назавжди!
Дай мудрості усім, любові,
Братерства, щастя і добра,
Дай хліба, радості у домі –
Нехай радіє дітвора!
Тебе прошу. О! Мій Спаситель,
Прости, помилуй, стережи.
У Ймення Боже, Викупитель,
Нам Україну збережи.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2018
Ти, Господи Боже,
Творець і Владика.
Посміє чи зможе,
Отой, що не кликав,
З Тобою змагатись
Чи в чомусь винити?
В гріху не признатись,
А потім просити?
Всі станьмо в проломі,
Просімо по Слову:
І все, що не Боже,
Неси, як полову,
Спали Своїм Духом
Нечестя, зрадливість,
Хай сіється, Боже,
Добро й справедливість.
Хай щезнуть, пропадуть
Всі ідоли кляті.
Будь, Господи, в серці
І в кожного в хаті.
Нам радість хай буде
І мир всім навіки,
Та щастям, любов'ю
Хай повняться ріки.
Хай зброя ворожа
Зіржавіє в піхвах,
А війни, навіки,
Залишаться в міфах.
Розвій їх по світі,
Як вітер полову,
Щоб кров проливати
Не бралися знову.
Ти захист нам, Боже,
І наша надія,
А вічність з Тобою
То – кожного мрія.
І тут, на землі,
Ти – нам оборона.
Господь, захисти нас!
Бо Ти – охорона.
Ми просимо, Боже,
У Ім’я Ісуса.
Ти нам допоможеш,
До Тебе молюся,
Бо Ти – усе можеш,
І низько вклоняюсь.
На Ймення Господнє:
Ісус – сподіваюсь.
Галина Яхневич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2018
Батьківщину любіть, браття,
Не деріть її на шмаття.
Мед чужинці обіцяють…
Глянь, своїх он обдирають.
Чи ви, думаєте, ліпші?
І любитимуть вас більше?
Ой, не будьте, браття, вівці –
Не погладять по голівці.
Здеруть вовну й разом шкіру
За покірність і довіру.
А, як скаже хтось: «не знали».
То ж вам, любі, показали.
Чи потрібні ще ознаки?
Як там лізуть в сміттєбаки,
І сміття перебирають:
Може, щось хоч, відшукають?
Добре там, де нас немає.
І за дармо не буває
Обіцянок в лицеміра:
Затріщить на тобі шкіра.
Тож, провітрюй трішки мізки:
Бач, гребуть до свої миски,
А всі решта споглядають
Й слину, з голоду, ковтають.
Ту коробку вражу з хати –
Вже пора давно кидати,
І за добрий розум братись:
На брехню їх не здаватись.
Берегти свій дім, країну –
Незалежну Україну.
А всіх підлих лицемірів –
Гнати в ліс, як диких звірів!
Так, прийде нам допомога,
Як покличемо ми Бога,
І в молитвах будем щирі –
Заживемо в щасті й мирі.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2018
З Ним – непоборна!
Згиньте, чужинці і лицеміри,
Хитрі, підступні, злії вампіри!
Досить, за гроші нас руйнувати,
Бо Україна буде стояти!
Так, Незалежна!!! – Ворог сміється.
Скільки б не вилась, нитка – порветься,
І розсипляться вражії пута!
Україна – не буде закута!
Буде жити в віках Україна,
Благословенна Богом, Єдина.
Так! Самостійна, мирна і добра.
Їй захист – Господь, з Ним – непоборна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2018
Станьмо, браття, ми стіною,
І візьмім любов за зброю.
Разом, всі за Україну!
Нашу рідну і Єдину!
Бо чужинці й лицеміри,
Ссуть її, немов, вампіри.
Страху, сорому не мають
І на Бога не зважають.
Бо мамона в них за бога,
І проклята їх дорога.
А життя – злетить стрілою
Й не візьмуть добро з собою.
Сатана закрив їм очі,
Блудять, наче серед ночі.
Красномовно виступають,
Ніби, їх у нас не знають.
Люди добрі, та ж просніться,
І круг себе роздивіться.
Не продайтесь за копійку,
І не слухайте злодійку,
Ні добра, що в есесері,
Бо повернетесь в печери,
В Локчинлоги і Гулаги –
Вам такі готують блага.
Будьте вірні Батькііщині –
Нашій любій Україні.
Повертайтеся до Бога.
Він нам щит і допомога.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2018
Те, що дано тобі, – не твоє,
То Боже зерно для посіву.
Бог, Господь, через тебе дає
Посіятись новому диву.
Ти не купуйся, не продавай
За гріш своє серце нікому.
Правду і волю Божу пізнай,
І вір Йому лише Одному.
Батьківщину свою захищай
Даровану Богом з любов’ю.
Дякуй Богові і величай,
Щоб знов не вмивалася кров’ю.
Не стараймося перед людьми
Здаватись великими, в славі,
Зло, брехню захищати грудьми,
Аби не горіти нам в лаві.
Не ставаймо із Богом на прю,
Ми, як крапля з відра, як пара,
Він лиш може сказати: «Творю!»
А ми – нерозумна отара.
Спішимо до чужих пастухів –
Ганьбиться на них вишиванка,
Що одіта поверх кожухів,
А в серці – отруйна поганка.
В миру, горде оте «атеїст»,
В перекладі значить «безбожник».
Духом Божим живе, п’є і їсть.
Ім’я Боже ганьбить безсоромник.
Ліку нема безчинствам, гріхам.
Прости Україну наш, Боже.
Дай розуміння, Господи, нам –
Людина без Тебе не може.
Галина Яхневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2018