| Сторінки (2/137): | « | 1 2 | » |
Вже й квітень... Дивно.
Швидко час летить...
Рожевий ранок сонце починає.
Весна уповні - найсолодша мить.
Але чогось мені не вистачає...
А й справді: пишний відцвіта мигдаль,
Гніздо вже сизий голуб довиває,
Ось майже тиша... Голубіє даль....
Скажи: чого ж мені не вистачає?
Чому мовчить розхристана душа?
В ній не пісні, а знов звучить тривога.
Тож просить, мов беззахисне пташа:
Хай буде мир. Хай буде перемога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2024
- Привіт. Як ви?
- Всього потроху.
Знов оголошено тривогу.
Якраз прямуєм в укриття...
Як вже дістало це ходіння!..
Та сподіватись на везіння
Не можу: діти. От життя...
- ...Таке воно... !!!....
Були в нас пуски
Хвилини дві. Немов на друзки
Ламалось небо, все гуло!..
Опісля літаки почулись.
Бодай вони не повернулись!-
Хоч трохи б легше нам було.
- Уже на місці.
- Добре.
- Вп'яте за ніч! Як людно...
Замість спати ... Ого! Десь поруч! Зачекай...
-Як діти?
- Звикли. Притулились і сплять.
Що з ночі нам лишилось?..
Соплять... Знов вибух. Знов.
Але десь далі. Спи, спи, то сон.
Такі невдалі
Тут жарти... Втомлені усі.
І злі, і добрі, і невтішні,
Звичайні: і святі, і грішні,
Одна біда, одні жалі...
- У нас теж гучно вдень бувало,
Кілька разів десь прилітало,
Дрижало...Три із десяти.
По всьому місту світло зникло
Та відновили. Зараз стихло.
Хтозна-чому, що і куди...
Були на дачі. Все порили
Ще більше. Вишку встановили.
Як грязі їх, як саранчі.
Стривай: Гуде! Назад вертають.
Щось швидко, мабуть відчувають:
Готові вже на них мечі.
- Відбій. Нарешті. Позбивали.
Дай Боже, ціле все. Чимало
Тут наробив той рускій мір.
Але ми є. І поки будем,
Не подаруєм, не забудем,
Віддячимо за все, повір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2024
Нам треба свята такого,
Щоб стало спокійно і тихо.
Пішли в небуття тривоги,
Й навіки заснуло лихо,
І всі повернулись додому,
А дім був затишний, вцілілий,
І щоб не вдалося нікому
Те знищити, що ми любили.
Щоб нашим героям - слава,
А ворогу - вічне прокляття,
Зміцніє наша Держава!
Тримаймось щодуху, браття!
Нам хочеться свята одного,
І просим єдиного в Бога,
Щоб наше здійснилось бажання,
І зветься воно - Перемога!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024
Ой летіли дикі сушки,
Гаптували небо білим угорі.
Вишивали і не знали:
В чорну п'ятницю здійсниться: "Упаді".
Дочекались, докружлялись,
Розлетілись, ніби пір'я у траві.
Наші хлопці постарались,
Аж гикнулось дідугану у мацкві.
Усміхнулось вдячно небо,
І зраділа вся попалена земля:
Окупантам так і треба,
Дочекаємось назад господаря!
Ой летіли дикі сушки,
Ой-я, ой-я!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2023
Він наш.
І кожен це відчув,
Хоч як далеко б він не був.
Тримаймо стрій, рівняймо крок!
Веде Ваньок, це наш Ваньок!
Ми - військо шейхів- коршунів.
Ваньок сказав - народ зробив!
Хоч знов та " мить" й "шахед" летить -
Закрито збір! Ми будем жить!
Всі в укриття чи стін між двох!
Знімає лОх - карає Бог!
Палає "мить", "шахед" горить:
Є "Упаді", народ не спить.
Спекотно, жарко! То не дим...
Чудово так разом сидим.
До ранку, до кінця тривог...
Русня - з лицем? Отримуй борг!
Усі живі? Та то не ми...
Отак щоразу між людьми....
Крізь люту ніч жахів, тривог
Веде Ваньок до Перемог.
А наш палкий вогонь не згас:
Ваньок у кожному із нас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2023
"Ура! Учитель захворів", -
Лунає із усіх кутків
І закутків, усіх усюд.
Хвилює весь учнівський люд.
Урок скасовано. Пора
Іти додому. Дітвора
Щаслива врозтіч - і за мить
Лиш курява у слід курить.
І от спішить за ранком день,
Про вчителя - анітелень.
Вже й інший заглядає в клас:
"Учитиму я завтра вас"...
За тижнем тиждень проліта,
А вчителя усе нема...
"Коли? Чому? А де? А як?" -
І у думках, і на вустах...
І сум в очах, в повітрі сум,
Між невеселих слів та дум,
І згадки, як колись було:
Підтримка, усмішка, тепло...
Звичайний ранок був. І ось
Ураз по школі пронеслось,
Мов вихор. Ні, він не почувсь:
Ура! Учитель повернувсь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2023
Починається жовтень,
Він достиглий і жовтий,
Із осінніх букетів
Скромних айстр та жоржин.
З павутинок із літа,
І так хочеться жити,
Теплі миті ловити
В перехресті стежин...
Знову радісне свято,
Коли мрієш багато:
Хоч на краплю б зустрітись
І побачитись знов...
Тож вітаю здалека,
Хай на крилах лелека
Несе долю щасливу,
Мир, добро і любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995318
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2023
Пройдуть роки, і пролетять віки,
І буде мир. Затягнуться всі рани.
І здасться, ніби й не було війни...
Підуть у вічність свідки-ветерани.
І якось в день погожий та ясний
Ти схочеш все забути і простити,
Бо між людей ще є закон такий....
Та смію в тебе дещо попросити.
Не забувай, хто йшов тебе вбивать.
Хто гвалтував, і крав, хто нищив села
Й міста. Вивозив все, що можна взять,
Лишав лиш біль та пустку невеселу.
Благаю, ти ніколи не забудь
Про Бучу, Ілловайськ та Волноваху,
Нову Каховку, греблю ту страшну,
Коли вода сягала вище даху.
Дитячі очі, сповнені страху,
Його лиш сон під ранок подолає,
Рубіжне, Маріуполь і Бахмут,
Міста, що квітли, та, яких немає.
О, скільки горя ти приніс сюди,
Злочинний кат, сусіда недолугий.
Спливуть роки, і тьма зійде води, -
Ти руській мір не допусти удруге!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2023
Кажуть, незвичайна ніч сьогодні:
Падатимуть зорі із небес.
Ці вогні холодної безодні
Здійснюють найбільші із чудес!
Дочекаюсь, як укриє землю
Тиха літня ніч своїм крилом,
І ледь-ледь до півночі дотерплю,
Щоб збирати зорі під вікном.
Повний кошик зоряного дива -
Стільки маю я бажань і мрій:
Хай моя земля буде щаслива,
Й буде мир для кожного у ній,
Перемоги ми усі жадаєм,
Ворогу "віддячити" сповна,
Бо одну на всіх країну маєм,
Є для нас найкращою вона.
Зорі сполахнуть - і помирають,
Ніби посилає їх сам Бог,
І в душі надію залишають
Й віру в неминучість перемог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2023
[img][/img]Дивись, он сонце котиться під ноги,
Лишаючи у морі диво-слід.
Враз завмирає Всесвіт від знемоги:
Й він зблід!
Мовчи. Тепер не треба щось казати.
Хай море ще у серці побринить.
Так легко нам словами зіпсувати
Щасливу мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2023
Пакує літо
Свою валізу.
Як мало часу
Для пакувань....
Все пережите
Кладе донизу,
Бо зверху місце
Пустих бажань:
Що не збулося,
Що не вдалося,
Чомусь не склалось,
Не сталось так...
Щоліта літо
У гості просять,
А там - шкодують,
Що у літах...
Безжально літо
Збере з собою
І тихі ранки,
Й спекотні дні,
І непомітно
Спливе з водою,
Лишивши згадки
Свої одні.
Здається, стільки
Ми мали часу!
А скільки планів!
А скільки мрій!
Тому й сумуєш
Отак щоразу,
Як вступить осінь
В ріку подій.
І будуть зміни,
І буде вітер,
Розвіє смуток,
Й настане час,
Коли замріє
Далеке літо
І повернеться
Іще до нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2023
Ми вціліємо - маємо ціль.
Ми зміцніємо - маємо міць.
Житимем попри втрати та біль,
Не впадем перед ворогом ниць.
Будем зціленні - віра та Бог.
І оновлені - правда та час.
Нагороджені - смак перемог.
Непокорені - світ цей для нас!
Нас не знищити, нас не спалить,
Не втопить і не збить зі шляху:
Дух козацький в вогні не горить,
Лиш міцніє в годину лиху.
Тож тремчи, край господ і рабів,
Наближається праведний бій!
Хто з мечем в мою землю хотів,
Від меча і сконає у ній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2023
Наближається - віддаляється.
То завмерло- то знов гуде.
Що навколо тепер відбувається?
Порятунок чи смерть іде?
Хтось в усьому почав вагатися,
Хтось пакує свої думки...
Рятуватись? Тікать? Лишатися?
Від чиєї загинуть руки?
Чи ж готові за мить все втратити -
І почати життя з нуля?
Чи залишиться щось? Хто залишиться?
Може, випалена земля?
А весна не питає - шириться,
Зеленіє, бо хоче жить,
І на втрати свої не дивиться,
Бо й на паузі час біжить.
І спливає, в клубок сплітається
Час зневіри, надій, тривог.
Мабуть, те, що тепер відбувається,
Розуміє лише сам Бог...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2023
Сьогодні день такий щасливий:
Весною почуття зігріті,
Святковий, радісно-красивий, -
Ти є на світі!
Змаліли інші дні та дати,
Бо це наш день бажань і квітів!
Найкраще, що нам можна дати -
Ти є на світі!
Тож хай завжди життя по вінця
У кожнім дні, у кожнім літі.
А ми запишем на сторінці:
Ти є на світі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2023
Подаруй мені крісло
для відпочинку.
Я забудусь в ньому
хоч на хвилинку.
Чи й згадаю: небо
вгорі блакитне,
Може, і життя
у мені розквітне?..
Я забуду бруд
і брехню навколо.
Як сліпих ведуть
у смертельне коло.
І що все гучніш
стукають у двері…
Свій сховаю ніж
десь аж вище стелі.
Безнадія сіра
піде далеко,
Принесе весну
мандрівник-лелека.
І отут, у кріслі,
я загадаю,
Щоб вціліли хати
у ріднім краї.
Так потрібне крісло для відпочинку!
Я забуду біль ну хоч на хвилинку.
Що війна іде, а весь світ зітхає,
Аж земля гуде. А народ вмирає!
Я забуду все
тихо-наболіле.
Про страшне життя
сіро-чорно-біле,
Відпочину я,
і згадаю знову
Давню мрію ту
різнокольорову.
Хай у душу спокій,
як я - до хати.
Де не треба погляд
свій маскувати,
Відпочить за тих,
хто в багні в окопі
Нищить ворогів,
береже наш спокій.
Посиджу в кутку, в ньому біль залишу,
З вдячністю прийму я пігулку з тиші.
Спокоєм зап’ю, виплачу сльозами,
Те, чого не скажеш поміж ворогами.
Подаруй мені крісло
для відпочинку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975321
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2023
Як довго не було весни...
Здається, я уже забула
В ці дні безжальної війни -
Колись весна щаслива була.
Коли співає сірий птах
Удосвіта такий бадьорий,
(Не град, не постріл, не літак...)
А ранок - свіжий і прозорий.
Як заливає сонце світ
Своїм лікуючим промінням,
Щоб пробудилась із боліт
Земля, засіяна насінням.
Як переповнює твій дім
Життя, що множиться й радіє.
О весно! Подаруй усім
Себе як на добро надію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2023
Звір конав! Він ревів – не здавався.
Ліс таємно радів, бо все чув.
І що більше хижак той пручався,-
Тим все глибше вгрузав і тонув.
Він харчав і вогненно плювався,
Щоб спалити живе все дотла,
Він позбавити Ліс намагався
Й після себе Життя і Тепла.
Лютував, і крізь гнів дивувався:
Планував царювати віки,
Як же прикро, що казус цей стався:
Втрапив сам у свої ж він пастки!
А Ведмедем (!) колись величався,
Й сам повірив в ту байку смішну,
І обман той-таки, може, вдався б,
Та… затіяв з сусідом війну.
Всім сказав: «То, повірте, для блага,
Я примушу його мирно жить,
Бо така розвелась неповага:
Втратив страх, став до інших хотіть.
А він МІЙ. І лужок, і та хата,
Всі галявини й небеса.
Бо земля та весела й багата,
Нащо їм те добро і краса?
Ще й сусід ні на що не зважає!
Винен сам! Я вже довго терпів.
Путь священний вказать йому маю,
Щоб зі мною по-путньому жив!».
Звірі, звісно, спочатку лякались,
Як ревів на весь Ліс хижий кат,
Але згодом-таки розібрались:
Не Ведмідь то, а пес-супостат,
Лай смердючий, що знавсь зі свинею,
І відтіль як набрався пихи!
Та розлаявся навіть із нею -
Так вказали шаманські зірки.
Як жахав він усіх – й не сказати:
Кінцем світу, початком кінця,
Сатанів, щоб не смів ніхто спати:
Смерть з косою йому до лиця!
Але є справедливість у світі,
Що посіяв – оте і пожнеш.
За всі злочини – в пеклі горіти,
У болоті й кінець свій знайдеш.
Всі полегко зітхнуть: смерть як свято.
Підібрати б гостріше слівце,
Бо фарбованого пса ачи ката
Памﹰятатимуть саме за це.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
Цей день був без новин та без війни,
Посеред чорних днів - блакитно- білий.
Прожитий все ж крізь відчуття вини,
Бо все забуть сьогодні ми хотіли.
Цей день таким зробили ми самі,
Укравши у буденності годину.
Повітря! Простір! Небо у воді!
Лящать птахів мільйони без зупину!
Яка краса: це море голубе,
Щасливий мирний сон, такий важливий!
Пірну в блакить, щоб тут знайти себе
Між білих лебедів та чайок легкокрилих.
Хай буде сонце в серці кожну мить,
А морок щезне із голів назавжди.
Хай буде білим біле, а блакить
Дорогу правди і добра покаже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2023
Лиш вода…А ген за видноколом
Степ, пустеля, низина і ліс…
Будував не Антон, а Микола
Легендарний Антонівський міст.
І стояв, як Анлант, наш Антоха,
На плечах наше небо тримав,
І, мов ластівка на Явдоху,
Всіх вітав, звеселяв, проводжав.
І той шлях, мов в дитинство стежки,
Ніби давній щасливий сон:
Берег лівий – в тумані Олешки,
Берег правий – на сонці Херсон.
Вільний вітер гуляв розкуто,
І шуміла Дніпровська вода,
Доки в лютому дуже люто
Не припхалась злочинна орда.
Першим став він за край наш горою,
Гордо наступ ворожий тримав,
Але після нерівного бою
Сиротою невтішною став.
Бо на ньому зійшлись усі стежки.
Ніби в пеклі, і це не сон:
Берег лівий – у смутку Олешки,
Берег правий – незламний Херсон.
Не хотілося більш існувати:
Бути другом для ворогів,
Тож коли свої стали стріляти, -
Розумів: хоч стогнав, та терпів.
А як ворог безславно покинув
Правий берег (чкурнув сторчголов),
Він втомився, у хвилі поринув,
Щоб колись повернутися знов.
Щоб велись у майбутнє стежки,
В край щасливий – і це не сон:
Берег лівий – це вільні Олешки,
Берег правий – це вільний Херсон!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2022
Моя земля, моя душа палає,
Та не радійте, кляті вороги.
Ще не родився той, хто нас здолає:
Іду на ви!
Тобі вдалось брехнею захопити
Моє. То ж не зносити голови
Тобі. Бо правди силу не спинити:
Іду на ви!
Іду, як лицар. Захисник народу.
І не звикати нам до боротьби
Тремти і знай: настав вже час походу!
Іду на ви!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2022
Встати рано послухати тишу,
Угадати, де сонце встає,
Знов пізнати усю дивовижу відчуття,
Що живеш, що ти є!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2022
Велике зло
Не знаю, скільки днів....
Здається, вічність.
Розпалася доба, мов бите скло,
Відтоді, як маленький чоловічок
Приніс велике в Україну зло.
Він родом був із карликових гномів,
Що під землею в бункерах живуть,
Яким ніколи не буває досить:
По всьому світу золото крадуть.
Він родом з ненависників людського,
З велікіх професійних брехунів,
Що сіють страх і зло, і смерть навколо,
І нищать кращих доньок і синів.
Украв наш спокій. Плачуть, гинуть діти.
Відтоді України у вогні.
За те, що захотіли вільно жити,-
Мій рідний край у холоді й пітьмі.
Народе мій! Ти пережив багато.
Історія повторюється знов!
Ти вистоїш. Здолаєш супостата.
Бо з нами віра, правда і любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2022
Жила-була Правда. Звичайна собі Правда.
А поблизу неї жила така собі Брехня.
У кожної було своє життя і свої бажання.
У Правди був невеличкий двір, засаджений соняхами і чорнобривцями. Гарний, чепурний, веселий. Там росли рясні вишні, яблуні, гнучкі верби та стрункі тополі. Вона мріяла завжди жити вільно своїм життям і ніщо її не турбувало.
У Брехні ж на її величезному дворі нічого не росло,. А навіщо? Вона мала чорну річку-вонючку і жила з прибутку за її брехливий продаж. Та все ж заздрила сусідці, що у неї завжди лунає пісня, що живе в достатку і не звертає на неї уваги, тож Брехняі мріяла загарбати чужий затишний двір, а всім іншим сусідам брехала, що соняхи отруйні, а чорнобривці небезпечні.
Та Правда не зважала на такі витівки. І ніколи їй було: то сіяла, то доглядала, то урожай збирала.
От і вирішила Брехня помститися Правді за те, що та нехтувала нею стільки часу, не падала перед її величчю на коліна. І каже Брехня Правді:
- Слухай-но, сусідко, твої отруйні соняхи закривають мені все небо. А останнім часом від їхнього аромату взагалі життя нема. Зрубай їх, бо я ж сама цього не зроблю.
- Що ти, сусідко, - відказав Правда. - Вони споконвіку тут ростуть, ще задовго до тебе. Ніколи нікому не робили шкоди. Не буду я їх нищити.
Образилася Брехня на Правду не на жарт. І почала пригощати усіх далеких сусідів своєю чорною отрутою, а пригощаючи, вкладати усім у вуха свою образу на Правду: ну геть вона страх втратила, стала небезпечною для всього світу, адже соняхи - то найбільше зло. І поки ті розгублено слухали Брехню, якось посеред ночі вкрала у Правди найкращий шматок садочка. Відразу поставила там новий паркан і проголосила: "Він наш".
Обурилася Правда на такий злочин, хотіла викинути геть той паркан. Та не встигла. Підступна Брехня підстерегла, коли тої не було вдома, і відтяла іще два шматки праведної землі. А щоб Правда не змогла їх повернути, розлила навколо чорну отруту і запалила землю.
Важко стало Правді жити. Доводилося постійно гасити пожежу та відмивати від кіптяви Брехні свій квітучий край. Час ішов, та Правда не здавалася.
Аж ось набридло Брехні спостерігати, як гасять її вогнище. Вирішила раз і назавжди знищити той веселий край. І пішла вона війною на Правду, посилаючи їй підступно вночі і вдень надлюдські випробування, поливаючи брехливим брудом усе навколо.
Та не знала Брехня, що Правда перемагає все. Як не важко було їй, як не боліла душа від лютого гніву до ворога, вона зібрала усі свої видимі і невидимі сили, усю волю в кулак, і почала священну боротьбу. Вставай, мій рідний краю, вставай на лютий бій! І сусіди Правди не стояли осторонь. Адже усім давно набрид шантаж та нечесна та підступна Брехня. І настала Велика Весна, час Великої Перемоги, і зникла смердюча ріка, що перетворювала край Брехні на болото, а коли наступного ранку зійшло Сонце, і зраділи люди, і змінився світ назавжди, проганяючи темряву заради великого вільного майбутнього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951934
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2022
Бо блакитне!
( пісня)
Коли віра й надія у серці згаса,
Біль та втома в душі, мов тумани,
Затулив розпач хмарами всі небеса -
Знай: мине все, загояться рани.
Бо
Хто хоч раз літав, той знає:
Небо сірим не буває.
Там вгорі воно блакитне.
Чисте і до всіх привітне.
Коли справи усі недоходять до рук ,
І забудеш про мрії і плани,
Пригадай: ти боєць, і козацький твій дух,
Вір: мине все, загояться рани.
Бо
Хто хоч раз літав, той знає:
Небо сірим не буває.
Там вгорі воно блакитне.
Чисте і до всіх привітне
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2022
Вона була десь поруч і дивилась
Здивовано на нас усіх згори.
Чому у цьому краї залишились
Лише страшні зчорнілі кольори?
Лиш біль і смуток вкупі ходять тінню
Між диких божевільних руйнувань.
Чи можуть бути справжніми видіння?
Тут місце лиш для горя та страждань?
Дивилася згори та не хотіла
Іти сюди: тут мешкає війна.
Й зніміла. Захворіла. Посивіла.
Така чужа нерадісна весна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
Одягаю на серце
Подвійну броню.
Пробігаю новини,
Мов йду на війну.
Проганяю буденністю
Розпач і біль.
Скільки болю і горя
На нас звідусіль…
Поміж втрат, руйнувань
Я не бачу весни.
Стали чорними звичні
Колись кольори.
Хай черствіє душа
Та міцніє броня.
Бо нам треба триматися
Кожного дня!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
Жили, любили.
Раділи і мріяли.
Ще й будували.
Навчались і сіяли.
В ріднім краю. Зі своїми законами.
З вірою в Бога, Святими іконами.
Вдерлись вночі.
Ніби звірі припхалися.
Нищили все:
Налякать намагалися.
Крали. Брехали. Стріляли. Вбивали.
Світ наших душ і добра руйнували.
Стали сталевими месники-воїни:
Люттю священною душі напоєні.
Звіра здолають.
Врятують країну –
Світ повернеться у кожну людину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2022
Таким щасливим мало бути літо:
Погожі дні та лагідне тепло…
Усе, чому так хочеться радіти,
Понищило лихе сусіда зло.
Відтоді море – то хіба вже море?..
Відтоді небо – тільки для молитв.
Заполонило всі шпарини горе,
І кожна втрата так тобі болить…
Та сила духу з вірою – незламні
У боротьбі за волю, за народ.
Вже має хтось покласти край прадавній
Війні. Нехай не буде перешкод,
Бо має знов щасливим стати літо
І кожен день, і ніч, і кожен з нас.
Ми навчимося заново радіти!
Відродимо країну – дайте час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2022
На мене вказали: Фас!
.Без жалю і без ремарок
Не знала, що серед вас
Скажених стільки вівчарок.
Не знала, що можна так...
Так легко усе забути.
Так легко списати на час,
Так важко людьми нам бути
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022
смотри, как мелькают картинки:
рты... руки.. тела... глаза...
картинки как поединки,
чтоб все безусловно "Zа!"
здесь трудится суперкоманда:
рождают событья впрок,
и ловит нас пропаганда
на ржавый тупой крючок
у всех их одни аргументы
и страсть в опьяненных глазах,
ведь главное в эти моменты -
посеять и вырастить страх
идеи великой державы,
как слоган, как белый билет,
не ради пустой лишь забавы
внушаются нам столько лет
кричащие эти картинки
кому-то хоть раз помогли?
проспали мы все поединки,
а жить по-другому могли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950108
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.06.2022
Вже навчились тримати біль:
Чи то сильні ми? Чи цинічні ми?
Бо у світлі останніх подій
Очі смутками покалічені.
Звістки ріжуть тебе без ножа.
Люди-звірі вбивають з радістю:
Стерта в них усіляка межа
Пропагандою із ненавистю.
Чи ж прогнати буденністю лють?
Механічно, за планом, втомлено,
Всі думки так далеко снують,
Та вже стрічку новин оновлено.
Вже навчились тримати біль.
Про війну забагато знаємо…
Ми для ворога звідусіль….
Справедливої кари благаємо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2022
77
Был май, и город праздновал Победу:
Семьдесят семь – два ангельских крыла,
И час, когда сказать «Спасибо» деду
За небо мирное опять пришла пора.
И правнуки готовились, как надо:
Плакаты, лозунги, концертные места…
И город весь в преддверии парада
Наряжен был в победные цвета.
Вдоль улиц реют красные знамена,
И школьники построены с утра,
Чтоб встретить техники военные колонны
И крикнуть громогласное «Ура!».
Прилеплены георгиевски ленты
Везде, где можно, даже где нельзя.
Чтоб насладиться праздничным моментом
С восторженной толпой спешим, друзья!
Под «…выходила на берег «катюша»
(в военных песнях с детства знаем толк),
На площадь двинул, каждый шаг утюжа,
Орденоносный наш бессмертный полк.
Все ожило вокруг: «Мы победили!»,
«Спасибо деду…», «Помним!», «На Берлин!»,
«Уж больше никогда!», «Мы не забыли!»,
Но если надо – сможем, повторим…
И полились торжественные речи
С трибун о том, как нам прекрасно жить,
Но чтобы ваши уши не калечить,
Их полный текст придется упустить.
А впереди – народные гулянья.
От хлеба/зрелищ – кругом голова.
Смешалось все, и нет сему названья:
Бессильны смыслы, чувства и слова.
Оркестры, группы, песни под гитары,
Стук ложек из открытого окна,
В кафе все ряженные генералы –
Сто пятьдесят военных – пей до дна!
Уж вечер близится.
Садится солнце в море.
По плану был. Но где ж морской парад?
Зато салют уже начнется вскоре,
Его увидеть каждый будет рад.
А в небе что? Летают самолеты
Весь день они над городом кружат.
Но ведь запрещены сейчас полеты.
Куда же и зачем они летят?
Куда летят над городом ракеты –
Задать вопрос себе мы не должны?
И кто когда ответит нам за это?..
Семьдесят семь – наш пир среди войны
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2022
Було блакитним небо.
Та інший час настав.
Удерся росіянин –
І вкрав.
Був сон у нас спокійний.
Та інший час настав.
Удерся росіянин –
І вкрав.
І мир був в Україні.
Та інший час настав.
Удерся росіянин –
І вкрав.
Були у нас оселі.
Та інший час настав.
Удерся росіянин –
І вкрав.
Лежав в кімнаті килим.
Та інший час настав.
Удерся росіянин –
І вкрав.
Була машина пральна.
Та інший час настав.
Удерся росіянин –
І вкрав.
Було в коморі збіжжя.
Та інший час настав.
Удерся росіянин –
І вкрав.
Були у нас заводи.
Та інший час настав.
Удерся росіянин –
І вкрав.
Було садочки, школи.
Та інший час настав.
Удерся росіянин –
І вкрав.
Було у нас дитинство.
Та інший час настав.
Удерся росіянин –
І вкрав.
Була у нас країна.
Й який не був би час –
Ніколи і нікому
Не подолати нас.
Бо в нас не вкрасти віру,
І волю, і любов.
Ми москалів здолаєм –
Все повернемо знов!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022
- Як ви?
- Норм. Знов тривоги. До ранку! Не спали…
- Діти?..
- Звикли. Давно… В коридорі самі полягали…
- Ти?
Боюсь захворіти. Якби не зірватись…
- Нерви?
- Так. Не зважай…
- Ок. Потрібно триматись.
- Чула?.. Знов…
- Не кажи… Так безбожно гатити…
- Вчора дим після вибухів…
- Слухай, щось треба робити…
- Не поїду! Не можу. Не хочу! Не буду!!! Й не вмовляй. Краще тут.
- …Я їм це не забуду. Де ж ви, нелюди, кіллери та мародери взялися, і у нашу країну, щоб нищити нас, приплелися?!.
- Ти давай не лютуй! Не забудь усе повидаляти.
- Не хвилюйся… Їм іноді варто й таке почитати.
- Обережніше! Як ви?
- Без змін. Десь далеко гуркоче…Може, наші вже близько? Так мрію, так вірити хочу…
- Знов сирена! Де діти? Бувай. Вас усіх обіймаю.
- Молю Бога за вас. Переможемо точно, я знаю. Недарма ж навесні усе квітами я засадила. Недарма ж у садочку старанно дерева білила. Вишиванку свою із волошками добре попрала. І волошки оті недарма я щодня вишивала…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022
Святе тісто.
Захисти від окупанта
Наше місто
І країну, і село,
Щоб на свято всім було
Що поїсти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2022
24.02.22
Сьогодні о п'ятій ранку,
Коли ми спокійно спали,
Російські війська перетнули кордон
Й ракетами нас обстріляли.
/А вот и четверг, послепраздничный день,
Легко ли сегодня вы встали?
Есть новость о спецоперации. Где -
Подробностей мы не узнали.
25.02.22
Тримаймося, друзі, уже шок пройшов,
Та ворог все далі несеться,
У Харкові скрутно, наступний Херсон..
Від втрат вже холоне серце.
/По данным правительства, в Киев войдем
Мы строго по нашему плану.
Встречают цветами, ведь мир мы несем,
Нас ждут, как небесную манну.
26.02.22
Війна третій день. Руйнування та смерть.
До зброї! Боротися треба!
Сирени, підвали - наш захист і твердь.
Європо! Закрий же нам небо.
/Идёт операция. Помощь идет.
Но как же бандеровцев много...
Мы доблестно освобождаем народ.
Вот освободили Чернобыль.
27.02.22
Ще маєм надію примарну, крихку,
В час справді величних героїв:
І Привид, і Кім, і усі ЗСУ -
Врятують, прикриють собою.
Нацисты не спят, но и мы по ночам
Накрыли притонов немало.
Нашли там такое....ни в сказке сказать,
Перо бы то не написало.
28.02.22
Настала пора надзвичайних подій,
Весь світ солідарний із нами!
Важкий і безжальний попереду бій
З підступними ворогами!
Стреляют нацисты своих же людей.
И грабят свои магазины.
Пощады им нет. Вот ещё пару дней -
Готовы ракеты и мины...
Ось так починалась прадавня війна,
Що йде не одне покоління.
Нехай же нарешті скінчиться вона.
Прийде Перемога й Прозріння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2022
Всю Божу ніч летіли літаки
Глибоко у пітьмі. Аж понад хмарами.
Дивилися розгублено зірки
За тими демонічними примарами.
І вуха затуляли від журби.
І очі свої плющили від сорому.
Бо знали: від смертельної сівби
Всю добру землю буде переорано.
Бомбили все: і села, і міста.
Горіла ніч, і смерть сміялась голосно.
Та наша лють до ворога зроста
Щодня. Хоч як би нам не було болісно.
О клятий ворог! Вже немає меж.
Як можна нищити людське в людині?!
Та нас уже нічим ти не візьмеш,
Ми як ніколи сильні. Ми єдині!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2022
До мами...
Як ти, мамо, близька та далека?
Дні важкі, ніби довгі роки...
Чи вернулись додому лелеки?
Як долаєш тривожні думки?
Чи лякає іще серед ночі
Той жахливий ракетний сигнал?
Чи звикають до темряви очі?
Чи достатньо глибокий підвал?
Чи тобі усього вистачає?
А брендуші цвітуть як завжди?
Бо ж без квітів весни не буває.
Вона буде, лиш трохи зажди.
Ти не бійся за нас, ми в порядку.
Мов у Мордорі тут живемо.
Про війну тут не можна. За згадку
Геть біда. Поки що мовчимо,
А вгорі літаки пролітають,
Ті, що смерть вам на крилах несуть.
Та прокльони їх наздоганяють,
Може, в полі десь чистім впадуть?
У каналі вода каламутна...
Та кривава, та мертва вода.
Тут раділи. Та досі не чутно,
Чи садитимуть дачі? Пора...
Нас колони вже менше лякають,
Ті, що з вражою буквою ЗЕД.
Їх не квітами в вас зустрічають,
А вивозять ногами вперед.
Знаю, в мінах знайомі дороги.
Знаю, що не вціліли мости.
Після нашої ж Перемоги
Світ відразу захоче цвісти.
Ми зустрінемось там, біля хати,
Всі разом за святковим столом.
І нам буде про що помовчати,
І від щастя поплачем разом.
Ну а поки тримаймось щосили.
Закликаймо щасливу весну,
Буде так, як усі ми просили.
З нами Бог, а іще - ЗСУ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2022
Я дивилась у вікно.
Там гуркотіли танки і ще щось страшне.
Вони везли смерть усім, кого я люблю.
Тріщав безсило асфальт під довжелезним залізним тисячоногом.
І день. І два..І три...
А я мовчки дивилася у вікно і перетворювалася на холодний важкий нерухомий... камінь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2022
У Чорному морі є острів скелястий.
Малесенька смужка твоєі землі.
Так схожий чомусь він на вільного птаха,
Що крила в польоті розправив свої.
Просолені морем, сповиті вітрами,
Гартовані скелі - для когось це дім.
Лиш птахи і люди - серця полум'яні-
Знаходять надійний притулок на нім.
Тут сонце встає і сідає у море,
Тут воля, тут простір, безмежна краса.
Тринадцять борців, ці тринадцять героів
Надійно боронять свої небеса.
Тут мужність і витримка в скелі вростають,
Для сумнівів місця ніколи нема.
Тринадцять героів завжди захищають
Цю землю. Чи літо, чи знову зима...
Був лютий. Був бій. Вороги налетіли
З сирого болота, з чужих берегів.
Лякали, до зради примусить хотіли
Цих хлопців - ясних соколів...
Та зрощені в волі розправили крила,
Хоч знали: підтримки не жди від своїх,
Стояли на смерть, поки вистачить сили,
Між скель цих холодних, німих.
У Чорному морі є острів Змііний.
Малесенька смужка землі.
Він схожий на мертвого вільного птаха,
Що крила колись ще розправить свої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2022
Бах! Бах!! Бах!!!
Тра-та-та-та-та-та...
Встала дибом
Шерсть у кота:
Тут мальчікі іграют в войнушкі
- Ето вам нє ігрушкі.
Прямо по курсу... Шарах!
Навєдьом на вас страх...
Команда...Впєрьод...
Враг нє пройдьот...
Ах так? Живой?!
Получай ножевой!
Летіт ракєта.
Пять минут до конца света..
Тут мальчікі іграют в войнушкі.
Досталі снаряди і пушкі.
Построили рєдут і команди ждут.
І тут...
"Домо-ой! Обєдать пора!"
Окончена ваша ігра..
І мальчіки бєгут домой.
І каждий конечно живой.
Дєтьми они так і осталісь:
Іграли - не наігралісь..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2022
В чем величие, "брат", скажи?
В вековой беспросветной лжи?
В глупой вере, что твой народ
От беды целый мир спасет?
Или в грохоте канонад,
Что в чужие дома летят?
Свято веря в свою страну стелешь "мир",
Но несёшь войну.
Пеплом, смертью пугаешь всех.
Не величие это. Грех!
Быть изгоем тебе всегда:
Ты и есть та чума- беда!
Почему безнадежно нем?
О себе избегаешь тем,
Повторяешь, что говорят...
Нет, не в силе вся сила, " брат".
Сила в правді і велич в ній.
В доброті. У руці міцній,
Що підтримає ще і ще,
Ще й підставить своє плече.
... Як втомилися ми від втрат, що завдав нам так званий " брат".....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940345
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.02.2022
"Руки геть від України.
Всохне хай рука Кремля", -
В ці непевні дні, години
Промовляє вся земля.
"Руки геть від України.
Час об"єднання настав.
Сильні ми, коли єдині
В захисті свобод і прав!"
"Руки геть від України" -
Це найбільша із вимог.
Знає кожна хай людина:
З нами світ і з нами Бог!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2022
Був вересень теплий.
Урок за уроком
Ішли своїм звичним розміреним кроком,
То гамір, то тиші щасливий момент,
І дзвоник, одвічний шкільний диригент:
Аж ось серед дня звідкись чутка взялася
Й миттєво по школі усій розійшлася,
Що всю непотрібну нам літературу
Здадуть за годину на макулатуру.
Ну й що? Хай здають, скільки може лежати?
Роками лежати! І всім заважати.
А так якісь кошти. Я вам скажу більше:
Здадуть й книгосховище – вже веселіше.
Звільнили п’ятьох парубків з фізкультури,
Щоб знесли у двір стопки літератури
В коробках, у в’язках, чи насипом просто –
І от вже гора вище Кримського мосту.
- Алло, слухай, тату, тут справа є дивна.
Лежить купа книг. Може дома потрібна?..
Окей, називаю. Якийсь є Франко.
Васильченко, Маркс – не потрібний ніхто?..
Кобзар.
- Цю візьми. У село завеземо
Бабусі. Що ще?
- Та дивлюсь. Щось знайдемо…
Бокаччо. Стендаль. Етикет. Право. Мова.
Історія Русів. Така гарна, нова.
Грушівський, Субтельний… А ось словники.
Ого, як багато. Усі ящики…
Нічого не треба? Ну добре, давай,
Вже звоник, пора. Щось слабкий урожай…
Був вересень теплий.
В дворі просто неба.
Лежали книжки, ніби так їм і треба.
Чекали. І кіт поруч сонний лежав.
Лиш вітер пожовклі сторінки гортав………..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2021
Відчуй, як же пахне дощ!
Один із найкращих запахів.
Із вулиць, бульварів, площ
Те свіже відлуння ляпахів.
Послухай, як дощ шумить,
Він миє деревам голови,
Співає вода, бринить,
Виблискує, ніби олово.
Змиває всю втому дня,
Що так хвилювало й сталося,
Смішна ота метушня,
Що цінною всім здавалася!
А небо ще й як гримить!
Так, ніби на когось свариться.
А я посміхаюсь в цю мить.
Дивлюся з вікна й посміхаюся.
Бо подумки я не тут –
Босоніж бреду по вулиці,
І теплий калюжі бруд
Крізь пальці до мене тулиться.
Танцюю з дощем в цю мить
Хоч подумки. Як нам весело!
А дощ все гучніш шумить,
А світ весь залито-знесено.
Відчуй же, як пахне дощ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2021
Небо убралося так урочисто!
З хмар нанизало пухкого намиста
І розстелило навкруг, скільки видно,
Сукню найкращу, прозоро-блакитну,
Сонцем золочену, вітром голублену,
Птахами шиту, яскраву, улюблену.
Ніжно-ефірну, оту особливу,
Що дістається лише в мить щасливу.
Як небо квітне у цей день погожий,
Сонячний, тихий, на посмішку схожий.
Кращої не уявити картини.
Може, у неба тепер іменини?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2021
На межі весни і літа
Небо хмарами повите,
Вите, ще й мережане,
Лиш на мить збережене.
На межі весни і літа
Море бурунами вкрите.
Білими, аж сніжними,
Мов хмарини ніжними.
На межі весни і літа
Стала вся земля зігріта
Снігом тополиним,
Щебетом пташиним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2021
Коли в холодний день лютневий
Зима зустрінеться з весною,
Повіє вітер березневий –
І ніби пахне вже травою,
Коли захочеться спитати:
«Яка ж погода має бути?»..
Так болісно тебе згадати,
Так хочеться тебе відчути.
Коли сніги спливуть водою,
Тепло наповнить наші душі,
Лечу у спогадах з тобою
Шукати за село брендуші,
Чи у поля. Візьмеш з собою,
Де зріє золота пшениця, -
За нами – курява. Навколо ж
Краса – не можна надивиться…
Яскравий виринає спогад,
Там радість навпіл із виною,
Лишаючи по собі здогад:
Ти все одно завжди зі мною.
Коли зимою-сивиною
Скує, мов кригу, біль розлуки,
Повіє здалеку весною…
Так пахли, тату, твої руки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021
От яка-така красота,
Коли вдома нема кота....
Не розбудить о п'ятій ранку
Із вимогою свого сніданку,
Не попросить з-під крану води:
Не таку ви налили сюди.
І пісні не захоче волати,
Невдоволено харч загортати,
Він не буде терпляче чекати
За обідом від кожного "плати",
Не проскаче конем по хаті,
Ніби в нас тут кошаче паті,
Від нудьги, як набридне все,
В ліжко іграшку не принесе....
Прибирати забудеш втому,
І збирати по всьому дому
Старі кігті і вуса, вовну, –
Від кота її в домі повно.
На гостей кіт не стане шипіти...
Уціліють кімнатні всі квіти...
Ні сюрпризів, ні збитків в оселі,
Тож чому всі сумні-невеселі?
От яка-така красота,
Коли вдома ти маєш кота!
З ним зігрієшся посеред ночі:
Заспокоїть, приспить, замуркоче,
Ще й подивиться щиро в очі:
Можеш гладити, скільки хочеш.
За обідом до нас підійде,
Чемно лапки на стіл покладе,
Ніби знає: він більше, ніж кіт,
Бо живе з нами вже стільки літ!
За сто кроків почує тебе,
І зустріне завжди, й проведе,
А як щиро тобі він зрадіє,
А як тихо він слухати вміє,
Цінувати сім’ю і дім,
Довіряти домашнім всім.
Наш веселий, смішний чарівник,
Він з’явився – і смуток десь зник.
Інспектує він кожен твій крок:
То зі столу вкраде огірок,
Понадкушує диню й кавун,
Отакий він чудний, наш мейкун,
Він наповнює всі наші дні;
Замаскується десь на вікні
Чи розляжеться десь на дивані,
Мов розніжена леді чи пані.
Завжди поруч, і повний контроль,
Мабуть, знає й від компа пароль.
Він такий, аж захоплює дух,
Просто кіт – це найкращий твій друг!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904270
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021
Вже нічка спустилась. Так хочеться спати…
Порину у сон я дитинство шукати.
Де мама і тато, живі і здорові,
А ми ще малі, у достатку й любові.
Он стежка до річки. Пухка і гаряча.
Камінчики гострі, та я не заплачу.
А зліва – город, можна вже й просапати,
- І в річку – пилюку і втому змивати….
І в лагідних водах загояться рани,
Тут рибою пахнуть ранкові тумани…
Он тато – чимдуж «у поля» поспішає,
Он мама – корову з воріт виганяє.
У двір повертаюсь – тут тихо й спокійно.
Вмивається котик, виспівує півень.
Сідаймо і ми вже нарешті до столу.
Все свіже, своє, навіть не охололо...
А сонце ж пече й крізь фіранку строкату…
Від нього сховатись тікаємо в хату.
А там – прохолода! Затишно, як вдома,
Коли кожна річ дорога і знайома.
Обідня пора. Я на стіл вже накрила…
Як борщиком пахне! З любов’ю зварила.
Шкода, тільки тато не зміг: не леваді,
Обідає, мабуть, десь там, «на бригаді».
І знову – у річку. І знову – пірнути.
І літо барвисте по вінця відчути!
Ми знову акули! Ми знову медузи!
Вже вариться ціле відро кукурудзи!
Кавун вибираємо, як їх багато…
І квас, що привіз на гостинець нам тато.
І мамин пиріг запашний і рум’яний,
Мов ця літня днина – щасливо-духмяний.
Поглянь: повен двір золотої пшениці,
Щоб стало на рік для худоби і птиці…
Сушити, носити і двір підмітати,
Аж ось вже і сонцю пора засинати…
Як пахне дитинство дощем і травою,
І сонцем гарячим, росою рясною,
І хлібом, і медом, і батьківським словом,
Найкращим у світі твоїм отчим домом.
Шкода, та пора вже мені прокидатись,
З дитинства в доросле життя повертатись.
За спогади ці, що у серці голубим,
Завжди будем вдячні батькам нашим любим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2020
Хто сказав, що народ – це спина і коліна?
Мій народ – споконвіку незламний борець.
В нього крила - міцні! Його сила - нетлінна!
Не слуга мовчазний – трудівник і творець!
Мій народ – це добро, працьовитість та віра,
Що споганили розпачем біль та нужда.
Вчиться він, через галас звучить його ліра,
Й у полові знаходить премудрість зерна.
Де ж його поводир, що здолає зневіру,
Що Мойсеєм-пророком вестиме народ
Й буде жити для нього, і справдить довіру,
Не для лавр, марнославства, хвали й нагород?
Хай кружляють круки, нехай брешуть лисиці,
Що народу нема, і вже близько кінець –
Він, мов Фенікс, завжди із руїн відродиться,
з теплоти наших щиро-гарячих сердець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020
Коли не хочуть нас почути,
І час непевний настає,
Я знаю: так не має бути.
А є…
Я знаю: гірше від отрути,
Коли Країну – на шматки!
Волаю: «Так не має бути!
В штики!".
Коли навколо стільки бруду,
І так далеко до мети,
Я вірю: так НЕДОВГО буде.
А ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020
Ковз, ковз…
Повз, повз.
День ковз,
Ніч повз.
Зупинись. Де ти є? Куди йдеш і чому поспішаєш?
Що несеш і навіщо? Що робиш? Для чого живеш?
У екранах блакитних щомиті онлайн зависаєш,
Щось шукаєш постійно, та вряд саме там це знайдеш…
Ковз, ковз…
Повз, повз.
День ковз,
Ніч повз.
Подивись: це твій світ, не три де, навіть ка не чотири,
Справжнє небо, і вітер, і люди, - все плинне життя.
Час летить, і згасає, хто поруч, марнуються сили,
Не вловив – значить втратив. Проґавив – нема вороття.
Ковз, ковз…
Повз, повз.
День ковз,
Ніч повз.
……………………………………………………
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020
Тануть дні до відпустки так швидко,
Мов піна морська.
І від планів сміливих все важче
Ночами заснути.
Ось, здається, ще мить –
Зникне сіра картина міська,
Іще мить – і блакитну безмежність
Ми зможем відчути.
Ми станемо птахами,
Ми будем летіти
Над білими хмарами
Чого ще хотіти?
Сталевими крилами
Блакить розрізати,
Щоб вирій за обрієм
Знайти-відшукати.
У валізи вкладаємо гори
Надій-сподівань.
Щось співає в душі, то сміється,
А то завмирає.
Вже готові до змін. Вирушаймо мерщій без вагань!
Бо вже подорож там, за вікном,
Нас в обійми чекає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2020
Вже південні вітри нам до днів доточили години,
І обсіли верхівки тополь галасливі шпаки,
Вже запахла земля, і ведуть всі до неї стежини,
Бо давно вже вона зачекалась людської руки.
А Михайлівні що? Ій давно тільки того і треба!
І, щоб зиму і з тіла прогнать – краще всіх нагород, –
До землі!..
А вона ж навесні так і кличе, мов небо!
Тож спішить наша бабця на свій невеличкий город.
Тож летить до землі. Тільки ноги не ті уже стали:
Не встигають спішити по цим стопройденним стежкам.
Із собою (вже звичка) води скільки може узяла,
Пов'язала хустину квітчасту, мов справді у храм.
Проминула і сквер, і фонтан, де б водиці набрати,
Та не можна, бо лають за те, бо то ж справді фонтан…
Ну то й хай воно так. До каналу ж – рукою подати,
А відтіль півшляху – і город завидніє он там.
На мосту зупинилась, щоб подих злегка перевести.
Подивитись, як ліс вироста, де шуміла вода,
Так іскрилось на сонці життя, що й очей не відвести,
Яка сила була, а яка глибина й широта!
…І згадались часи щасливі,
Як були молоді-красиві,
Як жилося і як булося,
Як шуміло на ниві колосся,
І городина родила,
Всього вдосталь!
Де й брались сили?..
Потім раз – і води не стало.
Із калюжі воду черпала.
А сусідка, що угорі
Все раділа, що комарі
Зникли. Нащо їй та вода?...
Не найбільша з усіх біда…
І зітхнула, сльозу змахнула,
Ніби все життя пом’янула,
Й від каналу все далі й далі
Понесла всі свої печалі…
Березень 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2020
Бірюзова весна народилася в синьому морі.
Погойдалась на хвилях, аж море почало палать.
Заплела свої коси густі та іскристо-прозорі,
Й поспішила на берег по ложці себе роздавать.
Наділяла усіх просто так, безкорисно і щиро,
Бо щаслива була і духмяна,як дні весняні.
І неслася чимдуж, бо у вітру позичила крила.
Частувала усіх. Найсолодше дісталося мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868017
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.03.2020
Поставлю Країну на кін:
А раптом життя - це шоу?
ЗЕлена весна прийде в дім,
Як в фільмі зметемо ПОрох...
А раптом система впаде,
І стануть усі щасливі,
А тих олігархів - геть,
Вони проти нас безсилі!
Ми гроші розділимо всі,
І той МВФ проженемо,
І мов в серіальній красі
По- людськи хоч раз заживемо...
О Боже, як хочеться змін!
Вирішую руба питання:
Поставлю країну на кін:
Гуляю я на останнє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831842
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.04.2019
Вже пахне осінь стиглим
Вчорашнім днем.
А зиму не обскочим,
Не обминем,
Попереду лиш темінь
І холоди,
Такі невтішні здогади,
Й спогади.
Приспів
І хай скидають листя старі дуби.
В траві пасуться голуби, голуби.
Воркують серед кленів і ялівцю,
Бо з нами зимуватимуть зиму цю.
Услід за літом осінь -
В дорогу клич.
Услід за нею радість
З очей, з облич,
Впадаємо у сплячку
Аж до весни.
Такі невтішні справи,
Зимові сни...
Нечутно підступають
Порожні дні,
А чорно-білі барви
Такі нудні.
Та хмари темні теж
Розступаються:
Хтось відліта, та хтось
Залишається…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2019
Дивись: у високім небі
Так вільно розправив крила,
Так легко вита над нами
Якийсь сизокрилий птах.
Не можу очей відвести.
Не заздрить йому несила,
Бо неба політ відчути
Вдається лише у снах.
Приспів:
І море для них – не відстань,
І небо для них – не відстань,
А люди – малі комахи
З високої висоти.
Вони ж і без мови знають,
Куди і чому літають,
Над нами вони кружляють,
А з ними літаєм ми.
Птахи полетять у вирій –
Як сумно без них лишатись.
Вертають коли додому –
Стає щасливішим світ.
Ключем відмикають небо
Крізь бурі, шторми і втому.
На крилах несе надію
Привільний отой політ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2018
Загубилось в морі тепле літо.
Дощик виграє осінній джаз.
Я гортаю спогади зігріті
Про щасливий і безжурний час.
Приспів
Шу-шу-шу. Я про море напишу.
Ша-ша-ша. Лине чайкою душа.
І в цю мить розливається блакить.
І в мені море хвилями шумить.
Бачиш: заіскрились, засвітились
Під промінням хвилі-буруни,
Як би сильно зараз я хотіла,
Щоб співали знов в мені вони.
Приспів
Ілюстрація до пісні від Дідик Анастасії
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806170
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 10.09.2018
Ми прокинулись в місті,
Де немає дітей,
Де кружляють ворони
Зграями.
Місто-пустка без змісту
Та втішних вістей…
Псевдоосінь страшить
Врожаями.
Ржаве листя вкриває
Дороги масні.
Люди в масках маскують
Погляди.
Чим дихнути немає.
Лишились самі
Небилиці, чутки
І здогади.
Нам би неба ковток,
І надії шматок…
Нам би віри в майбутнє зоряне…
І схилилась калина без ягідок,
До землі, кислотою зораної.
06.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805709
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.09.2018
Вже пахне літо в"ялим полином,
А ранки свіжі сплетені з туману.
Крилатий сум танцює за вікном
Прощальний вальс з жіночого роману.
А літо лічить враження й думки...
Усі враз зазбиралися в дорогу,
Останні дні складаюючи в сумки,
Бо осінь вже крадеться до порогу.
Позаду море, спека і пісок,
Позаду миті ті безмежно-сині.
А далі...золота пора. Лиш крок -
Ми з літніх перетворимось в осінні.
04.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805483
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.09.2018
(пісенька)
Дощика, дощика виглядаємо.
В немо ми дивимось і зітхаємо.
Хмарка з"явилась - і десь поділася.
Жити без дощика ми стомилися.
Приспів
Піди, піди, дощику, у садок -
Буде повно фруктів і ягідок.
Піди, піди, дощику, у поля -
Звеселіє нива і вся земля.
Піди, піди, дощику, та й рясний,
Ти для нас жаданий і дорогий.
Дощика, дощика в неба просимо.
Кличемо в гості з весни до осені.
Спраглі дерева колишуть вітами,
Трави сумують разом із квітами.
Приспів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797126
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.06.2018
Оранжевое солнце
Все ниже опускалось.
Звало в дорогу лето.
А то - со мной прощалось.
Три месяца дружили,
Играли мы с тобой.
Ах, солнечное лето,
Куда же ты? Постой...
Но лето, улыбнувшись
В ответ в последний раз,
Скрывалось за туманом
И покидало нас................
31.08.1989г. (з дитинства)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792202
рубрика: Поезія, Детские стихи
дата поступления 18.05.2018
Оранжевое солнце
Все ниже опускалось.
Звало в дорогу лето.
А то - со мной прощалось.
Три месяца дружили,
Играли мы с тобой.
Ах, солнечное лето,
Куда же ты? Постой...
Но лето, улыбнувшись
В ответ в последний раз,
Скрывалось за туманом
И покидало нас................
31.08.1989г. (з дитинства згадалося)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792197
рубрика: Поезія, Детские стихи
дата поступления 18.05.2018
Оранжевое солнце
Все ниже опускалось.
Звало в дорогу лето.
А то - со мной прощалось.
Три месяца дружили,
Играли мы с тобой.
Ах, солнечное лето,
Куда же ты? Постой...
Но лето, улыбнувшись
В ответ в последний раз,
Скрывалось за туманом
И покидало нас................
31.08.1989г. (з дитинства згадалося)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792195
рубрика: Поезія, Детские стихи
дата поступления 18.05.2018
Оранжевое солнце
Все ниже опускалось.
Звало в дорогу лето.
А то - со мной прощалось.
Три месяца дружили,
Играли мы с тобой.
Ах, солнечное лето,
Куда же ты? Постой...
Но лето, улыбнувшись
В ответ в последний раз,
Скрывалось за туманом
И покидало нас................
31.08.1989г. (з дитинства згадалося)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792187
рубрика: Поезія, Детские стихи
дата поступления 18.05.2018
Оранжевое солнце
Все ниже опускалось.
Звало в дорогу лето.
А то - со мной прощалось.
Три месяца дружили,
Играли мы с тобой.
Ах, солнечное лето,
Куда же ты? Постой...
Но лето, улыбнувшись
В ответ в последний раз,
Скрывалось за туманом
И покидало нас................
31.08.1989г. (з дитинства згадалося)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792186
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 18.05.2018
Про нiж у спину
(моїм учням)
Тоді, як рвали на частини
Тебе новини,
Коли для того, щоб не слухать,
Стуляла вуха,
Коли чекала щохвилини
Ножа у спину,
Від сліз ховалась в коридорі
В своєму горі,
Щоб вороги не помічали,
Бо їм все мало...
Я йшла у клас із гордо піднятою
Головою,
Бо серед вас була,
Неначе за стіною,
Бо нам із вами зовсім нічого
Ховати,
І ви не станете про зайве
Тут питати.
Усі ви різні. Але кожен з вас
ЛЮДИНА,
Тому і жоден не казав
Ножем у спину.
23.04.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2018
(для дітей)
Вже набридла Зима, холоди-заметілі.
Знавісніли усім кольори чорно-білі.
Але десь за горами бариться Весна.
Чи дорогу до нас вже забула вона?
А весела Весна так до нас заспішила,
Що палітру свою кольорову згубила,
І не може ніяк розшукати її:
Десь лежить в кучугурах, чи, може, на дні…
Кличе друга свого, Вітерця-легкокрила:
- Любий брате, порадь, чим зарадити ділу.
Ти мені підкажи, як палітру дістати,
Адже без кольорів як весну починати?
Вітер брови нахмурив і лоб почесав,
Трохи зважив усе і поважно сказав:
- Знаю, де золоту можна барву узяти.
Її в Сонечка нашого треба спитати.
А блакитну у неба ти щиро проси:
Це чудесні, найліпші з усіх кольори.
Ми змішаємо їх, розфарбуємо світ,
Все зеленим розквітне від трав і до віт.
А без цих кольорів нам зими не спинити.
І чи варто без них, без Весни в світі жити?..
Весна 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791892
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.05.2018
Перекрасились,
перекрасили...
И отмыться уж
в нашей власти ли?
Даже небо - смотри - полосатое,
Может, в этом мы виноватые?
Как матрешки
Стали похожими:
С недодушами, с недорожами.
25.04.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791606
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 14.05.2018
(Переглядаючи телеканали)
Десь там, під Донецьком,
Людей убивають.
Добре, що далеко,
Моя ж хата скраю.
А он у Слов"янську
Захопили владу.
"Наша хата скраю",-
Дам я вам пораду.
Стали воювати,
Крим анексували.
Моя хата скраю -
Мене ж не спитали.
Рвуть нас всі, шматують,
Вже країна чорна.
Вона ж завжди скраю,
І поперек горла
Тим, хто зневажає:
Люди другосортні,
Що позаселяли
"Їх" краї курортні.
...Чи ж були інакші,
Чи хохлами стали,
Тими, хто лиш скраю
Правду виглядали?
Поки в теплім домі
Ми чекаєм раю,
То згорить і хата,
Та, що була скраю.
17.04.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791604
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.05.2018
(Блакитний Березень)
хмарками вбралися тополі
у березневому вікні
в безмежжі синім стільки волі
як завжди в нас напровесні
в очах небес блакитне щастя
щоразу свіже і нове
від березневого причастя
душа піснями оживе
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791227
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.05.2018
Таке густе від пахощів повітря...
Здається, розбіжусь - і полечу
Над білими деревами, що в квітні
Дають краси напитись досхочу.
І, линучи над ніжним білопінням,
Мов чайка серед білих бурунів,
Співати пісню Божому творінню,
Щоб рідний край наш завжди зеленів.
23.04.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791226
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.05.2018
Падає листя, падає,
Вітер журбу несе.
Осінь усім нагадує:
Швидко мине усе.
Мокнуть в калюжі спогади,
Журно тьмяніє лист…
Хиби, підозри, здогади
Інеєм узялись.
Падає листя, падає…
Дощ позмива красу.
Теплий твій погляд згадую,
В зиму сумну несу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2018
Туман, туман долиною,
Добре жити з родиною...
Т.Г.Шевченко
Коли на землю спускалася довга осіння ніч, баба Уляна звично замикала зсередини хиткі скрипучі двері літньої кухні. Спочатку на клямку, потім на замок, що крутився не в ту сторону, далі прив’язувала до дверної ручки пояс від старого халату, зачіпляючи його за гвіздок, надійно вбитий поруч, і нарешті накидала добротний залізний гачок. Тепер все. Встигла майже засвітла.
Далі зітхала, зашторювала два невеличкі віконця, у які вже заглядала лячна темінь, молилася за дітей, онуків, вимикала тьмяну економічну лампу і лягала на незручний, трохи закороткий старий диван. Колись на ньому в хаті спали її хлопчики, а потім він перекочував сюди і прижився.
Як завжди, намагалася нічого не думати. Нічого не згадувати. Ні за кого не хвилюватися. «От сьогодні ляжу й засну», - вмовляла себе.
Та сон, як завжди, не йшов.
- Ч-ч-ч, - вимкнувся холодильник.
Тепер лежатиме, мов у підземеллі. Від тиші вуха позаклада.
Витримавши з півгодини, встала.
Майже навпомацки, при зеленуватому світлі електронного годинника налила кип’яченого молока, набрала ложку густого меду… Смаку не відчула.
Іще полежала, відганяючи думки.
Нога німіє…Ох-ох…
Засвітила лампу. «Почитаю». Розгорнула стонадцять разів перечитану, напам’ять знану збірочку. Гарні вірші, мов ліки від серця. Та настрій не той…
Загубився десь сон, обминає її прохолодну осиротілу домівку.
«Спробую рахувати телят. Одне. Два. Три…П’ятдесят сім… Сто сорок дев’ять… Ні, не те».
…Поганий був день. Так швидко минув. Нічого не встигла зробити, й записати в зошит нічого… Завтра треба у курей почистити, собакам каші зварити, до сусідки за молоком… біля дверей одвалилося… підмазати… здається, цемент закінчився… листя підмести… а-а-ах… хату провітрити… у касу сходити заплатити… ах-х-х…
- Гав-гав, - чомусь захвилювався Батон.
Насторожилася.
- Бах! – зненацька щось вдарило в шибку і розірвало тишу неймовірно голосним відлунням.
Німий жах скував усе тіло, думки застрибали, мов навіжені, серце закалатало, що не дихнути…
Лише за довгу мить примусила себе визирнути в темну пустку вікна. А там хоч в око встрель. Ні душі. Село ніби вимерло: жодного вогника, жодного людського звуку. Лише вітер грає на дротах своє «у-у-ууу» та коли-не-коли обізветься пес.
«А-а, то, мабуть, гілка суха. Старіють дерева разом з нами… Зі мною…».
Баба Уляна досі не могла звикнути, що колись переповнений галасом двір опустів. Скільки було метушні, скільки сил… Невже це було з нею? Так мріялося тоді про відпочинок, і от – дожила. Від лежання кості болять. Гіркий жаль за втраченими щасливими днями постійно ятрив серце.
Яка ж довга ніч… І навіщо вона така?.. Хто вигадав, щоб оце стільки часу людина марно лежала? Швидше б сонечко сходило…
Накапала сонних крапель, лягла. Мабуть, скоро почнуть перекличку перші півні. Колись в цю пору виглядала синів з дискотеки. Отак стояла сама у провулку за стовпом, щоб не помітили, й чекала знайомих кроків. І не страшно було. Молодь гуляла до ранку… Тепер же пороз’їжджалися з села хто куди, залишивши їй саму старість…
- Ш-шкряб-б…ш-ш-ш…- почулося згори.
Мабуть, хтось лізе. Мишка-норушка чи куниця-сестриця. Може, й кіт-паскудник вештається. Дня йому мало. Треба буде завтра якось вилізти на ту драбину й глянути... І все ж не сама – аж посміхнулася й потихеньку встала.
Холодно. Закуталася в улюблений махровий халат, що колись подарував Славко на п’ятдесятиріччя. Отаке воно життя: халат лишився, а чоловіка нема. Вже третій рік без господаря, а все розмовляє з ним:
- Добре-добре, завтра увімкну котел. Не дай Боже захворіти… Пенсія ж – на сміх курям…
- Кукуріку-у! – озвався перший півень.
- Кукуріку! – понеслося луною…
- Північ, – промовила чи то вголос, чи про себе.
Не спалося. Вітер улігся. Тихо, хоч мак сій. Покрутила коліщатко радіо, хоч знала, що вночі наші мовчать. Може, десь музику транслюватимуть.
- Пс-сс…дру..у…стірр-і… бжж …стало старжение… а сєйчас випуск новостєй, - змінювалися хвилі.
- Ну що ж, послухаю «новості».
Хвилин десять намагалася щось розібрати. «Такі чудні… А говорять, що й гріх слухати. Вивертають, викручують… Чудні… Хай їм... Краще шитиму».
Знову тиш. Неквапно дістала голку, трохи поморочилась з ниткою (очі вже не ті…) і стала латати свої спогади, що яскраво вимальовувалися перед очима.
Ось вона бачить лапатий сніг. Так його багато! Тихо-тихо лягають пухкі клапті на тротуари. Поруч подруга Зінка, а позаду двоє веселих парубків їх наздоганяють. Вона вже знає, що серед них – Славко, її майбутній чоловік, але хвилюється, як тоді… Як він тоді подивився на неї!.. А місто таке чисте, а вона така рум’яна… кров з молоком…
А далі згадалося, як вперше приїхали сюди в село до батьків, як сподобалися їй річка і парк, і ця земля, і батьки такі уважні…
Далі пішли діти. Первісток Льонька. Такий розумний, славна дитина… Гарно вчився, по господарству допомагав. Чоловік до смеркання на роботі, на жнива взагалі… Важко було, ледь кінці з кінцями зводили… Набралися господарства, ні в чім дітям не відмовляли. Старалися, щоб не гірше, ніж інші… Віктор, другий син, характер мав складний, владний, частенько вони з батьком шукали спільної мови, й сама сварила його… А меншенький, Петрусь, – то була їхня надія на спокійну старість. Лагідний, уважний, кращий учень і спортсмен… Іноземні вчив на льоту… От і живе тепер по закордонах… Ніхто не залишився біля батьків. А справді, що тут у селі робити? Роботи нема, а на землі спину гнути за копійки…Старший все хотів вибитися в люди: продав батьківського човна, набрався валютних кредитів… ой, краще не згадувати… Добре, хоч живим лишився. І пара хороша знайшлася йому, але ж так далеко живуть… За Віктора… ох-ох… проти ночі краще не згадувати. Зв’язався не з тими людьми, позичив грошей, у політику поліз… Тепер ховається десь від усіх…
А земля ж потребує господаря…
Не стало чоловіка – кому тепер усе це потрібне, хто догляне все після неї… Стоїть хата з килимами-кришталями, тисне своїми розмірами на бабу Уляну. А їй би забитися в теплий куточок і заснути…
Хоча чого це вона так розклеїлася? Он на їхній вулиці – самі баби лишилися. І Бриганчиха, і Смолянка… Живуть же … якось живуть. Сидять, як і вона, з осені до весни по літніх кухнях, щоб хати не опалювати… Економісти… Ліхтарі по вулицях познімали. Отак будеш іти вночі по селу – заблудишся… То нічого, он, кажуть, знову комуналка здорожчає… Точно доведеться як той … казав – соломою топити.
Стіжок за стіжком, закінчила своє нехитре шитво.
- Кукуріку, – почулися другі півні.
Отак і година минула…
«Може, шапочки онучкам вив’язати, чи рукавички?.. От поїду завтра у місто і виберу найкращу пряжу… Але яку? Так рідко бувають в гостях, чи вгадає їхні смаки? Буде потім дитина думати, куди бабусину шапку сховати…
Як скучила за ними! От би зараз хоч на хвильку поглянути, як вони… Мабуть, повиростали, красуні бабусині… Невістка радила купити планшет і спілкуватися по Інтернету. Хтозна. Он сусідки є, то й що… так і не навчилася користуватися. Тільки нервує і плаче від безсилля. Пізно вже вчитися, не її час. Хай молоді ті планшети-інтернети розуміють. А їй хоча б цьому дати лад. Може, майстра запросити, щоб пульт налагодив… і перенести-таки телевізор з хати сюди. Славко останнім часом не міг його дивитися – так дратували новини, нескінченна балаканина з пустого в порожнє. Тепер вже нічого його не дратує, нічого не болить», - змахнула скупу сльозу з колись вродливого личка.
- Тук-тук…тук, - затарабанили важкі краплі у скло.
- Ось і дощик, - не то зраділа, не то засмутилася. Так справно вибиває такт. Усе швидше й швидше…
Загримів ланцюг – Батон сховався в будку.
Гарно поливає… Як тоді…
І хвилюючий спогад знову обпік душу. Важкий, ніби загрузлі в багнюці чоботи. Болючий, ніби незагоєна рана. І хоч як відганяє – вертається й вертається.
Усе почалося з того, що захворів дід Славко. А що в селі? Ліків старі накупили, а все гіршало. Фельдшерка порадила їхати в район. Там протримали тиждень – і жодних результатів. Далі – обласна лікарня. Тут-таки нарешті встановили діагноз. І всі жахнулися… Навіть діти покидали свої нескінченні справи, приїхали до батька… прощатися… Таке пережили – не дай Бог нікому. Але з часом пішло на поправку. Полегшено поверталися старі в село з надіями і вдячністю всім небайдужим, хто підтримав. І вже здавалося, що все позаду, аж тут почалося з землею…
Невідомо, як то сталося. Зараз уже й неважливо. Хтось випадково чи навмисне «наплутав» щось у кадастрах, і ось почали у старих бáтьківщину відбирати. Мовляв, не ваше, незаконно користуєтеся, бо нібито колись належала ця земля далеким родичам фермера Мутька, що живе в райцентрі і набрався наділів по селах, та стільки, що годі управитися: кажуть люди, амброзія там по шию… Тож треба й цю землю «під амброзію» віддавати, бо йому все мало. Ще й штраф якийсь призначили із такими нулями, від яких аж запаморочилося старим. Що ж це виходить? Усе життя пропрацювали на своїй землі, а тут… Відчули стару неміч і налетіли орлами... Як бути? Іти в суд? Згаяти купу часу і ще більше грошей? Чи віддати бандиту своє, від батьків успадковане, потом-кров’ю доглянуте, бо в нього – сила?..
У той холодний березневий день нагнав Мутько тракторів-тітушок, і давай орати чужий наділ, дбайливо засіяний люцеркою. Баба Уляна як побачила з вікна чужих людей на своїй землі, то й незчулася, як опинилася перед ближніми колесами.
- Ну давай, чого зупинився? – грізно кинула водієві. – Землі тобі моєї треба? То бери зі мною!
Хлопець в старій зеленій робі розгублено зупинив машину і ні в тих ні в сих чекав команди. Водій іншого трактора, що подалі нищив майбутній укіс, безжально продовжував.
Аж ось із джипа, що стояв ледь осторонь, випхалися два здоровані. Обличчя такі сердито-червоні, очі на викоті, у руках якісь палиці.
Іншим разом Уляна злякалася б. Розсудливо подумала б, що здоров’я дорожче, що горіла б та земля разом з тими бандюгами, що синам, може, зовсім і не потрібна вона… Але щось перевернулося тоді в її душі. Не було ні страху, ні болю… Лише священне відчуття власної правоти, яке передалося їй від діда-прадіда, від усіх поколінь її козацького роду, та священна любов землероба-сіяча до матері-землі.
А тим часом двоє рибалок поверталися додому з таким-сяким уловом і побачили, що справи кепські. Баба Уляна, ця поважна тиха жінка, від якої ніколи не почуєш поганого слова, що часто пригощала перехожих яблуками й роздавала квіти зі своїх палісадників, як була, простоволоса, в самому халаті та хатніх капцях, тримала оборону.
- Відійди, бабо, бо буде гірше, - погрозливо сичав Мутько, бризкаючи слиною. – Чи тобі життя твоє набридло?
- А ти хто такий, щоб мені вказувати? – майже спокійно відповіла, намагаючись знайти хоч щось людське в його безбарвних очах.
- Я власник землі. Ось документ є. Покажи, - кивнув іншому, схожому на нього.
Той вайлувато, мов ведмідь, дістав з чорної теки якийсь папірець і почав ним махати перед очима.
Уляна поглянула на цих двох, і такими вони здалися їй маленькими, прямо карликами, у своїх мерзенних справах і бажаннях.
«Тільки б Славко не побачив, - промайнула думка. – Тільки б не почав мене шукати».
Після лікарні дідусь став дуже чутливим. Ото дивиться якусь телепередачу про війну – і плаче. І весь час виглядає свою Уляну, потребуючи її постійної присутності.
- Відійди по-хорошому, - прошипів Мутько, й очки забігали-забігали.
- А то що? Уб’єш? – гірко посміхнулася, спостерігаючи краєм ока, як чорніє свіжа рілля, ї як стає її все більше.
- Може, й уб’ю, як будеш лізти в не свої справи. І сини не поможуть. Еге ж? Де вони? – намагався все болючіше уколоти.
Аж тут, мов з-під землі, виросли люди.
Дід Семен, і Ванько, і сусідки, навіть з іншої вулиці… Стали поруч. Мов старі товариші в час біди. Мовчки й рішуче.
Уляна дивилася на них і не впізнавала: стільки величі і гідності було в їхніх очах. І сама вона стала тоді такою високою-високою…
Ні слова не зронив Мутько. Махнув рукою – і мов вітром здуло прибульців.
- Дякую вам, люди. Низько до землі… дякую.
А позаду всіх стояв Славко з держаком від лопати, і великі, мов горошини, сльози капали на веселу люцерну…
І тут як уперіщить дощ! Холодний, свіжий, весняний. Сильний і рясний. Такий, ніби небу хотілося очиститись і змити увесь бруд навкруги.
Ледь вибралися з болота… Щасливі!..
А за кілька днів Славка не стало… Пішов, не спитавши… Лишив усе їй.
Тож мусить глядіти. Якби лише ночі не були такими затяжними…
- Кукуріку, - весело обізвався півень.
За вікном починало сіріти. Баба Уляна підвелася. Чого лежати? Скільки справ на сьогодні… «Оце насмажу зараз оладків і понесу рибалкам. Хай погріються».
Бо ж світанок уже на порозі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791093
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2018
Вже весна у душі і за вікнами
Розстелила свої килими.
Ці відтінки, нюанси і відблиски
Постирають всі рештки зими.
Закосичаться трави на березі,
Їх розчеше п’янкий вітерець,
І примножаться сили у березні,
Квітень сотні запалить сердець…
П’ятдесят відтінків зеленого,
Мов важливі, не згадані сни.
П’ятдесят відтінків зеленого –
П’ятдесят відтінків весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790982
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.05.2018
Лебединий край
Це було у березні і у вересні,
І стояла хатка на березі.
Де ріка-дуга берег вигина,
Двоє там жили: Він, а ще Вона.
Як зима надходила іздаля,
Снігом укривалась уся земля,
Та густіли води ті крижані,
З рибами, спочилими десь на дні.
Прилітали лебеді до води,
Бо куди подітися в холоди?
Білі, мов народжені сніжними,
Із очима сивими ніжними.
Плавали ті лебеді, плавали,
Танцювали мерзлими лапами,
Били по воді диво-крилами,
Обіймались шиями з милими.
Він відразу чув їхні голоси,
Птахів неземної вроди-краси,
Як гукали ті і як кликали,
Водами ширяли великими.
І як сонце сходило молоде,
Похапцем до річки собі іде,
Вудки (може, риба згодиться в дім),
І відро зерна – лебедям своїм.
Поглядом проводила, як ішов,
Ну і що в тих лебедях Він знайшов?
Про зерно, що мало, мовчала,
Тільки головою хитала.
Починала хатню роботу…
Не давала ж ладу турбота:
Де ж на березі сидить сивий?..
Повертався з річки щасливий…
Так минулася не одна зима.
Час ішов… Залишилась Вона сама
В хаті, що відтіль стала пусткою,
З нею, непотрібною друзкою…
Якось спить собі Вона уночі,
Довгий час рахуючи, лежачи,
Чує…Ніби хтось кличе-кликає,
Водами ширяє великими…
Дочекалась ранку, і кволо
Вийшла на світанку на берег,
Ох, яке все біле навколо,
Ох, яке все чисте й прозоре…
Лебеді курсують повільно,
Плинуть так чарівно-граційно,
Тихо йдуть униз за водою,
Кличуть поплисти за собою…
Ой, лебедики, любі пташки,
Без любові жить в світі важко…
Не ховайте від мене свою красу
Я пшенички вам принесу.
І помчала вгору щодуху,
Ніг не чуючи під собою,
Хустка біла збилась від руху,
Тепла, з лебединого пуху.
Ось і двір, і ржаві ворота,
Хвіртка з клямкою похилилась…
Глядь – а в діжці з сім’ям пустота,
Лиш на денці щось залишилось.
Не біда. Сипнула останнє,
І до берега, мов на крилах
Полетіла. Й небо безкрайнє
Посміхнулось сиво-щасливо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787190
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 12.04.2018
Куций потяг «Армянськ-Феодосія»,
Спорожнілий і зовсім старий…
Ну ніяк не спроможуся досі я
До нових притерпітись подій…
Два вагони – обідрані сироти
Без хвоста чи то без голови…
Той же суржик розвозиш по миру ти,
Лиш акценти змінились – влови…
Пасажири – бабусі із клунками,
Діти – десь віртуально не тут.
Трохи лайки і лайків з цілунками,
У вікні – бідні села і бруд…
«Знов проїзд подорожчав – ще півбіди:
Знов на весну здорожчає газ…»
Куций потяг повзе і кого куди
Порозвозить усіх куцих нас…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778991
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2018
Ніч казкова, чарівна!
Не відійду від вікна:
Скоро-скоро Миколай
Завітає у наш край!
І цікаво так мені,
На чубарому коні,
Чи то пішки йде до нас
В цей зимовий пізній час?
Вітер з півночі подув.
Місяць в шибку підморгнув:
«Іще трохи зачекай,
Уже близько Миколай!».
В ніч святкову, чарівну
Я нізащо не засну.
Як побачить він мене –
Точно вже не обмине!
Скаже: «Я давненько чув,
Що тут хтось слухняним був.
Чи це ти весь рік старався,
Добре розуму навчався,
Усіх старших шанував
І чим міг допомагав?
Якщо чемна ти дитина
Подарунків є торбина».
Що ж йому я відповім?
Може, запросити в дім,
І узваром напоїти,
Сніг із кожушка струсити,
Як живемо розказати…
Тільки б не схотіти спати…
Миколай вже на порозі…
Розрум’янивсь на морозі…
Посміхається, жартує…
Раптом «Прокида-а-а-йся» - чую.
«Де ж подівся Миколай?»
Мама лагідно: «Гай-гай,
Він пішов після вечері.
Ранок стукає вже в двері».
«То усе неправда, сни?»
«Під подушку зазирни!
Подарунки діставай.
Дуже щедрий Миколай!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766938
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 19.12.2017
Насипало.
Надуло.
Натрусило.
Засніжило, навіяло щосили.
Позичило в зірок - і посріблило,
І нас усіх у гості запросило.
Яка краса!
Не руш її, будь-ласка.
Хай спить до ранку
Ця
зимова
казка...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766784
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.12.2017
Насипало.
Надуло.
Натрусило.
Засніжило, навіяло щосили.
Позичило в зірок - і посріблило,
І нас усіх у гості запросило.
Яка краса!
Не руш її, будь-ласка.
Хай спить до ранку
Ця
зимова
казка...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017
Дозволь собі бути щасливим,
Хай серце ще ниє від втрат,
А спогадів низка зрадливо
Щораз відкидає назад...
Дозволь собі бути щасливим
Не завтра, а зараз, в цю мить,
Бо ж світ - безкінечно красивий,
Хай він у душі защемить.
Дивуйся, радій, помиляйся,
Вставай, відчувай і лети,
І бути для всіх намагайся
Красиво- щасливим. Завжди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756519
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.10.2017
Новий етап після гоєння ран -
Імунітет на брехню і обман.
Імунітет на образи і гнів.
І на блювоту із слів!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747689
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2017
Уже весна пакує речі,
Рахує кинуте каміння,
Бере журбу свою на плечі
Й прямує за чужим велінням.
Така швидка немилосердно,
Ти закінчилась непомітно,
Пройшовши повз жагуче серце,
Не давши радості і світла.
Не давши сили у зневірі.
В кінці тунелю - кряче ворон.
У наші душі посивілі
Весні дивитись нині сором....
28.05.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747688
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2017
У полоні у дощу… https://www.youtube.com/watch?v=x3myHhz8wO0
Літній і спекотний день,
Звичні люди-перехожі.
Всі снують туди-сюди,
Зупинитися не можуть.
Мов кіно старе бліде:
Хтось знаходить, хтось втрачає,
А що дощ ось-ось піде
Ще ніхто не помічає.
Приспів:
У полоні у дощу
Всі стають самі собою,
Без турбот-проблем плащу,
Лиш з дощем над головою.
Дощ пустився, мов з відра,
Він усім зв’язав нам руки,
От така весела гра –
Краплезвуки-перегуки.
Мокрий і веселий день,
Розгубились перехожі.
Всі дороги хлюп-дзелень
Потекли, на річку схожі.
Не боюся я дощу, бо вже встигла заховатись.
Свої справи відпущу,
Щоб дощеві посміхатись.
Приспів:
У полоні у дощу
Всі стають самі собою,
Без турбот-проблем плащу,
Лиш з дощем над головою.
Дощ пустився, мов з відра,
Він усім зв’язав нам руки,
От така весела гра –
Краплезвуки-перегуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2017
Я – контрабандист
(детективно-психологічна історія з елементами історії)
Чи замислювалися ви колись, як люди стають контрабандистами?
Можливо, ще на генетичному рівні передається схильність до правопорушень? Чи, ймовірно, хороші люди потрапляють під поганий вплив? І чи може стати звичайна, от як ми з вами, людина контрабандистом?
Відповідь на це питання знайшлася сама собою і неймовірно вразила, просто знесла дах колишній мені, адже я, як виявилося тепер, – справжній контрабандист!
Тепер мушу перепросити читача з високими моральними принципами, особливо захисників «духовних скрєпів», за «от як ми з вами», та у свій захист скажу: усе почалося не з мене…
А було усе так.
Спочатку у місті з’явилися чужинці в балаклавах з калашниковими. Вони мовчки стояли на усіх перехрестях і лякали своєю присутністю, якої де-юре не було. Ми ходили повз, придивлялися – та ні ж, є! Їй-Богу є. І чужі ешелони з казна-чим є. І ще багато чого чужого… про що знаємо, а про ще більше – здогадуємося… А виявляється, всього того немає!
Не дивно, що усі ці протиріччя посіяли сумніви: чи то я, чи світ очманів?..
Потім нас почали заганяти на мітинги, дозволяли бозна-що кричати. У натовпі не розбереш: ти кричиш, чи за тебе… Скільки сорому… Усі такі збуджені, очі горять, слина тече… Якась бабуся тицьнула мені газету з агітаціями. Така яскрава (це про газету), заголовки на півсторінки, знаки оклику майорять… І слова ну так вже ретельно підібрані – ніби хтось каменюкою цідить прямісінько у душу. Я відсахнулася від неї (я про бабусю), а вона як зарепетує: «Бандеровка! - (це про мене!). - Фашизм не пройдьот!»…
Тож пересвідчившись, що світ навколо збожеволів, у голову почали лізти якісь дивні думки. А може й справді – бандерівка?!
І ніби стала одним пальцем на слизьку доріжку.
І чим далі – то більше.
Перетрусилися тоді усі добре…
У черзі стоїш – такого наслухаєшся… І про розп’ятих хлопчиків, і про лучників правого сектора… І кожну ніч «ловили когось» – рятували світ.
Запам’ятався просто-таки навіжений концерт групи «Русскіе ідут». Моща! Навіть пенсіонери трохи налякалися: хто це до нас іде? Та потім на сцену справді вийшли! Наші місцеві «регіони» - помахали прапорами і заспокоїли, що вони «єдині», що відтепер заживемо!
От і зажили…
Північнокримський канал осушено, у душі напльовано… Зате немає комарів! Велике досягнення нової кримської цивілізації. Збираємо воду з калюж – не біда. Прорвьомся!
Усе пішло, як по маслу, до слова, як і починалося: чорне стало білим, зелене - червоним. Півострів – островом. Регіони – єдиноросами. Українці – бандерівцями. Хохли – росіянами. Кримські татари – терористами. Земля - пустелею. Душа – пусткою.
Уночі до мене почали приходити дивні сни, в яких я зривала триколори і тікала від танків. Хіба ж нормальній людині таке привидиться? Я справді не впізнавала ні себе, ні людей довкола.
Ось знайома бабуся – хороша сім'я, порядна людина, - відмовилася від рідного онука, бо той навчається… у Львові! Де таке бачено?! Ще й підтримує Майдан! Свят-свят… Помолимося за його грішну душу, а в церкві нам іще піділлють масла у вогонь розбрату…
Якось після роботи (була пізня весна, час, коли розквітають найкращі думки, п’янить саме повітря і так хочеться забути, що все навколо – несправжнє) я присіла на лавці послухати пташок. Сонце помалу плуталося у гіллі тополь і тихо сповзало долі. Вишневий вельон мереживно розлітався при найменшому порухові густого повітря. Було добре, мов у дитинстві.
Вузькою тротуарною доріжкою наближалося двоє безхатьків, важко несучи на плечах свої проблеми і аромати. Це були чоловіки невизначених років, місцеві безхатченки, не з тих дивнооких, яких днями завезли бозна-звідки зі хтозна-якою метою. Вони зупинилися неподалік і присіли на сусідній лавці. Брудні, занедбані, вони про щось жваво сперечалися, показуючи на прапор на адміністративній будівлі. Ні до чого недорозмахувавшись руками, вони не витримали і звернулися із запитанням до мене:
- Скажитє, а почєму етот флаг вісіт?.. Ето же нє наш?..
- Не наш, - підтвердила я і пішла геть, дивуючись, як легко знайшлися однодумці серед «низів». Звичайно, вони ж не дивляться «Рашатудей». Яка втрата для пропагандистської машини…
І от іду я собі і думаю: що не так зі мною? Чому «не бере» мене та машина? Може, я Нео – помилка в суспільній програмі?
Ви скажете: до чого тут контрабандизм?
Зачекайте ще мить, уже зовсім близько.
Бо потім почалися переїзди…
Усі друзі та родичі – по той бік кордону. Усі їхні думки – по цей бік. Підтримували, переживали, умовляли… Обіцяла, розраджувала, змовчувала… Така актуальна нова компетенція: уміти змовчати.
Коли вперше перетинала те місце, що тепер стало кордоном, сльози і гнів душили все єство. Та недарма кажуть: людина звикає до всього.
От і почала потроху притерпати. В один бік їдеш нормально, а назад – митний сюрприз. Щоразу нові правила і вимоги. От везу, приміром, гостинець від батьків: тато насушив шамайки (хто з нас не любить сушеної рибки?). Виходиш з автобуса, йдеш кілька кілометрів, підходиш до їхньої митниці (на горизонті вже видніється твоє місто), настрій чудовий, - аж тут перешіптування черги: сьогодні рибу не можна. Якщо зайдеш із нею в середину вагончика – порушник. Або іншим разом не можна сало. То взагалі заборонений ворожий продукт. Де ви бачили таке їсти? Потруїтися хочете? Ні, на салі тепер хрест. А на завтра хрест на м’ясі. Куряче не можна. Чи то вчора було не можна, а сьогодні гусяче можна? Хто їх розбере. Потім заборонили цукерки «Рошен». Потім дозволили. Знову заборонили – і … дозволили! Але везіть небагато – слідкуйте за фігурою, нація має бути здоровою!
Аж ось в якийсь день оголошено: можна провезти ковбасу! Смачну, справжню, нашу. Але із магазинним чеком (війна домашній ковбасі!): мають знати, де купив, скільки коштує, може, й самі схочуть там купувати? Та хто ж їх пустить? Тому й злі такі. Кажуть: «Ви што, голодаєтє, зачем вєзті?». А підіть подивіться на напівпорожні полиці із пародією на… як би їх правильно обізвати… недопродукти для недорусскіх… Справжній смак нового життя. А старе забувайте!
Якось я поверталася від сестри через той же – хай йому… - кордон. Дорога пізня – нічний рейс, не встигла поїсти в дорозі те, що мені наготували. І от стоїть переді мною звичайний російський митник в чорних рукавичках:
- Запрєщьонноє єсть?
Згадую перелік на дверях: «Сало, мясо, дичь, яйца, молочные продукты, цветы, семена, рыба…». Ніби про бутерброди нічого.
Кажу:
- Нєт!
- А што лєжит в сумочкє?
- Бутерброди.
- С чем?
- Не знаю.
- Как?! Ето ваши вєщі?!
- Моі.
- Пройдьомтє со мной.
От іду я і не второпаю: що не так? Невже бутерброди можуть бути з наркотиками? А виявилося – ще страшніше – із забороненим сиром! Навіть не упакованим! Довелося повертатися у сіру зону і готувати ним бездомних зайців.
Або ще. Якось восени викопували ми з мамою гладіолуси. Такі величезні яскраві цибулини. Розрослися на чорноземі – тьма. Куди їх дівати? Ну роздасть частину сусідам, посадить навесні – а куди ще півторбини?
- Доця, візьми собі посади.
- Так не можна ж перевозити.
- Та хіба ти багато? Ти пару штук візьми. Скажи там: це від мами.
- Ага!..
- Або сховай у карман. Вони ж кармани не дивляться?
- Ну і скільки в той карман влізе?
- А як зацвіте весною – тоді побачиш.
Якщо зацвіте – подумалось тоді, бо тепер наші дачні справи залежали лише від ласки небесної канцелярії: дощ чи не дощ – ось у чому питання.
Але ж як завжди хочеться того, чого не можна… Мені вам розказувати… Варто лише сказати «ні» - тут же й спрацьовує…
І везеш ти ковбасу та сало через кордон за милу душу. І не зважаєш ні на кого – бо це твоє людське підсвідоме право. Бо це частина твоєї свободи і тебе самого – справжнього ідейного контрабандиста!
Залишалось вигадати механізм.
Я не про відмивання коштів у офшори чи якісь складні схеми… Про інше, набагато прозаїчніше: куди і як ховати?
Тут на допомогу поспішає наша народна кмітливість – наша генетична зброя, запорука виживання, викарбувана і збережена з немилосердного минулого. Досвід «вдалих перевезень» швидко поширювався серед місцевої «контри», передавався з вуст у вуста. Не буду вдаватися у деталі – а раптом ці рядки читатиме той же звичайний російський митник у чорних рукавичках. І я загублю безцінну, по карату складену мудрість. Лише додам, що все залежить від пори року, політичних настроїв та самого митника, якого треба розрізняти по рівню людяності. А потрапити на негідника може кожен.
Тож тримайте ніс за вітром і вірте у прекрасне.
Воно неодмінно до нас повернеться!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724090
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2017
…я їду додому.
до себе додому...
із дому – додому…
а де нині дім?!.
кордони і зони
– самі заборони…
і різні закони
у краї однім…
Місяць сховався за щільними хмарами, залишивши їй саму ніч.
Цілковита темрява оповила степ. Порипував крихкий від морозу сніг. Іноді чоботи потрапляли на слизоту, і дівчина втрачала рівновагу, але, мов на крилах, неслася далі, інтуїтивно вгадуючи шлях у цій сірій пустельній зоні, яку остаточно поглинула січнева заметіль…
Несподівано для себе вона полюбила ці довгі переходи. Від часу, коли захворів тато, їй часто доводилося долати цей шлях – від кордону до кордону. Пройшовши перший пункт, вона з легкістю переганяла всіх, кого в цю ніч позвала дорога, і йшла наодинці зі степом, що жив своїм життям.
Дивне відчуття втраченої свободи охоплювало дівчину тут щоразу, його шквал, здіймаючись, ніби відхиляв від душі кимось нахабно зачинені двері…
Ніч дихала морозом. Від горизонту до горизонту, скільки око сягне, сама лише вона…
Розпашіла від швидкої ходьби, переклала пакет з руки в руку не зупиняючись. Надія, що пиріжки залишаться теплими у такий мороз, лишалася… Це ж тато навчив пакувати гостинці… коли ще можна було їх передавати…
Раптом у кількох метрах від дівчини спалахнули два жовтих вогники. В інший час вона б скам'яніла від жаху, однак зараз, не змінюючи швидкості, лише взявши трохи вбік, наближалася до великого собаки (ні, це точно не вовк, - переконувала себе, - він не відчує ніякого запаху…). Пес темнів прямо перед нею і спокійнісінько чекав. Кудлатий, здоровенний, у цій заметілі хіба розбереш?
Не дивлячись сірому в очі, прошмигнула повз, відчувши приємне полегшення: собака спокійно провів дівчину поглядом, ніби приймаючи за свою, і зник у заметілі.
Коли на горизонті з'явилися веселі вогники ліхтарів, білі мухи у неба скінчилися, шалений вітер стих, а степ став теплішим і ближчим.
Аж ось і люди. Посеред шляху виднілася постать військового, повністю закутана в камуфляж. Позаду нього в кількох кроках біля намету за столом сиділо ще кілька і беззвучно перемовлялися. Автомати, рації… уже нічого не дивувало.
Доброї ночі, - привіталася.
Откуду єдєм? Паспорт єсть?
«Стоп, - пронеслося в голові, - що це за люди? Чий кордон?..».
Піднявши голову, помітила триколор. Чому тут? Згадавши, що «орла» сховала у потайному відділі сумочки, перетнувши першу митницю, дівчина протягнула паспорт із золотим тризубцем. Будь що буде.
А, проходітє.
Спасібо,– прошмигнула.
Вогнів побільшало, і на свіжому снігу можна було розгледіти вузенькі сліди польових мишей. Там, глибше в степу, кілька разів сполохано пробігали зайці. Кажуть, їх тут тьма…
Аж ось замайорів наш блакитно-жовтий.
Колись був прапор як прапор… Два контрастні кольори… Зараз відчувала його всім своїм єством, кожною клітинкою серця раділа йому до сліз…
Доброї ночі, - весело привітала самотнього прикордонника – геть юного сонного хлопця.
Доброй. Проходітє за сєткой ко второму вагончіку.
Слова «за сєткой» означали, що треба повернутися на кілька кроків, обійти сітку і - замість асфальтованої траси – брести місивом зі снігу й щебінки необлаштованим узбіччям.
«Ну коли вже вони навчаться державної мови? - дратувалася. – Чий це кордон?!.».
- О, та ви спортсменка, всіх обігнали, - почула з віконця.
Чорнявий прикордонник повільно одним пальцем вбивав паспортні дані в базу, уважно поглядаючи на її зволожені очі.
Так, доводиться.
Багато там вас?
Вистачає. Автобус повнісінький.
Куди їдемо?
…У лікарню до батька…
На мить затримав погляд, голос затеплів:
Хай щастить.
«От і все, - полегшено зітхнула. – Швидше б зайти у теплий салон…».
Залишалася якась сотня метрів, он у темряві проглядаються обриси автобуса… Напевне, водії поснули, чекаючи…
Аж тут навпроти останнього, майже неосвітленого вагончика митниці ніби з-під землі виросла тінь. Потім з’явилося обличчя, все інше ховав чорний одяг.
Куда так спешим? – ніби пожартував той.
В автобус.
Что везем?
Та так, особисті речі.
Что в пакете?
Пиріжки. Та не розкутуйте їх, будь ласка, ще теплі…
Зачем так заворачивать? – дратувався чоловік без розпізнавальних знаків, безжально шматуючи пакет. - Валюта есть?
Валюта?..
Ну да, сколько денег с собой?
Не пам'ятаю, тисяч десять… рублів...
А-а. Заході в вагончик, посчітаєм.
Чомусь інстинктивно озирнулася. Жодної людини. Слухняно зайшла в середину, обтрушуючи сніг з одягу.
Приміщення було невеликим. Два столи, кілька стільців, оргтехніка, - тут мешкають самі чоловіки.
Він справді не мав ані бейджика, ані погонів… Лице звичайне, нічим не виразне.
А ви хто?
Ніхто. Сумку давай, - поглядаючи на невеликий, злегка потертий ридикюль через плече.
Слухняно відкрила: може, так буде швидше. Той став гидливо копирсатися. Несподівано обличчя осяялось: знайшовся гаманець.
Откривай. Пос-с-считаем.
Дівчина здивовано спостерігала, як той відсував усі замочки і рахував.
Тут мало. Де ще?
Ще - сховані.
Діставай.
Ви що, знущаєтесь? Сховані.
От меня?
Та ні. Це ж дорога…
Давай-давай.
Слухняно зняла мокру шубу, дістала згорток з внутрішньої кишені кофтини. Й без того яскравий від вітру та морозу рум'янець залив обличчя.
Сколько здесь?
Десять.
А зачем соврала?
Я?
Сказала, что десять, а в общем получаєтся больше! Может, єщо есть? - і знову почав ретельно все обмацувати, копирсаючись у білизні. – Откройте ето отдєлєніе, - попросив зрештою.
Це що, особистий огляд? Я така підозріла?
Смотрі, умная нашлась. Ілі хочеш, шоб тєбя раздєлі?..
Досі майже стримана (ну й натрапила, з ким не бувало), дівчина похолола, і недарма. За секунду він уже тримав у руці книжечку з двоголовим.
Ага! – тріумфував. – Что єто такое?
Самі ж бачите.
Паспорт! І вот паспорт. Два! Ти прієхала, поздравляю!
Вона мовчала. Не раз чула страшилки – що роблять з тими, хто «спалився». Зі зрадниками. З тими, хто не виїхав шукати кращої долі, а лишився жити в своїй хаті, мусячи коритися чужим законам. Але не уявляла, що це може статися і з нею. «Так. Спокійно. Все минеться, - застрибали думки».
Але його порожні очі поховали всі надії.
Ти знаєш, кто ти? Прєдатєль. Ето же статья… - з азартом вів той. - Ну всьо, прієхали… ізимаю...
Не стала пояснювати… Багато казати – мало слухати… Як жити, коли ти - ніхто. Коли тебе віддали разом із землею як … меблі чи …худобу… Коли щодня тебе дратує, вивертає і болить, - а ти живеш далі.
Відпустіть мене, я до батька їду в лікарню. Гроші на ліки везу. Ось це, – показала на згорток, - колеги зібрали, допомогли. Мені маму змінити треба, вона два місяці в селі не була. Відпустіть, - щиро благала, тамуючи сльози, що підступили.
Давай так. – зам’явся, ще раз глянув на неї. – Іли ето. Заявленіє пиши, об’ясні, почєму соврала сотрудніку прі ісполнєнії.
На чиє ім’я?
Просто піши: начальнику таможні. Точка.
Дивна буде заява.
«І хіба то заява?» - промайнула, але не дійшла до свідомості думка.
Чи то втома у кінці важкого робочого тижня, чи то швидка дорога далася взнаки: сили раптово покинули. Слухняно взяла ручку і чужим почерком почала виводити, що спаде на думку. Рука не слухалася, та то на краще. Швидше б дописати. Дівчина вже давно зрозуміла, до чого її схиляє цей «шукач скарбів», але вперто вдавала з себе сьогоднішню. Тут у неї був вибір. Здається, ще був.
Піши, гдє работаєш.
Та яка різниця?
Говорят, зарплати у вас високіє…
Відпустіть мене, - несподівано перервала його. Ще торгуватися будемо? До цього ми вже дійшли? - Гріх вам великий буде, як не відпустите, – уже майже погрозливо.
Мовчав. Якось недобре змовк.
- Яке сьогодні число? Готово. – протягнула аркуш.
Раптом двері відчинилися, і в кімнату забіг змерзлий прикордонник.
Ти що тут дівчину маринуєш, там автобус від’їжджає, давай біжи швидше, - кивнув їй.
Мов зачарована, схопила свої документи, і, дивлячись на рятівника безмежно вдячними очима, вибігла розхристана у саму хуртовину.
Летіла, мов уві сні: біжиш-біжиш, а на місці. Далекі звуки мотору підганяли, та важкий сніг перешкоджав. А раптом він заверне її назад? Отямиться і заверне? А раптом автобус залишить її саму у степу вночі? І попередити нікого не зможе, бо тут немає зв’язку… Ось уже і останній шлагбаум…
Автобус загурчав голосніше, обдав степ густою парою.
Там є чи ні хто? – вітер доніс із темряви слова.
Ні-і-хто-о-о, - підхопила луна.
…Із білої хмари показалася засніжена постать…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707168
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2016
Розквітла ніч у пахощах мигдальних.
Сміються зорі, мліють світляки.
А в теплих снах, солодко-нереальних,
Кохання розпускає пелюстки.
Цей дивний квітень мліє і співає
Весняно-п'янко у моїй душі.
Ця світла ніч так ніжно обіймає
І губиться у росах в спориші.
І знов усюди мариться твій погляд.
Мереживом на місячнім шляху
Гаптую стежку у чарівних зорях
Півтінями старого вишняку…
Хай час зупиниться.
Хай в ньому розчинюся…
Хай ніч бентежить, вабить, веселить…
Хай ця моя весна швидкоминуча
Завжди у серці солодко бринить.
Квітень 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669892
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.06.2016
В кімнаті затишно.
Застелено стіл.
У вазі весніє бузок урочисто.
Меткі промінці вимальовують діл.
Тут завжди і тепло, і чисто.
Полиці пишаються
величчю книг,
Хоч їх таємниці не раз розгортали.
Стонадцять тут вікон, мільйони доріг
Що спати вночі не давали.
Тут крила щораз
виростають у нас!
Хто книгу цінує – щасливо-натхненний.
Бо з нею ми здатні об'їхати час,
І світ осягти незбагненний.
Марк Твен і Джек Лондон,
Жуль Верн і Гюго,
Франко, Українка, Олесь, Коцюбинський…
І томик Шевченка – священне письмо,
Мов твій оберіг материнський.
Цей світ на полиці
– початок тебе.
А нумо, настав лиш вітрила строкаті!
Це небо чи море таке голубе
Іскриться в затишній кімнаті?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665751
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2016
В паралельному вимірі світу
Він лежить.
Які довгі ці дні...
Сильні руки від сонця і вітру
Без роботи незвично німі.
Очі зболені. Часом - байдужі.
Краплі поту не сходять з чола...
Тут мовчать. Тут не лізуть у душі,
Бо натягнуті ті, мов струна.
Коли ж болі на мить відступають,
То на стелі, білішій за сніг,
Кольорові сади проростають.
Що колись доглядати він міг.
І несуть його спогади-днини,
Хоч припнутий до голки, мов пес,
Не рахує вже краплі-хвилини:
Вже здається, він знову воскрес!..
І зітхають серця небайдужих,
Ті, що поруч незримо весь час
З ним не сплять, зазирають в душу,
Щоб той вогник святий не погас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651823
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.03.2016
На годиннику північ - час відправлення. А подорож мала бути довгою.
І не тому, що далеко їхати...
Люди зайняли місця в теплому автобусі, приготували білети, проте ніхто про них і не згадав. Загуло.
Вогні віднедавна прикордонного міста лишалися позаду - автобус мчав назустріч невідомому.
Дорога заколисувала, тривога не давала заснути.
Хто їхав уперше - розпитував у бувалих:
- Скажите, а нас точно выпустят?
- А впустят?
- А вещи смотреть будут?
- А какой паспорт где показывать?
- А долго все это безобразие?..
Аж ось автобус притишив хід. На разі перша зупинка.
- С вещами на выход, - повідомив водій. - Ничего не забывать.
Люди похапцем зібрали речі і ступили у темряву.
Пронизливий вітер не мав зараз жодного значення. Вистояли чергу за багажем, приготували паспорти.
- Обложки снимите, - попередив хтось.
Натовп рушив на першу митницю і зупинився. Час минав, а люди все чекали перед шлагбаумом.
- Хоч би на жінку не натрапити, - бідкалася бабуся у старій яскравій хустці.
- Почему? - здивувався чоловік середніх років, який їхав до хворого брата й усю дорогу боявся, що на тій стороні його заберуть в АТО, адже він - танкіст, а танкісти зараз потрібні, як ніхто...
- Такі злющі, есесівки, прости Господи! - вела та далі. - Їхала сюди - усі нерви мені вимотали. І чим їх таких годують...
- Наверное, не кормят, - підтримав розмову ще один пасажир, що нудьгував ледь осторонь. - Поэтому и злые.
- Та ні, дебела така дівиця. Ага, каже мені: "Сніміте платок, а пачєму ізмєнілі прічьоску?". Фотокартка ж 20-річної давності! Каже: "Нє ви!". І ще одну таку ж кличе: "Ана ілі нє ана". Тьху.
- И как же тогда, отпустили?
- Отак дивилися хвилин 15, думала, дірку протруть, і нічого, що люди позаду під дощем мокнуть... Пустили...Так оце боюся знов на них натрапити...
Якось нехотя (усе-таки ніч) вийшов прикордонник з російськими розпізнавальними знаками (очевидно, ті вже не соромилися їх показувати чи то вважали, що до небаченої крадіжки усі звикли) і прогримів:
- Паспорта показываем. Проходите в вагончик по 5 человек... За линию не заходить.
І почалося довге нічне рандеву...
На першій митниці усе віддавало якоюсь незвичною, аж приторною свіжістю.
Як гриби, на колись пустому місці виросли акуратні вагончики, по гладенькому асфальту ходили такі охайні прикордонники, але не це вражало.
Угорі на стовпі тривожними буквами вбивалось у серце "Россия".
- Паспорт!
- Посмотрите на меня!
- Цель поездки?
- Что везем?
- Пройдите.
Який незвичний акцент...
А потім прикордонник із вівчаркою в наморднику і на повідку. Пес великий, кудлатий, худющий, він якось дивно пластично рухався, ніби злегка присідаючи при ході і не дивлячись людям в очі. Аби лише не винюхав ковбасу на бутерброді, а то, кажуть, буде ґвалт... Виходячи з вагончика, кожен полегшено зітхав...
Години за півтори перший рубікон перейдено.
Автобус везе далі, туди, де очі знайомі і завжди нові...
І вже за кілька хвилин наступна, така бажана митниця з'явилася на горизонті... Зараз усе почнеться спочатку. Чи тому зволожився ваш погляд?
...Ніч добігала кінця. Запах осіннього степу й колони сонних фур розтягнувся на кілометри...
Степ трохи лякав холодною невідомістю. Лише вітряки майже безшумно методично махали крилами і підморгували червоними вогниками: бачиш? а зараз?
Неподалік біля жовто-блакитних вагончиків вівчарки жваво метеляли довгими хвостами й посміхалися, виказуючи нелюдську вдячність нинішньому господареві. Ще б пак! Тут їх годують, тут люблять.
Передранішній степ уже не спав, прокинулося й небо, щоразу лякаючи своїх заручників яскравими блискавками. Аби лише не пішов дощ! Люди то з острахом подивлялися вгору, то з надією ловили очима парні вогники машинних фар, що час від часу наближалися до новоспеченого кордону. Та щоразу вщент розбитою дорогою машини проїздили повз. Знову і знову. Здається, і терпцю пора урватися, але люди, очевидно, звикли поневірятися. Переминалися з ноги на ногу, сідали на валізи, хто молодші - гайнули у бар-палатку (?), розташовану прямо на обочині, погрітися...
Дивна картина оживала у світлі нового дня. Мокре сміття вкрило не лише узбіччя, а й частину голого степу. У болоті впоперек дороги вимальовувалися пофарбовані блоки, шини, мішки з піском... Навколо виднілися інші втомлені подорожні, худі прикордонники, автомати, засмальцьовані палатки, до болю хвилюючий наш прапор.
Різношерстий натовп пасажирів метаморфувався у терплячу групу, об'єднану спільним очікуванням під'їзду автобуса з іншої сторони.
Мова, яку так спритно захистив сусід, поступово перетворювалася на суржик. Прикро-о...
Хтось кутався в запопадливо взяті речі, хтось бідкався, що забув парасолю, та чомусь не хотілося виливати душу. Кожен мовчав про своє.
Аж ось непомітно, мов привид, перед людьми виросла моторошна постать з іншої планети (іншої паралелі, іншого часу...). Крізь вузькі прорізи балаклави на світ дивилися скляні очі. На берцах - свіжий заміс степової глини. Закіптюжений камуфляж. Безшумна хода, така схожа на поступ тієї вівчарки... Його миттю обступили прикордонники, і той загубився серед товариства, забираючи з собою відгук війни.
Люди чекали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642569
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2016
Ніч казкова, чарівна!
Не відійду від вікна:
Скоро-скоро Миколай
Завітає у наш край!
І цікаво так мені,
На чубарому коні,
Чи то пішки йде до нас
В цей зимовий пізній час?
Вітер з півночі подув.
Місяць в шибку підморгнув:
«Іще трохи зачекай,
Уже близько Миколай!».
В ніч святкову, чарівну
Я нізащо не засну.
Як побачить він мене –
Точно вже не обмине!
Скаже: «Я давненько чув,
Що тут хтось слухняним був.
Чи це ти весь рік старався,
Добре розуму навчався,
Усіх старших шанував
І чим міг допомагав?
Якщо чемна ти дитина
Подарунків є торбина».
Що ж йому я відповім?
Може, запросити в дім,
І узваром напоїти,
Сніг із кожушка струсити,
Як живемо розказати…
Тільки б не схотіти спати…
Миколай вже на порозі…
Розрум’янивсь на морозі…
Посміхається, жартує…
Раптом «Прокида-а-а-йся» - чую.
«Де ж подівся Миколай?»
Мама лагідно: «Гай-гай,
Він пішов після вечері.
Ранок стукає вже в двері».
«То усе неправда, сни?»
«Під подушку зазирни!
Подарунки діставай.
Дуже щедрий Миколай!»
18.12.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629530
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.12.2015
Про це б писати не словами,
Бо не словами (не лише...)
Зросла історія майдану,
Її не вставиш під кліше.
До неї звикнути не зможеш,
І не твоя у тім вина.
Це шок. Це жах.Це смерті подих.
Так, бруд. І попіл. І війна.
Незрозуміла, бо стихійна,
Всесильна, різна, бо нова.
Болюча, справжня, неспокійна.
Все це - історія жива.
Прийми її саме такою,
Впусти у серце, не лякайсь.
Бо хтось ставав за нас до бою,
А хтось - боявся і ховавсь...
10.04.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627553
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.12.2015
Ми зібралися в "круглому" залі,
Щоб згадати останню війну.
Ось - учасники, їх медалі.
Час згадати, загладить вину.
Учні, перші особи, ведучий,
Сцена, вбрана до теми, як слід.
Фільм "Афган" - актуальний, болючий,
Ну а після концерту - обід.
А лиш вчора вмирала сотня
Із щитами з картону в руках.
Не далеко в пустелі - поруч.
Люди гинули в нас на очах.
Та ми згадували минуле,
Щиро вірили гарним словам.
Лише віщого дзвону не чули.
А той подзвін лунає ПО НАМ!
25.02.2014
... прикро згадати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627551
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.12.2015
Слеза - горька.
Тоска - сыра.
Ты - не река.
Я - не вода.
Ты не пришёл,
А я ждала.
Не нужно слов -
Всё поняла.
Ты - словно лёд.
Но я - огонь!
Печаль так жжёт,
Она растет!
И тлеют дни.
Сгорят они.
А мы - горды.
А мы одни.
1994г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2015
Старый парк и унылая речка.
Ярко светит на небе луна...
Зимний ветер мне на ухо шепчет:
Почему ты сегодня одна?
Да. Одна.Все проходит на свете.
Коль уснул - то проснешься потом.
А привыкнешь ты к радостям этим -
И мечтаешь о чем-то другом.
Лишь теперь мир открылся пред нами:
Совершенство - всего лишь мечта.
Посмотрели другими глазами -
Ты не тот. И я вовсе не та.
Оказалось, что мы не любили,
Лишь умело играли в любовь.
И всегда слишком разными были,
Чтоб сойтись и начать сказку вновь.
Вот и все. Лучше взять и расстаться.
Так ведь легче нам будет двоим.
И к былому уж не возвращаться.
И забыть. И уйти нам к другим...
Только ком почему-то стоит.
И нечаянно капают слезы.
И сквозь тучи нелепых обид
Не уходят вчерашние грезы.
Только парк почему-то так пуст,
А река так мертва и уныла...
И в душе непонятная грусть:
Сердце встреч тех былых не забыло?
29-31.01.1991г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626102
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.12.2015
Тихо над рекою.
Сумерки сгустились.
На ночное небо
Звезды опустились.
Тьма прохладой веет,
Мир весь поглощая,
Во свои владенья
Землю помещая.
Величавым мраком
Старый парк темнеет,
Сон его нарушить
Шепот звёзд не смеет.
Лишь луна смеётся,
Провожая взглядом
Счастливые лица
Двоих,
Шедших рядом.
28.02.1990
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626100
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.12.2015
Война? - Не война?
Страна? - Не страна...
Боюсь? - Не боюсь.
Стыжусь? - Ох, стыжусь!
Не знать бы и не читать-
Себя легко потерять.
Не видеть бы, не смотреть.
А петь...
Уже нечем петь.
29.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622322
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 19.11.2015
Мы не знали войны такой,
Когда друг против друга
колонны,
Когда с гневом бросаются в бой,
Когда кровь,
Всюду смерть и стоны..........
Мы спокойно ложились спать,
Затыкая уши,
То ли чтоб не скрипела кровать,
Иль боялись слушать
Новостей все дурнее смысл,
От которых - ужас.
Время висло.
Терялась мысль,
Да на сердце - стужа.
Через силу в котомку собрав
Документы и вещи,
Ждешь сигнала безвольно, начав
Понимать еще резче,
Что сейчас
Ты - полнейший ноль,
Ничего не решаешь.
И пустая больная боль
На душе.
Мечтаешь
Стать котом, ведь ему равно,
Где поспать-покушать.
Слышать взрывы привык давно,
Лишь сжимает уши.
И в какой он живет стране,
А в какой проснется,
Ведь не важно коту.
А мне
Без страны - без солнца.
Мне болит безразличие всех,
Ну а больше - глупость.
Не понятны веселье и смех,
Ну а больше -
Узкость
И боязнь посмотреть вперед,
Нежелание правды,
К нам война в шкуре овна идет,
Ну а мы ей
Рады.
Нам сулят золотые дни,
Ну а мы -
Верим.
Нам везут грозовые огни -
Открываем двери.
И продать мы готовы все,
Чему нас учили,
И о чувстве долга своем
В беготне забыли.
А в холодной странной войне
И конца не видно.
Будто бродишь в чужом полусне:
Глупо.
Грязно.
Стыдно.
22.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622321
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 19.11.2015