| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Що зі мною? Я боюсь.
Боюсь лишитися ніким,
Боюся впасти в сірий дим,
Бути забутим, я боюсь.
Що ж це зі мною? Я не сплю.
Думки з’їдають з середини,
Мене покинули всі сили,
Усі заснули. Я не сплю.
Ну що зі мною? Я живу!
Живу, бо жити - це потреба,
І літургічно існувати – це про тебе,
Про тінь, а я живу!
Невже так можна ?! Я – це я.
Навколо привиди блукають,
Хочуть мене собі забрати,
Борюсь, та привидом не стану.
Я не програю …
Я – це я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557741
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2015
Ти так раптово увірвалася в моє життя,
Неначе сонце серед бурі,
І щось хотів сказати, та вже слів нема,
Стою, наче Каньйон в Міссурі.
Та я не Атлант,
Я не розправлю плечі,
Всього лиш на всього танатонавт,
«Ми разом проти всіх», до речі.
Колись навіть не знав, що ти існуєш,
Колись ти думала, що і мене нема,
У морі парусом сама керуєш,
Твоїм дев’ятим валом стану я.
Розіб’ю вщент все те, від чого плачеш,
Зітру всі наслідки дощу,
Настане ще наш день, побачиш,
Ти просто вір у нього, я прошу.
Ти просто посміхайся, тобі личить,
Твій сміх із голосом звучить у такт,
«В кінці усі лишилися щасливі» -
Напише твій улюблений Ремарк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2015
Знову потяг, знову роздоріжжя,
Знову сміх, прощання на устах.
Знову спогади старих часів,
Та знову дим пов’ється по дахах.
І занесе ту сиву бороду часів,
Що між дорогами так довго в'ється.
Згадаєм тиху пісню тих років,
Що було так давно, здається.
І понесе вітер думки приємні,
Думки тривожні та далекі.
В них спогад пройдених століть,
У них життя за вісімнадцять років.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2014
- Ти любиш море? – Так, а ти ?
- Таке глибоке та примарне.
Немає в світі красоти,
Ніж в синім морі сонце тане.
- Ти любиш зорі ? – Так, а ти ?
- Такі яскраві та туманні.
І бережуть від темноти
Ввесь світ та сни яскраві.
- А люди, як тобі ? – Це люди.
- Ми ж одні такі, одні,
Веселі, радісні – ми всюди:
У горах, на льодах, на дні.
- Таке приємне слово « люди »
І голови у нас ясні.
Дійсно, ти правий, ми всюди,
Та, все ж таки, усі одні .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528980
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.10.2014
А, може, всі забули, хто ми ?
А, може, щось зробив не так ?
У речення не ставимо ми коми,
Минуле не згадаємо ніяк.
Навіщо купувати безкоштовні квитки ?
Чому цього не помічаєм ми ?
Заплутались в тенетах соціальних мереж,
Розголос брехні уже немає меж.
Нам стало соромно говорити «Привіт»,
Мода над нами висить вже, як гніт,
Чому чуже все краще, чому воно своє ?
Ми думали інакше, та серце вже не те.
І будували світ колючий та рекламний,
Ми думали, що дух всі маємо незламний,
Та впали перед світлом кілобайтів,
Запам’ятовували шифри сайтів.
Усі секрети світу давно ми розгадали,
Усі замки розкрито, ключі від щастя мали,
Невже те щастя уявляли ми таким,
Великим та сталевим ?
Та може ще не доросли ми,
Щоб світ весь у руках тримати ?
Бо в світі істина єдина:
Не забувать, що ти – людина !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528594
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.10.2014
Десь там далеко на незвіданих планетах
Панує злагода і мир,
А ми у світі сталі й нервів
Будуємо свій світ новий.
Десь там далеко в морі синім
Живе від сонця променів краса,
А ми каміння кидаєм у воду -
Ніби вона така одна ?
Десь там далеко в горах височенних
Лунають ехом тихі співи,
А ми біжим поперед себе,
Забули все, що вчора вміли.
Хотіли б ми стрибнути в небо,
Нирнути враз у море синє,
На горі голосно кричати:
«Це я! Краса! Це я!»
«Це я відкрив те небо неозоре,
Це я на глибині знайшов себе,
Це я кричу у гори неосяжні,
Це я відкрив, краса, тебе!»
Ось так ми мріємо красу ту мати
В тумані моря, в небі голубім.
Самі ж біжим скоріш до хати,
Щоб заховатися у лоні снів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528451
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.10.2014
Та я не знав, що так буває,
Що може завмирати час.
В квартирі світла вже немає
Та сили не покинуть нас.
Ми будем плакати, страждати,
Молити Бога і на все
У нас, малих, єдина плата –
Це недописане есе.
Цей твір про втраченні бажання,
В рядках покинуті думки,
І наші страченні благання
Почують лиш старі замки.
Чотири стіни – це фортеця,
В таких ми замкнуті усі.
У вежах сховані принцеси,
Закриті лицарі на дні.
Прийде наш час, розіб'єм грати,
Ми зможемо з пітьми утекти.
Та треба лиш надію мати
І за надією гребти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528296
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2014