| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
[i]Якщо болить, я тихо закриваю очі
І бачу тата, в хаті за столом.
Він буде тут з матусею до ночі,
А десь густі тумани за селом...
Коли боюсь - не чую ані звуку,
Лиш мамин голос й батьків сміх.
Як хороше не знати про розлуку,
Забувши гул і шум міських доріг.
В свої хвилини радості й печалі,
Сиджу незрима завше за столом...
Так добре у сімейному причалі.
А там густі тумани за селом...[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794253
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2018
[b][i][color="#ff0000"]Лялька в короткій спідниці,
Власник фарфорових губ...
Тебе записали в блудниці,
А ти просто була однолюб...
В блиску скла очей зелених
Усі шукають доленьку свою...
Та що тобі до душ злиденних?
Чи хто жалів скалічивши твою?!
Відтоді узула високі підбори
І з хрустом ідеш по серцях!
А правда лиш в скрині Пандори,
На спалених вщент папірцях...[/color][/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788725
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2018
[i]Так весело, так вільно-наче птаху!
Я відпустила. Відболіло. Відпекло.
І на душі вже ні краплини страху
Усе з сльозами в ріки відтекло...
І пали стіни з цегли відчаю та болю
Надіям дарувавши вільний шлях!
Їм виколисую тепер на струнах долю,
Що з геготом піде гуляти по полях...
Як в шаль, закутана в обійми сонця,
Стою над прірвою печаль і каяття...
Душа узріла в вітрі тут свого ченця,
Ось сповідається і знов піде в життя![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788546
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2018
А знаете, что самое страшное? Это когда всеми обещанное Время не лечит и Боль никуда не уходит, она просто накладывается слоями. Вот была у тебя детская беззаботная Душа - такое большое крепкое дерево, на котором много-много сочных зелёных листьев… А потом приходит Боль и срезает пару твоих листьев, потом ещё, и ещё, и ещё… вот только что-то дяденька Время не добросовестный работник, он никуда не убирает и не уносит твою Боль. Она ложится слоями на корни твоей Душу мешая дышать. И вот стоишь ты такое безлистое ершистое колючее дерево и ни к чему тебе нет дела… ни к солнышку, ни к ветру – нет тебе уже ни чего греть, ни чего обрывать…
Понимаешь?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773403
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 26.01.2018
Мене лякає слово «мамо»,
Яке не має власника свого…
Яке блука сирітськими очами,
Аби спіймати хоч кого…
Мене лякає слово «мамо»,
Що в відповідь дарує німоту…
Що зникнувши із вуст з роками,
У серце заселяє самоту…
Мене лякає слово «мамо»,
Яке не скаже хтось мені…
Яке розтане між рядками -
Отут, в книжковій тишині…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723203
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2017
Шини авто котяться по такій до болю знайомій дорозі, ті ж дерева, вибоїни, сотні разів протоптані босоногим сірооким дівчам… Нічого не змінилось.
Машина зупинилась, затих мотор, але в голові ще шуміло й нестерпно душило груди. Погляд зупинився на дорозі, з очей покотились сльози, в пам’яті зринуло вже не босоноге щастя, а похмура траурна колона… «Велике грузове авто (якого тепер так боюся), заплакана мама, перші побачені сльози в батьківських очах і бабуся – така рідна і близька, але назавжди втрачена…» Ні, не хочу!.. Розвернутись і бігти – далеко, до забуття, до полегшення…
Пройшло два роки, довгі два роки…Гадала, що все забулось, пройшло, переболіло…
Змінилась, справді змінилась – з наївного кошеняти стала диким вовком. А їй подобалось, що всі так вважають, вона ховала за цією маскою свій біль і сльози. Знала одне, що вже ніколи так просто не віддасть в холодні руки смерті близьких…
Сильна! Зможу…Дверцята відкрились і з авто вийшла Софійка. Ніхто не чіпав, всі знали, що важко і боляче…
Як же часто раніше вона тут бувала, нічого не змінилось.
Важка металева хвіртка зарипіла і на вулицю вийшов життєрадісний дідусь: «Софійка, ти приїхала, внучок мій дорогий!» – на очах забриніли сльози, як давно цього не чула.
Переступила поріг і…дивно…запах зовсім не той – ніжний легкий аромат змінився на різку прохолоду. Все на своїх місцях, але вже не те, казковість зникла, ні – казкарка зникла…
Ніч накинула свою шаль. В будинку вже всі спали, тільки Софійка довго блукала двором…
Так тихо, всі сплять. Вмостилась на ліжку, але сон не приходив. В пам’яті зринуло минуле «Злякане дівча не може заснути, а ніжні рідні руки бабусі з запахом молока пестять голівку, так зручно і тепло…»
Дивно, тут я ще не бувала…Ой, іриси, які чудові! Зірву одненького… Теплий дотик до плеча злякав. Обернулась і побачила її…бабусю.
Гойдалка і тепла розмова …
– «…не потрібно, так плакати доню, відпусти…Я завжди буду поряд, тут – і доторкнулась до серця – А зараз мені вже час…» – обійняла і ніжно поцілувала…
Теплий сонячний промінь падав на щічку, а поряд лежав ірис…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527433
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.10.2014
Мала Софійка дуже часто чула такі слова: «Що маємо не цінимо, а втративши жаліємо.» Та до кінця вона їх так і не розуміла, чому не цінимо, чому жаліємо. Вона намагалася не звертати уваги на ці сумні слова, адже її дитинство було по справжньому щасливим. У неї є старший брат, який її завжди захищає, люблячі мама і тато. А для дідуся з бабусею Софійка була справжнім святом.
Та біда не спить, вона заглядає у вікна щасливих родин і вибирає найдобріших, найдорожчих. Так сталося і в Софійки, захворіла її бабуся Ліда, захворіла тяжко і уже більше півроку навіть не встає з ліжка. Раніше коли до неї приїздила Софійка, бабуся радісно, ніжно голубила онуку, називала ніжними словами. А тепер мама не часто бере Софійку до бабусі, тому що їй навіть важко говорити, але останній раз Софійка запам’ятала, як бабуся своїми тоненькими, холодними руками погладила її по голівці і спраглими від хвороби губами тихо прошепотіла: «Моє сонечко, моя найдорожча.» - і закрила змучені від болю очі. Після цього мама більше не брала Софійку до бабусі, а їздила тільки з татом, пояснюючи, що хоче щоб вона з братом запам’ятали бабусю такою, якою вона була раніше.
Ось і цього вечора Софійку з братом залишили вдома, а батьки поїхали до бабусі. Дівчинка довго чекала маму з татом та вони чомусь не поверталися. У вікна почала заглядати ніч і Софійка поринула в неспокійний сон. Дівчинці снився дощ, а вона нібито кудись бігла, когось шукала. Та раптом перед собою Софійка побачила світлу постать і зупинилась. Постать сама наближалась до неї, це була жінка, підійшовши ближче дівчинка побачила на ній красиву білу сорочку, а глянувши в її обличчя аж похолола, це була її бабуся. Вона обхопила її руками і закричала: «Я знала,я знала, що ти обов’язково одужаєш!» Бабуся посміхнулася, ніжно поцілувала онуку і тихо прошепотіла: «Моє найдорожче сонечко.» Після цього її постать почала підніматися над землею і розсіюватися неначе туман…
Від неспокійного сну дівчинку розбудив брат: «Софійко просинайся, нашої бабусі більше немає.» Дівчинку ударило неначе током, значить це правда, вона відчула коли бабуся покинула цей світ, бабуся навіть попрощалася з нею. Її маленьке серце билося, як злякане пташеня, здавалося воно от-от вискочить із грудей, з великих сірих очей потекли солоні сльози. За вікном, як і у сні шумів дощ, великі краплини сумно стікали по склу, навіть природа сумувала за її втратою. А в скронях наче молотом стукало: «Що маємо не цінимо, а втративши жаліємо.» Але маленьке серце Софійки обпікав не тільки жаль, а й страшний нестерпний біль втрати за найдорожчою у світі людиною…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524499
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.09.2014
Україно моя сизокрила,
Вишиванко моєї душі!
Я у Бога за тебе просила,
Щоб знайшла ти від щастя ключі
Україна – сучасна і бідна,
Україна горить у вогні.
Від обранців народних страждає,
Потопає в ганебній брехні.
Як Шевченка колись катували,
Так катують тепер наш народ.
Депутатів на мерсах катають,
Україну ведуть в ешафот.
Все купується і продається:
Долі, люди, вкраїнська земля…
Безпорадно і гірко всміхається
Україна рідна моя!
О, Боже милий, за яку провину
Так гірко ти караєш Україну?
Ну, що не так вона зробила,
Куди поділась її воля й сила?
Україно могутня, прокиньсь,
Помолись перед образом Бога.
І з колін ти навік піднімись,
І розправ свої крила свободи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2014
Я не скажу ніколи вже: «бабуся»,
І не відчую рук твоїх тепло,
І ні до кого так не пригорнуся.
І вже не поцілуєш ти мене в чоло.
Ти була для мене наче казка,
Як останній світанковий сон.
І твоя безмежна, щира ласка
В моїм серці б’ється в унісон.
Ти була для мене наче диво,
Що в житті буває тільки раз.
І безмежно я була щаслива,
І раділа, що ти є у нас.
Все тепло ти віддавала людям
Й, наче свічка, танула в очах.
Залишивши тільки світлий образ,
Що так часто сниться по очах,
Ти пішла у вічність і далеко,
Небеса колишуть спокій твій.
А душа – мов білий, білий лебідь,
Вічним спогадом у сон приходить мій…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520565
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2014
За тобою плачуть небеса,
Плаче місяць і плачуть зорі.
Я не знаю, що тепер сказать,
А тебе не буде вже ніколи.
Я небо просила, я Бога молила,
Тебе щоб мені він віддав.
А небо мовчало, а серце кричало –
Чому найдорожче забрав?
Високі тополі у небо шуміли,
І капали сльози дощу,
Чому ж зберегти ви її не зуміли,
Ніколи я вам не прощу…
Соловейко плаче у гаю,
Заблукало щастя у дорозі
Рідна, ти уже в раю,
Тільки я чекаю у тривозі.
Туман стелить дорогу тобі,
Може прийдеш колись ти назад.
Не сьогодні, не завтра, тоді –
Коли прийде сумний листопад…
Відкружляє жовтий листопад,
Віхола співатиме понуро.
Але ти не прийдеш вже назад –
Скільки би то часу не минуло…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520558
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.08.2014
Вже сонце скотилось за обрій –
Лягає спочити весь світ,
Лише соловейко щасливий
Щебече й щебече всю ніч.
А серце моє відчуває
Страшну й неповторну біду,
І біль із грудей вириває
Жалю і туги пелену.
А розум тлумачить постійно
І молотом стука в виски,
Доросла, доросла я, дійсно,
А серце мов зжали тиски…
Це важко комусь зрозуміти –
Самому це треба пройти.
Хвилини ці важко прожити –
Та сили потрібно знайти…
Вже ранок росою умився,
Купаються в сонці садки,
Лише соловей не спинився
Щебече щасливо один…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520340
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2014
Грає старий музика,
Жалібно плаче скрипка,
Долю свою сирітську
Він проклинає гірко.
Сина – війна забрала,
Жінку – журба зморила,
Скрізь коли мир і щастя,
Їх колиса могила.
Він обіймає скрипку,
Міцно стиска руками,
Мужнє своє обличчя
Гірко вмива сльозами…
Пам'ять бентежить голову:
Дружина жива й молода,
Маленький, кмітливий синочок
У вічі йому загляда.
Стукає в скроні молот,
Питання мучить одне:
Чому, за що, навіщо?
І нині скрипаль не збагне…
Цвітуть кругом каштани,
Дзвенить дитячий сміх,
Та жалібно плаче скрипка
В цю мить на очах у всіх…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520159
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2014
Я народилася запізно,
В живих тебе вже не було.
І так благала долю слізно
Хоч раз відчуть твоє тепло…
І от зустрілись ми з тобою,
У сні прийшов до мене ти…
Не знали, що сказать обоє,
А погляди не можем відвести.
Ти простягнув до мене руку
І тихо-тихо прошептав:
«Іди до мене, мила внуко.»
Й вже міцно,міцно пригортав…
Голівку пестять руки сильні,
Бо ти в них молота тримав.
Чарівний дзвін з твоєї кузні
Над річкою в цей час лунав…
«Ти пам’ятай, онуко мила;
Щоб завжди ти була щаслива,
Тобі дарую свої крила…»
Як заповіт мені сказав!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519672
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.08.2014
В березі верби високі шуміли
Трави росли і птахи гомоніли,
Сонце скотилося тихо за край
Вкрилась росою травиця-розмай.
Лебідь з лебідкою тихо пливли,
Ніжно торкалася пара крильми…
Вечір тихенько на землю лягав,
Місяць зірки у ставочку купав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2014