Олександра Литвин

Сторінки (1/7):  « 1»

Та, що малює світанки

Вона  і  зранку,  і  вночі,  і  вдень  
може  сидіти  за  мольбертом  годинами.
Зазвичай  її  шоколадні  зіниці  до  половини  
прикриваються  пухнасточорними  віями.

Душа  щільно  обтягнута  блідою  шкірою    в  легкій  фіалковій  сукні.
Інколи  вона,  готуючи  каву  з  вершками,
зустрічає  світанок  на  кухні.
Так  обережно  бере  його  в    забруднені    фарбами  руки
й  недбалими  мазками  кладе  на  полотно.

Ось  який  він,  запах  ранку,
свіжий,  прохолодний,
трохи  білий  і  трохи    самотній.
 Лишень    хочеться  злетіти,  стоячи  на  ганку..

Роблячи  все  легковажно,  навмання,
вона  зустрічає  світанки,  пропускає  сніданки  о  дев'ятій
у  пошуках  нових  відтінків  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2014


the speed of pain

Цікаво,  чим  вимірюється  біль?
Яка  його  швидкість?
Можливо,  це    кристалізована  сіль  душі.
І  важко  зрозуміти,  наскільки  вона  міцна.

Можливо,  в  спогадах  полягає  нескінченність  болю.
Напевно,  він  кровоточить  десь  між  старими  смс
та  сторінками  запиленого  фотоальбому.

Біль  харчується  сльозами  та  людськими  душами.
Він  розквітає  ночами  в  самотній  вологій  подушці.

Він  з  людей  гнівом  виринає,
розбитим  посудом,
гучними  криками,  сварками.
Непомітно  коріння  глузду  вириває,  
висмоктує  з  тебе  щастя.
Ти  запиваєш  біль    кавою,  заїдаєш  пігулками,
зачитуєш  улюбленою  книжкою
І  молишся  Господу  нишком,
щоб  хтось  допоміг  забути  про  все  хоча  б  на  мить.

Нестерпно  пече  душа,
кортить  відчай  словами  розлити,
розповісти  «по  секрету»    усьому  світу.
є  ж  такі  люди,  добрі  й  світлі,  
які,  не  маючи  медичної  освіти,  
вміють  лікувати  від  болю  інших  людей,  
тримаючи  в  руках  не  скальпель  та  ліки,  
а  щирі  обійми  й  відкрите  навстіж  серце.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524452
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2014


Небокрай душі

Втомлені  будинки  вкрилися  солодкою  густою  кавовою  пінкою.
Твоє  життя  має  стільки  відтінків,
що  в  ньому  немає  місця  лише  для  мого  звичайного  сірого  кольору.
Та  не  забивай  цим  голову…

Мені  вистачає,  коли  ти  просто  поряд,
коли  твої  зіниці  трохи  солодшого  кольору,
коли  ти  поволі  п'янієш  від  кожного  мого  слова,
навіть  пустого,  кинутого  на  вітер.
Я  так  пильно  ловлю  твій  погляд,
помічаючи,  що  інколи  ти  рахуєш  мої  вії.

Сила  волі  до  землі  кілками  багатоповерхівок  прикута.
Моя  душа  роздягнена  й  роззута,  
без  зайвої  фальші.
Вона  так  непомітно  потрапляє  у  твої  легені  з  кожним  
світанково-повітряним  ковтком.
Я  так  хочу  зазирнути  туди,
звідки  сонце  викочується  
мандариново-яскравим  колобком.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524448
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2014


По шкалі самотності

Будь  ласка,  не  одягайте  мене  в  стереотипи,  
це  не  за  моєю  модою.  
Ви  намагаєтесь  зв'язати  ними  мою  свободу,  
немов  мотузкою,  
діаметром  з  гадюку,  яка  повзає  між  фальшивих  друзів  
у  людей  за  очима,  або  за  спинами.  
Я  осудження  й  пліток  розірву  на  собі  павутиння.  

Часто  почуття  тікають  за  межу  розуміння.  
Ти  тверезістю  затягуєш  їх  назад,  у  рамки,  
а  потім  тільки  зранку  здригаєшся  від  болю,  
який  навряд  чи  розчиниться  в  зеленому  чаю  кубиками  цукру.  

Я  не  пускаю  до  своєї  кімнати  совість,  
або  вона  й  сама  не  хоче  заходити.  
Їй  легше  зі    зціпленими  міцно  кулаками  
в  кишенях  виправдання  знов  і  знов  собі  знаходити.  
Краще  брати  її  добротою  за  руку  і  повільно  у  свідомість  заводити,  
попри  біль.

Слова,  мов  голки  колються,  у  тіло  впиваються.  
Мені  самотністю  робити  щеплення  усе  частіше  й  частіше  доводиться.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519116
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2014


Одрі

Не  зрозумівши  деяких  важливих  речей,  
моя  душа  захлинулася  у  глубочині  твоїх  морських,
трохи  волошкових  очей  з  присмаком  ранкового  туману.
Сльози  змывають  з  мого  обличчя  сіру  байдужість
і  розбиваються  об  холодний  паркет  тихими  нотами.
Не  можу  знайти  в  собі  мужність,  щоб  таки  запитити,
коли  зрушиться  з  місця  та  мертва  точка,
з  якої  так  довго  не  сіпається  погляд  трохи  скляних,
печально  мокрих  очей  у  куточках.

А  знаєте,  як  боляче,  коли  сльози  потрапляють  на  свіжу  рану  душі,
не  на  якусь  дрібну  подряпину,  а  на  велику,
повільно  продерту  іржавим  лезом  слів  рану.
Завтра  вставати  рано...  Тобто  вже  сьогодні.
Мовчазна  годинникова  стрілка  давно  розпочала  нову  добу.
В  кутку  кімнати  лежить  дарована  тобою  і  така  схожа  на  мене  своєю  самотністю  лялька  Одрі.
В  котрий  раз,  обманюючи,  світанок  віщає,  що  все  буде  добре.
А  я  так  само  наївно  вірю  у  цю  солодку  прозору  брехню.

Свідомість  прокинеться.
Я  відчую  запах  дощу,  який  ти,  заходячи,  впускав  у  квартиру.
Коли  щоки  перетворяться  на  голодні  вилиці.
Коли  вікна  зловлять  погляд  сонця,  у  відблисках  сумні  думки  топлячи.
Буду  цілими  днями  сидіти  на  краю  ліжка  нічого  не  роблячи.
Хіба  що  прокинусь,  як  завжди,  посеред  ночі  в  істериці  від  того,
що  забуваю  без  тебе  дихати.
Можливо,  десь  у  іншій  реальності,  я  почую  вночі,  як  скрипнуть  вхідні  двері,
і  як  тихо  прийдеш  ти,  дозволиш  мені  жити  далі.
Від  суму  й  очікування  подалі.
Подалі  від  брехні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519105
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2014


Мрії про мрії

Дуже  часто  хочеться  послухати  тишу,
таку  спокійну  й  прохолодну,
особливо,  коли  матерелізуються  мрії.
Щоб  ніхто  не  наворочив,
я  занурюю  їх  у  воду.

Але  вони  такі  чудові  та  грайливі!
Винурюють  проти  моєї  волі
і  метушать  по  кімнаті  літачками  з  кольорового  паперу.
ще  зранку  розкидались  по  ліжку,  мов  дорогоцінні  перли.
Я  так  не  хочу,  щоб  вони  померли  із  заходом  сонця.

Мрії...  Саме  з  них  починаються  твої  можливості,
твої  дії.  
Я  пила  радість  з  його  усмішки,
так  смачно  їла  його  відвертість.
Щоразу  торкалась
душі,  коли  ми  залишались  наодинці.
Він  завжди  був  слабкий,  попри  свою  впертість.
Тримав  сльози  на  кінчику  мізинця.

Життя  збудувало  так  багато  парканів  між  нами.
Як  шкода,  що  вже  не  зламати  їх  бурхливими  почуттями.
Ми  випадково  помилилися  тілами.
Пестимо  гнів  у  руках,  наче  домашню  кішку,
але  вона  будь-якої  миті  може  боляче  пошматувати  очі  сльозами.
Щодня  він  нишком  згадував  любов  словами,  
тими  лагідними,  якими  я  його  називала  в  поривах  ніжності.  
Нажаль  так  буває,  коли  у  лабіринтах  долі
все  вирішують  наших  думок  вагомі  розбіжності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518823
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2014


Життя у ній

Іноді  задивляєшься,як  її  волосся  переливається  молочним  шоколадом.
Вона  -  маленька  крапка  твоєї  свідомості,
яка  дотиком  ламає  силу  волі.
В  котрий  раз  наводиш  поглядом  контур  її  обличчя,  засинаючи  поволі.

Ти  блукаєш  в  перламутровому  полі  міцного  болю.
Замотаний  весь  у  зім'яті  простирадла  своєї  любові.
Ось-ось  перечепишся  і  впадеш  безпорадно.
Підвестися  дуже  складно.

Так  хочеться  зупинити  цю  дешеву  нудну  виставу,
стерти  з  її  вуст  яскраву  помаду:  блідий  колір  їй  пасує  більше,  
бо  тоді  душа  стає  яскравіша  на  тлі  тіла.
Вона  так  хотіла  здаватися  неприступною,  гордою  та  холодною,
йому  так  кортіло  стати  тою  вуаллю,  яка  огортала  її  плечі,
але  це  недоречно.  
Вона  надто  майстерно  грає  свою  роль:  суцільні  заперечення,
короткі  фрази,  змочені  кавою  на  вустах,  
які  влучно  встрявали  у  серце  осколками  ревнощів.
Ці  невдоволено  підняті  брови...

Знову  дозволив  котру  зусріч  зробити  пустою,  
нехай  слова  про  справжне  кохання  в  кутку  кімнати  ще  трохи  постоять
у  кришталевій  вазі  почуттів,  яку  хтось  неодмінно  розіб'є  своєю  щирістю.
Йому  не  потрібні  фрази
куплені  в  маленькому  кіоску  з  вивіскою  "a  beautiful  lie",
але  коли  серце  безпорадно  коханням  палає,
він  зробити  будь-що  ладен,  аби  вона  його  заспокоїла
ніжним  пронизливим  поглядом.
Життя  закінчується  впродовж  її  подихів,
і  знов  починається  дотиком.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2014