Голубець Павло

Сторінки (1/3):  « 1»

"Записки із Д…" №5

Обрамлював  слова  даремно,
послання  з  кожного  робив.
Дарма  писав  усі  нужденні,
оті  записки  їй  щоденно.

Молю  я  Господа  вернути
до  болю  ті  прості  минути.
Де  все  йшло  власним  чередом,
і  тільки  так  повинно  було  бути.

Де  лиш  од  доторку  до  її  рук,
нічого  б  в  світі  не  спинялось.
Де  від  одного  лиш:"Привіт",  
душа  моя  би  не  впивалась.

Де  я  б  не  захотів  дізнатись,
про  таємничість  тих  очей,
краса  яких  вже  не  дає  вагатись,
що  ти  не  звідси,ти  не  із  людей.

Я  в  здогадках  останусь  вічно  жити
і  відшукаю  відповідь  на    запитання,  
як  зветься,коли  ту  із  крилами  любити?
І  як  назвати  відчуття  те  -  дар  чи  покарання?

І  ця  "записка  з  Д"  -  вона  уже  остання.
Усі  слова  були  лише  твої.
Усе  що  я  писав  -  вагання,
бо  ангели  недовго  ходять  по  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2014


"Тій, що з крилами"

Віршовані  колиски  щастя
окутають  хоча  б  на  мить,
хоч  знаю  я  що  це  лиш  пастка,
бо  час  там  трепетно  летить.

І  серця  радості  немає  і  кінця,
дурманить  та  краса  всю  душу,
і  розум  все  черпає  забуття,
як  хвилі  омивають  сушу.

Із  виднокраю  тихо  споглядав,
усе  тебе  шукав  я  безупину.
Даремність  пошуків.Усе  забрав
й  змінив  палітру  барв  у  чорну  й  білу.

Я  зруйнував  усі  ті  мрійні  коливання
і  розіб'ю  ущент  весь  смуток  на  землі,
аби  лишень  під  час  твого  мовчання
не  смів  украсти  посмішку  із  уст  твоїх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510214
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2014


"Записки із Д…" №4

Тут  море  смутку,лиш  журба,
одтята  тихим  померканням.
Тут  правда  під  завісою  брехні,
тут  чужде  ставить  запитання.

І  шляху  ти  шукать  не  смій,
бо,віднайшовши,скамяніє  -
душа  твоя  і  твої  мрії,
повзтимеш  низько,немов  змій.

Лиш  ледарі  шукають  долі,
зпоміж  обману  й  темних  мас,
їх  світла  промінь  вже  погас.
Борись  за  свій  ціною  крові.

Все  темнеє  нехай  поборе,
за  нього  дух  нехай  проснеться,
багаття  правди  рознесеться
й  душі  заповне  всі  простори.

І  кожен  має  власний  шлях.
Ти  загасить  вогонь  не  смій  ніколи,
бо  через  те  й  людиною    зовуть  довкола.
Душа  твоя  без  нього  прах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509988
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.07.2014