| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Така пітьма, хоч око виколи й
на білу шворку прив"яжи.
Ти не прийшла. Тобі, бач, ніколи.
А я вкладайся та лежи
вже ні на що не сподіваючись
неначе смажений карась.
Тебе нема. Ти десь у далечі.
Нащо вона тобі здалась,
моя зачухана компанія,
убого спільний трапезунд...
Ну що сказати можу, пані, я
про це тепер-таки і тут?
Котився я своїми рейками,
немов бучний локомотив,
піснями сумніви загейкував
і віршами загелготів.
Любов розкішною палітрою
намалювала твій портрет.
I от, обставлений півлітрами,
сиджу, засмучений поет.
Я думав, що ми гвинт і викрутка,
чи капелюх і голова,
але дубина правди прикрої
розбила мрії та слова.
Шукавши радості навпомацки,
мені вдалося, я боюсь,
не з вами тісно зазнайомиться,
але отримати гарбуз.
Красою вашою заплутаний
даремно довго потерпав:
я виявляється опудало,
а не судьби прекрасний пан.
І от лежу, слова мережаю,
чергово хлепчучи пузир
та мріючи, коли та де вже я
сердечний запізнаю мир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2019