| Сторінки (6/570): | « | 1 2 3 4 5 6 | » |
Люди думають, що затінок шкодить квітам.
Та гляньте на конвалію,-
як розквітла вона!
Якою стрункою і певною
стала її тендітна постава.
Під крислатим щитом горіха
роси світанкові напувають її силою,
вливають у стебла
джерельну чистоту життєвої мудрості.
Весь жар полудневої спеки
стримують дужі плечі крислатого легеня.
А в дар за цей тихий, впевнений захист
слухає він мелодію нестримного серця,
зароджену в травах
під акомпанемент вітру.
І так обоє набувають певності у власному Призначенні.
Надихають, тримають небо...
Милують око, пробуджують розум.
.........................
Найвище блаженство досконалої любові...
16.04.2024р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2024
Тепло... І не тому, що квітень.
І не тому, що лелеки повернулись в лютому.
Вікна, освітлені життям - освячують вечір,
пізній, заворожений втомою і красою.
Дерева обіймають це світло,
тримають кронами-молитвами обережно,
щоб не згасло...
Подаємо один одному руки.
Рейс прямує до країни Сонця, що сходить,
рейс, незмінний, мов тяжіння довкола орбіт.
Дякую за це тихе світіння,
за дерева живі, не спалені,
дякую за серце, крізь яке відкривається
сила віри і диводійства.
09.04.2024р.
автор фото: Марко Федоренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2024
День народжується сонцем, увінчується зорями.
Так само і ти, і я... Без початку і кінця!
Наш день не зникає:
він продовжується в роздумах,
підіймається сходинка за сходинкою.
Він плекає, підтримує і дарує.
Інколи після пауз, після зупинок...
Після сповільнення серцебиття напередодні березневої повені.
Перед доброю Сповіддю і тайною Причастя.
Наш день стає продовженням нас,
продовженням нашої справжності і наших злетів.
І це правдива Надія і сила ангельська
між пасток, які розставляють на цій землі.
24.03.2024р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2024
Не піддаваймося навіюванню журби,
голосу німої порожнечі!...
.....................
Шукаю погляд Вітру,
вмикаю звучання його тембру...
Вібрації рідних частот підхоплюють серце, думки і волю,
щоб отямити чуття, оживити Дух!
.........
Я знову серед Своїх...
І для Своїх.
Я знову його натхненниця, як і він моє плече,
моя скеля серед небезпек знеохочення і холоду.
Шукаю його спокій поміж неспокою.
Ловлю його ніжність впевнену і промовисту,
мов паморозь ранкову, зігріту сонцем.
І я - щаслива!
Бо все - не даремне. Не порожнє...
Бо все - віддзеркалення Закону:
Світло перероджується в Диво,
а Віра - в Любов!
..............
І летимо удвох понад вирвами Часу,
над роздоріжжями історії, над божевіллям матерії...
Летимо, де Надія розстеля обом
тепло і шовк обіймів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2024
Цікаво, чи вітер прокидається з думкою про море?
І коли ніч запалює вогні, чи з думкою про море засинає?
Цікаво, що бачить він у снах?...
Чи відчуває тепло лагідного прибою?
Чи ловить таємничі відблиски на хвилях?
Чи виносить з глибин коштовні перли?
Цікаво...
Тому що море прокидається і одразу шукає його присутність.
Засинає в обіймах надій, що відроджуються, мов зоря.
І бачить в снах
зелені бескиди неполохливих, чистих мрій.
08.03.2024р.
В повісті "Старий і море" Ернеста Гемінгвея рибалки, які любили море, говорили про нього як про жінку "la mar"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2024
Світанок прокинувся насупленим...
- Гей!- хапаю його за плечі, приводячи до тями.
- Не так уявляла я пробудження:
вимріюючи подих легеня-вітра на щоках,
проганяючи млявість і відчуття даремності
хотіла я наповнити світ і нас Сенсом!
...................
Несподівано, вражена власною сміливістю, відчуваю:
- Більше не піддаюся спокусі розчарування...
Навпаки!
Хочу пригортати цей сумний ранок до грудей, як дитину,
хочу заколисувати і пробуджувати тихим теплом і турботою,
хочу пізнавати і творити, відкриваючи йому в собі вільний простір!
Хочу стати й сама в собі Світанком і Зорею, тому що...
Тільки Світло володіє монополією пронизувати Темряву!
Тільки його сила, наповнюючи енергією вдихає в нас живі душі!
Тільки його переможний відблиск є сяйвом бездоганної Любови.
5.03.2024р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2024
Життя - містерія, сплав заліза і дива!
Навіть, коли здавалось, що серце - випалене поле...
Навіть, коли промовляла: "Що ж. Все колись зникає"...
Та думка вперто,- хоч і вона була степом після пожежі,-
але... Шукала, приглядалась, думала, без відчуттів відчувала!
А потім - вибух!
..................................
Дивуюся тій силі,
яка крізь відстань і неминучість
змушує степ пульсувати, оживляє поле.
Легко роблю кроки, щоб не зранити паростки,
нехай ростуть, нехай наповнюють порожнечу!
.................................
Серце торкається далекого степу, ще не звільненого з-під попелу,
покриває його теплою, ніжною ковдрою, під якою зароджується життя.
Серце знає: все істинне, гартоване - не проминає!
Воно завжди проростає на Весні.
28.02.2024р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2024
Нарешті й дощ підспівує птахам!
Він цимбаліст, скрипаль, маестро струн і дива...
Мелодій передзві́н зворушить серця храм
і понесе в світи, де воля незрадлива!
Відновлення, любов, натхнення до мети...
Стань Всесвітом дзвінких пробуджень, стань Весною!
Ще трохи... І полон розвіється Зими!
Воздвигнеться твій сад і небо над тобою.
Я одягаю спів пташиних звеселянь,
здіймаюся до вас в гніздо, мої лелеки!
А звідтам огорну́ тебе крилом рядка...
Натруджені серця - ви невичерпні ріки!
25.02.2024р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2024
Мені б твою волю - й на волю!
Мені б твої крила, степ, море...
А там - дві зорі над туманом
розвиднюють простір собою!
Збігає імла поміж пальці,
зникає непевності кара.
Дивися! Як вільно ці гори
крайнеба собою тримають!
Мені б волю кольору квітня,
із пахощів трав та жасмину.
А ще хоч би трохи з граніту,
щоб серце наповнилось сили!
Мені б нашу волю - й на волю!
Де нами насаджено квіти.
Як пісня, що змінює долі,
над світом розлогим бриніти б!
21.02.2024р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2024
Ще ніч тримає небо, а ти відчуваєш,
як без споглядання присутності оживає простір.
Повітря розгойдане, розколисані віти ялин -
і ось з темряви вигулькує гамір щебетання!
Ти стоїш посеред цього передсвітання
і наповнюєшся кожною нотою.
Ховаєш їх за пазуху, щоб цілий день
бути частиною цієї нестримної вічності!
Розвиднюється...
Знаходжу під ногами калюжі, знову і несподівано.
Але тепер хочу лише всміхатись до них!
Розглядати в них містерії віддзеркалень...
І з кожного образу зчитувати послання,
далекого міста храму-змієборців,
міста солеварів та астрономів...
17.02.2024р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2024
Слова тим часом бувають схожі на дощ...
Сподіваємось на пробудження сонця,
а на ранок за вікном знаходимо насуплене небо.
Ми очікуємо на дива, малі та великі,
та в останню мить все, як завжди,
перевертається з ніг на голову,
летить шкереберть,
збиває з пантелику.
Слова... Вони можуть стати Ескулапами, Пророками...
Можуть стати святими Чудотворцями!
Та іноді вони нагадують втомлених пустельників,
які не можуть втамувати спрагу.
Іноді і вони потребують розуміння
серед шаленого вихору непорозумінь.
07.02.2024р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2024
Морозяне небо на світанні...
Гонзалвес мріяв би перетворити тебе
на одну зі своїх фантасмагорій!
І з'ясувалося б тоді,
що небо і пустеля - одне!
Простір не має розмежування.
Так само, як душа і дух.
Як думка і доля.
Як вибір і майбутнє.
Мороз викристалізовує сутність речей і явищ!
Підкреслює. Увиразнює.
............................
І бачу, як небо стає продовженням гірських хребтів,
а на його видноколі вимальовується золото і бронза Дакару.
І йдуть, не лякаючись денного світла
дві душі, чисті і тендітні.
Йдуть назустріч сонцю і собі небом-пустелею...
Місяць, завжди відроджений в своєму усвідомленні.
І його північна, провідна зоря.
14.01.2024р
Роб Гонзалвес (1959-2017), канадський художник, який створював картини-ілюзії, працював в стилі магічного реалізму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2024
Я впізнаю в очах горіха, закутого в січневу паморозь -
душу золоту! Душу, правдивішу за щире золото осені.
Я впізнаю в очах сірих - птаха степового!
Йому небо довірило цю землю, людей, їхню мудрість і серця!
Я впізнаю у втомленому його погляді тепло і ніжність,-
ними тішиться мій сад навесні!
Обійняти б цей мужній стан,
притулитись би вустами до колючої від паморозі кори...
І так заснути удвох до перших пролісків,
до першого гамору,
до вербної неділі.
08.01.2024р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2024
Ми народжені Словом.
Лагідністю очей, в яких цілий Всесвіт змісту.
Колись ми й гадки не мали,
що сила думок і почуттів
власне і є сутністю невидимого Бога...
Бо лиш викохуючи любов - пізнаємо щастя взаємності!
Ми підставляємо плече, а нас підхоплюють дужі руки!
Ми обіймаємо молитвою, а нас захоплюють вічністю!
І це єдине, заради чого не зійдеш на даремно.
Єдине, що залишаючи, понесемо з собою.
02.01.2024р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024
Лише під крислатими ялинами почуваюсь в безпеці.
Зорі проганяють хмару: "Іди вже, сива, до стодоли!"
Їхній відгомін підхоплюють дзвони,
закликаючи на Вечірню.
Цвіркуни неприборкані розносять під куполом неба.
Їм байдуже, що стемніло!
Їх не лякає січень, з його намірами!..
.................................
Дзвони, птахи і зорі...
Спогади й надії.
Чи донесуть крилаті їхній гомін туди, де небо тривожне?
Туди, де й без присутності - присутня?
Туди, де мій початок і моє народження.
30.12.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2023
Думки - перелітні птиці!
Летять за вітрами,
летять туди, де небо червоне.
Шукають рідну зорю над містом
і все ж знаходять за хмарами...
Пригортають до серця,
ніжаться в її променях,
лягають їй на груди...
А вітер гойдає їх в обіймах,
огортає безтілесною сутністю,
пориває за собою
на полонини спогадів,
за видноколи майбутнього.
27.12.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2023
Цей грудень загубився, як іноді губляться люди...
По цей бік часу - дощі рясні,
а там, посеред мого Всесвіту сніжить!
Сон зникає під ковдрою сніговію,
а хлюпотіння за вікном проникає під шкіру.
І не важливі більше суперечності місця і часу!
Грудень дихає над плечем теплом сновидіння.
23.12.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2023
І навіть в грудні дощі не вщухають!
Спочатку гнітючий мороз, а тепер безперервний дощ
прогнали з гнізда одинокого бузька.
Де ж він ховається сердешний?
І чи живий ще?
Дерева не сплять.
Як заснути, коли пора землетрусів, вибухів і пожеж?
І тільки дощ рятує та багнюка, що затягла вже по груди...
Місяць з'являється тепер вдень білим серпом,
а ніч порожня, як дно глибокої криниці.
І лише на п'ять (з-поміж більш ніж тисячі хвилин)
скидаючи важку завісу,- вихоплюється з полону сонце!
Заливає сяйвом оселі, дорогу і ліс.
...............
Над сірою поволокою полів сходить веселка...
Грудень. Передріздво.
22.12.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2023
Я відчувала плити холодні...
В день сонячний, перед Стіною Плачу
бачила твій образ на них,-
в сорочці кольору пастелі.
Я бачила людей, одягнених в скорботу,
і знала, що це "чиєсь", та насправді "моє"...
Але ще до цього я знала,
що сила думки підняла дочку Яіра, а також Лазаря...
Що відчаю нема, коли любов помножити на віру!
І нехай світ зневажатиме це,-
та знов бачу, як годинник вибиває "24"...
Ефект електромагнітного зв'язку енергій.
20.12.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2023
Огортатись морозяним повітрям,
ковтати крижаний трунок,
вдихати холод впевнено та легко...
І ось - ти звільняєшся зі сну!
Думки прокидаються, починають нуртувати,
а імпульси хвилями прокочуються тілом.
І ти підіймаєшся аж до неба, проводжаючи зорі...
Крокуєш обережно верхів'ями ялинових лісів,
так обережно, щоб не струсити сріблястий іній додолу.
Розвиднюється. Небо прокладає повітряні дороги,
які з'являються на лічені хвилини і знову розвіюються в етері.
Білими лініями вони зв'язують докупи всі сторони світу.
Вони нагадують про щось сокровенне, кличуть за собою.
І ти знову здіймаєшся на хвилях, знову віднаходиш рівновагу,
бо там, серед морозяного неба, посеред мережива білих шляхів є твій!
І навіть, коли зображення розсіюється,- він не перестає бути,
все глибше пронизуючи твою підсвідомість.
19.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2023
Як добре, що до Різдва відлига!
Як добре, що кригу зламано,
і ріка увіллється в серце Океану!
І нехай собі хвилі викочуються на берег,
нехай жбурляють жмені води в обличчя!
Така вже вона - душа Океану,
нестримна, як закони Всесвіту.
І кожна відлига, мов вино, що прокочується венами,
відносячи нас незмінно у весну.
І хоч вода накриває нас з головою,
і одяг мокрим шовком лягає на груди,
та літо неодмінно принесе з берегів Океану спеку,
візьме на долоні,- підносячи до сонця.
15.12.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2023
Місяць над мокрою площею
проводжає тепер самотність і домовини.
Вдивляється у відблиски бруківки,-
шукає відображення,
які були колись тихим мерехтінням зірок.
Але бачить лише холодні вогні під червоним склом...
Серце виривається геть з тлінної порожнечі,
та негайно повертається знову!
Прив'язане до холодних каменів і червоного скла,
шукає Місяця промені-руки (чи то рани?),
щоб хоч на мить зігріти їх.
....................................................................
А раптом, в неділю, площа стане сухою?
Сонце сплав червоного скла перетворить у квіти,
що промовлятимуть безконечними словами весен?
..................................................................
І на площу повиходять, повернуться люди.
12.12.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2023
-Пуски ракет,- транслюють канали.
Напрям схід-південь... ППО замість ранку в Києві.
Гіркотою полинною тризна - присмак кави.
Мінус п'ятнадцять. Вітер в гнізді посвистує...
Сонце вдарилось в ліс крижаний
фіолетом-загравою.
Шлях чумацький невдах
перестрівся з Пилатовим...
Там відлуння тривог.
Час стирається в атоми...
Серце зчитує Бог поліграфом-розп'яттями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2023
Я бачила плоди, закономірні, хоч не очікувані...
Збирала я врожаї, помірковані в своїй необхідності,
та найсвоєчасніші з можливих.
Нічого зайвого.
Нічого понад міру...
Але так, мовби Хтось знав про мене все!
І значно впевненіше, ніж я.
10.11.2923р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2023
Цей сніг за вікном не лякає!
Навіть самотнього птаха в холодних заметах,
більше схожого на душу, загублену
поміж запаморочливої білої пустелі... Не лякає.
Лише спазм тихо закрався в серце,
що так подібне до гнізда на холодному шпилі.
Я вихоплюю думки зі снігової лави!
Нехай мете собі вихор!
Нехай руки стають крижаними від нуртуючих морозів!
Але думки теплі, нескорені, мов серце в яслах,
мов усмішка народженого немовляти
стають зорею!
Понад світом, понад його крижаними пастками...
І пригадуються вулиці людні в сонячних обіймах!
І крила міцні, що не страхаються часу і простору...
І ті, з ким Віра жива набуває найбільшого значення!
25.11.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2023
Моя гармоніє вечорова!
Вересневий бальзаме, настояний
під зорями від Благовіщення до сьогодні.
У тобі все: вся концентрація властивостей
і внутрішнього миру...
Твій запах лікує, мов молитва!
Сила твоя лагідна,-
не палюча.
То поринаю в неї з головою,
то відмірюю живі краплини,
рахую кожну, мов скарб рідкісний,
щоб вистарчило до лютого.
А там... Там нарешті відлига,
Стрітення і Воскресіння...
Там початок незбагненного
і вічна нескореність - заповіданого!
09. 09. 2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2023
Життя – не страждання і не насолода, а справа, яку ми зобов’язані робити і чесно довести його до кінця. Алексіс Токвіль
Достигають серпневі роси.
Освяченими джерелами привертають віру, повертають волю...
Достигають проти ночі
дійством величним, світу заповіданим...
І над ранок знаходимо спалені сліди під ногами,
які не печуть і не дошкуляють.
Вогонь поборено!
Вчорашні відблиски пекучі
в призахіднім сонці перемінюються чистим відображенням наснаги!
Йти легше...
І хоч день втомлюватиме знову,
та розуміння суті кожного Призначення
робить нас прозорим вітерцем
найспекотніших днів століття.
23.08.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2023
Я народжуюсь вдруге, втретє і вп'яте...
Щоразу, як запах свіжих покосів
пророста в мені різнотрав'ям соковитим.
Я народжуюсь вдруге, втретє і вп'яте...
Щоразу, як над містом тане хмаровиння,
і посеред спопелілого фіолету
зачинається клаптик чистої блакиті...
Я народжуюсь вдруге... Знову і знову!
Щоразу. Зранку і ввечері... Влітку і взимку.
І навіть між чужим камінням,
на краю скелі під сонцем пекучим...
Бо я знаю Його!
Його сила шумує в тобі і в мені
незборимою Любов'ю звершень!
5.07.2024р.
ID: 988335
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.07.2023 01:48:20
© дата внесення змiн: 10.07.2023
5.07.2024р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2023
Милі звірята... Олені стрункі, мов шляхетні принци.
Птахи дзвінкоголосі, звеселяючі переспівами самого Бога!
А Він вслухався на світанні в ці переливи, які здіймались над гаями...
Він милувався пташиними подружжями, які стерегли мов зіницю ока свої гнізда!
Він тішився народженню, яким дихали ліс, поля й озера!................
...........................
Та ось прийшла орда скажена,- гієни єдині їм друзі!
І де ступала - світ гинув в шалених муках.
Як же заболіло Творця за грудиною!
І знову вода пролилась з-під ребра, як тоді,- на хресті...
..........
Та ось вже вкотре Він зібрав усю Потугу в кулак!
Нехтуючи біль,- випростався, здіймаючись над мертвим світом...
Бо Його Енергія - Нетлінна!
Вона перетворить мертві сади на квітучі гавані...
З лісів виведе прудких оленят,- нащадків шляхетного роду...
....
Бо всім, хто сіє Любов - Любов'ю воздасться!
Ті ж, хто сіяли смерть та неправду -
вже отримали в оплату свої тридцять срібняків.
Дерево Юди... чекає на них.
08.06.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2023
Напевно, якогось похмурого пополудня,- коли жодна подія не віщувала потрапляння сонячних променів на нашу планету,- вам траплялось, ненароком, зауважити на своєму плащі - поцілунок неба!
На темній тканині плаща жевріла радісна і жвава плямка кольору свіжої вишні і тих щойно розквітлих троянд, які дарують тільки для зізнань! Чи це не справжній дотик Всесвіту до ваших думок, зурочених невдачею, яка трапилась зранку? Адже, так буває, що замість очікуваного світанку ранок приносить розчарування...
Так ось... Ішла я містом. Серце стисло від ваги так, наче в ньому набилось камінців, намулених зливою. І не було куди подітись від тієї важкості, яка звужує разом із настроєм просвіт твоєї аорти, аж до втрати фізичної чутливості.
І раптом - зблиск дива! Бо як інакше можна зрозуміти цю подію?
Одна тільки мить! Один погляд! І від сірої поволоки думок і навколишніх обставин не залишилось і сліду. Як не було...
На моєму темному плащі вмостилось Сонечко. Такий собі меседж, якому не перешкодить навіть відсутність комунікацій.
Моя радість, яка звільнила на поверхню всі можливості дієвого оптимізму тим була сильніша, ніж несподіваною була подія. Адже попередні дні пізнього листопада були очевидними передвісниками близької зими. А тут - ось тобі сонечко на твій безрадісний плащ!
Тільки я подякувала Творцеві за цей вияв любові і турботи щодо мене і підтвердила пробудженими сподіваннями, що розумію важливість отриманого знамення,- як у відповідь отримала нове!
Перед світлофором зупинилось авто... Проходячи повз, знову ненароком(?),- я впіймала погляд водія. Знайомий погляд...
З того часу, я забуваю невдачі швидше, плекаю надії впевненіше і крокую вперед з розумінням, що світло мети завжди провадить на щедрий лан. Потрібно лише продовжувати шлях сходження. Він накреслений кожному на зоряній мапі, яка щоночі з'являється за вікном тихим нагадуванням.
11.04.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979933
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023
Майте мужність жити заради Любові!
Святе Письмо
Потяг набирав лету… За вікном, яке транслювало раптові зміни станів,- всі втечі і знайди, втрати й сподівання,- розмірено гортались думки. Часом потяг пришвидшувався, і тоді марилось, що то думки біжать навздогін наростаючому гулу вагонів: думки про теперішнє і колишнє, про те, що залишилось за стіною лише одного єдиного дня. Назустріч линули нові міста, безперервно змінюючись каскадами гір, полями, які струшували зі спин вчорашні клапті сновидінь… Якими ж подібними були ці живі видіння до тих, які залишились за спиною! Але страшна відмінність встромляла в серце кіл, і одразу починало перехоплювати дихання: ці поля і гори - мовчали.
З цього дня вона повинна знову вчитись слухати дерева і зорі, відчувати їх серцем, в якому повстала небачена вирва болю і спустошення. Тому Пам’ять поривала її і знову відносила назад, на знайомі до трепету шляхи: там вона пірнала в копиці хмар над полями, здіймалась гірськими драбинами, що піднімали просто в небо, милувалась нічними садами, їхніми мирними сновидіннями під сузір’ям Діви, слухала живу мелодію радіо-дощу для тихого, довгожданого відпочинку…
Тоді вона ще не знала, що будь-яка радість знаходиться під загрозою… І що настане день, коли чума знову розбудить щурів і пожене їх здихати на вулицях щасливих міст…
Але день, народжений в глибинах самого пекла, вдерся в її тихе передсвітання. Він вибухнув багряним сходом, ставлячи на межу, мов на тонкий канат над скелястою прірвою. Межа між бути чи не бути… Межа між станом закам’янілої напівсмерті і між діяльністю поза мірою очікуваних можливостей. Зупинитись, дозволити знищити життя і його сенс, або ж, прийняти удар під праве ребро, зібратись до купи всіма молекулами тіла і духу, щоб випростатись! Це межа, з обох сторін якої розв’язуються питання усього людського існування та його Призначення. І лише нам вирішувати, чи перетнути лінію, залишаючи позаду відчай, страх, відчуття провини, невпевненість, чи віддати себе до них у рабське служіння, закономірним наслідком якого буде повільна смерть!
«Чому? Чому це сталось з нами?»,- серце її знову провалювалось в темний лабіринт відчуттів і думок. Вона божеволіла від цієї спотвореної реальності, яка кігтями звіра виривала з дитячих грудей маленькі серця! Не приймала цієї дикої лукавості, яка чесних і справедливих підіймала на щит вічності, але лише коридорами страшних мук, котлами небачених страждань! Не погоджувалась вона й з тим, що довелось спакувати валізи і рушити в млисту невідомість… «Знаєте, який найбільший гандж усіх валіз у світі? В них можна покласти те, що необхідно, та в них не можна вмістити те, без чого не можна жити»!
Від коли Олександра сіла в потяг, що летів у невідомість, усі слова, які коли-небудь були написані чи то святими, чи звичайними, але мужніми людьми, постійними нервовими імпульсами вливались в темний лабіринт її думок, переконуючи воскреснути до життя… «Де б ти не була, ти – вдома, бо весь світ, то наш дім, сотворений Творцем», «Хто ти?.... Нещасна жертва?... Чи мужня Хранителька Роду? Жертва чи та, яка відбудує свій Всесвіт від початку і навіть краще, а потім подарує його іншим?». Вона уявляла себе старим Сантьяго, в човні посеред відкритого моря, і так хотілось мати стільки ж відваги і сили духу, як в цього простого рибалки! Тим більше, що відповідала вона не лише за себе…
Річ у тім, що в кожного з нас своя, власна доля. І кожен покликаний бути там, де Господь велів бути його серцю… Отож, їхала за серцем! Як птаха, яка за жодних обставин не покине дітлахів без крил-захисту. Вона боронитиме, навчатиме їх, огортатиме обіймами-любов’ю. Вона повинна бути там, де збереже майбутнє свого Роду, аж доки беззахисні сьогодні пташата самі не стануть комусь захистом, обороною. А тоді – повернуться! Перебрівши нові світи. Проходячи повз чи то, можливо, крізь нових людей, чужих народів – повернуться! Ні…. Не іншими. А тими, яких покликав колись Бог.
В її країні йшов 224 день героїчної боротьби народу проти хвороби, яка вигнала на вулиці смертельно заражених щурів. Її люди – не герої. Її люди – воплочені Ангели! Скільки непідробної мужності вкладали вони в боротьбу проти епідемії, яка не зважала ні на старість, ні на матерів і їхніх дітей. А керувала ними – Любов! Тому для них більше не існувало чужих доль, чужих дітей, чужих батьків… Всі були, як одне…
Та це був ще один привід, який примушував вкотре провалюватись в темні лабіринти відчуттів! «Вона не там…», «Не з ними…», «Вона поїхала, а, отже, втекла, зрадила?» Вона відчувала, що зрадила навіть свого Рижого, бо поїхали раптово та ще й зі знайомим подружжям стареньких, яким допомагали дістатись до їхніх дітей. А для Рижого місця вже й не знайшлось. Чи, може, просто не спробувала пошукати спосіб, як його взяти зі всіма?… Отож просила заопікуватись котом тих, хто залишався. А кіт – пішов. Мабуть, подався шукати господарів, яких любив. Адже ж він кіт, і хіба міг збагнути, чому дім більше не відчиняє перед ним свої обійми-двері.
Рижий… Він часто сниться їй. То він десь далеко і невідомо де саме… А то наснилось, що ось він!- пішов сусідським подвір’ям… Сон, ніби спалах. А вчорашньої ночі наснилось, що вони з котом зустрілись і впізнали одне одного. «Рижий!»,- кричить. Кіт вп’ялився в її очі поглядом приголомшено-раптової надії, а отже, відгукнувся на своє ім’я, як це робив звичайно. «РИЖИЙ!»,- крикнула на весь голос, розуміючи, що це дійсно він і якимсь дивовижним чином відшукались… І кіт з розмаху стрибнув їй на руки. Прокинулась. «Господи! Порятуй його, беззахисного і самотнього, подаруй йому людей, які прочинять перед ним свої двері!».
Як радісно бути серед дерев, справжніх і мудрих! Як життєствердно спостерігати за повнотою існування, яке точиться зеленою кров’ю венами вічної нескореності життя! Воно пульсує, дихає, сповнене сили і сенсу. Для нього не існує зла, несправедливості, сумнівів чи зневіри. Вони проходять крізь нього, але в ньому не вкорінюються...
...Як же не пірнати в цю блаженну глибину перших днів осені? Вона пробуджує від розслаблення, яке настає внаслідок літньої спеки, ніби вихоплюючи з летаргії : «Пильнуй, не запізнись! Дні вкорочуються з кожним роком, а ці хвилини пробудження, як хвіст зорі, що промайнув спалахом миті: впіймав поглядом і загубив».
Починався інший відрізок її життя. Але чи має людина право на миті радості, якщо її народ страждає?... Вона постійно перепліталась думками і почуттями з тими, хто залишився на рідній землі. Її сім’я і надалі щовечора молилась вервечку, заповідану у Фатімі… Як і в перші страшні ночі, коли міста здригнулись під тиском отруєної смертю щурятини.
Cерце відповідало їй стиха, але впевнено: «Всіма своїми думками, прагненнями і вчинками, своїм життєвим вибором і терпеливістю виміром у довгі десятиліття… М’якістю в стосунках з людьми, але разом з тим, непохитною твердістю в дотриманні правди, справедливості та вірності, своїм служінням заради любові та майбутнього… Ти маєш право, щоб твої діти почувались в безпеці. Ти завжди чесно ділилась тим, що мала, ніколи не прагнучи відхопити щось більше чи краще. Воліла втрачати, ніж примножувати матеріальне, заради збереження любові й миру в оточенні. Ти ніколи ні перед ким не вивищувалась, часто ховаючи зранення від чиєїсь звички понижувати і переважати. Ти жертвувала спокоєм і особистим простором та прагненнями заради народження нових доль, хоч це і не в тренді, і тобі за це діставалось чи не найбільше принизливих слів і поглядів… Ти здійснювала Покликання, а отримала в нагороду за жертовну любов додатковий талант, як у притчі. Світ часто висміював тебе і не сприймав поважно, бо поважають найперше тих, хто демонструє свою владність і високу поставу. Та ти все одно змогла звершитись і в Покликанні віддавати знання та творчість, помножуючи їх в душах чистих і відкритих.
І не потрібно сокрушатись, що ти чогось не робиш чи не зробила! Бо ж не всі повинні робити однакову роботу, одні і ті ж речі. Не всі мають однакові здібності, не у всіх однакові фізичні та ментальні можливості. Героїзм – це покласти життя своє за тих, кого любиш. Це шлях Христа заради спасіння багатьох. Але Героїзм – це і щоденна жертовна праця, чесна і щира, це любов і прощення, віра і звершення Покликання. Бо саме таке життя, в якому дотримуємось основних чеснот і формує майбутнє, майбутнє не лише окремої родини, особистості, а й всієї нації».
«Господи! Розжени кров в обезструмленім тілі, яке часто впадає в липку, мов смола, тягучу втому. Овій вітрами, енергією свіжої сили, яка так схожа з потугою ранкової зорі, що прорізує нічну безпроглядність. Нехай волосся зіллється зі струменями вітру, а шкіра вбирає цілющі краплини кисню! Аж доки серденьку не захочеться летіти з вітром! Рухатись в усіх можливих проявах думки, дії, творення, розвитку і віри, натхненних Любов’ю».
Їй нездоланно захотілось пірнути в зоряне небо, проїхатись чумацьким шляхом на старому, мов вічність возі... Зазирнути у вічі вершнику, що багато століть блукає міжзоряними стежками, чекаючи на продовження розмови про Істину. Колись він не дослухав її, бо виконував чужі накази…
Поцятковане благодаттю нескінченності небо воскрешало її, напоювало життям думки і серце, запалювало наміри і уяву. Здавалось, якась з найменших зірочок-іскринок, не помітна людському оку, впала їй в душу крихітною, та незгасимою надією. В купочці з любов’ю, разом зі щоденними справами, новими цілями, в глибинах всієї її сутності розгорялась неопалима віра. Виявляється, вона ніде і не зникала, а чекала, коли її покличуть словами молитви. Саме вона, мов провідник журавлиного ключа, допомагала долати весь натиск цього світу. Голос віри ставав промовистим і впевненим: «Повернемось! Сильними і вправними, ми принесемо свої крила, щоб підняти ними рідні гори і поля. Нам заповідано це кров’ю Ангелів, які кладуть своє життя заради наших дітей…»
ID: 974263
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Оповідання
дата надходження: 19.02.2023 00:18:10
© дата внесення змiн: 19.02.2023 15:24:11
автор: Іванюк Ірина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974263
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2023
Ось би гайнути на полонини!
Просто зараз промайнути над містами,
вхопити Час за кожух, щоб не пручався,
аби повернув все те, що мені належало...
Це небо, незмінно бунтуюче Зимі - годі!
Морозяне повітря, що бринить мріями про гамори пташині...
І цей лагідний розлив сонця, який трапляється лише в лютому.
Ти усвідомлюєш себе частиною блаженного пробудження
і твої думки вибрунькуються вербовими котиками,
а серце пагоном пнеться крізь кригу до сонця.
І ти знову перемагаєш в цій нескінченій опозиції стихій!
Мрієш про спокій,
та, хто-зна, чи вдасться протриматись хоча б до вечора.
Тому перечитуєш слова Давида про левів і крила,
заглядаєш крізь шибку на чужі полонини,
і думаєш-мрієш...
Думки ж, як відомо,- проекція в майбутнє!
10.02.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023
Серед втрат масованих,
втрат, руйнуючих закони світобудови,-
щодня втрачаєш себе, шукаєш...
Заглядаючи у всі закапелки, кути глухі,
до льоху, поміж мотлоху підстришшя,
яке було колись сенсом життя.
Навпомацки, змітаючи сувої павутини,
дотиком думки, віднаходиш себе знову!
Ти захований тут,-
у кожному живому слові, у думці животворній,
яка дає віру живим, надію - безтілесним.
І, єднаючи два виміри у собі і довкола,
стаєш потрійною стіною довкола святині!
І хоч найважчі битви лишень попереду,-
та ім'я Переможця вже вписане на скрижалях.
02.01.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2023
Вічність врочиста,
мов різдвяник багрянолистий, пишнокрилий,
що ввібрав у душу-перса
всю любов і тепло сього світу.
Всю любов...
Серед віхол сріблистих, віхол металевих,
його серце пульсує живою силою крові!
Крові...
Посеред білої пустелі зими,
пролитою барвою, розхлюпаним полум'ям-бризгами,
вона сягає Космосу...
Супутників, зрячих, як Бог!
Вони - літописці сучасності.
Тепер нічого не сховаєш...
Не приховаєш...
Жодної багряної цятки Дияволу
не затерти в смолистих безоднях історії!
грудень, 2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2022
Гори димлять...
В змаганні двох світів, двох стихій
серце їхнє холоне, падає додолу, щоб зльодовіти і загинути.
Але день піднімається над орбітою
короною сонячною, переливами співу сердець пташиних,
тихою непроминущістю душ ялинових,
в яких ні час, ні війни
не спроможні вирвати правдиву велич надіснування!
...............
І більше нема тюремної поволоки
над країною верховин і птахів невтомнокрилих...
Розвіялась!...
Небо чисте, небо високе
відкрило простір розкішної свободи!
Зелене серце гір, палке, мов серце Бога
вигупує силою щоденного відродження,
наповнюючи нас... Щоб ми наповнюючись,-
наповнювали світ.
24.09.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2022
Прив'язана...
мов птиця до потомства поки беззахисного...
Ні сьогодні, ні завтра без опіки-турботи не кинути!
Без затінку крил, які рятуватимуть від пекучого сонця...
Без даху-крил для спинення грозовиць похмурих.
Огорта серцем-крильми, мов нічними зорями...
сон береже... молиться...
А коли крила розправлять - стануть самі дахом-захистом -
тоді вона полетить.
Повернеться, де чекатимуть серця та зорі...
Полетить, освячуючи шлях додому.
28.08.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2022
Я не вирощую квіти,- блакитноокі, рум'янолиці, сонцесяйні,-
Не плекаю аромати п'янкі та солодкаві...
І, навіть, куля моя золота, і та - не моя!
Моя залишилась в іншому житті...
А та, що рясніє поруч - бачить небо за чужими парканами.
Я ж маю лише насіння...
Привезла його з собою в улюблених палітурках.
На білих родючих аркушах, пульсуючих сенсами віри,
проростатиме чар-зілля.
Його нестиму на освячення і не лише у червні!
Сила ж його - над усі замовляння і трунки знахарські.
Супроти недуг людських, а надто, супроти слабкости духа...
Бо коріння цих первісних трав - міцніше за коріння дуба,
а крона - захист, що вріс душею в небо.
Спитайте мене: - Звідки привезене це насіння предивне?
- Звідтам, де простота дорожча серцю за велич...
Де любов у всьому,- навіть там, де й не сподівався.
Звідтам, де земля і небо одвіку й навіки разом!
З краю, де живуть блаженні...
Де примостився відпочити сам Бог.
10.08.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2022
Шоста вечора. Рухаємось на зустріч одне одному: я і містечко, безлюдне о цій порі, древнє, пропахле легендами. Здається, час застиг... Прозорий згусток енергії, що всотав пам'ять далеких поколінь, трансформуючись в атмосферу спокою, у відчуття дивовижної сили та автохтонної спроможності.
І не випадково,- дізнаюсь,- символом міста є ангел, який обеззброїв і впокорив змія-демона.
І не випадково, поміж людських обійсть, на висоті безпечного польоту - виплекані найміцніші у світі споруди - лелечі садиби. Вони, наче фундаменти столітніх храмів, схожі на блок-пости духовності... І хоч їх мощено не валунами, вічними мов сама природа, та їхнє плетиво пам'яті та любові, з покоління в покоління, приймає і дає нові та нові життя.
Йду вечірніми вуличками та провулками. Я - незнайомка для міста, як і місто мені - чужинець. Кожен з нас існує осібно, як день і ніч, як південь і північ, як мир і війна... Та кожен пов'язаний всупереч планів на завтра, всупереч бажань, - дійсністю, гіркою, полинною.
Тож мусимо приймати одне одного... Придивлятись до себе, вслухатись в сутність думок... Бо коли пізнаєш - тоді приймаєш. Коли вчишся розуміти - тоді змінюєш і змінюєшся.
І ось, раптом, місто починає розуміти мої страхи і зранення на якомусь незвіданому рівні підсвідомості. Можливо, це той ангел, який одного разу зборов змія-біса, пройшов крізь виміри, щоб підняти мене?... І бачу: поміж дерев вигулькує лелека, зовсім низько, просто переді мною. Він несе в дзьобі гілля для укріплення дому-фортеці.
В цю мить душа затріпотіла, серце відродилось світлою миттю радості, і, десь, зовсім близько, мов політ лелеки, зблисла тиха надія.
Минув місяць... Якось, спекотним пополуднем, ми знову побачились: незнайомка і чужинець. Дорогою пробігали автомобілі, рух штовхав життя до переду. І лише я стояла на узбіччі, присутня тілесно, та ментально існуюча окремо від матерії.
Чи знаєте ви, що світ і ангели промовляють до нас мовою знаків? Знаків-дороговказів, які мов відбивачі при шляху, освітлюють темряву для нашої безпечної мандрівки гірськими серпантинами.
Так ось... Піднімаю погляд, а там, над міцним гніздом, виструнчились найпрекрасніші і величні птахи! Здійнявши гордо крила, троє красенів піднялись в небо, вимальовуючи в повітрі родинне коло. Напевно, так діти засвідчують своїм батькам здобуту вправність, висловлюють щиру вдячність за вкладену життєву науку. А батьки-лелеки спостерігають за летом дорослих дітей, радіючи і очікуючи на повернення.
І знову серце радісно стукотить в унісон з бузьчиним стукотінням. І знову радість надії розливається довкола залитою сяйвом вулицею, від тротуару до вершечків дахів і далі...
Розумію,- не можна стояти на узбіччі, осторонь від незнайомого... Не можна, бо втрачаємо волю до всього і волю власну. Мусимо жити як лелеки: розправляючи над землею крила, долаючи простори, пізнаючи, та повертаючись туди, де пам'ять нагадує про любов.
Дякую Тобі, Творче, за ці знаки! Починаю усвідомлювати, що Життя кличе нас робити впевнені кроки вперед. У щось якісно нове, проте - не чужинне, а заховане в найпотаємніших схованках духу, досі не підняте на поверхню з надр буденності.
Йду старим містом легенд... Щоб знайомитись, пізнавати, віднаходити... Щоб наповнюватись і наповнювати... Щоб згодом повернутись, як повертаються лелеки... Бо я - частина такої ж легенди, проте іншого, далекого і давнього міста... Міста, в якому пульсує енергія поколінь, трансформована в спокій та відчуття дивовижної сили та автохтонної спроможності... Міста покинутих лелечих гнізд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954617
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022
Світ вкотре впав у безвимірність мороку.
Зайди низьколобі, хворі на безбожність
зірвали з неба зорі,
повбивали цвяхи ржаві в руки-промені...
Зчорніло небо. Земля і води...
Світанок зчорнів, мов дно щойно спорядженої могили.
.....
Нема зорі! Нема...
Як і сестри,- зорі любі - пошматована гієнами,
зграєю кровожерною,
що бездушно бере тебе в коло.
Істоти нікчемні, сформовані без принципів,
які зростали без батька,
народжені поміж смороду рибних тельбухів шльондрами!
Світе, світе!
Дивися... І Бог зчорнів від болю непоправного,
від болю, яке корінням і кроною
навіки вросте в підсвідомість Всесвіту.
Бо ж на розп'ятті сьогодні не один його Син...
Сьогодні десятки тисяч хрестів на Голготах України!
.....
Та що до того куцолобим?...
Їм, істотам зі зламаним геномом людяности -
все однаково!
Для них виходу немає...
......
Бо завтра землетрус розітне землю під кволими ногами!
Зруйнує храми, спотворені скотинячим торжищем...
А ми?...
Ми люди серця і віри!
Спадкоємці й поплічники Христові.
І здійсняться Слова й настане день третій!
...Чуєте?... Гуркіт непідйомної каменюки?...
Вслухайтесь і чуйте! А чуючи -
кожним словом і справою кожною
засвідчуйте Світло!
Мироносці та мироносиці... Учні й апостоли... Йоани, Марії...
липень 2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2022
Якщо нас вхоплено, зірвано, вкинуто...
І ось ми самотні-одні серед Всесвіту
(чи міжсвіттями?)...
Шукай, читай знамень безмовні тексти!
Рятунком стануть... Розкодують істини.
Гніздо лелече, плетиво - міць форпосту...
Здорові, сильні виструнчуються лелечата!
Тут, на засвітті, зустріла я часточку Дому,
клапоть від літа... А Все - там, де батькова хата!
13.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2022
Ми все оцінювали, запізнюючись,
поки піддавали кожен подих
аналізу бездушного Логосу.
Ми все і всіх піддавали сумнівам,
виставляючи думки та чуття
під прискіпливе око мікроскопа.
.............................
Що нам залишилось сьогодні?
02.06.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2022
Мені відомі чуття, коли місто кохане, місто улюблене
переливається через край зеленою ніжністю.
Входить в серце впевнено і вільно,
відкриваючи в уяві всі сфери, всі надможливості...
Мені відомі чуття, коли серце зависає над містом,
знаючи, що сьогодні тебе в нім не буде...
Але є шляхи інші.
Шляхи невидимі, приховані від очей розуму.
Шляхи, якими прокладено не залізничні колії,
а невагомі срібні нитки-павутини...
Вони не залежать від часу, місця подій та ходу історії.
Імпульси життя і любові, кожна молекула пам'яті,-
постійними спалахами прокочуються шляхами улюбленими...
.............
І серце більше не самотнє, не порожнє...
Зелена ніжність коханого міста переливається за наші межі!
29.05.22р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022
Верхів'я гір, та не мої...
Пташині співи, ваша мова
чужа мені. Чужий цей світ!
Хоча і щедрий, і розлогий...
Хоч вдосталь бачу різних див,-
вершить порядок досконалість...
Його візьму, але,- туди...
Коріння де, де батько й прадід...
Разом з доньками, й син мій тут,-
змужніємо... Ось - шлях додому!
Там край моїх чоловіків.
Де серце сходить знову й знову!
квітень 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2022
Присвячую цілій росії і кожному русскому конкретно! Немає колективної провини за злочини! Булгаков цю проблему висвітлив чітко в романі "Майстер і Маргарита". Понтій Пилат не бажав розпинати Ісуса Христа, він вмив руки, щоб перекласти провину з себе на первосвященників та народ... Та ось вже понад 2000 років блукає душа прокуратора в темряві манівцями, не маючи ні спокою, ні пристанища!
Замучені дівчата, діти....
Мерзотним душам лиш не сніться!
Байдужим душам у думки
приходьте повінню весни...
...................
Калиною, багряним цвітом
вростіть в серця ви їх привітом!
Голубками в кривавих строях
летіть в двори! Ставайте морем!!!
.......
Загляньте в очі (ще не мертвих?)
І сніться, сніться їм уперто!
Не сніться лиш мерзенним душам.
Нехай горять...
5.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2022
Ми хапаємось за тепле сонце,
за чисте небо,
за сріблястий сніг і, навіть, сірий дощ...
Ми хапаємось за дерева квітучі,
за гори сині,
за квіти польові і, навіть, каміння...
Ми хапаємось за мороз та спеку,
за вітер і передгрозове затишшя...
Ми хапаємось...
Хапаємось...
Хапаємо...
Джерельні води, дзеркальність рос.
Гей!...
Як сонце сходимо.
Як дощ причастя тамуєм спрагу ми...
Як сніг кружляємо...
в обіймах з любими і...
оживаємо!
І... оживаємо.
12.02.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2022
Яка вартість найніжнішого мовчання?...
......................................................
...Коштовність його - понад щире золото!
Ціна йому - майбутнє, мов горіх крислатий.
І це - не обмеження, як думає більшість...
Це - правда, незручна і непроста.
Та, водночас, з її основ вбираєш силу,
знаходиш відновлення...
Але для цього треба не мало і небагато:
лиш Добру Волю Прозріння!
Саме вона компенсує недостатність елементів крові
та стеноз мітрального клапана, який відчуваємо.
09.02.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2022
Під небом чуюсь цим своя.
І під тополями зимою...
Струсили сніг. -Гайда за мною!-
киває місяць звіддаля...
Він порозкидував хмарки,
плечима стримує найбільшу...
Проллється світло поміж тишу
і звеселить мої шляхи...
Коли Зима - душа надій,
коли тополі - милі друзі,-
цвістимеш днем на виднокрузі!
Під небом сим - назавжди свій.
04.02.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2022
Вітерець січневий підштовхує,
засріблює плечі,
огорта мене сріблястим повітрям...
Немов промовля м'яким сніговієм:
- Де ти поділа дні,-
сонячні, дощові,
лютневі чи рясніючі вересом?
Всі, як один,- надзвичайні,
напоєні силою!
І все, що відбувалось,-
події, кожен вірш, кожен крок,
підйом чи пониження,-
набували особливого значення.
Тоді ти любила вдивлятись в зоряне небо,
вслухатись в розмови тополь та зілля при дорозі,
а дощ видавався чарівником, який розкидує смарагди обабіч шляху...
.............
Засріблена, як цей січневий вечір,
нарешті, поверталась колишньою.
.....
Вдивляючись, слухала небо,
серце,
сріблясте торкання вітру.
І тільки так сенс усіх подій оживав,
ставав підкреслено-особливим.
25.01.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2022
Для чого пробивається світло крізь товщу океану?...
..................................
Для чого прорізує порожнечу нічного неба мерехтіння зірок?...
..................................
Для чого суща безмірність ночі вибухає хорами радісного світанку?...
.................................
Для чого сподіваємось на лагідний промінчик погляду,
на теплий промінь посмішки, на Слово, що підносить до сонця?...
.................................
.................................
Напевно для того, щоб плекати світлі Надії в обіймах Віри та Любові.
14.01.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2022
На все свій час:
період заслуг чи вирок наслідків.
Котиш частку скелі,
твоєї, саме тобі призначеної...
Котиш. Плечима впираєшся...
Зустрічні перепони,- стіни та урвища,-
тобі лиш підмога, Причаснику!
Страхаєшся марно
відстані між щитами кам'янистими;
неприступною стіною,
стрімкішою за кола Вавилону.
Ти сам собі - перепона страху!
Ти сам крига, дріт колючий.
Іди! Йди просто на схід,
приймаючи виклики, долю й необхідність.
Лише так отримаєш крила,
щоб здолати відстані між скелями прямовисними.
Пізнаєш Дух, що крізь стіни водитиме!
І як би не було лячно,
яким би невпевненим не виглядало майбутнє,-
йди! У злагоді з сумлінням чуваючим, воно - дивотворне.
І доки ти йтимеш,
твоє майбутнє - в безпеці.
16.12.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2021
́Не тривожся невдачами,-
вони не більше, ніж лист пожовтілий в нотатнику цього жовтня.
Виходжу з дому,-
лещатами голову стиснуто,
вбрана в плащ-саван кольору мороку,
ноги важкі-важезні, обтяжені каменем-міркуваннями...
.......................................................
І ось... перше диво!
Мій саван заяснів...
Ожив!
Почав вивільняти тіло.
Радість нуртуюча погнала кров до осердя...
...То сонечко маленьке, забарвлене в колір самого життя,
примостилось на темнім полотнищі.
...І де той морок дівся?
Металевий зблиск лещат і каменюка набридлива...
...Нема їх! Нема, як й не було...
Бо коли малій комашині під силу дива такі,
то що поруч з цим лише повсякденна невдача?
......................................................
І знову стаю легкою, щоби піднятись, випростати плечі.
Встаю.
І ось... друге диво!
...Очі. Саме в цю мить, саме тут і зараз.
Саме ці. Ці очі.
26.10.2021р.
Несподівано, але в німецькій мові сонечко чоловічого роду - der Marienkäfer, жук Марії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2021
Жовтень уповні.
Місяць - перестигле листя, рунно-золотаве...
Чи є що краще вітру, що розганя сизі отари?
Розвиднює ніч...
Підкреслює безмежність темно-синю, поцятковану осінню...
І стоїш, віддаючи себе шаленому вихру,
його свіжим поривам,-
та не холодним! А відгасаюче-літнім.
І полонить тебе, підіймає до світла рунного...
І з'ясовуєш раптом:
все нестерпне до відчаю - більше не має значення.
20.10.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2021
Коли перестають слова - зачинається простір.
Ти ловиш його всією силою духу,
ловиш і тримаєш,-
одну тільки мить, бо втримати його неможливо.
Та в цьому, власне, вся міра глибини:
спалах, який досвідчуєш на рівні підсвідомого.
І ось, ти знову стаєш зрячим, світлієш, випростовуєш поставу...
Ти знову віруєш, радіючий сподіваннями.
...........................
Перезавантаження.
І слів не відкинути,
не втримати,
не зневажити.
15.10.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2021
Десь за деревами нічного міста,
над мокрою бруківкою, причаїлась втома.
Набридлива і пекуча, як мара.
Я... втрачаю розуміння прозорості тиші,
забуваю мову вітру,
значення слів шарудливих...
Розгублена, серед втоми, втрачаю себе, простір і волю.
Не відчуваючи нічого...
Блідну. Стаю нареченою січня.
Та ось...
Пробилось світло ліхтарів крізь мокрі крони,
освітило, припідняло на поверхню змісти загублені...
Хапаюсь за них, торкаючись світів легких та світлих...
Та... оживаю. Оживаю! Оживаю..........
02.10.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2021
Настали дні тихі та чисті,
малинні, яблунево-виноградні...
Виблискують здоровим глянцем
зелені стріхи горіхових монастирів.
Ранки тепер прозоріші за стрімкі гірські потоки,
а вечори, наче море, лагідне у відблисках сходу...
І немає краю в цій глибині пізнання!
Не зникають, не маліють чуття,
лиш витончуються, стають надвагомими, надголосними.
Сплітають одним духом те, до чого можна лише доторкнутися.
12.09.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2021
День короткий, мов відрізок, накреслений на аркуші.
Ніч ще коротша, на цілу сторінку,
в останньому рядку якої не вмістилось важливе слово.
Чи ти спав, чи тільки приліг на краю нерозстеленого ліжка?
Часто гублячи чуття, не встигаєш гортати сторінки осіннього листя,
які з шелестом лягають перед тобою.
Осінь.
Лише вона нам і належить!
Але душа впирається логосу, жадаючи світлости.
Тому говори зі мною, говори мовчки та вперто!
Повторюй, що Осінь і Любов - це тотожність...
Вінець живий. Радість нагороди.
11.09.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2021
Серце - рудбекія.
Не боїться посух, дощів та холоду не лякається.
Так... Нам спекотно до знемоги.
Авжеж! Нам не затишно болотяними травами ходити...
До знетерпіння. До настрою похмурого, дощового...
.......................
Та не до відчаю,- а до відсічі!
Так вже судилось, день за днем,
жити, зростаючи,- щоб не перейти бур'яном, не зникнути.
Світити! Гріти! Тішити очі та душі...
Бо серце - золота куля.
Квітка неполохлива, медодайна.
25.08.2021р.
Квітка-медонос "рудбекія", в народі її називають "золота куля".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2021
Дощ. Чи він скориться спеці,
чи програє всі битви, навіть останню, вирішальну?
Ні! Він, як і ми, зітканий з тіла і духу:
втрачає себе до краплини, та втративши,
вертає в сад стиглою зливою.
23.08.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2021
Хто приймає війну на клітинному рівні,
той приймає й коня троянського,-
дерев'яного ідола, з потрійним дном, небезпечного...
Хто приймає війну в будь-якому вияві зненависті,-
нехай готується впустити на обійстя гадюк зі смертоносним оскалом.
Приймаючи її, стаємо знаряддям. Об'єктом. Жертвою.
Або ж обдуреним генієм.
Але не Силами!...
Не Хорами!...
Не Владами!
20.08.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2021
Особливий час...
Час зелених дерев і перестигло-солом'яних полів.
Спорожнілі хати лелечі ховають літо під плетені стріхи...
Ще наливаються обважнілі яблуні,
круглолиці, пишнотілі, як молодиці, що виношують життя.
Ще тільки входить в силу характерник горіх,
а горобина тішиться вродою, досконалішою ніж рубіни...
А вже вигулькує з-за рогу серпня смуток,
прозорий, мов прозора самотність.
Та не гіркий, полинний -
солодко-пекучий ковток надії.
21.08.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2021
Коли не зроджуються вірші,
стань майстром, який трудиться на будові...
Стань сіячем,- завойовником полів неродючих...
Садівником стань, відроджувачем покинутого саду.
Коли не зачинаються вірші,
виходь крізь спеку в поле, в сад, на будову...
Виходь серед дощів та болота...
Проти вітряної ночі...
Виходь, коли дошкуля паморозь лихоманна...
В смутку чи в радощах,
в здоров'ї чи слабкий ти...
......................
І збирай... збирай дикі айстри при дорозі.
15.08.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2021
Огортаюсь серпневим надвечір'ям,
затишним, мов тененька сорочи́на...
Пірнаю в нього,- розпадаючись на прозорі йони,-
вдихаю, насолоджуюсь,- збираючись докупи...
І на вустах, мимоволі, народжується знак,
тремтливий та радісний, знак вічного відродження!
І я знову воїн, місіонерка, плугатар...
І я знову легка та мрійлива, мов ластівка після дощу.
12.08.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2021
Прохолода ранку.
Просочується в судини, в думки
трунком животворним, як сама молитва.
Вливається, звільняючи від полуденних спекотних ватаг,
відпускаючи на волю.
П'ю її...
Огортаюсь в легку прозору вологість,-
звільнена... На волі.
03.08.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2021
Посміхаюсь собі в думках,
і тоді те, що не змогла б -
стає можливим завдяки волі сміливця.
Ми - мироносці.
Та не всяк хоче носити миро і мир тернями...
Готовими дорогами, сірими, асфальтними хоч і крихкими...
куди простіше.
27.07.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920887
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2021
Шляхи Господні несповідимі!
Ходимо собі порізно, ходимо,
та, насправді,- єдині як ніхто.
Думки переплітаються за обрієм, коли сонце лягає,
встають удвох, коли прокидається...
І це, повір, благословення!
Цей срібний ланцюжок, який невидимий, мов безсмертя душ...
Його міцність вартісніша за платинові ланцюги видимого світу!
Та це ще слід навчитись розуміти.
16.07.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2021
Всесвіт спить.
Навіть дерева повкривались, поверх з головою, синіми простирадлами...
Після всепоглинаючої спеки зомлілого дня ... мовчать.
Спить все довкруж.
Скошена трава в саду і на узбіччях,
стиглі вишні та солодка малина,
спить криниця, напоєна студеною водою
і, навіть, мій сірий кіт-воркіт ... теж спить.
.............
І видається - весь світ завмер,-
завмер серпатий місяць за темінню дерев...
І лише я, чи день, чи ніч,-
чуваю вервичкою подій і промовистих знаків.
Та знаю: це і є благословенність.
15.07.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2021
Якого кольору любов?
Кольору зоряної ночі чи променистого світанку?
Кольору передгрозового неба чи веселкової пори,
такої рідкісної, а від того й такої дивовижної?...
Чи,може, любов кольору кульбаб?
О ні... Не лякайтесь, що то колір розлуки!
Це колір - вічного сонця і затишної простоти.
Любов може проходити різні періоди зміни кольорів...
Навіть, може мінитись прозоро-крижаними барвами,-
та це лише період, етап, смуга...
Лиш би не колір бруду.
Колір, який падає темними плямами
в книгу свідомості.
12.07.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2021
Легко та феєрично літають барвисті метелики...
Малі, великі, звичайні та рідкісно-дивовижні.
В'ють свій танок, невимушений,- як хмарини під золотим сонцем.
Зачаровують, зворушують, пробуджують захоплення...
Ось так і людина, думками та справами своїми.
А глядачам видається, без будь-яких "але", звісно,-
що це безтурботна гра метеликів.
Та для цього стану, навіть їм, невагомим,-
яскравіти ще та яскравіти...
07.07.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2021
Ми відчуваємо серцем, кожним порухом душі,
срібними ланцюжками підсвідомості
дорогу для нас людину.
Її часто підмінюють сотні інших
нескінченною силою подій,
втомою та незліченністю відповідальностей...
Ми відповідаємо за майбутнє і за сьогодення,
ми спокутуємо минуле,- не завжди наше,- та все ж...
Бо це єдиний шанс, щоб "Бути",- "Бути" усім, хто важливіший за тебе...
Та все ж - твої відчуття непорушні!
Вони гнуться від втоми спекотного дня,
та випростовуються, мов сонце на світанні!
Іноді, поволі... А, часом, перевертаючи всі думки...
Та щоразу - незмінно.
03.07. 2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021
Вільний шлях...
І він втомлюється!
І він вкривається рятівною свіжістю лагідного вечора.
Покривалом прохолоди на розпечене тіло...
...
Відпочиває.
Вбирає силу спокою, енергії та віри...
Та ніколи не спить.
02.07.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
Вода ніколи не спиняється.
Вона рухається, минає пороги,
щось постійно шемроче, нашіптує, приповідає...
Вода вддзеркалює небо і нас.
Запам"ятовує, вивчає,
склада з пазлів картини світу, дерев, хмар і облич...
Її сутність знає певно все, що було до нас
і знатиме те, що буде опісля.
Вона знає мої думки, коли сиджу на тихім кам"янистім березі,
знає, відчуває образ, який проріс в лабіринтах серця неопалимою купиною.
І де б не ходили мої ноги,-
цей зв"язок непорушний, мов лінії гірських джерел, що стають рікою.
25.06.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2021
Все в цьому світі балансує на тонкій перекладині буття і небуття.
І вітер, і сонце, і дощ... І ми з тобою. Наші думки, прагнення та слова...
Все має здатність зникати та з'являтись,
згасати та сяяти,
падати і підійматись,
рвати оплоти, греблі та дамби або милосердитись,
отруювати або ж повертати до життя.
І так хочеться бути по той бік,
де вітер найлагідніший, мов подих доброго Бога,
де сонце - життєдайне, а дощ - примножувач плодів...
Де наші думки - опора наших і чиїхось мрій,
а слова - зародження великих прагнень і достойних вчинків...
Де звуки слів потужніші від скель
та все ж невагоміші від хоругов, вишитих зеленим кольором Духу.
21.06.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2021
Не прийде до тебе зло...
Впаде побіч тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе,
до тебе ж не приблизиться
(Псалом 91)
Підняло сонце хмару, поклало собі на плечі:
- Все буде добре,- каже,-
лиш втамуй легіон страху та сумнівів...
Коли носитимеш моє тепло в грудях,
а світло, що більше од мого в кожнім закутку думки -
візьмуть тебе на руки ангели,
щоб не спіткнув об камінь ногу свою.
Стоять гори, сили повні...
Міць їх промовля твердо, як і їхня основа,
опора, древня, як початок сотворення світу:
- Все буде добре!
Коли носитимеш Його істину в грудях...
Почує тоді тебе. Плечима своїми закриє тебе.
І під його крильми будеш надіятися.
18.06.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2021
Іноді думки кам'яніють, стають горами незворушними,
височіють здаля сизим видивом горизонтів млистих.
Шлях біжить, в'ється серпантинами-стежками,
а гори то зникають, то знову вигулькують.
Та вже не повиті млою,
а повновиді, пишнокроні, свіжозелені,-
у всіх іпостасях цієї барви...
У всіх відтінках гармонії, миру та звершень,
які вростають у землю новою Говерлою...
Та відтепер - лише твоєю.
12.06.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2021
Запахи мого шляху такі відкриті,
що можна їх бачити, розглядати, вивчати.
Можна складати з них мозаїку на стіні бібліотеки, поруч монастирського подвір'я...
Писати мурали на висоті ластівчиного польоту, поки дощ висить над моїм містом.
Човни, дерева, птахи і шахи... Книги, на міцних полицях з дубів правічних.
А над ними - зорі. Зорі-смолоскипи, зорі-світляки
в телескопах вічности. В телескопі долі.
Їх дух впізнаю за запахом жасмину і липи, трав повнокрових...
Впізнаю, як Тебе... Як надію й терпеливість...
Як заслугу й нагороду, достойну Цариці.
10.06.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2021
Збірка поезій Любові Андрухів "Йому" відкриває перед нами Всесвіт всепереможної Віри та Любові... Тут кожна думка, кожне слово натхнені Божою присутністю. Це виявляється у безмежному вболіванні за долю та життя мужнього українського Воїна. Воїна, людини "кодексу честі", для якого безпека, життя та цілісність його народу - понад власні потреби і, навіть, понад власне життя. Саме завдяки його вірності, нам не доводиться виймати осколки з грудей найдорожчих людей... Завдяки його неспокою, поневірянням і болю - ми можемо почуватись щасливими:
Нехай не змерзне на морозі,
Не знає спраги, як болить.
Відвів від мої долі грози,
Я тиху маю щастя мить.
Не чую злої канонади,
Осколки в серце не летять.
І мене грішної заради
Він на війні. О, як уйнять,
Як серця зупинить тривогу?....
Душі тривожні молитви?
Я щиро помолюся Богу.
Почує. Знаю. Як завжди.
Всевишній, Всеблагий, Творець
Зупинить карнавали люті.
Біді наблизить Він кінець,
Додому вернуться забуті.
Преясні Воїни Добра,
Наш Захист, Спокій і Опора.
Добру воскреснути пора!
Хай згине зла лиха потвора!
13.01.2019р.
І Любов, як істинна Жінка, Жінка-Берегиня,- розуміє серцем і розумом, як врятувати і наш Народ, і наших Воїнів... Молитвою! Молитвою і нашою небайдужістю, нашою Пам'яттю, нашою духовною присутністю у житті захисників України! Адже сказала Богородиця під час об'явлень у Фатімі: "Моліться! І Росія навернеться"...
Історія знає чимало перемог над експансією. Коли нападнику, озброєному до зубів, протистояло військо у всіх відношеннях менш потужне. Та захист Господній сильніший від зброї! Саме завдяки нескореності духу патріотизму і незламній вірі в заступництво Богородиці, світ звільнився від експансії диктатора Наполеона.
Мій Боже, зупини війну!
Чи світ до тла згоріти має?
Я болю всього й не збагну,
Душа безкрило так благає.
Не забирай! Залиш їх нам!
Батьків, синів, братів, коханих.
Хай смутки подарую снам,
А ночі, ночі, для жаданих.
28.01.2019р.
Поезія Любові - код, настанова... А також повчання і достойний приклад для сучасної жінки, емансипованої та гордої, яка часто не розуміє своєї відповідальності за долю Чоловіка. Підлаштовуючись під модні тренди, сучасне жіноцтво іноді демонструє надмірну вибагливість і претензійність стосовно тих, хто покликаний Творцем бути опорою, скелею, твердинею... Любов же переконана,- жінці для щастя потрібно зовсім небагато:
Мені так мало для щастя треба:
Твій усміх милий, ясні уста.
Щоб загубити себе у Тобі,
Щоб знову стала, як світ проста.
Тому Жінка впевнено повстає проти війни та смерті, а її зброєю в боротьбі за Дорогу Людину, Воїна є Молитва:
Я не віддам Його Тобі!
Йди геть! Йди пріч! В імлі згубися!
Не поступлюся в боротьбі!
Шалій! Кричи! Ненавидь! Злися!
Я не віддам Його Тобі!
Ми не суперниці, Ти знаєш.
Не залишу Його в собі!
Життю залишу! Не пізнаєш!
Я не віддам Його Тобі!
В молитві, серці Він зі мною.
Волає Світ жорстокий пробі,
Вже переможений Тобою.
Я не віддам Його Тобі!
Війна, Тебе я проклинаю!
Душа і серце в боротьбі,
У них одних життя пізнаю.
06.02.2019р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2021
-Дихай! - каже ранок.
Яким би не був вечір, та дихай глибше...
Щоразу, як сонце звільняє новий день,-
вдихай глибоко кисень, щоб стала кров твоя сумішшю еритроцитів та простору...
Аби легені сповнились духом, що сходить за обрієм...
Дихай глибоко, бо лише так твоє дихання станеться зародженням думки,-
думки-прагнення, думки-віри, думки, зрощеної любов'ю.
Без неї навіть сила і та - безсила.
29.05.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2021
Зелені шляхи... Шляхи світлі та яскраві,
смарагдові, аквамаринові,- випосажені липами та смереками...
Шляхи ясної блакиті, золота, променіючого силою травня,
що спадає на світ короною, інкрустованою олександритами...
Вітри жваві гойдали нас, підіймали, підштовхували,- то лагідно, а то і вперто,-
несучи тебе і мене білими лініями, лініями-пунктирами
до усвідомлення радості.
28.05.2021р.
Олександрит — мінерал, рідкісний різновид хризоберилу. В природі зустрічається дуже рідко. Крупні кристали знайти практично неможливо, а прозорі камені високої якості з насиченим кольором — унікальні. Має яскравий смарагдово-зелений колір при денному світлі, який змінюється на насичений фіолетово-червоний при штучному освітленні. Блиск скляний. Також змінює колір при сильному нагріванні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2021
Ми - запахи хризантем та жасмину...
В них і нестримна радість літа,
і безмежна осінь нев'януча...
Ці запахи виповнюють собою довгі та неждані зимові вечори...
Пустелю заметілей і березень, що ніяк не настане...
Він виповнює повнотою початок весни,
настільки хиткий, мов непевна хода дитини...
Напуває силою сильнішою за нескореність.
Повнить по вінця чуттями, чуттєвішими ніж цвіт папороті.
Бо в кожнім цім ароматі ми відкриваємо одне одного...
І в кожній порі року знаходимо душі одне одного, такі близькі, та водночас дивні...
Бо щоразу доводиться їх відшукувати знову і знов... Знову і знов.
24.05.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2021
Мені відома ця Сила!...
Енергія, що створює та воплочує,
втілює живі ідеї, мов інженер Всесвіту,
дизайнер ландшафту лісів та степів, неба й води...
Вчений-біофізик, що створив атоми променів та вітру,
нобеліант-хімік, що замість динаміту винайшов алхімію любові.
Ця сила відома кожному!
Енергія воплочення, що живе в резервах душі...
Та не всякий її шукає поза межами Розуму.
Хоча всі покликані...
22.05.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2021
Моє місто - місто злітних смуг та вітрів.
Воно прочинить тобі вечорові простори,
напоєні свободою і ароматами...
Темним авангардом пізнього вечора,
поцяткованого білим вибухом розмаю...
Світлом електричних стовпів, який відкриває все,
що ховалось удень за сліпучим сяйвом матерії...
Моє місто - місто злітних смуг та вітрів.
Заворожене світанками,- влива в серце третій вимір світла...
Того, що пробуджує...
Підіймає...
Провадить...
Того, що є шляхом відродження і величчю Воскресіння.
Нам би лише небагато.
Зір, щоб бачити. І серце,- щоб чути...
.....
Наше місто...
Його злітні смуги...
Вони бо в кожного з нас, одні, спільні...
06.05.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2021
Мої ви трави, купані дощем!
Корони ваші жовто-величаві...
Я огорну́сь цим трав'яним плащем,
краплин собі в кишені назбираю...
.....
Зо при́горщ сто.
.....
І знову день за днем,
ставатиму, мов травень,- пульсом світу!
Згадай мене. Впізнай...
Не промине... Ні травень-дощ, ні жовто-цвіле літо...
Багряних днів чекає п'єдестал.
А там гляди...
Цей ритм вже й не спинити.
01. 05. 2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2021
Навіяне пізньою порою...
Ой що то за колесо, вогняно-холодне?
Викотилось пралісом над його безодні.
Повисло над гущею, стануло над плаєм...
Над шпилями й горищами поглядом стрічаєм.
...
Перекоти-котинебо, перекотиполе!
Що то буде нам позавтра?
А чи знаєш, доле?
...
Мандрувало, котилося,-
гульк,- і собі стане...
Сріблом міниться віщунським,
ніби правду знає...
Смутку, суме... Срібний друже,
день закрито: крапка.
Що по ньому? Що то завтра?
В серденьку відгадка!
29.04.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2021
Руки - людські душі.
Такі звичайні, і такі, водночас,- містичні...
По ваших лініях проходить ціла епоха!
Не темні тунелі метро і не галасливі трамвайні колії.
А незвідані, ніким не сходжені шляхи...
Гірські змії-серпантини, які підіймають на найчистіші полонини...
Стежини в лісових нетрях, заховані від кволих очей міста.
Руки-голуби...
Вони підносять тебе до світів вільних і досконалих,
які зорями та галактиками впадають у вічність.
Руки-ду́хи...
Їхні знання такі ж древні, як літери літописів...
Такі ж міцні, як сила мольфара...
Такі ж вправні, як воля Дамаскина...
І такі ж чудотворні, як руки теслі з Назарету...
Стихії та пошуки
робили їх такими ж різними, як зміна пір року...
То гарячими, то холодними...
То як оксамит - лагідними, як кути крижані - колючими.
Не делікатна витонченість ліній - гармонія ваша і краса,
що з роками все глибше і вперто стає перед думками...
Краса ваша - у лініях, що проходять як ціла епоха!
Як змії-серпантини...
Як стежини лісових нетрів, заховані від очей...
Як крила...
Як Дух...
Підносять тебе.
17.04.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2021
Сніг. Він і є ми...
Хоче видаватись твердим,
але сутність його - вода.
Хоче ставити межі байдужості,
та лише, про людське око, до травневих цвітінь.
Хоче рятувати надумані страхи власною сторонністю,-
та проникає в думки, цілує щоки і вуста, лягає нам на голову.
А тіло - це і є частина нашої душі, яка видима.
Сніг... Він і є ми!
Проникаючи в землю - не зникає.
Дихає, тече протоками-венами,
шумить аортами, вривається, гупає клапанами!
Знову і знову... Як любов... Як життя... Як ти і я...
15. 04. 2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2021
Ми - люди! Люди! Рідні люди.
Та світ жорстокий, його власть...
Нас рвано, рублено на зруби
двох різних статей. Різна масть...
Та що коли душа душею
живе, болить і змахом - вверх!
................................
Не саломеї, не тесеї...
Ченці й черниці колізеїв!
................................
Господь на грудях спить.
09.04.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2021
Вітаю, квітню, снігом і думками!
Кида у боки, крутить та жене...
Я обіруч вхоплюся. Слід-слідами,-
не загублю! На це ж бо ти мій є...
Квітневий мій! Морозна прохолода
в мені лише пробуджує Красу...
О норове! Поривистий із норду...
Кумедний ти. Мов перли від дощу...
Я не тремчу! Велінням волі серце
вплітати хоче квіти у слова...
Простий хлопчисько, добрий та відвертий...
О квітню мій! Твій сніг - моя трава!
06.04.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2021
місто Юрія Котермака-Дрогобича, астронома та
лікаря,- вчителя Миколая Коперника, ректора
Болонського університету
Люблю це місто - міжпланетний сад!
Його зірки у телескопі...
Магістри-велетні... Болоньї аромат...
Для них століття - тільки перші кроки...
І чаш святих нескореності стиль ...
Минуть віки, а він не стратить моди!
Кляштори, храми... І, чоловіки!
Що йдуть вперед. Планети - їхні сходи.
03.04.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2021
Ми диваки, закохані у ніч!
Ми світла прагнем, але ніч всесила...
Закоханих мечем своїм прошила.
Сказала: Цить! Життя - безсила річ...
Віддати їй усе сповна чи ні?
Ми диваки. І все таки - чудові!
Пролили вчора вина-ріки-болі...
Разом сьогодні знову на коні.
03.04.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2021
Хитаюсь... Рвусь! Але - не гасну.
Об стіни власних меж - думки...
Як стопудові кулаки!
Болить. Пече. Та не корюся...
Сама подам собі руки...
Тремчу... Лечу... Мов лист погірклий,-
за стіни власних меж-думок...
Важкий, мов стопудовий крок!
Але ... роблю. Роблю...
......
Весною не похитнусь - не рвусь струною...
Вчорашнє листя позбираю.
Заварю наніч трунку-чаю!
02.04.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2021
Коли слова - горох-горохом...
Прив"ялий слух...
Порожнє око...
Втовкмачу серцю раз й назавжди,-
закриті двері - ото й справжність!
Коли хоч раз об них спіткнешся -
ступай собі...
..................
........
.....
А поки...
Слова-горохи
зберуть глумливиці-сороки!
Не чуючим...
Не зрячим,може,
наварю зупи...
Допоможе!
...............
.......
.....
Та спохоплюся - не кухарка ж!
.....
Мольфарка.
Все таки - Мольфарка!
30.03.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2021
Я не спокусниця,-
спокутниця у долі!
Пробач за невтамованість пожеж!
Це вже й не березень,-
четвертий місяць змови...
Він проти нас...
Він - проти!
Але все ж...
Покута -
то землі містичні крила...
Сторонні береги - одна мета!
Четвертий місяць літа -
правди сила!
Лише для справжності
мій відкуп -
таїна.
26.03.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2021
О! Що ті крила? Химерні... Свавільні...
Що простір духу в тобі?
Розкіш бажань?... Нестримна невтримність?...
Чи схима духу... Вогні!
Їх не погасить ні вітер, ні віти
найекзотичніших рим.
Сила - не в примхах! Сила - у диві
найбоготворніших з див!
О не громадь лаву метаморфозів
метафоричних лахміть!
Сила - твій Дух! Сила - в надзмозі!
Твердість скрижалей-століть...
О! Це й не сни...
Слів справжнісінька справжність
снами не дихає... Ні!
І не феміну сіра вульгарність,
і не в"янка, тиха безправність...
.................................
...Серце, що рве нас в Святі!
23.03.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2021
Настане день над дні,- понад літа,-
коли вода проб"ється крізь каміння...
Коли розмову серця, всі слова
розчує Бог... Розлогістю коріння
тоді здіймуться розкошів сади...
Не важить більше почестей постава.
Лише слова: їх відгомін - віки!
Незламність душ! Бо гарт - наш припис. Карма!
18.03.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908397
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2021
О не лови цей світ крихкий!
Його пола́ - не з багряниці...
Лови вуста! Їх сміх дзвінкий...
І щирість праведної криці.
І погляд мовчазний, що враз
без слів дасть поштовх вільним крилам.
Лови цей світ! Лови не раз...
.................
..........
Вітрам зустрічним - стань вітрилом!
18.03.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2021
Сезон вітрил відкрито на шляхах...
Шиномонтаж - весни надійний спільник...
Вдяга тепер на груди крило-мрійник!
І все, що хоч... Залиш асфальт! Бо так...
Полів розлоги, чистий подих гір,-
тебе із зим чекають. Зачекались...
Прилинь до гнізд, де праконвічний дім...
Вже крила - міць! Поглянь,- як щит здійнялись!
Готовий старт! Чекає долі край...
Заходить день старий поза спиною...
І навіть ніч - іде у крок з весною!
Пряма біліє... Для вітрил - розмай!
113.03.2021р.
Ілюстрація - картина канадського художника Роберта Гозалвеса, в стилі "магічний реалізм - сюрреалізм".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2021
Є речі - невидимі...
Без озону не дихаєш.
Є слова - недомовлені...
Серце сходить молитвами!
Є думки - тайна-тайною...
Тільки мовчки мелодія.
Лишень погляд відгадую,-
березневою повінню...
Захопи! І нестримністю...
Обійми! Долі гаванню...
Не зрони... Стану вічністю!
Сьомим небом. Нірваною.
14.03.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2021
Співай, весно! Вигукуй так, як ми...
Мої пісні, мов світ тобі відомі.
Ми нарізно,... але навзаєм ми
воз"єднуєм, заквітчуєм безодні...
Надій пора! Пора земних витань...
Енергій цих вдихай, як вітер море...
І я, і ти... сплітаємо простори!
Як хрест живий - невидимі світи!
03.03.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2021
Писати...
ласкавим духом візерунки
на склі-сувої...
Слова палкі, слова-дарунки...
Лягають мною...
Але на фронті - два боки зіткнень:
тепло і крига!
Твій подих - сивість мого вікна.
Зими немилість.
20.02.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2021
Не ки́дай слів! Лиш пелюстки троянд.
Нехай духмяним днем при світлі стануть...
І тішать хай, і ваблять,й променять...
Щоб вибухнуть всесвітнім океаном -
небесних див, освячених життям.
В пориві дій - лиш відгомін любові!
Й нехай на вечір знову з"їм пуд солі,-
стелитиму до ніг живі слова!
17.02.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021