| Сторінки (1/13): | « | 1 | » |
Ти не вивчив мій світ.
Так нахабно ламався у душу.
Лиш замерзлої совісті лід
Заблагав, що відкрити я мушу.
Пам ‘ятаєш, що зиму люблю.
Білий сніг нагадує волю.
Чи лишилась у мене сніжинка жалю?
Перевір у заметах із болю.
І ти знову усе переплутав.
Заметіль заважає з думок.
Егоїзмом ти плечі закутав.
Не помітив своїх помилок.
І чому на поріг у мій світ не пускаю?
Я весь час лиш по правді жила.
Здивувався, невже замерзаю?
Ще відколи тобі все тепло віддала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2015
Я збираю валізи-спогади
На старенький вокзал «Нерухомість».
Перехожих лоскочуть здогади.
Я тримаю квиток в Невідомість.
Проводжає вже звичний Ніхто.
Я лиш тиші рукою махаю.
Хто мене пригадає, хто?
Хто напише «Сумую, чекаю?»
Присягають дружити вічно.
Обіцяють кохати завжди.
А слова хворіють хронічно.
Так, на жаль, анемія правди.
Поїзд «Доля» летить рішуче.
Лиш гуркочуть колеса інакше.
Той, хто падав додолу болюче,
Не штовхає від себе слабших.
Хтось чекає на станції «Совість».
Не наляканий відстанню й смутком.
Він мене пригорне натомість.
Я всміхнуся його незабудкам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2015
Повільні удари мільярдів сердець відраховують швидкі хвилини життя. Шалений ритм непокоїть стривожених та стомлених власників. Чиєсь серце намагається вилікувати болючі клаптики досвіду пігулками під назвою «Час». Чиєсь долає перешкоду під назвою «Нечесно». А чиєсь лагідно усміхається, воно знайшло когось під назвою «Доля».
Життя триває…Серце, що випромінює величезну кількість тепла – постійно страждає від холоду.
У ньому вирують океани болю, але разом з тим, теплі проміння турботи та ласки не зникають ніколи. Такому серцю важко жити… Скелясті виступи лицемірства людей постійно травмують… Стійки переконання, що жити треба по правді ніяк не стосуються усіх, хто крокує із девізом «Як краще для мене»… Таке серце сильне, проте нещасне…
І неймовірні хвилі тепла продовжують зігрівати усіх, хто шукає порятунку…Тоді серце стає безмежно радісне, тому що щастя стало вдвічі більше… Воно не чекає компліментів, йому не потрібні відзнаки, воно просто назавжди зберігає усмішку зігрітих людей…
Такому серцю холодно…У дивному світі, зітканому із холодної жорстокості, так часто люди живуть із крижаною совістю. Вони звикли жити серед взаємних звинувачень, гордо та стомлено тягнути каміння зі словами «Я правий» та « Я права», просто ховатися за штучною посмішкою, аби створити привабливий вигляд.
Серце продовжує сподіватися. Воно наївне, тому ще й досі вірить в людей. Воно справжнє та щире. Часто страждало, саме тому не спричиняє болю іншим. Знає, як сильно болить…
Живе…І вірить, що має певне призначення.
Не варто ображати теплі серця. Вони найчастіше рятують від холоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590104
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2015
У полігоні страху йшла запекла боротьба.
Нещасна чесність бій вела з нахабним лицемірством.
Не чути вибухів, здивована юрба.
А де ж та сутичка з очікуваним звірством?
Вже лицемірство вболівальників знайшло.
Кричать: «Вперед!»,пле́скають у долоні.
Багато їх, засліплених, прийшло.
Шукали місце на уявному балконі.
Смілива чесність люду не шукала.
Прийшла самотня на двобій.
Гучних овацій не чекала,
Хотіла захистити титул свій.
Той поєдинок був бентежний.
І важко дихали запеклі вороги.
Один маленький крок необережний -
І переможеш вже не ти.
Упала чесність від знемоги.
Скажений натовп помсти вимагає.
Не бачать сліз самотньої небоги,
Дарма, що лицемірство неправдиво грає.
Вона на мить закрила стомлені повіки,
Та м святкував несправедливий світ.
Їй не потрібні більше ліки..
Але вона ще не напише заповіт.
Її слова- міцна, надійна зброя,
Вже лицемірство зупиняє бій.
Ніхто не згадує героя,
Який оспівував про подвиг свій.
А чесність сильна- полетіла.
То був чарівний правди злет,
Юрба сполохана прошепотіла:
«У чому ж чесності секрет?»
Засліплені не бачили, у чому сила.
Вони кричали:"Випадковість!"
Та чесність мала особливі крила,
Бо їх подарувала совість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2015
Старенький клен роздумливо мовчав.
Зелений лист його, зітхнувши, важко дихав.
Він шелестіти спогади почав:
Як щастя в парі йшло із лихом.
Між ними була прірва у півкроку,
Між іншим, вічність в два життя.
Вони не бачились півроку.
Вони страждали все життя.
Клен пам’ятав обох 6 років.
Він був у золотавих шатах.
Між ними завжди залишалося 6 кроків,
Між ними спогадів багато.
Так несподівано сплелися їхні руки.
Десь зникли люди- невидимки.
Плели мереживо прощаннями розлуки,
Руйнуючи кохання павутинки.
Зізнання ледве прозвучали.
Вона хотіла вже втекти,
Бо ті слова безшумно закричали.
Їх загубив щасливий ти.
-Тебе любив…Не знаю…
Її, здається, теж люблю…
Ну просто я її кохаю…
Людина слова- вголос говорю.
Їй так хотілось зникнути назавжди,
Не лишивши і слід.
А він, той мужній, справжній,
Неначе крейда зблід.
- Не йди, як роблять інші…
- Для чого?- схлипує вона…
-У мене 10 років є, між іншим,
Я хворий, -покотилася луна.
Вона не вірить в вироки прощальні,
Чекає вірно і фарбує кольором для нього світ.
Його слова правдиві та печальні,
Але йому лишилося ще безліч літ.
А він до іншої пішов,
Лиш потім в відчаї до рідної вертався,
Бо спокій у її очах знайшов,
Але тій іншій у любові присягався.
У клена підростають внуки.
Спритні та жваві, листям гомонять.
Їх дід людей повчав:
«Не забувати руки, які в руках коханих ніжністю тремтять.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586204
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2015
Летіли додолу краплини хвилин.
Випадково потрапили в зливу розлуки.
Заховалось кохання за обрій хмарин.
Загриміли прощання осіннього звуки.
Зникло сонце за словом «бувай».
Переповнені болем калюжі.
Нерухомі та мокрі вже вкрай
Захворіли коханням недужі.
Він не взяв парасольки, тримав її руки.
Падолисту картина сумна.
Їх чекало життя віковічної муки,
Бо не поряд вже він, так далеко вона.
Раптом зустріч: мовчать блискавиці,
Розквітає земля, набирається сил.
Прилітають із вирію птиці.
Вечоріє ясни́й небосхил.
Мокрі вії,зволожені щоки,
Сльози розпачу, осуд людей.
Він промовив: «Чекатиму вічність допоки,
Не здійметься веселка коханих очей!!!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2014
[b]Жити!!![i][/i][/b]
Зробити сотню помилок, тисячу спроб повернути неможливе, мільйон робіт над помилками. Коли падаєш через власну необережність - підводишся і рухаєшся далі. Побиті коліна потребують догляду та лікування . Терплячий , досвідчений лікар Час загоює рани. Наступного разу передбачливо оминаєш місце падіння, йдеш іншими стежками, уникаючи неприємних спогадів. Навчишся ховатися від відчаю та минулого. Думаєш: «Нарешті, цілковита безпека.» І раптом камінь…Великий, темний, під колір неба у той похмурий день, несподіваний, як дощ подій, що зруйнував твій настрій. У голові кружляла вперта думка про те, що нещасливе місце далеко… Летиш додолу знову. Вкотре? І винен не страхітливо-загрозливий камінець, навіть не дощ, який перетворив хвилясту стежину в ідеальне місце для ковзанки, ні. Знову це відчуття... Очі зрадили, увага, пам'ять, що? Краплинки випадковостей, неохайна робота над помилками та порушена координація. Нічого. Зорі винні : одна яскрава та велика погасла назавжди, якась опинилася у чужому сузір’ї, інша непомітна для ока… Нічого, так необхідно:впасти сьогодні аби полетіти завтра. Прикро, але справедливо. Досвід, гіркий, але власний. Падати і ставати на коліна - різні речі, шкода, не всі усвідомлюють різницю. Приниження – порожні, беззмістовні слова. Це навіть не критика. Приниження не схоже на доречне зауваження. Хоча…пробачте, таки є зміст: « Не досягла успіху- возвеличусь на твоїх падіннях». Таким потрібно впевнено і сміливо промовляти: «Щасти». Мої невдачі стануть моїми перемогами, мій біль бумерангом повернеться до кривдника, мої спроби перетворяться у можливості, а ваші слова відлунням прозвучать. Вони порожні, порожні, колючі, немов терен, уїдливі та підступні. Дзвенить голос, а всередині – порожнеча. Станете вищими, якщо принизите?
А я безглузда та непередбачувана,роблю сотню помилок , падаю, щоб підвестися. Я наївна,звикла вірити людям, так я нерозумна, але щира. Навіть тоді, коли туман брехні з ваших вуст намагається затьмарити очі, навіть тоді, коли болять не коліна, а душа, навіть тоді, коли здається, що весь світ у змові . [b]Я слабка, але сильна. [/b]Не стану на коліна, навіть під тягарем звинувачень. Можете навантажити тону образ, притрусити камінням зрадливості для власної певності. Не з того походження, не із тієї країни аби терпіти приниження. Вчинки говорять голосніше, за слова. Мої невдачі викликають у вас сміх . Коли ламаються слабкі, ніхто не звертає увагу, коли падають сильні – їм плескають у долоні під вигуки «Браво!!!» Нехай, сьогодні у моєму житті була шалена злива болю, яка перетвориться на різнобарвну веселку. У вашому житті все стабільно. Порція принижень для інших, порошинка з ока сусіда та довжелезна колода, ні, не з ока, з серця, якого майже не залишилось. Я не маю жодного права судити, я не маю бажання витрачати час, вас судитиме життя. Будьте певні: перехиливши шальки терезів на свою користь, чекайте повернення бумерангу справедливості, який з’явиться несподівано та боляче вдарить. Терези розсудять чесно.
[i]Я буду падати, але ніколи, чуєте, нізащо в світі не стану на коліна!!!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492826
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2014
Так не буває…
Люди! Припиніть!
Благаю, облиште руйнувати казку… Те, що є безглуздим для вас, для мене виявляється рятівною соломиною, за яку я постійно хапаюсь, це ніби останній жадібний ковток цілющого повітря… Ви не вірите в дива? Що ж, тоді, вибачте, та я не вірю Вам у такому випадку. Чи може ви ніколи - ніколи в житті не хотіли бути щасливими? Можете мене переконувати, можете глузувати… а я не вірю… Ось і все. Усі ми родом із [b]щастя[/b] . Не всі, на жаль, пам’ятають...
«Та це неможливо, та що ти таке верзеш… Так не буває…» Слухай, дорогенький, [b]а ти хоча б спробував?[/b] Ти зробив нехай крихітний, проте перший крок до заповітної мрії, ти подолав хоч міліметр дистанції? Хто сказав, що буде легко? Легка дорога не веде нікуди. А важкій та тернистій колись таки доводиться завершитися. І вона завжди винагороджує переможців. Не розбивай мою мрію на дрібнесенькі частиночки, бо ти і не здогадуєшся, що ніколи не почуєш дзвінкого звуку [b]розбитого чогось ще…[/b] Розбите серце двічі не складається…
А я хочу прокинувшись одного дня сказати: «Так не буває…» Але не тому, що все це безглуздо, а тому, що реальність краща за казку. Розумні не ходять до ворожки за передбаченням майбутнього, вони просто створюють його самі. Я не роблю не те, не інше. Я просто живу… Я просто вірю… Нехай інколи боляче, але віддано… Я сподіваюся та чекаю. І роблю ті ж самі крихітні кроки…
[b]«Так не буває, » - ти скажеш мені колись…
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487332
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.03.2014
Тепер не боляче, лише бентежно.
Безглуздий вчинок та потоки фраз.
Тобі я вірила безмежно.
Зненацька все змінилось враз.
Неначе струмом електричним,
Що 220 вольт заряд,
Буденним рухом звичним
Удари в серце:три підряд.
Напруга ранила фізично,
Жахливий опік, хвороблива дрож.
Усе природньо та логічно.
Нехай, тепер вже що ж?
Забракло диханню повітря,
А ноги ватні, ніби не мої.
Кружляє в голові подія ця новітня.
Клубок у горлі та в очах руч'ї.
Немов водою крижаною,
Тендітне серце облило.
А поруч я з тобою...
Раніш принаймні так було.
Я сильна,витримати мушу!
Летять слова крізь сліз туман,
Лиш спогади шматують душу.
Не вірю я в правдивий твій обман!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2014
Ти вважав, що зламав український народ.
Іронічно додав: «Не літають безкрилі».
Не чекали грошей, нагород…
Люди в горі, затям, не безсилі!
Сотня вбитих, чиєсь безневинне життя.
Вірні очі, марніє ще зовсім хлопчина…
Ми не чули Твого каяття,
Звісно, Не винен – зрадлива причина.
Чорне небо, палаюче серце Вкраїни,
Братовбивство на грані з буттям.
Та поглянь на криваві руїни!
Твої гроші - ніщо, в порівнянні з життям!
Бідолашним увірвався терпець
На пануючий безлад, розруху та пекло.
Ти пихато казав: «Не настане кінець».
А вони так боролись запекло!
Не відчуєш людського жалю
У хвилині грізного мовчання.
«Я свою Україну люблю!!!»
Обірвалось життя не останнє…
Хто заплатить за злочин і гріх?
Чия совість вночі не спочине?
Твоя відповідь людям – промовистий сміх,
Твоя совість німа відпочине.
Колоситься родюча земля. Наш найкращий у світі народ.
І Шевченкова мова- священна, жива, солов’їна.
Так безглуздо чекати принадних нагод.
Що є сили кричу :
«Я пишаюсь тобою, моя Україно!!!»
Ще живуть патріоти на нашій землі.
Дружні, вкупі, а не поодинці.
Догорає свіча у вечірній імлі…
Я вклоняюся Вам, Українці!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486994
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.03.2014
Печалі надлишок, тепло у недостачі,
Холодні спогади, тендітна крига самоти…
То небо схлипує, а я не плачу.
Благали хмари: « Не залиш її, не йди...»
А ти пішов: життя жорстоке та зрадливе.
Мені лишилась темрява і крихта доброти…
Я втратила вагоме та важливе.
Вечірній спокій, тиша, ти…
І раптом спалахнуло небо,
Додолу впала зірка з висоти.
Чекала вічність, а не треба!
Байдужим легко не прийти.
Той мерехтливий свідок нашого кохання!
Остання зустріч, затишок для двох.
Ніхто не загадав бажання,
А хтось одразу погубив обох.
Ми зустрічаєм третій листопад.
Ти несподівано підводиш очі,
То був кохання зорепад.
Ці двоє в небо дивляться щоночі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2014
Пригорни і не дихай, лиш міцно тримай…
Пахне літо життям і тобою.
Невагомість хмаринок і щастя розмай,
Умиваються велетні-гори росою.
Ти сміливий несмілий, так дивно, що мій,
Я з тобою щаслива нещасна.
Ти солоний, як спогад солодких надій.
Я похмура, як ніч, і, мов сонечко, ясна.
Пригорни і не дихай, лиш міцно тримай…
Наодинці з гірською красою.
Та не слухай нікого, на диво чекай,
Бо недоля втікла стороною...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2014
Відпусти, наче біль, на проспекті «Бувай».
Зупини, наче мить,по дорозі «Розлуки».
Поверни, мов життя, на проїзді «Прощай».
Обійми, ніби мрію, в альтанці «Сполуки».
І тримай, ніби долю, в алеї «Прощу».
Пригорни, ніби рідну,на площі «Відколи».
Збережи, ніби спогад, провулком «Дощу».
Лиш не втрать по тій стежці «Ніколи».
Пам'ятай, ніби сон, перехрестям «Дарую».
І цінуй, як скарби, на узбіччі «Жалю».
Завітай у куточок «Сумую».
Там печальне є місто «Люблю»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2014