| Сторінки (5/496): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Природа – це світ, вищим розумом створений.
Блискучий мистецтва космічного вигад…
Завжди перед нами. І завжди розгорнена
Ця вічна, жива, закодована книга.
Шедеври тут зібрані Божою працею –
Прадавні і мов нестаріючі, юні.
Які в ній заставки! Які ілюстрації!
А літер немає. Самі тільки руни.
І то не чіткі. Змиті водами, звітрені –
Угнулись, потерлись під кроками часу.
Помітно, що деякі аркуші вирвано
Безжально і грубо, як кажуть – «із м’ясом».
І є сторінки, що вже стали червоними –
Задавнено температурять від болю,
Неначе взивають тривожними дзвонами
До всього живого. – Про бережність молять…
В цю книгу щодня, як у совість, вдивляємось,
Шукаємо правила, слушні цитати.
Вчимось на помилках і знов намагаємось
Хоча б по складах її мудрість читати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2019
На шпориші пасуться голуби,
Немов на скатертині між будинками.
Злетілось стільки, що в очах рябить!
Проворні й милі. Не здаються дикими.
До них отут поблажливі й коти.
Тож не боятись майже стало звичкою.
Уважний хтось доладно примостив
Коритце із прозорою водичкою.
Ось до пташок притупцяло дитя.
Старанно так гостинець свій розкришує…
Яке прекрасне й трепетне життя,
Коли добром захищене і тишею!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2019
Сухенька постать, жалісне лице,
Стілець, баян, козацькі шаровари…
Він щонеділі дибає у центр,
Де в нього звичне місце на бульварі.
Усядеться. Дихне протяжно міх.
Розбудять кнопки ще слухняні пальці
І ноти оживлять частушки сміх
Чи пристрасть танго, а чи вальсу грацію.
Та над всім іншим – магія пісень,
Вже багатьма незнаних, призабутих.
Його ж немовби пам’ять понесе
Туди, де голос молодості чути…
Чи сподівається на гонорар?
Хотілось би. Та… хай і так – не дуже.
Зате в думках стає поменше хмар
І вдячні погляди – бальзам на душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2019
Із чужини вертають дикі гуси.
Домотують на крила дальню путь.
Про все забувши, трепетно дивлюся,
Як сірі цятки ближчають, ростуть.
Немов несуть із краю в край по небу
Над полем, над мозаїкою сел
Живим пунктиром виписаний ребус –
Магічний знак у формі букви "Л".
Що він таїть? Що можна ним сказати
Лугам, озерам, розкоші дібров?
У нашій мові слів на "Л" багато,
Але найкраще, мабуть, з них - любов.
Авжеж, любов! Така проста розгадка.
Любов - солодкий, пломінкий магніт.
До нього линуть сліпо, без оглядки,
Бо він - всесильний. Надто повесні.
Й зовсім не треба компасу. Навіщо?
Не заблукати в будь-якій імлі.
Веде птахів, як і людей, найвища,
Свята любов до рідної землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2019
Весна з ріллі, немов з шкільної дошки,
Стирає крейди залишки сирі
І на палітрі власній вже колошка
Найкращі фарби ніжних кольорів.
Всерйоз ніхто сваритися не буде
За знищені полотна. А зимі,
Творцеві їх, тепер не до етюдів -
Хоча б вдалося уціліть самій.
Задкує наполохана по полю,
Відлежується в темінь по ярках
І знов бреде у напрямі на полюс,
І помсту виколихує в думках.
Але весна того не хоче знати -
Грунтує для картини чорнозем
І рогозу торішню, й саду клаптик...
Щоб захлинулось зеленню усе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2019
Кудлатий вітер став на повен зріст.
Озброївся великою мітлою
І хазяйнує в лабіринтах міст.
Нема від нього і в полях спокою.
Мітла танцює, пристрасно мете,
У різні боки ногу підкидає,
Мов дівка із нічного вар’єте!
Стрибає, гнеться. А ладу немає.
Не хоче підневільним бути сніг,
Мітлі вертлявій зовсім не кориться.
Роями липне вітрові до ніг,
Щоб пурхнуть через мить і розлетіться…
Стомився вітер. Влігся горілиць.
І поряд бухнулась мітла безсило.
Поснули тихо – навіть не хропли.
І світ поки що залишався білим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835281
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2019
Із чистої, здавалось, глибини
Слова-сузір’я виринали ваші.
Я вірила – із золота вони,
А проба показала, що – із фальші.
І ось цей блиск тьмяніє на очах.
Навіщо ви в таких красивих зернах
Захований, пекучий солончак
Отрутою розсипали для мене?
О! Як по крихті вирвати з душі
Оту криваву, ту страшну оману
І при найдальшій схоронить межі,
Щоб з легкістю зітхнути наостанок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2019
Поема
У степу під Охтиркою, за 18 кілометрів на південний схід, на місці козацьких могил, у жовтні 1966 року виріс меморіальний комплекс. Назвали його Курганом Бойової Слави. Це символ народ¬ної пам'яті про перемогу у жорстоких боях з фа¬шистами на завершальному етапі Курської битви. Бої тривали тут, на землях колишнього радгоспу «Ударник», від якого війна не лишила навіть сліду, у серпні 1943 року і завершилася розгромом во¬рога.
274 імені загиблих воїнів навічно застигли на кам'яних плитах Кургану.
Кургане сивий!
Скільки тобі літ?
Шепни по правді відповідь.
Признайся
Яка епоха матір'ю прийшлася?
Ти рук людських,
А чи природи плід?
Як називали в древності,
Повідай,
Оці твої нерівні піраміди?..
(Вслухаюсь і тону, здається, в тиші).
Не прикидайся мертвим.
Ти ж бо дишеш!
Ти теплий.
Ти викохуєш траву
І пильно стережеш
Гніздо пташини.
І кожен відчува, як безупинно
Ти силу випромінюєш живу,
Якій імення важко підібрати.
Скажи, Кургане сивий,
Хочу знати
Твою далеку, вранішню главу.
Мовчиш.
То буду говорити я.
Століття ворушитиму в уяві.
Поставлю яв з легендою віч-на-віч,
Хоча в думках ітиму навмання.
Тут степ давно вродився –
Вільний, чистий.
Був силою налитий
Кожен м'яз,
Що підіймав траву –
Гінку й росисту –
Так легко!
Іще був значний запас
Отої сили.
Бо масний чорнозем
Здоров'ям
Богатирським вигравав.
І дощ гостинці
Раз у раз приносив,
І сонце не скупилось на дива.
Розкошували смолки і ромашки,
Не знаючи підступності коси.
Лиш випадком
Копито дике важко
Могло торкнутись
Їхньої краси.
Таким колись
Був простір біля Ворскли,
Якщо від неї глянути на схід.
А з півночі і з заходу – сусід
Високий був у річки.
Ніжний поскрип
Гіллям розкішним
(Так, як і тепер)
Їй слав, немов повітряні цілунки.
А річка тішилась,
Неначе юнка,
Що світських ще не відала манер.
Квітуча, неполохана земля.
Таких нема вже.
Або є, та мало.
Вона тоді, напевне, дівувала
І схожою була на янголя.
Але, що є така,
Усюди знали.
І бачили у снах,
І зазіхали.
Лях ласився зігнуть її усемеро,
Як наймичку.
А турок у гаремі
Відгородив для неї
Млосний закуток.
І в татарви заслинилось багато
Мрій чорних.
І свербіли вже підошви.
А руки довшали,
Химерно довшали,
Зажерливо тяглися до перлини –
До рідних місць моїх,
До України.
Трясла чуже поріддя нетерплячка.
І жили роздувало
Щось звіряче.
Оскалившись,
Орда неслася дико.
Жахала світ живий
Виттям і гиком.
Здається, і в зубах
Затисли зброю...
Та не була землиця сиротою,
Бо відчайдушно,
Навперейми сказу,
Козацька сила
Кидалась щоразу.
І гожий день
Ураз рівнявся з пеклом.
І не вгавав
Шабель страшний переклик.
Усі вони тоді
Були червоними.
А пахли смертю –
Світлою і чорною.
І, певно, смертю світлою –
Частіше.
В жадобі
Поглинала вічна тиша
Отих, котрим свого
Було замало –
Прийшли з мечем,
То від меча й пропали...
Так є, було і, мабуть, вічно буде,
Коли на вірність присягають люди
Землі батьків.
І важить їхнє слово
Як те зерно.
Зерно!
А не полова.
Обов'язку свого збагнувши суть,
Й малі піщини горами стають,
Щоб на шляху чужинця грізно впасти,
Як він волочить за собою пастку.
Так! Відповзали в лігвища недобитки,
У павутину злості і жадоби.
І вкотре степ
Свого не слухав болю,
А чув лиш біль синів,
Які за волю
В глибокі трави падали посічені.
І степ ковтав
Криваві роси відчаю.
До їхніх ран він клав
Цілюще зілля
І ціпенів нерідко від безсилля,
Бо зілля для синів
Було вже зайвим.
І плакав степ.
І в небі плакав жайвір.
Вечірнє сонце пропекло хмарину
Й зажевріло,
Неначе жар у попелі.
Степ у тягучі сутінки поринув,
Та тьми не помічав.
Бо вже затоплений
Був тугою.
Спинив думки полинні
На тому місці,
Де здійнявсь акрополь.
Або курган.
А ще простіш – могила.
Та як не назови –
Ніяка сила
Синам вже не розгорне
Орлі крила.
Як не шуміти
Зрубаному гаю.
Немає козаків.
Стількох немає!
Та є й живі.
І їх, на щастя, більше.
Вони в біді цю землю
Не залишать.
Останній промінь сонячний
Зненацька
Зламався об могилу,
Об козацьку.
І згас, як звук
Прощального акорду.
Щось в миті цій було
Печальне й горде.
Могила піднесла
До неба щем...
А десь іще одна,
Іще, іще!..
Могили – пам'яті болючі храми –
Вузлами зв'язують віки з віками
І бережуть свою глибинну суть.
Й крізь нас її удалеч понесуть.
Повір'я переказує здаля,
Що ці могили козаки шапками
Насипали.
Тут не потрібен камінь.
Тут пам'ятник один –
Сама земля.
Така, як є–
Терпляча й нелукава.
У ній по вінця
І журби, і слави
Було одвіку
Й буде опісля.
Чи так, чи ні,
Але було, було...
І шкода, що нема
Того рентгену,
Що легко пронизав би, наче скло,
Сувої часу
Й висвітив напевне
Все, що колись
Кривавилось, боліло
І гоїлось,
І врешті-решт вціліло.
За пам'яті батьків моїх,
Як острів,
Кургане, ти здіймався
Між хлібів.
І тільки сонце
Додивлялось гостро,
Мов сторож,
До відлюдників-горбів.
І їх не забувало фарбувати
То в біле, то в зелене,
То в руде.
Але ніколи – в чорне.
Й аромату
Завжди, бувало,
Свіжого знайде.
Та що це?
Біда воскресла:
І спокій враз
Перекреслила.
Безжально його
Пожмакала.
Жбурнула,
Як вовкулака,
Скусала весь.
І топталася,
Аж поки лиш
Чад зостався.
Війна скреготіла
Жорнами.
І борошно чорне,
Чорне!
З руки клешнястої,
Вражої
Летіло
Дикою сажею
На землю,
На хати,
На долі
І цілилось
Аж – на волю...
Вкраїною йшов сорок третій.
На милицях,
Важко ішов.
В зіницях світилась
Упертість.
А в серці –
Синівська любов.
Набачилась крові і жахів
Землі української твердь.
Ішов сорок третій на захід,
А вслід – розгодована смерть.
І кроки бували
Нестерпні,
Немов – у вулканне жерло!..
Кургане!
Пригадуєш, в серпні
Подібне й з тобою було?
Тоді ти віддав для редутів
Свої сокровенні горби.
Такого не можна забути
Нікому.
Тим паче-тобі.
Страшніші німецькі «Пантери»,
Ніж ханська ота сарана.
Квітчасту сорочку роздерла
У тебе на грудях війна.
Вона тебе так шматувала!
І вергала тіло увись.
Вгризалась! –
Їй все було мало.
Пекла! –
Тільки ти не дививсь
На рани свої.
Не про себе
Твоя попеліла душа.
Вимолював долі у неба
Синам,
Хто давав одкоша
Ненависним фрицам і гансам
І їхнім кігтястим хрестам.
Щоб знали!
Щоб жодного шансу!
До пекла!
Їх місце – отам!..
Тут в Курську дугу
Зігнулась війна.
І рівною вже не стала.
Такою її й погнали.
Та й досі кричить
Нулями ціна.
Ти чуєш, мене, Кургане?
Я знаю, тобі погано,
Як в пам'яті
Серпень той вирина...
Напевне, пам'ятаєш, був сусід
У тебе.
Називався він – «Ударник» –
Радгосп.
Але його шукати марно –
Війна тоді ж ковтнула
Навіть слід.
Два тижні
Провалилися у ніч.
Без місяця й зірок.
Їх дим замазав.
Війна ревла,
Як сатанинська піч,
В немислимому,
Дикому екстазі.
Вона пожерла тисячі життів
І кожне.
Кожне!
Кров'ю запивала.
О, як війна тут
Страшно гоготала
І тренувала горло
На витті!..
Тобі цікаво, мабуть,
Звідки знаю
Той біль,
Що й зараз душу твою крає?
Признаюсь:
Він клекоче і в мені,
Бо я – дитя,
Народжене в війні.
Від тебе близько я була,
Під боком.
Якихось трійко верст –
Село Високе.
Там ухнув також
Hе один снаряд
Й дзьобав усе навкруг
Свинцевий град.
Сто днів тоді
Мені було від роду.
Колискою окоп був на вгороді
І вірою, і правдою служив,
Як міг –
В життя і смерті на межі.
У мами танк завис над головою.
(Мене закрила, мліючи, собою).
Не стало б ні окопа, ані прошв,
Якби проповз не впоперек – уздовж.
Здавалось, в потойбічний світ
Загрузла
В окопі ненька бідна,
В кукурудзі.
Не тямила: вже – там?
Чи ще – жива?
І з глузду чи не з'їхала, бува?
А потім – плазом,
Щоб не буть на мушці,
Тягла мене подалі на пелюшці.
Але прозрів нарешті
Страдник-серпень.
В день двадцять п'ятий.
Знов земля –
Отерпла,
Контужена
Відчула, що жива
І що фашистська
Зчищена черва.
Хоч сіпають
У ранах ще осколки,
Хоч серцю від руйновищ
Дуже колько,
Хоча довкола
Тісно від могил
І полічити їх
Немає сил,
Земля вже небо, сонце
Пізнавала
Такими, як колись їх,
Змалку, знала.
І ти, Кургане древній,
Оживав.
Загладжувала боязко трава
Усе, до чого страшно доторкнутись
Було...
Чи можна серпень той забути?
Не можна.
Він іржавіє в тобі
Залізом рваним.
В кожному горбі.
І все-таки марніють
Стебла болю.
Бо ліки є.
Всесильні ліки – воля
І повнозерний
Золотавий колос,
Що голову схиляє
У твій бік
З шанобою щоліта
Цілим полем.
Як внаджуються
Перші холоди
Усе частіш
Непрохано у гості,
Тобі, Кургане, місяць молодий
Мабуть, бійцем здається
В високості.
А зорі, ніби роси на стерні.
І він, самісінький!
В тому безмов'ї.
Важкий, червонуватий.
Стільки днів
Лежить на спині,
Підпливає кров'ю.
Його тоді, можливо,
Не знайшли
В столоченому житі
Після бою?
Він марить.
Не придумано шкали,
Що зміряла б
Десятиліття болю...
Здригається напружена пітьма –
Неначе голос долинає звідти,
Щось ніби схоже
На тужливе «Ма-а-а..!»,
Повторене
Багатократно вітром.
Неважко вітру слово повторить,
Яке напам'ять мимоволі вивчив.
Він чув його не двічі
І не тричі –
Утратив лік...
Смертельної пори
Вуста синівські
Найдорожчу кличуть.
І вітер знає це.
Він вислухав
Над кожним з хрипу,
Навіть з думки: «Мамо!..».
А потім часто
Хворими ночами
Зі стогоном
Це слово видихав
Прощальними,
Отими, голосами.
І мати-горювальниця
Прийшла,
Бо не могла
Цей поклик не почути.
Він облетів, здається,
Кожен хутір,
Всю землю,
Де могли ті хлопці бути,
Якби війна їм пазурями люто
Не роз'єднала
Душі і тіла.
Ріднесенька прийшла!
На всіх – одна.
Перед дорогою,
Либонь, не чепурилась.
Отак, від печі,
Бо якраз топила,
Чи, може, від городнього
Бадилля…
Об фартушину
Витерла безсило
Шершаві руки.
Й начебто мана,
Похитуючись,
В далеч заспішила.
Її вели любов
І біль гіркий.
Крізь відстані,
Крізь пам'ять,
Крізь роки,
Крізь холод,
Хоч по-літньому убрана,
Прийшла не в гості ненька –
На віки!
В осінню пору.
В чоботах важких.
Прийшла й закам'яніла на Кургані.
І тільки душу
Камінь не зборов.
Поглянеш –
А вона й здаля зоріє.
Щось каже ніби
На десятках мов.
Синочків
І на тому світі гріє.
Відтоді ти, Кургане,
Вже не сам.
Не сам перемовляєшся
Із полем.
Двома рядами
Підійшли тополі.
І гурт ялин
У шубах довгополих.
Сусід з'явився –
Вишуканий сад.
У майську пору
Це така краса!
Шнурочки яблунь
Родом, певно, з раю,
Чи ніби в танці –
Лебедина зграя.
Така велика,
Що гектари вкрила.
Звелить Чайковський –
Розрівняє крила
І полетить, здається,
В синє небо...
Яке розкішне пір'я яблуневе!..
Та ближче, біля серця,
В тебе дички.
Самі зросли.
Ніхто їх не садив.
Ти віриш,
Що отак прийшли сюди
Сирітські долі
Й долі удовичі.
Ти з ними
Кожен день свій починаєш
Із того, що задумливо читаєш
У камені застиглі імена,
(Їх не змогла присвоїти війна,
Хоча і не минала при нагоді).
Твій зір по плитах
Промінь сонця водить,
Щоб жодного з імен
Не пропустив.
А тут їх – сотні!..
Треба стерегти,
Аби не сохло пам'яті коріння.
Тому щодня й читаєш,
Як святиню.
І підганяєш підсвідомо час,
Щоб швидше біг
Від травня і до серпня,
Щоб гомін свята
Знову тут звучав,
Щоб додалось в душі
Розради зернят.
Щоб зацвітав
Нескорений вогонь,
Як дух безсмертя.
І щоб сивих скронь
Не меншало.
Щоб міг ти упізнати
Серед гостей отих,
Своїх, солдатів.
Бо тільки у обойми
Їхніх дум
Укласти можна
Твій, Кургане, сум...
Кургане, друже!
Скільки тобі літ,
Вже не питаю.
Це не так важливо.
Важливо, щоб ти був
На цій землі.
І ждав із неба
Срібнозерну зливу
Дзвінких дощинок,
Тільки – не зі свинцю.
І дихав завжди
Пахощами волі,
Не забував
Дух яблук, чебрецю
І хліба, звісно.
Щоб зелений колір
У весен
Чорний атом не відняв.
І щоб оця,
Не суща вже, рідня,
Яку дбайливо вкрив
Твій теплий дерен,
Читалася тобою
Поіменно
І пам'яттю народною –
Щодня.
Усміхнений,
Веснянкуватий день
Вдоволено примружує зіниці,
Бо поле знов,
Хоч важко, а гуде...
Стою з Курганом сивим
Наодинці.
Його думки,
Як промені століть,
Пронизують
Мою тривожну душу.
Ось – древні,
Ось – двадцятий вік стоїть.
І я різницю визначити мушу.
Різниця є.
Від ханської стріли
Так високо
До блискавки-ракети,
Але прогрес нерідко і болить.
І лячно
Від його підступних злетів.
Бо обмина прогрес
Людське єство.
Отут не бачу зовсім я різниці –
Цвітуть жадоба, заздрість,
Шельмівство,
Як і колись.
Кургану наодинці
Скажу про це.
І він по-товариськи
Мабуть, подасть сигнал,
Що зовсім близько
До правди отакі мої слова:
Згорає час,
А ницість все жива.
Та другий бік
Є в терезах буття:
Вже в золотій,
А не у темній чаші
Не легковажить
Світле почуття,
Котре ніякий
Не поточить шашіль.
Це – непідкупна,
Істинна любов
До рідних місць,
До батьківського краю.
Наш край топтало
Безліч підошов.
Чужих.
Але любов ота карає
І промовляє ворогу:
«Не руш!»
І ллється кров…
Так і надалі буде,
Якщо у когось
Наросте полуда
На серці й на очах.
Любов засудить
Всіх, хто захоче
Українських руж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834972
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2019
Це навіть не хлоп'ятко.
Ще – хлоп'яточко.
З одненьким, як рисинка, зубеням.
Шовковий чубик і шовкові п'яточки,
Яким ще невідома біготня.
І шовк очей. О, цей небесний погляд –
Без натяків на фальш і без гріха!
Лише любов цвіте (як мама поряд).
Аж світиться любов ота. Й нехай.
Нехай пора цвітіння буде довшою,
Аби міцнів любові корінець.
Погане, як бур'ян. А для хорошого
Потрібен час і садівник-митець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2019
Здається, другом був старим учора.
А нині вже новий, та тільки - ворог
Із посміхом напівзнайомим, ситим.
Либонь, кожух навиворіт носив ти –
Зручну для маскування одежину
(І він, де треба, м'яко так пружинив).
Та ось, нарешті, скинув, бо пригріло...
І я дивлюсь на тебе чорно-біло:
Думкам не жаль, а серце не прозріло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834562
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2019
У совісті людини, як у Місяця,
Є схований, покритий млою, бік,
І темні почуття на ньому місяться -
То те, то інше мучить цілий вік.
Розплачуємось
Хльосткою лозиною.
Бува, гризоти всі розженемо,
Ще й змиємо спокутною сльозиною
Сліди -
Душа освятиться немов.
Аж сонце перегнеться, щоб заглянути:
Чи на тім боці справді зникла тінь?
Та знову, знов погойдується маятник
Гріхопадінь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2019
Не поглядаю скоса я на долю.
Усе, що мала, те мені й дала.
Роботи і тривог сипнула вволю,
Розчарувань, як снігу, намела.
А радості вділила вже скупіше.
Відміряла по краплі перемог.
Хотілось щастя, а дістались вірші –
Моїх думок розцвічене ярмо.
Зате із ним для мене все - можливе.
По вінця і краси, і доброти.
І друзі - щирі. І кохання - злива,
Бо є у віршах незрівнянний - Ти.
Серед зими я літо повертаю.
У ньому перепілкою живу.
І часом не збагну: в словах купаюсь,
Чи діється усе це наяву.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2019
Сьогодні починаю все спочатку.
Перетрушу злежалі неполадки,
Їх виберу з душі, як з шафи одяг,
З якого виросла, який не в моді.
Не накидатиму комусь на плечі –
Робота буде для старої печі.
Хай про лихе вогонь читає згадки.
А я почну сьогодні все спочатку.
Попереду удачі!.. Райський настрій
І я сама собі наївно заздрю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2019
[i] Г.І.Кравченко[/i]
Місяць горів, ніби око циклопа.
Поглядом стежку неначебто пік.
Стежку, де жінка несла пізній клопіт.
Йшов їй назустріч якийсь чоловік.
Місяць. Їх двоє. І більше нікого.
Відстань у темінь тікала з-під ніг,
А підступала натомість тривога.
Жінку жалили думки, мов шершні.
І з кожним кроком все вужчали плечі:
Різне бува у людей в голові...
Постать вже поряд. І ось...
– Добрий вечір!
– Тепло сказав молодий чоловік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832927
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2019
Дві тисячі років,
Як пригорща зернят.
Землі вони даровані
По черзі.
Та кидали їх в грунт,
Здається, навмання.
Ще й урожай не раз
Бував розтерзаним.
І ось нарешті мить,
Коли ми беремо
Двохтисячну,
Останню насінину.
На ній священний знак
Ісусове клеймо.
Що ж виростим? –
Чи хліб, чи полининня?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2019
Земля завмерла ніби. Новий рік
Іде. Угору йде! Нулями світить.
Останній крок. Нарешті взято пік.
Вже другий пік! З ім'ям – Тисячоліття
І ми, земляни, з роком на плато
Теж стоїмо. На самому вершечку.
Навколо час – майбутній. Та ніхто
На нього не накинув ще вуздечку.
І час – під нами. Той, що скам'янів.
Вдивляємось з верхівки у підніжжя,
Але густі тумани в далині
Та на хребтах століть попони сніжні.
Лиш зірка сяє. Та, яку Христос
Так високо підніс над світом сірим.
Лежать віки під нами. Цілий стос!
А древня зірка не згаса. Як віра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832333
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2019
З похмілля вітер переповз дорогу
І між кущами шарудів знесилено,
Шукав сухої, теплої берлоги,
А натикався раз у раз на прілини.
Клювали вітер гостродзьобі краплі,
Над рештками знущались гордовитості.
А він лежав, зіщулений, ослаблий,
І міркував, як осені помститися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832220
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2019
З гаїв не все ще осінь познімала.
Не встигла толком одяг той попрати.
А вже зима пухове покривало
На неї кинула й веліла спати.
Та як заснеш, коли ще стільки діла?
Не йде і сон у голову, бо рано.
І осінь рве на шмаття ковдру білу,
Ховаючись за спиною туману.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832086
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2019
Дощ іде.
Заклопотано йде
До полів, до лісів, до людей
Міліонами крихітних ніг.
І зручних не шукає доріг.
Аж тупоче!
Ввіходить у раж!
Я вслухаюсь і...
Вгадую фальш:
Дощ не йде.
Це - музичний міраж.
Він на місці викрешує марш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2019
Затікає вечір у село
Ситими, спокійними стадами.
З лугу у двори несе тепло,
З клопотами змішане і гамом.
Скрізь пітьму робота обганя:
Завчено скриплять в сараях двері,
Чути сявкотіння гусенят,
Пахощі нехитрої вечері.
На коромислах тримає сад
Молоді ще яблука і груші.
Чорнобривці умива роса.
І грядки чистенькі гріють душу...
Час планета пропиха бочком.
Що там доведеться їй зустріти?
Та нехай завжди у селах літо
Кропом духмянить і молоком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2019
Юне літо купається в озері,
Ловить хмари у теплій воді –
Білі, наче вершкове морозиво
Між блакитних, прозорих льодів.
Ех! Побільше б його!
Бо так високо
Сонце хтось почепив, як ліхтар.
І воно шле звідтіль свої бісики.
Кожен з них до землі доліта
І сміється, й пече, і принаджує,
Заганяє по шию в річки.
І в озера, звичайно...
Під пляжниками
Угинаються млосні піски.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2019
Що робить травень!
Що він витина!
На кожен день
У нього нова пісня.
Щодень дзвенить
Незаймана струна.
Він знає,
Що назавтра буде пізно
Торкати те,
Що нині має грать
І квітнути
Зворушливо прекрасно.
Так і в кохання
Є своя пора.
І гріх їй
Непоміченою гаснуть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830552
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2019
Весна шаленіла,
Весна божеволіла.
В коханні всьому
Признавалась підряд.
Ревнивців не мала,
І цим задоволена,
Спішила все далі –
Серця підкорять.
Справляла з деревами
Пристрасні оргії –
Дісталось і їм
По амурній стрілі.
На згадку усім
Залишала автографи –
Зеленим чорнилом
На вогкій землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830396
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2019
Між сонцем і морозом суперечки
Стихають, мов набридлі балачки.
Уже в бруньках – бурштинових яєчках
Ворушаться каштанові листки.
Ось-ось вони зі шкаралуп лискучих
Полізуть, ніби гусячі лапки,
Топтати вітер.
Я за ними скучила.
І хата наша скучила.
Й шпаки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829802
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2019
Уже лелеча кругла хата
На сонці боки вигріла.
Ось-ось господарі крилаті
Сюди повернуть з вирію.
Дарма, що хата ця не нова.
Важливо, що - не зраджена.
В ній від пташиної любові
Все літо буде затишно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2019
Ліс гойднула новина:
Хоч з трудом, повільно,
Розтопила все ж весна
Піч свою плавильну.
Та не думає збирать
Хмиз - у піч підкинуть.
Сонця промені горять
В ній, мов соломини!
І розплавлює весна
Всю валюту срібну,
Бо недійсна вже вона.
Отже, й непотрібна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829553
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2019
Туман у січні сніг задумав їсти.
Але спочатку перетолочив,
Перемісив його на сіре тісто
Й почав плести, крутити калачі.
Вовтузився і так, і сяк, і боком,
Бо не вродився з нього віртуоз.
Пихтів, аж поки трапився курйоз –
Поласився на зліплене мороз.
Від радості, хитрющий, аж зацмокав.
Дихнув – і калачі оті попік,
Щоб мати пригощання на пікнік...
І ось гуляє з хвищами за містом.
Туману ж там не вистачило місця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2019
В сінешні двері вітер – грюк!.. та грюк! –
Похоже щось на парубоцький кашель.
Либонь учув, хитрун, що я варю
Із гарбуза, найкращу в світі, кашу.
З останнього причому гарбуза,
Що найбокатішим край стежки виріс.
Для нього й чавунець знайшла на виріст,
Щоб, коли прітиме, не вилізав.
І ось нарешті в череп'яній мисці
Пишається... Ложки азарт бере!
А вітер заздрить. І не знайде місця.
Шугає од вікна та – до дверей!
Нещасний... Треба, мабуть, пожаліти.
Бач, руки як від горя заломив!
«Іди-и-и вже! Попрощаємося з літом.
Та й з осінню... На припічку зими».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828915
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2019
Іще зима господарює вміло:
Мете і білить, і співа пісень,
Але мені на серці потепліло,
Бо вже побільшав на хвилину день.
А завтра знову ближче до зеніту
Крутіша стежка сонце поведе.
Настала мить, коли смагляве літо
Обличчям повернулось до людей.
Пішло навстріч, сійнувши позолоту,
І задзвеніло колосом здаля.
В передчутті оновлення й роботи
Замріяно всміхається земля.
Не сердиться на зиму. Хай посвище,
Нехай потішиться... А дні ростуть!
Йде сходинками сонце вище й вище -
Бере гарячу, літню висоту!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828750
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2019
Дорога вигинається, мов кішка,
Граційно вислизає з-під коліс.
Коротка за Охтиркою розбіжка –
І вже в Климентівський пірнає ліс.
Чукикає, де пост, на «пральній дошці»,
А через мить випурхує на міст.
Тут можна і не стримувать емоцій,
Бо перед нами – незрівнянна Міс!
Звичайно ж, – Ворскла! Царський бережечок!
Вода – немов розчинений сапфір.
Ні, не дарма впродовж століття шепче
Слова кохання їй Литовський бір…
Відштовхується нехотя дорога
Від берега і далі навпростець,
Минаючи Сосонку, між розлогих
Дерев, ярків спішить на Тростянець.
Та перед ним приборкувати гору
Доводиться, неначебто коня.
(Це як погода ожеледдю хвора,
Чи між снігами трапиться гризня).
Аж ось праворуч низочками хати
В глибокому тростиновім ковші.
Дорога робить кілька віражів.
На видноті – лиш рейок забагато,
А «Шоколадка» схована в глуші.
І знову ліс, мов Шишкіна картини.
До гордих сосен погляд прикипа
І хоче ніжитись в пахучих тінях
Чи заблукать у велетнях-дубах…
Та між тополь вигулькує Боромля.
І вулиця крізь неї, мов стріла,
Нас зустрічає відрами картоплі,
Цибулею і всім, що Бог послав.
Навпроти двору кожного – базар.
Ще, кажуть, тут цінується лоза.
А потім даль Сироватку підсуне.
Це на десерт після шляху всього.
Вже здогадались? Їдемо у Суми
Додати їм ще клопоту й свого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828635
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2019
Осінь квітне! Її красу
На своє захоплення множу.
Що виходить? Сказать не можу –
Щось на знаки окличні схоже,
Їх би стало й на огорожу
Круг Охтирки й навколо Сум.
Я за цю золоту межу
Листопад уже не пустила б.
Хай бушує жовтнева сила!
А вітрам натягла б вудила.
Й холоди зі срібним кадилом
Відігнала б. Щоб десь бродили.
Я б... Та мріям лиш покажу
Те, що в серці прибережу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828097
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2019
Носяться угорі.
Скільки? Не роздивиться.
Чорні й швидкі, мов дріб,
Посланий із рушниці.
З дивної, бо той лет
Кола зі свистом ріже
І на будинки ниже,
Ніби якийсь браслет.
А можливо, пташки
Крутять свою пружину? –
З галасом, без упину
І з усієї сили!
Так, щоб снаги хватило
На цілий шлях важкий
В Африку. Потім – звідти,
Наче із того світу...
Сонце моргне й – мерщій
Прямо... на Дачний свій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2019
Ніби гадюка жовта,
Вклалася на півсвіту.
Очі їдять ворота
Біля домівки вітру,
Щоб, коли вийде з хати,
Перечепить гіпнозом –
Крила стануть, як вата.
І не діждуться грози
Хвацького кавалера,
Скільки б не виглядали...
Спека, як та химера
Із всюдисущим жалом.
Довга, товста й ледача
Моторошно сміється,
Чи від утіхи плаче
(Це кому як здається).
Звуків не чути зовсім.
Тільки гладючі кільця
Струшуються... Лиш босий
Дощ її не боїться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827736
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2019
Гроза, себе не тямлячи від люті,
Бо десь приткнула од весни ключі,
Огледівшись, розпатлана, роззута,
Шукати заходилась їх вночі.
Присвітить, а не встигне роздивитися.
І скаженіє, бахкає з рушниці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2019
В кофтинці літній, золотоволоса
Заходить в ліс охтирський юна осінь.
По килимках трави, ще теплих росах
Несміливо ступають ніжки босі.
Із фартушини дістає гостинці –
Розтрушує опеньочки-мізинці.
Не скрізь хватило... То по волосинці
Із довгої, пухнастої косиці
Дарує кленам, ясенам зустрічним.
Й берізки, липи начебто засвічує.
І кожній придорожній бадилинці
Теж простяга по ниточці-жовтинці.
Ці вогники, як ті малі пташата,
Що гріються в гніздечках. Але завтра...
Напевне, все інакше буде завтра –
Тут спалахне жовтогаряча ватра,
Як віхоть сонця із протуберанцями.
І ними вітер синій буде граться...
З вогню такого не буває диму.
Від нього лиш краса у душі йтиме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2019
Десь там. А де? – Нікому невідомо.
Бо засекречена зірками путь.
І все-таки, наперекір усьому,
Ми віримо: десь щастя роздають.
Воно подасть, нехай не голос, – шерхіт.
І спалахне. Хоча б і світлячком.
Та й це для бід усіх – удар, погром!..
Тож ми за щастям станемо у чергу?
А може, в ній уже і стоїмо?
Ждемо, коли потрібна карта ляже.
Чи тиснемо на потаємний важіль,
Аби вхопитись міцно за кермо.
Хоча б якесь. І вже не тупцювать,
А їхать можна буде в тій же черзі
(Та краще поза... Хай і нетверезі...),
Не дослухатись до чиїхсь проклять...
Щоб потім жалкувати не прийшлось,
Є сенс зайняти чергу двічі, тричі.
І розштовхати ліктями когось.
Нарешті, можна щастя і «позичить»!
Не вдаючись до ненадійних просьб...
Якби поглянути на себе зверху,
Або хоч у безпристрасне трюмо,
І стерти, може, й не одне, більмо,
Аби від хворих відректись думок...
Навіщо нам ота, за щастям, черга?
Воно достойних знайде і само.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2019
Коли у душу заповзає холод,
Я виставляю спогади по колу
І з шапкою обходжу, як братву.
Прошу вогню. Хоча б одну жарину,
Хоча б одну сліпучу бісерину
Любові давньої. Але живу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2019
Я ставлю осені найвищий бал
За теплий день, що на жар-птицю схожий.
І ось за це вона мені ворожить.
Береться угадати, що тривожить,
З ким варто бути завжди насторожі,
Чи десь не уготований обвал?..
Немов чаклунка, хвацько розкида
Не папірці, сп’янілі від азарту,
А стелить на поляну, мов на скатерть,
Свої, живі, незаймані ще карти
Й цвіте очима: гарне випада!
Бо з дички враз листочки червонясті
В десятку склались. Осінь каже: «Щастя!»
З каштана лапки в трефу обернулись –
«Побачення з брюнетом...» – так шепнула.
Я сумніваюсь. І ворожка знов
Тасує різноколірну колоду
І тягне з неї, ніби нагороди,
Бубнини, чирви. І за власним кодом
З них строїть поміж дам, тузів погоду –
Оту сердечну спійману свободу,
Що ніби означатиме – любов.
А потім ще й промовила: «Ій-бо!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2019
Я затіваю прикрощам помститись.
Віддам вогню чи спробую втопити.
Усі одним стягнула мотузком.
Ще й звірила їх за незримим актом:
Чи всі на місці випадки і факти?
І ось шматує хмиз перед ставком
Дракон червоний жадними зубами.
І я туди жбурляю, ніби камінь,
Прокляту в'язку. А в придачу й злість.
Але багаття, вмазавши у сажу,
Мої страждання усього лиш смажить.
Для когось смажить, а само не їсть.
Ну, що ж, вода не так перебирає.
Он близько вир пінистим оком грає.
Мов кошенят сліпих, нехай ковтне.
Та на відміну від цих жертв, як змії,
Мої всі біди плавати уміють.
Гребуть на берег – мучити мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2019
Цар Всесвіту – його величність Час
Землі представив посланця нового
І знов полинув до космічних трас.
Йому ж судились вже не ті дороги.
Із них найважчі, мабуть, до людей,
До їх сердець, до пам'яті, до суті.
Стрічаймо гостя! Новий рік іде!
Ніхто з ним не повинен розминутись.
Найперший погляд треба зберегти,
Де фальш нічого ще не встигла збрити.
В дарунок неземної чистоти
Хай кожному дістанеться хоч крихта.
Як талісман. Зворушлива броня
Від злих очей, від будь-якої вади...
Дзвенять надії й келихи дзвенять.
І пахне хвоя – новорічний ладан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825762
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2019
Школо сивенька з Поліг,
Ти, ніби вчителька-мати,
Причепурилась вітати
Рідних дівчат і хлоп'яток
З ближніх і дальніх доріг.
Школо сивенька з Поліг,
Скільки зібралось на свято
Юних! А є і вусаті,
І в багатьох – онучата.
Дарма! Зумієш пізнати
Всіх! Навіть звички і гріх
Кожного можеш згадати.
Школо сивенька з Поліг,
Ти не забула нітрошки
Голодом скусану ложку,
І на босоніж калошки,
Й післявоєнні рогожки...
Ти викликаєш до дошки
Подумки учнів усіх –
Хто в сорокові поліг
Й тих, кого світ не зберіг
І в історичній золі
Й досі шукають ворожки...
Школо сивенька з Поліг,
Нині твій дзвоник усоте
Новий заспівує рік,
В другий запрошує вік.
Золотом радісні ноти
Твій обсипають поріг.
Йдеш ти по другому кругу.
Хай же і молодість друга
Свій починає розбіг!
Многії літа тобі
Й щирий уклін до землі,
Школо сивенька з Поліг!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825421
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2019
Ми любимо тебе, наш інститут,
Як люблять мудру й дорогу людину.
Для нас ти – неповторний і єдиний,
Бо наша стежка починалась тут.
Ковзка, скеляста, без готових східців,
Вона уперто вгору нас вела.
І заодно перевіряла міцність
І сили, й волі. Непроста шкала
Показувала всім, чого ми варті.
Бувало, що й котилися униз...
Та більшість ухопилась за карниз
Вершини. І – дійшла! Життєва карта
Позначена твоїм великим гартом
У кожного з нас, рідний інститут,
Точніше – академіє Охтирська!
Ти біля дому й біля серця близько.
До тебе нам не сплутати маршрут.
В думках його торуємо щоденних,
Бо в стіни ці нас молодість зове.
Вона в запасі тут. В студентських генах,
Як і сонце, не старіючи, живе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2019
[i]Голові колгоспу з села Хухра
Охтирського району О.Я. Гриценку[/i]
Холодний ранок вусами дощу
До шибки тиснеться. Й стрічає погляд,
В якому доброта й тривога поряд.
А ще – живий промінчик, ніби щуп.
Під ним уся, як під радаром, Хухра:
Усі її малі й великі бурі,
Усе, що мусить бути, й що – в натурі,
І як застебнута душа у «мурих»,
І де проріхи здибала моква,
І чи одужує стара вдова,
Чи принесли їй пенсію-мізерію,
І що у неї буде на вечерю?..
Думок шовкові й сирові волокна
Прядуться знову у міцні нитки,
Якими потім зшиються боки
Роботи. І вже можна буде нокнуть,
Як на коня, на неї, щоб везла
Хоча б якийсь набуток для села...
Смолистий чуб зробився зозулястим
Не так од літ, як від отих думок,
Задимлених журбою. Але й щастя
До серця стука іноді само.
Це як лоскочуть зморену долоню
Зернята із нового колоска,
Чи змилуються небеса бездонні
Й до поля припадуть натощака,
Щоб виплакать на ньому всю розлуку.
І буде ладний отаку багнюку
Тулить до вуст колгоспний голова,
Бо на ріллі проріжеться канва
Хлібів – того одвічного достатку,
Що живить і надію, і любов,
І віру, і той дух, що не схолов
І не схолоне (що б там не було!)
В душі Гриненка. Бо за ним – село,
Якому він тепер і син, і батько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2019
Двадцятий вік на дереві Землі
Поволі достигає, наче плід.
Іще якихось три колючих січні –
І яблуком покотиться у вічність.
Десь хвостиком зачепиться в траві.
В зеленій? Може. Тільки не в живій.
Улежиться. Та й стане аж прозорим.
І вже тоді розпробує Історія
Його не зеленцевий – справжній смак,
І аромат, і барви. Й що – не так.
А потім в Книзі памяті сторінку
Нову почне. Щоб вивести оцінку
Двадцятому століттю. Тобто, й нам –
Його сімейству – дочкам і синам.
Але, хоч як це визнавати гірко,
Не варто сподіватись на пятірку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2019
Здрастуйте, матусі любі – сосни
У незвично білих куфайках!
Що за вісті вам вітри приносять?
Вас куди хурделиця гука?
Блудить сон уже не перший місяць
Поміж липових, дубових віт.
Тільки вам не спиться на узліссі,
Мудрі берегині вікові.
Заздрю я зеленій вашій силі…
Розкажіть, чим славен в лісі день!
Це ж бо вам дерева доручили
Зустрічати сонце і людей?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824397
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2019
Скидає вже літнє вбрання мудрий ліс.
Вже клени стоять в сюртуках нароспашку.
Береза ж не квапиться зняти. – В гіллі
Живе її втіха – малесенька пташка.
Нехай би сорочки рукава руді
Подовше тримались, не стали прозорими,
Аби затуляли з травиночок дім
Від різних негод і недоброго зору.
А вітер мов грається. Липне до віт.
То зверху, то збоку підкрастися хоче.
Та сумно березі – в прощальний політ
Вона проводжає свій кожен листочок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2019
Стою і по доброму заздрю вербі –
Божествено ніжна й красива.
Осінній мороз тут хижацьки пробіг,
А в неї весняна ще сила.
І голос пісенний – не схожий на плач,
Хоча називають плакучою.
Новенький, без жодної цяточки, плащ.
А зачіска просто блискуча!
Вербі цій маестро якийсь – перукар,
Напевне, коханцем доводиться.
Роботу модельну такого зразка
Наслідують нинішні модниці –
Зелене волосся струмками тече,
Каскадами пишними ллється,
Спадає в траву дивовижним дощем.
Дивлюсь і не можу відвести очей:
Це справді все так? Чи здається?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2019
У свиті оксамитовій, зеленій
В гущавині відпочива колода.
Вслухається в пісні сусіда-клена.
Стара-стара, але щаслива й горда,
Бо гості є.
Усім, либонь, аж тісно!
До неї позбігались, як до неньки,
З усіх куточків вохряного лісу
Малесенькі красунчики-опеньки.
У кожного так пахне жовтий чубчик!
Всіх роздивитись є тепер нагода.
«Ну, здрастуйте!
Я теж за вами скучила!» –
Неначе промовля до них колода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822562
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2019
Люблю, як осінь золотом сипне
І хвастається білими грибами.
В цей час вона пройтися між дубами,
Між соснами заманює мене.
Я – хворий пристрастю грибошукач.
Шукаю обережно їх. Як міни.
І мій талант оцей ніщо не змінить,
Бо гриб – не заєць.
Не вполюєш вскач.
Бо кожна знахідка – духмяний скарб,
Бо ніжка, як туге дитяче тільце,
А брилик – ніжність шоколадних фарб…
І водить мене муза-інтуїція
Стежками беж стежок, без суєти,
Аж поки бачить сонце дозволяє…
Гілки дерев, як лисячі хвости,
За мною слід нечутно замітають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2019
По вулиці околичній іду
І ранню осінь подумки насварюю
За те що фарбу розлила руду,
За горизонт позапихала хмари.
То де ж узятися дощу? – Нема!
А саме час боровичкам проклюнутись…
Озимина ще чорна і німа.
Зернята в ній уже близькі до бунту.
Хоч так не має бути! Хліб – святе!
Його не можна ображати сушею…
На осінь серджусь. З нею щось не те.
Ще й дні, мов спілі яблука, надкушує.
Я, мабуть, присоромила таки
Цю пишну пані за можливі збитки.
Вона спинила і мене, й думки
Через паркан простягнутою квіткою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822335
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2019
Дуби Петровські! По моїй землі
Вже триста літ йдете ви на Полтаву,
Щоб доторкнутись до тієї слави,
Що схрещувала з шведами шаблі.
Вам треба знать: чи зброя не в іржі?
А йти нелегко вже в такому віці.
Мов спішите, а все на тому ж місці
Тупцюєте. Бо ноги, як чужі.
Викручує суглоби ревматизм.
І допікають нарости подагри.
Й війни «цілунки» не минулись даром –
Ворушиться метал, мов костогриз.
Новин вам не розказує ніхто,
Хоча і нашорошуєте вуха.
Ви чуєте лиш стогін завірюхи,
Дощу та вітру схлипи. Й виск авто.
За день тут їх прошмигує зі сто.
Машини мчать повз вас, немовби шершні,
Несуть в утробі чумаків теперішніх.
Звідкіль? Куди? Навіщо? А бувало ж…
Інакше і жили, й чумакували.
Спинялися натомлені воли.
Під вашим віттям часто шумували
Розмовами і юшкою привали.
І ви той дух як молодість вдихали.
І ним хмеліли. Наче мед пили.
Тепер же «ополонки» на корі,
Сухе цурпалля обкрада чуприни.
І де шукати і чию провину,
Що порідів так ваш козацький стрій?
А ви ж думками зовсім не старі!..
Найдужчі два із вас – брати-близнята
Перетягли до себе шлях плескатий.
(Для них неначе не існує горя,
Бо їх тримає неподільний корінь).
Проїжджий люд чарують, зупиняють.
Гілки м’язисті низько нахиляють.
Гостям їх, ніби руки, подають,
Аби, вітаючись, тепло відчуть.
А потім довго розглядають шмаття –
Стрічки, до віт прив’язані. На пам’ять.
І згадують, як щебетала молодь,
Й чи кожен взяв хоча б одненький жолудь?..
Дуби Петровські! Може, я зумію
Розтаємничить вашу давню мрію? –
Здобуть нарешті вистраждане право:
Хоч жолудем дістатись до Полтави,
Й до Харкова, й до Сум…
І, мабуть, слава
Не так важлива. Слава – це пароль,
Чи – ніби крила, вашому насінню,
Щоб тисячами юних парасоль
Шуміти над землею України.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822175
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2019
В траві втопає страчена береза.
Немає ні верхівки, ні гілок –
Поклопоталося безжальне лезо.
І, певно, що не вчора це було.
Лежить. То й хай.
Але, немов укопана,
Спиняюся,
Бо раптом потрясла
Тугенька брость.
Вона тихцем упоперек
Із деревини мертвої росла.
Неначе обнімала матір білу
Й не знала, що в майбутньому гряде,
Як у війну дитя осиротіле
Біля схололих маминих грудей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822053
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2019
Якась біда сосні скрутила голову,
Такій рівненькій, молодій скрутила.
Струмиться тужно запах каніфолевий
Від золотого скривдженого тіла.
І що їй, бідній, перед цим наснилося?
Чи доля посилала чорний натяк?
В людей – гріхи.
За них вони і платять.
А тут чому неждано окошилося
На ній таке, за що вини не мала?
Вона ж бо скромно в глушині стояла.
Ні зайвого скрипіння, ані шелесту.
Раділа п’ятачку землі і небу
Та ще пташкам, як продзвенять що-небудь.
Невже позаздрено оцій веселості?
Чи, може, іншим все підвладне правилам?
Хто зна, коли біда відкриє пащу?
Ішла ось лісом,
Мабуть, просто бавилась,
І теж, як люди, вибрала найкраще.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2019
Посеред літа в дальньому ліску
Я поглядом зустрілася з травою –
В зеленім острівочку на піску
Ромашки-очі під склепінням хвої.
Уперше, мабуть, на своїм віку
Трава у душу глянула людську
Беззахисно, довірливо, наївно.
Так на дорослих дивиться дитина,
Коли вона іще у сповитку.
А може, то земля – терпляча мати
У мене щось хотіла запитати?
Якщо в її очах ця ніжна сила,
То як ми перед нею завинили!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2019
Галявина в столітнім сосняку
Нагадує світлицю в отчій хаті.
Нічого зайвого.
Незрима святість
Озоном тишу повнить сторожку.
В кошлатих рамах вікна між дерев
Волошками цвітуть.
По жовтій глиці
Іду, немов по змазаній долівці,
До того місця, де рядно старе,
Із моху ткане, вкрило довгу лаву.
Це буря меблі зладила колись.
Тут і пеньок, мов стільчик, притуливсь.
А біля нього малорослі трави
З піску проткнулись килимком шершавим.
На кожнім кроці їжачки шишок…
Я утекла від світу ще разок
Погостювати в цій оселі трішки
Й послухати, що ліс шепоче нишком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821490
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2019
Є пісня, наче квітка лісова
В оздобленні росинок перламутрових,
Та я вслухаюсь не в її слова,
Не в голос, а чомусь – в музичний супровід.
Як бережно ту квітку він тримав!
Аж завмирав, коли вона іскрилась.
То спалах, а то пауза німа,
Яка багатозначно говорила.
Він сонцем ненав’язливо ставав.
За мить – доречно обертався тінню,
Аби лиш квіточка була жива
І яскравішало її цвітіння.
Це наче дійство ніжне у раю,
Де ласку і любов печаль не спійме.
І вже не квітку в пісні узнаю,
А жінку в чоловікових обіймах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2019
Саші
На узліссі тепер твій дім,
Між трьома віковими соснами.
Я сказати прийшла: ходім!
Хай все буде в нас, як тоді, -
В хмарні днини і в золоті…
Тільки відповідь – безголосна.
Знову кличу: явись хоча б!
Промайни під оцими соснами!..
Ти мовчиш. І вони мовчать,
Добавляють в мою печаль
Серед літа жалю морозного.
Під гілками вітрець пробіг,
А тебе виглядаю марно…
За сльозами світ потьмянів.
Ти колись дарував мені
Сім ромашок
До болю гарних.
А тепер я ношу тобі
Незабудочки голубі.
Теж – до болю…
Та тільки парні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2018
Зустрілись двоє вранці на лужку.
Один із них – пригладжений чистьоха
Статечно походжав на поводку,
А інший – веселун. Хоч і забрьоханий.
Погавкали неголосно й незло.
Можливо, по собачому це – «Здрастуйте».
В очах немовби щось людське було –
Як співчуття напополам із заздрістю.
Та хто кого по-братськи пожалів,
Кому з них модний корм чи воля сниться,
Кому б із другом хоч на край землі…
Лишається поки що таємницею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819033
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2018
Чом не козак?
В ладах – краса і сила.
Чеканить ноти
Спритний молоток.
Підхоплює цей спів
Луна на крила,
У такт ступа
Дівочий чобіток.
Для кожного в селі
Коваль, мов лицар.
Як іграшки,
У нього лемеші
Та й сапачки.
В них – небагато криці
І море –
Ковалевої душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818779
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2018
Казала бабуся маленькій мені,
Що душі людей відлітають у небо.
Їм гарно. Вони не бувають сумні…
Хоч в царство оте поспішати не треба.
Цей вислів у давнє мене поверта,
Коли задивляюсь у зоряний простір.
То, може, і справді наш дім десь отам,
А тут, на землі, ми всього тільки гості?
В тій висі вже вкотре шукати берусь
Немислимі села, столиці, райони,
Та очі надовго спиняю чомусь
Лиш на Оріоні, лиш на Оріоні.
Можливо, я звідти?
Цей правильний ромб –
З дитинства помічене мною сузір’я.
Воно навіває любов і довір’я
І начебто дихає чистим добром.
Ні згинистих ліній, ні зайвих прикрас.
Здається, все зло в цих зірок під прицілом.
Такий Оріон.
І як прийде мій час,
То хай би до нього душа полетіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2018
Рух – це життя, – як молитву повторюю.
Рух – це закон. Це – початок початку.
І намагаюсь цю вічну теорію
Кожного дня обернути на практику.
Кроки на місці мене не влаштовують.
Тільки вперед кличе дальня дорога.
Дні миготять, але знову і знову я
Прагну дістатись до місця нового.
Пішки іду. Шлях крутий. Не спіткнутися б!
Очі то жито голублять, то хвою…
Повідставали вже весни-супутниці.
Літо услід помахало рукою.
Серце щемить та не можу образиться –
В пам’яті їхні щедроти лелію.
Інша пора супроводжує назирці,
Хоч упритул підійти ще не сміє.
Як на цей світ досхочу надивитися?!
Як не любити цей дощ, цю дорогу,
Сонце, людей ще й калинові китиці?!
Рухаюсь… Тільки б не зрадили ноги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2018
Ось іще один день
Впав до ніг моїх зовсім нечутно,
Ніби голочка жовта
Із вічної хвої сосни.
Це так мало для світу.
Це щось, наче нуль абсолютний.
А для мене – багато,
Бо й мить набирає ціни.
День, немов полотно.
Що устигла на ньому я вишить,
Поки слухалась нитка
І голка живою була?
Хоч би кілька стібків,
Але гарних, хотілось залишить
На сорочці землі,
Що й мені свою ласку дала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2018
Як в душу проситься майбутній вірш,
Я відчиняю сторожко віконце.
Цей стук новий, нечуваний раніш,
А значить, – зустрічаю незнайомця.
Роботу подає – живий клубок,
Де нитка наспіх скручена удвоє
З обривків слів і прядива думок.
Дивлюсь: мої думки! А гість присвоїв?
Він пильно і терпляче споглядав,
Як безпорадно той клубок тримаю –
І так, і сяк, а він, як вереда,
В собі початок ниточки ховає.
Вже й сумніви набачили межу:
Чи неслухняну кульку розмотаю
І щось пристойне все-таки зв’яжу?
Чи гість нехай даремно не чекає?
Гість не пішов. За це йому хвала.
Дивився знов, суворий тренер наче.
І я вже відступати не могла –
Він ждав уперто рішення задачі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2018
Слова, слова… Атаки й контратаки.
І зброя грізна – розділові знаки.
Беззахисні слова без неї, голі,
Ніякі – ані цукру, ані солі.
Це навіть страшно, коли так буває.
А в бій ми сонних слів не випускаєм.
Розбуджуєм і неодмінно тичем
У руки списа – тобто, знак окличний.
Наступним, що піти повинні круто,
В підмогу даємо ще й парашута.
Це – знак питання. Щоб убереглися
На випадок, як штовхонуть із висі.
А ще в резерві є тире, мов кладка
Над урвищем. Аби втекли хоч задки.
І коми, ніби головки гадючі,
Й дужки, щоб затулитись, коли влучать.
Слова, слова… Атаки й контратаки.
І знаки, що сміятися і плакать
Примушують. І хай! Тому що мертва
Вся мова буде. Їх не можна стерти!..
Перед всіма готова скинуть шапку
Боюсь же одного значечка – крапки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817379
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2018
Питаєте, звідкіль беру слова?
І як вони знаходять шлях у вірші?
З яких волокон тчеться та канва,
Де хрестиком думки вдається вишить?
Я так скажу на запитання ці:
Секрет – простий. Слова – усім знайомі.
Вони, як різнобарвні камінці,
У мови української огромі.
А мова наша – це калейдоскоп,
В якому серце камінці ворушить,
Але при цьому слухає і душу,
І делікатність з ними. Не галоп.
Нитки канви прядуться із думок
На веретенах пильної уяви.
Отут суфлери – небо, поле, трави…
Звичайно ж, люди. І життя само.
І вже тоді засвічується слово,
Указане щемливим почуттям.
Та не заграє свіжістю полова.
Тим більше, не проклюнеться сміття.
Я слово, мов дитя, спочатку няньчу,
Вимірюю, вслухаюсь, як співа.
І чи колисочка зручна – канва,
Й чи можна звідусіль його побачить.
А потім проби. Нескінченні проби!
На перець, сіль. Немов смачу куліш.
Й чи всі працюють нерви і суглоби
Тих слів… Ось так народжується вірш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2018
Рівно стільки їх у добі
1440 хвилин
В черзі до мене стоять і сьогодні.
Кожна з них литиме воду на млин –
Мій чи не мій? Чи кудись у безодню?
Це їм підказують мудрі зірки,
Тільки і я утручатись повинна,
Тож, ніби лікар, приймаю хвилини,
Не прибираючи з пульсу руки.
Слухаю шуми у їхніх серцях,
Різні слова, що кричать або шепчуть
І неодмінно дивлюся у глечики
Ті, що з водою тримають. Оця
Їх рідина може бути гіркою,
Навіть з отрутою. Лиха накоїть,
Як недогледжу. Проллється на млин.
Вистачить може кількох крапелин,
Щоб заподіяти колесу порчу.
Я ж бо цього ні на йоту не хочу.
І перед злом миттю шарпаю хвіртку…
Тільки мені ви не дуже-то вірте.
Це все – теорія. Практика – інша:
Слабша, лінивіша. Попросту – гірша.
Як мені діяти, часом не знаю.
І про наявність хвилин забуваю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2018
Послухайте звучання слова «грація»
І вникніть у його бентежний зміст.
Я чую… ніби грає ніжний Ліст,
А бачу за тим словом… цілу Францію.
Це – мода. Це – парфуми. Це – жінки
Такі, немов троянди або лілії.
В них жодної нема прямої лінії,
А тільки хвилі – плавні і гнучкі.
І це не все. Тому що слово «грація»,
Як той живий, огранений кристал.
На ньому світла й тіней варіації.
І, мабуть, все залежить від кута.
Це під яким дивитися на грацію
Пружинних кілець ситої змії,
На завитки стрімкої течії,
На танець батога (та ще й циганського),
На витончений вітер слів чиїхсь…
Пригляньмося: буває різна грація
Й не кожна заслуговує овації.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2018
Весь на виду квітковий магазин –
Краси шедеври,
Казка ароматів.
Тут – вічний рай.
Тут не буває зим.
Тут – дивина, що обіцяє свято.
Чого ж у мене викликає жаль
Ця розкіш барв,
Ця пелюсток довершеність?
Чи не тому, що кожна квітка вперше
І, звісно, що й востаннє тут?
Душа
Букетів тих жива,
В красивих рюшах,
А тіло вже відспіване.
Розрив
Цей так болить!
Неначе бачиш риб,
Які пізнали щойно дотик суші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2018
Право сили і сила права.
Правда ж, схожі на смак слова?
Та, як вдуматись, не лукавить,
То різниця враз виплива.
Випливає і пахне глумом…
Не однаковий їхній зміст.
Це той випадок, коли сума
Не тотожна при зміні місць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2018
О, Господи! - І чути знак окличний,
Бо тільки він цьому звертанню личить.
І не важливо – це мольба чи зойк.
Важливо, що вогонь в душі не вичах
Отой, що зберігає таємничий –
Між вічним і теперішнім зв'язок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2018
Як виходимо з дому у путь,
Цвіт дитинства, здавалося, губим,
А його матері наші любі
Крізь роки, мов святиню, несуть.
Не упустять на дні й на горі,
Не допустять іржі чи намулу,
Щоб, вернувшись на отчий поріг,
Його пахощі знов ми відчули.
Цей тонкий пелюстковий ажур
Бережуть матері всього світу,
Щоб від хижих морозів і бурь
Не розвіявся він пустоцвітом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2018
Не тільки в Африці – всюди
Трапляються чорні люди.
Нутром волохато-чорні,
Бо, мабуть, душевні корені
Смолою живляться з пекла,
А кров назавжди отерпла –
У жилах то ніби пусто,
То не проштовхнуться згустки
Паскудства, зневаги, люті…
Буксують у каламуті.
І бризки липучим брудом
Летять. Куди тим верблюдам!
Тримайте відстань безпечну,
Бо й знахарка не відшепче.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2018
Загадкові мінус і плюс
Знов умощую на терезах.
Зліва рисочку – хміль спокус,
Справа хрестик – зірку тверезість.
Риска вдвічі легша хреста,
Бо вона з одного поліна.
Плюс, напевне, її підкине,
Як на ваги впаде… Не так,
Ой, не так у житті ведеться.
Важчий мінус чомусь завжди.
І тому глибший слід біди,
Ніж добра, нам віспує серце.
Плюс і мінус – лід і жага...
Різна в них питома вага.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815162
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2018
Він і вона – ледь рожевий цвіт.
Йдуть, а неначе летять за вітром.
Він запалив їх. Солодкий вітер
В безвість несе – у дорослий світ.
Не спопелив би оцей вогонь!
Та в голові і на серці – ватра.
І не важливо, що буде завтра.
Їм би хоч трішки спинитись варто
І пропустити цей вітрогон.
Тільки чиїсь не діють слова.
Хто там говорить, що це – помилка?
Все – без вагань. І сьогодні тільки!
Вторить любові душа-сопілка,
А, як відомо, любов – права…
Він і вона – молоді такі!
Парочка рання. І що їй світить?
З болем дивлюся – ще майже діти…
Я їх могла колись розуміти.
Зараз, все дужче, - їхніх батьків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2018
Він так її галантно зустрічав! –
Дзвінкі слова, цілунки і обійми.
Якусь пилинку зняв з її плеча,
На тротуарній сходинці підтримав.
Жартуючи, про щось розповідав.
Навколо всім аж сонячніше стало.
А жіночка – уже немолода –
Сміялась теж і наче розцвітала.
Вони пішли. Стих шурхіт підошов.
І раптом вслід сказала молодиця:
«Якесь чудне! І що він в ній знайшов?
Вона ж у матері йому годиться!
І як цих мужиків тепер понять?..»
А інша перебила: «Що ти плещеш?!
Хіба не знала? Це ж його рідня –
З села у гості прикотила теща».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2018
Свекруха. Промовиш – і вже уявляється
Щось хиже й лихе – несумісне з любов’ю.
Як наче раптова гроза насувається,
Або як шугнеш в будяки з кропивою.
Здається, і буквам в тім слові незатишно.
Аж ніби скриплять від жахіття чи болю.
Куди тій невістці, чутками настрашеній,
Від нової родички ждати любові?!
Все буде не те і не так. Все – небажане.
Закрутить відразу і гаєчки, й гвинтики,
Бо носить в душі вибухівку заряджену…
Та це не про всіх. Є у правилах винятки.
Я знаю свекруху, що гідна захоплення.
У серці вогонь! Але добрий і чистий.
Він гріє, освітлює із задоволенням
І сина, й невістку, і юне дитинство.
За день вона стільки всього переробить
У хаті або на городньому клаптику!
Навчає онука любить математику.
І все – із вогнем. З тим же – чистим і добрим.
Не гасне вогонь у тривожні моменти.
І слово, і діло – дорожчі за гроші.
Уміє себе і родину запевнити,
Що врешті усе буде тільки хорошим.
І як же її називати свекрухою –
Таку незамінну, таку саму-саму?!
Як рідну невістка цю ластівку слухає
І вже чверть століття зове тільки мамою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2018
Буває, що думка приблудиться
Неждана.
Скажімо, не інколи,
А часто домашні улюбленці
Похожі на нас поведінкою.
Наприклад, корова сусідчина
В ході господарку нагадує –
Так плавно ступає, мов дівчина,
Що горда своїми принадами.
Кудлатий Полкан в цьому ж дворищі
Розумний. Даремно не гавкає,
Бо скупо й хазяїн балакає:
Як слово – то тільки для користі.
А ще знаю півня. Це – шибеник,
Подібний своєму господарю.
На ґвалті, підступності схиблений –
Горланить і б’ється до одуру.
…Де чим – де любов’ю, де чварами
У сім’ях повітря насичене.
Тому як бальзам чи… токсично
Живе й неживе, що найближче, –
Усе потрапляє в цю ауру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2018
Трапляється, на двох сусідів – хата.
І двір, і хвіртка – спільний капітал.
Тож мимоволі бачиться багато.
Це – як живий щоденний серіал.
…Заходить в двір сусід, точніше – влазить
І вкотре аж синіє від злоби.
До жінки: «Знову треба щось?! Зараза!
Тобі й самій тут нічого робить!
На кожен кілограм твоєї туші
Ділов домашніх тільки на сто грам!
І не свердли очима! Не примушуй!
Це не горить! Кінчай свій тарарам!..»
А вранці: «Ти ж у мене найгарніша!
Пампушечка! – Свіженька, мов роса!
Ти прикидай тут що та як, вирішуй.
Увечері усе зроблю я сам…»
А завтра інші фарби та етюди,
Ті, що в сімейних буднях ряботять…
На линві отакої амплітуди
У багатьох тримається життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2018
Нехай собаче в Тофіка життя,
Але не те, що звично уявляється.
Воно від інших дуже відрізняється –
Ніколи не доводить до виття.
Він знає, що таке шампунь і гель.
Він хвастає одежкою завидною,
Бо Тофік є особою елітною,
В собачих колах – визнана модель.
У нього ніжки прямо аж від вух
І очі, й хвостик теж, як в зірки справжньої.
В театрі виступає він домашньому,
Бо ніс ще той! І музикальний слух.
Він в хаті – повноправний член сім’ї.
Тут в нього власні теремки і ковдрочки,
(Хоч виглядає часто хитра мордочка
Із ліжок вищих – явно не своїх).
Для нього все – ковбаска з щедрих рук
І як закон – велосипедна подорож,
Де він облає, їдучи по городу,
Зі свого трону вуличних звірюк.
А вдома не трапляється злоби –
Від витребеньок все навколо – ходором.
До речі, Тофік служить лиш господарям,
А друзям дозволя себе любить.
Купається в добрі, немов дитя,
Хоч, як дитя, буває, з примхи плаче…
Не в кожного з людей таке життя,
То чом би й не позаздрити собачому?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2018
Осінній двір багатоповерхівки –
Нудьгують столик з лавкою. Мрячить.
І перехожі, мов ріденька цівка,
Мелькають, по калюжах біжучи.
Між двох дерев, якраз біля доріжки,
Розпластаний в багнюці чоловік.
Розлігся. Чи «кайфує» в цьому ліжку?
Чи сон зморив – отой, що вже навік?
А люди? Кожен зиркне і минає,
Своєї не вчуваючи вини.
В очах – огида. А жалю немає
При погляді на вицвілі штани
Промоклі. І не дощ тому причина.
Порожня пляшка в скрюченій руці.
Під кущик закотилася шапчина.
Якийсь блаженний усміх на лиці,
Де розповзлась упевнено ліловість…
Хто мимо йде, спиняється на мить.
Як всі, я теж проходжу, але совість
Чомусь клює, непрохано болить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2018
Дочка і мати – чи бува рідніше?
Чому ж тоді молодша з них, як ніч
Без місяця й зірок та ще й без тиші?
Натомість – ніби спалахи із віч.
І, як належить – гуркотіння грому –
Б’ють, наче струм, розкотисті слова.
Рідні й сусідам ця гроза відома,
Бо надто рідко сонце тут бува.
Але чому? Прозорої провини,
Як не поглянь, у матері нема.
За довгий вік зігнула праця спину.
Чого ж мовчить затято, як німа?
Пересіває довгими ночами
Болючі, неприкаяні думки.
Вишукує в них власні чорні плями,
Що опинились на душі дочки.
Невже якась ізмалечку причина
В її дитині до цих пір кипить?
А може, не зуміла, не навчила
За вічною роботою любить?
Уранці знов погляне винувато,
Пояснення не маючи на те.
Немовби скаже: «Не дай Бог діждати
Комусь такого від своїх дітей…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813095
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2018
Співають сиві хлопці про Афган.
Гітарам душі рвуть, прикривши очі.
Знов навертає пам’яті екран
Війну, що страшно іклами скрегоче.
Її звірячий пінявий оскал
Біжить по кадрах пам’яті, як згуба.
А поза ним, у мареві, Москва
І веж кремлівських виїдені зуби.
Війна жбурляє в цей старечий рот
Смолисті, кров’ю поєні, тюльпани,
Але вони на землю всіх широт
Відскакують, щоб матерів поранить.
Співають сиві хлопці про Афган,
Викрикують слова із болем, хрипло,
Мов хочуть догукатись крізь туман
До гір?.. До нас?.. Чи до братів загиблих?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2018
Старому року гляньмо вслід,
Як змореній людині.
Він з нами йшов і вплав, і вбрід,
І гнув терплячу спину
Під різномастим вантажем
Земних турбот щоденних.
І ось прощається уже
І шле благословення
Всьому і всім, кому годив
Й над чим сльозу не втримав…
Ще мить – і зникне назавжди
За вічності дверима.
Короткий вік. Жив чи не жив?
Свіча з ялинки світить…
Усе до нитки нам лишив.
Усе. Як батько – дітям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2018
Надворі осінь вже – не осінь
Й зима поки що – не зима.
Вже вітер золота не носить,
Але і срібла ще нема.
Із комишу іржавий гребінь
Туманам бороди скубе.
Ніяковіють голі верби,
В калюжах вгледівши себе.
Дорога плямкає сердито,
Як хтось тривожить сонний ліс,
І студить в коліях-коритах
Зухвалість імпортних коліс.
В саду освоїлася лункість,
А лан заморений притих…
Земля, мов першого цілунку,
Снігів чекає молодих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2018
Його домівка у зеніті року –
Прозорі стіни, синюватий дах,
У клечанні духмянім передпокій,
А над порогом цяточка гнізда,
Неначе крапка у кінці прильоту,
Яку зліпили мудрі ластівки.
Побіля тину мальви й нагідки,
І на кілках шапки – горнята жовті.
Замка нема й господаря нема –
Десь на городі червень роботящий
Висапує бур’ян. З грядок нізащо
Не зійде. І зуміє лиш пітьма
Його м’якими пальцями прилащить,
Заманить в хату і навіє сни,
В які стежок не знайде привид-пращур,
Розстріляний у перший день війни.
Він – частий гість. А нині хай присниться
Не літо у труні при каганці,
А хоч його кровинка – полуниця
З росинкою-сльозою на щоці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2018
Безсонний час журливо нить пряде.
Не з шовку. Сирову і вузлувату.
Домотує клубок, терпляче жде,
Щоб в травні піднести його солдату,
Бо він дожив, чи, може, доскрипів,
Неначе явір із сухим верхів’ям,
Аби ще раз почуть пташиний спів
У білопінній весняній стихії.
Тримаючи клубок – життя архів,
Наскрізь просяклий нез’ясовним щемом,
Нехай солдат відчує пульс років –
Усіх відразу й кожного окремо.
В твердих, нерівних згинах волокна
Уздріє з горя й щастя перевесла,
Вчитається в знайомі імена,
Які вдавили вічності колеса
В метал, граніт чи дерев’яний хрест…
Хай молодість з тугих витків прогляне
І труд щоденний, і синівська честь –
Усе, чим жив, - і гарне, і погане.
Хай сам розсудить, де чия вина:
Безвільна чи крута, багатолика.
Й чому він при блискучих орденах
Стрічає свято в рваних черевиках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2018
Ще є на наших вулицях будинки
З обличчями давно минулих днів.
Ні, не хатки у глиняних свитинках,
А в шубах цегляних здоровані.
На совість шуби по фігурі шиті
Поверх міцного тіла із дубів.
От і сидить цей одяг, як улитий,
На заздрість навіть нинішній добі.
Зо два віки, а майже не зносився!
Такі котеджі старість обмина.
Це не про них поняття – сивина.
Її немає в металевій стрісі.
Під нею вздовж камінне вишивання.
Вибагливі мережки на кутах –
Мистецтво й геніальна простота
У цих любовно вирізьблених гранях.
Високі стіни шум і спеку глушать,
Колишні таємниці бережуть.
Сюди, мабуть, навідуються душі –
В свою домівку, а тепер – в чужу.
А вікна! Скло, можливо, й первородне? –
Це очі, що живі ще з тих часів.
Яким же світ здається їм сьогодні?
Покращав? А чи тоне у сльозі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2018
«Я тебе люблю!» – хтось написав
На асфальті рівному і чистому, -
І читають люди й небеса
Одкровення дуже особисте.
Мабуть, у котрогось юнака
Серце як не вискоче при дівчині,
А вуста мов на семи замках.
Ось таке і маємо освідчення.
Хто ж вона – той милий адресат?
Жаль, що крейда не назвала імені.
Хочу вірить – слів тих аромат
Буде за призначенням отримано.
…Часто поряд ходять мінус-плюс.
Миряться думки п’янкі й тверезі.
Як і зараз – на асфальт дивлюсь
І вже проза змінює поезію:
«Я тебе люблю!» – хтось написав
Може, навіть зовсім і не дівчині,
А оцій дорозі, бо краса –
Та, дорожня, в нас іще не звична
В нас дороги варті лиш жалю.
І ось раптом цей зразковий клаптик.
То чому б не написать «люблю»
Замість вкорінілого прокляття?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2018
Здається, не чули ніякого болю,
Коли різонули стару пуповину.
Наш поїзд відходив од станції Воля.
На кожнім вагоні цвіло – «Україна».
«На-реш-ті?.. На-реш-ті… Нареш-ті? Нареш-ті! –
Колеса із рейками заговорили, -
Не буть нам, не буть… під червоним арештом!
Нарешті! Нарешті… розв’язані крила!»
Ми їхали, вітром свободи хмелівши,
До місця призначення – станції Щастя,
Та вітер обскубла, як півника, тиша,
Бо гальма ввімкнулися на Межичассі.
Це навіть не станція. Це – полустанок,
У белебень врослий, - глухий і безликий…
До мряки підмішують снігу тумани –
І слизько на колії… Та не довіку ж
Отут щось висиджувати по вагонах?!
Виходьмо штовхати на гору свій поїзд!
Хіба нам потрібен чужинський погонич?
Хіба вже не досить покори сліпої?!
І, мабуть, в усіх набиває оскому
Оцей полустанок гіркий – Межичасся.
Ми довго і нудно буксуєм на ньому.
І зраджуєм цим нашу станцію – Щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811250
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2018
Кудлатий вітер став на повен зріст.
Озброївся великою мітлою
І хазяйнує в лабіринтах міст.
Нема від нього і в полях спокою.
Мітла танцює, пристрасно мете,
У різні боки ногу підкидає –
Мов дівка із нічного вар’єте!
Стрибає, гнеться. А ладу немає.
Не хоче підневільним бути сніг,
Мітлі вертлявій зовсім не кориться.
Роями липне вітрові до ніг,
Щоб пурхнуть через мить і розлетіться.
Стомився вітер, влігся горілиць.
І поряд бухнулась мітла безсило.
В дрімоті голубино обнялись.
І світ поки що залишався білим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2018
Бадьоре сонце, ніби древній лучник
Впольовує зиму – вовчицю білу.
Здається, точно посилає стріли,
Та, мабуть, здалеку –
Ніяк не влучить.
Однак вовчиця криється не дуже –
Маскує сніг її сріблясту шубу.
То й видихає гордовито стужу
І огризається, і шкірить зуби.
Ці зуби скрізь показувати звикла –
Для себе – захист.
А для когось – острах.
Попід дахами, де не глянеш – ікла.
Проте не жадібні,
Хоча і гострі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2018
Зима уже в колядки пророста,
А про свою роботу забуває.
І знову дощ – невтомний чоботар
Комусь цвяшки в підошви забиває,
Бо валянки по чорному не йдуть.
Надійніша взувачка всім потрібна.
Вона й зимі прийдеться до ладу,
Аж поки біле під ногою скрипне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2018
Земля ввійшла новою в холоди.
Змінила і характер свій, і колір.
Людей, хто б де не був, де б не ходив,
З теплом здружила, а дерева – голі!
Їм кожушанок, печі не дала,
А літні сорочки позабирала.
І ось ці обікрадені тіла
Морозний випробовує параліч.
Та дивно, що дерева все терплять.
Підспівують вітрам в січневім пеклі.
І, певно, за цю витримку земля
Одарить знову одягом гілля,
Хоча тоді й без нього буде тепло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2018
Нахабна осінь, мов лиха чужинка,
Грабує знов беззахисну природу.
І груша – в профіль,
Як вагітна жінка, –
Розгублено застигла на городі.
Перед очима – хаос мародерства.
Немов граблі з вогненними зубцями
По зелені пройшлися.
Рудошерсті
У зачісках дерев з’явились плями.
І в неї теж підпалини в волоссі,
Як сивини фарбованої вицвіт.
І тут же ходить з лантухами осінь,
Зриває лист – налощені червінці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2018
Звучала осінь музикою ліри
І усміхалась, як шедевр Да Вінчі,
Та раптом стужею дихнуло з півночі,
Немов із пащі неземного звіра.
І осінь з несподіванки заклякла –
В тривогу обернулася ідилія.
Ліричний наспів хтось неначе вилаяв,
А усмішку скривило переляком.
Проте – даремно!
Сонце ще заступиться,
Неначе лицар у сліпучих латах.
Мороз-хижак пошкіриться, потупцяє
Та й позадкує на тремтячих лапах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2018
Прощання з морем…
Вдячності слова,
Слова захоплення
В експромтній оді
Пускаю, мов кораблики,
На воду,
Що вічно неповторна і жива.
Нехай собі гойдаються,
Пливуть.
Торкатимуть їх пальчиками
Хвилі.
Для них слова ці будуть
Зрозумілі.
Завжди.
Бо там не знайдуть каламуть.
Блищить солона крапля на щоці.
Як оберіг візьму собі на згадку
Відлюдника-рачка
Порожню хатку.
І два, коштовні майже,
Камінці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2018
Море галькою бавиться,
Як монетами скнара:
Гладить, миє, просолює,
Безперестану шарить:
Чи все ціле?
Бо знайдеться
Обікрасти любитель.
І міркує, що можна й де
На ці гроші купити?
Довго тішиться, думає
І вирішує – мало!
Треба знову підправити
Непривабливі скали.
Це не важко.
Підлижеться –
Й буде ласий шматочок.
А вже потім дрібнитиме
І любовно відточить.
Як завжди,
В нього вистачить
І терпіння, і часу…
В цей момент
Море скорчило
Хитромудру гримасу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2018
Я доводжусь пшениці дочкою,
А за батька мені – хвойний ліс.
Чом же море говорить зі мною,
Ніби з рідною: ніжно, до сліз?
Я не чула раніш його мови,
А шепоче – і серце сприйма,
Ніби ласку, той голос шовковий,
Зачарована, прагну й сама
Щось пісенне, своє, слобожанське
Проказати. І нишком згадать,
Що солоність оцю і ворсклянська
Розбавляє солодка вода.
Чи почує думки? Я ж бо – нулик,
Як для нього. Але не хвалько…
Море слухало й раптом лизнуло
Мою руку м’яким язиком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2018
Оскалилось небо – і хвилі, мов коні,
Що віжок не знають, пустилися вскач!
Оглухлі й осліплені, мокрі й солоні,
Над ними з нагайкою вітер-лихач!
Грозою нажахані, осатанілі,
Хропуть, а чи стогнуть, стають на диби!
Метаються пасма нечесані, білі,
На спинах здіймаються, наче горби,
Або наче крила. І мчать коням тісно!
Самі тільки гриви – не видно копит…
Не зможе тепер навіть сила залізна
Табун стомільйонний цей перехопить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2018
Вода втомилась битися об скелі.
Бурмочачи сердито, відповзла.
І берег – спорожнілий край тарелі –
Почав просити в сонечка тепла:
– Нехай у цій посудині проміння
Побуде.
Хай обсушиться пісок.
Так хочеться не мокрого спочину,
Небесних надивитися красот!
Вода це вчула.
І зайшлася гнівом:
– Зрадливець!
Й тут же рушила назад.
Насупившись, зайшла і справа, й зліва
Нестримна і нещадна, мов гроза.
І кинула на берег зуби й лапи!
Встромила в гальку пазури щосил!
А потім ще!
І з кожним разом клаптик,
Все дальший,
Діставав цей крокодил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2018