| Сторінки (5/408): | « | 1 2 3 4 5 | » |
А на душі, як за вікном –
нудьга і мряка.
Я гнала сум терпким вином,
та дощ все плакав.
І щось на серденько лягло
гірке, полинне,
неначе щастя, що було,
у безвість лине.
.
Зненацька теплим вітерцем
дихнув Всевишній,
змахнув з душі мій слізний щем
й сипнув на вишні.
Заграли слізоньки роси,
мов зорепади, –
зімліло серце від краси,
від листопаду.
.
Сама… Коханий десь в світах
один блукає,
немов з крилом підбитим птах,
вже не літає.
Жени, мій любий, всі страхи!
Ти добре знаєш:
прощає серце всі гріхи,
якщо кохаєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2022
На авансцені світу -- Україна,
поранена, обпалена війною.
Із жахом світ вдивляється в руїни,
нанесені рашистською чумою.
Фантоми міст, розтрощені оселі,
пожежі, вбивства -- пекло з фільму жахів...
І в тім хаОсі -- люди невеселі,
осиротілі враз бездомні птАхи...
Смертельний бій Давида з Голіафом
світ споглядає, втамувавши подих:
супроти монстра, не закутий страхом,
постав народ на героїчний подвиг.
Захоплено вдивляючись в екрани,
планета відкриває Україну,
її красу і велич, попри рани,
пісні чарівні, мову солов'їну.
Планета одягає вишиванки,
блакитно-жовті сукні кольорові,
підтримують Вкраїну цим панянки
і дипломати, й пані гонорові.
Засуджуючи підступи зміїні
і лють звірячу нелюдів-ординців,
народи аплодують Україні
і героїчній силі українців.
Не сходить з авансцени Україна,
що до свободи вибрала дорогу.
Незламна, тож не стане на коліна!
Здобуде з Богом Мир і Перемогу!
26.08.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2022
В сузір'ї найпрестижніших країн
для нас найкраща – рідна Україна,
задимлена від згарищ і руїн,
та мила серцю дорога перлина.
Тут проросла з глибин тисячоліть
історія князів, козацтва – роду,
у вирі воєн, бід і лихоліть
кувався генотип мого народу,
незламний і міцний, неначе сталь.
В степах безкрайніх волю ми вдихали,
гірські річки, прозорі, мов кришталь,
нам помисли і душі омивали.
Зросли ми не з боліт – з роси й води
в оселях чистих між садів квітучих,
у щирості й теплі своїх родин,
що пестили врожай ланів родючих.
Все найдорожче – дім, батьки, сім'я,
земля (від Бога!), пісня солов'їна –
усе в цім краї, що несе ім'я:
ПРЕКРАСНА НЕЗДОЛАННА УКРАЇНА
15.10.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022
Сьогодні і сонце, і дощик, і сніг,
й пориви нервового вітру,
що листячко вихором сипле до ніг,
знебарвивши саду палітру.
З останньої сили листки за життя
тримались іще на світанні,
та ось – на землі вже... і без вороття.
Шепочуться журно востаннє.
Вишіптують тихо безмежний свій жаль,
бо вирок – жорстокий, до болю:
зрадливе гілля, наче знявши вуаль,
жбурнуло їх в ноги недолі.
Збираю красу цю в яскравий букет,
а листя – живе, ще не вмерло!
Шепочу їм вдячні слова тет-а-тет,
аж серце стріпнулось... Ох, нерви...
Не хочу прощатись... І подих завмер...
Що ж, попри усі негаразди,
ви будете жити!.. у вірші тепер.
Я тут пропишу вас наза́вжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022
В ніч між минулим роком і прийдешнім,
під метронома Всесвіту биття,
ми дякуємо ближнім, Силам Вишнім
за все, що не піде у забуття.
Столи накриті, настрій... "півсвятковий" –
війна диктує правила буття,
і мерехтять гірлянди ялинкові,
мов з того, довоєнного життя.
Брато́ве, сестри, дорогі "укропи",
любові вам і щастя – на сто літ!
Але вклонімось воїну в окопі,
що за наш край під обстрілом стоїть.
Всім тим, хто за́раз, може в ці хвилини,
втискаючись від кулі тілом в сніг,
мир береже для вашої родини,
щоб свято кожен з нас відчути зміг.
І пом'янемо в цей святковий вечір
тих, хто пішов від нас на небеса,
прийнявши жах війни на власні плечі,
кого обійме мати лиш у снах...
Хай темні сили у безодні згинуть!
Ми віримо у світле майбуття.
За ВОЇНІВ! За мирну Україну!
За нашу перемогу! За життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2018
День поспішав за обрій і котив
поперед себе диск огненний сонця,
збавляв шалений темп, губив мотив
і блискотів прощально у віконцях.
Запалювали люльки димарі,
пихтіли в чисте небо теплим духом.
Давно поснули мухи й комарі,
бо холодно, тож не гули над вухом,
лиш зрідка голос птаха долинав,
та й знову обіймала райська тиша.
Яскраві барви вечір поглинав.
Спалахували зорі. Місяць вийшов.
Повільно вечір плив, як мед густий.
Нірвана... Але враз прийшла до тями:
за мирні миті – Господи, прости! –
на фронті платять кров'ю і життями.
Благословенний спокій і ось ця
краса блаженно-чиста, пасторальна,
все завдяки нескореним бійцям,
в яких щодень – війна... на смерть... реальна...
І хвиля смутку. Й звичний епілог –
благання до Небес, слова молитви,
щоб захистив захисників наш Бог...
– Ти бережи їх, Спасе, в кожній битві!
2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2018
Непрохана, осінні теплі дні
зима так передчасно засніжила.
Заклякла осінь у холоднім сні,
безсила, збайдужіла і безкрила.
А вчора загравала із дощем
у поріділім листячку тополі.
Сьогодні, ледь жива, долає щем,
розгублена від повороту долі.
... Так і в житті: кармічні холоди
за мить зламають мрії, сподівання.
Закрижаніє серце від біди,
обкрадене, спустошене прощанням.
І ти надовго осінню замреш...
В минулому – душа і думи, й погляд,
де келих щастя повним був, по креш...
А нині – тільки спогади... лиш спогад...
Листопад, 2018 р.
© Зі збірки "Любові й болю береги"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9zQIGPCMJ5s[/youtube]
[b][i][color="#000080"]Тьмяніють барви, злото менше сяє.
Пташина мокне. Холодно кущу.
Це Осінь гасне. Осінь вже згасає
у зливі падолисту і дощу.
А Жовтень-красень від кохання сохне,
вітрів благає, щоб тримали "плюс".
Від їх поривів Осінь тихо охне,
зронивши листя в ностальгійний блюз.
Невже старіє? Царський шарм зникає.
Пік пройдено - повернення не жди.
Зі смутком Осінь Жовтня відпускає,
під шепіт листя: "Відлюбила... Йди..."[/color][/i][/b]
30.10.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2018
ТИРЕ, ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ
Вірш був написаний 3 роки тому.
Сьогодні прочитала підказку - розмістити його на сайті знову,
присвятивши пам.яті розробниці нашого сайту,
чудовій поетесі і прекрасній людині -
ГАЛИНІ АКІМОВІЙ.
Подається зі змінами.
Тире поміж двох дат... на кладовищі...
І в тім тире - усе людське життя:
чийсь космос мрій і почуття найвищі,
і сірість повсякденного буття,
і думи та бажання нездійсненні...
... Іще не ймемо віри, що і ти,
Галино, вже всі мрії сокровенні
похоронила назавжди...
Прости!
Прости, не вберегли. Так передчасно,
так несподівано, на злеті творчих сил
ти відлетіла в інший світ, де ясно
від сяйва Бога... Не підріжуть крил
і не образять словом Там...
Лебідко,
тобі наш смуток звідти добре видко...
Знай, творчий твій доробок не умре,
вкарбований він буде і в тире,
і в нашій пам*яті, як і твої чесноти:
такт, світлий розум і духовність, - цноти
душі, мов зірка, світлої...
У рай
хай янгол проведе тебе... Прощай!..
Тире... тире - їх тьма, не полічити...
багаті й бідні - всі зрівнялись тут..
Дай Боже, хоч в Тім Світі їм спочити.
А ми у серці будемо носити
рубці і біль від втрати світлих душ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811773
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.10.2018
Бачимо часто в щоденних новинах
з різних країн емігрантів рої.
І серед них пізнаю на світлинах -
по вишиванках - це ж наші, свої!
Бельгія, Чехія, Польща, Канада,
США та Австралія, Чілі, Габон...
Що потягло їх? Багатства принада? -
Гнали їх злидні й біда за кордон.
Наче хтось долею нації грає,
що утікають, хоч би й не хотів,
голодом гнані з родючого краю,
страхом репресій, знущанням катів.
Нині жене безробіття, безладдя,
бідність, безправність, продажний закон,
владне безкарне крадійство,.. безвладдя,
цін, хабарів ненаситний дракон.
Злими вітрами по білому світу
вже розмело міліони братів
мудрих, талантів - найкращого цвіту!
Як же наш край обіднів, опустів!..
Може онукам знайдуть батьківщину
чи своє щастя, кому повезло.
Більшість, мов пташечки з вирію, линуть
думкою й серцем у рідне гніздо,
де залишилися сім*ї та друзі,
край у вогні... - і печаль крижана...
Там непогано, та серденько в тузі -
не зігріває чужа чужина.
Вразять події у рідній сторонці -
власний майданчик зберуть звідусіль,
бо ж і вони, як і ми, - українці,
біль України - їх горе, і біль.
Ще й одягнуть вишиванки святкові -
з рідного краю святий оберіг,
роду й народу тотеми спадкові,
пам*ять про корінь і рідний поріг.
І не потрібні слова чи зізна́ння,
хто вони родом й зібрались чого,
бо вишиванка - це символ єднання
в світі безмежнім народу мого.
27.10.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811515
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.10.2018
Вже павутинки бабиного літа
в полон піймали радість і печаль.
Органзою легкою оповита
на сході сонця туманіє даль,
мов сни переглядає легкотілі,
сховавшись в нерозвіяних димах...
Жар-птиця-Осінь в двір мій прилетіла,
розмалювала пурпуром сума́х*.
Веселкою всміхнулося подвір'я,
засяяв кущ - очей не відвести,
немов птахи, порозпускавши пір'я,
на сонці гріють крила і хвости.
Чарує Осінь, мов казкова фея,
художниця декору, майстер див.
Витягує із скринь такі трофеї,
щоб кожен вразив, душу розбудив.
Та, збуривши емоції, навшпиньки,
тихцем піде красуня...
Жаль... Як жаль!
І тиснуть горло срібні павутинки,
в клубок з'єднавши радість і печаль.
*сума́х - декоративна рослина.
Світлина автора. Сумах.
23.10.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2018
[i](віршоване оповідання)[/i]
Я не носила вишиванок,
їх в мене просто не було,
бо збереглось тих одяганок
десяток на усе село.
І в домі – жодної ікони,
то не було і рушників,
не мали скринь ми чи схоронів
із давнім спадком прабатьків.
Квартира вчителя. Чистенько.
Макети звірів та птахів.
В дубовій рамі сам Шевченко
дивився з глибини віків.
Матуся, вроджена шляхтянка,
не вишивала полики:
хазяйство, школа й до світанку
перевіряла помилки
у стосах зошитів...
Ой, нене,
тяжким було твоє життя.
З усіх захоплень – щодо мене –
найменше вабило шиття.
Від примітивних візерунків,
що бачила я по хатах,
не мліло серце вередунки,
не видихали груди: "Ах!"
Аж поки я не побувала
в гостинах дальніх, у рідні.
Там в кожній хаті дивували
творіння рук на полотні.
Живії маки між колоссям,
орнаменти на рушниках
такі, що стримать не вдалося
моє гучне і щире: "Ах!!!"
Везла узори від майстрині
давнішній подрузі сім'ї,
золоторукій Василині,
щоби порадувать її.
... Минає час. Ми на терасі,
а Вася – ластівкою в дім
влітає мовчки до Тараса,
мить – вишитий рушник на нім.
... Запала тиша. Посвітліло?
Чи душ торкнулася яса?
В Шевченка очі потепліли –
зачарувала всіх краса.
Її магічна диво-сила
людину змінює і світ.
Яку ж полуду я носила
усе життя?! Сімнадцять літ!
Роки студентські. Як гурманка
дивлюсь, здивована без меж:
на кожен смак є вишиванка,
й для мене, капризулі, теж.
На вибір – силонька-силенна,
для всіх випадків й поколінь:
чорно-калиново-вогненна
палітра, й неба голубінь,
і вишукано білосніжні,
й осінні барви золоті,
яскраві, однотонно-ніжні
батистові й на полотні.
Яка безмежна фантазійність,
майстринь таланту глибина!
В них – пісні тиха мелодійність
і оберегів таїна.
Ну що там Ґуччі та Версаче?!
У вишиванці є наш знак:
лиш одягни її, юначе,
і ти – орел. Ти – свій! Козак!
Серед такого ось розмаю
твоє дитинство протекло,
у ній – краса твойого краю,
душі народної тепло.
Тож нині пані і панянки,
та й карапузи-малюки
вдягають радо вишиванки,
шанують й носять залюбки,
як цінні нації перлини,
її таланту щедрий цвіт.
Вони – візитки України,
що славлять край наш на весь світ.
17.10.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2018
Я лише вчусь писати вірші,
товариші.
Тому вони – не майстра витвір,
а стан душі,
що звідала в житейськім морі
любов і біль,
тремтливе щастя й чорне горе,
й на ранах сіль.
Горнила бід її кували,
неначе сталь,
різьбили грані, шліфували,
немов кришталь...
То ж стала, як струна од вітру
чи камертон,
зі смутком й радощами світу
звучати в тон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2018
[b][i][color="#000080"]У кожного свої є вподобання
з того безмежжя, що згубило лік.
Позбутися їх – марні намагання,
в полон здались ми залюбки й навік.
Ті люблять танці, спорт, мистецтва твори,
а хто в обійми Бахуса бреде...
Я ж – у полоні чарівниці-Флори.
На сходинці за нею, Муза жде,
бо знає добре: я в цупких тенетах
страшної сили – магії краси.
Мій сад для мене – чарівна́ планета
буяння дивоцвітів і яси.
Вражає диво: непримітний корінь,
насіннячко, а іноді й листок,
враз розіллються, як весняна повінь,
квітучим різнобарв'ям пелюсток
у ніжність перших крокусів, нарцисів,
тюльпанів, незабудок голубінь,
в помпезність фараонову ірисів,
півоній чи в дельфініумів синь.
Жаринами полум'яніють маки,
контрастом їм – гортензії шапки,
проснулися від сонця портулаки
і виткали яскраві килимки.
В коронах гордих королівських лілій
заграла діамантами роса.
З дерев, щоб ті від спеки не зімліли,
розвісили ліани паруса.
З верхівки вишні, обійнявши гі́лля,
стовбурчить вушка "кручений панич",
силкується згадати, мов з похмілля, –
що він робив на вишні цілу ніч?
Мов наречена, вквітчана веранда
потічками з ломиносів квіток.
Цариці незрівняннії, троянди,
ошатно оповили закуток... –
Для них раніше сонця прокидаюсь,
спішу в мій рай по вранішній росі,
блаженно в Божій розкоші купаюсь,
виспівуючи серцем гімн красі.
Затамувавши подих, – не зламати б! –
я вітерцем над квітами лечу
і, вбравшись у п'янливі аромати,
розчулена, з пелюстками тремчу.
Я в цьому царстві квітів – повелитель... –
і в ролі землекопа та раби.
"Кайфую" від краси як небожитель –
і падаю від втоми чи журби...
Що ж Муза?
Неспроможна на образу,
ховається за плетивом гірлянд
і шле, всміхнувшись, думку, о́браз, фразу,
що я читаю в шепоті троянд.
О світла Музо! Літо вже за гори
несуть птахи на крилах, за моря.
Разом з теплом розтануть чари Флори,
і упаду в твої обійми я,
бо скучила.
І ми не раз – вже скоро! –
під плач дощів, під музику вітрів,
біля вогню в холодну сніжну пору
торкнемось поетичних вівтарів.[/color][/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807024
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.09.2018
[b][i][color="#000080"]Як дитинно спить світ на світанку!
Все завмерло: і поле, і ліс.
Безгомінну ідилію ранку
ледь порушує шурхіт коліс –
й знову тиша. Світлішає морок.
Дальній постріл – полюють качок?
Мов шампанського вистрелив корок,
наполохавши з плеса пташок.
Мить – і сонце, ще з-за небокраю,
ніби спалахом прожекторів,
позоло́тить хмариночок зграю,
що згубила обійми вітрів
і зависла у сяєві сонця.
Чи зібрався ангеликів сонм,
що літали вночі повз віконця
й стерегли мирний спокій і сон?
... Для душі – наче жест нагороди,
незабутні моменти чудес
ця феєрія дійства природи
з лазурової сцени небес.[/color][/i][/b]
12.09.2018 р.
Світлина автора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2018
Відщебетало, буйно відцвіло,
обдарувало щедрим урожаєм,
а сонячними днями і теплом
нас літо ще й у вересні вражає.
Налив меди й нектари щедрий Спас
в дари багаті баштана і саду.
Намилувався місяць-зорепас
красою чарівного зорепаду.
Убравши села в розсипи жоржин,
в калин коралі, грона винограду,
відходить літо без доріг й стежин,
щоб оминути заморозків зраду.
О літо, покидаєш ти мій край,
на крилах вітру вже летиш в сава́ну,
ескорт почесний із пташиних зграй
тобі рощальну відспівав осанну.
А ми в негоду, в зимні ночі злі,
занурившись під тепле покривало,
згадаємо, які безжурні дні
й хвилини щастя літо дарувало.
6.09.2018 р.
-
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2018
Моє миле заквітчане місто
вмив небесними водами дощ,
і вогнів золотаве намисто
сяє в дзеркалі вулиць і площ.
Теплий вечір спустився на плечі
зачарованих київських гір.
Наче велети-крила лелечі,
лівий берег захоплює зір.
Приспів:
Київські кручі, сивий Славутич –
свідки наших стріч.
В Києві древнім, вічно недремнім –
відгомін сторіч.
Київ столичний, красень величний –
пісня солов'я,
мирний, привітний, тисячолітній
ти – любов моя.
Солов'їні наспіви в діброві
і по схилах навкруг розлились,
тихо плещуть їм хвилі Дніпрові,
і вслухається зоряна вись.
Як п'янять тут алеї бузкові!
А крізь буйство каштанових свіч
сяють маківки храмів – казкові
свідки величі давніх сторіч.
Приспів.
Де розкішні схилилися крони,
зелен-трави встелилися ниць,
Володимир вслухається в дзвони
від Софії до Лаври дзвіниць.
Світлий Києве мій, златоглавий,
див твоїх полічить не берусь.
Ти – колиска моєї держави,
ти свята моя Київська Русь.
Приспів.
19. 05.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2018
Вірш написаний давно, коли життя було зовсім іншим.
Від дідів та батьків знали про страхіття голоду, репресій, війни.
Хоч ці біди були позаду, але нас також виховували рабами,
безправними, слухняними, безголосими. Всілякими засобами
знищуючи почуття гідності, змушували безупину кланятись
партії за "щастя" жити "в необъятной Родине",.. де справжню
убогість існування ми і не могли оцінити, не бачачи інший світ.
Я не розміщала вірш на сайті, боялась, що він буде незрозумілим
для молодшого покоління.
Та хай знають, що були в нашій історії і такі часи,
коли люди жили серед пустих полиць і прилавків, коли про волю,
свободу слова чи виїзд за кордон не можна було й мріяти.
І нав'язувався такий спосіб життя тим же "братом", що приніс нам війну.
Невже з народження – й навік
в мені це відчуття провини?
Ті, хто рабом прийшов у світ,
прожив як раб – рабом і згине.
Бо це – діагноз, вирок це,
гіпнозу вплив. В підкірці, в генах:
"Я – винна!.. щось... комусь... аж ще
з батьківських екстра-андрогенів".
Втовкмачували з ранніх пір,
що [i]Родінє[/i] довіку винні.
Незгодним – каторга... Сибір.
Всі завинили з пуповини!
І, вибачаючись, жила,
всім заглядаючи у вічі.
В когось не ладились діла –
себе винила в тому... вдвічі.
... А навкруги – зухвалість, глум,
безправ'я, знахабніла влада...
В душі завис вселенський сум:
чому ж їм совість – не завада?
Що ж то за люди ми такі,
що на ріднесенькій землиці
всі живемо як байстрюки
безправні, безголосі, ниці?!
Випалюю з душі щомить
одвічне почуття провини.
Рабою змушували жить –
скінчилось. Досить! Я – ЛЮДИНА!
Десь приблизно 1985 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784863
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.03.2018
Вкриваю віршами частенько
я сторінки,
гаптую в них стібком дрібненьким
свої думки,
сплітаючи в узор барвистий
святе й гріхи,
бо непрості були тернисті,
круті шляхи.
Юнацькі спогади, події
сюди влились,
розчарування і надії,
що не збулись...
Смарагдом вишилась би стежка
мого життя,
та чорна врізалась мережка
у те шиття.
Тумани смутку і печалі,
озерця сліз...
душа ввібрала на скрижалі
буття ескіз.
А вкрапленнями золотими
на полотні,
час, де ще всі були живими, –
щасливі дні.
Ввірвались осені відтінки,
дощів сезон,
і вже сріблясті павутинки
беруть в полон...
–––––––––––––––––––––––
Не будемо про сніговії,
на схил життя...
Наперекір всім вітровіям,
що в забуття
відносять пам'ять, в чорне поле,
мов пух з тополь,
я вишиваю свою долю
у Книзі Доль.
26.03.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2018
Крізь тенета турбот, мов крізь хмари – промінчики сонця,
фраза, слово чи думка майне... наче з інших світів.
Може Муза послала із вітром її крізь віконця,
а чи янгол торкнувся крилом полохких почуттів?
Стрепенеться душа і пірне в протиріччя емоцій,
обважніє від виру строкатих думок голова
і, впіймавши зерно в тім бурхливім безладнім потоці,
несподіваним змістом наповнить звичайні слова.
Ле́гкий тремор і нерви, неначе натягнуті стропи,
подих в горлі завмер, щоби птахом злетіти до зір,
коли вбрані у рими слова заплітаються в строфи
і, освячені в серці, лягають рядки на папір.
Із небесної висі, з таємних світів нескінченних,
з амплітуди чуттів: від безодні – до місяця злет,
з болю, сумнівів, сліз, із любові поривів вогненних,
з праху, сяйва краси, мрій, фантазій натхненних,
в незбагненнім пориві, творить свої вірші Поет.
19.03.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2018
Ми часто, без благословення Бога,
рвемось до цілі... щоб розбити лоба.
Зажевріють в тумані ідеали,
як ми в душі звели їм п'єдестали.
Ні спротиву обставин підкоритись,
ні зважити не вміємо, вдивитись:
чи буде, з часом, вартим хоч уваги
все те, чому віддали перевагу?
Бог добродушно намір наш сприймає,
бо кожен на свій вибір право має.
За бажане в борні життя спливає
і кожен, мов прозрівши, помічає:
жадане зникло, тінню промайнуло,
те ж, що лякало, миром повернуло,
колись безцінне – брязкальце по суті,
безликі стали мудрі і розкуті,
мов здутий м'яч, знікчемніло величне,
казкове? – вже давно буденне, звичне.
Серед кумирів, сповнені отрути
іуди є і каїни, і брути,
що ллють злобу й помиї без упину,
а то й ножа тобі встромляють в спину...
Бог все це знав, та ми не довіряли.
І валяться фальшиві ідеали...
Сказали ж про захоплення без міри
ще в Біблії: "Не сотвори кумира!"
16.03.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018
Я бачила дива́ чужин країн:
міста модерні у пісках пустелі,
священні древні залишки руїн,
захмарні вежі, храми іі готелі,
стомовний різноликий Сінгапур,
архітектуру Праги, Риму, Відня,
величні Прамбанан, Боробудур,*
віднайдені у диких джунглях півдня.
Сповна в світах екзотики й краси,
вражаючих. Але чомусь душею
чаруюся від крапельки роси
на маминій стежині споришевій
в моїм краю, від пісні солов'я,
голубизни озер, волошок в житі,
де жайвора почула соло я,
від спогадів, з дитячих літ нажитих.
Лякали "співом" павичі, орли,
вдаряв по нервах крик різкий папуги,
а смуток журавлиного "курли" –
до спазму в горлі! –стільки в ньому туги...
Вишневе буйноцвіття вабить зір,
п'янять степи розлогі чебрецями,
мре серце від краси Карпатських гір,
закохана у Київ до безтями...
Все миле серцю – край мій і нарід,
де народилась з Божого веління.
Тут, в Україні, весь мій славний рід
крізь сотні літ проріс углиб корінням.
Ввібравши мудрість, силу й біль землі,
ми аурою спільною вповиті.
Тож я – листок на древньому гіллі́,
без кореня свого не здатна жити.
* Прамбанан, Боробудур – дивовижної архітектури
древні храми на о. Ява.
12.03.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018
Деінде сніг лежить. Вразливий,
без лютого морозних пліч,
в обіймах весняно́ї зливи
розтане за одну лиш ніч.
По сніжній юшці міжсезоння
чи то Зима?.. – ні, вже Весна,
чалапає, немов спросоння,
іще безбарвна і пісна.
Та лиш пригріє промінь сонця,
як струсить зимне мрево світ,
і у проталинах-віконцях
всміхнеться синню первоцвіт.
У царстві темному підсніжнім
вже Березень збудив життя,
що вихлюпне цвітінням ніжним
й прискорить нам серцебиття.
Ще трішки, крапельку терпіння,
і станеться, неначе в сні,
п'янке природи воскресіння.
І світ зітхне: "Віват Весні!"
7.03.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2018
Як це назвати? З давнього часу
не можу подолати дивну хворість:
без тебе світ втрачає всю красу,
сіріє, блякне, скрізь – безбарвна кволість,
що нівелює радості буття.
Живу чеканням... збайдужіння... втома.
Та веселково виграє́ життя,
коли ми разом – за край-світ чи вдома.
Вже схлинув молодечий карнавал,
та серце ловить імпульси магічні.
Взаємне притягання двох начал
свій пік пройшло, адже і ми не вічні.
Мабуть, пора розвіятись золі
від почуттів, палаючих вогненно,
здається, на очах вже мозолі
намуляти повинні ми взаємно –
та ні! Яку ж струну ти зачепив,
що безліч літ бринить і не вмовкає?
Мій любий! Скільки ласки, світлих див
душа моя в твоїй ще відшукає?
Зачарував. Навік приворожив,
мій добровольцю у моїм полоні.
Амур дві долі в небі сторожив
і пострілом з'єднав серця й долоні.
І ми – удвох, на гору чи з гори
веде життєва звивиста дорога.
– Лиш не вдягни світ в чорні кольори! –
єдине, що благаємо у Бога.
Любов... Вона не знає перешкод,
ні відстаней, ні термінів, ні віку,
якщо серця знайшли свій спільний код.
... І лине вдячність Господу – без ліку.
3.03. 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2018
Гамір вулиць... Йду, в тенетах дійсності.
– Обережно! Під ногами лід, –
лине голос із моєї юності,
пронизавши пласт в десятки літ.
Радість і розгубленість. Спинилися,
поглядами схрещені на мить.
Світе милий, як же ми змінилися!
Не впізнати. Аж душа щемить.
Доторк рук... – Як?! Ти – й не відсахнулася? –
обійняти стримує порив.
– Ти ще й досі жартівник, – всміхнулася.
– Ні, я трагік. Вже "відгуморив".
Як в пінг-понг, побавились розмовами,
півжиття не втиснеш в п'ять хвилин,
не торкнувши тему, що за сховами, –
юність не стирає часоплин.
Спогади кружляли завірюхою,
світлі й чисті, наче свіжий сніг,
де піймати погляд було мукою,
червоніли від очей до ніг.
Аж помолоділи, так сміялися.
Все згадав, нічого не забув.
– Чи щасливий ти? Як в тебе склалося?
– Щастям я твоїм щасливий був.
І таким поглянув ніжним поглядом,
аж сльоза по серцю потекла...
Як це – жити з невтоленним голодом,
з прагненням взаємності, тепла?
Що тобі сказати, милий друже мій?
Як Сізіф тягну свою вину.
Через мене ти, неощасливлений,
випив стільки болю й полину.
Раптом:
– В серці ти одна зосталася...
– Чом же так?!
– Шукав... та не знайшов...
Щоб сльоза зрадлива не зірвалася,
рвучко розвернувся і пішов.
Вклякла... Стільки літ душа томилася,
а мій спокій рушить не хотів...
Мимоволі голова схилилася
перед висотою почуттів.
Озирнулася. Курив, зажурений,
сумно мені дивлячись услід...
бо любові, замкненій за мурами,
не судилось вирватись в політ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2018
***
Майдану дух живе в серцях, в умі,
хоч віддаляємося з кожним днем на крок.
Ще раз він дав усім гіркий урок:
що маємо – обрали ми самі.
***
Вже вкотре шарлатанська влада –
народний відчай, бо дурман,
грабіж, хаос, брехня і зрада
злили́сь в хижацький "деребан".
***
Хтось ліс ростить – хтось краде до безтями.
Тут кожен дбає, але... хто про що.
Немає, браття, єдності між нами –
то й в Україні буде казна-що.
***
Чому ж отак щораз не без ганьби
закінчуються всі благі пориви?
Чи то дурні, чи безхребетні ми,
щоб вичавити не́чисті нариви?
***
Не буде крони без коріння.
Не вродить поле без насіння.
Слабкий вожак зведе* породу.
Без єдності нема народу.
*зведе – в розумінні зведе нанівець, до могили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779133
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.02.2018
Примружив місяць хитрі очі
та й аж припух від здивувань,
розгадуючи тайни ночі,
тремтливість зоряних бажань.
Гарем рахуючи мільярдний,
він збився з ліку в сотий раз:
зірки – мов кулі у більярді
влітають в лузу – сяйвом страз
йому всміхаючись, востаннє
небесний простір перетнуть,
і ця феєрія прощання –
у небуття яскрава путь.
... Лечу думками до Астрея*,
у царство зоряних еліт...
Ех, спалахнути б!.. – і зорею
колись заве́ршити політ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2018
Сьогодні небо вбралось в колір смутку
і депресивно споглядає світ.
За хмарами якусь гнітючу думку
мусолить, не знаходячи отвіт.
Не може зважить, як тягар здолати:
розсипати снігами чи дощем,
чи вітром сірі хмари розірвати
й на волю сонця відпустити щем?
О небо! Хай сніжиться, хай дощиться,
аби лиш смуток твій (і мій!) замовк.
Утни, хоч щось!!! І радості дещиця
владнає розлад стану і думок.
10.02.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776181
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.02.2018
***
Буває й сильний, а не тільки кволі,
зламається в невідворотних жорнах долі.
***
Не зміниш долю люттю і злобою,
якщо вона й знущалась над тобою.
***
Бездумно ліпиш іншому тавро –
до тебе швидко вернеться воно.
***
Зачепиш ненароком друга гідність –
побачиш, на яку він здатний підлість.
***
Ні сан високий, ні великі гроші
не куплять репутацію хорошу.
***
Чим вищої вершини досягаєш ти,
тим болячіше буде з неї падати.
***
Лиш та душа вдягне світліші шати,
що вміє людям помилки прощати.
***
Тим, хто отримав дар – кохати,
підвищено тариф розплати.
5.02.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2018
Весна ще – календарно – не почата,
та Березень стоїть уже на чатах.
Бешкетник! Його вчинки не забути –
весь час краде зимо́ві атрибути:
поцупить білосніжні одежини,
підмочить репутацію крижини,
дихне на сніг злежалий, полоскоче –
той весело струмочком задзюркоче.
Жагуче гляне на танок сніжинок –
розтануть вмить і в статусі росинок
кокетливо веселкою засяють,
мов Березню цілунки посилають.
Із вітерцем ласкавим в діалозі
муркочуть котики пухкі на верболозі...
Від сну стріпнулось птаство, метушиться,
купається в калюжах, чепуриться.
... Розгнівається Лютий, вітром свисне,
бурульками колючими нависне,
повернеться колючими снігами
і склитиме калюжі під ногами,
ще й навесні нам буде докучати...
Та Березень
стоїть уже
на чатах.
2.02.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2018
Усе – від Бога: доля, рідний край,
батьки, талант. Любов – також від Бога.
А ще – шляхів безмежжя. Обирай,
лиш не цурайся рідного порога.
З народження і мова є своя –
ознака твого роду і народу.
І мамина – як пісня солов'я.
Багаті ми на плідні землі, вроду.
Господній дар – безцінне і святе,
великий гріх його не цінувати,
не дякувати з шаною. Проте
ми здатні зневажати, забувати,
а не плекати й множити дари.
Хоч відмовлятись маємо ми волю,
Бог любить вдячність, бачить [i]все[/i] згори
і по заслузі пише дальшу долю.
Вподібнившись зацькованим жлобам,
що нехтують своїм, як нижчевартим,
нестимеш хрест, присуджений рабам,
не здатним ні на злети, ні на старти.
Не прилипай до збориська заброд,
що дім наш перетворюють в руїну.
До Київських князів ми – вже народ,
і в ньому ще не вмер козацький код,
тож збережімо дітям Україну!
1.02.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774540
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.02.2018
[i]Моєму маленькому храму
величного Святого Духа в м. Києві[/i]
Коли доля показує хижий оскал,
рятівне моє коло – маленька каплиця,
де в ікони – до Божої ласки портал –
із німотним благанням вдивляються лиця.
Тут вогнем очисним тихі свічі горять,
в молитви найтаємніші думи сповиті.
Перед Богом оголені душі стоять,
безборонні, вразливі, як рани відкриті.
Їх Він бачить наскрізь. Тож Святим Небесам
не злукавиш, аби в каятті буть почутим.
Духівник твій – Господь, ти із Ним – сам на сам,
і лиш Він може біди твої відвернути.
Цей малесенький храм – джерело доброти,
від споріднених душ братня, щира підмога.
Місце сили, любові, тепла, чистоти –
храм, де серцем своїм відчуваємо Бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773503
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2018
Прийдешній рік – що він готує,
які дари, події, дати
назавжди пам'ять зафіксує? –
нам наперед не розгадати.
В нім кожен день, як нота гами,
той шлях, що пройдемо по кроку.
Окремі пазли з амальгами
складуться у картину року,
що тим яскравіше цвістиме
під милозвуччя чистих терцій,
чим більше кожен з нас нестиме
любові, миру й Бога в серці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2017
Підходить мить, як Хронос педантично
проб'є finita року, а Звіздар,
прорікши долю світові, містично
в архів небес відправить календар.
Та ми ще довго будемо бродити
по карті дорогих нам дат, подій
з бажаннями відчути, відродити
солодкі миті зді́йснених надій.
Чиясь душа від гіркоти утрати
впадатиме в полон журби й жалів,
в когось серде́нько буде завмирати
при згадці ніжних і жаданих слів...
Незвичний рік, у барвах сіро-чорних,
ще довго він не йтиме в забуття,
одним принісши страх і біль потворний,
а іншим – щастя, радість, каяття,
все, що не змеле в пил буденне жорно.
Та, попри всі контрастні почуття,
в календарі – не цифри ілюзорні,
а щедрий дар від Бога – РІК ЖИТТЯ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2017
***
Безсоння муки мають свій секрет:
чимало в них моментів світлих, гарних,
коли із Музою нас зводять тет-а-тет
для спілкувань високих, елітарних.
***
Я з Надсоном погодитись готова:
"Нема сильніших мук від муки слова".
Поет і образ творить, і картину зриму,
емоції й думки згармонувавши в риму.
***
Чомусь у суперечливі моменти
зникають геть вагомі аргументи.
А вляжуться емоції, дебати –
"Ех! Я ж так круто міг тоді сказати!!!"
***
Трактат, заумний, – так буває –
метелика вік проживає.
А мудрість влучної строки
летить стрілою крізь віки.
5.12.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764160
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 05.12.2017
Ще бродить тінню Осінь, ледве дише
в лісах, застиглих чорними мощами.
Зима добу невтішний вирок пише
розкосими холодними дощами.
Ще – не цариця, та несе загрозу
скувати світ в полоні крижаному.
Одвічна боротьба тепла й морозу,
в якій не програю́ть атланти гному.
Гнітить у вередливім міжсезонні
тягуча сірість, морок, сум, безладдя –
в природі теж пригнічує безвладдя.
Вже Осінь не повернеться. Тож Зиму
запросимо до трону наче приму
і хай снігами сяє на осонні.
2.12.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763515
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2017
Калина тішить зір намистом,
але в душі зітхає щем:
бач, розплатилась осінь листям,
(упало золотим дощем)
за, – феєрверком проминуле, –
розкішне дефіле принад...
Тепер, промерзлу, всі забули,
і покидає листопад.
Натомість, йде зима у гості.
А віддзвенять різдв'яні тости –
то й недалеко до весни.
Повернеться і літо, й осінь...
А серце молитовно просить:
– Дай, Боже, – з миром, без війни...
29.11.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762964
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2017
***
Осипається
листячко, тихим смутком.
Відлітаючи,
осінь візьме на крила
часточку мого життя.
***
Туман і мряка
сірістю вповили світ.
Пейзажів тусклість
знебарвила почуття.
Дрімота душі й серця.
***
Місячне сяйво
навіяло спогади:
струни двох сердець
співали від поглядів...
і злили́сь в мелодію.
27.11.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2017
Сміливий мій народе, мирний, гордий,
хоч гноблений століттями як раб!
Споконвіків тебе вбивали орди,
ти ж воскресав із попелу стократ.
Мечами не здолавши непокору,
продумали дияволи Кремля
пекельно-вбивчий план голодомору.
Такого зла не знала ще земля,
бо нація, пісенна і весела,
конала в муках... Впали хоругви...
І смерть невтомна скошувала села,
заповнюючи трупами рови.
Примарами брели голодні тіні
по землях, плодовитих, як в раю,
вмирали тисячами попідтинню
в обкраденім до зернятка краю.
Тож помолімось всім народом, браття,
тяжку скорботу виливши в сльозах,
і пом'янімо незчисленні втрати,
кого здолав голодний смертний жах:
тих діточок, що в муках помирали
чи не змогли з'явитися на світ,
чим рід козацький давній перервали,
весь українства винищений цвіт.
Не забуваймо, хто несе нам лихо –
від голоду а чи від "градів" смерть!
... Хай свічі пам'яті горять у вікнах тихо
і в серці, сповненому болем вщерть...
25.11.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762199
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.11.2017
Все має свій початок, гарну пору
у барвах і мелодіях мажору,
за зрілістю ховається згасання
і, зрештою, – зажурливе прощання.
Красуня Осінь, мила чарівниця,
золотокоса, в царській багряниці,
що світ в казковій розкоші купала,
вже свою пісню щастя відспівала.
Минулий шарм здається ілюзорним
в фіналі листопада, де над чорним,
мов обгорілим, лісом і кущами
сумує небо, плачучи дощами.
Короткі дні, як листя за водою,
женуть у незворотність чередою
вітри різкі, підступні. Повні сили,
Царицю роздягали й голосили,
співали серенади, віртуози,
... та в співі тім – скорбота лакримози.
Отямившись від марева омани,
обшарпана, ховається в тумани,
щоб непомітно з ними розчинитись...
А через рік як Фенікс відродитись,
вдягнувши королівські пишні шати.
Знов буде в одах і піснях звучати
осанна, бо ж краса її – велична.
Ти, Осене, космічна госте, – вічна!
22.11.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2017
***
Змарніла Осінь
шле світу SOS – морзянку,
краплями дощу.
***
Вальсує листя
під плач музики вітру...
Прощальний танець.
***
Так приречено
лине листя до землі –
в обійми Матері.
***
Зчорніле гілля
на небесному фоні –
зморшки Осені.
***
Повзуть тумани,
щоб сором і наготу
прикрила Осінь.
***
Під виття вітрів
проводжаємо Осінь...
Ридайте, дощі!
14. 11.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760370
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 14.11.2017
Гобелени й пухкі килими
ткала Осінь, невтомна, під ноги,
над землею стелила дими,
прибирала весь світ, до знемоги.
Сотворивши казковий дизайн,
малювали із Жовтнем картини
і кохання, в мереживо тайн
заплітали з ниток павутини.
Модулюючи теми із фуг,
їм співали вітри голосисто,
розсипаючи щедро навкруг,
мов метеликів, листя барвисте.
Та не вічний любовний дурман –
залишився він в "бабинім літі"...
Втрату чарів ховала в туман
і за хмари, сльозами налиті.
Листопадова старча злоба́
обірве її листя останнє.
Ні прохання, ні тиха мольба
не зупинять хвилину прощання...
Та ще – Осінь. Налиймо ж вина,
щоб осінній порі порадіти!
Що старіємо – то не вина!
І в душі ми лишились як діти,
хоч життя все вкорочує нить,
крадькома, незворушно, незримо
наближає небажану мить,
непомітно штовхаючи в зиму.
Тільки б разом! З тобою удвох
то й старіти – не так безнадійно.
Втім, майбутнє планує лиш Бог...
Ну, а поки ще Осінь, – радіймо!
10.11.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2017
Бог кожному дарує рідний край,
матусенька єдина – теж від Бога.
Шляхів дав безліч, але обирай
той, що з магнітом рідного порога.
А в кожнім краї мова є своя
як ідентифікація народу.
Моя ж – ніжніш від співу солов'я,
бо мамина, йде з роду і до роду.
Вбираю вірш, молитву, парафраз,
як воду із свяченого джерельця.
І хоч спілкуюсь іншими не раз,
та лиш рідненька йде з самого серця.
9.11.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759545
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.11.2017
(Люблю сміятися із себе, бо не образиться ніхто.)
Набридло за столом сидіти,
аж спину муляє стілець.
Натхнення – ні́де правду діти –
звелося просто нанівець.
Вмощуся зручно на дивані,
зарившись в купу подушок,
помедитую у нірвані
і віршів настрочу мішок.
Ось лиш помрію ще хвилину,
зберу докупи всі думки,
в солодкі спогади полину
й перенесу їх на листки.
Думки вже у вінок плелися,
барвисті, як весняний цвіт.
Струмочком строфи полилися,
яких чекає цілий світ –
неперевершені, чудові,
в них – мудрість, сяєво, краса
і глибина у кожнім слові,
емоцій перли, мов роса!
А рими всі – на заздрість Zangu*,
(тепер він Grover* чи Grovér?)
Та кожен би поет позаздрив,
бо я – світило відтепер!
І так натхненно їх читаю! –
... що аж проснулась...
– Ніц нема!
Про що писала – не згадаю...
Затерпла в ступорі, німа.
Дивлюсь отетеріло в стіни,
на стелю... В голові – зеро,
нема ні проблиску, ні тіні,
паралізоване перо.
От, сон! От, вражая личина,
як розіграв ілюзіон,
видаючи брехню невпинну
за дарувань атракціон!
Отямилась...
І, враз, несміло –
натуру маю я гнучку –
слова проклюнулись невміло,
потроху зріли та мужніли
і – цмок! – я в Музи на гачку.
*– Zang, Grover – псевдоніми одного критика
8.11.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2017
Чийсь кришталевий сміх, злетівши лунко,
торкнувся задрімалої струни,
і теплий спогад, ніжним поцілунком,
збудив щасливі миті давнини,
піднявши вітерцем листки обпалі,
розворушивши пласт прожитих літ.
А там – весна! Ми, юні та зухвалі,
мов первоцвіти, пробивали лід
всіх перешкод. І прагнули кохання,
жагучого і – щоб на все життя!
Хтось витяг козир, інші – сподівання,
а то й розчарування, каяття.
Мов кадри із кіно, перед очима
пора найщасливіша протекла.
А скільки пронесли ми за плечима
ударів долі, втрат і скалок скла!
Кохання – справжнє – то лише із Неба.
Його, немов квітник, від комашні
чи заморозків захищати треба,
щоб не засох в буденній метушні.
Душевний трепет, потягу магічність,
п'янлива ейфорія двох сердець,
нажаль, – не назавжди, недовговічні,
і тут безсилі маг ачи мудрець.
Розсиплеться крихке в космічний порох,
освітить душу, мов комети слід,
тай промине. І хтось піде як ворог.
А істинне – то на багато літ.
Любов, глибока, спаює в єдине, –
в міцний волоський чи морський* горіх.
Візьміть в них половинку – й друга згине.
Там – спільний кровообіг, щастя й гріх,
комфортність в щільній сфері. Дум дотичність
чи протилежність? Сварки? – Буде все!
Та незбагненний потяг – магнетичність –
у безвість всі незгоди віднесе.
Не згасне ніжність й лагідність юнацька
там, де шанують інтереси всіх.
...Такі думки навіялись зненацька
під чийсь щасливий кришталевий сміх.
* Морський горіх – коко-де-мер – морський кокос,
рідкісний гігантський (до 20 кг.) дводольний горіх,
що росте лиш на Сейшелах.
2.11.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2017
В темпи скажені насильно нас час запрягає.
Розум осилити злети прогресу спішить
аж закипає, проте не усе осягає
і ностальгійно у спокій колишній летить.
Ґаджетів безліч, айфони, ПК і планшети
втягують нас в лабіринт світових павутин.
Анахронізмом стають звичні книги, газети –
людство й без них потопає у морі новин.
Зручно? Комфортно? Цікаво? – Авжеж, безперечно!
Світ нам відкритий, немов на долоні, це так.
Але, пірнувши у те спілкування безпечно,
чи не втрачаємо з дітьми душевний контакт?
Гляньте, як тихо в дворах. Зникли ігри дитячі,
В джойстик вчепившись і втупившись жадно в дисплей,
граються діти... чи дітьми "стрілялки" чортячі?
Смокчуть одне (не дев'яте!*) життя із дітей.
Щупальця тягнуть відверто нав'язливе порно
і пропозиції безлічі втіх, наркоти.
Психіку ранять, світогляд калічать потворно.
Батьку, як можеш спокійним лишатися ти?!
Зайняті всі! А комп'ютер виховує справно,
навіть не треба здавати в гуртки, в інтернат.
Зрідка – безвихідь, а в більшості – лінь, віднедавна
діточок наших бездумно здає в Інтернет.
Я – не забита чи злякана поступом тітка,
а за тепло у сім'ї, за любов і добро.
Наша байдужість – дитячій душі чорна мітка,
знак непотрібності і нелюбові тавро.
Скаржимось, що покоління стає менш духовним.
Але звідкіль та високість сформується в нім?
Духом пивним обдавали діток, не жертовним,
віра, душевність, увага минають наш дім.
Вибух прогресу – значна перемога людини,
але духовність її – головний інтерес.
Даймо відчути любов та увагу родини,
то не впаде у комп'ютерне рабство дитина.
Ми – над прогресом! Але не над нами прогрес.
* – Герої бойових ігор мають, як правило, 9 життів.
24.10.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756936
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2017
В заду́мі, гортаю сімейні світлини
і телепортуюсь в далекі роки...
Ось фото – найперше – моєї дитини.
– Привіт, янголятко! – торкаюсь руки,
а там – світлий Боже! – ті пальчики милі,
немов у Дюймовочки-крихти, – малі...
І ніжість щемливі накочує хвилі,
підхоплена ними, пливу, як в імлі,
крізь ночі безсонні, повз пам'ятні віхи:
ось – зубчик найперший, а тут – перший крок,
від першого слова так мліли од втіхи,
що радість, напевне, сягала зірок.
Згубилася лялька – і слізок озерце,
обдерла колінця – і знов полились
струмочком окропу на мамине серце...
Чи буде спокійним воно, хоч колись?
Траплялися, зрідка, непослух, пручання
і таткова кара – заслання в куток.
Та це вже – садочок і в школі навчання,
де кожен із нас свій проходив урок.
Росла наша доня, а з нею – тривоги,
вже час самостійні шукати путі.
Рішуче долола затори й пороги,
тож місце достойне знайшла у житті.
Ти болі й хвороби уміло гамуєш.
З жіночою чуйністю і співчуттям,
поранені душі батькі́вські лікуєш,
рятуючи діточкам їхнім життя...
Кровиночко рідна, ти нам – нагорода,
безцінний прекрасний дарунок Небес.
Як гілка старого козацького роду,
ти вистоїш всюди і з нами,.. і без.
А дехто не хоче дітей. І без риску
й мороки шукає розваги в житті.
З тобою я взнала любов материнську,
а це – найсвятіше з людських почуттів.
Що просять батьки для єдиної доні?
Здоров'я, кохання, життя без проблем.
І дякують Богу за щастя в долоні,
аби не втекло в небеса журавлем.
Ти – мама і жінка, і доня. Хоч нині
життя в нашім краї – не мед, не єлей,
та, попри тривоги і втрати, і кпини,
примножуй достойні чесно́ти Людини.
Будь Примою, доню, у кожній з ролей!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754794
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 11.10.2017
В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Перед тим, як писати привітання, захотілося ще раз перечитати
"ВІДСТАНІ... РОКИ... І ПЕРЕЖИТЕ" – збірку поезій Тетяни Луківської, що вийшла з друку минулого року. Чіпляє за живе доля жінки і чиста, щира відвертість, – що нині мало кому притаманна – думок та почуттів, обрамлених в красиві о́брази.
Ніби із сестрами чи подругами ділилася наболілим, таким близьким і зрозумілим для кожної з нас.
Фрази, на які особливо відгукнулась душа, я виписувала на листочок...
і, несподівано для себе, переплела їх своїми словами.
Ось що з цього вийшло. (Рядочки зі збірки подано курсивом).
"[i]Усі щось пишуть – я ж все про любов...
Про відстані... роки... і пережите.[/i]"
Тетяна Луківська
Читаю, вкотре, сагу [i]про любов,[/i]
на [i]відстані[/i] вдивляюсь в [i]пережите[/i],
де крізь [i]роки[/i] сльозами [i]знов і знов
гірчить[/i] твоє [i]кохання недопите[/i].
Яке велике й ніжне [i]почуття,
умите в росах у колисці ранку,[/i]
несе маленька жінка пів життя,
із болем... й чистим сяєвом світанку.
[i]Здебільшого[/i] іде все [i]по стерні
босоніж,[/i] як русалонька [i]прадавня...[/i]
Вже [i]ступні з болю зіткано[/i] й мені, –
взяло за душу відчуття страждання.
[i]Коли бувають вчасними слова?[/i]
Коли "по темі" хочеться сказати:
від болю посріблилась голова –
та саме він і надихнув писати.
І ти писала, мов плела вінки
з волошок, жита... полину й куколю,
окроплюючи рясно сторінки
сльозами незагоєного болю.
Прийшла ти в світ в ось цю осінню мить –
красива, світла, добра, з творчим хистом.
[i]Чому ж так серце, осене, щемить,[/i]
коли [i]грайливо й щедро сиплеш листом?
Ти вибач, осене,[/i] сумний Тетяни щем,
коли [i]твої золо́тяться принади.[/i]
Зі сліз її [i]букет дощу[/i] зберем,
[i]а ти розсип в осінні зорепади.[/i]
Тетянко! Смутку час сказати: "Ні!!!"
Не варто пити лиш гіркі приправи.
Хай вороги ступають по стерні,
тобі ж під ніжки – шовковисті трави!
Ти так ще хочеш [i]вірити в добро,
пройти обабіч сумоти й печалі[/i] –
зерно є в кожнім... лиш знайти б ядро,
відкинувши лушпиння якнайдалі.
[i]Душа моя чомусь за всіх болить
і просить в неба ласки і терпіння[/i] –
то хай цю душу Бог благословить
за співчуття до всіх і розуміння.
Ми ж зичимо, сердечно і з теплом,
любові й щастя гарній молодиці,
а поетесі – Муза, ще й з пером,
та не простим, а із крила жар-птиці,
аби писалися натхненно і з добром
пресвітлі вірші, мов з роси й водиці!
Танюшо, вітаємо тебе!
Любимо щиро і ніжно
– твої друзі-одноклубники.
5.10.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753813
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.10.2017
Зеленіють гілочки вербові,
позолота ледь торкнулась крон...
В час цей літо з осінню – в любові,
ще не ділять між собою трон.
Теплі дні. Зоріють на осонні
айстри і жоржини дивоцвіт...
В чарівнім квітучім міжсезонні
ти святкуєш входження у світ.
Вірній доні мужнього народу
Небо наділило щедрий дар –
скарб кохання, чисту душу, вроду,
силу духу й слова, серця жар.
Ти ввібрала осені палітру,
барви літа і просторів даль,
тож у віршах – свіжий подих вітру,
мудрість і задумлива печаль.
Проганяє смутку темні хмари
з наших душ – їх вдосталь, далебі, –
гумор від чарівної Патари,
тож всі щиро вдячні ми тобі.
Хай звучать романси під гітару,
усмішки квітують на устах...
Ми вітаєм Любоньку-Патару!
Хай не зрадить тебе Щастя Птах!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750286
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 12.09.2017
Летять роки у вирій, мов листочки
у листопадний час. І календар
фіксує дат яскраві й чорні точки,
нам послані на кару ачи в дар.
Буденні дні, так схожі між собою,
зливаючись в одноманітне тло,
розвіються туманом над водою,
зітерши слід свій, згадку чи тепло.
Буває ж – зрідка – доля шле дарунки,
як усмішку неждану із Небес,
осяявши у душах візерунки
із плетива любові та чудес.
Моменти щастя, радості та втіхи,
коли вирують світлі почуття, –
то наші власні вікопомні віхи,
посвідчення не марноти життя.
... І чорні дні... О ці болючі дати
пекельних мук! О незагойний біль
і відчай незворотності утрати,
коли нема рятунку нізвідкіль!..
А потім – нескінченно довга смуга
затерплості. Для нас вмовкає світ.
Лиш серце квилить. І безмежна туга,
як нурт...
Та враз – спасіння пліт
чи рятівна соломка – тепле слово,
пробивши врешті мури наших бід,
пробудить душу і відродить знову
бажання жити, розтопивши лід.
Дороги долі – їх не розгадати,
але вкарбуємо в душевний календар
всі вікопомні світлі й чорні дати,
що напророчив кожному Звіздар.
І знову всі щасливі й чорні дати
душа вкарбує у календарі, –
дорогу долі прагне розгадати,
неначе карту неба – звіздарі.
5.09.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2017
Обпікши жаром зелень соковиту,
шалена спека враз пішла на спад.
Відмерехтів салют фінальний літу –
серпневий феєричний зорепад.
Іще лунають в небесах осанни –
той величальний спів пташиних зграй
землі і дому рідному, востаннє
до вильоту в чужий далекий край.
Фальш-старт зіграла осінь з холодами,
по склу сльозинка смутку потекла...
Та пам'ять йтиме літніми слідами
у чарах його ласки і тепла,
пригадуючи світле, веселкове
чи ледь хмільне, немов аліготе...
Було ти вередливе – і чудове,
прекрасне, незабутнє, золоте.
31.08.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2017
Подаю ще один із віршів Олександра Моренця.
Що робитимеш ти, якщо завтра – війна?
Ні, не та, що АТО, десь далеко на сході,
а твоя вже війна, як чума нищівна,
коли кулі свистять у ТВОЄМУ горо́ді?
А орда – незчисленна й сильніша стократ.
Утечеш від страху́ чи впадеш на коліна?
Чи як воїн затиснеш в руках автомат
і життя віддаси за свою Україну?
Якщо завтра війна – переможе любов
до родини і ближніх, до рідного краю.
За свободу завжди проливалася кров,
і [i]ніколи рабів не пускали до раю.[/i]
21.06.2017 р.
Автор – Олександр Моренець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738713
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.06.2017
Оспіваний в сонетах і верлібрі,
закоханий у солов'їний спів,
літає Червень пташкою колібрі –
король краси між літніх місяців.
Заколосив смарагдові отави,
грозою розкіш зелені умив
і феєрверком вибухнув яскравим,
розсипавши скарби краси і див.
Від буйноцвіть вгинаються стеблини.
Жасмин п'янить і м'ята, деревій.
Мов стрази, сяють росяні перлини,
а барви, барви – світе ясний мій!
У царстві лілій, мальв, під шепіт вітру,
гуде бджолина музика. А я
вбираю серцем райдужну палітру,
і миром повниться душа моя.
Земля тобою вбрана – незрівнянна,
ти вишив самоцвітами мій край.
О милий Червню, пташко осіянна,
дай ще красою впитися доп'я́на!
Чаруй і владарюй. Не відлітай!
13.06.2017 р.
Авторське фото. Один з куточків мого саду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2017
Хоч ти – з козацького роду, не з аристократів,
та чарував всіх шляхетністю й тактом манер,
гумору блиском і серцем, у безмір каратів.
От і закохуюсь знову і знов. Дотепер.
Міцно впіймав ти в полон свого шарму, мій любий,
погляду жаром обпікши. І передчуття
стисло: це ж ВІН, та моя половинка... і згуба,
що назавжди аж до самого краю життя.
Всесвіт в обіймах несли твої лагідні руки,
шепіт, нестримні цілунки і голод очей,
магія шалу нестерпно-солодкої муки
і божевілля п'янливе жагучих ночей.
Чари душі – то від Бога дароване диво.
Серед безликих, пихатих, підступних, брудних,
збочених, мстивих... – мій рідний, я досі щаслива,
що твою душу пресвітлу зустріла між них.
Плата за щастя – удари і втрати, яруги.
Рани зшивала кохання ослаблена нить.
Гідно пройшли, без образи, зневаги, наруги.
Лицарю світлий, не можна тебе не любить!
Душ магнетизм – непідвладний рокам, нездоланний.
Потяг коханих сердець – він змінив лиш окрас:
ніжністю й ласкою стишивши шквал ураганний,
подих Ерота пасатом овіює нас.
Друже мій милий! Пройшла наша довга стежинка
радість і біди, провалля і зоряну мить.
Але, за всяких обставин, для тебе я – Жінка
... й наче дитя... То чи можна тебе не любить?!
Тане краса. Щось і талія вже... – не осина.
Безліч жінок зайняли б моє місце і роль.
Я ж на сердечнім твоїм п'єдесталі – єдина
леді. А ти – мого серця і долі король.
Всі земні блага встелила б тобі я під ноги,
щоб не згасали тепло в нашім домі і сміх.
Силою духу здолавши підводні пороги,
зможеш таланти свої дарувати для всіх.
Наші доріжки в одну заплелися весною,
щиру подяку за день той шепчу Небесам.
Ну а тобі – за кохання, в життя довжиною,
те – що лиш раз, за яке не скупляться ціною.
Чуєш? В саду соловейки (підкуплені мною)
силі кохання співають найкращу з осанн.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2017
Крізь монотонність днів й гримаси долі,
як світла усмішка Святих Небес –
Венеція! Збулося. Ми – в гондолі,
а навкруги – вода й клондайк чудес.
Монументальність, плекана віками,
в громадді стін, що виросли з води.
Адріатичне море лиже камінь,
що лишив хвилям затісні ходи
між островами*. Плетиво каналів
і кілька сотень арочних містків
заманюють у глибину кварталів
з чарівних (чи й обдертих) закутків.
У прохолоді древнього собору,
де Богу сповідається орга́н.
аж мліло серце від бельканто хору,
вмивав слізьми емоцій ураган.
Нам посміхалась білопінна хмарка,
вслухаючись в нестримні голоси
захоплень від базиліки Сан-Марка –
творіння неповторної краси,
від граціозності палацу дожів**,
дзвінниці (в ній згубив маяк свій слід)...
Любили жити в розкоші вельможі,
але ж лишили скарб на сотні літ.
Тут під відкритим небом – ресторани,
врочисто-білосніжний інтер'єр.
Чекають на смаколики баклани.
За ними стежить строго камер'єр***.
А ми уже в музичному полоні:
у чорних фраках, вправно грав квінтет
"Адажіо" Вівальді, Альбіноні****
й мелодії із опер, оперет.
О неповторна атмосфера свята!
А як її довершував мускат!
... Тяжкий контраст – земля моя, розп'ята,
яку плюндрує споконвічний кат...
Прости мене, Вкраїнонько кохана!
Ми ще з Тобою вип'єм полину,
оплачемо всі втрати, болі, рани...
Дозволь на час забути про війну.
* Венеція розташована на 118 островах.
** дожі – правителі Венеціанської республіки.
*** камер'єр – офіціант (італ.).
**** композитори Вівальді та Альбіноні народилися
і довгий час творили в м. Венеція.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2017
***
Ранок вбрав трави
в небесні діаманти.
Ждуть Царя світил.
***
В досвітніх зірок
вже тьмяніють лампадки –
Сонце проснулось.
***
Ранкова зоря
зашарілась красою.
Цар іде на трон.
***
Нічна красуня*
закрилася від Сонця.
Вірна Місяцю.
* Нічна красуня розкриває квіти з вечора до ранку.
Від яскравого сонця всі квіти закриваються.
28.04.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730928
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 28.04.2017
***
Місячний човник
пливе серед хмаринок.
Там – мої мрії.
***
Єдина хмарка
в місячному сяєві.
Краса і смуток.
***
Хмарки-лебідки
пливуть у невідомість.
Нема в них гнізда.
***
Моргають зорі.
Важко їм втримувати
космічні тайни.
27.04.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730787
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 27.04.2017
Той сон – він не забудеться до скону:
в Марії Діви – сльози по щоці,
й, хитнувшись, долу падає ікона,
де плаче Мати, з Сином на руці.
І шок скував як спрут все тіло. Серце,
завмерши, знов зірвалося навскач.
Біда! Страшний удар віщує сон цей:
ікона плаче – ой лихий то знак!
Страхи вгризалися у спину. Що робити?
Я – звір у клітці, з відчуттям біди.
Спасати! Треба їхати! Дзвонити!
Та лиш... кого? Від чого? І куди?
Рука... – коханий тихо гладить плечі:
"Що, сон поганий? Розкажи воді*".
Та демон пекла вже прорвався з печі
і в смертоносній поспішав ході,
й палив. Обпік вогнем смертельним жертви,
які собою захищали світ.
Ще тисячі прирік у муках вмерти,
і землю, й води умертвив навік.
Полин – гірка зоря твоя, Вкраїно!
На зони розділив тебе Господь:
на півдні – Криму доленька чаїна,
на сході – "зона", прозвана АТО,
на півночі – Чорнобильська руїна...
Якщо головотяпство (а не фатум!)
скерує хибно розпаду ходи,
на атоми вже НАС розщепить атом.
Чорнобиль – наш довічний знак біди.
Та все ж народ мій сильний буде жити,
хоч історичний потяг наш скрипить!
Вчимося краю віддано служити,
а владу – із законами дружити,
не даймо ворогу свободу задушити,
щоб не хазяйнували московити –
і усміхнеться нам щаслива мить.
* народне повір'я: щоб поганий сон не збувся,
треба, помолившись, розповісти його воді,
попросивши її змити з вас загрозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2017
Судилися нам різні долі,
характери і почуття,
тривоги, радості і болі –
свої сценарії життя.
І кожен нарізно долає
відпущений життєвий шлях,
страждає, плаче і кохає.
У кожного – свій щастя птах,
зоря, провісниця початку,
що згасне, як прийде кінець,
талантів міра і достатку,
і хрест, і терни, і вінець.
Та всі одного просять в Бога,
відчувши подих небуття:
обірветься земна дорога –
щоб не прирік на забуття.
Щоби живі нас пам'ятали,
і спомин той їх грів теплом,
й любов, яку ми дарували,
в їх душах проросла добром.
2007р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017
А фініш вже – не за гора́ми.
Зірвуть життя, мов з гілки плід,
і ми розвіємось димами,
лиш в пам'яті лишивши слід
у тих, що йдуть слідом за нами.
А дальше? Потім, коли й ті
покриють диму пеленами
земні діяння і путі?
Плита чи хрест на кладовищі,
що менше, ніж за сотню літ –
як вуглики на попелищі –
не збудять спогадів політ
в нащадків, нам уже не знаних.
Що наші ймення скажуть їм,
крім викарбуваних там даних?
Без нас би рвалась нитка роду:
в їх краплях крові – наша тінь,
твій погляд, сміх, твій янь, мій інь,
від нас в них мудрість, сила, врода...
Тож в древі нашого народу
є гілка кровних поколінь.
2012 р., 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729958
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.04.2017
[i]Євангеліє від Матвія, гл.18.[/i]
У віршах і в житті я – вкрай відверта.
Оголені душа моя й думки
як лист, що надсилають без конверта,
скарбниця, не закрита на замки.
Вповити б суть в серпанок із туману,
порозсипавши перли гарних слів,
вдмухнуть метафоричності оману... –
отак сюжет би справжній Майстер плів.
Коли ж цей стиль – не мій, то й не стараюсь.
Живу, відкрита для усіх вітрів,
так і пишу – насправді сповідаюсь.
В словесних лабіринтах не ховаюсь.
На щирість душ дитинно сподіваюсь,
а бути дітьми – Бог нам заповів.
20.04.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729593
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2017
Ледь земля крижані розриває окови,
ще дерева – в полоні зимового сну,
верболозові ж котики ніжні, шовкові
і вербові гілки вже вітають весну.
Замість пальм, що не вижили б в люті морози
(не знайти в нашім краї із неї листа)
розквітає верба, переживши загрози,
щоб встелитись під ноги Ісуса Христа.
Свят-водиці краплинки піймавши у руки,
освятивши святкові вербові гілки,
пригадаймо Христа, що за нас йшов на муки,
найвеличніший подвиг вписавши в віки.
Тихо в домі включу благовістові дзвони,
із подякою свічку поставлю на ріг,
і вербові гілки покладу до ікони, –
а в думках я стелю їх до Господа ніг...
Зі святом вас всіх, панове!
Миру, любові, щастя і весни в серцях!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727856
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2017
Вже клин за клином линуть журавлі,
спішать із чужини до свого раю.
Несуть тепло на зморенім крилі,
весні відкривши шлях до ріднокраю.
І серце мре розчулено, коли
я чую сум і радість, й крик любові
в пташиному журливому "курли",
безмежно глибші, ніж в людському слові.
В негоду, в дощ і в зоряній імлі
веде їх клич. В нім – тайна диво-сили.
А ми, "царі", до рідної землі
цей потяг... в метушні життя згубили.
Розбіглись, розлетілись по світах...
Женуть нас злидні до чужого раю –
у найми – молодих і вже в літах...
Віками зло жене зі свого краю.
Невже це доля, воленька Небес?
Чом щастя люд на цій землі не має?.. –
Бо щастя в тих, котрі не ждуть чудес,
де одностайно зло народ долає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2017
[i]"Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу –
вони вже іншу віру напитали.
Одплач в мені, одплач і одболи, –
вони ж моїми друзями були!"[/i]
Ліна Костенко
Подяка Небу – не добили [i]"хами".[/i]
Зцілюсь я! І [i]шляхетними шляхами[/i]
ітиму, як велиш, а отже, Боже,
в болото зіштовхнуть – ніхто не зможе!
Тим більше, мстиві жовчні "однодумці",
що не простили власну думку жінці.
Не треба ворогів. За різкість в слові,
є друзі, що втопить – завжди готові!
Затерпнувши у здивуванні й горі,
молилась. А гуру́, неначе хворі,
мов "дах зірвало" з люті до безтями,
все рили... ( та туди й звалились!) яму.
А жаль, що піддалися гніву й блуду.
У час біди – не місце сварам, бруду.
...Їм гріх той невідмолений нести.
[i]Одплач в мені,[/i] мій Боже!.. І прости...
Друзі, вельмишановні читачі! Через певні обставини, якийсь час
(надіюсь, недовгий) я не зможу заходити на сайт.
До зустрічі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723626
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2017
Коли в багні – надії, почуття,
тавро ганьби знічев'я не зітреш.
Щодень новини нашого буття, –
мов кварта дьогтю у прокислий фреш.
Цим пійлом вже напоєні ущерть,
брехнею нагодовані сповна!
Усе – наперекіс, все – шкереберть:
мільярди – жменьці, іншим всім – війна.
Грабунку не спиняється чума,
цей кровожерний жадібний дракон,
бо в краї влади гідної нема,
й не діють ліки головні – закон.
Тож мусять добровольці йти на штурм –
перекривати контрабанді хід,..
аж знявся ґвалт олігархічних юрм –
так "вболівають" (раптом!) за нарід.
О владний оп'яняючий дурман,
затьмарюючий пам'яті штрих-код!
Невже направлять військо на народ?!
Невже нічому не навчив Майдан?
17.02.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718709
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.02.2017
***
Сліпучі сніги
на безмежному полі –
малюнок зими.
***
Пухнаста ковдра,
білопінно іскриста –
постіль ангелів.
***
Зима. Морози.
Ріки, скуті кригою.
Замкнені води.
***
Озеро – в кризі.
В глибинах – своє життя,
дрімотно-тихе.
***
Чорні во́рони
над засніженим полем.
Контраст кольорів.
***
В місячнім сяйві
білосніжне довкілля –
зимова казка.
9.01.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717229
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 09.02.2017
Дніпрові кручі сплять на фоні синяви,
величні у красі, заглиблені у тайни.
Впродовж тисячоліть в життя вдивлялись ви,
з часів далеких Кия і Почайни.
А я дивлюсь на вас. Засніжену гору
цілує промінець, але вона дрімає,
як введений в соматі* велетень-гуру́,
що знань безцінний скарб в собі тримає.
А скільки ж тут подій пробігло-пронеслось!
Як хвиль дніпрових тих, що б'ються об підніжжя.
І славу, і ганьбу відчути довелось,
вглядаючись, як ворог топче збіжжя –
литовець, німець, лях і полчища орди́ –
жорстоких москалів після лихих батиїв.
Горів не раз наш Град, рубалися сади,
та з попелу вставав величний Київ.
Вбирали в себе ви пісенність молитов,
набату гул і благовіст церковних дзвонів,
отруйний шепіт "підкилимних" зрад і змов,
і "Слава Україні!" – клич мільйонів.
Історія століть вкарбована у вас,
і бережете ви її в своїх анналах.
З допам'ятних віків святий іконостас
героїв наших вписаний в кристалах.
Близьке вже майбуття – менш, ніж за сотню літ,
розвіявши з плечей тяжке оціпеніння,
розкажете ви, як творився Київ, світ
від пра-пра-пра-пра-...-пращурів коріння.
Гора – не просто горб, а знань сакральних схов,
настане час, і їх розбудять, як соматі.
О, скільки б таїн люд у горах віднайшов,
аби навчився пам'ять гір читати!
* соматі – стан людини, коли спеціальними
медитаціями досягається вихід душі із тіла, яке стає
камене-нерухомим і може бути в такому стані
як завгодно довго.
Повертають до життя спец. методами.
Такі практики відомі в індуїзмі та буддизмі.
8.02.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2017
Тремтить земля, здригається в судомах –
нечистий з пекла прочинив портал
у Харкові, Чернігові і в Сумах,
і в Маріуполі аж плавиться метал.
Миролюбивий мій, священний краю!
Чи хто зурочив доленьку твою?!
Ти видаєшся ласим шматом раю
загарбнику-убивці-палію.
Безпутний карлик втратив глузд і міру,
приніс страшну розруху, сльози, смерть.
Навів би лад в несходженім Сибіру.
Вже завойованих земель у нього – вщерть,
не потягнути більше. Крим, злодюзі,
застряг у горлі, досі не ковтне.
Та все не йметься виродку-катюзі.
Що скоро – в пекло, досі не збагне.
Лихим сусідам віділлються сльози
і горе, й відчай наших матерів,
і голод, й спрага, й знищені обози,
і наклепи медійних упирів,
синів і доньок зграї журавлині...
Імперіям Бог не прощає зла!
Прийдуть розплати лютої хвилини –
побачить світ знеславлені руїни,
зітліє "велич", зганьблена дотла!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2017
[i]Слова наші –
відлуння душі нашої.[/i]
Автоафоризм
[b][i]Слова... слова... Звідкіль? Строфа римована,
з яких висот прийшла? Ким надиктована?
Якими ду́хами? Це має значення,
бо й озоріння в ній, і передбачення.
В словах енергія – від світла... й темного,
(хтось від зірок бере, хто – із підземного).
Одних ви раните, для інших – зцілення,
святого й грішного і смисл, і втілення.
Слова... – любов і бруд, й смертельні палаші.
А велич слів... вона –
від висоти душі.
4.02.2017 р.[/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2017
Написано раніше, але не публікувалось.
По ТВ показували похорон останків героя,
що загинув під Іловайськом.
Звучала, мабуть гуцульська, мелодія думи-плачу,
слів якої не було чутно.
Мимо волі народжувались слова, що лягали на ту мелодію...
Змалку мене вчили батько й мати,
що любов до краю треба в серці мати.
– Пам'ятай, синочку! Дім наш – Україна,
тут твоє коріння і родина...
Час прийшов, Вкраїна нас позвала,
бо орда ворожа вже її топтала,
захищав, як неньку, мов свою дитину...
поки в бою лютім не загинув.
Дай вам Бог, не взнати тої муки,
коли тіло в полі роздирають круки...
Те відчути треба тільки нашій владі,
тоді в краї більше буде ладу.
Ой нелегко з Неба споглядати,
що страждають тяжко мої батько й мати,
як дружина горне сиротинку-сина,
журиться в скорботі вся родина.
Горе зігне батька, мов лозину –
його син єдиний вбитий за Вкраїну...
Біль скажений серця (не дивуйся, люде!)
в цигарковім димі ховать буде.
А матусю звістка ізламала...
Сива, мов голубка, за одну ніч стала,
виплакала сльози, стогне і голосить,
сина повернути Бога просить.
Мов підбита пташечка – кохана,
квилить, плаче, тужить з ночі до світання.
З малим сиротою вік їй вікувати,
а кохання вірне поховати...
До усіх вас, люди, просьби маю:
рідних не полиште, вас, живих, благаю!
Обігрійте рід мій і малого сина,
бо в світи незнані я полинув...
В перемогу нашу майте віру!
Не віддайте землю на поталу звіру!
Полюбіте серцем край свій і свободу...
І молітесь Богу за підмогу...
А мене згадайте словом щирим.
Як безцінним скарбом, дорожіте миром.
Вбережіть країну, її честь і славу!
Не дарма ж поліг я за державу...
2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715854
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.02.2017
Світлий ангеле мій! Найдорожча за всіх,
моя мила і лагідна Нене!
З невідомих світів рідний голос і сміх
крізь роки долинають до мене.
О відхід незворотний! Чом так назавжди
йдуть матусі в незвідані далі,
залишивши нам в серці скорботні сліди –
шрами болю, сирітства, печалі?!
День народження твій... Сніг скрипучий, мороз.
Сиротливо біліють могили...
– Здрастуй, рідна!.. –
Лягають букети мімоз,
і вклоняємось матінці милій.
... А яким веселковим був день цей колись!
Що морози й лихі хуртовини?!
Всі злітались додому – ми так поклялись –
на матусеньчині іменини.
Море радості й сміху, обіймів тепла,
бо збиратись родиною – звичка.
Шум застілля... До ранку розмова текла...
Всіх любов'ю грів дім-рукавичка...
Сльози серця течуть, давня туга ятрить,
і слова тиснуть горло в судомі.
Недомовлена вдячність, мов опік, горить... –
запізнились зізна́ння вагомі...
– Мамо, знаю, ти й звідти, з далеких світів
нас борониш від лиха й недолі.
Мабуть Там молитви твої чують святі,
бо поменшало горя і болю.
Ми за все тобі вдячні!.. –
. І світла печаль...
Став терпким аромат від букета...
Плаче свічка... і ми... Смуток втрати і жаль
біля твого, Матусю, портрета...
31.01.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2017
***
Чи то така вже доля України?
З новою владою – нові руїни...
***
Хто б не зайняв наш державницький трон,
друзям – усе, а всім іншим – закон!
***
Знай! Ворог легко націю долає,
в якої духу єдності немає.
***
Де свари й чвари – там країна вбога,
де злагода – то там і перемога.
***
Як сам поліз в неволю,
не звинувачуй долю.
***
Чи владою (віками!) курс наш збочений?
Чи силою проклятою зурочений?
***
Втративши гальма і страх, в хижій хватці звіриній,
топчуть вже те, що лишилося в нас від людини...
27.01.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714719
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.01.2017
Іконі благодійної Тетяни
вклоняються студенти і віряни,
а особливо ті, хто у ці днини
святкують іменини чи родини.
У клубах, у Фейсбуці і в Ю Тубі
вітаємо, Тетяни, наші любі!
Яскраві, неабиякі таланти,
ви написали віршів фоліанти.
Веселі, невпокорені, ліричні,
мрійливі, фантазерки феєричні
дарів різномаїття демонструють:
самі свої творіння ілюструють,
немов актори, класно декламують,
в своїх піснях собі ж акомпанують,
картини пишуть і святі ікони,
лікують і встановлюють закони...
Чи молоді, чи вже зросли онуки,
ви – золоті майстрині на всі руки!
.
Владарка ж мого серця і цариця –
Танюся, дорога моя сестриця.
Любов моя до тебе меж не має,
душа летить і горнеться, й вітає.
Аби ж хоча б на день, хоч на годину
вернутись в юність, у свою хатину,
де мама, брат і ти – така вродлива!
... Але ти в мене є, і я – щаслива!
.
Тетяни, Тані, Танечки, Танюші,
хай радістю засяють ваші душі!
Забудьте про образи чи вагання,
хай збудуться на Бога сподівання!
Дружини, вірні подруги, кохані,
щоб вас любили, щоб були жадані!
Несіть у світ краси усі відтінки
й величну силу Матері і Жінки!
Нехай завжди од вечора до рана
оберігає вас свята Тетяна!
І ще добавимо в слова вітальні:
здоров'я й миру на землі страждальній!
.
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, З іМЕНИНАМИ,
НАШі ЛЮБІ ТЕТЯНОЧКИ!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2017
***
Небо ясніє,
вабить небесна блакить.
Злетіти б птахом.
***
Вітер ламає
оголену гілочку...
мов чиюсь долю.
***
Сполоханий крик
маленької пташини.
Тривога в душі.
***
Бліднуть зіроньки
від місячного сяйва.
Цар затьмарив свиту.
***
Пташка літає
над засніженим полем,
мов душа землі.
22.01.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713776
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 22.01.2017
***
Невже я неглибоку душу маю?
Якесь мілке моє душевне дно.
Чи радість, а чи гнів в душі буяє,
як не запихую, як не ховаю –
хоч лусни, не ховається воно!
То ріжки, а то ніжки випирають.
***
Не відкривай ти всім душі одразу.
Є люд, подібний крижаним вітрам.
Щоб не відчути сорому й образи,
лиш о́браних впускай в священний храм.
***
Проходиш іспит з витримки, терпіння?
У горлі кісткою комусь твоє життя?
Прости отрутовустові створіння,
пославши їм глибоке співчуття.
***
Життя по Вищому сценарію біжить.
А ми плануємо, надіємось, наївні,
аж поки кукурікнуть треті півні...
і на кінцевій потяг просвистить.
20.01.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713386
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 20.01.2017
Пірнуло місто в сиво-білий смог,
молочна пелена заслала вікна.
Колотить серце, мовби від тривог,
хоч – ні думок, ні почуттів... Одвикла
від гурту, я в жаданій самоті
над віршами хвилинку помудрую...
і полечу в деньочки золоті –
в своїм минулім тінню помандрую.
Там знані й рідні – всі іще живі,
ще туга душу втратами не рвала.
В натягнутій сердечній тятиві
стріла кохання долю чатувала.
Здавалося, життя не має меж,
а почуття – довічні і взаємні!
Красива – і в наряді... й без одеж!
Всі люди – світлі! Тільки ночі темні...
Злетіло в мить... Живу вже без вітрил,
а музика – piano, не мажорна.
І мрії веселкові стерлись в пил,
пропущені через життєві жорна.
І хоч не все в житті "уже було", –
на долю плакатись не вдячно й грішно, –
безцінне і найкраще відцвіло
і вхід до нього замкнено навічно.
Душа ятрилась виром почуттів,
і нуртувало пам'яті джерельце.
... А смог за нічку інеєм осів,
а теплий спомин – на скрижалі серця...
17-18 січня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712920
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2017
Кружляє сніг, мете до підвіконня,
і ніч безкрайня тягнеться, як сум...
В полоні у безжального безсоння
холоне серце від тривожних дум.
До сина всі думки мої прикуті –
він на війні о цій лихій порі –
і перед образами на покутті
молюся до ранкової зорі.
Приспів:
Всі молитви́ прошепочу
за тебе, найдорожчий мій.
Від хвилювань я не втечу,
бо знаю: був жорстокий бій.
– Мій Боже, кулі відведи,
щоб біль синочків не зморив!
І захисти всіх од біди,
тих, хто собою нас прикрив!
Але повзе колючими голками
до серденька біди передчуття...
Прославившись орлами-вояками,
б'єтеся ви до самозабуття.
І страх в азарті бою відступає...
Свистять осколки, мов осиний рій...
Та раптом душу струмом пробиває:
– Ох, що з тобою сталось, сину мій?!
Приспів:
Я горлицею полечу
над степом, понад кручею.
Підбитим птахом закричу
над раною болючою!
Тебе до серця пригорну,
страждання заберу собі,
невідворотне відверну,
не кину я тебе в журбі,
рідненький мій!..
Синочки! Нині ви в боях,
та ждуть вас в селах і містах.
Благаю! Будьте всі живі
на славу нашої землі!
Щоби не плакати вдові,
і не сиві́ти матерям,
на зло здурманеній Москві
і вбивцям-виродкам-"царям", –
живіть, сини мої!!!
16.01.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712511
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.01.2017
ВІДОМІ ІСТИНИ
***
Неважко відрізнити дійсно мудрих,
від того, хто лише нам "мізки пудрить".
***
Чим більше мудрість світу осягаєш,
тим менше коло щирих друзів маєш.
***
Як нас занапастити, – доля знає:
вона тверезий розум відіймає.
***
Покірно стерпівши образу,
наступну викличеш одразу.
***
Солодшим те здається,
що важче дістається.
***
Чомусь чуже для нас миліше,
нехай і гірше, аби інше.
***
У статі сильної побільшало декору...
Все менше лицарів без стра́ху і доко́ру.
***
Як легко співчуваємо нещастю!
Та мало хто радіє друга щастю...
14.01 2017 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2017
Минула осінь золота,
і листопадова сльота
вповила білий світ журбою.
Забрали радість журавлі,
віднесли в безвість на крилі́,
в далекий вирій за собою.
Не замітає сніг сліди
печалі нашої й біди
в серцях, обпалених війною.
Горить розтерзаний Донбас,
де більше року ти без нас,
а ми – у тузі за тобою
ждемо дзвінка... ждемо новин...
Вже впізнає маленький син
свого татуся на світлині,
малює донечка портрет,
ти ж – гордість і авторитет,
герой і захисник наш нині.
Нема твоєї в тім вини,
що вкрались пасма сивини –
тривоги випила по вінця.
Без тебе свят у нас нема,
і дітки, бачу, крадькома
стають в молитві на колінця.
Цілую я тебе у снах,
а сльози виллю у листах,
які тобі не відправляю...
Без скарги витерплю біду.
Ти ж – на війні!.. Я вірно жду
й тебе молитвами спасаю.
За нами серденька не край,
лиш захисти наш рідний край,
не дай спали́ть свого гніздечка!
І бережи життя своє,
ти – найдорожче, що в нас є!
– Твої
кохані
три
сердечка.
9.01.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711089
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.01.2017
(Із давно написаного)
Все сніг і сніг... Засипало по вікна,
заколисавши спогади сумні.
Журба, біди супутниця одвічна,
сьогодні вже не подруга мені.
Обидві ми нагорювались вволю,
були віч-на-віч довгі ночі й дні,
оплакали примхливу нашу долю,
мов дві сестри, покинуті самі.
Та всьому є кінець. Вона ще має
по всьому світу страдницьких сестер,
тому мене сьогодні залишає,
бо знає: я вже виживу тепер.
Спасибі, що була мені за друга,
журливо навіваючи вірші,
тож не замурувала серце крига,
а світло доторкалося душі.
Я знаю, вічним є зв'язок між нами.
Коли в сльозах схилюсь біля вікна,
Ти знову обіймеш мене крила́ми,
щоб я не божеволіла одна.
2000 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2017
З небесного святого вівтаря
Володар Часу, перевівши подих,
здмухне останній лист календаря,
новий зафіксувавши кругообіг.
Моя ти Земле, доме любий мій,
безмежно щедра голуба планета!
Прекрасна ти в цю ніч в серпанку мрій,
заквітчана вогнями, мов комета.
Світись красою, і жаданий мир,
хай обійме тебе і кожну душу!
Ця ніч – святковий планетарний пир
від Кордильєрів і до Гіндокушу.
Хоч в когось – літо, а у нас – зима,
та зваблює повсюди казка свята,
і келихом ігристого вина
всіх найдорожчих будемо вітати:
дітей, батьків і друзів всіх-усіх,
близьку й далеку дорогу родину,
бажаючи здоров'я, щастя, втіх
душевних і тілесних... і щоднини.
Ще тост наш – за здоров'я земляків,
та й іноземців, вірних нам по духу, –
за тих стійких незламних вояків,
що зупинили ворога й розруху.
Хай мир прийде для всіх захисників,
до кожного з армійських батальйонів!
Щоб ви живими вийшли із боїв,
за вас, рідненькі, моляться мільйони.
І пом'янемо воїнів добра,
що назавжди у Небо відлетіли...
У кожнім серці вдячність і жура –
за нас вони поклали душу й тіло...
Ну і, нарешті, – друзі по перу,
щасливі полонені Музи й слова:
таланти-аксакали і гуру,
що вже впіймали почесті і славу,
й ті, що смакують творення процес,
хоч зали їм і не аплодували,
кого обрали в Спілку чи Конгрес
і ті, що вперше фрази зримували –
хай нас єднає новорічний стіл,
мої ви сивочолі, юнолиці,
із-за кордону, із далеких сіл
чи з древньої прекрасної столиці.
Єднаймося! У цей тривожний час
долаймо перешкоди крок за кроком,
і хай Господь благословляє нас.
Вітаю, милі друзі, з Новим роком!
Бажаю МИРУ, щастя і добра,
здоров'я і любові, що від Бога,
і творчого натхненного пера,
й Пегаса легкокрилого прудкого,
і рима щоб співала і текла
як музика, як пісня солов'їна...
...Всім шлю від серця часточку тепла.
Хай буде з вами Бог і Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2016
[i]"Не нарікай, що дивиться село,
коли своє показуєш намисто.
Воно твоє, яким би не було.
А слово, що лягає на крило,
то є публічне, а не особисте.
І. Терен [/i]
О, скільки б людством втрачено було,
аби Майстри ховали особисте,
щоб лиш не пліткувало все "село",
побачивши, що в когось – Є намисто!
Щоб Тютчев не писав: "Я встретил Вас...",
"Я помню чудное мгновенье..." – Пушкін,
а Лаура (?) – живий іконостас
на все життя Петрарки... Та є "ушлі"
пронири, що шукають тільки бруд.
Із мікроскопом лазять! В кожнім слові
вбачають хіть чи зраду, а чи блуд,
бо вдуматися – непосильний труд.
Що вірність є – не ймуть пустоголові.
Ні, я – не майстер! Навіть не поет.
Майстрам Пліткарства все ж порадить мушу:
погрузлі у сміття пліток "естет"
а чи "естетка", – ЧИСТІТЬ ЗРІДКА ДУШУ!
29.12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709158
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.12.2016
Засидівшись у замкненому колі,
в полоні буднів бранкою щодень,
випурхуєш пташиною з неволі,
муркочучи собі під ніс пісень.
Летиш до друзів, що для серця милі.
Як риба в воду – в однодумців гурт
пірнаєш... і несуть нас теплі хвилі,
і не затягує на дно підступний нурт
ворожості, зміїного сичання
ані отрута непорозумінь...
Купаєшся у щирому братанні,
у позитиві світлих янь та інь.
Розмови тихі, спогади, гостро́ти,
автографи – доробки ж є у всіх!
Є дружня критика і похвали щедро́ти,
і безліч тостів, анекдоти, сміх...
Від легкості аж випрямились плечі –
це зустріч дарувала два крила.
Ну а в душі, немов настав святвечір
і благодать торкнулася чола...
25.12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2016
Щось нове в мені трансформується,
протиріч і вагань – без меж.
Гострота сприйняття гальмується
і логічність ума – теж.
Добиває абсурдність дійсності.
Я безумію, а чи світ?
...Із гармат – по життю,.. по гідності,
і щодень – все новий кульбіт.
Десь відкрили ворота гнилості,
і вся нечисть рванула з надр.
...А добро все жде справедливості,
а "в отвєтку" – ...кривавий кадр.
Де згубили ми правду, Боже мій?
Де, караючий зло, Твій меч?
Чи зайняв уже царське ложе змій,
що "кайфує" від кровотеч?
Ми так вірим Тобі, Спасителю,
і благаємо: зло спини,
захисти вояків-хранителів
і домівки, і мирних жителів
від кривавих рук сатани!
23.12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708056
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2016
22 грудня – свято ікони Пресвятої
Богородиці "Несподівана радість".
Усі ми мусимо коритись Божій волі.
Нести всім радість – місія така
припала на твою, Ганнусю, долю.
Тож Слово радості несеш ти юнакам,
старим і хворим, немічним, убогим...
Завжди знаходиш краплі доброти
заблудлим і пропащим, босоногим
й багатим, що живуть, немов кроти.
Яскрава мудра сестро! З ювілеєм!
Хай, як весна, цвіте твоя краса,
а шлях нехай окропиться елеєм
і душу вкутають любов'ю Небеса.
Хай Покровителька тебе не полишає.
Хай творчий вогник, що з Небес, горить!
За грань реальності нехай душа злітає,
щоб надихатись величчю й творить!
Творити,
жити з вірою,
любить!
22 грудня 2016 р.
Ганнусю, пробач за експромт! Ти достойна найкращої
оди... але так склалося.
Ти знаєш, як я тебе люблю!!!!!!!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707911
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.12.2016
Знов за хмари, в небо синє –
журавлиний клин...
Вкотре – "... кача по Тисині"...
Вкотре – болю плин...
Світлодарською дугою
смерть пройшла (по дань!),
залишивши за собою
океан страждань.
Крові! Крові! Море крові –
вампірякам пир...
І кричать сліди багрові
від убитих тіл.
Бог візьме їх всіх до Себе,
прийме і земля...
Світлі душі линуть в Небо
через гріх кремля.
Шиють в лазаретах рани,
в муках – вояки...
Щось не те твориться з нами,
любі земляки:
ситі виродки пропащі
в розкоші живуть –
найсвітліші і найкращі
в Небо йдуть... і йдуть...
20.12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707620
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.12.2016
***
Навчитись би жити бездумно і просто
і світ не сприймати так болісно-гостро,
не ранитись словом, начхать на образу,
і не оступатися в бруд чи заразу.
***
В стражданнях, горі чи журбі
сльозами серце вмити мушу
і висповідатись... собі
у віршах, щоб очистить душу.
***
Аби крізь буднів дисонансний фон
душі своєї чути камертон,
шукаю у життєвій партитурі
мені лиш притаманну теситуру.
***
Відкрита і вразлива,
чутлива і бентежна,
як свічка мерехтлива.
... Тож будьте обережні.
18.12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707242
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 18.12.2016
Ще вчора осінь тут пройшла дощоволоса,
сьогодні – вже припудрює зима,
так... – ледь покрила сива пелена.
А хочеться, щоб дійство відбулося!
Щоб падав сніг всю ніч густий-густий, лапатий,
немов травневий вишні дивоцвіт,
і закружляв у білім вальсі світ,
і ти, і я, і песик наш кудлатий.
Морозу! Вітру хочу, щоб пробрав добряче!
Забігши в дім, в спасенному теплі
під пледом в кріслі, наче у дуплі,
мрійливо смакувать глінтвейн гарячий.
І наче спокоєм дихне казкова Фея.
Під тихий тріск дровець і гул вогню,
й невтомну вашу з цуциком возню,
я відпливу в обійми до Морфея...
Насниться, що пейзаж набридливо-облізлий
із чорно-сірих (що вже нудять!) барв,
загорнуть Віхола і Сніговій-казкар
в пухнастий килим, срібно-білосніжний...
17.12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707068
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2016
Наталочці К.
Гублять кволі хмарки у півснах
одинокі сніжинки,
мов зронив наполоханий птах
білосніжні пушинки.
Наче мрію пресвітлу, той страз
ти впіймала в долоні,
та розтанув сльозинкою враз
він в гарячім полоні...
Як в житті... – щось крізь пальці, мов сон,
як вода протікає,
нездійсненних ілюзій фантом
у душі випікає:
не збулося... не так чи не з тим,
бо тебе він не вартий...
Та вітрами розвіяний дим –
не повернеш до ватри.
Роєм спогади, мов із стропи.
Серце біль розтинає...
Що не можеш змінити – стерпи,
все на світі минає.
Відпусти без докору й образ.
Юна ще, тож на варті
жде кохання нетанучий страз
і палання у ватрі.
16.12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2016
(Напівжартома)
***
Від подиву одвісилась щелепа,
бо зрозуміла, врешті: я – дурепа!
Цей висновок з життєвого уроку
вже потребу́є розуму (хоч трохи!),
отож до мудрості – вже ближче на півкроку.
***
У гніві в нас трапляються моменти,
що в клоччя здатні рвати опонента.
Та в ці хвилини так потрібне зволікання
чи – наймудріше рішення – мовчання!
В уяві "відгамсель" його, заразу!
А наяву на гнів – всміхайся.
Доведеш до сказу!
***
Сказавши "Ні!!!" безглуздому двобою,
здобудеш славну перемогу – над собою.
***
Як хочеш над собою ще на крок піднятись вгору –
прости образникам геть все і без розбору.
***
Що, десь закрались сумніви? –
Стаєте ви розумними!
***
Розумно й з друзями дистанцію тримати,
спроможні в кожну мить ви ворогами стати.
Із древності відомий всім урок –
любов і ненависть роз'єднує лиш крок.
14.12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706515
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.12.2016
Забрів у зиму теплий день осінній,
в гіллі когось оплакував, жалів...
Хмарки дрімали в сірому склепінні,
їм, схоже, снився клекіт журавлів...
Давно з птахами радість відлетіла,
жар-птицею, у сонячні краї.
І споглядає небо опустіле
осиротілі луки та гаї.
У чорнім полі вітер завиває,
висвистує в засохлій ковилі,
в пожухлих травах смуток спочиває
та вороння жирує на ріллі.
А ліс, що стоголосо й безтурботно
буяв життям серпневої пори,
закляк в заду́мі і гуде скорботно,
накрившись темним саваном жури.
Мій краю рідний! Вражений війною
і втратами в нерівній боротьбі,
сумуєш ти, а разом із тобою
і вся природа – в тузі і журбі.
Крізь сірі барви, радо зеленіє
і тішить око лиш озимина,
вселяючи і віру, і надію:
добро вже сходить! Тож мине війна.
11.12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2016
Повіяв сильний вітер – і "капе́ць"!
Ми на три дні одрізані від світу,
мов пращури в добу палеоліту,
запалюємо чахлий каганець.
З нудьги сусіди на той вогник йдуть.
Потріскують тихенько в пічці дрова,
невимушено точиться розмова
про все на світі, без вникання в суть.
Хоч піст, та час вечері вже настав.
Картопелька готова для застілля,
із льоху дістаємо "різносілля" –
що Бог послав,.. а Він таки послав:
капусту, помідори, огірочки,
салати різні, перці та грибочки,
і скибочками в банці кавуни
(здалися найсмачнішими вони).
Ласкає слух графинів ніжний дзвін –
з'явилася малинова наливка,
духм'янить на всю хату аличівка –
у всіх вже слинки, ледь не до колін!
Тож аличівка перша потекла,
бо всім ликерам може дати фору...
І спокій ліг, немов під омофором,
розлившись в домі хвилею тепла.
Коли б поси́діли так щиро, без ТВ,
а отже, без убивств, страшних аварій,
без гніву на верховний серпентарій,
їх декларації, без казнокрадства,
безкарності судійського трюкацтва
і без огиди, що якась сволота
нас тягне до рашистського болота,
без жертв терору, вивержень, цунамі...
О, як "верхи" збиткуються над нами!
Масоване тотальне зомбування
вбиває насолоду спілкування,
забивши мізки страхом бід сповна...
Селяни – мої милі добрі гості,
без пафосу говорять щирі тости,
всі розуміють: лихо в нас – війна.
Тож перший тост – за воїнів – до дна,
і в повній тиші, з болем і в сльозах –
загиблим дяка, що на Небесах.
Ми маємо цей мирний, гарний вечір,
бо жах війни вони взяли на плечі...
Ще всякі в нас точилися дебати,
та думка в глибині душі – одна:
закінчилась би клята ця війна,
солдати всі вернулися до хати,
відкрито радість ми могли б сприймати,
а не крізь ґрати болю через втрати...
Достойних вшанувавши поіменно,
ми відродили б край благословенний.
5.12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704858
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.12.2016
***
Я не люблю очей, в яких нема вогню,
як не люблю й вогонь, що обпікає.
Таким теплом вповитися я сню,
що серденько від ніжності стискає.
***
Не потребу́є співчуття
той, хто в коханні знав страждання,
а той, хто марнував життя,
так і не звідавши кохання.
***
Я кохаю тебе лиш за те, що ти є,
і в осмисленні цього – вже щастя моє,
бо тепло твого серця і велич душі
не вміщають романи мої, ні вірші.
***
Кохання – це вина хмільного бочка.
Одні спішать все випити до дна,
у багатьох є інша заморочка –
аби щодень пилася інша бочка...
Гурмани ж – ті смакують по ковточку,
цінуючи і градус, й смак вина...
Тож в них любов – на все життя одна.
28.11.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2016
Моя Вкраїнонько! Земля обітована,
дарований нам Богом щедрий край,
а доля в Тебе – згіркла і туманна,
хоч мав би бути споконвічний рай.
Чом ходимо ми хибними шляхами,
де крик німий втоптав кривавий слід?
Чому, як не чужі, то власні хами
ведуть "в ніку́ди" зболений нарід?
Довірливі... Терплячі... Тож поганам,
як мито, – Твої доньки і сини.
Від Колими до Таврії – кургани
жертв розстрілів і голоду, війни...
Чи вирвемося ми з середньовіччя,
байдужості струсивши мертвий тлін?
... Тремтять у вікнах поминальні свічі –
це подихом із Неба лине відчай:
"Невже не зможете піднятися з колін?!"
26.11.2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702988
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2016
Сандра – моя колишня односельчанка. Ми, діти, часто бачили цю жінку з дивними, широко поставленими, витрішкуватими очима, від чого вона видавалася негарною. Лиш згодом я взнала її страшну історію, від якої стискалося серце, піднімаючи таку хвилю жалості і співчуття, що вона стала для мене красунею...
33-ій, 47-ий роки. Малими, ми мало що знали про них. Дорослі мовчали, наче змовившись. "Краєм вуха" ми щось чули про голод з тихих дорослих розмов, та на питання, чому він був, отримували коротку відповідь: "Неврожай". Лише згодом, помітивши моє недитяче зацікавлення багатьма подіями, що відбувалися в країні, мама стала відверто розповідати мені про ті страшні роки, в тому числі й історію Сандри.
Голод... Що нинішня молодь знає про нього? Хто відчув на собі муки голоду?
Невеличка жменька людей: на знак протесту чи борючись зі страшною недугою, а хто – ради стрункої фігури. Я також була наважилась на цю екзекуцію. Начитавшись Брегга, вирішила покращити здоров'я. Зробивши три спроби однодобового голодування, я категорично відкинула цей жах через постійні неприємні відчуття в шлунку, який кричав: "Хочу їсти!!!", бридку слабкість всього тіла і повну капітуляцію мозку перед шлунком, бо тепер він думав лише про їжу, а не роботу і ті складні задачі, які потребували зосередженості і логіки мислення. Свобода думки і мого "я" терпіли фіаско перед тваринним інстинктом.
То через що пройшли ті люди, які місяцями не могли втамувати почуття дикого голоду? Їх не чекали холодильники, набиті смаколиками, магазини, з прогнутими від харчів полицями, а тільки голі стіни в хатах, де все було продано або вже обміняно на їжу.
Під час "державної хлібоздачі" команди присланих "уполномочених" вивозили все, що знаходили, перекопуючи городи, щоб знайти мішечок прихованого для дітей зерна. Навіть витрушували з горщиків залишки круп. Так держава потребува́ла тої жменьки крупи для свого процвітання, що ніхто не зважав на 3-5-7-10 дітей в кожній родині. Що там діти? Вони ж – не держава!
Ні картоплини, ні зернинки... Вже була з'їдена така-сяка худобина. З'їли і їстівні бур'яни, а часом і отруйні. Їли листя і лико з дерев, равликів, гнилу картоплю, що знаходили в полях. Аж поки не стало нічого...
Село, в якому нараховувалось більше 3000 тисяч людей, почало пустіти. Вмирали масово, часто цілими сім'ями. Вже не хоронили в домовинах, бо не було кому. На цвинтарі викопали великий котлован, куди, мов сміття, скидали трупи, не загортаючи землею (назавтра буде нова "порція"), а тільки посипаючи вапном. "Уполномочений" колгоспник об'їжджав село, збираючи мертвих по хатах, сараях та під тинами. В один із днів він заїхав до хати Сандри, щоб забрати мертвих сестер, а з ними – і її, 10-літню, висохлу, як трісочка, дівчинку, іще напівживу. Знесилена, вона не пручалася, лише ледь чутно благала: "Дядьку, я хочу жити. Не везіть до ями..."
"Не сьогодні, то завтра помреш. А мені що, другий раз їхати сюди? На цьому кутку вже нікого нема." Постійні голодні муки поступово вбивали людське і в хороших людях – співчуття, жалість, бажання допомогти, – лишаючи лише бажання вижити.
Лежачи поверх трупів, перелякане дівча совалося, її колотило від холоду. Засунувши руку в кишеню кофтини, яку сестра перед смертю дала доношувати, Сандра нащупала якийсь папірець...
Під'їхали до ями. "Уполномочений" взяв на руки висохле дівчатко, в якої вже і сліз не було. Вона вчепилася рукою за полу його піджака: "Дядьку, не кидайте до ями! Я дам вам гроші." І протягла йому потерті 3 рублі.
Щось людське ворухнулося в затверділій дядьковій душі. Міг же, забравши гроші, вкинути дитину до ями. Ніхто не бачив, то хто б судив його за це?
Поклавши дівчинку на висохлу траву, він закінчив свою "роботу", а потім забрав її на воза і відвіз назад до хати... помирати.
Та вона вижила! І прожила ще 50 років. Ніхто не знає, як їй це вдалося. Може страх перед тою ямою з трупами збудив останні, дрімаючі сили, щоб знайти якусь бур'янину і спастися? Та подейкують, що це дядько зжалився, вділивши їй шмат макухи.
Це лише одна із страшних історій, які знали в нашім селі... Згадуючи кожну з них, постійно мучуся багатьма питаннями, на які не маю відповіді.
Чому в нашій країні життя, дароване самим Богом, – нічого не варте?
В яких муках повинні корчитися в пеклі ті виродки, що розробляли нелюдський план знищення мільйонів людей у ненависній їм Україні?
Чи понесли вони заслужену Божу кару?
І чи поменшало нині подібних виродків?..
Запаливши свічку в день пам'яті, пом'яну і помолюся не лише за померлих в муках рідних людей, а й за вцілілу Сандру, і за мільйони невинних жертв – моїх земляків-українців, закатованих голодомором...
Ми пам'ятаємо про вас!
24.11.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702599
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2016
Надворі – мряка і сльота,
погода – просто пречудова,
коли в квартирі – теплота,
а в серці – радість світанкова.
Від клопотів звільнивши час
й тривожні відігнавши мислі,
ми сагу дивимось... про нас,
вмостившись вдвох в тісному кріслі.
Перетин двох біополів,
коли мене ти приголубиш,
не потребує зайвих слів,
щоб знати, а чи досі любиш...
На флешках – тисяча світлин,
життя найяскравіші грані,
і ми часу́ гортаєм плин,
його відбиток на екрані.
Пропустимо гірке й сумне,
що аж за вінця пролилося.
Згадаємо просте, земне
любові світле відголосся.
Цей нескінченний листопад
подій приємних... і бентежних,
родинних свят, яскравих дат
і подорожей в світ безмежний,
де стільки радості хвилин
й смішних (фотографа недогляд)...
А гріє серце та з світлин,
де на мені твій ніжний погляд...
Життя... – воно не райський сад –
сплело гіркі й щасливі дати,
де – море див і бід, і знад...
Не варто в нім шукати вад,
а дороге все цінувати.
22.11.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2016
Хоч вабиш ти харизмою
і світлом біополя, –
між Сциллою* й Харибдою*
зависла твоя доля.
На гіпнотичний спів поплив
підступної Сирени,
ще й навстіж серце їй відкрив...
тож досі гоїш рани.
Наш вибір... для одних, – як дар,
для інших – на роки тягар.
* Сцилла (Скилла) і Харибда – міфічні хижі чудовиська,
що жили на протилежних берегах Сіцілійської протоки.
В переносному значенні: знаходитись між ними –
це бути в подвійній небезпеці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701220
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 18.11.2016
[i][/i]Я кину все. Я вірю в кілометри --
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри...
Ліна Костенко[i][/i]
Намотують колеса кілометри
розбитих асфальтованих доріг...
У володіннях матінки Деметри
є мій куточок – рай і оберіг.
Він заховає від усього світу --
вітаючи привітно ще здаля --
у розкоші кущів, дерев чи цвіту,
чи й голого зчорнілого гілля.
Таку, як є: без лоску, макіяжів
(в моїм раю не спокушає змій),
в чоботях, капцях, стертім камуфляжі
в обійми приймеш радо, саде мій.
Пошепчемось, де в кого свіжа рана,
про власні таємниці, про врожай,
прошелестиш, яка я тут жадана:
"Лиш будь, прошу тебе,не відїжджай!"
У цім раю – ні підлості, ні зради...
Ти – мій квітник, а я – твоє пташа.
Без мене ти здичавієш, мій саде,
без тебе губить цвіт моя душа...
15.11.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2016
Ось і вона – прелюдія зими.
Надовго вже чи завітала в гості
без царського кортежу, не саньми,
а просто прилетіла на норд-ості?
Заграла на валторні у гіллі,
"сповзаючи" охрипло на бемолі,
їй в унісон дудук звучить в імлі,
сумує альт, жаліючись на болі...
А небо, обважніле від хмарин,
на вигляд – набундючених і грізних,
так щедро сипле пухом із перин,
метеликів пускає білосніжних.
Кордебалет із міні-балерин
кружляє граціозно в ля-мінорі...
Чому ж в душі до потайних царин
торкнувся протяг, ніби зі шпарин
зими... під звук прелюдії надворі?
13.11.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2016
Омріяний з дитинства Ніл,
що найвеличніший з найперших,
у древніх ти – ще й вододіл
між царствами живих і мертвих*.
Стою на білому мосту –
новий, не бачив лихоліття,
одаль – Мемнони** на посту
четверте вже тисячоліття,
все стережуть скарби царів,
яких вповила таємниця,
тож прах їх чудом уцілів
в гірських незайманих гробницях...
А Ніл і досі, як раніш,
несе в поля родючі мули,
але, коли приходить ніч,
він велич згадує минулу,
наза́вжди взявши у полон,
закодувавши в своїх водах
і фараонів пантеон,
і Клеопатри диво-вроду.
У вічній пам'яті води
віки ті хочеться вловити,
картини з вічності ходи
крізь час і простір відтворити...
Зринає мудра Хатчепсут,
що трон посіла не по праву,
та розуміла, в чому суть
правління – в розквіті держави...
На півдні армія рабів
будує золоті палати,
на півночі із-за горбів
гримлять мечі, щити і лати.
Це крізь важкий туман віків
встають добірні легіони,
і, знявши куряву пісків,
ідуть у бій за фараоном –
Рамзес Великий у боях
відновлює старі кордони
і розбиває в пух і прах
лівійців і морських шерденів...
В родинному гнізді царів,
на самім головнім порталі
стрічає мужа із боїв
його кохана – Нефертарі...
Щоранку в "озеро життя"
йде жриця щедрої Ісіди,
щоб ритуальним омиттям
відвести від народу біди,
бо, скільки протекло води
вздовж древніх берегів зелених,
народ мав лиха і біди,
як і здобутків незбагненних.
Ніл все це мусить пам'ятать,..
та тільки у нічнім дозорі
про час той хвилі шепотять
і переморгуються зорі.
* У Древньому Єгипті люди будували житло
на східному березі Нілу,
а на західному хоронили мертвих.
** Мемнони – так називають дві велетенські кам'яні
скульптури в Долині Царів, поблизу колишніх Фів (Луксор),
які, за легендою, охороняють від пограбування
гробниці фараонів, похоронених в горах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2016