Катя Черемнова

Сторінки (1/55):  « 1»

усі різні

       Усі  різні  –  всі  унікальні  –  всі  рівні
   Кожен  народжується  на  світ  і  кожен  відповідно  має  право  на  життя.  Але  варто  пам’ятати,  що  навіть    близнюки,  народжені  з  різницею  в  секунди,  можуть  бути  найпротилежнішими,  найрізнішими.  То  що  ж  говорити  за  суспільство  загалом?
   Часом  нам  здається,  що  ті,  хто  не  поділяють  нашої  думки,  нашого  погляду,  нашого  звичаю,  -  не  люди.  Це  помилка,  грандіозна  помилка,  адже  якою  б  не  була  особа,  вона  одна  на  цій  землі  зі  своєю  унікальністю,  нехай  і  вираженою  через  недоліки.  
   Не  можна  судити  когось  лише  за  те,  що  мінуси  не  такі,  як  наші.  Усі  ми  рівні,  рівні  перед  Богом  і  правом  на  життя.  Це  повинен  усвідомити  кожен.  Люди  не  змогли  б  жити  у  соціумі,  якщо  б  керувались  лише  правилом  власності,  правилом  джунглів,  особистих  інтересів  чи  у  крайньому  випадку  –  інстинктів.
   Правове  суспільство,  демократичне  суспільство  несе  за  собою  усвідомлення  того,  що  усі  рівні,    усі  унікальні,  хоч  і  такі  різні.  Певна  річ,  для  кожного  існують  обов’язки,  правила,  які  не  можна  порушувати,    моральні  цінності,  які  варто  зберігати,  яким    варто  слідувати.  Але  вибір  залишається  за  кожним  індивідуально.  
   Земля  стала  б  тьмяною,  якби  усі  були  однаковими,  вона  б  не  рухалась  вперед,  не  досягала  нового.  І  хоч  інколи    здається,  що  певні  відмінності  інших  заважають  нам,  то  варто  задуматись:  що,  аби  усі  так  заважали  один  одному  і  кожен  вчиняв,  втамовуючи  власні  інтереси?  
   Кожен  має  право  на  життя  і  на  вибір.  Усі  різні  –  але  всі  рівні.

2013  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510490
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.07.2014


так буває

Так  буває
Коли  тепло  затишно  спокійно
Так  буває
Коли  ти  відчуваєш  все  подвійно
Так  буває  
Коли  люди  щирі  та  відверті
Так  буває
Коли  хоч  думають,  та  не  бояться  смерті
Так  буває  
Коли  цінуєш  хвилину  кожную  життя
Так  буває
Коли  полегша  на  душі  опісля  каяття
Так  буває
Коли  ти  маєш  завжди  обирати
Так  буває
Коли  ти  знаєш  хто  може  підказати
Так  буває
Коли  думки  весь  чес  безглуздо  співпадають
Так  буває
Коли  відразу  розуміють,  хоча  тебе  й  не  знають
Так  буває
Коли  вірші  пишуться  найшвидше
Так  буває
Коли  погляд  прироста  в  чиєсь  обличчя
Так  буває
Лиш  тоді,  коли  ти  просто  знаєш  -  
Той,  хто  навпроти...
Тебе  з  півслова  відчуває

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510240
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2014


Я - людина

 Усі  ми  люди.  Люди  від  природи.  Народжені,  як  окремі  індивіди,  але  -  як  велика  частина  тієї  самої  природи.  
 Та  варто  не  забувати,  що  говорячи  «я  –  один  такий»,  ми  зачіпаємо  2  кінці  людського  «я»:  її  біологічну  сторону  та,  певна  річ,  соціальну.  Так  от,  бути  лише  частиною  природи  та  біологічним  індивідом  –  замало.
   Щоб  стати  Людиною  з  великої  літери  ми  повинні  використовувати  усі  дані  нам  з  народження  здібності  й  перетворювати  себе  на  особистість,  індивідуальність;  перетворювати  себе  на  особу,  що  усвідомлює  свою  унікальність,  розуміє  свої  плюси  та  мінуси,  на  особистість,  що  хоче  змінити  дещо  в  цьому  житті,  та  яка  робить  це,  відповідаючи  за  свої  вчинки.
   Не  забуваймо,  що  життя  –  не  існування.  А  для  того,  щоб  жити,  треба  відчувати,  розуміти,  думати,  осмислювати,  контролювати  себе.  Соціалізація  грає  важливу  роль,  до  якої  треба  ставитися  вкрай  обережно  але  із  запалом  та  великим  бажанням.  Не  можна  забувати  і  про  свою  належність  до  певної  держави,  адже,  будучи  індивідуальністю,  дуже  важливо  бути  ще  й  громадянином.  
   Я  –  людина,  ми  –  люди.  І  це  високе  звання,  яке  треба  вирощувати  та  плекати  якомога  краще  та  підтверджувати  щохвилини,  щосекунди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510234
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.07.2014


мовчати - більше сказати

змушуємо  себе  мовчати
коли  мовчати  немає  про  що
коли  є  що  сказати
коли  немає  сенсу  таїти  думок

відкриваємо  течію  слів
коли  вона  того  не  потребує
коли  вона  беззмістовна
коли  можна  було  б  у  тиші

інколи  мовчати  -  це  більше  сказати

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2014


капітал?

"У  нас  іншого  капіталу,  крім  людської  душі,  нема"...почула  якось  від  однієї  хорошої  людини  і  ніяк  не  можу  забути.  

Ось  якими  повинні  бути  
                           капітал,  
                           збереження,  
                           схованки,  
                           багатства.  
Лише  
                           всередині  нас.  
Тоді  вони
                           справжні.  
Тоді  вони  
                           не  зникнуть  
                           в  одну  мить.  
Тоді  вони  
                           матимуть  сенс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505949
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2014


живеш - отже борися

Гей  ти,  давай,
прокидайся
Так,  ти,  вставай,
відмовляйся  
від  спокою
Його  ти  здобудеш  по  тому
У  кімнаті  для  
передпокою
Залиш  свою  облізлу  втому

Рушай  вперед  -  
борися
Солодкий  мед  -
не  вмийся
Проста  вода  -  
до  діла
Тверда  хода  -  
то  сила
Байдужості-тиші
струна  -  
Грає  так  лише
труна

Сірість  і    паралель
залиш  на  завтра
Порох  і  акварель
сипле  на  мапу

І  не  кажи,  що  ти
втомився
Живеш  -  отже
борися



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2014


закономірність від хворобливості речей

таким  тихим
незлим
щирим
стає  світ
коли  сам
у  душі  
маєш  
гармонію
тишу
добро
щирість

таким  жахливим
ненависним
сірим
стає  світ
коли  сам
у  душі
не  маєш
душі

речі  -  хворі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2014


життя - щастя

Холодно.
За  вікном  дощить.
Але  мені  тепло.
Бо  сьогодні  в  мене  є  життя.
Воно  гріє.
Знаєте,  
Думаю,  не  варто  скаржитись.
Те,  що  воно  є  (життя)  -
Це  вже  щастя.
І  нехай  тілесно  повсюди  проблеми
(Речі  часто  бувають  хворими),
Душа  носить  зовсім  інше  -
Вона  боротиметься  до  кінця.
Тільки  ж  ти  її  не  кидай,
Адже  лише  вона  знає  про
Справжнє  відчуття
Щастя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504595
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2014


уявні утиски, моє місто страждає від абсурду

*  я  не  проти  різних  мов,  різних  народів,  не  проти  (але  державне  повинно  бути  єдиним)...я  люблю  усіх...але  я  не  сприймаю  сьогоднішнього  абсурду,  коли  люди  не  те  що  думати  не  хочуть,  вони  не  чують  і  не  хочуть  почути..написала  29.  03.  2014,  прогулявшись  по  місту  і  отримавши  чергову  порцію  "задоволення".  трохи  думок  про  уявні  утиски  російського,  які  є  актуальними.  на  жаль  актуальними.

 Не  місто,  а  суцільний  совок.  Йти  по  вулиці  і  відчувати,  що  люди  навколо  схожі  на  зомбовану  купу  невольних.  Так.  У  кожного  своя  думка.  Самі  себе  люди  мого  міста  їдять,  на  себе  ж  плюють,  себе  ж  ганьблять.  І  як  тебе  любити,  місто?  
 Аж  ніяк.  Грає  російська  музика.  В  книгарні  крім  Шевченка,  Франка,  Жадана  і  ще  деяких  вся  поезія  російська.  Про  прозу  я  взагалі  мовчу.  Написи,  магазинні  вивіски  не  українською  аж  зовсім.  Навколо  усі  розмовляють  російською.  Ось  і  російський  театр,  а  ось  і  школа,  щоб  декому  зручно  було.  Ми  ж  цінуємо,  поважаємо.  І  в  той  же  самий  час  поряд  стоять  люди,  які  лихо  вірять  у  те,  що  усе  російське  у  нас  підлягає  утискам.  Це  абсурд.
 Так.  У  кожного  своя  думка.  Тілько  мені  щось  дуже  здається,  що  в  декого  вона  настільки  необгрунтована,  що  просто  доходить  межі  міражу.  Але  якби  ж  той  міраж  залишався  сам  на  сам  із  недорозвиненим  людським  мозком.  Е  ж  ні.  Він  вилазить  в  моє  місто  і  робить  його  суцільним  багном,  в  якому  люди  так  і  раді  купатися,  хлюпкатися,  жерти  себе  зсередини,  вміло  плутаючи  праведне  й  грішне,  історію,  сучасність,  правдиве  і  брехливе,  а  то  й  навішане  комусь  за  гроші.
 От  тільки  мені  це  не  до  смаку.  Дякую.  Не  треба.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497024
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.05.2014


на варті у долі

чудова  посмішка
на  обличчі
сяйливі  очі  
і  тихо
так  усім  нам  
личить  
обходити  стороною
лихо
та  не  завжди  бува
як  хочеш
інколи  тебе
зустрічає  
біда  від  якої
лоскоче
зудить  і  гризе  від
печалі
так  нам  треба
боротись
бо  життя  то  не  є
омана
і  нехай  будемо
колотись
о  колючий  терен
туману  
що  інколи  хоче
заплутать
обвести  навколо
пальця
щоб  заважало  навіть
думать  
що  виправити  усе  нам
вдасться
і  навіть  в  такі  злі
моменти
нам  розуміти
варто  
несемо  долі  ту
ленту
і  самі  їй  створюєм
варту

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493924
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2014


Від бажання побачити увесь світ

-щодня  відчуваємо  буденність.  щодня  мріємо  про  дещо  більше.  мріємо  побачити  дещо  більше  за  місцевість  власної  кімнати.

Не  чіпай  ручки  від
дверей
Бо  я  тут  сьогодні
одна
Рахую  ромашки,  веселки
й  гусей
Навколо  мене  повсюди  
поля

Не  чіпай  ручки  від
дверей
Бо  я  тут  сьогодні
одна
Блукаю  по  вулиці,  бачу
людей
Знаходжу  все  нові
міста

Не  чіпай  ручки  від
дверей
Бо  я  тут  сьогодні
одна
Рахую  видохи  й  вдохи
грудей
Та  з  них  шепіт  гір  все
луна

Не  чіпай  ручки  від
дверей
Бо  я  тут  сьогодні
одна
У  світі  дивних  і  хворих  
речей
Торкнутися  хочу  морського  лиш
дна

Не  чіпай,  залиш
одною
Так  відчуваю  невідому
даль
Стаю  тут  і  морем  і  степом
й  горою
Від  реалій  будую  стІну
як  сталь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493593
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2014


з тобою світе то найкраща розмова

світе
напевно  знов
буду  писати  про  тебе
земле
ти  напевно
найкраща  їз  тем
не  зрадиш
і  завжди  з  тобою
можна  поговорити
довго  поговорити
і  ти  зрозумієш  
мої  
німі  слова
ти  відчуваєш  все
правильно
відчуваєш  так
як  тре
коли  наодинці
з  тобою
світе  -
то  найкраща  компанія
розмова
бесіда
діалог
дружній  сміх
твоїх  квіток
та  лагідна  підтрика  
неба
міцність  твого
грунту  

світе
знов  поговорю  з  тобою
будучи  сама  собою

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014


склянка гарячого чаю

чудові  трояндочки  такі  маленькі  що  я  знайшла  в  пакетиках  від  чаю
вони  таки  змогли  змінити  настрій  коли  все  навкруги  сіре  і  тьмяне  
наче  наповнилось  гіркотою  осіннього  полину  а  зара  весна  вже  а  я  споглядаю  на  маленьку  суху  трояндочку  що  доля  її  бути  чаєм  і  
посміхатися  мені  зі  склянки  рожева  з  білим  відливом  ніжна  пелюстка  торкається  своїми  устами  моїх  і  тут  розумієш  що  кохання  то  коли  
ввечері  між  тобою  і  тихим  світом  навколо  постає  захід  сонця  і  
склянка  гарячого  чаю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2014


доторкнись у ліжку пальцями старого лісу

-  думки  навколо,  коли  один  вдома,  коли  тиша,  є  щось  попити  і  глухий  сірий  вид  з  вікна.  інколи  хочеш  доторкнутись  пальцями  старого  лісу,  хоча  торкаєшся  свого  старого  ліжка

ліжко  ковдра  і  чай
весна
а  ти  сірість  ковтай
вона
прийшла  і  впала
як  ти
напевно  знала
гіркоти
вистачить  ще  багато
самоти
ліжко  чай  і  м'ята
відведи
погляд  очей  від  суті
забери
думки  мої  розкуті
залишай
образ  тепла  й  свободи
і  шукай
трави  запашної  оди
відчувай
руками  ногами  ліжко
запивай
чаєм  і  ковдрою  нишком
обернись
у  світ  чебрецю  й  меліси
доторкнись
пальцями  старого  лісу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492549
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2014


крокують поряд чоловіки два

Крокують  поряд  чоловІки  два.
Один  –  діла,  а  другий  –  лиш  слова.

Крокують  поряд    тих  же  двоє.
Один  вітрильник,  другий  –  так,  каное.

Ідуть  ті  ж  самі  люди  досі.
Один,  що  віддає,  а  другий  лиш  з  собою  носить.

Плетуться  поряд    ті  ж  два  чоловІки.
Один  не  зірве  квітку,  а  другий  плює  в  ріки.

Крокують    люди  ці  ногами.
Один,  що  вольними,  а  другий,  що  з  ціпами.

Грядуть  чоловіки́    вперед.
Один,  що  серцем,  а  дру́гому  –  монет.

Несе  обох  так  швидко  по  дорозі.
Другий  не  гляне,  що  перший  впаде  на  порозі.

Ідуть,  крокують  два  чоловІки.
Один  –  то  патріот  навіки.

Ідуть  два  чоловІки  і  крокують.
Другий  ніщо  не  бачить  і  не  чує.

Несе  обох,  несе  життям.
Та  хтось  поплатить  каяттям.

Несе  обох,  поплатиться  лиш  другий.
Байдужість  в  нього  –  перша  смуга.

І,  коли  впаде́  той  другий  на  порозі.
Монети  рятувать  його  не  будуть  в  змозі  .

Прокинеться,  та    пізно  буде.
Нікому  не  потрібний  і  час  його  забуде.

Крокують  поряд    чоловІки  два.
То  другий  –  без  нічого,  хоч  перший  -  біднота.

Крокують  поряд  чоловІки  два.
То  другого  забуто,  хоч  першого  ніхто  й  не  зна.

Крокують  поряд  чоловІки  два.
Як  другий  впаде  -  ось  першого    рука.

Крокують  поряд,  та  мають  різні  зва́ння:
Перший  –  то  життя.
А  другий  -  існування.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491253
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.04.2014


не сумуйте, юний друже!

-  приємно  знаходити  нових  друзів.  приємно  розуміти,  що  ти  не  один.  а  ще  приємніше  підтримувати  їх  і  дарувати  посмішки.  

Не  сумуйте,  юний  друже!
Втома  і  печаль  минуть.
Ви  ж,  насправді,  знаю,  дужий.
Посмішка  і  легкість  ще  прийдуть.

Частіше  очі  щирі
Небу  відкривайте,
Зорі  світлокрилі
В  ньому  пізнавайте.

Посміхайтесь,  юний  друже.
Правду  все  шукайте.
Вам  я  рада  дуже,  -
Пам'ятайте,  знайте...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014


весна, веселі зайчики, грайливі пилинки

   Ніжні  листочки  підсніжника  ласкаво  пробиваються  крізь  сніг  і  старе  сухе  листя.  Вони  несуть  поштовх  у  майбутнє  і  нову  надію  на  краще  життя.  
   Так.  Ви  абсолютно  правильно  мислите  –  я  пишу  про  весну.  І  як  би  банально  і  просто  це  не  звучало,  все  одно  увесь  час  її  хочеться  порівняти  із  юною  дівчиною,  що  робить  перші  кроки  у  доросле  життя.  Але  як  прекрасно  вона  це  робить?  Обережно,  крок  за  кроком,  витончено…Легким  подихом  теплого  вітру,  сонячним  промінням,  що  яскраво  пробивається  у  вранішнє  вікно  кімнати,  веселими  зайчиками,  що  від  того  стрибають  по  стінах,  грайливими  пилинками,що  ненав’язливо  сміються  між  собою  на  сяйливому    тлі…  
   Час  прокинутися  із  посмішкою  на  обличчі  і  на  хвилинку  задуматись.  Час  йде,  проходить  і  чергова  весна.  Та  не  хочеться  змарнувати  її  тендітного  дотику,  її  квіткового  дарунку.  Можливо,  варто  змінити  щось  у  собі,  у  своєму  житті?  Можливо,  буває  краще?  Можливо,  із  таненням  снігу  розтане  і  байдужість,    черствість,  гнів?  Можливо,  можливо…
     А  може  відкинути  усі  «напевно»  і  поглянути  в  очі  новому  дню?  Підійти  до  віконця  і  подякувати  світу  за  те,  що  ти  є?  Подякувати  усім  й  усьому  за  цей  ранок,  за  цю  весну?..  Так.  І  тоді  бажання  діяти,  любити  і  просто  жити  з’являтиметься  все  частіше  і  частіше,  а  думки  ставатимуть  чистішими  і  чистішими.
   Весна,  краса,  безмежне  наповнення  мріями,  надією,  коханням,  щирістю  та  добром.  Не  втрачайте  і  не  марнуйте  цього,  а  навпаки  –  поповнюйте  щодня.  Люблю  вас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489751
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.04.2014


Psalms of David

*переклад  уривку  із  поезії  Шевченка  "Псалми  Давидові"
 (19  грудня  1845,  Вьюнища)

 Taras  Shevchenko
Psalms  of  David
(December,  19.  1845.  Vyunyscha)

God,  judge  me  and  save
On  Your  own.
I  pray,  God,  please  say
Them  words  of  my  home,
‘Cause  foreign  power
Is  killing  my  soul,
They  don’t  see  You  now  and
Don’t  know  where  to  go.
But  Got  helps  me
Protects,  and  sees,
And  His  own  truth
For  returning  their  spite  Нe  uses.
I’m  going  to  pray  God
With  my  lonesome  heart
And  at  the  evil  side  
I’m  looking  with  my  kind  eye.
(I’m  going  to  love
My  enemy  now)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486371
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.03.2014


Такі не здаються!

Спасибі,    друже,
Що  вірний  народу.
Спасибі,    друже,
Бережи  свою  вроду.
Тримайся  сильніше  -  
Ми  поряд  з  вами.
Тримайся  вірніше  -  
Вертайся  до  мами.
Люблю  тебе  дуже,
Міцно  молюся.
Тримайся,  мій  друже,
Такі  не  здаються!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485851
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.03.2014


я з тобою ти зі мною

все  одно  на  ритм  і  рими.  як  написано-так  написано.  щиро  і  досить.

Там  я  з  тобою
Там  ми  разОм
Там  за  горою
Там  за  мостом
Знайдем  усе
Що  мріялось
Вітер  несе
Окриленість

На  крилах
Ніжності  дощу
На  крилах
Ніжно  я  мовчу
Там  за  горою
І  за  ланами
Обростемо  корою
Станем    дубами
Там  за  морем
За  тими  лісами
Облишимо  горе
Станем  сльозами
Я  буду  поряд
Ти  теж  зі  мною
Я  стану  морем
Ти  хвиля  прибою  

Залишимо  мрії
Прокинемось  завтра
ПідЕмо  у  дії
Нестимемо  варту
Життя  все  спливає
А  ми  все  ще  поряд
Тому  й  виживаєм
Тому  й  нема  горя  
Обійми  мене  ясно
Тихо  рукою
І  квітне  все  рясно
ТеплО  ллє  рікою

Разом  сьогодні
Разом  і  завтра
Разом  в  болоті
Разом  в  багатствах
Разом  морями
Разом  горою
Разом  сльозами
Разом  журбою
Разом  зі  сходом
І  заходом  сонця
Ходом  ранковим  
Ідем  до  віконця

І  коли  не  гріє
Я  все  з  тобою
І  коли  німіє
Ти  все    зі  мною

І  коли  не  так  що  часом
Все  одно  з  тобою  разом

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485340
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2014


intermezzo

І  коли  просто  буде  просто
І  коли  просто  буде  так
Як  хочеться  серцю
Спокою  в  тиші
Тиші  в  спокої
Але  належної
Не  вічної  у  житті
Вічної  потім
А  зараз  просто  німої
Ніким  не  заплямованої
Із  закритими  очима
На  своєму  ліжку
Коли  ніхто  не  бачить
У  темній  кімнаті
Без  жодного  звуку
І  щоб  просто  було
Усе  так  як  повинно
А  вона  вже  заспокоїлась
І  знає  що  виконано
Що  вже  час  одпочити
Але  так  недовго
Знов  перед  новим
Знов  перед  світом
Життям
Треба  вставати  їй
Кожне
Intermezzo
На  землі
Має  свій  кінець
А  поки
Вона  його  
Палко  чекає
Те  
intermezzo

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485317
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2014


Путіну безсердечному

Як  тобі  не  соромно
Серцем  продаватись?
Як  тобі  не  соромно
В  такий  час  сміятись?
Як  тобі  не  соромно
Із  людей  знущатись?
Як  тобі  не  соромно
Кров’ю  омиватись?
Як  ти  спиш  спокійно,
Коли  мати  плаче?
Як  ти  спиш  спокійно?
Її  сина  бачив?
Як  ти  спиш  спокійно?
І  всіма  керуєш.  
Як  ти  спиш  спокійно?
З  нас,  ти  що,  глузуєш?
Як  ти  в  очі  споглядаєш
І  брехню  клекочеш?
Як  ти  в  очі  споглядаєш?
І  ще  смерті  хочеш?
Як  ти  в  очі  споглядаєш,  
Не  щемить  серденько?
Як  ти  в  очі  споглядаєш?
А  чи  є  воно    там,  ненько...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483788
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.03.2014


Щастя біля Синього Моря

   Шум  хвилі,  лагідної  і  турботливої,  пробуджує  гарячі  іскри  радості  в  душі  у  кожного.  Тихо…  Так  тихо  заворожує  подих  морського  вітру,  що  несе  бадьорість,  таку  свіжу,  таку  тендітну.
   Говір  моря  пронизує  кожну  частинку  твого  серця,  дарує  відчуття,  які  неможливо  забути.  Тут  тонкий  і  мрійливий  запах,  прохолодний.  Синій  бриз  оточує  неймовірним  і  загадковим  почуттям  єднання  з  морем.
   Кожна  секунда,  кожна  хвилина  іскриться  щирою  посмішкою,  безтурботною  і  замріяною,  на  далекому  горизонті.  Течія  несе  твої  думки  за  небокрай,  широкий  і  просторий,  де  сонце  гарячим  полум'ям    опускається  на  ночівлю  до  моря,  готуючись  до  теплого  сну.
                             
                                   Тиха,  буйна  течія
                               У  світ  хвилі  понесла.
                             Нотки  бризу  тут  летять,
                               У  руках  їх  так  тримать…
                                 Насолода  шуму  моря
                             Зітре  всі  краплини  горя.
                                 Серце  дихає,  летить,
                           Морем  жити  й  жити,  жить!
                                     Сонце  гаряче  пече,
                                 Небокрай  теплом  січе.
                                   Тихо  в  море  осідає…
                                   Навкруги  усе  палає.
                                 Море  –  шумная  країно,
                               Так  люблю  я  твою  днину!
                                   І  твій  дотик,  і  світлина  –
                         Щастя  неймовірного  хвилина…
                                       Тиха,  буйна  течія
                                     У  світ  хвилі  понесла.                                  

     А  ти  стоїш…стоїш  і  розумієш,  яке  це  щастя,  Щастя  Біля  Синього  Моря.

                                                                                                                                                                                           
2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479318
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.02.2014


Тиша. Лину.

                           Зараз  спокій,  тиша,
                             я  усіх  залишив.
                       Зараз  легким  плином
                               я  до  тебе  рину.
                               Зараз  небо  зорі,
                               як  у  тому  хорі.
                                                 Ні.
                         Зараз  спів  без  співу
                       прийде  у  кімнату  сиву.
                           Зараз  час  лоскоче,
                           та  спати  я  не  хочу.
                                                   Ні.      
                         Лиш  той  спокій,  тиша,
                                   я  усіх  залишив.
                           Зараз  легким  плином  
                                       Лиш  до  тебе
                                                 тиша
                                                 лину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2014


Немає часу на поразку

*  Про  Лесю.  Нашу  Лесю  Українку.

     Життя…Це  не  іграшка.  Воно  здатне  на  все,  але  ти?  Чи  здатен  ти  перемогти  все  заради  життя?  Надія,  воля,  сила,  жага,  любов,  мрії…Знайомі  для  всіх  слова,  правда?  Звичайно,  правда,  адже  саме  це  часто  допомагає  нам,  веде  нас  по  необережній  нитці  життя…
                                                                                           
                                                                                           *  *  *
     Її  доля  обірвалась  черствою  і  німою  прірвою.  Невже  це  прості  слова?  А  тільки  вдуматись  у  них,  і  кожен  згадає  холодний  момент  своєї  історії.  Той,  який  вражає  своєю  болючістю.  У  цієї  ж  дівчини  прірва  пронизала  усе  життя  гіркою  правдою.
     Так.  Пронизала.  Ї  від  тієї  правди  неможливо  було  позбутись.  Не  вмирай!  Плаче…  Не  вмирай!  Знайди  свого  птаха!  Який  кружлятиме  над  тобою  і  даруватиме  з  кожним  кроком  надію.  Нову  і  нову,  нову  і  знову  нову…У  неї  немає  часу  на  поразку.  Для  неї  важливий  кожний  шанс.
     З  нею  був  ангел.  Він  охороняв  її  трепетну  душу,  що  кожної  миті  знаходилась  на  краю  крихкого  обриву.  Він  і  був  тим  птахом!  Вона  жила.  Жила  і  вірила  у  найкращу  правду  життя.  І,  коли  сумніви  мучили  її  серце,  бралась  за  перо  -  свою  мрію.  Тендітна  постать,  яка  жила,  борючись,  яка  жила  волею  і  силою.  Жадаючи  добра  та  миру,  все  навкруги  зливалось  у  її  єдину  весну.
     Затиснути  біль,  рвучись  до  неба!  Рвучись  туди,  туди,  де  немає  гіркоти!  Солона  сльоза,  що  протирає  ніжний  рум'янець.  Рука,  що  не  дає  вилитись  почуттям  на  папір.  Не  дає  линути  до  бажаного  світу.  Вона  боролась  так,  що  забувала  про  сіре  почуття  над  собою.  Вона  проривалась  крізь  нього  та  жила,  намагаючись  радіти.
     В  її  рядках  море  солоних  сліз,  долина  запашного  цвіту,  сила  вершин  патріотизму.  В  її  рядках  злітає  птах  крізь  величезне  вікно,  а  там  видно  перші  квіти  мрійливої  весни…Жила,    рятуючись.  Поривалась  крикливим  і  водночас  тихим  вітром  через  усе,  що  душило  її.
     Падала  бідною  пташиною  на  руки  рідних  і  підривалась,  не  бажаючи  їх  обтяжити…
     ...Чекай!  Твоє  м'яке  крило  не  зможе  обтяжити,  не  зможе.
                                                                               
                                                               Ти  світ,  де  немає  горя!
                                                               Ти  світ,  де  панує  весна.
                                                               Не  відали  ще  тої  волі  -
                                                               Чутлива,  тиха  й  рясна.
                                                               Твоя  мрія  літає  у  небі,
                                                               А  надії  немає  кінця.
                                                               І  рікою  свободи  лебідь
                                                               Малює  чутливі  серця.

2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479073
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.02.2014


Чому?

Мамо,  ну    чому  усе  так  складно?
Мамо,  скажи  мені,  чому?
Мамо,  чому  я  не  можу  знайти  правди?
Мамо,  а  чому  я  сьогодні  плакала?
Мамо,  а  я  правильно  вчиняю,
Що  плачу  за  Батьківщину?

Мамо,  ну    чому  вони  не  хочуть  бачити?
Мамо,  а  чому  тому  дяді  все  одно?
Мамо,  а  чому  деякими  так  легко  керувати?
Мамо,  а  чому  люди  не  хочуть  мислити?
Мамо,  а  я  правильно  вчиняю,
Що  маю  нестримне  бажання  донести  це  питання  усім?

Мамо,  ну  чому  я  все  не  можу  зрозуміти?
Мамо,  а  чому  дехто  псує  мирні  ідеї?
Мамо,  а  чому  та  тітка  така  зла?
Мамо,  а  чому    комусь  треба  ворожба?
Мамо,  а  я  правильно  вчиняю,
Що  рвусь  на  Майдани?

Мамо,  ну  чому  люди  обирають  легкий  шлях?
Мамо,  а  чому  так  мало  мислячих?
Мамо,  а  чому  навколо  брешуть?
Мамо,  а  чому  хочуть  посварити?
Мамо,  а  я  правильно  вчиняю,
Що  говорю  –  «у  нас  одна  мета»?

Мамо,  ну  чому  я  весь  час  вагаюсь?
Мамо,  чому  мене  не  чують?
Мамо,  чому  думають,  що  всі  однакові?
Мамо,  чому  не  розуміють,  що  мир  і  розум  такі  сильні?
Мамо,  а  я  правильно  вчиняю,  
Що  інколи  така  нетерпляча?

Мамо,  ну  чому  не  дивляться  трохи  далі?
Мамо,  а  чому  не  думають,  що  я  люблю  усіх?
Мамо,  а  чому  слухайють  тільки,  що  хочуть  почути?
Мамо,  а  чому  так  мало  єдності  у  дружбі  і  любові?
Мамо,  а  я  правильно  вчиняю,
Що  пишу  це  знову?

Мамо,  ну  чому  не  розуміють,  що  усі  ми  люди  і  брати?
Мамо,  а  чому  не  знають,  що  не  нам  карати?
Мамо,  а  чому  не  знають,  що  наша  справа  -  будувати?
Мамо,  а  я  правильно  вчиняю,
Що  все  ж  намагаюсь  злу  дивитись  в  очі  з  добром?

Чому  не  розуміють,  що  усі  ми  поряд?
Що  повинні  любити  один  одного?
Адже  усі  бажаємо  щастя.

Мамо,  ну  чому  так  багато  чому?
Чому  мені  так  болісно?
Чому  самій  так  складно  знайти  позицію?
Чому  так  складно  стати  на  вірний  шлях?
Чому  так  складно  зрозуміти  істину?

Чому…
Забагато  чому…
Кожному  з  нас  треба  віднайти  своє  тому.

Моє:
Пробач  мене,  Боже,  за  мої  слова  і  думки,  що  злі  бувають,  нетерплячі  й  
показові.
Почуй  мене,  Боже,  за  мої  слова  і  думки,  що  злітали  щиро  
сльозою.  
І  нехай  лише  вони  перейдуть  у  дію.
Відбудують  мрію.

Чому?
Тому,  що  душа  кожного  з  нас
Вибудує
Велике
Щасливе
Серце
України.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2014


Коли ми разом.

Той  світ  навколо.
Світ,  що  вирує,  шумить,
віддається  гомоном  всередині.
Інколи  ти  просто  не  розумієш  
скільки  всього  невіданого  
перед  тобою.
Ти  починаєш  мріяти,  думати...
і  падаєш  далеко  у  невагомість.  
Там  ти  знаєш,  
що  вже  спокійно  і  
нічого  не  варто  боятися.  
Там  ти  сам  на  сам  
перед  зорями.  
Вони  дивляться  на  тебе,  
говорять  осяяним  промінням,
що  варто  лишень  прокинутись  –
і  ти  побачиш  справжній  світ...

Я  прощаюсь  із  вами,  зорі.
Сьогодні  я  вирішую  йти  від  вас,  
лишень  для  того,
щоб  колись  досягти  вашої  висоти.  
Любі  мої  зорі.  
То  побажайте  ж  мені  
нестримної  надії  та  сили.
Любі  мої  зорі…

Я  відчиняю  двері  до  нового  і  
справжнього  життя.
І  воно  не  таке,  
як  ми  бачимо  його  щодня.
В  тому  справжньому    
тримаються  за  руки,  
посміхаються  і  підтримують.  
Там  немає  різниці  у  речах,
там  є  різниця  лише  у  серцях.
Те  життя  гомонить  не  містами,  
а  свіжим  вітром.  
Люди.
А  люди  там  щирі.  
До  нестями...  

І  тоді  я  згадую  інше,
оте  саме,
звичне  для  усіх.
Де  вимірюють  один  одного
грошовим  оком.  
Де  гомін  міст  
розриває  подихи  вітру.  
Де  не  тримаються  за  руки,  а
ламають  їх.  
Де  не  хочуть  інакше.  
Де  йдуть  за  натовпом.  
Де  не  берегтимуть  душі.
І  я  згадую,  розуміючи,  
що  то  не  життя  зовсім.  
То  існування...

О,  любі  мої  зорі,  я  повертаюсь
у  звичне  для  усіх  життя,  
таке  тьмяне  і  сіре,  
щоб  потім  відчинити  двері  
до  справжнього.  
Я  не  зможу  відчути  щасливого  буття,
залишивши  повну  темряву,  знаючи,
як  вона  вбиває  саму  себе.
О,  любі  мої  зорі,
я  йду  від  вас,  
лишень  для  того,  
щоб  колись  досягти  вашої  висоти...
 
Я  повертаюсь  і  будую  життя.
Не  існування.  
Сподіваюсь  на  твоє  плече.  
Без  тебе  нічого  не  вийде.
Відкрий  очі.
Ввімкни  серце.
Кожен  потрібен.
Кожне  плече.
І  тоді  справжнє  стане,  
дійсно,  Справжнім...

Коли  ми  разом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2014


слухати мовчання

Ще  одна  нікчемна  ніч.    
Що  вона  змінила  в  мені?  
Типово  -  нічого.
Ще  одна  хвилина  проходить  поволі
     і  все  таки  повз  мене.  
Я  не  відчуваю  часу,  
     не  відчуваю  сили.  
Я  хочу  знайти  себе  подалі  від  світу,
     далеко  в  незбагненності.  
Взяти  у  себе  серце,  
     покласти  в  руки  і  показати  небу.  
Поговорити  з  ним.  
Поговорити  з  птахами.
Поговорити  із  землею.  
Поговорити  з  дубовою  корою.
І  нехай  мої  уста  мовчатимуть.  
Розмову  вестиме  лише  оте  серце,  
     що  в  руках.
Я  намагатимусь  бути  щирою.
Я  тоді  буду  собою.
Я  буду  сміятися  від  болі  
     та  плакати  від  щастя.
Я  буду  тою,  яка  є.  
А  небо  дивитиметься  на  мене
     поглядом  вічного  добра.  
А  птахи  літатимуть  наді  мною,
     вітром  розносячи  свободу.
Я  знатиму,  що  вони  поряд.
Я  знатиму,  що  мене  чутно,  
     коли  я  насправді  мовчатиму.
Невагомість.  Усе  легке  і  щире.
Я  повертаюсь  у  ніч.  
Що  вона  змінила  в  мені?  
Типово...Нічого.  
Лишень  мої  нікчемні  мрії.  
Мрії  про  те,  як  нарешті
     говоритиму  серцем.  
Про  те,  як  те  серце  
     нестимуть  теплі  руки.  
Про  те,  як  люди  почнуть  
     слухати  мовчання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2014


не кажи що я диво

Я  диво?
Я  не  диво,
Коли  мене  не  любиш  -
Усе  жахливо.
Я  не  диво,
Лиш  підтримую  тебе
Мінливо.
Я  диво?  
Не  кажи  так,
Я  не  диво.
Я  твій  кріпак  -
Любові  крила,
Обірвані
Нікчемно,  криво.
Без  відповіді  -  
Я  не  диво.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478121
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2014


умеешь ты сначала отдавать?. .

Спать  идти.
А  там  ведь  сны,
Где  все  могли
Улыбаться,  петь,
Искренне  смотреть,
Летать,  пускать,
От  сердца  отдавать.
А  там  ведь  сны,
Где  все  могли...
Но  почему  в  реальности  
Не  можем?
Эффект  зеркальности  -
Будь  осторожен.
Чего  кому  
И  не  хватает,  
Все  то  тому
В  ночи  всплывает.
Мечтаешь  ты
Улыбки  получать?
Умеешь  ты
Сначала  отдавать?
Я  так  хочу
Счастливой  быть.
А  я  смогу
Счастье  тебе  добыть?  
А  там  ведь  сны,
Где  все  могли.
И  мы  все  сможем,
На  завтра  не  отложим.  
Сегодня  я
Улыбку  подарю,
Сегодня  я
Смогу  отдать,
Сегодня  я  
Все  для  тебя  творю.  
И  только  завтра
Я  смогу  принять.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477469
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.02.2014


жити мріяти кохати

                   нам  треба  жити  мріяти  кохати
                             терпіти  вірити  здолати
                       здійснити  віднайти  змовчать
                               віддати  посміхнутись
                                           знов  почать

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477463
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2014


лихо

Сіро,  тихо  
Приходить  лихо.
Бруд  і  злість
Ідуть  разом  із  шість.
Криво,  косо
Лізеш  своїм  носом.
Брехливо,  сухо
Виглядаєш,  мухо.
Спокуси  крилаті    -  
Справжні  хвостаті.
Заздриш  злісно  -  
Посмішка  зловісна.  
Любиш  тіло  -  
Втрачаєш  силу.
Кричиш,  регочеш    -  
Спати  не  захочеш,

Хоча  в  кімнаті                                            
                                       сіро  й  тихо,
Та  то  в  кімнаті…
                                             ходить  лихо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477253
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2014


ясний друже

*  дякую  долі  за  ще  одну  чарівну  знахідку  у  моєму  житті.  приємно  знаходити  теплих  та  затишних  людей.  тому  лише  такого  почуття,  теплого  та  затишного,  їм  і  побажаєш)

На  добраніч,  ясний  друже!
Не  журися,  тільки  прошу.
Ти  сумуй,  але  не  дуже.
Твої  біди  також  нОшу.
На  добраніч,  теплих  снів!
Хмарами  вкривайся.
Затишку  і  відчуттів
Сонячних  ,  тримайся…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477237
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2014


Висока позиція журналіста

*крапелька  публіцистики  у  моїх  роботах)    
   
   А,  що,  коли  на  тобі  відповідальність  відобразити  правду,  що,  коли  на  тобі  свобода  слова,  що,  коли  на  тобі  завдання  проінформувати  і  застерегти?  Що  ти  маєш  робити?  Ти  маєш  йти  вперед  і  намагатися  якнайкраще  нести  дорогоцінне  слово  у  теплих  і  щирих  руках,  щоб  не  спаплюжити,  не  продати.
     З  цими  гаслами  йде  справжній  журналіст.  З  цими  гаслами  зароджується  незламне  бажання  вплинути  на  світ  і  змінити  його  на  краще.
     Марк  Твен  одно  разу  сказав:  «There  are  only  two  forces  that  can  carry  light  to  all  concerns  of  the  globe  –  the  sun  in  the  heavens  and  the  Associated  Press”,  що  в  перекладі  означає:  «  Є  тільки  дві  сили,  які  можуть  освітлювати  усі  проблеми  (питання)    світу  –  сонце  в  небесах  та  преса».
     І  справді,  роль  журналіста  у  цьому  швидкоплинному  світі  чимала,  адже  він  не  лише  інформує,  а  й  несе  певну  допомогу,  освітлює  правду  з  усіх  її  сторін,  застерігає…Перефразувавши  слова  Артура  Міллера,  можна  впевнено  сказати,  що  справжня  журналістика  –  це  нація,  яка  говорить  сама  до  себе.    Ось  яка  висока  позиція!  Ким  би  ти  не  був,  які  б  інтереси  та  вподобання  не  мав,  якщо  ти  працівник  ЗМІ  ,  -  ти  говориш,  пишеш  словами  народу.  Саме  це  відкриє  людські  очі,  вони  бачать  і  чують  зі  сторони,  а  тому  –  відчувають,  осмислюють,  розуміють  і  роблять  висновки.
     Тому,  виходячи  із  таких  наче  і  не  складних,  і  не  легких  тлумачень,  стає  очевидним,  що  журналістика  не  може  бути  брудною  професією,  брудною  її  роблять    люди,  що  працюють  не  професіонально,  а  за  відсутності  гідності,  свободи  і  правди.  Справжній  журналіст  несе  світові  лише  світло!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477168
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.02.2014


холод

А  можна  ще  посипать  солі?
Я  знаю  й  знала  ще  до  цього,
То  ж  дай  мені  ще  трохи  болі.
Я  звикла,  не  хвилюйсь,  нічого…
Хоча  кому  до  мене  й  діла?
У  цій  розмові  я  одна.
Ще  не  сказав,  а  я  вже  оніміла.
Дурна,  стурбована,  сліпа.
Мені  не  боляче,  лиш  дивно.
Хоча  брешу,  воно  болить.
І  на  душі  бодай  не  зимно
Та  холод  варто  відновить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2014


а сьогодні тут з’явилось сонце

а  сьогодні  тут  з’явилось  сонце
ніжно-ніжно  ввечері  в  віконце
завітає  усміхнеться  щиро
приголубить  і  таку  довіру
невід’ємну  подарує  словом
і  у  вирій  той  ласкавим  хором
понесе  в  красиві  казки
де  і  щастя  і  поразки
де  буває  затишно  і  тихо
де  на  мить  обходить  лихо

світ  любові  в  тім  віконці
дякую  я  тОбі,  сонце

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476744
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2014


всміхнись

*  Інколи  моя  мрія  -це  чиясь  посмішка.        



               Я  тебе                              знайду,
               Тебе  я                            відшукаю.
             Та  ніколи                      не  вкраду,
 
   
     Серед  тисячі                                    впізнаю.
               Моя      мріє,        віднайдись,
                       Подай  знак,    мені    
                                     всміхнись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2014


і знов повертаюсь

*  Для  деяких  людей  театр  -  це  робота,  тому  вони  і  не  приймають  мрійників  із  неправильною  "р"  чи  з  поганою  фігурою.  Для  мене  театр  -  це  світ.  А  світ  приймає  різних  людей.
 
І  знов  повертаюсь  на  рідную  сцену.
І  запах  знайомий  до  болю...
І  тут  відкривається  серцю  арена:  
Я  -  вже  не  я.  Я  -  мої  ролі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2014


ти - моє серце

           Ти  -  моє  серце
Що  від  щастя  не  йметься
   Мамо,  ти  дала  життя
Що  великим  даром  зветься.
 
         Ти  -  моя  радість
Завжди  що  дарує  надію
       Мамо,  у  твоїх  очах
Нелюбов  побачить  не  посмію

         Ти  -моя  наука
Коли  бува  гріхи  таки  вчиняю
     Мамо,  твоїм  словом
Добру  до  серця  двері  відчиняю

         Ти  -  мій  вогник
Тепла  що  палає  невпинно
   Мамо,  спасибі  за  життя
Промовлять  щодня  повинна

       Ти  -  моє  серце
Що  від  щастя  не  йметься
     Мамо,  я  люблю  тебе
Так  сильно  і...  
                                   ...це  даром  зветься

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476690
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2014


Коли ми зустрічаємось очима

Коли  ми  зустрічаємось  очима,  
Коли  ми  зустрічаємось  з  тобою  –  
Не  варто  і  чекати  дива,
Сум  знімає,  як  рукою.
Ти  товариш  найвірніший
І  без  тебе  я  –  не  я.
Знай,  ніколи  не  залишу  –  
Найціннішії  слова.

Нехай  у  кожного  буде  вірний  товариш,  просто  близька  людина,  яка  завжди  підтримає  і  зрозуміє.  Я  дякую  світу  за  те,  що  в  мене  є  такий  скарб.  Не  соромтесь  сказати  своїм  друзям,  що  вони  вам  дійсно  потрібні.  Не  соромтесь  запалити  на  обличчі  друга  посмішку...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476443
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2014


Таки бувають втрати

Бракує  слів  сказати
Як  можу  я  кохати
Нема  чим  говорити
Як  можу  я  любити
Лід  завждИ  холодний
Окріп  такий  нудотний
І  крутяться  слова
Не  звикла  голова
Мені  дано  відчути
Не  можу  я  забути
Згодитись  сказати
Таки  бувають  втрати
Не  можу  я  не  звикла
Ще  досі  не  прониклась
Та  варто  пам’ятати  
Таки  бувають  втрати

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2014


Поплач, Україно

Поплач,  Україно,
                           за  своїх  синів.
Поплач,  Україно,
                           на  розриві  віків.
Поплач,  Україно,  
                           і  щиро  моли.
Поплач,  Україно,
                           і  в  Бога  проси.
Поплач,  Україно,
                           і  швидко  вставай.
Поплач,  Україно,
                           життя  здобувай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2014


ніколи нікого

*  якось  ввечері  прочитала  поезії  одного  сучасника  і  зрозуміла,  яким  чистим,  правдивим  може  бути  це  почуття.  почуття,  у  якого  немає  кордонів  часу,  воно  безмежне  і  єдине  одночасно.  тому  я  відразу  взялась  писати:

Ми  не  бачимось  з  тобою  роками
Сонце  і  небо  не  гріють  всі  рани
Зустріньмось  з  тобою  тихо  таємно
Щоб  було  все  лагідно  щиро  взаємно
Ти  не  даєш  вночі  міцно  заснути
В  думки  про  тебе  назавжди  пірнути

Я  все  чекаю
Чекаю  без  тями
Ти  приїзди
Вітайся  ночами

Вже  не  сьогодні  не  завтра  ніколи
Не  покохаю  так,  правда,  нікого

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2014


Дій, вставай, молися!

*  Захочеш  і  будеш!  В  людині,  затям,
   Лежить  невідгадана  сила...
                                                                             Олег  Ольжич

Не  потрібні  тут  слова.
Зрозуміло  все  у  діях.  
Чи  ти,  людь,  уже  сліпа?
Чи  літаєш  все  у  мріях?

Відкрий  очі,  лиш  поглянь!  
Чи  хіба  не  бачиш?
Без  ніяких  і  вагань
Ти  тоді  заплачеш.

Не  потрібні  тут  слова.
Зрозуміло  все  у  діях.
І  не  виросте  весна
Поки  ти  лише  у  мріях!

Дій,  вставай,  молися!
За  Вкраїноньку  борися!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475251
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.01.2014


хай небо їм, - як теплий дім

Навколо  чується  тривога,
А  я  молю  за  вас  у  Бога:
Простіть  гріхи  і  нам,  і  всім,
Хай  небо  їм,  -  як  теплий  дім.

                         Спасибі  за  любов  до  України.
                         Спасибі  за  своє  життя.                
                         Ніколи  не  забудем  сина
                         І  пам'яті  не  станеться  кінця.        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2014


Ніжне тепло таких високих гір

 Я  щиро  жадаю  повернення  у  ті  місця,  де  залишилась  частинка  мого  серця.  Нехай  це  і  звучить  надто  глобально,  але  я  справді  цього  хочу,  і  при  думці,  що  повернусь  –  маленькі  крихітні  мурашки  пробігають  по  моєму  тілу,  наче  хочуть  нагадати  ті  надзвичайні  відчуття,  які  колись  дано  було  спробувати  на  собі.
 Коли  ти  їдеш  в  гори  і  бачиш  їх  першого  разу  –  очі  несвідомо  відкриваються  до  невідомих  меж,  а  серце  починає  битися  швидше.  Не  знаю,  як  у  вас,  але  для  мене  це  було  саме  так.  
 Вийти  зранку  на  невеличкий  балкон  дерев’яного  будиночку,  в  якому  ти  залишився  всього  лише  на  декілька  днів,  і  побачити  незнаної  краси  краєвид  –  це  заворожує,  хвилює  і  дарує  безмежний  простір  для  думок.
 Вдихнути  свіже  повітря,  розпочати  день  із  посмішки  –  ось  чого  так  довго  я  чекала,  ось,  що  може  відновити  мене,  змусити  подивитись  на  світ,  лишень  трішки,  але  інакше.
 Громіздкі  кроки  на  невеличку  гору  –  привід  запитати  себе:  а  якими    були  б  ці  кроки  на  найвищу  з  гір?  І  так  хочеться  залишитись  довше,  щоб  відчувати  височінь  рельєфу  щодня,  щоб  навчитися  підійматися  легким  кроком,    віддаючи  більше  уваги  красі,  яка  навколо  тебе.
 Це  своєрідна  свобода,  яка  прокидається  десь  усередині  ,  яка  дає  поштовх  творити,  любити,  бути  щасливим    і  ощасливлювати  людей  навколо.
 Я  щиро  жадаю  повернення  у  ті  місця,  де  залишилась  частинка  мого  серця.  Але  інша  й  досі  пам‘ятає,  міцно  зберігаючи  те  ніжне  тепло  таких  високих  гір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475117
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.01.2014


то ли есть я

Карта  мира  всем  видна,
Но  отчасти  не  нужна.
Дома  лучшие  друзья:
Телевизор  и  еда.
Ох  прости,  забыл  сказать,
Вот  компьютер  -  моя  мать.
Он  ведь  учит  всех,  как  жить,
Как  работать,  как  любить.

   Всем  привет,  я  -  человек.
   То  ли  есть  я,  то  ли  нет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475014
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.01.2014


ми люди

Ми  можемо  змінити
                                 варто  лише  захотіти
Ми  можемо  творити
                                 варто  лише  відлетіти
Ми  можемо  відчути
                                 варто  лише  щирим  бути
Ми  Люди.
                                 Варто  лише  не  забути.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474991
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2014


Він повернувся…

*можливо,  якесь  дитяче,  створила  давненько.  але  для  мене  це  один  із  тих  віршів,  який  не  я  писала,  -    а,  який  писався  мною,  сам  собі.  тому  кожного  разу  я  його  сильно  відчуваю.  

Йому  тоді  було  ще  тільки  шістнадцять,
Він  справжнім  моряком  завжди  мріяв  стать.
А  їй  було  тоді  ще  тільки  п'ятнадцять,
Вона  так  часто  любила  з  брата  приклад  брать.
Він  так  бережливо  любив  свою  сестру,
Коли  вона  така  весела  і  відкрита
Ніжною  долонькою  плескала  його  по  плечу,
Мов  молоде  яблучко  була  радістю  налита.
І  росли  ті  діти  всією  душею  багаті,
Спокоєм  укриті  та  любов'ю  зв'язані  навіки…
Аж  поки  зозуля  не  почала  кувати
Залишені  щасливого  життя  роки!
Ні!  Не  роки,  то  були  дорогоцінні  хвилини  добра,
Коли  останній  шкільний  вальс  для  них  лунав  так  дзвінко!
А  далі…  далі  тебе  й  мене  нема!
Де  ти?  Хлопець,  молодице,  чоловіче,  жінко?
Гармата  впала,  оглушивши  все  навкруги.
Шкільний  бал  обірвавшись,  обірвав  серце  сестри.
І  наче  ніч  настала…в  очах  все  темніє
"Не  йди  від  мене,  братику!",  але  рука  слабіє
"Біжи,  пробачай  мені,  сестро!  Я  залишусь,  тільки  біжи!"
"Я  з  тобою,  братику,  прошу  не  йди!"
"Я  не  знаю,  що  зараз  було  і  що  буде  завтра,
 Але  ж  ти  моя  маленька,  болі  не  варта!"
По  обличчю  блідому  стікає  сльоза
Вона  кинулась  в  обійми,  його  не  відпуска!
"Ми  ще  зустрінемось,  буде  в  нас  змога!
Там  вогонь,  там  потрібна  моя  допомога!"
"Я  люблю  тебе,  брате,  ти  пам'ятай!"
"Я  повернусь,  малесенька,  знай!"
Дівчата  тікають,  і  вона  послухалась  брата
Біжить,  біжить!  Вже  тіло,  як  вата…
"Війна!"  кричать  "Настала!"  
Сестра  напівдорозі  впала,
Лежить  в  траві  та  плаче:
"  Братику,  мій  сонячний  юначе!"
Її  крик  розриває  тишу!
Їй  не  страшно  гармати,  вже  було  найстрашніше!
Аж  ось  згадала  ті  слова
"Біжи,  маленька  ти  моя!"
Дівчина  скажено  підірвалась,
Тікала  від  смерті,  зради  брату  боялась.

Вона  потроху  звикала,
Два  роки  у  госпіталі  працювала.
Рік  тікала…
Перехожим  допомагала.
Вона  звикала,  та  жодного  дня  про  брата  не  забувала.
                     Кожну  секунду  прохала:
                   "Боже,  верни  його  до  мене!
                   За  що,  за  що  мені  це,  нене?
                   Де  мій  батько.  Де  моя  мати?
                   Де  мені  брата  шукати?"  

Наступного  року  ледве  ходила,
Часто  страждала,  часто  хворіла.
Та  жодна  лиха  куля  її  не  вбила!
Вона  знала,  що  брат  її  чекає,
Знала,  що  здатися  права  не  має!
Всю  війну  вона  боролась  за  життя,
За    щастя,  за  мирне  буття!
Ні  голод,  ні  холод  не  вбив  ту  сестру,
Брата  чекала,  людину  одну!

Фашисти  програли!  Нарешті  ми  перемогли!
Хто  бігли,  хто  лежали...  а  хто  повзли.
Всі  раділи  тому  дню,
І  всі  плакали  за  рідню.
А  сестра  чекала…чекала,
Вона  пам'ятала,  знала
"Ми  зустрінемось!"  слова,
Щохвилини  синіми  губами  їх  плела…
Пройшов  місяць,  два,
Свою  хату  не  знайшла…
Розгромили,  розбомбили,
Але  пам'ять  залишилась!
Дівчина  з  того,  що  було
Зробила  хоч  для  ночівлі  житло.
Адже  знала,  що  брат  прийде  на  рідне  місце,
Де  мати  колихала  у  колисці!
Одної  ночі  лягла  сестра  спати,
То  прийнялась  спочатку  сльози  витирати.
Знов  про  брата  думала,  
Знов  він  не  прийшов!
Під  ковдру  збережене  фото  сунула
І  заснула  міцним  сном!


Спала,  спала…  спала
Наче  брат  постукав  у  двері  за  вікном!!!
"Він  же  повернувся!"  -  кричить  на  все  село!
То  вона  все  спала  вічним-вічним  сном…
Вони  зустрілись  уві  сні,
Слова  то  були  чесні  брата  для  сестри!
         

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2014


Нехай свобода буде…

(До  200-річчя  з  Дня  Народження  Тараса  Григоровича  Шевченка)

Душа  поета  не  лише  в  словах
І  не  тільки  в  римуванні;
Душа  поета  в  відчуттях,
У  їх  щирому  зізнанні.

Не  кожен  зможе  донести,
Від  серця  написати;
Не  легко  всім  розповісти,  
За  що  душа  може  палати.

Його  яскравий  силует
Нікому  не  дано  забути…
Такий  від  Бога  він  поет,
Лиш  до  свободи  що  прикутий!

Тарас  Шевченко  –  образ  волі,
Того,  хто  завжди  йде  вперед.
І,  в  очі  дивлячись  він  долі,
Свободи  бачить  там  портрет.

Йому  набридли  всі  знущання,
Ці  славнозвісні  злі  кайдани!
Душі  народу  катування,
Що  після  них  глибокі  рани!

Брехня  і  підлість…  і  брехня,
Усе  навколо  вирувало.
І  українець,  як  ягня,
Що  в  тому  бруді  застрягало.
«Не  добито!  Стрепенися!»  -  
Так  писав  заступник  волі.
Правильно!  Борися!
Важко,  легко  –  вже  не  грає  ролі!

Кожне  слово  штовхає  уперед,
Кожне  слово  пробуджує  свідомість.
Не  треба  для  щастя  ні  купюр,  ні  монет,
Добра  та  свободи  –  натомість.  

Він  пише  про  українськую  долю  -
Відданий  темі  лише  одній:
Як  би  здолати  тую  неволю?
Як  би  згасити  знущань  буревій?

Він  щиро  хоче  розказати,
Він  палко  хоче  донести,
Щоб  не  кидали  свою  мати,
В  чужу  країну  ідучи!

«Собака  десь  помандрувала,
І  в  хаті  вибито  вікно».
Він  хоче  щоб  сьогодні  знали  –  
Не  зраджуй  ріднеє  гніздо!

Свободу  ти  шукай  в  собі,
В  своєму  серці  та  у  діях.
Не  здаючися,  ти  іди!
Не  залишай  усе  лиш  в  мріях…

«Любітеся,  брати  мої,
Україну  любіте
І  за  неї,  безталанну,
Господа  моліте».

Саме  так  буває  віддають
Серця  свої  поети,
Саме  так  вони  живуть  –  
Перові  силуети.

Мету  одну  лиш  мають,
Із  нею  вони  йдуть.
За  неї  в  Бога  прохають,
Її  на  папері  кладуть.

Шевченків  силует  –  свобода.
Її  брак  надмірно  дошкуляв,
Майже  кожен  вірш  –  то  для  неї  ода,
Кожним  словом  –  до  неї  закликав!

«Смирітеся,  молітесь  Богу…»  -
У  віршах  своїх  писав.
«І  згадуйте  один  другого»,  
Як  волі  Господи  не  дав.

То  й  справді,  головнеє,  -  
Щоб  люди  залишалися  людьми.
Яке  б  і  горе  не  було  страшнеє,
Перш  за  все  –  під  Богом  ходиш  ти!

Кобзар  –  книга  досвіду  в  словах.
Там  наука,  писана  роками,
Де  Шевченко  у  думках,
Де  діливсь  він  почуттями.

Так!  Це  не  просто  слова!
В  них  таїться  все,  що  боліло.
До  небес  то  сильна  мольба
Про  те,  що  бурлило,  кипіло!

Сьогодні  тебе  розуміють…
Тоді  ж  було  зовсім  інакше:
З  тебе  сміються,  ганьблять  і  радіють,
Що  ти  безсилий  і  павший.

А  всередині  біль,  а  всередині  розпач;
Хочеш  піднятися,  встати,
А  тобі  по  обличчю  «Бач!
Хотів  щось  сказати?»

Тяжко  жити  спокійно,
Коли  відбирають  свободу,
Коли  плачуть  постійно,
Коли  втрачають  вроду.

І  печаль  бере,  коли  ти  розумієш,
Що  набридло  всім  уже  боротись:
Ягня  під  вовком  –  що  ж  удієш,
Коли  вже  рад  об  пазурі  колотись!

Як  же  так?
Невже  буває?
Найзавзятіший  «козак»
Вкраїну  забуває?

«Подивіться  на  рай  тихий,
На  свою  країну,
Полюбіте  щирим  серцем
Велику  руїну…»

Правда!  Правда!
Ось  яка  вона!
Сьогодні,  а  не  завтра
Закінчиться  війна!

Війна,  що  в  серці  українця…
Тепер  хай  він  завжди
Як  оту  ока  зіницю
Буде  Україну  берегти!

Нехай  свобода  буде  не  лише  в  словах,
А,  як  в  Шевченкових  писаннях:
У  щирості,  в  любові,  у  ділах,
До  брата  й  мами  усміханнях!

«Обніміте  ж,  брати  мої,
Найменшого  брата,  -  
Нехай  мати  усміхнеться,
Заплакана  мати.
Благословить  дітей  своїх
Твердими  руками
І  діточок  поцілує
Вольними  устами.
І  забудеться  срамотня
Давняя  година,
І  оживе  добра  слава,
Слава  України,
І  світ  ясний,  невечерній
Тихо  засіяє…
Обніміться  ж,  брати  мої,
Молю  вас,  благаю!»

Живіте,  радійте,
Свободи  не  втрачайте!
Любіте,  мрійте,
Батьківщини  не  забувайте!

Слова  Шевченка  дорогі
Ми  завжди  пам’ятаєм  
«Обніміться  ж,  брати  мої,
Молю  вас,  благаю!»
2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2014


Лише коли щиро

   Я  завжди  виплескую  свої  емоції,  шалені  скупчення  емоцій  в  малий  клаптик  паперу…Це  або  малюнок,  або  вірш,  або  буквально  пару  слів.  Головне,  написаних  від  душі,  написаних  ритмами  мого  серця.
   А  сьогодні  я  вирішую  взяти  свої  руки  і  свої  відчуття  –  і  дати  їм  волю.  Ось  тут.  Зараз.  Не  витрачуватимусь  на  щось  маленьке,  швидке.  Хоча  завжди  так  роблю.  І  тоді  величезна  повітряна  безмежність  у  грудях  минає.
Сьогодні  я  не  хочу,  щоб  вона  минала.  Сьогодні  я  хочу,  щоб  вона  розлетілася  мільйонами  легких  та  натхненних  кульок  по  всьому  моєму  тілу,  заполонила  усі  сторінки,  поглинула.
   Мене  щоразу  тягне  саме  до  творчості.  Щоразу.  
   Я  не  вмію  співати,  але  беру  в  руки  власні  руки  і  настукую  ритми  по  столах,  дитячому  іграшковому  відерцю  і,  та  й  взагалі  –  будь-чому.  Це  звучить  смішно,  але  так  мені  знайомо.    А  зараз,  зараз  грає  музика  у  навушниках  і…  І  я  –  це  музикант,  а  така,  хай  і  урбаністична,    суха,    холодна  клавіатура  –  мій  інструмент.
   Я  не  вмію  танцювати,  але  увесь  час  намагаюсь  повторити  чийсь  рух.  Увесь  час,  коли  слухаю  свою  улюблену  музику  -    рухаюсь.  І  рухаюсь  так,  наче  усього  навколо  і  немає.  Рухаюсь  так,  як  би  рухався  кожен  з  вас,  відчуваючи  своє.  Рухаюсь,  коли  тілом  рухає  серце.
   Я  не  художник.  Я  не  вмію  зображати  шедеври.  Але,  коли  я  відчуваю,  що  сьогодні  і  зараз  мені  це  потрібно  –  я  беру  олівець  і  виплескую.  Я  виплескую,  виливаю,    відкриваю,  відпускаю.  
   Так.  І  ти  також.  Не  кажи,  що  не  вмієш.  І  навіть  якщо  не  виходить,  але  ти  рухаєшся  серцем  і  його  ритмами,  ти  досягнеш.  Ти  головне  відчувай.  Творчість  на  те  і  творчість,  щоб  творити.  А  творити  можна  лише  коли  щиро.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474186
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.01.2014


Удвох…

Є  люди,  з  якими  легко  та  спокійно
Сідати  й  пити  чай  удвох.
І  почуваєшся  надійно,
Робити  справу  теж  удвох.  
Сміятися,  щиро  говорити
Очі  в  очі  -  теж  удвох.
Бути,  вірити,  любити
Удвох,  удвох,  удвох...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473955
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2014


Українська яка!

                                     Прекрасна  ніч  була.  А  головне  українська  яка!                                          
(історико-патріотичний  твір  на  вшанування  175-ї  річниці  від  Дня  народження  видатного  етнолога,  фольклориста,  поета,  громадського  діяча,  автора  тексту  українського  національного  гімну  «Ще  не  вмерла  Україна»  Павла  Платоновича  Чубинського)
                                                                   -такий  собі  початок-
3:00  ночі.  Все  не  можу  зібратись  із  думками,  щоб  почати  писати.  Навіть  не  знаю,  що  вийде.  І  чи  буде  це  схоже  на  публіцистику.  Або  це  стане  просто  потоком  моїх  думок?..
Обрана  мною  тема  –  роздум  історико-  патріотичного  спрямування.  І  це  не  просто.  Обрано  від  того,  що  сама  й  досі  плутаюсь  у  значенні  слова  «патріотизм».  І  з  кожним  днем  плутаюсь  все  більше  й  більше.    Останнім  часом  я  дійсно  знаходжусь  у  якомусь  вузлі  незрозумілих  для  мене  понять  і  речей.
                               -  актуальним  був  вчора,  актуальним  є  і  зараз  -
З  чого  ж  почати?  Почну,  певно,  з  найголовнішого.  175-а  річниця  від  Дня  народження  усім  відомого  етнолога,  поета,  громадського  діяча  –  Чубинського  Павла  Платоновича.  Якось,  одного  дня,  деяка  людина  сказала  мені,  що  слова  пісні,  яку  написав  такий  наш  видатний  діяч,  надто  суворі  та  насторожено  налаштовані,  як  для  Гімну  України.  Звичайно,  річ  йшла  саме  про  сьогодення  і  ніяк  не  про  творчість  Павла  Чубинського.  Річ  йшла  про  те,  що  наша  земля  давно  у  спокої  і  жодних  переживань  і  настільки  рішучих  закликів  вже  не  треба.  Гімн  –  прекрасний,  але  не  актуальний.  Так  сказали  мені.
Прекрасно?  Чи  не  правда?  Якщо  ви  також  так  вважаєте,  то  можна  і  не  продовжувати  читати  далі  мою  чи  то  розповідь,  чи  то  роздум.  Вам  не  сподобається.
Можливо,  я  ще  замала  для  таких  слів,  можливо,  замала  для  розуміння  усієї  дійсності.  Але,  все  ж  таки,  як  на  мене,  слова  Гімну  України    несуть  усю  суть  дійсності  українського  народу,  увесь  сенс  існування  українських  земель.  
«Запануєм  і  ми  браття  у  своїй  сторонці…».  Як  довго  ми  прагнули  до  цього?  Як  довго  прагнули  всього  лише  своєї  сторони?..  Віки!  Віки  незламних  борців  за  свободу  і  за  волю  на  своєму  клаптику  землі.  Ми,  українці,  чи  воювали,  щоб  загарбати?  Чи  воювали,  щоб  вкрасти?  Та  ні  ж…Усе  навпаки.  Що  ми  кому  завдали?    Чим  зашкодили,  що  стали  постійним  ласим  шматком?  Лише  Господь  Бог  знає…
І  що  ж  сьогодні?  На  жаль,  за  завісою  «демократії»  все  продовжується.  Все  повторюється.  Знову  і  знову.  Це  варто  збагнути,  варто  побачити  і  зрозуміти.  Гімн  України  –  актуальним  був  вчора,  актуальним  є  і  зараз.
                                             -  але  мій  вибір  став  саме  таким  -
Останні  півроку  стали  для  мене  інакшими.  І  я  щаслива  з  цього.  Я  щаслива  з  того,  що  мій  світогляд  формується  саме  таким  шляхом  і  саме  з  такими  ідеями,  про  які  йтиметься  далі.  
 Я  вчу  українську  мову  у  школі,  я  увесь  час  беру  участь  в  олімпіадах,  де  пишу  твори  на  тему,  щось  подібно  до  «Мова  -  душа  народу»,  або  ж  «Любов  до  Батьківщини  у  любові  до  мови»…Усе  починалось  із  цього.  Я  кожного  разу  писала  свої  думки  про  те,  як  важливо  цінувати  і  плекати  рідне.  І  писала  я,  чесно  кажучи,  наче  і  щиро.  Але  кінець  кінцем  мені  набридло.  Набридло  наносити  на  папір  те,  чого  сама  ж  і  не  виконувала.  Так,  я,  дійсно,  вірила  в  те,  що  писала,  я  не  брехала…Але  ж  думки  –  не  реальність.  І,  колись,  не  реалізувавши  прості  слова,  ми  втрачаємо  увесь  їх  сенс,  усе  їх  призначення…
 З  цього  і  почалися  мої    вже  зовсім  інакші  мислення.  Мислення  про  те,  що  розмовляти  я  буду  українською,  що  більше  не  буде  пустих  слів  на  папері  і  мені  більше  не  буде  бридко  і  нудотно  писати  одне  й  те  ж,  одне  й  те  ж,  одне  й  те  ж.
Спроби  були  нелегкими.  Хоча,  можливо,  моє  бажання  було  замалим.  Разів  із  десяток  я  обіцяла  собі  говорити  лише  рідною  українською  мовою.  І  разів  із  невідомо  скільки  зривалась.  Сьогодні  я  вже  як  півроку  спілкуюсь  переважно  українською.  Це  складно  робити  в  Миколаєві,  де  більшість  розмовляють  російською.  Ще  й  досі  я  днями  переходжу  з  мови  на  мову,  вагаюсь,  а  потім  знов  повертаюсь.  Допомагають  мені,  звісно,  родина,  школа  і  найкраща  подруга.  Вони  так  само  міцно  підтримують  мене,  як  підтримує  дух  того,  що  я  вже  справжня.
Звичайно,  усі  ми  розуміємо  один  одного  різними  мовами,  головне  для  людини  –  яка  вона  всередині.  Але  мій  вибір  став  саме  таким.  І  я  сподіваюся  не  втратити  його.
                                       -це  було  дивно,  непокірно,  сильно-
Останнім  часом  я  зовсім  плутаюсь.  Але  одне  стає  яснішим  і  вимальовується  все  чіткіше  і  чіткіше.  Нарешті  я  почала  ще  й  відчувати,  а  не  лише  розуміти  поняття  патріотизму.  
У  зв’язку  із  останніми  подіями,  що  відбуваються  в  Україні,  а  осторонь  залишитись  зараз  неможливо,  я  кардинально  змінилась.  Зараз  я  вже  майже  не  боюсь,  що  ж  скажуть  люди  поруч.  Зараз  я  намагаюсь  відстоювати  свою  думку.
Але,  знаєте,  дуже  важко  знайти  одну  річ,  що  допомогла  б  сформувати  чітку  й  аргументовану  власну  позицію…Дуже  важко.  І  цій  невловимій  штуковині  є  одна  прекрасна  назва  -  правда.  Мені  боляче  від  того,  що  у  своїй  демократичній  країні,  країні,  яка  вже  стала  незалежною,  я,  пересічний  громадянин,  не  можу  знати  усю  правду.  
Я  не  можу  знати,  що  насправді  коїться.  Я  не  можу  бути  впевненою  в  інформації,  що  мені  подають.  Я  не  можу  зрозуміти,  хто  ж  стоїть  на  чолі  моєї  держави.  Тоді  хто  я?  Хто  я,  окрім  того,  що  людина  й  особистість?  Я  ж  хочу  бути  ще  й  громадянином,  справжнім!  Та  чому  ж  не  маю  простого  права  знати  правду?
І  це  найобразливіше,  що  доводиться  відчувати  багатьом  із  нас,  якої  б  ідеї  ми  не  тримались.    
Та  я  все  ж  таки  зрозуміла,  зрозуміла  ту  краплину  із  поезій  Тараса  Шевченка  (не  можу  не  згадати).  Звичайно,  коли  ми  уявляємо,  читаючи  –  це  одне,  а,  коли  спробуємо  хоча  б  міліметр  з  того,  написаного  –  це  вже  зовсім  інше.  
Після  деяких  намагань  зрозуміти  ситуацію,  що  нещодавно  розпочалась  у  країні,  я  почала  часто  натрапляти  на  повністю  суперечливі  моменти,  на  повністю  різні  ідеї  і  думки,  почала  натрапляти  на  образи,  і  навіть  на  суцільний  бруд.  Я  трималась  і  тримаюсь  своєї  думки,  але  увесь  час  із  усіх  боків  у  мене  штиркають  якісь  докази,  записи,  а  інколи  навіть  просто  необґрунтовані  настанови.  Це  бачиш  і  чуєш  навіть  від  друзів.  І  це  важко.  Важко,  коли  ти  вже  наче  впевнений,  але  кожного  разу  коливаєшся  від  якогось  подиху.  
Був  момент,  коли  чергового  разу,  прочитавши  чиюсь  думку,  нав’язану,  певно,  батьками  і  зовсім  необґрунтовану,    я    відчула,  що  не  відчувала  напевно  ніколи.  Біль.  Той  самий  біль.  Та  сама  краплина  Шевченкового  писання.  Біль  за  Україну.  Це  було  дивно,  непокірно,  сильно.  Наче  чимось  мене  вдарило.  Таким  великим,  величезним.  Мені  хотілось  кричати.  І  плакати.
Я  впевнена,  що  і  моя  позиція,  і  моя  думка  можуть  бути  інколи  хибними.  Але,  попри  все,  деякі,  навіть  банальні  речі,  є  очевидними.  Побач  їх,  українцю!
   -люди,  які  бажають  життя,  а  не  існування,  які  бажають  волі  і  добра-
Я  багато,  що  роблю  невірно.  Я  багато,  що  не  зробила,  а  що  треба  було  б.  І  мені  так  шкода,  що  справжні  ідеї  іноді  потрохи  розпадаються,  що  гроші  часто  починають  знову  вертіти  свої  забавки.  Що  часто  дехто  псує  дещо,    що  дехто  не  розуміє  дещо,  що  дехто  своїм  усього  лише  нерозумінням  руйнує  те  велике  і  спільне,  яке  і  є  насправді.    Мені  шкода,  що  увесь  український  народ  не  може  стати  поряд  і  обійнятися,  взятися  за  руки,  поєднатися  душею.  Мені  шкода,  що  між  нами  вічні  сварки...  А  ви  знаєте,  я,  коли  їду  в  маршрутці  та  слухаю  музику  –  думаю.  Думаю  все  частіше  зовсім  про  інакші  речі,  чим  колись.  Думаю,  як  було  б,  коли    усі  ми  в  один  ряд,  в  один  міцний  ряд  нездоланних,  стали  -  і  з  добром  подивились  прямо  у  вічі  злу.  Так.  Прямо  у  вічі.  І  на  усі  його  злісні  поради,  підлабузництва,  посмішки  –  посміхнулись  би  щиро.  І  показали,  хто  ми  є.  Ми  є  люди.  Люди,  які  бажають  життя,  а  не  існування,  які  бажають  волі  і  добра.  Усі  разом,  а  не  коремо.  І  так  хочеться,  щоб  зрозуміли  нас,  щоб  почули.  Добро  –  та  нездоланна  сила,  що  повинна  йти  поряд  з  нами  у  будь-якій  справі.  Лише  так  можна  досягнути  кращого.  
                                                                           -ось  такий  патріотизм-
Так  багато  чого  хочеться  сказати  і  написати.  Ця  тема  ніколи  не  була  для  мене  такою  близькою.  
Продовжу  я  тим,  що  ось  вона  -  моя  сповідь  патріотичного  спрямування.  Ось  такою  вона  була  сьогодні.    Ось  така  виходить  у  мене  розповідь.  Ось  так  закінчуватиму  роздуми  свої  поясненням  слова  «патріотизм».  
Патріотизм  -  це  не  коли  «..я  поїду  за  кордон,  тут  нічого  не  досягнути»,  це  не  «…Україна,  одні  пияки  і  безхатченки»,  це  не  «…ой,  заспокойся,  кому  воно  треба!?».  Патріотизм  –  це,  коли  «…я  зроблю  це  заради  свого  майбутнього  і  майбутнього  своєї  родини»,  коли  «…мамо,  я  люблю  тебе»,  коли  «…я  хочу  змінити  щось  у  своїй  країні»,  коли  «…я  знаю,  що  складно,  але  почну  із  себе,  а  далі  буде…».  
Ось  такий  патріотизм,  ось  так  виховали  мене  батьки,  ось  так  виховала  улюблена  школа  –  Миколаївська  загальноосвітня  №1  імені  Олега  Ольжича.  І  я  вдячна.  
Починаймо  із  себе,  повірмо,  що  все  залежить  від  нас  самих.  Наш  патріотизм  у  нашому  бажанні.  А,  коли  є  бажання,  то  варто  йти,  йти,  йти…  Нам  із  тобою    і  нам  з  усім  світом  треба  йти,  бігти.  Бігти,  щоб  не  поспішати.  Щоб  побачити.    Щоб  відчути.  Бігти  по  світу,  бігти  по  мріях,  бігти  життям,  бігти  і  любити!
Відкриймо  книгу,  посміхнемось,  віднайдемо  свою  мрію,  обдумаємо  її,  відчуймо,  чи  варта  вона  справжньої  уваги;  якщо  варта  –  почнемо  здійснювати.  І  нехай  мрія  кожного  з  нас  буде  приносити  користь  й  іншим.  І..
..Все.  Я  відчуваю...    відчуваю,  що  я  вже  сказала,  я  написала.  Можливо,  не  все  зрозуміло,  можливо,  щось  забула.  Але  щиро.  
Не  забувайте  рідне,  адже  на  те  воно  й  рідне,  щоб  бути  найтеплішим  і  найближчим.
Пам'ять  і  щира  пошана  тим,  хто  був  за  Батьківщину,  тим,  хто  добром  і  любов’ю  відвойовував  справедливість  і  свободу.  Хто,  як  і  чим  міг.  Хто  літературним  словом,  хто  міцним  ділом,  хто  щирою  молитвою.
В  Україні  немає  майбутнього  без  мене  і  без  тебе!  Нам  творити  це  майбуття!  Будьмо  разом!...
…6:01  ранку.  Піду  лягати  спати.  Прекрасна  ніч  була.  А  головне  українська  яка!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473952
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.01.2014


Це наша справа – жити гідно

Мені    огидні    поцілунки
Малолітніх    пар,
Мене    дратують    подарунки  –  
Хабарниковий    дар.
Остогид    матюк    двоповерховий
Місцевої    босоти,
Стоянки    пива    біля    ліфту
З  калюжами  блювоти!
І,    коли  новини  говорять  все    одне:
“З  ґвалтували,  вбили”  -  
Це    нудить    в    мареві  мене,
Віднімає    сили…  
 А    тобі    на    думку    не    спадало,
Малий  ти    чи    дорослий,
Що    Україна  –  це  не    тільки  сало?
Не    будь    таким    відносним!
В  цьому  світі  я  не  знаю
Відповідей  на  питання,
В  цьому  світі,  я  гадаю,
Надлишок  зітхання.
Я    -  одна,    життя  моє  одне:
Досить  скаржитись,  зітхати!
Ти  –  один,  життя    твоє  одне:
Час  прокинутись,  вставати!
Це  наша  справа  –  жити  гідно,
Будувати  власную  державу!
Думати  і  працювати  плідно
Собі,  тобі  і  всім  на  славу!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473731
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.01.2014


Пташка Лесі Українки

Мрія,  пташка  і  весна…
Все  у  серці  задрижало.
О,  як  тонкая  струна
Слово  її  музикою  грало.
У  душі,  неначе  сонце
Гріло  теє  слово  золоте,
Крізь  оте  мале  віконце
Подивись  і  все  мине…
Там  є  мрія,  що  літає
Пташкою  у  небі  вольно,
Там  є  сила,  що  долає
Усмішкою  і  співає  сольно.
Долю  виспівує,  щастя  та  життя,
Все  будує  з  дерева  надії.
І  здавалось  би  -  нема  криття,
Та  рятують  все  ж  любов  і  мрії.
З  ангелом  вічно  в  дорозі,
Він  не  дає  їй  упасти.
І  ніхто,  ніхто  не  в  змозі
Дару  цього  украсти!
Муки  були  нелегкими,
Воля  їх  подолала.
Шанси  вічно  крихкими,
З  надією  вона  виживала.
Слово  її  –  це  навічно.
Думка  її  –  це  назавжди.
Мрія  її  –  мозаїчно
Буде  вірною  правді.
Як  кохала,  як  страждала
І  життя  хапало  в  сіті.
Не  слабка!  Бо  завжди  знала
Вічність  –  це  щасливі  миті.
Білий  світ  з  тобою
І  вишневий  цвіт  літає.
Твоя  пташка  над  юрбою
А  юрба  все  пам’ятає!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2014