Елені Елізабет Фрост

Сторінки (1/4):  « 1»

Ветеранам

Спасибо  Вам  за  тишину!
Поклон  Вам  низкий,  ветераны!
Прошли  Вы  страшную  войну,
На  память  вам  остались  раны

О  тех  ужасных  временах,
Что  Вас  застали  молодыми...
Вы  вспоминаете  во  снах...
Вы  тех  времён  не  позабыли!..

Ведь  как  не  помнить  о  былом?
Боль  тех  времён  неизгладима...
Вы  помнить  будете  всегда,
Что  Вам  война  сердца  разбила!..

Забрала  братьев  и  друзей,
Родных  сестёр  и  матерей...
Забрала  всё...  И  всё  сожгла!..
И  в  жизнь  разрухою  пришла,

И  разлучила  Вас  с  семьёй...
С  отцовским  домом,  со  страной...
Но  Вы  в  сраженьях  не  сломились,
Фашистам  Вы  не  покорились,
Остались  Родине  верны!

Неоценимый  для  страны
Вы  дар  Отчизне  принесли:
Победу!  Счастье  без  войны!
Спасибо  Вам  за  тишину,

За  то,  что  Вы  прошли  войну!
Спасибо  Вам  за  мир  и  радость,
Спасибо  за  свободы  сладость!..
Мы  будем  вечно  благодарны
Вам,  дорогие  ветераны!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548057
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 01.01.2015


Нераскаявшимся

Люди,  люди,  куда  вы  катитесь?
Вам  до  пропасти  рукой  подать.
Жизнь  свою  понапрасну  тратите,
Вам  не  жалко  её  расточать.

Всё  бежите  куда-то,  торопитесь.
В  суете  так  вся  жизнь  пролетит,
Но  назад  вы  её  не  воротите  –
Время  быстрою  речкой  бежит.

Для  вас  время  –  дороже  золота,
Ваша  жизнь  –  словно  искра  костра,
На  куски  ваше  сердце  расколото,
Преисполнено  скверны  и  зла.

Незнакома  вам,  люди,  преданность  –
Для  вас  деньги  ныне  в  цене.
На  себя  не  возьмёте  ответственность,
Не  раскаетесь  даже  в  огне.

Вы  не  ищете  жизни  вечной  –
Для  вас  мир  дороже  всего.
Безучастны  вы  и  беспечны,
Не  хотите  и  знать  ничего.

От  себя  отвергаете  слабого,
У  вдовы  берёте  взаймы,
Ваши  трусы  поносят  храброго,
Для  вас  праведность  хуже  тюрьмы.

Люди,  люди,  куда  вы  катитесь?
Вам  до  пропасти  рукой  подать.
Жизнь  свою  понапрасну  тратите,
Вам  не  жалко  её  расточать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548056
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 01.01.2015


Владимир Даль

Бродя  по  шумным  улицам  Луганска,
Я  думала  о  нашем  земляке:
Ведь  был  у  нас  такой  Казак  Луганский.
А  сколько  пользы  он  принёс  родной  земле!

Владимир  Даль  не  знатного  был  рода,
Тяжким  трудом  он  славу  приобрёл:
Создал  словарь  для  русского  народа
И  так  прославил  Родину  свою.

Он  был  врачом  -  спасал  чужие  жизни,
Но  жизни  Пушкина  не  спас…
Он  верным  был  слугой  своей  Отчизны,
И  вечно  будет  в  памяти  у  нас!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471828
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.01.2014


Тарас Шевченко

́На  Україні,  рідній  неньці,
Жив-був  колись  собі  кріпак.
Із  горем  був  він  на  одинці
Без  батька  й  матері.  Приймак.

Блукав  самотньо  між  світами,
Безрідний  був  він  сирота.
«Так  тяжко  жить  без  батька-мами,
Коли  в  тебе  й  рідні  нема!..

Так  тяжко  жить,  коли  не  люблять,
На  працю  силою  женуть!..
Не  обіймуть,  не  приголублять,
Без  сили  впадеш  –  засміють…

Отак  в  неволі  довелося
Прожить  мені  аж  півжиття.
Хоч  посивіло  все  волосся  –
В  панів  немає  каяття:

З  мене  глузують  і  сміються,
Бридким  недолюдком  зовуть.
А  я  панів  тих  не  боюся:
З  бенкету  геть  не  проженуть!

Поважна,  бач,  я  став  людина:
Художник  я,  та  ще  й  поет!..
Одна  особа  попросила
Намалювать  її  портрет.

А  був  то  пан  такий  жорстокий:
Селян  все  голодом  морив.
А  сам  товстий  був  та  широкий,
Хоч  поросям  по  пиці  бий!..

Його-таки  намалювати
Я  згодився,  ще  й  попросив
П’ять  днів  його  не  годувати,
Щоб  усі  дні  ці  він  постив.

Та  й  пан  на  це-таки  був  згодний:
Він  вдяг  мундир  свій,  ордени.
А  я  на  жарти  був  охочий,
І  малював  його  п’ять  днів!

Пан  дуже  схуд,  і  зголоднілий
На  мене  вовком  поглядав.
Та  я,  художник  неквапливий,
Помалу  його  малював…

На  п’ятий  день  цей  пан  не  втерпів:
Той  піст  його-таки  дістав!
Хоч  я  й  портрета  не  завершив,
Його  він  і  таким  забрав.

Мені  потім  розповіли,
Що  в  нього  жінка  все  ж  питала,
Про  ті  трикляті  ордени,
Чим  пана  дуже  налякала.

В  обличчі  з  остраху  змінився
Він  і  тихо-тихо  простогнав:
«Якби  він  з  ними  ще  й  возився,
Я  б  точно  з  голоду  пропав!»

Отак  з  панами  я  воюю,
Навчаю  їх  любить  людей.
А  як  вони  не  зрозуміють  –
Вдаюся  до  нових  ідей!»

Отак  Шевченко  розважався,
Навчав  панів,  як  в  світі  жить,
На  жарти  їх  не  ображався
І  закликав  людей  любить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471824
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2014