Favord

Сторінки (1/55):  « 1»

У тиші болю, мимоволі…

У  тиші  болю,  мимоволі,  
Стискаєш  руки  смерті  й  долі.  
Бо  прийшла  черга  їм  змагатись.  
І  може  виграє  не  той?  

Але  тримаєш  їх  зап'ястя,  
Бо  виходу  уже  нема.  
Нехай  вже  грають,  щоб  їм  трясця!  
Душа  не  відійде  сама!  

Можна  було  б  зімкнути  очі,  
Й  піти  з  косою  в  світ  чужий.  
А  ти  в  своєму  бути  хочеш,  
Він  то  паршивий,  але  ж  свій!  

І  от  лежиш  немов  підставка,  
І  хтось  вирішує  за  тебе.  
Скажіть,  гравці,  а  сильна  ставка?  
Моя  душа  комусь  хоч  треба?  

І  вже  здається  все  чорніє,  
Чи  то  в  очах,  чи  гине  світ.  
Рука,  кривава  заніміє.  
Я  по  собі  залишив  слід?  

Згадаєш  всі  моменти  волі,  
Як  покидатиме  життя.  
І  прошепочеш  тихо  долі-  
Солдат  не  знає  забуття.  

З  останніх  сил,  на  повні  груди,  
Вдихнеш,  й  піднімешся  з  колін.  
Тебе  ніхто  не  позабуде,  
Це  твій  народ,  з  усіх  сторін.  

Гадав,  що  сам  побореш  смерть,  
Бо  це  ж  лише  твоє  життя!  
Його  пройшло  всього  лиш  чверть,  
Яке  ж  сумне  це  відчуття!  

Та  поки  ти  безсило  спав,  
І  думав,  що  тебе  лишили.  
Зі  смертю  твій  товариш  грав,  
Не  віддавав  тебе  щосили.  

І  попри  біль,  й  нестерпну  муку.  
Не  відпускав  знімілу  руку.  
Тримав  тебе  з  останніх  сил,  
Хоч  ти  й  ніколи  не  просив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682742
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.08.2016


"Льодове кохання"

Колись  давно,  я  щось  було  писала  
Про  почуття  моїх  нестримних  літ  
Але  тоді  я  того  ще  не  знала  -  
Усе  холоне  й  твердне  наче  лід.  

І  річ  у  тім,  що  так  воно  і  треба  
Спочатку  хай  вогнем  усе  горить,  
Та  потім  виникатиме  потреба  
Спинити  той  вогонь  хоча  б  на  мить.  

Вогненні  почуття  -  звучить  гарніше,  
Ніж  холодом  обвиті  і  тверді.  
Але  вогонь  і  ранить  нас  сильніше,  
І  напрямок  міняє  в  самоті.  

Вогонь  піде  куди  поманить  вітер,  
Зі  зрадою  те  полум`я  росте.  
А  з  льодовим  коханням  що  робити?  
Воно  із  вітром  кріпне  та  цвіте.  

Не  треба  відрікатися  від  льоду.  
І  хай  це  буде  складно  зрозуміти.  
Воно  ж  бо  ще  не  увійшло  у  моду,  
Та  льодяне  кохання  не  змінити.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2015


Не рви троянд й коханій не даруй

Не  рви  троянд  й  коханій  не  даруй,
Вони  ж  до  уст  її  не  доторкнуться,
А,  як  у  руки  їй,  голками  вп`ються,
То  не  чекай,  а  з  ніжністю  цілуй!

Не  промовляй  солодких  слів,  не  треба,
Вони  лиш  пестять  слух  -  не  почуття.
Словами,  ти  дістанешся  до  неба,
Але  утратиш  гідності  життя.

Не  засинай  з  чужою,  бо  не  спиться,
У  ліжку  де  немає  теплоти.
І  радісне  нічого  не  насниться,  
В  кімнаті  із  терпкої  німоти.

А,  як  знайшов  -  не  відпускай  кохану,
Закутай  у  обійми  та  цілуй.
Вона  від  почуттів  хай  буде  п`яна,
А  ти  її  у  подумках  малюй.

Кохай,  немов  би,  завтра  не  настане,
А  світ  порине  в  забуття  й  пітьму.
Немов  вона,  для  тебе  -  це  останнє,
З  чим  ти  живеш,  для  чого,  і  чому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580999
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2015


Тепер, для нас, це буде Днем Молитви

Тепер,  для  нас,  це  буде  Днем  Молитви,
Не  радісних  парадів  -  а  утрат.
Колись  смертельні  вистріли  затихли-
Їх  зупинили  душами  солдат.

І  потім  ми  кричали  "Перемога!",
Надіючись  на  те,  що  буде  мир.
А  треба  було  помолити  Бога,
Щоб  він  не  пожалів  солдатам  крил!

Роки  ішли,  а  ми  не  розуміли,
Що  головне  було  не  в  перемозі.
А  в  пам`яті  про  тих  кого  любили,
Та  повернути,  вже  були  не  взмозі.

Ми  шанували  те,  що  нам  дісталось
Немов  би  ціль,  яку  ми  так  хотіли.
Яка  сховала  те,  що  дійсно  сталось-
Мільйони  душ  у  небо  полетіли.

В  цей  день,  дивитись  варто  не  паради,
А  в  очі  тих  солдат,  що  ще  живі.
Вони  ще  пам`ятають  автомати,
І  друзів,  що  лежали  у  крові.

То  ж  хай  тепер,  це  буде  Днем  Молитви,
Яку  почують  в  небесах  солдати.
І  збережуть  людей  від  тої  битви,
В  якій  їм  вже  доводилось  стріляти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580124
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2015


До Путіна

Скажіть,  якщо  ваша  дочка,
Прийде  й  попросить  не  вбивати,
То  буде  відповідь  яка?
Чи  збереже  життя  солдату?

А  може,  рідного,  замало,
І  їй  не  варто  вас  благати?
Коли  душа,  так  низько  пала,
Яку  надію  ще  чекати?

Краще  молитись  до  Богів,
Що  нам  дають  козацьку  силу,
І  йти  до  ваших  берегів  -
Хіба  ви  нас  не  запросили?

Хіба  не  ви  до  нас  ввірвались,
І  зруйнували  довгий  мир?
Ви  думали,  що  ми  злякались?
А  ми  лиш  набирались  сил.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576379
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2015


Раз жизнь - игра, а мы в ней, все- актеры

Раз  жизнь  -  игра,  а  мы  в  ней,  все-  актеры,
У  каждого,  своя,  бесспорно,  роль.
И  как  на  сцене  распахнутся  шторы,
Ты  должен  разыграть  любовь  и  боль.

Кому-то  достается  быть  счастливым,
Играть  в  декоре  радостных  утех.
А  кто-то  будет  грустный  и  ревнивый,
Ведь  мир,  желает  видеть,  тех  и  тех.

Кого-то  горько  плакать  заставляют,
В  миг,  где  иной  взлетает  до  небес.
Одни  бесповоротно  погибают,
Другие  же  кричат  "Смотри,  воскрес!"

Мы  все  актеры,  с  разными  ролями,
Лишь,  не  понятно,  кто,  когда  уйдет.
Бывает,  он  блистает  за  огнями,
А  как-то,  смысла  в  роли,  не  найдет.

Раз  жизнь  игра,  а  мы  в  ней  все  актеры,
И  каждый  человек  играет  роль.
Вопрос  один,  а  кто  в  ней  режиссеры,
Решающие  счастье  или  боль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555633
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 29.01.2015


А, що, як жити нам, лише годину?

А,  що,  як  жити  нам,  лише  годину,
Й  раптово  так,  закінчиться  життя.
І  ні  секудни  більше,  ні  хвилини.
Одна  година,  й  далі  забуття.

Якби  не  можна  було  б  спланувати,
Й  уникнути  побачення  зі  смертю.
Усе,  що  нам  дано  -  це  тільки  знати,
Яку  відведено  годину  серцю.

Отак  нечесно,  так  несправедливо,
У  нас  забрали  би  на  мрії  час.
Але  життя  завжди  тече  міниливо...
Тож,  з  ким  би  ви,  були  в  останній  раз?

Якщо  комусь  відведено  годину,
Й  найважливіша  зустріч,  це  остання,
Ми  думати  почнем,  про  ту  людину,
Яка  подарувала  нам  кохання.

Тож  варто  забувати  про  образи,
Бо  раптом  жити  нам  лише  годину!
Щасливими  проводьте  миті  разом,
Хто  ж  знає  скільки  часу  у  людини...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2015


Кажете, про щастя не писала?

Кажете,  про  щастя  не  писала,
І  любов,  описую  сумну?
Але  в  творах,  я  оповідала,
Про  життєву  істину  одну.

Не  буває  радощів,  без  болю.
Бо  без  нього,  нам  не  зрозуміти,
Що  потрібно  відстояти  волю,
Й,  інколи,  за  неї  навіть  вбити.

Чи  пізнали  ми  б  ціну  свободи,
Якби  в  нас  її  не  відібрали?
Не  піднялися  б  тоді  народи,
Й  за  свою  ідею  б  не  повстали!

Вас,  так  заціквило  кохання,
Та  чи  цінували  б  ми  його,
Не  пізнавши  втрати  й  сподівання,
Знов  торкнутись,  любого  свого?

Я  пишу  не  про  песимістичне,
А  про  те,  що  в  кожного  в  душі.
І  насправді  це  -  реалістичне,
Мов  би  лезо  в  гострому  ножі.

Тож,про  щастя,  варто  -  не  писати,
А  в  коханих  радощах  -  тонути.
Щастям  треба  жити  й  відчувати  -
Ось,  що  варто,  вам,  було  збагнути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548792
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2015


Революція гідності

Вже  рік  минув  й  ми  стали  забувати,
Як  гідність  об`єднала  весь  народ,
Що  обеззброєно  пішов  на  ката,
Немов  би  інших  не  було  турбот.

Хіба  ж  це  так  багато-  рік  єдиний?
Для  вічності  то  мить,  а  для  людей,
Цей  час  невідворотний,  швидкоплинний...
Золою  сяде  в  пам`яті  дітей.

То  був  момент,  насправді,  переломний.
Він  розірвав  кайдани  навкруги,
Збудивши  наш  народ  такий  невтомний,
І  показавши  нам,  де  вороги.

Ми  довго  спали  й  різко  пробудились,
Жахаючись  негідного  життя,
Коли  ми  без  свідомості  корились,
Чекаючи  якогось  співчуття.

Проте,  дарма  нічого  не  дається,
Й  за  той  порив  ми  маємо  платити.
В  скількох  солдатів  серце  вже  не  б`ється?
І  ще  скільком,  судилося  не  жити?

Ціна  за  революцію,  велика,
Та  за  ідею  варто  помирати.
Бо  нація  залишиться  безлика,
Якщо  її  не  можуть  відстояти.

Ми  піднялись  для  гідності  країни,
Й  тепер  для  нас  немає  вороття.
Ми  живемо  на  Славу  України,
І,  як  герої  віддаєм  життя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538743
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.11.2014


Я - ніч, ти- день.

Якби  були  б  ми  чимось  з  того  світу,
То  я  би  уособлювала  ніч  -
Вічно  живу,  таємним  оповиту,
Що  з  острахом  блукає  пліч-о-пліч.

Я  б  у  обійми  темні  все  забрала,
Окутуючи  мороком  людей.
Чужі  серця  я  б  безсоромно  крала  -
Найбажаніша  ніч  серед  ночей!

Але  вона  ж  підходить  до  кінця,
Бо  світло  забирає  її  смуток.
Торкаючись  так  ніжно  до  лиця,
Приносячи  обійми  їй  в  здобуток.

На  зміну  ночі,  день  ясний  приходить,
Що  зорі  укриває  небесами.
Й  свою  кохану  в  забуття  заводить,
Умиту  одинокими  сльозами.

Розсіюючи  темряву  цілунком,
Світанок  ясним  сонцем  постає.
Він  темній  ночі  чудиться  дарунком,
Коли  її  коханий  поряд  є.

Схід  сонця-  то  сплетіння  дня  і  ночі,
Немов  вони  займаються  коханням.
Закривши  ніжко,  темні  свої  очі,
Ніч  піддається  всім  своїм  бажанням.

Тож,  як  були  б  ми  чимось  з  світу  того,
Ти  був  би  ясним  днем,  на  зміну  ночі.
А  захід  сонця  був  би  кращий  всього,
Щоб  закохаитись  в  твої  сірі  очі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533714
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2014


Попри все.

Чи  візьмеш  ти  мене  назавжди?
Щоб  ніколи  саму  не  лишати,
Й  попри  відстань  дорогу  знайти.
Чи  зумієш  мене  так  кохати?

Чи  приймеш  ти  мене  попри  все,
Навіть  попри  хвороби  і  вади?
Це  кохання  тобі  принесе,
Певно  все,  крім  пекучої  зради.

Чи  хотів  би  майбутнє  зі  мною?
Щоб  прожити  життя  одне  з  одним,
І  з`єднатися  клятвою  тою,
Обіцявши  не  бути  холодним.

А  ти  зможеш  мені  дати  опір,
Коли  впертою  буду  не  в  міру?
Чи  озвучити  голосно  докір,
Нагадавши  мені  про  довіру.

В  тебе  вийде  мене  обійняти,
Як  заплачу  від  болі  на  серці?
І  байдужості  маску  зірвати,
Відкриваючи  у  душі,  дверці.

Ти  подумай,  чи  варта  я  того,
Щоб  боротись  за  мене  з  усім.
Я  ж  від  світу  не  хочу  нічого,
Крім,  як  бути  всім  світом  твоїм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2014


Коли ти помираєш в думках.

А  знаєте,  людина  помирає,
Не  тільки  у  фізичному  житті.
Вона  бува  в  думках  чужих  згасає,
І  мрякне  у  чиємусь  почутті.

А  знаєте  не  буде  вознесіння,
Коли  в  отих  думках  ви  низько  пали.
І  не  моліться  про  якесь  спасіння,
Про  наслідки  ви  і  раніше  знали.

Ви  вірите,  що  краще  біль  фізичний,
Ніж  совісті  нестримні  покарання?
Фізичний  біль-  пройде.  Душевний-  вічний.
Його  не  сцілить  навіть  і  кохання.

І  час  мине,  його  ж  не  повернути,
А  ви  усе  шукатимете  знак.
І  моторошно  річ  одну  збагнути  -
На  вас  вже  не  дивитимуться  так.

Як  страшно,  що  помітиш  у  очах,
Сумну  любов,  що  болем  оповита.
А  діло  тут  в  таких  простих  речах  -
Не  випити  зі  склянки  що  розбита.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530518
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2014


Про обійми я ще не писала.

Про  обійми,  я  ще  не  писала.
Як  бажаю  їх  серед  ночей.
І  багато  чого  не  сказала,
Про  тепло  твоїх  світлих  очей.

Мов  би  лід,  та  чомусь  обпікає,
Погляд  твій,  що  прикутий  бува.
Він  якусь  таємницю  ховає?
Розкажи  мені,  поки  жива.

Часом  хочу  до  тебе  торкнутись,
Але  страх  відбирає  можливість.
Вічно  думаю,  щоб  не  спіткнутись,
І  чекаю,  як  прийде  сміливість.

А  утім,  може  це  не  можливо?
Раптом,  доля  у  нас  не  одна?
Хоча  знаєш,  це  все  не  важливо,
Бо  без  тебе  я  буду  сумна.

Хай,  Боги  би,  від  нас  відцурались,
Чи  закрили  б  у  різні  світи.
Як  би  сильно  вони  не  старались,
Я  б  все  рівно  була  там  де  й  ти.

Бо  не  можна  того  відібрати,
Що  у  мене  в  душі  і  на  серці.
А  як  хтось  це  сховає  за  грати  -
Ти  зумієш  зламати  ті  дверці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2014


Не застрягай між небом і землею.

Не  відбирай  можливості.  Не  треба.
Не  забирай  у  мене  це  життя.
Якщо  захочеш  -  відведу  до  неба,
А  схочеш  -  покажу  і  забуття.

Якщо  впадеш,  то  рину  за  тобою,
Схоплю  за  руку  й  витягну  з  пітьми.
Ти,  хоч  секунду  проведи  зі  мною,
І  з  цеї  митті,  все  сповна  візьми.

Мене  ти  не  цурайся,  я  благаю.
А,  як  тебе  лякає  поряд  бути,
То  знай,  що  я  це  також  відчуваю  -
Довіру,  все  ж,  не  просто  повернути.

Не  покидай.  Від  чого  ж  ти  тікаєш?
Поглянь  -  я  не  завдам  для  тебе  болю.
Не  бійся,  що  колись  завідчуваєш,
І  відпусти  емоції  на  волю.

Не  варто,  в  собі,  рамки  будувати-
Вони  немов  стіна,  а  я  за  нею.
Тож,  як  прийде  можливість  політати  -
Не  застрягай  між  небом  і  землею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2014


"Грех"

Я  не  чиста,  и  больше  не  святая.
По-правде  говоря  -  совсем  грешна.
Тебе  я  не  понравлюсь,  вот  такая...
Безумная  -  лишь  изредка  нежна.

Забывшая  о  том,  что  было  важно,
Я  кинулась  из  пропасти  во  тьму.
И  в  тот  момент,  мне  не  было  так  страшно  -
Просто  лететь,  не  зная  почему.

О  смысле,  думать,  время  не  хватало,
И  не  было  желания  дышать.
Хотела  верить,  в  то,  что  я  летала!
Ведь,  не  смогла  падение  признать...

И  даже,  после,  -  все  же  не  жалела,
Не  думала  о  том,  что  потеряла.
Я  верила,  что  этого  хотела...
А  оказалось,  очень  низко  пала.

Вот  кто  бы  мог  подумать,  что  заплачу,
И  захочу  вернуть  все  время  вспять.
Но  даже  жизнь,  поставив  на  удачу  -
Нам  не  дают  прожить,  что-то  опять.

Мне  этот  грех  исправить  не  дано,
А  требовать  принять  меня  -  не  верно.
Но  я  прошу  об  этом,  все  ровно...
И  пусть  мое  желание  ,  лицемерно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523838
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 16.09.2014


"Я, спробую, довіритися знов"

Я,  спробую,  довіритися  знов,
І  хай  у  цьому  буде  моя  мука.
Але  не  перейти  нам,  той  розлом,
Якщо  не  протягнути  тобі  руку.

Якби  ж,  ти  тільки  знав,  як  це  лякає,
І  я  немов  би,  рину  у  пітьму.
А  біля  тебе,  що  мене  чекає?
Чи  не  залишиш  ти  мене  саму?

І  відповіді  я,  не  дочекаюсь,
Бо  це  не  можна  словом  описати.
Нехай,  я  попри  все,  іще  вагаюсь,
Але  ж  це  завжди  сташно  -  відчувати.

Пробач  мене,  що  я  не  довіряю,
І  підлості  шукаю  у  словах.
Здається,  що  повірити  бажаю,
Та  віру  ж,  не  утримаєш  в  руках.

Тепер  в  мені  живе  гірка  тривога,
Що  час  від  часу,  дурощі  шепоче.
Якби  ж  була  у  мене,  тільки  змога,
Дізнатись  чого  саме,  вона  хоче.

Та  попри  те,  що  я  тебе  лякаюсь,
Все  ж  спробую  довіру  збудувати.
І  з  часом,  я  колись,таки  дізнаюсь,
Чи  варто  було  знов  тебе  приймати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2014


Про втрачене, поему не напишуть.

Про  втрачене,  поему  не  напишуть.
Його  піснями,  вже  не  оспівають.
Як  той  непотріб,  десь  в  душі  залишать.
Але  уваги  більше  не  звертають.

Буває,  в  серці  щось  таки  заниє-
Немов  би  рветься,  замкнене,  на  волю.
Та  разом  з  ним,  ховаючи  надії,
Людина  вберегла  себе  від  болю.

Що  втрачене-  не  можна  воскресити,
Як  не  під  силу  й  повністю  забути.
Воно  є  тим,  що  звикли  ми  хотіти,
Та,  так  і  не  змогли,  його  здобути.

Душа  від  болю,  часом  аж  німіє,
І  лише  зі  сльозами  на  очах,
Людина  з  гіркотою  розуміє-
Вона  щаслива  в  втрачених  речах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2014


"Ми ціним світло, лиш коли стемніє"

Ми  ціним  світло,  лиш  коли  стемніє,
Й  радіємо  дощу,  коли  нема.
І  наша  доля,  певно  що,  німа  -
Усе  мовчить  й  на  серці  крижаніє.

Якби  ж  хто  міг  сказати:  "  Схаменіться!
Цінуйте  все,  не  тільки  при  потребі!"
Але  мовчать  Боги,  на  тому  небі,
Чекаючи,  хто  ж  буде,  їм  молиться.

Та,  щирої  мольби,  від  нас  не  чути,
Бо  ми  її  шепочем  лиш  тоді,
Як  постаєм  в  Верховноу  суді.
І  окрім  болю,  нічого  відчути...

А  потім  нас  запитують  про  все,
Що  за  своє  життя  ми  цінне  мали.
Чи  вдосталь  ми  коханих  обіймали?
Хто  на  могилу  квіти  принесе?

І  от  стоїш  ти,  пряд  зі  святими,
Упавши  на  коліна  й  тихо  плачеш.
Це  ллються  сльози,  за  усіма  тими,
Кого  ти  вже  ніколи  не  побачиш.

Бо  згадується  у  останню  мить,
Не  те,  що  ти  міг  добре  заробляти.
А  люблячі  й  ласкаві  батько  й  мати-
За  ними  твоє  серце  защімить...

Ти  будеш  гірко  вити  й  через  те,
Що  своїх  друзів  більше  не  побачиш.
Комусь,  чогось  ти  так  і  не  пробачиш...
Та  й  не  відчуєш  прощення  святе.

Отак  і  втратиш  ти  своє  життя,
Нікому  про  важливе  не  сказавши,
Бо  ти  прожив  його  чогось  чекавши,
Ну  а  тепер  поринеш  в  забуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520303
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.08.2014


Людські, слова і клятви - опустіли

Людські  слова  і  клятви  -  опустіли,
Як  той  непотріб,  ринули  в  пітьму.
І  я  запитую  людей:  "Чому?".
Всі  ж,  ніби,  жити  праведно,  воліли.

Завжди  кричали  про  якусь  мораль,
І  змушували  всіх  її  триматись.
А,  як  самі  гріху  змогли  віддатись,
То  лицемірно  шепотіли:  "Жаль...".

Людей  помилки,  більше  не  навчають,
Їх  душу  не  гризе,  палка  вина.
Вони  вже  звикли,  що  мораль  одна  -
За  всі  гріхи  їх  завжди  пробачають.

І  гордість,  вже  вважається  за  лихо.
Надмірна-  так.  А  в  міру  ж,  саме  те!
Без  неї  ми  поводим  себе  тихо,
Немов  забувши:  принципи-  святе!

Ми  плутаємо  слабкість  і  бажання,
Й  не  боримось  за  волю  і  права.
Зацикленні  на  почуттях  й  коханні,
Немов  би,  то  релігія  нова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517867
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2014


Ми в почуттях, не маєм розуміння

Ми  в  почуттях,  не  маєм  розуміння,
Й  тому  порада  в  мене  є  одна-
Не  віддавайтеся  комусь  сповна,
Яке  б  там  не  було,  у  вас,  тяжіння.

Емоції  і  почуття  -  прекрасні,
Та  їх  краса,  тримається  лиш  митті.
А  більшість  часу,  всі  вони  не  ясні,
Такий  от  парадокс  у  цьому  світі.

Бо  те,  що  дозволяє  нам  літати,
Зненацька  може  й  відібрати  крила.
У  "світлої  любові"-  темна  сила:
То  кидати  униз,  то  окриляти.

Кохання  виправдовує  всі  вчинки,
Які  ж  воно  саме  і  спонукає!
З  коханими  рахуємо  хвилинки-
Хоча  любов  нам  вічність  обіцяє...

Тож,  ви  приймайте,  що  любов  несе,
Та  цілим  світом,  не  робіть  людину.
Бо  як  піде  вона  в  лиху  годину,
Ви  разом  з  нею  втратите  усе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517660
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2014


Ніхто, нікого, вічно не чекає

Ніхто,  нікого,  вічно  не  чекає-
Бо  це  буває  тільки  у  книжках.
Чи  то  в  словах,  таке  іще  буває?
Та  в  чому  хочеш!  Лиш,  не  в  почуттях...

І,  як  про  це  задуматись,  здається,
Що  потрапляєш  у  минулий  час-
Коли  любов  була  єдиний  раз.
Бо  тільки  для  одного  серце  б'ється.  

Раніше,  люди  більше  цінували,
Щось  вічне,  щось  духовне  і  святе.
Бувало,  що  самі  не  обирали,
А  що  ж  поробиш?  Діло  не  просте.

Невже  щоб  знову  цінувати  душу,
Нам  треба  відчувати  її  втрату?
Щоб  під  вінець,  не  йти  від  слова  "мушу",
І  через  гроші  не  вчиняти  зраду.

Ми  ніби-то  любити  розівчились,
Хоч  про  кохання  й  мріємо  сповна...
І  в  цьому  тільки  наша  є  вина,
Що  в  розвитку  чуттєвому  спинились.

І,  як  шкода,  в  словах,  не  передати,
Та  вже,  навіть  мала  дитина  знає-
"Нам  не  потрібно  більше  відчувати.
Пізнає  болю,  той,  хто  покохає".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2014


Ты похожа на жителя Рая - Разве можно тебя не любить?

Ты  какая-то  неземная  -
Не  такая,  какой  надо  быть.
Ты  похожа  на  жителя  Рая  -
Разве  можно  тебя  не  любить?

Ты  взираешь  на  мир,  глазами,
Что  сияют,  как  солнца  блик.
Будешь  ли,  ты,  со  мною  годами,
Или  в  высь  улетишь  за  миг?

Если  б  ты  понимала,  как  страшно,
Каждый  раз,  прикасаться  к  тебе.
И  с  желаньем,  бороться  отважно,
Утоляя,  что  грешно,  в  мольбе.

А  бывает,  что  темной  ночью,
Я  совсем  не  способен  спать.
Нас  с  тобой  разорвут  на  клочья,
Если  стану  тебя,  я  ласкать?

А  с  утра  по  спине  холодок,
Когда  небо-  залито  светом.
Много  слов,  но  один  лишь  итог-
Наши  чувства  с  тобой,  под  запретом.

Ведь  какая-то,  ты  неземная  -
Будто  можешь  сама  летать.
Так  похожа  на  жителя  Рая-
Жаль,  но  мне,  к  небесам,  не  достать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514540
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.07.2014


О нашем столетии.

Когда-то  люди  создавали  вещи,
И  восхищались  Богом  и  душой.
Они  творили  то,  что  будет  вечно.
А  что  теперь,  вселенная,  с  тобой?

Вот  и  пришло  столетие  разврата,
В  котором  все  создания,  грешны.
Наверное,  для  мира,  мы  утрата  -
Ни  то  порочны,  а  ни  то  нежны.

Мы  умудрились  мучатся  от  скуки,
Имея  все,  что  можно  захотеть!
А  если  накрывает  от  разлуки-
Мы  думаем:  "Кого  бы  поиметь?".

У  нашего  столетия  столько  боли,
Но  мы  все  принимаем  так  как  есть.
Ценя  безмерно  преданность  и  волю,
Но  очень  обесценивая  честь.

Лишь  изредка  о  чувствах  вспоминая,
Мы  топим  одиночество  в  спиртном.
Что  будет  завтра-  никогда  не  знаем.
Да  и  зачем,  нам,  думать  на  потом?

Наш  век,  не  будет  славен,  от  открытий,
И  врятли  кто,  поставит  нас,  в  пример...
Но  спору  нет-  наш  век,  полон  событий,
И  в  этом  всем,  по-центру  -  человек.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512512
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.07.2014


"наші мрії, так рідко збуваються"

Наші  мрії,  так  рідко  збуваються,
І  чудес  в  цьому  світі  не  має-
Щось  пройде,  щось  осадком  зостанеться,
Та  людина  усе  забуває...

Часом  думаєш:  "Буде  по-іншому,
Бо  в  моєму  житті  все  не  так."
І  не  те,  щоб  я  вірила  гіршому-
Та  життя,  не  солодке  на  смак.

Так,  у  світі,  усе  -  не  однакове.
Та  чи  є  особливі  у  нім?
Ті,  що  з  горя  ніколи  не  плакали,
І  не  бачили  пасмурних  днів?

Вся  трагедія  в  тім  заключається,
Що,  як  сильно  би  ми  не  хотіли  -
Та  закони  життя  не  міняються,
І  хто  б  знав,  чим  ми  їх  заслужити!

Треба  просто,  нарешті  змиритись,
З  тим,  що  "перше"  -  не  завжди  "останнє".
І  якщо  невзаємно  влюбитись  -
Не  пізнаєш  віддачі  кохання.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2014


"Ти віриш, що закоханність- прокляття?"

Ти  віриш,  що  закоханість  -  прокляття?
Воно  ж  приходить  завжди,  не  в  той  час.
Розпалює  у  серці  нам,  багаття,
І  безкінечно  довго  губить  нас.

Любов,  тебе,  від  пекла  не  врятує,
Бо  покохавши,  думаєш  про  гріх.
Шепоче  ревність:"Хто  ж  її  цілує?
Чи  цілувати  я  б  її,  так,  зміг?"

І  розум  більше  не  тобі  належить,
Прокляте  серце,  полонить  його.
Лиш  "нею",  всі  думки  тебе  обмежать,
Лише  "вона"  є  сенс  життя  твого.

Забудеш,  навіки,  про  все  логічне,
У  голові  хаос-  думки  й  бажання.
Скажу  по-правді,  зовсім  не  магічне,
Оце  прокляття  з  назвою-  кохання.

Воно  немов  підсадить  на  наркотик,
Якого  тобі  завжди  буде  мало  -
Це  до  коханої  миттєвий  дотик,
Торкання  губ,  і  все,  душа  пропала.

І  з  кожним  днем,  захочеш  мати  більше,
В  обійми  взяти  все  її  тепло.
І  так  тобі  ставатиме  все  гірше...
З  прокляттям  цим  вже  людство  полягло.

Закоханість-  не  подарунок  Раю,
Бо  в  ній  солодкий  гріх  і  забуття.
Спитай  себе  "Я  це  прокляття  маю?",
І  будь  готовим  втратити  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2014


"Потаємні бажання"

Розкажи  мені  про  ті  бажання,
Що  ти  мав  за  все  своє  життя.
Це  буде  таке  мені  зізнання-
Визнання,  що  я  вже  не  диття.

Уяви,  що  ми  лиш  на  одинці,
Поряд  тільки  темрява  й  зірки,
Повністю,  віддайся  цій  хвилинці,
Я  ж  тобі  віддамся  залюбки.

Доторкнись  до  мене  без  вагання,
Шепотом  моє  ім`я  промов.
І  нехай  пізнаю  я  кохання,
Доведи  мені  свою  любов.

Серед  тиші  стогін  пролунає-
Він  зірвався  з  моїх  губ,  та  стих.
А  бажання  тільки  наростає,
Як  мене  ти  звабити  вже  встиг?

Я  колись  не  буду  так  боятись,
Твого  погляду,  й  своїх  думок.
Як  зуміла  в  тебе  закохатись,
То  зроблю  й  такий,  з  тобою  крок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508828
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.07.2014


"Коли потрібно відпустити…"

Чи  я  хочу  прощатись?  Не  бажаю  -повір.
І  на  віки  б  з  тобою  лишилась.
Та  усе  має  час,  і  пробач,  за  докір,
Через  тебе  я  й  так  зупинилась.

Ніби  все  неживе,  і  без  руху  стоїть,
Тільки  темрява,  поряд  зі  мною.
А  у  мене  на  серці,  мов,  камінь  лежить.
Я  сама,  але  ніби  з  тобою.

Так,  здавалось,  що  завжди  зі  мною  ти  був,
Але  виявилось,  це  обманом.
Ти  мене  не  згадав,  і  хоча  й  не  забув,
Але  часто  і  болісно  ранив.

І  за  те,  що  роблю,  хоч  і  дуже  люблю...
Я  готова  себе  проклинати.
Але  правда  у  тім,  що  хоч  я  і  молю....
Ти  не  зможеш  мене  покохати.

І  нехай  мені  боляче  буде  душевно,
Розум  каже-  пора  відпускати.
Це  єдине  у  чому  я  зараз  ще  певна,
Із  тобою  мені  не  літати.

Поки  тішусь  надіями  й  вірою,
Я  не  зможу  життя  відчувати.
Далі  рухатись,  спробую  силою,
Так  і  зможу  тебе,  розкохати.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2014


Чому я не бажаю простоти?

Чому  я  не  бажаю  простоти?
Звичайних  днів  і  не  складних  відносин.
Можливо,  що  причиною  є  ти?
Чи  то  боги  в  яких  ми  щастя  просим?

Твоя  душа  заплутана  і  темна,
І  правду  в  ній  так  важко  відзнайти.
Шукати,  щось  в  собі,  таки  даремно,
Що  можна  там  знайти,  крім  самоти?

Всім  у  житті  потрібне  щось  хороше,
Незмінне  й  вірне  -  те  що  не  покине.
А  що,  як  я  без  складнощів  не  можу?
Мені  не  треба,  гарної  людини.

Для  мене  ідеальне,  не  добро.
А  крихта  божевілля  й  крапля  болю.
Щоб  втримати  мене  хоч  щось  могло,
Я  маю  відчувати  свою  волю.

У  цьому  й  певно  всі  мої  невдачі-
Я  не  тримаю  тих  хто  в  мене    є.
Бо,  що  далось  нам  просто  -  не  гаряче.
А  я  шукаю  полум`я  своє.

Любов  нас  не  повина  зігрівати,
А  ніжність  має  бути  не  проста.
Кохання  має  палко  обпікати,
Тоді  і  пристрасть  буде  саме  та.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2014


Давайте жити поки молоді

Давайте  жити  поки  молоді,
І  жаром,  кров  у  венах,  обпікає.
Бо  довжину  життя,  ніхто  не  знає,
І  що  чекає  нас  у  забутті.

Давайте  позриваємо  кайдани,
Які  не  дозволяють  нам  іти,
І  не  дають  нам  досягти  мети  -
Рубаючи,  на  серці  нашім  рани.

А  ще,  потрібно  побороти  страх,
І  не  важливо,  що  являє  він.
Зітріть  його  у  попіл,  знищіть  в  крах.
Не  дайте  йому,  вас  забрати  в  плін.

Усе  про  що  ви  мрієте-  здійсніть.
Живіть  ніби  немає  більше  "завтра".
Нехай  керує  вами  тільки  правда,
А  ще  не  бійтесь  почуттів-  любіть.

Запам`ятайте,  що  можливо  все.
Бо  навіть  те,  що  казкою  здавалось,
Колись  із  кимісь,  а  таки  ставалось-
Хто  ж  зна  куди  життя  вас  понесе.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507561
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2014


Мне кажется, прошло уже сто лет

Мне  кажется,  прошло  уже  сто  лет,
С  того  момента,  как  я,  вам,  писала.
И  как  с  любовью,  нежно  сочиняла,
На  каждое  письмо,  вам  свой  ответ.

А  впрочем,  кто  считает  эти  дни?
Они  для  нас,  проходят  незаметно-
Осуществляя  все  что  так  заветно,
И  хороня,  плохое  за  огни.

И  все  же,  я  решила  поделиться,
Доверить  -  что  хорошее,  что  нет.
Надеюсь,  это  будет  не  во  вред-
Но,  не  дай  Бог,  мне  снова  так  влюбиться!

Мой  друг,  я  вас  конечно,  не  забыла.
И  хоть,  теперь  не  часто  вам  пишу.
Но  кроме  всего  прочего,  скажу-
Что  до  безумства,  я  тогда  любила.

Советую  вам,  сердцем  не  болеть-
Молите  духов,  чтобы  не  влюбиться.
От  этого  не  знают  как  лечиться.
Ведь  сами,  потом,  будете  жалеть!

А  на  прощание,  знайте-  я  не  злюсь,
И  не  смотря  на  прошлое,  скучаю.
Бывает  вечерами  вспоминаю,
Но  только,  больше,  не  за  вас  молюсь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507266
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.06.2014


"До неба"

Милуйтесь  небом,  бо  воно  прекрасне,
Буває  чисте,  а  бува  що  й  ні.
Та,  навіть  уночі,  воно  не  гасне-
Його  вкривають  зоряні  вогні.

Є  в  ньому,  щось  таємне  і  безмежне  -
В  його  глибинах  зупинився  час.
А  ще,  величне  небо  -  незалежне,
Його  свобода  в  кожному  із  нас.

Здається,  небеса,  ті  ж  самі  люди,
Від  люті  -громом  б`ють,  дощем  ридають.
І  обіймають  Землю  звідусюди,
Немов  би  від  самотності  тікають.

Любіть  блакитне  небо,  в  теплу  пору,
Чи  то  укрите  хмарами-  любіть.
І  часом,  погляд  свій,  здіймайте  вгору,
Поринувши  у  небо  хоч  на  мить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506131
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.06.2014


Якщо не віриш - то не вір

Якщо  не  віриш  -  то  не  вір.
Не  змушуй  себе,  поряд  бути.
Немов  у  клітці  дикий  звір,
Що  волю  прагне  позабути.

І  тихо  стогне  в  самоті,
Від  болю,  що  несуть  кайдани.
Але  ж  вони  уже  не  ті,
І  зажили  на  серці  рани.

Якщо  не  любиш  -  не  люби,
Бо  вже  не  зможеш  полюбити.
Якщо  одразу  не  зумів  -
Не  заважай  людині  жити.

Вона  ж  сама  буде  не  в  змозі,
Розстатись  з  тим,  що  так  бажає.
То  ж,  не  проводь  її  в  дорозі.
Де  шляху  того,  вже  не  має.

Якщо  не  хочеш  -  не  бери,
Бо  це  для  тебе  мало  значить.
І  що  не  бажане-  спали.
За  це,  тобі,  життя  віддячить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503781
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2014


Лист до тебе…

Якби  ж,  я  знала,  що  тобі  сказати,
То,  певно,  написала  би  листа.
Про  те,  як  сильно  можу  сумувати,
І,  як  мені  шкода,  що  я  не  та.

А  знаєш,  дні  розлуки,  не  рахую,
Та  пам`ятаю  день,  коли  це  сталось.
Ще  уявляю,  як  тебе  цілую  -
Так  забуваю,  що  сама  зосталась.

А  що  між  нами  взагалі  було?
Лиш  мій  самообман  і  забуття.
Я  знала  -  так  тривати  не  могло,
Тому  й  пішла,  сама,  з  твого  життя.

Чи  я  про  це  шкодую?  Певно  ні.
Бо  марно  шкодувати  про  цю  втрату.
Але  палає  серце  у  вогні,
І  не  пробачить  розуму  ту  зраду.

Бо  попри  те,  що  я  все  розуміла,
Сердечку  не  накажеш  розлюбити.
І  хоч  душою,  цього  й  не  хотіла,
Та  розум  наказав  тебе  лишити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2014


Ми ж вас не катували й не губили

Ми  ж  вас  не  катували  й  не  губили,
І  прапор  ваш  не  піддали  вогню!
Нехай,  як  брата,  ми  вас  не  любили,
Та  хіба,  брат,  почав  би  цю  війну?

Невже  усе  зумовлено  речами,
Яких  бракує  особисто  в  вас?
Ми  ж  за  свободу  -  не  спимо  ночами.
Ви  хочете  її  забрати  в  нас?

Чи  може  діло  тут,  в  самовіддачі?
Ми  ж  не  жаліємо  свого  життя.
Й  коли  на  Украні,  діти  плачуть,
Йдемо  в  вогонь  і  бій,  без  каяття.

Що  саме  породило  ворожнечу,
Й  чому  так  просто  ви  це  прийняли?
Для  ворога  ви  влаштували  втечу,
А  ми  в  той  час  боролись,  як  могли.

Ми  більш  не  маєм  права  відступати,
Як  не  здалась  та  сотня  чоловік.
За  волю  ми  готові  воювати,
Ми  й  так  її  виборюємо  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498412
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 12.05.2014


Людей, не може зрадити країна.

Людей,  не  може  зрадити  країна.
Країну  ж,  може  зрадити  народ.
Вона  для  нас,  завжди  ,  одна-єдина.
Це  ми  її  лишаєм  в  час  негод...

І  не  спроста  зоветься  "Батьківщина",-
Те  місце,  що  дало  нам,  дім  і  кров.
Єдиний  рід-  Єдина  Україна.
Хіба  важливо  скільки  в  ній  є  мов?

Держава  для  народу-  рідна  мати,
В  якої  безліч  дочок  і  синів.
Хай  діти  ладні,  долю  обирати,
Але  ж  не  в  змозі  обирать  батьків.

Ми  можемо  втекти  під  час  негоди,
Й  шукати  щастя  десь  на  чужині.
Та  це  це  змінить  нашої  породи,
Ми  України  дочки  і  сини!

Ми  можем  розселитися  по  світу,
Чи  зовсім  відійти  у  забуття.
Для  України,  всі  ми  рідні  діти.
Вона  мов  мати,  нам  дала  життя.

Однаково  всіх  любить  Україна  -
І  схід,  і  захід,  і  південний  Крим.
Не  зраджує  народ  іх  Батьківщина,
Вона  в  його  душі,  і  завжди  з  ним.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495158
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.04.2014


Свідомий вибір - це найважливіше

Свідомий  вибір-  це  найважливіше,
Як  чистий  розум,  вище  за  любов.
Ми  маєм  в  правду  вірити  сильніше,
Навіть,  якщо  від  неї  стигне  кров.

Часом,  від  болі  чи  важкої  втрати,
Ми  хочем  від  реальності  втекти.
Будуємо  з  ілюзій  собі  грати,
І  думаєм,  що  там  нас  не  знайти.

Та  річ  у  тім,  що  біжучи  від  болі,
Ми  тільки  лиш  полегшуєм  життя.
І  разом  з  тим,  втрачаєм  краплі  волі,
Бо  забуваєм  що  є  -  каяття.

Звісно,  простіше,  від  проблем  тікати,
А  від  душевний  мук,  відволікатись.
Але  ж  із  цим  ми  стали  забувати,
Що  від  реальності,  не    заховатись.

Що  б  там,  не  сталось  в  нашому  житті,
Ми  маєм  це  прийняти  й  побороти.
І  не  шукати  правди  в  забутті,
Життя  ж  свої  не  збавить  обороти.

Не  варто  всі  проблеми  уникати,
Вони  ж  не  зникнуть  без  твого  втручання.
Собі  скажи,  що  сможеш  їх  здолати.
Бо  тут  слова  сильніші  за  мовчання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475398
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.01.2014


Мы часто верим, реже - доверяем

Мы  часто  верим,  реже  -  доверяем,
И  разница  великая  есть  в  том.
Мы  верим  даже  тем,  кого  не  знаем,
Но  только  доверяя,  пустим  в  дом.

Для  веры  в  человека,  что  нам  надо?
Не  знать  его,  а  знать  какой  он  есть.
Бывает  посидишь  секунду  рядом,  
И  уже  видишь  в  человеке  честь.

С  доверием  так  просто  ведь  не  будет.
Его  проверить  может  только  время.
И  если  человек  нас  вдруг  осудит,
Лишь  нам  нести  в  подальшем  это  бремя.

Мы  доверяя  душу  открываем.
И  вот  загвоздка  в  том  лишь  постает,
Что  доверяя  мы  еще  не  знаем,
Ведь  может  человек  нас  предает?

И  вот  теперь  нам,  все  что  остается,
Со  всей  душою  в  человека  верить.
Доверие,  как  сердце,  тоже  бьется,
Только  его  биение  не  измерить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472935
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.01.2014


Коли ми помиляємось.

Я  тільки  нещодавно  зрозуміла,
Наскільки  помилялася  в  речах.
І  як  поводила  себе  невміло.
Якою  я  була  в  твоїх  очах.

Не  вірила  усім  твоїм  словам,
Хоч  може  вони  й  правдою  були.
Не  довіряла  я  твоїм  рукам,
Немов  вони  чуже  життя  взяли.

І  ні  на  мить  не  припускала  того,  
Що  ти  лише  зі  мною  справжнім  був.
А  в  серце,  не  пускав,  більше  нікого,
І  в  глибині  душевній,  не  тонув.

Я  впевнена  була,  що  ти  черствий,
Немов  би  серце,  з  каменю  звели.
Але  хіба,  насправді  ти  такий?
І  з  чого  взятись  ці  думки  могли?

Я  ще  не  можу,  впевнено  сказати,
Що  ти  не  той  яким  мені  здаєшся.
Хотіла  б  з  тебе  маску  я  зірвати,
Але  у  цьому  ти  не  піддаєшся.

Проте,  тепер,  я  покладусь  на  тебе,
І  спробую  повірити  словам.
Бо  інколи  не  видно  в  зорях  неба,
Але  ж  воно  належить  тим  зіркам.

І  той  хто  вік  мовчав,  ще  не  німий.
А  обіймають  не  завжди  коханих.
Якщо  з  тобою,-  ще  не  значить  "твій".
І  серед  всіх  гостей,  так  мало  званих.

А  значить,  хто  любов  не  проявляє,
Ще  не  завжди  у  серці  є  пустим.
Нам  розум  інколи  не  дозволяє,
Лише  за  серцем  слідувати  тим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2014


Не маючи нікого…

Ми  прагнемо  життя,  найбільш  з  усього.
Але  як  важко  жити,  не  маючи  нікого.
Ламаєм  все  що  є  щоб  виживати,
Та  для  життя  потрібно  лиш  кохати.

І  навіть  в  ті  моменти  як  здається,
Що  серце  більш  ніколи  не  заб`ється,
І  краще  б  нам  самотніми  зостатись,
Насправді  це  пора  щоб  закохатись.

Самотньою  людина  помирає,
Та  як  ж  ти  сам  залишишся  в  Раю?
Кохання  ж  тут  усіх  оберігає.
Тож  я  тепер  тебе  лише  молю.

Для  мене  не  існує  більше  бога,
Він  сотні  раз  від  мене  відрікався,
Якби  ж  була  у  мене  тільки  змога,
Я  б  все  зробила  щоб  ти  закохався.

Продала  б  душу,  за  дарма  б  віддала.
Нехай  би  після  смерті  були  й  муки!
Але  зате  я  б  знала,  що  кохала.
І  відчувала  твої  теплі  руки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472689
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2014


Коли ти не чекаєш.

Ми  не  шукали,  але  все  ж  знайшли,
Оте,  що  не  можливо  відшукати.
По  різним  тропам,  одиноко  йшли,
Не  знаючи,  що  зможемо  це  мати.

Чужі  і  дикі,  часом  без  мети,
Блукали  серед  тих,  кому  не  треба.
Та  якось,  ми  дісталися  сюди,
Де  чисте  поле  і  зіркове  небо.

І  саме  тут  зійшлися  дві  дороги,
Які  різнились  ніби  день  і  ніч.
Вони  злились  і  хоч  були  й  пороги,
Ми  їх  минали  разом,  пліч-о-пліч.

Не  без  страждань  і  болі,  й  часом  муки,
Ми  стали  тими,  ким  ми  зараз  є.
Два  серця,  що  крізь  темряву  розлуки,
Розгледіли  те  рідне  і  своє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2014


Про них, ніхто не чув, ніхто не бачив.

Про  них,  ніхто  не  чув,  ніхто  не  бачив.
Ніхто  не  знав-  а  значить,  не  жалів.
Їм  долю,  певно,  бог,  таку  призначив,
Та  навіть  сам  всевишній  не  поміг.

Для  них,  не  було  шансу  воз'єднатись,
У  них  забрали  все-  навіть  життя.
Вони  не  мали  б  разом  покохатись,
Та  закохались  і  без  каяття.

Напевно,  щось  у  всесвіті  зламалось,
І  долі  їх  злилися  у  одну.
До  цього,  їм  нічого  не  бажалось,
А  разом,  були  згодній  й  на  війну.

Усі  гадали-  дівчинка  свята,
А  хлопець  без  душі,  мов  сатана,
Хоч  з  іншими  ця  дівчина  не  та.
Лиш  він  побачив  хто    була  вона.

Від  них,  всі  боги,  разом  відвернулись.
Закохані  не  вірили  богам.
Її  коліна  раз  лише  зігнулись,
Стікали  сльози  навіть  по  ногам.

"Я  вас  молю  -  нехай  живе  коханий,
Без  нього  я  помру  на  самоті,
І  сенс  життя  буде  мені  незнаний..."
Та  знали  всі-  ці  діти  не  святі.

І  на  її  молитви  відзиватись,
Ніхто  з  богів  уже  не  захотів,
Їм  не  судилось  було  закохатись,
Ніхто  у  світі  цього  не  волів.

Життя  пішло  з  останнім  поцілунком,
І  жар  кохання,  полум'ям  затих.
Для  двох,  кохання  це  було  дарунком.
А  для  людей,  прокляттям  було  в  них.

Всі  думали,  це  боги  розізлились,
Що  в  тих  серцях  немає  місця  їм.
І  грішники  коханням  своїм  вбились,
Але  не  зрозуміти  все  чужим...

Закоханні  відмовились  від  змоги,
Одне  від  одного  далеко  бути,
Вони  самі  зріклися  того  бога,
Щоб  про  свою  любов  не  позабути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472293
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2014


Ми вже так часто змінюємо маску.

Ми  вже  так  часто  змінюємо  маску,
Що  забуваєм  ким  насправді  є,
І  так  наївно  віримо  в  ту  казку,
Що  важко  зрозуміти  де  ж  своє.

Бажання  жити  –  більш  не  грає  ролі,
Цінують  люди  лиш  свої  думки.
І  хоч  бояться  жити  серед  болі,
Але  завдати  біль-це  залюбки.

Ми  вже  забули,  як  треба  любити,
Не  памьятаєм  що  таке  життя.
Бо  попри  все  ми  ладні  відпустити,
Та  не  відчути  й  тіні  каяття.

Невже  для  нас  отак  усе  скінчиться?
Ми  будем  в  масках,  та  без  почуття,
Помре  надія,  що  любов  здійсниться.
І  ми  підем  назавжди  із  життя?

Але  ж  я  так  багато  не  пізнала.
Ні  благородства,  ні  твого  тепла.
Кохання  також  ще  не  відчувала,
Не  врятувала  тих  кого  могла..

Тож  від  тепер  я  не  боюся  болі!
В  моєму  серці  буде  віра  знов,
Вже  досить  нам  не  знати  тої  волі.
Ми  й  так  занадто  стримуєм  любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2014


Буває, в світ приходять такі люди…

Буває,  в  світ  приходять  такі  люди,
Що  були  немов  цілим,  але  з  часом,
Їх  роз'єднали  і  дали  забути-
Що  добре  може  бути  їм  лиш  разом.

Не  в  кожного  така  є  половина,
Є  ті,  кому  це  просто  не  дано...
Проте  не  розуміє  це  людина,
Й  шукає  свою  долю  все  одно.

А  якось  так  буває,  що  нічого,
Нам  не  приносить  радості  в  житті,
Насправді  ж  це  немає  саме  того,
Без  кого  ми  завжди  у  самоті.

Це  не  про  дружбу,  ненависть  й  любов,
Ці  почуття  не  раз  дано  пізнати,
І  хай  від  них  горить  у  венах  кров,
Та  це  не  з  ними  нам  дано  літати.

І  назви  почуття  це,  ще  не  має,
Бо  рідко  зустрічається  в  наш  час,
Як  хто  його  зустріне  -  то  впізнає,
І  впевниться  у  ньому,  ще  не  раз.

Спочатку  можем  ми  не  зрозуміти,  
Яким  же  почуттям  ми  оповиті.
Немов  так  сильно  почали  любити,
Але  ж  гадали,  що  любов'ю  ситі.

А  потім  здасться,  що  більше  не  треба,
Нам  цю  людину  бачити  чи  знати,
Але  без  неї  вже  не  видно  неба,
Бо  саме  з  нею  ми  могли  літати.

І  хоч  би  сотні  раз,  ви  розійшлися,
Вас  доля  буде  зводить  разом,  знову,
Бо  ваші  душі  у  одну  злилися,
Не  дивно,  що  знайшли  ви  спільну  мову.

І  кожен  з  вас,  колись  знайде  кохання,
і  друзів  має  також,  кожен  з  вас,
Та  бути  разом-  не  пройде  бажання,
Воно  так  глибоко  сидить  у  нас.

З  людиною  цією  ви  щасливі,
Вам  просто  бути  поряд,  вистачає.
Про  речі  що  для  вас  такі  важливі,
Навіть  без  слів  людина  ця  вже  знає.

Це  почуття  ще  більше  за  кохання,
Бо  у  коханих  сумніви  постійні,
І  це  не  дружба.  Дружба  -як  змагання,
Де  переможці,  ті  хто  більш  надійні.

Це  почуття,  не  можна  описати,
Воно-надія,  віра,  сенс  життя.
Його  лише  потрібно  відчувати,
І  берегти  немов  своє    диття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2014


А. П.

І  вперше,  ранок  був  йому  невтішним...
Він  думав  все  вночі  перемінилось,
А  правда  в  тім,  що  став  цей  хлопець  грішним,
А  грікота  -  що  серце  зупинилось.

Життя,  ніби,  звелося  до  простого,
Якщо  когось  він  захотів  -  то  брав.
І  хлопець  не  помітив,  що  нікого,
Потрібного,  насправді  ще  не  мав.

Здавалось,  він  помер  -  та  все  ще  жив,
Втішаючи  усі  свої  бажання.
Прекрасний  зовні  -  він  у  серці  гнив,
Грішив,  щоб  вдовільнитись.  Без  кохання.

І  з  часом  він  зумів  переконатись,
Що  це  для  нього  правильне  життя  -
Коли  з  чужими  душами  міг  гратись,
А  потім  викидати,  як  сміття.

Тож,  мав  усіх  -  але  не  мав  нікого,
І  це  насправді  все  обманом  є.
Бо  вірити  у  це,  просто  убого,
Не  знаючи  із  всього,  що  ж  твоє.

Закритись  від  усіх-не  сила  волі,
Це  страх,  що  твоє  серце  розіб'ють.
А  так,простіше  скритися  від  болі.
І  думати,  що  більш  тебе  не  вб'ть.

Але  ми  всі  від  цього  помираєм,
І  справжня  сила,  в  тім,  щоб  це  прийняти,
І  мужність  в  тому,  коли  ми  вже  знаєм,
Як  боляче  насправді  покохати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2014


А я тебе, напевно, ще й не знаю…

А  я  тебе  напевно,  ще  й  не  знаю,
Та  ми  вже  не  зустрінимось  в  житті.
Бо  я  клянусь,  що  більш  не  покохаю,
Й  залишуся  одна  на  самоті.

Якщо  з  тобою,  навіть  і  судилось,
Пізнати  нам,  всі  почуття  святі.
Я  так  зроблю,  щоб  серце  зупинилось,
Залишившись  в  німому  забутті.

Пробач,  та  я  тебе  не  приласкаю,
Не  поцілую  і  не  обійму.
Серед  людей  обличчя  не  впізнаю,
Прошу,  не  злись  і  не  питай  чому.

Я  ще  не  знаю  як  ти  виглядаєш,
Та  й  ти  не  встиг  мене  іще  пізнати.
І  це  все  добре,  що  не  покохаєш,
Не  спробуєш,  зі  мною  політати.

Я  не  змогла  на  тебе  дочекатись,
Не  витримала  тиску  почуттів.
Собі  вже  не  дозволю  закохатись,
Хоч  як  би  сильно  ти  цього  хотів.

І  рішення  моє  напевно  гріх,
Якби  ти  зрозумів,  що  я  обрала.
Та  полюбити  ти  мене  не  встиг,
Тобто,  не  знаєш,  що  я  відібрала.

Ось  так  я  хочу  долю  надурити,
Закривши,  почуття  усі  в  собі.
Ніколи  щоб  нікого  не  любити,
Шкода,  не  зрозуміти  це,  тобі.  

Пройдуть  роки,  і  ти  когось  пізнаєш,
Подумаєш,  що  це  ота  любов,
Але  насправді  ти  не  покохаєш,
Хоч  намагатимешся  знов  і  знов.

А  все  тому  що,  я  така  слабка,
Зламалась,  ще  до  зустрічі  з  тобою,
Тому  і  доля  в  нас  буде  гірка,
Тобі  вже  не  зустрітися  зі  мною.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471727
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2014


Що для зірок лиш мить - для нас життя.

Затримайся  зі  мною,  лиш  на  мить.
Лиш  на  секунду  зіркового  часу,
Нехай  між  нами,  все,-  ще  закипить.
Та  не  відразу,  все  ще,  не  відразу.

Хочаб  на  долю  миті,  зупинись,
Лиш  на  секунду  дай  себе  відчути.
На  мене,  раз  єдиний,  обернись,
Щоб  з  твоїх  уст,  своє  ім'я  почути.

Затримайся  зі  мною,  лиш  на  мить.
Чи  не  замало  буде  для  нас  часу?
Лиш  мить,  і  це  кохання  догорить,
Та  чи  займеться  цей  вогонь  одразу?

Побудь  зі  мною,  ту  єдину  мить,
Отой  лиш  час,  що  для  зірок,  сміття.
За  ту  секунду  хай  любов  горить.
Що  для  зірок-лиш  мить,  для  нас-  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2014


Жив і не чекав.

Крізь  темні  ночі  і  яскарві  дні,
Я  йшов  один,  не  маючи  опори.
Усе  було,  немов  би  ,  у  пітьмі.
Не  розумів-  чи  щастя  це,  чи  горе.

Я  йшов  невпинно  -  жив  і  не  чекав,
Що  хтось  мене  триматиме  за  руку.
А  що  чекати?  Я  ж  бо  не  кохав.
Зате  й  не  відчував  якусь  розлуку.

Не  зупинявся,  навіть  якщо  треба.
А  за  для  кого,  зупинятись  мав?
Я  йшов  вперед  бо  бачив  синє  небо,
І  горизонту  іншого  не  знав.

Гадав,  що  так  і  буде  до  кінця,
Один  лиш  я  і  наді  мною  небо.
Не  хвилювався,  що  ламав  серця.
Бо  ті  серця,  мені,  не  були  треба.

Та  якось  я  спіткнувся  на  дорозі,
Отій,  що  зветься  шляхом  по  житті.
І  зрозумів-  піднятися  не  взмозі,
А  хто  поможе?  Я  ж  на  самоті.

І  як  уже  зібрався  із  думками,
Що  це  отак,  закінчу  я  життя.
Тендітно,  хтось,  обвів  мене  руками,
І  обійняв,  без  долі  каяття.

Чи  не  вона  забрала  моє  небо?
Тепер  зі  мною  були  зорі  й  ніч.
Та  страху  не  було-  так  було  треба,
Аби,  ми  з  нею,  були  пліч-о-пліч.

А  я  мовчав  -боявся  відлякати,
І  янгол  раптом  зникне  й  полетить.
Невже  оце  і  значить  покохати?
Коли  у  серці  все  немов  кипить.

Я  в  мить  забув,  як  жив  до  цього  часу.
Вона  заполонила  всі  думки.
Та  я  ж  не  покохав  її  відразу,
На  цю  любов,  пішли  цілі  роки.

Мій  янгол,  довгий  час  літав  зі  мною,
Вона  і  є  ті  сині  небеса.
Та  я  й  не  помічав  її  такою,
Не  головним  для  мене  є  краса.

Я  зрозумів,  що  це  моя  любов,
Коли  вона  зуміла  в  мить  піднятись.
Від  ран,  що  я  наносив,  знов  і  знов.
До  поки  в  неї,  зміг  я  закохатись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2014


Сталинград

Сколько  раз  я  теряла  тебя  -  и  не  счесть,
Сколько  раз  я  с  тобою  прощалась.
Где  теперь  же,  мой  милый  и  ласковый,  есть?
За  которого  жизнью  ручалась.

Мы  прошли  всю  войну,  без  печали  и  слез  –
Не  утративши  веры  в  друг  друга.
Мы  не  знали  объятий  и  радости  грез,
Я  была  -  боевая  подруга.

Не  любили,  сначала,  что  вместе  пришлось,
Воевать,  каждый  день,  без  оглядки.
Но,  другого,    из  тысяч  солдат,  не  нашлось,
Что  принял  бы  мои-то  повадки.

Помню,  будто  сейчас,  как  мне  раны  латал,
Или  как  без  воды  помирали.
Мы  сумели  пройти  все  бои  на  ногах,
Потому  что,  друг  друга  ,  спасали.

Мы  до  этой  поры,  знали  много  людей,
Крепко  связаны  были  с  другими.
Кто  же  знал,  что  война  –  порождает  друзей?
Вот  и  мы  с  тобой  стали  родными.

А  потом  и  представить  себе  не  могли,
Чтоб  под  пулю  не  встать  перед  другом.
Перед  нами  так  много  солдат  полегли,
Как  же  трудно  им  было  и  туго.

Только  вспомни,  для  скольких  погибших  солдат,
Мы  с  тобою  копали  могилы?  
И  как  чисто  и  искренне  ты  был  бы  рад,
Если  б  все  они  были  бы  живы.

Сколько  времени  нам  отводила  война,
Чтобы  мы  полюбились  с  тобою?
А  теперь  я  одна.  Только  чья  же  вина?
Что  мой  милый  погиб  в  поле  бою.

Вопреки,  ко  всему,  ты  покинул  меня,
Хоть,  по  крови  друзьями,  мы  стали.
Не  спросив,  утащил,  от  взрывного  огня…
Вот  бы  нам  поменяться  местами!

Как  же  хочется  вновь,  повидаться  с  тобой,
Помолчать,  когда  надо  -  послушать.
Ведь  войны  уже  нет  –  долгожданный  покой!
И  лишь  ты  мне  для  счастья  так  нужен…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471311
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.01.2014


Себе признайтесь тихими словами…

Однажды  мне  придется  умереть,
За  вас,  родной,  душою  рассчитаться.
Вы,  думаете,  буду  я  реветь?
И  бога  умолять,  чтоб  здесь  остаться?

Мой  милый,  а  ведь  не  глупа  я  вовсе,
И  в  жизни  мне  во  многом  не  везло,
Но  вот  давайте  честно  себя  спросим,
К  чему  сейчас  меня  к  вам  унесло?

Ведь  не  спроста  вы  для  меня  любимый,
Как  вспомню  всех  недоспанных  ночей,
Что  просидела  я  в  любови  мнимой,
Где  пролила  за  вас  я  слёз  ручей.

Но  всё  же,  разве  я  не  хороша?
Влюбилась  в  вас,  как  будто  есть  надежда,
Ну  а  в  замен  не  требую  гроша,
В  этом  я  гений,  иле  же  невежда...

В  любови  этой,  ваша  есть  вина!
Ведь  вы  меня  совсем  не  отвергали,
Теперь  же  поздно  и  любовь  сильна.
А  вы  хоть  бы  себе  уже  не  лгали.

О  том,  что  я  для  вас  одна  из  ста,
И  что  вы  вовсе  не  меня  желали.
Признайтесь,  ведь  я  рядом  не  спроста.
У  вас  ведь  тоже  чувства  запылали.

Я  не  спешу,  не  требую  огня,
Могу  и  ждать,  лишь  только  б  рядом  с  вами,
Признайтесь,  что  вы  любите  меня…
Себе  признайтесь,  тихими  словами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471310
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.01.2014


Цінуй.

Із  кожною  душою  у  цей  світ,
Приходить  Янгол,  щоб  оберігати.
Для  когось,  це  уявлення  лиш  плід.
Та  я  тепер  не  знаю  що  й  сказати.

Мій  Янголе,  пробач  бо  я  грішила!
І  сповіді  для  мене  не  знайти,
Та  будеш  свідок-  я  в  житті  любила.
І  не  жила,  не  маючи  мети.

Прости  й  за  те,  що  рідко  озиралась,
На  тих  хто  відійшов  з  мого  життя.
Та  не  зі  зла,  а  просто  я  боялась,
Що  для  коханих  буду  як  сміття.

І  не  так  часто  в  небо  я  дивилась,
Був  погляд  мій  прикутий  до  юрби.
Можливо  лиш  про  себе  я  молилась...
Чи  не  ридав  в  той  час,  ти  від  ганьби?

Мій  Янголе  прости...бо  я  грішила,
І  ще  не  раз  покаюсь  у  гріхах.
Та  як  могла?  Як  я  без  тебе  жила?
Не  можу  передати  у  словах.

Із  кожною  душою  у  цей  світ...
Приходить  янгол,  щоб  оберігати.
І  ти  цінуй  його  важкий  політ,
Бо  це  за  тебе  буде  він  літати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2014


Сповідь.

Війна  -  завжди  міняє  все  і  всіх,
І  причиняє  людям  стільки  болю.
Та  ми  і  далі  будем  за  своїх,
Боротися,  допоки  маєм  волю.

Як  же  ми  довго,  разом  воювали,
Втрачаючи  своїх  товаришів.
Такі  ще  юні,  але  вже  пізнали,
Смертельних  і  безжалісних  гріхів.

Нам  не  страшне,  що  подихи  останні,
Горітимуть  червоним  на  руках.
Для  нас  немає  радості  в  коханні,
Та  й  чим  кохати?  Серце  збите  в  крах.

Ми  музики  не  чули,  й  не  співали,
І  кожен  день  немов  в  останній  раз.
Ми  думали,  про  тих  з  ким  воювали,
Й  про  те,  як  швидко  пролетів  їх  час.

Не  було  більше  дня,  й  не  було  ночі.
Вони  злились  у  сіре  забуття.
Ми  згадували  рідних  своїх  очі,
Коли  із  нас  виходило  життя.

Героями,  назвала  нас  війна.
І  потім  без  причини  погубила.
Скажіть,  то  може  наша  є  вина,
Що  батьківчища  нас  не  захистила?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470818
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 07.01.2014


Когда, мы предаем людей

Когда  мы  предаем  людей,
Не  умираем  ли  мы  сами?
Теряя  всех  родных,  друзей,
Что  всей  душою  были  с  нами.

Когда  мы  предаем  людей,
Наш  жизненный  огонь  стихает.
Как  раньше  речкой  был  ручей,
Теперь  он  просто  высыхает.

Когда  мы  предаем  людей,
То  наше  сердце  умирает.
А  бессердечный  -  ты  ничей,
Тебя  никто  не  пожелает!

Зачем  мы  предаем  людей?
Они  нам  верят.  Доверяют.
Не  ждут  от  нас  плохих  затей,
И  все  погрешности  прощают...

Людей  не  стоит  предавать,
Но  раз  могила-  другу  ложе.
Ты  продолжай  сильней  копать!
Лежать  двоим  вам  там,  похоже.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470641
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.01.2014


Відвертість

Найгірше  -  це  зневіритись  у  людях,
Не  бачити  добра  в  них  чи  жалю.
Не  знаю,  я,  по  чому  людей  судять,
Та  певно,  вже,  і  знати  не  волю.

Я  й  не  помітила,  коли  змінилась.
Душі  частина,  ніби  полягла.
Напевно  почуттями  я  упилась,
А  протрезвіти,  так  і  не  змогла.

Любов  -  наркотик?  Боже,  як  банально!
Любовя,  не  панацея,  а  чума.
Лиш  дотик  -  і  це  кінчиться  фатально.
Лиш  дотик,  і  мене  більше  нема...

Хто  змушував  мене,  людей,  любити?
Це,  певно,  я  придумала  сама.
І  щоб  себе  у  решті  решт  добити,
Питала:"Де  ти  є?"...Тебе  нема.

Я  хвора,  я  напевно  божевільна,
Без  тебе  і  життя  мені  нема.
Радію,  що  в  житті  я  цьому  вільна,
А  потім  плачу,  що  живу  сама.

Як  гірко,  що  сама  себе  зламала,
І  від  любові  я  не  вбереглась.
Якого  чорта  я  людей  кохала?
Для  чого,  в  те  кохання  уп'ялась?

І  знову,  як  впаду  і  піднімусь,
Спіткнувшись  об  закоханий  поріг,
Я,  певно,  просто,  богу  помолюсь.
І  хоч-би  він  мені  тоді  поміг.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2014


Совість

Совість  в  людини,  має  бути  чиста,
Проте,  не  так  як  "чиста"  пустота.
Вона  повина  бути  золотиста,
Не  заплямована  й  цілком  проста.

Нам  до  життя,  інструкцій,  не  додали,
Бо  з  ними  ми  були  б  уже  не  ті.
Що  є  погано,  ми  би  зроду  знали,
Але  не  зустрічали  б  у  житті.

Здається,  ідеально  все  було  б,
Не  знаєш  болю-  значить  не  завдаш...
Та  вижити  так  людство  не  могло  б,
Бо  зник  би  весь  душевний  досвід  наш.

Лише  як  крапля  смутку  в  душі  є,
І  сумніви,  і  біль,  і  горя  муки,
Ми  починаєм  цінувать  своє,
І  розуміти  прикрості  розлуки.

Твій  біль-породжує  твою  любов,
Лише  пізнавши  горе,  зрозумієш,
Як  стигне  в  жилах  твоя  тепла  кров,
Коли  людину  так  згубити  вмієш.

От  так  і  совість,  буде  золота,
Коли  ти  вже  спіткнувся  об  пороги,
І  зрозумів,  що  це  тропа  не  та,
Але  вже  стер  об  неї  свої  ноги.

Лише  коли  у  серці  й  на  душі,
Одним  мотивом,  тихо  щось  заграє,
І  вирве  з  інших,  всі  твої  ножі,
Ти  зрозумієш-  совість  так  співає.

Тому  не  бійся  падати  в  житті,
Бо  тільки  так,  навчишся  підніматись.
Згадай,  що  всі,  оті,  земні  святі,
Були  за  крок,  щоб  Сатані  віддатись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2014


Україна

Зів`яне  цвіт,  згниє  копиця  сіна,
І  рознесеться  плач  по  всій  землі.
Так  зареве  кохана  Україна,
Сльозами  тих,  які  іще  малі.

Здіймуться  руки,  у  мольбі  до  неї,
Щоб  показала  їм  ліса  й  поля.
Немов  частини  від  душі  своєї,
Якими  так  пишалася  земля.

Але  не  буде  гір,  не  буде  моря,
І  линеться  Дніпро  за  береги.
Спитають  діти  в  України  з  горя:
"Чому  батьки  тебе  не  вберегли?"

Та  не  повірить  Україна  й  слову,
А  то  і  геть  дітей  не  зрозуміє.
Вони  ж  забули  солов`їну  мову,
Це  через  нас,  її  народ,  німіє.

Забудуть  діти  ким  були  раніше,
Й  за  що  боролись,  люто,  козаки.
Із  шабльою  в  руках,  іще  сильніше,
Щоб  жили  ми  -вмирали  залюбки.

Як  із  останніх  сил,  народ  тримався,
Щоб  вільною,  назвати  Україну!
Бувало  що  й  життя  свого  лишався,
Та  дух  його,  не  кидав  батьківщину.

Як  ми  посміли  все  це  забувати?
Вже  не  простять  цього  нам  небеса.
Як  можна  Україну  не  кохати,
Коли  навколо  нас  така  краса?

Ми  не  повинні  більше  відрікатись,
Від  того  ким  ми  є,  і  ким  були.
Щоб  наші  діти  знали  як  пишатись,
Країною,  яку  ми  зберегли.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470490
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 05.01.2014