Катерина Опал

Сторінки (1/9):  « 1»

Зовнішність оманлива

Вродлива.  Її  бурштинові  очі,  форми  лебедя  сповнені  грайливості  та  азарту.  Погляд  додає  інтриги,  манить  до  себе  чаруючими  іскрами.  Вільна  у  думках.  Легка  і  невимушена.  Ступає,  на  якусь  секунду  прислухаючись  завмирає  і  знову  продовжує  ходу.  Її  надзвичайно  граціозні  рухи  приваблюють  і  навіть  здаються  лагідними.    Її  вух  торкаються  всі  й  навіть,  найменші  звуки,  що  є  навколо.  Вона  знає,  так  само,  як  за  нею  спостерігаю  я,  за  ним  спостерігає  вона.  І  їй  байдуже.  Вона  давно  чекала  лише  його.  Вичікувала,  виглядала.    У  її,  досконалих  у  своєму  божевіллі  думках,  вона  вже  не  раз  встигла  уявити  цю  зустріч.    Як  неочікувано  знову  з’явиться  у  його  житті.  Як  знову  сполохає    його  одним  лише  поглядом,  одним  лише  рухом  своїм.    Тільки  б  знову  не  дати  йому    піти,  продовжувала  міркувати  вона.  Тільки  б  не  припуститися  старих  помилок,  він  цього  не  пробачить.    Момент,  і  десь  там  у  далечі  вона  відчула  його!  Відчула  всім  своїм  нутром  і  кинулась  назустріч.  Але  обережно.  Вона  пам’ятає,  прорахуватися  не  можна.  Подих  частішав,  слух  загострювався.    Нічого  не  підозрюючи,  він    просто  квапився  по  своїх  справах.  Ще  трохи.  От-от.  Вона  майже  поряд.  Час  завмер,  завмерли  й  вони,  зустрівшись  поглядами.  Його  очі  просили,-стій.  Її  очі  прошепотіли,-тікай.  Тієї  ж  секунди,  зістрибнувши  з  високого  пня,  лисиця  ввійшла  крізь  хутро  у  шию  беззахисного  зайця,  гострими  зубами  прориваючи  його  артерії.  Ще  дещо  борсаючись  у  смертельних  обіймах,  заєць,  ніби  благав  про  милування.  Але  палаюча  червоним  кров  невблаганно  лишала    його  вже  слабеньке  тільце.  Стікала  на  яскравий  білий  сніг,  на  ікла  лисиці,  що  лише  більше  розпалювало  її  жагу  до  свіжого  м’яса.  Вона  розривала  його  так,  ніби,  відбулася  довгоочікувана  помста.  Вона  насолоджувалася  результатом.  Вона  пишалася  своєю  величчю.  Вона  хитра,  підступна  та  зарозуміла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536165
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.11.2014


Справедливість.

Ти  знаєш,  не  буває  нічого  марним,
Не  минає  нічого  дарма.
І  у  світі  на  все  є  карма,
Хоч  за  гріх,  хоч  за  жменю  добра.

Як  посієш  у  поле  квіти,
Милуватиме  погляд  цвіт.
Як  посадиш  у  поле  жито,  
То  й  збирати  ти  будеш  хліб.

Якщо  сіяти  будеш  кулі,
Хоч  словами,  хоч  бойові,
Не  тікай  же  тоді  від  долі,
Бо  за  це  ти  у  відповіді.  

І  коли  не  чекати  будеш,
Бо  забудеш,  що  десь,  колись,
У  вуста  поцілує  доля,
Або  ляпасом  відповість.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512700
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2014


Дивне откровення

[b]І  сповнені  брехні  вуста
Пропалювали  середину.
І  все,  що  я  тобі  брехав
Забудеш  ніби  то  щось  дивне.
Не  сором  у  мені  кипить,
Вирує  у  мені  тривога.
Пробач,  мені  це  теж  болить.
І  я  тобі  не  ворог.
Світанок  знову  мовчки  зійде.
У  інший  бік  тікає  ніч.
Тобі  й  мені  дахи  лиш  зірве.
На  цей  раз  ми  не  пліч-о-пліч.
Та  не  чіпала  б  мене  смута,
якби  під  ранок  не  пішла.
В  мені  поквітли  чорні  рути
З  під  злого  й  хитрого  пера.
І  пояснити  я  не  можу,
Й  тоді  би  теж  не  пояснив,
Чому  так  марять  мене  муки
Твоїми  голими  грудьми.
Чому  моя  рука  так  хоче
З  пристрастям  стиснути  твою,
Чому  солодкі  наші  ночі
Самотніми  пішли  в  пітьму.
Хотів  би  я  тебе  спитати,
Та  й  сам  вже  згадую  чому,
Полишила  мене  чекати.
Бо  я  брехун,  бо  я  брехун!!![/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506091
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2014


Важко згадувати. Варто пам'ятати. (Короткий нарис спогаду)

Сьогодні  привезла  своїх  батьків  на  Майдан,  щоб  показати  те,  що  тепер  є  нашою  історією.  Піднімаючись  вгору  по  Інститутській  на  очах  матері  не  вщухали  сльози.  Рештки  барикад,  імпровізовані  стіни  плачу  з  бруківки,  щити,  шоломи,  чорний  від  попелу  як  земля  розбитий  асфальт  по  якому  ще  два  місяці  тому  похапцем  несли  поранених,  скалічених,  бездушно  вбитих  людей.  

З  надзвичайною  важкістю  в  грудях  згадувала  і  переповідала  батькам  як  тоді,  18  лютого  тікала  по  урядовому  кварталу  разом  з  тими,  хто  не  лишився  байдужим  і  прийшов  того  дня  туди.  Всі  добре  пам`ятають  18  лютого.  Ще  ранок  дав  нам  зрозуміти,  що  день  має  бути  сонячним,  теплим  і  взагалі,  вже  таким  весняним.  Це  і  заряджало  позитивом  і  ніби  нарікало  -"З  цього  дня  все  буде  інакше".  

Так,  так  і  судилося  відбути.  Вже  подумки  вертаюсь  до  того  моменту,  коли  в  паніці  люди  бігли  через  весь  квартал  до  першої  барикади,  в  шаленій  паніці  перестрибуючи,  перелазячи  її.  Хтось  падав,  хтось  інший  запинаючись  падав  зверху,  хтось  ще  намагався  втиснути  своє  тіло  у  ворота,  бо  думками  вже  був  там,  на  безпечній  території,  ніби  врятований.  Все  відбувалося  дуже  швидко,  тому  багато  речей  відтоді  збагнулися  лише  піcля.  Піднімаюсь  з  колін,  мимоволі  озираюсь  і  зі  швидкістю  світла  в  голову  вдаряє  страшний  факт-між  нами  буквально  декілька  метрів.  

Ці  звірі  були  вже  настільки  близько,  що  можна  було  розгледіти  всю  глибину  неадекватної  агресії  у  їх  очах.  Вони,  ніби,  трохи  призупинилися,  та  лише  на  якусь  мить.  Мабуть,  для  того  щоб  запевнитись  які  "страшні  і  величні"  їхні  фігури  над  простим  людом  .  Обернувшись  назад  до  барикади,  зрозуміла,  майже  всі  вже  за  нею.  Та  втиснути  щей  себе  у  ворота  намагатись  було  марно.  Раптом,  просто  поряд  вибухає  шумова  граната.  Здається,  від  несподіванки  я  істерично  вигукнула.  Сильно  дало  по  вухам,  не  могла  розчути  навіть  себе.  Тут,  так  само  несподівано  мене  підхоплює  на  руки  хлопець  з  барикади  й  швидким  рухом  перекидує  на  інший  бік.  Видихаю.  Та  не  з  полегшенням.  

Я  навіть  не  пам`ятаю,  чи  подякувала  йому.  Я  навіть  не  знаю,  чи  живий  він  взагалі.  В  шоці  відійшла  на  декілька  метрів,  обперлась  об  якусь  стіну  спиною  і  сповзаючи  присіла,  беручись  руками  за  голову.  Вже  тоді  було  зрозуміло-найстрашніше  ще  навіть  не  починалось...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494433
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.04.2014


Вже стомилася від брехні…

[b]
Вже  стомилася  від  брехні,
Вже  нічого  не  хоче  чути.
Як  заплакані  матері
Сльози  лляли  і  не  можуть  забути
Як  прийшла  в  їхній  дім  війна,
Як  сини  половили  кулі
Крові  вилилося  зповна
На  й  без  того  нещасні  долі.
Та  узяти  в  міцний  кулак
Україну  ніхто  не  зможе.
Поки  ходить  по  ній  козак,
Поки  її  син  стоїть  на  сторожі.
Ненька-мати  зтомлена  від  брехні
Доти  Україною  буде  лишатись,
Поки  ходять  по  її  землі  ті,
Хто  матір'ю  буде  пишатись.
І  як  знову  війна  зайде  на  поріг  оселі,
України  сини  стануть  разом  зачиняти  їй  двері.
Підпирати  своїми  спинами  стіни,
Доки  ворогам  не  забракне  сили.
І  поки  бракує  їм  розуму,
Існуватимуть  вороги  по  світу.
[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493245
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 17.04.2014


Нетолерантний вірш

Твої  очі  не  карі,
Над  ними  не  чорні  брови.
Ти  всередині  є  москалик,
І  зовні  як  алкоголік.

Таких,  як  ти-нація  зброду.
А  над  вами  імперіалісти.
Такі,  як  ти  свободи  не  хочуть
Бо  за  життя  ще  привчені  л*йно  їсти.

Тобі  дали  зброю,  вдягли  у  військове,
Поставили  на  Вкраїнську  границю.
І  ти  такий  гордий,  насправді  ж  нещасний,
Бо  з  твоїх  очиць  ми  зробим  намисто.

За  те,  що  ти  їв  те  л*йно,
Що  ним  годує  тебе  імперія.
За  те,  що  зранку  до  ночі
Мріяв  нащистити  пику  бандерівцям.

А  за  те,  що  спалив  український  прапор,
Ми  зламаємо  твої  ключиці.
Про  пощаду  ще  нас  благатимеш,
Наші  п'яти  щей  як  лизатимеш!

Навколішки  повзати,  падло,  будеш!
І  мовою  нашою  заговориш!
Нехай!  Тебе  тут  пристрілять.
А  Путлєра  й  війки  від  вітру  не  здригнуть.

Та  хіба  ти  це  розумієш?
Хіба  до  тебе  дійде,  що  ти  м'ясо?
Таких  як  ти  поляжуть  ще  сотні,
А  цар  втіче  собі  плясом.

Ех,  що  ж,  москалику,
Така  вже  твоя  доля.
А  ти  ж  не  знав,
Що  все  життя  жив  у  неволі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484682
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.03.2014


Зозуля

Кралася  по  стежках,
По  лісових  стежках.
Ховалася  від  неї.
Причарувала  світлом,
Й  гукала  до  своєї
Домівки,  підкликала.

Повисло  на  гіллі.
Життя  моє  оспівала,
Зозуля  так  голосно  й  гучно  кричала.
На  гіллі  високім,  повисло  на  гіллі
Піснями  оспіване,  зозулі  моєї.

В  лісовім  мережеві  не  блукала,
В  лісову  таємницю  мене  ти  гукала.
Закликала  щастям  співочим:
Візьми  з  собою  з  скрині  дні  свої  дівочі.
І  під  музику  ,  до  гілок  моїх  танцюй,
У  небо  танцюй,  просто  неба.

Повисло  на  гіллі.
Життя  моє  оспівала,
Зозуля  так  голосно  й  гулко  кричала.
На  гіллі  високім,  повисло  на  гіллі
Піснями  оспіване,  зозулі  моєї.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469437
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2013


Аромат дівочої шкіри

[i]Дурманно  ковтати  запах,що  зводить  з  розуму.
І  раптом  зрозуміти,  яке  це  божевілля.
Увійде  шаленим  теплом,чи  диким  морозом
Аромат  дівочої  шкіри.
Лишиться  на  пподушці  зранку,
Просякне  кімнату
Аура  запаху  дівочого  аромату.
Вона  була  тут  ще  вчора.
Роздягалась,  лягала  спати
Але  й  не  думала,
Як  же  зводить  з  розуму
Її  дівочий  запах-солодка  вата.
Сплетіння  мускусу,  орхідей
Чи  може  ніччю  стомлених  білих  лілей.
Її  шкіра  парує  невидимим  цвітом.
Я  збирав  би  його,
Щоб  тримати  в  таємній  кишені  жакету.
Щоб  будь-де  відчувати  тебе.
Як  зайду  у  кав'ярню,  чи  метрополітен.
Не  згубити  б,  
Не  забути  б  на  сидінні  в  трамваї,
Не  лишити  його  у  поспіху  вдома.
Цей  аромат,мабуть,  не  втрачають.
Аромат,  що  зводить  з  розуму  знову.
Як  би  мене  запитали
Які  квіти  я  люблю  найбільше
Без  вагань,  просто  сказав  би
Її  квітку  плекав  би  вічно.
Квітку,  що  зводить  з  розуму  ароматами,
Запаху  дівочої  шкіри-солодка  вата.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469138
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.12.2013


Українцям

[b]А  чому  ви,  браття,  неньку  свою  топчете?
Нащо  рубите  під  корінь  калину?
Чи  забули  ви?
То  для  нас,  герої,  що  їм  слава,  берегли  Україну!
То  для  нас  кров'ю  своєю  землю  кропили.
За  свободу  твою  й  твого  брата-свою  положили.
Розтуляйте  очі!
Не  лишайтесь  сліпими!
Бережіть  мов  зіницю  ока  свою  Україну!
Щоб  цвіли  гаї  її,
Й  солов'ї  співали,
Мова  піснею  щоб  лунала.
Щоб  ми  вільно  дихали,  у  легенях  свобода.
Над  голівонькою  є  небо  синєє,
У  ногах  жовте  поле.
Чи  замало  віддали  ми?
Забагато  просимо?
Тяжка  доля,  так.
Станемо  знов  боротися.
Щоб  не  соромно  перед  дітьми,
Щоб  мали  пам'ять  онуки,
Ми  лишимо  їм  у  спадок  найдорожчий  здобуток.
Бережіть!  Не  рубіть  цю  калину  під  корінь!
Коріння  спрагле  її  напоїть
З  джерела,  що  зветься  любов'ю.
Бо  плоди  її-наша  свобода.
Тільки  їх  не  обривайте!
Ворогам,  що  краси  тої  забажають,  цього  зробити  не  дайте!
Не  топчіть  свою  неньку!
Скільки  крові  у  неї  пролито.
Не  дарма  ж  стільки  тіл  у  неї  лягло,
Щоби  зараз  нам  це  зне́цінити.
Ви  любіть  Україну,  плекайте.
Вона  вам  віддячить.
Від  ворожих  рук  її  оберігайте
І  Бог  це  побачить.[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469137
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.12.2013