| Сторінки (1/46): | « | 1 | » |
И лёгкий бриз....
Волна тихонько плещет....
И нежный ветер
Обнимает плечи.....
Забыт июль,
Ним сердце не трепещет....
Обрывки памяти словно песок
Сгоняет ветер....
И вдох поглубже!!!
Так пянит свобода!!!!
И рамок больше нет,
Вновь в жизнь зелёная дорога))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735056
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.05.2017
А Фениксом быть непросто...
Сгорая светить другим. ..
Я сотни тысяч раз всё прощала...
Закрыв глаза собирала осколки души всё забыв....
Но помни мой "видимый" и "не видимый",
Сгорая взлетаю я вновь...
Но ты за дела свои грязные
Еще отгребешь бумерангом тройной...
Helga Rorbach©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680469
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.07.2016
Весна незаметно стучится в окно...
Родительский дом ,тот где детство моё....
Где малыми с братом играли мы в прятки....
Где мама мне куклам учила шить платья...
Где папа был рядом, где было тепло....
Легко, беззаботно, волшебно светло...
Весна там казалась причудливой сказкой...
Голубки урчали, и яблони цвет как будто невесты...
Там ландыши были...их было не счесть...
Цветы те из детства, далекий привет...
Давно это было, и дома уж нет....
Ни дома,ни сада, ни крепкой семьи....
Разбился хрусталь, разошлись две реки....
Лишь ландыши так же цветут по весне....
Руины от детства храня при себе....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672746
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.06.2016
А лето пахнет шеколадом,
И бризом моря и мечты.
А лето пахнет знойным пляжем,
Забвеньем, лёгкостью души.
Закатом в море страстно алым,
Дорожкой лунной в штиль ночной.
Лето свободой жадно манит,
И жаль проходит вмиг как сон....
Helga Rorbach©
20.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639724
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.01.2016
Серые будни...
Серые стены...
Мрачные мысли
Всю душу изьели....
Все хорошо...
Но тривожат метели...
Ну вот зачем же
Тогда сердце пело?
Что бы сейчас тосковать
Об том лете...
Ну вот зачем я позволила роскошь,
Сердцу своём полюбить беглеца. ..
Ну вот зачем я позволила роскошь
Так полюбить будто первый рас.Зря...
День сменит день...
Осень скоро закружит...
Листья в дворе затанцуют балет..
Ну вот зачем... Вот зачем я влюбилась...
В призрака лета ...Прекрасного лета...
И в беглеца что забыл все слова..
Ольга Рорбах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639723
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.01.2016
Привет, дневник. Давно не виделись. Вот жаркое лето подходит к концу. Остыли надежды. Амбиции гаснут. И осень у краткой приветы нам шлет. Она к нам стучится дыханием ветра , что холодом веет. И листья шумят... Шумят как прибой по холодному чёрный, орущий навзрыд- в то же время немой.... Ещё две нндельки и ливни розрушат последние краски июльской любви. Любви-не любви? Может просто безумья... Листва закружит. Запоет рёвом гром. И кроет тоска... Безвозвратно течение, оставило нам лишь отрывки куплетов... И грустные строчки о прожженном лете...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600857
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 20.08.2015
Серые будни...
Серые стены...
Мрачные мысли
Всю душу изьели....
Все хорошо...
Но тревожат метели...
Ну вот зачем же
Тогда сердце пело?
Что бы сейчас тосковать
Об том лете...
Ну вот зачем я позволила роскошь,
Сердцу своём полюбить беглеца. ..
Ну вот зачем я позволила роскошь
Так полюбить будто первый рас.Зря...
День сменит день...
Осень скоро закружит...
Листья в дворе затанцуют балет..
Ну вот зачем... Вот зачем я влюбилась...
В призрака лета ...Прекрасного лета...
И в беглеца что забыл все слова..
Ольга Рорбах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598514
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.08.2015
Часто бываешь вот так сидишь и у тебя море дел сидит вместе с тобой. А ты все так же сидишь и не хочешь ничего ...Вообще вобще ничегошеньки. Просто хочется тишины, просто хочется что б никто не трогал.Просто что бы мозг не плавился .Взять и как будто вентелятором розвеять все мысли проч и хорошие и плохие просто что бы они перестали тебя терзать.Просто что бы осталась пустота и пришла долгожданная тишина.Что бы можно было вновь вдохнуть воздух на полные лехкие и почувствовать свободу. Долгожданную свободу от оков своих же мыслей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584181
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 28.05.2015
Мальчик мой. я ведь скучаю...
Смысла бегать давно нет...
Мальчик мой. я так устала...
От обыденых хлопот...
Мне б прижать тебя поближе...
И забыть что мир жесток...
Мне б упасть в твои обьятья
просто что б забыть поток
Мыслей тех что душу травят
Мыслей что холонет кровь...
Мальчик мой, я так скучаю...
Мне б вдохнуть тебя чуток...
Мне б забыть обиды горесть...
Боль стереть из етих строк ...
Мальчик, мой я так скучаю
Вся как будто не своя...
Я хожу , дышу , стараюсь,
Но как буд то не жива...
Мальчик мой, я так скучаю...
Жаль уж мальчик мой-не мой...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584172
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.05.2015
Нос выше за ветром,
Улыбку милее,
В глазах искру счастья.
сквозь горечь зажги.
Пусть свет станет
клином.
Пусть небо взорвется.
Пусть сам волком воет.
А ты не сдавайся.
Пройдет боль, утихнет.
Согреют морозы.
Дай время. Лишь время.
Все стихнут невзгоды.
Прошу улыбайся ,
малыш, не сдавайся...
Не падай, не ной, не
метайся.
Ты лишь улыбайся всем
бедам на зло.
И помни что будет еще
хорошо.
(О.Рорбах)
20 августа 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558775
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.02.2015
И пусть я бездарь в ваших всех глазах!
И пусть мне нет почтенья, лишь призренье!
И пусть нет рифм и слогонов в стихах...
Вы знайте мне от вас не надо восхищенья...
Я тут пишу ибо болит душа...
Ибо мне нет куда девать все ети тайны...
Да пусь нелепо... Пусть банально...
Безвкустно,глупо,не вуально...
Но не для вас пишу прошу поймите...
И критику свою к чертям пошлите...
Моя душа летит ввысь в небеса
когда я чуствую шелест листа...
Когда в руке левой сверкает ручка...
и градом сыплится все то
что не радушно...
и молнией лягает что болит...
мой монускрипт души еще горит...
и пусть я бездарь...пусть невежа...
чернилами зальется лист...
и хоть бы так мне легче...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546524
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.12.2014
Так сложно верить в чудеса,
как сложно верить что не ложь...
Скажи,ведь ты же не уйдешь?
Ты не обманешь?Не предашь?
Ты не такой как были прежде?
Ты не допустишь фальш в словах...
Так тяжело...Так безутешно...
Розсвет тот что вчера буял...
Он котится ко дну так же мятежно...
И интуиция не рыпнится стучать...
Оо как нелепо,как же грустно...
Вновь сделать шаг боясь упасть...
Скажи мне Ангел мой беспечный,
куда лететь...куда ступать...
Чтоб не обжечь вновь мои крылья...
Кому мне верить?Кем дышать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546523
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.12.2014
Услышать голос от которого сходишь с ума.
Увидеть голубые глаза в которых видешь себя.
Провести рукой по не бритой щеке...и сердце стучит все быстрей..По телу прокатывается мелкая дрож..Прижаться крепко к груди и почуствовать себя в безопасности...Знать что он рядом что б не случилось.Бить с ним вместе и пусть мир вокруг хоть на дыбы станет. Быть рядом-не за ним, не впереди него, а только рядом. Видеть в нем лучшего друга, страстного любовника, заботливого мужа. Видеть в нем будущее.Верить и не бояться обмана.Быть вместе, но при этом быть свободными. Не обременять друг друга стереотипами о том как должно быть в семье. Жить друг для друга, но давать друг другу свободу. Свободу выбора, действий, общения. Если вы можете дать друг другу такую свободуи при этом между вами присуща гармония и взаимопонимание, если от этой свободы чувства между вами не угасают а только крепнут....Радуйтесь-вы достигли высшего уровня доверия. Вы достигли того, о чем 99,9% населения планеты только мечтают.Ведь свобода для человека -это жизнь. А свобода в сочитании с заветной настоящей и единственной любовью-это Рай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540849
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 02.12.2014
А сердце королевы снежной ведь не льдинка.
Не капелька воды что так огня боится .
В груди у королевы сердце с хрусталя.
Метель на улице иль знойная жара.
Ее сердечко не одтает никогда.
Да и его там нет посути из давна.
Ведь в хлам розбили душу в юные года.
Посыпался хрусталь, осколки вьелись в вены.
И боль окутала , жар доброты угас.
И безразличья взор застыг на век в глазах.
Печальная история без хепиенда.
Ведь королеве в жизни нету этой утешенья.
Улыбки , взгляды, ропот и признанья,
Бездушно все, наиграно , банально.
Все ищет ласки, нежности, теплла...
Но в мире нет такого короля,
Что б смог осколочки собрать
И склеить сердце с хрусталя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540360
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.11.2014
Время... минуты...мгновенья...
Жарко в плену паутины забвенья...
Смотрим вперед... ну а там лишь туман...
Знаем... не знаем...гадаем что там...
Смотрим назад...позади лишь ветрины...
Все за стеклом... не коснутся рукой...
Не дотянутся... лишь в снах окунуться...
Было , что было...
Бог учит прощать...
Время...минуты ...часы утешенья...
Годы кружат как листва в октябре...
Двадцать... уж двадцать листочков слетело...
Сколько осталось не велено знать...
Жизнь впереди...может нет "впереди"...
Мы засыпаем всегда с той надеждой:
"Завтра проснутся пораньше с утра"...
Но ведь не знает никто достоверно,
Может быть "завтра"-вообще никогда...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537654
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.11.2014
Ех жизнь, чертовка не простая.
Ты пишешь судьбы, ты суды вершишь.
Ты стоишь много, но проходишь в миг.
и угасают свечи с ними сердца жаркий ритм.
Ех жизнь, за что скажи так часто,
Достойных жить ты забираешь ввысь.
И в самом цвете сил людей,
ты обрываешь все и шлешь в грядущий мир...
И вот опять угасло пламя.
Ушел художник в Рай творить мечты.
Ей, там!Творец, не справедливо судишь.
Он должен был еще пожить...
Пожить и с жизнью потягаться.
И многого еще достичь.
Любить, надеяться, стараться .
Бороться, счастья добиваться...
Ты был художником, был другом,
Глаза горели как огонь...
Емоции всегда в тебе хлестали,
И позитив лился рекой.
Ты будешь жить в своих работах.
Ты с нами будешь навсегда.
Ты мастер-золотые руки.
Пусть Бог пошлет тебе покой...
Вечная память !
Ты с нами навсегда...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536771
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 13.11.2014
Мой милый демон, снова я влюбилась,
но в этот рас совсем не так...
И Феникс мой вновь возродился...
и крыльями пронзил седьмого неба гладь...
Душа запела...
и сады вновь расцвели ...
я слышу роз душистых ароматы...
величествееный перезвон в церквях...
И дышится спокойно...
безмятежно...
Я вижу небо мое стало нежно синим...
и солнце улыбаясь осенило....
А ветерок!
не так совсем как раньше...
уж не несет печальный холодок...
теперь он нежным стал ...
таким игривым...
и пахнет нежностью любимых нежных губ .
Мой демон, снова я влюбилась!
И знаешь больше не хочу...
бежать от мира, прятаться за маски ...
и прятать сердце я от чьих то глаз...
Я не хочу печали и невзгоды...
Я не хочу упреков и обид...
Мы в мир пришли сюда
что б счастье всем дарить...
Да знаю пройдено уже не мало...
И сердце шрамами полно...
Но он такой попался первый.
Он сделал То , что с них никто не смог!
Он научил меня поверить людям.
Он научил тревоги одолеть!
Он научил меня поверить в чудо !
Он научил меня себя любить!
Мой милый демон, снова я влюбилась...
Но в этот рас- в последний рас...
Мой демон, ты со мной на веки,
ведь од рожденья спутником со мной...
Души моей прожженной доля,
мой облик спрятаный от глаз. ..
Прошел со мной круги все Ада...
теперь и в счастье будь со мной!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535912
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.11.2014
Жемчужный замок на холме стоит.
В нем стены золотом укрыты,
Алмазами сияют плиты.
В том замке время не бежит.
В нем тыщу лет царица спит.
Безмолвно лежа при свечах.
Белеет лик, радует взгляд...
А было время. Было все иначе.
И девушки на свете нету краше.
И молодая и игрива.
Как роза нежная до одури красива.
Но ведьмой все поза глаза крестили.
Ведь умирали все кто так её любили.
Ведь королева не проста была.
Ей мать проклятье роду отдала.
За красоту расплата ей дана.
Любовь запретом стала навсегда.
Ну королева была вовсе не проста.
Да и любви не знала в общем никогда.
Жила себе, как бабочка порхала.
Свет всем несла, улыбкой озаряла.
Как ландыш нежный всех в себя влюбляла.
Но вот однажды в двадцать пять годков.
Ей принц попался из соседних корольков.
ну принц как принц. Обычная забава.
Но вот беда , и в этот рас подстава.
Он не влюбился...Даже взглядом не повел...
И красотой её отнюдь не восхищен.
Холодный мальчик с камешком в груди.
Разбил царице сердце в хлам с тоски.
Девченка долго-долго горевала.
И по ночам в подушку долго так рыдала.
И не помог ей даже чудо-приворот.
Он принца ей вернуть так и не смог.
Царица ведьмой стала...
Душу в Ад отдала...
Сама же яда выпила...
И вечным сном упала...
И погрузилось царство в вечный мрак.
Не разбудить её увы никак ...
В жемчужном замке на холме крутом.
Спит тыщу лет счастливым сном.
Ведь снится принц ей по уши влюблен.
Детишек малых полный дом.
И снится счастье и покой.
О безмятежный сладкий сон,
Ей за тебя пришлось платить душой...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532712
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.10.2014
Смотришь на небо?
Небо в слезах...
Знаешь не стоит
Жизнь прожить так...
Жизнь прометаться,
Без краю рыдать...
С пустой надеждой
Безбожно страдать...
Знаешь не стоит
за ним убиваться..
Знаешь не стоит
за него погибать...
Жизнь бумерангом
не вернется вспять...
И не вернуть
тех мгновений опять...
Было, что было.
Ушло все, пропало.
Будет, что будет.
И Бог пусть лишь судит!
20.08.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529868
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.10.2014
Без надежы надеясь,
Палим души до тла мы.
И згораем мечтая
Что б пришла вновь весна.
Что б глаза вновь горели,
Что б смеялась душа.
Что б ушла непогода,
Что б дышалось сполна...
Без надежды надеясь
Мы глядим в небеса,
И в толпе ловим взгляды
Ища чьито глаза...
Мы бежим возвращаясь...
Убиваем любя...
Мы скрываем пытаясь
Спрятать слезы в сердцах...
Без надежды надеясь
Верим что впереди всё.
Что еще выйдет солнце
Что одтает душа.
Заиграют капели,
Ввысь взлетим в небеса.
И любовь нас согреет
Как когда то ТОГДА...
Без нааежды надеять,
Мы живем не дыша...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515587
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.08.2014
О , Боже!
Через что пришлось пройти этой девочке.
Она наверное мазохистка рас безудержно продолжает капать себе на сердце серной кислотой, которая до остатка розедает её душу...
Она страдает, рыдает, борется, и в етоге всё равно умирает....
Но потом будто Фениксом возрождается...
На какие то доли секунды чувствует себя счастливой...
И вновь начинает нести своё бремя....
и так по кругу и до окончания времен..
Она сама себя нарекла на страдания , только никому не понять во имя чего...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513780
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.07.2014
Говорять люди! Та нехай говорять.
Їм жити нічим, от вони й розводять.
Плітки погані, слухи без підстави.
Інтриги скрізь й не помічають самі,
Як їх життя давно нікчемним стало.
Живете мною? Та живіть , будь ласка.
З ким зустрічаюсь і кого люблю?
З ким так гуляю, коли й скільки п’ю.
Що було вчора і що буде завтра.
Кого ненавиджу і з ким я зараз сплю?
Де я буваю ?З ким ще я дружу?
Як одягаюсь і де гроші я беру?
Ви знаєте звичайно ліпше мене!
У вас локатори що ловлять слово
І переводять все й отримують брудну полову.
Вам так цікаво порпатись в чужій білизні.
Робити доводи, чорнити і за спиною ганьбити.
А в вічі ? Ніц! У вічі лиш вітання.
Фальшиві посмішки, нікчемні возхваляння.
Говорять люди? Та нехай говорять!
Як нічим жити їм ,то хай собі «глаголять».
Фальшивий світ. Фальшиві люди стали.
За масками сховалися , а там й себе зховали.
Нікчемне бидло і безлике стадо.
Ви втрачені вже всі.
Життя ви вже програли.
Живеш життям чужим?
А як твоє пройшло не знаєш.
Воно пролилось, утікло, пропало,
Без сліду й спомину між пальців ,
як пісок у часу плин упало.
Живеш життям чужим?
Живи-живи! Хай так то.
Чорни людей! Лий бруд на друзів!
Плітки ,інтриги, лестощі, лукавство!
Ти є Ніщо! Збагни не буде щастя у поганстві.
Моє життя! На то воно й моє!
Життя воно одне єдине!
І як його прожити вже не вам судити!
Та пам’ятай – злословя гріх один із смертних.
І як погана я ? То разом із тобою нам горіти в пеклі!
Хай судить Бог! А не нікчемне стадо.
Лиш перед Богом на коліна стану!
Лиш перед ним розкаюсь.
Перед ним сльозу пущу.
І лиш у нього я прощення попрошу.
24.05.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2014
Я бы сказала ,что мне больно, но нет.
Знаешь, совсем не больно.
Там где горело, сжимало , душило...
Уже, стало совсем спокойно.
Я бы сказала , скучаю. Ну знаешь.
Порой накрывает.
Тени из прошлого,лишь иногда,
но все же в снах прибредают.
Я бы сказала, забыла. Но нет, не забыла.
Я ведь тебя ,знаешь, сильно любила.
Нет не простила, и даже не разлюбила.
Просто застила, убила, решила.
Было? Не было? Прошло все, сгорело.
Фениксом? Нет! Не хочу, мне не надо.
Крылья сломали? Упала? Страдала?
Хватит, устала. Пусть так.Мне не впало .
Я проиграла? Та нет! Все не правда.
Ведь никогда я с тобой не играла.
Страшно? Та нет. Мне не страшно ни капли.
Горько ? Та нет. Мне по вкусу мёд сладкий.
Видишь в глазах моих лишь пустота...
Видишь застыло : "Я уже не твоя.."
Ветер подует, прольются года.
Память умолкнет, дотлеет дотла.
И на надгробье любви нашей странной.
Надпись без даты "Любовь , что была!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500466
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.05.2014
Серце, спинися!
Серце, вже досить...
Досить боліти, іскрою тліти,
Досить вже вірити,
думати , мріяти,
про те життя, що
й удвох вже не втримати...
Сенсу звонити, писати,чекати...
і безупину життя марнувати...
Мабуть не доля.
Мабудь не час.
Любиш? Не любиш?
Розсудить нас час...
Все те що було,
пішло в небуття...
Ти був невзмозі
Стримат`и слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2014
З року в рік, з хвилини у хвилину
плине час, летить життя.
Все проходить ,все мина.
Біль вщухає, злість зтиха.
Все стира життя ріка.
Знов будуєм все з нуля.
Знову в бій з самим собою
Знову в бездну з головою.
Знову сльози, розпач , гнів,
Знов десь тихий чутно спів.
Десь кохання знов буяє,
с попелу ся піднімає.
Десь надія оживає,
віра в світле та прекрасне
знов в житті як сонце ясне.
Подивися навкруги
було сіре, зараз ні.
Знову барви скрізь ожили,
райдугу життя взкружили.
Місяць й той тобі всміхнеться
і на путь тобі проллеться.
Вір у Бога й в себе вір,
не здолає нас той звір.
Що у дім як щур пробрався,
і за братом тим сховався.
нас зтравити так старався.
та й урешті сам попався.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2014
катастрофически мало....
катастрофически нельзя...
катастрофически запрет...
катастрофически нас не...
вернее ты есть,я есть, "мы"-нет...
катастрофически трудно...
катастрофически больно...
Не тебе больно, не мне больно, "Нам" больно...
катастрофически пишу один бред...
катастрофически тебя рядом нет....
катастрофически тебе плохо там...
катастрофически подыхаю я тут....
катастрофически...а толку страдать...
катастрофически...а толку рыдать...
катастрофически все..
ты и не попытался исправлять..
катастрофически мало, нельзя...
катастрофически...лучше одна...
катастрофически, больно, прости...
катастрофически...прочь уходи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494250
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.04.2014
Боже, спаси Україну!
Боже, дай сили пройти,
дай не зламатися прошу,
не утопити в багні,
те за що падали сотні,
те за що вбиті вони!
Те за що плакали неньки...
син їх вертався в труні.
Боже, дай сили здолати,
розбрат , що сіється скрізь.
Ми є народ!Ми єдині"
Не слухайте інших дурниць!
Просніться!Прошу схаменіться!
Своє вбережіть!Не лініться!
Доки не пізно, спиніться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493263
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014
Дивлюся в небо - синя печаль...
Знаю далеко, знаю ти там.
Крихітка люба , іскринка моя,
що не родившись пішла із життя...
Знаю ти там, ти далеко , ти чуєш,
бачиш, ти знаєш й зі мною горюєш.
Янголе ясний, дитинко моя,
Вибач молю...Вберегти не змогла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2014
Сльозами личенько умию,
від прикрощів що на шляху лягли.
Поплачу тихо, полелію,
Свою скорботу й геть скажу їй йти..
Хай знає кожен,сльози то не сором.
Не слабість що ламає дух.
Вони є справжні, лиш вони є щирі.
Їх має той хто має дух.
Сльза-кришталь промінням сяє.
І з мене смуток виганяє.
Поплачу тихо, посміхнуся...
Бо я жива! Я не здаюся!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014
Мне так тебя ужасно и до боли не хватает...
И знаю, вроде, что уже все позади...
Что нет назад дороги, нет пути.
Я знаю, что убили все что было,
Сожгли дотла и ненавистью отравили.
"Назад! Назад!", "Хочу туда обратно!"
Но время как река и вспять не потечет внезапно...
Оно ушло, забрало все и растворило в бездне...
И ты не тот...и я не та...при встрече лишь молчать...
Взгляд отводить и делать вид что уж на все плевать.
Но , нет! Не правда! Врем самим себе искусно!
Мы мост сожгли...у разных берегов оставив чувство...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490140
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.04.2014
Давай забудем все що було,
Давай почнемо все з нуля,
Між нами зараз є стіна.
Ми не кохані і ніколи не були.
Не вороги ми, та вже на межі...
Любові мабудь і не було,
Захоплення за мить минуло...
Натомість стала їм стіна,
непорушима і міцна...
Стіна мовчання й безнадії...
Пониклих поглядів і мрії,
якої вже давно нема...
Давай забудем все що було!
Давай почнемо все з нуля!
Ти просто друг...
Подруга я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490135
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2014
Безмежно хочеться кричати,
стонати, голосно ридати.
Усе до біса геть послати,
за світа край просто втікати.
Та сенсу? Сенсу ж так не буде...
Й за крайом світу такі ж люди...
Нікчемні , злі і аморальні,
Тварюки підлі , пси злидарні.
Що далі носа ніц не бачать,
Там матері також так плачуть.
За сина юного , який пішов надно,
Ввігнавши в кров ширку-гівно!
Під алкоголем й на своїх кайфах,
До Біса він пірнув, бо прокляли на небесах...
Там плаче матір за ту доньку,
яка в чотирнадцять уже змією стала,
і честь і гордість у багно втоптала,
фарфорна лялька з посмішкою на лиці,
пуста, фальшива і холодна навіть глибоко в душі.
Там плачуть, плачуть стільки ж люду,
Бо й там не має чесного всім суду.
Бо й там обдерті, голі і несчастні,
Прислужую ть у виродків пихастих.
В яких життя рожеве та прекрасне.
Ридати хочеться, кричати, все проклясти.
Бо від безсилля нікуди і голову прикласти.
Життя воно одне, воно прекрасне,
та лиш тоді коли в руках козирні масті.
А від душі лишаться лиш прокляті страсті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489610
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2014
Ми не змогли, ми не зуміли.
І в Бога ми її не заслужили.
Він дав, послав її, як дар із неба.
Як промінь сонця з поміж хмар пробився.
І в нас з тобою стимул жити знов зявився.
І стимул діяти, робити щось, і нею жити.
І разом помагати долю їй творити…
Але, але, але…за що не знаю….
Як дим розсіялося щастя, все пропало…
Все рухнуло, розбилося, зівяло…
З під ніг земля пропала…Ми пропали…
У вир бездонний із тобою впали…
За що , за що , за що …не знаю…
За що дитя в нас небеса забрали…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2014
Оно того не стоит! Успокойся.
Любовь твоя жестока, зла,но ты не бойся.
Забей, забудь, всем мило улыбайся.
И не прощай ты ничего, и никогда не возвращайся.
Да-тяжело.да-больно. Но ты постарайся.
Он сам решил. Он сам не смог,не смог и облажался.
А ты учти все, взвесь , сквозь слезы улыбайся.
И сделай шаг, и с ним ты не за что уж не общайся.
Он сам ушел. Он сам предал. Он сам вам приговор обеим подписал.
Время пройдет, и всю печаль раздует ветер.
И ты поймешь что не один он уж такой на свете.
Что жизнь прекрасна, и что жить это искуство.
С ним ты была всего лишь существом, а без него сама творишь искусно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489072
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.03.2014
Еще недавно без тебя я тихо тлея задыхалась.
Так пусто и бесцветно стало вдруг когда одна осталась.
Все так наиграно вокруг, все так банально,гнусно.
Противно все, бескрасочно, до ужаса безвкусно.
Но час бежит рекой неумолимо, безустанно.
Проходят,умираю чувства,даже боль проходит как не странно.
Так тяжело забыть того кто в душу смог пробраться.
Глубокий шрам оставить и без слов убраться.
Но и держать его у вы нет смысла дальше.
Ведь искренности нет, в нем мир собрался фальши.
Я отпускаю, я прощаю, и сама прошу прощенья.
Ведь мы с вины обоих потерпели пораженья.
Я опускаю руки, умолкаю, и последний рас прощаюсь.
Из мыслей выкинуть ,но в глубине души хранить я постараюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489068
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.03.2014
Он скажет мне" Зачем твоя
любовь?
Ведь мне и так живется весело и
настно,
а ты забудь меня , и я не твой...
Я не способен жизнь прожить с
одной!
Я мразь! Я мразь, ублюдок , тварь
по жизни...
Мне нет прощенья и отныне нет
спасенья!
Прости, прощай и умоляю больше
не рыдай!"
и он уйдет...уйдет в синий туман.
Оставив за собой горький обман.
В обьятья шлюх которые ласкают.
В угаре пьяном шепчут буд то бы
любовь пытают.
Он там танцует, весело смеется,
а про тебя и в памяти не заикнется.
И жизнь его так красочна и так
игрива.
Твоя ж напротив , так сера и так
уныла.
Слезами горькими ты всю ее
залила.
Твердишь ты всем , что все уже
забыла.
Но не забыла, просто в времени
сама застыла.
Себя уже саму забыла, а к нему все
не остыла.
Ты знаешь где он,скем он, как
живет,
с кем засыпает, с кем сейчас живет.
Чем дышит, смотрит в облака
в надежде там найти чьи то глаза.
Ты знаешь , что на дне он
безутешном.
Забыл давно уже , что значит
нежность.
И кайф не в кайф, нет ейфории
счастья.
В угаре пьяном утонуло счастье.
Любовь продажной стала,
все друзья пропали,
а вместо них лишь собутыльники-
шакалы...
Надежда тлеет по до льдом,
вера давно пропала
и пустота а глазах бездонною вдруг
стала...
А пустоту в душе зальет вином
и так вот каждой ночь...
Он ищет нежности лаская прочью.
Он потеряется, утонет
безвозвратно
в бреду веселья, мерзости утех.
И не вернет уж больше он обратно
тот лучик искренности, правды
юных лет.
И потерявши все и всех и плюс
себя в придачу.
Он вспомнит что когда то испытал
удачу.
Он вспомнит,вспомнит ту которая
прощала,
и тихо искрене шептала "Я люблю!"
так нежно, бережно и так наивно
будто в шутку ,сказала "Без тебя
умру!"
он вспомнит слезы на ее ресничках
когда сказал "Прости,я ухожу!"
когда кричал и клялся ей "Люблю!"
Потом"Забудь, ты не одна такая.
Переживешь, ведь знаешь, жизнь
всегда такая!
Ты любишь искренне, а я гулять
хочу!"
он вспомнит,вспомнит все
и нежность, и скандалы ,крики,
и сумашествие в глазах...
Наивности безпечной блики.
Он вспомнит и с досадою в душе
поймет что все потеряно уже...
Он осознает что любил тогда
и сам убил бездушным "Нахер мне
нужна!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488817
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.03.2014
Літо 1942. Південь України окуповано румунськими військами. Коричнева чума Другої Світової війни охопила всю Божу Україну, весь Радянський Союз. Не оминули ці страшні часи і наші рідні Тузли. Кляті загарбники розквартирувалися в селі і встановили свої порядки, закони і навіть свою церкву.
Чужинці намагалися вербувати наших людей у поліцаї. Хотіли зробити з нас зрадників, бидло, яке сліпо слідує всьому, що йому кажуть. Та незламний дух народу. Краще вмерти чи бути закатованим, аніж скоритися ворогу. Звичайно траплялися серед люду і зрадники. Нікчемні перевертні, які рятуючи власну шкуру, ладні були продати і брата і батька.
Сіло сонце. Задушний літній вечір плавно переходив у зоряну ніч. Ганна Василівна закінчила поратися по господарству і йшла вже зачиняти ворота. Місяць своїм таємничим сяйвом заливав усе довкола. Як завжди, на засув зачинивши двері, Ганна вже хотіла вже йти до хати, та її увагу привернула тінь попід мурами. Господиня вийшла на вулицю : «Хто тут?» Ніхто не озивався . Вона підійшла ближче туди, де виднілася тінь. Чи бува це їй здалося? Ні. Підійшовши трохи ближче в місячному світлі вона розгледіла жінку з дитиною на руках, яка тулилася до муру, ніби шукаючи прихистку.
Ганна розгублено запитала:
-Чия ти дитинко?
-Пожалуйста, спрячте меня тетенька! Меня ищут жандармы. Я еврейка.
Ганна відразу все зрозуміла. Вона швидко завела незнайомку до хати.
В оселі Плотніченків було тихо і затишно. Звичайна селянська сімя: Чоловік Микола і Жінка його Ганна мали чотирьох дітей,доньку і трьох синів. Старшому виповнилось ледве 17.
Ганна ні про що не розпитуючи, нагодувала незнайомку з дитям гарячим супом. І поки ті вечеряли, придивлялась до нічної гості.
Це була дівчина років 25 і маленький чорнявий хлопчик років пьяти. Незнайомка розповіла, що звати її Соня, єврейка за національністю. Її розшукують жандарми. Бідна Соня плакала і тремтіла, пригортаючи до себе малого сина.
Не могла Ганна прогнати бідолашну на вірну смерть. Сховала її в коморі. Від зайвого ока двері до комори сховала шафою. Більше двох тижнів носила маленька донька Діна таємничим гостям їжу та воду.
Та от настав той фатальний день. Чи то з плановою перевіркою, чи то за чиїмось доносом, до оселі Плотніченків прийшли два жандарми. Вдома була лише Ганна з дочкою Діною. Чоловік з синами працював. Жандарми почали все обшукувати: хату, подвір’я. Заглядали в кожну комірчину, кожен закуток і щілинку, та так нічого і не знайшли. Потім вони вийшли на вулицю і стали виміряти довжину хати. Зрозуміли, що зовні вона довша ніж всередині. Здійняли крик, почали перекидати меблі і знайшли двері. Вони знайшли їх…
Бідолашна Соня билася, як пташка у клітці, виривалася, ридала, молила катів, щоб хотч сина відпустили. Маленький хлопчик з карими очима повними сліз, налякано тулився до материної спідниці. Та всі благання були марні. Вони , бачте, виконують всій обов’язок грабувати і убивати невинні душі. Обовязок паплюжити і нищити набуте віками дітьми землі. Мучити і так замордований власними катами народ. Чужинці говорили:»Ми вас звільнимо!З нами ви будете жити краще!» і прикриваючись своїм «краще», нищили євреїв, як забійну худобу. Без ліку і розбору.
Жандарми забрали Соню і маля. Їм не потрібно було жодної інформації -- вистачило лише національності. Біснуватий фюрер дав своїм псам команду : «Знищити!» і вірні собацюри її сумлінно виконували, стративши мільйони людей.
Соню вивели за село, за кладовище. Подалі від людського ока. Вона впала на коліні, благаючи відпустити її синочка. Їй байдуже, що буде з нею, але дитина, в чому вона винна? Марне…Пролунав постріл, за ним другий….
На зелену степову траву пролилась безневинна кров… Обірвалось два життя… Просто так… пішли у небуття. У цих звірів душі не стало навіть на те , щоб поховати вбитих. Вони залишили їх там – матір і дитя, просто неба. Бездихане маленьке тільце кинули біля жінки.
Тієї ж ночі тіла зникли. Їх закопав у сиру землю селянин Гришко на прізвисько Роскаль, який був випадковим свідком розстрілу.
Де знаходиться могила Соні і її сині , моя бібуся не знає. Та пам'ять про Соню навіки закарбувалась в її памяті, тоді ще маленької девятирічної Діни, якій довелося пережити страшне лихоліття війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486178
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.03.2014
Раз, два , три,
зіронька гори!
Місяць засвітись,
море оживись!
Голуб ввись взлети,
мир людям неси!
А чотири пьять,
люди рвуться руйнувать,
зірку викидом закриють…
Море нафною залиють…
Все і скрізь сміттям укриють…
Між собой війну відкриють..
. Атомом усе отруять..
І при всім кричать :"Ми люди!".
Шість, сім, вісім,
світ пропав!
Чоловік все змарнував…
Голуб миру геть змарнів,
на одинці десь там скнів…
Світом править лиш насилля,
олігархія, свавілля.
Homo sapiens здурів,
сам себе на брухт спустив!
Брат на брата! Син на тата!
Рвуться всі так до мандата!
Геть без честі і моралі,
стали всі вже як шакали!
В деградацію упали.. .
В цім багні усі й пропали…
Девять , десять:"Раз, два,три...."
Зірко краще зовсім не гори...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480418
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2014
Сине небо, синя даль,
воно так безмежно -Рай.
Рай далеко, рай десь там…
Де немає нас там рай..
Нас втоптали, Нас зламали.
Нас кредитами обклали.
Нас дурили, все забрали…
Свита й вождь нас обікрали…
Гвинтокрил їм подавай, дачі й візи їм у рай!
Правосуддя? Ні, не чули...
Суд у нас продажним став.
Все за долари віддали!
Мабудь й душу вже продали…
Звірі! Нелюди! Тирани!
Пруть наверх по головам.
За мандати, хто ха крісло,
хто й за долари продавсь.
Вже забули бідолахи,
де родились й чиї діти.
Де історія? Де рід ваш?
Мама? Тато? Ким ви є?
Довго ви вожді народу обіцянки нам кидали!
Довго так народ кормили:"Завтра буде все гаразд!".
Ми втомились. ми вже ситі!
Краще самі відступіть.
Дайте жити! Просто жити!
Бо інакше вам не жити!
Вирок самі підписали!
І собі труну склепали!
Ми простий народ! МИ сила!
Ми єдині! В нас Є крила!
Брат за брата в бій на ката!
І плювать нам на мандата!
Не пробачим зради влади!
Вров народу ви пролили...
Ворогами ся зробили.
Україна запалала, заволала, люд підняла
і на Віче всі зійшлися, і до зброї узялися.
І шляху назад нема. Разом за нове життя!
Дух наш сильний не зламать!
Бо вкраїна в нас одна.
Ляжемо і кістьми браття,
лишеб вона знов жила!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480408
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2014
Молюсь за тебе , Син Вкраїни!
Дай Бог вам сили на шляху.
Щоб повернулись всі живими,
і звергнули банду в тюрму.
Молюсь за тебе, Брат з Майдану,
хай береже тебе Господь!
Бо ти взірець, стальна опора,
яка підняла весь народ!
І встане кожен патріот!
І тато й дід, і брат ,і дядько.
І піде кожен за народ!
Убережи, прошу, Пречиста,
їх від гранат і пуль нечистих.
Хай врешті скинуть ту заразу,
із золотого унітаза!
Пошли нам мир!
Пошли нам спокій!
А банду геть!
Владу народу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480387
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.02.2014
Заглянь у небо і поринь в блакить.
Пірни у море, і відчуй силу столітть.
Вслухайся в хвилі, в шепіт що бренить.
Кров батьківщини у землі іще біжить.
Ти син її. ти син знедоленої неньки,
яку втоптали у багно, зкалічили серденько.
Ти син її, її опора що зламалась...
Сама без бою чужоземцям здалась...
Продала мову, на утиль послала.
і душу демону за долори віддала.
Ти син її. ганебний син. пропащий!
Віддав своє? Давись чужим ледащо!
Моя земля жива. жива...та ледве дише.
Чекає поки кат їй вирока підпише!
А син? А син-васал без думки й віри...
Опустить голову і сам віддасть її до звіра....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468907
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.12.2013
Добре бути вдома. Особливо якщо буваєш тут дуже рідко, і це неперевершене почуття коли під’їжджаєш до дому і бачиш знайоме поле, до болю знайому стару плакучу іву, що розкинулася при дорозі, ту саму іву на якій три роки тому було викарбувано імя твого першого кохання. В відразу накриває хвиля спогадів. Перше кохання… цікаво де він зараз? Минуло вже три роки і в мене вже не лишилося жодних почуттів, ні кохання, ні ненависті за розбите юне серце, лише спогади… і все таки цікаво…
Мама зустрічає. Як завжди сльози радості від довгожданого візиту блудної доньки. Ну як сказати блудної. Рік тому тікаючи від реального життя і від всього того тяжкого вантажу що незвідкіля впав на плечі 17 річної дівчини, тікаючи від бажання померти і звільнити людей від мого нікчемного , сповненого дурниць існування, я поїхала до міста, вступила до університету, і ніби почала життя з чистого листа. Додому за рік зявилася лише на новий рік і зараз на літо.
Мммм так, дома звичайно дуже добре, але після того як два дні просидиш вдома без натяку на цивілізацію, потроху починаєш їхати зглузду. Забите село, зв’язку майже нема, про інтернет я взагалі мовчу… Три канали телебачення по яких бабуся безупину дивиться свої мильні опери називаючи їх «жизнінне кіно». Ці два дні для мене тягнулись як пів року в гуртожитку…
Сьогодні ввечері я точно вже не зможу просидіти в чотирьох стінах.
-Мам, я гуляти!
-Куди? О котрій повернешся?
-Не знаю. Пройдуся селом, може когось цікавого зустріну) Повернусь коли повернусь. Не хвилюйся.
Так і справді пройшовшись рідними вулицями мені нарешті вдалося відійти від міста, всіх хлопотів що лишилися в шумному та задушному мегаполісі. Вирішила навідатися до колишньої однокласниці Райки. Колись дружили з нею, хоча я і була однією з кращих в класі, а вона закінчивши 11 класів так і не навчилася правильно читати та писати, я промовчу вже про математику. Хоча різниця в нас була феноменальна, все одно знаходилися спільні теми , інтереси. Подруга не була тупою від природи , просто її сімя м’яко каучи була не дуже благополучною, девять дітей в сімї і батьки пияки, погодьтеся не найкраще середовище для нормального виховання. Вже майже рік її не бачила…
Прийшла до її калітки.
_ оО_ Лідка! Прівет! Тобі чого треба?- зустріла мене її мала сестричка Светка
-А Рая вдома?
- Вона до Саші пішла, сучка. Скоро прийде, а шо ти хотіла?
- Та нічого, я тут на неї почекаю
Мммм…так поняття «скоро» значило для мене майже пів години на її лавочці. За ці пів години мені вистачило побаченого мабудь на все життя. Коли з будинку доносяться шаленні крики сварки з триповерховими матами . Вереск, плач, мені щомиті здавалося ща там когось убивають. Було жахливо спостерігати, як Катькині братики та сестрички віком приблизно від чотирьох до чотирнадцяти років, сиділи під забором розкурювали сигарети і запивали все це домашнім винцем яке вони вкрали у батьків. Діти в яких життя тільки починається, квіти , що тільки-тільки почали розпускати свої пелюсточки , які ще не бачили допутя світу Божого, вже вбивають себе нікотином в припивку з алкоголем, з їх вуст злітають слова які я в свої вісімнадцять не тещо вимовити, навіть подумати боюся...
О, нарешті в глухій темляві вулиці почав прорізуватись високий силует людини, двох людей… дивно , з ким це вона надумала прийти? Я підскочила, і на радощах , що мені нарешті вдасця покинути це богом забуте місце, кинулася до Райки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468480
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.12.2013
Як я ненавиджу кохання…
Як я ненавиджу любов…
Пянкий цей аромат , зітхання…
Бажання, пристрасть – це терор!
Ти віриш ,мрієш, ти кохаєш,
На крилах щастя високо літаєш…
Та от діставшись апогею!
Отой вершинки , майже рай!
Він! Він той милий і єдиний!
Зламає крила, знівечить і вб’є…
Уб’є любов, згадання й мрії!
І не подасть руки надії…
А мож подасть !?
Ні , це лиш мрії…
Ти розіб’єшся пташечко моя…
Занадто високо літала…
І дзвін тривоги , що лунав зі всіх сторін
Ти легковажно без довіри відкидала…
Ти вірила в кохання, у любов…
Занадто вірила… І поплатилася ціной…
Тепер , голубка, що в раю літала,
Тепер ти павший янгол
Без надії й мрії…
Всього лиш з тінню від душі…
І серцем дзеркалом розбитим на друзки…
PS.
Присвячено к.ф
«Ангел» Франсуа Озона
10.01.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2013
Идите к черту, с вашими: "Навечно!"
Не лезьте в душу больше так небрежно!
На кладбище души моей уж места нет...
И не питайтесь, даже. никому прохода нет...
Я заблудилась...Я запуталась... пропала...
Или, наверно, просто ,от всего устала.
Внутри меня живет ангел и бес.
И от войны их ,на душе уж не один порез.
Возможно я уже схожу с ума...
В душе проснулась лютая зима.
Любить хотела, но меня сломали.
Прощать умела, и об это ноги вытирали.
Играли с чувствами! играли и бросали!
Упасть и сново встать. Сново подняться.
И гордо голову поднять, фальшиво улыбаться.
Достало всё!Устала! Я пропала...
Идите к черту, с вашими :"Люблю!"
Я против этих слов игнор врублю.
Слов не услышу больше, мимо пропущу.
На сердце крест поставлю....
Больше никого я не впущу.
Вы скажете сошла с ума я, бред пишу?
Но нет! Не я сошла одна ,это уж точно...
С ума сошел весь свет... Мы все больные...
Отравленые лицемерьем и презреньем!
И жадностью и эгоизмом, и бездельем.
та что уж говорить, назад дороги нет....
и впереди для нас там света уже больше нет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467636
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.12.2013
Ось так лежиш собі на пісочку, дивишся на зірки, які сріблястою ковдрою вкрили все небо. Купкуються… Своєю туманністю утворюють сяючих небесних овечок. А он Чумацький Шлях, там мабуть цих овечок незліченно, що й розділити одну від одної неможливо. Посеред неба торжественно світить місяць-пастух.Він ніби їхній маяк, світить найяскравіше, щоб Божі овечки не заблукали бува в безкраїх просторах нічного літнього неба.
Лежиш… Мрієш, про майбутне. Щоразу створюючи нові і нові варіанти сюжету свого щастя, а море заколисує тебе, хвилі шепчуть , розповідають щось на невідомій нікому древній мові акви, історії про прекрасних Русалок, які раніше влітку завжди виходили на берег у подобі прекрасних дівчат, з довгими косами, тонким станом і чаруючими блакитними очима, в яких потопав кожен хто зумів у них зазирнути.Не одну душу юних закоханих моряків забирали Русалки з собою в безкраю імлу Чорного моря…Шепчуть хвилі і про відважних моряків, які долали незліченні відстані, щоб привести до нашого Буяну товари з Візантії, Індії та Китаю…Памятають і хвилі часи коли в них кишіло різною живністю, коли рибалки витягали велетенських рибин розміром з півтора кремезних чоловіки. Так море все пам’ятає… Та й тільки… Були часи…. Та минули… Все минуло… Нові люди стали- «розумні». Попересідали на моторні човни… Позаливали нафтою та сміттям узбережжя. Отруїли воду.
Покинули Русалки тепер ці місця, не заходять уже багато десятиліть в нашу затоку. Може вони пішли у глиб моря, щоб не бачити як люди кожен раз обезчестюють і знущаються над їх домівку, а може і взагалі пішли з нашого моря до океану тікаючи від постійних переслідувань, гарпунів і чорних сіток що раз за разом прорізають гладь. Та мабуть те що пішли, бо вже не чує море їх співу..Тихо стало в морських глибинах, лище інколи можна зустріти дельфінів , які до останнього віддано лишаються в рідних краях, співають пісень та остерігаються берегів і великих човнів з моторами та велетенськими сітками, які за один раз забираюсь цілі зграї бичків,судака, тараньки, та інших видів морських жителів, що ще лишилися в брудних водах змученого та знесиленого Чорного моря…
А ти сядеш …Вслухаєшся в шелест хвиль, вдихаєш прохолодне солоне повітря, просіваєш пісок з долоні в долоню, мов в пісочному годиннику… І хоч мова акви і невідома та для тебе все і так ясно… Подує вітерець, розвіє волосся, він покаже тобі все що було і що є – ти тільки послухай, відчуй , стань частиною свого краю. Відчуй ті страждання та розпач, які ми принесли своїй батьківщині в гонитві за золотими горами. А чи варте воно того? Хіба гроші можуть замінити здоров*я твоїх майбутніх дітей, обійми матері й тата …Хіба гроші зможуть замінити щиру посмішку коханого? Зрозумій вже нарешті, що найцінніші речі в нашому житті вони безкоштовні. Майбутне залежить тільки від тебе та від того чи зможеш ти за своє життя виправдати той статус, який подарувала тобі природа- «людина»!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467434
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.12.2013
Похилилася Конвалія
Наречена сніжна
Пішов милий до Афгану
Вяне його ніжна
Ішов ясний обіцявши:
«За два рочки буду,
Ти чекай мене кохана,
Тебе не забуду»
Вона слухала й чекала,
Чекала й писала.
Що день Божий писала
Листи й відправляла.
Він писав їй що кохає
І що скоро буде:
«Вже зосталося служити
Четверть рочку ,люба»
Вона знову все писала
І в Бога благала,
Щоб вернувся її Янгол
Живим та здоровим.
Все благала та молила,
А Бог мов й не слухав,
Бо вернувся її милий
Весь цинком закутий…
Похилилася Конвалія…
Наречена сніжна….
Не прийшов милий з Авгану…
З горя вмерла ніжна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467433
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.12.2013