Окса555

Молодці💪

Сьогодні  тобі  видали  buty
Ти  знаєш  як  їх  взути?
Тицьнула  пальцем  в  небо
І  попала  прямо  де  треба  
А  точніше  в  самий  онлайн
Ти  ще  досі  хочеш  на  Майн?
[Я  знайшла  аналог  kiss  me
Вбий  надію  повільно  в  мені]
О,  так,  я  прагну  безнадійно
І  дивлюсь  в  лобове  мрійно
[Карти  тут  тасуємо  талановито
Таємниця  таємницями  оповита]
Глечик  мандрує  по  світу
Крім  бутів  треба  щось  дітям
Я  в  останній  момент  забігаю
В  чоловічу  силу  не  вірю  -  знаю
І  як  завжди  починаю  спочатку  
Маєш  ще  мої  таємні  нотатки?
Дякую  за  цей  вечір  чудовий  
Згадала  Франківськ  кольоровий
З  гори  дивися  ласкаво
Paczka  доставлена  жваво
Дублікати  уже  на  столі
Ми  усі  тут  тепер  Молодці💪

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2024

По факту

Люблю  слова  по  факту
Залетают  прямо  в  такт  true
А  если  я  скажу,  что  там  кома,
Это  как  изменит  расклад  Ома?

Доктор  Фома,  вам  пора
Два  тюбика  без  вина
Когда  начнутся  путаные
Имена,  имею  окутанные

Два  слова  в  плед  -  не  бред
Фрэд  или  Фрэдди-мёдоед?
Вот  видишь  -  видео  видать
Словами  всего  не  передать

Вспять  новые  вспышки  на
Солнце  солёном  -  она  именная
Зуб  согнулся  не  впопад  -  не  ад
Отпад,  прихвати  мне  шоколад

Кроме  всего,  папа  говорил:  "Балка"
Я  поднимала  глазки  -  вот  смекалка
Маленькая  ещё  была,  не  ловила
Потом  меня  жизнь  вот  поразила

Сейчас  твой  выход  в  этом  кино
Нет,  не  вино,  будет  всё  за  одно
Вместо  вместе  места  не  местные
Какие-то  там  дела  не  совместные

Два  плюса  на  минутку  -  много
Жизнь  живу  живём  и  строго
Пальцы  пальмы  наверстать
Накрест  пазлы  разные  собрать

Надо,  об  этом  уже  было  -  повторись
Тигран  тигр  или  маленькая  рысь?
Думай  -  за  тебя  нигде  никак  никто
Прихвати  зонтик  и  серое  пальто.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2024

З іншої сторони

Немає  питань,  але  є  безліч  відповідей
Треба  так  робити,  бо  кіноіндустрія  все  це
Корисна  інформація,  поголись,  окей?
Все  завмерло.  Дівчата,  треба  нам  кільце

Комети  летять  і  пробираються  до  магми
Вони  застрягають  в  норах  вмілих  кротів,
Яких  не  існує  ніде  для  логічної  синтагми
Не  було  нічого,  ти  бачити  їх  не  захотів.

Капець  був  давно  й  помітний,
Але  гладеньке  все,  радість,зустрічаємося
Ой,  та  не  треба,  мій  нанорідний,
Вони  цікавляться  чим  ми  тут  займаємося

Планета  -  це  суцільна  монохромія
В  каструлі  пусто  і  часу  в  нас  так  густо
За  кермом  добродій,  в  трунах  мумії
Тут  живчики  усі,  борикайся  до  люстри

Вхопися  за  неї  і  світися  яскраво  і  бідно
Виси  так  довго  як  зможеш  на  цій  планеті
Нікуди  не  ховайся,  стій  тут  рівно  і  гідно
А  й  справді  про  що  ти  у  своєму  сонеті?

Приїжджай  в  Хмельницький  на  ринок
Ну  от  бачиш  тут  всякого  добра  і  без  того
Та  де  там!?  Як  вовки  голодні  в  будинок
Залітають  без  стуку  і  все  хапають  много

Провулок.  На  ходу  з  машини  вискакує  тітка
Розгорне  обійми  свої  і  приземлиться
Свавілля  не  мало  виправдання,  посіє  квітки
Не  треба  назад  -  вона  вміє  молиться

Все  менше  проблем  за  круглим  столом
Росте  дім  як  гриб,  всі  бачать  і  знають,  що  не  вона
Монітор  покаже  нам  що  було  за  вікном
Дружно  поєднає  усіх  привітна  і  чиста  Весна

Хтось  спохмурніє,  згадає  і  прокляне  минуле
Все  це  аномально,  але  ми  вже  звикли
Випурхнув  яскраво,  але  непомітно  взули
Привіт,  небайдужим,  незабаром  виклик

З  рідних  країв  смачні  Дрогобицькі  ковбаски
Аби  так  було,  на  поворотах  погляд  під  ноги
Інколи  по  своєму,  на  всякий  випадок  тре'  каски
Та  де  там!?  В  хаосі  класно  їхати  і  минати  пороги

Нові  незвідані  поля  зустрічають  привітно
Але  все  мимо  і  обніматись  нам  треба,
Та  спершу  усім  перемиємо  кістки
помітно.
Та  мікро  підкидає  усіх  високо  до  неба

За  сформований  устрій  без  бажання  змін
І  консервацію  консервативних  консерв
Робіть  що  хочете,  радійте,  вислухані  без  стін
У  них  же  є  якийсь  свій  для  них  резерв?

Веде  куди  може  заморожений  субпродукт
Бреше  як  може  або  частіше  мовчить
Лякається  всього  і  всюди  той  цікавий  фрукт
Усе  в  хаосі,  навіть,  там,  де  хаос  спить

Поламалась  шарманка,  плівку  засмоктало,
Якби  не  пощастило  навіть  з  початком
Дякую,  це  вже  занадто  багато  тут  спізнали
Не  проси,  але  що  може  бути  з  нотатком?

Маховик  підстрибує  в  іншу  сторону  під  гасла
Відкритий  вже  холодильник  і  розморожується  м'ясо
Вони  розтануть  під  ним  як  селянське  масло
Немає  страху,  летять  питання  як  мазки  нашого  Пікассо

Нічого  не  забуто,  історія  записана  на  скрижалях,
Але,  певно,  загубив  окуляри  старенький  
Дехто  не  проти  поскакати  на  концертах  в  Даля
Ну  трохи  не  добачає  тепер  далеченький,

Що  молодь  щось  хоче.  Слово  "NETRAUL"?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2024

Визит

Как  тебе  мой  визит?
Ты  оставила  свой  реквизит?
Предполагаемо,  что  не  по  карману
И  никогда  не  зли,  мне  Оксану

Когда-то  ещё  навестим
Все  подробности  известим
Он  не  был  такой  уж  и  толст
Неси  мне  сюда  свой  холст

Можем  обойтись  и  без  красок,
Но  никаких  больше  там  масок
Когда  есть  лапка  и  клавиатура  -
Это  лучшая  в  мире  структура

А  можно  как  по  старинке  -
Тетрадь,  ручка  и  новинка
В  одном  слове  добавь  рэ
Потом  тебя  не  хило  дэрэ

Да,  это  вовлекательный  процесс
Да  ну  вас,  сколько  можно  -есс?
С  утра  неизвестно  что  напишу
Вечером.  Пока  что  ли  свершу

Отмеченное  флажком.  С  ночи
Непонятно  ли  с  утром,  нерабочие
Впереди  нас  ждут  как  маршрут
Наверное,  правильно  кашрут.

Хочешь  жить  как  миллионер?
Учись,  на,  бать  -  пенсионера
Хочешь  сумочку  милой  цыпы?
Смени  имя  и  фамилию  рыбы

А  может  подать  капчики  Луи?
Да  не  стесняйся,  тебя  избалуем
Потом  зацелуем,  но  после  клипсов
На  пальцах,  насмотрелся  фильмов

И  теперь  реализация  -  всё  в  явь
Быть  внимательнее  их  заставь
Спокойно,  это  просто  полиграф
Пару  вопросов,  и  на  встречу  граф

Помнишь  миссию  графини?
Та  самая  что  милой  богини
Пальчик  красиво  подставь
Чтоб  всё  было  ясно  на  явь.

Помнишь  -  боюсь  или  борюсь?
А,  может,  поправь  корону  и  аусь
Не  бойся,  это  просто  полиграфия
Как  львовская  весенняя  терапия
   
"Малыш,  понимай  мои  подсказки"
Мне  лень  исправлять  в  той  сказке
Лучше  новую  пересоздадим  им
И  впишем  всё  правильно  своим

"Сейчас  мы  всё  о  тебе  узнаем  -
Врать  искусстно  прокачаем"
И  никогда  больше  не  зли,  Оксану
Где  ж  ещё  встретишь  киномана?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009856
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2024

Деликатно

У  нас  тут  происходит  панировка
Как  самая  лучшая  в  мире  планировка
Обволакивание,  обмакивание  в  муке
Хочешь  поддержать  дома  мисс  юкке?

Не  увлекайся  этим  подарком,
Не  попробовав  на  вкус  прожарку
Тебе  же  нужна  лучшая  парковка,
Поэтому  не  смотри  на  тонировку

Ты  понимаешь  что  здесь  делаешь?
Расскажи  чего  от  фонаря  желаешь
Ты  меня  знаешь,  помнишь  в  измерении
Другом  где-то  был  Ом.  Мышление

Подили  на  три,  Missis  Ли.  Не  сотри
Свои  стопы  об  твёрдые  муры.  Жюри
Подберут  комбинезончик  по  плечу
И  не  надо  говорить:  "Малыш,  Я  не  хочу"

На  одном  пальце  верчу  вселенную  мою
Мо  для  you.  Под  пледом  что-то  утаю.
Шучу.  Уже  поздно  говорить:  "Я  не  готова"
Ровно  год  тому  началась  лова-лова

Откуда  у  тебя  такие  кроссовки?
Хочешь  завезу  на  тренировку?
Заходи  аккуратно,  но  не  без  стука
Подай  на  десерт  ещё  ультразвука

И  не  забудь  о  своей  тонировке
Сверху  соевым  по  панировке
Пройдись  кисточкой  аккуратно
Люби  спокойно  и  деликатно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2024

Ось так

Я  вам  раджу:  "Вчіть  солов'їну"
Ага-ага,  а  ви  вертайтесь  в  Україну
Добре  з  еміграції  повчати
За  вас  тут  треба  розгрібати

Скоро  День  народження  його
Ще  немає  привітання  свого,
Але  є  вже  вдалий  результат
Як  два  по  два  одвічний  мат

І  шах.  Дев'яносто  п'ять,  карат
Спить  для  Ноя  величний  Арарат
Хто  ж  міг  подумати,  що  буде  так
Й  яким  виявиться  він  на  смак

Я  пам'ятаю,  що  сказав  Бро  на  горі
Речення,  яке  замінює,  всі  вчителі
Трактування  туди-сюди  і  навпаки
Таємна  мова  в  нас  була,  все  ж  таки

Я  собі  сиділа  і  писала  як  хотіла
Хотіла  творила,  хотіла  витворяла
Писала  і  сиділа,  сиділа  і  писала
Творити  хотілося,  і  ще  не  знала,

Що  є  кому  повчати,  щоб  не  сказати,
А  добре  ж  не  навчилися,  де  ж  взяти?
Всі  мати  матиму  для  математики,
Два  піруети,  сальто,  акробатика  -

Ось  так.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2024

Лось

Сьогодні  я  зустріла  тебе  в  центрі
Тому,  де  ще  тоді  не  був  ти  певний,
А  бач  я  вже  й  забула  твою  квартиру,
Якби  ж  я  знала  який  будеш  задира

А  ще  бабусині  гарячі  сирники  на  столі
Я  була  така  наївна,  ми  ж  не  молоді
А  пам'ятаєш  свою  гіпсову  до  колекції?
Усі  хотіли  тоді  попасти  до  селекції

Але  ж  то  вона  присвячена  лиш  одному
Твою  ж  картину  мак  дак  дай  мак  Ому
Цікава  все  ж  таки  була  картина  зимою
Лід,  сніг,  тролейбус,  я  завжди  з  тобою

То  ж  був  березень  засніжений  теж
Я  любила?  Проща,  біла  шубка,  авжеж
Якась  тиха  вулиця,  сніг  по  коліна
Два  відбитки  на  ньому  як  в  кінах

Тебе  парило  як  змінити  мені  телефон,
Щоб  завжди  був  найкращий  "патефон"
Так,  я  знаю  в  чому  моя  була  вина,
Але  твоя  поведінка  гірше  вжалила

Ти  її  чергово  наповнюєш  життям
Скажеш  яке  діло  тепер  фля  вам
Мене  вже  зовсім  не  цікавить  буття
І  тепер  знаю  за  тим  номером  яка  стаття

І  чому  в  ті  часи  так  було  багато  сторінок
Сама  собі  ставила  кілька  нових  оцінок
І  чому  тоді  я  так  вірила  завжди  в  щось
Невже  на  курсах  так  навчили?  Ти  лось.

Бачиш  як  все  змінилося  з  роками
Невже  ти  досі  паришся  апостолами
І  ніжно  усміхаєшся  ще  до  сьогодні  їй
Як  колись  у  березні  мене,  тепер  зігрій

Цікаво,  а  милостині  щедро  далі  ліпиш
І  подарунками  шлях  так  само  мітиш
Не  хочеш  по  Коновальця  піти  знову?
Нема  вже  про  що  вести  нову  розмову

Ти  ж  не  знаєш  як  розколовся  мій  світ
Біля  брами  на  порозі  на  її  пальці  орбіт
Ну  що  ж  Бог  тобі  тепер  буде  суддя
Я  чекала  тоді  мала  наївна  пояснення

Сподіваюся  гарно  відгуляли  в  надії
Та  не  переймайся,  все  знаю,  і  мрії
Все  ж  таки  той  китайський  для  мене  
Завдяки  йому  тепер  пишу  тут  для  тебе

Сподіваюся,  що  прочитаєш  його  колись
Складай  гарно  ручки  і  як  в  ті  часи  молись
Не  треба  мене  питати  як  живу  тепер  я
Це  не  перший.  Не  вартий  жодного.  Весна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2024

Етнос

За  вікном  паде  рівний  дощ
На  столі  парує  мамин  борщ
Мир  і  спокій  всюди  навколо
В  хаті  панує  душевне  тепло  

А  пам'ятаєш  як  було?  Спуфінг  
На  екрані,  віч-на-віч  на  ринг
В  результаті  український  колорит
І  мій  улюблений  тоді  фаворит

На  шиї  срібна  з  білим  трапеція
До  цього  борщу  треба  спеція
І  ще  трохи,  може,  додати  солі
Відміряно  в  долонях  свої  ролі

І  неважливо  там  буква  "е"  чи  "а"  -
В  тому  музеї  висять  два  прапора
І  можна  було  б  ще  багато  писати
Потім  без  упину  казати  й  казати

Чи  треба?  Мовчати.  Лесю,  Ліно,
Величні  матері.  Мої.  Кароліно.
Скільки?  Скільки  ще?  Олімпіада:
Математика,  географія,  Дріада

Ми  біжимо  до  березового  весело
Люблю  його.  Black  Glow.  Замело!?
Ми  жваво  на  санках  по  стежці
В  упряжці  Mister  Slow.  Мережці

Віддай  ти  славу.  Зроблена  руками,
Що  не  знали  вихідних,  від  мами
І  до  мами.  Заповітні  на  вік  слова
З  нами.  Троянда  розквітла  нова

В  саду,  де  порядкує  німфа  Дуб
Так  наче  завзятий  кригоруб
Береться  повести  розмову,
Але  стіна  там  знову  й  знову.

О,  матінко,  матусю,  пригорнуся
До  тебе  ласкаво.  Одна.  Я  вчуся
Й  вчуся  й  вчуся.  Помилка,  Error,
Життя.  Життя  кидаю  на  повтор

Писати  й  казати,  казати  й  писати
Без  упину.  "А"  на  "е",  "е"  на  "а"  стирати,
Переписати,  переказати,  перевчити
І  ціль  одна  -  лиш  би  не  зурочити

Того,  що  помалу  так  воскреса
Серед  поля.  Слава  Йсу  Христа!
Сини  і  дочки,  внуки  і  правнуки.
Все  перетерпить.  Її  болі  й  муки.

І  куди  б  не  забрели  її  діти
Не  знайдуть  схожого  світу
І  якою  б  не  була  там  нова  ера
В  пам'яті  галицька  атмосфера

І  куди  б  не  забрели  її  нащадки
В  долонях  мають  собі  на  згадку,
Мов  борозни  на  полі,  лінії  життя
З  крові  і  плоті  українського  буття!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008818
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2024

Нотка

Біля  мого  кеда  впала  обгортка
З  Карпат  приїде  гарна  цьотка
Через  сотку  апостроф  на  місці
Ніхто  ніколи  вдало  не  біситься

Нудно,  де  ж  то  взяти  дофамін?
Хочу  в  Трускавець,  де  дельфін
Вона  приїжджає  туди  з  півдня
До  гори  стежкою  зосередження

Складаючи  долоньки,  молись
Буде  гарний  сюрприз  колись
Невже  real  грузинський  ларі?
Ще  був  восени  про  жар  Сафарі

Там  є  про  Дрогобицькі  ковбаски
Ще  дві  порції  не  лише  запаски
Насправді,  то  просто  був  кавер
Я  згадала  що  робив  той  ліфтер

От  цікаво  їхав  вверх  чи  вниз  тоді
І  чому  не  запустив  як  казав  Гауді
Насправді,  в  Барселоні  шедеври
Цікаві  на  другому  були  маневри

Лапки  на  піску  змили  сині  хвилі
Відстань  там    півтори  тисячі  милі
Добре,  ще,  може,  колись  здивує
Мене  любить,  я  люблю  -  відчує

І  хто  ж  кинув,  все  таки,  обгортку?
Приїде  чи  не  приїде  моя  цьотка?
Ах,  почекай  ще  собі  чималу  сотку
В  кінці  вірша  буде  щаслива  нотка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2024

Не йди

Він  пішов

Чесно,  лиш  тепер  розумію
Що  він  один  мене  кохав
І  все  що  знала  що  не  вмію
Він  так  багато  ще  не  сказав

Стояли  одне  навпроти  одного
Дивився  глибоко  ув  очі
Щось  в  тому  питанні  рідного
Вже  тоді  просив  помочі

"Оксана,  це  все  для  мене?"
І  рука  на  грудях,  в  очах  сміх
Кивала  беззаперечно,  нене
Таємний  монстр  для  своїх

Любив  приємно  жартувати
І  раз,  і  два  і  три  -  знаєш  ти
Раптом  веселе  розказати
"Оксана,  хай  буде,  поділи"

В  передостанній  день  жест
І  кава,  що  пробуджує  зі  сну
Йшла  і  долала  потім  квест
"Дякую,  врятував  годину  ту"

Вже  скоро  буде  нестерпних  два
І  все  ж  таки  чекаю  розповідь
Як  швидко  час  і  день  отак  мина
Чи  ж  готувався  так  заздалегідь

Суботній  ранок,  що  роблю  я?
Переляканий  біжить  Петрусь
А  знаєте  обірвалося  чиє  життя?
Шефа  ще  досі  сама  вчу  і  вчусь

Все  б  не  забути  так  в  деталях
Мені  ще  є  що  показати  на  телефоні
Багато  чого  вже  давно  в  далях
Я  підійду,  покажу  що  в  цьому  сезоні

Ти  сам  все  знаєш,  все  для  тебе
Якби  ж  ти  знав  що  таки  щасливий
Назву  тепер  тебе  я  містер  Фебре
Сама  ж  не  вірила  який  важливий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2024

Голова

Двері-муляж,  зелений  горошок,  чоло
Невже  я  забула  купити  тобі  вино
Не  воно  головне,  але  так  прямо  несе
Та  одягни  вже  на  кінець  своє  плісе

Матеріали,  матерія,  мат  для  свят
Кусок  відкушений  як  добрий  шмат
Дат  побільше  внеси  в  календар
Почитай  що  писав  нам  Кобзар

Я  не  про  те,  тебе  терміни  обвивають
Вони  не  знають,  звісно,  що  все  знають
В  мене  немає  остаточного  дихання
На  межі  меду  медузи  свого  визнання

На  колінах  плісе,  на  голові  Сомерсет
Навпаки,  там  був  ще  ультра  трафарет
Дорога  рівна,  не  вона  нам  головна
Вина  нема,  ну  і  добре,  чоло,  голова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2024

Всегда

Терпение  бывает  разным
Разве  вы  не  согласны?
Я  живу  именно  так  всегда
Беру  свои  цифры  с  потолка

Попались?  Сейчас  будет  жара
Подожди  меня  возле  четверга
Ага-ага,  расклад  понял,  спасибо
Либо  ты  либо  тебя  выбор  ибо

В  кармане  всегда  этикетка
Так  научил  папа,  и  конфетка
Иди  сюда,  мне  нужно  сказать
Я  уже  забыла,  что  не  плакать

А  кто  понял  о  чем  эта  книжка
Тот  молодец,  ее  звали  Иришка
Фишка  была  в  том  что  на  плечи
Выскочил  кот  по  встречной

Ты  ещё  дальше  играешь  с  закатом
Или  за&бался  ездить  по  аккуратам
Как  же  хочется  верить  в  доброту
И  не  ошибиться  фля  именно  в  ту

Но  не  такой  большой  замес  с  муки
Чтобы  лепить  с  правой  своей  ноги
Фокса  была  права  на  поворотах
Пали  в  глазок  шо  там  опять  шоты

Шорты  на  тебе  узкие  йо  ма  снова
Она  ждёт  денег  закинь  стопудово
Ахах,  секи  мне  этот  тортик  на  куски
Достану  тебя  с  любой  точки  Земли

Сладенького  захотелось  на  ночь
В  одном  файле  всем  уже  приурочь
Помочь?  Ой  нет,  здесь  иная  рифма
Смотри  на  потолок,  ещё  алгорифма?

Я  же  люблю  жонглировать  на  закате
Не  обижайся  сильно  в  моем  схвате
А  лучше  вообще  не  обижайся  никогда
Я  же  люблю  ты  знаешь  это  навсегда.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2024

Дата

-  Мені  потрібна  перша  дата.  Розумієш?
Я  задумалася.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007219
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2024

Як спалось?

-  Як  спалось?
-  Як  в  шлюпці.
-  Ти  ж  там  не  спала.
-  Я  там  перезимувала.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2024

З новим Уроком!

Усі  чекають  на  новий  Урок?
Буде  як  Ma'  "gra  w  kolejny  rok"
Тільки  скриньку  встигай  підставляти
І  не  забудь  крила,  щоб  в  небі  літати

Така  в  нас  тут  цікава  школа
Два  і  два  правила  і  прікола
Треба  все  детально  пригадати,
Щоб  в  наступний  Year  пострибати:

В  січні  дивно  над  шафкою  лампа  замигала
В  лютому  камера  сама  по  собі  залагала
У  березні  сонце  засвітило  і  всіх  понесло
Визирнути  б  у  вікно  -  на  екрані  жовте  тло

У  квітні  мене  так  не  на  жарт  на  п'ятий  відвели
Я  сиділа,  слухала,  робота,  проте  -  макро  хвала
В  той  день,  коли  чорна  з'явилась  в  релізі
Чомусь  так  ясно  стало  як  sunshine  i  easy

Далі  я  стриматись  не  могла
Лайт  на  лайті  і  пройшла  весна
Свята  трійця  в  травні  дала  просто  жару
Знали  б  вони  потім  про  сім  зо  всім  дарів

Потім  було  не  зовсім  смішно  -
Висновки  робити  поспішно
Про  опік  не  буду  знову  писати
Мені  є  ще  що  скажеш  сказати

В  середині  я  вже  думами  стою  там
Мої  думки  -  це  не  те,  що  ваш  спам
Ну  і  під  кінець  спекотного  wszystko  do  zrobienia
Dwa  kolory  na  szczycie,  szczyt  na  pędzle  do  barwienia

Далі  спокій,  тиша,  лиш  в  диктофоні  сльози
"Господи,  та  забудь  вже  про  нестерпні  морози"
Ще  в  листопаді  з  попкорном  просльозилась
Читала,  чекала  і  ось  цікаво  надивилась

А  в  грудні  -  це  вже  на  майбуття
Сама  собі  -  чудо  і  класне  буття
Тепер  трохи  на  монітор  переведемо  розмову
Заглянемо  до  класу,  де  щось  відбувається  знову

Насправді,  все  це  дуже  цікаво  спостерігати
Наприклад,  як  учениця  з  сьомого  любить  по  стопах  стрибати
Можливо,  вона  Святика  хоче  в  себе  закохати.
В  учительській  прогнозують  на  зламі  декого  обняти.

Жан  на  продовженій  групі  сидить  настирно  щодня,
Хоча  повторює  собі  щоразу,  що  від  нього  тепер  броня.
А  тепер  поговоримо  про  оцінки,
Які  ніяк  не  впливають  на  відтінки:

За  окремі  з  цього  і  початок  Respect  отримує  Василько.
Якби  не  він,  я  б  так  і  не  зрозуміла  чому  такий  Сашко  -
Пригадую,  особливо,  напівмокру  подушку  щоночі  тоді  -
Усі  співали  разом  пісень  і  вчителі  були  такі  молоді,

"А  тепер  нам  треба  складати  нові  композиції
І  слухати  ваші  нано-твори  по-старому  і  традиції."
Святик  різнокольорові  коси  кладе  рівно  на  покоси,
Якби  не  одне  єдине  слово,  були  б  вже  до  неба  стоси,

Хоча  завдяки  йому  хтось  сів  у  Журавлик.
І  найкращим  цього  року  був  таки  Павлик!
А  Володя  гарно  мінус  взяв  і  запозичив  -
Через  парту  тезку  й  Святика  втаємничив.

І  поки  хлопчики  міряються  "wężem  Boa"
Я  хочу  лиш  одного,
Щоб  увесь  світ  жив  у  мирі
Без  дирочок  як  у  Леєрдаммер-сирі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2023

31

Тридцять  першого  згадаю
Все,  чого  не  пам'ятаю
В  тридцять  першій  починаю
Те,  що  помалу  забуваю

Порив  вітру  чи  рив  повітря
Принесе  Землю  до  Світла
Витер  літри  чи  літер  віття
Все  спасе  зиму  помітно

І  поки  що  повсюди  туман
Ти  зможеш  говорю  собі,  Ван
В  скрині  під  дахом  десь  там
Лежить  коштовний  талісман

Тридцять  першого  згадаю
Про  острів  Лоно  пам'ятаю
В  тридцять  перший  починаю
Слово  "гостро"  в  ній  тримаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2023

На кухне

И  пускай  в  соседней  комнате
Дружно  все  что-то  куролесят
По  привычке  выключаю  свет
Сижу  на  кухне  тут  сама
Кажется  так  было  всегда  
Под  спокойную  ничо  не  бесит

Когда  включается  beep
Можно  по  быстрому  клип
В  главной  Вилл  или  Ми'  Смит
На  новый  пипи  тру  бит

Но  смех  смехом  со  спехом
А  на  самом  деле  всё  мехом
Громко  всё  поменялось  
Что  не  видно  оказалось

А  что  там  как  так  не  так
Под  такт  катит  не  вот  так
Кит  кат  тик  кот  закинь  в  Тор
Пускай  прожуют  через  мотор

Потом  начать  работу  с  нуля
Мне  двадцать  два  не  у  руля
Гол  голова  два  дважды  не  беда
Мы  поменялись  местами  нет-да

Доспехи  сложи  в  один  чемодан
И  перебрось  его  через  океан
Океанариум  интеллектуально  
Посити,  попроси  магистрально

Две  двери,  с  уважением  Ван
Продлить  продлёнку  Жан?  
Несколько  выгодных  вопросов
Не  слишком  слышно  ?переспрос

Хочу  не  увлекаться  до  вчера
Лов  рыбы  или  лов  ас  на-гора
Ждите  меня  в  курсе  языков  f(ive)ух
Рифму  себе  заложит  мини  пастух

Дождись  завтра,  а  там  весна
С  тобой  до  предела  уж  честна.
Я  уже  слышу  как  язык  мой
Бальзам  в  уши  льётся  рекой

Ла  без  ра,  рэ  без  е,  оуеее.
Что  там  слышно  о  талой  воде?
Вот  это  просто  во  всю  шок
По  дорожке  там  летит  ток

Застрахованные  тайны  занавески
Мигом  порвались  от  той  подвески
Теперь  голыми  бери  горячую  сталь
Не  забудь  ещё  приподнять  вуаль

........................................................
Асфальт  покрывается  ровно  снегами
Слогами  жонглируя  как  в  цирке
Стало  светло  от  стихов  -  чирк.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2023

Діалог

Якось  я  прокинулася  в  шістнадцять  весною
Світить  сонце,  пахне  життям,  відлигою  і  тишиною
Згадала  відразу  про  свій  сон  і  пальцями  за  телефон
"Слухай  тут  є  така  розмова,  ти  не  повіриш,  але  Афон

Мені  снився  з  майбутнього,  типу  теж  на  фоні  весни
І  там  одна  чи  дві  яскраві,  ти  не  повіриш,  присвята  петлі"
"А  ти  впевнена  що  то  так  і  так  було  і  не  інакше"
"Ну  слухай  я  щойно  звідти,  ти  б,  може,  пом'якше"

"На  всякий  я  ж  перепитаю,  може,  ще  й  ти  щось  згадаєш"
"Та  там  малий  сюжет,  але  все  так  як  на  яву,  знаєш?"
"Ну  що  ж  тепер  просто  чекай.  Побачимо  що  буде  там"
Господи,  у  третьому  це  ж  звісно  в  голову
як  спам

Тоді  я  в  діалозі  запитала  навіщо  я  про  те  писала
"Забий,  що  залетіло,  те  вже  не  зітреш.  Ти  ж  підписала,
Тому  не  бійся,  я  з  тобою  теж."  У  третьому  з  опіком  прийшла
"Привіт.  Як  поживаєш?  А  ти  знаєш  яка  була  весна?

Ох,  Боже  ж  мій.  Здається,  сон  воплотився
В  плоті
Мене  трясе,  мене  не  радують  події,  життя
І  злоті
Скажи  ж  щось,  не  мовчи,  ти  ж  зі  мною?"
Погляд
В  стіну  і  безкінечне  мух  жужання.  "Чи  ж  ти  ще  огляд

Не  зробив  по  павутині.  Дай  не  вмерти  тій  дитині"
А  потім  жваво:  "Дивись  які  тут  нявки".  "Я  на  самотині
Дай  відповіді  на  ті  питання."  "Сама  знайдеш
За  кілька  місяців  по  краплині.  І  шлях  свій  прокладеш"

Я  на  осліп.  Крізь  пітьму,  завірюху  і  білий  мороз
"Писатимеш  по  склі  свій  на  вершині  прогноз"
Ти  добіг?  Чи  майже  перейшов?  Де  ті  сили  на  любов?
Нема,  ніде  нема.  В  кишені  долоня,  а  там  слів  схов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2023

23

Двадцять  три  роки  тому
І  знову  тут  не  про  втому
Стою  з  дівчатами  радію
Двері  навстіж  як  стихія

"Окс,  твого  тата  нема"
"Що?  Що  за  балібарда?"
Через  рік  Барс  на  колінах
Через  два  і  три  як  в  кінах.

А  пам'ятаю  сонячний  ранок
Мабуть,  дев'ять-шість  світанок
Розмова  весела  їх  обох
Наче  переплетіння  епох

Ще  напередодні  була  тривога
Серце  на  скронях  і  знемога
Стукіт  десь  там,  я  за  спиною,
Хоча  ніколи  не  було  мною.

А  за  місяць  до  того  приснився
Сад  і  люди  в  чорному.  Захопився
Точити  олівця  для  малювання.
Спізнали  вони  маневрування.

У  серпні  зелена  альтанка
Більш  ніж  наномовчанка.
Салатове  плаття  в  листочки
По  рейках  стрибаю  як  дочка.

А  п'ятого  мене  вона  шукала
"Ходи  до  нас".  Таке  сказала:
"Я  тепер  в  тебе  одна"
Ти  була  права,  а  тепер  нема.

І  Барс  теж  відійшов  здаля.
Дивлячись  на  все  звіддаля
Не  розкажу  уже  "про  втому"
Двадцять  три  роки  тому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2023

Не скучай

Крутиться  по  колу  шарманка
Сидить  і  слухає  її  панянка.
Варто  лиш  проснутись  і  знову
Не  спішно  поведемо  розмову.

Тут  як  на  рулетці  лиш  цікаво
Яка  буде  найпершою  жваво
Усі  наввипередки  пруться  вперед
Вибирай  найсолодшу  як  мед,

Щоб  лився  по  вухах  з  ранку  до  ночі
В  пам'ять  арсеналу  слова  пророчі
Цікаво  ж  хто  той  за  пультом  діджей
Лови  своє  життя  лиш  на  окей

Тут  дивна  історія  з  самого  ранку
Лише  розплющує  очі  і  спозаранку
Нові  фрази  з  пам'яті  виринають
Я  їх  знаю?  Звісно,  що  все  пам'ятаю

Але  то  б  так  було  нічого  якби
Не  та  сама  в  листі  і  дві  хвилини  до  весни
От  тепер  сиди  і  думай  чи  на  метафізі
Чи  просто  ми  з  тобою  super  easy

Іноді  треба  відпочивати,  бо  квадратна  моя
Голова.  Не  містить  рамок  того,  що  твоя
Задумана.  Неділя.  Ранок.  Чайник,  чай.
Крутиться  по  колу  шарманка.  Не  скучай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2023

Париж

Как  ты  озвучиваешь  слово  Paris  
Так  же  как  и  сам  в  небе  паришь?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2023

Страх

Ми  завжди  думками  повертаємося  в  минуле.  Навіщо?
Щоб  згадати  як  там  було  страшно.  Одна  із  відповідей  на  одвічне  питання.  І  коли  ти  стоїш  в  темній  кімнаті  в  тебе  лише  два  виходи  -  йти  вперед,  не  знаючи  куди,  або  ж  вернутися  назад,  знаючи  на  сто  відсотків,  що  там  точно  за  чорними  дверима  буде  світло.  Але.  Ти  просто  йдеш  вперед  в  невідомість.  Та  спершу  тобі  треба  знайти  той  ліхтарик.  Ти  нічого  не  бачиш.  Скоріш  за  все  він  на  підлозі.  Але  під  ногами  ти  теж  не  відчуваєш  підлоги.  Якась  незрозуміла  субстанція  схожа  на  пісок  і  камінці.  В  кімнаті  чотири  кути.  Скоріш  за  все  він  в  якомусь  з  них.  Але  не  факт.  Він  може  бути  прямо  в  тебе  під  ногами.  Ти  можеш  по  своїй  необережності  попасти  ногою  по  ньому  і  закотити  будь-куди  і  пошуки  доведеться  продовжувати  заново.  А  ти  пам'ятаєш  як  в  майбутньому  потрапила  на  зебрі  по  ключах  в  той  самий  день?  Це  ж  було  так  очікувано  саме  в  той  особливий  день.  Ти  ж  шукала  відповіді  роками  і  саме  в  той  день  знайшла.  Тррр.  Яка  зебра?  Яке  майбутнє?  Зараз  ти  в  темній  кімнаті,  де  немає  світла.  І  все  б  нічого,  якби  в  тебе  не  було  обмеження  по  часу.  Це  майже  так  як  в  Форд  боярді.  Тепер  я  розумію  чому  вони  були  там.  Трррп.  Так.  Ліхтарик,  де  ж  ти?  Ах,  чорт.  "Вертаймося  назад?"  І  в  ту  ж  мить  ти  чуєш  "Є!"  Як?  Я  не  вірю.  Що  за  чудо?  Йдемо  далі.  Наступна  кімната.  Водорості  зелені  звисають  з  стелі.  Зелений  неон.  Таке  буває?  Черепи  у  ванній.  Трохи  павутини.  Слизький  брезент.  І  куди  ж  мене  занесло?  "Вертаймося?"  Та,  чорт,  вже  й  не  зрозуміло  куди  назад,  скільки  коридорів.  Здається,  це  передостання.  "Звідки  ти  все  це  знаєш?"  Інстинкт?  Інтуїція?  Може,  ти  тут  живеш  завжди?  Ще  півгодини  тому  ми  були  такі  веселі  і  щасливі,  крокуючи  від  Опери.  Краще  б  ми  пішли  на  оперету.  Чесно.  Я  б  витерпіла.  Думаю.  Пізно.  Вже.  Треба  йти  вперед.  Стрілка  годинника  теж  невпинно  вперед.  Добре,  що  в  цій  кімнаті  вже  є  якісь  меблі.  Вони  врятують?  Принаймні  можна  тумбочкою  захиститися  від  цього  лісника.  Різника.  Летить  з  бензопилою  на  мене.  Це  ж  гра.  Але  ж  він  справжній.  "Не  бійся,  це  голограма!"  Чудово,  ти  вмієш  заспокоювати.  Якщо  це  голограма,  то  де  рейки  на  яких  викотився  цей  різник?  Де  апаратура?  Втік.  Все  стихло.  Ні,  він  справжній.  Треба  шукати  ключі  від  дверей.  Де  ж  вони?  Мені  ж  було  простіше  потрапити  в  майбутньому  на  зебрі  по  ключах,  ніж  знайти  тут.  Яке  майбутнє?  Ти  в  темній  кімнаті,  в  якій  на  тебе  вже  вдруге  летить  з  бензопилою  різник.  Супер.  Притискаюся  до  металевих  дверей.  Чи  шумно?  Чи  я  мовчу?  Поміряти  рівень  децибелів  від  сміху  різника,  звуку  бензопили,  яка  перед  моїм  носом  і  мого  вереску?  Можна.  Та  чи  треба?  Якщо  він  прибіжить  втретє,  в  мене  станеться  інфаркт.  Гарантую.  Він  біжить  знову.  Так,  тут  є  вікно.  Можна  ж  вийти  через  вікно?  "Ти  куди?  Це  ж  третій  поверх!!!"  Чиясь  рука  лягає  на  мій  пояс,  як  в  тому  мультику  "Жив-був  пес".  І  через  вікно,  навіть,  не  можна.  Знаходжу  в  шухляді  ключі.  Радію  як  мала  дитина.  Треба  відчинити  двері.  Чорт,  це  ж  муляж.  Хтось  приклеїв  металеві  двері  прямо  до  стіни.  Супер.  Геніально  просто.  Виходжу  на  світло.  Стюардеса  за  рецепцією  мило  усміхається.  "Вітаємо!  Ви  вижили!"  Серйозно?  Давайте  на  згадку  зробимо  фото.  Мило  усміхаюся  на  камеру  вже  я.  Жодних  ознак  страху  на  обличчі  після  того,  що  було  ще  п'ять  хвилин  тому.  Страшно?  Може,  колись  ще  повторимо?  І  не  раз.  В  майбутньому  буде  острів.  Ще  крутіше.  Який  острів?  Я  щойно  вийшла  з  темної  кімнати.  Дай  віддихатися.  Кілька  років.  Хоча  б.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998938
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2023

Брехня - 2

І  хоч  на  носі  не  Великдень
На  дворі  глянь  не  серпень  
Намарно  потрачено  час
Все  це  може  вже  для  нас

Не  варто  всіх  моїх  віршів
Так  хтось  із  неба  захотів
Занадто  добре  знаючи  знаю
Щоб  все  це  перемолоти  раю

Брехня  брехню  вже  доганяє
В  ці  свята  Різдвяні  не    немає
Крути  на  піруеті  два  міні  круга
Згадаєш  на  дозвіллі  з  якого...

Не  я  була  жорстоко  блінчик  тут
Пляцок  п'ятниця  два  рази  mood
Насправді  мені  здається  що  сон
Ха,  ботокс  губи  стиснуті  біля  вікон.

Яка  там  кип'ячена  в  каструлі  вода
Там,  навіть,  температури  тіла  нема.
Нечесно  бавлячись  kontynuj  ze  sobą
Добре,  дивись,  щоб  не  так  і  в  обідoba

Ти  пам'ятаєш  про  рожевий  bubble  gum?
Я  пам'ятаю  хто  поклоняється  яким  богам
На  десерт  можна  ultramarynowi  landrynki.
Перенеси  крапку  туди,  де  сонце  й  мандаринки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2023

Coло

Под  ритм  сердца  ляжет  лайт  голос
Хочу  голо,  нету  такого,  рифма  соло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2023

Читай!

-  Читай!  
Мама  сидить  поруч  і  вишиває  черговий  рушник.  Її  пальці  жваво  намотують  нитку  і  вправно  орудують  сріблястою  голкою.  Довколо  мене  розкидані  кубики,  на  кожній  грані  якого  зображені  малюнки,  звірятка,  якісь  предмети,  а  над  ними  ієрогліфи.  Я  тримаю  в  пальчиках  один  кубик  і  на  мене  дивиться  одна  паличка  з  двома  очками.  А  під  нею  колючий  їжачок,  такий  само  як  в  бабусі  пив  молочко  між  хвірткою  і  грушкою  тоді.  Крізь  воду,  яка  заливає  мої  очі  як  вуаль,  я  ледве  все  це  бачу.  Ще  мить  і  я  почну  захлинатися  і  заїкатися.  Я  ж  не  думала,  що  все  це  життя  аж  настільки  складне.  Як  все  це  зрозуміти?  Ці  їхні  ієрогліфи  людські.  Аж  раптом  з-за  вікна  чується  звук  сирени,  який  наближається.  В  мене  в  середині  прокидається  радість  і  я  намагаюся  відволікти  на  мить  увагу  мами.  
-  Міліція,  -  випалюю  я.
-  Ага,  так-так,  міліція.  Не  будеш  читати,  то  приїде  зараз  і  по  тебе.
Я  задивилася  у  вікно  прямо  в  небо,  почала  собі  уявляти  як  би  було.  Аж  рота  роззявила,  і  кінчики  уст  почали  поволі  розтягуватися.  "Он  як?  Ну  нарешті.  Хоч  хтось."
-  Читай!
Хвиля  радості  змінюється  в  жорстоку  реальність.  Я  переводжу  погляд  на  свій  кубик.  "Так,  Ліля,  треба  думати  логічно  якось.  Якщо  слово  "літера"  жіночого  роду,  а  на  кубику  зображений  їжачок,  значить  він  теж  жіночого  роду.  Є!"  
-  Це  літера  їжачиха.  -  Знову  випалюю  я,  показуючи  пальчиком  на  їжачка.
Кімнату  заливає  мамин  сміх:
-  Тату,  ходи  сюди,  -  гукає.
Двері  повільно  відчиняються  і  з'являється  спершу  татова  голова,  а  потім  заходить  сам.
-  Що  таке?
-  Послухай,  що  твоя  донечка  придумала.  
Вона  поспіхом  переповідає  йому  мою  історію  про  їжачиху.
Його  очі  починають  поволі  бриніти  від  радості  і  він  дивиться  на  мене  ласкаво  і  гордо.  
-  Нуууу...  Слухай,  ти  б  з  нею  пом'якше?  -  він  починає  переводити  розмову  в  інше  русло.
Мама  невгамовно  сперечається  з  ним  і  каже  не  заважати  нам.  Тато  стоїть  на  своєму  над  нами,  зрештою  переводить  розмову  на  побутові  справи,  псує  настрій  мамі  до  читання,  і  тим  самим  піднімає  мені  до  іграшок,  і  я  щаслива  і  радісна,  йду  бавитися  в  щось  інше  в  сусідню  кімнату,  по  дорозі  витираючи  рукавом  свої  очі  і  ніс.

Дев'ятий  рік,  серпень,  на  дворі  літо.  Я  йду  довгим  коридором,  зліва  крізь  вікна  пробирається  сонце,  справа  безкінечна  вервиця  дверей.  "Цікаво  ж,  що  ж  там  за  тими  дверима?"  По  обидва  мої  боки  віддалік  йдуть  за  мною  тато  з  мамою.  Попереду  я  бачу  його  -  високий,  щира  усмішка  крізь  смішні  чорненькі  вусики,  блакитні  радісні  очі  з-під  темних  чорних  густих  брів,  гладенька  лисина,  на  якій  випромінюється  світло,  і  по  обидва  боки  над  вухами  трохи  волосся,  мов  навушники,  з  розведеними  в  сторону  руками:
-  Запрошуємо,  ви  вчасно.  Заходіть.
-  А  документи?
-  Документи  потім.  -  заспокоює  батьків.

Через  півроку.  Актовий  зал.  Усі  чотири  класи  зібрані  біля  сцени.  Понад  120  першачків  переминаються  з  ноги  на  ногу.  Навпроти  сидять  ще  більше  їхніх  батьків.  Свято  Букварика.  Зліва  саме  там,  де  б'ється  серце,  на  моїх  грудях  акуратно  прикріплена  булавкою  до  блузки  літера  "З".  Помітно  хвилююся.  Це  моя  перша  велика  аудиторія.  Мій  вихід  під  номером  десять.  Виходжу  і  випалюю  віршик  про  замки  ті,  що  у  дверях,  і  про  ті,  що  схожі  на  палаци,  згадую  й  про  те  як  замок  замок.  "І  хто  ж  його  намочив?"  -  думаю  собі.

Півроку  по  тому.  Сиджу,  нудьгую.  Вечоріє.  Мама  повертається  з  роботи.  Дістає  зі  своєї  сумки  величезну  книгу  в  твердій  оправі,  обгорнуту  в  цупку  білу  тканину.
-  Читай!
"Знову?"
-  Там  не  такі  літери.  Зараз  сама  все  зрозумієш.  Якщо  не  зрозумієш,  то  питай.  -  переодягається  і  йде  собі  на  кухню.  
Я  залишаюся  в  кімнаті  одна.  Розгортаю  її  як  магічний  реалізм.  Пробігаю  очима.  Гортаю.  Різні  оповідання,  все  начебто  знайомо,  та  щось  не  так.  Окремі  слова  розумію,  інші  -  ні  бумбум.  Але  мені  шалено  цікаво.  Це  те,  що  мені  треба  було.  Мої  очі  починають  зіщурюватися  від  задоволення,  а  кінчики  уст  розтягуюватися.  Що  це  за  ієрогліфи?  Треба  неодмінно  з'ясувати.  Згортаю  книгу  і  чимчикую  на  кухню.
-  А  цю  з  двома  крапочками  як  читати?
-  Йоу.
"Круто!"  -  думаю  собі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998479
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2023

Браслет

Оставь  ребёнка  без  присмотра
Уплывая  на  берега  шумных  Одр
Наделает  столько  грустных  делов
Найдёт  миллион  новых  "любоfь"

Ох,  заберите  меня  от  экрана
Мне  смотреть  (опа)  как  бы  рано
Зачем?  да  ладно  без  вопросов
По  карманах  нету  тех  допросов

Я  знаю  что  там  по  расписанию
Дальше.  Так  что  me  закипания
Не  предвидится  на  коленвал
Стрелка  настырно  на  вокзал

В  ближайшие  пару  недель  назад
Напротив  милый  с  виду  камрад
Браслет  грохотом  на  колене  справа
Мне  жалко  шортов,  но  эта  же  лава

Как  отцепить  теперь  непонятно
Я  ж  так  хотела  написать  внятно
Но  вспоминаю  теперь  левое  колено
И  непредвиденную  майскую  сцену

Там  две  лапки  все  таки  на  месте
Да  ладно,  я  бы  не  починила  известно
Так  что  немного  не  обидно  вовсе
Ровно  три  месяца  носить  совсем

Не  порядок.  Но,  зато.  Свобода-природа
Что  там  исполнили  о  погоде-породе
Оставлю  ребёнка  ещё  на  десять
Большой  мальчик  как  бы  взвесить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998125
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2023

Минуса

Ты  всегда  будешь  искать  в  человеке  минуса
Для  того  чтоб  написать  один-два  текста
Это  бесконечная  история  с  запутанным  сюжетом  
Чтоб  понять  надо  запастись  бронежилетом
Здесь  уже  не  поместит  один  бит
Поэтому  все  сложу  в  &уйовый  фит
Пускай  так  и  будет  на  распутьи  Вельвет
Кто-то  лучше  исполнит  весь  кордебалет
Лишним  не  будет  вспомнить  обо  всём
И  да  каждый  как  гнал  так  и  дальше  гнём
Я  одного  не  могу  понять  откуда  тот  персонаж
И  при  чем  здесь  несносный  по  кочкам  вираж
Но  если  тебе  так  удобней  бежать  -  беги
Руки  просто  теперь  тщательнее  храни
А  на  самом  деле  не  надо  бояться  тех  двух
Проверь  что  там  хороший  сценарий  на  нюх


Минус  минус  минуса
Достаю  с  правого  уса
Заценит  весь  бульон
Упс,  это  не  тот  пульсон  
Покажи  с  какой  лежит
Чем  же  ещё  удивит
Как  то  всё  уныло
Можно  бы  было

Вспомнить  где  хранит
Но  непонятно  в  чем  убедит

Я  не  покажу  и  расскажу  как  было  бы  надо
Потому  что  ты  не  словил  ещё  свою  монаду
В  каждой  сказке  лучше  в  руке  синица
Чем  нереально  далёкая  в  небе  птица
И  да  одна  уже  по  английски  красиво  ушла
Не  первая  не  вторая  часть  себя  у  мужа
С  острым  красным  ножом  и  ногами  лелеки
Водитель,  мы  подъезжаем  уже  до  аптеки?
Это  не  я  придумала  эти  стальные  о&уенные  звуки
Но  я  понимаю  что  разное  в  голову  лезит  от  скуки
Но  ещё  послаще  будет  вспомнить  о  терпении
Ах  какая  страсть  в  глазах  до  изнеможения
В  каждой  медали  есть  две  стороны
Меня  интересует  какую  проявишь  ты
И  не  надо  сейчас  говорить  о  своём  сапсане
Все  знают  что  прячешь  в  левом  кармане
Да  я  умею  делать  это  искусно  и  вкусно
На  две  строчки  больше  чтоб  не  грустно

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2023

Зустріч

-  Привіт.  -  ми  міцно  з  нею  обнялися.
-  Привіт,  скільки  літ,  стільки  ж  зим.
-  Ну  нарешті!  
Затишний  ресторанчик.  Ми  всідаємося  за  звичкою  біля  вікна.  Я  не  можу  натішитися,  що  врешті  цей  день  настав.  
-  Як  ти?  Розказуй.  Я  щось  зрозуміла,  але  розумію,  що  нічого  не  зрозуміла.  
Я  по-новому  розказала  свою  історію  життя  за  останні  роки.  Вона  про  себе.  Ми  довго  сміялися  над  деякими  моментами.  І  в  кінці  її  улюблена  фраза  як  бальзам  на  душу  з  цією  особливою  інтонацією.  
-  Давай  по  традиції?  -  я  запропонувала  їй  те,  що  ми  вже  давно  не  робили.  
-  Нуууу,  не  знаю.
-  Та  не  кремпуйся  ти  так,  як  каже  Бері.  -  я  починаю  сміятися.
-  До  речі,  як  він  там?
-  Він?  О,  ти  не  повіриш  -  краще  за  всіх.  Що  найцікавіше  усі  питаються  про  нього,  переживають,  а  він  собі  живе  спокійно,  гуляє  як  ні  в  чому  не  бувало.  Каже  якось:  "Мені  треба  щодня  прогулятись  як  псові  по  місту",  а  я  йому  "Добре,  що  не  як  котові".  -  Ми  починаємо  вдвох  сміятися.
-  Добре,  за  компанію  буду.  Чому  ти  завжди  береш  іспанське?
-  Я  не  зраджую  своїм  традиціям.  
-  Це  називається  консерватизм.
-  Ні,  це  просто  усталені  норми.  Мені  подобається  так.
-  Це  консерватизм  з  педантичною  скрупульозністю.  І  не  заперечуй  мені.  -  Вона  невгамовно  наполягала  на  своєму.
-  Я  з  тобою  не  згідна  абсолютно,  бо  на  відміну  від  декого  я  не  зациклююся  на  одному  і  тому  ж  жанрі  і  нікого  не  вводжу  в  один  стиль.  -  я  неперевершено  підняла  праву  брову,  дивлячись  їй  в  очі.  -  А  щодо  педантичності,  то  тут  я  б  з  тобою  подискутувала,  бо  птєнчік  до  космосу  швидше  долетить.
-  Ахаха,  ти  ще  пам'ятаєш  про  птєнчіка?  -  Ми  почали  знову  голосно  сміятися.
 -  Може  й  так,  -  вона  врешті  поступилася  мені,  -  але  вино  ти  завжди  береш  одне  й  те  саме.
-  Ха,  -  я  підняла  вказівний  палець  вверх,  -  я  тобі  більше  скажу,  що  постійно  думаю  про  одну  й  ту  ж  країну  з  усіма  її  містами  так  само  як  і  ти  про  свою,  -  я  їй  підморгнула.
Вона  добре  знала,  що  я  маю  на  увазі  і  просто  розвела  руками.
-  Добре-добре,  я  бачила  твої  фотографії.  Ти  чудово  реалізовуєш  все,  що  хочеш.  Слухай,  а,  може,  тобі  відкрити  свою  агенцію?  І  підписати  так:  влаштовую  всім  життя!  -  вона  почала  голосно  сміятися.
-  От  бач,  це  хороша  ідея,  але  не  було  б  все  так  смішно,  якби  не  було  б  все  так  сумно.  -  я  стиснула  губи  і  глибоко  вдихнула.  -  Розумієш,  Бері  -  це  крайній  з  тих  людей,  хто  має  все.  І  попри  те  все,  він  говорить,  що  чогось  не  вистачає.  Але,  по-моєму  так  як  пощастило  їм  усім  зі  мною,  не  пощастило  нікому  в  житті.  Розумієш,  це  ж  стільки  потрібно  потратити  зусиль,  щоб  зрозуміти,  що  твоє  життя  влаштоване  і  забезпечене  до  кінця  твоїх  днів.  Я  намагаюся  це  пояснити,  але  то  як  горохом  об  стіну  відскакує.  
-  Бері  просто  хоче  дітей.  
-  А  ти  звідки  знаєш?  Ти  що  його  питалася?
-  Ай,  всі  хочуть  дітей.
-  Не  всі,  -  я  відповіла,  але  в  глибині  душі  розуміла,  що  вона  права  на  всі  сто  відсотків.  
-  От  скажи,  що  треба  цим  багатим?  Чому  в  них  немає  своєї  фантазії?  Невже  я  мушу  їм  придумувати  сценарії  як  краще  потратити  гроші?  Це  ж  просто  смішно,  -  я  була  невгамовною.
-  Ай,  забий  ти  на  них.  Вони  якісь  тупі,  якщо  не  можуть  придумати  своїх  мрій.  Це  ж  треба?  Все  те,  що  писалося  в  аску,  потім  те  відео  з  дев'ятнадцятого.  -  вона  задумалася,  задивилася  у  вікно.  
-  Отож  бо,  і  я  про  те  ж.
-  До  речі,  коли  ти  опублікуєш  "Bugatti"?  -  вона  запитально  втупилася  в  мене.  -  Бері  би  сподобався  той  кіт.
Я  зітхнула:  
-  Ти  знаєш,  може,  і  ніколи.  -  Тепер  вже  я  задивилася  у  вікно.
Ми  неспішно  доїли  десерти.  За  вікном  почало  вечоріти.  Засвітили  ліхтарі.  Місто  по  особливому  манило  і  ми  пішли  гуляти  його  вулицями,  зливаючись  з  натовпом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997137
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2023

Барс

Сьогодні  в  мене  особливий  настрій  щось  писати.  Погода  за  вікном  просто  супер.  Сонячно,  тепло,  радісно.  За  вікном  виспівує  півень.  Я  сідаю  за  стіл  у  великій  кімнаті,  бо  тут  найхолодніше.  На  столі  лежать  різні  газети,  деякі  з  них  перечитані  по  кілька  разів.  Мені  вже  нічого  читати  і  останнім  часом  бере  нудьга.  Треба  буде  сказати  татові,  щоб  навіз  нових  газет  вже.  Беру  ручку.  Але  ні.  Перед  тим  як  почати  писати,  подивлюся  що  там  в  новинах.  Відкриваю  жабку  і...  не  вірю  своїм  очам.  На  екрані  перемотана  бинтами  нога  в  гіпсі,  стоїть  в  якійсь  кімнаті  на  милицях.  Ще  цього  не  вистачало.  Моє  серце  починає  калатати,  а  в  голові  думки  змішуються  в  мільйон  різних  сценаріїв  і  сюжетів.  Питання  без  відповідей  "Ну  що  ж  ти  так?  А  як  буде  далі?"  на  найближчу  перспективу  і  подальше  життя.  Натискаю  Download  і  ще  плюс  одна  залітає  в  окрему  папку.  Відкладаю  телефон  і  починаю  писати.
Вітер  колише  в  сінях  фіранку  на  дверях  і  я  чую  як  дзенькає  її  край  з  металевою  вставкою  об  одвірок.  Раптом  з  сіней  долунає  глибоке  дихання  і  цокання  кігтиків  об  підлогу.  Повертаю  голову  і  крізь  відчинені  двері  до  кімнати  бачу  чорний  ніс.
-  Заходи!  -  Барс  обережно  заходить,  знаючи,  що  не  можна.  
Коли  не  бачить  бабуся,  йому  можна.  Тим  паче,  що  в  хаті  він  поводить  себе  дуже  чемно.  Стає  передніми  лапками  на  поріг  кімнати,  енергійно  киває  головою  вправо-вліво,  очі  сяють,  кутики  пащі  розтягуються,  і  рожевий  язик  пускає  слюні.  Він  намагається  час  від  часу  їх  зловити,  але  не  завжди  виходить  і  маленькі  капельки  падають  на  підлогу.  Білі  ікла  як  колони  на  нижній  щелепі,  які  не  раз  впивалися  в  їжу,  з  обох  боків  підтримують  язик.  Верхніх  не  видно.  Не  час  на  них.  Вушка  ліниво  лягли  на  голові.  Хитрі  чорненькі  очка  бігають  по  кімнаті,  меблях,  стінах,  образах.  "Так,  згідна  інтер'єр  не  такий  як  в  тебе  в  будці!"  В  такі  моменти  мені  стає  соромно  перед  ним  і  хочеться,  навіть,  сховати  очі,  щоб  не  зустрітися  поглядом  з  ним.  Але  потім  я  думаю  собі,  що  він  мав  би  гордитися.  Зрештою,  мусить  знати,  що  охороняє.  Хвостом  жваво  теребанить  об  одвірок.  Я  думаю,  що  це  його  якась  особлива  азбука  Морзе.  І  як  він  його  не  болить  після  стількох  міцних  ударів?  Я  дивлюся  на  нього  і  думаю  собі,  що  колись  таки  треба  буде  написати  про  це  мале  чорне  чудо.  Його  чорна  шерсть  виблискує  як  шовк.  Зрештою  сам  виглядає  як  вовк.  Справжня  собача  порода  з  пращурів.  Але  тільки  я  знаю,  що  там  всередині  зліва  в  грудях  в  нього.  
-  Почекай,  зараз  допишу  і  підемо.  -  Він  припіднімає  свої  вушка,  щоб  добре  мене  почути.
Через  деякий  час  я  дописала  крайній  рядок,  відклала  ручку  і  пішла  шукати  щось  смачненьке  для  свого  чуда.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996821
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2023

МОВ

...  fonction  metaphysique:

Мов  
любий  друже
я  знаю  
ти  дивотвориш  
Створи  зі  світу  
слово

Твоє  слово
то  світ

"Мов"  звучить  тут,  як  "дихай".

(З  книги  Тимофій  Гаврилів  "Знаки  часу")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2023

Програма

-  Ну  все  таки  скажи  звідки  в  тебе  мій  номер?!  -  я  вже  доїдала  все,  що  було  на  тарілці,  а  він  дивився  на  мене  загадково.
-  Ні,  це  секрет.
-  Ну  а,  може,  розкриєш  хоча  б  трошки  свій  секрет?
-  Ну  припустимо,  що  знайомі,  але  вони  просили  не  називати  себе.  -  Він  продовжував  посміхатися  загадково  і  це  мені  не  подобалося  ніяк.
-  Що  за  знайомі?  Ім'я,  прізвище?  Де  знаходяться?  -  я  була  невгамовною  і  прийшла  сюди  лише  заради  того,  щоб  вивідати  твій  "секрет",  а  ти  тут  щось  крутиш.  Мені  було  затишно  вдома  і  я  не  хотіла  ніяк  виходити  на  холод.  Осінь  по-справжньому  закритула  листям  і  почала  себе  показувати  з  холодної  сторони.  І  так  ця  осінь  була  на  благо  усім  теплою,  лише  тепер  посередині  листопада  почалися  поривисті  вітри.  А  точніше  сьогодні.  Я  стала  занадто  лінивою  останнім  часом,  але  мені  подобалося  усе,  що  відбувалося.  Як  добре,  що  це  перша  осінь  в  моєму  житті,  коли  не  треба  поспішати  зранку  ні  на  пари  ні  на  уроки.  На  вулиці  було  настільки  холодно,  що  люди  перестали  ходити  до  супермаркету  напроти  цього  кафе.  Почався  такий  вітер,  що  шибки  здригалися  і,  здавалося,  що  от-от  їх  повириває.  
Запало  мовчання.  Я  вже  не  знала  як  перефразовувати  свої  питання,  тому  заспокоїлася,  змирилася  і  подумала  "ну  що  ж  і  так  добре,  піду  я  зараз  додому".  А  які  ще  могли  бути  варіанти  в  такий  холод?  Прогулянки  в  парку  скасовуються,  та  й  в  принципі  будь-де.  
Він  порушив  мовчання,  прискіпливо  дивлячись  на  мене:
-  Куди  б  ти  хотіла  зараз  поїхати?
Я  задумалася.  Останнім  часом  все  було  настільки  спокійно,  що  аж  до  нудоти.  Я  підняла  праву  брову  і  загадково  запитала:  
-  Може,  на  дискотеку!?
Він  подивився  на  годинник:
-  Ще  трохи  зарано,  тому  почекаймо  тут.  Я  замовлю  таксі.
Минуло  чимало  часу,  поки  під  кафе  під'їхав  темно-синій  Фольксваген.  На  вулиці  почало  дощити  і  разом  з  вітром  це  ніяк  не  додавало  радості.
Я  думала,  що  цього  разу  все  буде  як  завжди,  нудьга:  невеселі  танці,  пару  хлопців  в  стороні,  якісь  довгоногі  дівчата  в  колготах  з  підведеними  на  чорно  очима,  не  поспішаючі  офіціанти  і  переривиста  музика  з  тривалими  паузами.  Настрій  був  веселитися  і  я  ще  не  знала  тоді,  коли  ми  входили  до  Бомби,  що  в  нього  такий  самий.  
На  моє  превелике  здивування  музика  була  в  той  день  драйвова,  на  всіх  мені  було  пофіг,  ми  нічого  не  замовляли,  тому  нічого  і  не  очікували,  а  просто  танцювали  справа  від  сцени.  Просто?!  Ні,  це  я  скромно  сказала.  Мені  здавалося,  що  ми  лише  вдвох  там  і  нікого  не  було  навколо.  Періодично  я  бачила  обличчя  дівчат,  які  закусували  губи  і  навіть  сповільнювали  свої  рухи  зіштовхуючись  з  моїм  поглядом.  Але  в  основному  ми  дивилися  одне  на  одного,  не  відриваючи  погляду  і  всіх  для  нас  не  існувало.  Це  була  суміш  вальсу,  танго  і  клубної  музики!  Я  ніколи  не  думала  до  того  дня,  що  чоловік  так  може  вести  і  наперед  передбачувати  не  лише  свої  кроки,  а  й  мої.  Я  не  знаю  як  це  можливо,  бо  я  ніколи  не  займалася  професійно  танцями,  але  тоді  це  була  така  пристрасть,  я  знала  як  танцювати,  не  вміючи.  Це  було  так  красиво.  Мені  хотілося  на  мить  стати  збоку  і  подивитися  на  нас.  Але  я  була  там  в  ролі  з  ним  і  танцювала.  Діджей  почав  скручувати  музику  до  ліричної  і  мимоволі  я  побачила,  що  він  теж  за  нами  спостерігає.  Це  було  прекрасно.
Я  відставила  пусту  чашку  з-під  кави  на  столик  і  перевела  погляд  на  Свята.  Він  дивився  на  мене,  не  відриваючи  погляду,  і  ствердно  кивнув:
-  Продовжуй.
-  Натанцювавшись  досхочу,  спраглі  і  мокрі,  ми  вийшли  на  вулицю.  На  диво,  дощу  не  було,  вітер  стих.  На  небі  було  видно  зорі  і  півмісяць.  Лише  калюжі  на  асфальті  нагадували  про  те,  що  було  ввечері.  Він  сказав:
-  Я  знаю  нічний  ресторан.  Зрештою,  тепер  вже  зголоднів  я.
Ми  поїхали  туди.  Судячи  з  розмов,  він  добре  знав  офіціанток  і  замовляв  келих  за  келихом  вино.  Собі  щось  ще  й  міцніше.    Він  дивився  на  мене  здивовано  і  запитально,  в  його  очах  було  нерозуміння,  а  я  кожного  разу,  коли  відлучався  до  барної  стійки,  або  ще  кудись  на  кілька  хвилин,  вправно  переливала  своє  вино  до  його  бокалу,  підморгуючи  дівчатам.  Коли  він  повертався,  тепер  вже  я  загадково  посміхалася  до  свого  "секрету".  Потім  він  явно  сп'янів,  його  почало  похитувати,  почав  жалітися  на  біль  в  голові,  і,  зрештою,  ми  вийшли  звідти.  Він  замовив  мені  таксі  додому,  оплатив  і  більше  ми  ніколи  не  бачилися.  
Я  встала  і  підійшла  до  перил,  схилилася  і  задивилася  вдаль.  Тепер  вже  тут  почався  вітер.  Свят  зробив  так  само.
-  Що  зовсім  ні  разу  не  зідзвонилися  після  того?
Я  жалісливо  стиснула  губи:
-  Він  мені  зразу  не  сподобався.  Який  сенс?  Лише  через  півроку  я  дізналася,  що  він  одружився,  коли  побачила  фото,  і  тоді  я  подумала  "надіюся,  що  з  дружиною  ти  танцював  так  само".  
-  Тобі  б  хотілося  повторити  щось  схоже  у  своєму  житті?
Я  ствердно  відповіла:
-  Ні,  але  це  було  красиво.  Дякую  тобі,  -  Свят  накинув  на  мої  плечі  плед  і  обняв.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996035
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2023

ІВН

.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995887
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2023

П'ятка

-  Та  візьми  ж  ти  телефон!!!  -  я  поспіхом  вискочив  з  машини  як  тільки  вона  загальмувала,  за  спиною  ще  кілька  було  чути  скрипів  шин.  Я  безкінечно  набирав  той  самий  номер,  тримаючи  телефон  в  лівій,  а  права  автоматично  лягла  на  пояс.  Сьогоднішній  дзвінок  заставив  змінити  в  мить  усі  плани.  Ця  довга  безкінечна  розмова  і  лише  один  варіант.  Але  в  даний  момент  мене  вже  найбільше  хвилювало  не  те,  а  зовсім  інше.  Я  перебирав  в  голові  вже  мільйони  варіантів,  поки  їхав  і  мені  не  подобався  жоден  з  них.  Я  знав  де  діти,  але  не  мав  жодного  уявлення  де  зараз  вона.
 Вхідні  двері  напіввідкриті.  Мої  пальці  обняли  холодний  метал.  Я  повернувся  і  дав  знак  хлопцям,  щоб  прикрили.  Я  нічого  не  розумів.  Глянув  на  правий  верхній  кут.  Сигналізація  працює  справно.  Чому  ж  тоді  камери  відключилися?  Саме  сьогодні.
Заходжу.  Дім  пустий.  Тиша.  Я  продовжую  набирати  і  чую  знайому  мелодію  з  верхнього  поверху.  Крок,  два,  три.  Ці  безкінечні  сходи.  Здається,  я  йду  по  них  вічно.  Звук  чути  зі  спальні.  Відкриваю  різко  двері  і  нікого.  Лише  телефон  безневинно  лежить  на  ліжку  і  дзвенить  як  скажений.  З  ванни  лунає  мугикання.  Я  відкриваю  знову  різко  двері  і  мене  огортає  хвиля  теплої  пари  і  квіткових  ароматів.  Вона  лежить  в  ванній  з  заплющеними  очима  в  навушниках  і  щось  наспівує  під  ніс,  ритмічно  киваючи  головою.  Розплющує  різко  очі  і  втупляється  на  мене,  а  точніше  на  Форт.  
Ці  перелякані  очі  дивляться  на  мене,  а  мене  починає  всього  трясти.  Я  опускаю  пістолет,  а  руки  тремтять  як  від  нервового  зриву.  Вона  дістає  з  лівого  вуха  навушник  і  хоче  мені  щось  сказати,  але  я  вириваю  різко  в  неї  з  пальців  його  і  кидаю  в  умивальник.  Я  тремчу  і  не  можу  нічого  з  собою  зробити.  В  мені  змішалися  почуття  радості,  страху  і  злості.  Я  кладу  Форт  на  полицю  і  впираюся  обома  руками  об  умивальник,  міцно  стискаючи  губи,  але  це  не  допомагає  заспокоїтися.  В  очах  темніє.  В  мене  тремтять  коліна.  
-  Дай  другий!  -  я  не  дивлюсь  на  неї,  лише  простягаю  ліву  долоню.
Вона  обережно  кладе  мені  в  неї  навушник  і  я  ще  з  більшою  ненавистю  кидаю  його  в  умивальник,  він  відскакує  і  з  тріском  відлітає  на  підлогу.  Я  сідаю,  точніше  падаю  на  підлогу,  обіпершись  об  стіну  спиною  і  стискаю  долонями  голову.  Кого  тепер  звинувачувати  в  усьому?  
Мовчання.  Скроні  пульсують  невгамовно.  Чую  за  дверима  шорохи.  Беру  телефон  і  набираю  Крука:
-  Все  добре!
Відставляю  телефон  і  переводжу  погляд  на  неї  очі  в  очі.  Вона  весь  цей  час  спостерігала  за  мною  з  закам'янілим  виразом  обличчя.  Мені  стає  соромно  і  я  відчуваю  як  мої  вуха  починають  горіти.
-  Вислухай  мене,  -  мій  голос  тремтить  і  я  запинаюся.  -  Треба  на  деякий  час  переїхати  в  Лагос.  Через  три  дні.  Білети  вже  готові.  Там  вас  зустріне  Брат.  Він  вилітає  зі  своїми  завтра.  Я  не  зможу.  В  мене  важлива  конференція  в  той  день  зранку.  Я  прилечу  на  кілька  годин  пізніше.  Тобі  вистачить  часу  зібратися?
-  Думаю,  що  так,  -  вона  теж  запинається  і  промовляє  кожне  слово  повільно,  майже,  шепочучи.
Мої  очі  починають  блукати  по  її  обличчю,  мокрому  волоссю.  Я  не  моргаю.  Безкінечне  мовчання.  Не  знаю  скільки  пройшло  хвилин,  а,  може,  й  годин,  коли  ми  отак  дивилися  одне  на  одного.
 В  один  момент  я  починаю  усміхатися.  Просто  по  дитячому  мої  кінчики  уст  розтягуються  в  усмішці,  а  на  очі  навертаються  сльози.  Вона  теж  починає  посміхатися  до  мене,  її  очі  зволожуються,  а  з  піни  виринає  нога  і  лягає  на  бильця  ванни  напроти  моєї  шиї.  Я  дотягуюся  до  рушника,  витираю  і  починаю  цілувати  кожен  пальчик,  опускаючись  нижче  і  не  відриваючи  погляду  від  її  очей.  По  моїй  щоці  стікає  сльоза.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995764
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2023

Пляж

-  Як  твій  водоспад?  -  ми  сиділи  на  березі  моря  і  спостерігали  як  Аліса  бавиться  з  дітьми.  
-  Думаю,  що  скоро  народиться.  -  Він  прискіпливо  вдивлявся  на  неї  і  проводив  поглядом  по  тілу.  В  неї  уже  був  помітний  животик.  
-  В  прямому  і  переносному  значенні?  
-  Ну  звісно,  що  з  моєї  сторони  буде  переносне.  Поглянь  на  мене,  -  він  кивнув  жестом  по  своєму  тілу  і  ми  обоє  почали  сміятися.  -  Зараз  якесь  наче  затишшя  перед  бурею  в  мене.  Змішані  почуття,  хочеться  все  встигнути  до  народження.
-  Ви  вже  знаєте  хто  буде?
-  Ще  ні.
-  Пам'ятаю,  як  я  колись  читала  раз  за  разом,  а  вони  все  лилися  потоком  і  здавалося,  що  це  буде  безкінечно.  
-  Ага,  а  я  думаю  чого  всюди  появилися  прочерки,  а  це  ти  їх  зачитала  так  до  дир,  -  він  помахав  на  мене  пальцем  і  ми  знову  почали  сміятися.
Я  скромно  відповіла,  змінюючи  голос  і  смішно  вигинаючи  губи:
-  Так,  признаюся  це  я  в  усьому  винна.
Запала  мовчанка.  Я  глибоко  зітхнула  і  мій  погляд  помандрував  за  обрій,  туди  де  сонце  почало  лягати  на  землю  до  сну.
-  Переживаєш?
-  Не  те  слово,  -  я  обняла  свої  коліна  і  схилила  підборідок  на  них.
-  Писав  щось?
-  Одне  смс  за  день.  "Все  добре,  я  в  дорозі".  А  тобі?  
-  Мені  теж,  майже,  те  саме.  Не  переживай  ти  так.  Все  буде  добре.  -  він  поклав  руку  на  моє  плече.
-  Думаєш?  -  я  глянула  на  нього.
-  Я  знаю,  -  він  підморгнув  мені  і  я  зрозуміла,  що  він  знає  щось  більше  за  мене,  але  мені  достатньо  було  цієї  ствердної  відповіді.  
Раптом  діти  позривалися  і  побігли  в  напрямку  будинків.
-  Тато,  тато,  -  дзвінкий  дитячий  сміх  залив  весь  пляж.
-  Хто  замовляв  гарячі  коктейлі?  -  він  ніс  на  підносі  кілька  стаканів,  на  стінках  яких  був  помітний  уже  конденсат.
-  О  біг  бос  у  нас  сьогодні  за  офіціанта,  -  Брат  не  міг  не  підколоти  і  ми  усі  щиро  засміялися.
-  Тільки  сьогодні  і  тільки  для  вас,  -  ми  міцно  поцілувалися,  коли  я  підійшла,  а  діти  вхопилися  за  його  ноги,  -  ммм  мої  рідні.
Наймолодша  теж  почала  повзти  на  колінах,  залишаючи  на  піску  цікавий  слід  і  вже  хотіла  підняти  головку,  щоб  глянути  на  тата,  але  захиталася  і  нирнула  обличчям  в  пісок.
-  Тримай,  -  він  передав  мені  піднос  і  взяв  попід  руки  малютку  на  рівні  своїх  очей.
-  Супер!  Пісок  ми  ще  не  пробували,  -  промов  він  і  широка  посмішка  засяяла  на  всі  ще  не  вирослих  тридцять  два  і  покритому  піском  її  личку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995613
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2023

Златоуст

Щоб  не  написати  банально
Це  просто  було  вертикально
Щоб  не  сказати  нереально
Скажу  скромно  схвально

Та  що  там  не  буду  таїти
На  половині  таки  радіти
Коли  знайома  фраза  з  уст
Сто  балів  з  ста  Златоуст

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2023

Який?

Який  сьогодні  фільм  будемо  дивитись
Так,  щоб  ввечері  душевно  і  захопитись?
Опісля  обговоримо  його  вдвох  вночі,
Обнімаючись  під  ковдрою  при  свічі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2023

Напередодні

Сходинка,  дві,  три.  Хух.  Нарешті  я  на  тому  поверсі.  Це  ж  треба  було  вдягнути  десятисантиметрові  саме  тоді,  коли  довелося  йти  по  сходах.  Добре,  що  це  якийсь  лише  енний  поверх,  а  не  скай.  Хороше  кардіо  на  сьогодні,  зрештою  як  усі  останні  місяці.  Скільки  я  їх  вже  не  вдягала.  Не  пам'ятаю.  Не  важливо.  Добре,  що  спортзал  мені  в  поміч,  інакше  я  б  чекала  на  партері.  А  чекати  я  не  люблю  і  не  хочу.  Не  сьогодні,  принаймні.  Чомусь  я  зла.  Не  те,  щоб  мені  набридло  все  те,  що  відбувалося  останніми  місяцями,  але  просто  сам  факт  того  всього.  Хоча  розумію,  що  по-іншому  ніяк.  Зрештою,  я  задоволена  собою,  бо  той  об'єм  роботи,  котрий  вже  за  спиною,  залежувався  роками.  Думаю,  що  мій  буде  радіти  не  менше.  Розумію,  що  з  таким  настроєм  не  можна,  але  я  не  вмію  видавлювати  з  себе  радість  тоді,  коли  мені  ніяк.  Як  от  сьогодні.  І,  зрештою,  я  стомилася.  Я  так  рада,  що  врешті-решт  все  це  добігає  до  завершення  і  мені  не  треба  буде  повторювати  ці  дні  більше,  хіба  що  лише  в  пам'яті.  Відчуваю  себе  так  як  того  літа.  Ось  і  двері.  Глибоко  вдихаю  повітря  і  підношу  руку,  щоб  постукати,  затримую  в  повітрі.  Ні,  не  сьогодні.  Я  впевнено  натискаю  ручку  дверей  і  відчиняю.  Навпроти  мене  вікно  на  всю  стіну  від  стелі  до  підлоги  з  виглядом  на  місто.  Зліва  стіл,  за  яким  сидить  він,  схилився,  щось  записує,  говорячи  по  телефону.  Справа  м'який  диванчик  і  сервант.  На  підлозі  м'який  килим.  Кабінет  дуже  світлий  і  затишний.  Побачив  мене,  усміхається.  Поки  він  відкладав  своє  заняття,  поправляв  свого  живота,  встаючи  з-за  столу  і  розводив  руками,  щоб  мене  обійняти,  я  впевненими  кроками  підійшла  до  столу  і  поставила  папку.  Він  кинув  погляд  на  папку,  на  секунду  спохмурнів,  але  вмить  опанував  себе  і  обійняв  мене.  Це  було  мило  і  чемно.  Моя  холодність  кинула  його  в  легке  збентеження.
-  Я  радий  з  тобою,  нарешті,  познайомитися,  -  він  кивнув  в  сторону  дивана,  -  присідай,  почувай  себе  тут  як  вдома,  -  правий  кінчик  губ  розтягнувся,  а  очі  весело  заграли.  
-  Я  теж.  Дякую.  
-  Чому  ти  не  зателефонувала,  коли  під'їжджала?  Я  б  тебе  зустрів.  Тут  ліфт  вчора  поламався,  але  в  другому  крилі  є  інший..
-  Хотіла  тебе  застати  зненацька,  -  я  кинула  іскорку  пафосу  і  усміхнулася.
Він  саме  такий,  як  я  собі  уявляла.  Скільки  років,  а  ніскілечки  не  змінюється.  Крокує  до  серванту.
-  Будеш  каву,  чай?
Я  сідаю  на  диван,  закидую  ногу  на  ногу,  відкладаю  збоку  клатч:
-  Мені..
Він  поспіхом  кидає  погляд  на  свій  годинник  на  руці  і,  не  дочекавшись  моєї  відповіді,  святково  запитує,  підморгуючи:
-  Після  п'ятнадцятої  тільки  зелений?
Я  не  стримуюся  і  мій  сміх  заливає  простір:
-  Так.  Ти  пам'ятаєш  такі  деталі?
-  Гм,  -  він  загадково  посміхається,  -  тут  не  те,  що  деталі,  тут  власне  ім'я  інколи  забуваєш.  Ми  усі  теж  були  в  тонусі  останні  місяці.  Ти  собі  не  уявляєш  яка  команда  була  за  спиною  і  ми  слідкували,  щоб  пірати  не  заважали  тобі.  
Він  подає  мені  чай  і  печиво.
-  Пірати?  Які  ще  пірати?  -  я  насторожилася  і  питально  глянула  на  нього.
-  Розумієш,  може,  я  не  маю  тобі  це  казати,  але  я  завжди  був  на  твоїй  стороні.  І  говорив  йому,  що  не  варто  такими  силами  йти.  Це  ж  для  тебе  випробування.  Погодься?
-  Я  азартна  людина,  -  роблю  ковток  гарячого  ароматного  чаю  і  впевнено  киваю  так,  -  продовжуй.
-  Ну,  власне,  він  теж  це  говорив.  Але  тут  не  контра,  що  ти  сидиш  у  кріслі  і  в  будь-який  момент  можеш  натиснути  off.  
-  Ти  хочеш  сказати,  що  поки  я  ходила  в  спортзал,  бачилася  з  дівчатами  і  вибирала  крісла,  мені  щось  загрожувало?
-  Лілія,  ти  знаєш  що  я  маю  на  увазі.
-  Домашнє?
-  Так.  Моя  мама  випікала.  Як  ти  здогадалася?  
Я  іронічно  посміхнулася:  
-  Подумай.
 Він  заклав  руки  за  спину  і  задивився  у  вікно.  Тихе  мовчання  залило  кабінет.  Я  лише  тепер  почула  як  клацає  годинник  на  стіні  біля  дверей.  
Він  перевів  свій  погляд  на  мене  і  твердо  сказав:
-  Він  дуже  впертий!  
-  Що  ж.  Я  це  давно  знаю.  Але  якби  саме  не  його  впертість,  ми  щойно  з  тобою  б  не  познайомилися?!  -  мені  не  було  чим  крити  його  слова,  і  я  сказала  перше-ліпше,  що  прийшло  до  голови.
-  Ти  права.  Якби  там  не  було,  все  позаду,  -  він  дістав  з  шафи  досить  великий  пакет  і  вручив  мені  його,  -  тут  все  для  завтра.  
Я  прочитала  напис  на  ньому  і  мало  не  знепритомніла.  Він  присів  біля  мене  на  диванчику,  відсуваючи  мій  клатч  і  запитально  заглянув  в  очі:
-  Ти  готова?  
Я  гублюся,  коли  мені  задають  такі  запитання.  Який  взагалі  сенс  в  таких  запитаннях?  Що  я  маю  відповісти?
Я  зробила  крайній  ковток  чаю,  відклала  чашку  на  столик  біля  дивана,  кинула  погляд  на  папку  на  столі  і  відповіла:
-  Знаєш,  я  маю  вже  йти.  Може,  мені  треба  ще  подумати  над  твоїм  питанням,  -  я  саркастично  усміхнулася  до  нього,  взяла  клатч  і  почала  крокувати  до  дверей.  
Він  знову  кинув  погляд  на  свій  годинник:
-  В  тебе  ще  більше  доби.  Я  заїду  по  тебе  завтра  за  годину  і  проведу  туди  особисто.
Я  повернулася  до  нього,  щоб  глянути  в  очі,  але  він  не  дав  мені  сказати,  лише  впевнено  кивнув  і  розвів  руками:
-  Такі  правила.  
-  Дякую  за  чай  і  печиво.  Було  смачно.  І  мамі  передай,  -  моя  рука  вже  лягла  на  ручку  дверей,  коли  він  кинувся  до  свого  столу  і  поспіхом  почав  щось  шукати  в  шухляді.
-  Почекай,  секунду!  Я  мало  не  забув.  -  він  витягнув  стопку  документів,  -  він  просив  мене  передати  тобі  ось.  
Я  глянула  на  них:
-  Залиш  їх  собі.
Хотів  ще  запитати  чи  не  підвезти  зараз,  але  за  нею  вже  зачинилися  двері.
Сідаючи  у  своє  крісло,  він  полегшено  зітхнув,  розпускаючи  пояс.  Відкинувся  на  спинку  крісла.
-  А  він  ще  пуп'янок  проти  неї,  -  промовив  сам  до  себе  вголос.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994331
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2023

Поцілунок

Дощ.  Осінній.  Вітер  поривистий  зриває  жовтогаряче  листя  додолу  і  воно  під  вагою  води  падає  пластами  на  мокрий  асфальт.  Капельки  дощу  відбиваються  від  слизької  поверхні  і  розлітаються  бризками  в  усі  сторони,  творячи  в  повітрі  маленькі  коронки.  Довкруги  нікого.    Можна  було  б  сказати,  що  о  цій  порі  дня  аж  занадто  тихо,  якби  не  стукіт  дощу  об  металеві  дахи  балконів,  і  наш  сміх.  Я  не  пам'ятаю  коли  востаннє  так  мокла  під  проливним  дощем.  Ми  біжимо  чимхутчіш  додому,  але  і  так  вже  за  кілька  секунд  промокли  до  нитки.  Мої  мокрі  пальці  наче  от-от  вислизнуть  з  його  долоні.  Майже  в  два  рази  коротшими  ногами  я  не  встигаю  за  ним  і  все  частіше  попадаю  прямо  в  калюжі.  Попереду  видніється  будинок,  ще  кілька  кроків  і  там  за  аркою  під'їзд.  
-  Ходи  сюди,  -  він  зупинився  під  аркою  і  потягнув  мене  за  руку  до  стіни,  обіпершись  правою  ступнею  об  неї,  -  перечекаймо  тут.  
Дощові  стіни  по  праву  і  ліву  сторону  від  нас  наче  водоспади  заслонили  від  світу.
Я  обняла  його  за  шию,  а  він  ковзнув  руками  по  моїй  талії.  Капельки  дощу  виблискували  як  перлинки  на  його  чорній  шкіряній  куртці  і  капюшоні.  
-  Тобі  пасує  чорний,  -  промовила  я  і  стерла  пальцем  з  його  нижньої  губи  крихту  печенька,  яке  ми  їли  кілька  хвилин  тому.  Хоча..  я  на  секунду  пошкодувала,  що  так  зробила,  бо  вона  виглядала  дуже  мило  і  апетитно.  Він  зловив  мій  погляд,  який  затримався,  очевидно,  занадто  довго  на  його  губах  і  стер  зі  свого  обличчя  останні  ознаки  сміху,  які  ще  кілька  секунд  тому  лунали  разом  з  моїм.  Я  теж  посерйознішала  і  насторожилася.  Секунда,  дві,  три...  Мовчання.  Я  вже  не  чую  дощу,  лише  стукіт  свого  серця,  який  з  кожним  ударом  пришвидшується.  Його  прискіпливий  погляд  ковзає  по  моїх  губах,  очах,  не  моргаючи.  Ще  мить.  Вії  поволі  ліниво-преліниво  опускаються  і  піднімаються,  як  в  сповільненому  кадрі,  і  я  помічаю  в  них  дрібненькі  сріблясті  капельки  дощу.  З-під  повік  визирають  дві  перлинки  і  продовжують  мене  поїдати  поглядом.  В  правому  куті  губ  з'являється  мокрий  кінчик  язика.  Починаємо.  Я  приймаю  виклик  і  доторкаюся  ще  мокрішим  до  мого  кенді.  Ховає  і  прикушує  нижню  губу,  не  відриваючи  свого  погляду  від  моїх  губ.  Виринає  тепер  у  лівому  кутику.  Все  повторюється.  Я  ледь  себе  стримую,  щоб  не  засміятися.  Врешті-решт  даю  волю  емоціям  і  кутики  моїх  уст  розпливаються  в  усмішці.  Його  вії  тепер  рухаються  ще  повільніше  так  наче  сповільнений  кадр  хтось  сповільнює  ще  більше.  Прикушує  тепер  свою  верхню  губу  і  переводить  погляд  очі  в  очі.  Як  він  може  бути  в  такий  момент  настільки  серйозним?  Я  не  можу  ніяк  це  зрозуміти  як  він  настільки  контролює  свої  емоції  і,  водночас,  мене  це  приємно  бентежить.  Поперемінно  вислизає  тепер  швидко-швидко  то  в  правому  то  в  лівому  і  я  вже  сміюся  голосно,  не  стримуючись.  Кутики  його  очей  теж  забриніли  і  зараз  от-от  він  теж  засміється.  Між  губами  затиснутий  з'являється  цілий  язик  і  я  безжально  закусую  його,  шепочучи:
-  Відкушу  таки  колись.
-  Гам,  -  мій  ніс  потрапляє  в  його  тенета,  -  а  я  тебе  з'їм!  
Секунда,  дві,  три...  З  мого  обличчя  зникають  ознаки  сміху  і  я  дивлюсь  на  нього  благальними  очима:
-  Я  не  маю  чим  дихати.
Він  відпускає  мого  носа,  цілує  ніжно  за  кінчик,  притуляється  міцно  до  моєї  щоки  своєю  і  шепче  на  вушко:
-  Дихай  мною!
Дощ  припиняє  своє  танго.  По  обидва  боки  від  нас  розвиднюється  і  лише  окремі  капельки  спадають  безневинно  з  неба.  
-  Ходімо  додому,  -  додає  він  і  ми,  обнімаючись,  щасливі  і  мокрі  крокуємо  до  під'їзду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994219
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2023

Сон

Кажуть,  що  сьогодні  ми  живемо  в  футуристичному  сайнсфікшн  сюрреалізмі.  Можливо,  в  майбутньому  мистецтвознавці  назвуть  цей  напрям  одним  словом,  а  поки  що

Сьогодні  мені  приснився  сон:
На  дорозі  трамвайні  колії,  ремонт
Вдихаю  ранішнє  повітря
Ще  не  осіння  там  палітра

В  моді  тепер  real  сюр
А  в  одязі  нановелюр
Пам'ять:  кожен  процес
До  щастя  крок-прогрес

Парує  чай  помірно
В  зошиті  "все  вірно"
Переді  мною  полотно
Занурюю  носа  у  вікно

Встає  сонце  до  роботи
Новий  день  і  турботи
В  голові  образ  на  балконі
Мій  погляд  по  руці  і  скроні

Силует  прямо  в  душу
Намалювати  нині  мушу
Якби  сюжети  в  гетеа
В  твоїй  руці  моя  рука

Але  сценарії  інші  там
Нинішні  віддать  дощам
Розумію  чи  це  уже  фотон?
Сьогодні  приснився  сон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2023

Чекаю

Я  так  чекаю  цього  свята
Знаю,  що  будуть  взяті
Найкращі  подарунки  з  полиці
І  запаковані  до  п'ятниці

А  потім  прямим  рейсом  відішлю
Лиш  твого  слова  чекаю
Надіюся,  що  сподобається  тобі
Бо  не  чужі  ми  з  тобою  у  житті  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2023

Танець

Вода  безкінечно  лилася  струмками  по  моєму  тілу,  змиваючи  все  те,  що  навалилося  на  мене  за  сьогодні  і  останнім  часом  взагалі.  Я  підставив  голову  під  лійку  і  жвавий  струмінь  спадав  на  мій  карк,  шукаючи  собі  шлях  по  вигину  хребта  до  сідниць,  обвиваючи  стегна  і  стікаючи  по  ногах  вниз.  Я  обіперся  двома  долонями  об  стіну.  Сил  вже,  майже,  не  було.  Сьогодні  я  надто  довго  просидів  в  тому  офісі,  і  ще  приїхавши  сюди,  кілька  годин  не  піднімався,  просвердлюючи  очима  ті  статті.  Я  так  не  можу,  до  біса.  Треба  брати  time  out  і  звалювати  кудись  з  нею  і  дітьми  подалі  звідси.  Від  злості  я  грукнув  кулаком  по  стіні  так  що  лійка  впала  на  підлогу  і  дзвінко  забриніла.  Блін,  ще  бракувало  в  23  вечора  усіх  побудити,  хоча...  Вона  ще  не  спала.  Я  б  не  хотів,  щоб  вона  вже  заснула  за  цей  час,  коли  я  тут  метушусь.  Треба  пошвидше  виходити.  Витираюся  і  мимоволі  кидаю  погляд  на  себе  в  дзеркалі.  Підходжу  до  нього  ближче,  роздивляюся,  погладжую  рукою  себе  по  бороді  і  розумію,  що  ще  не  критично,  але  вже  треба  буде  завтра-післязавтра  щось  робити.  Годі!  Цікаво,  вона  вже  спить?  Легенько  відчиняю  двері  і  спочатку  нічого  не  бачу,  а  потім  мені  перехоплює  подих.  Я  стою  в  ступорі  і  не  можу  пошевелитися  бодай  на  міліметр.  В  голові  починає  гудіти,  в  горлі  застряває  ком.  Шалене  відчуття  дежавю  опановує  мною  від  кінчиків  пальців  до  маківки.  Зі  мною  ще  такого  не  було.  Згадую,  що  в  таких  випадках  треба  вкусити  себе  за  язик.  Якби  це  було  так  легко.  Зрештою,  мені  шалено  подобається  те,  що  я  бачу  перед  собою.    Кімнату  заливає  місячне  сяйво,  яке  пробирається  крізь  відчинене  вікно,  освітлюючи  її  вигини.  З  двору  долинають    скрекотіння  цвіркунів.  Тюль  хитає  легкий  вітер.  По  обидва  боки  від  ліжка  на  тумбочках  горять  арома-свічки.  Вона  стоїть  спиною  до  мене  перед  дзеркалом  в  навушниках  і  танцює  з  заплющеними  очима,  піднявши  над  головою  руки.  Її  волосся  і  бедра  плавно  хвилями  похитуються,  очевидно,  в  такт  музиці,  якої  я  не  чую.  Якось  я  це  вже  колись  бачив,  але  не  можу  згадати  коли.  Врешті-решт,  я  себе  опановую.  Молю  Бога,  щоб  поблизу  були  пульти.  Де  телефон  не  пам'ятаю.  Кидаю  погляд  на  тумбочку  поближче  до  мене.  Мені  пощастило,  при  чому,  подвійно.  На  радощах  ковтаю  глоток  повітря.  Беру  правою  перший  пульт  і  закриваю  вікно,  другим,  двічі  клацаючи,  переключаю  її  навушники  на  колонки.  Кімнату  заливає  близько  100  децибел  музики  Ту  фіт.  Лівою  рукою  в  той  же  час  виключаю  світло  у  ванній.  Залишилося  лише  розв'язати  вузол  на  бедрі.  Вона  зупинилася,  розплющила  очі  і  в  дзеркалі  побачила  мене.  Посміхається.  Моя!  Я  примружую  очі,  а  мої  сітківки,  не  зважаючи  на  відсутність  світла,  розширюються.  Мені  вже  подобається  цей  вечір.  Переступаю  через  рушник,  який  сповз  по  колінах  з  мене  як  останній  тягар  і  прямую  до  неї.  В  неї  таке  ж  саме  вбрання.  
-  Ти  забула,  що  в  нас  ізоляція?  -  запитую,  водночас,  міцно  обнімаючи  і  пригортаючи  до  себе.  
Не  чекаючи  відповіді,  я  пропоную  їй  те,  що  вона  давно  хотіла:
-  Ставай  на  мої  ступні.
-  Але  тобі  буде  боляче.
-  Не  буде!  
Вона  обережно  стає  спочатку  одним  носочком,  а  потім  другим  на  мої  ступні  і  я  ще  міцніше  пригортаю  її  до  себе.  Вона  занурюється  носиком  в  мою  шию,  а  я  пірнаю  пальцями  в  її  волосся  і  ми  танцюємо  цей  танець  моїми  ногами.  
-  Бачиш  як  мені  легко?  Ти  як  пір'їнка  в  мене.  
В  кімнаті,  коли  дограв  останній  трек,  стало  тихо.  Я  поцілував  її  за  носик,  припідняв  попід  руки  і  спиною  звалився  на  ліжко:
-  Оппаа!
-  Аааа!
-  Страшно?  
-  Скоріше  м'яко,  -  вимовила  вона  і  наш  сміх  залив  кімнату.  
-  М'яко  кажеш?  -  ми  почали  цілуватися  як  морські  котики.  Мої  пальці  перебирали  її  реберця  як  клавіші  і  дзвінкий  сміх  розлинувся  повсюди.  Її  волосся  розсипалося  як  вуаль  навколо  нас.
-  Хочеш  я  заплету  тобі  волосся?
-  Хочу.
Я  знав,  що  вона  обожнює,  коли  я  торкаюся  її  волосся  і  це  мене  теж  заводило.  Вона  сіла  скраєчку  ліжка,  спиною  до  мене,  обіпершись  долонею  на  моє  ліве  коліно.  Я  взявся  за  процес,  наспівуючи  нам  нову  мелодію  Грааля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993153
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2023

На борту

Темно-чорноброві  сестрички
Заплетуть  маленькі  косички
На  березі  Середземномор'я
Від  Адріатики  до  Помор'я

Понад  засніженими  Альпами
Проти  вітру  до  сонця  барханами
З  ах-Гессенськими  хмарочосами
На  борту  жонглюючи  ієрогліфами.

Мокаючи  золоте  перо  в  каламаря
Запалюючи  рагузького  ліхтаря
Надягнувши  міні  рукавички
На  папір  поллються  звички.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2023

Масаж мозку

Там  було  солодке,  соло,  сонце
Про  таке  від  першої  не  скажеш
І  тут  точно  буде  не  про  те  віконце,
Що  одинадцять  тому  вражень

Однак  із  виглядом  стоїть  там  досі
Тому  що  відразу  римку  прив'яжуть
Не  змінили  картинку  ще  на  осінь
Ще  про  щось  собі  нове  розважить

На  перехресті  провінцій  Ермольдас
Покаже  вміння  жанру  літерками
Масаж  мозку  -  не  чоловічий  не-бас.
Летить  по  папері  сталь-ножицями

Як  аероплан  в  далекому  третьому
Над  хмарами  звуками  небрррр
В  спинний  у  напрямку  західному
Блакиттю  по  пантону  Маестро.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2023

Ти

Ти  нереально  красивий
Сіяєш  краще  за  всі  перли
Просто  будь  щасливий
Від  Алябрастри  до  Говерли

Просто  білий  гіпс  по  венах
Ллється  медом  в  Англії
А  між  тим  оло-вето  сцени
На  полонинах  Гуцулії

Черканить  перо  об  атрамент
Дивовижний  краєвид  задля
Поняття  про  свій  фундамент
І  виглядає  дуже  ефектно  здаля

Десь  біля  моря  і  не  тільки
Нога  на  ногу  в  пересторогу
Про  Україну  творить  Рільке
Двісті  років  досвіду  Острогу

Віддав  наказ  про  перемогу
І  тепер  просто  щасливий
Сіяєш  краще  за  всі  боги
Мій  нереально  красивий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2023

Смуга

Зрештою,  то  хвиля  смутку  й  злості
Мимоволі  хтось  до  когось  в  гості,
А  потім  швиденько  додому  спіши
Капці  по  дорозі  дивись  не  згуби

Насправді,  через  рік  такого  не  буде
Двадцять  четвертий  знову  не  забуде
Нас  на  пероні  у  своєму  вагоні
Читай,  що  пишуть  у  "Фараоні"

Переграти,  зрозуміти,  захотіти
Кожен  може,  сидячи,  хихотіти
Дивитись  на  себе  в  дзеркало  збоку
Перераховувати  протоптані  кроки

Мода  на  модні  ті  попередні  слова,
Що  заховалися  у  два  мої  вірша,
Виходить  на  волю  без  пароля
І  дзеркальні  числа  серед  поля

Розсипає  доля  під  назвою  роки.
Припудрені  збрехливі  щоки
Мають  мороки,  бо  мусять  читати
Те,  що  ксьондзові  не  тре'  шептати.

Зрештою,  розслабтеся  просто
Це  лиш  слова  так  щиро-гостро
Насправді,  як  казала  моя  подруга:
Хвіст  пістолетом  і  в  позитив  смуга!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2023

Небо

У  співавторстві  з  Олексієм  Птахом
Цього  разу  -  куплетами

Десь  там  за  межею  нових  горизонтів
Фіолетове  небо  неспішно  малює  майбутнє
Кордонів  немає,  підкорююсь  силі  експромтів
Минуле  стираючи  тим,  що  насправді  присутнє

Я  відриваюсь  від  землі
І  злітаю  високо  в  небо
Кричу  привіт  всім  і  тобі
А  небо  шепоче:"Всім  не  треба"

Приймаючи  з  вдячністю  мудрість  віків
Здіймаюсь  все  вище  і  вище
Зірки  розсипаються  в  тисячи  слів
Потрібних,  важливих,  неспішних

І  кожен  політ,  подарований  Ним,
Відлунює  нові  можливості  й  Еру
Між  сонцем  і  місяцем  туман-дим
Провадить  до  її  сестри  Венери

Між  Часом  та  Вічністю  наше  буття  
Вирує  бурхливим  потоком
Як  Асгард  зі  Словом  дав  нове  життя,
Замарившись  Вотана  оком.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2023

33

Тридцять  компенсують  три
Швидше  за  всіх  добіжи
Три  замість  тих  тридцяти
Все  що  не  до,  то  ще  до  мети

Ось  і  поділиш  може  на  три
Бог  любить  трійцю?  Не  зітри
Свої  стопи  об  тверді  мури
Кому  там  газдині  варять  супи?

Ааа,  то  ж  польські  тепер  пани
Мають  те,  що  Шевченко  на  ти
А  що  ж  тепер  українські  лани?
Всипані  чим,  що  роблять  вони?

Ах,  то  ж  спам'яталися  за  три  і  три
А  сподівалися,  що  інші  нам  помогти?
Манали  вони  всі  ваші  недороки.
Проспали  все,  поїхали  за  кордони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2023

Без зайвих слів

Вірш  написаний  у  співавторстві  з  Олексієм  Птахом
Рядок  -  мій,  рядок  -  його
Процес  був  захоплюючим,  результат  надіюся  вартий  того)))


Це  так  круто,  я  в  натхненні,
Немовби  всі  промені  Світу
Шукають  свого  смирення
І  зацвітають  прекрасні  квіти

Ми  пишемо  свою  історію  на  скрижалі
Або  історія  малює  нас  кольоровими  мріями
І  дивимося  замріяно  далі  в  далі
Туди,  де  зорі  захоплюються  надіями

Ще  вчора  ми  не  знали,  що  напишемо
Але  все  сталось  просто  без  умовностей
І  можливо  своє  життя  перепишемо
Без  зайвих  слів  й  порожніх  послідовностей!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2023

Давно

Її  звали  Ірміна  -
Його  половина
Їй  помогла  Каріна
Його  єдина

І  кожен  бачить
Те,  що  знає
І,  може,  пробачить  -
Правду  має

Ще  була  Івона
І  всі  в  один  голос
Плаття  як  мадонна
"Не  спаде  і  волос"

Чорне  до  п'ят,
Поли  підбирає
З  запахом  м'яти
Вона  стирає

Всі  болі  й  печалі,
Ком  в  горлі,
Досить  жалю,
В  тому  гирлі

Шукати  весло,
Визирнути  в  вікно,
Туди  занесло
Вічне  кіно  давно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2023

Рівнозначність пасів

Коли  він  докурить,
Вона  поверне  за  ріг
Коли  він  надурить,
Вона  переступить  поріг

Він  скаже  їй:"Gratuluję!"  -
Вона  розплачеться
І  сили  свої  акумулює
Сліз  торкнеться

І,  може,  б  простягнула,
Але  з  чорнобривими
Легше  б  відчула,
Ніж  з  таковими

І  тут  не  треба  херувими,
Бо,  частіше  за  все,
Хто  прикривається  ними  -
Ненавидить  всіх  і  все,

А  особливо  себе,
Але  то  інша  історія
Нам  би  знайти  тебе
І  до  приторію

Якось  дійти  і  на  ти,
Але  частіше  ви  не  ви
І  лишилось  чекати.
Себе,  головне,  не  вини.

Коли  він  докурить,
Вона  поверне  за  ріг
Персонажа  надурить  -
Опісля  впаде  на  поріг.

Себе  головне  не  вини,
Просто  чекай  і  іди
Знаєш,  що  то  не  вони
Перейдуть  на  ти.

Хочеш  поговорю  з  ним?
Загаданий  новий  персонаж
А  якже  твій  херувим?
На  дорозі  цікавий  віраж.

Напише  "крапка,  кома
Недофільозофь  часів"
Перше  правило  ОМа  -
Рівнозначність  пасів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2023

Той жест

Чотири  роки  тому
Багато  чи  мало?
Я  відчую  втому
І  так  все  сталось

Дивилась  в  вікно  
І  кілометри  долала
Так  усе  дано
І  я  ще  не  знала,

Що  за  рік  все  переоціню
А  за  два  відпущу
За  три  ушляхетню,
За  чотири  -  в  пригорщу

Сили  зберу  по  вінця
Бо  останній  як  перший,
А  другий  -  то  з  кінця
В  третій,  не  вмерши,

Дам  розуміння,
Що  кульмінаційні  два.
Якби  терпіння
Розгледіти  ті  життя,

То  б  менше  помилок
І  більше  справ  цікавих,
Минаючи  сумних  думок,
Частіше  б  раділи  жваво.

Чотири  роки  тому
Той  день  мов  на  долоні
Я  не  відчую  втому
Погляд  у  вікно  і  по  скроні

Біжать  його  слова  мимоволі
Мене  одну  усі  чекають
Я  згадую  усе  в  деталях  поволі
Мої  думки  ген-ген  блукають

Але  найбільше  чекав  мене  він  
Ще  досі  там  стоїть  терпляче
Ми  всі  хотіли  якихось  змін
Чи  знав  що  опісля  я  таки  заплачу

Від  слів,  що  за  дев'ять  місяців
Були  озвучені  наче  пророчі
Зворушують  до  цих  моїх  днів.
Той  жест,  манери,  тії  очі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2023

Свідомість

Свідомість  покинула  чат
Покличте  побільше  дівчат
Нехай  розпочнеться  туса
Будуть  триматься  за  вуса

Нічого  не  страшно  стало
Нам  з  неба  яблуко  впало
Тепер  ми  свої  небесні  герої
Знайдемо  вхід  і  вихід  з  Трої

Свідомість  повернулась  в  чат
Тепер  нас  ноги  трохи  болять
Давайте  краще  вдома  посидимо
Хто  є  хто,  може,  раптом  угледимо

Покличте  нам  на  допомогу  Гомера
Бо  в  нас  неприємна  тут  атмосфера
І  думайте  собі  про  своє  кіно,
А  поки  що  гра  в  клас-доміно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2023

Місто сліз

Зайду  у  ліфт  і  не  по  своїй  звичці
Натисну  на  десятий  в  рукавичці,
А  тут  все  місто  на  долоні
Сльоза  біжить  по  скроні

Ні,  я  більше  вже  не  плачу
Своє  життя  на  вагах  значу
І  щиро  так  від  душі  радію
Про  добре  все;  про  інше  мрію.

Є  ж  бо  міста  долею  призначені,
Є  такі,  що  на  карті  не  зазначені
Найрідніше  асоціюється  з  "мама",
А  з  тобою  була  лише  драма

Ти  не  був  ніколи  пріоритетом,
Але  зійшлися  перекреслені  сюжети
Тепер  ти  просто  один  на  мільйон
Лови  ти  інших  в  свій  недорайон

Назву  тебе  я  містом  сліз,
Шрамів  достатньо  наніс
І  на  карті  перекреслю  й  зітру
Пожалійся  хіба  що  вітру.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2023

Нівроку

Якби  люди  могли  на  себе  дивитись  збоку,
То  таке  побачили  б,  що  й  нівроку,
Але  такого  не  було,  нема  й  не  буде
Тому-то  й  лихо  повсюди  гуде.

Любов  не  є  важливою  понад  усе,
Але  без  неї  усіх  кудись  несе,
Тому  й  гуртуються  де  можуть
З  думками,  що  лихо  переможуть.

Чомусь  ще  не  придумав  ніхто  такого,
Щоб  бачили  відразу  що  роблять  лихого,
Споглядаючи  пильно  на  себе  збоку,
То  жили  б  так,  що  й  нівроку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2023

Погляд

Стою,  заклавши  руки,  змін  чекаю
За  мить  по  чорно-білій  пострибаю
Десь  вдалині  гуде  сирена
По  правій  він,  по  лівій  Ена

Мчить  чорний  з  передніми  прозорими
Від  дощику  по  діагоналі  неозорими
Кроками  переступає  з  лівої  на  праву
Поспішає  на  поважну  свою  забаву

За  ним  мінівен  вже  на  тонах
Неначе  два  алігатори-тритони
Спокій  порушують  в  обід  жваво
Підморгує  маячок  собі  лукаво

Їх  хитає  за  інерцією  по  спіралі
Летять  двоє  на  захід  в  далі
В  передній  на  передньому  за  пасажира
За  автомат  тримається  якийсь  транжира

Він  обличчя  свого  не  покаже
Всі  вузли  на  дорозі  розв'яже
Наче  вірний  себе  охоронець
Гляне  на  мене  кроманьйонець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2023

Краплинка із мільярдів

Схилила  очі  на  його  плече
Не  вірить  у  тривалість  часу
Він  тішить  і  втішає  вже
Вона  прощається  завчасу

Нема  нікого  довкруги  ніде
Лиш  острів  майорить  невинно
Він  каже,  що  нікуди  не  піде
І  бути  сильною  таки  повинна

А  їй  би  ухопитись  в  лікоть  тут
Чекати  пристані  чи  почекати  трохи
В  очах  завершений  маршрут
Які  уроки,  які  там  Архілохи

Не  радує  на  суші  більш  нічо
Лише  краплинка  із  мільярдів
Забити,  майже,  на  все  і  всьо
Штурмане,  скільки  нам  ярдів?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990777
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2023

Кіно

Так  наче  дивишся  кіно,
Але  у  ній  ти  маєш  роль
І  не  допите  ще  вино
Залишене  хіба  Ассоль

На  мольберті  замість  фарб
Намалює  своє  життя
Від  Далмації  до  тихої  Арби
Підводно-небесне  буття

Так  наче  п'єш  ще  вино
В  Орсані  енного  серпня
І  дивишся  іншого  кіно
Про  своє  народження.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2023

Хвилі

Хитали  хвилі  шлюпку  до  небес
Я  вірю  що  ти  й  вони  тоді  воскрес
Коли  ступили  на  твердь  цілющу
Вона  була  щаслива  й  всюдисуща

Хитало  і  в  повітрі  і  на  синім  морі
Штормило  так  що  плакали  зорі
За  ними  і  молились  Богу  славу
Віддавали  щоб  не  під  лаву

Потрапляли,  а  рівно  і  спокійно
Йшли  по  горах  між  ярами  надійно
Пришвартувалися  в  небі  теж  
Без  громовиці  -  громові  авжеж.

За  руку  міцно  до  підніжжя
Не  одне  здолали  роздоріжжя
Чомусь  з  тобою  безстрашно
Ми  ліпимо  життя  із  брашна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2023

Рояль

-  Як  вона  могла  так  все  передбачити?  -  я  задаю  собі  питання  і  воно  відлунюється  ехом  в  машині.  Емоції  мене  переповнюють  ще  від  самої  зустрічі,  ні,  скоріше  від  самого  ранку.  Ця  зустріч  планувалася  дуже  давно,  і  я  мільйон  разів  вагався  чи  потрібно  робити  такий  важливий  крок.  Але  врешті  решт  з  її  легкої  руки  наважився  і  не  прогадав.  Серце  б'ється  як  шалене,  я  би  міг  подзвонити  ще  там  в  офісі  і  сказати:"Кохана,  нам  це  вдалося."  Але  мені  хочеться  побачити  її  очі,  її  реакцію,  що  вона  скаже,  як  подивиться  на  мене  в  той  момент,  коли  я  скажу  їй  цю  новину.  Тому  я  терплю,  майже,  цілий  день.  На  годиннику  16,  а  значить  вона  вже  вдома  і  я  це  нарешті  скажу.  Ми  будемо  радіти  обоє,  підстрибувати  до  стелі  як  малі  діти  і  ніхто  не  повірить,  що  це  ми  і  це  такий  кайф.  Мені  здається,  що  машина  їде  занадто  повільно.  Я  давно  так  не  хвилювався.  Пригадую  такі  емоції  мене  переповнювали  лише  двічі  за  життя.  Вперше  на  тому  шістдесят  восьмому  в  першій  ночі,  це  ще  той  був  адреналінчик;  вдруге,  коли  ми  вперше  побачилися  і  третій  сьогодні.  Як  там  кажуть  сусіди  "do  trzech  razy  sztuka"  і  щось  таки  вони  знають  в  тому-то.  Ось  передостанній  поворот,  ці  неповторні  аромати,  вікно  відчинене  і  вітер  колише  кінчик  тюлі,  намагаючись  поцупити  його  собі.  Паркуюся  паралельно  до  її  сестри  і  кулею  вискакую  з  машини.  Здається,  уже  не  йду,  а  лечу  через  одну,  потім  дві  сходинки,  я  не  можу  стримати  усмішку  і  розумію,  що  по  ній  вона  таки  здогадається.  Треба  якось  ще  самому  потягнути  інтригу.  Чую  як  долинають  звуки  роялю  і  розливаються  в  усі  простори  і  найпотаємніші  куточки.
-  Святославе  Олександровичу,  ви  вже  повернулися?  Кличте  кохану,  -  Віра  Іванівна  мене  перехопила  і  я  єдине,  що  зміг,  це  кивнути  "окей".  Мені  важливо,  щоб  вона  не  почула,  що  я  вже  повернувся  і  застати  зненацька  за  роялем.  Люблю  такі  моменти.
Що  це  за  етюд  вона  грає?  Шостий?  Четвертий?  Не  можу  пригадати,  вони  ж  бо  схожі  між  собою.  Мінори,  акорди,  капризи  заливають  тепер  простір  щодня  відколи  появився  в  нас  рояль.  І  це  так  цікаво  чути  щось  нове  завжди  і  захоплюватися,  захоплюватися,  захоплюватися.  Але  сьогодні  моя  черга  її  здивувати.  Вона  мене  побачила  і  теж  розпливлася  в  сонячній  усмішці.  Знаю,  що  зараз  зробить  паузу,  тому  миттю  з'являюся  поруч,  цілую  міцно  в  щічку  і  шепочу:  
-  Привіт,  продовжуй.
У  відповідь  її  солодке  "привіт"  змішується  з  нотами  і  дзвінко  звучить  разом  з  легким  літнім  вітром,  що  долунає  крізь  відчинене  вікно.  Зауважую  ноти  Паганіні.  А,  все  ясно!
Я  йду  в  глиб  кімнати  і  сідаю  позаду  неї  на  дивані.  Закидую  ногу  на  ногу,  розводжу  руки  по  сторонах  і  заплющую  очі.  "Ще  мить,  ще  тільки  мить  і  я  все  розкажу"  -  повторюю  собі  цю  фразу  і  не  можу  повірити,  що  все  це  відбувається  зі  мною  на  яву.  Розплющую  очі,  щоб  переконатися  і  зауважую,  що  книги  вже  розставлені  по  поличках,  одна  із  них  лежить  поруч  на  дивані.  Беру  її,  гортаю  і  нічого  не  розумію.  Переводжу  свій  погляд  на  неї:  її  плечі  огортають  довгі  білі  локони,  які  виблискують  від  променів  сонця.  З-під  волосся  час  від  часу  з'являються  тонкі  лікті  і  цілий  силует  ледь-ледь  похитується  в  такт  музиці.  В  мене  з'явилася  ідея!
Я  підходжу  до  неї  і  ніжно  згортаю  її  волосся  на  ліве  плече,  оголюючи  праве  і  шийку.  Нахиляюся  і  просуваю  свою  ліву  руку  під  її,  торкаючись  своїми  пальцями  клавіш  теж,  а  губами  її  вушка:
-  Зіграймо  разом!?
Не  чекаючи  відповіді  я  додаю  до  класики    свої  ноти  і  ми  граємо  нову  музику  в  чотири  руки.
-  Заплющ  очі  і  насолоджуйся,  -  шепочу  їй.
-  Я  ще  не..
-  Ти  вже!  -  я  знаю,  що  вона  хоче  сказати,  тому  різко  перериваю  її  і  ми  обоє  насолоджуємося  новими  акордами  класики.  Простір  заливають  ноти.  За  вікном  співають  пташки  і  додають  своїх  штрихів  до  нашого  акомпанементу.  Я  глибоко  вдихаю  цей  аромат  літа  разом  з  запахом  її  волосся  і  тіла  і  розумію  який  же  я  щасливий.  Поступово  здалеку  долинають  звуки  плачу,  які  стають  з  наступними  нотами  дзвінкішими.  Ми  одночасно  розплющуємо  очі  і  бачимо  на  порозі  Лізу  з  нашою  крихіткою.  
Я  лину  до  неї,  беру  її  ніжно  на  руки.
-  Моя  крихітка  вже  зголодніла?  -  я  радію,  що  нарешті  є  можливість  розказати  коханій.
Киваю  в  сторону  спальні:
 -  Ходімо,  сонце,  -  і  по  дорозі  шепчу  їй  на  вушко,  -  я  маю  для  тебе  новину!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990493
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2023

Двісті з плюсом

Серце  вискочить  з  грудей
Емоції  на  двісті  з  плюсом
Там  нема  вже  тих  дверей
Ми  плаваємо  за  полюсом

Я  хочу  на  скоринку  швидше
Посмакувати  розтопленим
Морозивом  стаючи  рідшим
І  міцно  обіймами  охоплений

Мені  було  весело  й  цікаво
Я  в  захваті  від  своїх  фото
А  ти  трималась  жваво
За  руку  пальцями  Джотто

Наче  пензлем  по  полотні
Малює  небокрай  весело
Я  не  вірю  досі  в  твої  дні
В  музеях  нема  кресала

Щоб  висушити  твої  очі
А  ти  в  крісло  поважно
Сядеш  десь  опівночі
Згадай  яка  одважна

Була  тоді  моя  непринцеса
І  як  сміялися  ми  опісля
В  часи  нашого  непрогресу
Прапором  до  неба  вознісся.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2023

Шедевр

Спека  неймовірна.  Все  таки  середина  літа  почала  радувати  і  рятують  лише  кондиціонери.  Зливи  позаду.  Моросливі  дощі  теж.  Я  сиджу  в  нашому  кабінеті  і  спостерігаю  як  Ліза  грається  з  дітьми  в  басейні.  Останнім  часом  це  улюблене  моє  заняття.  Можу  так  годинами  сидіти,  або  ж  в  проміжках  між  роботою  зиркати  за  ними  і  бачити  що  відбувається  на  подвір'ї.  Ліза  мене  не  бачить,  а  я  спостерігаю  за  ними  і  думаю  зараз  які  вже  великі  в  нас  діти.  Як  взагалі  швидко  час  летить!?  Так  наче  вчора  ще  все  це  починалося.  Щось  мені  не  хочеться  сьогодні  нічого  писати,  тому  я  вирішую  зробити  легкий  макіяж  і  присуваю  собі  дзеркальце  на  ніжці  поближче.  Або  ні.  В  таку  спеку  зроблю  лише  зачіску.  Мої  думки  перериває  стукіт  в  двері.
-  Тук-тук,  можна?  -  спочатку  в  шпаринці  з'являється  його  голова.
-  Заходи.
Він  впевнено  входить  до  кімнати  і  йде  в  напрямку  журнального  столика.
-  Ти  хочеш  зараз  попрацювати?  -  я  вже  думаю,  що  мої  плани  обломалися  і  встаю.
-  Ні-ні,  не  вставай,  я  дещо  придумав  тут  до  промови,  запишу,  і  зараз  їхатиму  в  офіс,  -  він  заклопотано  сідає  в  шкіряне  крісло,  закидує  ногу  на  ногу,  бере  планшет  з  столика  і  пальцями  енергійно  набирає  якийсь  текст.  -  А  ти  щось  сьогодні  пишеш?  -  запитався,  не  відриваючи  погляду  від  планшету.
-  Ні,  я  не  маю  настрою..
-  Чому?  Через  спеку?
-  Угу,  -  я  сумно  закивала  головою  і  повернула  дзеркальце  так,  щоб  добре  його  бачити.  
Сьогодні  він  якийсь  по-особливому  красивий.  Ця  біла  сорочка  дуже  йому  пасує  і  підкреслює  майоркську  засмагу.  Закочені  по  лікті  рукава  оголюють  прекрасні  сильні  кисті  рук.  Це  неперевершено  сексуально  і  апетитно.  Мої  уста  від  цих  споглядань  розпливаються  мимоволі  в  посмішку  і  я  вже  не  можу  контролювати  свою  міміку.  На  одній  руці  в  нього  красується  годинник,  на  іншій  -  тоненький  шкіряний  шнурочок.  Тільки  ми  обоє  знаємо,  що  він  означає.  О,  вже  відставляє  планшет.  М-так,  треба  продовжити  мені  щось  робити.  
Він  відставив  планшет  і  підпер  правою  рукою  свою  щоку.  Його  мізинець  заскользив  по  нижній  губі  разом  із  язиком,  очі  зіщурилися,  сітківки  помалу  почали  розширюватися  і  погляд  помандрував  по  моїй  спині.
"Ммм,  яка  ж  вона  в  мене  досконала.  Як  вона  сидить,  ця  постава.  Скільки  років,  а  не  змінюється.  Все  та  сама  сімнадцятирічна  дівчинка.  Ця  тонка  шийка,  оголена  спина,  перчик  між  лопатками.  Біле  платтячко  з  дрібненькими  квіточками  підкреслює  тонку  талію  і  ці  тоненькі  бретельочки.  А  які  тонкі  і  милі  кисті  рук.  Вона  вправно  і  жваво  намотує  пальчиками  собі  волосся  на  руку  і  прикріплює  на  голові  крабіком,  оголюючи  ще  більше  цю  мою  спинку."
-  Кохана,  а  ти  пам'ятаєш  який  сьогодні  день?  -  він  встає  і  підходить  до  мене.
Упс,  знову  я  щось  забула.  М-так,  день  народження?  Ні  в  кого.  Що  ще  може  бути  сьогодні  такого?  
Я  запитально  дивлюся  на  нього.  Ми  вміємо  вести  діалог  очима  без  слів  і  я  раптом  по  його  очах  згадую  що  сьогодні  за  день.
-  Ти  серйозно?  Це  саме  сьогодні?  -  я  не  вірю,  що  він  може  пам'ятати  такі  деталі  і  вже  картаю  себе  чому  я  перша  не  згадала  про  це.
-  Угу,  -  він  нахиляється  наді  мною,  але  не  обнімає,  руки  минають  мої  плечі  і  сягають  шухляди.  Відсуває  її,  -  Дозволь.
Я  впираюся  спиною  йому  в  груди  і  хвиля  його  тіла  і  нових  парфумів  огортає  мене  цілком.  Здається,  я  розтаю  тепер  не  тільки  від  спеки.  Він  дістає  маленьку  прямокутну  коробочку  і  розкриває  її.  Я  мало  не  притомнію  від  побаченого.
-  Ти  жартуєш?  Це  ж...
-  Ні,  -  він  перегризає  зубами  нитку  і  мені  хочеться  зупини  цей  момент  назавжди.  -  Це  саме..  те  саме.  -  Здається,  в  нього  теж  руки  злегка  починають  трястися  від  хвилювання.  Ми  обоє  знаємо  скільки  років  цьому  шедевру,  неодноразово  говорили  про  нього  і  яка  його  ціна  не  лише  фізично.  
-  Подумаєш,  якихось  кілька  кораблів.  -  Його  правий  кінчик  уст  натягується  в  посмішці  як  струна,  а  очі  по  хитрому  і  апетитно  зіщурюються.
-  Де  ти  його  відкопав?  -  я  проводжу  пальцями  по  шедевру,  мені  здається,  що  це  не  я  торкаюся,  а  він  лоскоче  мої  пальці  і  віддає  приємним  холодком  в  цей  спекотний  день.
-  Гм,  -  його  уста  розпливаються  в  усмішці,  а  язик  облизує  губи.  -  Хороший  з  мене  археолог?  Мм?  -  він  питально  підморгує  мені  в  дзеркальце.
Я  не  розгубилася  і  теж,  посміхаючись,  додаю:
-  Відкриваєш  в  собі  нові  таланти?  
-  З  тобою  так,  -  він  цілує  мене  в  праву  скроню  і  милується  в  дзеркальці  разом  зі  мною  тим,  що  в  мене  на  шиї  тепер.  Потім  опускається  нижче  і  моє  вухо  потрапляє  в  його  тенета.  -  Гам,  зараз  з'їм  тебе.  
-  Колись  ти  мені  таки  відкусиш  їх,  -  я  сміюся  голосно.
-  Нєа,  мені  треба,  щоб  ти  мене  чула.  -  Він  притуляється  міцно  щокою  до  моєї  щоки,  обнімає  і  додає,  -  ти  прекрасна  з  ним,  все  саме  так  як  я  собі  уявляв!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988909
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2023

Smaczne danie "Ти теж"

Класна  в  нас  сьогодні  була  розмова  
Жартуючи  як  підстрибували  "передмови"
Можна  і  без  телефону  виявляється,
Якщо  лайтовий  день  з'являється,

Потім  лапами  по  асфальту  "лап-лап"
Очима  шукає  коліс  і  слюні  "кап-кап"
В  очікуванні  вечері  як  на  вугіллі  
Виконує  піруети  на  своїм  дозвіллі

"Wracamy  do  normalnego  procesowania"
Нарешті,  їде,  а  значить  Smaczne  dania
Чекає  попереду  з  голосом  "хрип-хрип".
Двері  на  прощання  "скрип-скрип".

А  я  хочу  собі  таких
Як  Еві,  Елі  і  Ві  простих,
Щоб  лунали  buziaczki  
І  розмови  про  собачок,

Які  крутять  piruety
І  малюють  силуети
На  його  кларнетах:
В  долонях  дві  монети.

Wi  безцінно:"Не  бійся  нічого.
Приклад  з  мене!"  і  розлого,
Сідаючи  в  своє  бу-мy-ву,
Buziaczki  і:"Бережи  Весну".

Я  дивлюсь  на  неї  в  захопленні
Ті  манери  хочуть  перехоплення
-  В  свої  роки  ти  просто  крута.
Підморгуючи,  цьомчик:"Ти  теж,  мала!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2023

Еліпс

Я  сама  собі  себе  задумала
Все  що  треба  вже  придумала
І  нехай  вони  щось  там  додумали
Я  зроблю,  щоб  передумали

І  взагалі  це  все  так  цікаво
Листя-крила-руки  ласкаво
По  еліпсах  пальцями  (яскраво)
Повороти  вліво-вправо  (жваво).

"Експериментальний  експеримент"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2023

Ера

Цей  день  і  ця  прем'єра
Попереду  нова  Ера
Під  ногами  міцна  сфера
І  думами  про  Кабрера

Цей  день  і  ця  атмосфера
Вдячні  за  Гомера
Мандрами  мого  Гулівера
За  плечами  озера.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2023

Лова-лова

Спробую  тут  втретє  написати,  
Може,  хтось  і  дасть  списати
Класне  життя  без  приколів
Все  за  правилами  як  в  школі.

"А  я  що  ж?  я  ж  їм  всім  ху&ова
А  вони  всі  такі  лова-лова
Боже,  мені  не  треба  гакту
Просто  с&тися  в  "такту"

Менеджерка  гука:"Зніміть  навушники!"
Вперше  (за  роки  на  руках  наручники)
Навіть  пісню  не  дадуть  дослухати
В  останні  дні  мовчання  слухати?

Всі  такі  завжди  вірні  і  добрі  друзі
Подзвони  тепер  Наташці  чи  Сьюзі
Вчора  була  смачна  малина
Сьогодні  така  собі  днина  і  ожина

Він  каже:"  Цю  варто  слухати  заради  нявків"
А  я  чую  з  усюди  лиш  гавкіт
Ну  хто  ж  він,  чи  ти  чи  ви  ненароджені  ще
Той,  хто  так  міцно  тебе  й  мене  береже?

І  знову  скандал
В  хату  вандал
Рукавички  сині
Все  облапав  нині


Далі  перехресне  буде  
З  минулого  не  забуде
Вписати  пару  куплетів
Заримувати  кілька  сюжетів

І  "мінятиме  підсвідомість  
Як  рукавички
Не  вірю  в  слова  -  
Знаю  звички."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2023

Без рими

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2023

Без рими

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2023

***

-  Ну-ну...  -  промовив  він,  перегортаючи  аркуш  газети  на  інший.  
-  Що  там?  -  поспішно  кинула  вона  питання,  зосереджуючись  на  неслухняній  нитці,  що  зісковзала  з-під  пальців.
-  Пишуть,  що  Оскар  Eм  знову  в  грі.
-  Ммм...  Це  цікаво,  -  вона  все  таки  не  могла  поцілити  в  останню  кульку  і  це  вже  починало  не  на  жарт  дратувати.  -  Чекай,  що?  це  той  авантюрист,  що  помер  півстоліття  тому  назад?  -  Вона  різко  підняла  очі  і  глянула  на  нього.
-  Так,  саме  він,  -  він  відклав  газету  на  столик  і  щиро  засміявся.  Обоє  добре  знали  про  кого  пишуть  в  газеті.  І  саме  так.  Він  настільки  змінився,  що  почав  читати  газети,  при  чому  не  електронні,  а  саме  паперові.  Від  них  не  так  боліли  очі.  Вона  любила  говорити,  що  то  тому,  що  поважний  вік  вже.  І  його  це  ніскілечки  не  ображало,  тільки  зрідка  повертав  в  такі  моменти  голову  до  вікна,  коли  їхали  в  довгій  подорожі,  і  очі  злегка  зволожувалися.  Вона  добре  знала  про  що  думає,  тому  й  не  заважала  в  такі  моменти.  Скільки  всього  було  обговорено  і  з'ясовано,  тому  залишалося  перечекати,  поки  відпустить  та  печаль.
Давати  всім  імена  по-своєму  -  це  було  одним  з  улюблених  їхніх  занять.  Найнезвичніші  і  найнесподіваніші  отримували  всі,  хто  хотів  і  не  хотів.  Зрештою,  вони  про  те  і  не  знали.  
-  Давай  вийдемо  на  терасу,  глянь  яке  сонце  там.  -  Запропонував  він.
Десятки  блакитних  кульок  розсипалися  по  мармуровій  підлозі,  віддзеркалюючи  такт  музиці,  коли  вона  встала.  Вони  закотилися  в  усі  усюди  і  дзвінко  заграли.  Під  дивани  і  серванти,  по  килимі  і  навіть  одна  заграла  з  великим  пальцем  його  босої  ноги.  Він  обожнював  таку  гру  своєї  коханої,  тому  лише  кінчик  уст  видав  його  "гнів".  Насправді,  він  божеволів  таємно  в  ті  миті,  коли  вона  вдавала  незграбну  безпорадну  дівчинку  і  дзвінко  шептала:
-  Ой.  -  А  потім  наївно  піднімала  очі  і  дивилася  на  нього  безневинно.
Його  рука  майнула  по  її  долоню,  сміливо  охопила  її  тонкі  кінчики  пальців  і  вони  вийшли  на  терасу.
Сонце  заливало  простір,  але  вже  не  сліпило  так  як  вдень,  тому  на  нього  можна  було  дивитися  безкінечно.  Рожево-малинові  відблиски  змішувалися  з  лимонно-цитрусовими  відтінками  і  кучерявилися  на  горизонті,  зливаючись  з  блідо-блакитними  пасмами  неба.  Тиша.  Лише  десь  вдалині  за  спинами  пурхали  птахи  і  зліва  за  рогом  Голуб  голосно  чистив  своє  пір'я.  
Він  міцно  обняв  її  за  плечі  і  пірнув  в  її  волосся:
-  Як  думаєш,  яким  би  був  зараз  світ,  якби  не  нейропавутина?
-  Може,  кращим,  а,  може,  і  ні.  Думаю,  люди  б  ще  гірше  загрузли  в  ненависті  і  нерозумінні  одне  одного,  або...  -  вона  пильно  вдивлялася  в  горобця,  що  трепетів  крильцями  над  смородиною.
-  Або?  -  його  терпіння  розпливалося  разом  з  пальцями,  що  мнули  поділ  сукні.
-  Або  люди  продовжували  б  писати  щиро  про  свої  почуття,  трохи  думати,  трохи  "майструвати  мистецтво"  і  не  віддалися  б  штучному    машинопису.  -  Вона  повернулася  думками  в  теперішність  і  строго  додала.  -  Смородина  хоче  води.
-  Я  теж,  -  він  ледь  прошептав  їй  і  здмухнув  тонкі  волосинки  з  її  скроні.
-  Я  давно  хотів  тебе  спитати,  -  він  вправно  крутнув  її  за  талію  обличчям  до  себе  і  обхопив  двома  долонями  за  голову,  -  можна?
-  Питай,  -  вона  обожнювала  такі  його  джентельменські  манери  в  поєднанні  з  силою.
-  Скажи,  тобі  не  було  страшно  в  той  день?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985987
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2023

На чиїй стороні?

Якщо  ви  на  стороні  зла
Йдіть  і  обніміть  свого  козла!
Я  не  думаю  про  вас  нічого
Тому  й  мені  не  робіть  злого!

Але  якщо  ви  на  стороні  зла,
Хай  огорне  вас  та  сама  імла!
Щоб  щезли  болі  мої  з  туманом
І  вітер  забрав  всі  обмани!

Я  хочу  вірних  і  добрих  людей
Життя  своє,  щоб  було  на  Окей.
Мені  не  треба  більше  такого..
Бачила  все.  Хочу  доброго!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2023

Намалюю собі

Намалюю  собі  чоловіка,
Що  подбає  про  мене  повіки.
Намалюю  свою  я  долю
Пахне  радістю  і  без  болю.

Намалюю  своє  я  кохання,
Що  без  смутку  і  без  страждання
І  згорну  той  малюнок  легенько,
Підпалю  його  я  бадьоренько.

Хай  летить  попіл  в  усі  усюди
Байдуже,  що  скажуть  люди.
Відболіло  уже  й  відстраждала  -
Рани  на  серці  свої  я  віддала.

Хай  болить  усе,  та  не  в  мене  -
Буде  таїнство  твоє  священне,
А  я  буду,  буду  щаслива;
Хай  минає  мене  всяка  злива.

Я  намалюю  собі  чоловіка-
Буду  щаслива  з  ним  я  повіки.
Хай  кажуть,  що  хочуть  люди-  
Мої  квіти  ростуть  повсюди.

Хочу  бути  щаслива  й  весела:
Горе  від  себе  і  тебе  відвела.
Обніми  мене  міцно-преміцно
І  кохай  мене  всюди  й  одвічно,

Бережи  мене  як  зіницю  ока
І  зустрінеш  самого  пророка;
Відвертай  від  мене  лихо  
Заспіваю  тобі  я  стиха

Про  майбутнє  щасливої  долі  -
Розквітають  квіти  поволі;
Намалюю  собі  я  обійми  
І  закінчення  всякої  війни.

Будуть  діти  наші  щасливі,
А  ми  майже  повністю  сиві
На  своїй  землі  порядкувати,
Сіяти,  жати  і  святкувати

Намалюю  собі  чоловіка,
Буду  з  ним  я  щаслива  повіки.
Буду  коси  дітям  заплітати  
І  молодят  веселих  вітати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2023

Добре бути

Добре  бути  з  мудрим  чоловіком
З  ним  не  скучно  буде  з  віком
З  ним  життя  -  це  солодкий  рай
Кожен  день  як  свято  відзначай

Добре  бути  коханою  для  нього
Він  принесе  повну  торбу  всього
І  тепла  і  ніжності  і  турботи
З  ним  забудеш  про  роботу

З  ним  так  тепло  і  привітно
І  земля  виглядає  квітно
Навіть  холодною  зимою
Відчуваєш  себе  панною!

Добре  бути  з  мудрим  чоловіком
Коли  зморшки  появляться  з  віком
Він  обнімить  тоді  за  плечі
І  скаже  "А  знаєш,  до  речі,  

Що  кохатиму  тебе  завжди  і  всюди
І  байдуже  що  казатимуть  люди"
З  ним  життя  -  це  солодкий  рай  
Від  щастя  до  небес  злітай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2022

Нова галограма

О  то  їх  було  вже  двоє?
І  зроблять,  може,  троє?
А  як  же  похвала
Й  суспільне  бла  бла  бла?

Не  встигли  вже  збагнути
Як  мають  що  вдягнути
Новий  кришталь  по  венах
Роздали  файно  по  орденах

І  всі  в  долоні  молодці
До  столу  їсти  холодці
По  телику  нова  програма  -
Чудова  пишна  галограма.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2022

Продали…

Хороша  була  їхня  схема
Зрештою  як  вся  система
А  гроші  то  вода-вода
Лиш  нагороди  вже  катма🤷

Тепер  девіз  один  для  всіх
Або  ділись  або  ти  псих
Або  ділись  або  стулись
Не  заважай  ти  притулись

Лиш  земляків  шкода-шкода
Або  їх  кинули  або  взяла  земля
І  ставка  лиш  була  на  тому
Що  за  дурнів  мали  в  усьому

І  не  зауважили  одного
Такого  звиклого  простого
Що  земля  бере  всіх  за  все
Життя  -  святе,  життя  -  одне

Одна  монета  буде  до  одного
Коли  полічать  нам  малого
А  зараз  радість  до  небес
Мікрофон  через  АЕС

Перекинули  собі  тихенько
І  повсідалися  благенько
Лиш  бере  все  за  всіх  завжди
І  не  врятує:"Народ,  прости!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022

Хто при владі?

Усі  вони  в  одному  казані  
отримують  відзнаки  золоті
І  головне  що  всі  при  владі
Хто  стане  їм  на  заваді?

Живе  життя  й  живуча  жила
А  ти  б  жила  собі  і  не  тужила
Але  захотілось  гецати  комусь
Поправ  корону  й  ..аусь

Нам  всім  потрібно  доброти
Натомість  тулимось  до  теплоти
І  жаліємось  на  мамусь
Поклони  віддамо  комусь

Таке  життя  і  ти  б  собі  робила
Але  вже  сина  породила
До  дочки  ще  трохи  почекаєм
Як  буде  далі  ?-  Пізнаємо

Пізненько  місяць  приволік
Мир,  спокій  й  добрий  вік.
І  хай  те  буде  на  майбуття
Така  дорога  і  життя.

Живе  життя  й  живуча  жила
І  ти  б  собі  на  ганку  посиділа,
Але  вставать  пора  нам  зранку
Вам  каву-булку  до  сніданку?

Я  хочу  бути  лиш  щаслива
Щоб  жила-жила-жила
Твоя  сестра  і  дочка  і  жона,
Щоб  щасливою  була  вона.

Мені  пора  до  столу  подавать
Мої  слова  тепер  не  мають  ..ать
Піди  собі  і  в  гаю  погуляй
Там  квіти,  сонце  й  рай.

Я  ж  заварю  юшку  в  казані
І  всиплю  ті  відзнаки  золоті
Не  стану  я  нікому  на  заваді
Хто  ж  тепер  при  владі?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2022

Так чи ні?

Мені  бракує  тих  розмов
Неспішно  про  життя
На  грані  двох  сусідніх  мов
І  доля  сплетена  твоя  й  моя

Мені  бракує  тих  обіймів
Гарячих  до  небес
І  поцілунків  спільних
Неначе  хтось  воскрес.

Мені  бракує  теплоти
Твого  погляду
Міцної  руки,  щоб  йти
Без  огляду

Життя  живуча  жила
Без  тебе  сумно
Я  б  тужила
Тобі  розумно

Розкажу  про  сад  вишневий
Про  свої  мрії  потайні
Твій  ранок  черешневий
Черешні  ж  осяйні

Мені  бракує  слів
Щоб  прокричати...
А  ти  б  зумів
Мені  сказати

Відповідь  на  своє  питання
Без  фальшу,  брехні
Таким  як  є  відчування
Скажи  ж:"Так  чи  ні?"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2022

Відкуп

Присвячується  покійному  Павлові,
В  день  похорону.
Земля  Тобі  пухом,  Павле!

Перша  цукерка  за  Праотця  -
Горить  спопелена  земля.
Друга  цукерка  за  Сина,
Щоб  легко  минула  днина.
Третя  цукерка  за  Духа  Святого:
"Молися  за  мене  простого".
Ще  тиждень  тому  ми  сміялись  -
Неспішно  поглядами  обмінялись,
А  нині  похорони  вже  твої  -
Спиш  й  сниш  очі  ти  мої.
Життя  непередбачувана  штука:
Комусь  то  щастя,  комусь  -  мука.
Ти  добре  серце  мав  -  скажу;
Віддав  ти  карточку  свою.
Багато  чого  не  спиталось,
Але  щасливо  нам  робилось.
Чи  ж  знав  ти  про  Отця,
За  тиждень  буде  днина  ця?
"Оксана,  що  ж  ти  наробила?..
Чи  ж  ти  мене  любила?
Чи  ж  знаєш  про  сиру  землю?
Й  суботу  прикру  ту  мою?"
Тепер  я  знаю  все  -
Що  було  що  й  буде.
Я  побажала  вихідних
А  ти  преставився  у  них.
Замовкло  серце  зрана  
Не  зватиму  я  Паном.
А  нам  сміялось  і  жилося  -
Ти  оглядав  її  волосся.
Сміялись  довго  до  чудес
Вір  чи  ні  у  знак  з  небес.
Надіюся  ти  і  там  смієшся,
Сказати  про  любов  не  мнешся.
Плануй  чи  ні  і  прощу  і  маївки,
Без  тебе  співатимуть  гаївки.
Спи  тихо  й  мирно,  Друже,
До  небес  лине  твоя  душа!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2022

Авторитетам

Авторитетам  міняють  знову  всі  портрети,  
А  чудакам  замінять  ролі  і  сюжети  -
Залишать  тільки  спам.

Напишуть  знову  про  комети,
Про  Кафку,  драми  і  кларнети,  
І  будуть  танці  під  рампампам.

Співатимуть  естрад  дуети,  
Крутитимуть  хвостами  піруети
І,  врешті,  скажуть  замовкнуть  "авторам".

А  потім  будуть  кулемети
І  черги  по  омріяні  браслети  -  
Не  вір  ніколи  ти  дуракам.

Життя  закрутить  свої  силуети  
І  ти  потрапиш  у  лапети,
Збагнеш,  що  міг  змінить  сюжети,  
Але  вірив  тільки  в  спам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2022

Монолог України

Під  шаром  соусу  брехні  ви  подавали  мені  перше,
Під  шаром  соусу  дурні  ви  піднесли  вже  друге
І  на  десерт  креманочку  Любові  ви  принесли  
Запити  дали  Щастям  мені  в  Реальності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2022

***

[quote]Ми  завжди  повертаємося  туди,  де  ми  були  щасливі  і  з  ким  ми  були  щасливі![/quote]


Отак  просто  можна  сісти  посеред  кімнати  і  бути  щасливою.  На  м'якому  килимі  лежати,  дивитися  на  бурульки  кришталю,  рахувати  їх  і  мріяти.  Можна  собі  підспівувати.  Можна  полинути  до  вікна  і  глянути  вниз.  Можна  все.  Я  хочу  так.  Саме  так.  Це  безумство,  але  я  щаслива.  В  коротких  мережаних  шортиках  і  такій  же  маєчці.  Одна  бретелька  спадає  з  мого  плеча.  Підходжу  до  барної  стійки  з  усмішкою.  Я  посміхаюся  ніжно,  з  ледь  піднятими  кінчиками  вуст.  Якби  ти  був  поруч,  то  закохався  б  у  мою  посмішку,  у  мій  загадковий  погляд  і  ледь  підняти  брову.  Роблю  кілька  ковтків  п'янкого  вина,  облизую  верхню  губу,  смачно,  солодко,  і  проводжу  поглядом  по  пейзажу  за  вікном.  У  моїй  кімнаті  вікна  від  підлоги  до  стелі.  Боже,  це  ж  38-ий  поверх.  Все  саме  так,  як  я  хотіла.  Колись  і  хочу  тепер.  Вдихаю  цей  ранок  насолоди,  намагаюся  зафіксувати  зорово  усі  нюанси  свого  щастя,  не  пропустити  ані  деталі.  Проводжу  кігтиками  по  мармуровій  стільниці  і  зауважую,  що  тут  все  таке  і  стільці  і  стіл  вишукано  різьблені  вази  і  опори  ліжка.  Думаю  собі,  що  все  це  немало  коштує.  Цифри  так  і  крутяться  в  моїй  голові.  Зрештою,  яке  це  має  значення?  Ціна...  Ціна  -  це  умовність.  Я  ж  так  довго  йшла  до  цього,  що  варто  тепер  просто  розслабитись  і  кайфувати.  Хоча  б  у  день  свого  народження  забути  про  своє  минуле.  Роблю  ще  один  ковток  і...  одна  неслухняна  цівка  знаходить  собі  струмочок  через  нижню  мою  губу.  Не  перечу  їй.  Не  злизую  її  язиком.  Нехай...  Вона  впевнено  стікає  далі  і  лоскоче  мені  шию.  Я  граційно  зістрибую  з  барного  стільця  на  підлогу  і  водночас  одним  жестом  долоні  усі  ознаки  злочинності  невинної  цівки.  Беру  свій  телефон,  щоб  зафіксувати  прекрасні  види  за  вікном.  Там  місто.  Безкрає,  неозоре  місто  розкинулося  як  на  долоні  перед  моїми  очима.  Дрібні  хатинки  і  машинки,  наче  з  іграшкового  світу  приманюють  своєю  мініатюрністю.  Все  саме  так,  як  я  хотіла.  Я  завжди  відчувала  себе  дитиною  скляних  високих  будівель.  Просто  не  там  народилась  -  констатую  собі  тепер.  Таке  буває.  Але  тепер  я  тут  затамовую  подих.  До  безкінечності  можу  дивитися  вниз  і  це  ніколи  не  набридне.  
Зауважую,  що  серед  мармурових  інтер'єрних  деталей  мені  зовсім  не  холодно.  Навпаки,  м'який  білий  килим  ніжно  огортає  мої  босі  ступні.  Підлога  теж  тепла  з  підігрівом.  А  за  вікном  січень.  Дихаю  на  скло  і  малюю  пальцем  сердечко.  Мені  подобається  як  я  його  намалювала.  Усміхаюся.  Посилаю  його  місту.  Моє  сердечко  для  цього  міста.  Перше,  але  не  останнє.  Повертаюся  до  барної  стійки.  Хочу  ще  трішки  вина.  Зауважую  нагадування  на  сьогодні  "16:00  Мілан".  Саме  так!!!  Цей  день  настав  і  я  лечу  до  Мілану,  щоб  зустрітися  з  Ним.  Я  лечу  все  далі  і  далі  на  Захід  від  свого  минулого,  від  війни  і  проблем.  Все  завдяки  Йому.  Він  вирвав  мене  з  пащі  Нещастя,  викрав,  не  давши  не  тільки  зібрати  валізу,  свої  речі,  але  й  зібратися  з  думками.  Та  я  не  жалію.  Я  давно  цього  хотіла.  Я  давно  Його  чекала.  Ще  у  своєму  далекому  дитинстві  мріяла  про  таке  життя.  І  ось!  Дитяча  мрія  здійснилася.  Я  маю  все,  що  хочу.  А  дівчині  для  Щастя  насправді  так  мало  треба  -  скажу  Вам  по-секрету.  Хто  він?  Звідки  він?  
Мої  думки  перервав  стукіт  у  двері.  Це  адміністратор.  Відчиняю  і  не  вірю  своїм  очам.  Здоровенний  букет.  Дмитрика  ледве  видно  із-за  нього.  Це  я  так  адміністратора  називаю.  -  Доброго  дня!  Вам  просили  передати  сьогодні.  Ви  ....?  -  Так,  це  я  .  -  Підпишіться  ось  тут.  -    Формальності,  хочуть  мого  автографу.  Я  ж  не  зірка.  "Поки  що"  -  згадую  Його  слова.  -  Дякую,  -  мої  уста  розпливаються  у  щасливій  посмішці.  Зачиняю  двері  і  розумію,  що  ледве  можу  втримати  такий  великий  і  важкий  букет.  Обережно  кладу  у  вазу  і  помічаю  записку  "Зустрінемося  у  Мілані,  моя  Кохана.  З  Днем  народження,  Щастя  моє!"  Ну  звичайно,  що  ми  зустрінемося  сьогодні  ввечері  в  Мілані.  А  до  того  мені  треба  ще  багато  чого  зробити.  
Моя  кімната  дуже  світла,  все  у  білих  і  пастельних  тонах.  Світлі  килим,  і  тюлі  і  меблі  і  білизна.  Все  таке  ж  світле  як  сьогоднішній  день.  День  мого  народження.  У  вазах  ніжно-рожеві  лілії  просто  божественно  пахнуть  і  від  цього  кімната  наповнена  райськими  відчуттями.  Відчуттями,  які  пророкують  мені  щасливі  події.  Боже,  я  так  довго  йшла  до  цього.  І  ось  цей  день  настав.  Я  тепер  така,  яка  є,  -  щаслива,  самодостатня,  самозвершена,  кокетлива  і  мудра,  граційна  і  задумана,  крокую  цією  кімнатою  і  розумію,  що  від  сьогодні  у  моєму  житті  все  буде  по-іншому,  все  буде  так,  як  захочу  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2018

Про осінь, людей і… ще дещо

Тихо.  Ледь  сумно.
Я  затишно  вмощуюся  у  своєму  ліжку  і  пишу  Візантійного  листа  в  нікуди.  Знову.  Чи  знову  я  це  роблю  чи  вперше?  Нехай.  Нехай  це  питання  залишиться  нерозгаданим.  Кажуть...  У  цьому  світі  багато  чого  кажуть  і...  вловити  межу  між  реальністю  і  фантастикою  майже  неможливо.  А  що  якщо  через  багато  років  ми  виявимося  фантастикою?  Нас  не  існує.  Так  само  як  і  не  існує  майбутніх  людей,  тобто  тих,  які  ще  не  народилися.  Так  само  нас  не  існуватиме  в  майбутньому..
Чи  варто  поринати  в  побутові  суперечки,  розпорошувати  себе  на  дрібниці  і  дурниці?  Заради  чого?  Пам"ятаю  -  заради  статусу  в  суспільстві.  А  ще  заради  рейтингу  в  соцмережах.
Набридло...  
Що  саме?
Якби  голова  могла  говорити  і  сама  сказала  чому  вона  болить,  через  що,  точно  назвала  причину  свого  болю  -  було  б  тоді  простіше  дізнатися  що  саме  набридло.  Але  в  тому  увесь  мед  життя,  що  і  життя  непросте  і  в  житті  непросто  і  немає  нічого  простого.  
Ускладнюю?
Можливо,
і  не  більше,  ніж  математики,  фізики  і  хіміки  формулами,  теоремами,  процесами  наше  земне  буття.
У  цьому  світі  не  може  бути  нікому  ані  занадто  тісно,  ані  занадто  комфортно.  В  цьому  і  полягає  вся  суть  життя  -  усе  довкола  гармонійно  сплановано,  виміряно,  укладено.  
Сьогодні  спіймала  себе  на  думці,  що  кінець  світу  таки  мусить  настати.  Неодмінно.  Незабаром.  Бо  хіба  може  далі  продовжуватися  ця  суперечність  між  рідними,  братами?  І  ніхто  нікого  не  намагається  спинити.  Так  добре.  Так  найкраще.  Дивитися  і  чекати  (з  пожадливістю  в  очах)  наступної  репліки.
Людям  треба  видовищ.  
Їм  їх  треба  ще  з  Античних  часів.  Природньо.  По-людському.  Але  те  на  що  вони  дивляться  -  неприродньо,  непо-людському.  
Мало  хто  зрозуміє  ці  слова  і  їхню  суть.  Байдуже.  Їм  до  всього  байдуже.  
Найальтернативніший  вихід  -  сидіти  і  мовчати  і  дивитися  як  пожирають  одне  одного  такі  ж  самі  люди  як  і  вони.  Ніхто  не  зацікавлений  знати  правду,  істину.  Головне  -  видовище.

Мені  давно  немає  чого  втрачати  і  від  цього  сьогодні  я  щиро  посміхнулася.  Аж  занадто  щиро.  Те,  що,  можливо,  чекає  багатьох  попереду,  я  пережила  ще  задовго  до  сьогоднішнього  дня.  І....  те,  що  пережили  інші  до  сьогодні,  мене  чекає  попереду.  Гармонія  і  ніякої  дисгармонії.

Осінь  кидає  свої  виклики.  Кожна  пора  року  кидає  свої  виклики.  Головне  -  вміти  їх  зловити  і  прочитати.
Бути  чи  не  бути  -  ось  в  чому  питання.  Питання  дня,  тижня,  місяця,  року,  століття,  тисячоліття.  Залишається...  А  що  залишається?  Купка  багряного  листя,  яку  ретельно  спалить  прибиральник  і  неозоре  небо  поглине  дим  від  неї.
Не  дивись  так  на  мене,  наче  бачиш  вперше.  Пильний  погляд,  екран,  монітор,  раз,  два,  три  -  це  уривки  сну  чи  сон  знімають  наяву?  Сьогодні  він  жваво  вистрибнув  з  маршрутки  і  побіг  на  роботу.  Може,  так  відбувається  щодня,  але...  саме  сьогодні,  в  чергову  21  осінь  я  йду  і  жбурляю  ногами  жовтогаряче  листя,  бавлюсь,  прислухаюсь  до  вітру  і...  чую  як  сваряться  двоє.  Та  ні,  їх  мільйони.  Кожного  дня  сваряться  мільйони,  а  то  й  мільярди  людей  і  це...  природньо,  по-людському.  Ми  теж  люди,  А  значить  звикли.
"Мені  сумно",  -  набираю  на  екрані  маленькі  літерки.  А  у  відповідь:"Я  тебе  люблю,  кохана.  Все  буде  добре,  мила."  І  в  цих  словах  теж  є  своя  суть.  Напевно.  Так  само  як  в  осені  невід"ємний  атрибут  -  жовтогаряче  листя,  а  в  людей  -  злість.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695249
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2016

Колись ти скажеш "дякую"

Колись  ти  скажеш  "дякую"  мені.
Я  усміхнусь  ніжнесенько  тобі.
Пливуть  лебедики  у  небі,  
Птахів  згадаємо  при  потребі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695247
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.10.2016

Не вернусь

Знаєш,  чому  я  читаю  книжки?
Знаєш,  чому  посміхаюсь  тобі?
Світ  не  поділиш  тільки  на  три.
У  світі  живуть  казкові  казки.

Люби  мене,  вечоре,  ноче  і  дню,
І  запитайся  мене  про  відвертість.
Вчи  мене  плакати,  бачити  ту
Ніч,  у  якій  переможниця  Впертість.

Дивишся  в  монітор  червоними  очима,
Бачиш  як  ллється  по  вінця  вино.
Де  ж  поділась  весна,  що  була  між  ними?
Я  вірю  у  віру,  якій  все  одно.

Ти  майже  красунчик  у  білому  фраці.
Рахуєш  готівку,  складаєш  навхрест.
Головне.  не  зроби  помилок  у  питальному  знаці,
Коли  напише  тобі  кароокий  Орест.

Віриш  у  міфи  про  вічне  кохання,
Дивишся  в  пустку  і  тихо  мовчиш.
Хто  ж  відгадає  шалене  жадання?
Ті,  хто  побачить  як  ніжно  ти  спиш.

Бачиш,  відверта  з  тобою  до  болю.
Пальці  до  пальців  чи  просто  слова?
Тут  я  б  могла  написати  про  волю,
Але  твій  Ангел  дасть  інше  життя.

Марево  синє  на  підвіконні.
Зранку  прокинусь  -  змалюю  його.
Ти  бігатимеш  в  парку  іще  з  просоння.
Далі  -  мольберт  і  червоне  вино.

Нам  до  знемоги  потрібно  уптись,
Далі  творити  й  творить  чудеса,
Або  з  тверезістю  можна  змиритись
І  залишити  для  себе  ті  самі  місця.

Я  вірю  в  солод  хмільний,  що  у  полі.
Вітер  колише  і  шепчуть  птахи.
Знову  тут  треба  писати  про  волю
І  рахувати  свої  давні  роки?

Час  летить  швидко  -  ти  помічаєш,
Мене  ж  не  полмітиш  за  верству  -  нехай.
Ти  іще  досі  за  мною  страждаєш,
А  я  не  п"ю  міцнішого  більше  за  чай.

Все  у  нас  просто  і  думать  не  треба,
Що  хтось  подзвонить  і  втішить  тебе.
Кожен  сам  має  таку  ж  потребу,
Кожен  сам  по-своєму  якось  помре.

І  не  чекай  мене  там  на  пероні,
Я  не  всміхнусь  і  не  озирнусь.
Сніжинка  розтала  у  мене  в  долоні.
Я  йду  вперед.  Уже  не  вернусь!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2016

Не обіцяй тоді, коли щасливий

Не  обіцяй  тоді,  коли  щасливий.
Обманом  ж  відізвуться  обіцянки
І  не  кажи  мені,  що  я  вродлива.
Прекрасні  ж  квіти  будуть  не  в  Оксанки.

Не  обіцяй  і  не  кидай  ти  слів  на  вітер,
Бо  понесе  їх  в  даль  на  полонини.
Не  зможу  я  їх  зрозуміти,
Закинуть  долі  на  чужини.

А  там  чи  вмруть  чи  сам  їх  закопаєш
У  чорну  землю  під  палацом
І  більше  ти  їх  не  згадаєш,
А  з  ними  й  наших  днів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2016

Молюски на листі

Молюски  на  листі,
А  листя  на  сонці.
Руки  барвисті
Чи  диво  у  віконце

Загляне?  Відчиниш
Серце  чи  душу?
Мені  подаруєш
Сонце  у  листі.

Йти  далі  я  мушу
І  там  на  стежині
Горбистій  чи  на  гору
Піднімусь  неспішно

І  стріну  я  сонце,
А  в  ньому  те  листя,
Що  снилось  в  віконці,
І  руки  барвисті

Й  молюски  на  сонці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693996
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.10.2016

У суєті днів буденних

У  суєті  днів  буденних
П"ємо  своє  вино  щоденно.
Живемо  завжди  у  тривозі
І  падаємо  вечорами  у  знемозі.

Знемога  після  днів  важких,
Тривога  за  рідних  і  близьких.
От  так  і  проліта  життя  щоденно
У  суєті  днів  буденних.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2016

О, пробач

О,  пробач!
Я  вже  обрізала  тобі  крило.
О,  пробач!
Я  зачинила  вже  своє  вікно.
О,  пробач!
І  в  горах  відшукай  мене.
О,  пробач!
І,  може,  більше  вже  не  плач.
О,  знайди...
Вістря  від  стріли.
О,  пробий.
Нехай  стече  кров"ю  все.
О,люби!
Люби  сильніш  й  сильніш  мене.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2016

Уже чужий твій голос

Уже  чужий  твій  голос    
В  розмовах,  реченнях,  словах.  
Не  пестить  вітер  більше  волос'  
Нема  обіймів  у  твоїх  руках.  

Не  бачились  доволі  і  не  чулись,  
Не  розумію  я  тебе  тепер  
Можливо  долі  десь  розминулись,  
А  може  вовк  давно  їх  вже  роздер.  

Легенько,  тихо  пригорнуся  
До  скла  холодного,  що  на  стіні  
І  правді  в  очі  подивлюся,  
Що  розтерзала  думки  німі.  

Ти  сам  у  самоті  своїй  
Блаженно  просиш  в  Бога  волі,  
Але  ж  ти  вільний,  ти  не  мій.  
Тепер  смакуй    терпке  вино  доволі...  

Ти  у  задумі  на  дивані  
Сидиш  зі  сльозою  на  щоці,  
А  я  не  поруч,  я  роблю    рани  
В  твоїй  душі  і  думці...  

Ти  не  розумієш  мого  зітхання,    
Не  знаєш  правди  до  тепер,  
То  я  скажу  тобі,  моє  кохання,  
Що  щастя  наше  вовк  роздер.  

Не  смійся  з  того,  що  тварина    
І  не  дивуйся  більше  ти.  
Він  гірший  за  будь-яку  людину,  
Лиш  зрозумій  мене  й  прости

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2016

Витвір природи

Сьогодні  2-го  листопада  2006р.  випав  перший  сніг,  справжній,  лапатий,  білий-білий...  Він  кружляє,  крутиться,  летить  вниз,  а  потім  вітер  знову  піднімає  його  вгору.  Сніжинки  -  білі-білі,  чисті,  безгрішні  -  крутяться  у  зимовому  танці,  танці,  який  називається  "Кохання".  Вони  ідеальні,  так  акуратно  вирізьблені.    
Ці  білі,  безгрішні  сніжинки  падають  на  асфальт,  а  люди  топчуть  їх,  крихітних  фей,  які  ні  в  чому  не  винні.  Я  дивлюсь  на  них  і  вони  зачаровують  мене.  Якби  хотілося  стати  однією  із  них  і  полетіти,  полетіти  далеко-далеко.  Впасти  тобі  на  щоку  і  зігрітись  твоїм  теплом.  Якби  хотілось!  Сніг  кружляє-кружляє  і  падає  на  мої  руки...  Я  ловлю  ці  крихітні  сніжинки,  та  через  мить  на  долоні  з'являються  маленькі  краплинки  води.  Чому  сніг  такий  холодний?  Чому  він  зліплює  мої  вії,  охолоджує  руки?  Він  же  не  розуміє,  що  немає  кому  мене  зігріти  і  поступово  я  сама  перетворююсь  на  оту  маленьку  сніжинку  і  лечу-лечу...  до  тебе,  тільки  до  тебе!..  О,  як  мені  добре  у  твоїх  ніжних,  теплих  руках.  Моє  маленьке  серце  поступово  зігрівається  і  б'ється...  Я  вже  не  сніжинка,  я  -  це  я,  а  ти  стоїш  навпроти  мене,  дивишся  мені  у  вічі  і  розумієш  істину  нашого  з  тобою  життя!    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650188
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2016

Холод душі і сонце

Настав  холод,  але  сльота  та  негода  не  тільки  в  природі,  а  й  в  серці.  Облетіли  надії,  розметались  безслідно...  Сніги  тепер  в  серці  і  вовки  виють.  Ніч  темна,  сліпа  і  глуха:  вона  вміє  тільки  мовчати...  А  потай  від  холодної  думки  ворушиться  тепла  і  добра.  Вона  щось  шепоче  і  веде  за  собою  вперед.  так  хочеться  жити  цією  думкою  і  ніколи  не  згадувати  про  життя  сучасне  з  усіма  його  ранами...    
Нічна  вогкість  дихає  на  запорошені  вулиці,  високі  тополі,  що  за  вікном,  новенькі  супермаркети...  Місяць  випромінює  світло  і...  чомусь  тремтить,  ясний,  великий,  живий  серед  мертвої  ночі.  
Тихо  встає  сонце  на  синьому  небі.  Щось  гнітюче,  тривожне  росте  непомітно.  Жевріють  вікна  по  хатах  та  ревіння  автомобілів  боре  густе  повітря.  День  почався!  Привіт,  сонечко!!!  
07.07.07р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649671
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2016

Перше побачення

Він  щойно  доторкнувся  поглядом  її  незайманого  лиця,  якась  безмежна  сила,  чи  то  пак,  якісь  капосні  мурашки  "пробіглись"  по  його  спині.  руки  трохи  заніміли,  ноги  завагались,  чи  то  скоріше  у  думці  знову  "проїхався"  черговий  сумнів.  А  що  ж  і  таке  буває?  А  раптом  вона  не  ТА?  Що  тоді?  Та  ні,  тут  сумнівів  в  наступну  хвилину  вже  не  могло  бути.  Її  вії-крила  хоч  темні,  як  ніч,  злетіли  і  з-під  повік  визирнули  2  перлинки,  засвітились,  засміялись,  заграли  під  сонцем...  У  них  добре  йому  було  видно  себе.  А  що  ж?  Це  непогана  ідея:  не  доведеться  носити  з  собою  дзеркальце.  От  так  можна  буде  подивитись,  що  там  доброго  робиться  у  нього  на  голові  і,  взагалі,  як  там  поживає  його  face  :-)    
-  Ходімо  на  галявину,  -  це  перше-ліпше,  що  йому  забрело  в  голову.  І  вони  таки  пішли,  не  знаючи,  що  в  заасфальтованому  місті  знайти  галявину  =  побачити  якусь  там  живність,  от  так  просто  посеред  міста,  наприклад,  біля  Ратуші...    
Диво-дивне,  вони  таки  знайшли  ту  галявину,  але  не  в  місті,  а  далеко  за  його  межами.  
І  там  їм  справді  було  затишно,  все  так,  як  вона  собі  уявляла  -  зелена  трава  і  навколо  ні  душі,  нікого,  лише  він,  вона  і  вони  -  їхні  мрії.  Що  може  бути  прекраснішим  за  те,  щоб  полежати  просто  так  під  чистим  небом  і  теплим  сонцем,  посмакувати  свіжим  повітрям  і  співом  пташок?  Просто  так,  раптом  переміститися  з  бурхливого  суєтного  міста  у  спокій,  поблище  до  природи  і  до  себе,  Людини.  Що  може  бути  важливішим  у  цьому  світі  за  прагнення  до  природи  і  свободи?  
22.09.2010р.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649669
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2016

Я дивлюсь

Я  дивлюсь  у  даль  рожеволику
Підступну,  теплу,  мовчазну.
Я  вгадую  її  без  лику,
А  правду  де  ж  то  віднайду?

І  затамовано  на  мить  чування.
Шалено  прагне  до  весни.
Нехай  доп"є  своє  мовчання,
Нехай  долине  до  мети.

Я  дивлюсь  в  даль  рожеволику,
Усміхнусь,  знаю,  промовчу.
Я  вгадую  її  без  крику,
А  правду,  може,  й  не  знайду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648163
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.03.2016

У горлі нудь бере вершину

У  горлі  нудь  бере  вершину
І  цілиться  у  лівий  бік.
Я  зболена.  Не  вірю  у  людину.
Твій  спис  мій  череп  пропік.

А  нам  вміститися  б  на  скрижалі,
Все  далі  й  далі,  до  небес.
Забути  б  болі  всі  і  жалі,
Сидіть  хіба  і  ждать  чудес.

А  хотіли  б,  може,  жити  краще
І  радувать  довкруг  людей,
Але  нам  кажуть,  що  буде  важче  -
Не  знав  би  розум  тих  очей.

Ворушать  пальці  клавіатуру,
Вуста  виписують  букви.
У  прірву  кинусь,  може,  з  дуру,
А,  може,  вип"ю  всі  пляшки.

Кровавить  плоть  -  нутро  пробите...
І  вимальовують  митці  птахів.
Моя  душа  із  тілом  зжита.
Я  знаю:  ти  так  певне  б  не  схотів.

Мені  ж  одна  іде  дорога,
Якій  ступаю  навздогін.
Вона  ж  веде  від  Бога  і  до  Бога,
А  ти  все  мчиш  їй  вперегін.

Ну  що  ж  злікуй  мене.  Чи  ж  зможеш?
Залити  медом  болі  всі.
Можливо  ж,  навіть  переможеш,
А,  може,  руки  опустиш  ти  свої

У  горлі  нудь  бере  вершину,
Долає  вперто  віражі.
Не  вірю  більше  у  людину,
У  неї  вперто  віриш  ти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.02.2016

Скільки сліз

Скільки  сліз  пролила,
А  ніхто  не  бачить,
А  ніхто  не  знає
Як  вона  страждає.
Скільки  сліз  пролила,
А  ніхто  не  знає,
А  ніхто  не  бачить
Як  вона  плаче.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2016

Можна

Можна  радіти  світанку,
Можна  радіти  дощу.
Можна  завести  коханку
Й  збрехати:"Не  відпущу".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2016

Вірш для коханої

Серце  рветься  на  шматочки  -
Ти  його  забрав  собі.
Не  знайти  ніде  притулку
В  світі  цьому  вже  мені.
І  ніде  тебе  немає
Як  зустрілись,  так  і  зник.
Серце  моє  ще  чекає  -
Тілом  я  увесь  проник.
Чи  не  шкода  тобі,  серце,  
Покидати  тут  мене.
Твоє  серце  було  каменем  -
Моє  серце  -  не  вода.
Ти  ніколи  не  любила
І  не  вірила  мені.
Ти  зі  мною  не  хотіла
Розділити  щастя  миті.
Я  знайшов  тепер  другую
І  живу,  радію,  йду.
Я  тобі  не  подарую  
Більше  квітку  запашну.
Пам"ятаєш  як  зустрілись
Як  сміялись,як  ішли
Ми  дорогою  своєю...?
Замели  усе  сніги.
Я  дивлюсь  тепер  у  очі
Не  твої  і  не  такі.
Ті  діволчі  очі  тепер  іншої.
Лиш  нагадують  про  тебе
Іграшка,  відкритка  і  вірші.
Збережу  я  їх  в  пам"яті
Про  чудові  наші  дні.
Не  повернусь  більше  я,
Не  чекай  мене  у  гості.
Не  назву  твого  ім"я.
Не  зустріну  на  дорозі.
Я  другую  обнімаю
І  до  серця  притуляю.
Я  її  тепер  люблю
І  коханою  зову.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2016

Тихо плачу я

Тихо  плачу  я  -
Невидимо  тобі,
Та  хто  для  тебе  я?
Та  хто  ти  мені?
Ми  були  разом  вдвох  -
Забув  ти  усе.
Залишив  і  пішов
І  правду  ти  знайшов
У  світі,  де  мене  нема.
Душа  далеко  в  небі,
А  тіло  ще  тут.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2016

П'ять десяток

Сьогодні  я  хочу  привітати
Із  днем,  що  особливий  він.
І  хочу  тихо  розказати  
Про  п"ять  десяток  повінь.

Сьогодні  звичний  день,
А  раптом  згадала  я
Про  дату  за  вікном
В  багряний  час  осіннього  дня.

Сьогодні  п"ять  десяток  за  вікном
І  лемент  діток  щирий.
Сьогодні  гості  за  столом,
І  кожний  в  хаті  тут  щасливий.

Сьогодні  сонце  за  вікном
Іще  тихенько  позіхає.
Маленькі  дітки  за  столом
Так  мило  дрімають.
                                                                               10.10.10р.  (10:10)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646281
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2016

Краплі осені

Краплі  осені  по  вікні.
Ми  не  разом.  Ми  самотні.
Осінь  і  ти.  Ти.  Я.  Ми  -  одні.
Чому?  Чому  знову  будні

Зазирають  у  наші  вікна?
Щоб  погрітись  чи  згоріти?

Чи  може  людина  так?
А  що  буде  відтак?
По  вулиці  іде  собі  простак.
Ми  чимось  схожі?  -  Так.

-  Можливо,  -  ще  додаш
До  відповіді  своєї.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646277
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2016

Одна ніч і десять днів

Одна  ніч  і  десять  днів,
Кущ  калини  вже  зацвів...
Серце  тихо  плаче.
Плач  той  не  далеко  лунає,
Лиш  тобі  одному  дано  те  почути.
Лиш  ти  один  можеш  те  збагнути.
Одна  ніч  і  десять  днів.
Хіба  ж  то  багато?
Але  ж  моє  серце  не  може  чекати  -
Твої  очі  мене  кохають,
Твої  руки  мене  обнімають.
І  навіть  за  десять  днів  
Не  зможеш  мене  зрозуміти,
І  навіть  за  одну  ніч  
Не  зможеш  мене  полюбити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2016

Не марно ж?

Завуальовані  світанки
І  більш  чіткі  вечори.
Ти  думаєш  про  мене  спозаранку,
Я  думаю  як  будемо  далі  ми.

І  хочеться  ще  жити  так  багато,
І  хочеться  кохати  й  радіть  життю,
Але  хтось  шепче:"Забагато...
Твою  надію  відберу"

Стискається  від  болю  серце.
Чому  про  біль  завше  пишу?
Я  хочу  вірити  у  щастя.
Я  ж  ще  жива.  Чи  ще  живу?

Тобі  багато  розказала
За  час..,  а  часу  вже  нема.
Всі  рани  з  серця  розв"язала-
Оголена  перед  тобою  вся.

Малюй  із  мене  ти  картину
Свого  життя,  надії,  мрій.
Чи  розпинатиме  в  мені  людину?
Не  знаю,  але  зі  мною  ти  радій.

Я  хочу  бачити  твою  усмішку
Крізь  сльози,  рани,  біль  і  холоди.
Надіймося  на  щасливу  сніжку.
Не  марно  ж  в  цей  світ  ми  забрели?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2016