| Сторінки (1/32): | « | 1 | » |
Минуло вже за дванадцяту, а порожня зала, здавалося, все ще відлунювала оваціями та криками «Браво!». Прем’єра відбулася. Відбулася успішно, ба навіть більше – грандіозно. Вечірній бенкет на честь молодого амбіціозного режисера, що вперше показав свою не інститутську роботу на великій сцені, добіг кінця. З лиця Пашка не сходила усмішка, а таргани у, напханій новітніми ідеями та старими книжками, голові танцювали якісь дикі танці.
«Вдалося! Мені вдалося змусити їх аплодувати стоячи!»
Думки штовхалися і лізли одна поперед одну. Відчуття шаленої радості, вкрай знахабнівши, заполонило всю людську суть Пашка. Це був прорив року! Неперевершений спектакль! Фурор!
Відчуваючи себе королем, господарем цього театру Пашок з нескінченним ентузіазмом увійшов до глядацької зали.
- Сан Санич, Ви чули?! Ви повинні були це бачити! Я знаю, Ви дивилися мій спектакль!
Плюскіт води розтікся шепотом моря по порожній залі. Стара дерев’яна швабра шкорбала по такій само дерев’яній сцені, змиваючи останки пурпурної фарби. Всепоглинаючу темряву пронизував лиш один єдиний тьмяний прожектор. Сан Санич мовчав.
- Та ну ж бо! Ви дивилися! Скажіть хоч щось! Вам сподобалось?!
Пашок підстрибуючи побіг до сцени, бажаючи якомога швидше почути чергове: «Неперевершено, Павло Олександрович! Вітаю з прем’єрою!», та Сан Санич і не думав відриватися від роботи.
-Ну Сан Сааааанич… Ну скаааажіть, - потягнув Пашок з авансцени. – Ну бодай щось скажіть своєму небозі!
- Будеш багато знати - дуже засмутишся, - голос Сан Санича був вицвівшим, як та ганчірка, якою милася підлога.
- Але ж я вже запитав, - зухвало викрикнув юнак. - То хочу знати! Всі сказали, що я геній! І ви скажіть!
Сан Санич обернувся. Згорблений, старий, кістлявий дідок з сивими вусами та бородою, одягнутий чи не в найжахливіше лахміття, яке б можна було десь віднайти виглядав років так на сто, а може й більше. Довжелезні руки лягли на кінчик швабри сильно і впевнено, а сірі, непримітні очі спалахнули таким вогнем, що Пашку відразу чомусь стало холодно, а по тілу пробігли «мурашки», залишивши по собі «гусину» шкіру.
- Тут тобі не кондитерська. Я нічого не підсолоджую. Якщо ж цікава моя думка, то ти її отримаєш. І дивися на стелю не полізь від обурення, коли це буде не те, що ти хотів почути!
***
Фатальна іронія і жорстока реальність на ранок заполонили кожен куточок кімнати малолітнього режисера. Електронні рецензії від критиків XXI століття витіснили усю ейфорію з юного випускника театрального ВУЗу, якому було довірено поставити цілий спектакль.
- Вони ж учора аплодували?! – ледь не плакав Пашок.
- Вони завжди аплодують. Такі правила театру нашого віку, - тихо сказав старий, заварюючи ранкову каву у блискучій турці. - Що таке? Ти боїшся їх?
- Я правди боюся, Сан Санич…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728705
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2017
Это лето мне помнится с детства:
Дни веселые на природе,
Никакого тебе кокетства,
Утром мама не на работе.
И никто тебя даже не будит,
Не кричит и не подгоняет.
Все спокойно с тобою обсудят
И тихонечко одевают.
И гулять мы идем в белых платьях
Ощущая вдвоем взгляд прохожих.
И купаясь в небесных объятьях
Нам завидует солнышко тоже.
А потом мы идем в магазины
Покупаем морожено, фрукты,
И колбаску мы ложем в корзинку
Отмечая по списку все пункты.
И домой не приходим устало,
Только спать так немножко охота.
На обед у нас борщик и сало,
А потом, ну конечно, дремота.
Ну а дальше: «Все, мам, я проснулась!»
Мы выходим гулять на площадку.
Ничего, что я только обулась,
Можно все грязнить и не украдкой.
Мама позже потом постирает
И я снова проснусь, как принцесса.
И никто меня не наругает,
Не отнимет играть интереса.
Ну а вечером мы убегая,
Закричим: «Разойдитесь немного!
Вон на встречу мне быстро шагая,
Мой же ПАПА идет по дороге!!!»
За секунду земля убежала
И как птица я в небо взлетела,
И за руку его я держала,
Ну вот все, снова есть захотела.
Нас домой заманил вкусный ужин,
Разговоры и булочки с чаем.
Ерунда, но ведь это так нужно,
Это было все только начало.
Снова спать уложили в кроватку
Прочитали за вечер пол сказки.
Мне приснилось, что я сплю в палатке
И следят за мной мамины глазки.
Иногда в глупых криках и ссорах,
Не хочу быть похожей на маму
Но когда-нибудь, может быть, снова
Вспомню лето и солнце в карманах…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586582
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.06.2015
Осінній місяць, ясні зорі в полі
І плине час, мелодію співа.
А він лежить тихенько на руках у долі
Із пляшкою холодного вина.
Не розпитає ні про що на світі,
Не знає хлопець - це ще не кінець.
Лиш відчуває він, як в полі пахнуть квіти
З яких вона собі плела вінець.
Осінні квіти, мабуть, вже забуті,
Зів'ялі і холодні як його душа.
Так, він кохав її в найгіршій скруті,
Вона ж, насправді, від нього пішла.
І спогади в минуле полетіли,
Нізвідки виринув її шалений сміх.
Здавалося, навколо шепотіли
Про те кохання, що він не зберіг.
-Та я ж не винен - хтів би закричати,
але, нажаль, немає на це сил.
-Я міг би її просто обійняти,
Але лише стряхнув неначе пил.
-Чи я кохав її? -запитує у себе.
-Чи, може, то був мій щасливий сон?
А зараз я лежу і надімною небо
З моїми мріями співає в унісон.
Він знає, не повернеться дорога,
Від слів тих натерпівся й так сповна.
І затихає поступово вся тривога,
За пляшкою холодного вина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2015
Это новая мода пошла: уходить не прощаясь,
Покидать, заставляя все строить сначала, с нуля.
Не держаться привязанных чувством, не ходить улыбаясь,
А с холодной жестокостью жить, прямо в душу плюя.
Все так стало привычно, ничуть никого не печалит,
Что теперь, будто хлам, могут бросить и вновь предадут.
Тот корабль обид никогда-никогда не отчалит,
Пока лживые люди по миру так дружно идут.
Наорали - забыли, ну что же, все нервы,
Накричали в ответ - завязался плохой разговор.
И теперь все желание в том, как остаться бы первым,
А не как не разрушил бы всех этот вздор.
Вот рассвет, тишина, ты один в одинокой квартире
Затуманенный разум, усталость зовут в никуда.
Нет желания выйти и жить будто в тире,
Ибо новая мода пошла - убивать навсегда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559302
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.02.2015
В один прекрасный день я замолчу
И прекращу болтать по телефону.
Начну все делать так, как захочу,
Не буду подражать дурному тону.
Закрою уши от плохих речей,
Не стану много думать о печали.
Из книг моих восстанет Бармалей
И не отпустит меня спать ночами.
Я перестану что-то отвечать,
Открою сердца суть предназначенья.
Возьму перо и вновь начну писать,
Но это будет новое творенье.
Укроюсь в милом мраке тишины,
Смогу услышать, что там шепчут волны.
Я разгляжу, как плавают киты
И наберу портфель улыбок полный.
Все скажут:"Ты потерян для людей!"
А я в ответ лишь посмотрю украдкой:
"Вы знаете, что я, как Чародей:
найдя себя - остался вам загадкой."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556497
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.02.2015
Каждый вечер, перед сном
Приходил волшебник в дом.
Был он сказочник большой
С светло-серой бородой.
Дети вслушивались в сказки,
Закрывали тихо глазки,
И все дружною гурьбой
Погружались в мир другой.
В этом мире жили звери,
Разноцветные форели.
Птицы, мошки, мышь, жуки
И большие пауки.
Там у старенькой избушки
Рыжий кот искал ватрушки,
А ворона кирпичи
Утащила из печи.
Гордые кричали кони:
-Мы не будем дружить с пони!
И ругались бегемоты
за засушенные шпроты.
Крокодилы на диете,
Белый кролик в туалете.
В красных шортах синий крот
И свинья за ним идет.
Грач, сова и попугай
Улетели в Уругвай.
Но зато вернулся мишка
В новом тепленьком пальтишке.
Засыпали детки дружно
И что б не было им скучно
Сказки ночью рисовали
Сонные цветные дали.
А тот сказочник большой
Был их папа дорогой.
Он тихонько для отмазки
Новые придумал сказки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543902
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.12.2014
Я не знаю о чем написать…
Написать ли о том, как мне больно?
Как боюсь я кому-то сказать,
Что с меня такой жизни довольно?
Как хочу я весь мир изменить,
Закричать: «Ну, вернись справедливость!!!»
Почему весь талант должен гнить,
А в душе расцветать только лживость?
Почему нет хороших людей?
Или есть, но живут под замками.
Почему открывается дверь
Только тем, кто не бьется веками?
А вот тем, кто пытается жить
Нужно стены ломать или горы,
Потом реки пройти, водопады проплыть,
Лишь тогда они спустятся к морю.
Ну а дальше там волны и ветер свистит,
Отгоняет назад – все с начала.
Нет, чудес не бывает, никто не взлетит,
Ну а им, как обычно, все мало.
Они будут идти шаг за шагом вперед
У них даже дороги другие.
Тяжелее, не спорю, но это пройдет
Ведь все цены за цель дорогие.
Даже сильные духом падут на века!
Что сокрыто под этой дуэлью?
Почему люд без цели живет в облаках,
А в слезах и поту те, кто с целью?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517325
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.08.2014
Можливість дається лиш тим, хто мріє,
Яскравими барвами світу радіє.
Задумливим голосом тихо шепоче,
Про квіти, про сонце, про зоряні ночі.
Натхнення дається лиш тим, хто любить,
Хто віри і правди у долі не згубить.
Хто світло несе у тепленьких долонях
І тим, в кого серце не гине в погоні.
А чудо дається лиш тим, хто вірить
У мрію, любов і що їх не покинуть.
Бодай на хвилинку подивиться в очі,
І посмішка погляд ласкавий лоскоче.
Цей світ, ніби сонячна чудо-жарптиця
Дивує і манить, душею іскриться.
Його подарунки лиш той обіймає,
Хто подих і світло душею приймає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510739
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2014
А они улыбались, смеялись без слов,
Без укрытой злобы и фальши.
Они слышали песнь в миллион голосов
И не знали, что будет дальше.
Вот так просто, казалось, готовы на все,
Так легко раздерут все преграды.
И весь мир обойдут, ведь их ветер несет
И везде, каждый миг, будут рады.
Но минуты плыли, а за ними года,
Изменялись счастливые лица.
Разбежались мечты неизвестно куда,
И все сны поспешили забыться.
Закружила их жизнь, утопили в тиши
дом, работа, семья и учеба.
Умирали последние чертежи,
приползала сердитая злоба.
Но никто не кричал, не сорвался в ответ
на пустые, без духа, страданья.
Только детская гордость орала все: "Нет!
Я борюсь за секунду признанья!
Я борюсь за минуту, за час и за год,
или даже за мелочь любую!
Я живу, вы поймите, безвольный народ!
В каждом Я я рисунки рисую!
Пробежала улыбка хоть раз или два?
Или все же вот так позабыли,
как менялись картины созвездья тогда,
когда мысли над речкою плыли?
Как приятно ходить по колючей траве,
не бежать от дождя под зонтами.
Как мерзка и жестока словесная плеть,
что извечно летит между вами?"
Все исчезло, наверное, это был сон.
Мир живет, а что в прошлом - забыто.
Но моментами жизнь, словно громкий клаксон,
отвлекает кого-то от быта.
Ну и что, все вернется, он скажет:"Пустяк."
Не замедлит на йоту движенья.
Не позволит пойти хоть чему-то не так,
Не заметит судьбы притяженья.
Серый дождь постучится бездумно в окно,
Томный взгляд и безвольные лица
Обратятся к нему, завернут в полотно
Все желанья, начертят границу.
И останутся жить так без смеха и слёз,
Без эмоций, а просто в страдании.
А ведь детские сны - повелители грёз -
Они требуют крика сознания!
Так бегут по пути под названием "Жизнь"
Позабыв как они обещали,
Как любили мечту и шептали: "Держись!"
Позабыли, а значит пропали....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502940
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.06.2014
Заблудившимся в мире искусств,
Потерявшимся в золотой сказке.
Вы волшебны, как яблочный хруст,
Вам не нужно напяливать маски.
Вы безумны и это ваш дом,
Вам не нужно скрывать чувства силой.
Вы вольны говорить все потом
И не гнаться за счастьем и виллой.
Ваше счастье потеряно там,
Где и вы потерялись навеки.
Вы отдались на волю ветрам
И летите за дальние реки.
Вы забыли, что вы человек,
Потеряли унылые будни.
Вы волшебны - забудьте на век,
Что другие для вас только судьи.
Вам хватает и старых вещей,
Тихих комнат, укутанных пылью.
Ваша жизнь состоит из затей,
А душа не покрыта ванилью.
Вы бежите вперед как-нибудь
И нуждаетесь просто в движении.
Вы свободны и в этом вся суть,
Вы не знаете зависть презрения.
Вы поймете о чем говорить,
Когда в мире найдете похожих.
Вас, волшебников, спутала нить,
Ведь они улыбнуться вам тоже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477330
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.02.2014
Он попросил меня остаться
И подарил мне шоколад.
Вот просто так, не обязуя,
Он даже был за меня рад.
Он мне сказал, что я красива
И попросил повеселеть.
Я поняла, что это сила,
Которую не одолеть.
Я улыбнулась и сказала:
«Спасибо, дяденька, за все!»
И мигом грусть моя умчала,
Увиливая как лассо.
Он мне улыбкою ответил,
У меня слёзы полились.
Его слова, как будто ветер,
Вокруг меня в узор сплелись.
Я тихо вышла с маршрутки
И маршрутчик закурил.
Ах, если б знал он в ту минуту,
Какого зверя он убил.
Впервые плакала от счастья:
Вот этот шоколад как свет.
Вам кажется, что это мелочь,
А для меня дороже нет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474287
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.01.2014
З очей стікають ті осінні сльози,
А за вікном на дворі вже зима.
У вазі в'януть із душею рози,
Ота душа вже натерпілася сповна.
Подати руку хочеться для себе,
Спитати: "Що хвилює?" "Як життя?"
Напевно я б відповіла тому що треба,
А не тому, що вірю в майбуття.
З байдужим виглядом сиджу на підвіконні,
Пишу сумні і жалібні вірші.
В середині усе кричить на повну,
На зовні тільки тихий плач душі.
Я відчуваю у собі провину,
Що криком відчаю в душі
дзвенить.
Але я впевнена, що не покину
Себе і свою душу ні на мить.
Нехай це важко, та ми завжди разом,
І не лякають нас ні холод, ні зима.
Але вриватися в стихію треба брасом,
А далі все душа вирішує сама.
Для неї, як і серцю, не накажеш,
Для неї розум - це всього-лиш річ.
Із нею вдома вузлики надії в'яжеш,
А потім знов кидаєшся навтіч.
І та ж історія: сиджу на підвіконні,
А у мені моя душа кричить:
"Навіщо знов занадто прив'язалася сьогодні?"
"Тому що добра" - пошепки відказую за мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471646
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2014
Может я никогда и не стану кем-то великим по меркам нашего мира. И не буду прятаться от глаз прохожих мимо людей, натягивая на голову капюшон и закрывая глаза большими солнечными очками в зимнюю пору. Я не буду ездить в огромных лимузинах, заставляя остальных людей стоять в пробках и ждать, пока я проеду к пункту назначения. И, скорее всего, мою мечту не признает никто, пока я не добьюсь ее воплощения в жизнь. Сама. Своими силами. И тогда я стану кем-то великим и всемогущим для себя. Но при этом я с чистой совестью смогу сказать, что ничьей заслуги в этом нет большей, чем моей.
Даже сейчас, затрагивая такую глупую и банальную тему, я не могу понять: Почему вы отказываетесь от своих слов? Почему не делаете того, что хотите? Почему у вас по три отговорки на каждое дело, которое хотите сделать именно вы, а на те, которые вас просят, и одной хиленькой придумать не можете? Почему вы хотите стать писателем, но не пишете книги? Почему, если вы хотите стать телеведущей, даже не пытаетесь сделать что-то для этого? И вообще, глупо все это.
С самого начала вы отказались, даже не попробовав. А зачем? Ведь все-равно не получиться. Тут ведь надо постараться не так как обычно, а чуточку больше. А если и намного больше? Это ж кошмар, ужас, как? Я не смогу сделать этого. Я же всего лишь…. А кто вы? Вы когда-нибудь думали над этим? Кто вы? Что вы можете? Да, конечно, опять эти глупые вопросы, которые встречаются на каждом углу, чуть ли не в каждой книге. Правда, если вы читаете. А давайте поспорим, что вы ни разу толком не ответили на них, будучи откровенными сами с собой до конца! Ни разу!
Я не прошу вас думать над ними сейчас или вообще. Это дело каждого. Личное. Чего вы тоже, наверное, не совсем понимаете. Но единственное, ради чего я вообще затронула эту тему, это то, что вы разрешаете себе слишком много того, чего не стоило бы и слишком мало того, чего хотите именно вы. Да, именно ты, ты и ты… А не все общество в целом.
Когда просыпаетесь утром первая мысль, что заглядывает вам в голову сквозь томную дымку сна, обычно не отличается красноречием и радостными красками, а просто есть такой, опять-таки, банальной, что не обращаешь на нее особенного внимания: «Это уже было». Да, было: были тысячи дней, что начинались в шесть утра под холодным душем, а потом, конечно, кофе. Как же без кофе? Потом учеба, работа, отдых – все-равно что. Уже все-равно. Смешно, не так ли? А когда-то все было не так. Совсем не так. Да нет, вы так же само просыпались, но не от раздражающего звонка будильника, а потому, что хотели проснуться. Вы смеялись со своего утреннего отражения в зеркале. Вы пели, когда мама готовила вам завтрак, и танцевали, когда собирались куда-то. Вы и сейчас так делаете, но уже не с таким энтузиазмом, а потому что нужно хоть как-то себя развеселить. Нужно хоть чем-то заняться. Вы и сейчас включаете музыку и представляете себе суперзвездами. К сожалению только представляете.
Мне не так давно сказали, что люди, которые идут по улице в наушниках и поют или танцуют, представляя, что все люди вокруг их фанаты, самые счастливые. А это все потому, что им все-равно на других, им не важно, что они подумают. Они делают то, что хотят. Вам бы так.
У вас другие заботы. Куда там глупой, непутевой мечте и счастливому желанию. Поздно, места заняты. Вот только вы забыли, что эти двое заняли свои места еще тогда, когда вы только сделали свой первый шаг и терпеливо ждут своей очереди. Но, к сожалению, в большинстве случаев, могут не дождаться…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468759
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 27.12.2013
Когда-нибудь я выйду в центр зала
И посмотрю в горящие глаза людей.
Я вспомню, как недавно также там стояла,
С надеждой и душою лебедей.
Я улыбнусь: ведь выбиться с такой толпы так сложно,
Так много сил понадобится съесть.
Но каждый раз твержу, что невозможное возможно
И продолжаю в горы счастья лезть и лезть.
Для тех людей, что в зале, я станцую не впервые,
Но восхищения не будет виден их конец.
Потом скажу слова для них простые:
"Вы только слушайте желания сердец!"
Аплодисменты отзвучат в прощанье
И благодарность мыслью в высь взлетит.
И снова набегут воспоминания,
И прошлое мне голову вскружит.
Останусь я одна в просторном зале
И посмотрю на отраженье в зеркалах.
Я вспомню снова, что было в начале
И то единое "ХОЧУ" в глазах.
Подумаю, как много я уже имею
И через что для этого пришлось пройти.
Ведь в детстве обещала я, что все сумею,
Все выдержу на своем жизненном пути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466226
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.12.2013
Таким как ты не должен быть учитель,
Так жалок вид твой и манера та.
Ученикам нужна уютная обитель
Где проведут они свои счастливые года.
Тебе желательно другим заняться,
Ведь слишком мало просто полюбить детей.
Не важно, что ты смог с чужой душой обняться,
Учитель должен быть, как минимум, смелей.
Он должен ежедневно выйти перед классом
Угомонить, обнять и тихо научить.
Открыть миры, да, быть учитель должен асом,
Чтоб жажду знаний ребячишью не убить.
А ты? Что ты им рассказать то сможешь?
Забытые картинки прошлых дней?
Или по книжке материал разложишь?
А дальше что? Молчишь? Ну, будь смелей!
Ты ж любишь их подобно кошке,
Которая любого крошку приютит.
Так почему же с ними не посадишь на окошке
Цветочек знаний, что их защитит?
Давай смелей, ведь только так ты их научишь
И воспитаешь так, как хочешь только ты.
Ну! Будь еще смелей! Раз учишь,
То добр будь - исполни детские мечты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463199
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.11.2013
Вы слишком искренни, простите.
Вы вызываете во мне презренье.
А в общем Вы мешаете - уйдите
И заберите от меня свое везенье.
Вы так милы со всеми без опаски,
Вы очень доверяете прохожим.
Как будто Вы герой какой-то сказки,
Никто и никогда на Вас не был похожим.
Я Вас боюсь, Вы так теплы и страстны,
Что тает лед ненависти союза.
Это подвох, я знаю, Вы опасны,
На самом деле мир для Вас обуза.
Вы лжете, так ведь не бывает,
Чтоб в Вашей жизни все пошло по списку.
Пусть даже так, но что-то Вас сломает,
Когда подвергнитесь Вы необдуманному риску.
Ну а сейчас,
Вы слишком искренни, простите,
Вы вызываете во мне презренье.
А в общем Вы мешаете - уйдите
И лучше выкиньте все Ваше вдохновенье.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461471
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.11.2013
Я одену пуанты, пройдусь по широкой алее,
Обернусь и поймаю глаза миллионов людей.
Уже не впервые все взгляды стали ко мне добрее
Так же, как смотрят мне вслед миллиони забытых детей.
Я одену пуанты и выйду на сцену снова,
Заиграет оркестр, умрут в голове голоса.
Замирают часы, исчезает магия слова
И балет начинает на сцене творить чудеса.
Я одену пуанты, взгляну в восхищенные лица,
Улыбнусь, не скажу репетиций какая цена.
Для меня только в радость на сцену опять возвратиться,
Чтобы люди сказали:"Смотри, как прекрасно танцует она!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461386
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.11.2013
Я закачаю останній фільм на сьогодні
І подивлюся в вікно на глибоку чарівну ніч.
Мені щоразу здається, що місяць вже у повні,
А біля нього літають зірки минулих сторіч.
Картинка в комп'ютері віднесе мене кудись дуже далеко
І змусить зникнути з цього байдужого світу.
Там знову вільно будуть літати лелеки
Та ще не буде Шевченківського заповіту.
Захопить мене минуле у свої лапи
І не відпустять дивні люди до кінця сюжету свого.
Я разом з ними відчуватиму тепло керосинової лампи
І ховатимусь від якогось дядьки лихого.
А потім вирину десь о третій годині ночі
І погляну у вікно на усипане чарами небо.
На нього теж давно дивилися чиїсь очі,
Для когось теж існувала така необхідна потреба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2013
Ти не покинеш мене ніколи,
Ти показала мені світи.
Ти повела мене колись до школи
І любиш найщиріше в світі тільки ти.
Це ти мені подарувала мрію:
Ти двічі відвела мене в моє життя.
За кожен рух, що я робити вмію,
Тобі я дякую, любов моя.
Ти тепло обіймаєш, коли сумно,
Тобі мене, як завжди, жаль.
Так захищати можеш тільки ти - бездумно
І повертаєш, як втікаю аж занадто в даль.
По тій стежині, що колись обрала,
Допомагаєш ти мені іти.
І знаю, що давно я зіркою для тебе стала,
Тією, що веде тебе в нові світи.
В нові світи, як в ті, що проводжала ти мене тоді,
Коли навчилась тільки я ходити.
Я завжди буду вірною своїй меті
І вірити в бажання все здійснити.
Я впевнена, піду туди, де світу край,
Засяю зіркою усім яскраво.
Але коли ти в залі, просто знай:
Я завжди буду танцювати лиш для тебе, мамо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460466
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2013
Люблю, когда вночи немного холодно
И сердце шепчет ласково:"Беги!"
Как сквозь туман у стен ночного города
Я слышу тихие свои шаги.
Люблю я в даль смотреть с моста Патона,
Как маленькие фонари горят.
Как огоньки в речной воде все тонут, тонут,
Как в небо утром с птицами взлетят.
Люблю осенний холод поздней ночи,
Когда ноябрьский снежок стучит в окно.
Люблю когда опять все дни короче,
А людям ведь на ночи все-равно.
Люблю когда одна в огромном зале
Без мебели, без жизни, без дверей.
Там отраженье мира будто в зазеркалье,
А за окошком краски тусклых фонарей.
Люблю читать под одеялом сказки,
Укрывшись в листиках забытых книг.
Люблю смотреть как все вокруг вночи снимают маски,
Когда бездумный ветер жизни приутих.
Люблю я холод поздней черной ночи
И свет забытых всеми желтых фонарей.
Люблю когда все дни становятся короче,
А ночи все длинней, длинней, длинней...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460392
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.11.2013
Я пыталась исправиться, кажется, тысячу раз,
Принимала в себя лишь приятные в жизни моменты.
Я писала не длинный, но очень веселый рассказ,
А вокруг лишь звучали приятные слуху сонеты.
Улыбаясь дарила тепло и желание жить,
Верить в то, что хорошее точно к порогу сбежится.
Поднимала бокалы за всех, обещая не пить,
Полюбила детей и сама поспешила влюбиться.
А домой приходила и снова сбегала в себя,
По ночам разрывая счастливые мира страницы.
Те страницы сейчас, все куда-то по свету летя,
Обнимают меня и все так же зовут возвратиться.
Я не плакала, нет, просто так становилась собой,
И все знала, что так не понравиться тем громким людям.
Уходила я в книги раз за разом совсем с головой,
А потом возвращалась к жестокой реальности судьям.
И опять попыталась исправиться, кажется, в тысячный раз,
Принимала в себя лишь приятные в жизни моменты.
Я писала не длинный, но очень веселый рассказ,
Но все меньше звучали приятные слуху сонеты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458306
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.11.2013
Все улицы мертвы, когда ты спишь
Так, словно их никто не потревожит.
Они в раздумии, пока какой-нибудь малыш
Под утро им проснуться не поможет.
Подует свежий ветер на дорогу,
Исчезнет ночи сказочная пелена.
И день начнет звучать подобно монологу,
Все улицы, в который раз, проснуться ото сна.
Как жаль, что мы не понимаем их желаний,
Не видим жизни в них, не слышим стук сердец.
Они в себе, холодные, как камень
И создал их такой же человек-творец.
Они подобны людям, а не птицам,
Они не вольны жить так, как хотят.
Им постоянно нужно возвратиться
И снова ждать, когда минуты пролетят.
Потом опять начнется все сначала:
Ночь, утро, ветерок, малыш.
Теперь ты понимаешь, почему я написала,
Что улицы мертвы, когда ты спишь?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456887
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.10.2013
Свої докази себе вже не виправдовують,
Прийшов час відкрити завісу реальності.
Беззвучні сльози кімнату знову затоплюють,
Думки займають філософські парадоксальності.
Зникають відчуття часу і простору
Губиться світ у протоці марева.
Маленькими кроками ідеш по ножеві гострому,
Зірватися вниз простіше ніж дістатися зарева.
Рожеві окуляри безмежність дій твоїх сковують,
Затьмарює світло та гірка, дика правда.
Свої докази себе вже не виправдовують,
Тебе обіймає власна кривава зрада.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2013
Не разрешайте себе опаздывать. Все зависит только от вас самих, от вашего отношения, вашего вопроса, вашего смысла. Не имеет значение, опоздали вы на 2 минуты или на 2 часа. Вы опоздали и точка. Такая большая и жирная, как пятно от раставшего шоколада у малыша на футболке. Точка, иначе - клеймо, ярлык, который люди повесят на вас. И вы будете опаздывать, подсознательно говоря себе:"Ну и что." А ничего. Пока что. А потом наступит такой момент, когда опоздать нельзя будет. А вы опоздаете, потому что: "Ну и что." Пожалеете... Просто не разрешайте себе опаздывать.
Не разрешайте себе болеть. Не вешайте на себя ярлык: "Я съем зимой морожено и обязательно заболит горло." Не заболит, если у вас нет времени на то, чтобы болеть. Если действительно нет. В любом случае, все, что относится к вам, подвластно вашей воле. Просто не разрешайте себе болеть.
Не разрешайте себе врать. Это обязательно войдет в привычку. Потом начнете забываться и захлебываться в своей ложи. А люди замечают, вы не думайте. Просто не разрешайте себе врать.
Просто не разрешайте себе управлять вами. Отпустите себя и вы поймете, что вы можете намного больше. Исчезнут границы и вы осознаете, что свободны. Вы больше не скажете: "Я не могу", пока не попробуете. Потому что вы не будете знать наверняка. Никогда. Так проще. Так лучше. Так свободнее. Исчезнут стереотипы и мысли о том, что вы делаете и зачем. Подумаете об этом перед сном, а сейчас не теряйте мгновение. Просто делайте. Мы сами себе придумываем проблемы. Накручиваем себя. Зачем? Просто не разрешайте себе управлять вами. Никогда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455254
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 19.10.2013
Кожному з нас необхідна депресія,
Грубі слова, звинувачення, сум.
Навіть така невблаганна агресія,
Злість й усе те, що спадає на ум.
Саме тоді ми знаходимо сили,
Які загубились в тяжкій глибині.
І робимо те, чого завжди хотіли,
Заради чого прожили в тишині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2013
Така банальна тема про життя
Такі прості слова: "Заради чого жити?"
Та все ж не можу зрозуміти до пуття,
Чому не можна таємницю цю відкрити?!
Я кожен ранок прокидаюсь, мов зоря
І цілий день шукаю відповідь у місті.
Я б перейшла усі-усі моря,
Аби почути радісні і добрі вісті.
Але, на жаль, я чую лише плач
Жаління люду, кривди і образи.
Не розумію, читачу, пробач,
Чому живу у світі болю та відрази.
Я - як дитина, що не бачила усе,
Як дивна радість, що захоплює раптово.
Як перша зірка, що в собі несе
Маленьке світло для всього живого.
Якщо б один з мільйону, хоч би раз
Сказав людині просто так "Спасибі"
То світ забув би тисячі образ
І зупинився б рух подібний рибі.
"Якби"- єдине слово, що звучить
І ріже слух, коли тримаєшся за нього.
Та в серці все ж надія миготить
І майорить на обрії мала хитка дорога.
Я вірю в те, що прийде день такий
Коли всі люди світу посміхнуться.
І світ всміхнеться, він такий простий
І я така ж, а інші просто озирнуться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2013
Коли прокидаєшся в ранці перша думка, що зазирає тобі в голову крізь завісу сну зазвичай є такою банальною, що не звертаєш на неї особливої уваги:"Це вже було." Так, було: були тисячі ранків схожих на цей, були мільйони днів, що розпочиналися о шостій тридцять під холодним душем, а потім, звичайно, кава. Як же без кави? Потім навчання, робота, відпочинок байдуже що. Вже байдуже. А колись все було не так. Зовсім не так. Ні, ми так само прокидалися, але не від дратівливого дзвінка будильника, а від того, що ми хотіли прокинутись. Ми сміялися зі свого вранішнього відображення в дзеркалі. Ми співали, коли готували собі сніданок і танцювали, коли збиралися кудись. Ми вмикали голосно музику і уявляли себе суперзірками. Ми бачили світ кольоровим, не таким як усі, по своєму, інакше. Ми робили все для себе. Заради себе. Все було так само, завжди, кожного разу, але не вистачало однієї деталі. Та вона і не потрібна. Нікому. А коли ви останній раз були дітьми? Коли востаннє робили щось заради себе? Не тому, що так потрібно, а тому, що так хочеться. Коли?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453143
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.10.2013
Просто реально стомлений. А зовсім, щоб аж так, в принципі, і не відчуваєш. Навіть бажання закинути все далеко, за край безодні, немає. Є просто нічого. Дивно, що це нічого включає в себе всі почуття, які зникли за мить до якогось невідомого мені моменту. Навіть не з'явившись на світ. Мені не все-одно, як це зазвичай буває, я не відчуваю чогось особливого, але все одно, єдине пояснення цьому це просте слово - "втома". І більше нічого. А ще трохи хвилює відношення людей після такої зниженої активності. Зовсім трохи, не так як раніше. Не так. І від цієї думки стає тепліше. Це тепло розтікається по тілу наче шоколадна глазур. Ні, не зовсім так. Скоріше за все мені просто спокійніше ніж завжди. Нарешті я знайшов свій дім. Мене там чекають. Я це точно знаю. Вперше за багато років. Просто знаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453142
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.10.2013
Меня давно не трогают стихи,
Слеза не катиться от звуков фортепьяно.
Не слышу даже нежных струн души
С которыми судьба играет рьяно.
Я перестала думать о любви,
А может даже и о жизни в целом.
Я не зову уже мечту:"Приди"
И не рисую сказку на дороге мелом.
Я помню только, как однажды днем
Сказала мама, что судьба всесильна.
А я не верила, как и потом,
Как и сейчас не верю, но уже насильно.
Ведь в этом мире есть одна лишь боль,
Как можно чувствовать, как можно верить?!
Как можно жить когда не рассуждаешь про любовь?
И только дети знают, что на это мне ответить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452908
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.10.2013
Пусті слова, сумні думки, ті мрії незабутні
І ніч захоплює та обіймає простір світу.
Остання маршрутка і дорога у майбутнє
І той водій останній, що чомусь чекає літа.
І те бажання, щоб дорога не кінчалась
І вічно їхала по ночі маршрутка.
І хочеться в житті, щоб так ставалось,
Не обривалась мрія-незабудка.
Нехай навіть не мрія, а пусте бажання.
Чому б не виконати просто так? Чи вдасться?
Весь світ зливається в одне складне змагання,
А за вікном пустої маршрутки - щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2013
Реальний світ змішався з вигаданим. Чи навпаки. Я вже не розумію. Я загубився. Зникла межа між реальністю та вигадкою, брехнею, як завгодно. Воно захопило мене, затягнуло в себе. Моя ж зброя обернулася проти мене. Тепер треба її знищити. Це найскладніше. Бачачи світ лише в сірих тонах, навіть не в чорно-білих як про це розповідають інші, мені просто необхідно було зробити його кольоровим і яскравим для інших. Моє життя. Мою душу. Мої думки. Мої вчинки. Все. А тепер просто треба все це знищити. Це не потрібно нікому крім мене. Я впевнився в цьому вже давно. Але надія залишалася. Хоча ні, скоріш за все втіха. Втіха і жалість до себе. Так, лише це. Той хто жаліється насправді сам дуже нещасний. Бо він один. Або так вважає. А ще тому, що він ніякий, в першу чергу для себе, і жалюгідний з відразливими рисами для інших. Я не такий. Ніколи не був таким. Поки не загубився. Не втопився у мріях і не сплутав дві реальності. Мою і світу. Не злив їх в одне ціле. Ідіот. Просто дурень. Я ж це передбачив вже давно, а все-одно повівся. Безглузда ситуація. Настільки безглузда і смішна, що навіть занурити себе у ганебний відчай немає сил. Тільки єдине усвідомлення того, що це можна вирішити тримає мене від повного розчарування в собі.
Ця вигадана реальність давала надію, яку відбирала реальність світу. І так було завжди. Мене тримала лише реальність в моїй голові. Та було одне "але": я боявся сказати щось зайве, щось таке, що могло мене видати. А це означало б втрату всіх і всього, що в мене було у житті. Саме найцінніше теж би зникло за секунду. І був би я ідіотом. Я і так ідіот.
Так пощастило, що таке зміщення світів я помітив сам. Неймовірно пощастило. І саме сьогодні я свій світ знищу. Він не потрібен. Він заважає. Він дає зайві надії. Він відбирає життя і ще одну річ. Ця річ, як я вже давно зауважив, дуже необхідна кожній людині. Звичайно ж без неї можна прожити, але вона потрібна. Вкрай необхідна всім. Душа. Це єдине, що вигадка забирає сама, а не її наслідки. Це єдине, що тримається до останнього, а потім зникає повністю. Назавжди. Без повернення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451810
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.09.2013
Коли зустрічаєшся з дорослою людиною, яка, як здається, єдина серед усіх тебе хоч трохи розуміє і поважає, на душі стає тепло і спокійно. Почуваєш себе захищеним від усього світу і відчуваєш якесь дивне почуття, яке ніколи раніше не забиралося тобі в саме серце. Ви всі однозначно скажете, що це кохання, але ви помиляєтесь. Це всього-на всього ще один доказ того, що ти самотній. Твої проблеми нікого не цікавлять і якщо ти не схожий на інших і маєш свою думку, яка різниться від усіх інших - ти самотній, один навіки. Раз по разу приречена жити на самоті людина намагається зрозуміти, що вона робить не так, виправитись але марно. Її вже давно забули: просто натиснули кнопку "delete" у своїй пам'яті.
Тож коли зустрічаєшся з тим, хто не намагається зробити тебе кращим чи гіршим, а просто посміхається і каже, беручи за руку:"Привіт. Ходімо, навчу тебе чогось", ти подумки дякуєш і тихо посміхаєшся, бо розумієш, що, можливо, тобі більше ніхто так не скаже.
Поступово прив'язуєшся до цієї людини: спочатку обережно, щоб не відштовхнути від себе, а потім вже не можеш сказати без дивного відчуття на серці:"До побачення". А вона лише посміхається, ніби розуміє, що з тобою.
Можливо це трохи дивно виглядає з боку, але завжди сподіваєшся, що те дивне відчуття тебе не покине ніколи і закриваючи очі тихо шепочеш:"Дякую тобі, дорослий..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451808
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.09.2013