| Сторінки (1/24): | « | 1 | » |
Мой старый кот на убранном диване,
И шум соседской «Хонды» за окном…
Ещё гудит весь город о романе,
Да-да, о нашем, милый. Лишь о нем.
И Света-маникюрщица болтает,
Как много ты цветов мне приносил…
А толку-то?! Но кто, мадам, Вас знает?..
Я?.. Это выносить уж нету сил.
И бабки на лавчонках цвета сливы
Сарказма полные пускают шутки мне.
Ведь их задача – я – и с нервным срывом,
Но… бросьте, люди, это все извне.
А там, внутри!.. Ох, в этом котловане,
В огне колеблющейся, пламенной тоски!..
Но, может быть, любить тебя – призванье?..
Тогда я проклята. НавЕки. На векИ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516112
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.08.2014
Щоразу пити разом каву, і спати на одному ліжку,
(Йому незручно, їй хропе він, вона вночі читає книжку),
Збиратись на роботу зранку і жити як в святе причастя –
То, може, не сім’я ще зовсім, а лиш пародія на щастя.
А що є щастя? Що удача? І як сім’єю тою стати?
Родину може мати кожен. Сім’я ж – це коли мама й тато.
Сім’я,- коли у мирі й згоді; як горе – то з плечем надійним.
Сім’я – це віри оболонка, це власний Всесвіт з дном подвійним.
А ще – і радість, діти, правда, і кожен день, як крок в майбутнє.
Підтримка, певно, і розрада, і мрій вершіння в сірі будні…
І тут читач, як не стомився, задасть цілком просте питання:
«Постійте, панно. Все це добре. Але кохання… Де ж кохання?..»
І тут кивну я головою: «А чим ви слухали, панове?
Оте усе, хвалене вище – хіба ж немає там любові?..
Хіба у доказ, що кохає, потрібно, щоб назвав своєю?
Цього так мало!.. Дуже мало. І це не зветься ще сім’єю.»
11.05.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499611
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.05.2014
Опустите ваши ружья, господа.
Ни дуэли, ни сраженья здесь не нужно.
Тут любовью не запахнет никогда.
Лишь тщеславием. Так опустите ружья.
[b][/b]Уходите! В выдуманном гневе
Ни к чему вам кровью красить травы!
Обликом она достойна Евы, –
Сердце лживое вас захлебнет отравой.
Кавалеры, мода, пересуды…
Все людское ей давно уж чуждо!
Лучше уж угаснуть от простуды!
Говорю вам: опустите ружья!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498817
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2014
Коли починало світати
І зорі здійнялись увись,
У сизім ранковім тумані
Дві тіні примарно вились…
Колись це було два кохання,
Колись це було два крила;
Орфей розважав Еврідіку…
Віднині лиш пам’ять жила.
А все починалось так гарно –
Як квітли барвінки в гаю.
Вони танцювали в розмаї,
Як діти маленькі в раю.
Він плів їй вінки із ромашок,
Вона усміхалась йому,
І «завтра» для них не існує,
Й немає питання «Чому?»
Весь світ був для них у тім місці,
Де очі іскрились ясні,
Ні ласки, ні мами, ні тата
З дитинства не знали вони.
А як їм хотілося жити,
Кохати, летіть в небеса!
Це там дві душі зійшлись разом,
Де впала ранкова роса.
Та кожному послана карма.
Інь-ян має два кольори.
І можна прожити безчесно.
А можна прийняти дари.
***
Ось раз він читав їй Шекспіра,
Не збившись ні разу з рядка.
І ніч-одаліска над ними,
Й лоза виноградна витка.
А він нещодавно побився,
Її захищав все – Любов.
І той, що проводив всю банду
Поклявся зустрітись з ним знов.
Зловісно і хрипко тремтнула
Суха виноградна лоза –
У мить, коли Бог кліпнув оком,
Для неї скінчилась гроза.
Урвались Шекспіра сонети,
І змовкли ті спраглі вуста. –
Йому ж так хотілося жити!..
А їй – жити з ним просто так.
І впала русява голівка
На груди того юнака,
І скло від побитої шибки
Стискала тендітна рука…
***
Про них не згадали і потім,
І сад бур’яном заростав.
Вони ж просто Божії діти,
Для них happy end не настав.
От знову виходило сонце
І гріло воно новий день,
І все знов було гармонійно,
Але вже без двох людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2014
А я ходжу як і ходила, - по землі.
І жодні лаври не затьмарять щире й чесне.
Великі перемоги чи малі -
То шанс зродити мертве, щоб воскресло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487285
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.03.2014
Ми усі є трохи пророками.
Трохи відьми і трохи боги.
Та не віруєм в цілі високі ми,
І нам страшно податись в біги.
І легені у нас піврозвинені,
Бо не звикли ми дихать вповні.
І ховаємось:”Мо’ кому виннії? ”
Але це вже байдуже мені.
І коли б ми забули про публіку –
Слів людських шкутильгання рябе! –
Може, мали б не лиш дірку з бублика,
Може й ти поважав би себе?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486035
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.03.2014
Починає сутеніти. Сонце ще не зовсім сховалося у м’яку синю пелену хмар. Аж раптом його проковтує велика білосніжна птаха. Тепер видно лише золотаві відблиски і білу постать, що летить у світ, досі незнаний нам…
Ми з батьком складаємо ячмінну солому. Це унікальна можливість побачити сутінкове небо. Зараз воно грає багатьма відтінками кольорів. Пурпуровий, синій, темно-синій, фіолетовий і… просто блакитний. Такий насичений і магічний. Гіпнотизує і відносить туди, куди полетіла біла птаха з сонцем…
Захід сонця. Ні, Землі. Куди вона заходить і куди ввійде? Через які двері пройде ТУДИ?..
Все птаство шумно проводить день і зустрічає новий. Кожна пташка у цей момент насправді щаслива. І не тільки через сонце, а тому що розуміє, що має свій клаптик неба. Так само і ми, люди, маємо своє небо. У полі цей шматочок стає більшим, розширяється. Ми можемо змінювати його малюнок, взявши ескіз з якогось іншого шматка. Головне, що цей клапоть завжди з нами, над нами, в нас у руках. Якщо мене щось гнітить, то я беру його і змінюю малюнки. Допомагає. Але це не ліки і не вітаміни, що тонізують нас. «Небоклаптин».
[b] «Небоклаптин»[/b]
[i]Застосування.[/i] Проти гнітючості, депресії і т. п.
[i]Спосіб і місце вживання.[/i] Дозволена необмежена кількість. Найкраще місце для вживання – безлюдна місцевість(найкраще в полі).
[i]Передозування неможливе[/i].
Закінчили останню копичку. Попили води, прилаштували реманент до велосипедів і поїхали. Чудово проведений час у полі. Наодинці [i]з небом… [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485483
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2014
Целых семь с половиною дней,
Тёплый чай на журнальной обложке.
Он всегда будет помнить о ней,
Но не с болью, а с грустью немножко.
Чаек крики, их звонкий прицел,
Поцелуй океанского бриза…
Жизнь давала, а ты не хотел!..
…но мечты не выносят капризов.
Нету боли, но грусти, тоски!..
В одночасье все нити порвались.
И лишь ветер уносит пески…
В жизни брать надо всё, что давалось.
21.08.2013
смт. Кирилівка, Запорізька обл.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2014
Весна тремтіла зляканим норд-остом,
Тихенько лісом йшла на перелаз.
Гойдала річку, стугоніла мостом,
Стирала слід усіх гірких образ.
Навідалась з кленовим першим соком,
Що краплями сльозив у жолобки,
Сусід лукавий, шворний, невисокий,
Удосвіта зливав його в банки.
Щемка, примхлива, напівілюзорна,
Ця провесінь із жаданим теплом,
Що барвінковим небом неозорим
Повисла над пробудженим селом.
Людей хапає хвацько за обшивку,
У руки мітли, рядна і граблі,
Щоби до свят чепурно все і швидко
Прибрали зледачілі школярі.
На вулицях незвично гомінливо,
Десь сваркою подвір'я ожива,
Весна ґаздує радісно, грайливо,
І звично коїть всі свої дива.
Блідим серпанком ранок позіхає,
Завершився вкотре етап зими.
Село цю пору знову зустрічає
Новим життям і славними людьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2014
Так вузько і тісно!.. Терзають кайдани
Не тіло фізичне й стражденне – думки.
Цвіте все і пахне у пору нісану*,
А тут… не простягнуть рятунку-руки.
Твій янгол стомився страшенно, до болю,
І сили не має… щоб вправити рух
Від серця до Пекла?.. Від серця до бою.
Твій янгол стомився, утратив свій дух.
А часом, буває, що й янголи смертні.
Погибель несе їм синівська зневіра,
Відступників, Юд у людській круговерті!..
Бо що вдіє янгол, як люди не вірять?!..
*нісан(рим.) - квітень
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481370
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.02.2014
Криками громоподобными, сильными,
Дождями, как слезами ночью, синими…
Собравшись с мыслями, отторгнешь эго,
И голос хриплый подхватит эхо.
Нельзя остановиться, временем дышим,
И грохот сердца из-за бури не слышен,
Со мною происходит нечто непоправимое –
Когда закончится жизнь - люби меня.
Твой мир – мой мир, наша Вселенная,
Мы подсознанием собственным пленные,
Наши движения - разъединённые
И диссонансные дали знакомы нам.
Да, мы с тобою не знаем друг друга,
Но даже во сне я чувствую РУКУ.
В ней нет обещаний, страданий и боли,
Пусть это во сне, но всё же с тобою.
И лет через пять, а может и больше,
Мы повстречаемся где-нибудь в Польше.
Узнаем друг друга, даже не обернувшись,
Ощутим эпителием память минувшую.
Встреча глаз наших будет подобна молнии,
Жизнь в этот миг станет краской наполнена,
Ты подойдёшь, меня даже не зная,
Тихо вдохнувши: «Здравствуй, родная…»
13.05.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481329
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.02.2014
***
Заскрипіло колесо історії,
Та працює волі механізм.
Чи то ж ми навіки будем скорені
Тими, хто посіяв анархізм?
Ти стоїш – могутній сивий отче.
Погляд креше блискавки й громи,
І «Посланіє…» Твоє, святе, пророче
Дзвоном шабель, зовом душ гримить!
Ми клялися, падали, вставали,
Піднімали вгору правди стяг,
Ми священну волю здобували
І лишали пам’ять у серцях.
А,здавалося, уже відгримотіло,
Відкотився гомін у степи,
Але миттю, (поки суд та діло),
Новий пан позводив ті стовпи,
Що підперли небо, сонце вкрили.
Але люд одвик од темноти,
Взяв Твою поезію. На крилах
Він готовий в світ новий іти.
Не Коліївщина то, не Катрі стогін,
Не хрущі над вишнями гудуть, -
Чуть могутній голос віча того,
Що здригнуло світ: «Уже ідуть!»
Ми усі візьмемося за руки,
І, гонимі пристрастю подій,
Твої болі, Кобзарю, і муки –
Україна у вогні надій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481164
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.02.2014
Раніше ми ділили між собою
Повітря, мандаринку і шампунь.
Раніше ми шукали ключ двобою
До спільних дум в провінції Шаньдунь.
Раніше ми ходили до кав’ярні,
Де запахи у аромат вплелись,
Раніше нас втішали дії марні,
Але усе оте було колись.
Тепер ми вже дорослі і нікчемні,
Ми робимо із себе диво з див;
І нині я забула як таємно
Ти бабу Машу і учителів гудив.
І ти тепер забув, та не одразу –
Як я, обід зваривши, обпеклась.
І в нас ця зустріч викличе відразу,
Однак, вона… вона вже відбулась.
Це екскурс із майбутнього в минуле,
Це стало одкровенням для обох,
І ти уже клянеш оте забуле,
А я кляну самотність, бачить Бог!
І думка закрадається між брови,
Де в тебе складочку помітила одну.
Ми хочемо. Ми мріємо. І знову
Тобі я руку з мандарином простягну.
31.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458144
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.11.2013
Не бійсь починать з малого – і Ной починав із цвяха,
І краще в руці синиця, ніж в небі велика птаха.
Не бійся «рости» угору, але із штанів не вистрибуй,
Із честю завжди будеш паном, із підлістю – тухлою рибою.
Не бійся відмовити щиро на прохання цілком ганебне,
Чи гризтиме туга за серце – залежить лише від тебе.
Помилки справляти не бійся: і це компоненти щастя,
Хай зникне твій страх безслідно, хай буде гостем нечастим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457760
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.10.2013
В той вечір гітари свистіли так терпко,
Рок-музика била у мозок нестерпно,
Вони йшли на ґанок вдихнути повітря,
Зіткнулись очима, і ось воно: вістря,
Що судомно зводить гортань і легені,
І вмить забуваєш своє власне ймення.
- Привіт. – Він недбало дістане цигарку.
Від руху цих пальців їй стане так жарко,
Так гаряче, млосно, а розум зітхає:
«В брові та у вусі три «гвоздики» має».
- Привіт. – її голос став хрипким зненацька. –
- Ого, а у тебе в брові класна цяцька!
Він кутики губ зведе для усмішки:
- Невже комплімент? – спитає так нишком.
Вона червоніє, їй дихать нема чим,
Свідомість у шоці, а він мов не бачить.
За декілька фраз, завчених, банальних,
Він дивиться в очі, вивчає детально.
Бере ніжно руку, стискаючи міцно,
Веде у кафе на дешЕвеньку піццу.
Всміхається винно: «Пробач, нема грошей…»,
А їй все одно, лиш побути б з ним довше.
Потім повільно їдуть до мосту,
Жбурляють каміння і слухають просто.
Пізніше, приблизно о другій ночі
На даху висотки кричать донесхочу.
О третій ночі приводить додому,
Не цілуючи навіть, шепоче крізь втому:
- Пробач, хороша… я тебе не забуду…
Зникає у ніч. Знак питання усюди…
А назавтра їй жаль, вона дума: «Це зрада.
Адже ми ледь знайомі» - в цім знаходить відраду.
Але розум не кидає знаку туманного:
Чом хороше дівча любить хлопця поганого?!
Ось проходять роки, і у неї робота,
Наречений, машина «Land Cruiser Toyota».
І все правильно ніби, за розкладом, чітко,
Та роки йдуть намарно, а цікаве - лиш зрідка.
І нема у кровІ сплеску адреналіну,
Час лиш капає швидко, немов безупинно…
І, можливо, вже треба скінчити в цім місці,
Але мить – й вона бачить ті очі іскристі.
Зустрічає його у фойє корпорації,
Він тепер мільярдер, а не хлопчик без грації.
Погляд сяє колишнім свинцем розтопленим,
Він не менш здивований і в очах – захоплення.
А її все кидає то в жар, то в холод,
Від нього чути слабкий запах ментолу.
Він галантно запрошує в ресторанчик «Nizza»,
Тут в меню – устриці, не дешева піцца.
Вони згадують все: і секунди, й години
Тої ночі, що в пам’яті – вічно єдина.
Вона гляне оцінливо: трохи понурий,
Нема пірсингу, старший і більше не курить.
Та очі ті ж самі, глибокі-глибокі,
Їм треба свободи й гітарного року.
Він підведеться, простягне їй руку,
Вони підуть на міст, попри довгу розлуку.
І забудеться все – наречений, робота,
Без кохання це все – повсякденні турботи.
Я довго за ними дивилась, підглядала,
Крутила ручку, змінювала правила,
Всі чекали-чекали, доки не засніжило,
Добре, хай Happy end, вони це заслужили!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453181
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2013
І з Раю прогнали. До Пекла не пустять.
А що вона робить?.. Волосся розпустить,
Сміється глумливо. У пошуках дхарми
Знов.
Вона – Маргарита? Та ні, просто відьма.
Диявола-зрадника донька безрідна.
Чаклунка, спокусниця, хоче до Раю.
Не пустять.
Диявольську доньку до Пекла не пустять?!
Іди собі геть! Тьху, сквернота, розпуста!
Прогнали. А може, й вона вміла мріять
Колись?..
Ті мрії пеклись тепер в Дантових колах –
Вона піднімала протести, розколи.
Вітчизняна Велика – її рук учинок.
Не Гітлера.
Тепер вона плаче, і кров там – не сльози.
Ніхто не голубить, а жити – не в змозі.
Але вона мусить. Заклята навіки.
Відьма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452831
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.10.2013
Що думка?.. Це – крила, політ до небес,
Випадкова миттєвість, коли ти увесь
Мокрієш від поту, не можеш вдихнути,
Боїшся у Тартар секунди зіпхнути.
Це Воля, чий присмак торкає долоню,
Це кров – шаленіє і буха у скроні.
Це мить, де Паллада вирішує долі,
Це меч, котрий збавить титана від болю.
Бо що без думок ми – без волі, без крові?..
Як дерево всохле, дитя без любові.
Із ними ми сильні, слабкі, неотруйні,
Комусь вони – квіти, а іншому – труни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452438
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.10.2013
Осінь марудить і хника дощами,
Кіт у дворі не вітається з нами.
Пари закохані бродять у скверику,
Афіна Паллада грається сферами.
Дощ обмиває акорди розгублені,
Що в переході ногами погнули ми.
Листя ізнехотя піниться фарбами,
Хтось на айфоні вмика Лару Фабіан.
Чийсь пекінес дріботить тротуарчиком
Мама гукає малого Назарчика.
Осінь поділить всі душі екватором –
Вистава завершена організатором.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451864
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.09.2013
Ми всі починались сонцем,
Горіли, кували душі,
Ім’я в нас було – вавилонці,
Тепер ми – не більше мушлі.
І, певно, не кожен згадає,
Як клав цегляні перепони,
То що ж нас у світі єднає
В людські різномасті загони?
І той, що тепер на Тойоті,
І той, хто шукає поїсти ,
І тіло у рваному дхоті* –
Воно не блукає містом.
Ті плани Рука всеоб’ємна
У дві паралелі з’єднає,
Грошам буде приріст від’ємний,
А що ж буде людям?.. Не знаю…
26.09.2013
*дхоті – одяг індійців
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451593
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.09.2013
Как давно это было, оказалось – недавно,
Мягкий контур ресниц и рук линии плавны.
Захотелось вдохнуть густой воздух вечерний,
Взмывать вниз, падать вверх, оставаться неверной.
Ощутить острый ветер, поиграть с облаками,
Это выдумал демон… нет… зачем это с нами?..
Громкий взмах белых крыльев или темных, кофейных?
Так уходит мой разум. Он навеки трофей твой.
Располосовать время и сжигать самолёты,
И пускай меркнет свет - я с тобою в полете.
И разбиться не жалко за один миг нетленный –
Наши узы мощны, они крепче Вселенной.
Крепче злых языков и охотничьих взглядов,
Нам дарована Воля – что еще в жизни надо?..
Бог придумал мечты, остальное – иллюзии,
Их придумали люди – бездельники, лузеры.
Словно сон сквозь реальность или грохот небесный,
Ну зачем я тебе, о, мой ангел прелестный?!..
Не людской облик твой, не святой ты, не демон,
И зачем ты томишь всю судьбу провидений?
Оставайся в реальности, я же – в иллюзии,
Твой размеренный пульс, мои лунные бусины.
Я забуду твой мир, не оставлю на память –
Это было давно… или… может… недавно?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451065
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 26.09.2013
Сьорбаю гаряче плавно – щоранкова процедура.
Я прокинулась. Це ранок. Все життя, немов мікстура.
Гущі залишки на стінках, аромат терпкий, яскравий,
Я поглядаю у вікна й раптом розливаю каву.
Там, за стінами коробки, дещо дивне й неповторне,
Ексклюзивне, унікальне й трохи… - напівілюзорне.
Зникли хмурі забудови, очі в пошуках біл-бордів,
А навпроти підвіконня – стара стежка видзиґорна.
По боках там диво-квіти, пуп’янками – немовлята,
Сходами торкає неба. Це мій вибір – окриляти.
Понад морем-океаном - вертикальне узбережжя,
Шкода, що нема таблички «Люди! Будьте обережні!»
Підвіконням я крокую просто в душу, в невідоме,
Уперед і тільки прямо, не зустріну тут знайомих.
Це мета моя – обрати ту дорогу за віконцем,
Адже всі ми, певно, зможем – ті , хто в серці ходить з сонцем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451061
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.09.2013
Я дихаю. І задихаюсь знову.
Палючим жаром холод обпікає.
«Ти чуєш?.. Пам’ятаєш ту розмову?»
«Як рятували світ?.. Я пам’ятаю…»
І двадцять шість відтінків фарб рожевих
Стояли в черзі, загорнувшись в сіре.
І хтось із них хотів побачить Єву,
А хтось чекав на Майстра й сліпо вірив.
Ця мить, коли на аркуші паперу
Відтінки роздягались для натури,
Рожевим світом осягнувши сферу –
Оце було зародження культури.
Це час, коли художник з полотнищем
Зливавсь в пориві юнощів помпезних,
Тоді лиш штрих знаменував ще більше,
Ніж нині доля тих, хто в гендлі з Крезом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450690
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.09.2013
«Не знаю… Не вмію…» - так можуть лиш люди.
Жалітись. Варнякати: «Долі не бу-у-у-де!».
Мовчи, одоробло! Не дай, Бог, накличеш!
Тоді у нещастях загрузне обличчя.
Тобі воно треба?! Навіщо ж просити?!
Цей гріх тобі доля не зможе простити.
Хапай за шкибарки, збирай в кулак волю,
Вирощуй надію, готуйсь до двобою.
І важко най буде - зате самостійно.
В житті треба ствердитись. Завжди. Постійно.
Цей світ ми обрали в пориві єдиному
У війнах за сонце лишайся Людиною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449491
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.09.2013
Кутатись в час, Всесвітом грати…
Чи є в цьому сенс – тобі обирати.
Твої рухи плавні, а я – не Людина,
Можливо, твій виклик – це шанс мій єдиний.
А, може, я демон, а ти – мій хранитель?..
Чийсь погляд ковзає по душах розбитих.
Так голосно тихо, так холодно м’яко,
В руках твоїх сферу вважатиму знаком.
Проходить усе: хороше, погане,
І ти залишаєш солодку нірвану.
Вертаєш на Землю, спустошену й грішну,
Примружуєш очі так легко і ніжно.
Зітхаючи, думаєш : « Скільки роботи!»
Не Бог ти, не ангел, не демон, НІХТО ти.
Ти - Суміш, що клеїть озонові діри,
Ти – Сила, породжена покликом віри.
Ти – аура буйна, душа і кохання,
Подоба людська, попри всі сподівання.
Я знаю. Ти зцілюєш кожну людину,
Верни їй прозорість і цільність єдину.
А кутатись в час і Всесвітом грати…
Чи є в цьому сенс – тобі обирати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449482
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.09.2013