Rainy_Sky

Сторінки (1/15):  « 1»

Оборванные крылья

             Иногда  смотришь  на  небо  и  видишь  всего  лишь  облака,  но  знаешь,  что  есть  что-то  выше  этого,  то,  чего  не  можешь  увидеть.  Оно  так  высоко,  что  только  с  крыльями  можно  пробиться  сквозь  тучи,  которые  все  время  ослепляли  тебя.  Да,  крылья.  Крылья,  которых  у  тебя  нет  …
               Видно  только  маленькую  фигуру,  что  склонилась  над  водой  и  смотрела  куда-то  вдаль.  Ветер  развеивал  ее  белокурые  волосы  и  заставлял  дрожать  от  пронизывающего  холода.  Нет,  она  не  плакала,  с  ее  глаз  не  скатилось  ни  одной  слезинки.  Эти  глаза  ...  Они  излучали  что-то  другое,  совсем  непостижимое.  Ни  печали,  ни  ужаса.  Две  раны  красными  цветами  мака  проросли  на  ее  коже.  Это  был  ангел,  ангел,  которому  вырвали  крылья  ...  
               Болото  било  полностью  покрыто  мхом  и  плесенью.  Пожалуй,  единственным  прекрасным  здесь  оставались  только  кувшинки,  что  погибали    от  печали.  У  каждого  болота  своя  история,  оно  не  возникло  из  ничего.  Когда-то  это  было  кристально  чистое  озеро.  Казалось,  что  его  создали  эльфы,  отдав  каждый  свою  слезинку.  Здесь  и  лебеди  были.  Они  такие  белые,  просто  не  могут  быть  запятнаны  грязью.  Им  только  и  жить,  что  на  таком  эльфийском  озере.  Но  какие  же  обманчивы  наши  глаза.  Они  красивы,  но  разве  могут  думать  о  чем-то  выше  их?  Все,  что  они  замечают  -  это  собственное  озеро,  все  остальное  неважно.  Но  оно  вскоре  станет  болотом.        
                   Всегда  найдется  тот,  кого  не  принимает  общество.  И  мало    того,  что  оно  само  ограничено,  так  и  не  дает  кому-то  выбраться  из  ловушки.  Не  все  такие  бездумные,  кто  то  все  же  хочет  увидеть  лучшую  жизнь.  Так  и  лебедь,  он  всегда  был  чужим  для  всех.  Чувствовал,  что  его  где-то  ждет  другой  дом,  которая  теперь  согревает  его  сердце.  Он  менялся.  Не  только  его  душа  возносилась  над  всеми,  у  него  появились  другие  крылья,  совсем  не  лебединые.        Зависть  и  гнев  -  они  мощные.  Иногда  они  могут  творить  ужасные  вещи,  особенно  тогда,  когда  ими  уже  отравлены  сердца.  Неужели  другие  бы  простили,  что  ты  не  такой  как  они,  а  даже  лучше?  Надо  уничтожить  тебя,  чтоб  не  смотреть  и  не  видеть,  какие  они  самые  отвратительные.  Лебеди  -  символ  чистоты,  но  какая  чистота  может  присутствовать  в  сердцах,  полных  грязи?  Своей  завистью  они  отравили    все  вокруг.  Теперь  видят  такое  же  болото,  как  и  их  души.    Жизнь  отравлена.  И  кто  в  этом  виноват?  Только  они.  Но  разве  они  это  признают?  Лучше  найти  того,  кого  не  жалко.  Он  и  будет  виноват.    
               Лебеди  будто  одичали.  Они  с  невиданной  жестокостью  набросились  на  изгнанника.  Клевали  его,  вырвали  перья,  но  больше  всего    искалечили  крылья.  Теперь  он  никогда  не  сможет  покинуты  болото.  Но  как  же  они  ошиблись.  Это  они,  куда  бы  не  летели,  всегда  будут  приносить  с  собой  грязь.  А  лебедь  лежал    еле  живой.  Он  смотрел  им  вслед,  когда  они  улетали.  В  его  глазах  не  было  обиды.  Он  только  стал  ангелом,  ангелом,  у  которого  вырвали  крылья  ...        
               Она  сидела  на  берегу  болота  и  видела  то,  что  не  видели  другие.  Ей  вырвали  крылья,  но  души,  никто  не  лишил.  И  именно  душа  своими  маленькими  крылышками  пробилась  сквозь  густые  облака  и  видит  истинное  счастье  ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474761
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 24.01.2014


Сердце куклы

               Комнату  заливал  солнечный  свет,  но  поистине  особой  она  становилась  именно  через  детский  смех.  Казалось  бы,эти  два  малыша  -  воплощение  всей  невинности  мира.  Понятно,  что  им  совсем  не  нужно  ни  лицемерия,  ни  лжи.  Они  просто  могут  обидеться  и  заплакать,  сказать  все  о  чем  думают.  Они  искренни.  И  сейчас  пугает  мысль,  что  когда-то,  совсем  скоро  они  наденут  маски  и  создадут  собственные  театры,  где  для  них  будут  играть  куклы.  Видимо,  никто  не  пожелал  бы    им  своей  судьбы.  Да,  своей.  Ведь  как  мы  бы  не  оправдывались,    где-то  в  глубинах  души  понимаем,  что  имеем  своих  собственных  марионеток,  чьи  чувства  нам  совершенно  безразличны.  Они  -  обычная  оболочка,  которой  мы  так  стараемся  управлять.  И  не  говорите,  что    не  правда.  Но  это  будет  позже.  Сейчас  они  маленькие  дети,  заинтересованы  совсем  в  других  игрушках.  
                   Неожиданно  в  комнате  послышался  плач.  Сразу  же  прибежала  мама.  Мальчик  стоял  весь  в  слезах  и  показывал  пальцем  на  сестру.  Все  было  понятно  -  обычная  ссора  из-за  игрушки.  Но,  пожалуй,  лучше  бы  этого  момента  никогда  не  было.  Рождался  новый  кукловод.  Мама  сказала,  что  сестра  еще  маленькая  и  ничего  не  сделает  с  его  игрушками.  Тот  все  понимал,  но  в  его  сердце  проросло  чувство  несправедливости,  которое  вскоре  станет  инфекцией,  что  будет  заставлять  чернеть  его  сердце.  Что-то  внутри  нашептывало  ему  сомнения,  побудило  к  бунту.  Почему  он  должен  отдавать  что-то,  что  он  любит,  что  принадлежит  только  ему?  Никто  не  имеет  права!      Он  промолчал.  Пусть,  но  второго  такого  случая  не  будет.  Нет,  никогда  уже  не  будет  молчать.  Мальчик  вышел  в  другую  комнату,  тихо  сел  в  кресло,  закрыл  глаза,  тем  самым  пытаясь  преодолеть  злость.  В  его  душе  бушевал  ураган,  способный  потопить  корабль,  на  котором  он  сам  находился.  Будто  успокоился.  Медленно  раскрылись  глаза.  Его  внимание  привлекла  фарфоровая  кукла,  что  уже  давно  лежала  на  полке.  Он  ее  не  замечал,  да  и  зачем  она  ему?  А  сейчас  ее  стеклянные  глаза  будто  видели  его  насквозь.  Наверное,  если  бы  она  могла,  то  заплакала  бы,  заплакала  от  того,  что  ничего  уже  нельзя  сделать  с  детской  душой,  которая  стремглав  вырывается  во  взрослый  мир.  Мальчик  подошел  к  полке  и  сжал  куклу  в  своих  руках.  Обернувшись,  увидел  плачущую  сестру,  которая  во  весь  голос  звала  маму:
 -Это  моя  кукла!  Пусть  он  ее  отдаст!  Он  не  имеет  права!Девочка  забилась  в  истерике,  топала  ногами.      
                     Ей  больше  не  увидеть  своей  куклы,  ее  брат  уже  совсем  стал  взрослым.  Он  не  простит  глупой  обиды,  не  забудет  ее,  а  будет  носить  всю  жизнь  колючкой  в  сердце,  превращая  его  в  сорняк.  Он  быстро  выбежал  и  закрылся  в  своей  комнате,  все  еще  крепко  держа  куклу.  Все  окна  закрыты,  а  в  помещении  будто  сгущаются  тучи,  предшествующие  холодный    дождь.  Нет,  сейчас  не  будет  ливня,  прольются  слезы  разбитой  вдребезги  души,что    страшнее  любых  молнии  и  грома.  В  голове,  словно  туман,  а  на  кукле  уже  первая  трещина.  Такова  природа  фарфора,  только  в  нежных  и  заботливых  руках  познается  вся  его  красота.  Но  ненависть  и  злоба  измельчают    его  на  мелкий  порошок.  Он  красивый,  и  такой  беззащитный.  Не  всегда  удается  найти  такую  желанную  любовь  и  ласку.  
                 Куклу  невозможно  узнать,  она  вся  искалеченная,  никто  не  пережил  бы  таких  травм.  Вы  думаете  она  не  чувствует  боли?  Ошибаетесь,  она  жива,  только  обречена  оставаться  в  своей  оболочке,  когда  душа  хочет  парить  над  облаками.  Мы  свободны,  но  души  прикованы  крепкими  цепями  к  земле,  где  разбросаны  пожарища  пепла.  Мы  и  есть  те  кузнецы,  которые  создают    для  себя  путы.  Стеклянные  глаза?  И  что?  В  них  тоже  отражается  весь  мир.  И  порой  в  тех  глазах  мы  видим  больше,  чем  можем  понять.  Последний  удар.  Приглушенный  звук.  Кукла  упала  на  пол.  Фарфор  раскололся  и  из  ее  груди  выпало  хрустальное  сердце.  Дверь  открылась.  Вбежала  девочка,  стоя  при  входе  в  комнату,  не  могла  опомниться  от  увиденного.  Она  едва  сдерживалась  чтобы  не  закричать.  Нет,  ей  не  было  жаль  куклы,  просто  не  нравилось  когда  трогают  его  собственность.  И  снова  обида  ...  И  еще  один  кукольник  ...  А  кукла  так  и  лежала  на  холодном  полу,  совершенно  не  понимая  чем  дети  с  черными  сердцами  лучше  нее,  чье  сердце  вылито  из  слез?  Почему  они  имеют  право  жить,  а  ее  душа  так  и  останется  в  оболочке  разбитой  куклы  ..?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474752
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 24.01.2014


Кривавий листопад

Кривавий  листопад...
Падає  листя,  а  з  ним  і  люди.
Ти  все  ще  чомусь  рад,
Хоч  на  колінах  і  зв`язані  руки.

Для  тебе  всі  почесті:  кривавий  ковер,
Золота  подушка  і  сльози  дощу.
Відведе  тебе  чийсь  револьвер
До  місця  вічного  сну.

До  чужих  людей  молитви  взиваєш,
Зникла  вся  їхня  любов,
Дивитимуться,  як  ти  вмираєш,
Як  з  уст  твоїх  тече  кров.

Багряні  ріки  тих  людей,
Що  жити  не  змогли,
Загинули  у  листопаді,
Бо  боялися  зими...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458094
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.11.2013


У павутинні бабиного літа

Заплутались  думки  у  бабиному  літі,
А  я  тут  на  холоді  стою...
Тепер  вони  доповна  налиті,
Були  пусті,  а  зараз  осушать  і  ріку.

Їм  тепло,  вони  зігріті,
Думкам  ще  й  досі  сонце  в  небі,
І  двері  в  спогади  відкриті,
Вернутись  можуть  при  потребі.

Думки  у  павутинні  бабиного  літа...
Не  пастка  зовсім  -  воля,
Для  них  це  краще,  ніж  холод  світу,
Вони  де  сонце,  там,  де  ти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454849
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 16.10.2013


Плакала осінь

Плакала  осінь,  дощами  ридала,
Свою  долю  злісно  проклинала,
Мовчки  замерзала  приречено...
А  на  її  обличчі  туга,
Для  неї  все  уже  втрачено,
І  вона  стоїть,  неначе  німа...
Останнє  листя  ніжно  осінь  обійняло,
І  глянувши  на  неї  з  сумом,  додолу  упало...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454841
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 16.10.2013


Крилате серце

Крилате  серце,
Підняте  на  височінь  любові,
Воно  живе,
Та  не  бачило  людської  крові.
Воно  б`ється,
Б`ється  від  того,  що  поряд  когось  літає,
Воно  щасливе,
Бо  із  крилами  розлуки  немає.
Для  нього  відстань  ніщо,
І  далеко-далеко  когось  для  себе  знайде,
Воно  всемогутнє,
Без  нього  для  людини  сонце  не  зійде.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454260
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.10.2013


Кричи

Нашо  плакати?  Кричи!
Нащо  відправляти  пусті  листи?
Немає  слів  для  адресата,
Пиши,  та  тобі  йому  не  написати.

Кричи!  Кричи!

Нащо  блукаєш  по  вулицях  чужих,
Шукаєш  серед  чортів  святих?
Неведимка...Чорна  пляма  у  пітьмі,
ти  сніг,  що  розтанув  навесні.

Кричи!  Кричи!

Нащо  ти  говориш  правду,
Коли  усе  і  так  намарно?
Тобі  ніхто  не  вірить,
Для  всіх  ти  брехливість  сіра.

Кричи!  Кричи!

Нащо  плачеш  над  альбомом?
Ти  так  і  залишишся  спогадом  невідомим.
Спали  фотографії,  там  тебе  нема,
На  твоєму  місці  стоїть  лиш  пустота.

Шепочеш...А  ти  кричи!  Кричи!
Щоб  твої  слова  почуті  були.
Кричи!  Тебе  побачать.
Ти  не  спогад,  ти  щось  значиш!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454133
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.10.2013


Там, де цвіте душа

Ранкова  роса  і  ноги  босоніж,
Розплетені  коси  і  неба  блакить,
Вже  не  тут,  а  думки  все  ті  ж,
І  далі  душа  до  болю  щемить.

Подих  вітру  у  лице,
Зірвані  квіти  і  ромашки  брехня,
Вже  зовсім  далеко,  хіхто  не  знайде,
Хоч  як  не  судилось,  та  я  не  твоя.

Плаче  літо,  я  теж  плачу,
Тільки  не  шукайте  мене,
Для  вас  я  нічого  не  значу.
Щаслива...Я  там,  де  душа  цвіте.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447740
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.09.2013


Дорожча за весну

А  в  повітрі  щастя  ніжний  запах,  весна...
Вона  для  всіх,  та  тільки  не  моя,
Вдихнуть  не  можу  я  на  повні  груди,
Заважають  ті  ще  люди,
Яких  я  пам`ятаю  й  досі,
Які  нагадують  про  осінь...
Зелене  листя,  квітів  ніжний  цвіт,
А  для  мене  тоді  барвистішим  був  світ.
Коли  був  дощ,  ставало  легше,  сказати  треба,
Я  розуміла,  що  плачу  не  одна,  а  й  небо.
І  на  калюжі  дивлячись  з  вікна,
Знала  -  не  лиш  самотня  я  одна.
Можливо  ще  хтось  в  цю  мить
Замріяно  на  підвіконнику  сидить
І  думає  про  мене,  а  більше  нічого  й  не  треба.
Десятки  пішоходів,  а  спогади  тільки  про  нього,
І  від  вітру  холодно  не  було,  гріла  любов,
Я  все  на  світі  би  віддала,  щоб  тільки  знов,
В  ту  дорогу  для  серця  осінь  повернутись,
І  не  відчувати  болю,  в  спогадах  забутись...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447728
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.09.2013


Хтось

Чи  можна  когось  вічність  любити,
Безумно  марити  і  жити?
Когось  глибоко  і  міцно  у  серці  тримати,
Чиєсь  ім`я  до  подиху  останнього  шептати?

Хтось...  Хтось  -  це  твоя  домівка  і  сім`я,  
Хтось  -  це  все...  Все  твоє  життя.
Це  мрії,  щастя  миті,  радість  до  безтями,
Розчарування  ,  горе  і  від  болю  рани...

Потрібно  все  ж  таки  любити,  без  когось  тобі  не  жити,
І  час  непотребом  стане,  його  не  зупинити.
Навіщо  ж  тобі  без  когось  цей  світ,
Коли  крижаніє  душа,  сковує  лід?

Я  знаю...  Можна  і  вічність  цілу  кохати
І  комусь  все  своє  життя  віддати,
Бо  хтось  -  твоя  доля,  любитиме  скрізь,
Даруватиме  радісь,  позбавить  сліз...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447572
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.09.2013


Самогубця

Покинута,  зраджена  всіма...
Вона...  Всього  лишень  одна.
Затьмарена  стоїть  на  кручі,
Рятунку  благаючи,  просячи  суші.
І  стах  непомітно  крадеться,
У  темраву  впаде!  Розіб`ється!
Неважливим  вже  стане  горе,
Її  пожаліє  й  назавжди  обніме  море.
Загине  і  полине  у  морок.
"Раз,  два  -  ще  ні...Тридцять...Сорок...
Не  зможу!  Я  жити  ще  хочу,  
Хоч  один  світанок  я  прошу!"
Навіщо?  Навіщо  жити  вночі,
Щоб  бачити  монстів  в  душі,
Що  жеруть,  п`ють  до  дна,
Не  лишають  нічого,  навіть  зла?
Стоїть...  Як  лялька  пуста,
І  холодна,  а  була  жива...
Невже  сама  себе  поховала,
Невже  життя  у  себе  вкрала?
Ні!  Це  ви  її  вбили,
Душу  забрали,  всі  її  сили!
Вчинками  вбили,  словами,
Радійте,  тепер  вона  не  з  вами...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447564
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.09.2013


В чужому місті

Темні  присмерки  і  світло  ліхтаря,
Сказати  можу,  я  твоя...
Стук  бруківки,  міста  прохолода,
Воно  не  рідне,  не  рідне  жодне.
Додому  хочу,  в  твоє  серце,
Неначе  дивлюсь  через  скельце,
Шукаю  шлях  з  чужого  міста,
Де  нема  для  мене  місця.
Уже  світає,  мучить  втома,
Вернулась...  Невже  я  вдома?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446900
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.09.2013


Осіннє серце

Осінній  дощ,  калюжі...
Замерзлі  руки,  холодні  стужі...
Ковдра  і  гарячий  чай...
Благаю,  осінь,  мене  ти  не  чіпай!
Я  хочу  весну,  хочу  літо,  проте,
Вибачай,  та  тільки  не  тебе.
Сама  не  знаю,  та  чомусь
Ти  приносиш  страх,  я  тебе  боюсь!
Не  хочу  щоб  серце,  як  листя  зів`яло,
Впало  в  болото,  непотребом  стало...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446452
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 31.08.2013


Лялька

Тече  життя,  як  та  ріка,
А  вона,  як  лялька  пуста,
Дивиться  на  світ  очима  склянними,
Нема  думок,  як  вірша  без  рими.
І  знати  не  знає  ,  що  таке  сльози,
Не  гриміли  ніколи  в  душі  ні  бурі,  ні  грози.
Та  й  душі  зовсім  нема,
Як  моряка  без  корабля.
І  ударів  зовсім  не  чутти,
Вирвали  серце,  прирекли  на  муки.
І  фарфор  так  легко  зламати,
Це  зовсім  не  могутнє  дерево  крислате.
Тільки  смикни  за  мотузок,
А  вона  і  зробить  крок,
Ще  раз  -  вже  є  два,
Та  стоїть  на  місці  сама.
І  усмішку  на  масці  життя  намалює,
Хоч  від  суму  її  ніхто  не  лікує.
Комусь  іграшок  бракувало,
Що  ж,  на  одну  більше  стало...
Тануть  сніжинки  і  з  ними  вона,
Бездушна  та  лялька  пуста...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446353
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.08.2013


Неведимка

Приглушений  тупіт  в  старому  будинку,
Будинку  для  людини-неведимки.
Чути  тріскіт  у  каміні,
Так  горять  втрачені  надії.
Спопелили  рідні  діти,
Що  для  них  були  усі  дарунки,  квіти.
Старі  альбоми  на  полиці,
Мчить  туди  пам`ять,  наче  птиця.
Згорблений  старий  у  кріслі,
А  сльози  ллються,  їм  у  серці  тісно...
Обіймає  в  спогадах  родину,
Таку  колись  дружню  і  єдину.
Хоч  тепер  перед  ним  камін,  що  догорає
І  холод,  що  завжди  з  ним  та  не  зникає.
Неведимка...Його  не  бачать  власні  діти,
Та  він  їх  любить,  так  ще  треба  вміти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446330
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.08.2013