Мария Урста

Сторінки (1/5):  « 1»

Чорний біль…

У  тому  місці,  ніби  у  пустелі,    
Вже  не  піщаній…Навіть  неживій.
Є  небо  наче  пластикова  стеля,
Є  голос  люду,що  уже  німий…

У  місті  тому  до  сих  пір  чатує
Така  «ласкава»,невблаганна  смерть…
І  біль  страждання  ті  ще  спокутує,  
А  спогади  розірвані  ущерть…

І  це  Чорнобиль…Край  людського  лиха,
Де  стався  вибух,що  життя  забрав.
Він  попелом  в  душі  ганебним  диха
Й  жалю  відбитком  в  пам’яті  постав…

Це  -  чорний  біль?Чи,певно,вража  доля?
А  Прип’ять  дощик  ллє  з  атомних  сліз…
Дістались,нам,мабуть,  найгірші  ролі,-
Віджученість  чорнобильських  беріз…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437988
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.07.2013


Квітка

В  минулому  житті  була,  напевно,  квіткою...  
Таку  у  світі  важко  десь  знайти:  
Тендітною,  з  тоненькою  стеблинкою...  
Аби  зірвати,  треба  довго  йти.  

Я  мала  колір  жовтий,  як  у  сонця,  
Й  багато,  просто  безліч  пелюсток!  
Дмухне  вітрець  –  і  матимеш  в  долоньці
Одну  із  них,  немов  у  путь  квиток.

Я  очі  мала  ніжнобарвінкові,
Блакить  небес  сіяла  в  них,
І  трави  буйнії  шовкові  
Мені  горнулися  до  ніг.

Отак  росла  я  потихеньку
В  краю,  де  дощ  і  сніг.
Ніхто  красою  неземною
Намилуватися  не  міг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437985
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.07.2013


Зовсім не про нас

́Ти  пам'ятаєш  осені  мотиви,
Її  жовтневі,  полудневі  сни,
Мелодії  туманних  переливів
В  очікуванні  теплої  весни?

Тоді  принишк  холодний  вечір,
Повіяв  вітер  одиноких  днів,
І  я  накину  ́на  вже  замерзлі  плечі
Шлейф  із  самотніх  вуличних  вогнів..

Прогулюється  осінь  нашим  парком,
Їй  не  важливо,  що  вже  пізній  час...
Даремно  в  тексті  ти  додав  ремарку:
Ця  п'єса  зовсім  не  про  нас...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437984
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.07.2013


Замало неба…

Малює  ніч  вже  зоряні  картини,
Немає  в  них  важливої  потреби,
Та  в  голові  думки  знов  без  упину,
Кричать.  Їм  вже  замало  неба...

Їм  вже  замало  простору  квартири  –  
Потрібна  воля,  щоб  летіти  далі.
Вони  лишають  між  рядків  пунктири
Й  летять  у  невідомі  далі.

Вони  приховують  таємний  сенс,
Якісь  маленькі,  незначні  дрібниці.
Та  у  виставі  з  випадкових  сцен,
Розкриють,  певне,  власні  таємниці.

Не  порахую  кількості  рядків:
Не  стане  в  тім  нагальної  потреби,
Не  підберу  чомусь  доречних  слів  –
Мабуть,  також  мені  замало  неба...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437758
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2013


Думок навіяних безодня

 Заплутані  думки…  Вже  пізній  вечір…
 Неврівноваженість  сполохує  свідомість…
 Закриті  віки,  мислити  вже  нічим…
 Далека  ніч,  безсоння…  Що  ж  натомість?

 Це  відчуття:  один  ти,  віч-на-віч
 Із  почуттями,  тим,  що  непокоїть…
 Сріблястим  сяйвом  знову  сяє  ніч…
 Вона  жива,  свої  у  ній  закони…

 Не  спиться  їй.  Чекає  все  вона,
 Їй  так  постійно  щось  тривожить  душу…
 Сиджу  тихенько  я  біля  вікна…
 В  неспокої,  і  теж  мовчати  мушу.

 І  кожен  вечір  –  крапля,  ніч,  безсоння,
 Натхнення,    ризик,    нерозумний  страх…
 В  думок  навіяних  безодню
 Летиш  ти,  наче  зірка  в  небесах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437756
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2013