| Сторінки (2/175): | « | 1 2 | » |
Коли вас люблять, це відчутно –
Немов у ковдру душу загортають,
Аби зігріти ніжно і не відпускають,
Хоча ...якщо самі захочете піти.
Коли вас люблять – це приємно,
Якщо і мовчки, навіть як таємно.
Адже в очах кохання не сховати:
Секрети буде погляд видавати.
Коли любов пронизує до дна,
З глибин ви дістаєте сокровенне,
І біль, який холодить кров у венах.
Та тільки так лікують душі...
Єдина, що вбите щастя воскресає,
Глибокі рани гоїть, темряву долає –
Любов. Вона не зраджує підступно,
А береже, шанує ... і це відчутно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2024
Сама для себе вихідний влаштуй.
День спокою собі ти подаруй.
Й нехай весь світ та й зачекає:
Бо жінка зайнята – себе кохає.
Улюблений напій. Поряд смакота,
Та люди в дім, що серцю дорогі...
І з задоволенням увагу приділяє:
Бо жінка любить, як себе кохає.
І не зупинить буревій, а ні війна –
Свій рід крильми як ангел обійме:
Крізь біль вона стоїть та огортає,
Бо неймовірно сильна, коли кохає.
І тихо, ніжно дотиком лікує рани,
Загоює побите серце чоловіче.
В час безнадії з долу підіймає,
Бо жінка може, коли кохає...
Сама для себе квіти посади.
Та й так, щоб все цвіло навколо!
Аби, коли ніхто не буде дарувати,
Твоя душа не зупинялася кохати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007883
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2024
Душа у неї немов лебедина:
Вільна, вірна ... любов єдина.
Не можливо закути в кайдани,
Не зупиняють на серці рани...
Золотом душу цю не підкупити,
Меркне воно перед любов'ю –
Сила нетлінна. І не спопелити...
Загартована витримка кров'ю.
В її венах – мужність і ніжність.
Дотиком цвіту вона душі торкає,
Вустами із меду від болю лікує,
Але не тримає – свободу цінує.
І масок не носить, їх не одягає.
Очі щирі, хоча правдою шмагає:
В одному флаконі ніжність і сила,
Любов і свобода – душа лебедина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2024
Не руш. Залиш минуле, як назгадку,
У скриньку серця досвід поклади,
А відчиняй, коли шукатимеш розгадку.
Облиш печаль! Лише любов бери.
Живи з думками про своє хороше,
Хоч би й це просто нині спогад,
Та він в мороз зігріти допоможе,
Бо все ж-таки - було...
Цвіли вишні – отож приходила весна.
Співали солов'ї – світанки зустрічали.
А те, що нині захід сонця, і зима –
Не знищить відчуття, що ми кохали.
Не доведе, що марно все й дарма,
Бо світле це тепло довічно гріє.
І попри те, що шансів вже катма,
Любов із мертвих воскресати вміє.
Ні, не когось, а власну душу поверта,
Зціляючи глибокі і такі пекучі рани...
Облиш печаль! Лише любов бери,
Із скрині, де прошедшого скарби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2024
Якщо сльози в очах — поплач,
Якщо біль пройшла — пробач,
Якщо в серці любов — люби,
Не втікай від себе — прийми...
Не відштовхуй голос душі,
Вона ж — найщиріший друг:
Правду каже про небо, дощі,
Відчуває без дотику рук.
Не здійсненні мрії не проганяй,
Подякуй, налий минулому чай.
Теплоту та любов пригадай,
І сміливо в майбутнє ступай.
Усе, що прошедше — твоє,
Це частинка твого життя.
Не засуджуй серце своє,
А прийми як наївне дитя.
Як не мудре, спокійно навчи.
Як поранене, ніжно зціли.
Наче спрагле, собою напій.
Поплач ... і живи, не стій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2023
Не всі казки закінчуються добре,
Не завжди здійснюють бажання,
Всльозах буває серце і хоробре,
І недосяжним часто є кохання.
Не всім судилось бачити Едем,
Не завжди вдвох, й рука в руці,
Не раз самі під гору ми ідем,
І піт з чола, і сльози по щоці.
І часто осінь - як музика душі,
Її мінор тебе закутує в обійми,
І так красиво падають дощі...
Вечір оксамитовий як прянощі.
Не зачиняйся - пригости печаль,
Налий їй терпкого, червоного вина,
Повідай біля вогнища про жаль:
І зглянеться та геть піде вона.
Не всі казки про сонячну весну,
Та кожна драма вчить любити...
Іди - не припиняй свою ходу,
Щоб душу-фенікс воскресити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2023
Вони народжені в період змін,
За пів життя пройшла епоха.
Шлях розпочали в есесесер,
А в Незалежній їх дорога.
Вінілові пластинки, патефон,
Касета, олівець, магнітофон,
Тетріс, екрани чорно-білі,
І будки телефонні вузькі,сірі.
Від мотороли до смартфону
В одне життя отак з розгону
На жигулях й кроссовері
І швидко на легкому ровері.
А ще ... від УПЦ МП до ПЦУ,
І зміна дат в календарі,
І кроки від суворих заборон
До світла демократії ...
Період саме того покоління,
Котре 9 травня шанувало,
Але змінилось розуміння,
І буде змін іще не мало...
Й усе по-іншому що раз:
Нові поняття та ідеологія.
Істина вчорашніх фраз -
Міраж, неначе міфологія.
Неначе час нових людей,
Що за життя два прожили.
Вчорашнє віддали в музей,
До завтра ж ще далеко йти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2023
Здавалося б, з роками вже не вірять в чудо
Й на зорепад спокійно дивляться, без мрій,
І в людях, начебто, вже бачать купу бруду...
Не кожен, ніби, з тих хто поруч, то близький.
Але...небо зоряне до трепоту торкає душу.
З роками цінність прекрасного зростає.
І розумієш чому кривдять, кажуть: "Мушу."
Бо бачиш біль, котрий людей ломає.
З роками серце глибше, більше відчуває
І очі сумно дивляться без докору на світ.
Як дивно вірити в добро, яке сльоза ховає.
Наївність ця дитяча розтоплює весь лід.
Як сильно без очікувань любити нічні зорі,
І проводжати поглядом навік за небокрай.
Або ж тепло не втратити в холоднім морі,
І вміти у пустелі побудувати справжній рай.
Здавалося б, з роками вже не вірять в чудо,
Та я довіку, певне, зорепад кохати буду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2023
Чепуриться осінь - так вже повелося:
Гарні очі в колір неба і руде волосся,
Й бордовий дуже личить, як нікому.
Іде плавно, співає пісню загадкову.
То тішить тихо шурхотінням листя,
То пронисеться швидко вітру свист,
Або чарує мелодія в мінор імлиста -
Такий вже різнобарвний в неї зміст.
Вистукують ритмічно каплі дощові,
Серпанком срібним вересень вкриває
Й тополі стали немов фігури воскові,
Жовтень золотом усе навколо обсипає.
І журавлі крильми малюють ключ,
Й прощаючись покірно відлітають,
Але любов до свого краю збережуть,
Бо щиро, по-справжньому кохають.
І осінь проводжає, пускаючи сльозу,
Небо знову затягнули хмари дощові.
А ти не плач, душе моя, тебе прошу,
... попри все тепло у серці збережу.
Сумую, і дуже-дуже хочу обійняти,
Ніжно пригорнутися хочаб на мить,
Літо щедре, весну квітучу дарувати,
Та під ногами осіннє листя шарудить.
Бо осінь розчісує своє руде волосся
Коли у небі журавлі. Так вже повелося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2023
Життя складається з весни...
І квітне вишня, наче наречена,
Та не минучі дні холодної зими,
Побачити печаль приречена.
Життя ж бо - це і осінь золота,
Серпанки вересневі вранці,
І грози сірі за вікном, сльота...
Суворої усі ми карми бранці.
Життя - як сонце, щедре літо,
Та спеку без дощів не подолати.
Вітрів не бійся і також морозів:
Вони тепло навчать нас цінувати.
Й не здавлюй сльози, не ховай,
Нехай течуть, змивають біль.
Любов твоя немов на рани сіль.
Не зраджуй душу, її не зачиняй.
Любов лікує, тільки не вбивай,
Без її світла недосяжний рай.
Як без дощів не виживе земля,
Так серце кам'яне не окриля...
Життя складається з весни,
І з осені також, зими та літа.
За грози та мороз прости...
Аби загоїлась душа побита.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2023
Це відчуття себе, що ти сама...
Тоді ти наодинці, сам з собою.
І те, що люди навколо - дарма:
Самотність. Одна, хоча з юрбою.
Твоє життя - для них це є чиєсь,
Й усе тобою пережите невагоме.
Безсилий раб, чи все таки боєць?
Те ким була, тобі одній відоме.
Тільки ти всю правду знаєш:
Причини, помисли і відчуття,
А ще є те, що від усіх ховаєш -
Зовсім не їхнє, це твоє життя.
І відчуваєш як у просторі сама.
Навколо люди, хтось з тобою,
Та злились, стали всі юрбою...
Не тепла їх весна, і йдеш одна.
В провалля, чи може до зірок?
Лише тобі самій тут обирати,
Життя твоє, тобі відповідати
Й самій долати і робити крок.
Так буває, коли розходяться шляхи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2023
Комусь насниться, що здійснилося бажання,
Сьогодні хтось у снах знайде своє кохання.
А декого сновиддя приведе у рідний дім,
Й там стіни цілі, не побиті, і весь дах на нім.
Весняні квіти комусь примаряться у сні,
Та не в руках - лежать на цинковій труні.
По-серед ночі хтось прокинеться від жаху,
Покличе маму, та нікому приспати бідолаху,
Бо спокій вічний їй вже повіки затуляє -
Війни страхіття нині в снах нічних лунає...
Комусь насниться, що здійснилося бажання:
Спокій, перемога і ночі вже без хвилювання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992051
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2023
Не конфліктуєте за вчення
Доводячи уперто бачення,
Не раз уже показує історія:
Теорія немов фантасмагорія.
Міряйтесь своєю добротою,
Щирістю сердець і теплотою.
Й не сперечайтеся за дату
Коли Різдво впустити в хату,
Що від людей, то є мирське
Правило прадідівське...
У праведності позмагайтесь,
Та не грішити намагайтесь.
Списи не схрещуйте за слово
І не кидайтесь у двобій раптово.
Навколо суджень - незлічити,
І всяка думка має право жити.
Та головне, щоб не на шкоду,
Щоб мова дарувала насолоду.
Не гаркайтесь, не заїдайтеся
І за невічне ви не лайтеся:
Все що під сонцем - змінне,
Про душу поміркуйте і нетлінне.
Істин годі на Землі шукати,
Краще вчіться миру і кохати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2023
Давай відверто, щиро про війну,
Хто бачив відьму цю страшну?
Хто уночі від жаху прокидається?
Чиє від болю серце розривається?
Відверто, не однакова для всіх вона
Комусь в новинах стрічалася війна,
А хтось через кошторис тільки знає,
А є і той, хто зовсім не страждає...
Війну запам'ятають онде ті малі,
Що тата з фронту зустрічають,
І матері, котрі дітей своїх ховають,
Сім'ї, що залишилися без дому,
Хто побував у пеклі там страшному.
Війну запам'ятають всі трьохсоті,
Та ті, хто очі закривав двохсотим
І волонтери, що ночей недосипали,
І ті, що мерзли, що голодували...
Давай відверто, не однаково для всіх:
У когось сльози на очах, у когось сміх.
Не всіх однаково торкнулася війна,
І не для всіх однаково історія сумна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2023
Дівчинко ріднесенька не плач,
Не мокни під осінніми дощами,
Закутаю любов'ю, наче в плащ,
Щоб не боліло пройдене між вами.
Щоб тінню не тягнулося у снах,
І в спогадах не різало ножем.
Ти сильна, тож лети мов птах.
Я поряд, разом все переживем.
Ще будуть весни, й теплі ночі,
Поглянь в свої прекрасні очі:
Повно там любові і кохання -
А це здійснить твої бажання.
Хто скарб несе в собі небесний,
Володар щастя той, а не шукач.
Зможеш, як фенікс воскреслий,
Не кам'яній, серденько не плач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2023
В цьому житті усе тимчасово:
Літо зникає в дощах поступово,
І молодість наша з часом сивіє,
Брендовий одяг теж постаріє,
Виростуть діти, з дому підуть,
Традиції зміняться чи пропадуть,
Друзі залишаться в минулому,
Наче скарби на човні потонулому,
Виникнуть потім інші бажання,
Забарвлення змінить й кохання,
І цінності людства наче епоха...
Час - це постійно інша дорога.
Сьогодні спокійно, завтра війна,
Але закінчиться колись і вона.
В цьому житті усе тимчасово,
Усе що оточує, все що навколо.
Навіть життя тут тимчасове,
Бо далі чекає незвіданне, нове.
Тільки душа - назАвжди вона,
А те, що у ній - неначе вода:
Любов - цілюще, живе джерело,
Ненависть - води болота і зло,
З хмари дощем - спрагу тамує,
В небо з роси - крила дарує.
В цьому житті усе тимчасово
Літо...зима, холодно, й знову...
Лише те, що в собі, а не навколо
Понесемо у вічність обов'язково.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2023
Очі повні сліз, та сховані від всіх.
Болить душа, не радує чийсь сміх.
І навіть більше, він пече, дратує -
Саме так? Гадаєш, що ніхто не чує,
Ніхто не бачить і не відчувають?
Не тяжко їм, і як болить не знають?
Але повір, вони своє пережили...
А ти? Втомилась, зачинилась,
Сховала серце глибоко на дно,
Щоб знову не розбити наче скло
Надії краплю, що ще залишилась.
Хоча, не віриш вже нікому. Так?
І наче ранений самотній птах...
Але, так не піднятись, не злетіти!
А ти? По ночах в пОдушку ридаєш,
А вранці з посмішкою їх стрічаєш.
Та тільки маска ця вогнем пече,
Усмішку душа немов тягар несе,
І ноги через силу роблять крок -
Тяжка дорога сильних до зірок.
А душу оголити що - не взмозі?...
І ти... Хоча і заперечуєш слова,
Говориш, що вже доросла голова,
Та у вині щовечора ти топиш біль,
А рідні люди - немов на рану сіль.
Просто хочеш щоб не зачіпали,
Вмовляв, що тяжко, щоб відстали.
Та знаю: насправді - щоб кохали...
І вірю що болить, далі йти не сила.
Знаю як це, коли ломають крила...
Та серце ви своє не зачиняйте!
Любіть...себе...життя...кохайте!
Поплачте...відпочиньте...закричіть,
Та тільки не ховайте, не держіть.
Емоції свої краще проживати.
І винних в нелюбові не шукайте.
В собі любов створіть і майте.
Щастя кожного в його руках,
Ми вільні обирати собі шлях:
Печалитися, плакать чи радіти,
Ображатися постійно чи любити,
Залежати, чи самостійно жити,
Обвинувачувати всіх, чи розуміти.
Ми хто, дорослі, чи неначе діти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2023
Влітку по весні акація тепло зустріла,
Коли слабкою ще й вразливою була,
Уперше зеленіла, під сонечком росла.
Тоді в його цілунках ніжилась красива,
Без нього не могла, а з ним - щаслива.
В обіймах мрію йому повідала свою,
І щиро говорила: "Я тебе люблю."
Але буває, мрії розбиваються як скло
І літо є не вічним: пропада його тепло.
Акація залишилась сама. І як назло,
Осінь, дощі, вітри - усе гуло, трясло:
Зелень зникла, листя ніжне облетіло.
Холодні стали дні. А далі потемніло.
Акація казала: "Я за теплом сумую."
Воно ж мовчало і віддалялося далеко,
Радість літню понесли ключем лелеки
За обрій, де не живе розлучниця зима.
Акація по-серед снігу залишилась сама.
Навколо тиша...аж серця стукіт чути -
Й душа відчула: "Щастя бачу, йому бути,
Знаю. ...не сумую, тільки пам'ятаю..."
Зміцніла здолавши холод, підвелась.
Не в комусь, а в собі вона знайшлась.
Та сила, що допомагає людям жити -
Це серцю дар з небес кохати і любити.
...що за аромат? Краса - акація цвіте!
Весна п'янить. Душа в собі тепло несе.
Несе, щоб ще когось зігріти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2023
Її не розуміють зачерствілі,
Ті, чиї серця закам'янілі.
Осудять неуміючі кохати,
Кому болить це відчувати.
Кому пече на стільки, що німіє,
Колись м'яке, серце їх грубіє,
І ніжності смак забувають -
Не розуміють, бо її не знають.
А може й знали, та забули,
Сховали душу і замкнули.
І ось не можуть зрозуміти,
Навіщо це? І як любити?...
Хоча тут відповідь проста:
Якщо вернути радість є мета,
Щоб серце зранене зцілити,
Відкритись треба, і любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2023
Звичайна світлина, аматора плід
А як придивитись, життя то є слід:
Погляд-загадка, нюанси в поставі,
Емоції, в кого сумні, а в кого яскраві,
Композиція, ракурс, тло, територія.
Кожна світлина - то ціла історія.
В кожній частинку життя закарбовано,
Низку думок й почуттів там приховано:
Сміх, радість, кохання, утрати, печаль,
Багато й того, що не повернеш, нажаль.
Є різнобарвні, нові, і старі є, пожовтілі,
Але безцінні - бо подій життєвих то тіні.
Завжди напам'ять, щоб не забували
Миті важливі, людей, котрих знали.
Хоча, серцю любимі - ніяк незабутні,
Вони в душІ, там у ній вони присутні.
І ось світлини - життя твого історія,
Мальована подій минулих траєкторія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2023
Роки течуть потоком безупинно:
Штиль, заплава, пороги, водоспади -
Море спогадів, усе й не пригадати.
По заході пазл не зібрати воєдино.
То обриваються на ранах через біль,
То вік краде, біжить, що й не спіймати,
А то загубляться й ніяк не відшукати,
То йдуть на дно, не витримавши хвиль.
Змиває час сліди тяжкі й глибокі,
Та любе серцю в водах не зникає,
Не тоне, не пливе, і не розмокає -
Навік у душу врізаються поодинокі.
Просочується в пам'ять попри все.
То через сни, то через звук і аромати.
Двері назасув, та всеодно іде до хати,
Любляча душа усе в собі несе...
Зникає біль, тихо час його стирає,
Неначе сонце літнє вранішній туман,
Але тепло, любові повен океан -
Це диво, його забути неможливо.
Дотик найніжніших рук і насолода,
Душ сплетеність, сердечна врода,
Крил відчуття, що до небес злітають
Часу не підвладні, таке не забувають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2023
Лікують душу люди?
Ті, що добрі й милі?
Трішки може бути
Причетність їх...
Все-таки ж, на ділі
Душа лікується сама
Зціляючись любов'ю,
Смуток змивши кров'ю,
Звільняється від болю.
І коли поруч є з тобою
Ті, що тихо обіймають,
Розуміють і втішають,
Так трішечки простіше.
Але не мимо,не скоріше,
Закривши очі на минуле,
Немов у водах потонуле,
Не оминути...
Від себе не втечеш нікуди,
Ти своє живеш, не люди.
Не комусь, тобі: стерпіти,
Переосмислити, змінити,
Падати та підійматись,
Плакати і усміхатись -
Твоя душа, тобі і лікувати,
Як далі жити, обирать тобі.
Інші ж поруч, а не лікарі...
Стерти можуть сльози
Вони з твого обличчя,
Навчити, ніжно обійняти,
Але за тебе відчувати
Не будуть...
Знищити, чи зберегти,
Зачинитись чи кохати,
Жити, чи лиш існувати,
Чекаючи що хтось...
Не ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2023
Коли болить, вони терплять, не плачуть,
Хіба що нишком, як ніхто цього не бачить.
Упавши не підвестись теж не мають права,
Так батько говорив, і мати так навчала.
Наука, правда, ця бува до того докотилась,
Що говорити про любов душа страшилась:
Не гідно ж бо мужчині слабкість проявляти,
Не на словах потрібно їм красунь кохати...
А як оте буденне: передусім, він є людина?
Родився, ріс - чийсь син, він чиясь дитина,
І серце не камінне, а живе, може теж боліти,
І мрію має і... Що, тендітне все заборонити?!
Лише тягнути через силу оту життєву ношу?
Дівчата любі, люди милі, я вас прошу...
Плечі мужні обіймайте, душу люблячу кохайте.
Насамперед, усі ми - люди. Пам'ятайте!
Цей чоловічий тренд нехай не стане тягарем,
А тільки в гордість, насолоду їм, і поводирем,
Який до цілі через перешкоди їх проводить,
Та у дівочім серці повагу і хвалу він родить;
Коли таких жінки з обійм ніяк не випускають,
Коли живуть, й життя свободне відчувають.
Є сильними вони, а можуть часом як дитина,
Бо перш за все, мужчина - це душа, людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023
Сильні люди бувають і не високі,
Тендітні, і плечі у них не широкі,
А ношу несуть, важку мов каміння:
Волочать біль, печаль і гоніння.
Сильні люди знають сльози на смак.
Плачуть - встають, і у вись наче птах,
Усміхаючись, всі перешкоди долають.
Сильними бути ... самі обирають.
У серЕдині ж бо в них тендітна душа.
І у ранах серця, біль немов від ножа,
Та сили знаходять все пережити...
Наче фенікси з попелу, й далі любити.
Щиро кохати вони мають сміливість
І здатні свою показати чутливість,
Бо сила їх часто не в міцних руках,
А в люблячих душах, у вільних думках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2023
Втратить обличчя юності цвіт
І сивина покриє чорне волосся,
Не стримать швидкий років політ,
Вислизне з рук - це так повелосся.
Непомітно покине молодість тіло.
Обирай краще душу, аби не боліло.
Щоб потім не шкодувати колись,
Добре подумай, пильно дивись.
Юності квіти де завжди цвітуть?
Вловлюєш тонкощів суть?...
Разів сто після літа листя жовтіло,
А душевність буя, хоч й задощило.
Не під силу рокам змарнувати її,
У ній завжди весна, співа солов'ї.
В осінню пору зігріватиме кров
Та краса, що несе не тілесну любов.
А чарівність душі в насолоді купа.
На едемські плоди вона не скупа.
Пригощає пахучим нектаром богів,
Незалежно від часу і плину років.
Обирай що нетлінне і не міняється,
Жодна краса з ким не порівняється.
Втратить обличчя юності цвіт...
Для душі ж не існує закінчення літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2023
Жінкою бути - за щастя,
Це у собі кохання носити,
Серце її - живе джерело,
Де спраглому брати пити.
Жінкою бути - приємно:
У компліментах купатись,
Радіти від материнства,
За руку мужню триматись.
Це вміти дивитись душею,
Світ відчувати до міліметра,
Пропускаючи все через себе,
Біль - закрита, сміх - відверта.
Жінкою бути - мати терпіння,
Вистоять бурі, смерч пережити.
Тендітна зроду, мов первоцвіти,
Сильною стати тоді, коли вітер.
Жінкою бути - нести життя,
Від зла берегти сокровенне.
Жінка - не стать, а стан душі,
З кров'ю безцінне по венах.
Коли доброта й поруч любов,
І очі старі наповняє краса -
Роки над жіноцтвом безсиллі,
Як птахи в повітрі безкрилі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2023
Що легше, вибачатись чи простити?
Стоячи у храмі, замислилась душа.
І пригадала те, що довелося пережити,
З дна серця свого заховане вийма.
Дістала біль, весь обрАзами повитий:
Розбиті сподівання, розчарування, гнів,
Від зрад пече, слізьми той день омитий
Коли на серці рана, немов глибокий рів.
Нестерпно від брехні, солодкої як мед,
І сумно, коли відштовхують, женуть;
Якщо не люблять - гірко, і насамперед,
Ятрить, коли найближчі болю завдають.
Що легше, вибачитись чи простити?
Тернистий шлях до мудрості веде:
Для того, щоб прощЕння попросити
Добряче треба розколУпати себе.
Гординю побороти та знищити пиху,
На сяйві золота п'ятна відшукати,
І душу зрозуміти чиюсь, чужу, крихку...
Спільне для обох - не осудити, подолати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2023
Я знаю з ким цікаво розважатись,
Вони мов вітер, пролітають мимо.
І тих - за ким я можу заховатись,
Котрі надійні, й поруч нерушимо.
Бувало часто не своїх стрічала:
Ми обирали різні цінності життя.
Коли спіткнулась й боляче упала...
Були такі, котрі без співчуття.
Були такі, що й байдуже дивились,
Для них ж бо я - це чужа людина.
З тих, хто знав, були що загордились,
Бо є гріхом для тих чиясь провина -
"Святі"...
Я чула сміх по-заду. Ні, не щирий.
Дивилась в очі лицемірства повні,
Та не лише погляд бачила красивий,
А ті думки, що вглибині, не зовні.
Думки я чула, які не промовляли,
Але важливо що, найголовніше -
І біль той бачила, який вони зазнали:
Так незважати було мені простіше.
Знаю тих, у кого гучні сльози - спосіб,
Аби отримати жаданний результат.
І знаю хто заради інших мовчки й досі
Ковта солоні, терпить, немов солдат...
Я знаю тих, у кого можу я зігрітись,
З ким хочу болем й радістю ділитись.
Вони не так як вітер, що гуляє мимо,
Вони назавжди в серці. Вони є диво.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972321
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2023
Коли б ви злого задум розуміли,
Підступність чорної побачили душі,
Без слів кричали б і уста німіли,
Аби не виграло те зло у цій війні.
Для нього ж бо трофей - не землі,
Він князь на цій планеті вже давно.
Й тіла загиблих це йому не вельми,
А душі переможені - ось, оце воно!
Для цього на убій він посилає стадо,
В крові купається і гріх смакує радо,
За світло ангела віддасть мільйони,
По душу чисту посилає батальйони.
Коли б ви злого задум розуміли...
Тішиться від наших він прокльонів
І тріумфує, коли цураємося віри,
Упавши, втрачаючи від горя сили.
Аби перемогти, замало тільки вбити.
Потрібно зберегти здібності любити,
Навчитись в темноті світло дарувати:
Хто знає зло, бачить як його здолати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2023
Переступити через біль крізь силу,
Волочачи ледь ноги, далі крокувати,
Неначе прокладаєш шлях в могилу,
Та тільки так себе ти можеш врятувати.
І опираючись лише на Бога, одиноко
Здолати відстань, вистоять, змогти,
Виймаючи ножі, якими зранили глибоко
Побудувати з них нові, стальні мости.
Такі, яких не знищать полум'яні язики.
Такі, через які не пройдуть ті нещирі,
А втім, нехай ідуть: обличчя їх знайомі,
Їх помисли, думки і цінності уже відомі.
Бо ж від назначеного нам не утекти.
Є шлях, який судилося тобі пройти...
Переступити через біль крізь силу,
Себе здолати...зберегти...перемогти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2023
Розсіялася вмить чарівна димка
Спада додолу поволока свята,
І не важлива вже чомусь ялинка,
Ніч Новорічна - як звичайна дата.
Так, коли недоля позбавляє змоги
Безжально гасить свічечку надії,
Коли самотньо серце замерзає,
Коли руйнуються всі теплі мрії.
Та тішиться малеча. Чудо зазиває,
А матінка за казкою печаль ховає,
Аби раниме, дитяче серце вберегти,
Аби воно мале забуло жах війни:
Сніг закривавлений від ран солдата,
Й іграшка - останній подарунок тата,
Згарище на місці батьківського дому,
Дитя у сховищі холодному, тісному.
Ворожа зброя розірвала свято...
Пада додолу новорічна мішура...
Та мати зі сльозами на очах затято
Різдвяну пісню українську почина.
І котиться в повітрі слово сили.
Незламний дух латає сокровенне.
Не знищити дитячої у чудо віри,
Бо є любов, що творить незбагненне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2022
Світанок стелиться на землю
Вкриваючи собою все на ній,
Кидає прохолоду цю приємну.
Тумани манять у країну мрій.
Щебече соловей, бере за душу.
Спів летить у привідчинене вікно.
На постелі так м'яко, я не зрушу.
Лежу. А від каміну йде тепло.
Та защемить у грудях від жалю:
Болить до сліз за воїна-солдата
За тих, хто у пекельному бою -
Вони в окопі за сестру, за брата.
І за батьків, і за дітей. За Україну.
Їх постіль - росою змочена трава,
Так холодно у дощову, осінню днину
А соловей щебече... серце розрива.
Світанок стелиться на землю...
Молитвою ранкову тишу я порушу:
Від куль, від смерті збережи, прошу,
Їм мирну подаруй, і сонячну весну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2022
Так хочеться торкнутися душі,
Заглянути у серця глибину.
Сльозу зітерти ту, що на щоці
Подарувати сонячну весну.
В твій світ ступити обережно,
Ніжно так, аби не поломити.
Зайти на мить до тебе вгості
Й навіки залишитися жити.
Так хочеться до тебе ближче,
До почуттів щоб притулитись.
Поглядами мовчки говорити.
І щоб в обіймах загубитись.
Як хочеться торкнутися душі,
Тієї, що така для мене рідна.
Яка ж вона прекрасна у тобі:
Така міцна і водночас тендітна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2022
Як часто люди ганять осінь,
Вмовляв, дощами поливає.
А я люблю її серпанок й просінь
І золотом коли нас закидає!
Люблю світанки ранні, свіжі
І моросіння капель за вікном,
І шелест листя під ногами -
Я насолоджуюся, як вином.
Смакую плодів осінніх солод:
Медові груші, сливи, виноград.
І на повітря романтичне голод:
Плед, обійми, кава, книга, сад -
Як можна не любити осінь?...
Душу золоту, оповиту таїною,
І очі мокрі, сповнені кохання.
Її, що є справжньою, собою,
А плаче, бо пора прощання.
Не хоче Осінь залишати Сонце,
Пізнє літо, бабине усе плете,
Але ніщо на цій землі не вічне...
І журавлі у небо, й дощ іде, іде.
Та все одно люблю я осінь,
Тому, напевне, що ми схожі:
Обоє носимо у серці Сонце
І знаєм як це, коли мокрі очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2022
А час минає тихо-тихо непомітно,
Зникають з пам'яті лихі години
І люди, що всміхались непривітно,
І біль, котрий ятрив у ті хвилини.
Наче й не було, сум потім забуваєш.
Нездійснене в минуле відпускаєш.
Гнів, образи проганяєш з сьогодення.
І все через любов, у ній натхнення.
Не через ту любов, що забирає сон,
Не через томні, тягостні чекання:
У них не має справжнього кохання.
Любов ж не буде мучити і зволікати.
Вона тебе утішить, наче добра мати,
Немов сестра, серця теплом зігріє,
Вона тобі завдати болю не захоче,
Та й не зможе, бо така вона - не вміє.
Літнім дощем вона змиває пережите,
Стирає з пам'яті усе твоє розбите.
Весняне сонце наче, сушить сльози.
Це незбагненні в душі метаморфози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2022
Життя мандрує безупинно,
Колаж подій лишаючи як слід.
Емоцій гамма - так красиво,
Хоча від деяких кидає в піт.
Ось тут дитинство та весна.
Там - юність, мрії і кохання.
Є і світлина, на якій зима:
Сум, біль та розчарування.
Колаж рясніє різнобарв'ям.
Бувало всяке, спогадів багато
І попри сум, життя - це свято
Посеред всесвіту з планет.
Цінуй цей подарований букет,
Що пахне розами і полином.
А щоб колаж був яскравішим
Розмішуй гіркоту з добром.
Плекай любов - вона спасає.
Не бійся йти. Повір: зможеш.
Живи. Живи наперекір усьому,
І немощі усі ти переможеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022
Війна. Війна вбиває зразу двох:
І ворога, і добре серце жертви.
Почуття страшні всі бачить Бог,
Як каяття приймаючи пожертви.
Грішна темінь, імператриця підла,
Вона підступно варить чорну кров,
Порохом з каміння засипає серце.
Надіється, що вб'є святу любов...
Не усміхайся, суко! Ікла заховай.
Не по зубах тобі козацький дух.
Для захисників загиблих - рай:
Смертю змили кров зі своїх рук.
У муках очистили серця від люті...
Війна - вона вбиває зразу двох.
Дай сили, Боже, не закам'яніти.
За ненависть прости нас Бог.
І за прокльони вибач матерів,
Котрі дітей загиблих хоронили.
Тим, хто оплакував своїх синів
Зціли серця, утіш їх, і дай сили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956053
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022
Життя...А життя б'є ключем
Із глибини з таємним даром.
Є джерело, ми з якого п'ємо
І невпиваємось його нектаром.
Не приторний, не заважкий -
Тим солодом не переборщити.
І аромат його тонкий, п'янкий.
Без нього тьмяно, прісно жити.
Це світло темних лабіринтів,
Вночі фонар у павутині вулиць.
Це найсильніший звук мелодій,
Від чого сплячі всі проснулись.
Тече вона, живильна благодать
На тріщинах вирощуючи квіти.
Бува знесилена впаде душа,
Краплину ж випий - будеш жити.
І сльози висушить без болю,
В плед ніжності закутає вгрозу,
Вона не зрадить, будучи з тобою.
Ну що, впізнав про кого я кажу?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2022
Яке ж воно наївне і кумедне...
Сміялася б, коли було б це смішно:
Його образять, а воно ж уперте -
З теплом. Двері відчиня поспішно.
Та скільки ж ніжності у ньому...
Здавалося б, воно не вміє злитись.
Набачилось - не побажаю я нікому:
Було, що залишалось лиш молитись.
Рідне і раниме, серденько дитяче.
З дорослим, може, й легше жити -
Зачинеться, ні перед ким не плаче.
Але прошу: не припиняй любити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2022
Пропускала Доля Душу в лабіринт,
Люстерко простягнула і сказала:
"Без гриму обличчя ти запам'ятай,
Бо це дороговказ. Іди тепер шукай."
Й дитя ступило в невідомість.
Скрізь новизна, чиїсь думки.
За поворотом щось лунає,
Прислухалась - свідомість.
І крок вперед. Хтось заважає -
Чужі думки до неї причепились.
Хапа праворуч. Зліва приповзли.
Гудуть як рій зелених мух...
Згубивсь орієнтир. Куди ж далі іти?
Присіла. Що ж Доля говорила?
Потрібно щось згадати особисте,
Те, що моє, що глибоко лежить.
Істинну себе... Рій більше не звучить.
Туман розвіявся як дим. Світає.
І чітко все, шлях як на долоні.
Куди й для чого - Душа знає,
Але вже посивілі в неї скроні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2022
Досить! Я скидаю пута
І розриваю всі кайдани.
Набридло гнутися додолу,
Перетерпіла свої рани.
Обличчя піднімаю вгору,
Волосся забера з очей:
Яке ж красиве небо!
Повітря повно для грудей.
І крок вперед по чорнозему,
Торкаюсь золота-колосся:
Я вільна дівчина Вкраїна!
Докучі заплету волосся.
Вплітаю ніжно в коси силу,
Маки, волошки сині з поля.
Поставу виправлю красиву:
В моїх руках моя є доля!
І через степ, поля, до моря,
Через ліси зелені у Карпати.
З дітей своїх знімає пута
Нескорена країна-мати...
Потрощені брехні кайдани
Розбиті...згарища орди.
Красуня Діва - навіжена:
- Попереджала ж, не чіпай,
Бо буде ніч шалена )).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2022
Як можна знищити любов,
Так щоб забути і не відчувати?
Сумує серце і холодне кров...
Чим рани на душі залікувати?
Коли солодкі спогади - це все,
Єдине, що залишилось у спадок,
А день - як рік: не йде, повзе,
Як бути, коли такий випадок?
Воскресле серце відповість,
Що є одна велика таємниця:
Любов - не випадковий гість,
А дар для того, щоб зцілиться.
Її не треба нищити, вбивати.
І попри довгі тижні самоти
Не борони тепло це відчувати
Й душа слабка почне рости.
Печаль преобразиться в спокій,
Сльози - у цілюще джерело,
А далі у любові тій глибокій
Знайдеш незвідане добро.
Їй просто треба в серці прорости
І диво: стане як цілюща сила -
Любов сама загоїть рани всі...
Не знищуй аби щастя воскресила!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2022
Та не ятри себе за помилки.
Вернувши час, зробили би те саме,
Бо саме той би відчувався б біль,
І ті ж думки, і все було б відтіль.
А просто вчитись, винести урок.
Мудрішим стане другий крок.
Не докоряй ні серцю, ні душі,
Боліло ж їм. Й були вони малі.
Зробив не так. Не те сказала -
Як вміли, так жили. Та ти це ти!
Це так пекло і саме так гадалося.
Повір, по-іншому ніяк не сталося б.
Не муч себе. Ти тоді - як і нині:
Любимі очі. Любимі, а не винні!
Дивлюсь у них і бачу в них тебе,
Твоя душа там. Тож не картай себе.
У глибині твоїх очей твоє життя,
Твої думки і все що відчувалось.
Люблю тебе! Моє ти чортеня.)))
Я поруч, що б коли не сталось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2022
А я залишу в пам'яті цю нашу ніжність,
Поглядів тепло, очей бездонний океан.
Я збережу історій наших дивовижність.
Бальзамом стане це від моїх ран.
Я відчуття сховаю в серці чим поглибше.
Війни кривавої рука його там не дістане.
Я збережу в душі - ніщо світла не знище.
Сховаю в пам'яті. Любов ніколи не зів'яне.
І ось гримить, гуде, летить. Нас розєднали,
Та ти назавжди у душі, щоб там не казали.
Я збережу тепло, історій наших таємниці.
Не плач. Для двох закоханих нема в'язниці.
А я залишу в пам'яті цю нашу ніжність.
В холодну ніч вона єдина, хто мене зігріє.
Любові справжньої це сила і трагічність:
Її катують, а вона крізь біль жевріє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2022
Дощ зливний. Гроза.
Ламає буйний вітер віття.
Та на душі у мене тиша,
Бо в ній є ти - я спокійніша.
Сирени звук. Війна.
Навколо біль, тривога,
Та на душі у мене тиша,
Бо в ній є ти і я сильніша.
Хто-зна що буде далі.
Тебе невзмозі обійняти,
Та спогади в моїй душі,
Хоч буде що згадати.
Холод навколо. Зима.
Але душа не замерзає,
Бо в ній і досі живеш ти.
Любові сяйво зігріває.
Буває мрій не досягнути.
Можемо ми втратити усе,
Та неможливо вбити
Те світло, що душа несе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2022
Коли переможемо, що буде далі?
Так, роздадуть нагороди й медалі,
Сльози від щастя, салюти й початок.
Відбудови період, нового зачаток.
Далі ми, українці, вже не ті що раніше,
У нас мати дитину після болю колише,
Її серце з любов'ю, колискова лунає,
Але рани на тілі - вона все пам'ятає.
Далі ми не забудемо ворогів- ватників,
Усмішки підлі добродіїв- зрадників,
Усіх, хто в тилу на біді наживався,
Кожного, хто за мільйони ховався.
І герої країни, наші із пекла солдати,
Для них не кінець, будуть ще воювати.
За повну свободу від "сірих щурів",
За рідне у всьому. За мову і поготів.
Аби солов'їна й на сході лунала,
Аби Україна від своїх не кульгала.
Коли переможемо, що буде далі?
Люд простий буде далі давати медалі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2022
Щоб виплакать біль - треба сила,
(Сміятись крізь сльози легше.)
Не так аби тільки солону зронила,
Взахлип, щоб серце до дна зворушила.
Щоб давнє, важке і болюче підняти,
Щоб рани старі розколупати.
Для того аби лід міцний розтопити,
Для того аби сльозами все змити.
Легше сміятись, ховаючи сльози -
Так тихо, спокійно. Та плаче душа!
Щоб солод пізнати - спробуй но сіль,
Щоб скинуть тягар тре побачити біль.
Щоб виплакать - треба мужність,
Бо ж душу свою зовсім оголити...
Сміятись крізь сльози - легше,
Та важче із болем, з ношою жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949321
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022
Дитинства світлого пора квітує,
Весняним цвітом ллється аромат,
Надії, мрії безтурботний час дарує,
Звучать казково мелодії сонат...
Але ввірвались звуки канонади
Дощами чорними на землю України,
І цьогоріч не всі побачили тюльпани:
Побиті градом квіти для дитини.
Помилуй Боже, втратити дитинство.
Війна краде в дітей солодку мить.
Оборони їх, прошу Боже, від сумного,
Трагічна опера нехай ніколи не звучить.
Благослови ці оченята! Молю як мати,
Захисти! І свічка в храмі миготить...
Дитинства світлого пора така недовга,
Коли його крадуть - душа болить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2022
Чим для вас є мова ворогів?
Коли звучить, то не болить?
За вбитих серце не щемить,
Як чуєш мову їхніх вбивць?
Чому ж ви не зречетесь болі?
Згвалтовані дівчатка сивочолі
Здригаються від слова: "Стой!"
Скалічені життя мільйонів
Після: " За мир! Давай у бой!"
І хто тремтячи у підвал ховався
Чекав почути нашу солов'їну,
А на російську озиватися боявся,
Бо по-чужому - то є не за Україну.
Коли ворожа мова стане вам чужою?
Невже замало вмилися журбою?
Та скільки треба крові ще пролити?
Невже замало плачуть осиротілі діти?
Авжеш: мова, скажите, тут ні до чого...
Вона - зв'язок від прадіда і до малого
Рідна мова - це свідок, що народ існує.
Хто українську береже - той націю цінує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2022
Росіє, що ж ти наробила?
Ти націю свою зганьбила.
Тепер вже на тобі тавро
"Мать сумашедшая,
Народу все равно."
Від України й до Канади
Усім синам накаже мати:
Бог борони, тобі, синочку,
За жінку брать Росії дочку!
Цуратись будуть росіянів
І зневажати, як баранів.
"І то барани розумніші!" -
Сміються українські діти.
Росіє, що ж ти наробила?
Поглянь кого ти породила:
Убивць, катів, гвалтівників,
Сволоту, бездарів, скотів...
І це не наклеп, і не "слухі",
А твої залиті кров'ю руки,
Це є тобою бита Україна...
Росія вже клеймована країна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2022
Є речі, що не під силу нам змінити,
І є життя, яке потрібно пережити.
Не все у нас в руках - так буває,
Та є у тебе ти - той, хто подолає.
Життя дорога не проста, терниста.
Мудрість, данна через біль - намисто.
Та скарбом є любов крізь сльози.
Хто збереже багатство - переможе.
Та головне у битві не зрадити себе,
Не втратить б душу, що життя дає.
Є речі, що не під силу нам змінити,
Та є у тебе ти - той з ким треба жити.
Любиться - люби, якщо душа бажає,
А боляче, то плач. Нехай вона ридає!
Мудрішим робить біль. Не стій, живи.
Потрібна сила аби щастя віднайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2022
Я не Господь аби судити,
Але болить за Україну...
А що тій мамі говорити
Про її вбитую дитину?
Клясти не можна, та пече,
Душа ридає. Кров тече.
То ж я у Господа прошу:
Суд справедливості подай
За кожну проляту сльозу!
Я не Господь аби судити,
І не святіший за "русина".
У Твої руки віддаю їх -
Суду просить Україна!
По справедливості воздай,
За кожну краплю крові...
Прошу, Господь, не зволікай!
Багато вбитих, вже доволі.
Отче, заступися. Прошу, прости!
Дай у серцях любов знайти...
Хто я такий щоб ворога судити?
Але болить коли вмирають діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2022
Твій "Мир", Росіє, приніс сльози,
Розбиті долі, знищені міста.
Твій "Мир", Росіє - це безумство.
Тобі як хворій я пишу листа:
Скажи, де глузд здоровий у війні?
Як вбивства можна називати миром?
Ви - хвора нація, де більшість з вас сліпі,
Залякані, зомбовані нацистом-командиром.
Не бачите ви правди - схована від вас.
Вам брешуть: не рятують, а вбивають нас.
І ваших хлопців-вояків, тисячі вже вбиті.
Прозрійте, росіяни! Ваші гинуть діти!
Та що вам діти? Ви не вмієте любити,
Без матюка не знаєте як з ними говорити.
Народ пропащий, що на дно спустився,
А втім - на дні російський люд родився.
Безхатьки ж бо. Історію чужу ви вкрали.
Роками на брехні Москву так будували.
І землі забирали у народів: мир на крові.
Не велич це, а хвора нація. Глухі сліпці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2022
Сину, любий, вирушаєш ти в далеку дорогу, у пошуках кращої долі, за горизонт величних Карпат, у край, де сонце заходить раніше, ніж на нашій рідній Україні. Нехай обереже тебе Господь від провалля на твоєму шляху і допоможе тобі здобути те, чого ти прагнеш.
Але ступивши на чужу землю, не забудь, якої ти крові. Пам’ятай, сину, хто твої батько і мати, нащадок якого ти народу. У твоїх венах тече сила свободи, незламний дух нескореності перед ворогом. Сила, що допомагала вистояти, тому, хто впав - підвестись, а втомленому - дійти до кінця. У тобі сила українця. Згадай про це, якщо оповиють тебе там чорні хмари негараздів. Пам’ятай, що твої прадіди ставали на коліна лише в молитві перед Всевишній. То ж і ти не піддавайся.
Не дозволь нікому знищити в собі велич нації. І гляди, не посором її. Адже на тебе дивитимуться не тільки просто, як на людину, а кожний вбачатиме у твоєму обличчі представника нашої рідної, сину, держави.
Знайдуться й ті, хто буде розфарбовувати Україну темним кольором, з брудним відтінком. Та ти,сину, не соромся своєї нації. І не варто щось доводити, сперечаючись. Адже не прошедшому битий шлях, з усіма його проваллями і болотами, неможливо зрозуміти складності дороги, на якій збиваються до крові не лише коліна, але й душі плачуть кривавими сльозами. Не легка історія України…
Сину, таким “художникам” у відповідь покажи той неповторний скарб нації, який українець отримує з молоком матері – вічно живу любов. Покажи, як наший народ безкорисливо здатний допомогти нужденному, виручити з біди і підтримати. Наскільки багата душа українців на щирі слова і доброзичливість. Наскільки терплячі і всепрощаючі серця українських матерів. Наскільки сильні та витривалі натруджені батьківські руки. Наскільки гостинні українські домівки. І наскільки краси та таланту навколо. Колорит і різнобарв’я української духовності й мистецтва – вони неповторні. А яка велич згуртованості! Є чим пишатися.
Гордись, сину, що ти українець, куди б не занесла тебе доля. І де б ти не був, завжди залишайся українцем. Бо в крові нашої нації є безцінний ген – невичерпна та сильна енергія життя, наповнена любов’ю.
І повертайся, сину, додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940980
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2022
А сум ніяк нікуди не подіти,
Він плентається все за мною.
Не болить. Весна. Пахнуть квіти.
Але не розпрощатися з журбою.
До тебе завжди тягнеться душа,
Немов дитина, вона хоче дива.
Любов жива, але моя тобі - чужа.
І стукає печаль, яку я не просила.
Ну що ж, заходь. Поп'ємо чай.
Подивимося спогади обоє.
Я не востаннє їй скажу прощай.
Пов'язані: ми подруги з тобою.
І тиша дім мій довго наповняє:
Моє ім'я твої уста не вимовляють.
Любов і смуток поруч - так буває.
Не знають суму ті, що не кохають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2022
У долоні твої свої мрії вкладаю,
Наше майбутнє тобі віддаю.
Сам обереш чи разом нам до раю
Як серце захоче - те я і прийму.
Не хочу насильно, або через хитрість.
Не хочу аби без душі ти любив.
Для серця свого збережи вірність.
Не хочу щоб мрії з-за мене убив.
Я прийму як данність долю мою,
І осінь з дощем - дощі я люблю.
Одиноким захочеш побути - прийму.
Тепло ж моє в серці - весну я знайду.
Не хочу насильно, або через хитрість.
Не хочу аби без душі ти любив.
Не хочу щоб радість свою загубив.
Я хочу щоб ти був щасливим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2022
Коли через вогонь золото пройде,
То іскрами його вже не спалити.
Так само й душу нашу закаляє те,
Що сотню раз спочатку буде бити.
На перший спотикнеться й упаде,
За другим - гнів, образа, сльози.
Через пів сотні обернеться й нападе,
Далі зрозуміє: байдужість допоможе.
Але згорять мости, яких не відновити.
Не пити із криниць, якщо їх забруднити.
Ні оправдань, а ні пояснень вже не пролунає.
А лише тиша безконечна, що всіх порозділяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2022
А знаєш, відболіло. Не загоїлося ще,
Та далі можу йти. Кров вже не тече.
І серце не закрилось, його не заченити
Хоче вірити воно. Продовжує любити.
Бо має душа те, що нічим не вбити.
Гадав вона тепер заплаче і закам'яніє?
Та ні. Переболіло, і далі як диття радіє.
Заплітає у волосся ніжні квіти і весну
І у дощах осінніх бачить диво та красу.
А все тому, що має цінність неземну.
Любов. Здолати неможливо, щоби не робив.
Поб'єш - переболить. Горить, якби не гасив!
Вона в душі... і не прив'язана до когось.
Ти не приймаєш (буває так від чогось)...
Світитиме для інших, з пам'яттю про тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2022
Піднявшись з мокрої землі,
Вона зітерла кров із рани,
Стоять бо з-заду діточки малі.
Ніхто їм не замінить мами.
Шматки розбитого зібрала серця
І знов його любов'ю воскресила,
Бо в глибині душа тендітна
Це світло зберегти просила.
І одяг вона випрала від бруду.
Він зап'ятнивсь від пересудів.
Ішла, усмішку щиро дарувала:
"Бо так Господь велів." - казала.
Та й не могла по-іншому, невміла.
Вона ж бо дійсно всіх любила.
Але по-серед натовпу була сама.
Хоча тягнула руки, та дарма...
І знову вкотре зашиває рани,
І вже не хочеться сміятись,
Та в глибині душа все та ж,
Просить із землі піднятись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2022
А свобода ж буває різною. Можна звільнитись від когось, від чогось. Стати вільною від чужих думок чи пересудів. Та найвищий рівень свободи - звільнити себе від своїх же кайданів. Від всього того чим ми самі собі зв'язуємо руки: наші страхи, комплекси, незагоєні рани на душі - це найсильніші пута.
Лише наважившись відкрити свої слабкості ти зможеш скинути маски, що вросли у тіло і тиснуть, тиснуть, тиснуть. Лише не побоявшись визнати свої помилки, не залежно зроблені по необізнаності, чи від дурості, ти дозволяєш жити справжній собі. Тій, що може бути не ідеальною, але справжньою. Цим ти визнаєш право любити себе, якою б не була: ранима, чуттєва, емоційна чи в чомусь необізнана і робляча помилки - ти знаєш яка насправді. Ти знаєш як ти можеш любити, як ти інколи плачеш і що у тебе насправді серце не кам'яне, але живемо ми так як вміємо.
І звільнившись від страху на помилку, ти даруєш собі свободу від комплексів і від усіх можливих маніпуляцій та брехні, що тягнуться за спробою приховати свій промах. Слова "я помилилась", "зробила дурницю" - це міст над прірвою від полону себе до свободи.
Навчись любити себе зі своїми помилками і ти здобудеш волю жити за власним вибором. Але будь готова до того, що не всі помилки виправляються. Щось доведеться назавжди залишити в минулому як досвід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938186
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2022
В людині так важлива доброта,
Щирі очі і її душевна теплота.
Але для кого так? Лише для тих,
Хто хоче сам, й це все цінує.
Звеличують людину за любов,
Таку що зігріває змерзлу кров.
Та тільки хто? Лишень ось ті,
Хто хоче сам, й це все цінує.
Шукають тих, у кого мир панує,
Де спокій рвані рани всі лікує.
Та тільки хто? Лишень всі ті,
Хто хоче сам й це все цінує!
Важливим є уміння досягати;
З хваткою акули шмат урвати.
Але для кого це важливо? Тим,
Кому вкусити - не жахливо...
Важливим є для кожного своє.
І краще що, можна сперечатись,
Та тільки аксіомою стає:
Подати можна те, що у нас є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2022
Спасибі, що допоміг життя змінити.
Хоча й без тебе далі буду жити,
Але із серцем, що навчилося любити.
Іду вперед, частинку залишаючи душі.
Прости, якщо ввірвалась в твою долю,
Та не моя бо на це воля; я не просила.
Літать хотіла - даний ти мені як крила.
Та не судилося щоб їх я поносила.
Лише на мить, аби навчитися летіти.
І досягла небес - навчилася любити.
Спасибі, що допоміг життя змінити...
Іду вперед, частинку залишаючи душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2021
Не хватило мені сили, вибач.
Слабкою стала втомлена душа.
Забракло може й знань. Прости
За холодні ночі і спалені мости.
По склу до крові босоніж - боліло.
Рубці грубішим роблять ніжне тіло.
І в серці все до попелу зотліло.
А може не по-справжньому любило?
Шлях не малий ми разом протоптали,
Та за безсилля вибачай. За нелюбов прости.
Як вміли, так кохали. Любили як могли.
Прости... Не можу більше слів знайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2021
Сніг лягає ніжно на поверхню сіру.
Своєю чистотою закриває все брудне.
І люди є такі, що люблять зиму,
Вбачаючи у ній не лиш тяжке одне.
Ті люди щиро раді снігу й білизні,
Ховаючи в кишені змерзлі руки.
Вони хороше бачать, вдячні доброті,
Знаючи що з білим поруч чорні смуги.
Вони кохають без докорів за неідеальне,
Бо душу знають і себе, й життя реальне.
Бо знають що під білим снігом сіре.
А сіре - це пакосних дощів, осінніх діло.
І темне часто - це від болю рани.
Під небом де безгрішний хто?
Сніг ніжно падає на землю сіру
Щоб навесні все в барвах розцвіло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2021
На різні сторони вели стежки
І долі рвались на частини,
Навколо шум, ділилися думки
Й багровим стало полотно картини.
Там крапля крові вже засохша;
Слабеньке ехо дзвону сабель.
А тут до дір від сліз промокша
Листівка-клапоть із ГУЛАГу.
А онде вицвівша частина,
Як атеїст за віру гонить сина.
А тут бандера й брат його совєт.
Багровий весь історії портрет.
Нарешті біле, не пожовкле полотно.
І то червоним вже забрискане воно.
За віру, націю, свободу, за...
Невже і за здоров'я крові хтось наллє?
На різні сторони ведуть стежки,
І сотня поглядів, і тисяча думок
Єдине спільне - людяність.
Вірний вибір де, куди робити крок?
Одних без роздумів страхи женуть,
А інші в сторону за грішми йдуть.
Є ті, хто навмання, аби не зачіпали.
Розпорошились. Щоб не заблукали!
І лиш маля, нездатне ще ходити,
На роздоріжжі дивиться у небо.
Йому б всі поруч, й щоб любити.
Навіщо розділятись треба?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2021
А серцю не прикажеш,
Не зачинеш його на замок.
Сотню "ні" йому скажеш,
А воно із любов'ю ще крок.
Надія пропаде, розстане.
Ти сприймеш усе як є,
Тільки серце, доки не стане,
Світитись любов'ю буде.
І в сірому дні листопада
Ти розгледиш прекрасне.
Тепло із душі не пропаде,
Хоча удвох - вже вчорашнє.
Нелогічно світле, глибоке
Відчуття те у грудях живе.
Твій шлях уже одинокий,
А воно всеодно наповняє тебе.
І весни твої чарівні, квітучі,
Хоча вдощ накриває туга.
І є друзі твої небайдужі,
А пазла того таки не вистача.
Наче рідного щось, свого,
Того теплого, що в унісон.
Серце й досі любить його,
Але поруч дає тільки сон.
Те що справжнє - живе.
Без умови гріє у грудях.
Від байдужості нас береже,
Усміхаючись мовчки налюдях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2021
Що ми цінуємо в людях? Хтось щирість, працьовитість, інший смиреність або цілеспрямованість. Кому що важливо. Для когось в пріоритеті високий соціальний статус людини або її високий матеріальний дохід. І байдуже, якщо ця особистість - егоцентрик з голови до п'ят. Багато хто блазнює перед такими "вигідними" людьми, мовчки ковтаючи образи, осуд і злість. І все через цінності. У кожного вони свої.
Я ж ціную в людях людяність. І мені байдуже наскільки це "вигідна" людина. Не ту напоказ виставлену людяність, коли у благодійності сиплять золотом. А ту величність душі, коли до найзлиденнішого ставляться так само, як і до вельможі - з повагою. Не ту притворну людяність, коли гучно обдаровують рідних доброзичливими побажаннями і компліментами. А ту щирість і доброту, коли не відвертаються від забруднившого своє життя гріхом.
Людяність - це коли зважають на інтереси, потреби і немочі інших. І не характер, а ні темперамент тут не мають значення. Людина може бути високоемоційним холериком, розсердитись, вилляти шквал своїх емоцій, але далі проявить людяність, зрозуміє. Я б сказала, що синонімом людяності є вміння розуміти людей. Та це неможливо без однієї маленької деталі, без самокритики. Як може ні разу не хворіючий зрозуміти хворого? Але часто і перехворівші стають черствими до немощів інших. Бо такі через біль зачиняють своє серце, закидають собі на плечі вантаж гордості, самозвеличування, надмірної самодостатності і страх довіритись та страх відкритись. Вони несуть тягар через усе своє оточення, зігнувшись від втоми додолу, не бачачи навколо обличь, бо не сила випростатись. Його хилить до низу, але він навіть не усвідомлює що це через власну ношу. Аж доки не зупиниться і не огляне себе.
Без самокритики людяність штучна. Як пластикові овочі в декорі. Не наїсишся і нікого не накормиш. Й часто буває неможливо отримати від інших людяності, якщо занижена самооцінка. Правильніше буде сказати, що із заниженою самооцінкою тяжко натрапити на тих, хто людяний. Парадокс, але факт. Якщо ти обезцінюєш свої інтереси, зневажаєш на свої почуття і потреби, якщо у тобі замало сміливості говорити про дисконфорт, то ти стаєш легкою мішенню для егоцентрика. Він з задоволенням танцюватиме на твоїх кістках, а ти лежатимеш, тихенько обурюючись.
Для людяності потрібна самокритика. А щоб отримати людяних людей потрібно, перш за все, навчитись цінувати себе. І не тільки цінувати, але й не осуджувати. Бо як можна не осудити іншого, якщо ти постійно сам себе осуджуєш за всі помилки? Самокритика це не те саме, що осуд. Осуд не містить в собі любові, тоді як самокритика з розумінням вказує на помилки.
То ж, коли моя дитина запитає: "Мамо, як правильно обирати собі людей?", відповім: "Я ціную людяність. Це настільки коштовний скарб, що робить людину великою. Та орієнтуватись потрібно на себе. Перш за все, навчись любити себе аби бачити у собі все добре і зле, сприймаючи з розумінням. Аби бачити що болить і що радує, і через що спотикаєшся. Навчись любити. Бо людей не обирають. Люди - не іграшки, це живі душі, що приходять у наше життя. Кожний зі своїми ранами і талантами. Обирати потрібно їхнє ставлення до тебе. Людське ставлення. А самих людей треба розуміти. І не заморожуй свою любов до любимих, навіть якщо вона невзаємна, навіть якщо у вас різні цінності і ви по різні боки барикад. Не заморожуй, аби це не стало тягарем на твоїх плечах, що відверне твій погляд з людських душ на стопи твоїх стомлених ніг.".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927494
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2021
А людям всім потрібна доброта:
Малим, старим, веселим, одиноким.
І особливо тим, хто інших обража,
Бездушним, злим, жорстоким.
Хто проганяє геть, спалює мости
Їм боляче, ще рани кровоточать -
В житті їм не додали доброти.
Любові хочуть, але не попросять.
Стирають сльози і маскують шрами,
Лиш за поріг, і біль свою ховають,
А повернувшись зашивають рани
І одиноким вовком завивають.
Шукають слова теплого усі,
А через слабкість відганяють.
Та щастя родиться в душі -
В своїй. Невже про це не знають?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2021
Що є сильнішим за тепло душі,
Коли словами тихо зігрівають?
І поцікавляться: "Чому очі сумні?"
А як заплачеш - просто обіймають.
Що є сильнішим за турботу,
Коли для тебе роблять чай?
І пледом змерзлого укривши
Промовлять: "Ти відпочивай."
Що є сильнішим за відвертість,
Коли розповідають сокровенне?
Глибини серця відкривають
Й ти розумієш - довіряють.
Що є сильнішим за звучання Ми,
Коли ти знаєш що важливий?
Що може краще про любов розповісти
Коли й без слів ти відчуваєш що любимий?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2021
А рідний край назавжди в серці.
Звучить він радістю дитинства
І пахне різнотрав'ям лугу,
Землею, на якій ти народився.
Навічно в спогадах прекрасне,
Та сила, що давала крила,
Чарівний простір краєвидів,
Де співало серце і душа раділа.
Там хліб з печі й бабусина усмішка
І галас дітлахів - команда наша,
Кохання перше, ну і суму трішки.
Там б'є ключем життя, повна чаша.
Рідний край - навіки рідний,
Куди б нас не занесла доля
Із нього перший крок невпевнений
І перший гідний.
Це перша капля твого моря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912660
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2021
Мама і тато - початок життя
Захист дитині, від бід укриття.
Серцю дитини добре у хаті,
Де батько як стеля, а стіни це мати.
Малеча раділа, що має цей дім.
Та доля сказала: "Не довго у нім."
Буря безжально стелю зламала.
Вона бездиханно додолу упала.
Диття до стіни притулилось спиною:
"Мамо, сховаюся я за тобою."
Але захиталась не мудра стіна,
І на руїнах диття вироста...
Зберу я уламки до купи усі.
Фундамент заллю для нової хати,
Де стінами будуть діти мої,
А я стану дахом для тебе, мати.
І може не схочеш ти сісти за стіл,
Разом зі мною попити чаю.
Буває різняться в людей смаки.
Та за тебе у Бога в молитві благаю:
Мамі здоров'я, Боже, даруй
І стань для неї стіною!
Бо у житті серед бурь
Тяжко самій бути міцною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2021
Не знищиш ти цвіту душі,
Хоча й стали ми наче чужі.
Любов - це моє єство і скарби
Я не хочу втрачать доброти.
Не відмовлюсь я від перлини,
Цю берегтиму у серці дитину:
Безкорисливість, щира любов
Саме вони мою гонять кров.
У холодні, зимові, самотні дні
Лише вони зігрівають одні;
Дарують тепло серця скарби
І знищити їх не під силу тобі.
Бо без них це не я. Мертва тоді.
Завжди весну я нестиму тобі.
Нехай й одиноко ростуть квіти,
Та квітнути краще, ніж кам'яніти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2021
- Тату, а чому тополя
Стоїть одна посеред поля?
- Бо так ніщо не тисне на коріння.
Свободу бережи, немов спасіння.
Не дозволяй нікому і нічим
Душу полонить чи стать ніким.
- Тату, а тут безжальний вітер,
Тополю гне додолу, ламає віття!
- В стрункій, тендітній кроні
Сила, дух незламний, доню.
І ти ніколи не здавайся.
Іди за серцем і не зупиняйся.
- Та часом так бува болить...
- Душа жива - ото ж щемить.
Та справжнє, чисте бережи
Хоча й нелегко це нести.
- А де ж одній узяти сили?
- Любові в Бога ти проси щоднини.
Тієї справжньої, що не від когось,
А з твого серця й променем в життя.
А потім обереш кому її подарувати.
Вітрам тополі в полі не зламати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021
Спасибі Боже, за життя,
Під ангельськими крилами прожите.
І за людей, що в нім були, спасибі.
Спасибі мама й тато, за життя,
Що в спогадах залишиться весною.
Спасибі що ростили з теплотою.
І вам вклоняюся родинно,
Спасибі за підтримку, доброту.
За щирі усмішки спасибі!
А ось і діти - серця мого квіти,
Спасибі за розраду в час негоди.
Ви як веселка для погоди.
Спасибі друзям за підставлене плече,
Вони ж бо знали де і що пече;
Спасибі, що були ви поруч!
Ну а тобі, душі моєї таїна,
Спасибі за безсмертне світло.
Без нього ж краси життя не видно.
Спасибі. Дякую за все!
І вибачайте як когось недолюбила.
Птаха літає, доки не зламає крила.
Але не треба про сумне.
Нехай то будуть нам уроки.
І у майбутнє, як маля, нові роблю я кроки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2021
Воно таке ніжне, тендітне,
Так легко раниме і рідне.
Так тихо заплаче у грудях,
А на обличчі усмішка при людях.
Так, воно сильне, терпляче,
Мовчки нестиме біль і печаль.
Закохане серце таке дивовижне,
Та дуже чутливе, занадто, нажаль.
Воно - це цілющий потік чистоти,
Джерело невичерпне натхнення.
Любов це творець у душі доброти
Любов це могутня сила прощення.
Любляче серце - Божий дарунок
Найкраще, що можна відчути.
Закохане серце - фортуни цілунок
Отримавши дар, бережіть його люди.
Тільки з любов'ю врадість дорога
І в спеку не тяжко, і тішать дощі.
Любов - сокровенне таїнство Бога
Це те, що найкращим буває в житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2020
Доросла, але стильно вбрана мати поспішала до школи. Швидко перебираючи ногами по мокрій від дощу алейці, вона час від часу обризкувала свої тонкі, безрозмірні колготки. Ще й ці високі каблуки-шпильки іноді застрягли у м'який грунт між старою плиточкою алеї:
- Та щоб його де. - невдоволено обурилась жінка, але зустрівши свою колишню сусідку, мило усміхнулася - Привіт! - і поправила свій модний піджак.
О! Привіт! - заклопотано відповіла сусідка, мов грибочок ховаючись під парасолькою - У вас теж батьківські збори?
- Та ні. Хочу дещо уточнити сприводу Останнього дзвінка. Випускний же клас! - гордо промовила мати, збрехавши.
- Зрозуміло. Нам до цих клопотів ще далеко. Ще вчитись і вчитись. Ой, вибач! - перепросила сусідка, ненароком своїми кросівками ступивши у калюжу і забризкавши цим і так вже мокрі туфлі співбесідниці.
- Та нічого. Це натуральна шкіра. Витримають.
А просебе подумала: "Незграбна."
- Бувай! Мені сюди, на перший поверх. Ось клас. Зразу перші двері. - попрощалась сусідка, складаючи парасольку і стираючи зі своїх джинсів бризки болота.
- Щасливо! - мило усміхнулась мати старшокласниці, додавши подумки - вбралася б пристойніше. Батьківські збори як не як.
Зайшовши до класу, мати побачила свою мовчазну дочку, заплакану її однокласницю і зосереджену класного керівника, що тримала у руках розбитий мобільний. Всі інші учні вже розійшлись по домівках. Жінка з ходу напалась на свою дитину:
- Ну що, догралась?! Доброго дня! - кивнула вона викладачу.
- Доброго...
- Будеш сама відкупляти дитині мобільний. Де хочеш гроші бери! Хоч і свій телефон їй віддай. - продовжувала мати вичитувати свою доньку.
- Не потрібний мені її телефон - промовила заплакана однокласниця. Мені мій, але цілий треба.
- Ми вирішимо цю проблему. - відповіла мати винуватиці, трохи вгамувавши злість.
- Проблема ще й в тому як саме розбився цей телефон. - втрутилась викладач - Ваша донька зумисне жбурнула його об підлогу, з усієї сили. Вихопила з Таніних рук, ось так, і кинула. - показала вчитель - Я сама все бачила.
- Вона мене просто збісила. - озвалась нарешті донька жінки - Я її просила аби вона припинила мене дражнити. А вона все підсміювалась і підсміювалась. Стоїть, переписується по мобільному і мене обзиває! - виправдовувалася дівчина.
- Я не обзивалась. - стала заперечувати постраждала - Я правду сказала...І якби там що, ти не мала ніякого права навмисно розбивати мій телефон. Це моя власна річ.
- Я ненавмисно. Ти мені допекла. - спокійно промовила винуватиця, непорушно стоячи біля дошки, навхрест заклавши руку за руку.
- Не відгаркуйся, а краще вибачся! - гримнула мати.
- Не буду.
- Швидко попроси вибачення! - мати взяла у руки розбитий пристрій і стала його розглядати - Новинка. Дорогий?
- Так, мені тато на день Народження подарив. За місяць до того, як його збила машина. Він ще й досі не відновив здоров'я. Всі гроші у нас зараз ідуть йому на реабілітацію. - і потерпіла знову заплакала - То ж відкупляйте мені телефон.
- Не хвилюйся. Все буде добре. - класний керівник почала заспокоювати дівчину.
- Чуєш, що ти накоїла? Не бачити тобі тепер а ні випускного вечора, а ні вечірньої сукні. -- мати знову почала вичитувати дочку.
- Подумаєш...- холодно відповіла дочка. Від тебе хіба дочекаєшся чогось доброго?
- Тобто? - не витримала мати - А цей твій весь модний одяг, всі ці сережки, золоті браслети, гаджети?...Ремонт онде який шикарний ми нещодавно зробили у твоїй кімнаті. Це хто тобі дав? Невже за твої гроші, яких ти ще а ні копійки сама не заробила? Невдячна! Інші діти у секонхенді ходять і батькам грубого слова не скажуть, а ти...
Вибачте за цю сцену - звернулась мати до викладача - Просто нервів вже не вистачає терпіти всі її витівки... Невдячна. Вдома ще поговоримо.
Несподівано донька зірвалася з місця:
- Я невдячна?! Чому ж? Дякую Вам, мамо! - демонстративно додолу вклонилась дівчина - Дякую за все! Дякую за те, що ти ніколи не намагалась мене зрозуміти. Та що там, ти навіть ніколи мене не чула. Тобі байдуже до моїх думок, до моєї точки зору. Головне - що люди скажуть. Ти навіть тоді чужим повірила, коли мене оббрехали, що це я ту полуницю потолочила, на грядці у сусідів. Пам'ятаєш, років вісім назад? А потім виявилось, що це не я. Ти мені ніколи не вірила.
Та й тобі на мої почуття було начхати. Згадай як ти сварилась на мене тоді, коли я в хаті не прибрала. І навіть не спитала чому. Не поцікавилась, що можливо у мене проблеми якісь свої...А я тоді проплакала цілий день, їсти нічого не хотіла, бо Сашко мене покинув. Ти навіть не знаєш цього. Але тобі що. Я ж для тебе просто дитина, наче лялька твоя, що не повинна ні слова проти сказати. Котра має право відчувати і думати тільки те, що ти вважаєш за потрібне. Котра може закохуватись тільки в того, кого ти схвалила. А я, доречі, особистість, яка не є, але особистість!
Дякую Вам, мамо - дівчина знову низько вклонилась - дякую за шмотки, за ремонт. Хоча, всеодно це все для людей аби вони думали що ми супер сім'я. Швидше б закінчити цю школу - і здому. .
Й дівчина вибігла з класу, гримнувши дверима.
- Вибачайте за сцену. - зніяковіло промовила мати викладачеві. І звернулась до доньченої однокласниці - Я, надіюсь, все це не вийде за межі цих стін? Ну...ми ж усі вже дорослі люди. Телефон відкуплю, який скажеш. Навіть кращий.
Ще раз прошу вибачення. До побачення.
Мати спустилась на перший поверх. Її ображена донька стояла надворі, біля самого входу, і не ховаючись, палива цигарку. "От гадина." - прошепотіла жінка.
Та її стурбованість перебив знайомий голос колишньої сусідки, що донісся з привідчинених дверей класного кабінету:
- Вибачайте. Мушу бігти. Мені на зміну у лікарню. Чергую сьогодні.
- Так, так, розумію. - відповів старший голос - Попрошу тільки аби Ви проконтролювали щоб Денис добре підготувався до самостійної роботи з математики. Бо минулий раз слабенько, слабенько. - чітко доносилось з класу через ехо порожніх коридорів.
- Постараємось, якщо вдасться. Ви ж бачите, що мій син більше схильний до гуманітарних наук. - лунав голос сусідки - Аби діти нам лише здорові були! До побачення.
Мати старшокласниці уповільнила ходу, не бажаючи знову зустрітись з колишньою сусідкою. А та швиденько пройшлась коридором і легко, наче пташка, випорхнула в дощ, ховаючись під парасолькою, що навіть не встигла помітити заплакані очі знайомої старшокласниці, яка ногою топтала недопалок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893200
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2020
Для чого нам люди? Не кому потрібні, а для чого? Навіщо ми шукаємо друзів, одружуємось чи народжуємо дітей? Питання здавалося б глибоко філософським, якби не проста відповідь на нього.
У кожного своя власна причина іти на контакт з тими чи іншими людьми. Продовжувати відносини у складних життєвих ситуаціях або створювати нові; зберегти, або залишити в минулому - у кожного свій вибір. Потреби в людях у всіх різні. Так як і їхні бажання.
Я знаю пари, котрі будували сім'ї задля задоволення своїх потреб, таких як: статус у спільноті, народження дітей, відчуття захищеності, турботи, допомоги, а також у можливості мати стабільні інтимні відносини й так далі. І більшість з них називали це коханням. Вони щиро так думали. Менша ж частина усвідомлювала, що у них це без ейфоричних відчуттів, заради конфорту та взаємної вигоди. Вони теж щиро в це вірили. І з числа більшості через декілька років частина людей пізнає, що те кохання, яке вони відчували, кудись зникло. Так буває. І хтось шукає інших. А хтось вирішує продовжити, навчаючись любити безумовно. Якщо звісно ж те безумовне не прийде у серце лише з появою іншої людини. А хтось віддає перевагу самотності. Щасливі ті, хто зразу ж пізнає справжню любов, ще з самого початку, ще від батьків.
Я знаю людей, котрі ставали батьками не тільки з бажання мати дітей, а тому що у них не було права їх не бажати. Або ще гірше - їм це було вигідно.
Я знаю людей, котрі мають багато друзів. І знаю тих, хто не вірить у дружбу.
Є люди, що навколо себе збирають натовп. Хоча не всі з таких по-справжньому щирі. А є ті, хто відчиняє свої двері одиницям. А разом з дверима і своє серце.
Для кожного люди потрібні з різних причин, аби задовольняти свої потреби. Та добре тому, в кого найбільша потреба - це щоб його людина була щасливою.
І я вдячна Богу, що в мене є таке бажання. ))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892992
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2020
Усамітнення це не самотність
А лазарет для стомлених душ;
Це не очі, які переповнює гордість
І сльози образ, розтираючи туш.
Це вибір любити, не вимагаючи,
Наповнити серце п'янким відчуттям,
Вдихнути весь всесвіт прекрасного
І відчути життя, де ти не сам:
Там спокій, як сонця світанок,
Як ніжне тепло, не займане вітром.
Там повно бажань, що дарує ранок.
Любов там твоя, наповнена світлом.
Там повно тебе, де не губишся в комусь
Де просто даруєш, а хочеш - мовчиш.
Там гояться рани на серці чийомусь,
Там добре все видно, мов зверху стоїш.
І бачиш навколо, і чітко все чути
Хто близько, хто поряд, і хто у тобі.
Зануришся в серця глибини -
І зрозумієш варто вертатись, чи ні.
Коли наодинці ти повний життя
Самому ніколи нудно не буде.
Доля веде у твоє майбуття,
А людей обираєш сам собі всюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2020
Доріг пустинних перехрестя
Без вказівок ведуть кудись шляхи
І тільки крик воронячий озветься
Кидаючи в незвіданість страхи.
Лише б хоч слово напівтонна,
Підказку крихітну в пітьмі,
Але лиш вітер глухо стогне
На роздоріжжі, де усі самі.
Позаду біль - не повернутись.
Зі сторони бездушні пересуди.
Отож іти вперед. А озирнутись:
Шлях твій, що не знають люди.
Він стоптаний тобою, ти збивав коліна
І тільки серце знає куди йти.
Доріг пустинних перехрестя і людина
Там доля, без душі яку невіднайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020
А ти залишишся у серці ехом
Перекликатимуться спогади мої
І час від часу, наче лезом
Сіктиме пам'ять по душі.
Та усміхатимусь на людях,
Частинку зберігаючи твого тепла.
І промовчу про те, що в грудях
Дощами залята весна.
Немов по кризі босонога -
Тяжка любові справжньої дорога:
Вже обезсилено ледь, ледь бреде,
А всеодно крізь біль цвіте.
І не проситиме взаємності сльозливо.
Ітиме мовчки, поруч і без тебе.
Для неї просто жити - диво
І нагороди іншої не треба.
Вона тобі не скаже а ні слова,
Не буде вимагати теплоти.
Залишишся ти ехом і довкола
Любов, де вже не має пустоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2020
А справжнє - воно не зникає
Не власні над ним ні відстань, ні час;
Ідуть від коханих, бува залишають,
Та не тому, що вже не кохають.
Бува, що життя примушує нас.
Буває що долю не ми обираєм,
Тоді коли вибір вірний один.
Та справжнє - воно всеодно не зникає.
Кохання й насильно сердець не лишає
Навіть якщо ти і борешся з ним.
Те що дається - не нами. Для нас.
Цей скарб є нетлінним довічно,
І буде спасінням, чи стане прокляттям
Тільки тобі обирать особисто.
Та справжнє - воно не зникає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020
Ти у мене є. Сховком від бур
Спокоєм тихим, і ніжністю.
Захистом. Надійний як мур.
Мужній. Сповнений пристрастю.
Затишок в сильних руках,
В серці ранимому сила
І у втомлених, мудрих очах
Любов, що я в Бога просила.
Полонена тобою, ти моєю є волею,
Самим найближчим у світі.
Навіть коли ми розділені долею
Душі наші разом, як на одній орбіті.
Ти у мене є. Тебе я відчуваю -
Більшого скарбу в житті не знайти.
І коли обезсилено ледь шкутильгаю,
То крізь сльози до тебе. Бо ти:
Затишок в сильних руках,
В серці ранимому сила
І у втомлених, мудрих очах
Любов, що я в Бога просила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875695
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020
Нехай надворі й дощ холодний,
Знайду і в каплях я красу.
Сьогодні так,весь день мінорний,
Та й тут я плюс знайду.
В сльозах відвертих знайду я ліки,
У тиші - мудрість, істинну - в душі.
І від життя прийму усі недоліки,
Доки любов живе в мені.
Допоки ти - сонячна моя весна,
Зимою полонена, нездійснена,
І всеодно співатиме душа,
Коханням справжнім воскрешена.
Й нехай дощі - вони безсилі
Якщо судилось двом любити.
Коли, немов, одна душа надвох
І в темноті зі світлом будуть жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2020
Ти у серці назавжди теплом
Ніжністю, здійсненням мрій.
Ти є центром усіх доріг
У заплутаній долі моїй.
Ти як пазл життя відсутній -
Шкереберть, все дарма без тебе.
Ти розквіт моєї душі незабутній
Нікого іншого мені й не треба.
Тільки твої найгарніші очі.
В них єдині мені б зазирати,
Але безсилі ми проти ночі.
На світанку не нам обирати.
Не для нас дароване сонце.
Ми зірки на різних краях неба.
Дві душі найрідніші навіки,
Та світити для інших нам треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2020
Вибач за вбиті надії
Я б тобі нахилила небо,
Та у мене зв'язані руки
Вибач...забуть...не треба.
Вибач за втомлене серце
Я б до тебе, повір, прилетіла.
Як я хочу тебе обійняти,
Але в мене поламані крила.
Давай же у вись... лети!
Час суворий, чекати не буде.
Доки ще не стемніло, іди!
А мене тобі краще забути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2020
А весною заплакало небо
Вмилась сльозами земля
Дощ холодний, не тепло,
І як туш розповзлася рілля.
Все обличчя забруднене, чорне
Розтираєш у спробі зітерти,
Хочеш щоб дощ припинився,
Але котяться сльози уперті.
Й вітер цвіт обтрусив вишневий
Оголив він знедолену душу.
Любить, мріє вона про сонце,
Та забути про нього мушу.
Бо весною заплакало небо,
Обтрусили всі мрії як цвіт.
Щоб вродили вишні, так треба
Ось такий цей жорстокий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862395
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2020
А можна прохання останнє?
Пообіцяй мені на прощання
Що подзвониш до мене як заплаче душа,
Будь-ласка... я зберігатиму номер.
Можеш у вихідний, або й серед ночі
Не бійсь розбудити мої сонні очі;
Захочеш, й до ранку гонитимемо біль
Приходь...я поставлю чайник.
І не сумуй. Ти в мене у серці,
Я йду не від тебе, а тільки туди.
Я не спалюю наші мости
Зараз сама заплачу, усе... Прости.
А можеш й забути, якщо так легше
Я. Я пам'ятатиму все, за двох;
Лише подзвони, як не буде до кого
Люблю... Нехай береже тебе Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2020
Не ображайте літніх дідусів
Життя їм й так зігнуло спини
Вони ховали вже батьків
А хтось і плаче на могилі сина.
Не відвертайтесь від дітей
Колись самі були ми ними,
Прощайте необізнаність щодень
Для того ми і старші над малими.
Учіть з любов'ю як любити
Аби самі ми потім не забули,
Не скроплюйте гординею стежки
Аби через роки ми в ній не потонули.
Не ображайтесь на слова
Що прокричать вам через біль,
Хто-зна чи витримали б ми.
Любіть - для цього ми і є людьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2020
Не лягають слова на папір
Вони всі потонули в душі
Замулили їх пройдені дні,
Поволокою тисне все пережите.
Щось надщерблене, інше розбите
Виросло серце, знає, вміє любити,
Та тільки вуста оніміли тепер -
Говорити стала мовчки з тими, хто чує.
Світ рідних душ таки дійсно існує
Погляд на мить і пояснень не треба -
Знає усе, відчуває, приходить до тебе
Мовчки і вчасно...тут зайві слова.
Не лягають вони на папір
Для своїх бережуть їх вуста.
Який сенс кричать для глухих,
Якщо серця, а не вуха не чують?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2019
Мене ти в День Народження вітаєш,
Так тепло, ніжно в сні ти обіймаєш,
Ти завжди поруч тато, - знаю
Твою любов я й досі відчуваю.
Ти завжди поруч: в пам"яті, у серці
Відстань, час не здатні розєднати
Ти там, я тут - в різних світах ми,
Та в снах мене ти будеш обіймати.
Чи рік, чи два - та вже тринадцять,
А ти і досі рідний, незабутий
Найкращим будеш і через двадцять, тато.
Для любові вічність - це не багато.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823155
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2019
Зранку чай ароматний в склянку
Сіро так за вікном. Осінь. Холодно зранку.
Цукру тобі не багато - і досі я пам"ятаю.
Ти б усміхнувся. Таки задоволений - я відчуваю.
А сум твій вечорами мені роздирає душу
Відстань безсила, хоча і жорстока, визнати мушу.
Час не зітре. Все пережите не примусить змиритись
Ми і далі будемо один одному снитись...
І осінній туман буде срібним, не сірим
Золотим стане жовтень, дощ холодний красивим;
Один одному чай не наллємо, та він буде нас зігрівати
Доки в пам"яті кому скільки цукру, доки будемо серця відчувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2019
Спасибі за тепло і затишок душі
За сум в твоїх очах, беззвучні монологи
Судились паралельні нам шляхи
Та всеодно, за тебе дякую я Богу.
Спасибі за слова, що з серця зазвучали,
За ніжність рук, не обіймаючих мене
Так тільки ангел може проганять печалі
Невидимо вкриваючи крильми. І ще
Я дякую тобі за дні, що кращі за роки
Нехай і мить, проте яка глибока!
Нехай щасливою буде твоя дорога -
Прощаючись, я попрошу у Бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2018
А ти любиш життя, попри все, любиш людство. Воно бува ранить, завдає болю, та серце твоє не камяніє. Можливо через те, що достатньо вже наплакалось і стало байдужим - навчилося сприймати людство таким, яким воно є. А може через те, що воно знає любов, теплоту, що поруч є люди, які, наче ангели крильми, закривають твоє серце від печалі. І ти не хочеш інших відчутів, не хочеш носити ниючі образи, а прощаєш, або просто залишаєш та йдеш, направляючи всю свою енергію для тих, хто заслуговує любові.
Зникають на людей палкі образи
В шовковий кокон загорнулось серце
Гнітючий біль не дістає тепер одразу
Не ображається душа як того разу.
Можливо виросла. Чи почала мудріти?
Немов води цілющої, живої напилася:
Ти можеш гніватись, сердитися, тужити
Та без образ, продовжуєш життя любити.
Нехай жорстокі, злі - це їхнє. Вибачаєш.
Обманять - ти намагаєшся їх зрозуміти,
І обгортає спокій, продовжуєш любити.
Хоч сльози серця ті ж - солоні.
Та наче ангел трима твої долоні.
Немов крильми він обгортає душу.
Не ображаєшся. Стало так байдуже
А може просто вже переболіло?
Занадто довго гоїлися рани...
Взавтра знову просинатись рано
І в вир життя по-між людей летіти
Та серце перестало ображатись
Напевне через тих, кого так хочеться любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2018
За вуаллю ніжних слів
Ховають правду, некохаючи,
Тихо плачуть в світі снів,
А наяву сміються граючись.
За вуаллю радості душі
Печаль ховають і співають
Танцюють під холоднії дощі
І змерзлі, серце закривають.
За вуаллю криги і байдужості
Таїться страх, згорають мрії
Життя наперекосяк, вологі вії -
Від щастя ключ сховали під вуаль.
Шкода, шкода, усіх так жаль,
Та мода на вуалі вкорінилась
Ховають що: правду, недовіру, страх?
Напевне біль, що в ранах народилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2018
У кожного в нас є люди
Рідні, чужі, просто знайомі.
Різних історій безліч повсюди
Щасливі, таємні, сумні, відомі.
У кожного в нас є сокровенне
Про когось аж жар по венах,
Когось хтось за руку тримає
А хтось лише в снах обіймає.
У кожного є щось з "затонулого"
До болю забуті, з минулого,
Є люди, що в серці навіки,
Є ті, що ранять, а є наче ліки.
У кожного в нас є люди
Поруч, далеко, навіки, на мить
Знайшовши своїх, любіть
Хто-зна скільки дано нам часу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2018
Затишно, тепло, наче в обіймах,
Немов огортають ангела крила
Спокій, безпека її рук надійних
Рідна. Для тебе вона прилетіла.
Послана небом. Жданна так довго
Пів життя ми до зустрічі йшли
Рідна душа. Моя ти людина, єдина
Серед мільйонів нас ми знайшли.
Немов відзеркалля, дивно, а схожі
Однакова дурість, подібні плюси
Наче близнят бачать нас перехожі
Різні дороги, та зійшлись полюси.
Через роки, а може й століття
Життя. Хто зна як довго ішли
Від суму до радості і через біль
Доки самих себе ми знайшли.
І очі в сльозах. Від щастя плачуть.
Серце в обіймах своєї людини
Тихо. Душі самі все скажуть...
Міцно тримай, доки є ще хвилини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2018
А найбільше багатство - любити
Якщо навіть мовчки й самій.
Любов може зцілити, зігріти
Якщо навіть шматує її буревій.
Любов примушує вижити, жити
Навіть коли спогадом стала
Справжня ж вона не вмирає
На дні серця сховалася, спала.
Від втрати, від болю принишкла
Буває. Життя ж бо суворе до неї,
Та ніщо душу так не втішає
Як любов - кращих ліків не має.
Найбільше багатство - любити
Зберігаючи ніжність, тепло
Будь там що, а з любов'ю жити
Попри все роздаючи добро.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018
В цьому світі платиш за все
І за скривджене серце чиєсь
І за те, що круто тобі повезе
В цьому світі платиш за все
За багатство втрачаєш друзів
Популярність купляєш за волю
І так далі, так цьому подібно...
Та найбільше, як платиш собою
Не здоров'ям, яке віддаєш з любов'ю,
Аби усміхались рідні обличчя завжди
А душу свою коли обливаєш кров'ю
Ради тлінного в жертву серця скарби.
Жертвують люди, втрачаючи душу
Втрачають себе, віддавши самі.
Дай мудрості, Боже, прожити
Аби не продати те, що цінне Тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018
Не відпускай його! Ніколи. Попри все тримай життя, бо воно прекрасне. Воно в заході сонця, в дотику роси до твоїх босих ніг, в каплях літнього дощу, що падає на обличчя; воно усюди: в заливному сміхові дитини, в ніжних руках матері, в твоїх закоханих очах, навіть у сумному погляді одинокого старця. Так, варто жити навіть тоді, коли безжально б’є доля, коли душа плаче від болю, а ноги більше не мають сили іти вперед. Бо ж коли витримаєш і переживеш, то відчуєш наскільки прекрасним може бути це жорстоке життя. Невимовне відчуття рідкісних хвилин спокою і теплого душу після потрясінь, морозячих серце. Коли ти стоїш під приємним струменем води і розумієш: нарешті закінчилось, нарешті пройшло, і ти вдома. Й той душ найкращий за будь-які царські ванни. І життя тоді не позбавлене сенсу – воно, таке несправедливе і швидкоплинне, варте твоїх сліз, бо це вчить бачити щастя. І річ зовсім не у теплій воді...)) а в твоїй душі, яка відроджується, будучи вбитою. І все тоді, коли не відпускаєш життя! Не потрібно боятись його. Кохай, радій, коли серце сміється, не ховай сліз, коли воно плаче, живи по-справжньому, аби душа відчувала що вона живе, навіть якщо може втратити усе – у неї завжди є шанс зцілитися, доки ти тримаєшся за життя. Не відпускай його.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760128
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2017
А порожнечі не буває. Не буває пустоти.
Серед безодні ехо витає і живуть вітри,
А серце не може мовчати, немов неживе
Буде любити чи проклинати, а може засне
Аби все забути. Або до кінця тебе пронесе
У спогадах з ніжністю, тихо. Можливо усе.
Та тільки не порожнеча.
Не зникає безслідно минуле і не вмирає душа
На дні стоїть судно затонуле, морем стане ріка
Не зникне: чи в землю, чи в хмари - живе...
Не буває у серці порожньо. Не буває воно пусте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2017