| Сторінки (4/366): | « | 1 2 3 4 | » |
Село… Кохання...
Горе… Радість…
Плине річка,- вода мутна,
Хвилечка не грає,
Дівчинонька ходить смутна,
У вир поглядає…
Де любились,- ворон кряче,
Стеляться тумани,
Душа квилить, серце плаче,
Ниють свіжі рани…
Їх вже Місяць не зчарує,
Сонце не зігріє,
Бідне серденько гарує,
Душа з горя мліє…
А він ходить...Чорні брови
Інші в собі носить,-
Міські, звабні, гонорові...
Хай!.. А з мене досить!..
Стій... Не смій,- кричить тополя,-
Лиха й так багато...
Та й у Бога - інша доля
Твоїм мамі й тату...
Вийдеш заміж, бо прилине
Суджений від Бога…
Пройде час,- одної днини-
Бусел до порога,
А з ним щастя… Милий вночі
Вміло згоїть рани…
В вічність кануть сни дівочі,
Річка, вир, тумани…
Згинь мара,- відкрила Ніка
Сонні ніжні очі…
Ранок… Літо… Синок пхика,-
Певно їсти хоче…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2018
Прийшла з ринку і плаче...
Чого плачете,- питаємо...
Розказала...Про дитинча...
Чуже...Але ж жалко...
Утомилися лежати
В магазині дині,-
На них дивляться маляти
Оченята синi.
Їдять дині оченята –
Рiднi та хорошi.
Любий мiй - щоб дині мати –
Треба мати грошi.
Гаманцi ж мiллю побитi
У мами i тата –
Нi субсидій, нi кредитiв –
Лиш мiнi - зарплата.
I крутяться мама й тато
Як в окропi мухи...
Троє дiток – забагато
У часи розрухи.
Будуть довго ще лежати
В магазині дині...
На них дивляться маляти
Оченята синi...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798947
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.07.2018
Канчук обуха не перешмагає,-
Думали всі... Ви ж думали інакше...
Не тільки думали - шмагали завше,-
Без сумнівів, страху і без оглядки...
Шмагали Ви...Шмагали Вас роками,
Котрі в десятиліття виростали...
Подяка Вам!.. За мрії і роботу...
Земля Вам пухом...Україна вільна!!.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798673
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.07.2018
Спочатку Крим.. Зараз Схід.
Вона живе тут...А він зайда...
Був коханим...Тепер,- ніхто.
О К У П А Н Т ...
З того краю, де дощ та тумани
Рідний голос в мобілу дійшов,-
Все… Забудь… Не буди в серці рани,-
Тим чуттям не розквітнути знов…
Вони зраджені, горем побиті…
Не метайся… Вже пізно… Повір,-
Мої очі теж слізьми умиті,
А душа,- як підстрелений звір…
Росіянин ти,- я ж українка,
Ти любив мене, я тебе - теж...
Твій калаш все згубив,- бо я жінка,-
Чуття правди у мене без меж...
Ми не раз говорили з тобою,-
Як загарбники йдете сюди...
Ми ж народжуєм - не для розбою,-
Лиш для захисту нас від біди...
Ваша ж правда,- вона для дебілів,-
Гнів та розбрат твій сіє калаш....
Твої руки мені вже не милі,
І твій подих - мов затхлий Сиваш.
Голос той доліта мов з безодні,-
В скроні б'ється бунтуюча кров…
Ллють дощі… Безнадійні… Холодні…
Мов оплакують згаслу любов…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798528
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.07.2018
Вона вже в дорозі…
Додому… На Донбас…
У звільнене їм село…
Беру… Натискаю…А серце,- тук.- тук…
Я коротко,- їй вибирати,-
Чи йти до тих вірних знедолених рук,
Чи краще їх зовсім не знати…
Дзвінок!.. Це вона!!. Як ти зараз?.. І де?..
У Вінниці будеш під вечір?..
Воно ж,- не тук - тук,- вже набатом гуде!..
Живе переливами речі…
Той голос чарує… Підносить… Зове
В якісь непідвладні висоти…
А образ в душі діамантом живе,
Яскравим, ограненим… Ноти
Найкращих мелодій вкладає сувій,-
Могутніх, живих…І ці гами
Живуть зовсім поряд… Торкаються вій…
Омріяним марять ночами…
Той образ,- він поруч і вдень, і вночі,-
Він поряд крокує зі мною…
Покинула дім свій,- та помсти мечі
Піднялись в країні горою…
Приїде, обніме, слізьми оросить,-
Загляне в стривожені очі…
Та скоро,- мить радості, ніжності мить
В обіймах вже нашої ночі…
Цілую мобілу… У Бога прошу
Людського нехитрого щастя
Для неї і мене… Надію ношу,-
Воно буде нашої масті…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2018
КАРА ДАГ,- згвалтований
гірський хребет… ЕДЕМ,-
рай небесний… КОХАННЯ,-
світле почуття людини...
ВІЙНА,- мерзенна темінь…
Усміхнулася доля… Покрівля одна,
Одно бра на НАС двох, одні мрії…
Щоку пестить волосся розпущений дим,
Зачаровує, вабить і гріє…
ТИ вдивляєшся в очі,- дивись, не дивись,-
Там крім щастя,- нічого немає…
Язик шовк ТВОЇХ вух вже вогнем запалив,
Шепіт вабить та душу виймає…
Б’ється жилка блакитна на шийці, тремтить
В унісон зі схвильованим серцем …
Як приємно та радісно - хо́роше їй,-
Вік жила б у цілунковім герці…
Ті цілунки з вершини дійшли до грудей,-
Вони збуджують, звуть до звитяги…
Ніжні руки не сплять,- виконавці ідей,-
Вже не перса,- якісь Кара – Даги!..
Вони мліють, колишуться, хіттю пливуть,
Запаливши дві зірочки згоди…
Соромливі,- для НЬОГО ви завше були
Неземної, небесної вроди…
Вже у повінь злилися чуттєві струмки,
Почуття розгоряються хмизом…
Щось велике і бажане зріє в душі…
Заполонює… Котиться низом…
Тихий стогін, сплетіння запалених тіл,-
Бра язик прикусило цнотливий…
Ніжний трепет,- обоє злітають в Едем,-
Дочекалися ніжності зливи…
Дім заснув… Вже погасли останні вогні,-
Щастям світять лише ЇХНІ очі…
А на Сході,- війна… Крівця ллється за мир…
Гримнув постріл у темені ночі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798047
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.07.2018
Явища природи... Грізні... Могутні...
......Погляньте лиш на це тривожне фото...
В природі ще без змін,-
Світило жалить коброю,-
Тривога лиш дзвенить
Та меркне краєвид...
Громаддя хмар росте,
Щось котиться по обрію,
З очима в товщі хмар
В село подибав дід.
Яскравий спалах...Тьма...
З-під хмари сизо-темної
На землю з гуркотом
Упали небеса...
Тріск сосен...Вітру рев...
Миттєвості буремної
Ліс стримати не зміг,-
Немов якась коса
В обіймах рук міцних
Пройшлася косогорами...
Удар...Шипіння стріл...
Я склякнув під кущем,
А мій знайомець-дуб
Скрипить всіма уторами,
Лягає, мов трава,
Вмивається дощем.
Бо він таки пішов,-
На сіно щойно скошене,
На луки та поля,
На це узлісся, ліс,
На плетиво доріг,
Гарячим припорошене,
I хай там хоч би що,-
Він радість лиш приніс.
Там овоч соки п’є,
Вмивається, хлюпочеться,
Тут зерня робить все,
Щоб колос обважнів.
Людині, певно, теж
На світі жити хочеться,-
Розгладилось лице...
Минувся Божий гнів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797700
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.07.2018
Дві наші родини,-
Мала та Велика…
Країна,- Балкон… Ми,- населення - Квіти…
Такі…І такі… Ось такі… Ще й такі…
Як всьому під небом - НАМ хочеться жити,-
Рости, квітувати, любитись… П’янкі?
Розсі?яти тут для Людей аромати,-
Коли ТІ спочити приходять сюди…
Зле ж Сонце стріляє немов із гармати,-
Ні вітру, ні хмарки,- лиш крок до біди…
Та Люди НАС люблять,- прикрили габою,
Усіх напоїли,-і цих, і он тих…
А ЇХ хто прикриє,- доба за добою
Гримить десь на Сході,- це лихо із лих…
Країна.- Вкраїна… Народ - українці…
Такі…І такі… Ось такі… Ще й такі…
Сусіда візьмем… Глянуть,- жив наодинці,-
Та саме з таких в світ ідуть Маяки…
Це й ВІН захистив на кривавім Майдані
Грудьми без жилету сім’ю та Балкон…
Тепер же на горлі схрестив дужі длані
Чужинців, що топчуть Донецьк, Краснодон…
Війна тут…Розриви… Окопи… Гармати…
То в них десь хтось плаче, то в нас хтось рида,
Чи в яму кидається згорена мати,-
Для неї смерть сина,- то чорна біда…
Летять СМС,- ніжні, світлі, за ними -
Лиш спокій,- доб’ємо ,,братків,,- хай їм грець…
Повернемось ми,- обіцяєм,- живими,
Бо нас прикриває габою Творець…
А долю ТОГО, із Кремля,- не прикриє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797380
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2018
Молодість...Життя...
Дівчино кохана - очі мов волошки,
Личком ненаглядна - калиновий цвіт...
Ці небесні очі...Ти примруж їх трошки,-
Бо хвилюють душу... Кличуть у політ...
Річка...Млин...Калина...Волошкові очі...
Шлях чумацький... Місяць...Притушив блакить...
Вушко... Тихий шепіт...Літні чари ночі...
Повінь поцілунків... Незабутня мить....
Зупинитись?.. Де там!.. Це казкові муки...
Повінь змила спротив... Сили вже не ті...
Без вина п'янію!.. Зорі...Млин...І руки!..
Неймовірні руки... Спраглі...Золоті!..
Дівчино кохана - у житах волошки,
Личком ненаглядна - калиновий цвіт...
Ці небесні очі...Ти примруж їх трошки,-
Окриляють душу... Кличуть у політ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2018
Iз В. Сосюри
,,Васильки у полi.''
Мов зiрки з блакитi голубi волошки
Мерехтять у полi i в тебе з- пiд вiй.
Нiжнi - нiжнi очi...Ти примруж їх трошки,
Бо жаркий вiн дуже - пломiнь голубий.
Волошковi очi,- ви дарунок долi
За полiт високий ще юнацьких мрiй.
Як гаї синiють ген на видноколi,
Так синiє щастя у душi моїй.
Одсiяють роки, мов хмарки над нами,
I ось так же в полi будуть двоє йти,
Але нас не буде. Може ми квiтками
Нiжно - голубими станем я i ти.
Ми квітками станем ніжно - голубими,
Ти у жито прийдеш,- поряд буду я
І гаї знайомі, і берізки,- з ними
Будемо ми знову як одна сім'я...
Так же буде поле як тепер синiти,
Поспiвати жито i гримiть громи,
Та не ми тут будем - будуть нашi дiти
В полi цiлуватись, як ось зараз ми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2018
Переклад з С. Єсєніна
Не жалкую, не боюсь, не плачу,
Пройде все, мов з білих яблунь дим,-
Час гамує, студить кров гарячу,
Я не буду більше молодим…
Серця теж свого я не впізнаю,
Охолоне, хоч його ти ріж,-
Ситець - сніг березового гаю
Не заманить бігать босоніж.
Дух бродяжий - ти полишив мене,-
З уст не пломінь - попіл,- дух згорів,
Зникло десь чуття весни зелене,
Жар очей та повінь почуттів!..
Я тепер став скнарою в бажаннях,
Чи я жив, чи снилось це мені,-
Так, немов дзвінкою весно - ранню
На рожевім промайнув коні…
Ми не вічні,- пам’ятай щоденно,
Тихо ллється з кленів листя мідь…
Хай буде повік благословенно
Те,що відцвіло і не тремтить…
Оригінал.
*
* *
Не жалею, не зову, не плачу,
Все пройдет, как с белых яблонь дым-
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым.
Ты теперь не так уж будешь биться,
Сердце, тронутое холодком,
И страна березового ситца
Не заманит шляться босиком.
Дух бродяжий! ты все реже, реже
Расшевеливаешь пламень уст.
О моя утраченная свежесть.
Буйство глаз и половодье чувств!
Я теперь скупее стал в желаньях,
Жизнь моя, иль ты приснилась мне?
Словно я весенней гулкой ранью
Проскакал на розовом коне
Все мы, все мы в этом мире тленны,
Тихо льется с кленов листьев медь..
Будь же ты вовек благословенно,
Что пришло процвесть и умереть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796639
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.06.2018
Спогади…
Це,- про мою покійну матір
і про воєнний 1942 рік…
Навіть німці могли бути
Такими…Брати ж,- не такі…
Війна…Окупація…Владні будівлі
По вітру ганяють якісь папірці…
В селі сполотніли з соломи покрівлі…
У батька замовник…Півлітра в руці…
В поліцію сватав: Наш час…Дочекались…
На Волзі вже німці…Настала пора…
Півлітра у денця…Та щось там не склалось,-
З погрозою гість почалапав з двора…
Аж тут і нагода,- поїдеш, Микито,
На працю в Німеччину…Ось папірець…
(Мов, там ти скоцюбнеш і все шито - крито,
Був певен - дорога в один лиш кінець)…
Зібрала торбину в дорогу дружина,-
Сама ж встала рано,- я скоро прийду,-
І щезла на день… Лиховісна година,-
Могла десь заскочити з горя в біду…
Прийшла вже по темному, вузлик дістала,-
І всі остовпіли,- печать, ausweis,-
Ти що, в коменданта, чи що, побувала?
Авже ж…Бо подумалось - зглянеться з нас…
І як він?..- Казав, що Німеччина - добре,
Що так буде краще…- А я про der Mann…
В мене ж двоє діток…-Ти, матка, хоробра…
А я щось розкис, мов старий доберман...
Схопила папір,прилетіла додому,-
Наш гість з темноти, під рукою – кийок…
Читає…Скривився, немов від оскоми,-
Скажи ж, хай не йде по дорожній пайок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796450
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.06.2018
-Таточку, скажи,- чому живемо ми
внизу, в цій осоружній кучі, а ось
отой - над нами,- в яблуці живе?!.
-Бо є таке містке поняття, синку,-
Б а т ь к і в щ и н а…
(З життя первиннопорожнинних).
Роздирали Україну, кріпко роздирали,-
В усі часи українці такий клопіт мали...
Підневільними гибіли, проклинали долю,-
До Австралій діставали, шукаючи волю...
До Канади просочились з жменею землиці
З могил предків незабутих... І міцніше криці
Були в праці...Тягли плуга...Здобували статки...
По Європі розтікались, везучі манатки...
То були все хлібороби... На землі родились,
Лан орали...Засівали...Нею ж і укрились...
Час настав,- червонопикі землю всю забрали,-
У кривавому протесті - колгоспи постали...
Хазяїв.- в Сибір подалі... Згинули найкращі...
Хто зостався,- покотились до страшної пащі...
Безнадії...Безлюбов'я до землиці - мами...
Втікачів - заводи повні,- хоч закриті брами...
Девяності...Переміни…Та червонопикі
Знов при владі…Почалися крадіжки великі,-
Бо немає вже сокири в них над головою…
Народ сірий всі багатства їм здає без бою!..
Він працює, заробляє, пики ж,- лиш хапають…
Працівник не має хліба,- ті ж мільйони мають…
Злидні…Злість…Бігом з країни…Всі шукають шпарки,-
І студенти, і професор…Домогосподарки…
Куди йдемо?.. Що чекати злиденній країні,-
При такому от злодійстві, що настало нині!..
Чи вони нас - а чи ми їх приведем до тями?..
Бо ж негарно якось бути в країні гостями!!.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796150
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.06.2018
Містечко знеструмлене...
Зорі... Зорі... Зорі...
Та що закоханим до них...
Думки…Політ…На Захід…У містечко,
Де її дім… Чільне вікно... Диван…
Ніч в розквіті… Знайомих зір вервечка…
Чумацький шлях,- безмежний океан
Творінь Господніх… Ми ж – малі піщинки
Його творіння…Свій в нас арсенал…
Умілі жаркі руки …Ніжність жінки…
Тіла незнані… Губи… Карнавал!..
Тут шепіт тихий - подихи збиває...
Дотики ніжні - шал чеканих мук...
Ці пальчики - ніжніше не буває,
А ті долоні,- буйство милих рук...
Вікно відкрите… Світло в пів - накалу…
Жага кохання…Спраглих тіл тертя…
Гарячий подих…Ніжний трепет шалу!..
Цілунки п'яні... Стогін!.. Це,- життя!!.
Думки…Політ…На Захід…У містечко,
Де її дім… Чільне вікно... Диван…
Ніч в розквіті… Знайомих зір вервечка…
Чумацький шлях,- безмежний океан…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795859
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.06.2018
Ой, чаєчко - блискавиця,
Пташко білокрила,-
Серце коле суму глиця,-
Як там моя мила...
Чи у неї все до ладу,-
Не згубила крила
Із того розмаю - саду,
Де вперше любила...
Де забула про дні суму,
І з сльозами ночі
Поруч з нелюбом...І думу
Думала про очі...
І про руки ті гарячі
Василечка - мрії...
Дотик... Губи...І неначе
Сонце душу гріє...
Чи ще любить?.. Пам*ятає
Ритми ...Біля млину ...
Ні словечка з край - розмаю,-
Полети, пташино!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2018
[i][b] [color="#661414"] Вірш не з циклу„Весна надії”…
Він дещо на іншу тему,- для
приглушення напруги життя…
Мій герой,- з лиховісного АТО...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#0a104a"]Сьогодні ти мій,- хоч і випадок звів,-
Навідався з краю – розмаю
До отчого дому… Не треба нам слів,-
Усе, що ти скажеш,- я знаю,-
Хоч рОки не чула твій шепіт бажань
Та ніжно – палкі поцілунки
Не гріли уста… Лиш всевміюча длань
У снах добавляла хіть - трунку...
Чарівного трунку, що душу п’янив,-
Із нелюбом поряд,- ночами…
За сірі роки не злічити тих снів,
І сни ці привели до драми…
Ховала в собі мою грішну любов,
Все думала,- душу зламаю,
Та ти був тут,поряд,- вливався у кров,-
Приїхав...Додому... З розмаю...
Вгощайся, соколику… Сил набирай,-
Сьогодні в них буде потреба,-
Забудемо все,- і поринемо в рай ,-
Злітати,- то прямо до неба!..
Цнотливий торшер очі вгору підвів,
Звідкись АЙ ЛАВ Ю долітає…
Та що двом до цього,- в них свій є мотив,-
Щасливіших,- в світі немає…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2018
Шаленство цвіту...
Бджоли...Літо...
Цвіте липа...Пахне липа... Котра нас зріднила...
Звела близько наші очі... Дарувала крила...
Збила подих...Запалила... Серця поєднала...
Дала волю рукам юним... Сплела... І підняла...
Дала щастя душам юним... І дає щорічно...
Так було...Так є...Так буде...Цвіт і шал - довічно...
Цвіте липа... Ота липа... Котра нас зріднила...
Звела близько наші очі... Дарувала крила...
А калина приютила... Оп*янила цвітом...
Усміхнулася... Прикрила... Що то - тепле літо...
Там цілунки... Трепет... Ніга... Зіниці в пів - неба...
Цвіте липа... І калина... Квітне .... інша Геба!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2018
Літечко ще тільки на старті,-
Але боязнь засухи тривожить!..
Нам тільки цього бракувало,-
потрісканої землі...Та Бог є....
Дощик сіє...Тихий, неквапливий...
Підставля чоло йому земля,
Бо по вінця повні сонцем ниви,
Ряст городній голову схиля.
Сіє дощик. Не спіши, хмарино,-
Хай нап'ються і стебло, і лист...
Не веди в жебрацтво селянина
Та на цвинтар - трударів із міст.
Лиш земля - ,,фазендарям'' надія,
Бо завод - хоч смійся, хоч журись,-
Вже лежить...Земля ж нас розуміє,
Та, котру ми зрадили колись.
Тут відносини прості та зримі -
Річка поту - овочів гора.
А на хліб - мізерно - невловимі
Копійки з державного нутра.
Хворобливе те нутро. Місцями
Геть побите Марксовим жучком.
Тушки…Гроші… Словоблуддя… Драми…
Штовханина… Крики…Хвіст лучком…
А крадіжки!.. "Капітал" навіяв?..
Віртуози схем і відмивань!...
Восьма Заповідь у нас не в дії,-
Всі скарбниці половинить длань!..
Дощик же шепоче щось на листі,
Десь по небу котяться громи...
Знову ходить і в селі і в місті
Боязка надія між людьми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794857
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.06.2018
Давнувато мною це написано...
КПУ,- вже на смітнику історії...
Великі,- перефарбувались і
При владі... Маленькі,- отак....
Ринкова площа. Ранок. Свiжо.
Торгiвля йде. Усе як слiд.
В ряду стоїть чимала дiжа,
При нiй - Терентiй Сироїд.
В нiй - огiрки. Беруть охоче.
Приємно пахнуть крiп та хрiн.
Чого ж Терентiй щось бурмоче,
Похмуро зирка iз - за спин?
Ну - не партiйна це робота,
Не кабiнет ,, полiт - просвiт,''-
Та ж кожен тягне щось до рота
Як тiльки з'явиться на свiт.
То ж досить фальші, семінарів,
Величі звершень, пустих слів,-
Після яких хтось завжди скаже,-
По пиву, браття!.. Аж упрів!..
І Вам дійшло - де краща дiя,
I що робити залюбки -
У головах полову сiять,
Чи у городi огiрки?
То ж не соромся, пан Терешко,
Своїх мiцних, жилавих рук -
Вони самi знайшли ту стежку,
Яку згубив десь "полiтрук".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794638
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.06.2018
Навеяно песней
"Поручик Голицын".
Годами пылают восточные степи,-
Донбасом гуляет большая война.
Храните уверенность, прапор Зацепин,
Старлей Калнышенко,- не ваша вина,-
Что русских конвои везут сюда мины
Снаряды, ракеты,- груз – двести – туда.
На правду о павших в Кремля карантины,-
Тысченка погибнет?.. Сойдет... Не беда!..
Орудия к бою, старлей Калнышенко,
Вам, прапор Зацепин - проверить ходы,-
Землица родная – надежней, чем стенка,-
От ГРАДов спасет и от прочей беды...
Ведь нам не впервой упираться рогами,-
Нас издавна манит свободы волна...
Прозрел Переяслав – мы стали врагами,-
Набег... Конотоп... Получили сполна...
Кровавый Батурин... Сожженные села...
Две армии топчут чужую траву...
Пустыня пред Карлом... Почище монгола...
Доселе нам памятно то рандеву...
Чернигов и Круты... Кровь Глухова... Киев...
С огнем и мечем шел на нас супостат...
Теперь же с Востока жжет травы степные,
Но мы уж не те, что столетье назад...
Теперь не одни мы,- весь мир смотрит строго
И Кремль принуждает сафари свернуть...
За землю родную, нам данную Богом,
Пройти мы готовы спасительный путь...
Орудия к бою, старлей Калнышенко,
Вам, прапор Зацепин - проверить ходы,-
Ударом прикроем Украину - нэньку,
Следов не оставим соседской орды...
Військові звання: прапор,- прапорщик (корнет Оболенський);
старлей,- ст. лейтенант( поручик Голіцин).
I
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794454
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.06.2018
Літо... Благодать...
Стомилися…Нерівний вже наш подих,-
А тут ще липа жару піддає..
Граблі... І шурхіт сіна.... Жди негоди!..
А липа пахне... Чи життя моє!..
Меди гарячі липові в повітрі,
Ще більш гарячі,- від нагрітих тіл…
Лиш райдуги нема в отій палітрі,-
Вже кров скипає в перехрестях жил…
Вже очі в очі,- а вони правдиві...
Зіниці на пів - неба... Інший світ!..
Забули сіно... На солодкій ниві
Всі помисли... Чарує липи цвіт!..
Обійми... Шепіт... Загорілось вушко...
Бджолині співи.. Пахощі... Меди!..
Духм*яне сіно,- запальна подушка...
Нестримна сила кличе нас туди...
Жага… Цілунки… Дотики... Сум*яття!..
Умілі руки… Стогін… Забуття...
Пора цвітіння...Пестощів багаття...
Жага кохання... Трепет...Це,- життя!!.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2018
[i][b] [color="#d63232"]Рідний край...Життя...
Природа... Людина... [/color][/b][/i]
[i][b][color="#0a1f08"]Ідемо лугом... Різнотрав’я квітне,
В моїй руці - легка твоя рука...
Тут Задесення - надто вже помітне,-
Високі кручі... Берег... І ріка...
Ти вперше тут... У далі погляд лине,
З-під ніг летять зелені стрибунці...
Німе кіно... Довженківські хвилини...
Долоня мліє у моїй руці...
Краса… І мрія…Тепер наша…Ближня…
У очі глянув - там бажання жар…
Три тижні вже, як ти в мене заміжня,-
Та все не гасне той первісний дар…
Над кручею...Берізок білі шати...
Травичка...Шал...Знесилена рука...
Одні ми в світі,- лиш небес палати-
Дивлюсь на тебе - погляд не втіка...
Ріка!... Привілля.. І блакитне небо...
Берізки - сестри погляд відвели…
На тебе схожа буде?.. Так і треба,-
Щоб очі волошковими були!..
Ідемо лугом... Різнотрав'я - в силі,
В моїй руці - легка твоя рука,-
Чи надивлюсь я в очі твої милі!..
Високі кручі... Берег... І ріка...[/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2018
Місячна ніч... Вулиці...Майдани...
Сквери... Закохані... Життя...
Нiч над мiстом...Затихли поволi
Шелест крокiв та шурхiт авто.
Спочивають величнi тополi,
Кущ, травину не топче нiхто.
Тут - замрiяне вулиць мовчання,
Там – майдан срiбнi променi жне.
Спокiй...Тиша...Сердець калатання,
Двох сердець, що злилися в одне...
Такі ночі для них,- це навіки,-
Таке носять в душі все життя...
Трепет... Стогін... Закриті повіки...
Щастя... Злет...Молодіжне буття!..
Тiльки липи,- поголенi юнки,-
З жахом струшують мертву кору.
Мабуть тi, мирно – атомнi трунки,
Їх знайшли – бо росли на юру...
Припалило... Хвороба...Надія...
Та й їм радісно за молодих,-
Місяць в душі кохання їм сіє,-
Всесвіт дивиться зверху на них...
Нiч квiтує...До роздумiв кличе...
Вiчнiсть зорями дивиться вниз...
Люди...Свiт...Все таке таємниче,
Певно, Божого промислу зрiз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2018
Людське земне життя…
Буває воно всяким…
І навіть таким як це...
Ринок… Тепло… Стіл цілують груди,-
Бо важкі… Чекаю…. Люди йдуть,
Щось купують… Буде чи не буде
Той, ніякий,- вже скупивсь, мабуть…
Ні!.. Іде… Підходить,- бо помітив…
На ложбинку глянув,- все туди ж!..
Встала… В душі тепло… А вже ж діти
Піднялися… Жарко… В серці,- ніж…
…Половіло жито… Краєм поля
Йшла… Малини кошик у руці…
Молода… Струнка, немов тополя,-
Лиш печатка болю на лиці…
Те весілля…Думи… Сльози… Сумнів…
Чи іти, чи ні,- бо вже гризе
Душу страх… А люди всі розумні,-
Повезло… Не кожній так везе…
І тут цей!.. Ніякий,- тільки очі
Душу запалили… І, мов дим,
Кудись зникли страхи всі дівочі,-
Пішов в жито… Я пішла за ним…
Поцілунки… Вправні, дужі руки…
Малий докір… Величезна хіть…
Біль минув… Кохання… Раю муки…
Пронесла через життя цю мить…
Тепер старший,- копія та житня,-
Про це знаю я лише одна…
Ранок… Тепло… Щемна днина літня…
Радість ринку випита до дна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2018
Десятирічка дала певні
знання та й помила руки…
Що далі?.. Як жити?.. Де
Знайти своє місце?.. Може
Зостатись в селі?.. А як же
велік, розчавлений нелюдом?..
В місто?.. Куди?..Де моє?..
На початку літа зацвіта калина,-
І роки дитинства знову тут як тут...
Невеликий кущик. Материна спина,
Зігнута над сіттю бур'янових пут.
Підростав Василько, разом з ним - калина,
Листям шелестіла, ткала білий цвіт.
В сутінках зелених хатка солов'їна
Тихо загойдалась, та...не спав і кіт.
Плинув із-за плоту калиновий трунок,
На дівочі лиця хлюпав смутку тінь.
Чи то квіти білі чарували юнок,
Чи очей гарячих волошкова синь...
Синь очей гарячих...Кетяги червоні...
Парасольки білі...Болю чорне тло...
Сумніви...Вагання...І помчали коні
З кожним роком далі й далі за село...
Коні мої, коні...Роки молодії,-
Ви від мене бігли, - я за вами йшов...
Не шукав де легше...Завш,- людина дії,-
Все шукав достаток,- так і не знайшов...
Як прожив? Достойно. З гідністю людини.
В місті зросли діти...Внуки на порі...
Лиш одне гнітило,- не було калини,
А була кропива в нічиїм дворі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793367
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2018
Скоро, скоро він зновузбурить серця...
Вільний переклад вальсу з російської
світлої пам’яті першої моєї вчительки
Насті Опанасівни Жолудь присв’ячую:
Давно, немов би з долею, прощались ми зі школою
Та щось зове нас знову в рідний клас,
У той садок із кленами й берізками зеленими
І вальс шкільний в душі звучить для нас.
Дівчатками, хлоп'ятами, малими гороб'ятами
Ми в клас зайшли - це в пам'яті живе,-
Там стали пізнавати ми і літери і атоми,
Бо кожний рік приносив щось нове…
Летять роки, клубочуться, про щось забути хочеться,
Та перший Вчитель – не для забуття,-
І на дорогах зоряних і на полях розораних
Ті учні, котрих Ти вела в життя.
І де б не побували ми,- про Тебе пам'ятали ми,-
Так незабутня Матінка дітьми,-
Була,поза програмою,крім Вчительки ще й Мамою,
Робила все, щоб стали ми людьми
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792697
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.05.2018
Молодість, кохання,
Щастя... Їх життя....
У містечку вітер віє,- залітає з тилу,-
Він щасливий, бо уміє цілувати милу
Коли хоче і де хоче… Нівкого питати,
Хиба щось своє, жіноче, доні скаже мати…
Про Петрика.- серцеїда, Миколу- ледащо,
А про вітер,- ані слова… Нешкідливий,- нащо!...
"Вітер" віє, повіває… Поцілує вії,
В очі гляне, пестить жилку на дівочій шиї…
Він торка дівочі плечі, в вушко щось шепоче,
Під кофтинку,- знайшов перса,- цілувати хоче…
Мліють перса, запалили дві жарини згоди,
Далі,- скрипка Страдіварі,- тут вершина вроди…
Ніжні пальчики співають, ніженьки у млості,
До Едему завітали нешкідливі гості…
Льон квітує, вітер віє,- залітає з тилу,-
Вони в щасті, бо уміють привітати милу…
Фата, подруги, троянди... Вітер льон колише…
Гірко!... Гірко!.. Петрик сяє… Лице щастям дише…
За містечком - льон квітучий гонить сині хвилі,-
Певно теж він закохався в оченята милі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2018
Вірш не з серіі „Вітри надії ”…
Він навіть не про людину…
Хоча,- з якого боку глянути…
Читачам видніше… Судіть…
За садочком біля хати
Піднялась тополя,-
Щорік ткала свіжі шати,-
Простір… Небо… Воля…
Тягла ввись струнку основу,
Гнала густі віти…
Звала вітер знову й знову,-
Що то значить,- діти!..
Де ще знать було тополі,
Що вітри є всякі,-
Вітри ніжні, ті що в полі
Ледь колишуть маки,
Вітри холодом повиті,
А є й розбишаки,-
Такі дуба гнуть за миті,-
Дуб же,- це не маки!..
Та були ще біля хати
Мудрі батько й мати,-
Вміли руки підставляти,
Холить, колисати…
Підставляли руки,- віти
Під ті вітрюгани,
Научали як їй жити,
Лікували рани...
Зросла… Змалку,- у короні!..
Раді батько й мати!..
...Пух посіявсь,- стала доня
Росточок гойдати…
Та вже визріло в тополі,-
Що вітри є всякі,-
Вітри ніжні, ті що в полі
Ледь колишуть маки,
Вітри холодом повиті,
А є й розбишаки,-
Такі дуба гнуть за миті,-
Дуб же,- це не маки!..
То ж росточок тягне віти,
Сили набирає...
Вітрюганам - не зломити,-
Рід весь захищає!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2018
На тему фото...
Ой, молодята… Ви вже на порозі,
Хоч в обороні ще цнотливе ,, Я ‘’…
Хоча ще сумнів у дівочій позі,-
Та вже кохання у душі буя…
Не встояти… Бо й руки ті гарячі,
І синь очей туманить і зове…
В душі щось зріє, котиться - неначе
Оте незнане, ніжне і нове,
Від котрого душа співа в надії,-
Коли ті руки в сни мої прийдуть…
П'янкі, мов келих, ті дівочі мрії!..
А сині очі поряд вже цвітуть!!.
Зовуть в чуттєві повені… Де сили
Мені дістать!.. Які знайти слова…
А руки вже ось тут... Жадані... Милі....
Вже млію я... Йде кругом голова!!.
Бо це не мрії... Подихи.- гарячі...
Цілунки - повінь ... Змиють береги...
Останній спротив у куточку плаче
Від натиску незнаної жаги....
Ой, молодята… Ви вже на порозі,
Хоч в обороні ще цнотливе ,, Я ‘’…
Хоча ще сумнів у дівочій позі,-
Та вже кохання у душі буя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2018
1995рік... СРСР давно уже впав.
8 березня... Іду рідним селом...
Вдивляюсь в ці втомлені вічною
нуждою та працею лиця...Чому
зостались вони в селі?.. Хоча...
Їм і місті не медом намазано...
Матері, матері!
В Вас у кожної є десь по сину,
Чи й дочка.
Пам'ятають їх рідне тепло
Ваші руки, котрі
Пригортали до серця дитину.
Та це - мрії...
Бо діти лягли на крило.
І летять в небесах,
Мов би холодом гнані лелеки,
Бо за долею вслід
Поспішає крило.
Та вона - не в селі,
А живе десь далеко - далеко,
Може, там,
Куди сонце сьогодні зайшло..
Прийде час, матері,-
Воно стане і в Вас на порозі,
Ваше сонце,-
Та буде ця радість - на мить.
Попереду - зима...
Стара хата тріщить на морозі...
Ти лежиш,
А десь поруч - скорбота лежить...
А все діти...Писав же з Австралії
Дівер Микола,-
Чолов'яга
Зовсім не сільського ума,-
Що як ми лиш живе
Десь голодна аж чорна Ангола,
Так у них же пустеля,
А в нас - ще нема...
Син - в нужді...Дочка - теж...
Лиш онуки ростуть всім на втіху.
Боже, зглянься на них!
Збережи і спаси!
Глупа ніч... Сну нема...
Десь коти залізають під стріху...
Ох - хо - хо...
Безнадійні старечі часи...
Матері, матері!
В Вас у кожної є десь по сину,
Чи й дочка.
Та зостались Ви тут, на селі,
Доживати свій вік,
Мов осики старі біля тину,
Бо icнує незриме
Одвiчне тяжiння землі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791464
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.05.2018
Весна... Весняні квіти...
Весняні жінки... Весняні
Посмішки... Весняні очі…
Зима відгуляла,- і сонце весняне
На Північ погнало засніжене тло…
Під хвою торішню, під лист перепрілий
Пробралось приємне вологе тепло.
Конвалію ніжну воно пробудило
Від чарів зимових, від тихого сну...
Зелені свічки привітали весну,-
І в лист розвернулись, в широкії крила…
Чаклунка - весна дивне диво створила,-
Разки передзвонів на ніжках тонких,-
Той, хто на них гляне,- враз серцем відтане…
Тендітні… Чарівні… Зеленії крила
Хотіли б залишити шати тісні, -
Та квітів разочок на тонкій стеблині
Не хоче лишатись приємної тіні.-
Він...пахне. І тихо видзвонює,- ні-і-і !..
Вона квіти візьме… До серця притисне,-
І воно застука з твоїм в унісон…
Задумане НІ у повітрі повисне-
Весна!.. Ці разочки!..Солодкий полон!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791197
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2018
* * *
[i][b][color="#23238a"]Безмежний білий світ ...Щаслива та людина,
Котра піщинку вірну в світі тому має,-
Бо дві піщинки - то вже моноліт!..[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790792
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.05.2018
О. Блок. Переклад мій...
Кочети* - уключини..
В вечірній час над ресторанами
Коли спітнілий день потух,-
Керує вигуками п'яними
Весняний,- та пропитий дух.
Над пилом трав помолу дрібного,
Над сірістю місцевих дач-
Весь в позолоті бублик хлібного
Та жалібний дитячий плач.
Як вечір - за міськими брамами,
Хвацько одівши котелки,
Понад струмком гуляють з дамами
Найбільш розкуті язики.
Над озером щось крекчуть кочети,*
Плюскіт весла, жіночий виск,
І, боячись комусь наврочити,
Лице прикрив небесний диск.
А моя склянка друга вірного
Лиш віддзеркалює завжди,
Напою цього, не позірного
Я напиваюсь, мов води.
А поруч, де сусідні столики,
Лакеї в напівсні стирчать,
П'янички - захмелілі кролики
«In vino veritas!»* кричать.
В вечірній час, в години лічені,
(Чи просто сниться це мені?)
Дівочий стан, шовками мічений,
Пливе в туманному вікні.
Пройшовши стиха поміж п'яними
Без провожатого, вона,
Духами дишучі й туманами,
Сідає ближче до вікна
І віють сивими давнинами
Мов з піни виткані шовки,
І шляпка з чорними пір'їнами,
Й каблучки ніжної руки.
І близькістю якоюсь скований,
Дивлюсь під темну я вуаль
І бачу берег зачарований
І таємничу синю даль.
Таїни всі мені довірені,
Загадок всіх я бачу дно,
Душі всі закутки неміряні
Зломило це терпке вино.
Пір'їни ті сумними квітами
У скронях лише болі тчуть,
Бездонні ж очі самоцвітами
Блакитно - синіми цвітут.
[color="#a31f1f"][/color]
Скарбів ціна в мені прихована,
Хай не хвилює все це вас,
Ви - лише п'янь, вином згвалтована,
Все так - «In vino veritas!»*
Оригінал.
Незнакомка
По вечерам над ресторанами
Горячий воздух дик и глух,
И правит окриками пьяными
Весенний и тлетворный дух.
Вдали, над пылью переулочной,
Над скукой загородных дач,
Чуть золотится крендель булочной,
И раздается детский плач.
И каждый вечер, за шлагбаумами,
Заламывая котелки,
Среди канав гуляют с дамами
Испытанные остряки.
Над озером скрипят уключины,
И раздается женский визг,
А в небе, ко всему приученный,
Бессмысленно кривится диск.
И каждый вечер друг единственный
В моем стакане отражен
И влагой терпкой и таинственной,
Как я, смирен и оглушен.
А рядом у соседних столиков
Лакеи сонные торчат,
И пьяницы с глазами кроликов
«In vino veritas!»* кричат.
И каждый вечер, в час назначенный,
(Иль это только снится мне?)
Девичий стан, шелками схваченный,
В туманном движется окне.
И медленно, пройдя меж пьяными,
Всегда без спутников, одна,
Дыша духами и туманами,
Она садится у окна.
И веют древними поверьями
Ее упругие шелка,
И шляпа с траурными перьями,
И в кольцах узкая рука.
И странной близостью закованный,
Смотрю за темную вуаль,
И вижу берег очарованный
И очарованную даль.
Глухие тайны мне поручены,
Мне чье-то солнце вручено,
И все души моей излучины
Пронзило терпкое вино.
И перья страуса склоненные
В моем качаются мозгу,
И очи синие бездонные
Цветут на дальнем берегу.
В моей душе лежит сокровище,
И ключ поручен только мне!
Ты право, пьяное чудовище!
Я знаю: истина в вине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790564
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.05.2018
Безладдя в державному
секторі давнє, з1917...
Зараз теж не виняток...
Та приватне,- теж не мед...
Вiсiм годин. На будову
Сходиться люд трудовий.
Чується жвава розмова -
Вiдгук вчорашнiх подiй.
Двоє вже ладять кравчучку,
Третiй - ладна чаплiю.
Решта, зiбравшись у кучку,
Лають контору свою.
Мiсяць розрита дорога,
Дощ заливає лотки.
До больового порогу
Рiжуть нам слух матюки…
Поруч коню - мерседесу
Стайню будує ,,крутий''.
Тої будови колеса
Швидше бiжать до мети.
Розчин скрiпляє цеглини,
Булькає бiтум в котлi,-
Потом зволожену спину
Гнуть так лише на селi.
Глянь - лиш будинку громаддя
Цi роздiля полюси,-
Перший - це полюс безладдя,
Другий - це полюс краси.
Ребус? Та ні!.. ,,Крутий'' Паша
Вірну розгадку дає,-
Перша будова - то ,,наше'',
Друга ж будова - ,,моє''.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790375
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.05.2018
Думки...думки...
Мов з вирію птахи...
Ідальня...ТеплО... Ременяки безпеки
Вкрив іній пухнастий... До каси...Обід...
Зігрілись...Розмови... І поглядів треки...
Немов вже підписані банківські чеки...
Дівочих...З - під вій яких скрапує лід...
І знову до праці... Де дзвони металу...
Де друзі надійні...Де молот і сталь,
Та зблискує сонячно-газове жало...
Де в холоді й поті зростає помалу
Велична будова... Замріяна даль...
Вечір... Студенти... Н*ютонові крила...
Вечеря,- й на пари...Наука чека...
Тяжка перша пара...В теплі - розморило...
Вістря олівця вже впивається в тіло...
Куса підборіддя... Зовсім не легка
Наука та праця... А ще ж ті дівчата...
Єднали... Крутились...Кохали...Росли...
І ось алма - матір... Диплом...Непочата
Когорта думок... Потяг... Батьківська хата...
Під тридцять... Кохана... Побрались...Жили...
Що вивіз з будови?..Диплом про освіту...
Приймач... ПальтечкО...Та єдині штани...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790244
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.05.2018
Працювалося... І любилося...
І писалося... Десь поділося...
Не поділося,- у душі цвіте,-
невблаганний вік - пелюстки мете...
Ми - однi... Нiч пливе, чарiвна,
Юнi душi наповнює мрiєю.
Ти хвилюєш...П'яниш без вина,-
I жарке студиш серце надiєю...
Очі в очі,- там стиснена хіть,
Серце стукає,- скронями бавиться...
Сплелись руки...Розхристана мить...
Ніч гаряча...Від подиху плавиться...
Тихий шепiт...Симфонiя губ...
I шаленi мелодiї дотику...
Пiснi ..Юностi'' з радiотруб
Лиш пiдсилюють ночi экзотику.
Пишнi й свiжi твої пелюстки
Розкриваються в маревi нiжностi...
Легкий порух твоєї руки,-
I бажання гамує розбiжностi.
Ми єдинi...Ось щось неземне
Колихнулось у жазi любовi...
Потiм ще...Потiм ще...i мене
Запалили тi ритми чудові...
Пальцi пестять рожевi бруньки...
Ти схилилась...Заплющила очi...
Тихий стогiн...Танцюють зiрки...
Нiжний трепет у сяєвi ночi...
Вiтерець у вiкно залiта,
Пахне степом приволжським i м'ятою...
Пахне щастям,-бо юнi лiта
Бачать дiйснiсть легкою й крилатою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789942
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.05.2018
[i][b] [color="#b32727"]Весна…Весна…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1b7026"]Довгобуд… Та на диво
Сюди вишня зайшла…
Прижилась косо – криво,
Підросла й….. зацвіла.
Не в садку біля хати
За парканом буя,-
Тут снігів перекати,
Спека, люди, чия
Добра воля,- чи жити,
Чи недобрий злама…
Тут кленок зеленіти
Був почав,- і нема!..
Тож фата її біла,-
Мов небесна купіль …
Бджілок рать загуділа,
А закоханий джміль
Строїть пестощів плани,
Заглядає в лице,-
Звідки щастя неждане
Сніжно - біле оце!..
Кожну квітку цілує,
Припада, обніма,
Всім весна диригує,-
Відгуляла зима…
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789610
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2018
[i][b][color="#8f2525"]Сумні роковини...Страшні...
Страшні і тобі, і мені....
А вони топчуть і топчуть
газони, сквери, двори...
Бездумні авто ті та ноги...
І гинуть від онко в муках...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#113030"]Пыльный путь. Катится солнце
Алым кругом на покой...
Подымает цезий - стронций
В воздух бабушка клюкой.
Топ да топ. Снуют ботинки
Челноком в седой пыли...
Подымаются пылинки
С зануклиженной земли.
Где ей знать, седой былинке,
Что в весенний месяц май
,,Мирный'' атом на тропинке
Собирает урожай.
На просёлочной дороге,
В поле, в городе, в лесу,-
Дама в белом смотрит строго,
Опираясь на косу.
Подбирает ротозеев
Да с рожденья дураков.
Неужели не сумеем,-
Прочь от раковых оков...
Жаль одно,- они бы только
Шли под землю-метр на два,
Но безвинных гляньте сколько,-
Закружится голова!..
Топ да топ... Снуют ботинки
Челноком в седой пыли.
Подымаются пылинки
С зануклиженной земли.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789394
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2018
[i] [b] [color="#8f2828"]Люди!..На хвильку
забудьте проблеми...
У с м і х н і т ь с я... [/color][/b][/i]
[i][b][color="#144747"]Петя,- трішки лисуватий,-
Спочива в Карпатах...
Набрав сили,- хоче жінку,-
Та де ж її взяти
В цьому краї цнотливому,-
Сумніви, вагання...
Трьох зове на рандеву він,-
Так, навскид, навмання...
Із одною,- все в порядку,-
Ніжненька, кмітлива...
Згодом...троє всі приходять,-
Це з якого дива!!..
То нічого, Петю,- мовлять,-
Що Ви лисуваті,-
Кажуть всі, що Ви в любові
Кращі, ніж патлаті…
Хто це каже?.. Люди кажуть,-
А вони не збрешуть…
Та й жінки всі на базарі
Язиками чешуть…
То ж ходімо в цю колибу,-
Знімемо напругу!..
Пам'ята Петро назавше
Ту серпневу хугу... [/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788825
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.04.2018
[b] [color="#cc1e1e"] Переклад з Г. Тімофєєва.[/color][/b]
[i][b][color="#184242"]На асфальт, паутинкою мічений,
На траву, що мов килим була,
Жінка - осінь, красою засвічена,
Плаття - лист у мовчанні зняла…
Жінка - осінь, красою засвічена,
Плаття - лист у мовчанні зняла…
Старий клен не бурчи,- рицар етики,
Вороняччя - мовчати!.. Давно вас молю.
Грішне тіло її обійму колись все - таки,
Бо цю осінь я вірно і ніжно люблю...
Осіння красуню,- ти гроно підв'ялене,-
Теплим літом не поєне- ти зелене й гірке...
Коли ж сонцем прогріте, любов'ю запалене,-
Мов вино у бокалі,- ти шипуче й п'янке...
Мов вино у бокалі,- ти шипуче й п'янке...
Я купався в волоссі, мов змолоду,
Пестив плечі красуні і млів,-
Бо - солодші ячмінного солоду
Від палких її пестощів - слів...
Бо - солодші ячмінного солоду
Від палких її пестощів - слів...
Та на часі - зима білокрила,-
Ти летиш у замжичену даль...
Зустріч буде,- бо надто вже мила
Та земля, де любов і печаль...
Осіння красунечко,- гроно підв'ялене,-
Теплим літом не поєне- ти зелене, гірке...
Коли ж сонцем прогріте, любов'ю запалене,-
Мов вино у бокалі,- ти шипуче й п'янке...
Мов вино у бокалі,- ти шипуче й п'янке...
Осіння красунечко,- гроно підв'ялене,-
Теплим літом не поєне- ти зелене, гірке...
Коли ж сонцем прогріте, любов'ю запалене,-
Мов вино у бокалі,- ти шипуче й п'янке...
Мов вино у бокалі,- ти шипуче й п'янке...
[/color][/b]
[/i]
Оригінал.
Геннадий Тимофеев
ОСЕННЯЯ ЖЕНЩИНА
На асфальт,паутинкой расчерченный,
И на стебли примятой травы
Осень, словно красивая женщина,
Молча сбросила платье намокшей листвы.
Осень, словно красивая женщина,
Молча сбросила платье намокшей листвы.
Не кружись, вороньё оголтелое,
Не ворчи на меня, старый клён.
Всё равно обниму её грешное тело я
Потому, что давно в эту осень влюблён.
Осенняя женщина, как роза божественна,
Как лилия женственна, чиста и нежна.
Осенняя женщина светла и торжественна,
Хмельное блаженство в стакане вина.
Хмельное блаженство в стакане вина.
Я ласкал её дивные волосы,
Целовал плечи женщины той.
Те, что слаже ячменного колоса
И омыты росою святой.
Те, что слаже ячменного колоса
И омыты росою святой.
Вдруг она белокрылою птицей
Улетела в туманную даль,
Чтоб однажды туда возвратиться,
Где остались любовь да печаль...
Осенняя женщина, как роза божественна,
Как лилия женственна, чиста и нежна.
Осенняя женщина светла и торжественна,
Хмельное блаженство в стакане вина.
Хмельное блаженство в стакане вина.
Осенняя женщина, как роза божественна,
Как лилия женственна, чиста и нежна.
Осенняя женщина светла и торжественна,
Хмельное блаженство в стакане вина.
Хмельное блаженство в стакане вина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2018
[i] [b] [color="#ff0000"]Пробудження природи...
Квітуча весна...Людина... [/color][/b][quote][/quote][/i]
[i][b][color="#15208a"]Весняна квітне ніч... Розніжена...В цілунках...
У повені бажань дозрілих... Все тремтить...
Розхристана душа... Діждалась диво - трунку...
Він пестить... Зігріва.... Омріяна ця мить!...
Чарівна...Наша вся...Зросла під стукіт "клави"...
По мріях наших давніх... Шепіт... Серця стук...
Природи вічний зов... Ці руки ніжні... Вправи...
Мов в рай... І рухи ці.. Розгул чуттєвих мук!...
Солодких мов нектар...Серця злилися....Тайна.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787962
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.04.2018
[i] [b][color="#b32626"] Дитинство наше…
Прекрасна пора…
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#226666"]Недавно ще
Хурделиця мела,-
Вже діти йдуть
Напровесні з села.
Туди, де яр
Нагрів південний схил,-
Де жовтий блиск
Метеликових крил.
Там теплий мох
Діждався босих ніг,
Хоч в затінку
Іще біліє сніг.
Там радісно,-
Бо сонце пригріва,-
Там проліски
Й пробилася трава.
Прощай, зима,-
Це проводи її,-
Босим ногам
Привітно від землі.
І устілки
Солом’яні з чобіт
В багатті вмить
Згоряють на загніт.
На скибку жир
З шипінням капа вниз…
Все прогоріло,
Мов у ватрі хмиз…
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787803
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2018
[i] [b][color="#ff0000"]Чарівні та життєдайні
Наші ліси, переліски, гаї...
Але що ми робимо з ними!...
І це люди?.. Європейці?...
Сто років ще плисти...І все л...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#157515"]Ой, берізонько
Закосичена, -
Це - твоя краса,
Чи позичена?
Це - моя краса,
Не позичена, -
Жаль, - людьми вона
Не помічена.
Глянь,- домівка в нас
Геть засмічена,
Рідко з нас яка
Не скалічена.
ДОЛЯ ВСІХ СЕСТЕР
СВЕРДЛОМ МІЧЕНА,-
Вандалізм розцвів
Мов осичина…
Любі людоньки,-
Рать набичена,-
Злом душа у Вас
Намагнічена.
Намагнічена,
Намантачена,
Зло-Системою
Розсобачена…
Ой, берізонько
Закосичена,
Літнім сонечком
Вщерть насичена…[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787441
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.04.2018
[b] [color="#992f2f"] День Победы.
В[i]елична пісня... Та коли один
переможець зазіхає на Землю
іншого,- нема бажання слухати
пісню на його мові!.. Хочеться
послухати текст рідною мовою ...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#114f4f"]Перемога! Бій гримів на пів - Землі,
Ти ж жариною світилася в імлі.
Йшли солдати,- у пилюці, без води,-
Свято вірили у кращі дні завжди.
Приспів:
I цей день жаданий
Порохом пропах,-
Наше свято
З сивиною на висках,
Наша гордість,
Сльози щастя на очах.
Перемога! Перемога!
Пе - ре - мо - га !!
Дні і ночі крицю помсти ми лили,
Світлий день цей наближали як могли.
Захищали Батьківщину від біди,
Свято вірили у кращі дні завжди.
Приспів:
I цей день жаданий
Порохом пропах,-
Наше свято
З сивиною на висках,
Наша гордість,
Сльози щастя на очах.
Перемога! Перемога!
Пе - ре - мо - га !!
Рідна ненько, повернулись ми не всі,-
Двом братам уже не бігать по росі...
Кров’ю змили ненависний слiд орди,
Свято вірили у кращі дні завжди.
Приспів:
I цей день жаданий
Порохом пропах,-
Наше свято
З сивиною на висках,
Наша гордість,
Сльози щастя на очах.
Перемога! Перемога!
Пе - ре - мо - га !!
Переклад з російської: Я. Бусел.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787113
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 12.04.2018
[i] [b] [color="#7d3232"] Іще й зараз за моїм рідним
селом там і тут мліють на сонці
сліди Столипінських хуторів...
Потім - Совіти... Сльози...Розор...
Дивлюсь... Думаю... Щасти Вам
наші рідні вишневі села!..[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1a7575"]Попiд лicом клаптi поля,
Сурiпкою вкритi,
Трохи далi - на роздоллi -
Волошки у житi.
На узлiссi - кущ кропиви,
Здичавiлi рожi -
Там, де яблука та сливи
Зрiли в загорожi.
Там, де дiм стояв та клуня
Галушки Свирида, -
Ще Столипiнське вiдлуння,
Справа його дiда.
Як там збiжжя наливалось,
Пахли гречка й динi!
А в невiсток появлялось
Щорiк по дитинi...
Та прийшли в шкiрянках люди,
З мiста, знать, привiтнi,
В хатi нишпорять повсюди,
Риються в дровiтнi.
Пiдрубали рiд Галушки -
Працював не в мiру -
Посадовили в теплушки
Й гайда до Сибiру...
Попiд лiсом клаптi поля,
Потом не политi,
Де кляне сирiтську долю
Перепел у житi...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786806
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 10.04.2018
[i][/i] [b][color="#ba3030"] Вірш із циклу „Весна надії”…
[i] Кременчук,- уже за спиною…
Переїхали на Волгу, в місто
Балаково… Було...Було...Бо
шукали свою хиренну долю,-
Бо в рабському селі вона й
не ночувала...Знаю - читатимуть
мало,- часи вже не ті!...Війна [/color][/b][/i]
[i][b][color="#000000"]Загорается утро. Алеет восток.
Темнота уползает куда - то.
Растекается пёстрый рабочий поток
От вагонов к цехам комбината.
В старом ватнике - Трешин, российский мужик,
Балаковец, по прозвищу ,,Брага,''
Рядом Витька - хохол разминает язык
О красотах вершин Копетдага.
Брага хмыкнул...- Витёк ! Копетдаг - хорошо,
А туркменки - что кисть винограда.
На какую из наших вершин ты взошёл?
И взошёл ли ?..- В восторге бригада !
От мороза дыханье становится льдом,
Тяжелеют от проседи веки,
А на стройке идёт всё своим чередом,
Главный корпус штурмует Панекин.
Сеня Гурвич шприцует бульдозеру бок,
Халиуллин вгрызается в стену.
Загорается утро. Алеет восток...
Надо сдать как положено смену.
Вира ! Вира ещё ! Стынет звук на губах,
Уплывают тяжёлые плиты...
Эти парни - они от сердец до рубах
Из упроченной стали отлиты.
Но немножечко к утру устали они -
Отогреться бы, выспаться вволю.
Смену сдал. Смену принял. Бледнеют огни
Да позёмка гуляет по полю...[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786688
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.04.2018
[i] [b][color="#ba3232"] Життя... Отчий дім...
Мала Батьківщина...
Це,- вічно в пам'яті... [/color][/b][/i]
[i][b][color="#1e6666"]Село... Село... Даль загадково - синя
I матерi - природи дивний свiт...
Роки iдуть...Життєве баговиння
Забулось з бiгом невмолимих лiт.
Та ось що дивно - понад сорок рокiв
Як я покинув дiм батькiв, село,-
Та як нахлинуть спогадiв потоки -
Я чiтко бачу, що в нас де росло.
Я бачу кожний кущ i деревину,
Вузьку стежину в рамцi споришу,-
Бузок i заростi квiтучого жасмину
Я в серцi, а не в пам'ятi ношу.
За клунею похилена малина,
Лелеки клекiт, сонце i блакить -
Все це i є для мене Батькiвщина,
Я з нею жив, живу i буду жить.
Знать, спогади оцi - не баговиння,
Коли ми їх не губимо нiде,-
Це генеалог - древо поколiння
В ланцюг єднає пам'яттю людей.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786236
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2018
[i][b] [color="#a32727"] Весняні ноти...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#227575"]Ми далекі...Та одно в нас небо...
Одна доля...Вечір той один...
Бо від нього - всі думки про тебе,-
Нам любисток замінив полин...
Небо...Зорі... Крила за плечима...
Піднімають... Образи... Чуття...
Тин упав...Він повені не втримав...
Кров у скроні...Нижче...Це - життя...
Ми далекі...Та одно в нас небо...
Одна доля...Вечір той один...
Він казковий...Інших нам не треба...
Відстані здолає часу плин...
[/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2018
[i] [b] [color="#8f2121"] ХРИСТОС ВОСКРЕС!..
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!..[/color][/b][/i]
[i][b] [color="#181d5c"] Давненько, ще тижнів зо два до Великодня, купив дід Степан пляшку грузинського вина Кінзмараулі та й поклав на полицю холодильника, бо в старій, новорічній, вже тільки на денці лишилось… Ох- пияк,- най би його Бог любив!..
Хоч і невелика в діда пенсія, та все ж чуть більша, ніж у багатьох. Щось потрібне підкупили, щось своє було,- не бідніше буде в діда з дружиною на столі на Великдень. Міситься… Печеться…Маринується… Запікається… Фарбується…
Ось і св'ята неділенька… Паска посв'ячена… Стіл накритий… Розкладено…Накраєно… Очищено… Справа за пляшкою…
Дід спроквола дістає прохолодну пляшку... Очищає від чорної захисної плівки рильце... Вкручує в тугий корк свій, ще совєцького штибу, штопор… Повагом, під поглядом дружини, всідається на свій табурет… Пляшку ставить на підлогу між стулених ступнів, лівою рукою міцно держить її за верх і щосили правою тягне корк із рильця…
Лице діда червоніє… На лиці,- проглядає зусилля…Корк,- ні з місця… Спантеличений дід повільно - повільно, щоб набратись нових сил, обмотує ручку штопора чимось,- і знову повторює операцію, подвоївши зусилля… Ні, не йде гемонський корк з рильця!..Не йде!!.
Дружина захвилювалась, дивлячись на діда… -Піду позичу в Сашка той його новий механічний штопор,- каже дід… Та хто ж в такий день по сусідах ходить,- це дружина до нього… Без всякої надії дід Степан робить третю спробу відкоркувати гемонську пляшку, в душі шпетячи занадто старанних, друзів по горю – грузин… Сусідка надто войовнича здружила!..
Результат нульовий… Пляшка ставиться зніяковілим дідом на вікно… Дістається недопита… Сідають за стіл… Розговляються… Все смакує… Все прекрасно… Та в душі діда немає спокою… Ох, горе - горе,- думає старий...Дожився… Вже сил немає пляшку відкрити… А було ж!.. Було,- та відгуло...Старий став… Старий… А тут ще й це,-дружина поруч… Сорому не відберешся...
Розговілись… Подивились по новому ящику (синка дарунок) службу Божу… Поговорили… Бо є про що,- син в тій Москві осоружній спокою роками не має… Живе мов при царизмі єврей в Бердичеві… По дозвольному папірцю отому...Та й з роботою!!. Та ще й Україною дихає!!. Немає там ходу таким!.. А вже ж сорок на порозі... Крутитись треба!..
Тоскно діду Степану,- хоча й гріх на Великдень... А тут ще ця клята пляшка,- все св'ято перекопирсала… Покректав дід Степан…Поскріб лисину...Подибав… Надворі ж рай Божий...На деревах листочки свіжі... Пташки співають... Сонечко... Та й Григорій он,- не знає куди себе діти!.. Кашляє... На цвіт поглядає... Пішов дід...Покалякати... Настрій підігріти....
Вечором знову взяв в руки осоружну пляшку з вікна… Обдивився з усіх сторін... Пляшка,- як пляшка...І корк як корк...І руки - як руки...Підігрілась на підвіконні... Кажуть люди, що й отой Йосип - кривавий це винце в свій час любив...Та хиба ж йому таке возили!!. Голову б відірвав!.. Ех, хе хе!..
Вкрутив дід штопор… Зайняв щорічну позицію на табуреті… Зусилля!..Ще зусилля!. Пішла!.. – Пішла!!… Пішла!!! Шпок!!!! І вся справа… Що,- відкрив,- з кімнати дружина… Оооо,- відкрив!...Ти диви!!. От бачиш,- а ти вже помирати задумав… Було б від чого!..
Полегшало на душі в діда Степана… Поживемо ще… Поживемо,- думає… І відкоркуємо ще не одну… Цікаво, а хто ж тому сухорукому відкривав?!. Микита, - може... Чи ще хтось... Не сам, звісно...Знаходились...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785813
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 03.04.2018
[i][b] [color="#8a2525"] Із циклу ВЕСНА НАДІЇ.
Чи буває в житті дитини
Якесь велике горе?..
Буває...Вбили друга,
з яким був щасливий...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#174242"]Здригнувся і застиг в німій якійсь покорі
Старий жилавий в'яз, що вулицю стеріг.
Останній нині раз вночі він бачив зорі
Та в росах сонця схід. Вже ллється на моріг
З-під пилки біла кров. Я скам’янів у горі,-
Мале сільське хлоп'я,- та показать не міг
Сліз та жалю, котрі в цей час жорстокий
Здавили серця м'яз. Бо вже ось кілька років
Той в'яз приймав мене в свої зелені шати,
На вітах колихав, привчав до небезпек.
Дивлюсь...Десь там, внизу, сади, стодоли, хати,
Тут - вітерець з полів, тут - посвист крил лелек
Та краєвид без меж...Невже все це рубати?
Він похитнувся, впав...Яка із фонотек
Зуміє відтворити те тяжке падіння?
По тому - тиша...Простір...Осінь...Павутиння...
Здригнувся і застиг в німій якійсь покорі
Старий жилавий в'яз, що вулицю стеріг.
Останній нині раз вночі він бачив зорі
Та в росах сонця схід...Його я не зберіг...
I[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2018
[i][b] [color="#bd2020"] Переклад з Р. Рождєственського[/color][/b][/i]
[i][b][color="#172161"]Посіє зірки зачудований перст,-
Живому всьому дифірамби,
Я тебе почую за тисячі верст.
Відлуння,
Відлуння,
Відлуння, поділене навпіл.
До тебе мені,
Куди б ти не пішла,
Не важко торкнутися серцем,
Бо в вир почуттів нас любов повела,-
Ми - ніжність,
Ми - ніжність,
Ми ніжність в чуттєвому герці.
І навіть в тенетах довічної тьми,
Де страху й зневіри - без ліку,-
Я знаю - чуттями сплетемося ми.
Ми - пам'ять,
Ми - пам'ять,
Ми пам'ять зіркова довіку.
[/color][/b][/i]
[i] [b] [color="#4d521c"] Оригінал.
Эхо любви
Покроется небо
пылинками звезд,
и выгнутся ветки упруго.
Тебя я услышу за тысячу верст.
Мы - эхо,
Мы - эхо,
Мы -
долгое эхо друг друга.
И мне до тебя,
где бы ты не была,
дотронуться сердцем не трудно.
Опять нас любовь за собой позвала.
Мы - нежность,
Мы - нежность.
Мы -
вечная нежность друг друга.
И даже в краю
наползающей тьмы,
за гранью смертельного круга,
я знаю, с тобой не расстанемся мы.
Мы - память,
Мы - память.
Мы - звездная память друг друга.[/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2018
[i] [b][color="#c22d2d"] Донбас... Посіяв вітер...
Тепер пожинає бурю...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#2a6666"]Розсипались… Вже вільна Україна…
Росія перша кинула Союз…
Була хвилина і була надія,
Що нас вестиме не валет, а туз
В життя нове.Не вийшло.Раз…І вдруге…
Багатії плодяться мов щури…
Народ бідує… Не стерпів наруги,-
Бо ж і терпіти можно до пори…
За третім разом,- демократ при владі…
Оранжево… В Європу б нам іти -
Ще більша демократка на заваді,-
Не відшукали спільної мети…
Обох прогнали...Вибрали злодюгу...
Де розум був?..Та Бог же його зна!..
Батьківську землю віддали в наругу,-
Кишені повні,- лиш пуста казна...
Без армії… Нейтральні… Не в Європі…
Без НАТО,- про це страшно й говорить!..
Не Україна,- муха у окропі,-
Куди податись?.. З ким же їй дружить…
Спасибі,- є Московський ‚‚собіратєль
Зємєль ісконних”… Радісно пожав
Те, що не сіяв,- Крим… З якої статі?..
Привів у дію міну, що заклав
Ще Джугашвілі хитрий… Кров рікою…
Та встав народ!..Це дружба?..Це - розбій!..
Донбас,- ти наш!..З сусідкою такою -
Ми груддю встали,- доленосний бій!..
Ми вдячні, Кремль.Тепер ми знаєм ціну
Твоїм ділам… Весь світ тепер за нас!
Ми до Європи!.. В НАТО!.. Тільки б міну
Оту знешкодить… Прийде такий час!..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784730
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.03.2018
[i][b] [color="#bd2626"]Скоро весна… Пробудження
людини… Пробудження
природи… Бджолопад…[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#196132"]Я бачив сон,- квітучий білий сад…
Бринить бджола… Весна… А ми з тобою
Прикриті запашною лиш габою,
Милуємось на буйний бджолопад…
Їх квіти ждуть,- тичинки у намисті
І маточки купаються в меду…
Терпіння майте,- кожну з вас знайду,-
Говорять квітам бджілки золотисті…
Знаходять… Пестять… Ніжні приймочки?
Вже мліють, сходять соком, шаленіють,
Вони про яблучко налите мріють,-
Лоскочуть їх бджолині сорочки?…
Ти дивишся… Зіниці,- на півнеба,
Рука знаходить в захваті мою
Й кладе на перса… Я дивлюсь і п’ю
Твій милий погляд, вічно юна Геба…
Жага кохання... Шепіт...Очі в очі...
На шийці б'ється жилка голуба...
Стук двох сердець...Розтанула габа...
Всесилля рук,- душа богині хоче...
Все той же сад,- рожевий водограй…
Все та бджола… Весна… А ми з тобою,
Уже накриті пристрасті габою,
Ідемо в рай,- жаданий, ніжний рай…
Я бачив сон,- квітучий білий сад…
Бринить бджола… Весна… А ми з тобою
Прикриті запашною лиш габою,
Милуємось на буйний бджолопад…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784280
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.03.2018
… [i][b] [color="#c23131"] Буває і так...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#172163"]Залізничний вокзал… Поруч ,- Він і Вона…
Щось говорять… Він руку тримає,-
Зігріває в долонях… Надворі весна,-
Та тепла все немає й немає…
Лиш у душах тих двох зародилось тепло…
Час прощання… Гудок… Поцілунок…
Відповів…І розмови,- немов не було,-
Лиш в серцях квітне ніжності трунок…
…Як доїхав?.. Як серце,- болить, не болить?...
Та болить… Бо ж чи скоро побачу
Твої очі… А в нас тут “хвилююча” мить,-
Ми з дружиною їдем на дачу…
А у тебе?.. Нічого!.. Алкаш мій притих,-
Дала відсіч… Відчула свободу…
Та в душі поселилось найбільше із лих,-
Бо запала на зрілу я вроду…
Бачу тебе щоночі у снах… Наяву
Поруч ходиш легкою ходою…
Лиш про тебе думки… Лиш тобою живу,-
Немов вік ми знайомі з тобою…
Поцілунок твій перший цвіте на губах,
Усе стогне бажанням ночами…
- Рідна… Мила… Я тебе теж бачу у снах…
Кинь усе… Не роби з життя драми…
Я на грані… Зійдемось,- розмовам на зло…
Не життя це!..Не можу так далі...
Та в житті не бува,- щоб ніяк не було,-
Повернемо на " реверс" медалі...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2018
[i][b] [color="#b32727"]Уроки історії... Багато б вони
дали, коли б ми, люди, їх знали
і не повторяли раз пораз своїх
помилок... От і зараз - повторили
1918рік... Сліпа довіра була
кремлівським мрійникам... Фіаско...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#154747"]В повiтрi Азiї, голоднi, плодовитi,
Роїлись орди, мов хмарки комах,
Вози ладнали, повстю й небом критi,
Котрi б на захiд витримали шлях.
Дорога ж довга...Степ...Дозори...Спрага...
Ярило стрiли кида з висоти...
Крiз сутички i кров вела наснага
Кочiвникiв до ласої мети.
Бо там же десь лежала Вiзантiя,-
Багата, сита, з винами, в парчi...
Ревли верблюди, жеврiла надiя,
Мов доленосна зiрка у ночi.
У битвах никли трави Поднiпров'я,
Що їх топтали конi всiх столiть.
Сармати, готи, гунни, турки кров'ю
Степи кропили в роки лихолiть...
Хазарами прикрита вiд Аралу,
Слов'янська Русь з'єднала племена.
Мечi гострила, мури будувала,
Бо чашу горя випила до дна.
Як i ранiше, орди без упину
В чужi простори прокладали путь,-
Та вже дробились об хазарськi стiни
I розбивались об Русi могуть.
Та...щось не подiлили мiж собою
Хазарiя i Київська земля,-
Мечi пiдняли, стали до двобою,
Татари ж...усмiхалися здаля.
Бо знали, що знесиляться хазари,
А потiм Русь загубить свою стать,-
Уже ж помiтнi мiжкнязiвськi чвари -
Кому, коли i де їм князювать.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783731
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 22.03.2018
[i] [b] [color="#a82222"] Весна...Двоє...Чуття...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#19217d"]Закрой глаза...С тобой я рядом...
Ты чувствуешь души тепло?
С тобою быть - всегда отрада,-
А жизнь сложна...Добро...И зло...
Я так люблю тебя!.. Ты слышишь?..
В душе расцвёл наш первый май ...
Моя душа тобой лишь дышет...
Целуй…Ешё... Люби... Ласкай...
Не сомневайся – я сумею
Твой мир заполнить лишь собой...
Я каждый миг любви взлелею,
Желанный мой, хороший мой!..
Ты разогреешь нежной лаской,-
Взорвусь вулканом... Над тобой!..
Зажёг пленительные краски
Всёпонимающий гобой!!.
Закрой глаза...С тобой я рядом...
Ты слышишь пение души?..
Не торопись, родной…Не надо...
Нет слаще негиии!.. Не спешиии!!.
Глаза закрыты...Звездопады!..
Сердец сплетенье - им тепло!..
С тобою быть - всегда отрада,-
А жизнь сложна... Добро...И зло...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783372
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.03.2018
[i][b] [color="#a31b1b"] Слова Є. Долматовського,
Музика М. Фрадкіна,
Вільний переклад І. Радохліба.[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0e2561"]Ой, Дніпро, Дніпро… Лози… Пагорби…
Слались долі тут поколінь…
За могуть твою,- в віках честь тобі,-
Та накрила честь хижа тінь…
Над Дніпром гримить...То війни громи,-
Батьківщина ж бо в нас одна…
В тих боях страшних чашу горя ми
Усю випили геть до дна…
Дніпро кров’ю сплив…Сиротою став,-
Покотилася вглиб гроза…
Він бив ворога, він синів чекав,-
І вода його – мов сльоза…
Вороги його з глибин воду п’ють,-
В горлі кісткою їм вода,-
Повернулись ми…Накопили лють,-
Рать загарбника жде біда…
Знову бій гримить, волі крицею
Дніпро рать чужу побива…
Руки воїнів - блискавицею,-
Ріка вічності,- ти жива!..
[/color][/b][/i]
[i] [b] [color="#296e17"] Оригінал.
Песня о Днепре…
У прибрежных лоз, у высоких круч
И любили мы и росли.
Ой, Днепро, Днепро, ты широк, могуч,
Над тобой летят журавли.
Ты увидел бой, Днепр-отец река,
Мы в атаку шли под горой.
Кто погиб за Днепр, будет жить века,
Коль сражался он как герой.
Враг напал на нас, мы с Днепра ушли.
Смертный бой гремел, как гроза.
Ой, Днепро, Днепро, ты течешь вдали,[/color]
И волна твоя как слеза.
Из твоих стремнин ворог воду пьет,
Захлебнется он той водой.
Славный день настал, мы идем вперед
И увидимся вновь с тобой.
Кровь фашистских псов пусть рекой течет,
Враг советский край не возьмет.
Как весенний Днепр, всех врагов сметет
Наша армия, наш народ.
Читав декілька перекладів на українську...
Точні... Дослівні...Та нема України, її духу...[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782975
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.03.2018
[i][b] [color="#c71e1e"] Життя... Людське життя...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#116614"]Привела до тебе стежка між житами...
Жайвір...Ти...І тіні... Хмарочки легкі...
Ліс...Стежина...Доля...Визріло між нами
Те,- ще несказанне... В щасті дві руки...
Підлісок... Малина...Різнотрав'я...Квіти...
Хмарка промінь сонця випива до дна...
Повняться відерця... Погляди - привіти...
Десь схропнули коні,- відгуком - луна...
Усмішки...Розмови... Від коней подалі...
Лісове джерельце... Моху оксамит...
Дотики...Зіниці!..Захлинулись в шалі!..
Це дрімало в душах хтозна скільки літ...
Привела до тебе стежка між житами...
Жайвір...Ти...І тіні... Хмарочки легкі...
Ліс...Стежина...Доля... Малинові гами...
Довгождані...Ніжні...Солодко - гіркі...
[/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2018
[i][b][color="#ff0000"]Переспів…[/color][/b][color="#000000"][/color][/i]
[i][b][colorТы помни обо мне сегодня, засыпая,
Я прилечу душой к тебе издалека,-
Прочувствуй, нежный мой, как трепетно ласкает,
Нектар желаний пьёт, озябшая рука…
Ты помни обо мне, когда придёт усталость
От ожиданий тех, возможных лишь любя.
Ведь, может быть, нужна тебе всего лишь малость,-
Тот унисон сердец, волнующий тебя...
Ты помни обо мне, когда душой ревнивой
Я усомнюсь порой в порывах той любви...
Ведь я, пойми, себя не мыслю чудо – дивой,-
В неверьи я,- но ты небесной всё ж зови!..
Зови...Кровиночкой...Единственной...Родною...
Я жажду правды... Жду... Тебя правдивей нет!..
И хоть брюзжу порой,- иду я за тобою
В мир, созданный тобой, - счастливый взять билет!..
Ты помни обо мне - и я твоё услышу,-
В предсонной тишине желанное “люблю“.
И я приду, родной, приду под твою крышу,
Твой первый сон из дрожью разделю...
Ты помни… Обо… Мне...
И не грусти,- твоя!!.
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2018
[i] [b][color="#c42f2f"] Кохання…Що
тут казати...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0f660f"]Конвалій засилля… Ми двоє.
Серцями зв’язались. Весна
Посіяла в душах кохання,-
Солодке, ніжніше вина.
Він плечі мої обіймає
Цілунками палить, снує
Руками те плетиво ніжне,
Котре слово НІ не дає
Сказати..Щось котить донизу,
У повені тоне душа..
Я тану. А він лише хмизу
Підкидує.. Волі лиша...
Ті руки... Замріяне чудо,-
Немов із полів вітерець...
Не думала я , що так буде,-
Уже не розняти сердець!..
Я вперше зомліла...О, Боже,-
Пів - неба у тебе беру
На мить неймовірно щасливу...
Цілуй же...Цілуй!.. Бо помру!!.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780800
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.03.2018
[i][b] [color="#a32f2f"] Посадив...Поки хворів
кущик,- росла...
Вичуняв - украли...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#1d852f"]На краю мiкрорайону
У осiнню днину
Батько з синком з - пiд балкону
Украли калину...
Тьфу, украли! Цi новини
Набили оскому.
Ну на дiдька та калина
Бiля твого дому?
Ти поглянь лиш на подвiр'я
Стоптане до щенту -
Сірість, бруд, куряче пiр'я,
Листя, экскременти…
Твiй сусiд веде машину
Як на танкодромi.
Ну й придумав же - калину
В нiчиєму домi!
А хотілось... Ні,- жадалось
Цвітом тішить душу!..
Довго, довго не збувалось,-
Бо трясли мов грушу
Переїзди, переходи,-
Хата є,- саджаю...
Та украли... Для городу,-
Ні,- я не ридаю...
Тут немає, звісно, драми,-
Хай росте в городi.
Страшно тільки,- син затямив-
Його батько,- злодій!..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780632
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.03.2018
[i][b] [color="#b33030"]Це,- про мою покійну матір
і про воєнний 1942 рік…
Навіть німці могли бути
Такими…"Брати" ж,- не такі…[/color]
[/b][/i]
[i] [b] [color="#2b2b7a"] Війна…Окупація…Владні будівлі
По вітру ганяють якісь папірці…
В селі сполотніли з соломи покрівлі…
У батька замовник…Півлітра в руці…
В поліцію сватав: Наш час…Дочекались…
На Волзі вже німці…Настала пора…
Півлітра у денця…Та щось там не склалось,-
З погрозою гість почалапав з двора…
Аж тут і нагода,- поїдеш, Микито,
На працю в Німеччину…Ось папірець…
(Мов, там ти скоцюбнеш і все шито - крито,
Був певен - дорога в один лиш кінець)…
Зібрала торбину в дорогу дружина,-
Сама ж встала рано,- я скоро прийду,-
І щезла на день… Лиховісна година,-
Могла десь заскочити з горя в біду…
Прийшла вже по темному, вузлик дістала,-
І всі остовпіли,- печать, ausweis,-
Ти що, в коменданта, чи що, побувала?
Авже ж…Бо подумалось - зглянеться з нас…
І як він?..- Казав, що Німеччина - добре,
Що так буде краще…- А я про der Mann…
В мене ж двоє діток…-Ти, матка, хоробра…
А я щось розкис, мов старий доберман...
Схопила папір,прилетіла додому,-
Наш гість з темноти, під рукою – кийок…
Читає…Скривився, немов від оскоми,-
Скажи ж, хай не йде по дорожній пайок…
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780260
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 04.03.2018
[i][b] [color="#bd2828"]Молодість… Хміль…[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#252c70"]Зимний вечір… Дорога… І усмішка мила…
Очі гріють... І гріється мною рука…
І розмова… Хто звідки… Куди… А що далі…
Зійшли ... Хуртовина…Сліди замітає зима…
Прийшли...Дрова в камін...Підігрілася дача…
Господиня, мов пава… Ще й станом гулЯ…
Сніжить за вікном… Кудись вийшла… Явилась…
Що робити!.. Таке - ще не бачив зблизька!..
Губи шепчуть щось хтиве…Мене захопила
Ця велична вже зрілої жінки краса!..
Уже поряд… Цілунок…Притислась всім тілом…
Кров у скронях бунтує… -Та ні,- ще не час,-
Перейми, мій соколику, ніжну науку,-
Раз так сталося,- в душу мені ти проник...
Починаймо від вух,- пошепчи мені ніжно
Запальне щось… Шепчу… Жилка б’ється, живе,-
Як її обійти!.. А ці перса підняті,
Ще не бачені в хіті!.. Ці руки жаркі!..
Язичок, що з моїм подружився і мліє,-
Там сніжить, а тут кров шаленіє й кипить!..
Обціловано все… Руки вчаться,- легенько
Прокладають доріжку,- вона ж їх веде…
Серце котиться вниз,- а чи щось ще не знане…
Вміло стримує… Рано… Цілуй же… Милуй…
Потім ще щось було,- описати несила…
Та й не треба цього,- що було, те було…
Хай мені лиш зостанеться прихисток раю,-
Ця дорога...Камін...Стукіт наших сердець...
Хуртовина гуля… Хуртовина…
Третій день...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780024
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.03.2018
[i] [b] [color="#c23131"] Біблія... Заповідь 8...
Не кради!!!![/color][/b][/i]
[i][b][color="#1f2e8f"]Взяв мудру Книгу, Богом осіянну,-
Снопок законів Божих для людей…
Там десять їх – я ж говорити стану
Лиш про один…Короткий… Про оцей…
Не укради!.. Століттями схиляли
Держави, царства голови свої…
Хоч знали всі – та восьму шанували
Найбільше… Шанували всі краї,-
Бо це життя основа…При Совітах
Безбожники цю Заповідь блюли!..
Вона була і кровію полита
І в тюрми багатенько загули…
То ж в дев’яності - ми були старцями
Всі рівними,- багатих підмело…
Розпались же - щось сталося із нами-
Певно, сокири зверху не було!..
А Бог…Що Бог!.. Може його й немає,-
А є,- то ми відмолимо цей гріх!!.
Кишені кожен бувший набиває,-
Закони, правда, тюрми,- не для них!!!
Нема сокири,- і страху немає,-
Кради… Дерзай...Мільйонами тягни!..
Що?.. В черні хліб вже не в усіх буває?..
Я м'ясо їм без хліба,- а вони!!?
Скипає гнів... Та розум не світліша,-
У Ради тягнем грошові мішки...
Тому й реформам нашим,- повна тиша,
Бо ЇХ закони,- НАШИМ навпаки...
Взяв мудру Книгу, Богом осіянну,-
Снопок законів Божих для людей…
Нам не позбутись нинішнього стану,
Бо заповіт не виконали цей,-
8. НЕ КРАДИ!!!![/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779543
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.02.2018
[i][b][color="#ff0000"] Передвесняне...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#3a3ac7"]Я такий же...Ті ж думи...Ті ж мрії...
Почуття ті ж весняні в душі...
В ній же квітнуть і наші надії,-
Не мовчи...Стрепенись...Напиши...
Хай не тріпає серце в сум*ятті,-
Вже підсніжники в ньому зійшли,-
Бо нагрілося в тому багатті,
Котре в юності ми не знайшли...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2018
[i][b] [color="#b02c2c"] 25 лютого- день народження
Лесі Українки... 147 - річчя...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#227575"]Поетесо із Волині,- вічно молодая,-
Де краса, озера сині та ліси без краю.
Там героїв знаходила,- той в скалі куняє,
А той греблі рве, на Мавку ревно поглядає…
Та це потім…Юнці ж інші думи рвали душу,
Народ в скруті,- що для нього я робити мушу?..
Народники… Терористи…Західні ідеї,-
Вони такі привабливі- мов в саду лілеї…
Он і тітоньку Олену - за них до Сибіру,
Молодії її друзі грають на ту ж ліру…
Може з ними?..І „досвітні” стали вже горіти,-
Чиї вони?..Із Заходу?.. Чи Мазепи діти?..
Ні, ще певно не Мазепи…Новомодні мрії-
Немов квіти у садочку,- глянеш - серце мліє.
Та й Сергійко їх колише...Він - у демократах...
Лиш одне сумління гризло - та Москва пихата…
Україно, мамо рідна,- скільки ти терпіла!..
Може Спартак з Прометеєм - для оцього діла!..
,,Сором, жаль за цю країну загризає мене”,
Ой, знайдіться, козаченьки!.. Живи вільно, нене!..
Не знайшлися… Не діждалась…Квіти вкрали ім'я,
І написане вживили у червоне сім'я...
А „Бояриню” крамольну майже на століття,-
ВІд людей простих сховали під отруйне віття…
Поетесо з май - розмаю,- вічно молодая,-
Де краса, озера сині та ліси без краю,-
Живі вільно в Україні...Квіти ті зів'яли...
Зови знову Прометея,- бо нові постали!..[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779038
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2018
[i][b] [color="#b02525"]Вірш із циклу„Весна надії”…
4 травня 1958 року… Потяг…
У вагоні,- розмови, жарти, сміх.
Супроводжуючий,- майстер ТУ
Ковбасов Анатолій Іванович...
Життя вже позаду,-
Але це не забулось… Ні…[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#2e3996"]Бiлим пiвнем весна кукарiка..
Скiльки видно- Полтава в цвiту...
Не забути нiколи, довiку
Тую юнiсть мою золоту.
Рейок блиск, переводiв сплетiння,
Позолота квiтучих кульбаб...
Ту- ту -ту i колiс стукотiння
Чергувались iз кумканням жаб.
Молодi всi були i зеленi,
Ще своїх не звели ми споруд,-
Пурпуровi путiвки в кишенi
I десь там - голубий Кремгесбуд.
Загадковий, незнаний, далекий
I жаданий,- бо наше життя
Починалось пiд клекiт лелеки,
Матюки...I колгоспне буття.
Двадцять шість нас… Амбітні, чубаті,-
Ми стрибнули за рабську цю грань…
На полицях - скарби небагаті,-
В основному - із світлих бажань…
Це тепер Кремгесбуди урочi
Вже не збуджують зайвих надiй.
Та ще й зараз зволожують очi
Тi вокзали обманутих мрiй.[/color][/b[/i]]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778270
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2018
[i][b][color="#ad2f2f"]Донбас...Війна...[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#223611"]Терикони...Сухе зілля...Вороняччя кряче...
Б*ють " укропи"!.. У відповідь..."Рицарі удачі"
Мов кроти в землю зарились...Непривітну...Боже!..
Пада шмаття... Свист... Розриви...Як це все несхоже
На "сафарі" обіцяне...Та на гроші грубі...
Синьо - жовтий стяг "укропів" доведе до згуби...
Ці морози... Це стояння... Чорний ворон кряче...
Спалах...Вибух... Свист... Останки "рицаря Удачі".
Та нічого... Домовини підвезуть,- їх досить...
Терикони... Бур'ян - зілля вітер правди косить!..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778094
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.02.2018
[i] [b][color="#a62b2b"]Вірш з циклу“ Весна надії ”
Про себе, коханого... Село...
Народився п'ятим...Вижив,-
один...Бідні мої батьки!..
Підростав… Придивлявся
до життя… Ще неосознано…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0b4040"]Кiнець сорокових... Я в п'ятому класi.
Учусь аби як, хоч i маю в тiм хист.
Та я не про це - саме в п'ятому класi
Знайшов я, нарештi, життя свого змiст.
На цей раз тим змiстом життя стали бджоли.
Про них я лиш думав, лиш ними я жив.
Позвали вони як нiщо i нiколи,-
Хто зна звiдки взявся той дужий порив.
Мо Яків Кузьменко, що жив недалечко,
Мо батько посiяв тi зерна в кровi,-
Та вулики, пасiка, бджоли i гречка
Надовго засiли в моїй головi.
Та нi ! Не засiли ! Бентежили душу,
До слiз хвилювали - як ангельський спiв !
Тепер, в зрiлi роки, признатись я мушу,
Що я не знавав бiльш стiйких почуттiв.
Я книги дістав… Я читав вечорами…
Задарма - казали - палив керосин,
Бо мрiї були i в колгоспницi - Мами -
Покинув село її пасiчник - Син.
Теслярство пiзнав я, бетону напливи,
Нарощував вежi пiдйомних споруд -
Та це все були вже не ангельськi спiви -
Це був лиш земний i оплачений труд.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777529
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.02.2018
[i][b][color="#b02929"] Кохання...
Вічно живе...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#2f8037"]До криниці йшла взять водиченьки,-
Все турботи в нас… Все діла!...
Підійшов… Шепнув… Глянув в віченьки,-
Стежка в трави нас повела….
В трави прим’яті, понад річкою,
Де коханнячко - маків цвіт…
Спалахнула я тою нічкою,-
Відірвалася,- і в політ...
Цілував мене, милував мене,
М'яли трави ми, спориші...
Я вже думала - ця напасть мине,-
Не минулася... До душі
Мені пестощі зачудовані,
Ніжні руки ті ,- сама хіть...
Поціунки ті...Не даровані,-
Взяті ніжністю,- все горить!..
Вже нема в мене ані плямочки,
Де б ті рученьки не були!..
Знайшли всі мої ніжні клямочки,-
Вийми й серце вже,- забери!!.
До криниці йшла взять водиченьки,-
Все турботи в нас… Все діла!...
Підійшов… Шепнув… Глянув в віченьки,-
Стежка в трави нас повела….
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2018
[i][b] [color="#b82323"]Ні про що...
Та про все…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#25782b"]Новий день настає…
Чомусь серце співає,-
Хоч причини для співу
Як нема - так нема...
Чому??.. Ти в мене є
У життєвім розмаї,-
І в далекі краї
Відступає зима…
Притулились серця,-
Квітнуть там первоцвіти...
Ніжно сходить душа
Пелюстками бажань...
Чому??.. Ти в мене є
У життєвім розмаї,-
І в далекі краї
Відступає зима…
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018
[i][b] [color="#c42121"]… щоб хтось з живих і тебе зрозумів...
Екзамен у ВУЗ... Затупцював біля
дошки... Викладач (жінка), ідучи мимо,
шепнула: квадрат суми... Все...Цього
було достатньо... Вдячний все життя...[/color] [/b][/i]
[i][b][color="#194545"]Пiд сонцем млiє польова дорога,
Обабiч - низка придорожних верб.
Пасеться мирно Лиска круторога,
Поміж рогами блима білий серп.
А там Княгиня косить хитрим оком
На конюшину нiжно - молоду,
Та зась тобi ! Я нiби ненароком
Вiд скиртовища в тiнь верби iду.
Все менше тiнь. Хмарки все вище й вище,
Немов вiтрила бiлих каравел...
Сьогоднi ми в старому скиртовищi
Знайшли поселення спiвуче та живе.
У товщi перепрiлої соломи,
Десь там, на лонi матiнки - землi,
Не знаючи нi сумнiвiв, нi втоми
Звели колонiю трудiвники - джмелi.
Ось тут вони ! - кричать Грицько й Микола.
I тут ! I тут ! А он туди поглянь !
Для всього сущого та ж благодать навколо,
А для колонiї - часи випробувань.
Джмелi та мед, а головне - розвага
Зняли всi гальма в наших головах...
Та скоро скисла пастушкiв ватага,
Бо стало жаль знедолених комах.
Пливло життя...Хмарки пливли по небу,
Немов вiтрила дивних кораблiв.
Завчили ми - живе жалiти треба,
Щоб хтось з живих i тебе пожалiв.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776513
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2018
[i][b] [color="#942828"] Новгород - Сіверський, Короп, Батурин...
Історичні місця...Тут і похід князя Ігоря з
сином на половців, і становлення та життя
лівобережної України, і трагедія гетьмана
Івана Мазепи та його столиці,винних тільки
тим, що спробували піти з - під руки
жорстокого російського сатрапа... [/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#522525"]То сліпучим, легким водограєм,
То звиваючись в кільця тугі,
Десна котиться Сіверським краєм
І цілує круті береги.
Без упину шурхочуть століття
В головній рахівниці часу,-
Босоноге моє семиліття
Вже збивало деснянську росу.
Разом з батьком дивилось на зорі...
Їло юшку...Корзини плело...
Влітку бігло в гаї білокорі,
Бо ж грибами - пропахло село...
Підростало...Простори блакитні
Відкривали Мазепи біду,
Князя Ігоря думи амбітні,
Древніх русів державну ходу...
Хто ви, руси? Мовчить рахівниця,
Спасував і писемності дар,-
Що за люди Південну Криницю
Від слов'янських почистили чвар.
Вік могутності, - три - лихоліття,-
Брали в руки то меч, то косу.
Над Десною шурхочуть століття
По дротах рахівниці часу...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2018
[i] [b][color="#a62d2d"]Будь проклята війна!...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#386969"]Розгулялась хурделиця...Крутить сірі коси...
Вороняччя над байраком...Вітер крики носить...
Понад яром щось чорніє... Сморід...Подих тліну...
Посланець "гуманітарки" скуштував тут міну...
Жили хлопці... Один з Волги...Інший,- з Єнісею...
Підростали... Відслужили...Влипли в "одісею"...
Край чужий... Чужая воля...І чужі закони...
Смерть тут сіють волелюбні сірі терикони...
А казали, що "сафарі"... Ще й хороші гроші...
Лежать хлопці...Замітають їх сліди пороші...
І хурделиці гуляють...Мати десь заплаче...
Терикони ж миру хочуть...Чорний ворон кряче...
Розгулялась хурделиця...Крутить сірі коси...
Вороняччя над байраком...Вітер крики носить...
Понад яром щось чорніє... Сморід...Подих тліну...
Посланець "гуманітарки" скуштував тут міну...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775081
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 04.02.2018
[i] [b] [color="#872727"]Хотiнь - озеро бiля Десни, - Сіверщина...
Давно не хлюпочуть плоти на Хотіні...
Спочиває вічним сном батенько мій...
Та ніколи не забути мені ці дитячі роки...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#335959"]Плоти, плоти хлюпочуть на Хотiнi,
Над ними неба свiтла голубiнь,
Пiд ними глибини зеленi тiнi
Колишуть тихо кiнську волосiнь...
Двоє хлоп'ят в одежi полотнянiй
Очей не зводять з бiлих поплавцiв.
На лоб звисають пасма неслухнянi,
Обличчя свiтять радicтю митцiв.
Ось поплавець здригнувся, тихо рушив
Туди - в зелену таємничу тiнь -
Кивок руки - i забринiли душi -
Щось непокiрне тягне волосiнь.
Борсається сюди - туди, тріпоче...
Ой Мамочко!.. Зірветься чи порве?..
Те, що в воді, теж певно жити хоче,-
Як хоче жити все навкруг живе.
Трiпоче серце, кров у скронi буха,
Пульсує кiнчик вудлища й рука.
А волосiнь же вдвоє...Не послухав
Дядька Микиту, як ї ї сукав.
Тепер он дядько скоса поглядає
Як борються життя i волосiнь.
Тридцятi роки...Ще вiйни немає,
Є лише Сталiн, Гiтлер...I Хотiнь.[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774711
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.02.2018
[i][b] [color="#d61717"]Наболілим повниться душа...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#3b8282"]Зайду - гляну... Березівка... Школа - руїна,
Півстоліття сюди не ступала нога...
Було три їх в селі,- та настала година
Однієї... Вона вже не всім дорога...
Дві зламали,- а третя зосталась гибіти
Довгі роки, травмуючи душі й серця,-
Підросли і роз'їхались ті сільські діти,-
Кому домом була кам'яниця оця...
Тут мужніли... Учились... У юність ступили...
Перші теплі чуття...Перші дотики...Шал...
Пусті вікна... Заходжу... В душі затремтіли
Давні спогади... Класи...І печі,- внавал...
Ось учительська... Клас, де ми гризли науку...
Рештки парти... Сміття...Стеля чорна, гнила...
Жаль ожив...Бо тут вперше я дівчини руку
В свою взяв,- та забрала...Втікла.. Дітвора!..
Ось чотири гвіздки,- Карли - Марли висіли...
І свої... І чужі...Вже на смітнику всі...
Бо отой комунізм,- сон рябої кобили,-
Наші ниви готові під новий посів!.
Я пробрався уламками...Вийшов...Все квітне...
Ці занедбані рожі... Спориш... Бур'яни...
Вже стежини нема,- це подвір'я бездітне...
А була ж!.. Широченька...Вмирають вони...
Я наваживсь... Березівка...Школа - руїни,
Півстоліття сюди не ступала нога...
Не для всіх нас вже квітне оцей кущ калини,-
Та сирітка оця - нам, живим, дорога...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2018
[i] [b] [color="#a62323"] Крути…1918 рік...
Совість України…
Слава України…
Україно, мамо рідна,- сніг, мороз, - зима…
Пре орава Муравйова,- захисту нема…
Попереду древній Київ,- вірилось верхам,
Що червоні,- то є сили дуже дружні нам…
Сплять чубаті в теплих селах, сплять і по містах
І не відають,- що хижий той надумав птах…
А надумав він немало,- повернути знов
Переяславський дарунок в лоно їх основ…
Молодята зголосились,- їм це до снаги,-
Лягли лавою оружно в ці жорсткі сніги…
Та велика вража сила,- ленінські дуби,-
Полягли герої в славі…В славі – без ганьби!..
Україно, мамо рідна,- то ж чому, чому,-
Ти розхристано зустріла путінську чуму…
Знову армія - в загоні в київських верхах,-
Вас сто років не навчили,- певно,- не той фах!...
В ідеологів партійних, у директорів,
У банкирів та у ДОНІВ ,- диво це із див,-
В них про захист від навали не свербів і ніс,-
Вік минулий не навчив їх,- тями не приніс…
Україно, мамо рідна,- знову в нас зима -
І на пагорбах Аскольда місця вже нема…
Цвинтар Байковий, панове, - певно не для вас...
Йдуть бої... Жорстокі... Злії... Доленосний час...[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773831
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.01.2018
[i][b][color="#ff0000"]Про вічне...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#23238c"]Зустрілись.. Заглянув у очі..
В них ніч..Таємниця.. Та я
Відчув,- душа ніжності хоче,-
Її,- та давно вже й моя!..
Торкнулися руки,- здригнулась,
Сполохано руки сплела..
В очах іскра щастя метнулась,-
І погляду не відвела...
Ці очі!.. Душа - у безодні..
Ці губи!. Душа ледь жива..
Цілунки.. Не ті, великодні,-
З цих - кругом іде голова!..
Притислись.. Серця б'ють у скроні,
Вологий язик нігу п'є...
Цілую ці ніжні долоні,
Жаринки ці,- щастя моє!..
Тремтить.. Я від пестощів тану!..
Здригнулася... Стогін!.. У рай!!.
Кровиночко!.. Ніжна!.. Жадана!..
Щаслива!..Кохання... Розмай!!.
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773419
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.01.2018
[[i]b] [color="#bd2d2d"] Він ішов з роботи...
Не дійшов... Упав...
Земля йому пухом...
Його міні-песик теж
помер...Без нього...[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#154a4a"]Вмить зчорніла й померкла дорога,
Вогонь вічності серце обпік...
Боже правий! Дійти б до порогу...
Не поповнити б сонму калік...
Пожалів Бог... Згасив твої очі...
Вічний спокій поклав на чоло...
Лиш душа відлітати не хоче,-
Мало радості в неї було.
І тоді, коли був синьоокий,
І тоді, коли вицвіла синь,-
Для душі - лиш безладдя потоки,
Вічна праця, самотності тінь...
Ти туди, ти сюди,- вітер долі
Гнав на рифи фелюгу життя.
Йшли роки. Ти спивався поволі,
Та зберіг всі людські почуття.
Бо ота, котра очі прикрила
В страшну мить, - все здолати змогла,-
Дала сили, зміцнила вітрила,
До людського життя повела...
Не її це вина, що трагічна
Ця дорога вела не з Канар,-
Бо Канари - то мрія одвічна,
Вічна ж праця - державників дар...
Та хоч би вже та праця - до діла,-
Щось новеньке...Як там, за "бугром",-
Щоб душа це робити хотіла...
А ці домни - то тільки на злом...
Вмить зчорніла й померкла дорога,
Вогонь вічності серце обпік...
Боже правий! Дійти б до порогу...
Не поповнити б сонму калік...[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773235
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.01.2018
[i][b][color="#d42424"] Це так у них,- за океаном...
Цікаво,- а як же у нас?..[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#21298c"]Лиш місяць минув,- знову пенсія,-
Летять невмолимі літа…
Оглянешся,- там лиш інверсія,-
І та вже бліденько - пуста…
Всі паливні баки спустошені,-
Дитинства, юнацтва, мужські…
Пенсійні одні ще не зношені,-
Останні земні маяки…
Одне б тільки знати,- спустошені,-
Чому ж не старіють чуття?..
Уже всі галяви обкошені,-
Немає туди вороття…
І серце життям вже сполохане,
І п'ятки стоптались в ходьбі,-
Чуття ж виринає непрохане
Призначене тільки тобі,-
Отої богині в віконечку…
У СКАЙПі шукаєш сліди,-
Глузливо всміхається донечка
Та пальцем дружина,- гляди!!.
У СКАЙПі пегасо -римовані,
Ще й пишуть ніжнющі есе?..
Бояться їх нічки зчудовані,-
Там травнем квітує усе…
Душа молодіє, тріпочеться,
До серця шукає ключі,-
Тепла їй та ніжності хочеться,-
Постійно - і вдень і вночі...
І тут ні до чого вже донечка
Та з пальцем дружина,- гляди!!.
Зайдеш в віртуал,- сяє сонечко,
Без нього ж,- байдужі діди...[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772990
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 23.01.2018
[i][b][color="#bf3030"]Три школи було в селі…
Стала одна, велика...
Прогрес...Кам'яниця...
Та серце болить і болить...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#184a4a"]Ой,Березівка,
Бічна вулиця,-
То від Шляху йде,
То притулиться.
То від Шляху йде,
То притулиться,-
В моїй пам’яті
Не замулиться.
Ось мій Батенько
У майстерню йде,-
Свого Хлопчика
В „дитсадок” веде.
Батько з чоботом,
Хлопчик з дзигою,
А підріс ледь – ледь,-
То і з книгою.
А он Матінка
Тягне возика,-
З праці марної
Якась позика…
Лиска зіллячко
Взимку схрумає,-
Хай в теплі й добрі
Думу думає.
То ж пололося
Та возилося,-
Доля Матінки
Потом милася…
Взимку ж вулиця
Дзвенить Школою,-
Не багатою,
Та й не голою.
Тут тепло було
Та …симпатії-
В молодесенькій
Шкільній братії...
По світах...Колись
Повернулися...
Кам*яниці вись,-
Тих - позбулися...
Тихий жаль...Сльоза...
Серце вмилося...
Щось шипа коза,-
Де ми вчилися
В Неї Школа є,
В Нього Школа є,-
А в „березівських”
Душа тугу п'є…[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2018
[i] [b][color="#ab3535"]На Майдані пил спадає,
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч…
1919р. Ранній П. Тичина [/color]
[/b][/i]
[i] [b] [color="#1a4040"] Ми - однi...Нiч пливе, чарiвна,
Цьом, Майдане,- за зустріч із Лією…
...Ти хвилюєш... П'яниш без вина...
I жарке студиш серце надiєю...
Тихий шепiт...Симфонiя губ..
I шаленi мелодiї дотику...
Звук команди із радiотруб
Лиш пiдсилює ночi экзотику.
Всі ми вийшли на відсіч брехні,-
Грізний поступ народу столицею!..
Пролилась перша кров в цім вогні,-
Та ми встоїм… Ми станемо крицею…
Тут відчул ми себе людьми,-
Не умовними,-грізною силою!..
Крики...Постріли...Кров і дими...
Та відбилися...Знову я з милою...
Вiтерець на вiкно налiта…
Пахне снігом… Із чайника,- м'ятою...
Пахне щастям,- бо юнi лiта
Бачать дiйснiсть легкою й крилатою.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771963
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.01.2018
[i] [b] [color="#c42323"] Про рідне,- або з любов'ю,
або ніяк...Завжди і всюди...
Я про свою Чапліївку - ось так...[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#196969"]Обнялись мов сестри Реть iз Осотою,
Нанизали села на неспiшний біг,-
Та й чарують небо хмаркою отою,
Що, немов лебiдка, прилягла до нiг.
Є в тому намистi вiкової втiхи
Намистинка рiдна, доленька моя,-
Це – село в долинi…Клуня...Верби...Стрiхи...
Хлiборобська вдача...Замашне iм’я.
Ти було привiтним, як матуся в св’ято,
Ти було нервовим, як вона в трудi
На чужому полi. Та в тарілці тато
Й мама не спiвали гiмнiв ... лободi.
Так в селi i рiс я,- вчителi навколо,-
Вулиця, городи, калиновий цвiт,
Кинута конюшня, зорi в небi, школа,-
Хвилювали душу до юнацьких лiт.
Потiм- синi очi...Кетяги червонi...
Три останнi ночi...Болю чорне тло...
Сумнiви...Вагання...I помчали конi
З кожним роком далi й далi за село.
За село помчали,- у світи далекі,
Де нема вже мами... А мозолів - тьма,-
Менше ж - грошеняток...Не такі лелеки.
Іспит в напівголих прийняла зима...
Лише три берiзки, сестри бiлокорi,
Тi, що проводжали мене за мiсток,
Маяками стали у життєвiм морi,
З них не впав i досi нi один листок...[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771623
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.01.2018
[i][b] [color="#ff0000"] Все плачемось...Тяжке життя...
Побори...А де коріння нашого
Буття?..Забулося?..Не хочем
пам*ятати...Валенса свій був,-
нам - не до пуття!!.І почалось...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#000000"]Пiд вантаж платформа гнута,
Колiщата й ручка...
Оцей витвiр, ця покута -
Це i є кравчучка.
Глянь - легка, екологiчна,
Я при нiй - худоба.
Пiд центнер - вага класична,
Тягнеш - очi з лоба.
В Москву - м'ясо, крам - з Одеси,
Чоботи - в Полтаву.
Роблять цi малi колеса
Край велику справу.
Вдома діти їсти просять,-
Що їм до розрухи...
Пенсіон же такий носять,-
Вже подохли й мухи...
От і тягнем - тріщать гайки,
Даль, чужі дороги,-
Та без цеї таратайки
Жити нема змоги...
Бо держава не поможе,
Слугами роззута...
Зостається - помiч Божа
Та оця покута.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771437
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.01.2018
[[i] [color="#ff0000"] Незабутні ці хвилини
життя… Славетний
край… Хороші люди…
Надії… Молодість…
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#23235c"]Місяць в півнеба… Хвилі шепочуть…
Мов немовлята круті береги
В люлі заснули,- а з ними і люди…
Тихо у Вічність спливає вода…
А ти та я хазяйнуєм в наметі,-
Тихо і затишно,- спокій в душі…
Луки пашіють теплом конюшини,
Світить Радичів здаля світляки,-
Ще за всесилля червоної волі
Божу споруду знайшла тут біда,-
Якщо з узвозу піднятись до Храму,-
Страшно дивитись на стіни в крові…
Тихо...Замріяно... Стихло довкілля,
Котитья вільно посестра в Дніпро,-
Виполов з корнем отруйне те зілля,-
Кров'ю просякнуте,- мудрий народ...
Сном заколисані Новгород*, Короп,-
Свідки Батурина зраджених справ…
Сом десь гуляє, бо котиться хвилька,
Стих вітерець... Пролетіла сова…
Глянув на Тебе,- красива і ставна,-
Долі дарунок за мрії стійкі...
Щастя нам стелять ці люблячі руки…
Спокій… Кохання… Надії… Ріка…
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#5555cf"]Новгород – Сіверський*
Це звідси князь Ігор
ходив на половців…[/color] [/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2018
[i][b] [color="#bf2424"]Життя...Природа...Людина...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0d612c"]- Коханий... - Мила... Серце бери в руку
І поєднай обидва їх в собі!..
-Цілуй!.. Іще!! Забудемо розлуку!..
Отак...І тут...- Згадаємо ту мУку-
Десятипальцеву...Під зніженим "обі"...
А де "обі"?.. Його вже геть... Немає...
І "кімоно" нічого не хова!..
Вітрець легенький колоски ганяє...
Вербичка тінь легеньку обіцяє...
Та й - не від сонця кругом голова...
Вже очі в очі...Синь... Трава шовкова...
Немов би килим...Моря ніжна синь...
І водограй цілунків... Нишкне слово...
Лише на вушко...Інша, їхня мова...
Зелене меркне!!. Мліє голубінь!!.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770291
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.01.2018
[i][b][color="#d42424"]Ні про що...
Та про все...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#0d7878"]Новий день настає…
Чомусь серце співає,-
Хоч причини для співу
Нема,- як нема…
Чому́?.. Ти в мене є
У життєвім розмаї,-
І в далекі краї
Відступає зима…[/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2017
[i] [b][color="#d42828"]В моєму маленькому місті
Три рази палили церкви...
Щоразу Київського напряму..
В вогні загинула людина...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#3a4f4f"]Церкво,- справи це гріховні,
Схаменись, небого,-
Твої пастирі духовні
Ревно ділять Бога…
Бога - Отця, Бога - Сина,
Ангелів, Пророків
Москва ділить без упину
Уже сотні років.
Боголюбські починали
”Правити канони”,-
Древній Київ розоряли,
Цупили ікони…
Бо забули - чиї діти,
Мудрий ким ведеться...
У неправді стали жити,-
Київ же - хай гнеться...
Патріаршество придбали,-
Гроші, глум, інтриги...
Знайшли спосіб„сестру меншу”
Закувать в вериги…
І не стало Патріарха
В Лаври та Софії...
Чужа мова у Екзарха,
Погляд на події...
А тепер „сестриця рідна”
Править службу Божу
Рідним словом…Схаменися!
Так робить не гоже!!!
Три дими у небі зараз:
Ладану й пожару,-
Горять храми, горять люди,
Благають про кару…
Церкво, справи кримінальні,-
Схаменись, небого,-
Твої пастирі духовні
Не бояться Бога...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767554
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.12.2017
[color="#ff0000"] Перепев песни «Эх, дороги»
Эйзен Артур, Из фильма "Вор"...
(О "сафари" русских на Украине)... [/color]
[i][b][color="#251e70"]Эх, дороги, ложь да обман,
Терриконы, степи да седой бурьян.
Знать не можешь доли своей,
Может, крылья сложишь посреди степей...
Пыль да гарь под сапогами, степями, полями,
На копре чужое знамя да пули свистят...
Эх, дороги, ложь да обман,
Терриконы, степи да седой бурьян.
Выстрел грянет, ворон кружит,
Твой дружок, волжанин, неживой лежит.
А дорога дальше мчится, пылится, клубится,
А кругом земля дымится, ЧУЖАЯ земля.
Степь да Волга, солнце встает,
У крыльца родного мать НАПРАСНО ждёт,,,
Сын лежит под ковылями, укрытый ветрами,
Устремив в ЧУЖОЕ небо родные глаза...
Эх, дороги, ложь да обман,
Терриконы,степи да седой бурьян.
Снег ли ветер, помним, друзья,
Нам такую Землю победить нельзя!..[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767307
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.12.2017
[i] [b] [color="#ba1e1e"]Новгород - Сіверський... Древність...
Слово о полку Ігореве... КНЯЗІ...
Хмельницький...Мазепа...Росія... Війна...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1d2778"]Дорога вниз та вниз...Туди, де брама
Монастиря, що мохом був поріс...
Десь там, за ним - ріка. Ген - ген синіє ліс.
Вертаю часу плин - від Кучми до Адама.
Глянь в цей розлом. Чи то застигла кров,
Чи струхлий шолом в глині червоніє...
Пройшли віки...Не справдились надії
На людський розум. Рвали знов і знов
Слов'янську Землю на шматки княжата,
Котили на сусідів гніву брилу.
Коли ж самим було це не під силу -
Вели ,,поганих'' добивати брата...
Тепер - добили...Давні гречкосії,
Котрі могли і плуг і меч скувати,
Не можуть вже Землі тій раду дати
І туляться... до мачухи - Росії.
Задумали своїм життям пожити?..
Е!.. Ні, панове!.. Ціни...Тлум...Війна...
(Бо ж - чим тоді азійський зад прикрити!..
Історію пера Карамзіна)!!.
Стою... Дивлюсь... Родимичі... Древляне...
Що їм було ділити - спільну долю?
Щоб потім в Переяславську неволю
Побігти разом..? Тяжко...Серце в'яне...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766666
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 18.12.2017
[i][b][color="#d91818"] Це не мій вірш,- я не зумів
би так... У ГУГЛІ автор може
відзоветься!.. Отак би треба
писати про маму,- щоб серце
защеміло св*ятим болем...
Пом*янемо автора цього
шедеврально написаого болю!!.
У ГУГЛ, - шановні читачі!!!![/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#121b6b"]Чи виріс я, чи хата похилилась,
Що стріха достає мого плеча?
Сумні над ставом верби зажурились,
І мати виглядає орача.
Вона давно чекає його з міста.
Приїдь, казала, в теплі місяці,
Я. як колись, вчиню у діжці тісто,
І напечу духмяних буханців.
Приїдь, синочку, ми город посадим,
Ти. може, тин полагодиш мені,
Бо я сама не дам усьому ради,
І дні мої чогось такі сумні.
Приїдь, синочку, вже отаву косять
І тепле літо ось уже мине.
Ранкова прохолода руна росить,
А серце через болі не засне.
Приїдь, синочку, картоплі копають,
Пожовклим листям осінь гомонить.
Приїдь, дитино, я тебе чекаю,
Спитай, що я роблю і що болить.
Приїдь, синочку, скоро вже зима,
А я дровець до неї не надбала.
Старенька моя хата і німа.
Повітка валиться, про це тобі писала.
Приїдь, синочку, віхоли гудуть,
Не дуже тепло вдома, я хворію
Сусіди в постіль воду подають,
То, може, ти приїдеш в цю неділю?
Приїдь, дитино, бо мабуть весна
Пройде, та вже без мене рідним краєм.
Тебе нема, чогось тебе нема,
А може, тебе хтось там не пускає?
То ти скажи, що мати тебе жде,
В селі одна, старенька проживає.
Надворі темно, щось тріщить, мете,
А я тебе у вікна виглядаю…
Я їду, мамо, чуєш, я вже їду!
Я зрозумів життя земного мить…
Метуть сніги, її шукають сліду,
Ой мамо рідна, як же тепер жить?
Чи виріс я, чи хата похилилась,
Що стріха достає мого плеча…
Старі над ставом верби зажурились,
І мати не чекає орача
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766163
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.12.2017
[i][b] [color="#ad2929"]Чиєсь село... А чи моє рідне село...
Що з ними буде після червоних?..
Чи очуняються після тої саранчі?..
Де взяти куркулів,- коханців землі?..
Нема їх!..Одні питання... Де відповідь?..[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#128223"]Розiгни, трудар, стомлену спину,
Угамуй трохи праведний гнiв.
Дiлять землю в селi - ту, єдину,
Що колись вiдiбрали в батькiв.
Щоб на нiй колосилося жито
I бринiла на квiтцi бджола -
Вона дiдовим потом полита,
Вона прадiда кров'ю спливла.
Це за неї в роки революцiй
Селянина на бойню вели,
Та були обiцянки всi куцi -
Бо землиці вони не дали.
Дiлять землю - знедолену, кволу,
Що згубила природню могуть...
Знов ведуть по радянському колу,-
Брали землю - папiр вiддають.
Загубив не одну десятину
I мiй батько. Тут - теж не нове-
Та земля не дістанеться сину,
Бо...тепер вiн у мiстi живе.
Поділили...Паї...Сил де взяти -
Обробити...В аренду іде...
З цього - мізер!.. А може продати?..
Мораторій!!. Такого ніде
В цілім світі немає, панове,-
Щоб землиця не мала ціни!..
Розхапали її "гонорові"
На паї... Ждуть "погоди" вони!..
Розiгни, трудар, стомлену спину,
Без адрес не розхлюпуй свiй гнiв...
Вирви з Ради ціну ту,- єдину!..
По кадастру!.. Тлуми глитаїв!!.[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765795
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.12.2017
[i][b][color="#121294"]Вальс...Вальс... Вальс!..Навкруги новорічні вогні...
Вальс...Вальс... Вальс!..Очі милі і любі мені...
Вони дивляться в душу... І сказати я мушу,-
Давно мріяв про них...Новорічний поріг
Їх дарує мені!..Раз-два-три!.. Раз-два-три!!. Ми - одні!..
Вальс...Вальс... Вальс!..Очі сяють!..Рука на плечі!..
Вальс...Вальс... Вальс!.. Ну скажи ти їй щось,- не мовчи!..
Вона цього чекає!..Бо давно помічає-
Твої очі на ній!.. Світлий проблиск надій
У тих милих очах!..Раз-два-три!.. Раз-два-три!!.Не мовчи!!.
Вальс...Вальс... Вальс!.. Їх єднає чарівна ця ніч...
Вальс...Вальс... Вальс!.. Відчуття жарке талії й пліч!!.
Ця мелодія мила... Ці за спиною крила,-
Обіпрітесь на них...Спіьний вальс двох доріг
В новорічну цю ніч!!. Раз-два-три!.. Раз-два-три!.. Їхню ніч!!.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2017
На носі,- початок зими,-
А ЇЇ як нема,- так і нема...
Вона десь там, далеко...
За Хутором... Отим, що
Михайлівським зветься...
Екран горить,- і точиться розмова, -
Привіт, мій світку!.. Що ти?.. Як ти?.. Де?..
Я в розпачі, голубко чорноброва, -
Що ми творим?.. Ти, - там… А я ніде…
А час не жде… Вже лист упав надворі…
Багато думав… І про те… Й про це…
Не знаю,- ти… Я ж скам'янів від горя…
Нам би зустрітись,- щоб лице в лице…
Вдихнути подих, заглянути в очі,-
Відчути рук забутий водограй...
Ти пам'ятаєш ті травневі ночі,-
Тих почуттів розбурханий розмай?..
Потім розбіглись,- ця війна триклята,
Ці подихи розжарені її,-
Оці "брати"... Ця куля в твого брата,-
Як помста від донецької землі...
Мобіла зблід… Чи згода, - чи догана,-
Життя морозне чи травневий рай?..
- Лечу до тебе... Буду ранком рано...
- Чекаю, ясочко… Цілую… Приїзджай….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2017
Зима в силі... Гуляє хурделиця...
Перемети... Завмерло село...
Проліта над байраками...Стелеться
Сивим полем...Шляхи замело...
Ні верби не побачиш, ні обрію,
Долу хилиться царство беріз,-
Тільки глянь – хтось ходою хороброю
Пробиваає лижню через ліс!..
Влітку дівчина в плетиві білому
Тут проходила, ніжна мов цвіт,-
Загадково всміхалася милому
Вся в обіймах березових віт…
Тепла ж осінь,- скорила загравами
Та чуттям кольорових реприз...
Застелила шовковими травами,
Падолистом прикрасила ліс...
Вірний скутер знайомою стежкою
Немов олень метався на клич...
Сніжний крос закінчиться мережкою
Спільних доль та щасливих облич…
Тож він серце не сковує кригою,
Сивий вечір в зимовій імлі,-
Ніжність знову повернеться дзигою,-
І запалить свічу на столі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2017
Завірюха у танці лінивому
Сиві коси спуска до землі,-
В’ялі сполохи білого в сивому
Розчиняються в сірій імлі...
Все притихло,- поля, недорубаний
Лихим людом байрак-вітролом...
Білі хати із темними трубами...
Битий шлях...Три верби за селом...
Ні дороги не видно, ні обрію,
В переметах галявини, ліс...
Де-не-де лиш сосною хороброю
Біле лихо скидається вниз...
Вечоріє… Двигун ниє з таїни,-
Куди гонить водій,- і хто зве…
Та вже світять віконця окраїни,
Де ота чарівниця живе…
А хороша!.. Такі не забудуться…
Обцілує… Зігріє… Позве…
Що задумали,- визріє, збудеться,-
Новий рік,- значить щастя нове…
Тож він серце не сковує кригою,
Синій вечір у сивій імлі,-
Ніжність знову вертається дзигою,
Знову свічка горить на столі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
Келих упав…Куштує скатертина
Червоний пломінь терпкого вина…
Та не вино, не пломінь цей, не піна,-
Щось інше нами грає...Витина
Оці акорди поглядів між нами,
Оце бажання ніги та борні…
Ялинка сяє зблисками - вогнями,-
Ні, дорогенькі,- справа не в вині…
Сніги...Сніги... Немає навіть сліду...
Сліди лиш в душах...Зблизились серця...
Йшов дід Мороз...Заглянув...Жарко діду,-
Десь бачив це... Картинка - до лиця...
Час зупинився… Подихи єдині …
Палкі цілунки… Дотики… Жага…
Дуб за вікном шепоче щось ялині,-
Та йти не може зніжена нога…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
[i][b] [color="#ff0000"]Вірш із циклу „Весна надії”…
Старість...Життя сяк – так
прожите…Що далі?.. А далі.-
широка дорога у СВІТ,-
Молодим!.. Не совковим!!![/color][/i]
[/b]
[i][b][color="#1b8210"]Отыграли нам юности трубы,
Следом зрелость промчалась в карьер,
Мы теряем надежды и зубы,
Приближается небытие...
Помню школу, ТэУ, направленье,
Котлован и растущую ГЭС...
Для одних- это сердца веленье,
Для других же - иной интерес.
Этим надо бежать из колхоза,
Тем - с,,мокрухою'' скрыться в толпе,
Или стать здесь комсоргом, завхозом,
При деньгах, и т.д. и т.п.
При деньгах...Нам в те годы казалось -
Стоит только на труд приналечь -
Станут ,,бабки'' в обмен на усталость
Из казны государственной течь.
Крепли руки. Сознание - тоже.
Затвердели мозолей бугры,
Но никто из нас так и не пожил
В изобильи советской поры.
С каждым днём мы живём всё богаче -
Нам с трибуны твердил эрудит.
Да, у власти - и вклады и дачи -
Остальные же жили в кредит.
И такое - от края до края -
Тем - обжорство, а этим - нужда.
Стало ясно - Русь - тройка лихая
С бубенцами летит в никуда…
Розвалилась...Ми вільні...Хоробрі!..
Тільки розум совка скільки літ!!....
Двадцять п'ять їх змарновано...Добре,-
Що хоч зараз - оглоблями в Світ!...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763328
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.12.2017
[i] [b] [color="#ff0000"]Гляньте на ці трудові лиця...
Всі вони,- механомонтажники.
Це їхніми руками росли заводи,
фабрики, газогони,-індустрія
України.. Зараз їх фірми нема...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#11115c"]Я пішов з роботи… Більш півсотні років
Полетіли в вирій вже без вороття…
Вицвітають очі, зменшуються кроки,
Та яке ж без праці на Землі життя?
Так хотілось Богу,- у душі юначій
Заряснів Будови буйний первоцвіт.
Хай заняття інше по мені не плаче,-
В вухах дзвін металу на десятки літ…
Це було нелегко,- бо й рука тендітна,
Й голова замало повнена знанням,
Та сільська дитина,- гола і амбітна,-
Не лише Будови підкорялись нам…
А роботи – море, всюди - ми не гості,
Виростали греблі, шлюзи та міста,
Йшли під воду села, вимивались кості,-
Так і промайнула юність золота…
Зрілість,- це заводи, газогони, печі,
Зрілість,- це димами перекрита даль…
Десь воно до діла, більше ж - не до речі
Лютував там молот та співала сталь…
Зараз не співає – все в країні тихо,
„Боси” добувають гроші тим, що є.
Що для них здоров’я,- те для люду лихо,-
Бідна ти країно, горенько моє!..
Вся "еліта" краде...Заповідь Господня-
"Не кради" забута...Чи не для "еліт"...
Лик в екран не лізе...І живіт як бодня...
А трудар гарує...Ллє в Росіях піт!...
Я пішов з роботи…Він пішов з роботи…
Безробіття кляте очі виїда…
А у„Босів” наших є свої турботи,-
Їм і без Прогресу горе – не біда…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762674
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.11.2017
[i] [b][color="#ff0000"]... Зійшлись Правда
і Кривда... Там все ясно,-
по той бік ВОНИ, по цей бік,-
МИ... А як поза Майданами?...
Буває як тут... А ми ж,- люди!..[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#0c0c42"]Гримнув вибух... Роз'їхались стіни...
Рами - в друзки, посипалось скло....
Це було вже ніщо для людини,
Бо людини - уже не було...
Було рване, спотворене тіло,
Була швидко густіюча кров,
Було серце, котре ще тремтіло,-
Його перший удар не зборов...
Було серце, котре ще тремтіло,
Живий мозок ще правди шукав...
- Він не наш!.. І загинув по ділу,-
Хтів в судах добиватися прав!..
Скасував всі борги оцей гуркіт,
Вгамував комусь Каїнів зуд,
Але з Божим судом грає в жмурки
Цей страшний і неправедний суд.
Закурликала мідь сумовито,
На труну перша глина лягла...
Слідство...Пошуки...Справу закрито,-
Певно, є більш важливі діла...
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762010
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2017